Військове мистецтво таборитів
Зміст курсової роботи
Вступ
1. Військове мистецтво таборитів в історичних дослідженнях
1.1 Чеська історіографія
1.2 Українська історіографія
1.3 Російська історіографія
1.4 Інша зарубіжна історіографія
2. Джерела до військової історії гуситів
2.1 Джерельна база. загальні зауваження
2.2 Хроніки та літописи
2.3 Джерела офіційного характеру
2.4 Листи Яна Жижки
2.5 Гуситські пісні
2.6 Речові джерела
2.7 Зображальні джерела
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Українській державі, сьогодні як ніколи, потрібне професійне військо, яке могло б швидко й ефективно реагувати в різних частинах країни. Наявність такого війська суттєво підвищувала б шанси на збереження цілісності українських територій, і могла б запобігти вторгненню іноземного агресора. Такі армії зараз існують в країнах з високим рівнем економіки. В нашій державі ще й досі не минула криза масових армій, які можуть функціонувати на основі мобілізації підготовлених резервів. Ця проблема зараз досить гостро стоїть в українській армії. Незважаючи на специфіку сучасного розвитку і на те що вже минуло понад пів тисячоліття ці процеси мають багато спільного з відповідними процесами, які протікали в Європі в XIV-XV ст., коли криза лицарського війська привела до початків формування професійного війська. Криза лицарської кавалерії та безперспективність подальшого нарощування обладунків проявилася в таких битвах, як при Моргартені 1315 р., при Кресі 1346 р., при Пуатьє 1356 р., біля Азенкуру 1415 р. та ін., де перемогу здобула піхота. Цим були закладені початки формування професійної армії, яка утверджувалася протягом XV - поч. XVI ст. І поряд з цими першими військами, які стояли біля початків формування професійного війська стояли гусити, які першими використали мобільну артилерію, вагенбург та інші елементи реальної протидії лицарській кавалерії і, звичайно весь набір засобів броньованої піхоти з різновидами алебард. І в силу цих причин, на сучасному етапі розвитку української науки, дослідження військового мистецтва таборитів та пов'язаних з ним процесів є актуальним та своєчасним.
Щоб проводити будь яке історичне дослідження, незалежно від теми, потрібно мати якусь основу, на щось опиратися, як правило це досвід попередників та джерельні матеріали до цієї теми. Дослідження військової історії таборитів так само є неможливим без аналізу історіографії та виявлення і оцінки джерельної бази. Саме цим важливим питанням буде присвячене наше дослідження.
Об'єктом дослідження є виявлення, опрацювання та аналіз історіографії та джерельної бази до теми військового мистецтва таборитів. Предметом дослідження є встановлення ступеня вивченості проблеми військового мистецтва таборитів в історіографії, виявлення та опрацювання якомога більшої кількості джерел до даної теми.
Мета дослідження - проаналізувати якомога більшу кількість праць з нашої теми, виявити з-поміж них найбільш авторитетні праці, на які можна в подальшому опиратися; встановити рівень вивченості теми в історіографії, виявити маловивчені, не вивчені, або неправильно трактовані питання; проаналізувати та оцінити всі доступні нам джерела, виявити не автентичні чи недостовірні джерела, погляд під іншим кутом на давно відомі джерела але неправильно трактовані або трактовані з іншою метою, пошук нових джерел.
Означена мета потребує виконання таких завдань:
)опрацювання історіографічних праць, збірників джерел та хрестоматій;
2)виявлення якомога більшої кількості праць з різних національних шкіл та їх опрацювання;
)опрацювання доступних джерел та погляд на них з точки зору дослідника саме військового мистецтва гуситів, а не гуситського руху загалом;
)класифікація виявлених нами праць та джерел;
)скласти перелік недоступних або непосильних нам праць та джерел;
)по можливості виявити не взяті досі до уваги джерела;
)обєктивне трактування джерел, та виявлення трактованих не обєктивно;
Методи дослідження. В процесі дослідження ми використовували такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, класифікація, типологізація, аналогія, абстрагування, конкретизація та ін.), спеціально-історичні (історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний, хронологічний, історичний опис тощо) та конкретно-наукові.
Територіальні та хронологічні межі. Ми маємо певні сумніви щодо доцільності окреслення територіальних та хронологічних меж у роботі присвяченій історіографії та джерелам. Та все ж коротко їх опишемо. Левова частина джерел походить з території сучасної Чехії, деякі з сусідніх з нею країн, а також з територій військове мистецтво яких зазнало впливу гуситського. Більшість праць походить з території Чехії, Росії, а також України, Німеччини та інших країн Європи.
Хронологічні рамки появи джерел до теми охоплюють в основному період гуситських воєн - 1419-1434 рр., а також декілька десятиліть після них. Зацікавлення темою військового мистецтва гуситів появилися в середині XIX ст., а під кінець століття помітно активізувалися, і як результат - вихід кількох праць на цю тему. Друга хвиля активізації дослідження цієї теми відбулася в середині XX ст., що також ознаменувалося виходом декількох праць. З цього часу і до наших днів не було якихось конкретних підйомів та зрушень в дослідженні теми, за винятком декількох дослідників.
Огляд літератури та джерел. Дослідження нашої теми є неможливим без аналізу історіографії та виявлення та оцінки джерел, і наша цьогорічна робота стосується саме цього питання. І з огляду на це, у вступі, замість звичного огляду літератури та джерел, ми розглянемо основні історіографічні праці та збірники документів з нашої теми.
військове мистецтво таборит гусит
При огляді історіографічних праць скористаємося порадою Наталії Яковенко, і розмістимо їх за принципом конуса. На "верхівці конуса" ми розмістимо працю написану колективом МДУ, яка вийшла у 1987р. В ній автори пишуть про розвиток словянознавства з кінця XVIII ст. і до другої пол. XX ст. Багато уваги відведено авторам, які досліджували національну історію.
Далі слід згадати про праці Лаптєвої Людмили - їх кілька. Перша стосується історіографії гуситського руху від сер. XIX ст. - до 1917р. В другій праці автор розміщає певні документи та до кожної теми літературу, як російську так і зарубіжну. Короткий та чіткий огляд історіографії, з поділом за національними школами (чеська, німецька, польська та російська) зробив Озолін А. І. Наступною є праця Галямічева А.П. , яка охоплює другу пол. XIX ст. і включає лише ліберальну німецьку медієвістику. Незважаючи на наявність певної інформації в цих працях, вони послужили нам лише стрижнем, більшість праць було безпосередньо опрацьовано.
Без сумніву найважливішим збірником джерел є "Гуситська хроніка" Лаврентія з Бржезової, яку розглядаємо двояко: як хроніку, та як збірник джерел часів автора. Про цю працю нема потреби говорити більше, її детально розглянемо в другому питанні. Одною з найбільш загальних є праця А. Люблінської, в якій зроблена загальна характеристика джерел до середньовічної історії. Певні документи містяться в хрестоматіях, наприклад, М. Фрейденберга, С. Сказкіна, В. Степанова та В. Шевеленко, та ін. Також треба відмітити праці вже згадуваної Л. Лаптєвої, особливо збірник джерел, де джерела спочатку поділені за своїм видом, а потім хронологічно. Є окремий параграф з джерелами до нашої теми. Також джерела до військового мистецтва гуситів є у іншій, вже відомій нам праці цього ж автора. Джерельні матеріали є і в працях інших авторів, наприклад, в А. Озоліна, Мацеката ін. Багато джерел є в інтернеті, особливо на сайті #"center">1. Військове мистецтво таборитів в історичних дослідженнях
1.1 Чеська історіографія
Найбільш авторитетним чеським дослідником гуситського військового мистецтва є Г. Томан. Однак крім його є ряд не менш цікавих робіт інших авторів.
