Державний борг в Україні

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ, ПРАВА ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Циклова комісія з фінансів

Спеціальність 5.03050801 «Фінанси і кредит»

Курсова робота

на тему:

«Державний борг в Україні»

студента ІІI курсу, групи ФКекс.1/11

Юшин Денис Дмитрович

Керівник курсової роботи:

Доцент Скулиш Ю.І.

Голова циклової комісії Румик І. І.

Київ - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

.1 Поняття, структура та види державного боргу

.2 Економічна сутність державних запозичень

.3 Управління державним боргом в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

.1 Аналіз розвитку державних запозичень України

.2 Динаміка зовнішнього державного боргу

.3 Оцінка боргової безпеки України

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

.1 Напрями покращення боргової політики України

.2 Оптимізація процесу управління державним боргом в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Протягом останніх років перед Україною надзвичайно загострилось питання обслуговування боргових зобов’язань. Для України управління державним боргом є чималою проблемою, оскільки за останній час він тільки збільшується. Зважаючи на актуальність формування та управління державним боргом, цілком очевидно, що ці процеси є об’єктом уваги науковців, тому в західній фінансовій науці цим проблемам приділяють велику увагу. Питання проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання, розподілу боргового тягаря на економічні пропорції, на рівень споживання населення залишаються в нашій економічній теорії, практиці розробленими недостатньо. Особливого значення набуває необхідність розробки практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних запозичень, для чого необхідно визначити чіткі стратегічні завдання боргової політики України.

Метою курсової роботи є дослідження суті державного боргу та способів управління ним; проведення аналізу стану та управління державним боргом України за 2009 - 2014 роки. Мета дослідження зумовлює вирішення в роботі наступних завдань:

Розкрити теоретичні засади проблеми державного боргу України;

Надати визначення державному боргу і механізму управління ним;

Проаналізувати структуру і динаміку державного боргу України на сучасному етапі;

Надати рекомендації щодо удосконалення механізму управління державним боргом України.

Об’єктом дослідження курсової роботи є державний борг України. Предметом дослідження є вплив державного боргу України на макроекономічні показники.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття, структура та види державного боргу

Для більш детального розуміння проблеми державного боргу в Україні вважаю за необхідне висвітлити такі основні поняття, як: - борг

види державного боргу (внутрішній та зовнішній)

структура державного боргу

Борг - це щось, що необхідно повернути. Здебільшого поняття боргу застосовується щодо грошей або інших активів, взятих у позику або послуг, наданих у кредит, але може також вживатися в моральному плані, наприклад, як борг дітей перед батьками, що їх виховали. Державний борг - це загальна сума боргових зобов’язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. Державний зовнішній борг складається з:

позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

позик на підтримку національної валюти;

позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). Це ситуація, коли всі "винні самі собі". Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей. Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов’язань. А саме:

заборгованістю КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;

заборгованістю з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;

зобов'язаннями щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;

грошовими коштами, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавством обов'язкових виплат громадянам;

зобов'язаннями перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;

компенсаціями заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.[13]

Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Це борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам. Зовнішній державний борг класифікують за такими ознаками:

за видами кредитів (банківські і фірмові) ;

за формами представлення (валютні та товарні);

за цільовим використанням (інвестиційні та неінвестиційні);

за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);

за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

за умовами повернення боргу (одноразові, рівними частинами, нерівними частинами).

Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику. Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст.18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина суми боргу не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт (тобто визнання країни неплатоспроможною). У разі бюджетного профіциту державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.[20]

Структура державного боргу. Структура державного боргу складається з зовнішнього та внутрішнього державного боргу. Крім цих показників до структури також належать відносні показники заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП

відношення суми обслуговування боргу до ВВП

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нижчими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.[8]

Також до структури державного боргу можна віднести поділ державного боргу на поточний і капітальний, монетизований і немонетизований.

Поточний державний борг - основна сума кредиту та відсотки, що повинні бути сплачені у поточному періоді, зазвичай - році.

