Піднесення Східної Азії та його конфлікти: досвід Японії

Піднесення Східної Азії та його конфлікти: досвід Японії

ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ І ПРАВА КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

Курсова робота

З дисципліни: Конфліктологія

На тему: "Піднесення Східної Азії та його конфлікти: Досвід Японії"

Студентки 3-го курсу групи СЛ-11

Шевчук Дарини Олегівни

Перевірив науковий керівник

Д. соц. наук, професор

Кутуєв Павло Володимирович

Київ-2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історико-політичне підґрунтя стрімкої появи Японії на світовій арені

1.1 Зняття ізоляції та початок міжнародної співпраці в епоху Мейдзі

1.2 Світові війни та конфлікти, як сходинки до політико-соціальних реформацій

1.3 Основні фактори модернізації країни, або ж "японське економічне диво", наприкінці ХХ соліття

Розділ 2. Соціокультурна база японської гегемонії на Сході

2.1 Релігія синтоїзму у ментальності японської нації

2.2 Взаємодія традицій та новацій у соціальному та культурному просторі японського соціуму

Розділ 3. Японія на сучасній світовій арені

Висновки

Список літератури

Вступ

Перед тим, як почати писати свою роботу, звичайно мені необхідно було визначитися з темою. Недовго думаючи я одразу обрала тематику Сходу, а точніше Східної Азії, та вирішила писати саме про Японію, адже вона є потужною державою цієї частини світу, і має чималий влив на інші державні утворення.

Актуальність теми.

Вплив японської хвилі на світову спільноту наразі досить вагомий. Ця країна за 45 років, перебуваючи у самоізоляції на протязі близько двох століть, спочатку досягла рівня розвитку Європи, а потім його перевершила. Вже наприкінці ХІХ-го століття Японія входить в Велику Вісімку - групу із економічно високорозвинених країн світу. На сьогоднішній день вона випереджає США по експорту техніки та машинобудівної продукції, яка характеризується досить високою якістю та інноваціями. Звичайно, без зовнішньо політичної допомоги острівна країна не досягла такого стрімкого піднесення, тут має глибоке значення історичний досвід, який повязаний з специфікою японського менталітету. Основні риси якого є дещо схожими на наші українські це: працелюбність, старанність та відданість своїй праці. Неповне запозичення деяких рис інших цивілізацій (конфуціанство у Китаї, буддизм у Індії, зброя та кораблі у Португалії та Нідерландів) зі збереженням японської індивідуальності було основною тактикою. У системі цінностей японського народу на першому місці їхня духовність, на друге посідає китайська мудрість та філософія, третє відведено європейським знанням. Психологічні аспекти, наприклад - повага до старших (мається на увазі не тільки вік, але й ієрархія у суспільних відносинах), та колективна свідомість також є причиною налагодженої системи японського розвитку.

японія гегемонія схід азія

Обєктом дослідження в моїй роботі виступає японська нація, її історія, соціокультурні та економічні надбання.

Предметом дослідження я обрала моделі постання Японії як самостійної та впливової східно-азійської держави та причини загально відомого японського "економічного дива".

Моєю метою в даній роботі буде дослідити історичні, економічні, політичні та соціокультурні причини японської гегемонії на Сході. Я ставлю перед собою завдання:

-опрацювати літературні джерела

-проаналізувати інтернетні наукові статті та зробити певні висновки, з них виокремити докази та факти, які будуть свідченнями могутності японської держави

узагальнити основні теорії, які стосуються моєї теми

розкрити основні чинники, які призвели до перемог та поразок Японії в східно-азійському регіоні світу

Методом свого дослідження я вирішила обрати систематичний підхід. Розглянувши історичні чинники, соціальні та культурні особливості та економічні досягнення японців в контексті їх інтеграції та взаємодії, обєднати положення, що будуть прописані в основній частині роботи в єдину систему висновків та аналізу теорій, які стосуються обговорюваної в моїй курсовій темі.

На основі нижче прописаного та проаналізованого тексту можливо в подальшому зрозуміти та зробити прогноз розвитку Японської держави та зясувати її положення на світовій арені у майбутньому.

Розділ 1. Історико-політичне підґрунтя стрімкої появи Японії на світовій арені

1.1 Зняття ізоляції та початок міжнародної співпраці в епоху Мейдзі

Wealthy we do not at all think Japan will ever become: the advantages conferred by nature, with the exception o f climate, and the love o f indolence and pleasure o f the people themselves, forbid it. The Japanese are a happy race, and being content with little, are not likely to achieve much. Herald, 9 April 1881

Після двохсотлітнього відмежування від світу, своєї самоізоляції, епохи, яку всі історики та науковці називають Едо, або ж Едо Бакуфу, чи за назвою правлячої родини - сьоґунатом Токуґава, у 1853-ому році починаються події, що відкривають нову сторінку в історії японської імперії.

