Визвольна війна Богдана Хмельницького та її наслідки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ
Кафедра Історії
Реферат
на тему: "Визвольна війна Богдана Хмельницького та її наслідки"
Виконав ст. гр. МЕ04-13 Нечеса С.І.
Перевірив ст. викладач Висоцкий О.Ю.
Дніпропетровськ
Зміст
Вступ
1. Причини війни
2. Перебіг подій
2.1 1649р. Зборівська угода
2.2 1651р. Білоцерківська угода
2.3 1654р. Переяславська угода
2.4 1657р. Союз зі шведами
3. Наслідки війни
Висновок
.Історичні персони
Словник термінів
Вступ
В українській історії найважливішою подією XVII ст стала національно-визвольна боротьба нашого народу. На той час дуже сильно ускладнилася ситуація в соціально- економічній сфері суспільства.
Після придушення козацько-селянських повстань <#"justify">1. Причини війни
У цей час надзвичайно ускладнилася ситуація в соціально-економічній сфері. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю і ставали кріпаками. Значно погіршилося також становище міщанства й реєстрових козаків. Критичним було становище в національно-релігійній сфері. Усіляко обмежувалися можливості українців вживати рідну мову. Незважаючи на проголошувану владою свободу віросповідання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійні утиски були чинником, що об'єднував представників різних верств у їхніх протестах проти польської влади <#"justify">2. Перебіг подій
2.1 1648-1649рр. Зборівська угода
21 січня <#"justify">3. Наслідки війни
Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель: утворилася Українська держава і встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни, тому частина сучасних українських істориків, виходячи з того, що до корінних змін призводять революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією. До початку 1649р. основу політичної програми керівників повстання становила ідея політичної автономії для козацького регіону, тобто ідея козацького автономізму. Але вже взимку 1649р. висловлюється ідея незалежної української соборної державності, тим більше, що держава вже утворюється. Утворення її починається вже влітку 1648 р. Юридично фактичне існування Української держави визначається Зборівським договором. Були визначені територія держави, її кордони, адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні. Формується апарат управління. За зразок було взято організаційний устрій Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Вищим органом влади стала козацька військова рада, яка вирішувала найважливіші питання (вибори гетьмана та інш.). Зростає значення старшинської ради, до якої по суті переходять всі функції загальної ради. На чолі виконавчої влади був гетьман, в руках якого зосереджувалися найважливіші владні функції: він скликав ради, видавав закони (універсали та інш.), роздавав землі, затверджував старшину, очолював апарат управління, відав фінансами, мав право помилування, очолював збройні сили, керував зовнішньою політикою та інш. Апарат управління був кількох рівнів. Центральний апарат представляли гетьман та генеральна старшина, які становили гетьманський уряд (обозний, суддя, підскарбій, писар, осавули, хорунжий, бунчужний). При гетьмані знаходилися Генеральна військова канцелярія - центральна адміністративна установа. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. Полковий рівень становили полковник і полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий). Сотенний рівень становили сотник і сотенна старшина (осавул, писар, хорунжий). Селяни та міщани мали свої органи управління, але зверхніми над ними були козацькі органи. Тобто була територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ (на початку 1657р. - 18 полків) , правитель - гетьман та центральний уряд, місцева адміністрація, своя судова система і закони, система оподаткування, військо, дипломатичні відносини з іншими державами, своя символіка. За Б. Хмельницького держава виступала як суб'єкт міжнародних відносин.
Окрім цього глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави - Війська Запорізького. Затверджується козацька земельна власність, за природою - фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин. Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння. Також відбулися зміни і в соціальній структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників - магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю. Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства.
Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події вважати революцією. Соціальна революція призводить до зміни суспільного ладу, або сприяє цьому. В України ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи. У цілому ж взимку - навесні 1648р. все починалося як велике козацьке повстання, яке швидко переростає у широкомасштабну визвольну війну, в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси національно-визвольної революції, суть якої в звільнені від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави. До того ж будь-яка національно-визвольна революція має метою звільнення від іноземного панування, завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту, створення національної держави. Соціально-економічні завдання і класовий зміст національно-визвольної революції визначаються як внутрішніми умовами країни, так і характером тієї доби, під час якої вона відбувається.