Військовому мистецтву таборитів присвячені монографія та декілька статей Я. Дурдіка. Ця праця є однією з кращих на дану тему. Військове мистецтво таборитів розглядається в ній на тлі соціально-економічного розвитку передгуситської Чехії, подій гуситських воєн і в порівнянні з феодальною армією Західної Європи. Подано характеристику військ суперника. Аналізується соціальний склад гуситських військ, принципи їх організації. Підкреслено, що головна сила народної армії полягає в її високому моральному рівні і справедливих, демократичних цілях. Вказано на значну перевагу плебейсько-селянських озброєних сил у порівнянні з військами помірних гуситів. Демократичний характер гуситської армії, пошук нових форм і методів ведення військових операцій чітко окреслені в монографії Дурдіка. В заключній частині книги розповідається про використання гуситського військового досвіду народними масами Угорщини, Польщі, Німеччини, України.
В книзі Я. Дурдіка, яка "витримала" вже кілька видань, вперше подано цілісну картину гуситського військового мистецтва на основі марксисько - ленінського вчення. В подальшому важливо більш повно показати місце гуситського військового мистецтва в зародженні нової військової організації в Європі.
До питання про еволюцію гуситського військового мистецтва Я. Дурдік повернувся в окремій статті де висувається теза про те,що "на певних етапах руху змінюється і основний характер збройних сил революційного руху". В іншій статті він дає характеристику чеського зброярного ремесла в передгуситський час в основному на матеріалах не опублікованих джерел, характеризує різні види бойового одягу гуситів, їх атакувальну і захисну зброю та облогові механізми. В спеціальній статті Дурдік зупинився на стані зброярної справи в одному з великих моравських міст того часу - місті Знаймі, виявив у нім досить високий технічний рівень чеського ремесла.
Р. Урбанек в невеличкій брошурці зупинився на значенні гуситського військового мистецтва в розвитку військової справи у Європі. Однак автор на висвітив причин, які дали можливість піднятися на такий високий рівень гуситському військовому мистецтву. Він не вловив корінної різниці між феодальною і народною таборитською армією, яка боролася за прогресивні цілі. В цій брошурці применшено та недооцінено значення таборитського війська. Ян Жижка ідеалізується. Рудольф Урбанек є також автором інших праць з даної теми, які на жаль нам недоступні.
Праці відомого чеського історика Ф. Палацького займають особливе місце в історії вивчення гуситського руху. Саме з написанням цих праць пов'язують початок сучасної гуситології. Головним історичним твором Палацького, справою всього його життя стала відома "Історія чеського народу, третій том якої присвячений гуситському періоду. Завдяки своїй самовідданій праці вчений вводить багато нових, до цього невідомих джерел.
Справжнім гуситством для Палацького було таборитство. Він пише, що великі перемоги гуситів забезпечили нечувано сильний вплив невеликої країни на хід всесвітньої історії. На його думку Табор зазнав поразки, оскільки "дух тодішнього часу ще не дозрів для прийняття проголошених ним ідеалів. Деяку інформацію про військову історію гуситів можна знайти в сучасників і наслідників Палацького, які часто виступали прихильниками доволі різних оцінок стосовно гуситів, це такі вчені як В. Томск, Я. Голл, Й. Пекаж, Т. Масарик, З. Неедли, К. Крофт, Б. Мендл, К. Конрад, Ф. Шмагел, І. Кейрж, А. Мікі, Б. Варсік, Фр. Бартош, М. Полівка та ін.
Військовому мистецтву таборитів присвячені й напрацювання іншихчеських істориків, опрацювати які ми не маємо змоги.
1.2 Українська історіографія
На жаль в українській історіографії питання військового мистецтва таборитів з певних причин не є висвітленим. Окремі аспекти з цієї теми зачіпали деякі українські дослідники в своїх працях. Одним з таких авторів є Леонід Косенко. Він у своїй книзі дотримується думки, що в запорозьких козаків було багато попередників та сучасників які багато в чому нагадували їх. Автор робить спробу порівняти козаків з аналогічними явищами всесвітнього історичного процесу.
Одним з тих аспектів з життя козаків які автор розглядає в паралелі з іншими вільними спільнотами була військова справа. Він порівнює козацький табір з табором гуситів, у використанні якого ті та інші досягли неперевершеної майстерності.Л. Косенко наводить багато елементів, які є спільними та відмінними у таборитів та козаків, тому ми вважаємо за доцільне виділити основні положення із запропонованого автором матеріалу.
Це те, що Ян Жижка враховуючи складний рельєф Чехії пішов далі в розвитку табору з возів. Якщо в козаків табір виступав елементом бойового порядку, який виникав у разі потреби, то у гуситів він перетворився на постійний рід військ. На відміну від гуситського, козацький табір будувався залежно від тактичної обстановки і мав на меті створення штучної перепони для супротивника. Для його побудови використовували звичайні вози, обладнані пристосуваннями для запрягу коней з обох боків. Вози козаки ставили в декілька рядів (6-12). Таборити ж використовували спеціальні вози, за якими воювали до 20 людей, вози ставили тільки в один ряд, на окремих з них були гармати. Були і в одних і в інших також мінуси - це неможливість їх використання на пересічній місцевості, де були яри, болота, діброви та ін.
Незважаючи на певні недоліки висока майстерність побудови та використання табору, якою володіли і гусити і козаки, забезпечувала його захисні функції проти німецького лицарства та польської гусарії.
Питання про поширення гуситських здобутків на території Укроїни порушував у своїх працях Леонтій Войтович - український історик; доктор історичних наук; старший науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України; завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. Він у своєму історико - генеалогічному дослідженні княжих династій Східної Європи згадує про двох учасників гуситських війн - Федора Острозького та Зигмунта Корибутовича - вони завезли на українські землі гармати, які отримали назву "хуфниць" (гусити ставили їх на ковані вози, а потім на лафети - спеціально розроблені станки на колесах). Тут також йдеться, про те, що з часів гуситських війн масово почали використовувати трубки калібром 25-33 мм і довжиною 6-12 калібрів, прикріплені до дерев'яного ложа. Такі праобрази ручної зброї важили до 7,5 кг. Згадані вище люди сприяли також використанню козаками та поляками вагенбургу (також запозичений в гуситів) - укріплення з табірних кованих возів, які були зручні і проти важкої панцирної кавалерії і проти легкої татарської кінноти. Зигмунт Корибутович певний час навчав тевтонських лицарів тактиці та нововведенням гуситської піхоти.
Про завезення на українські землі гармат калібром 122 - 150 мм і довжиною 42 - 58,5 см з вагою до 12 кг (все тими ж Острозьким та Корибутовичем) Л. Войтович пише також у своїй статті. Деяка інформація міститься в інших працях цього автора, це зокрема про нововведення Яна Жижки у фортефікацію при будівництва фортеці в Таборі та ін.
Дещо про військове мистецтво таборитів міститься в дисертації Валентини Микитишин, кандидата історичних наук з Львівської Політехніки. Це зокрема про впливи військового мистецтва гуситів на військову справу на українських земель, про участь в запровадженні здобутків гуситів згадуваних вже Корибутовича та Острозького, вказується на запровадження конкретних видів зброї. Автор відзначає, що винайдення та випробування вогнепальної зброї, придатної для польової битви, було здійснено в ході гуситських воєн.
Військового мистецтва таборитів побіжно торкається у своїх працях кандидат історичних наук з Чернівецького національного університету ім.Ю. Федьковича Інна Кубай.
Праці цього автора присвячені в основному впливу гуситських ідей на різні процеси в чеських та українських землях і не тільки в них. Це зокрема в авторефераті десертації та одній із статтей (про відголос гуситських реформаційних ідей на теренах Південно-Західної Русі наприкінці XV - у першій половині XVII ст.). Тут є деяка інформація, яка входить в сферу наших зацікавлень. Це інформація про те, що воїни з терен сучасної України брали участь в гуситських війнах, згадується про відомих нам князя Сигізмунда Корибутовича та Фредерика (напевно, Федора - від автора) Острозького.