За даними, що наводить історик Накамура Кооя: "У 1853 році (шостий рік Каей, царювання Імператора Коомей) командор Перрі прибув до Урага (префектура Канагава) на чолі ескадри Сполучених Штатів Америки і попросив дозволу на торгівлю з Японією. Вся японська нація наче почула гучний дзвін дзвонів, оголошуючий про настання нової ери. У тому ж році російський посланець, на прізвище Путятін, прибув до Нагасакі і також просив про відкриття торговельних зносин. Наступного року, що з японської називався першим роком Ан - Сей (1854), Бакуфу уклало дружній договір з Сполученими Штатами в Йокогама (тоді ще селище поблизу Канагава) і відкрило Сімо - да (на Ізу) і Хакодате (на Хоккайдоо) для американських судів. Цей договір відомий як "Договір Канагава". Потім Бакуфу уклало подібні ж договори з Великобританією, Росією та Нідерландами. Так, політика ізоляції, яка тривала більше двохсот років, була залишена, і Японія вступила в спілкування з іншими націями. "

Проте, важливо зазначити, що саме торгові відносини, а не просто дружні договори почалися у 1857-ому році. Японія розпочала торгівельну співпрацю з США, Нідерландами, Росією, Великобританією і Францією. Саме в цей час політична думка нації різко розділилася на два табори: тих, хто привітав відкриття портів, і тих, хто захищав політику ізоляції. Сталося так, що монархічні прагнення злилися з почуттям ксенофобії, і більш захоплені і сміливі прихильники цього напрямку політичної думки заявляли про це Ії Наосуке (першому міністру сьогуната) в такій шаленій формі, що він їх заарештовував і переслідував, поки, зрештою, не був убитий ними. Цей трагічний випадок був сигналом до швидкого і серйозного занепаду престижу сьоґуната.

Так само про доленосне рішення японського народу висловлюється Х. Вандерберг: "Редко народ ставится перед решением, которое, как это показало последующее время, имело бы столь великое значение. Речь шла об отказе от замкнутой до тех пор национальной жизни, достигшей своеобразной высокой культуры, и восприятия чуждых элементов культуры, которые должны были вызвать столь глубокие перевороты в стране, какие едва ли когда-нибудь отмечала история.".

Він також зазначає, що з приходом до острівної країни американських та російських кораблів, спадає завіса ізоляції та відсторонення монархічної японської влади.

А Н.І. Конрад взагалі називає ці події падінням Третьої імперії, і зазначає, що цьому послужили: економічний та фінансовий крах центральної влади, посиленням третього стану, який прагнув до політичної влади; деградацією військового стану, колишнього оплоту держави, але тепер досягнувшого вже апогею у своєму розвитку і, як наслідок - розчинення в загальній народній масі, загальною еволюцією соціального побуту, що йде до створення більш широких форм державного ладу.

Подальша інтеграція європейських та американських торгово-економічних відносин в життя японців відкрила нову сторінку в історії - епоху Мейдзі. 1867-го року Імператор Мейдзі видав важливий маніфест, сповіщаючи про відновлення древнього порядку управління Тенно, або ж самим Імператором. Він оголосив своє рішення керувати країною на нових засадах, в дусі Імператора Дзімму, який поклав початок Імперії. Іншими словами, він побажав особисто переглядати і контролювати всі найважливіші державні справи. Незабаром після цього всі міжусобні чвари припинилися, і повний мир запанував в країні.

Унаслідок виниклої незабаром жвавої торгівлі, в населення швидко проникло знання європейських прийомів і різноманітних придбань сучасної техніки. Таким великим було прагнення застосувати нову науку на благо країни, що вже в 1871 році був прокладений перший підводний кабель Нагасакі - Шанхай, а наступного року була відкрита перша залізниця Токіо - Йокогама. Протягом небагатьох років країна покрилася мережею телеграфних ліній і залізниць. Житло, одяг і звички життя також зазнали різноманітні зміни за європейським зразком. У великій кількості були засновані банки і страхові товариства. У 1871 році була введена нова монетна система, в якій грошовою одиницею став ієн, а пізніше було встановлено золотий обіг. З 7 січня 1878 був введений грегоріанский календар. Пошта була влаштована за європейським зразком, а 6 квітня 1886 Японія долучилася до поштового союзу. Були засновані великі пароплавні суспільства, що вступили в конкуренцію з іноземними товариствами. Відкриті вищі народні школи та введено обов'язкове навчання. З нечуваною ретельністю і з гідною подиву здатністю пристосування працювали мужі прогресу, щоб надбання чужої цивілізації змусити служити їх вітчизні.

