ясування суті вказаних понять уявляється обґрунтованим зупинитися на методологічних, наукових позиціях, що ведуть до найбільш повного їх визначення.
Розглядаючи терористичну діяльність як просту суму явищ, неможливо системно планувати боротьбу з цим явищем, отже недостатніми будуть і заходи протидії. Чітка характеристика терористичної діяльності як явища, зрозуміло, не є самоціллю, як і розроблення інших концептуальних положень. Вона послужить наскрізним орієнтиром для визначення завдань, правових, організаційних та ресурсних аспектів боротьби з тероризмом у структурі розроблення і здійснення великомасштабних заходів, що стосуються будь-якої сфери внутрішньої і зовнішньої політики України. Як вважає Ківалов С.В., формулювання понятійного апарата проблеми боротьби з тероризмом є необхідним міжнародно-правовим інструментом протидії цьому явищу.
Аналіз визначень тероризму, запропонованих вітчизняними і закордоними вченими, а також окремими державними або міждународними структурами, вказує на розбіжності із приводу цього поняття.
Очевидний також той факт, що у визначенні поняття «тероризм» ми бачимо «політичний підхід», а у визначенні поняття «терористична діяльність» - «правовий підхід», тому що тероризм як соціально-політичне явище постає як система взаємозалежних політично мотивованих дій, тобто як політичне насильство (діяльність), а терористична діяльність представляється як суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), тобто дається її правова юридична оцінка.
Розмитість поняття втім має певне спрямування. На думку О.О. Половко, головною вадою більшості визначень тероризму є його ототожнення з політичними злочинами, приписування виключно політичних мотивів. Існує думка, що тероризм включає кримінальне діяння, яке за своєю природою частіше є символічним і покликане впливати на аудиторію більшу, ніж безпосередні жертви. Під поняттям «символічний» розуміється узагальнюючий стереотипний символ. На думку В.А. Ліпкана, некоректно вживати термін «символічний» в контексті розгляду питань щодо ймовірних жертв тероризму. Інший аспект цієї проблеми полягає в тому, що провокування настання певної реакції у необмеженого кола осіб, а не спричинення реальної шкоди, містить основну мету тероризму.
Проаналізувавши деякі наукові праці, в яких при визначенні тероризму зазначалося на політичні цілі, можна констатувати, що у сучасних умовах тероризм вже не охоплюється поняттям політичного злочину. Розуміння цього феномену можливе із застосуванням системно-комплексного підходу, який нами було обрано як домінантний метод дослідження, і за допомогою якого можна досліджувати тероризм, всі його взаємозв'язки з іншими соціальними, соціально-політичними, соціально-правовими та іншими, в тому числі спорідненими явищами як цілісну систему, що має багато структурних елементів, які постійно взаємодіють і органічно пов'язані між собою.
Деякі автори, аналізуючи доктринальні визначення поняття тероризму, визначають тероризм як терористичні акти, які самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злочинів, але скоюються навмисно з метою викликати паніку, безлад і терор в організованому суспільстві, зруйнувати громадський порядок, паралізувати протидію терору з боку громадськості та інтенсифікувати біди та страждання суспільства.S. і Frank R. визначають тероризм як погрозу насильством, індивідуальні акти насильства чи кампанії насильства, які мають за мету, в першу чергу, навіяти поступово страх - тероризувати.
З цього визначення можна зрозуміти, що метою тероризму є навіювання страху. Проте автори не вирішують головного питання: для чого саме створюється цей стан.
І.І. Карпець дає наступне визначення тероризму. Тероризм - міжнародна або внутрішньодержавна, але яка має міжнародний (тобто охоплює дві і більше держави) характер, організаційна та інша діяльність, спрямована на створення спеціальних організацій та груп для вчинення вбивств та замаху на вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, застосування насильства і захоплення людей в якості заручників з метою отримання викупу, насильницького позбавлення особи свободи, поєднаного з глумом над нею, застосування тортур, шантажу і т.ін.; тероризм може супроводжуватися руйнуванням та пограбуванням жилих приміщень, будівель та інших об'єктів.