Там йдеться про впровадження, запозичених в гуситів модерних тактик ведення бою й технологічно кращих видів озброєння, про поширення застосування вагенбургу у Східній Європі. Міститься короткий опис битви над р. Святою під Вількомиром 1435 р., де досить невдало застосовано вагенбург. Слід звернути увагу на ще один дуже цікавий момент - автор статті посилаючись на Ф. Палацького, пише: із зміною просторової дислокації військових загонів "братчиків" із Чехії в Словаччину, а звідти на самий кордон українських земель, кількість русинів серед них не зменшувалася, а навпаки зростала, незабаром ж у задніпровських порогах зявилося нове військове братство - козаки.
Посилаючись на Р. Урбанека, автор пише, що доказом безпосереднього впливу гуситів на українські землі є запозичення козаками чеських назв зброї: чес. "piљиali" і укр. "пищалі, чес. "houfnice, укр. "гаубиця, чес. "tarasnice, укр. "тарасниця" є спорідненими словами.І. Кубай пише що жителі Чехії та Моравії наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. підтримували військово-політичні контакти з козаками.
.3 Російська історіографія
Історіографія військового мистецтва таборитів висвітлена в російській історіографії в основному в загальних працях про гуситські війни або військове мистецтво. Однією з таких праць є монографія професора, генерал - майора Е.А. Разіна, яка охоплює розвиток військового мистецтва за тисячолітній період VІ - XVI, тобто середньовіччя. Військовому мистецтву гуситів тут відведено також певне місце. Автор у цій праці підкреслює,що головною рушійною силою в цій війні було чеське селянство. Таборитів же він поділяє на дві общини: "община працюючих у війську" та " та община працюючих вдома" які систематично чергувалися між собою. Саме військо таборитів Разін називає постійною армією в основі організації якої лежали демократичні начала. Тут наведено декілька цитат з військового статуту Яна Жижки, зроблено загальний огляд основного озброєння, тактики та стратегії таборитського війська. Крім того в цій праці автор "зачіпив" військове мистецтво гуситів в контексті окремого огляду кожного христового походу на Чехію.
Важливим для розуміння основних закономірностей та особливостей війська таборитського є те, що автор поетапно описує низку військових операцій та битв з доданням до цього картосхем цих операцій: битва на Витковій горі, битва на горі Владарь, похід в Угорщину, битва біля Малешова, битва при Усті на Лабі та ін. Також автор віддав належне таланту головних провідників війська: Яна Жижки та Прокопа Великого. На завершення Разін підбиває підсумки, де підкреслює головні особливості та здобутки військового мистецтва таборитів і його вплив на стан військового мистецтва загалом.
Незважаючи на те, що пройшло вже більше ніж 120 років з часу виходу праці А. Пузиревського вона й досі не втратила своєї актуальності. Нашої теми в основному стосується друга частина. Тут автор пише, як і більшість інших дослідників, про озброєння, тактику, стратегію та ін. Але подекуди дає детальну характеристику окремих аспектів, наприклад про устрій та структуру війська. Слід відмітити деякі цікаві моменти, наприклад, коли автор пише про учасників війн, то згадує "галичан", а винайдення бастіонів приписує Жижці. Є у праці й деякі неточності, проте вони не надто суттєві.
Багато цікавої інформації про військове мистецтво таборитів зібрано у військово - історичному альманасі "СОЛДАТ ("Новий СОЛДАТ №96), який випускається Артемівським військово-історичним клубом "Ветеран, для його членів. Головним редактором альманаху є Киселев В.І.
Цей альманах є, напевно, одним з тих нечастих випадків де практично цілісно відтворено картину гуситського військового мистецтва. "Візитною карткою" усіх випусків цього альманаху є велика кількість різних зображень. Винятком не став і згаданий випуск. В ньому вміщено багато середньовічних мініатюр, карт, малюнків, матеріалів реальної та комп'ютерної реконструкції, музейних експонатів, фотографій пам'яток архітектури, зображень гуситських прапорів та гербів тощо. Відведено увагу також супернику гуситів - реконструйовані зображення німецьких воїнів. Деяких відомих воїнів та воєначальників (з обох сторін) зображено у повному обладунку персонально. Розглянуто тактику та стратегію таборитів, а також їх ідеологію. Але попри всі позитивні моменти до цього журналу слід підходити критично.
У праці Сергія Жаркова розповідь про середньовічну піхоту побудована на прикладах найвизначніших битв цієї доби за участі піхоти. Військове мистецтво таборитів представлене в цій праці на прикладі битви на Витковій горі, яка відбулася в червні 1420 року. Перед тим, як автор приступив до самого викладу подій та особливостей битви він характеризує події, що передували їй та гуситським війнам загалом. Тут чітко розмежовані поняття "чашники" та "таборити, коротко викладені їхні програмні вимоги, є деяка інформація про Яна Жижку та про його життя до війни, про озброєння війська та його організацію.
Жарков пише, що імператор Священної Римської імперії прибув з 80-ти тисячним військом. Першого дня імперське військо поступилося, але виключно через недооцінку суперника. Наступного разу плани імператора були куди кращими і єдине чого він не врахував - це полководницький талант свого суперника Яна Жижки. Після цього імператор Сигізмунд продовжив облогу, але зайняв вичікувальну позицію. Але облога тривала недовго - військо почало страждати від хвороб, сварок та суперечок. До кінця червня облогу було знято.
Також слід згадати про мініатюри та матеріали реконструкцій, яких тут досить багато. І слушно зроблено висновок про те що до XV ст. добре озброєна піхота стає головною силою на західноєвропейських полях, суттєво потіснивши лицарську кавалерію.
Внесок в розвиток російської гуситології зробив також Борис Рубцов. У своїй праці він розглядає історію Чехії з рубіжу XIV-XV ст., пише про чеську реформацію та гуситські війни, описує всі хрестові походи на Чехію та походи таборитів за межі Чехії. Тут знаходимо досить інформації і по військовій справі. В іншій праці Рубцов більше уваги звертає якраз на військове мистецтво таборитів. Він детально описує багато битв таборитів, діяльність та внесок в перемоги полководців війська, книга ілюстрована малюнками видатного чеського художника М. Алеша.
І. Івашин у своїй статті, в історичному журналі "Вопросы истории, подає інформацію, яка загалом нічим суттєвим не відрізняється від того що писали по цій темі інші радянські історики. Проте тут є декілька моментів, які хотілося б підкреслити. Це те, що гусити почали використовувати артилерію, а багато піхоти на озброєнні мало рушниці. І таким чином чехи перші почали змінювати середньовічне військове мистецтво військовим мистецтвом нового часу; описано які міри гусити приймали під час своїх походів за кордон - вони наводили страх на феодалів, громили їхні помістя, монастирі, звільняли від податків селян, нерідко залишали свої гарнізони, чинили грабежі, а награбоване інколи спалювали; і на думку автора на таборитів згубний вплив чинила наявність поділу таборитів на декілька груп - "пікарди, "адаміти" або "ніколаїти" та ін., які посприяли розколу серед таборитів.
Питання військового мистецтва гуситів порушували й інші російські автори.
1.4 Інша зарубіжна історіографія
Безсумнівно найкраще серед європейських науковців про військове мистецтво таборитів писав Пйотр Роберт Марчак - польський історик, народився у 1973 році в м. Отвоку, закінчив історичний інститут Варшавського університету. Співпрацює з "Pregladem Historyczno-Wojskowym. У своїй книзі Марчак представляє гуситські війни в найдрібніших подробицях, акцентуючи увагу насамперед на військовій стороні проблеми і на середньовічному мистецтві війни загалом. Водночас вказує, що гусити зробили навіть "військову революцію" за допомогою нових методів боротьби і організації сучасної армії. Звичайно, автор також торкається політичних та соціально-релігійних питань.