.2 Світові війни та конфлікти, як сходинки до політико-соціальних реформацій

В епоху слабкого імператора Тайсе (1912-26), політична влада перейшла від олігархічної еліти (Генро) до парламенту і демократичних партій. У Першій світовій війні, Японія приєдналася до союзних держав, але відігравала лише другорядну роль у боротьбі з німецькими колоніальними силами в Східній Азії. Наступної Паризької мирної конференції, що відбулася 1919-ого року пропозиція Японії про внесення поправок до "расового пункту про рівність" до Пакту Ліги Націй була відкинута США, Великобританією та Австралією. У 1924 році, Конгрес США прийняв Закон про винятки, що забороняє подальшу імміграцію з Японії. Після WW1, в Японії погіршилася економічна ситуація. Великий землетрус Канто 1923 року i, світова економічна депресія 1929-го загострила кризу. У 1930-ті, військові встановили майже повний контроль над урядом. Багато політичних ворогів були вбито, і комуністів переслідували. Ідеологічна обробка і цензура в освіті та засобах масової інформації ще більше посилилася. Військово-морський флот і армійські офіцери незабаром зайняли більшу частину важливих посад у офісах, у тому числі одного з прем'єр-міністрів. Ще раніше, про це згадує Накамура Кооя, Японія наслідувала приклад західних країн і змусила Китай підписати економічні та політичні договори на невигідних умовах. Крім того, неухильно зростає вплив Японії над Маньчжурією ще з кінця російсько-японської війни 1904-05 років. Коли ж китайські націоналісти почали серйозно оскаржувати позицію Японії в Маньчжурії в 1931 році, Квантунська армія окупувала Маньчжурію. Наступного року, "Маньчжоу-Го" був оголошений незалежною державою, але контролювався Квантунською армією через маріонетковий уряд. У тому ж році, японська авіація обстріляла Шанхай, щоб захистити японських жителів від протипіхотних японських рухів. У 1933 році Японія вийшла з Ліги Націй, так як вона сильно критикували за її дії в Китаї. У липні 1937 року відбулася друга китайсько-японська війна. Невеликий інцидент незабаром переріс в повномасштабну війну Квантунської армії, яка діяла досить незалежно від більшості поміркованого уряду. Японським військам вдалося зайняти майже усе узбережжя Китаю та скоїти серйозні військові злодіяння проти китайського населення, особливо під час падіння столиці Нанкін. Проте, китайський уряд все ж не здався повністю, і війна тривала на більш низькому рівні до 1945 року. У 1940 році Японія окупувала Французький Індокитай (В'єтнам) за погодженням з французьким урядом Віші, і приєдналася до Німеччини та Італії. Ці дії активізувалися конфлікт Японії зі Сполученими Штатами і Великобританією, які відреагували з масляним бойкотом. У результаті дефіциту нафти і своє невдачі, щоб вирішити конфлікт Японія вирішила захопити багату нафтою Голландську Ост-Індію (Індонезія) і почати війну з США і Великобританією. У грудні 1941 року Японія напала на союзні держави (в тому числі і на Перл - Харбор) і кілька інших точок по всьому Тихому океану. Японія змогла розширити свій контроль над великою територією, що простягалася до кордонів Індії на заході, і Нової Гвінеї на півдні, протягом наступних шести місяців. Поворотним моментом в Тихоокеанської війні була битва за Мідуей в червні 1942 року. З тих пір, союзні війська повільно відвойовували території, окуповані Японією. У 1944 році почалися інтенсивні повітряні нальоти над Японією. Навесні 1945 року американські війська вторглися в Окінаву ы це називають однією з найкривавіших битв цієї війни.27 липня 1945, союзні держави поставили Японії ультиматум в Потсдамській декларації беззастережно капітулювати, або знищення триватиме. Проте, військові не прийняли здачу на таких умовах, після такої заяви збройні сили США скинули дві атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі 6 і 9 серпня, а вже 8 серпня Радянський Союз вступив у війну проти Японії. 14 серпня, однак, після таких потрясінь, імператор Хірохіто, нарешті, вирішив беззастережно капітулювати. А вже 2 вересня 1945 Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію, що стало останньою подією у війні на Тихому океані і в Другій світовій війні.

Оглянувши попередньо історичні події з усіма наслідками для японської держави можна сказати, що у результаті - Японія була окупована американськими військовими. Вона тимчасово позбулася самостійності в питаннях дипломатії і торгівлі. Крім того, будь-які зовнішньополітичні зносини вона була змушена здійснювати за посередництвом Америки. Японія не тільки позбулася всіх своїх колоній і якого б то не було впливу в Китаї,, але і на деякий час втратила владу на островах Окінава, де розташувалися американські війська. Генерал Макартур, який стояв на чолі окупації, став фактичним правителем Японії, незважаючи на формальне збереження всіх японських урядових органів. Американський вплив на японські події зберігався аж до 1951 року, коли був підписаний мирний договір між Японією і західними країнами. Згідно з цим договором Японії поверталася її національна незалежність, але зберігалися деякі заходи, вжиті для запобігання нової хвилі японської військової агресії.