Крім того, слід звернути увагу на такі обставини. Як вбачається з визначення, автор не робить розмежування між актами тероризму, що вчинюються терористами одноособово, котрі підпорядковані тільки собі, і міжнародним тероризмом, де, по-перше, є необхідним елемент розповсюдженості цього явища як мінімум на дві країни або ж присутності у цій терористській групі представників як мінімум двох держав; по-друге, явищу міжнародного тероризму притаманна така ознака, як систематичність, тобто вчинення трьох або більше терористичних актів.
У даному випадку поняття систематичності дещо не збігається з поняттям систематичних злочинів у кримінальному праві проте на це є ряд підстав. У даному випадку за характером вчинюваних злочинів однією терористською групою можна стверджувати про міжнародний тероризм. Отже, не є обов'язковим наявність такого елементу системності, як охоплення всіх терористичних актів єдиною спільною метою.
Стаття 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» розкриває перелік основних термінів, що використовуються в антитерористичному законодавстві України. Подібний юридико-технічний прийом застосовується в багатьох законах України, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом»; ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тощо. Разом з тим у ст. 1 зауважено, що ці терміни застосовуються для цілей даного закону, а в інших нормативних актах вони можуть трактуватися більш вузько, наприклад у ст. 258 КК України.
Кожне з діянь, що входить у поняття тероризму, має спеціальну мету, завдяки чому вони відрізняються від злочинів проти життя, здоров'я, власності. Погроза застосування насильства - це чинення психічного впливу на потерпілого, створення в нього враження, що його здоров'ю буде заподіяно шкоду. Відповідальність за навмисне заподіяння шкоди здоров'ю передбачено статтями 121, 122, 125 КК України. Дані діяння можуть кваліфікуватися як акти тероризму, якщо вони переслідують такі цілі:
порушення громадської безпеки;
залякування населення - психологічний шок, у результаті якого необмежене коло осіб починає боятися терористів і не вірити в здатність правоохоронних органів справитися з ними;
- вплив на прийняття органами влади рішень, вигідних терористам, - при цьому актам насильства або погрозам має передувати або супроводжувати їх висування терористами вимог, заради задоволення яких вчиняються ці дії;
задоволення неправомірних майнових та (або) інших інтересів терористів - у даному випадку також повинні бути висунуті вимоги майнового або іншого характеру.
У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 259, 260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» настає відповідно до Кримінального кодексу України.
«Терористична діяльність» за змістом ст. 1 розглядуваного закону містить досить велике коло діянь, що згруповані в шість окремих напрямків.
. Планування, організація, підготовка і реалізація терористичних актів
. Підбурювання до терористичної акції, насильство над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях.
. Організація незаконного збройного формування, злочинного співтовариства (злочинної організації), організованої групи для реалізації терористичної акції, а також участь у такій акції.
. Вербування, озброєння, навчання і використання терористів.
. Фінансування завідомо терористичної організації або терористичної групи або інше сприяння їм.
Щоб з'ясувати суть підходу до визначення змісту поняття «терористична діяльність», вважаємо за необхідне проаналізувати наявне формулювання в законі. Зупинимося на кожному діянні, що згруповані в окремі напрямки.
«Терористична діяльність» за змістом ст. 1 розглядуваного закону містить досить велике коло діянь, що згруповані в шість окремих напрямків.
Перший напрямок, це планування, організація, підготовка і реалізація терористичних актів.
До планування терористичного акту належить розроблення стратегії і тактики його проведення, попереднє вивчення обстановки, можливостей прибуття на місце події і шляхів відходу для безпосередніх виконавців.
Організація терористичної акції включає в себе пошук співучасників, розподіл ролей між ними, вибір об'єкта, забезпечення конспірації.
У ході підготовки терористичного акту забезпечується озброєння групи терористів, задіяних у його проведенні, виготовлення або придбання вибухових пристроїв, розподіл ролей між співучасниками, формулювання вимог, висунутих на адресу влади держави.