Військовому мистецтву відведено окремий розділ (Від кам'яного муру до бойового возу), який поділяється на кілька параграфів. Спершу зроблено загальну характеристику військового мистецтва таборитів, далі йде параграф про кінноту, де охарактеризовано гуситську кавалерію та її озброєння. Наступний параграф присвячений піхоті, в якому детально проаналізовано захисне спорядження війська, багато видів зброї. Далі автор розглядає артилерію, бойові вози та тактику таборитів. Тут використано багато ілюстрацій, які дають змогу краще розібратися зі зброєю та артилерією. (Більшість ілюстрацій з книги З. Дробна, Я. Дурдіка і Е. Вагнера)
Ганс Дельбрюк - відомий німецький історик та політик, написав низку праць з військової стратегії. Найважливішою працею з цього циклу є "История военного искусства в рамках политической истории". Про військове мистецтво таборитів йдеться у третьому томі цієї праці, який стосується доби Середньовіччя. Розділ присвячений нашій темі побудований таким чином, що спочатку автор викладає всю відому йому інформацію з даної теми, а потім розглядає все окремо, при чому підкреслює те, що на його думку дійсно було, а що вимисел.
В першу чергу Дельбрюк наводить дані та аналізує працю Макса Іене, який у свою чергу через посередництво чеського історика Палацького опирається на розповіді Папи Пія ІІ, як на першоджерело. Іене був офіцером прусського генерального штабу, викладачем військової академії, він посилається на найкращі джерела. Але на думку Ганса Дельбрюка все описане Максом Іене є плодом фантазії. Це наприклад твердження про те,що таборитська община поділяється на осілу та польову або військову. Перша веде господарство, забезпечує провіантом другу, а друга тільки воює і вони по черзі змінюються; те що тактика таборитів базується на зв' язаних ланцюгами возах, на яких військо атакує, та під час руху набуває різних форм, наприклад, у вигляді букв V, C, E та ін. Або те що гусити під час бою рухаються заздалегідь визначеними фігурами і частинами захоплювали вороже військо і розрізнене його розбивали.
Розвіявши, на свою думку сумнівні, свідчення автор приступив до висвітлення свого бачення картини військового мистецтва таборитів. Він чітко та зрозуміло окреслює тактику та похідний порядок таборитів, особливості розміщення табору, підкреслює те що воєначальники завжди намагалися з користю для себе використати особливості місцевості. Зроблено цікаве припущення, що таборити у своєму військовому мистецтві пройшли певну еволюцію. Що на початку воєн вони ще не могли протистояти німцям і програли їм багато битв. Але з часом таборитам вдалося створити своє своєрідне військо, яке змогло встояти перед важкоозброєними лицарями. Автор пише, про велику роль в успіху таборитів їх релігійно - національних настроїв, на основі яких натовп отримав військове виховання в дусі довіри до своїх начальників, а керівники були впевнені в своїй армії і міцно тримали її в руках. Зроблено порівняння чисельності чеського та німецького війська в окремих битвах. В таборитів Дельбрюк розрізняє 5 армій - 2 постійних та 3 ополчення, які всі разом ніколи не виступали.
Досліджуючи тему військового мистецтва таборитів потрібно ознайомитися з десертацією Макса Вульфа, де автор виявляє вразливість джерельної бази, яка слугує основою традиційних уявлень про ведення бою із застосуванням бойових возів.
У праці з військової історії Франц Мерінг пише про гуситів у порівнянні з швейцарцями. Він підкреслює, що ті та інші вперше зуміли створити піхоту, яка змусила відступити лицарські війська. Далі йдеться про те, що військова сила гуситів була сконцентрована в комуністичному таборі в Таборі і загинула разом з ним, військова сила швейцарців зуміла продати себе за високу ціну інтересам капіталізму, який почав створюватися. Гуситська сила загинула, проте вона серйозно вплинула на процес розвитку військового мистецтва в країнах Європейського континенту. Точно відомо про використання гуситського військового досвіду народними масами Угорщини, Польщі, Німеччини, України.
Роблячи огляд історіографії про військове мистецтво таборитів слід згадати про праці присвячені гуситським полководцям - Яну Жижці, Прокопу Великому, Мікулишу з Гусі, Яну Рогачу та ін. Життя та діяльність цих людей викликали інтерес в багатьох дослідників та письменників з різних країн світу. Це такі автори як, Ф. Бартос, Л. Гофман, К. Крофта, А. Неубауер, Й. Пекаж, Й. Суста, В. Томек, Р. Урбанек, Г. Ревзін, Ж. Занд, В. Томек, В. Більбасов, А. Васільєв, С. Венгеров, Й. Мацек, Б. Рубцов, П. Вісковатов, А. Клеванов, В. Надлер, І. Пальмов, Н. Ястребов, А. Ясінский, Х. Ящуринскій, Я. Альберт, М. Граціанскій, Ф. Мерінг, В. Печіта, А. Строков, О. Шишов, Ю. Любченков, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.
Фрідріх фон Бецольд ввійшов в історію медієвістики як автор "Історії реформації в Німеччині, але в його доробку є праці з військово-політичної історії Чехії та Німеччини періоду гуситських воєн. Найвідомішою з цього циклу є праця про короля Сигізмунда та його війни проти Чехії, яка охоплює величезну кількість матеріалів. Тут Бецольд говорить, що причина поразки імперських військ полягає тільки у військовій стороні справи. Це в першу чергу недисциплінованість лицарського війська, відсутність єдиного командування та взаєморозуміння, "високомірне недотримання всіх правил військового мистецтва, а також обмеженості полководницьких здібностей провідників хрестових походів.
Вагомою причиною поразки німців на думку автора був також стан німецького суспільства та держави загалом в гуситський час, зокрема сильна децентралізація німецьких територій. Слід відмітити, що Бецольд не забував і про те, що військові успіхи гуситів були пов'язані зі створенням "нового не лицарського способу ведення війни, який мав великий вплив на розвиток військового мистецтва в Європі.
Так би мовити ввідною працею до теми може послужити праця Френсіса Дворніка - американського священника, історика, славіста і візантиніста чеського походження. В якій міститься розділ про чеську реформацію.
2. Джерела до військової історії гуситів
.1 Джерельна база. загальні зауваження
Для дослідження військового мистецтва таборитів ми користуємося різними типами джерел - це декілька груп писемних, зображальні та археологічні. При цьому ми не можемо віддати значну перевагу якійсь з цих груп, тому що всі вони є в тій чи іншій мірі дуже важливими в залежності з якої точки зору їх розглядати. Наприклад, для відтворення елементів зброї та захисного спорядження безперечно важливішими є археологічні та зображальні джерела, а для вивчення тактики та стратегії таборитів більше інформації містять писемні джерела.
Для зручності опрацювання та використання наші джерела доцільно розділити на декілька груп: хроніки та літописи; джерела офіційного характеру; листи Яна Жижки; гуситські пісні; речові джерела; зображальні джерела. Звичайно цей поділ не є усталений на постійно, в процесі дослідження можуть з'являтися нові групи джерел.
Іншою проблемою є дослідження самих джерел, їх змісту, автентичності, вірогідності інформації яка в них міститься та ін. В процесі опрацювання джерел, особливо писемних, приходиться зустрічатися з неправдивою, недуже правдивою, а подекуди і фантастичною інформацією. Поява недостовірної інформації може бути пов'язаною як з ворожою позицією автора до описуваних ним подій так і з незнанням та нерозумінням того про що він пише. Певну перепону для повного дослідження всіх джерел з нашої теми складає те що багато з них є просторово недосяжними для нас (відсутність в бібліотеках України та інтернеті) та розумово непосильними (вимагають знання відповідних мов).
Вивчаючи проблему військового мистецтва таборитів багато доступних джерел потрібно опрацьовувати заново і дивитися на них з точки зору дослідника військової історії гуситів, тому що більшість джерел дослідники опрацьовували вивчаючи інші аспекти гуситського руху, а деякі джерела є трактовані не зовсім правильно.