Проте саме під егідою США східно-азійська країна стала потужним гравцем на світовій арені. Тут вже точно: ніколи не знаєш, де знайдеш, а де загубиш. І за висновками, наприклад, Гадживої Є.А. та Говорова Ю.Л., саме допомога та реформи, що проводилися в Японії під контролем Штатів призвели до реструктуризації політичної та економічної сфер японської країни.

1.3 Основні фактори модернізації країни, або ж "японське економічне диво", наприкінці ХХ соліття

Як зазначалося у попередньому підрозділі, зміни, що дозволили Японії входити наразі у Велику Вісімку, відбувалися під прицільним наглядом західно-американського гіганту - США.

Тож згідно з вимогами Потсдамської декларації, Японія була зобов'язана направити свої сили на демократизацію внутрішньої політики. Були скасовані деякі закони, прийняті за час правління фашистських сил, а також проголошено встановлення демократичних прав і свобод. Зокрема, в Японії було встановлено загальне виборче право. Усі військові сили Японії були розформовані, а всі військові управлінські інститути ліквідовані. Проте в країні ще досить довго зберігався вплив профашистських елементів, які частково зберегли свої позиції у віддалених провінціях. Після всіх цих заходів, в Японії знову виникли демократичні партії. 9 листопада 1945 була створена партія Дзиюто, ліберальна за своїм політичним спрямуванням, потім так звана прогресивна партія - Сімпото, лідер якої - Кідзюро Сідехара - був поставлений Макартуром на чолі японського уряду, правління якого тривало не довго: після виборів 1946 він пішов у відставку. Уряд, обраний за новими законами, прийняв 3-го травня 1947 нову конституцію країни, де парламент був проголошений вищим і єдиним законодавчим органом країни. У нову конституцію була включена стаття, яка декларує відмову японського народу від війни і забороняє Японії мати власні збройні сили.

Відновлення економічних позицій Японії в світі в 50 - 60 рр., і вихід цієї країни на друге місце у світі за економічним потенціалом на поч. 90 рр. - одна з найважливіших подій світової післявоєнної історії, зазначає Говоров Ю. Л, що представляють інтерес не тільки з політичної, але і з наукової точки зору. Серед факторів "економічного дива" на перше місце слід поставити роль держави, яка безпосередньо економікою не займається, але ефективно впливає на перебіг економічних процесів. Цікаво, що в перші повоєнні роки темпи відновлення японської економіки були нижче західноєвропейських. Перелом настав у 1948-49 рр., з початком "шокової терапії", характерними особливостями якої були:

Збереження регулюючої ролі держави в соціально - економічній сфері

-Державний протекціонізм у валютно-фінансовій сфері (держконтроль над експортом-імпортом капіталу, над зовнішньоторговельними розрахунками на базі фіксованого курсу ієни до долара - вільна конвертація ієни була дозволена тільки в 1970 р., вільний експорт - імпорт капіталу - в 1980 р.). Це сприяло пом'якшенню соціальних наслідків тієї ж "шокової терапії"

Державне регулювання і протекціонізм у торговельній сфері. Поставивши потужні митні заслони імпорту іноземної конкуренції (готової продукції, здатної задушити національне виробництво), держава всіляко заохочувала імпорт сучасних західних технологій для розвитку національної промисловості на сучасній технологічній основі.

Пріоритетна державна підтримка виробника перед торговцем - перекупником, припинення банківсько-фінансових спекуляцій, що сприяють збагаченню вузького прошарку населення, але не сприяють економічному прогресу країни. Урядова регламентація банківського відсотка на користь клієнта - виробника

Офіційна підтримка процесу розвитку дрібного підприємництва, що дає швидкий економічний ефект задоволення купівельного попиту і що сприяє появі численного середнього класу, основи соціальної стабільності в японському суспільстві

Економічні успіхи Японії не зводяться, звичайно, до "чудо-керівництва" з боку держави. Вони можуть розглядатися як прояв дії закону нерівномірності розвитку країн в епоху імперіалізму - зокрема, всі країни розгромленої фашистської "осі" випередили за темпами розвитку на новій технологічній та соціальній базі своїх переможців. Ще одним важливим критерієм стала наукова гілка, адже правильна стратегія була обрана і в науково-технічній сфері. Оскільки розвиток власної науки і техніки вимагало колосальних витрат і, головне, багатьох десятиліть, тому Японія використала свій власний досвід епохи Мейдзі для швидкої ліквідації науково - технічного відставання від більш розвинених країн: за 30 років з 1949 р. було закуплено на Заході 34 тис. ліцензій і патентів, які були японцями творчо доопрацьовані і, що найголовніше, швидко впроваджені у виробництво. Оскільки спочатку західні власники науково-технічної інформації не очікували від японців настільки швидкого по євроамериканського стандартам її впровадження, та перетворення Японії у торгового конкурента, патенти та ліцензії продавалися японцям за безцінь.