Капітальний державний борг - всі виплати, які повинні бути проведені державою до повної сплати запозичень, включаючи зайняті і неповернені кошти і відсотки, як нараховані у поточному році, так і очікувані у майбутніх періодах. За цими критеріями державний борг складається із заборгованості минулих років та поточних зобов'язань. Загальний обсяг заборгованості держави може бути поділений на дві частини:

) Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи і видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам;

) Немонетизований борг, який складається:

б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державними установами та інші).

Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень. Немонетизований - ні, особливо у частині стосунків держави і реального сектора.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на держанні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення. Розрізняють внутрішнє та зовнішнє державне запозичення.

Управління державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. [8]

1.2 Економічна сутність державних запозичень

державний борг запозичення кредит

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:

а) фіскальна - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

б) регулятивна - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

За економічною сутністю державний борг - форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути:

покриття бюджетного дефіциту;

регулювання грошового обігу;

залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Державні запозичення - основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів - облігацій та казначейських зобов'язань (векселів). Облігація має номінальну вартість (зазначену на неї суму боргу) і курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між ринковою ціною та номінальною вартістю облігації становить курсову різницю.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Тобто, на відміну від облігацій, кошти від продажу яких спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на спеціальні цілі, кошти від реалізації казначейських зобов'язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету. Вони підлягають реалізації тільки серед населення. Виплата доходу здійснюється у формі процентів або на дисконтній основі.

Безпроцентні (або цільові) запозичення держава використовує з метою фінансування певних інвестиційних проектів у надзвичайних ситуаціях. На сьогодні такий вид позик не використовується.

Державні зовнішні запозичення можуть надаватися як у грошовій, так і у товарній формах. Як правило, вони бувають середньо- або довгостроковими.

Грошові запозичення здійснюються у валюті:

країни-кредитора;

країни-позичальника;

третьої країни.

Погашення відбувається шляхом товарних поставок або за допомогою валюти за узгодженням сторін. Іноді у міжнародних угодах встановлюється пільговий період щодо погашення запозичень і сплати процентів за ними, який надає відстрочення погашення позики на 3-5 років з метою отримання максимального ефекту від її використання.

1.3 Управління державним боргом в Україні

Управління державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989 р. повністю сплатила зовнішній борг (12 млрд. дол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці.[8]

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Методами управління державним боргом є:

) конверсія

) консолідація

) уніфікація

) обмін за регресивним співвідношенням

) відстрочка погашення

) анулювання боргу

) викуп боргу

Конверсія - це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

Консолідація - це зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

Уніфікація позики - це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення - це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

Анулювання державного боргу - це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов'язання.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземну валюту.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

Правовою основою управління державним боргом України є Конституція України, в якій передбачено, що виключно законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:

Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.[11]

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:

а) економічну та політичну ситуацію в країні;

б) рівень інфляції;

в) ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності;

г) ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

) залучення державних запозичень (шляхом випуску державних ЦП)

) використання коштів (покриття дефіциту, розвиток мат. виробництва)

) погашення та обслуговування боргу (шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором)

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз розвитку державних запозичень України

Як відомо, найпоширенішим видом довгострокових державних запозичень є облігації.

Облігація - це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.

Державні облігації України можуть бути:

короткострокові - до одного року.

середньострокові - від одного до п'яти років;

довгострокові - понад п'ять років;

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України. Також залежно від способу реєстрації та механізму виплати відсотків розрізняють:

) іменні облігації

) облігації на пред'явника

Іменні облігації продають конкретним інвесторам. На сертифікаті такої облігації, крім інших реквізитів (назва емітента та його місцезнаходження, порядковий серійний номер, тип облігації, розмір купонної ставки, умови та схема виплати премії, умови погашення), фіксується прізвище, ім'я та по батькові власника облігації. Дивідендні виплати по таких облігаціях пересилають інвестору поштою або переводять на його банківський рахунок.

Всі іменні облігації реєструють у спеціальній книзі реєстрації, яка є в офісі емітента.

