Класифікація германських мов
Всі германські мови сходяться до одніє мови-предка, яку називають прагерманську і яка не засвідчена в письмових пам'ятках, але її структура може бути виявлена шляхом порівняння найбільш ранніх діалектів, відображених у найдавніших текстах. Соловйова Л. Н. вважає, що древні германські діалекти традиційно діляться за географічним принципом на три групи: північну, східну і західну. Таким чином, тексти на германських діалектах Північної Скандинавії (включаючи Гренландію та Ісландію) називаються південногерманськими; все що стосується мови племен, що оселилися в ранній період в балтійському регіоні на схід від річки Одер (таких, як бургунди, готи і вандали), називається східногерманським; все ж написане на діалектах племен, що жили між Одером і Ельбою, а також безпосередньо на південь і захід від цієї території, називається західногерманским. Так само класифікуються і мови, що є нащадками цих груп діалектів. Наприклад, англійська, німецька, нідерландська і африкаанс, хоча це більш нова мова, з генетичної точки зору, є західногерманськими мовами. Ця класифікація не враховує особливостей раннього етапу диференціації германських діалектів. Справа в тому, що східногерманські діалекти мали спільні риси з південногерманськими та інші спільні риси - з західногерманськими, з іншого боку, північногерманська група, хоча і була діалектно однорідною в ранній, або рунічний період з 300 до 800 рр. н.е., що не виявляє помітних відмінностей ні від східногерманської, ні від західногерманської груп аж до VII ст.; вкрай сумнівно, що коли-небудь дійсно існував єдиний однорідний західногерманський діалект. [12, 8].
Заслуговують розгляду дві гіпотези. Одна з них виходить з етнографічного поділу германських племен по Тациту (інгвеонів, ермінонів, іствеонів); відповідно, замість єдиної західногерманської групи виділяються три, які називаються таким чином: германська прибережних районів (Kstendeutsch - інгвеонська), центрально -германська (Binnendeutsch - іствеонська) і альпійсько - південногерманська (Alpendeutsch - Sddeutsch - ермінонська). Згідно з іншою гіпотезою, виділяються п'ять груп німецьких народів: північна, східна, Полабські германці, германці узбережжя Північного моря і германці, що жили між Везером і Рейном. Ці класифікації відображають ситуацію до епохи великого переселення народів в II або III ст. до н.е. Розрізняючись в деталях, обидві гіпотези відкидають уявлення про існування західногерманської мовної єдності і сходяться в тому, що поняття «західногерманська» - якщо мати на увазі не просто зручний географічний розподіл - застосоване лише до деякої сукупності пізніх інновацій. [8, 350].
В. В. Левицький в своїй книзі зазначає, що північногерманські мови, які також називаються скандинавськими, діляться на дві групи: західноскандинавську, що включає ісландську, фарерську і норвезьку мови, і східноскандинавську, до якої входять шведська і датська мови. [7, 100].
А щодо західногерманських мов він пише, що більше 90% всіх людей, які говорять на германських мовах становлять носії західногерманських мов (насамперед англійської). Склад західногерманської групи наступний: відома в письмовій фіксації з VII ст. англосаксонська мова, нащадком якої в даний час є сучасна англійська; древньофризька, відома з XIII ст., і її нащадок - сучасна фризька мова; давньосаксонська мова, відома приблизно з 800 року і є предком нижньонімецької; древньонижньофранкська, також відома приблизно з 800 року і є предком, зокрема, сучасної нідерландської мови; і відома приблизно з середини VIII ст. древньоверхньонімецька і її нащадок - сучасна німецька мова. Також до західногерманської групи належать зеландська, афрікаанс, вілямівська та шотландська мови. [7, 101].
До східногерманської групи належать мертві мови, а саме готська, вандальська, бургундська, герульська, гепідська, лангобардська, тайфальська, бастарнська, ругійська та скирська мови. Всі мови східногерманської групи вимерли. За деякими рисами зближуються зі скандинавською групою. [7, 102].
Як зазначає сучасний германіст В. Берков, зважаючи на постійні взаємодії германських мов між собою їх сучасна генетична класифікація значно відрізняється від історичної. Зокрема, скандинавська група історично складалася з західної (норвезька, ісландська, фарерська) та східної (датська, шведська) підгруп, у цей же час, в результаті взаємного проникнення мов, Північногерманська група підрозділяється на континентальну (шведська, норвезька, датська) і острівну (ісландська, фарерська) підгрупи. Аналогічно з західногерманськими мовами, від яких граматично і лексично відокремилася англійська мова; її носії повністю втратили порозуміння з носіями інших західнонімецьких мов. На думку М. Гармата (історик, ч/ к РАПН), германська група мов має генезис в Алтайсько-тюркській мовній сім'ї. [2, 34].
У наш час ми маємо такі германські мови:
Англійська, така, що є державною мовою Англії і багаточисельних її колоній, а також США. Англійська мова відома по пам'ятниках з VIII століття (так звана англо-саксонська або староанглійська мова). З XI століття, завдяки норманському завоюванню, вона піддалася сильній дії французької мови, яка до середини XIV століття була офіційною мовою держави і правлячої феодальної знаті, що утворилася з французьких завойовників. До кінця середніх століть стала створюватися власна літературна мова - англійська - на основі лондонського діалекту.[4, 68].
Голландська або нідерландська мова - мова держави Нідерландів, а також фламандської частини Бельгії. Голландська мова відома по пам'ятникам XII століття. Найважливіші її діалекти: голландський, брабантський і лімбургський, а також бурський прислівник в Південно-африканському союзі. [4,68].
Німецька мова є державною і літературною мовою Німеччини, Австрії і нім. Швейцарії. З багаточисельних діалектних різновидів німецької мови найважливішими є: 1) власне верхньонімецькі діалекти: баварський, алеманський, швабський. 2) Франкський з різновидами: східно-франкським, середньо-франкським і рейнсько-франкським. 3) Нижньонімецька мова з декількома діалектами, яка в Північній Німеччині є розмовною мовою широких мас населення.
Літературна німецька мова створена на основі власно верхньонімецької мови, що є розмовною мовою в середній і південній гористих частинах Німеччини. Пам'ятники верхньонімецької мови відомі з VIII століття, а нижньонімецької мови - з IX століття. [4, 70]
Фризька мова є мовою частини населення в голландській провінції Фрисландії, на фрисландських островах: Схирмониког і Терсхеллінг, на північно-німецьких островах, в частині Шлезвіга і в окремих селищах північно-західної Німеччини. Фризька мова відома по пам'ятниках з XIII століття, і в ній розрізняються три діалекти: 1) східно-фризький (на острові Венгерог і в декількох селищах біля Ольденбурга), 2) північно-фризький (Шлезвіг, острови Амрум, Фер, Силт і Хельголанд) і 3) західно-фризький (Нідерланди і фрисландські острови). Останній з XIX століття був використаний для літературних цілей. [4, 71]
Шведська мова поширена в межах Швеції. Її пам'ятники починаються з рунічних написів VIII - IXстоліть. Найважливіші діалекти: норландський (на півночі), свейський і гетський (у центрі), південно-шведський і гутнічеський (на острові Готланде).
Датська мова в Данії відома також з IX століття (рунічні написи). Найважливіші діалекти: східно-датський (шонський), с'єландський і західно-датський (Юта). [4, 66].
Норвезька мова - в Норвегії. Перші пам'ятники - рунічні написи і рукописи XII століть, написані латинським алфавітом. Найважливіші діалекти: східно-норвезький і західно-норвезький з подальшими підрозділами. Внаслідок багатовікової політичної залежності Норвегії від Данії, літературною мовою в Норвегії стала датська, хоча з середини минулого століття почався вже рух за заміну її власне норвезькою. Втім, датська мова як літературна мова піддалася в Норвегії відомій дії власне норвезької мови, що позначилося на словнику, синтаксисі і фонетиці. Близький до норвезької і мова населення Ферейських островів, де населення говорить на особливому діалекті західно-скандінавського типу. [3, 72].
Ісландська мова в Ісландії відома по пам'ятниках з кінця XII століття. Вона розвинулась з мови норвезьких вікінгів, колонізовавших острів, і на нім збереглася багата середньовічна література епічного і ліричного характеру (пісні Едди, поезія скальдів), а також оповідна і історична поезія (саги). [3,73].