І як висновок, хочу додати, що захоплення економічним дивом Японії з боку зовнішнього світу переросло в тривогу перед "японської загрозою". Перетворившись у Велику економічну державу, Японія неминуче була повинна придбати і відповідний статус Великої політичної Держави. Своїми економічними успіхами вона вже впливала на тільки на розстановку сил всередині відомого трикутника міжімперіалістичного суперництва, а й на результат боротьби двох систем. Зі статусом Великої політичної Держави вплив Японії на світовий розвиток став ще відчутнішим.

Розділ 2. Соціокультурна база японської гегемонії на Сході

2.1 Релігія синтоїзму у ментальності японської нації

Згідно з Ніхон Шукйо Дзітен: "Синтоїзм почав формуватися майже одночасно з японською етнічною культурою, отже він є релігійною культурою, яка ніколи не існувала окремо від цього суспільства". Оскільки господарський і культурний вплив Японії сьогодні поширений не менше ніж техніко-економічний, я зацікавилась тим, які релігійні чинники формували історію цієї країни та ментальність її мешканців.

Отже, згідно японській системі вірувань (тобто, все тому ж синтоїзму) японська нація веде свій початок від богині сонця Аматерасу, прямим нащадком якої був легендарний імператор Японії Дзімму (Дзімму - Тенно), що зійшов на престол "держави Ямато" в 660 р. до п. е. і поклав початок безперервної династії японських імператорів. У Японії прийнято поділяти історію країни на ери правління того чи іншого імператора. По суті, значення імператора як символу завжди виступало найважливішим фактором цементування національної самосвідомості японської нації. Ця самосвідомість виявилася дуже стійкою по відношенню до всіх запозичень. Його не зуміли декомпозувати ні конфуціанство, ні буддизм.

Взагалі, ж хоча синтоїзм сповідує понад 91 мільйон японців (приблизно 75 відсотків), певне опитування виявило, що тільки 2 мільйони осіб, тобто три відсотки дорослого населення, справді сповідують його. Дослідник синтоїзму Суґата Масаакі говорить: "Синтоїзм так міцно вплівся в структуру щоденного життя японців, що вони майже не помічають його існування. Для них це не стільки релігія, скільки непомітний довколишній елемент, немов повітря, яким вони дихають". Навіть ті, хто визнає свою байдужість до релігії, купують синтоїстські амулети, які нібито охороняють у транспорті, виконують весільні обряди згідно з традицією синтоїзму й витрачають великі гроші на щорічні синтоїстські свята.

За деякими джерелами буддизм проник до Японії з Індії через Корею і Китай в VI ст. Буддійські проповідники не боролися проти місцевої релігії, вони використовували її з метою залучення на свою сторону населення. Один з відомих буддистів того часу Кобо Дайсі (774-835) доводив, що синтоїзм і буддизм тісно пов'язані між собою, що промениста богиня Аматерасу - це і є втілення Будди. Буддизм в Японії зазнав значної трансформації, в результаті він став відрізнятися і від індійського, і від китайського. Японський бонза не завжди був священнослужителем, він був (і залишається) ким завгодно: вчителем, політиком, солдатом. Буддизм проник в Японію в усі сфери суспільного життя, він вплинув на освіту, літературу, мистецтво. Переплетений з конфуціанством, буддизм наклав специфічний відбиток на психологію сучасного японця. Конфуціанство прийшло до Японії спочатку через Корею - в IV - V ст., і потім безпосередньо з Китаю - в VI ст. Конфуціанські уявлення добре виражені в наступному вислові: "Відносини між вищим і нижчим подібні відносинам між вітром і травою: трава повинна схилитися туди, куди повіє вітер". Соціальні норми поведінки сучасних японців багато в чому відповідають змісту даного вислову.

Аналізуючи усе, що тільки що було сказано, можна зробити певні висновки, щодо відношення релігійної складової у ментальності японців. Через уявлення святості імператора та його божественного призначення, він визначався останньою інстанцією в державі. До того ж, острівне положення Японії,, тривала ізоляція від зовнішнього світу не могли не відбитися особливим чином на характері народу. У японців склалися такі національно-психологічні якості, як: працьовитість, організованість, готовність до беззастережного підпорядкування, наполегливість, витримка, невимогливість відносно життєвих умов. Хоча не всі з цих рис володіють однаковим ступенем істотної стійкості, вони чітко простежуються як в феодальний, так і в капіталістичний історичні періоди Японії. Американський дослідник Дуглас Харинг відзначає в зв'язку з цим, що формування таких рис, особливо готовності до беззастережного підпорядкування, відбувалося під впливом більш трьохсотлітнього панування в країні тоталітарної системи гноблення, заснованої на усепроникаючому шпигунстві і поліцейському свавіллі.

