Вплив властивостей темпераменту на стилі спілкування

Вплив властивостей темпераменту на стилі спілкування

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 Вивчення темпераменту у вітчизняній психології

1.2 Загальна характеристика темпераменту

1.3 Особливості прояву темпераменту в мовленні

Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ПСХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

2.1 Вивчення спілкування у вітчизняній психології

2.2 Загальна характеристика спілкування

2.3 Характеристика стилів спілкування

Висновок до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

3.1 Особливості організації та методики дослідження

3.2 Результати даних взаємозв’язку темпераменту і стилів спілкування

3.3 Рекоментації щодо поліпшення продуктивності спілкування в залежності від темпераменту

Висновок до розділу 3

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

.1 Аналіз особливостей охоронони праці на робочому місці психолога

.2 Розробка рекомендацій щодо покращення умов праці та розрахунок їх ефективності

.3 Висновки до розділу 4

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальнiсть тeми дoслiджeння

Вивчення психологічних властивостей темпераменту та стилів спілкування належать до числа актуальних напрямів досліджень у психології. Це зв’язано з неабияким впливом на людину багатомірного зростання числа різноманітних життєвих ситуацій, до яких можна віднести зміни соціального життя людства, взаємовідносин між людьми. Дуже часто ситуації, що протікають в різних умовах, вимагають підвищеної витрати ресурсів і висувають різні вимоги до динаміки прояву властивостей темпераменту, спілкування та їх взаємодії з навколишнім світом, оточуючими людьми.

Уміння правильно, коректно і продуктивно вести спілкування, зводячи до мінімуму негативні прояви темпераменту та їх вплив на взаємовідносини між людьми у будь-яких сферах життя - є вагомим і важливим умінням кожної людини. Для цього необхідні знання власних особливостей, вміння та бажання їх розвивати, удосконалювати, вміло і доцільно використовувати, оперувати ними для подолання різних труднощів, що виникли в процесі взаємодії.б'єкт дoслiджeння: тeмпeрамeнт як чинник прoявiв iндивiдуальних oсoбливoстeй спiлкування.

Прeдмeт дoслiджeння: oсoбливoстi прoявiв тeмпeрамeнту у спiлкуваннi старшокласників.

Мeта дoслiджeння: Виявити oсoбливoстi прoявiв тeмпeрамeнту у старшокласників.

Гiпoтeза дoслiджeння: між стилем спілкування та властивостями темпераменту у старшокласників існує зв'язок.

Вiдпoвiднo дo мeти та гiпoтeзи дoслiджeння пoставлeнi такi завдання дoслiджeння:

. Здійснити теоретичний аналіз літератури з проблем темпераменту і спілкування.

. Зробити аналіз практичних методик, що визначають прояви темпераменту в спілкуванні.

. Шляхом експерименту дослідити особливості темпераменту старшокласників , а також встановити зв’язок темпераменту зі стилем спілкування.

.Обрати психокорекційні методи, що спрямовані на підвищення рівня ефективності спілкування залежно від темпераментальних особливостей учнів старших класів.

Мeтoди дoслiджeння: Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи:

.     Емпіричні методи : психологічне тестування.

.     Теоретичні методи : аналіз і вивчення літератури з досліджуваної проблеми.

.     Кількісна обробка результатів із застосуванням математичних і статистичних методів.

Емпіричним підґрунтям дослідження для отримання діагностичних даних послужила репрезентативна вибірка з учнів 10 класу СЗШ № 158 (38 осіб різної статі).

Практична значущiсть рoбoти відображається в тoму, щo рeзультати дoслiджeння дoзвoляють рoзрoбити шляхи пiдвищeння прoдуктивнoстi i якoстi спiлкування старшокласників.

темперамент мовлення спілкування

РOЗДIЛ I. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 Вивчення темпераменту у вітчизняній психології

Темперамент виступає як дуже давнє поняття у термінологічно-понятійному апараті психології. В історії психології, стосовно знань про темперамент, було сформульовано, обгрунтовано і доведено дуже багато доцільних і вагомих точок зору. Один із провідних вітчизняних психологів радянського періоду В. С. Мерлін розпочав свій трактат «Нарис теорії темпераментів» наступним висловом : «Не дивлячись на те, що темперамент - один з найбільш древніх термінів, введених близько двох з половиною віків тому, відомий вчений Гіппократ виявив, що в психологічній науці немає усталеного поняття «Темперамент». В залежності від загальних особливостей психіки, різні психологи новітнього часу віднесли до темпераментальних особливостей різні якості особистості. Прикладом прояву темпераменту були «замкнутість» і «товариськість», про які говорив Кречмер у 1924 році. Також він висловлював любов до панування та насалоди владою, що було підтверджено Шелдоном у 1942 році. Розглядались також афектні нахили Меймана у 1924 році та індивідуальні особливості детермінуючих факторів і тенденцій Ach в 1910 році, реальному співвідношенні між опором волі і стійкістю емоцій у Klages в 1924, емоційних рис Страхова у 1947 і ще можна перераховувати не одну з яскравих тенденцій стосовно темпераменту, але зупинимось на основних.

Суперечливість різновидів ознак темпераментів у різних вчених і авторів така різноманітна і велика, що і ще Бен у 1866 році вважав темпераменти «непотрібною традицією старої безглуздої вигадки». А.Ф. Лазурський у 1917 році погодився з Беном почав стверджувати, що «вчення про темпераменти нині дійсно вже віджило свій вік». Незважаючи на категоричну критику і заяви авторитетних фахівців поняття темпераменту, як і раніше, продовжує дуже часто і широко використовуватись і нині. Головне завдання теорії про темперамент полягає у тому, щоб знайти систему показників, які інваріантні життєвим етапам людини і здатні охарактеризувати її психічний вигляд для досягнення контрасту. Коли є можливість знаходження такого роду параметрів, що вказують, окрім історії самої проблеми, яка демонструє той факт зусиль, що безперервно докладаються багатьма поколіннями різних дослідників, що знаходять ці параметри, на низку понять, що використовують для самого пояснення феномену життя.

Існування індивідуальних відмінностей і властивостей темпераменту в психологічній діяльності було виявлено дуже давно. Маючи підґрунтя на матеріалістичній філософії того часу, що виявила чотири вагомі й основні начала (воду, повітря, землю і вогонь) і пов’язала з ними чотири властивості (рідинний стан, твердість, холод і тепло), за аналогією стверджувала, що людське тіло складається з чотирьох елементів : крові ( тепла ), чорної жовчі (вологості), жовтої жовчі ( сухості ), слизу (холоду). Завдяки поєднанню цих елементів, можна пояснити всі особливості нашого організму.

Флегматичний тип, як вважав Гіпократ, обумовлений перевагою слизу. Для людей з таким типом властива заповільненість дій, важке переключення з одного типу діяльності на інший, зазвичай люди з таким типом емоційно невиразні [28 c. 19].

Перевагою жовтої жовчі визначається холеричний тип, йому властиві активність, висока енергійність, поривчастість у рухах і нестримність у діях.

Коли в людини домінує стихія крові дає змогу виявити сангвінічний тип, можна виявити за такими притаманними йому особливостями: висока активність та емоційність, виразна і багата міміка, колоритна мова, швидкі і жваві рухи, легка пристосованість до навколишнього світу та оточення.

Тип меланхолічний можна характеризувати переважанням чорної жовчі, йому властиві мала активність, швидка втомлюваність і уповільнений рух. Вчення Гіпократа розвинув давньогрецький лікар Гален ( II ст.) він, для позначення поняття «нервово-конституційний тип», застосував латинський термін «темперамент», що на той час означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. Виходячи з його тверджень, кожна людина належить до одного з тридцяти елементів. Гуморальна (рідинна) теорія стосовно темпераменту проіснувала доволі довгий час, але при цьому вона була не в змозі, дати доцільного і вірного пояснення фізіологічних особливостей.

Арістотель стверджував, що основа темпераменту буде залежати від якості крові людини (теплоти і густини). Ця теорія пізніше була підтримана в працях німецького психолога і психіатра Ернеста Кречмера ( 1888 - 1964 ) та багатьох інших дослідників [24 c. 10-14].

Цікаві і влучні думки що до природи темпераменту висунув німецький філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804), який стверджував, що холеричний тип характеризується поривчастістю дій і вчинків, гарячкуватістю; меланхолічний - глибиною і тривалістю переживань; сангвінічний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій за незначної глибини; флегматичний - повільністю і спокійністю.

Вільгельм Вундт говорив про темперамент як про систему індивідуальних схильностей до афектів. Меланхоликів і холериків він відносив до групи з сильними афетами, а в флегматиків і сангвініків відзначав слабкі афекти. Гуморальна теорія не змогла розкрити природу темпераменту, тому на зміну йому в 19-20ст. прийшли нові теорії, автори яких намагались віднайти фізіологічні основи темпераменту. У товщині нервових волокон - Володимир Бехтерев, в особливостях будови та структури організму і його конституції - Ернест Кречмер, Вільям Шелдон ( 1899 - 1977).

Подальший розвиток вчення про типи вищої нервової діяльності отримало в працях Б.М. Тєплова, В.Д. Нєбиліцина. Саме ними були відкриті властивості НС : лабільність і динамічність [15, с. 63]. Э. А. Голубєва показала, що психічна активність, як риса темпераменту, залежить від особливої властивості нервової системи - активуванні.

В.М. Русалов запропонував сучасніше трактування властивостей темпераменту по якій замість двох параметрів (активності і чутливості) розглядаються чотири компоненти: енергічність, витривалість, пластичність,емоційність (чутливість). Всі ці компоненти Русалов вважає генетично і біологічно обумовленими.

Учені не заперечують факту мінливості властивостей типу НС. На темперамент впливають умови життя (матеріальні, побутові), система виховання, мотиви і т.д. Відповідно до двох основних видів людської діяльності - предметною діяльності та спілкування - кожна з виділених властивостей темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки передбачається, що в діяльності і спілкуванні вони проявляються по-різному. Протягом усього життя, всі зміни та зрушення підпорядковані зовнішнім умовам, або відокремленим особливостям.

Темперамент краще за все визначати спостереженням, і тип ВНС визначається не змістом діяльності, а тим, як він це робить. У психологічній конституції зрілої людини, дуже важко прослідкувати зміну і розподіл таких двох понять як характер та темперамент. Темпераментальні властивості, проявляються лише у певних ситуаціях, але конкретного самостійного прояву не мають. Ця важлива особливість, під назвою темперамент, може створювати глобальний супротив на розвиток і закріплення характерологічних особливостей. Ні одна людина, не має чистого типу, лише можна спостерігати і говорити про те, що один із типів домінує більше.

Стосовно того, як проявляються типології темпераменту, можна зробити висновок, що майже до половини XVIII ст. усі хто досліджував фізіологічні і анатомічні особливості бази темпераменту виявили, що відповідають за будову і функції кровоносної системи. Згодом, один з видатних дослідників, німецький психіатр Ернст Кречмер, який аналізував темперамент і його особливості, зауважив, що існують чотири базово-основні риси, що змальовують темперамент, (настрій, чуттєвість до подразників, психомоторика та темп психічної діяльності) [8c.35].

Японський психолог Т. Фуракава зуважував, що основним методом діагностики особливостей темперамету є значення хімічної будови крові.

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII ст. почала розвиватися теорія, основою якої стали якості НС. Відомий вчений Альбрехт Галлер, той хто започаткував експериментальну фізіологію, який став основоположником головних понять, як збудливість та чутливість. Він зауважував, що основоположним моментом, що впливає на відмінності темпера ментальних особливостей, є сила кровоносних судин, через які може проходити кров та збудливість. Цю ідею підхопив його учень Г. Врісберг, який зміг зв’язати типи проявів і поведінку з головними властивостями НС. Так, він вважав, що в людей холеро-сангвіністичного темпераменту великий мозок, «сильні та товсті нерви», висока збудливість органів чуття. А для меланхолічного і флегматичного типу притаманний маленький мозок, « тонкі нерви » і низьке збудження органів чуття. [34 c. 77].

Що стосується прояву і розуміння психологічних і антропологічних експериментів, вплив і збагачення різних відмінностей між індивідами, передбачуваність і можливість здобути психічні захворювання, на підставі цього, можна було визначи концептуальну будову тіла і особливі відмінності темпераменту. Французький лікар Клод Сіро у XX роках XXст. створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему : повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - джерело реакцій травлення, моторні реакції виникають у фізичному середовищі, соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. Погляди Клода Сіро суттєво вплинули на так звані конституційні теорії темпераменту[9, c. 39].

Основною і суттєвою постаттю, хто висунув ідею щодо конституційної типологізації, можна назвати Ернста Кречмера, котрий у 1921 р. просунув у користування і попит своє видання, що має назву « Будова тіла та характер». Головною ідеєю данного дослідження є те, що особистості з різними темпераментами - носії психічних відмінностей і можуть хворіти різноманітними психічними захворюваннями. Стосовно плинності динамічного процесу, можна привести такі особливості як: ритм, темп, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних, а також деякі зовнішні особливості поводження людини - рухливість, активність, чи швидкість сповільненість реакцій і т.д. Властивості цього поняття можна характеризувати, як своєрідна особливість, яка має назву «динамічність», за допомогою неї, неможливо описати певні твердження, сформулювати погляди, переосмислити думки і цінності, утвердитись у переконаннях, закріпити погляди та інтереси.

Виділяють основні компоненти, що визначають темперамент [21 c. 14]:

. Активність, яка підпорядкована поведінці людини, дає змогу виявити у різних ситуаціях прагнення активно діяти щаблях, досягати бажаної мети, Долати перешкоди і підкорювати світ. Даний етап, можна поділити такі аспекти: млявість, пасивний стан та інертність; з іншої сторони, проявляється активність, стрімкість у будь-якій діяльності, втрачається велика кількість енергії.

. Активність, що включає в себе рухову і моторну складові, дає змогу показати стан, що виявляє активность мовнорухового і рухового апарату. Ця особливість може виражатися у рухливості, різкості, швидкості, інтенсивності, силі мовлення та балакучості.

. Виявлення емоційної активності, проявляється у вразливості. Особливості темпераменту можуть проявлятися у діях та особливостях поведінки. Давньогрецький лікар Гіппократ, що жив у V столітті до н.е., пояснив і дав опис до кожного з чотирьох типів, які він назвав : сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік. Необхідні знання, що були відсутні з приводу цього питання, не могли надати, на той період, справжню наукову базу научінню стосовно темпераменту.

Дослідження ВНД людей і тварин, які були підпорядковані та проведені І.П.Павловим, встановили той факт, що фізіологічна база темпераменту - це сполучення властивостей, які є основою нервових процесів [29-31 c. 19, 24-34].

.2   Загальна характеристика темпераменту

Темперамент - вроджена ( біологічно зумовлена ) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латинської означає « належне співвідношення частин ».

Виділяють такі властивості темпераменту:

реактивність - властивість організму, що мимовільно допомагає реагувати і слідкувати за будь-якими змінами життєдіяльності на всі дії, що оточують нас у навколишньому середовищі. Це можуть бути образливі слова, критичні зауваження, несподіваний спалах яскравого світла гучні звуки і т.д. Своєрідний фізичний і психологічний вплив;

активність - це та властивість, котра допомагає виявити на скільки енергійно та інтенсивно людина може взаємодіяти з навколишнім середовищем і світом навколо неї. Виявляє те, на скільки особистість може протистояти і справлятись з перешкодами, те наскільки може бути наполегливою та цілеспрямованою.

чутливість або сенситивність ( від лат. Sensus - почуття ) - людська здатність відчувати,реагувати і розрізняти, своєрідна чутливість людини на зовнішні впливи . Ця властивість, виявляється у найменшій силі впливів, що йдуть із зовні, що дають змогу виникнути психічній реакції і її швидкості;

пластичність і регідність. Пластичнічть - особливість людини гнучко та легко адаптовуватись до впливів впливів, що надходять ззовні. Регідність - навпаки - поводження людини є косним та інертним ;

резистентність - це властивість прояву працездатністі, ступінь опору стомлення, опір несприятливим умовам ( відволікаючим чинникам, власному настрою, стресу і т.д. ) ;

екстраверсія та інтроверсія.

Екставерт - людина, поведінка якої спрямована на зовнішні впливи, прояви і на зовнішній світ, на діяльність у ньому, встановлення контактів, спілкування з оточуючими людьми.

Ітроверти - люди, поведінка котрих спрямована на свої емоції, враження, переживання, тобто на свій внутрішній світ.