.2 Походження германських мов
Соловйова Л. пише, що поза сумнівом, у древніх германців існувала багата усна народна творчість - міфи, оповідання, культові і обрядові пісні, заклинання та інше. Проте до нас дійшла дуже мала кількість, наприклад, записані в Х столітті на древньоверхньонімецькій мові Мерзебургське заклинання. [12, 16].
Одним із прадавніх видів писемності германських народів були саме рунічні письмена. Рунічна писемність з самого свого виникнення носила переважно магічний, культовий характер. Призначення рун було охороняти власника від злих сил, приносити перемогу, утримувати небіжчиків в землі. Руни широко використовувалися у ворожінні. Руни діляться на старші і молодші. Старші руни використовувалися на всій території розселення германських племен - від Скандинавії на півночі Південної Німеччини, від Англії на заході до Ковеля на сході. Всього написів старшими рунами виявлено близько двохсот. З них половина доводиться на Південну Скандинавію, а з останніх - половина на Норвегію. [12, 27].
Молодші руни, що прийшли на зміну старшим, - явище скандинавське. Вони виникли приблизно на рубежі VII - IX століть. Характерна особливість молодших рун - їх алфавіт складався з 16 букв, а алфавіт старших рун - з 24 букв. Молодшого рунічного алфавіту були два варіанти - "норвезько-шведський", такий, що використався в Норвегії і Швеції до кінця Х століття, і "данський", яким користувалися спочатку в Данії, а з Х століття по всій Скандинавії. Всього написів молодшими рунами знайдено близько 5 тисяч. З них більше всього виявлене в Швеції, менше в Норвегії і Данії. У Ісландії знайдено 45 написів молодшими рунами. [12, 18].
Ще одним видом прадавньої писемності було латинське письмо, яке широко використовувалось германськими народами. Широкий розвиток писемності древньогерманських мов відноситься до епохи раннього середньовіччя (VI-XI ст.) і пов'язане з тією, що християнізує германців і засвоєнням ними греко-римських утворень. Всі найважливіші соціальні і культурні функції майбутніх національних мов у варварських германських державах взяла на себе латинь, єдина письмова і літературна мова того часу, мова церкви. [12, 19].
Оскільки латинь була незрозуміла більшості, то перші зв'язні записи на рідній мові з'явилися у германців як підсобний засіб при вивченні латині, а також в цілях релігійної пропаганди. Західні і північні германці для запису на своїх, до того часу, практично неписьменних мовах звернулися до латинського алфавіту, а готи - до грецького. [12, 19].
За словами Беркова В. розвиток германських мов від племінних діалектів до національних літературних мов пов'язаний з багаточисельними міграціями їх носіїв. Область первинного розселення германських племен охоплювала південну частину Скандинавського півострова, півострова Ютландія і територію Шлезвіг-Гольштейн. [2, 105]
Як я вже зазначала, до германської мовної групи належать мови трьох основних підгруп - східногерманської, західногерманської і скандінавської, або північногерманської. Ці мови мають різні походженя, розвиток та первинну територію.
Східногерманські мови - мови готів, вандалів, бургундів, гепідів, герулів, ругів, бастарнів, скирів, тайфалів та лангобардів.
Готська мова - мова готів, древнього східногерманського племені. Вперше назва готської етнічної освіти відмічена у римського письменника Плінія Старшого (3-79 роки н.е.) у формі Gutones (гутони - майже кутії), пізніше в інших античних джерелах зустрічається написання Gotones, Gotae, Gothi. У готській рунічній писемності IV ст. представлена форма род. відмінка мн. числа gutan(e) готів, в готському календарі VII ст. збереглася самоназва gutuida народ готів. [8, 367].
Готський історик VI ст. Іордан писав, що готи в середині II ст. відправилися з Сканзи (Скандинавії) на південне побережжя Балтійського моря і зайняли територію поблизу дельти Вісли. Рухаючись на південь і південний схід, до середини III ст. н.е. вони переправилися через Дніпро і з'явилися в північному причорномор'ї і на побережжі Азовського моря. З середини III ст. готів спустошують балканські провінції Римської імперії. У V ст. готи утворили в Західній Європі Вестготське і Остготське ранньофеодальні королівства. [8, 366].
В питанні про розділення готів на дві основні гілки існують різні версії. По першій версії розділення склалося ще в час мешкання в Скандинавії. Відповідно до античної традиції вони ділилися на племена грейтунгів (Greutungi) і тервінгів (Tervingi), назви яких були утворені за допомогою суфікса патроніму -ungi/-ingi від німецьких основ *terwa- деревна смола і *greuta- кам'янистий грунт. По другій версії розділення відбулося на Балканах, де готи розділились на дві гілки, разділенні Дністром, - на візиготів (вестготів) (Visi) (Visigotae) на захід и остроготів (остготів) (Austrogotae) на схід. [8, 367].
В 375 році остроготський союз племен був розгромлений гунами. Остроготи, які залишилися, тікали на Дунай. Частина остроготів під час навали гунів, можливо, знайшла притулок в гірничо-лісовій частині Криму, де зберігала етнічну цілісність (або принаймні, ім'я) до монголо-татарської навали в XIII ст. з дозволу Римської імперії в 376 році візиготи оселилися у Фракії (прогнавши звідти вандалів). [8, 368]
Бургундська мова - мова великого східногерманського племені бургундів. Предки бургундів в II-I ст. до н.е. переселилися із Скандинавії на південне узбережжя Балтійського моря, в пониззя Вісли і Одеру. Існує припущення, що приблизно II ст. до н.е. (до переселення до Південної Прибалтики) бургунди проживали на острові Борнхольм (Бургундархольм). Випробували значні міграційні процеси і багаточисельні контакти з представниками інших мовних груп (в першу чергу із слов'янами). У IV ст. плем'я бургундів переселилося на Середній Рейн і заснувало в області Вормса своє королівство, яке було розгромлене гунами. Залишки бургундів (з дозволу римського полководця Аеция) оселилися як федерати в Сабаудії (Савоє). Пізніше бургунди зайняли всю Верхню і Середню Рону і в 457 році заснували нове королівство зі столицею в Ліоні. Розширюючи територію, бургунди зайняли велику частину південно-східної Франції і частину сучасної Швейцарії. [8, 374].
Бургундська мова, ймовірно, зберігалася аж до 1000 року. До наших днів дійшли наступні пам'ятники бургундської мови:
·рунічний напис на списі з Дамсдорфа середини III ст.;
·рунічний напис на фібулі з Charnay (Бургундія, департамент Сона і Луара), 600 рік;
·цикл написів латинським алфавітом на пряжках VI-VII ст. із зображенням св. Данила, нечисленні бургундські слова, в основному юридичні терміни, включені в латинський Lex Burgundionum, ядро якого відноситься до збірки законів бургундського короля Гундобада (480-516 рік).; [8, 378].
Вандальська мова - мова вандалів (також вінділов - вендів, венедів) - групи постійно мігруючих германських племен, що спочатку мешкали на Скандінавському півострові. На рубежі II-I ст. до н.е. вандали пререселяються на південне узбережжя Балтійського моря, потім займають територію між Одером, Віслою, Судетами і Карпатами (землі західних слов'ян). Поділялися на дві гілки (силінги і асдінги). Силінги жили на території сучасної Силезії; асдінги - на схід від Верхньої і Середньої Тіси. [8, 380].
З II ст. н.е. вандали стали поступово просуватися на південь. У 335 році отримали дозвіл селитися на правах федератів в Паннонії. У 406 році разом з аланами і свевами перейшли Рейн, і, пройшовши всю Галію, в 409 році тимчасово осіли в Іспанії. Силінги - в Бетіке (Андалусії, Вандалусії); асдінги - в Східній Галисії. В 418 році вандали-силінги повністю розгромлені везеготами. У 429 році асдінги вторгаються до Північної Африки де засновують Вандальське королівство. У V ст. вторглися до Італії, захопили Балеарські острови, Сардинію та Корсику. Але в 534 році вони були завойовані Візантією. [8, 381].
Залишки вандальської мови зафіксований в написах на монетах або в творах латинських і грецьких середньовічних авторів з I по VII ст.
Гепідська мова - мова східногерманського племені гепідів (гепіди, гепіти). У I-II ст. гепіди розташовувалися на узбережжі Балтійського моря, в дельті Вісли. У 250 році просунулися до кордонів римської провінції Дакії. Гепіди мали зіткнення з тервінгами. [8, 385].
У IV ст. гепіди просунулися до південного заходу, захопивши Сингидунум (суч. Белград) і Сирмій (суч. Сремська Митровиця). Близько 400 року виявилися під владою гунів, в битві на Каталаунських полях (451 р.) виступили на їх стороні. У 454 році гепіди успішно билися в Недао проти синів Аттіли. [8,385].