При знятті ізоляції та перебування протягом декількох десятиліть під егідою США, соціальна структура японського суспільства змінилася, та психологічний аспект залишився незмінним.

.2 Взаємодія традицій та новацій у соціальному та культурному просторі японського соціуму

Незважаючи на сильний вплив китайської культури на японське суспільство, Японія залишається абсолютно самобутньою цивілізацією, соціальні форми якої навряд чи мають аналогії в інших цивілізаціях світу. Вона [Японія] зуміла запозичити з навколишнього світу чимало як матеріалістичних речей так і ідеалістичних теорій та парадигм, і при цьому не втратити своєї духовної та психологічної відокремленості, соціальної несхожості на будь-яку з націй світу.

Така безкомпромісна соціальна позиція "розчинення в соціальних відносинах" межує в японській культурі з яскраво вираженим "естетичним індивідуалізмом". Особистість проявляється в глибоко індивідуальному, надзвичайно естетизованому ставленні до природи.

Це розділення сфер "соціального" і "естетичного" (і одночасно сакрального) надзвичайно важливо для розуміння еволюції японського суспільства. Протягом багатьох століть ця дихотомія корелювала з поділом сфери "політичної влади".

Цей функціональний розподіл створив основу для інституційної еволюції японського суспільства, що і стало ресурсом модернізації. Саме всередині "сакральної сфери імператорської влади" (про яку велася мова у попередньому підрозділі) під вкрай консервативними лозунгами в період революції Мейдзі були підготовлені ті реформи, які дозволили Японії швидко наздогнати Захід за рівнем соціального і технологічного розвитку.

Та й зараз японським майстрам вдається знаходити баланс між новітніми течіями у різних сферах функціонування соціуму і багатовіковими традиціями предків, які були закладенні, ще при створенні першої японської імперії. Так, у філософсько-соціологічному плані сучасну японську соціологічну думку хвилює проблема особистісного розвитку в новому соціокультурному контексті, взаємодія традицій і новацій, взаємодія універсальних цінностей сучасного світу і національних традицій, національно-культурної ідентичності. Японських соціологів-дослідників цікавить проблема вестернізації азіатських товариств, основи збереження їх національно-культурних коренів.

У японській соціології цілком виразно позначені галузевий, середньо-рівневий контекст, розвитку соціального знання та освітньої діяльності. Тут цілком виразно характеризуються роботи, створені в руслі соціології культури та освіти, соціології управління та громадської думки, економічної соціології та соціології соціальної сфери, Етносоціологія і соціології комунікацій, соціології сім'ї та соціології політики.

Тобто, досвід Японії є показовим у її взаємовпливі із Заходом та унікальним прикладом збереження соціокультурної ідентичності, оригінального шляху розвитку соціального знання взагалі і соціології особливо.

Розділ 3. Японія на сучасній світовій арені

Японія на сьогоднішній день має таку форму державного правління, як конституційна монархія. За конституцією імператор є "символом держави і єдності народу". Законодавчу владу здійснює парламент (складається з палати представників - 512 депутатів і палати радників - 252 депутата, мають термін повноважень 4 і 6 років відповідно). Виконавча влада належить кабінету міністрів, що формується прем'єр-міністром.

Щодо загальних відомостей, то офіційна назва - Японська Держава. Розташована на Японському архіпелазі, у північно-західній частині Тихого океану. Складається з 47 адміністративних одиниць - префектур. Столиця - Токіо.

Сучасна Японія - високорозвинена в промисловому та науково-технічному відношенні держава, один з трьох світових центрів імперіалістичного суперництва. Особливості економічного розвитку цієї країни, її досягнення в передових галузях науково - технічного прогресу, здатність швидко реагувати на мінливі умови світового ринку привертають увагу до "Країни сонця що сходить" в усьому світі. Японія - друга в економічному відношенні держава капіталістичного світу. За розмірами валового національного продукту, обсягу промислового виробництва і ряду інших макроекономічних показників вона поступається тільки США. На частку Японії припадає понад 14 % світового валового продукту. Вона лідирує в темпах економічного розвитку, в 1,5 - 2 рази перевищують показники провідних країн. У той же час за суто кількісним макроекономічним показникам Японія залишається відносно слабкою стороною трикутника США - Західна Європа - Японія, проте за багатьма якісними характеристиками вона вже зараз випереджає більшість своїх суперників. Важливу роль у розвитку та інтернаціоналізації японської економіки грає її зовнішньоекономічна діяльність. Як ми визначили, у 70 - 80 - х роках Японія перетворилася в одну з найбільших торгових держав світу. В даний час Японія зберігає традиції третьої країни-експортера після США і ФРН, проте з багатьох напрямків зовнішньоекономічної діяльності стала лідером.

І все ж думки щодо сучасного та подальшого розвитку цієї східно-азійської держави суттєво різняться.