Облігації на пред'явника - це облігації, власники яких не реєструються поіменно, а реєструється лише їхня загальна кількість. Такі облігації випускають разом зі спеціальним купонним листом-додатком. На основі цих купонів виплачують дивідендні винагороди, тобто власник облігації на пред'явника в зазначений термін відрізає купон і подає його в банк для оплати. Треба зазначити, що облігації на пред'явника вимагають високого ступеня захищеності, а отже і значних затрат на їхній випуск. Останнім часом більше випускають іменні облігації, ніж облігації на пред'явника.

Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за корпоративними облігаціями.

Державні облігації - це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути - пенсійні, ощадні фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до методів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, - порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами. Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.

Сьогоднішнє чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двох видів:

) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів. Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду - конвертованих облігацій.

Конвертовані облігації - облігації, емісія яких здійснюється акціонерним товариством та передбачає можливість їх конвертації в акції цього акціонерного товариства. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації інвестор досягає подвійної мети:

)відносної безпеки вкладень, адже в разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольняються аналогічно як і інших кредиторів;

)можливості збільшення капіталу при конверсії облігацій в акції.

Український ринок облігацій, як будь-який ринок країн, що розвиваються, перебуває у стадії становлення. Ринок державних облігацій як система у процесі розвитку зазнає низки змін і потребує адекватної оцінки. Усе це зумовлює подальше вивчення динаміки ринку державних облігацій України у перспективі.

2.2 Динаміка зовнішнього державного боргу

В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Цей період формування боргу дослідники поділяють на такі етапи управління державним боргом:

Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. На початок 1994 року зовнішній державний борг становив 3.6 млрд. дол. США, що склало близько 70% загального боргу держави.

Другий етап (1995-1996 роки) - державний борг формувався як через надання зовнішніх гарантій так і за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. За цей період він зріс на 56 %. Цей етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій етап (1997 - перша половина 1998 р.) - характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р.

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) - період реструктуризації боргових зобов’язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету.

П’ятий етап (2001-2007 рр.) - період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу.

Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні. Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0 % від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики.

Шостий етап (2008-2009 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. Україна стоїть на порозі значного зростання боргового тягаря, здатного вже в найближчому майбутньому істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів.

За станом на 31 грудня 2009 року державний та гарантований державою борг України становив 316 884 612,40 тис.грн. Державний зовнішній борг становив 135 926 229,69 тис.грн. (42,89%). Гарантований державою борг України збільшився на 31 167 808,06 тис.грн. (53,08%), що пов’язано як із змінами курсів валют (на суму 2,8 млрд.грн.), так і з отриманням другого траншу позики Міжнародного валютного фонду (на суму 10,1 млрд.грн.) та випуском облігацій НАК «Нафтогаз України» під державні гарантії (на суму 12,8 млрд.грн.).

Рис. 2.1. Динаміка суми державного та гарантованого державою боргу за 2010-2013 рр.

Так, починаючи з 2010 року державний борг України почав невпинно зростати, причому з неймовірною швидкістю. За станом на 31 січня 2010 року державний та гарантований державою борг України становив 432,2 млрд. грн. У зв’язку з подорожчанням ресурсів на світових ринках капіталу урядом активізовано співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями. Зокрема, наприкінці минулого року укладено угоду з Міжнародним валютним фондом щодо залучення кредиту в розмірі 16,4 млрд. дол. США для подолання негативних наслідків фінансової кризи. Частина коштів від траншів кредиту Міжнародного валютного фонду спрямовується на покриття дефіциту державного бюджету. У 2011 році державний та гарантований державою борг України склав 473,1 млрд. грн. Зовнішній борг становив 195,8 млрд. грн. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 6.6 млрд. дол. США - до 56.8 млрд. дол. США.

Основними причинами цього були:

- збільшення короткострокових зобов’язань інших секторів економіки за торговими кредитами на 3.9 млрд. дол. США, що є наслідком розширення зовнішньоторговельного обороту України;

- урахування обсягів погашення кредиту МВФ протягом 2012 року (3.5 млрд. дол. США).