Розрізняють чотири типи темпераменту :

·    Холеричний;

·    Флегматиний;

·    Сангвінічний;

·    Меланхолічний;

Сангвінічний темперамент. Сангвініки висвітлюються І.П. Павловим як « гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Я. Стреляу дає наступну характеристику : « Людина з підвищеною реактивністю, при чому активність і реактивність у неї врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. З незначного приводу він сміється, а не суттєвий факт може його розгнівати. Він активно береться за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Така людина досить швидко вміє зосереджуватись і досить дисциплінована.»

Холеричний темперамент характеризується І. П. Павловим як :

« дратівливий, запальний, бойовий тип. Коли він захоплюється певною справою, то він дуже сильно налягає на свої сили і засоби. І тоді він швидко випрацьовується, рветься, виснажується. Я. Стреляу висвітлює цей тип як : « відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Коли стан реактивністі переважає над станом активності, то холерик стає надто нестерпний і нестримний. У нього надто різкі рухи та запальний і швидкий темп. Людина з таким типом, надто не пластична, на томість, у нього більше інертності, аніж у сангвініка.

Флегматичний темперамент. Даний тип виходячи із характеристики І. П. Павлова такий : « врівноважений, завжди прямолінійний і рівний, наполегливий, дуже працьовитий ». За Я.Стреляу : « він володіє високою активністю,яка значно переважає над малою реактивністю, характеризується малою чутливістю,емоційністю ». Таку людину дуже важко вивести зі сталого стану - розсмішити чи засмутити. Коли трапляються певні глобальні труднощі, або негаразди, то він завжди лишається стриманим і спокійним. Звичайно, люди даного типу, мають скуті, сповільнені рухи, невиразну міміку. Флегматики дуже мляві, вони дуже важко переключають увагу. Надто некмітливий, йому досить важко адаптуватись до обставин нового типу. Уповільнено проводить зміну та корекцію над своїми звичками та навичками. При всіх цих якостях, він енергійний і працездатний. Він відрізняється терпимістю, самоконтролем та витримкою. Зазвичай, дуже важко знаходити спільну мову з людьми, у нього слабкий зворотній зв’язок на зовнішні і внутрішні переживання, враження.»

Меланхолічний темперамент визначається І.П. Павловим [c.35] як « явно гальмівний тип нервової системи. Очевидно, кожне явище життя є гальмівним агентом, якщо людина не вірить ні в що і ні на що не сподівається, очікує завжди погане і небезпечне, бачить в усьому загрозу.» За описами і характеристикою Я.Стреляу [23 с. 55] меланхолічний тип описується так : « Людина, що має високу чутливість і малу реактивність. При прояві великої інертності, проявляється підвищена чутливість, яка може призвести до того, людина, що має такого роду темперамент, на підставі будь-якого незначного приводу може почати плакати з невизначених і невідомих нікому, а іноді й йому самому причин. Така людина,вкрай вразлива і дуже чутлива . Жести, міміка, рухи в такої людини невиразні, бідні, скуті, голос тихий. Зазвичай така людина невпевнена в собі, маленькі, незначні проблеми або труднощі, призводять до того, що він опускає руки. Людина з таким темпераментом не активна, не енергійна, мало працездатниа, зовсім не наполеглива, має дуже легку втомлюваність і важко адаптивна. Людині такого типу, властива нестійка, розсіяна увага, дуже повільний, неяскраво виражений темп усіх психічних процесів. Більшість людей меланхолічного типу зазвичай є інтровертами. Такі люди дуже сором’язливі, боязкі і нерішучі. Однак в звичному для нього спокійному оточенні, він може успішно справитись з поставленими перед ним життєвими задачами.

1.3 Особливості прояву темпераменту в мовленні

Головною особливістю, що виявляє силу чи слабкість нервової системи є мова людини. Люди, що мають сильну нервову систему, беручи до уваги свої емоції і переживання, зазвичай використовують фрази, що показують крайній результат. Наприклад : починаючи від «жахливо» і «дуже погано», до «чудово» і «дуже добре», або «краще всіх». Людина, котра є слабкою, може обрати порогові судження стосовно оцінки даного типу: «по-різному», «так собі», роблячи так, щоб униктути крайнощів. Чим менший вік у дитини, то вона зазвичай висловлюється поверховими, полярними фразами.

Для того, щоб не переплутати типологічні особливості і вікові, то слід порівнювати мовлення людей одного віку. Найкраще, щоб вони були однієї статі, тому що у дівчат і хлопців різні особливості які не можуть бути однаковими. Наприклад, коли запитуєш у дітей-школярів: «як справи?», то один кожен день піднесено вигукує : «Нормально!», другий зовсім в’яло і спокійно відповідає: «Нічого», а третій говорить радісно: «Окей! Клас!», а вже завтра, похмуро і тихо відповідає: «Гірше не буває». Така людина на щире привітання будь-кого: «Добрий день», може відповісти: «Нічого не має і не може бути доброго». Чим більша амплітуда і діапазон, коливань між мінусом і плюсом, то це означає, що чим стійкіша та виносливіша нервова система, тим більше вона дозволяє подібні коливання. Людина зі слабким типом НС, забігаючи наперед, страхує і оберігає себе і тому у відповідях інтонація і темп рівніші, вона не так стрімко і яскраво вислвлює радість, але і відчай до неї приходить не так швидко.

Можна дослідити цю інформацю у М.Г.Чернишевського: «Ті люди, яким їх старші, рідні і знайомі вселюють привичку тримати себе з гідністю, майже всі з ранніх років звикають до плавності рухів і мови. Навпаки, в тому оточенні, де вважаються потрібними різкість рухів і мовлення, майже всі з малечку звикають до сильної і швидкої жестикуляції, до проникливого і швидкого тону мови». - (дана цитата сідчить про виховання,тобто про характер, а не ро темперамент. )

Сангвінік - Людина такого типу, полюбляє, без злості посміятися над іншими, але не завжди може сприйняти критику і аналогічні насмішки в свою адресу. Доволі швидко забуває всі образи. Ситуації, котрі могли б розлагодити потрібну, робочу обстановку (суперечок, вияснювання відносин), зазвичай намагається уникнути. Дуже легко і невимушено створюють доброзичливі обставини, легко налагоджують контакти, надмірно доброзичливі, привітні. Люди з таким типом темпераменту приємні і дотепні співрозмовники, з ними завжди цікаво, невимушено, легко. Сагвініки відкладають на потім все те, що може їм не подобається чи до того потрібно докладати багато додаткових зусиль. Інструктор або викладач такого типу, спілкується з особистостями стосовно тілки робочих або учбових проблем. Цікавиться про життєвим шляхом, отримує задоволення коли існує підтвердження визнання колективом де він головує або викладає. У випадку, що передбачає директивні і формальні відносини, він намагається і робить спробу пожвавити обстановку, саме через це, зазвичай, стосовно представників інших типів, то він здається легковажним. Коли особистість з таким типом заслуговує догану, зауваження, що його справи і старання байдужі і марні, то він починає «в’яти», втрачаючи силу своєї дотепності і жвавості. Доклади, повідомлення, семінари, лекції не має звички читати з листочка або з конспекту, завжди вигадує, додаває, імпровізує. Інколи на виступах, промовах, його так би мовити «заносить», він починає відходити далеко від назначеного курсу інформації і програми, вдаючись до роздумів і обговорень на дуже загальні і абстрактні теми.

Коли робочий процес змушує робити щось не дуже притаманне і приємне йому, то він намагається швидко змініти своє місце місце роботи, але ніколи не обмежує свого бажання та потребу в різноманітності та дружньому.

Флегматик - така людина, що швидше за все спокійна і нікуди не поспішає. Людина такого типу врівноважена, пряма і рівна у спілкуванні, не любить свій час витрачає на пусті і безглузді балачки. Будь - яка зміна обстановки, взаємодія з новими, і мало знайомими людьми, при цьому повністю проявляючи тягу до взаємодії або будь - яку ініціативу) такі дії створює флегматику додатковий дискомфорт.

Зовнішня байдужість, дії і вчинки флегматика спонукають людей, що його оточують, виставляти його об’єктом для самоствердження. Як правило на людині з таким темпераментом і характерними особливостями експериментують і відточують жарти, гострі і різкі репліки, його можуть дражнити, дорікати в лінощах, пассивному, інертному стані, байдужості. З часом може здаватися, що він зовсім не здатен ні на що реагувати. Однак, терпіння у нього виснажується, він починає робити незрозумілі дії, втрачаючи над собою самокнтроль. Коли флегматик злий або неврівновжений, тоді він зовсім перестає керувати ситуацією, втрачаючи будь-який контроль. Флегматик, якого несправедливо образили, стає розлюченим на всіх, злопам’ятним, це сідчить про те, що він не спроможний невимушено і легко, як сангвінік, міняти співрозмовника або так швидко і без зусиль забувати непорозумінн. Починаючи розмову з флегматиком, потрібно бути вкрай обережним, щоб не задіти його пріорітети і життєві цінності. У повному спокої і зовнішній незворушності він довго пам’ятатиме розбіжності, несхожість поглядів, образи і нетактовность в свою адресу. Такого роду ситуація відбуваеться тоді, коли поведінка оточуючих виходить за будь - які рамки його терпіння.

При взаємодії і співпраці з холериком і сангвініком, які являються більш жвавішими і динамічними типами, флегматик може звести з вірного шляху, збиваючи з думки своєю незворушливістю, яскраво виражено повільністю. Флегматик може бути вдалим партнером людині з меланхолічним типом, здобуваючи у ньому відчуття сили і впевненості для себе.

Холерик - це така людина, яка може повністю різнитись високою збудливістю і поривістістю. Всі дії холерика підпорядковані запальності та агресивній поведінці. Існують випадки коли настрій і бойовий дух холерика різко падає і змінюється, він стає роздратованим і не може терпіти жодних дорікань і зауважень в свою сторону. Варто, спілкуючись, зробити зауваження, у хвилини спаду, та підйому і такий тип буде спроможний, припусктися різкості, буде роздратованим і надмірно грубим. Холерик спроможний легко увійти у афективний стан - це трапляється зазвичай тоді, коли думки і дії оточуючих не сходяться з його власними. У будь - якій справі, навчанні, дорученні холерик може виконувати і братися за все, що йому кажуть та отримувати задоволення від цього, відчувати піднесеність, однак він не буде терпіти критики у свій бік, навіть у вигляді дружніх зауважень. Якщо трапляється така ситуація, то він спокійно може кинути, що розпочав, зробивши заяву такого типу: « не подобається, робіть самі». Трапляється, коли він може завестися і спалахнути з незначної і невідомої причини, наговоривши грубих речей, зухвалостей, нарікань.

Іноді починає каятися у скоєному, але, маючи неабияку гордість, пихатість і надмірне самолюбство, ніколи не зробить першого кроку і не знайде слів примирення. У подібній ситуації холерик вестиме себе виключно так само, ніби - то з собою і своєю поведінкою нічого вдіяти не може.

Особистість такого типу аж ніяк не може бути схильною до дипломатичної поведінки, він з початку говорить, а потім думає. Зазвичай, такого роду поведінка спричиняє непорозуміння між ним і оточуючими його людьми (коллегами,одногрупниками, в сім’ї тощо).

Люди, що мають меланхолічний темперамент у взаємодії з особистостями які носять холеричний - майже завжди зазнають поразки, натомість, він сам не підозрюючи, що щось трапилось, може не помічати ні свого нетактовного ставлення, ні будь-якої реакції того, з ким контактує. У людей з таким типом, позитивно налагоджується контакт взаємодії із сангвінічним типом, тому що вони, через свої темпераментальні особливості, можуть дуже поверхнево ставитися до того, що сталося та можуть бути схильні забувати та прощати будь-які образи. Коли встановлюється контакт з флегматиком, то холерик може дійти до дуже високого стресового потрясіння і при цьому, думаючи, що його дії, вчинки і слова навмисно такі мляві і повільні, які він робить з одним помислом - зробити щось погане, що сто відсотків не сподобалось би співрозмовникові. Таке ставлення і насмішки можуть призвести до виверження того, що «назбирав» у собі флегматик, у вигляді емоційного зриву та сильного душевного потрясіння.

Меланхолік - людина із тонкою, делікатною душевною структурою. Зазвичай людей такого типу легко розчулити. Особливостями цього темпераменту є: надмірна сором’язливість, боязкість. Сильна необхідність заводити контакти з новими більш розвиненими людьми, наприклад, вищими за професійним і соціальним статусом, буде приносити для меланхоліків дуже неприємні і болючі переживання. Критика і зауваження будь-якого характеру, може відбитися меланхоліком дуже болісно, агрессивно і загострено. Такі люди можуть дуже довго і тривало залишатися сам на сам, осмислюючи і доводячи до ладу думки і емоції з приводу зауваження. Меланхолік, як керівник або вчитель, при будь-якій невдачі, може перебільшувати значимість ситуації, наговорюючи і гноблячи себе за те, що не впорався з нею і винують у некомпетентності тільки себе, роблячи відповідні висновки і рішення з приводу того, що він обрав на своєму шляху не ту професійну спрямованість.

Коли трапляються на його шляху сприятливі обставини, наприклад: тиха та спокійно-врівноважена обстановка, цікаве і дружелюбне оточення, перспективна робота. Робоче місце, що цікавить, захоплює, дає змогу меланхоліку розкрити свої найцінніші особливості: тонку, вразливу душу, надмірно високу емоційну чутливість, сильне сприйняття, м’якість, не абиякий такт, стриманість і делікатність. Властивість дуже тонко сприймати, може дати можливість краще, яскравіше, доцільніше, відчути та зрозуміти всі барви оточуючого світу, будь-які відношення і почуття інших. Види взаємодії і діяльность, яка зв’язана з налагодженням дружніх контактів з широким колом людей, даються їм важко. Виконуючи педагогічну роботу, вони надзвичайно переживають з будь-якого приводу, отримують психосоматичні захворювання. Тому колеги з іншою типологією повинні делікатно відноситися до них, не експлуатувати їх готовність завжди прийти на допомогу, а в свою чергу, підстраховувати їх від стресових ситуацій».

Головною особливістю, що пов’язано з дистанцією є голос людини, що дає змогу виявити і змалювати для себе більш доцільне і загальне сприйняття та враження про неї. Дослідення, котрі були проведені не раз, виявили від 60 % до 90% адекватних і вірних суджень стосовно величини, повноти, рухливості тіла людини, її внутрішнього стану і віку, будуть базуватися на манері говорити і самому голосі. А.Штангль виявляє наступні особливості і характеристики людського голосу [11, c. 78 - 96]:

«Швидкість мови: особливо прискорена, піднесена манера вести розмову і висловлюватись. Стосовно темпераменту мовлення, то він виявляється у імпульсивності та пожвавленні того з ким ведеться розмова, манера з якою він підносить себе, може вказувати на змістовну ґрунтовність, незворушливий та розсудливий стан; у деякій мірі, можуть виявлятися певні коливання і зміна швидкості того, як вона розмовляє. Такі особливості зазвичай висвітлюють в деякій мірі певну недостачу впевненості і урівноваженості, помітна незначна збудливість.

Голосність: висока, насичена, зазвичай притаманна самолюбству, висвітлює істинність життєвої позиції; невисока або мала голосність визначається неабиякою тактовністю, сором’язливістю. Дуже помітна тактовність, чи нестача сильної життєвої позиції, або слабкість духу. Будь-які глобальні зміни у тембрі голосу, можуть показати і засвідчити те, що людина моє дуже сильну емоційність та переживання за співрозмовника.

Артикуляція: в голосі, тембрі і поданні інформації, існує ясність та чіткість. Вимова стає частішою і прискореною. Проглядається загострення у навколишньому та внутрішньому світі. Прослідковується неабияка дисципліна, загострюється проблема у потребі ясності та інтенсивності висловлювань; проявляється схильність до поступливості та розмита і нечітка і манера розмовляти. В такому випадку можна помітити сильну невпевненість, вольову слабкість та м’якість.

Висота голосу: фальцет притаманний особистості, у якої мовлення і мислення тісно пов’язані з інтелектом; грудний голос - людина мислить, говорить при цьому з’являється вплив емоцій, зазвичай природних, але не помічених і не свідомо утворених; пронизливість і висота голосу - ознака, що проявляється коли людина хвилюється чи боїться, при цьому низький тембр голосу - характеризує розслабленість, рівновагу, спокій та гідність.

Режим або плинність мови. Присутнє прискорене у швидкому ритмі мовлення, рівна плинність мови з легкими періодичними коливаннями - люди, яким притаманне таке мовлення, зазвичай, дуже чуттєві і врівноважені, завжди у піднесеному настрої. Людям, які мають циклічно подібне, правильне і строге говоріння - притаманна багата і сильна свідомість, холод почуттів, вони дуже дисципліновані, зазвичай педанти. Окрім цього, у людей з такими особливостями, цікаве, сповнене сенсом, емоційно-глибоке життя; притаманний приривистий стиль розмови, мають тверде, стабільне, а головне цілеспрямоване мислення. [ 32, с. 88-97].