Згодом, оволодівши областю між Тісой, Дунаєм, Олтом і Карпатами, були федератами Візантійської імперії. У 505-533 роках гепіди втягнулися в територіальний конфлікт з остроготами через Сирмія і Сингидуна. У 567 році гепіди були підкорені лангобардами і аварами. Залишки гепідів в IX ст. були одним з елементів формування угорської народності. [8, 386].
Судячи з усього, зі всіх східногерманських племен гепідська мова була найбільш близькою до готської; можливо, що готи і гепіди деякий час жили разом.
Герульська мова - мова групи східногерманських племен - герулів. До II ст. герули розміщувалися на о-ві Зеландія і Ютландському п-ові. Західні герули оселилися в пониззях Рейну, східні - почали просування на південний схід (наймасовіше переміщення германців із Скандинавії), досягнувши в III ст. кордонів балканських провінцій Римської імперії. [8,390].
У другій пол. V ст. східні герули, підпорядкувавши багаточисельні племена, утворили на Дунаї в Паннонії велику "державу". Вторгнення в імперію здійснювали спільно з іншими германськими племенами. Після поразки від гепідів і лангобардів в 512 році вирушають з Середнього Подунавію назад в Ютландію. Не виключено, що частина герулів мігрували до Азії, де їх сліди остаточно втратилися. Останні відомості про герулів датуються кінцем VI ст. [8, 391].
Ругійська мова - мова германських племен ругів, що мешкали спочатку на Скандінавському п-ові (Норвегія). Звідти руги переселилися на балтійське узбережжя, а потім, витиснені готами, почали своє просування в південному або південно-західному напрямі. У V ст. дислокувалися в Паннонії, на північ від готів, що займали Нижню Паннонію. Разом з Одоакром (який скинув останнього римського імператора, можливо, слов'янин), а потім разом з Теодоріхом ругії рухалися до Італії. Про мову ругіїв практично нічого невідомо. Тобто, руги ще до готів почали просуватися із Скандинавії в південно-східному напрямі, поклавши початок Великому пересуванню народів, яке здійснило перехід Стародавнього світу в Середньовіччі. Ругіїв пізніше стали називати рутенами і русами. [8, 393].
Бастарнська мова - східногерманська мова племен бастарнів. Розміщувалися бастарни за течією річки Пруть аж до дельти Дунаю. Древні автори відзначали значний вплив на бастарнів кельтських, іллірійських, фракійських і, навіть, елементів сарматів. Про мову бастарнів практично нічого невідомо. [8, 394].
Скирська мова - східногерманська мова племені скирів. Скіри розміщувалися на Нижньому Дунаї (сусіди бастарнів і тайфалів). Древні автори відзначали значний вплив на скирів кельтських і фракійських елементів. Про мову скирів практично нічого невідомо. Вважається, що вождь ругів Одоакр, що змістив в 476 р. останнього римського імператора, був скіром. [8, 395].
Тайфалська мова - східногерманська мова племені тайфалів. Розміщувалися на Середньому Дунаї. У IV ст. древні автори неодноразово відносили тайфалів до найбільш крупних і могутніх германських племен. У перебігу V ст. частина тайфалів просунулася на захід, аж до Галії. Про мову тайфалів практично нічого невідомо. [8, 396].
Скандинавські мови - датська, шведська, норвезька, фарерська та ісландська.
За словами С. Кузнєцова, скандинавські мови займали на початку н. е.. південну частину Скандинавії з прилеглими островами. Старі скандинавські колонії існували, очевидно, і на східних узбережжях Балтійського моря. У V-VI ст. південноскандинавські (датські) племена захопили Ютландію і потім Шлезвіг. У VIII ст. починається так зв. «Епоха вікінгів» і з нею бурхливий, але у багатьох випадках лише тимчасове поширення скандинавських мов та діалектів за межами Скандинавії: в VIII-IX ст. норвезькі діалекти з'являються на Шетландських, Оркнейських, Гебридських і Ферерських о-вах, на о-ві Мен і в деяких місцевостях Ірландії та Шотландії; у IX ст. датські (і частково норвезькі) - у пн. і сх. Англії, шведські як мову князівсько-дружинного середовища - в Новгородській і Київської Русі; наприкінці IX ст. норвезькі - в Ісландії; датські (і частково норвезькі) - в Нормандії; наприкінці X в. ісландсько-норвезькі - в Гренландії. Йде також і поступове поширення скандинавських мов та діалектів на півночі Скандинавії. Нарешті шведське завоювання Фінляндії (XIII-XIV ст.) і потім Естонії підсилює східно-балтійські скандинавські колонії. Витісняються іншими мовами, скандинавські діалекти зникають в Нормандії вже в XI ст., потім - в Києві і Новгороді, в XII-XIII ст. - В Англії та Ірландії, в XV ст. - на о-ві Мен і Гебридських островах і в Гренландії, в XVII ст. - в Шотландії і нарешті в XVIII ст. - на Оркнейських і Шетландських о-вах. У XIX і XX ст. помітно зменшується територія скандинавських (шведських) діалектів у Фінляндії і особливо в Естонії. [6, 455].
Історію скандинавських мов, зазвичай, ділять на 3 періоди: стародавній - до 1350-1375 років, середній - з 1350-1375 до 1530 р. і новий - з 1530 до наших днів. У X-XI ст. у зв'язку з утворенням феодальних держав скандинавські діалекти об'єднуються в більші одиниці - мови. З діалектів норвезьких поселенців в Ісландії складається ісландська мова, що становить з норвезьким західну групу скандинавських мов, протилежні східній - шведсько-датській. [6, 455]
Датська мова - ділиться на безліч діалектів, що групуються в 3 основні групи: західний діалект (Ютландський) - в Ютландії і Шлезвізі з найближчими островами; острівний діалект (Зеландський) - в Зеландії і на більшості о-вів; східний діалект (сконский) - на о-ві Борнхольмі, а раніше і в теперішніх шведських провінціях - Сконе, Халланд і Блекінге. [4, 105].
В. Кодухов вважав, що літературно-державна датська мова склалася в XV-XVI ст. на основі зеландського діалекту. Торгові і культурні зв'язки з північною Німеччиною призвели до запозичення ряду нижньонімецьких слів вже в попередню епоху. З розвитком капіталістичного відношення ці зв'язки зміцнюються, і число запозичення швидко зростає. Разом з тим в XVI і XVII ст. в літературну датську мову вводиться багато слів з наукової латині. Поширення верхньонімецької мови (після реформації) як мови панівних класів в Німеччини тягне за собою проникнення верхньонімецьких слів і в датську мову. У XVII ст. верхньонімецький діалект навіть стає в Данії придворною мовою. Потім в цій ролі його змінює французький, і в датську мову проникають французькі слова. Тим не менше в літературній датській мові іноземний елемент і тепер дуже значний. [4, 105]
Шведська мова - охоплює велике число різноманітних діалектів: Норрландский (на півночі), свейський (навколо оз. Меларен), шведсько-датський (на півдні), шведсько-норвезький (в Йемтландії і Херєдалені), Готландский, фінляндсько-шведський. [2, 170].
Літературна державна мова склалася на основі схрещення деяких єтських і Свейських діалектів. Вже при самому своєму зародженні (середньошведск.) вона відчувала вплив нижньонімецького діалекту внаслідок великого економічного впливу Ганзи. Зі зміцненням економічного становища Швеції та розірванням Кальмарської унії (1523 р.) велика частина датських запозичень зникає з мови самих правлячих верств. Реформація (1527 р.), а потім Тридцятирічна війна внесли в шведську мову новий ряд німецьких (у великому числі - верхньонімецьких) слів і виразів, а розвиток науки призвів до запозичень з латини. В цей період насильницьке поширення державної шведської мови в захоплених Швецією областях прийняло величезні розміри. У XVIII і поч. XIX ст. Швеція втратила свої забалтійскі володіння; в той же час почалося швидке розкладання феодалізму, і в XIX ст. шведська буржуазія веде вже рішучу боротьбу за політичну владу, намагаючись використовувати при цьому селянські маси. Все це помітно позначилося на мові: багато іноземних слів XVII-XVIII ст. замінюються новоутвореннями, знову вводяться у вживання деякі старовинні слова і частково використовується словниковий запас селянських діалектів. У результаті сучасна літературна мова за словником значно відрізняється від мови XVIII ст., але її граматичний лад в основному визначився вже в XVII ст. [2, 198].