2.2 Хроніки та літописи
Хроніки є основним видом писемних джерел з історії середніх віків. Авторами хронік були сучасники та свідки хоча б частини того що викладається. Деякі автори середньовічних хронік відомі по іменах, але більшість - аноніми. У XV ст., в Чехії авторами хронік було, як правило духовенство та люди світського походження. До XV ст. Хроніки в Чехії писалися, майже, виключно латинською мовою. З часу гуситського руху появляється велика кількість хронік на чеській мові, але й пишуться на латині.
Хронік про гуситський рух є не так уже й багато. Найважливішою є "Гуситська хроніка" Лаврентія (Вавржінца) з Бржезовой. Її автор народився в 1370 або 1371 р. в сім'ї дрібного феодала, навчався в Празькому університеті і в 1390 р. став бакалавром, а в 1394 р. магістром вільних мистецтв. Після цього він ще записався на юридичні курси, які, вочевидь, не закінчив. З дозволу папи займав церковні посади, втім духовній кар'єрі себе так і не присвятив. Близько 1407 р. почав служити в королівській канцелярії, де займався літературною роботою.
Перебуваючи під впливом вчень Вікліфа, Якоубека з Стржібра, Яна Гуса та Ієроніма Празького, Лаврентій прийшов у табір гуситів, але суспільне становище не дозволило йому захопитися радикальними течіями гуситського руху. Тому виступаючи проти великих феодалів та патриціату за своїми політичними переконаннями він був близький до бюргерства. Після початку революційного руху Лаврентій залишився в Празі, де працював у канцелярії. Він брав активну участь в підготовці гуситської делегації на Базельський собор в 1431 р. Останні згадки про Лаврентія відносяться до 1437 р. Йому було 71 рік і він вочевидь уже відійшов від справ.
Лаврентій відомий як перекладач і як талановитий поет. Його перу належить не тільки "Пісня про перемогу біля Домажліц, а й велика кількість віршів, які відображають духовне та військове життя гуситів. Не виключається що він був автором деяких гуситських маніфестів. Проте шедевром багатосторонньої діяльності Лаврентія стала "Гуситська хроніка. Хроніка починається з 1414 р., описані події пов'язані з Констанцьким собором і подальшими подіями до битви на Витковій горі. Після цього Лаврентій пояснює програму пражан, викладає 4 празькі та 12 таборитських статтей. В хроніці є детальний опис виникнення табору таборитів, їх програми та вчення. Виклад доведено до 1421р. і несподівано обривається на середині фрази. Ймовірно, закінчення хроніки втрачено вже в оригінальному рукописі.
Лаврентій описує події зі своєї класової точки зору, з позиції забезпеченого та освіченого бюргера, якому не до душі таборитський радикалізм та намагання чеської бідноти. Він побачив в революційному русі руйнування "колись щасливого та славетного міста Праги, і він вважав, що хроніка не повинна пропагувати нащадкам "цей жахливий приклад. Але все ж Лаврентій розповідає про радикальне крило гуситського руху без аффектації, визнає військовий талант Яна Жижки та інших представників руху. В усій хроніці відчувається національний патріотизм автора.
"Гуситська хроніка" як історичне джерело як гуситського руху загалом, так і окремих аспектів військової історії гуситів володіє високим ступенем достовірності. З літературної точки зору хроніка належить до кращих зразків цього жанру в Чехії. Багато авторів використовували уривки з хроніки в своїх творах.
Найбільш докладно події в хроніці викладено за 1419-1421 рр. Лаврентій торкається в цьому творі практично всіх аспектів військового мистецтва таборитів. Він описує велику кількість боїв та військових компаній, які було проведено за цей період, і в контексті цього подає цінну інформацію про військову справу гуситів. З цього цінного джерела ми можемо почерпнути інформацію про тактику та стратегію ведення військових дій таборитами на початкових етапах війни, про зброю та спорядження війська, які були далеко не однорідними, про геніальні військові та дипломатичні здібності Яна Жижки, про регламентацію внутрішнього життя війська та ін.
На превеликий жаль хроніка охоплює тільки початок воєн. А як нам відомо здібності війська, манера ведення війни, озброєння та спорядження на початку воєн та в кінці трохи різнилися. Отже ми втратили можливість на прикладі одного (дуже добре початого але незавершеного) твору прослідкувати еволюцію розвитку таборитського війська від початку його формування до повного краху.
Є декілька текстів хроніки, найповніший відноситься до 1467 р. З латинської мови хроніка була переведена вочевидь в кінці XV ст. Одна з частин хроніки була опублікована ще в 1724 р., повний текст в 1856 р. (К. Гехлер) , але найкраще видання на латинській та чеській мовах, з великим науковим апаратом здійснив у 1893 р.Я. Голл. З цього видання хроніка була переведена на російську мову.
З інших хронік, які стосуються гуситського руху і містять інформацію про військове мистецтво гуситів, до нас дійшли "Старі чеські літописи. Під цією назвою з часів Ф. Палацького відомо зібрання невеличких хронік написаних після закінчення гуситських воєн. Писалися вони протягом 80 років, починаючи з 30-х., групою авторів, які писали незалежно один від одного. Ці автори були учасниками революційного руху, при цьому займали різне суспільне становище, належали до різних вікових категорій, і мали різні релігійні та політичні погляди. На даний момент відомо 35 рукописів цього джерела, написаних чеською мовою. В "Старих чеських літописах" описується історія Чехії з 1378 до 1527 р., але головна увага прикута до гуситського періоду. Події викладаються в хронологічному порядку, зрідка з пропусками.
Характерними рисами "Старих літописів" - є простота викладу, патріотизм авторів, позитивне ставлення до Гуса, осуд релігійних суперечок, які на думку хроністів стали причиною війни, автори описують ті чи інші події з певних класових позицій. Цінним є те, що ті літописи носять неофіційний характер. Їм не притаманна традиційна вченість і вони передають ті враження про гуситські війни, які склалися в дрібних землевласників, інтелігенції та в бюргерства (прихильників помірних гуситів).
Найцінніша для нас інформація зі "Старих чеських літописів" це окремі замітки очевидців та учасників війн, які можуть стосуватися окремих аспектів військового мистецтва, інформація про боротьбу, відносини та порядки в середині гуситського табору, про ліквідацію німецького засилля та поразку хрестоносців в чеських землях загалом. Джерелами для хроністів були насамперед їх особисті спостереження, повідомлення учасників та очевидців подій та в якісь мірі пам'ятки писемності. Щоправда достовірність та правдивість "Старих чеських літописів" значно менші за хроніку Лаврентія з Бжезової. Зазвичай автори цих літописів не вловлюють і не пояснюють причинних явищ.