Таблиця1

Виcнoвки дo poздiлy 1

Тeopeтичнo бyлo poзглянyтo пpoблeму вивчeння темпераменту в зapyбiжнiй тa вiтчизнянiй пcиxoлoгiї.

Поняття темпераменту в психологію ввів Клавдій Гален для виявлення у людей реакції на різні ситуації і один на одного. Згодом, цей термін почали використовувати для того, щоб дати доцільне пояснення різним станам і реакціям у різних ситуаціях, які підпорядковані фізіологічному і поведінковому рівням.

Сучасна наука виділяє 4 типи темпераменту, назви яких походять ще з античності. Мова йде про класифікацію чотирьох рівнів психічного реагування на ті, чи інші події та ситуації у поєднанні з біохімічними та психічними реакціями особистості на ситуації різного роду.

У наш час виділяють процеси збудження і гальмування НС. Також висвітлюється співвідношення «низького» і «високого» рівня для кожного з двох параметрів, що не залежать від обставин, але тісно пов’язані одне з одним. Це дає змогу індивідуально характеризувати людину, і тому існує формальне і логічне визначення і пояснення кожного з темпераментів.

Хочу звернути увагу на той факт, що чисті типи темпераменту зустрічаються дуже рідко. Частіше темперамент особистості носить змішаний характер.

РOЗДIЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

.1 Вивчення спілкування у вітчизняній психології

Вітчизняна психологія виходить із судження про те,що для того, щоб було ефективним і продуктивним спілкування, потрібно врахувати взаємозв’язок аспектів спілкування і діяльності людини. Мовлення і спілкування є спеціальними проявами і формами дій людей: вони в змозі не просто вести розмову або «спілкуватися» під час того, коли будуть виконувати різні доручення, соціальні і суспільні справи. Спілкування тпк чи інакше присутнє прогресує не залежно від того, в якому руслі люди взаємодіють, навіть якщо буде проявлятися стан «недіяння». В такому випадку, при спілкуванні буде завжди проявлятися людина, що діє: при цьому її вчинки, дії, робота, діяльність буде перетинатись з іншими.

Термін «спілкування» в психологічній науці вживається частіше за все тоді, коли йдеться про міжособистісні контакти та взаємодію.

Спілкування - це своєрідний взаємозв’язок двох або більше людей, які знаходяться у спільній діяльності при безпосередньому обміні інформацією або при виконанні практичної, спільної діяльності.

Л. Фейєрбах з філософської точки зору виявив,що значення спілкування трактується так: «Спілкування ушляхетнює і прославляє, в товаристві чоловік мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці» [ 21, c. 43 - 59 ].

Спілкування можна трактувати і пояснювати так: це не тільки контакт між людьми, які можуть впливати і взаємодіяти один з одним, бути спроможними до обміну інформацією, регулювати відносини і взаємодію між собою і з оточуючим світом. Відбувається своєрідне пізнання один одного. Ця умова буде головною для співпраці, взаємодії, способу існування та розвитку людей. Велика кількість дослідників висловлює щодо цього питання таку точку зору: «Чим більш різноманітно і гармонійно розвинена людина, тим більше готова вона до щастя. Для неї весь світ є барвистий, цікавий, а найголовніше - доброзичливий і відкритий. Він має схожість на будівлю, в якій є друзі : що забажаєш -отримаєш, що ставитимеш за цінність - віддай. Для особистості, що вузько , світ є обмеженим, є своєрідним незнайомим куточок у чужій країні. Усі провулки відчинені, але присутній страх куди йти, тому що далі - невідомо - що, і неясно - куди вони можуть завести. І щоб запитати хоча б щось у когось - необізнаний у мові.

Людина, що гармонійна, - не визнає складнощів у спілкуванні: вона не буде шукати привід, щоб заговорити.

«А спілкування - це наше, якщо так можна виразитися, соціальне дихання»

Л. Жуховицький.

«Є тільки одна справжня цінність - це зв'язок людини з людиною».

А. де Сент-Екзюпері.

«Дитина у момент народження - лише кандидат в людину, але вона не може нею стати в ізоляції: їй потрібно навчитися стати людиною в спілкуванні з людьми» А. П'єрон.

«Той, хто думає, що може обійтися без інших, сильно помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється щебільше»

Ф. де Ларошфуко.

Соціальний психолог Г. М. Андрєєва таким чином дає відповідь з приводу цього питання: спілкування виступає базовою підтримкою і початком організації і розвитку діяльності. Картина плану, взаємодії і суспільної спільної діяльності виставляє до кожного учасника цього контакту такі умови: обговорення, прийняття і розуміння цілей діяльності, правильна постановка і виконання висунутих завдань, розкриття і постановка специфіки об’єкту, вирішення і обговорення особливостей і властивостей кожного, хто братиме участь у взаємодії.

У соціальній психології досліджується реальне здійснення і відтворення процесів. В історії психологічної науки було виявлено, що спілкування у своїй природі занадто складний, цікавий і багатогранний процес. Для цього достатньо виділити окремі компоненти, щоб описати його структуру. Для того, щоб вдало охарактеризувати структуру спілкування, потрібно висвітлити три основних і важливі компоненти на яких і базується поняття спілкування: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Дані складові спілкування висвітлюють його функції. Функція, що має назву комунікативна (комунікація) завжди полягає в зворотньому обміні знаннями, емоціями, інформацією між особистостями, що взаємодіють. Друга, не менш важлива сторона спілкування, має назву перцептивна, - вона допомагає зрозуміти процес порозуміння і сприйняття партнерами один одного, даючи змогу встановити правильний, продуктивний контакт і взаємодію. Третьою, завершальною стороною спілкування є інтерактивна, - вона пов’язана з процесом ії організації, взаєморозумінням між людьми, які підтримують контакт спілкування, що прагнуть обміну не тільки поверховою інформацією, а й знаннями, діями та ідеями. Стосовно реальної дійсності, кожна з сторін, задіяних , не може бути ізольованою одна від іншої. Такого роду відокремлення може виступати тільки тоді, коли починають їх аналізувати. Всі співрозмовники і «ланки» переговорного процесу можуть спокійно організуватися, самовизначитись та проявити себе, особливо коли існують умови безпосередньої взаємодії один з одним.

На теренах психологічної науки немає визначення спілкування, що є загальноприйнятим. Зазвичай, використовують різні поверхово-описові визначення, що вказують на сутність цього поняття. На думку Б. Д. Паригіна, визначення вказує і пояснює головні функції спілкування. Спілкування - це «складний і багатогранний процес, який може виступати в один і той же час і як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємовпливу один на одного, і як процес співпереживання і взаємного розуміння один одного » [7 , c. 84-91].

Спілкування займає один з перших щаблів і відіграє одну з найважливіших ролей у життєдіяльності і життєвому шляху кожної людини. За допомогою спілкування можуть створюватись групи і компанії людей, у яких згодом, стають тісніші зв’язки і будується взаємодія, яка може створити норм поведінки, що називають соціальними. Якщо в людини відібрати можливість спілкуватися, то вона перестане нормально, розмірено і повноцінно жити, взаємодіяти. ЇЇ розвиток уповільниться і навіть може зупинитися.

Протягом життя, кожна людина взаємодіє, контактує і спілкується з різними людьми, що зовсім не схожі один на одного. Людське бажання і постійна потреба спілкуватися, підкріплена бажанням того, щоб досягти повної взаємодії в учбовій діяльності, спільному вирішенні будь-яких проблем, спірних і повсякденних питань. Історія людства є своєрідною історією спільної діяльності людей.

Велика кількість всіляких негараздів в житті, особливо в сім’ї та за шкільною партою, випливає з того, що особистість не має мати здібностей до спілкування, при цьому не знає ні його механізмів, ні законів.

За останній період часу, зацікавленість питанням спілкування дуже зросла. Цей інтерес пов’язаний зі становленням галузі психології, яка має назву соціальна, і посилено впливає на всі галузі наук, що пов’язані із психологією. Питання щодо спілкування має неабияку ширину свого значення. До психологічних наук належать такі галузі, як: психологія праці, інженерна, медична, педагогічна, юридична психологія тощо. Спілкування є предметом активних досліджень посилених розробок в останні роки, і є одним з основних проблематичних питань. Дослідження спілкування починають від таких учених як : В.М. Бехтерєв, В.М. Мясишев, Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, П.П. Петровська, Т.С. Яценко, котрі внесли неабиякий вклад у вивчення і дослідження даного питання. В.М. Бехтерєв робив акцент на питаннях емпіричних досліджень спілкування, приділяючи увагу впливу групи на становлення особистості та процесам пов’язаним з психікою і умовам перебігу і становлення контактів і взаємодій. Дані дослідження стали головним поштовхом у розробці питань пов’язаних зі спілкуванням. Згодом такого роду питання стали висвітлюватись у працях В.М. Мясищева.

На початку XX ст. В.М. Мясищев під керівництвом В.М. Бехтерєва та О.Ф. Лазурського брав безпосередню участь у першому проведенні робіт експериментального характеру, щоб вивчити вплив спілкування на різні умови діяльності в колективі. В.М. Мясищевим була створена і обгрунтована теорія, що складається з трьох компонентів, які складають структуру діяльності, що пов’язана з комунікацією. В основі цієї теорії покладені дослідження пізнання та спілкування у міжособистісній взаємодії. Б.Г. Ананьєв звертає свій погляд на роздуми з приводу спілкування та на розвиток особистості, звертає увагу становлення людини як, особистості та розглядає питання щодо виховання в ній індивідуальності. Значущою, цілісною і головною умовою для опису спілкування, як діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що людина за допомою спілкування будує взаємодію з іншими. Вчений вивчає різні засоби спілкування, особливо приділяючи увагу допоміжним і мовленнєвим, вирізняючи при цьому внутрішню картину пізнання у взаємодії людини один з одним.

Поняття «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

• як обмін думками, почуттями, переживаннями

(Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

• як один із різновидів людської діяльності

(Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьев);

• як специфічна, соціальна форма інформаційного зв’язку

(О.Д. Урсун, Л.О. Рєзніков);

• як взаємодія, стосунки між суб’єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андреєва, В.С. Соковнін, К.К. Платонов). При цьому поняття «спілкування» розмежовується з поняттям «комунікація». Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У «Психологічному словнику» спілкування визначається як «взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру» [10, c. 21].

Спілкування - це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Філософи розглядають спілкування в діалектичній єдності матеріального та ідеального. «Саме спілкування, - пише Б.Ф. Ломов [ 15, c. 40] - це об’єктивний матеріальний процес, але він виступає в ролі «носія ідеального».

Первинним у спілкуванні є матеріальне: довкілля, а також світ живих людей, умови діяльності, в які включене спілкування, ситуація і засоби спілкування. Матеріальне у спілкуванні визначає ідеальне (психічне): мету, мотиви, плани, програми, а також думки, почуття, засоби, прагнення, психічний стан учасників спілкування. Психологічні сторони спілкування можна зрозуміти лише на підставі аналізу конкретних проявів матеріальної сторони спілкування.

Спілкування, як правило, включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра) і забезпечує планування, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми і пов’язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

Змістом спілкування є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розв’язування якогось завдання, діяльність. Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, як складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч, і чим різноманітніші вони, чим ширше коло спілкування людини, тим багатша і змістовніша сама особистість. Проте факт мовчання людини не є «неспілкуванням», оскільки її мовчання для оточуючих є красномовним, комунікативним сигналом. Окрім того, в цей час людина мислить, а це вже контакт з уявним співрозмовником.

Зарубіжні психологи про проблему спілкування

Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності. Воно виступає як процес взаємодії між людьми, в ході якого відбувається обмін інформацією пізнавального і емоційно-оцінного характеру.

Спілкування у психології досліджувалося великою кількістю зарубіжних вчених, зокрема Ф. Хайдером, Е. Джонсом, К. Девісом, Г. Келлі, Л. Стріклендом та ін.

Загальна схема, яка розкриває структуру каузальної атрибуції, запропонована Е. Джонсом і К. Девісом. Значний вклад в розробку цієї проблеми внесли праці Г. Келлі, Л. Стрікленда, та ін. [40,с. 36].

.2 Загальна характеристика спілкування

У 1969 році американський психолог Д. Делс нарахував 96 визначень поняття «спілкування». Річ у тому, що в залежності від наукової школи, вивчаються та досліджуються ті феномени спілкування, що співвідносяться із відповідною науковою концепцією. При цьому одні автори вважають, що спілкування та діяльність - дві рівнозначні категорії людського буття, другі - що спілкування є однією із сторін діяльності, і, нарешті, треті - що спілкування є особливим видом діяльності.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.

Людина - «істота соціальна». Це означає, що вона живе серед людей і здійснює свою життєдіяльність (досягає цілей, задовольняє потреби, трудиться) не інакше як через взаємодію, спілкування з іншими людьми - спілкування контактне, опосередковане або уявне.

У спілкуванні відбувається обмін інформацією та її інтерпретація, взаєморозуміння, взаємооцінка, співпереживання, формування симпатій або антипатій, характеру взаємовідносин, переконань, поглядів, психологічний вплив, розв'язання суперечностей, здійснення спільної діяльності.

Таким чином, кожен з нас у своєму житті, взаємодіючи з іншими людьми, формує практичні навички та вміння у сфері спілкування.

Спілкування - це своєрідна дія, точніше сказати взаємодія: яка може проявлятись між тими хто контактує, тими хто прагне через активність донести певну інформацію.

Спілкування являється головною проблемою, за допомогою якої ми можемо бачити і вивчати щаблі сприйняття та розуміння індивідами один одного. Цей процес може допомогти зрозуміти сутність міжособистісного контакту та відносин один до одного.

Коли ми починаємо загострювати увагу на житті різноманітних істот та особистостей, то ми можемо виявити основні: контакти з тими, хто має має серце і душу, та взаємодія і відношення до природи. До типу, що займає перше місце, належать контакти, що пов’язані з діяльністю. До другого ж - притаманна характеристика така: що живі істоти можуть між собою контактувати, при цьому будуть спроможними ділитися інформацією. Даний тип, котрий включає в себе міжвидові і внутрішньовидові відносини і контакти, можна назвати спілкуванням.

Спілкування властиве всім вищим живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліші форми, стаючи усвідомленим і опосередкованим промовою. У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета і засоби.

Зміст спілкування - це інформація, яка у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншого. Особа може ділитися з іншому про потреби, говорячи про те, що той прийняв участь у тому, щоб їх задовольнити. Завдяки взаємодії однієї особистості з іншою, інформація які висловлює партнер, через різноманітні почуття, що будуть направлені на те, щоб люди між собою змогли найти спільну мову, налаштувавшись на взаємодію. [18, с. 92]. Ідентична інформація транспортується від особи до особи і виступає поштовхом для міжособистісної взаємодії і втановлення контакту. На мою думку, стосовно того, коли людина гнівиться або переносить певні страждання, тоді ми починаємо по іншому, порівнюючи відношення до того, хто світиться від радощів або ставиться доброзичливо. Натомість складовою спілкування може стати інформація про те, у якому стані знаходиться навколишнє середовище. Такі сигнали передаватимуться від однієї людини до іншої, прикладом чого, будуть слугувати певні сигнали стосовно небезпеки, або навпаки - позитивні чинники. Людина має достатньо широкий зміст спілкування, ніж у нижчої цеглинки - тварин. Особи передають один одному будь-яку інформацію, що «малює» і конкретизує знання про навколишній світ. Своєрідний пережитий досвід, уміння, знання з приводу того чи іншого, навики. Людська взаємодія і мова, тобто спілкування може бути багатоплановим і яскравим, що буде висвітлювати та відбивати всі барви внутрішнього світу кожного з нас, наповнюючи життєві ситуації змістовним сенсом [25, c. 27].

Мета спілкування - це те, коли у особистості викликається певна активність. У звірів, дана мета може проявлятися до того, щоб наштовхнути іншу істоту до якихось дій, то буде слугувати своєрідним попередженням, що треба бути обережним і насторожено виконувати, або зовсім - ні якусь діяльність. Окрім тих якостей і особливостей, що можна перелічити, додається іще здобуток, засвоєння, та розуміння інформації стосовно навколишнього середовища. Розумних людей, вчать, виховують, розповідають роблячи установки, щодо взаємин які оточують їх проягом життя. Такі як : особистістісні, ділові тощо.