Протягом останніх півтора року обсяги державного боргу зросли з 473,1 млрд. грн. до 552 млрд. грн. В основному ріст був забезпечений суттєвим збільшенням внутрішніх запозичень, які з початку 2012 року до жовтня 2013 зросли з 173,7 млрд. грн. до 261,5 млрд. грн.

За 9 місяців 2013 року обсяг валового зовнішнього боргу України зріс на 2.7 млрд. дол. США і на кінець ІІІ кварталу 2013 року становив 137.7 млрд. дол. США. Відносно ВВП обсяг боргу зріс з 76.6% до 77.3%. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов’язань реального сектору економіки, тоді як борг органів грошово-кредитного регулювання та банків продовжив скорочуватися. На початку року українські банки розмістили єврооблігацій на загальну суму 1.3 млрд. дол. США. Водночас заборгованість банків за довгостроковими кредитами скоротилася на 2.0 млрд. дол. США. Три чверті (74.8%) валового обсягу зовнішнього боргу становлять довгострокові за початковим строком погашення боргові зобов’язання. Основною валютою зовнішніх запозичень України за станом на 1 жовтня 2013 року залишається долар США (77.4%). Наприкінці 2013 року загальна сума державного та гарантованого державою боргу становила 584,3 млрд. грн., що поставило країну у надзвичайно скрутне фінансове становище.

Станом на 31.01.2014 державний борг України становить 480,1 млрд. грн., а загальна сума державного та гарантованого боргу 585,2 млрд. грн. Звіт про погашення боргу дає чітко зрозуміти, що в найближчий час тенденції до зменшення боргу не передбачається.

Нижче наведено графік стану зовнішнього боргу України за 2009-2014 рр.:

Рис. 2.2. Зовнішній державний борг України у 2009-2013 рр., млрд. грн.

В умовах обмеженого доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, спричиненого світовою фінансово-економічною кризою, темп приросту зовнішнього боргу України впродовж 2009 року суттєво уповільнився і за рік становив 2.3 проти 27.1% у 2008 році. Валовий приріст зовнішнього боргу у 2009 році сформувався як наслідок суттєвого зростання боргу секторів державного управління та органів грошового-кредитного регулювання, скорочення боргу банківського сектору та нарощування боргів інших секторів. Протягом 2010 року за рахунок операцій, що відображаються у платіжному балансі, зовнішній борг збільшився на 15.6 млрд. дол. США, за рахунок впливу курсової різниці та інших змінень - скоротився на 1.7 млрд. дол. США. Більше половини приросту (60.8%) валового зовнішнього боргу в 2010 році сформувалося в секторах державного управління та грошово-кредитного регулювання. У 2011 році рівень валового зовнішнього боргу України зменшився до 76.6% від ВВП порівняно з 85.0% на початок року і на 1 січня 2012 року становив 126.2 млрд. дол. США.

Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 6.6 млрд. дол. США - до 56.8 млрд. дол. США. Основною причиною цього було збільшення короткострокових зобов’язань інших секторів економіки за торговими кредитами на 3.9 млрд. дол. США, що є наслідком розширення зовнішньоторговельного обороту України. Валовий зовнішній борг України за станом на 1 січня 2013 року становив 135 млрд. дол. США. Зростання номінального обсягу валового зовнішнього боргу протягом 2012 року (на 8.8 млрд. дол. США) було зумовлено значними зовнішніми залученнями реального сектору економіки. Водночас банківський сектор продовжував скорочувати свої зовнішні зобов’язання. Валовий зовнішній борг України станом на 01 січня 2014 року становив 142.5 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 7.4 млрд. дол. США. Відносно ВВП обсяг боргу зріс за 2013 рік з 76.6% до 78.3%. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов’язань реального сектору економіки, переважно за торговими кредитами. Водночас борг органів грошово-кредитного регулювання продовжував скорочуватися. У 2013 році вперше за останні п’ять років зафіксовано зростання зовнішніх зобов’язань банківського сектору (на 1.0 млрд. дол. США) до 22.5 млрд. дол. США. Це пов’язано із збільшенням зобов’язань за борговими цінними паперами в результаті розміщення єврооблігацій на початку року (1.3 млрд. дол. США) та купівлі нерезидентами внутрішніх облігацій банків, залучення короткострокових кредитів (переважно в IV кварталі) на 1 млрд. дол. США та зменшення заборгованості банків за довгостроковими кредитами перед нерезидентами на 1.8 млрд. дол. США. Основною валютою зовнішніх запозичень України станом на 01 січня 2014 року залишається долар США (77.9%). Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець 2013 року становив 69 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 3.0 млрд. дол. США. Основним чинником зростання було збільшення кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоекономічними контрактами.