Хоча, є дещо, що обєднує усі теорії та філософсько-економічні прогнози - завершення гегемонії США у світі і вихід на національну арену інших країн, темп розвитку яких вже рівний Америці.

Один із сценаріїв наводить Джордж Фрідман у своїй книзі "Следующие 100 лет: Прогноз событий XXI века, THE NEXT 100 YEARS. A FORECAST FOR THE 21TH CENTURY":

"У середині століття на авансцену вийдуть інші країни, про які зараз не думають як про наддержави, але як, за моїми розрахунками, стануть більш потужними і впливовими в кілька найближчих десятиліть. Особливо виділяються три країни. Перша з них - Японія. Це друга за економічною потужністю держава у світі і, одночасно, най вразливіша, так як вона вкрай залежна від імпорту сировини, якого у неї практично немає. Можна з упевненістю сказати, що Японія, з її мілітаристським традиціями, не залишиться тією миролюбною, що знаходиться на периферії, країною, якою вона була в останні роки. У неї це просто не вийде. Глибокі демографічні проблеми і неприйняття великомасштабної імміграції змусять Японію шукати нових робочих в інших країнах. Слабкі сторони Японії, про які я писав у минулому і з роботою над якими японці на справжній момент справляються краще, ніж я очікував, в кінцевому рахунку змусять цю країну змінити свою політику. "

Далі він наводить Польщу та Туреччину, теж пояснюючи потенціал цих країн.

"Не ждите от XXI века чего-то необыкновенного, - сказал Габриель Гарсия Маркес. - Это необыкновенное XXI век ждет от вас". Вот эти слова - лейтмотив для всех кого волнует судьба человечества и планеты.

Світ вступає в новий період історії, суть якого в двох основних характеристиках. Перша - це кінець епохи домінуючого впливу Заходу на хід світової історії. Друга - повернення Азії на світову авансцену.

Прем'єр-міністр Малайзії Наджіб Разак висловив наступну фразу, яка облетіла світ: "19-те століття належало Великобританії, 20-те століття належало США, а в 21-му лідером стане Азія". З його слів, "статистика розвитку Китаю вказує на те, що він стане найвпливовішою країною в світовій економіці. Не менш сильними є Японія та Індія і вже зовсім скоро, завдяки цим трьом країнам, Азія стане такою сильною, що її не можна буде залишати без уваги".

На чому ж будуються такого роду передбачення і прогнози світового порядку до кінця поточного сторіччя? Як правило, вони засновані на зростанні виробництва і обсягів торгівлі, або бумі валютних резервів. Головним козирем у великій грі стали не ядерні арсенали, авіаносці і чисельність армії, а економічні показники. В опублікованій торік доповіді Азіатського банку розвитку "Азія 2050 - усвідомлюючи азіатське століття" зазначається, що якщо провідні економічні суб'єкти Азії збережуть темпи зростання, то ВВП Азії в 2050 році зросте до 148 трлн. доларів США порівняно з 16 трлн. доларів США в 2010 році і частка Азії перевищить половину від загального обсягу ВВП світу.

Очікується, що тоді більше 3 млрд. людей перестануть жити за межею бідності і настане Азіатський століття. Згідно з доповіддю, існує шість ключових галузей, які можуть сприяти сталому зростанню Азії: технічний прогрес, накопичення капіталів, демографічна структура і трудові сили, підйом середнього класу, уповільнення кліматичних змін і комунікаційна реформа. Провідна роль у справі пришестя Азіатського століття віддається в доповіді Китаю.

Та й узагалі, зараз найбільші ставки робляться саме на Піднебесну країну, сусіда Японії - на Китай. Більш того, політологи та економісти остерігаються того, що свою гегемонію вищезгаданий гігант буде доводити не тільки економічним зростанням, а й воєнним потенціалом.

Конфронтація між блоками не обов'язково повинна вести до військового зіткнення (тобто до світової війни), хоча локальні війни не виключені. Конфронтація, швидше за все, буде відбуватися на економічних і політичних фронтах, і виграє її той блок, економіка якої виявиться історично перспективною. Іншими словами, структура системи міжнародних відносин буде змінюватися від нинішньої одно полюсності через короткочасну багатополярність до системної і досить тривалої біполярності. Та у всіх теорій є й опозиційна думка, отож на думку опонентів Східного панування Азія багатолика і роз'єднана. Так, Китай, Японія, Корея, В'єтнам і країни Південно-Східної Азії мають деякі загальні культурні характеристики і подібну економічну стратегію. Але Індія, є зовсім іншою Азією, між Близьким і Далеким Сходом - "дистанція величезного розміру", не в географічному сенсі. В Азії немає ні загального центру прийняття рішень, ні організацій порівнянних з НАТО або Європейським Союзом. У той час як Захід живе в інтегрованій системі, в Азії немає ще всеосяжної структури пан-азіатської безпеки. Аргументи "pro" і "соntra" на користь і проти наступу азіатського століття можна наводити нескінченно довго. Але у всіх спробах порівняння сил Заходу і Сходу, використовуються застарілі терміни і підходи 20-ого століття, критерії належать минулому. У XXI столітті поділ країн на великі і другорядні, ведучі та ведені цивілізаційно вже застаріло. Інерція домінування одних над іншими не служить прогресу, тому необхідно створити таку систему глобального управління, яка буде враховувати інтереси як розвинених, так і країн, що розвиваються.