У нижчих за структурою створінь, градації задоволення будь-яких потреб і бажань не виходять за відзначену лінію, проте як у індивіда, можуть проявлятися у актуалізації і створення позитивних умов, для розвитку і втілення як базальних так і додаткових потреб : соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального зростання, морального розвитку та ряду інших.

У засобах спілкування, проявляються теж не менш важливі і головні відмінності. Основні із засобів, що можна віднести до головних є способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування одного живого організма чи індивіда від іншого.

Кодування інформації - це засіб, що допомагає передавати її від однієї живої істоти до іншої. Наприклад, всі повідомлення та суттєві слова, можемо передати завдяки дотиків. Всі засоби які треба передати, люди взмозі прийняти до уваги знаходячись на відстані, або на слух. Ми можемо вести спостереження зі сторони, з іншого боку - будемо сприймати сигнали котрі нам намагаються донести на слух.

Особистість має окремі особливості, що дала їй природа, які у процесі життя удосконалюються нею. Це - можливість говорити, та інші способи, які допомагають передавати інформацію. Наприклад, технічні засоби. За своєю природою, особистість зі своїми можливостями щодо винаходів стосовно передачі інформації стрімко пішла вперед усіх, хто існують на планеті. Стосовно розчленування спілкування за змістом, цілями та засобами, то його можна розбити на декілька щаблів. Виходячи з вище сказаного перша група на яку поділяють спілкування, що виявляють матеріальним ( взаємообмін пожитками своєї діяльності), друга група - когнітивне. Воно включає в себе передачу і обмін знань, третя - кондиційне, що характеризується обміном різних станів. Мотиваційний компонент включає в себе обмін мотивами, цілями, інтересами, мотивами, потребами. Ну і нарешті діяльнісна група, що включає в себе уміння та навички. Розглядаючи матеріальне спілкування, люди, протягом того що займаються кожен своєю працею, можуть передавати один одному свою надбання, що вихотять з даної діяльності, які згодом можуть слугувати для того, щоб вивчити і добитися втілення своїх сьогоденних бажань та потреб. Що стосується кондиційної взаємодії, то дана група слугує для втілення можливості людей впливати один на одного. Воно передбачається тим, щоб підвести людину, до психічного чи фізичного стану. Прикладом такого може бути, зіпсований або покращений настрій. На виході, можна спостерігати, що люди досягли певного на фізичний стан партнера по розмові. Значення цього компоненту має на меті обмін зауваженнями, спонуканнями та установками, що допомагає виявити готовність до будь-яких дій і вчинків у напрямку, що пропонується. Представлення і розгляд таких компонентів спілкування як діяльнісного і когнітивного, дає смогу зрозуміти та побачити, що воно може бути пов’язане з різними видами діяльності. У цьому випадку, іде своєрідна пердача від людини до людини різного роду цікава інформація, повідомлення і знання, які згодом дають змогу зрозуміти і прийняти більше, що стосується навколишнього світу, збагачуючи знання про нього, де згодом іде розвиток навиків і здібностей.

Що стосується мети спілкування, то воно може поділятися на біологічне, що являється потрібним для удосконалення і тримання в тонусі та на пульсі життя свій організм. Розуміння його, дуже тісно пов’язане з прагненням до удосконалення своїх потреб і бажань. Інше, не менш важливе значення у спілкуванні, є соціальний аспект, що має на меті, поліпшення, зміцнення і налагодження людської взаємодії, встановлення різного роду відносин та внутрішнє зміцнення особливостей особистості. Виокремлюють рівно стільки установлених цілей, скільки є у світі соціальних та біологічних потреб.

Що стосується засобів які представляють спілкування, то їх можна розділити на опосередковане і безпосереднє, непрямим та прямим. Те спілкування, що називається безпосереднім, можна проявити з допомогою органів, якими наділила особистість природа. Опосередкований тип обумовлюють з тим, що є задіяння певних знарядь і засобів спеціального характеру, та способів обміну знаннями та навиками. Щоб детальніше пояснити цей тип, використовують засоби, що дала нам природа (палка, слід на землі і т.д.), чи ті, що пов’язані із культурою, прикладом яких можуть висуватися (друк, радіо, телебачення і т.п.).

Основою прямого спілкування являються таке : безпосереднє сприймання одне одним, спілкування безпосередньо в самій взаємодії, і присутні ті випадки, коли вони можуть без труднощів бачити реакцію один на одного. Особливістю непрямої взаємодії є те, що вона в основному може здійснюватись через інших осіб, що виступають в ньому. Відмінність особистості від тварини виявляється в тому, що люина має різку і на мій погляд дуже важливу основну потребу, потребу у спілкуванні Іще, що мoже відрізнити нас від тварин, це можливість більшість свого часу взаємодіяти з оточуючими.

До видів, що стосуються спілкування можна віднести ще такі: ділове та особистісне, інструментальне і цільове.

Щоб охарактеризувати основу ділового спілкування, включається певний приватний ньюанс, котрий вводять у якусь спільну діяльність, він зазвичай слугує для збагачення і покращення, що впливає на якість взаємодії. Для того щоб ширше розкрити це поняття, туди входить те, чим займається особа, а не ті обставини, що впливають на сприймання їми внутрішнього світу. Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їх внутрішній світ. Якщо розглядати цей аспект відмінно від спілкування, що називають діловим, то спілкування, що пов’язане не опосередковано, а на пряму з особистістю, то воно присутнє там, де існують проблеми, що в душі людини, що стосуються її характерних внутрішніх рис, що звертають і приділяють увагу на її особистість. Спілкування, що називають інструментальним, яке не виявляють не самою ціллю і не є стимулом для потреб які самостійні, а натомість, підкріплюються певною метою, окрім того, що існує безпосереднє задоволення від того, що спілкуєшся;

Спілкування, про яке йтиме зараз мова, воно служить безпосередньо, як засіб самостійного задоволення у досягненні певної конкретної спеціальної проблеми, котра може виявитись в процесі даного контакту. Дане спілкування має назву - цільове. В життєвому циклі кожної особистості, постійна взаємодія і спілкування виступають у найважливіших ролях, то нормального існування особистості у соціумі не може бути без нього. Такого роду спілкування, може прийняти в собі, декілька видів діяльності в групі, та індивідуальну, при цьому не має можливості з’явитися і проявитись без активного, різноманітного, цікавого контакту взаємодії з його стрімким розвитком. Головним та важливим моментом являється взаємодія одне з одним і безпосередній вплив. Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне.

Невербальне спілкування не передбачає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування. Невербальне - це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Це тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття і образи, одержувані від іншої особи. Більшість невербальних форм та засобів спілкування у людини є вродженими і дозволяють йому взаємодіяти, домагаючись взаєморозуміння на емоційному і поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, але і з іншими живими істотами. Вербальне спілкування притаманне тільки людині і в якості обов'язкової умови передбачає засвоєння мови. За своїм комунікативним можливостям воно набагато багатший всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити.

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку та становленні розумного, культурного поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває все свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість.

Якщо б з народження чоловік був позбавлений можливості спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурним і морально розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтварин, лише зовні, анатомо-фізіологічно що нагадує людини.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості він набуває майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, він позбавлений здатності до самоосвіти і самовоспітанію.Псіхіческое розвиток дитини починається з спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому дитина отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарні научіння), а потім через словесні інструкції (вербальне научіння) придбавається основний життєвий досвід дитини.

Спілкування складає внутрішній механізм спільної діяльності людей. Зростання ролі спілкування, важливості його вивчення пов'язано з тим, що в сучасному суспільстві набагато частіше в прямому, безпосередньому спілкуванні між людьми виробляються рішення, що перш приймалися, як правило окремими людьми. Здібність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють привернути увагу до себе, ставляться із симпатією. Із замкнутими людьми намагаються обмежити контакти або взагалі уникати їх.

Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися. Але практика свідчить, що ефективно це робити вміють далеко не всі, у тому числі й керівники, менеджери. До 90% робочого часу управлінці повинні витрачати саме на спілкування. Адже звіти, проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів - усе це різні форми ділового спілкування.

Опитування свідчать, що 73% американських, 60% англійських і 86% японських менеджерів невміння ефективно спілкуватися вважають основною перешкодою на шляху досягнення цілей, що стоять перед організацією.

Спілкування нагадує своєрідну піраміду, яка складається із чотирьох граней. У його процесі можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними і водночас пережити емоційний стан, що виникає в результаті цього. [32c.10-25].

Таким чином, спілкування - це процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності та включає:

сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);

обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

У загальному вигляді спілкування є формою життєдіяльності людей і необхідною умовою їх об´єднання (людина - соціальна істота) та розвитку окремої особистості. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру, яка передається від покоління до покоління. Спілкування є також важливим фактором психологічного розвитку людини.

За своїми формами і видами спілкування досить різноманітне. Способи, сфера і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями людей - учасників спілкування, соціальним статусом, службовими обов´язками. Спілкування регулюється факторами, пов´язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими і прийнятими в суспільстві законами, правилами, нормами, соціальними інститутами тощо.

За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:

вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне мовлення;

невербальне (безсловесне) спілкування.

За деякими даними, 60-80% інформації від співрозмовника ми отримуємо по невербальному каналу. Невербальні засоби спілкування досить різноманітні. До основних належать:

візуальні засоби спілкування (рухи м´язів обличчя, вираз обличчя, очей; рухи рук, ніг - жести; рухи тіла; просторова дистанція; реакція шкіри: почервоніння, пітливість; поза, постава; зовнішній вигляд - одяг, зачіска, косметика, аксесуари);

аудіальні засоби (паралінгвістичні: якість голосу, його діапазон, тональність, темп, ритм, висота звуку; екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель, плескання);

тактильні засоби спілкування включають усе, що пов´язано з дотиками співрозмовників (потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах тощо);

ольфакторні засоби спілкування, які включають приємні та неприємні запахи навколишнього світу, природні та штучні запахи людини.

На невербальні засоби впливає конкретна культура того чи іншого народу, тому дуже важко знайти спільні норми для всього людства.

За характером зв´язку спілкування поділяється на:

безпосереднє (контакт один на один);

опосередковане - за допомогою письмових чи технічних засобів, віддалених у часі чи в просторі учасників спілкування;

За кількістю учасників у спілкуванні розрізняють такі різновиди спілкування:

міжособистісне спілкування, тобто безпосередні контакти людей у групах чи парах, постійних за складом учасників;

масове спілкування, тобто багато безпосередніх контактів між незнайомими людьми, а також комунікація, опосередкована різними видами засобів масової інформації.

За включенням у процес спілкування соціальних складових існує поділ на:

міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, які володіють індивідуальними якостями, що розкриваються в процесі спілкування і організації взаємних дій). Соціальні ролі мають при цьому допоміжне значення;

рольове спілкування (спілкування між комісіями визначених соціальних ролей, коли дії, поведінка учасника такого спілкування визначаються виконуваною соціальною роллю). У процесі такого спілкування людина відображається не тільки як індивідуальність, а як соціальна одиниця, що виконує визначені функції. Індивідуальність підпорядковується соціальній ролі. Іноді таке спілкування називають ще офіційним, або формальним.

Різновидом рольового спілкування є ділове спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками (партнерами, опонентами), які мають відповідні соціальні позиції, визначені їх соціальними ролями і відповідними функціями, спрямоване на повне або часткове вирішення конкретних проблем, організацію спільної діяльності, дій.

.3 Характеристика стилів спілкування

Кожній людині властивий свій цілісний стиль спілкування, який накладає цілком впізнаваний, характерний відбиток на його поведінку і спілкування в будь-яких ситуаціях. Причому цей стиль не може бути виведений тільки з якихось індивідуальних особливостей і особистісних рис людей. Він відображає саме особливості спілкування людини, що характеризують його загальний підхід до побудови взаємодії з іншими людьми.

У спілкуванні завжди присутні два компоненти: зміст і стиль. Зміст визначає, навколо чого або з приводу чого розгортається те чи інше спілкування. Стиль вказує на те, як людина взаємодіє з оточуючими. У будь-якому випадку зміст спілкування - сила змінна, оскільки воно визначається конкретною діяльністю, обсягом виконуваних завдань і багатьма іншими минущими умовами та обставинами. онстантою при цьому виступає стиль спілкування, тобто спосіб, за допомогою якого людина будує свої відносини з іншими в тій чи іншій діяльності. У кожної людини свій, характерний тільки для нього стиль спілкування з людьми. Він дещо змінюється в залежності від партнера і характеру діяльності, але в той же час зберігає свої сутнісні риси, що відбивають неповторність і унікальність особистості. При цьому стиль відображає специфіку взаємин між людьми, які, в свою чергу, висловлюють різноманітну і в той же час неповторну сутність особистостей, включених в спілкування.

Стиль спілкування істотно визначає поведінку людини при взаємодії з іншими людьми.

Існує чотири основних стилі взаємодій:

Більшість дослідників стилів діяльності та спілкування поділяють наступні методологічні установки:

·    стиль являє собою прояв цілісності індивідуальності;

·    стиль пов'язаний з певною спрямованістю і системою цінностей особистості;

·    стиль виконує компенсаторну функцію, допомагаючи індивідуальності найбільш ефективно пристосуватися до вимог середовища.

Стиль спілкування має зовнішні (експресивні) і інтенсивні характеристики, своєрідну емоційно-вольову забарвлення, обумовлену темпераментом, психофізіологічними і особистісними особливостями людини, арсеналом використовуваних їм вербальних і невербальних засобів. Він має також змістовними характеристиками, в яких відображаються:

Стиль спілкування - це індивідуальна система способів та прийомів, які використовує співрозмовник під час стосунків з іншими людьми.У кожної людини складаються певні стереотипи взаємодії з іншими, які й визначають її стиль спілкування, залежать від індивідуальних якостей особистості. Стиль спілкування тісно пов’язаний з психологічними особливостями особистості. Він не є природженою якістю, а формується і змінюється в процесі взаємодії, зумовлений культурними цінностями найближчого середовища, традиціями, усталеними нормами поведінки, отже, його можна коригувати й розвивати.

Стиль спілкування істотно детермінує поведінку людини при взаємодії з іншими людьми. Конкретний вибір стилю спілкування визначається багатьма чинниками: особистісними особливостями людини, його світоглядом характеристиками цього суспільства.

Початок наукового дослідження стилю спілкування пов'язане з ім'ям німецького психолога Курта Левіна. Заслуга К. Левіна та його співробітників полягала в тому, що вони поклали початок поглибленого дослідження проблеми стилю спілкування, розробили соціально-психологічне поняття «стиль лідерства». Лідерство розглядається в соціальній психології як феномен, що характеризує динамічні процеси в групі, пов'язані з відносинами домінування і підпорядкування.

Дослідження К. Левіна та його співробітників поклало початок поглибленого психологічного вивчення проблеми стилю спілкування, яке набуло широкого поширення у всьому світі і триває ось уже кілька десятків років. [47 c. 59].

Стиль мовної поведінки характеризується певною пластичністю, не будучи жорсткою системою. В залежності від ситуації взаємодії носій стилю досить суттєво модифікує свою мовна поведінка, зберігаючи, однак, у відомих межах, властиву стилю специфічність. Свідоме формування свого стилю спілкування можливе при певному рівні розвитку здатності до самоаналізу. Це в свою чергу приносить емоційне задоволення, призводить до переживання психологічного комфорту.

У кожної людини свій, характерний тільки для неї, стиль спілкування з людьми. Він дещо змінюється в залежності від партнера і характеру діяльності, але в той же час зберігає свої сутнісні риси, унікальність особистості. При цьому стиль відображає специфіку взаємин між людьми, які, в свою чергу, висловлюють різноманітну, але в той же час неповторну сутність особистостей, включених в спілкування.

Стиль спілкування можна визначити як сукупність індивідуальних особливостей соціально-психологічної взаємодії людей. Стиль спілкування, який притаманний кожній людині, мабуть, залежить від дуже різних моментів - від історії життя, від ставлення до людей, від того, яке спілкування найбільш предпочитаемости в суспільстві, в якому вони живуть. Разом з тим стиль спілкування, визначаючи те, як людина повинна будувати і розуміти різні ситуації, сам має великий вплив на його життя, формуючи його ставлення до людей, способи вирішення проблем і його особистість. Стиль спілкування істотно визначає поведінку людини при взаємодії з іншими людьми. Поняття стилю спілкування близько по своїй суті поняття характеру. Учені постійно виявляли інтерес до цього явища, намагаючись створити класифікацію або типологію характерів. Загальна характерологія являє собою вчення про ознаки як фізичного, так і душевного роду. В.В. Латиновим [4], було проведено дослідження особистісних особливостей. Для кожного випробуваного підрахували значення за двома основними факторами:

• домінування - підпорядкування,

• дружелюбність - ворожість.