Висновок
Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Б.Хмельницький. Хмельницький відновлює український політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості у собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості і рішучості боронити свої інтереси. Незалежно від тонкощів наукових оцінок, український народ завжди проявляв любов до батька Богдана. У свідомості величезної більшості українців, починаючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх з багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення.
Оцінюючи історичні виступи наших давніх нащадків можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь. Наступні гетьмани, хоч і якимось чином відстоювали незалежність, але регулярно погоджувались на переоформлення міждержавних угод в гірший для нас бік.
Але треба пам ¢ятати, що саме Хмельницький підняв свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію.
. Історичні особи
визвольна війна хмельницький зборівська угода
Зіновій Богдан Хмельницький (укр. Богдан Зиновій Михайлович Хмельницький) (27 грудня 1595 [6 січня 1596]) Суботів - 27 липня [6 серпня] 1657, Чигирин) - гетьман Війська Запорозького, полководець і державний діяч. Ватажок повстання проти Речі Посполитої, в результаті якого землі Війська Запорізького увійшли до складу Російської держави. Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Місцем народження вважається Суботів, як року народження вказують або 1595 (вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорію, що Хмельницькому 54 роки.[4]) або 1596год.
Найбільш поширеною є версія, що Богдан Хмельницький походив з шляхетського роду.
Данило Чаплинський (польськ. Daniel Czapliński) - підстароста чигиринський, ротмістр польського війська.
Відомий, як ворог Богдана Хмельницького. Вступив у конфлікт з Хмельницьким (через садиби і жінки), що стало одним з приводів повстання на Україні, який пізніше отримав назву Повстання Хмельницького. У 1649 брав участь в облозі Збаража, учасник битви під Берестечком у 1651. Був обраний депутатом до Коронний трибунал у Любліні в 1653
Іслям III Ґерай (Гирею) (1604-1654) - хан Криму в 1644-1654 роках. Син кримського хана Селямета I Герая. Правил Кримом у проміжку між двома правління Мехмеда IV Герая.
В юності під час війни з Річчю Посполитою царевич Іслям Герай потрапив у полон в 1629 році і провів у Польщі 7 років (1629-1636 роки). Після звільнення Іслям оселився в Османській імперії. У 1637 році новий кримський хан і старший брат Бахадир I Герай призначив Ісляма калгой. В 1640 році калга-султан Іслям Ґерай на чолі великої татарської орди зробив великий руйнівний похід на Україну. У 1641 році після смерті Бахадир Герая і вступу на ханський престол Мехмеда IV Герая Іслям Герай знову покинув Крим і поїхав у турецькі володіння. Через три роки, в 1644 році османський султан Ібрагім I відправив кримського хана Мехмеда IV Герая у відставку і призначив його старшого брата Ісляма Ґерая новим ханом. Зайнявши ханський престол, Іслям Герай призначив калгой свого молодшого брата Кирим Герая (1644-1651), а нурэддином - племінника Газі Герая, сина свого іншого брата Мубарак Герая. У 1651 році після загибелі калги Кирим Герая хан Іслям Герай призначив калгой колишнього нурэддина Газі Герая, а нурэддином зробив свого молодшого брата Аділь Герая.
Єремія (Ярема) Михайло Корибут-Вишневецький (польськ. Jeremi (Jarema) 17 серпня 1612, Лубни - 20 серпня 1651, табір під Паволочью) - державний і військовий діяч Речі Посполитої з роду Вишневецьких, воєвода руський (1646-1651), основний ватажок польсько-литовських військ під час повстання Богдана Хмельницького в 1648-1651 роках.