З числа хронік, які несуть інформацію про військове мистецтво таборитів велике значення має "Історія Богемії" Енея Сільвія Пікколоміні (1403-1464). Італійський гуманіст, публіцист, поет, історик, географ, філософ, оратор, Еней Сільвій розпочав свою кар'єру в 1432 р. на Базельському соборі, після цього служив у папській та імперській канцелярії. Пізніше він прийняв сан священника і скоро став єпископом та представником курії при дворі Фрідрха ІІІ. В 1451 р. Еней був посланий імператором на сейм в Бенешове, де спілкувався з Іржі з Подебрал. Тоді він двічі відвідав укріплення Табор та спілкувався з таборитським єпископом Мікулашем з Пелгржимова та старим Вацлавом Карандою, який з 1419 р. разом з Жижкою був провідним борцем таборитів. Свої враження від здійсненої поїздки Еней Сільвій виклав у листах до своїх друзів. Крім цього, Сільвій робив записи в щоденнику та збирав документи про події гуситського періоду. Весною 1458 р., будучи кардиналом, Еней Сільвій завершив свою "Історію Богемії, а в серпні того ж року його обрали папою під іменем Пія ІІ. Ще з часів Базельського собору, де він був присутній при виступі гуситських послів на чолі з Прокопом Голим, Сільвій цікавився чеською історією, вивчав чеські хроніки. "Історія Богемії" написана елегантною латиною. Але твір створено, ніби, нашвидкоруч, без ретельної перевірки різноманітних свідчень на їх достовірність, і через це містить ряд неточностей і навіть грубих помилок. Неточності та помилки виникли також з тієї причини, що автор хотів представити читачам матеріали для захопливого читання і зосереджував увагу довкола найзнаменитіших постатей та найвидовищніших епізодів. Говорячи про гуситів, він нерівномірно описує різні аспекти. Наприклад, він говорить багато цікавого про Табор, але не згадує в творі про вчення таборитів, хоча в одному приватному листі 1451 р. описав це вчення досить детально та об'єктивно. Кардинал римської церкви, Еней Сільвій оцінює гуситський рух як велику помилку, як єресь та божевілля, як прокляття боже. Він не бачить відмінності між лівими та правими гуситами. Хроніст детально описує історію створення Табору, пише про адамітів та оребатів, про перемоги Жижки та про його смерть. Багато інформації є про військове мистецтво таборитів, зокрема папа пише про стратегію та тактику, особливості побудови табору, про перебіг самої битви, дещо є про озброєння, склад війська та ін., так що важливість твору безперечна. Ще однією грубою помилкою Енея Сільвія є те, що він пише нібито Ян Жижка в 1426 р. брав участь в битві на Усті (Жижка помер в 1424 р.). Про воїнів Жижки Еней пише як про розбійників, але детально описує "великі перемоги єретиків в битвах біля Гахова і Домажліц. Прокопа Голого саме Еней назвав "Великим" за його полководницький талант. Битва біля Ліпан описана Енеєм драматично і розцінюється як боже покарання єретиків за осквернення віри. Виклад подій доводиться до обрання королем Іржі з Подебрад.
Незважаючи на тенденцію суб'єктивних намірів Сільвія, його твір свідчить про велику історичну роль чеського народу в Європі в першій половині XV ст. З твору Сільвія в багатьох країнах вперше дізналися про героїзм, військову могутність та великі перемоги "чеських єретиків над "правовірними католиками. Через це "Історія Богемії" була дуже відомою і через пів століття після її видання (1475) стала опорою реформації в німецькому середовищі, найпоширенішою книгою в протестантських колах. У XVIII ст. цей твір було внесено католицькою контрреформацією в число заборонених книг. В 1510 р. хроніка видана на чеській мові в Празі Мікулащем Коначем з Годишткова, в 1585 р. цей же текст надрукував Велеславін.
Збереглося також джерела про гусизм, зокрема і про військове мистецтво гуситів, які відображають ставлення до нього ворожого феодально-католицького табору. Серед них - чисельні постанови, булли та інструкції римської курії спрямовані проти гусизму. Феодально-католицький табір розгорнув широку ідеологічну боротьбу проти впливу гусизму в Європі. З цією метою видавалися різні богословські трактати, писалися хроніки, антигуситські сатири та пісні. З нарративних джерел чеського походження і феодально-католицького спрямування треба згадати про "Хроніку" Бартошка з Драгоніц, лицаря та учасника війн проти гуситів. Вона охоплює період 1419-1443 рр. Рукопис з цією хронікою відносять до кінця XV ст. Автор писав в першу чергу на основі власних спостережень та вражень і розповідей товаришів по боротьбі з гуситами. Особливу його увагу привертали військові операції. Події викладаються досить правдиво, але антигуситська позиція автора проявляється як в підборі фактів, так і в їх висвітленні.
Власне таборитське літописання збереглося лише в формі хроніки Мікулаша Біскупца з Пелгржимова. Автор - офіційний представник таборитської партії в ідеологічній боротьбі. Відомо, що в 1409 р. він став бакалавром, з 1415 р. - священником, активно боровся з партією пражан-чашників, а після падіння Табору в 1452 р. його як представника радикального таборитства, посадили в тюрму, де він і помер 1459 р. З-під його пера вийшло чимало полемічних трактатів на латинській мові на захист ідеології таборитів. "Таборитська хроніка" Мікулаша - важливе історичне джерело. Вона написана на латинській мові і являє собою виклад історії розвитку таборитської ідеології. Складена вже після Ліпан, хроніка поділяється на три частини, при цьому власне викладу подій відведена тільки десята частина від загального розміру. Решта - документи і твори полемічного характеру, а в більшості випадків - таборитські. В значній мірі вони належать самому Біскупцу. Текст хроніки виданий в 1865 р. у Відні К. Гефлером. На чеській мові твір надрукований тільки в уривках.
Великий інтерес викликає "Прекрасна хроніка про Яна Жижку, челядина короля Вацлава, написана чеською мовою одним з полковників знаменитого ватажка. Невідомий автор, напевно, молодший сучасник Жижки, писав про нього з розповідей інших осіб в апологічних тонах, називав його переможцем і в тих битвах, до яких полководець не мав відношення. В хроніці багато фактичних помилок, деякі з них свідчать про недуже високу освіченість хроніста та ненадійність джерел його інформації. Але твір містить ряд невідомих з інших джерел деталей, а сам факт його існування свідчить про велику повагу, яку мав Жижка в очах народу. "Прекрасна хроніка" відома науці досить давно. В 1877 р. її виявив Я. Голл, та через рік опублікував її. Пізніше вона друкувалася ще декілька разів
Цьому видатному полководцеві присвячений також невеликий "Літопис про Яна Жижку, написаний Мартіном Кутним в 30-х роках XV століття. Літописець залишив опис багатьох походів Жижки, розповів про багато битв, облог замків та міст. Отже, можемо сказати, що це джерело є дуже цінним з точки зору військової історії.
В 1856-1866 роках професор Гефлер видав три томи письмових пам'яток гуситського періоду під загальною назвою "Літописці гуситського руху. В цій праці зібрано багато літописів гуситського періоду, серед яких потрібно виділити "Теребонську хроніку, яка описує події 1419-1439 років. Окрім загального матеріалу в цій хроніці також зустрічаємо інформацію, яка входить в сферу наших інтересів.
Можна також згадати про "Малі Богемські аннали XV ст. , в яких під 1433 р. згадується лише один військовий епізод. Коротка хроніка королівства Богемії вибірково охоплює період 1310-1453 рр. Про таборитів тут є небагато, зокрема це особливості формування табору та деяка інформація щодо перших битв війни.
2.3 Джерела офіційного характеру
З юридичних джерел найбільш важливим є "Книга страт панів з Рожмберка, найбагатших магнатів південної Чехії. Оригінал рукопису складений на чеській та частково на латинській мовах. Це протоколи допитів таборитів та інших людей, які потрапили до рук Рожмберків, які були суддями в Пльзенській і, напевно, також в Бехінській областях. Значна частина записів відноситься до 1420-1429 рр., особливо до 1423 р. З метою характеристики соціального складу таборитів її вперше і досить грунтовно використав Й. Мацек. Величезну цікавість викликає таборитський "Військовий статут, який виявив Й. Мацек. Він був написаний чеською мовою. Датування встановлено по його змісту, автори документа невідомі. Статут складається з двох частин: в першій перераховується дев'ять настанов для тих, хто хоче справедливо воювати та захистити гуситські ідеї, аргументовані посиланнями на Ветхий завіт. Друга частина присвячена організації гуситського війська.
Про військову організацію таборитської армії збереглися важлива інформація у військовому статуті 1423 р. , в переліку авторів якого названі Ян Жижка, Ян Рогач з Дуба та інші військові керівники гуситів. Статут зберігся в оригіналі. Після короткого вступу, в якому обгрунтовуються ідеї справедливості гуситських воєн дається характеристика військової організації таборитів. Статут 1423 р. свідчить про демократичний характер і високі ідеали, за які боровся чеський народ в особі таборитів.