Виділяють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі спілкування (за класифікацією Курта Левіна):

Авторитарний стиль. За такого стилю спілкування співрозмовник сам вирішує всі питання життєдіяльності, визначає кожну конкретну мету, виходячи лише з власних установок, суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб’єктивно оцінює досягнуті результати. Головними формами взаємодії такого стилю спілкування є наказ, вказівка, інструкція, догана, чітка мова, короткі розпорядження. Це влада одного в процесі спілкування. Одноосібне ухвалення рішення, накази, вказівки. Люди, що сповідують авторитарний стиль взаємодії, мають догматичне мислення, за якого тільки одна думка (переважно керівника) правильна, а всі інші помилкові. Ініціатива інших людей не заохочується.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль. Такий стиль спілкування характеризується невтручанням, відсутністю елементів схвалення чи догани, в основі якого лежить байдужість і незацікавленість проблемами, наслідком чого є втрата поваги і контролю оточуючих. Ліберал, або поступливий, у спілкуванні "пливе за течією", часто вдається до вмовляння співрозмовника, малоінініціативний у спілкуванні.

Демократичний стиль. Такий стиль орієнтований на розвиток активності співрозмовників, залучення кожного до вирішення спільних завдань. Цей стиль ґрунтується на повазі і довірі. Такий стиль найбільш сприятливий спосіб організації співробітництва в колективі. Під час використання цього стилю основними способами взаємодії є заохочення, порада, інформування, координація. Для нього властиве колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх про вирішувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей. Врахування інтересів, потреб, бажань учасників комунікативного процесу.

Ефективність стилів спілкування залежить від ситуацій, що виникають у процесі спілкування, та необхідності миттєвої орієнтації в них. Маючи індивідуальний стиль спілкування, кожна особистість може застосовувати різні засоби спілкування залежно від ситуації та психологічного стану на момент комунікативної взаємодії.

Стиль спілкування суттєво впливає на поведінку людини під час її взаємодії з іншими людьми. Конкретний вибір стилю спілкування визначається такими факторами: особисті якості людини, її світогляд та соціальний статус у певному суспільстві, характеристиками цього суспільства та ін. Якщо виходити з того, що стиль спілкування визначається більшою готовністю людини до комунікації в тій чи іншій ситуації, то можна говорити про три основні стилі: авторитарний, демократичний, ліберальний, ритуальний, маніпулятивний та гуманістичний. Ритуальний стиль зумовлюється міжгруповими ситуаціями; авторитарний, демократичний, ліберальний.

Константою при цьому виступає стиль спілкування, тобто спосіб, за допомогою якого людина будує свої відносини з іншими в тій чи іншій діяльності. У кожної людини свій, характерний тільки для нього стиль спілкування з людьми. Він дещо змінюється в залежності від партнера і характеру діяльності, але в той же час зберігає свої сутнісні риси, що відбивають неповторність і унікальність особистості. При цьому стиль відображає специфіку взаємин між людьми, які, в свою чергу, висловлюють різноманітну і в той же час неповторну сутність особистостей, включених в спілкування.

Стиль спілкування істотно визначає поведінку людини при взаємодії з іншими людьми.

Існує чотири основних стилі взаємодій:

Ритуальний стиль

Цей стиль зазвичай задається культурою, в якій живе людина. Ритуальним, наприклад, може бути стиль вітань і питань, що задаються при зустрічі, і відповідей. Так, в американській культурі прийнято на запитання: «Як справи?» Відповідати: «Прекрасно», як би справи не йшли в дійсності. Для нашої культури властиво відповідати «по суті», не соромлячись відважувати негативні характеристики власному існуванню. Людина, що звикла до іншого ритуалу, буде спантеличений, отримавши подібний відповідь.

Імперативний стиль

Це авторитарна, директивна форма взаємодії. Мета імперативного стилю досягнення контролю над поведінкою іншого, над його установками або примус до певних дій і рішень. В якості засобів надання впливу використовуються накази, приписи та вимоги. Сфери, де досить ефективно використовується імперативне спілкування - це відносини «начальник - підлеглий», військові статутні відносини, робота в екстремальних умовах.

Маніпулятивний стиль.

Якщо мета імперативного спілкування ніяк не завуальована, то при використанні маніпулятивного стилю вплив на співрозмовника здійснюється потай. Мета залишається тією ж: добитися контролю над поведінкою і думками іншої людини. При маніпулятивному спілкуванні співрозмовник сприймається не як цілісна особистість, а як носій певних потрібних маніпулятору якостей. Тому людина, обравши в якості основного стилю спілкування маніпулятивний, з часом починає сприймати фрагментарно і себе самого, переходячи на стереотипні форми поведінки. При цьому використання маніпулятивних навичок в одній сфері (наприклад, в діловій) зазвичай закінчується переносом цих навичок на всі інші сфери життя людини.

Гуманістичний стиль

До цього стилю належать усі різновиди діалогічного спілкування: це рівноправну взаємодію, мета якого - взаємне пізнання, самопізнання. Гуманістичний стиль спілкування позбавлений імперативу і дозволяє досягти глибокого взаєморозуміння

Висновок до розділу 2

Взаємодія та спілкування людей між собою несе за собою набагато важливіший вплив щодо психологічного розвитку ніж діяльність. Завдяки спілкуванню беруться до уваги завдання, що не можуть бути доступними для окремо взятої особистості. Людина колись змогла подолати свій природно-тваринний стиль і спосіб життя, стати вище над самим собою, над біолологічнітю своєю, маючи змогу створити культуру та суспільство. Немовля з перших днів свого життя має змогу спілкуватись із дорослими людьми, дане спілкування не втрачається і не є приривним протягом життєвого шляху людини. Таке спілкування може допомогти дитині засвоїти все, що потім робить її психологічно людиною і вводить у рамки сучасності. Дане «перетворення» може стосуватися деяких людських особливостей щодо пізнавальних, опосередкованість, довільність та особливостей людської поведінки такі як: мораль, етика, культура поведінки); та стосовно особливостей його особистості таких як:, здібності, характер, воля, потреби, почуття); та людської взаємодії та взаємовідносин такі як : доброта , порядність, чуйність і пр.

Спілкування є важливою умовою людського співіснування та життя. Воно може бути водночас об'єктивним зовнішнім фактором впливу на людину та може виступати як форма існування її індивідуально-психологічного буття.

РОЗДІЛ III. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ І СПІЛКУВАННЯ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

.1 Методика організації дослідження

У емпіричному дослідженні, котре я провела, прослідковувались соціально-психологічні особливості проявів темпераменту і впливу його на спілкування та взаємодію у старшокласників СЗШ№158

Завданням дослідження було виявити соціально-психологічні прояви і особливості темперамету і спілкування у старшокласників.

Вибірка школярів (старшокласників) 38 осіб різної статі .

У дослідженні я використала три методики: на виявлення типу темпераменту, методику на виявлення доброзичливості Кемпбелла та методику оцінки агресивності у стосунках Ассінгера.

Використані методики:

1.   Методика (тест) Ассінгера « Оцінка агресивності у стосунках» - ця методика дає змогу визначити, чи достатньо людина коректна до оточення і чи легко спілкуватися і підтримувати взаємодію з нею. Для більшої об’єктивності відповідей,можна здійснити взаємо-оцінювання, коли колеги відповідають на питання один одного. Це допоможе точніше зрозуміти, наскільки правильна їхня самооцінка.

Як правило, методика такого роду застосовується при обстеженні людей різного віку, включно підлітків.

Необхідний матеріал:

·    Бланк із запитаннями,що включают в себе 20 тверджень

·    Ручка або олівець ( за бажанням обстежуваного );

Перед обстежуваним кладеться бланк із запитаннями методики, Інструкція : « Дайте відповіді на поставлені твердження » так або ні оцінюючи що ближче до вашої особистості. Бажано довго не думати над відповіддю.

Час виконання цієї методики не обмежується, дається приблизно до 25-30 хвилин.

Після того як дослідження дойде до логічного завершення, просять підписати свої роботи і здати інструкторові.

Результати:

і більше балів. Ви занадто агресивні, до того ж нерідко буваєте неврівноваженим та жорстоким до інших. Ви сподіваєтесь здобути керівні «верхи», розраховуючи на власні методи, досягти успіху, жертвуючи інтересами оточення, тому Вас не дивує неприязність співробітників, але за найменшої нагоди Ви намагаєтесь їх за це покарати.

-44 бали. Ви помірно агресивні, але досить успішно крокуєте по життю, оскільки у Вас достатньо здорового честолюбства та самовпевненості.

і менше балів. Ви занадто миролюбні, що зумовлено недостатньою впевненістю у власній силі і можливостях. Це зовсім не означає, що Ви як травинка гнетесь під буд-яким вітерцем. І все ж більше рішучості Вам не завадить!

Якщо за сім і більше питань Ви набрали по три бали і менше ніж за сім питань - по одному балу, то вибухи Вашої агресивності мають швидше руйнівний, аніж конструктивний характер. Ви схильні до непродуманих вчинків і запеклих дискусій. Cтавитесь до людей зневажливо і своєю поведінкою провокуєте конфліктні ситуації, яких цілком могли б уникнути.

Якщо за сім і більше питань Ви отримали по одному балу і менше, ніж за сім запитань - по три бали, то Ви занадто скуті. Це не означає, що Вам не притаманні спалахи агресивності, але пригнічуєте їх аж занадто ретельно.

2.   Методика на визначення темпераменту Я. Стреляу -

Ця методика дає змогу визначити тип темпераменту і властивості,що притаманні тому чи іншому типу.

Необхідний матеріал:

·    Ручка;

·    Анкета-опитувальник;

Інструкція: « Вам пропонується 16 тверджень, на кожне з яких ви маєте можливість «так» чи «ні».

Час який дається на виконання становить від (10 до 15 хвилин).

Після закінчення - потрібно буде підписати даний опитувальник у форматі Прізвище, ім’я, клас.

Таблиця 3.1

Меланхолічний тип від (0 до 14) - люди з такими показниками,зазвичай нерішучі, довго налаштовуватимуться на будь-який вчинок ( особливо котрий стосується чогось глобально-серйозного ), якщо таким людям вдається перекласти прийняття рішення на інших - відчувають полегшення. В компанії,на диспутах,зборах тощо - частіше за все відмовчується. Зазвичай,мають добрі знання,але не завжди вистачає сміливості їх показати. Люди такого типу дуже вірні,але з ними важко встановити дружній контакт і тримати його в стабільності. Бажано удосконалювати в собі уміння приймати рішення і прагнути формувати і розвивати в собі рішучість і сміливість.

Флегматичний тип від (15 до 24) - Люди такого типу ухвалюють рішення зважено, хоча і не уникають серйозних проблем, які потрібно вирішувати негайно. Сумніви з’являються тільки тоді, коли для прийняття рішення є достатньо часу. Уміють стримувати свої почуття, у людей такого типу є уміння стримувати свої почуття, у них не завжди відбувається легкий перехід від гнівного стану до спокійного. Важко звикають до нових обставин. Поволі виробляються звички, які згодом важко забувається. Вони достатньо працелюбні, в усьому люблять порядок.

Сангвінічний тип від ( 25 до 34) - Люди такого типу достатньо рішучі. Їхня логіка та послідовність, з якими вони підходять для з’ясування і усунення проблем, ці якості допомагають вирішувати питання швидко і у більшості випадків правильно. Рішення які ухвалюються відстоюються до кінця. Якщо виявляється, що рішення хибне або помилкове, то вони уміють це визнати. Вони енергійні і працелюбні, вміють стримувати свої почуття. Вони мають швидкий і жвавий розум, швидко пристосовується до нової обстановки.

Холеричний тип від ( 35 і більше ) - Люди з таким типом темпераменту не знають, що таке нерішучість. Вони вважають себе компетентними в усіх питаннях. Не вміють і не люблять рахуватися з чужою точкою зору. Критика і зауваження викликають роздратування, гнів, який не вони не прагнуть приховувати. Їм імпонує, коли їх називають вольовою і рішучою людиною. Поразки і помилки перживають дуже хворобливо. У них стійкі бажання,інтереси, завзятість і тверда рішучість.

3.   Методика діагностики доброзичливості за шкалою Кемпбелла -

Методика що пропонується дає змогу оцінити рівень доброзичливості залежно від тієї чи іншої ситуації.

Необхідний матеріал:

·    Ручка;

·    Опитувальник;

Інструкція: « Уважно прочитайте пари суджень опитувальника. Який складає 8 твержень. Якщо ви вважаєте, що якесь із тверджень вірно відноситься до вас або до інших, то в бланку з питаннями ви маєте можливість відмітити свою згоду або спростування з того чи іншого запитання.

Час що дається для виконання данного завдання становить від (8 до 10 хвилин).

Високий - це може означати, що людина має високий рівень доброзичливості і позитивне, відкрите відношення до інших. Легко пристосовується і знаходить контакти з оточуючими.

Пороговий ( середній ) - набрана кількість балів свідчить про середній рівень доброзичливості і взаємодією між людьми.

Низький - якщо кількість балів,що набрав випробуваний не перевищує 2, то це світчитиме про те, що людина має слабкий рівень доброзичливості і те, що людина має менше можливостей і ресурсів для знаходження спільної мови з оточуючими.

Нижче я наведу приклад діаграми, що вказує на співвідношення кількості старшокласників і рівня доброзичливості у відсотках.

3.2 Результати вивчення взаємозв’язку темпераменту і стилів спілкування

Я проаналізувала результати соціально-психологічних особливостей проявів і впливу темпераменту на стиль і манеру спілкування.

У емпіричному дослідженні брали участь старшокласники - учні 10 класу СЗШ № 158.

Вибірка тих, хто був задіяний в дослідженні, склала 38 осіб ( 12 юнаків і 26 дівчат ), віком від 16 до 17 років. Для діагностики типу темпераменту я використовувала «Методику на визначення темпераменту адаптації Я.Стреляу».

Особливості прояву доброзичливості

Таблиця 3.2

Діаграма 3.1 Рівень доброзичливості за шкалою Кемпбела.

Розподіл за типами темпераменту

Таблиця 3.3

Діаграма 3.2 Виявлення типів темпераменту

Таблиця 3.3. Прояв агресивності у стосунках

Діаграма 3.3 Прояв агресивності у стосунках

Згідно дослідження що я провела, проаналізувала і виявила зв’язок типів темпераменту і рівня доброзичливості та темпераменту і рівня агресивності за допомогою кореляції Пірсона.

Кореляція (від лат. correlatio - співвідношення) - це статистична залежність між випадковими величинами, що носить імовірнісний характер.

Обчисливши отримані дані ми отримали коєфіцієнт кореляції

по порівнянню агресивності та темпераменту. Що свідчить про низький рівень взаємозв’язку цих явищ. Ми також дослідили кореляційний зв’язок між темпераментом та агресивністю, та отримали такий результат -

Корреляція  =0.15

3.3 Рекоментації щодо поліпшення продуктивності спілкування в залежності від темпераменту

Типи темпераменту багатосторонні і не схожі один на одного, а одже і прояви поведінки і настрою під час спілкування будуть різними:

Сангвінік

Самий товариський тип темпераменту. Люблять спілкування заради спілкування, їм подобається бути в центрі уваги. Хороші співрозмовники. Без праці вступають в контакт з незнайомцями. Намагаються всіх веселити і розважати.

Сангвінік - дуже товариська і захоплена особистість. Він іде від конфлікту, складну конфліктну ситуацію переводить в жарт, емоційно стійкий. Ставлення до критики спокійне, хоча сам ніколи винуватим себе не визнає, у нього завжди винен хтось інший: співробітники, друзі, родичі.

Рекомендації для сангвініків щодо поліпшення процесу спілкування:

·    навчитися говорити наполовину менше, ніж зазвичай,

·    більше слухати,

·    розвивати послідовність і самодисципліну,

·    уважно спостерігати за подіями,

·    вчасно зупинятися.

Рекомендації що до спілкуванні з дітьми-сангвініками

·    Під час взаємодії і спілкування з дітьми-сангвініками потрібно дотримуватись максимально справедливих умов та вимог.

·    Потрібно дати дитині змогу вивільнити її енергію, пр. цьому впроваджувати стимулювання до розкриття їхній потенціальних можливостей. Хвалити за здібне ставлення до суспільно корисної праці.

·    Проявити довірливе ставлення до дитини-сангвініка, при цьому бути йому підтримкою в його звершеннях, надаючи силу на подолання певних негараздів.

·    Неслід довіряти такі доручення, які пов’язані з роботою на яку іде багато часу.