2.3 Оцінка боргової безпеки України

Боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Сучасна економічна ситуація в Україні демонструє, що під впливом зростання боргового навантаження гальмується розвиток економіки країни. Надмірність залучення коштів та нераціональність їх використання перешкоджають довгостроковому економічному зростанню та створюють тиск на економічну безпеку. Тому проблеми управління державним боргом та його обслуговування постають особливо гостро і лише ефективна реалізація боргової політики може прискорити процеси розширеного відтворення, реалізації економічних та соціальних інвестиційних переваг, що в свою чергу зміцнить позиції на світовому ринку капіталів, поліпшить стан боргової безпеки, дозволить знизити розмір дефіциту державного бюджету і тим самим підвищить рівень економічної безпеки країни.

Економічна безпека країни забезпечується за умови збереження стійкості її економіки до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю задовольняти потреби особи, суспільства, держави та забезпечувати економічне зростання. Ці умови реалізуються за ефективного функціонування складових економічної системи країни, зокрема боргової політики.

Для оцінки боргової безпеки України була обрана методика, запропонована Сухоруковим А. І. Він зазначає, що індикатори можуть мати три рівні: І рівень характеризується небажаними відхиленнями значень фінансових індикаторів, що свідчить про потребу прийняття певних рішень щодо їх усунення; ІІ рівень - граничні значення індикаторів, порушення яких спричинює загрозливі процеси у фінансовій сфері та може свідчити про події (прийняття певних правових актів, управлінських рішень тощо), що зумовили це відхилення; ІІІ рівень порогових значень свідчить про настання незворотних процесів у фінансовій сфері економіки країни.[19]

Табл. 2.1

Порогові значення боргової системи України

Показники боргової безпеки є найбільш об’єктивним інструментом визначення впливу державного боргу на фінансово-економічне становище держави. Виділяють абсолютні та відносні показники боргової безпеки. Основним абсолютним показником боргової безпеки є обсяг державного та гарантованого боргу. Серед відносних показників варто дослідити показники структури державного боргу, а також індикатори боргової безпеки, які відображені в «Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України», розробленої Кабінетом міністрів України.

Табл. 2.2.

Індикатори боргової безпеки України 2009-2013 рр., %

Аналіз даних Табл. 2 свідчить про те, що більшість показників майже досягла порогових значень, а такий показник я ОВДП навіть перевищив допустиму норму (75,1 %). У світовій практиці ОВДП здійснюють значний влив на розвиток і функціонування економіки країни, тому важливо відслідковувати та регулювати їх частку в сумі державного боргу за цінними паперами. Згідно з розрахунками індикатора фінансової безпеки, частка ОВДП у сумі державного боргу за цінними паперами у 2010-2013 рр. перевищувала порогове значення III рівня (не більше 50%) і складала від 14,9% до 20,2%. Дохідність державних цінних паперів не повинна перевищувати темпи приросту ВВП, оскільки це може призвести до росту боргового навантаження на бюджет України.

З метою підвищення рівня боргової безпеки України я пропоную особливу увагу зосередити на реалізації наступних стратегічних заходів:

) вдосконалення вітчизняного законодавства щодо державного боргу шляхом прийняття Закон України «Про державний борг». Даний законодавчий акт, на мою думку, дозволить вдосконалити механізм здійснення державних запозичень та погашення державного боргу, створить умови для прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом та створення сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом і ризиками, сприятиме сприяння розвиткові ринку державних цінних паперів;

) зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозикових інструментів фінансування бюджетних видатків.