Реалізація терористичного акту полягає в його безпосередньому проведенні: здійсненні вибуху, підпалу й інших дій, мета яких визначена в ст. 258 КК України.
Нагадаємо, що кожне з перерахованих вище діянь, утворює склад злочину, передбаченого ст. 258 КК України, але при цьому характеризує різні етапи злочинної діяльності, у тому числі підготовку до злочину і замах на злочин. Терористичний акт може бути припинений на стадії підготовки, але це не виключає кримінальної відповідальності осіб, що мали наміри його вчинити.
Другий напрямок - підбурювання до терористичної акції, насильство над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях.
Відповідно до ч. 4 ст. 27 КК України підбурювач - це особа, що за допомогою підкупу, умовляння, погрози або іншим способом, схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювання до вчинення злочину передбачає спонукання бажання, викликаного рішучістю, або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин.
Підкуп передбачає обіцянку або надання особі матеріальної чи іншої вигоди за участь у злочині. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.
Деякі статті Особливої частини КК України установлюють підвищену відповідальність за вчинення злочину з корисливих мотивів або по найму (ст. 447 КК України), і в таких випадках дії підбурювача кваліфікуються з посиланням на ст. 27 КК України.
Умовляння як різновид підбурювання означає систематичне або одноразове прохання чи переконання особи в необхідності вчинення злочину.
Інші способи підбурювання можуть полягати в обмані, відданні незаконного наказу або розпорядження й інших діях. Якщо буде встановлено, що особа, схилена до вчинення злочину, діяла в рамках ст. 42 КК України або була введена в оману щодо характеру своїх дій, її відповідальність виключається.
Підбурювання до дії має ініціативний характер, але не належить до безпосереднього планування злочинної діяльності або керівництва нею. Власне підбурювання передбачає визначеність об'єкта посягання (не можна підбурювати до вчинення абстрактного злочину, тому дії підбурювача мають бути конкретизовані), а також адресовано певній особі, що схиляється до вчинення злочину. За змістом ст. 1 Закону «Про боротьбу з тероризмом» сукупність підбурюючих дій має специфічну спрямованість, чим уточнюється кримінально-правове поняття підбурювання. Третій напрямок це організація незаконного збройного формування, злочинного співтовариства (злочинної організації), організованої групи для реалізації терористичної акції, а також участь у такій акції.
Самостійна кримінальна відповідальність за організацію незаконного збройного формування, злочинного співтовариства або злочинної організації передбачена статтями 255, 260 КК України.
Частина 5 ст. 17 Конституції України забороняє створення і діяльність будь-яких незаконних збройних формувань, цілі або дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу та порушення суверенітету і територіальної цілісності України.
Незаконним збройним формуванням за змістом ст. 260 КК України слід уважати організації, що крім загальних ознак злочинної організації мають і такі:
- вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачено законами України;
- вони мають організаційну структуру військового типу, характеризуються єдиноначальністю, підпорядкованістю і дисципліною;
- воєнізований характер завдань, що ставляться перед такою організацією, і методів та засобів, якими вони користуються.
Усе це вказує на те, що організація ставить перед собою специфічні цілі, що можуть покладатися лише на офіційно створені формування. Це виконання завдань суспільно-політичного характеру методами військових операцій; захоплення певних територій або їх утримання; придушення збройного або іншого організованого або масового опору владних структур; депортація населення; установлення режиму воєнного стану; знищення живої сили супротивника і його матеріальних об'єктів тощо.
Під створенням незаконного збройного формування розуміється організаційна діяльність, спрямована на розроблення завдань, які виконуються за допомогою цього формування, системи підпорядкованості і управління, матеріально-технічного забезпечення. Озброєність формування означає наявність в його членів будь-якого виду зброї, передбаченої Законом «Про зброю», основним призначенням якої є ураження живої сили і на носіння якої потрібні спеціальний дозвіл або спеціальне розпорядження органів внутрішніх справ.