Норвезька мова - численні і дуже різноманітні норвезькі діалекти становлять 3 великих групи: північну (на північ від Троньєма), західну (весь захід Норвегії, південніше Мольде) і східну (широка смуга від Троньєма до Осло-фіорду). Ряд характерних розходженнь між зах. і сх. діалектами ясно виступає і в древніх писемних пам'ятках. У XIV ст. в писемній мові помітний деякий вплив шведської мови (Шведсько-норвезька унія 1319 р.). Після укладення Кальмарськой унії (1397 р.) починається посиленний вплив датської мови, і вже в XV ст. датська мова займає панівне становище в літературі. У XVI ст. з'єднання Данії і Норвегії перетворюється в підпорядкування Норвегії Данією. Данська мова стає державною мовою Норвегії; разом з реформацією там приймається і датський переклад Біблії. [2, 210].
Поступово датська мова в Норвегії стає розмовною мовою буржуазії, чиновництва і вищого духовенства. Вона починає просочуватися в шари дрібної міської буржуазії, а потім і міського пролетаріату. Це поширення датської мови веде до її схрещення в Норвегії з місцевими діалектами. Окремі датські слова проникають в норвезькі діалекти, але разом з тим і панівна датська мова відчуває вплив норвезької. Утворюється датсько-норвезька «міська мова», різного ступеня норвегізірованна в різних соціальних прошарках. Деякі норвезькі елементи вживаються письменниками-норвежцями і в письмовій (датській) мові. У 1811 році був заснований університет в Христіанії (зараз Осло), і Копенгаген втратив свою виняткову роль у формуванні норвезької інтелігенції. У 1814 році Норвегія відокремилася від Данії. Літературна мова Норвегії отримала можливість самостійного розвитку. Деякі граматичні відхилення від датської і все більше число норвезьких слів (до XX ст. прибл. 7 000 слів) закріплюються в літературному ужитку авторитетом таких письменників XIX ст., як Вельхавен, Вергеланд, Ібсен, Б.-Бєрнсон. До кінця XIX ст. датсько-норвезька починає називатися вже просто норвезькою (norsk) або «ріксмол» на відміну від «ландсмола» і діалектів. Орфографія проте довгий час залишається датської, хоча і робляться окремі спроби наблизити її до норвезької вимови. Нарешті проводяться і офіційні реформи (1907 р., 1917 р.), в ряді випадків зближують писемність з вимовою. [2, 211].
Фарерська мова - незважаючи на нечисенність говорять на ній бл. 25 тис., розділяється на кілька діалектів. Оформлення письмово-літературної мови відноситься до XIX ст. Розорення дрібних рибальських господарств датським промисловим капіталом посилило роздратування проти панування датської мови (Ферерські о-ви належать Данії). Підготовкою до застосування ферейскої мови в літературі послужили збирання і запис старовинних народних пісень (Hammershaimb, Jakobsen та ін.). У 1895 році встановлюється тверда орфографія; обробка фарейскої мови як літературної йде все далі разом з зростанням літератури на ній і появою декількох періодичних виданнь. [2, 245].
Ісландська мова - незрівнянно багата на представлені літературні пам'ятки древнього періоду (Едда, пісні скальдів, саги), ніж інші скандинавські мови. Вона є класичною літературною мовою скандинавського середньовіччя, говорячи взагалі про «давньоскандинавську» мову, нерідко мають на увазі саме давньоісландську. Відмінності між діалектами ісландської мови порівняно дуже невеликі, що пояснюється змішанням окремих діалектів при самому заселенні острова (кінець IX і початок X ст.), установою загального віча вже в 930 році і раннім поширенням грамотності в широких верствах населення. Розбіжність між ісландською мовою і діалектами пн. Норвегії (звідки переважно йшла колонізація) стає досить значною в кінці середніх віків, але особливо різкою - лише в новий час, і не стільки внаслідок ряду змін в самій ісландській, скільки завдяки віддаленню норвезької від старого типу.[2, 269].
Західногерманські мови - англійська, мова афрікаанс, вілямівська, зеландська, їдиш, нідерландська, німецька, фризька та шотландська.
В. Калигін писав, що західногерманські мови - мовна підгрупа німецьких мов, поширена на території Центральної і Західної Європи, а також унаслідок колонізаціями, на всіх континентах. Найбільш поширеною серед західнонімецької як є англійська мова, що через надзвичайний вплив на засоби масової інформації і завдяки Інтернет став світовою мовою. Другою поширеною мовою є німецький, на якому говорять німці, австрійці, велика частина Швейцарії, Люксембурга і інших країнах. [8, 350].
Склад західнонімецької групи наступний: відома в письмовій фіксації з 7 ст. староанглійська мова, нащадком якої в даний час є сучасний англійський; древнефрізський, відомий з 13 ст, і його нащадок - сучасна фризька мова; древнесаксонський мова, що відома приблизно з 800 і є предком ніжненемецкого; древненіжнефранкський, також відомий приблизно з 800 і такий, що є предком, зокрема, сучасної нідерландської мови; і відомий приблизно з середини 8 ст. древневерхненемецкий і його нащадок - сучасна німецька мова. [8, 356]
Англійська мова.
Традиційно вважають, що англійська мова пройшла через чотири стадії протягом останніх півтори тисячі років:
·староанглійська або англосаксонська (500-1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фризів), які захопили територію сучасної Англії;
·середньоанглійська (1050-1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
·рання сучасна англійська (1550-1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
·пізня сучасна англійська (починаючи з 1700) містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови. [7, 200].
Давньоанглійський період (V-XI) - у давньоанглійський період формування мови англійської народності (V-XI ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в V ст. до Британії і злилися з кельтським населенням, виникає староанглійська мова. В Англії зароджуються феодальні відносини, виникають окремі королівства й формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) вчені датують VII-VIII ст. З проникненням до Англії християнства (VI ст.) латинський алфавіт заміняє руни. Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад - в основному давньо-германський, з незначними кельтськими і латинськими запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017 р.) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою. [9, 101].
Період формування англійської національної мови (XV-XVI ст.) - у цей період в Англії починається розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в XIV ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської мови відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476 р.), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії - починається новий потік запозичень з італійської, грецької, іспанської та інших мов. [8, 378].
Новоанглійський період (XVII-XXI ст.) - у цей період відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і низка словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у XVIII ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з XVII ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. Попри те що англійська мова протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов. Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з XVII століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки. [8, 382].
Мова африкаанс - виникла у XVII столітті у процесі інтеграції та змішування різних нідерландських діалектів з англійською та німецькою мовами; африкаанс також зазнала значного впливу французької мови та мов корінного населення (племен готтентотів, бушменів, банту), а також креольської малайсько-португальської мови моряків, комерсантів та рабів. Специфічні риси африкаанс склалися у Капській провінції (сучасної Північно - Африканської Республіки) наприкінці XVII століття. Характерною рисою африкаанс є відсутність діалектів. У XVIII-XIX століттях мова функціонувала лише як усно-розмовна. Письменою мовою африканерів була на той момент літературна нідерландська мова. У 1875 році товариство «Genootskap vir Regte Afrikaners» (Хенуетскап фер Рехте Африканерш, «Товариство справжніх африканерів») зробило першу спробу створення письмової норми для африкаанс. Перші твори на африкаанс почали з'являтися у 70-х роках XIX століття. Вивчення мови розпочалося у 1909 році у заснованій Південно-африканській академії наук та мистецтв. У 1925 році мова стала офіційною. [8, 312].
Вілямівська мова - мова або діалект верхньонімецької підгрупи германських мов, яким послуговуються мешканці польського міста Вілямовіца, що в Сілезькому воєводстві. На початку XXI століття майже вимерла, її використовують близько 70 осіб. Мешканці Вілямовіца є нащадками голандських, німецьких і шотландських поселенців, які прибували до Польщі в XIII сторіччі. Отже мова wymysiöeryś скоріше за все розвивається на основі верхньонімецької мови, якою вона була в XIII столітті. Багатовіковий розвиток у відособленні й узаємини між переселенцями з різних країн призвели до того, що мова віддалилася від німецької. Можна прослідкувати вплив таких мов: нижньосаксонської, нідерландської, фризької, польської, англійської, скоца. У наш час, задля порятунку вілямівської культури цією мовою пишуться нові твори й пісні. Не зважаючи на те, що мова найблища саме до німецької, її мовці відмовляються від будь-яких звязків з німцями, вважаючи себе радше голандцями. Wymysiöeryś був у загальному вжитку в Вілямовіці до 1945 року, коли комуністична влада заборонила вживати цю мову. Хоч заборона й була скасована 1956 року, до того часу wymysiöeryś був поступово витіснений польською мовою, особливо серед молодого покоління. Сучасна кількість мешканців, для кого вілямівська мова є рідною оцінюється в 70 осіб, головно літнього віку. Більність мешканців міста мають однакові прізвища (Мозлер, Рознер, Фіґвер, Біба, Фокс, Шнайдер), через що часто вживають прізвиська або називають один одного на кшталт Фльорян, син Фльоряна чи Матвій, син Єлізавети. У XIX столітті вілямівську поезію творив Фльорян Бєсік, у XX - Йосип Кучмєрчик, а в XXI - Йосип Ґара. [8, 314].