2.4 Листи Яна Жижки
Важливою складовою частиною успішної військової діяльності полководця є його дипломатичні здібності. Про здібності Яна Жижки як дипломати ми можемо говорити на основі опрацювання його листувань, маніфестів, указів та ін.Нам вдалося знайти декілька листів цього військовго діяча, більшість з них було опубліковано в Празі в 1946 р. на чеській мові
2.5 Гуситські пісні
Важливим джерелом для характеристики військового мистецтва гуситів є також гуситські духовні то бойові пісні. Автором багатьох з них був таборитський священник Ян Чапек. Припускають що він є автором пісні-гімну "Ktoz jsu bozi bojovnici" ("Хто є божі воєни? ), яка мала велике значення для таборитів та підносила їх бойовий дух. Важливою також була пісня "Повстань, повстань, велике місто Прага, автор якої невідомий.
Лаврентій з Бржезовой відомий також як видатний поет. Його перу належить "Пісня про битву при Домажліцах, яку він написав після розгрому хрестоносців в останньому хрестовому поході проти гуситскої Чехії. Зберігся оригінал пісні на латинській мові. Цей твір прославляє перемогу чеського народу над хрестоносцями. Лаврентію належить також велика кількість віршів, які відображають військове та духовне життя таборитів в революційному русі.
2.6 Речові джерела
Цінність речових джерел для дослідника полягає в тому, що вони дають змогу побачити речі або частини речей такими якими їх зробила людина в певний період історії. Речові джерела до військового мистецтва таборитів для зручнішого оперування ними можна згрупувати в декілька груп.
Безперечно що найбільше значення з-поміж речових і, вочевидь, з-поміж усіх інших джерел до військової історії гуситів, займають предмети озброєння. В зброєзнавстві весь масив предметів озброєння поділяють на декілька груп, переважно за призначенням.
Холодна зброя таборитів представлена рублячою (мечі, алебарди, сокири), ріжучою (тисаки, кинджали, палиці з серпами), колюча (шидло, списи, списи з гаками, вила), ударна (бойові ціпи, кістені, шестопери) та метальна (арбалети, луки, сулиці) та ін.
Вогнепальна зброя включає ручну (пищалі, гаківниці, чотириствольні рушниці, тарасниці які опиралися на щити) та артилерію (тарасниці, фоглежи, гуфниці, фрондіболи, бріцолі, бомбарди).
Захисні обладунки, з огляду на те що вони не були однорідними і представлені великою кількістю зразків, ми детально розглядати не будемо. Слід тільки сказати, що обладунок в частини війська був подібний до німецького, в простих селян його могло взагалі не бути або бути частково, але з часом виробився і характерний гуситський.
До елементів озброєння також треба віднести гуситські бойові вози або їх залишки, зв'язані з возами захисні пристосування, елементи кінської збруї.
Хоча одяг зазвичай розглядається як окрема група речових джерел, ми про нього згадаємо поряд з елементами зброї (та й одяг окремо як такого значення для військового мистецтва немає), оскільки велика кількість війська була простолюдом і відповідно була одіта в звичайний одяг, або мала якісь окремі металеві вставки.
Згадані нами речові джерела, як правило, знайдені в результаті археологічних розкопок, тому їх ще можна називати археологічними джерелами. Зберігаються вони тепер переважно в музеях Чеських міст та замків. Наприклад в гуситський музеї в м. Табор, де експонатам гуситського періоду відведено немало уваги. Окрім музейних експонатів музей охоплює і архітектурні споруди. Елементи озброєння таборитів є в музеї в Чеськім Броді. Речові пам'ятки гуситського руху також зберігаються в музеї міста Плезнь, в Національному музеї Чехії, в Празі, який складається з цілого ряду музейних установ - бібліотеки, замки, різні виставки та ін.
Серед архітектурних пам'яток потрібно в першу чергу згадати про місто Табір в цілому, як головний осередок таборитів. В цьому місті і до сьогодні збереглися споруди, які нагадують про ті славетні часи. З-поміж архітектурних споруд особливе місце займають замки - це замок Корлштейн, заснований 1348 р. Карлом VI, в ньому під час гуситських воєн зберігалася казна чеських королів. Гусити сім місяців тримали його в облозі, а взяти не змогли. Замок Конопіште, біля міста Бенеша, побудований в XIII ст. Під час гуситських воєн пережив облогу королівських військ. В 1240 р. збудовано замок Ческі-Штернберг, який протягом всього свого існування перебував у власності однієї династії Штернбергів. Під час гуситських воєн його власник відкрито виступив проти чеського короля, незважаючи на потужні укріплення королівське військо його захопило і частково зруйновало.
З певним сумом та негативом асоціюється замок Рабі, при облозі якого Ян Жижка втратив друге око. В 1424 р. Їржі з Подебрад зруйнував замок Доажніце. Крім згаданих пам'яток в Чехії існує ще багато інших та не менш цікавих.
2.7 Зображальні джерела
Зображальні джерела несуть інформацію, яка є зашифрованою в певних зорових образах. Інформація, яка міститься в цих джерелах дає дослідникові змогу доповнити, проілюструвати певні історичні факти та поглянути на них в буквальному розумінні цього слова. Однією з найважливіших властивостей зображальних джерел є безпосередня фіксація інформації в той момент коли вона відбувається, але це не означає, що інформація зображального джерела завжди є об'єктивною.
Є декілька класифікацій зображальних джерел. В нашому випадку найдоцільніше скористатися класифікацією за розміром: великі (монументальні), середні та малі (мініатюрні) твори. Найчастіше зустрічаються мініатюри та барельєфи.
Письмові джерела до військового мистецтва таборитів чудово доповнюються та ілюструються мініатюрами, якими гуситський період представлений доволі рясно. В нашій роботі ми коротко розглянемо найяскравіші та найхарактерніші зразки цих джерел.
Одне з найважливіших зображень періоду гуситських воєн це зображення вагенбурга (див.: Додаток №1, мал.1). Його утворюють чотири зв'заних між собою вози; всередині табору стоять намети та гуляють коні; на наметі зображений герб з чашею, над наметом прапор з гусем. В двох передніх возах сидять воїни, можна розгледіти елементи їх обладунку. Вони озброєні бойовими ціпами, арбалетами, короткоствольними пещалями та камінням. Ніяких додаткових дощок зі сторони суперника над драбинами возу не розміщено, проте між колесами прикріплено дошки з трикутними бійницями. Справа зображено віз зверху - в ньому пищалі та мечі; на возі ззаду розміщені чотири гармати.
Цінним є малюнок XV ст., на якому зображено облогу міста гуситів німецькою армією (див.: Додаток №1, мал.2). На верху зображено бомбарду, біля неї стрілець прилаштовує пищаль до щита, який тримає його товариш. Великі луки використовуються паралельно з арбалетами. Внизу зліва група хрестоносців, озброєних алебардами, списами та арбалетами прикрилася великим мантилетом. Справа засіли гусити, за мантилетом з зображенням чаші та гуся, та з характерним озброєнням.
Уваги заслуговує також малюнок 1430 рр. (див.: Додаток №1, мал.3), оригінал якого зберігається в Луврі. Сцена бою гуситів, незважаючи на певну неясність містить багато цікавих елементів, наприклад, зліва можна побачити гуситську хуфницю, розміщену на польовому верстаті, добре помітно механізм вертикального наведення. Зображено багато різновидів зброї та ін.
Окрім згаданих зображень існує ще багато інших які містять цінну інформацію про військове мистецтво гуситів. Для полегшення опрацювання та сприйняття їх можна згрупувати (за чеським сайтом #"center">Висновки
Провівши, наше невеличке дослідження ми дійшли певних висновків. Перш за все вони стосуються ступеня дослідженості нашої теми. На жаль таких праць, які були би по-справжньому комплексними, обємними і охоплювали б усі аспекти військового мистецтва таборитів є дуже мало. І трохи дивним видається те що така важлива тема, перш за все для історії Чехії залишається недостатньо дослідженою в цій країні. Там хіба треба відмітити доробок Я. Дурдіка та Г. Томана. В інших європейських країнах дослідження в основному стосуються окремих аспектів (в працях Ганса Дельбрюка, Макса Вульфа), або становить складову частину в працях про гуситський рух, і не є комплексними (в Пйотера Марчака). В українській історіографії також немає окремих досліджень на цю тему, в основному українські автори торкаються аспектів повязаних з історією України. В російській науці це питання розвинене ширше, проте окремих праць немає. Незважаючи на те, що праць по самому гуситському русі багато, все що стосується військового мистецтва часто обмежується переписуванням одних авторів іншими і є незначним для науки. Отже, ми можемо говорити про те, що на сучасному етапі розвитку європейської історичної науки питання військового мистецтва таборитів є дослідженим не повністю і ця тема чекає свого дослідника.