) використання внутрішніх запозичень , як засобу перерозподілу прибутку всередині країни, видаються більш прийнятними для капіталодефіцитної економіки;

) інвестування залучених коштів у поліпшення виробничої, транспортної, енергетичної, інформаційної та ін. інфраструктури у розвиток людського капіталу.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1 Напрями покращення боргової політики України

На сьогоднішній день важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу. За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів Державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом. Крім того, щорічними перевірками Рахункової палати встановлюються численні правопорушення у процесі здійснення боргових виплат (зокрема, за результатами комплексної перевірки, в 2002 р. вони сягнули 716,7 млн. грн. ). [5]

На сьогодні, оцінити реальний обсяг запозичень, що спрямовуються на цілі бюджетного інвестування економіки України, не видається можливим. Оскільки державна програма запозичень, яка затверджується разом із законом про державний бюджет на відповідний рік, не містить детальних напрямів використання ресурсів від розміщення ОВДП та ОЗДП. Більш конкретною є інформація щодо фінансування проектів розвитку за рахунок пільгових кредитів МБРР і ЄБРР, які відбуваються на умовах самоокупності та обов’язкового внутрішнього співфінансування. Результати реалізації проектів розвитку свідчать про низьку ефективність бюджетних інвестицій. Це підтверджує рівень повернення позикових коштів по гарантованих кредитах - 15 % із їх загального обсягу. Все вищевикладене дозволяє зробити висновок, що в Україні державний кредит поки що не перетворився на постійне джерело фінансування інноваційних змін в економіці і прискорення соціально-економічного розвитку, а має більш «споживацьке» поточне використання. Перетворення державного кредиту на вагомий важіль трансформаційних змін в економіці є першочерговою задачею. Державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку, а саме:

підвищення природо-ресурсного потенціалу України шляхом реалізації комплексу економічних, правових та організаційних заходів, які стимулюватимуть природокористувачів вести діяльність щодо відновлення (розвідки та освоєння) запасів корисних копалин в обсягах, що перевищують обсяги їхнього видобутку та експлуатації;

розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку. Вирішення цієї задачі дозволить зняти обмеження для швидкого економічного зростання та знизити енергетичну складову у вартості товарів та послуг. Це, в свою чергу, зменшить обсяги критичного імпорту та потребу у іноземній валюті, відтак полегшить обслуговування зовнішнього боргу;

покращення системи технічного регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості. Це стане важливим чинником підвищення конкурентоспроможності продукції та нарощування високотехнологічного експорту, а також зниження залежності від імпорту ряду товарів;

підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її транспортного потенціалу. Інтеграція України до світової транспортної системи здатна за рахунок реалізації її транзитного потенціалу суттєво збільшити експорт транспортних послуг. Створення і розвиток на території України міжнародних транспортних коридорів обумовлює необхідність модернізації і будівництва нових морських терміналів, удосконалення системи управління рухом, обробки і розподілу вантажів, здійснення комплексної модернізації автодорожньої та залізничної мережі, що традиційно є сферою для здійснення державних інвестицій;

розвиток людського капіталу шляхом вдосконалення умов праці для провідних фахівців різних галузей народного господарства;[17]

Приймаючи рішення про обсяги і доцільність державного кредитування інвестиційних проектів, уряд повинен розраховувати окупність конкретних проектів, не забуваючи про загальновідомі принципи кредитування, серед яких платність і цільове використання кредитних ресурсів.

3.2 Оптимізація процесу управління державним боргом в Україні

Надзвичайно важливим є підвищення віддачі від державних інвестицій. Це потребує реалізації таких ключових завдань:

оптимізація та скорочення переліку державних цільових програм, узгодження обсягів їх фінансування з обсягами фінансування бюджетних програм у розрізі головних розпорядників;

складання проекту інвестиційного бюджету на середньострокову перспективу (3-5 років) та його узгодження із основними параметрами середньострокового бюджетного плану;

застосування методології аналізу «затрати-вигоди» до всіх без винятку державних інвестиційних проектів із розвитку фізичної інфраструктури, забезпечення прозорості методики вибору об’єктів інвестування та розробки комплексної системи моніторингу та контролю виконання бюджетних інвестицій;

розробки економічних критеріїв для виділення бюджетних інвестицій в залежності від: ступеня завершеності, можливості співфінансування з інших джерел, масштабу утворення міжрегіональних вигод, міри комерціалізації результатів інвестицій, можливості економії на масштабах виробництва, рівня економічного розвитку регіону тощо.