Висновки

Шлях японської нації до її теперішнього становища у світовій картині подій був досить швидкий, порівняно з іншими країнами, які вели відокремлений спосіб життя, або ж самоізолювалися від світу.

Завдяки реформам епохи Мейдзі, які дозволили інтегрувати ідеї заходу в економічну та політичну сфери життя японської нації, ця східно-азійська країна в рекордні строки модернізувала свій техніко-економічний ринок.

Досвід світових війн вилився у протекцію Сполучених Штатів Америки, що привело до демократизації японської політики та, більш того, прийняття Конституції, до всього ж - повна демілітаризація та роззброєння японської армії.

Подальший вклад США та закордонні "місії" патентування дозволили статися тому самому японському "економічному диву".

Не можна відкидати і морально-ментальну складову цієї напрочуд працьовитої та соціально-ієрархізованої нації. Завдяки практичному злиттю релігійних цінностей та повсякденних реалій японці досить серйозні та працьовиті, і головне - повністю підкоряються вищим органам влади.

Довгий час вони вчились у Заходу керуючись гаслом: "східний дух, західні технології". Тим не менш в останній час японці домоглися таких відчутних успіхів не тільки в технічному та економічному розвитку, але і в збереженні своєї унікальної національної духовної культури, що і дух, і технології тепер по праву вважаються і називаються Японськими, саме так, з великої літери.

Список літератури

1.Боченкова А., Горбатько В. Кодекс БУСИДО. Хагакуре (Сокрытое в листве). - М.: ЭКСМО, 2008.

2.Ванденберг, Х. Историческое развитие Японии / Х. Ванденберг // История Японии / [сост.: С.А. Шумов, А.Р. Андреев]. - М., 2002.

.Гаджиева. Е.А. Страна Восходящего Солнца. История и культура Японии. М.: Феникс, 2006 г. - 249с.

.Говоров Ю.Л. История стран Азии и Африки в новейшее время. Основы лекционного курса. - Кемерово: Кемеровский госуниверситет, 1997.

.Григорьев С.И., Растов Ю.Е. Основы современной социологии. Учебное пособие. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 256 с.

.Давлетшина Н.В., Кимлика Б.Б. и др. Демократия: государство и общество. - М.: 1995. - 302 с.

.Ким Герман. НА ПОРОГЕ НОВОГО АЗИАТСКОГО ВЕКА, 2012. - 815с.

.Конрад Н.И. Япония. Народ и государство. Исторический очерк. - Пг., 1923. - 168 с.

.Кутуєв П.В. НОВІТНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ: МОДЕРН У КОНТИНУУМІ "СХІД-ЗАХІД". Навчальний посібник - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2012. - 292с.

.Михалев А.А. Япония: социальная рефлексия в модернизированном обществе (50-70-е гг. XX столетия); Рос. акад. наук. Ин-т философии. - М.: ИФ РАН, 2001. - 157 с.

.Мошняга П.А. Глобализация японской культуры. - М.: МАКС Пресс, 2010. - 248с.

.Накамура Кооя. История Японии. М., 2002

.Поспелов Б.В. Очерки философии и социологии современной Японии. - М.: Наука, 1974. - 304с.

.Пронников В.А., Ладанов И.Д. Японцы (этнопсихологические очерки). - Изд.3-е, испр. и доп. - М.: ВиМ, 1996. - 400 с.

.Самарин И.А. Путь богов по островам: синтоистские храмы Южного Сахалина и Курильских островов. - Хабаровск: Приамурские ведомости, 2005. - 62 с.

.Судзуки Д. Основы дзэн-буддизма. М., 2000.

.Типпельскирх К. История Второй мировой войны. СПб.: Полигон; М.: АСТ, 1999.

.Фридман Джордж, "Следующие 100 лет: Прогноз событий XXI века", М.: Эксмо, 2010 - 336 с.

.David S. Landes. "The Wealth and Poverty of Nations: Why Some Are So Rich and Some So Poor". Published May 17th 1999 by W. W. Norton & Company (first published January 1st 1998), 531p.

.Mark T. Berger, Douglas A. Borer. "The Rise of East Asia: Critical Visions of the Pacific Century. Publisher: Routledge, Place of publication: London, Publication year: 1997. - 320 pages.

.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.http://en. wikipedia.org/wiki/Vichy_France