Деякі аспекти стратегії розвитку сільських територій
Для сфер соціально-економічного, виробничо-господарського, науково-творчого та будь-якого іншого розвитку за існуючих відмін між ними у сукупності щодо цільового призначення, механізмів реалізації (вирішенні) визначених завдань характерна одна з найважливіших рис: найкращі результати їхньої діяльності можливі лише за умов чіткої, завчасно (своєчасно) визначеної стратегії розвитку. Отже, всебічне обґрунтування стратегії будь-якого розвитку є однією з найважливіших передумов досягнення високих кінцевих результатів. Це стосується і розвитку сільських територій.
У зв'язку з такою постановкою проблеми стратегію необхідно розглядати як активно діючий визначальний фактор розвитку, який за своєю сутністю і механізмами реалізації спрямований на конкретні результати у майбутньому. При цьому він забезпечує дію усієї сукупності необхідних для цього соціальних, економічних, організаційних та інших субфакторів, кожний з яких виконує конкретну цільову функцію, а сукупний результат їхньої дії досягається лише за умови, якщо кожний з них і кожна здійснювана ним функція якомога повніше проявлятиме закладений у ньому потенціал, сформований в інтересах визначеної стратегії. При цьому всі фактори мають діяти узгоджено, взаємодоповнюючи один одного і формуючи на цій основі синергію стратегічного розвитку. Таке розуміння фактора синергії дає підстави для розгляду його з позицій властивої йому багатофункціональної структури, яка у своєму розвитку (прояві) проходить певну послідовну сукупність фаз і, у підсумку, забезпечує поетапне досягнення наперед визначених чи очікуваних результатів. Для підвищення ефективної дії та взаємодії прояву факторів стратегії кожний з них окремо і всі разом повинні бути досить добро організованими.
За умови вдалої організації стратегії розвитку вона може слугувати своєрідним ланцюгом успіху або виконувати його роль. Проте це можливе лише за умови, коли кожна ланка усього ланцюга чи кожна його складова (кожен елемент) за змістом, формою і результатом прояву буде не просто всебічно відпрацьованою, а й про неї можна було б вести мову як про відшліфовану. Як би важко це не давалося, але іншого шляху до реального стратегічного успіху немає.
Така загальноприйнятність стратегічного розвитку дає підстави сформулювати такий висновок: за своєю сутністю ці вихідні положення можуть бути прийнятними і для організації розвитку сільських територій, тобто, його здійснення на стратегічних засадах. Такий висновок не змінюється від того, що категорія «сільський розвиток» і відповідне їй соціально-економічне явище є новими для нашої дійсності, внаслідок чого вони поки що мало вивчені наукою і дуже повільно застосовуються на практиці. Дослідження має за мету визначити деякі складові розв'язання цієї проблеми та викласти власний погляд на її розвиток.
Стратегія розвитку сільських територій повинна охоплювати всю їхню вертикаль. Йдеться про те, що вся їхня сукупність структурно охоплює сільськотериторіальні утворення (під таким утворенням розуміємо кожну окремо взяту сільську територію з тим, що на ній розміщене, функціонує, проявляє свій потенціал і характеризує її як природну і соціально-економічну систему) різних рівнів. Поки що розглядаються переважно первинні сільські території, під якими розуміються ті, які у більш загальній (вертикальній) структурі сільськотериторіальних утворень займають найнижче місце, а їх сільські громади формуються навколо сільських рад. При цьому їхнє низхідне місце в ієрархії сільських територій жодною мірою не повинно розглядатися як їхня недооцінка або менша за важливістю порівняно з тими територіями, які у структурній побудові стоять над ними.
Стратегія розвитку повинна охоплювати всі без винятку складові розвитку сільських територій. Нині вже практично утвердилось або близько до цього розуміння сільської території як багатоцільової і багатофункціональної системи з відповідаючими кожній з них природними, соціально-економічними, виробничо-господарськими та іншими особливостями і характеристиками. Сільські території хоча й близькі тією чи іншою мірою, але істотно різняться між собою і вимагають індивідуального підходу до організації їх розвитку і, передусім, стратегічного. Спільним для різних поглядів на сільські території є те, що їх соціальною першоосновою є селяни та інші сільські жителі, а також проживаючі поза межами даної сільської території і беруть безпосередню участь у її соціально-економічному розвитку.