Крім того, потребують перегляду принципи та пріоритети боргової політики уряду. Існує нагальна необхідність переходу від простого залучення коштів до системного управління державним боргом. Тому варто звернути увагу на завдання, які мають стати головними в процесі оптимізації боргової політики:

) Необхідно зменшити обсяги запозичень на внутрішньому ринку, передусім для фінансування поточного споживання. Надмірна активність уряду на внутрішньому ринку має наслідком збільшення вартості та вичерпання вільних фінансових ресурсів, що призводить до витіснення приватних інвестицій. Бюджет та реальний сектор економіки не повинні бути конкурентами за кредитні ресурси на внутрішньому ринку.

) Особливу увагу необхідно приділити диверсифікації інструментів залучення боргових ресурсів. Наразі Україна використовує ОВДП, ОЗДП та позики міжнародних фінансових організацій, хоча має значний потенціал диверсифікації запозичень у межах країни. З цієї точки зору досить ефективним інструментом можуть стати: державні облігації, номіновані в іноземній валюті; облігації, що розміщуються серед населення; облігації, індексовані на інфляцію; амортизаційні облігації.

) У середньостроковій перспективі необхідно децентралізувати політику залучення боргових коштів, розширивши права центральних і місцевих органів влади, державних підприємств та організацій, залишивши за урядом право модерування боргової політики.

Слід взяти за мету зниження розміру боргу та сплати процентів перед міжнародними офіційними кредиторами, розробивши стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних міжнародною практикою. Міністерство фінансів України з метою оптимізації структури державного боргу та зменшення видатків на його обслуговування повинно проводити активну політику управління державним боргом: здійснювати операції дострокового викупу, запровадити практику використання деривативів при емісії боргових зобов’язань, використовувати інструменти хеджування та сек’юритизації боргу. Функції управління поточного держборгом має здійснювати уповноважений державний банк-агент, в ролі якого може виступити “Укрексімбанк”. Уряд повинен послідовно вживати заходів щодо підвищення суверенного кредитного рейтингу України.

Періодичне підвищення кредитного рейтингу України як суверенного позичальника, присвоєння корпоративних кредитних рейтингів деяким українським компаніям та банкам розширюють можливості участі України на ринках міжнародного позичкового капіталу та сприяють більш вигідним умовам запозичень. Така позитивна для України ситуація на ринках запозичень може стати основою для залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного зниження вартості обслуговування державного боргу та сталості співвідношення державного боргу та ВВП.

Прийнятна величина нагромадженого державного боргу України дає підстави для здійснення нових запозичень. Проте в умовах стрімкого економічно зростання державні запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони спрямовані на вирішенням стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукоємного енергозбережного інноваційного розвитку.

Підвищенню спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку сприятиме інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення держборгу, та запозичень на цілі розвитку, шляхом виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого перебуватиме в компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку.

Необхідно продовжити розробку нових боргових інструментів, які дозволили б максимально повно абсорбувати нагромаджений у суспільстві інвестиційний потенціал. Водночас, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив позичковому фінансуванню бюджетних видатків.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Така стратегія має узгодити дії органів державної влади, уповноважених здійснювати управління державним боргом, інтегрувати боргову політику України в контекст реалізації стратегії економічного та соціального розвитку України на 2014-2020 рр.