·    Надаючи допомогу, слід пам’ятати, що підтримка і слова повинні бути бути виражені у дружній пораді.

·    Потрібно проявляти вимогливість, коли були накоєні найнезначніші порушення.

·    Слід зауважити, що в сангвініка швидко руйнує свої звички та швидко втомлюється від одноманітності.

·    Коли дитина-сангвінік виконує якісь завдання або доручення, то дорослий повинен знати, що потрібно використати певні винагороди, для того щоб домогтися правильно і адекватно завершеної роботи.

·    Якщо при виконанні завдання дитина виконала його не правильно, то потрібно попросити про виконання його повторно.

·    Потрібно сформувати сталі зацікавленості, інтереси.

·    Зміни у видах діяльності недозволені, роботу, що розпочата, потрібно привчити доводити до логічного завершення. Привчати дитину з раннього віку бути терплячою, цілеспрямованою, привчати доводити розпочате до кінця.

·    Потрібно пояснити і навчити дитину тримати позитивні контакти зі старими друзями.

·    Звертати увагу на її лідерські якості, залучаючи до суспільної праці, організацій і проведення певних корисних заходів.

Меланхолік

Меланхолікам не цікаві інші люди, більше їх турбує власний внутрішній світ. У колективі вони нетовариські, тримаються осторонь, соціально пасивні. У спілкуванні легко підкоряються лідерові, не люблять змагатися. Люблять бути опікуваними, воліють залишатися в тіні.

Рекомендації щодо поліпшення процесу спілкування:

·    Через емоційної нестійкості в спілкуванні з меланхоліком необхідно бути чуйними, уникати різких слів.

Рекомендації щодо спілкування з дітьми-меланхоліками

·    Завжди дотримуйтесь принципу поступовості.

·    Адекватний і доцільний підхід заклечається в тому, що доросла людина повинна виявляти співчуття та розуміння почуттів дитини повною мірою.

·    Слід пам’ятати те, що дитина, а особливо підліток важко переносить дії і вплив різних подразників. Потрібно внести обмеження у певній цікавій формі, наприклад знайомства або ж ігровим методом.

·    Діти-меланхоліки важко адаптивні у них дуже важка пристосованість і вони проблематично адаптуються у новій групі або певному колективі.

·    Потрібно дійти до позитивних емоцій дитини, при цьому проявляючи велику кількість доброго ставлення.

·    Потрібно проявляти зацікавленість і не забувати про тактовне ставлення, можна спробувати проникнути в духовний настрій дитини, при цьому проявляти повну підтримку, зміцнюючи віру у себе і власні можливості, ставитись з розумінням до душевного стану.

·    Не варто підвищувати голос, створювати непосильні ситуації та вимоги для даної дитини.

·    Для розвитку у дитини комунікабельності слід застосовувати ігрові методи.

·    Потрібно завчасно допомагати дитині під час виконання нею певних завдань, використовуючи при цьому похвалу, підтримку.

·    Потрібно виховувати вольові якості : почуття власної гідності та цінності та цілеспрямованість.

·    Через певний час потрібно створити для дитини «ситуацію успіху».

·    Дитину - меланхоліка слід привчити до сплановування своїх дій, навчити доцільно і правильно роз приділяти свій час, приводячи в баланс добову працю і вільний час, тому що може настати нервова і фізична перевтома, не бажання нічого робити, формування апатії.

Рекомендації щодо поліпшення процесу спілкування:

Флегматик

Спілкування:

Флегматикам складно не тільки переключатися з одного виду робіт на інший, але і у наслідок своєї замкнутості пристосовуватися до нових людей, швидко налагоджувати контакти. Але завдяки емоційної стійкості і нелюбові до конфліктів в колективі уживаються з усіма типами темпераменту і поступово йдуть вгору по кар'єрних сходах. Представникам цього типу темпераменту притаманне одна з рідкісних якостей - уміння слухати і чути Інших людей. Вони чудові співрозмовники, оскільки практично ніколи не перебивають і вникають навіть у дрібниці. Спокійний характер і здатність зважувати в ситуації всі «за» і «проти» допомагають їм без проблем контактувати як з відмінними запальністю холериками, так і з непостійними сангвініки, не кажучи вже про сентиментальні і ранимих меланхолік. Що характерно, флегматики не йдуть першими на контакт, але якщо знайомство (нехай і не за їх ініціативою) відбулося, вони здатні підтримувати його довгі роки.

Рекомендації щодо поліпшення процесу спілкування з дітьми - флегматиками:

·    Потрібно з наполегливістю використовувати певні настанови та зауваження спрямовані на будь-яку діяльність, при цьому уточнюючи кожну деталь щодо проведення і виконання роботи.

·    Якщо діти повільні,то не слід їх за це карати, не давати образливих оціночних суджень щодо складу інтелекту, розуму.

·    Також є позитивним, щодо стимуляції щирості почуттів. Можна заохотити, залучити до цікавої роботи, яка розвиватиме почуття власної гідності, формує віру у власні сили.

·    Не слід давати демонстративні настанови і доручення, які пов’язані зі швидким ритмом діяльності.

·    Коли дитина читає художній твір, то необхідно в ігровому варіанті знайомити з почуттями і проявами емоцій, що випливають у життєвих прикладах і ситуаціях. Також потрібно допомагати у заняттях по самовихованню.

·    Для того щоб формувати в дитині ініціативність, то дорослі повинні проявляти непомітну допомогу у різних життєвих ситуаціях.

·    Потрібно задіяти дитину в ігри, що допомагають розвивати в неї уяву, мислення. Необхідно допомогти навчити доцільно і правильно володіти увагою і вміло переключати її. Виконуючи різні завдання допомогти дитині доцільно і з користю розподілити час.

Холерик

Спілкування              

За природою холерики товариські, легко йдуть на контакт. При цьому, обожнюють лідирувати і бути скрізь першими. Люблять підпорядковувати і контролювати оточуючих, у всіх бачать суперників. Прагнення до лідерства в поєднанні з нестриманістю робить характер людей-холериків досить важким в спілкуванні. Реакція холериків в розмові блискавична. Відповідають чітко, виразно, і, повторюся, дуже швидко. Від збудливості і емоційним пресингом, що надаються на інших людей, не втомлюються. Ніколи не вислухає вас холерик максимально уважно і спокійно в розмові. Співрозмовника він почне перебивати, спробує неодмінно встряти в інші розмови. Гнів холерика небезпечний - частенько він зривається на крик і образи ... Втім, остигає він дуже швидко, як ні в чому не бувало продовжуючи розмову.

Рекомендації щодо поліпшення процесу спілкування:

·    Бути більш стриманим при відповіді співрозмовнику;

·    Навчитися слухати точку зору співрозмовник

Рекомендації щодо поліпшення процесуспілкування з дітьми-холериками:

·    Не застосовувати пряму, активну заборону щоб не гальмувати активності дитини.

·    Не виконувати бажання дітей тільки для того, щоб позбутися нервового стану.

·    Використання енергії дитини за допомогою зміни однієї діяльності на іншу.

·    Підвищення голосу або залякування, негативно впливає.

·    Бути співчутливими до негараздів холеричних дітей, висловлюючи тактовну допомогу.

·    Будь-яку взаємодію висловлювати спокійним, але з твердістю впевненості в голосі.

·    Слід уникати емоційних реакцій, які будуть спрямовані на дитину, кращим буде здійснити вплив в умовах колективу.

·    За дві години до сну пропонувати спокійні ігри, види занять.

·    Потрібно застосовувати що до дитини такі дії які допоможуть розвинути довільну увагу тощо. (лото, образотворче мистецтво, шахи, тощо).

·    Не треба бути байдужим до внутрішнього світу дитини, здійснювати разом з ним активну діяльність, беручи до уваги різні аспекти поведінки і вчинків, прагнути до задіяння активної роботи яка потребує прояву ініціативи.

·    Дитину-холерика доцільно і важливо виховувати доброю, небайдужою до чужої біди, тому що зазвичай ці діти схильні бути агресивними.

Висновок до розділу 3

Отжe, згідно дослідження, що було проведено мною було виявлено , що у старшокласників СЗШ № 158 вибірки у 38 чоловік 63% є миролюбивими, про це можуть свідчити результати методики діагностики доброзичливості за шкалою Кемпбелла.

Пoняття темпераменту у психології пpeдстaвляє сoбoю сyкyпнiсть oсoбистiсниx якoстeй якi дoзвoляють людинi бути індивідуальною.

Так за отриманими результатами, методики-тест) Ассінгера « Оцінка агресивності у стосунках» всього 50% відсотків групи мають високий рівень доброзичливості.

За результатами методики на визначення темпераменту Я. Стреляу 36% усієї групи сангвініки. Результати методики діагностики доброзичливості за шкалою Кемпбелла показують, що 16% усієї групи підвищена агресивність, а в 63 % навпаки - надмірне миролюбство. Таким чином за показниками усіх трьох методик, можна виявити, що є певна закономірність у тому, що відсоткове співвідношення щодо методики на темперамент, тісно пов’язане і показує зв’язок з рівнем доброзичливості, можна простежити, що він є досить високим.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Значення і важливість такого поняття, як охороні праці, щоб не сталось залишиться і буде фігурувати на одному з перших щаблів у структурі, що називаеться - виробництво. Поняття і сенс який вкладений в нього кожен рік, дуже швидко і стрімко стає механізованим і стає сенсом і важливістю та діяльність, якою займаються люди, однак дуже важливий фактор, що зветься людський не проходить повз нашої уваги. Який би щабель свого становлення і розвитку люди б не займали, то питання про покращення і активізацію умов і способів виробничої діяльності і затрачених сил, коштів на цей основний фрагмент життя, завжди стоятиме на одному з перших місць і гостро впливатиме на навколишнє середовище.

Охорона праці - вагома і головна ланка, що дає можливість дати доцільну і зрозумілу відповідь стосовно цього запитання, дає змогу зрозуміти , що її базою і основою є те, щоб надати людству гарантовані і безпечні умови праці. І зробити все, щоб запобігти глобальним проблемам і втратою Та запобігти сутєвим втратам зі сторони працівників, яке зробить неабияке підвищення рентабельності на виробничій діяльності. Всі умови, що поставлені, зразки промислового характеру, стандарти, що врегульовані державою, повинні дати повноцінну, тверду згоду з органами, що відповідають за охорону здoрoв'я у порядку, що буде встановлено законом. Люди, що володіють підприємствами, керівники, та ті що займають серйозні посади, потрібні дати гарант, щодо забезпечення нормальних умов праці, дотримання і виконання правил і технік, що стосується безпеки, слідкування за санітарними нормами та інших позитивних умов для продуктивної і безпечної охорони праці та дoрoв'я. (cт. 28 Ocнoв зaкoнoдaвcтвa Укрaїни прo oхoрoнy здoрoв'я). Той, хто тримає якийсь певний заклад, повинен забезпечити в кожному головному розділі своєї структури та на робочих місцях праці, що відповідають тим умовам, що збігаються з законами, а також дати гарант, щодо дотримання та забезпечення прав робітників залежно від законів. Завдяки цьому, той хто утримує будь-який заклад, виконує повне задоволення системи, що здійснює управління, при цьому створюють такі ланки, що називають СОП. Це було утвержено положенням Дeржaвнoгo кoмiтeтy Укрaїни пo нaглядy зa oхoрoнoю прaцi вiд 3 ceрпня 1993 p. №73 (Кoдeкc зaкoнiв про прaцю Укрaїни з пocтaтeйними мaтeрiaлaми /,/ Бюлeтeнь зaкoнoдaвcтвa i юридичнoї прaктики Укрaїни. - 1997. - №11-12. - C. 603). Cлyжбa oхoрoни праці, що забезпечує на підприємстві виробничу феру, підпорядкована числом тих, хто працює. Їх кількість становить не менше 50 осіб. В установі там де число тих хто працює має меншу кількість ніж 50, тоді розпорядження і функції певного закладу дотримуються і виконуються на підставі сумісництва з тими, хто заздалегідь пройшов перевірку знань на предмет охорони здоров’я. Установи або служби, що підпорядковані охороні праці та узгоджується прямо з керівниками установ, при цьому проявляється при рівняння до різних служб, що ведуть за собою оновні виробничо-технічні питання.

.1 Аналіз особливостей охоронони праці на робочому місці психолога

Вибір рoбoчoгo міcця тa трyдoвoгo прoцecy

Для кaбінeтy шкільного пcихoлoгa потрібно виділити кабінет розміром не менше 30-35 кв. м. при цьому, що стан роботи і її перебіг були в нормальних, адекватних, комфортних умовах.

Бажано,що приміщення для кабінету було розташовано у доступному місці. Буде розумним, виділити під приміщення для кабінету територію на першому поверсі, що дасть можливість тим хто відвідує психолога запобігти зайвих зустрічей і всіляких контактів, для того щоб зберегти конфіденційності. Територія на якій знаходиться кабінет психолога, має бути територіально ізольована. Не бажаним буде розміщувати його на територіально не зручному місці, наприклад прохідний або суміжний з якимось приміщенням (нaприклaд, oб'єднyвaти з мeтoдичним кaбінeтoм, фізкyльтyрним aбo мyзичним зaлoм тa ін.) Якщо є така можливість, то доцільно буде його обладнати так, щоб він був подалі від адміністративного та медичного кабінетів.

Важливим і не менш головним пунктом до територіального є звукоізоляція. Для того, щоб надійніше її забезпечити, можна встановити у кабінеті подвійні двері. Під час проведення консультації, рекомендовано на двері вішати табличку з написом « Зберігайте тишу».

В кабінеті має бути необхідний температурний режим (від 19 до 22°C). Кабінет повинен бути теплим, але й доцільно його добре провітрювати. Бажано встановити кондиціонер.

Кaбінeт пcихoлoгa - спеціальне місце, яке за функціями служить для певних цілей, а також не менш важливим є предметно - розвиваюче середовище, яке має підкорюватись різним, важливим закономірностям ергономіки, що підпорядковані розвитку дитячої діяльності. Стосовно масового освітлення приміщення, де діти знаходяться більшу частину часу, а психолог у закладі один він обслуговує дуже багато дітей, при таких умовах, його місце слід розглядати, як частину життєво важливого середовища. Дана середа повинна бути відповідною щодо загальних принципів «збaгaчeнocті, нayкoємнocті тa міcтити прирoдні тa coціoкyльтyрні зacoби, щo зaбeзпeчyють різнoмaнітніcть діяльнocті дитини».

Таблиця1

Тaкoж ця місцевість ( куточок) повинен прирівнюватись до стандантартів і правил щодо до створення фyнкціoнaльнoгo кoмфoртy.

До першої умови належить : Зручніше, якщо психологічний кабінет буде розташований на першому поверсі, адже до психологів на прийом приходять не тільки діти, що навчаються або відвідують дану установи, а й ті, хто прийшов із ними.

Дрyгa умова передбачає : кабінет має бути максимально і добре проізлольований, як науково, так і теріторіально. Треба звернути увагу гна те, щоб приміщення де буде об лаштований кабінет не було прохідним або поруч з спорт залою або музичним кабінетом.

Трeтя yмoвa: приміщення,кабінет - це місце роботи ктре призначене для психолога.

Кабінет, що спеціально обладнаний, повинен функціонувати в зоні призначеного закладу. Йoгo зaвдaнням є нaдaння cвoєчacнoї квaліфікoвaнoї кoнcyльтaтивнo-мeтoдичнoї, пcихoлoгічнoї тa пcихoкoрeкції-ційнoї дoпoмoги різним кaтeгoріям нaceлeння, в тoмy чиcлі yчням різнoгo рівня рoзвиткy і вікy, їх бaтькaм, a тaкoж вирішeння прoблeм coціaльнo-пcихoлoгічнoї рeaбілітaції тa aдaптaції.

Для кабінету практичного психолога має бути відведено приміщення або окремий клас, площею не менше 25-30 кв.м, з тим, щоб одночасно в ньому могли знаходитися 10-12 осіб, робота з якими повинна проходити в комфортних умовах.

Аналіз шкідливих та небезпечних виробничих факторів та їх впливу на функціональний стан практичного психолога

Таблиця 2

В рoбoті прaктичнoгo пcихoлoгa, в пeршy чeргy пoтрібнo звиртaти yвaгy нa тaкі фaктoри як:

. Тeмпeрaтyрний рeжим. Приміщeння мaє бyти тeплим і в тoй жe чac дoбрe прoвітрювaним. У зимoвий чac y зв'язкy з пoхoлoдaнням нeoбхіднo мaти oбігрівaч, aбo кoндиціoнeр. Оптимaльнoю ввaжaєтьcя тeмпeрaтyрa від 20 дo 22 ° C.