Миколай (Микола) Остроруг (пол. Mikołaj Ostroróg, 1593-1651) - польський шляхтич, політичний діяч і воєначальник. З 1634 коронний підстолій, з 1636 року - крайчий великий коронний, з 1638 року - підчаший. Староста: рогатинський,[1] тикоцинський з 1645 р., з 1646 - буський. Один з трьох реґіментарів королівських армій у 1648-1649 роках.Старший син Яна Остророга (воєвода Познані) та Катажини Мелецької, онук великого коронного гетьмана Миколая Мелецького. У 1603 році він вступивши до Академії у Замості під доглядом Шимона Шимоновича. Крім того, навчався за кордоном у Відні 1613, Кельн і Падуї від 1618-1619.
Служив 8 лютого - 17 березня 1633 маршалом Сейму, захищаючи політику уряду. Був відомий своєю вченістю, знав латину
Як воєначальник коронний брав участь у придушенні повстання Хмельницького. Козаки в насмішку над його вченістю називали його «латина» (відповідно, Владислава Заславського та Олександра Конецпольського називали «перина» і «дитина»). Був одним з командирів у розгромній для поляків битві під Пилявцями у 1648 році. Роком пізніше брав участь в облозі Збаража.
Ян II Казимир Ваза (польськ. Jan II Kazimierz Waza; 22 березня 1609, Краків, Польща - 16 грудня 1672, Невір, Франція) - останній король польський і великий князь литовський з династії Ваза (правив у 1648-1668 роках), князь опольський (Верхня Сілезія), також в 1648-1660 роках іменував себе королем Швеції. Батьками король Сигізмунд III (1566-1632) і Констанція Австрійська (1588-1631). Безпосереднім попередником на троні був його старший єдинокровний брат - Владислав IV.
Іслям III Ґерай (Гирею) (крим. III Islâm Geray, 1604-1654) - хан Криму в 1644-1654 роках. Син кримського хана Селямета I Герая. Правил Кримом у проміжку між двома правління Мехмеда IV Герая.
Зустрічаються в літературі варіанти написання: Іслям III Гірей, Іслям III Гірай, Іслям Гірей III. Ім'я хана зустрічається у варіантах Іслям і Іслам.
В юності під час війни з Річчю Посполитою царевич Іслям Герай потрапив у полон в 1629 році і провів у Польщі 7 років (1629-1636 роки). Після звільнення Іслям оселився в Османській імперії. У 1637 році новий кримський хан і старший брат Бахадир I Герай призначив Ісляма калгой. В 1640 році калга-султан Іслям Ґерай на чолі великої татарської орди зробив великий руйнівний похід на Україну. У 1641 році після смерті Бахадир Герая і вступу на ханський престол Мехмеда IV Герая Іслям Герай знову покинув Крим і поїхав у турецькі володіння. Через три роки, в 1644 році османський султан Ібрагім I відправив кримського хана Мехмеда IV Герая у відставку і призначив його старшого брата Ісляма Ґерая новим ханом. Зайнявши ханський престол, Іслям Герай призначив калгой свого молодшого брата Кирим Герая (1644-1651), а нурэддином - племінника Газі Герая, сина свого іншого брата Мубарак Герая. У 1651 році після загибелі калги Кирим Герая хан Іслям Герай призначив калгой колишнього нурэддина Газі Герая, а нурэддином зробив свого молодшого брата Аділь Герая.
Відмінною рисою правління Ісляма III стало спокій всередині Кримського держави, зазвичай роздирається міжусобної ворожнечею кланів. Іслям III намагався висувати на перші ролі в державі «служилую знати» - людей, що досягли високого становища у нагороду за службу ханові, а не в силу благородного походження. Робив він це вміло, намагаючись не викликати роздратування родової аристократії. Іслям III був щедрим правителем, оскільки на свої особисті кошти вів по всій країні будівництво і оновлення суспільних споруд (фонтанів, водопроводів, фортець тощо).
Ракоці Юрій II (30 січня 1621 - †7 червня 1660) - князь семигородський (з 1648).Син Юрія І Ракоці, продовжував політику батька й зносини з Богданом Хмельницьким, альо 1652, у зв'язку з походом Хмельницького на Молдавію, зірвав їх і уклав воєнний договір з Валахією та Польщею проти Молдавії.