Зеландський діалект (Зеландська мова) - один з двох діалектів західнофламандсько-зеландського діалекту, що входить в нідерландську мову. Поширений в Зеландії (південний захід Нідерландів). Зеландський діалект є в певному сенсі проміжним між голандським говором на півночі і західнофламандськими говорами на півдні. Це пов'язано зокрема з тим, що в середні віки і на початку Нового часу Зеландія перебувала у сфері впливу як Голандії, так і Фландрії. [8, 315].
Їдиш - склався на ґрунті верхньонімецьких діалектів у взаємодії з семітським (давньоєврейським) і слов'янським елементами. Їдиш почав формуватися в XII-XIII століттях, коли ним розмовляли євреї областей навколо річки Рейн. У цей час у різних куточках Німеччини вже були великі єврейські поселення, що їхні мешканці послуговувалися в побуті німецькою мовою з використанням низки давньоєврейських слів і виразів. З давньоєврейської мови до розмовної мови середньоверхньонімецькими діалектами ввійшла також низка словотворчих моделей і службових слів. Євреї жили переважно в містах, зазвичай в окремих кварталах, жили з ремества, крамарства, лікарства, підприємництва, фінансових операцій тощо. Внаслідок цього, а також через численні гоніння, євреї часто переїжджали з місця на місце, осаджуючи нові селища. У мовленні євреїв відмінності місцевих німецьких діалектів стиралися набагато швидше, ніж у мовленні німців, переважна маса котрих мешкала в селах феодально подрібненої країни. У справі зближення діалектів значним був чинник друкарства, що набуло в євреїв значного розвитку. Зацікавлені в найширшому розповсюдженні своїх видань, автори й видавці прагнули уникати діалектних висловів або супроводжували їх перекладом іншими діалектами. Виходячи з цього, їдиш (що раніше називався «їдиш-тайч», «івре-тайч») став різнитися від німецьких говірок не лише наявністю семітизмів, але й своєрідною інтеграцією германських слів, граматичних форм і низки фонетичних особливостей, що стало найважливішою спонукою для самостійного розвитку мови. Цей процес був складний і тривалий. Почався він у Німеччині, а продовжився в слов'янських і деяких інших країнах.Шляхи розвитку їдишу й німецької мови особливо стали розходитися з XVI століття. Значні групи євреїв осідали на теренах Польщі, Литви, Галичини, Поділля, Волині та деяких містах Білорусі. Відбувалося подальше змішування єврейських говірок, посилився вплив давньоєврейської та слов'янських мов, згодом виникли нові територіальні діалекти їдишу, котрі сприяли самостійному розвиткові літературної мови - нового їдишу, що виник на ґрунті цих діалектів. [12, 21].
З другої половини XVIII століття на теренах Західної Європи їдиш поступово витісняється місцевими літературними мовами, але натомість він зберігається й надалі розвивається в Польщі, Литві, Білорусі, Україні, Молдові, Румунії, де було зосереджене компактне єврейське населення. Наприкінці XVIII й на початку XIX століття починається новий етап розвитку мови їдиш. Він пов'язаний з поширенням ідей Просвітництва (Гаскали), світської освіти й літератури, зрозумілої народові. Значний внесок у зближення літератури з живим мовленням народу зробили просвітники М. Левін (Лефін), Х. Гурвіц, І. Аскельфельд та інші. [12, 21].
У 30-ті роки XVIII ст. серед українських євреїв виникає релігійно-містичний рух хасидизм. Його прибічники також удалися до використання народних говірок для проповідування хасидизму. Елементи, що раніше мали грубу конотацію чи вважалися нелітературними, широким потоком вливаються в писемність і літературну мову. Значно зросла кількість слов'янізмів у мові їдиш. Від середини XIX століття разом з українськими, польськими, російськими та іншими лексемами та словоформами до їдишу проникає велика кількість інтернаціоналізмів. Усе це призвело до збагачення мови, але також і до невиправданого запозичення викривлених німецьких слів, невдалого калькування з російської та польської мов.[12, 22]
Засновник класичної літератури їдишу Ш. Я. Абрамович (Менделе Мойхер-Сфорім) мусив чимало попрацювати над очищенням мови від зайвих форм, надаючи їй більшої виразності й краси. Багато зробили в цьому напрямі Шолом-Алейхем і Перец. Друга половина XIX століття характеризується збагаченням і розвитком їдишу. [12, 22].
Нідерландська мова - точну дату виникнення нідерландської мови встановити досить складно, проте більшість лінгвістів називають часовий проміжок між 500 р. та 700 р. н. е. як імовірний початок самостійного розвитку мови після виокремлення з протогерманської мови. Нідерландська мова пройшла 3 основні етапи у своєму історичному розвитку:
.Давньонідерландська мова (500-1150 рр.). У цей період формуються головні фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості нідерландської мови, з'являються перші письмові пам'ятки.
.Середньонідерландська мова (1150-1500 рр.). Для цього періоду характерними є такі особливості: формується граматична структура мови (система відмінків, форми дієслів, заперечення тощо), утверджується порядок слів. На розвитку нідерландської мови у цей час позначаються латина та французька мова. З'являються перші словники нідерландської мови.
.Теперішня нідерландська мова (бл. 1500 р. - нині) - подальша стандартизація мови. [2, 290].
Процес стандартизації нідерландської мови було розпочато у період Середньовіччя. Найвпливовішими у розвитку мови на той час були діалекти Фландрії та Брабанту. Пізніше, у XVI сторіччі вагомішу роль відігравав міський діалект міста Антверпен. Після захоплення Антверпена іспанцями у 1585 році багато мешканців міста мусили втекти до північних провінцій Нідерландів, зокрема, до Голландії, переносячи з собою особливості мови і тим самим сприяючи її уніфікації. Важливою подією у розвитку нідерландської мови став перший переклад Біблії у 1637 році; текст перекладу ґрунтувався на голландському діалекті. [2, 291].
Німецька мова - с лово Deutsch утворено від давньогерманського thioda, thiodisk і означає «говорить мовою народу», «народний», на відміну від говорить латиною. Латинське theodisce, утворене на його основі і що вперше з'явилося в доповіді нунція Грегора синоду в 786 році н. е., описувало народи, що не говорять на латинській, зокрема німецькі (у тому числі і голландською мовою). [1, 329].
Сучасна літературна німецька мова (Hochdeutsche Sprache, або Hochdeutsch) розвинулась на основі верхньо-(південно-) і середньонімецьких діалектів, які зазнали у VI-VIII століттях н. е.. так зване друге пересування приголосних, поступово вона також чинила вплив на діалекти, які не піддалися цьому процесу. [1, 329].
Середньовіччя послужило початком розвитку нової письмової та усної літературної німецької мови. У 1521 році Мартіном Лютером було перекладено на тоді ще не усталену новонімецьку письмову мову (Neuhochdeutsch) Новий, а в 1534 році - Старий Заповіт, що, на (спірну) думку вчених, вплинуло на розвиток мови цілих поколінь, тому що вже в XIV столітті було помітно поступовий розвиток загальнорегіональної письмової німецької мови, яку також називають ранньою новою німецькою мовою (Frühneuhochdeutsch). Створення літературної письмової німецької мови було в основному завершено в XVII столітті. [8, 350].