Деякі висновки ми можемо зробити і стосовно джерельної бази. Джерел до військової історії на нашу думку є достатньо. І нас тішить те, джерела представлені різними типами, що дає можливість більш повно охопити різні сторони військового мистецтва таборитів, та виявити нові, ще недосліджені аспекти. Іншою проблемою є ступінь вивченості, кут погляду та правильність результатів опрацювань давно відомих науці джерел. Багато джерел з військової історії гуситів опрацьовувалися не під кутом погляду дослідника саме цієї теми, а інших, суміжних їй, або гуситського руху загалом. Саме тому подальші дослідження військового мистецтва таборитів вимагатимуть повторного опрацювання вже давно відомих джерел. І результат таких досліджень та погляд на джерела під іншим кутом ніж у попередників, можливо, дасть змогу виявити та дослідити ще невідомі аспекти цієї проблеми.
Джерела
1.История средних веков (XV-XVII века). Хрестоматия. Пособие для учетилей. Сост.В.Е. Степанова и В.Я. Шевеленко. Ч II. Москва, "Просвищение", 1974.320 с.
.Лаврентий из Бржезовой. Гуситская хроника. Москва, 1962.
.Лаптева Л.П. Письменные источники по истории Чехии периода феодализма (до 1848 г.). Москва, 1985.
.Хрестоматия по истории средних веков: В 3 т. / Под ред. С.Д. Сказкина. Москва, 1963. Т.2.
5.Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. / Отв. ред.М. М. Фрейденберг. Минск, 1987. Т.1.
Література
6.Бібліографічний запис, бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання: метод. рекомендації з впровадження / уклали: Галевич О.К., Штогрин І.М. - Львів, 2008. - 20 с.
7.Войтович Л. Зародження професійного війська // Scripta manent. Ювілейний збірник на пошану Богдана Якимовича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип.21. - Львів, 2012. - С.164-175.
8.Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. - Львів: Інститут українознавства ім.І. Крипякевича, 2000. - 649 с.
9.Все войны мировой истории. Кн.2.1000 - 1500 гг.: По Харперской энциклопедии военной истории Р.Э. Дюпюи и Т.Н. Дюпюи / Коммент. Н.Л. Волковского, Д.Н. Волковского. - М.: ООО "Издательство АСТ"; СПб.: ООО "Издательство "Полигон", 2004. - 517, [3] с.: ил.
.Галямичев.А.Н. Гуситское движение в освещении либеральной немецкой медиевистики второй половины XIX века. / Под ред. проф.С.М. Стама / Издательство Саратовского университета. 1988. - 86с.
.Гуситское движение в освещении современников. Источники и материалы для практических занятий / Сост. и пер. Л.П. Лаптева. Москва, 1992.
.Жарков С. Средневековая пехота в бою. "Эскимо. 2008г.
.Історичне джерелознавство: Підручник. / Я.С. Калакура, І.Н. Войцехівська, С.Ф. Павленко та ін. - К.: "Либідь", 2002. - 488.
.Історія української культури. Том 2 (Українська культура XIII - першої половини XVII століть). КИЇВ - 2001.
.Ивашын И. Гуситские войны и тобориты / И.П. Ивашын // Исторический журнал. - 1938. - № 2. - С.87-102.
.Историография истории южных и западных славян. М.: Издательство Московского университета, 1987. - 132с.
."История западноевропейской музыки до 1789 года: Учебник" в 2-х тт. Т.1, Москва, Музыка, 1983.
.Ковальченко И. Методы исторического исследования. Москва: "Наука", 1987.
.Контамин Φ. Война в Средние века / Пер. с фр. Ю.П. Малинина, А.Ю. Карачинского, М.Ю. Некрасова; под ред. Ю.П. Малинина. - СПб.: Ювента, 2001. - 416с.
.Косенко Л.О. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі. - Вид.2-ге, доопр. / Леонід Косенко. - Х.: ВД "ШКОЛА, 2013. - 608 с., [8] арк. кол. Вкл.
.Кривизюк Л. Криза лицарства і початки формування професійного війська // Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2011. - Вип. 20.
.Кубай І.М. Вплив гуситської революції на інституційні та етнонаціональні процеси в чеських землях наприкінці XIV - у першій половині XVI ст.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: спец.23.00.02 - політичні інститути та процеси / І.М. Кубай. - Чернівці, 2008. - 19 с.
.Лаптева Л.П. Гуситское движение в Чехии XV века: Учеб. - метод. пособие. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1990.
.Лаптева. Л.П. Русская историография гуситского движения (40-е годы XIX в. - 1917 г.).М., Изд-во Моск. Ун-та, 1978.340с.
.Любченков Ю.Н. Все полководцы мира. Древний мир. Среднии века. - Москва: Вече, 2001. - 432, ил.
.Мацек Й. Гуситское революцеонное движение. Москва, 1954.
.Мацек Й. Табор в гуситском революционном движении. Том 1-2. М.: Изд-во иностранной литературы, 1956.
.Меринг Ф. История войн и военного искусства. - Санкт-Петербург: ООО "Издательство Полигон", 1999 - 528 с., ил.
.Микитишин В. Військова справа в Україні у другій половині XIV - першій половині XV ст. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - Військова історія. Львівський регіональний інститут державного управління Української академії державного управління при Президенті України. - Львів, 2003.
.Новый СОЛДАТ: военно-исторический альманах. / Выпуск. Артемовским военно-историческим клубом Ветеран; глав. ред Киселев В.И. - 1998-. - Артемовск.: Книга, 2002. № 96.
.Озолин А.И. Из истории гуситского движения. Саратов, 1962.
.Пузыревскій А. История военного искусства вь Средніе вька (V-XVI стол.). Часть І-ІІ.С. - Петербургь.1884.
.Разин Е.А. История военного искуства VІ - XVI вв.С. - Пб.: ООО "Издательство Полигон"; 1999. - 656 с.
.Рубцов Б. Гуситские войны (Великая крестьянская война XV века в Чехии). Государственное издательство политической литературы. Москва, 1955.
.Рубцов Б. Подвиги таборитов. Издательство АН СССР. Москва, 1961.
.Урбанек Р. Гуситское военное искусство и Европа. - Прага: Орбис, 1946.
.Френсіс Дворнік. Словяни в Європейській історії та цивілізації. / Пер. з англ. - К.: Дух і Літера, 2000. - 528с.
.Функен Ф. Средние века. VІІІ - XV века: Доспехи и вооружение - Крепости и осадные машины - Рыцарские турниры и гербы / Ф. Функен, Л. Функен; Пер. с фр. Н.П. Соколова. - М.: ООО "Издательство АСТ": ООО "Издательство Астрель", 2002. - 151с.: цв. ил. - (Энциклопедия вооружения и военного костюма).
.Функен Ф. Средние века. Эпоха Ренессанса: Пехота - Кавалерия - Артиллерия / Ф. Функен, Л. Функен; Пер. с фр.М.Б. Ивановой. - М.: ООО " Издательство АСТ": ООО "Издательство Астрель", 2002. - 146с.: цв. ил. - (Энциклопедия вооружения и военного костюма).
.Яковенко Н. Вступ до історії / Наталя Яковенко. - К.: Критика, 2007. - 375с.
.Durdik J. Husitske vojenstvi, Praha, 1954, Druhe vydani.
.Piotr Marczak. "Wojny husyckie. Agencja Wydawnicza "Ergos. Warszawa.