Одним із найважливіших у стратегічному розвитку сільської території є інтереси її соціуму. Інші напрями на кожній території повинні організовуватись і функціонувати в інтересах обмеження деградації наявного на ній сільського капіталу, що останніми роками набуло загрозливих обсягів і вимагає створення умов для його підтримання і зміцнення. Це, поряд з іншим, упереджуватиме деградацію і відмирання соціальних осередків сільських територій - сіл та інших сільських поселень. Тому визначальним у стратегії розвитку сільських територій з часом має бути забезпечення такої соціальної, економічної і виробничої розбудови кожної з них, за якої реально пріоритетним було б не тільки забезпечення її ефективнішого розвитку, а й збереження історично сформованої поселенської мережі.
Вирішення проблеми може ускладнюватися через недооцінку важливості розроблення такої стратегії та відсутність досвіду виконання роботи такого плану. Але ці причини можна своєчасно усунути.
Викладені погляди на проблему стратегії розвитку сільських територій не претендують на вичерпність, а лише окреслюють найбільш загальні контури важливої, відповідальної і надзвичайно складної для започаткування і практичної реалізації роботи.
соціальний розвиток село
2.Аналіз причин виникнення проблеми соціального розвитку села
Складна ситуація на селі та в аграрному секторі національної економіки викликана насамперед:
üбезсистемністю та некомплексністю розв'язання завдань аграрної реформи в Україні. Поряд з реформуванням відносин власності на землю та майно, запровадженням нових організаційно-правових форм господарювання не створено відповідних фінансово-економічних механізмів;
üігноруванням проблем розвитку сільських територій в процесі аграрних трансформацій, відсутністю зваженої державної політики розвитку села та механізмів її реалізації;
üвідсутністю послідовної державної політики щодо підтримки паритету цін, що зумовлює постійну нестачу фінансових ресурсів та обмежує діяльність і розвиток сільськогосподарських товаровиробників;
üвисоким монопольним тиском постачальників матеріально-технічних ресурсів на сільськогосподарських товаровиробників та відсутністю адекватного антимонопольного захисту;
üповільним формуванням фінансових і кредитних відносин та утворенням установ і організацій для обслуговування аграрного сектору та сільського населення;
üвкрай слабкою інфраструктурою аграрного ринку та відсутністю виваженої державної політики підтримки, створення і розвитку кооперативних та інших об'єднань сільськогосподарських товаровиробників;
üнедостатнім сприянням експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів.
Стан справ на селі і в агропромисловому комплексі вимагає невідкладного прийняття Комплексної програми підтримки розвитку українського села.
Метою Програми є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв'язання соціальних проблем села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринку аграрного сектору, забезпечення продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.
Порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта
Розвиток сільського господарства та сільських територій може відбуватися за трьома варіантами:
üперший - незмінність фінансово-економічних механізмів та збереження обсягів бюджетного фінансування у межах 5-6 млрд. гривень, що призведе до подальшого занепаду соціальної сфери та галузей тваринництва і рослинництва
üдругий - незначне збільшення обсягів бюджетного фінансування (до 8-10 млрд. гривень) дасть змогу лише стабілізувати виробництво на існуючому рівні, але не забезпечить істотних зрушень у розвитку сільських територій, створення умов для розвитку агропромислового комплексу та інтенсифікації відтворення в сільському господарстві;
üтретій - щорічна державна підтримки в межах 15-18 млрд. гривень дасть змогу до 2010 року розв'язати більшість соціальних проблем на селі, забезпечити розвиток сільських територій, підвищити рівень зайнятості сільського населення, подолати кризову ситуацію у тваринництві та основних галузях рослинництва, задовольнити потреби країни у продуктах харчування, сприятиме істотному пом'якшенню наслідків вступу України до СОТ, переходу сільськогосподарського виробництва на принципово нові ефективні технології, вирішенню питань матеріально-технічного забезпечення, зростанню ефективності виробництва та інвестиційної привабливості галузі.
Третій варіант є оптимальним для впровадження.