На відміну від більшості європейських країн, літературна мова яких ґрунтується на діалекті столиці, німецька літературна мова є чимось «середнім» між середньо- і верхньонімецькими діалектами і вважається місцевою тільки в Ганновері. У північній частині Німеччині ця мова поширилася у сферах державного управління і шкільної освіти під час Реформації. В епоху розквіту Ганзи по всій північній Німеччині панували нижньонімецькі діалекти і нідерландська мова. З часом літературна німецька в північних регіонах Німеччини практично витіснила місцеві діалекти, які лише частково збереглися до сьогоднішнього часу. У центрі і на півдні Німеччини, де мова спочатку була більше схожа на літературну, населення зберегло свої діалекти. [8, 352]
Фризька мова - у ранньому середньовіччі фризькомовні землі тягнулися від сучасного Брюгге (Бельгія) до річки Везер у північній Німеччині.
В. Берков зазначав у своій книзі, що фризька мова - це найближча родичка англійської (окрім шотландської), але 500 років впливу нідерландської мови на фризьку з одного боку, а французький вплив на англійську мову з іншого боку, призвели до того, що вона зараз поділяє більше подібних рис із нідерландською, аніж з англійською. Утім, давня фризька мова була дуже схожа на давню англійську. Ця подібність посилилася зі зсувом звуків, який був притаманний лише фризькій та англійській, і не торкнувся нідерландської або німецької. Хоча до XV століття фризька мова широко застосовувалася у мовленні та на письмі, з початком XVI століття письмова мова почала занепадати, а усну мову в містах почала витискати нідерландська мова. Фактично, фризька тепер звучала лише у сільській місцевості. Це сталося через панування герцога Альберта Саксонського, який увів офіційною мовою нідерландську. З того часу фризька мова перебувала у пригніченому стані аж до XIX століття, коли з'явилося ціле покоління фризькомовних поетів та письменників. З того часу фризька мова почала потроху розвиватися. Але й у наш час фризька мова перебуває у небезпеці зникнення, оскільки діти фризькомовних батьків зазвичай переходять на поширенішу нідерландську мову. [3, 336].
Шотландська мова - вважається продуктом змішення декількох мов. Її основним елементом безумовно залишається германський - саме германські племена англів прибули сюди у V ст., щоб поступово розселитися майже по всій Шотландії. Їх діалект був близько споріднений зі староанглійською мовою. Проте в процесі контактів зі стародавнішим населенням Шотландії - піктами та кельтами - мова сильно трансформувалася. Істотний вплив на шотландську мову справили й вікінги, що постійно селилися тут з IX по XI століття, змішуючись із місцевим населенням. Населення Оркнейських і Шетландських островів, що лежать на північ від Шотландії, дотепер говорить на діалекті, ближчому норвежцям, ніж англійцям. [8, 379].
З усього розділу про походження та класифікацію германських мов можна зробити такий висновок, що германські мови мають дуже багату та яскраву історію. Область первинного формування германських племен та мов - південь Скандинавії, півострів Ютландія та Шлезвіґ-Гольштайн. А найдавніші письмові памятки написані рунічним письмом і готським алфавітом (IV ст.). Латинське письмо з'явилося з запровадженням християнства в Англії від VII ст., Німеччині з VIII ст., скандинавських країнах з XI ст. (Ісландія, Норвегія) та з XIII ст. (Швеція, Данія). Щодо класифікації германських мов, відомо, що до північної групи, як її ще називають скандинавської, належать такі мови, як шведська, норвезька, ісландська, та фарерська. До західної групи - англійська, фризька, люксембурзька, нідерландська, німецька, ідиш та мова африкаанс. Східна група включає мертві мови - готську, бургундську, вандальську, гепідську та герульську мови.
Розділ 2. Германські мови на карті світу
.1 Ареали і причини поширення германських мов
В. В. Левицький вважає, що встановлення індоєвропейської зони міграції передбачає дуже ранню експансію індоєвропейських мов, але ми не в змозі визначити її центр. До II тисячоліття до н.е. природні межі "євразійського простору", поза сумнівом, розширилися, і більш менш однорідні етнічні і мовні утворення розпалися на багаточисельну, меншу єдність. З часом багато хто з них знову злився, поглинені домінуючими групами, які згодом, у свою чергу, стали розпадатися на підгрупи. Останній утворив ряд діалектів у Франції, Італії, Іспанії і Румунії. Піднесення діалекту Іль-де-Франс в якості "стандартної французької мови" встановлює новий зразок для великої кількості варіантів французької мови. Цей процес продовжується до цих пір. [7, 54].
Германські мови є тією гілкою індоєвропейської сім'ї, які найдовше знаходилися на території первинної батьківщини індоєвропейців або поблизу від неї. Вони залишалися там аж до н. е., якщо не рахувати їх поступової експансії на незаселену або мало населену північ. Область між Ельбою і Одером, на північ від лісу Герцинського, що тягнеться до південної Скандинавії, була прабатьківщиною германської групи в тому сенсі, що саме там розвивалися ті мовні, культурні і антропологічні особливості, завдяки яким германські мови стали окремою гілкою індоєвпропейської сім'ї. [4, 72] Такий погляд явно розходиться з думкою багатьох істориків, починаючи від гота Іордана і закінчуючи франком Фрекульфом, які вважають, що, принаймні, готи, а може бути, і всі германські племена, вийшли із Скандинавії. [7, 55].
На цій території, що має мізерні природні ресурси, перенаселеність була постійним явищем, що призводило до частих еміграцій і експансій. Незадовго до початку нашої ери германська група була досить однорідною в культурному і мовному відношенні єдністю. Цей період називається прагерманським. У цей період почалося розділення германської групи мов на північногерманську, середньогерманську і південногерманську гілки. [4,73].
Перша з них займала велику частину Південної Швеції і околичну область Норвегії, друга поширилася спочатку на найпівденнішу частину Швеції, Ютландію, Данські острови і зону затоплення, яка поступово перетворилася на протоки Каттегат, Бельт, Зунд. Третя гілка займала північну Німеччину між Ельбою і Одером. Після того, як велика частина населення центральної групи переселилася на південний схід, а населення, що залишилося, було поглинене експансією двох інших груп, що широко поширилося, створюється нове угрупування, що складається з північногерманської, східногерманської і, в протилежність цій останній, західноногерманської груп. Східна група, як і слід було чекати, вказує на мовні зв'язки з обома групами, обумовлені їх колишнім розміщенням. [7,77].
У реконструйованій прагерманскій мові ряд дослідників виділяє пласт лексики, яка не має індоєвропейської етимології - так званий догерманский субстрат. Зокрема, ця більшість сильних дієслів, парадигму відмінювання яких також неможливо пояснити з протоіндоєвропейскої мови. [7, 78].
Формування національних літературних мов завершилося в Англії в XVI - XVII ст., у скандинавських країнах в XVI столітті, у Німеччині в XVIII столітті. Поширення англійської мови за межі Англії призвело до створення її варіантів у США, Канаді, Австралії. Німецька мова в Австрії представлена її австрійським варіантом.[2, 44].
.2 Статус і функціонування германських мов
Германські мови належать до індоєвропейської мовної сімї. Для цієї мовної групи є характерними фонологічні ознаки. Тобто відмінності у фонетичній системі, що відокремлюють ці мови від інших. Існує близько 15 германських мов. Вони є рідною мовою для 500 мільйонів чоловік у світі. Точну кількість окремих мов важко визначити. Часто незрозуміло, чи ми маємо самостійні мови, чи діалект. Найважливішою германською мовою є англійська. Вона має майже 350 мільйонів людей, що розмовляють нею як рідною, по всьому світу. За нею слідують німецька та нідерландська мови [2, 56]. Германські мови підрозділяються на різні групи. Є північно-германські, західно-германські та східно-германські мови. Північно-германські мови це скандинавські мови. Англійська, німецька та нідерландська складають західно-германські мови. Усі східно-германські мови вимерли. До них належала, наприклад, готська мова. Колонізація сприяла розповсюдженню германських мов по всьому світу. Так, нідерландську (голландську) розуміють також на Карибах і в південній Африці. Всі германські мови базуються на спільному корені. Але чи була це єдина протомова, ми не впевнені. Крім того, у наявності є дуже мало старих германських текстів. На відміну від романських мов, майже немає джерел. Через це дослідження германських мов складніше. Про культуру германців відомо також відносно мало. Народи германців не утворювали спільноти. Через це не було спільної германської ідентичності. Тому наука повинна звертатися до сторонніх джерел. Без греків та римлян ми б знали про германців дуже мало! [2, 56].