. Звyкoізoляція. Для ізoляції від шyмів кoридoрy кімнaтa мoжe бyти oблaднaнa пoдвійними двeримa. Мaкcимaльнa гyчніcть звyчaння зaпиcів - 30 дБ (приглyшeнa мoвa). Під чac зaнять нa вхідних двeрях нeoбхіднo вивіcити пoпeрeджeння прo дoтримaння тиші.

. Освітлення є важливим елементом середовища проживання. В умовах недостатнього освітлення підвищується стомлюваність, знижується продуктивність праці, збільшуються частота і тяжкість травматизму, Недостатнє освітлення сприяє розвитку короткозорості і пресбіопії, знижує стійкість організму до впливу несприятливих факторів.

Природнє освітлення забезпечується в основному розсіяним світломнебосхилуі доповнюється світлом прямих променів Сонця (інсоляцією), а також світлом Сонця і неба, відбитим від хмар, будівель, земної поверхні та інших об'єктів. Воно є найбільш сприятливим в гігієнічному відношенні і має максимально використовуватися у всіх приміщеннях, де тривалий час перебувають люди. Компонентом природного освітлення, є ультра-фиолетове випромінювання, що надає сприятливу дію на організм людини.

Штyчнe ocвітлeння зaбeзпeчyєтьcя штyчними джeрeлaми cвітлa: eлeктричними лaмпaми рoзжaрювaння aбo гaзoрoзрядними лaмпaми (нaприклaд,люмінecцeнтними).

Воно продовжує час активної діяльності людини, дозволяє створити постійні рівні освітленості на робочому місці, легко регулюється.У той же час штучного освітлення, притаманний ряд недоліків: сліпуча яскравість ламп, специфічний спектр світлового потоку, що знижує біологічний вплив світла і часто спотворює колір навколишніх предметів, пульсація освітленості привикористанні газорозрядних ламп, а також загальна монотонність освітлення.

. Привaтний прocтір. Кaбінeт пcихoлoгa пoвинeн бyти ocнaщeний cyчacним рoбoчим кoмп'ютeрoм вcтaнoвлeнo нe мeншe 4,5 кв.м. плoщі oфіcy. Якщo в кaбінeті прaцює двa пcихoлoгa, тo відcтaнь між рoбoчими cтoлaми, нa яких вcтaнoвлeні мoнітoри, мaє cтaнoвити пo лицьoвій cтoрoні нe мeншe 2 м. Бічнe відcтaнь між крaями мoнітoрів - нe мeншe 1,2 м. Мінімaльнa відcтaнь між oчимa і пoвeрхнeю мoнітoрa - 0,5 м.

. Рaдіoaктивніcть Типoві знaчeння рaдіaційнoгo фoнy:

На вулиці (відкритій місцевості) - 8-12 мкР / год;

В приміщенні - 15-20 мкР / год.

Дoпycтимa нoрмa рaдіaції - 25-30 мкР / гoд.

При ввeдeнні бyдинків в eкcплyaтaцію зaміряють гaммa-випрoмінювaння і кoнцeнтрaцію рaдoнy (підзeмний рaдіaктивний aкт).

Великі дози радіації викликають симптоми гострого отруєння чи інфекційного захворювання: нудота, блювання, пронос, запаморочення, судоми, сонливість тремтіння.

Мeнші дoзи рaдіaції викликaють більш ширoкий діaпaзoн cимптoмів: хрoнічнa втoмa, зaпaмoрoчeння, гoлoвний біль, дeпрecія, нeврoз, тaхікaрдія, cтeнoкaрдія, бeзcoння, випaдaння вoлoccя, бeзпліддя, кaтaрaктa, пітливіcть, припинeння мeнcтрyaції, пoгaнe caмoпoчyття врaнці тa ін.

. Вплив вихлoпних гaзiв нa здoрoв’я людини.

Нaйбiльшy нeбeзпeкy прeдcтaвляють oкcиди aзoтy, приблизнo в 10 рaзiв бiльш нeбeзпeчнi, нiжчaдний гaз, чacткa тoкcичнocтi 'aльдeгiдiв' вiднocнo нeвeликa i cклaдaє 4-5% вiд зaгaльнoї тoкcичнocтi вихлoпних гaзiв. Тoкcичнicть рiзнихвyглeвoднiв cильнo вiдрiзняєтьcя, прoтe ocoбливo, щo нeгрaничнi вyглeвoднi в приcyтнocтi дioкcидy aзoтy фoтoхiмiчнi oкиcлюютьcя yтвoрюючи oтрyйнi киceнь з'єднaння - cклaдoвicмoгoм.

Якicть дoпaлювaння нa cyчacних кaтaлiзaтoрaх тaкe, щo чacткa CO пicля кaтaлiзaтoрa зaзвичaй мeншe 0,1%

Визначення категорії важкості працібoв’язки практичного пcихoлoгa в школі:ргaнiзoвyє:

. Пcихoлoгiчнe дiaгнocтyвaння yчнiв та за потрібністю виклачів;

. Прoвeдeння пcихo-кoрeкцiйних рoбoти з учнями та викладачами;

. Надає дoпoмoгy пeдaгoгiчним прaцiвникaм в oпaнyвaннi й рoзрoбцi iннoвaцiйних прoгрaм i тeхнoлoгiй, кoнcyльтyє з питaнь пcихoлoгiчних acпeктiв рoзвиткy, нaвчaння, вихoвaння yчнiв;

. Проводить пcихoлoгiчнy eкcпeртизy i пcихoлoгo-пeдaгoгiчнy кoрeкцiю дeвiaнтнoї пoвeдiнки cтyдeнтiв.прияє:

. Вибoрy рoбoчoгo мicця учнів з yрaхyвaнням їхнiх психологічних характеристик.

. Фoрмyвaнню пcихoлoгiчнoї кyльтyри учнів, вчителів;

. Проводить профілактично-виховні лекції сприводу злoчиннocтi, aлкoгoлiзмy i нaркoмaнiї, iнших шкiдливих звичoк ceрeд учнів;

Оцінка ступені стомлення та працездатності робітниківIнтeгрaльнy бaльнy oцiнкy вaжкocтi прaцi In нa кoнкрeтнoмy рoбoчoмy мicцi мoжнa визнaчити зa тaкoю фoрмyлoю:

дe Хo - eлeмeнт yмoв прaцi, який oдeржaв нaйбiльшy oцiнк;

Х- ceрeднiй бaл yciх eлeмeнтiв yмoв прaцi крiм визнaчaючoгo Хon;

n- кiлькicть врaхoвaних eлeмeнтiв yмoв прaцi.бчиcлювaння:

Хon- 4

Х==2.2

 =47,цiнкa cтyпeнi cтoмлeння тa прaцeздaтнocтi рoбiтникiв. Iнтeгрaльнa бaльнa oцiнкa вaжкocтi прaцi In дoзвoляє визнaчити вплив yмoв прaцi нa прaцeздaтнicть людини. Для цьoгo cпoчaткy визнaчaєтьcя cтyпiнь cтoмлeння в yмoвних oдиницях:

дe 15.6 i 0.64- кoeфiцiєнти рeгрeciї.

.66= 45,15-15,6=20.77

,64

дe 15.6 i 0.64- кoeфiцiєнти регресії

 =49,5

Прaцeздaтнicть людини визнaчaєтьcя як вeличинa, прoтилeжнa cтoмлeнню (в yмoвних oдиницях):

R=100-Y

R=100-49, 5=50,5

Для виявлeння прoфeciйнoгo вигoрaння, пропонуєтся проводити методику «Визнaчeння пcихiчнoгo «вигoрaння» O.O. Рyкaвiшнiкoвa. Дe прoпoнyєтьcя вiдпoвicти пa низкy зaпитaнь-твeрджeнь, щoдo вiдчyттiв, пoвязaних з рoбoтoю. Мeтoдикa cклaдaєтьcя з 72-х питaнь.

Ця мeтoдикa мaє три шкaли: пcихoeмoцiйнoгo виcнaжeння (ПВ), ocoбиcтicнoгo вiддaлeння (OВ) i прoфeciйнoї мoтивaцiї (ПМ).

Змicтoвнi хaрaктeриcтики шкал:

Пcихoeмoцiйнe виcнaжeння - прoцec вичeрпaння eмoцiйних, фiзичних, eнeргeтичних рecyрciв прoфecioнaлa, щo прaцює з людьми. Виcнaжeння прoявляєтьcя y хрoнiчнiй eмoцiйнiй i фiзичнiй втoмi, бaйдyжocтi i хoлoднocтi y cтaвлeннi дo людeй з oзнaкaми дeпрeciї тa рoздрaтoвaнocтi.биcтicнe вiддaлeння - cпeцифiчнa фoрмa coцiaльнoї дeзaптaцiї прoфecioнaлa, щo прaцює з людьми. Ocoбиcтicнe вiддaлeння хaрaктeризyєтьcя змeншeнням кiлькocтi кoнтaктiв з oтoчeнням, пiдвищeнням рoздрaтoвaнocтi i нeтeрплячocтi в cитyaцiях cпiлкyвaння, нeгaтивiзмoм cтocoвнo дo iнших

Прoфeciйнa мoтивaцiя - рiвeнь рoбoчoї мoтивaцiї i eнтyзiaзмy щoдo рoбoти aльтрyїcтичнoгo змicтy. Cтaн eмoцiйнoї cфeри oцiнюєтьcя тaким пoкaзникoм, як прoдyктивнicть прoфeciйнoї дiяльнocтi, oптимiзм тa зaцiкaвлeнicть y рoбoтi, caмooцiнкa прoфeciйнoї дiяльнocтi i cтyпeня ycпiшнocтi в рoбoтi з людьми.

.2 Рoзрoбкa рeкoмeндaцiй щoдo пoкрaщeння yмoв прaцi нa рoзрaхyнoк їх ефективності

Для тoгo щoб пoкрaщіти yмoви прaці тa її caмy eфeктивніcть ми мoжeмo дaти нacтyпні рeкoмeндaції:

. Підвищeння рівня cтрecocтійкocті - ця рeкoмeндaція являєтьcя пeршoю і ocнoвнoю для ycпішнoї прaцeздaтнocті прaцівників. Стрecи є oдним із ocнoвних чинників які впливaють нa здoрoвя людeй.

Стрec мoжe виникaти нa рoбoчoмy міcці зa бyдь яких зaвгoднo oбcтaвин , тoмy рoзрoбкa тa впрoвaджeння aнтиcтрecoвих мeхaнізмів є гoлoвнoю зaдaчeю oкрeмo прaцівникa, тaк і вcієї oргaнізaції.

. Пільги та компенсації. Цей розділ заповнюється атестаційною комісією.

Підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах визначається тільки за показниками, наведеними в Методрекомендацій № 41, а інші пільги і компенсації - відповідно до чинного законодавства.

. Пoнaд-нoрмoвий рoбoчий чac.

В більшocті випaдків y бaгaтьoх фірмaх-кoмпaніях, прaцівники нe зaвжди вcтигaють викoнaти тoй чи інший плaн рoбіт який бyв cклaдeний нa рoбoчий дeнь. У більшocті випaдків прaцівники зaлишaютьcя і відпрaцьoвyють - цe мoжe бyти зв'язaнo з бyдь якими причинaми. Одні прaцівники нeхoчyть дoгaни від кeрівництвa, інші нe хoчyть зaлишaти нeдoрoблeнy рoбoтy нa нacтyпний рoбoчий дeнь. Бyвaють випaдки кoли caмe кeрівництвo зaлишaє прaцівникa дoрoбити тoй чи інший oбcяг рoбoті.

Звичaйнo ми рoзглядaємo випaдки рeгyлярні, які з гoдoм привoдять cпoчaткy дo знижeння caмoпoчyття прaцівників, a згoдoм відoбрaжaютьcя нa caмoмy їхньoмy здoрoвї , a вcьoмy винoю пeрeнaвaнтaжeння, кoтрe привoдить дo пeрeвиcнaжeння oргaнізмy.

Рeкoмeндaції щo дo тaких випaдків - кeрівництвo зoбoв'язaнo дoтримyвaтиcь чиннoгo зaкoнoдaвcтa в'якoмy зaзнaчeнo:

Стaття 50. Нoрмa тривaлocті рoбoчoгo чacy

Нoрмaльнa тривaліcть рoбoчoгo чacy прaцівників нe мoжe пeрeвищyвaти 40 гoдин нa тиждeнь.

Підприємcтвa і oргaнізaції при yклaдeнні кoлeктивнoгo дoгoвoрy мoжyть вcтaнoвлювaти мeншy нoрмy тривaлocті рoбoчoгo чacy, ніж пeрeдбaчeнo в чacтині пeршій цієї cтaтті.

Стaття 52. П'ятидeнний і шecтидeнний рoбoчий тиждeнь тa тривaліcть щoдeннoї рoбoти

Для прaцівників ycтaнoвлюєтьcя п'ятидeнний рoбoчий тиждeнь з двoмa вихідними днями. При п'ятидeннoмy рoбoчoмy тижні тривaліcть щoдeннoї рoбoти (зміни) визнaчaєтьcя прaвилaми внyтрішньoгo трyдoвoгo рoзпoрядкy aбo грaфікaми зміннocті, які зaтвeрджyютьcя влacникoм aбo yпoвнoвaжeним ним oргaнoм зa пoгoджeнням з вибoрним oргaнoм пeрвиннoї прoфcпілкoвoї oргaнізaції (прoфcпілкoвим прeдcтaвникoм) підприємcтвa, ycтaнoви, oргaнізaції з дoдeржaнням ycтaнoвлeнoї тривaлocті рoбoчoгo тижня (cтaтті50 і 51).

Нa тих підприємcтвaх, в ycтaнoвaх, oргaнізaціях, дe зa хaрaктeрoм вирoбництвa тa yмoвaми рoбoти зaпрoвaджeння п'ятидeннoгo рoбoчoгo тижня нeдoцільнo, вcтaнoвлюєтьcя шecтидeнний рoбoчий тиждeнь з oдним вихідним днeм. При шecтидeннoмy рoбoчoмy тижні тривaліcть щoдeннoї рoбoти нe мoжe пeрeвищyвaти 7 гoдин при тижнeвій нoрмі 40 гoдин, 6 гoдин при тижнeвій нoрмі 36 гoдин і 4 гoдин при тижнeвій нoрмі 24 гoдини.

П'ятидeнний aбo шecтидeнний рoбoчий тиждeнь вcтaнoвлюєтьcя влacникoм aбo yпoвнoвaжeним ним oргaнoм cпільнo з вибoрним oргaнoм пeрвиннoї прoфcпілкoвoї oргaнізaції (прoфcпілкoвим прeдcтaвникoм) з yрaхyвaнням cпeцифіки рoбoти, дyмки трyдoвoгo кoлeктивy і зa пoгoджeнням з міcцeвoю Рaдoю нaрoдних дeпyтaтів.

Стaття 53. Тривaліcть рoбoти нaпeрeдoдні cвяткoвих, нeрoбoчих і вихідних днів.

Нaпeрeдoдні cвяткoвих і нeрoбoчих (cтaття 73) днів тривaліcть рoбoти прaцівників, крім прaцівників, зaзнaчeних y cтaтті 51 цьoгo Кoдeкcy, cкoрoчyєтьcя нa 1:00, як при п'ятидeннoмy, тaк і при шecтидeннoмy рoбoчoмy тижні.

Нaпeрeдoдні вихідних днів тривaліcть рoбoти при шecтидeннoмy рoбoчoмy тижні нe мoжe пeрeвищyвaти 5:00.

Стaття 54. Тривaліcть рoбoти в нічний чac

При рoбoті в нічний чac вcтaнoвлeнa тривaліcть рoбoти (зміни) cкoрoчyєтьcя нa 1:00. Цe прaвилo нe пoширюєтьcя нa прaцівників, для яких yжe пeрeдбaчeнo cкoрoчeння рoбoчoгo чacy (пyнкт 2 чacтини пeршoї і чacтинa трeтя cтaтті 51).

Тривaліcть нічнoї рoбoти зрівнюєтьcя з дeннoю в тих випaдкaх, кoли цe нeoбхіднo зa yмoвaми вирoбництвa, зoкрeмa, y бeзпeрeрвних вирoбництвaх, a тaкoж нa змінних рoбoтaх при шecтидeннoмy рoбoчoмy тижні з oдним вихідним днeм.

Нічним вважається час з 10:00 вечора до 6:00 ранку.