Розвиток соціальної сфери села здійснюватиметься шляхом удосконалення організаційно-економічних механізмів і посилення державної підтримки розвитку сільських територій та агропромислового комплексу.
Шляхи та способи розв'язання проблеми розвитку села:
üзабезпечення комплексного, багатофункціонального розвитку сільських територій;
üорієнтація роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади на задоволення потреб сільських жителів, активізацію ініціативи громад і органів місцевого самоврядування щодо розвитку інфраструктури села;
üзабезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села в нових економічних умовах;
üстворення умов для розширення сфери зайнятості на селі на основі ефективного використання природоресурсного потенціалу сільських територій, стимулювання розвитку підприємництва як у сільському господарстві, так і в несільськогосподарських видах діяльності;
üзабезпечення істотного підвищення рівня доходів та поліпшення соціального захисту сільського населення;
üрозроблення та виконання регіональних програм розвитку сільських територій;
üнаближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення, формування мережі підприємств, установ та організацій, які надаватимуть необхідні послуги сільському населенню;
üстимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я, житлово-комунального та побутового обслуговування;
üзаохочення молоді до роботи і проживання в сільських населених пунктах;
üзапобігання занепаду депресивних сільських територій, розширення можливостей сільських громад розв'язувати проблеми життєдіяльності населення;
üоблаштування під'їздів з твердим покриттям до кожного сільського населеного пункту;
üзабезпечення сільського населення загальнодоступними телекомунікаційними послугами;
üзабезпечення покриття територій сільських населених пунктів рухомим (мобільним) зв'язком;
üкомп'ютеризація сільських рад, закладів освіти та охорони здоров'я і забезпечення доступу до Інтернету;
üдержавна підтримка та реструктуризація аграрної науки і освіти, запровадження навчання сільського населення основам підприємництва, підготовка кадрів для сільського господарства на засадах державного замовлення, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів, розширення наукових досліджень з питань соціального розвитку і підтримки села;
üстворення єдиної інформаційно-довідкової системи в агропромисловому комплексі, у тому числі підсистеми інвестиційно-привабливих об'єктів;
üрозвиток дорадництва та впровадження досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду;
Висновки
üдоведення забезпечення сільських населених пунктів об'єктами соціальної інфраструктури до соціальних стандартів;
üзростання заробітної плати в сільському господарстві до середнього рівня галузей економіки;
üспоживання продуктів харчування на душу населення на рівні норм, наближених до раціональних;
üрозвиток організованого внутрішнього аграрного ринку;
üпідвищення рівня рентабельності, яке забезпечить розширене відтворення в сільському господарстві;
üзростання обсягів валової продукції сільського господарства в 2010 році порівняно з 2004 роком у 1,6 раза, а валової доданої вартості - у 2 рази;
üполіпшення екологічної ситуації в сільській місцевості;
üзбільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;
üзбільшення рівня інвестицій;
üзначне збільшення надходжень до державного бюджету.
Список використаних джерел
1.Бондар С.І. Елементи державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури села // Вісник Державного агроекологічного університету. - 2004. - №2. - С. 250-254.
2.Губені Ю. Органи самоорганізації населення на селі як інструмент місцевого розвитку // Економіка України. - 2008. - №7. - С. 84-91.
.Збарський В. Соціальний розвиток села: стан і перспективи // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2006. - №5. - С. 12-17.
.Коротич П. Стан і перспективи українського села в дзеркалі соціального дослідження // Пропозиція. - 2006. - №11. - С. 12-14.
.Прокопа І.В. Соціальний розвиток села як складова аграрної політики // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - №97. - С. 24-26.
.Тьоткін В. І. Удосконалення державної політики соціального розвитку українського села // Економіка АПК. - 2005. - №1. - С. 19-24.
.Шкільов О.В. Умови аграрної праці та їх вплив на соціальний розвиток села // Економіка АПК. - 2005. - №1. - С. 99-104
.Шкурін Г.Г. Кластерний принцип соціально-економічних відносин у підвищенні рівня життя сільського населення // Економіка АПК. - 2008. - №2. - С. 124-128.
.Щербатюк В.В. Деякі аспекти стратегії розвитку сільських територій // Вісник аграрної науки. - 2006. - №10. - С. 91-93.