В. Берков вважав, що сучасні германські мови, не зважаючи на ряд розбіжностей і в граматичній, і у фонологічній структурі, мають багато спільних рис. Одні з них входять до загальногерманської епохи, інші сформувалися в епоху роздільного існування германських мов. Причому, якщо не обмежуватися лише рамками літературних норм, а подивитися на весь ареал розповсюдження германських мов, то ми побачимо значно більші схожості між західногерманськими і скандінавськими мовами, чим це прийнято вважати. У скандінавському ареалі можна знайти аналогії до багатьох західногерманських інновацій, проте зворотньої залежності немає. Скандінавські мови розвинули цілий ряд морфологічних рис, яких ми не знайдемо ні в одній західногерманській мові або діалекті. Більшість цих інновацій сформувалися в VIII-X століттях, тобто в ту епоху, яку в скандінавській традиції прийнято називати епохою вікінгів. [2, 145].
Шведська мова - державна мова Швеції (8,8 млн. чоловік) і одна з державних мов Фінляндії, де на ній говорить приблизно 300 тисяч чоловік.
Історію шведської мови ділять на два періоди: давньошведський (до епохи Реформації, тобто по першу третину XVI століття включно) і новошведський. Шведські історики мови використовують і більш дробову періодизацію. Прадавній період представлений приблизно 3500 написів молодшими рунами. [2, 145].
Класична давньошведська мова відбита в зведеннях місцевих законів, релігійній літературі, римованих хроніках і ін. Прадавній рукопис, що зберігся, - два аркуші запису "Вест'етського права" (1225-1250 роки). Пізніший період відмічений активною літературною діяльністю Біргиттінського монастиря у Вадстені (Естер'етланд), крупнішого центру релігійної літератури (переважно перекладів з латині). Тут же створювалися і світські твори. [2, 146].
За період від епохи вікінгів до XVI століття шведська мова зазнає ряд значних змін. Встановлюється складова рівновага, тобто всі ударні склади стали довгими (короткі подовжилися, а наддовгі скоротилися). В середні віки шведська мова (як і датська і норвезька) запозичує безліч слів з середньонижньонімецької. Це було пов'язано з більш раннім економічним і культурним розвитком північногерманських міст і величезною роллю Ганзи на Балтиці. [2, 146].
Датська мова - державна мова Данії (5,2 млн чоловік). Адміністративно до складу Данії входять ті, що також мають значну автономію Фарерських островів, де датська мова широко використовується, і Гренландія, основну масу населення якої складають гренландці (ескімоси) і в якій датська мова вивчається в школі і може використовуватися офіційно.
Історію датської мови прийнято ділити на 2 періоди: давньодатский(до епохи Реформації) і новодатський. Використовується і більш дробова періодизація. [2, 148].
Прадавні памятники - написи молодшими рунами (IX-XII вв). Їх в датській мовній області, яка у той час включала частину Південної Швеції, виявлено близько 400. [2, 148].
Прадавній датський рукопис, що дійшов до нас, - "Сконское право" - датується приблизно 1300 р. і виконана пунктированими рунами. Прадавні рукописи, написані латиницею, - переважно юридичного і релігійного характеру. Виділяється "Датська римована хроніка" - стара друкарська книга (1495). [2, 149].
Мова їдиш - рідна мова частини єврейського населення низки країн - колишнього СРСР, США, Ізраїлю та ін. Точними даними про кількість тих, що говорять на ній нині ми не розташовуємо: річ у тому, що для молодшого і середнього покоління євреїв в Європі і Америці, як правило, рідною мовою є мова країни, в якій вони живуть. Вкрай приблизне число носіїв їдиша може бути оцінено в 1,5 млн. чоловік. [2, 120].
Їдиш виник в XI-XII вв. у Німеччині, де місцеве єврейське населення в цей час почало користуватися в ужитку німецькою мовою, точніше - середньоверхньонімецькими діалектами. Через низку обставин діалектні відмінності в нім порівняно швидко згладжувалися, і розбіжність між ним і германськими діалектами поступово збільшувалися. [2, 121].
Істотно, що на середньовічний їдиш більший вплив робила староєврейська мова - мова культу, діловодства і спілкування євреїв різних країн.
Міграція значної частини євреїв з Німеччини на схід - в Польщу, Литву, у Білорусію і на Україну - призвела, зокрема, до виникнення нових територіальних діалектів, на лексику яких значний вплив зробили слов'янські мови. [2, 122].
З другої половини XVIII століття їдиш починає здавати позиції в Західній Європі. У Східній же Європі, навпаки, в кінці XVIII століття - початку XIX століття виникає сучасна література. Велику роль в її створенні зіграли письменники другої половини XIX - початку XX століття. Найбільш відомий з них Шолом-Алейхам. Періодизація історії - до XIV століття - "перед-їдиш", або "до-їдиш", XVI-XVII століть - "старий їдиш", з XVIII століття - "новий їдиш". [2,122].
Вже до XIV століття їдиш набуває специфічних, в порівнянні з німецьким, межі - перш за все в області голосних. [2, 122].
Давньосаксонська мова - одна з племінних діалектів західногерманського ареалу. Через історичні причини сакси не утворили своєї власної держави. Вони підкорилися Франкській державі Каролінгів і в середині IX століття було створено Саксонське герцогство, що входило в Німецьке королівство. Саксонський герцог Генріх I був в X столітті вибраний німецьким королем, а його син Оттон I став першим імператором Священної Римської імперії. [2, 86].
Область поширення давньосаксонського - територія між Рейном і Ельбою, Північним морем і Гарцем. З порівняно нечисленних пам'ятників на давньосаксонській найбільш важливі релігійні - анонімна поема "Хеліанд" ("рятівник") (830 рік) і поема "Генезис". Мова саксів отримує назву нижньонімецької. Найхарактерніша її межа - відсутність другого пересування приголосних. По своїй будові вона особливо близька до староанглійської. [2, 87].
Занепад союзу Ганзейського привів до усе більш сильного економічного і культурного впливу верхньонімецьких областей. Нижньонімецька поступово здає свої позиції і переходить на положення діалекту в основному сільського населення і міських низів. [2, 88].
Фризька мова На фризькій мові в наш час говорять близько 400 тисяч чоловік. Основна область її поширення (близько 380 тисяч тих, що говорять) - нідерландська провінція Фрисландія на північному заході країни, а також у Німеччині (Нижня Саксонія, північниий захід Шлезвіга, Фризькі острови та острів Гельголанд). [2, 50].
Тутешні діалекти, що лягли в основу літературної мови, об'єднуються під назвою західнофризького.
Перший з них знаходиться на землі Нижня Саксонія, на південний схід від м. Ольденбург. Діалект цієї області, що носить назву Затерланд, називають східнофризьким, на нім говорить близько 1 тисячі чоловік. Другий район поширення фризької мови у ФРН знаходиться на північному заході Шлезвіг-Гольштінії, на південь від датського кордону. Він охоплює як частину материка, так і прилеглі острови, з яких найкрупніший Гельголанд. Діалекти цієї місцевості (близько 8 тисяч тих, що говорять) об'єднуються під назвою північнофризького. [2, 56].
Характерно, що в цій невеликій області відмінності між діалектами, особливо континентальними і острівними, настільки значні, що це ускладнює спілкування. Тоді як кількість тих, що говорять на західнофризькій помалу збільшується, число тих, що говорять на інших гілках фризької неухильно зменшується. Ще декілька десятиліть тому в Затерланді по-фризьки говорило близько 3 тисяч чоловік, а на північнофризькому - більше 30 тисяч. На північнофризькому існували друкарські видання. [2, 57].
Окрім названих трьох груп фризьких діалектів, виділяють ще "міський фризький", що виявляє значний вплив нідерландської мови на особливий міський говір адміністративного центру Фрисландії, званого по-нідерландськи Лєєуварден, а по-фризськи - Льоут. Схожі говори представлені і в деяких інших містах Фрисландії, правда, вони менше підпали під нідерландський вплив. На "міському фризькому" говорить близько 30 тисяч чоловік. [2, 59].
До порівняно недавнього часу фризька мова фактично існувала лише у формі усної мови, у формі мови "побутового спілкування". Практично всі фризи двомовні, володіючи, поряд з фризьким, нідерландським. Це природньо, оскільки державною мовою, як і мовою освіти і культури, є нідерландська. Ще порівняно недавно по-фризьки говорили виключно в домашньому колі, з сусідами і колегами по роботі. До порівняно недавнього часу фризька мова фактично існувала впродовж століть що була мовою адміністрації, школи, науки, культури, церкви, і до того ж державною, більш пристосованою до обслуговування цих сфер, ніж фризька. [2,60].