ВИСНОВКИ

Сьогодні нестача внутрішніх джерел ресурсів та інвестицій спонукають уряд країни до пошуку альтернативних джерел, якими виступають запозичення, що здійснюються на зовнішніх боргових ринках. Таким чином, країна начебто має змогу використовувати додаткові можливості для покращення економічної ситуації, макроекономічних показників її розвитку, стану платіжного балансу, підвищення рівня споживання тощо. При цьому зовнішні запозичення не відокремлені від загальноекономічних процесів країни-постачальника, завдання щодо управління ними покладається на відповідні державні органи, а наслідки залучення коштів для країни безпосередньо залежать від ефективності використовуваних механізмів державного управління. Так, через додатковий випуск облігацій зовнішньої державної позики на суму до 2 млрд. грн. (постанова прийнята 18 грудня 2013 р.) та продаж їх Росії для отримання траншу розміром 3 млрд. грн. (24 грудня) Україна зовсім не покращила становище її зовнішнього боргу, а навпаки опинилася у прямій залежності від свого сусіду. Очікуючи все нові транші від Росії, Україна буде лише заглиблюватись у свої борги, аж поки не пролунає страшний вирок - «дефолт». Тому очевидно, що подальше зволікання цієї проблеми просто неможливе.

У моїй курсовій роботі побудовані статистичні графіки зміни державного боргу України протягом 2009-2013 рр., наведені висвітлені найважливіші та найактуальніші проблеми України з питання державного боргу та наведені основні шляхи покращення та оптимізації державного боргу, які, на мою думку, повинні найближчим часом бути розглянуті вищими органами державної влади та прийняті певні позитивні реформи з цього приводу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр>

. Бюджетний кодекс України від 22 березня 2001 р. <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2542-14>

. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту. // Актуальні проблеми економіки. - 2012. - №3. - С. 17-19.

. Заверуха І.Б. Проблеми правового розуміння державного зовнішнього боргу // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 7. - 2010. - С. 290-294

. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії. // Економіст. - 2006. - №3. - С.24-26.

. Іваненко Ю., Мамишев А. До питання розкриття інформації про державний борг // Вісник НБУ. - 2012. - №3.- С. 20-22.

. Гальчинський А.С., Варналій З.С., Майстришин В.Я. та ін.// Особливості та пріоритети боргової політики України. - К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2009. - 110 с.

. Прутська О.О., Гарбар Ж.В., Губанова Л.І. Управління державним боргом: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 216 с.

. Державна казначейська служба України. - Режим доступу: <http://treasury.gov.ua>.

. Кучер Г. В. Управління державним боргом та економічна безпека України.

. Онищук Я.В. Вплив боргової та фіскальної політики на соціально-економічний розвиток. Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)- Ірпінь: Академія ДПС України, 2012. [стор. 143-144]

. Ривак О. С. Державний внутрішній та валовий зовнішній борг України / О. С. Ривак // Науковий вісник БДФА. Економічні науки : зб. наук. праць / Міністерство фінансів України, Буковинська державна фінансова академія; гол. ред. В.В. Прядко. - Чернівці, 2012. - Вип. 4. - С. 568-584.

. Філоненко К. М. Зовнішній борг України: аналіз динаміки та структури / К. М. Філоненко // Статистика України. - 2010. - №2. - С. 31-36.

. Міністерство фінансів України <http://www.minfin.gov.ua/>

. Економічна безпека / [Варналій З. С., Мельник П. В., Тарангул Л. Л. та ін.] ; під ред. З. С. Варналія. - [1-е вид.]. - К. : Знання, 2013. - С.126-128,154.

. Лютий, І. О. Державний кредит та боргова політика України : монографія / І. О. Лютий, Н. В. Зражевська, О. Д. Рожко. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 352 С.

. Пасько О. В. Економічні та політичні аспекти регулювання державного боргу: Україна і світ / О. В. Пасько // Фінанси і кредит, 2010. - №4.

. Богдан Т. Боргова безпека та її роль у гарантуванні фінансової стабільності / Т. Богдан // Вісник Національного банку України. - 2012. - № 4. Богдан Т. Боргова безпека та її роль у гарантуванні фінансової стабільності / Т. Богдан // Вісник Національного банку України. - 2012. - № 4. - С

. Зражевська Н.В. Зовнішній державний борг у фінансовій системі України: Монографія: - К.: Світ, 2010. - 218 с.