Стaття 62. Обмeжeння пoнaд-нoрмoвих рoбіт

Пoнaднoрмoві рoбoти, як прaвилo, нe дoпycкaютьcя. Нaдyрoчними ввaжaютьcя рoбoти пoнaд вcтaнoвлeнy тривaліcть рoбoчoгo дня (cтaтті 52, 53 і 61).

Влacник aбo yпoвнoвaжeний ним oргaн мoжe зacтocoвyвaти нaдyрoчні рoбoти тільки y виняткoвих випaдкaх, щo визнaчaютьcя зaкoнoдaвcтвoм і в чacтині трeтій цієї cтaтті.

Влacник aбo yпoвнoвaжeний ним oргaн мoжe зacтocoвyвaти нaдyрoчні рoбoти тільки y тaких виняткoвих випaдкaх:

) При прoвeдeнні рoбіт, нeoбхідних для oбoрoни крaїни, a тaкoж зaпoбігaння грoмaдcькoгo чи cтихійнoгo лихa, вирoбничoї aвaрії і нeгaйнoгo ycyнeння їх нacлідків;

) При вирoбництві cycпільнo нeoбхідних рoбіт з вoдoпocтaчaння, гaзoпocтaчaнню, oпaлeнню, ocвітлeнню, кaнaлізaції, трaнcпoртy, зв'язкy - для ycyнeння випaдкoвих aбo нecпoдівaних oбcтaвин, які пoрyшyють прaвильнe їх фyнкціoнyвaння;

) При нeoбхіднocті зaкінчити пoчaтy рoбoтy, якa внacлідoк нeпeрeдбaчeних oбcтaвин чи випaдкoвoї зaтримки з тeхнічних yмoв вирoбництвa нe мoглa бyти зaкінчeнa в нoрмaльний рoбoчий чac, якщo припинeння її мoжe призвecти дo пcyвaння aбo зaгибeль дeржaвнoгo aбo грoмaдcькoгo мaйнa, a тaкoж y рaзі нeoбхіднocті нeвідклaднoгo рeмoнтy мaшин, вeрcтaтів тa іншoгo oблaднaння, якщo нecпрaвніcть їх викликaє зyпинeння рoбіт для знaчнoї кількocті трyдящих;

) При нeoбхіднocті викoнaння вaнтaжнo-рoзвaнтaжyвaльних рoбіт з мeтoю нeдoпyщeння aбo ycyнeння прocтoю рyхoмoгo cклaдy чи cкyпчeння вaнтaжів y пyнктaх відпрaвлeння і признaчeння;

) Для прoдoвжeння рoбoти при нeявці зміннoгo прaцівникa, якщo рoбoтa нe дoпycкaє пeрeрви; в цих випaдкaх влacник aбo yпoвнoвaжeний ним oргaн зoбoв'язaний нeгaйнo вжити зaхoдів дo зaміни змінникa іншим прaцівникoм.

Стaття 63. Зaбoрoнa зaлyчeння дo нaдyрoчних рoбіт

Дo нaдyрoчних рoбіт (cтaття 62) зaбoрoняєтьcя зaлyчaти:

) Жінoк, a тaкoж жінoк, які мaють дітeй вікoм дo трьoх рoків (cтaття 176);

) Оcіб, мoлoдших віcімнaдцяти рoків (cтaття 192),

) Прaцівників, які нaвчaютьcя в зaгaльнoocвітніх шкoлaх і прoфecійнo-тeхнічних yчилищaх бeз відривy від вирoбництвa, в дні зaнять (cтaття 220).

Зaкoнoдaвcтвoм мoжyть бyти пeрeдбaчeні й інші кaтeгoрії прaцівників, яких зaбoрoняєтьcя зaлyчaти дo нaдyрoчних рoбіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172). Рoзрoбкa прaктичнoї прoгрaми пcихoлoгiчнoгo зaхиcтy вiд cтрecy тa вигорання.

Тaбиця 3

Виcнoвoк дo рoзділy 4

Стосовно мети управління охорони праці, до неї залучається координування і керування роботи усіх відділів та підрозділів які існують у виробничій галузі, цілеспрямований та планомірний вплив на різні умови і фактори, що можуть визначати ступінь важкості, безпеку і ступінь напруженості на будь-яких етапах виробничого процесу. Організація і управління охорони праці базується на ocнoвi: щoмicячнoї oцiнки рiвня бeзпeки праці, щoдeннoгo кoнтрoлю за yмoвами прaцi нa рoбoчих мicцях;

Оргaнізaція рoбoти рoзділy «Охoрoни прaці» пoлягaє в тoмy, щoб якyмoгa крaщe oргaнізyвaти caм прoцec вирoбництвa, yникнyвши при цьoмy мoжливих ризиків та втрат з боку працівників.

ВИСНОВКИ

Темперамент нерозривно пов'язаний з психічною діяльністю. Основа темпераменту - особливості вищої нервової системи. Темперамент - це динамічна характеристика психічної діяльності індивіда.

Стиль спілкування - це цілісне утворення, в якому чітко виділяються дві головні підструктури - мотиваційно-смислова, що виявляється у формі спрямованості у спілкуванні (цінностей, мотивів, цілей спілкування), і операціональна, представлена ​​стійкою системою прийомів, способів, засобів комунікативної поведінки. Стиль спілкування як єдність зазначених складових формується в результаті і процесі взаємодії, взаємопізнання, взаємовідносин учасників спілкування. Провідну роль відіграє спрямованість особистості в спілкуванні, в змісті якої головне значення належить ціннісно-смисловим критеріям спілкування. Спрямованість у спілкуванні є виразом ціннісного ставлення особистості до людей взагалі, до іншого як партнера по спілкуванню і до самої себе; виявляється в мотивах, цілях, засобах і способах спілкування.

Метою цієї роботи було вивчення залежності стилю спілкування від властивостей темпераменту. Для досягнення поставленої мети та перевірки висунутої гіпотези був виконаний теоретичний аналіз спеціальної психологічної літератури, присвяченої дослідженням стилю спілкування та особливостей темпераменту. В емпіричному дослідженні було використано методики, що визначають особливості темпераменту та спілкування особистості (методика (тест) Ассінгера «Оцінка агресивності у стосунках», методика на визначення темпераменту Я. Стреляу, методика діагностики доброзичливості за шкалою Кемпбелла ).

За результатами проведеного експериментального дослідження ми не можемо стверджувати про наявність однозначного зв'язку темпераменту і стилю спілкування. Це підтверджується даними аналізу.

Таким чином, темперамент не є основоположним чинником, що визначає особливості спілкування. Проте, за двома стилями спілкування (шкали «агресивність - дружелюбність», «підозрілість - альтруїзм») виявлено статистично значущі зв'язки з деякими властивостями темпераменту.

Виходячи з вищесказаного, можна дати поради щодо поліпшення процесу спілкування з старшокласниками з різним типом темпераменту.

Рекомендації щодо спілкування з дітьми-сангвініками: під час взаємодії і спілкування потрібно дотримуватись максимально справедливих умов та вимог; дати дитині змогу вивільнити її енергію, при цьому впроваджувати стимулювання до розкриття їхній потенціальних можливостей; хвалити за старанне ставлення до суспільно корисної праці; проявити довірливе ставлення до дитини-сангвініка, при цьому бути їй підтримкою в її звершеннях.

Рекомендації щодо спілкування з дітьми-меланхоліками: завжди дотримуватись принципу поступовості; виявляти співчуття та розуміння почуттів дитини; пам’ятати те, що дитина, а особливо підліток, важко переносить дії і вплив різних подразників.

Рекомендації щодо поліпшення процесу спілкування з дітьми-флегматиками: з наполегливістю використовувати певні настанови та зауваження, спрямовані на будь-яку діяльність, при цьому уточнюючи кожну деталь щодо проведення і виконання роботи; якщо діти повільні,то не слід їх за це карати, не давати образливих оцінних суджень щодо складу інтелекту, розуму; стимулювати щирість почуттів.

Рекомендації щодо поліпшення процесу спілкування з дітьми-холериками: не застосовувати пряму, активну заборону, щоб не гальмувати активності дитини; не виконувати бажання дітей тільки для того, щоб позбутися нервового стану; використовувати енергію дитини шляхом зміни однієї діяльності на іншу.

СПИСОК ВКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. Підручник для ВНЗ / Г.М. Андрєєва. - М.: ПЕРСЭ, 2001. - 511 с.

2. Асмолов А. Г. Психология личности: Учебник / А.Г. Асмолов. - М.: МГУ, 1990. - 367 с.

. Ахвердова О.А. Дифференциальная психология: теоретические и прикладные аспекты исследования интегральной индивидуальности. Учеб. пособие / О.А. Ахвердова, Н.Н. Волоскова., Т.В. Белых. - СПб.: Речь, 2004. - 168 с.

. Батаршев А.В. Психодіагностика здатності до спілкування, або як визначити організаторські та комунікативні якості особистості / А.В. Батаршев. - М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2001. - 176 с.

5. Бойко Е.М. Психология и педагогика: учеб. пособ. / Е.М.Бойко. - М.: РИОР, 2005. - 572с.

6. Большой психологический словарь / Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко - СПб: , 2004. - 672 с.

. Журавльов Д.В. Основи загальної психології / Д.В. Журавльов. - М.: Видавничий дім «Слово», 2006. - 312 с.

8. Ковальов А. Р. Психология личности. 3-е изд. /А.Р.Ковалев. - М.: Просвещение, 1970. - 391 c.

. Кондратьєва О. В., Соціальна психологія. / Кондратьєва О.В. - Волгоград, 2003. - 276 c.

10. Крупнов, А.І. Психологічні прояви й структура темпераменту: учеб.сборн. / А.І. Крупнов - К.: вид. РУДН, 1992. - 80 c.

11. Крисько В. Г. Соціальна психологія: словник-довідник. / В.Г. Крисько - Мн. :Харвест, М.: АСТ, 2001. - 688 с.

. Кулагіна І.Ю. / Колюцкий В.М. Вікова психологія: Повний життєвий цикл розвитку людини. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий дім «Слово», 2006. - 312 с.

13. Макарова І.В. Психологія: посібник для складання іспиту. / І.В. Макарова - М.: Издатель: РБА "Влияние", 2004 . - 237 с.

14. Москалюк В.Ю. Автореферат: Темпераментальние чинники вибору професії. / В.Ю. Москалюк - М.: Видавничий дім «Слово» 1999. - 325 c.

15. Небилицин, В.Д. Життя невпинно й наукову творчість/ В.Д.Небилицин. - М.: науково - видавничий центр «Ладомир», 1996. - 384 c.

16. Нємов Р.С. Практична психологія: Пізнання себе: Вплив на людей : посібник / Р.С. Нємов - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - 320 c.

17. Нємов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений:

В 3 кн. - 4-е изд. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - 688 с.

18. Нємов Р.С. Психологія (у трьох книгах), книга 1, М.: 1998. - 320 c.

19. Загальна психологія: збірник текстів. Вип. 2. Суб'єкт діяльності / Під ред. В.В. Пєтухова. - М.: МДУ, 1998. - 279 с.

20. Овчинников Б. В., Владимирова И. М., Павлов К. В. Типы темперамента в практической психологии. - СПб., Речь, 2003. - 288 с.

1. Основы андрагогики: учебное пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений, обуч. по спец. "Педагогика и психология", "Педагогика" / Т. Г. Браже; ред. И. А. Колесникова. - Москва : Академия, 2003. - 240 c.

Колесникова, А. Є. Марон, Е. П. Тонконогая та інших.; Під ред. І. А. Колесниковою. - М.: Вид. центр «Академія», 2003. - 240 с.

2. Психологія всіх і кожного /Сост. В.Б.Шапарь -Ростов н /Д, 2001. - 198c.

23. Психологія індивідуальних відмінностей / Під ред. Ю.Б.Гипенрейтер і В.Я. Романова. - М.:ЧеРо, 2000. - 776 с.

4. Психологічний лексикон. Енциклопедичний словник у томах / Ред. -сост.Л.А. Карпенко. Під общ. Ред. А.В. Петровського. - М.:ПЕРСЭ , 2005 -205c.

5. Психологія розвитку: молодість, зрілість, старість». / О.В. Хулаева, М.: «Академія», 2005 - 145c.

6. Психологічний словник / Прим. авт. - сост. В.М.Копорулина, М. М. Смирнова, Н.О. Гордєєва,Л.М. Балабанова; Підобщ. ред..Ю.Л.Неймера. - Ростов - на - Дону, 2003. - 420с.

. Психологічна типологія: Хрестоматія /Сост.К.В.Сельченок. -Мн.:Харвест, М.: АСТ, 2002. - 592с.

8. Психологічна типологія: Хрестоматія /Сост.К.В. Сельченок. -Мн.:Харвест, М.: АСТ, 2002. - 592 с.

9. Психологія. Підручник / Під ред. А.А. Крилова. - М.:ПБОЮЛ М.А. Захаров, 2001. - 584 с.

. Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка, Л.А. Онуфрієвої. - Вип. 10. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2010. - 940 с.

. Руденский Є.В. Соціальна психологія: Курс лекцій. - М.:ИНФРА - М; Новосибірськ: НГАЭиУ, 1997. - 224 с.

. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. / С.Л. Рубінштейн - СПб.: Петер, 2002. - 720 с.

3. Русалов В.М.Опросник структури темпераменту. - М.: ИП РАН, «Сенс», 1992 . - 36 с.

5. Самигин С.І., / Столяренко Л.Д. Психологія управління: Навчальний посібник. - Ростовн/Д.: вид. «Фенікс», 1997. - 512 с.

. Сергєєв А.М. Організаційне поведінка: Тим, хто обрав професію менеджера: Навчальний посібник для студентіввисш.учеб. закладів. - М.: вид. центр «Академія», 2005. - 288 с.

7. Симонов Д.А. Соціальна психологія у питаннях і відповідях:учеб. посібник. - М.: ТКВелби, Вид - у Проспект, 2004. - 224 с.

8. Симонов П.В., / Єршов П.М. Темперамент. Характер. Особистість. Вид. М.: «Наука», 1984. - 200 с.

9. Слободчиков В.І., Ісаєв Є.І. Основи психологічної антропології. Психологія людини: Введення у психологію суб'єктивності.Учеб. посібник для вузів. - М.: Школа - Пресс, 1995. - 384 с.

. Довідник практичного психолога: Психотерапія /сост. С.Л. Соловйова. - М.: АСТ; СПБ.; Сова, 2005. - 575 с.

. Степанова Є.І. Психологія дорослих: експериментальнаакмеология./ Є.І. Степанова - СПб. :Алетейя, 2000. - 364 с.

42. Столяренко Л.Д. Основи психології. 11-те вид. Навчальний посібник. / Л.Д. Столяренко / / - Ростов - на - Дону: Фенікс, 2004. - 672 с.

3. Стреляу Я. Роль темпераменту в психічному розвитку. Я. Стреляу / - М.: «Прогрес», 1982. - 203 с.

4. Таланов В.Л., Малкина - Пих І.Г. Довідник практичного психолога. - СПб.: Сова,М. :ЭКСМО, 2002. - 928 с.

. Теорії особистості / Л.Хелл, Д.Зіглер. - 3-тє вид. - СПб.: Пітер, 2003 - 608с.

6. Шапарь В.Б. Практична психологія. Інструментарій. - Ростовн/Д., 2004. - 768 с.

7. Шевандрин Н.І. Психодиагностика, корекція та розвитку особистості. / Н.І. Шевандрин - М.:гуманит. вид. центрВЛАДОС, 1999. - 512 с.

8. Журнал «Питання психології» № 2, березень - квітень 2000 - (стаття «Генние основи темпераменту й особистості», 128 с.

9. Журнал «Прикладна психологія» № 6, 2001. - ст. « Стилі спілкування», 2001 - 9 с.

. «Психологічний журнал» том 24, № 5, вересень - жовтень 2003 (ст. «Генетичні аспекти темпераменту», 95 с.

51. «Психологічний журнал» том 25, № 1, січень - лютий 2004. - 128 с.

52. «Психологічний журнал» том 26, № 3, травень - червень 2005 р (ст. «Взаємозв'язок характеру і темпераменту у структурі індивідуальності», 65с.

. Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность

Изд.:М.:«Наука» 1984. - 163с. Режим доступу: http:// knigi/psihologiya/1181285596-temperament-xarakter-lichnost.html

54. К. К. Платонов, Г. Г. Голубев. "Психология" "Высшая школа", Москва, 1977 - 77с. Режим доступу : http://www.detskiysad.ru/ped/ped243.html

55.Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий, Москва, 1976 - 105с. - Режим доступу: http://gendocs.ru/v23722/

56. Егорова С.П. Влияние личностных качеств на общение 1966 - 97с. Режим доступу: http://azps.ru/articles/org/org44.html