Міра володіння і користування фризькою мовою у жителів Фрисландії різна. Рідною мовою, включаючи діалекти, рахують фризький 67% населення. Якщо усну фризьку мову, загалом, розуміють всі, то користуються нею в домашньому ужитку 59%. Чим вище рівень освіти, тим нижче відсоток тих, що говорять удома по-фризьки. З нідерландською мовою діти починають знайомитися ще в дитячому садку, і до 11 років 98% жителів Фрисландії уміють говорити по-нідерландськи. [2, 62].
Мова афрікаанс була в 1925 році визнана поряд з англійською, однією з державних мов Південно-африканської республіки. В наш час вона одна з ряду офіційних мов ПАР, в число яких, окрім двох названих, входять мови зулу, коса та інші. Афрікаанс, поряд з англійською, - одна з державних мов Намібії. Мова Афрікаанс наймолодша з всіх германських мов. [2, 192].
Фарерська мова. На фарерській мові говорить населення Фарерських островів, розташованих в північній частині Атлантичного океану, приблизно між Ісландією і південно-західною Норвегією. З 1948 року фарерська мова - головна мова Фарерських островів. [2, 195].
Норвезька мова - державна мова Норвегії. Мовна ситуація в Норвегії незвичайна: єдиної літературної мови немає. Норвезька мова представлена двома юридично рівноправними варіантами - букмолом і "новонорвезьким". [1, 178].
Німецька мова - друга серед германських мов по кількості тих, що на ній говорять. В наш час вона є рідною мовою для приблизно 100 млн. чоловік. Німецька - державна мова Федеральної республіки Німеччини, Австрії, Ліхтенштейну, а також одна з державних мов Швейцарії і Люксембурга. Значні групи німецькомовного населення проживають в Росії, Казахстані, США, Канаді, Бразилії і в інших країнах. Історичну основу німецької мови складають родинні діалекти німецьких племен (франкський, алеманський, баварський). [1, 164].
.3 Міжнародне значення германських мов
За останні 300 років германські мови досягли міжнародного поширення і в наш час є державними більш ніж в 70 країнах, зокрема нідерландська є офіційною мовою у Арубі, Бельгії, Європейському союзі, Кюрасао, Нідерландах, Сінт-Мартені, Сурінамі), німецька є офіційною в шести -Австрія, Бельгія, Ліхтенштейн, Люксембург, Німеччина, Швейцарія, а англійська - у п'ятдесят чотирьох країнах (Ліберія, Австралія, Канада, Гонконг, Ірландія, ПАР, Кенія, Індія, Пакистан, Філіппіни, Сінгапур, Нова Зеландія, Велика Британія, США, Південний Судан). Англійська також одна з шести мов Генеральної Асамблеї ООН. Англомовні країни виробляють до 1/3 світової промислової продукції. Англійською мовою написано понад 40 % книжок, які щороку перекладають у світі (перше місце у світі). Щорічні англомовні переклади наукової та художньої літератури виносять до 8 % загальної кількості перекладених назв книжок (третє місце у світі після іспаномовних (14 %) і німецькомовних (10 %) перекладів). Англійська панує в комп'ютерних технологіях, в інтернеті, є найпоширенішою мовою телеграфних агенцій, - усе це зумовлює її провідну роль у новому процесі глобалізації людської культури. Фактично за останні півстоліття англійська стала неофіційною світовою міжнародною мовою. [2, 105].
Взагалі германські мови поширені на території ряду країн Західної Європи (Великобританія, Німеччина, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Люксембург, Швеція, Данія, Норвегія, Ісландія), Півн.Америки (США, Канада), півдня Африки (ПАР, Намібія), Азії (Індія), Австралії, Нової Зеландії.
З цього розділу про ареали і причини поширення та статус і функціонування германських мов, можна зробити такий висновок, що що велика кількість народів спілкується германськими мовами. Германські мови мають велике розповсюдження по всіх територіях світу, таких як Європа, Азія, Африка та Америка. Германські мови традиційно поділяються на три групи - північна група, західна і східна групи. Мови германської групи у спілкуванні використовують понад 550 мільйонів людей. Найпоширеніші з них - англійська та німецька.
Висновки
Загальна кількість мов в світі точно невідома: називають цифри від 2000 до 6800. Причина цих розбіжностей полягає в тому, що не існує критеріїв розрізнення мови і діалекту. Насправді, є діалекти однієї мови, абсолютно незрозумілі тим, що говорять на іншому діалекті або інших діалектах тієї ж мови, і, навпаки, є різні мови, добре зрозумілі тим, що говорять на інших родинних мовах.
У зв'язку з цим було запропоновано розрізняти "мови по відстані" і "мови по положенню". Першими називають пари родинних мов, відмінності між якими настільки великі, що виключають або, принаймні, дуже ускладнюють взаєморозуміння, наприклад російська і чеська, норвезька і афрікаанс. Мовами по положенню (статусу) називають родинні мови, близькі один одному настільки, що взаєморозуміння здійснюється легко, але мови ці є офіційними або навіть державними в різних колективах, наприклад таджицька і персидська. [4, 23].
З нині існуючих мов половина доводиться на Індонезію, Мексику, Бразилію, Камерун, Індію, Китай, США і Росію. По прогнозах фахівців, до 2100 року може зникнути до 90% існуючих мов: щоб мова зберігалася, необхідно, щоб на ній з покоління в покоління говорило не менше декількох десятків тисяч чоловік. [4, 25].
Родинні мови складають мовні сім'ї. Сім'ї ці дуже різні як по числу тих, що говорять, так і по числу мов. Є сім'ї-гіганти, на яких говорять сотні мільйонів людей, є і сім'ї-карлики. Більш того, є в світі декілька мов, в яких взагалі немає родинних зв'язків ні з якиою іншою мовою (така, наприклад, мова бурушаська на Памірі). [4, 30].
Однією з найбільшої в світі є індоєвропейська сім'я мов. До неї входять наступні групи:
.Індійські мови
.Іранські мови
.Слов'янські мови
.Балтійські мови
.Німецькі мови
.Романські мови
.Кельтські мови
Живі германські мови представлені двома групами: західногерманськими мовами і північногерманськими, або скандінавськими мовами. Вони дуже розрізняються по кількості тих, що говорять на них. [1, 12].
Західногерманські мови1Англійська мова≈ 500 млн2Фризська мова380 тис3Німецька мова≈ 100 млн4Нідерландська мова21 млн5Африкаанська мова6 млн6Ідиш1,5 млнПівнічногерманські мови1Ісландська мова273 тис2Фарерська мова50 тис3Норвежська мова4,3 млн4Шведська мова8,3 млн5Датська мова5,1 млн
Окрім двох названих груп - західнонгерманської і північногерманської, або скандінавської - існувала і східногерманська група. Це група мертвих мов. До нас дійшли тексти лише на готській мові. [1, 12].
Список використаних джерел
1.Абрамов Б.А. Немецкий язык / Б.А. Абрамов // Лингвистический энциклопедический словарь. - М,: Сов. Энциклопедия, 1990.- С. 329-330.
.Берков В.П. Современные германские языки: Учеб. / В.П.Берков. - 2е изд., и доп. - М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2001. - 336 с.
.Берков В.П. Фризский язык / В.П. Берков // Лингвистический энциклопедический словарь. - М,: Сов. Энциклопедия, 1990.- С. 563.
.Кодухов В.И. Введение в языкознание / Кодухов В.И. - М.: Просвещение, 1987. - 288 с.
.Кочерган М.П. Вступ до мовознавства / Кочерган М.П. - К.: ВЦ «Академія», 2001. - 367с.
.Кузнецов С.Н. Скандинавские языки / С.Н. Кузнецов // Лингвистический энциклопедический словарь. - М,: Сов. Энциклопедия, 1990.- С. 455-456.
.Левицький В.В., Кійко С.В. Практикум до курсу Вступ до германського мовознавства. Посібник. - Вінниця: НОВА КНИГА. - 264 с.
.Семенюк Н.Н., Калыгин В.П. Германские языки / Н. Н. Семенюк, В. П. Калыгин // «Языки мира» -М.: «Наука», 2000. - С. 345- 428.
.Сизова И.А. Германские языки. / И.А. Сизова // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - С. 101-102.
.Смернитский А.И. Английский язык / А.И. Смернитский // Лингвистический энциклопедический словарь. - М,: Сов. Энциклопедия, 1990.- С. 33-34.
.Cмирнитская О.А. Готическое письмо. / О.А. Смирнитская // Лингвистический энциклопедический словарь. - М,: Сов. Энциклопедия, 1990.- С. 111.