р. відновив дружні стосунки з Україною, і 1656 р. був створений військовий союз Семигороду, України і Швеції проти Польщі (див. Шведський потоп). 1657 р. Ракоці, за допомогою українських і шведських військ, вдалося захопити значно частину Польщі, включно з Краковом і Варшавою, але він виявився нездібнім полководцем та політиком. Б. Хмельницький змушений був відкликати полковника Антіна Ждановича з козацьким військом на Україну, і Ракоці, будівель на власні сили, був оточений польським військом і 23 липня 1657 р. був змушений капітулювати під Чорним Островом на Поділлі.
Помер у місті Орадя (Великий замок) від ран, отриманих в битві місяцем раніше при опорі навалі турків на Трансильванію.
Словник термінів
Шляхта (пол. Szlachta) - провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Русі-Україні у 14 - 18 століттях.
Деякі елементи шляхти малі місце у Великому князівстві Київському, Королівстві Русі, Гетьманській державі та на окупованих українських землях у складі Російської Імперії чи Австрії, Угорщини і Молдавії.
У сучасній українській мові слово шляхта також використовується як синонім слова аристократія і може використовуватися для перекладу слів нім. Adel, фр. noblesse, англ. nobility , рос. дворянство.
Назву шляхта запозичено з чеськ. «šlechta» (пол. szlachta), яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht - рід, порода). Слово «шляхта» означає вид діяльності касти воїнів у кастовому суспільстві і походить від німецького слова Schlacht - битва.
Старшина- офіцерське стан козацьких і малоросійських (українських) військових формувань. Старшина ділилася на генеральну, військову, полкову, сотеннную. (див. козацька Старшина, Генеральна старшина). Звідси й козачий чин (звання) військовий старшина, який по Табелі про ранги на підставі указу Павла I від 22 вересня 1798 року відповідав майору, а в 1885 році, зі скасуванням в армії чину майора, був прирівняний до чину підполковника, що відповідало цивільного (статському) чину VII класу.
Козаки (давньорус. козакъ, підлогу. kozak, рос. козак) - вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Термін "козак" вперше згаданий у «Таємній історії монголів» 1240р. і означав самотню людину, не пов'язану з будинком і сім'я сім'єю]. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman - начальник) - назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове. В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладців.
Князь (княгиня) - титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8-20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття ставши даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.
У поезії слов'янських мовах назва герцога, принца, царя (королевич - "маленький цар"). У Хорватії і західно-слов'янські слов'янських мовах (наприклад, польська, сербська) слово використовувалось, щоб позначити "лорда", а в чеській, польській та словацькій також стало означати "священик" (Кнез, ksiądz, kňaz), а також "Герцог"
Гноблення - це положення, коли всім соціальним прошаркам відмовлено в соціальних і економічних привілеях, незалежно від того, чи знаходяться вони в опозиції владі або ні.
Хутір - вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.
Євреї (самоназва - йеhудим (éäåãéí) на івриті і йидн (ééãï) на ідиш) - стародавній народ семітського походження, висхідний до населення стародавнього Ізраїльського Царя царів[3][4], що живе в багатьох країнах світу (з 1948 року існує також єврейська держава Ізраїль). Чисельність на 2012 рік 13,855 млн осіб, з них 43 % в Ізраїлі і 39 % - у США
Військовий писар (кошовий писар) - виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі в 16-18 століття.
Розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування.
Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його замість писаря, страчувалася.
У роботі писарю допомагав кошовий підписарій.
Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця - каламар («калям» - від схід. тростина), яку він під час військових радий зберігав за поясом, а також гусіна перо, застромлене за праве вухо.
Обирався козацькою радою терміном на рік, але, як правило, займав цю посаду протягом багатьох років.
Останнім писарем Запорізької Січі був Іван Глоба.
1. <http://www.etofact.blogspot.com/2011/04/xvii.html>
. http://www.uk.wikipedia.org/wiki/Хмельниччина
. В.Й.Борисенко «Курс Української історії»/Київ, «Либідь», 1996р.
. Новий Довідник. Історія України. - К.: ТОВ "КАЗКА", 2005.