Керівництво незаконним збройним формуванням означає діяльність із керування ним, тобто здійснення організаційно-розпорядницьких і адміністративних функцій: розроблення планів операцій, проведених цим формуванням, контроль за їх виконанням, навчання його учасників тощо.
Організація незаконного збройного формування кваліфікується за ст. 260 КК незалежно від того, у яких цілях воно створювалося. Якщо встановлено факт створення його з метою вчинення терористичних актів, дії винних кваліфікуються за ст. 260 і ст. 258 КК України. При цьому за ст. 258 КК України кваліфікується реалізація конкретних актів тероризму, якщо вони підпадають під диспозицію цієї статті.
Стаття 255 КК України установлює кримінальну відповідальність за такі види діянь:
створення злочинної організації для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, тобто діянь, що відповідають ст. 12 КК України;
керівництво злочинною організацією або участь у злочинах, учинених такою організацією;
організація, керівництво і сприяння зустрічам (сходам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів;
матеріальне забезпечення злочинної діяльності і координація дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.
Поняття злочинного співтовариства (злочинної організації) розкрито в ч. 4 ст. 28 КК України. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо його вчинено стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більш), члени якого організувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, а також керівництво і координація злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Ознаками організованості є чіткий розподіл функцій між співучасниками, ретельне планування злочинної діяльності, наявність внутрішньої жорсткої дисципліни тощо.
Створення злочинної організації означає здійснення будь-яких дій, у результаті яких з'явилася згуртована організована група, що вчиняє тяжкі або особливо тяжкі злочини (планування майбутньої злочинної діяльності, вербування членів групи тощо).
Слід зазначити, що кримінальна відповідальність установлена не тільки за створення незаконного збройного формування або злочинного співтовариства (злочинної організації), але й за участь у них.
Поняття організованої групи розкрито в ч. 3 ст. 28 КК України. Під нею розуміється усталена група осіб, що заздалегідь об'єдналася для здійснення одного або декількох злочинівУ склад організованої можуть входити два або більше співучасників.
При реалізації злочину організованою групою можлива співучасть, як правило, присутній чіткий розподіл ролей між співучасниками, оскільки особи, які планують злочинну діяльність, у безпосередньому виконанні об'єктивної сторони злочину участі не беруть. Про ступінь організації співвиконавців, що вчиняють злочин організованою групою, може свідчити координація злочинних дій, використання заздалегідь підготовлених засобів або знарядь учинення злочину (наприклад міліцейська форма, озброєння однакового зразка й ін.).
Стаття 1 Закону «Про боротьбу з тероризмом» спеціально обумовлює, що до терористичної діяльності належить створення незаконного збройного формування, злочинних угруповань (злочинної організації) або організованих злочинних груп для реалізації терористичних актів, а також і участь у таких актах. Проте кримінальне законодавство розглядає склади злочинів, передбачених статтями 255, 260 КК України, безвідносно до цілей їх створення, криміналізуючи ці діяння у загальній формі.
До терористичної діяльності належить й участь у подібних злочинних організаціях. Ступінь участі може бути різним: особа може займати керівні позиції в терористичній організації або бути рядовим виконавцем, залученим для участі в конкретній акції.
Четвертий напрямок - вербування, озброєння, навчання і використання терористів.
Вербування - це спосіб залучення до терористичної організації нових членів. Стимулами можуть виступати корисливі мотиви, коли особам обіцяють значну винагороду за участь у терористичній акції, ідеологічні й інші установки. Терористичні акти, учинені чеченськими терористами (зокрема у Москві восени 2002 р.), базувалися на сепаратистських ідеях і вимозі припинення бойових дій у Чечні.
Озброєння терористів передбачає постачання їм вогнепальної і холодної зброї, вибухових речовин і боєприпасів.
Терористичні організації можуть бути озброєні будь-якими видами зброї. Проте дії особи, що займається озброєнням осіб, які входять до складу терористичної організації, можуть кваліфікуватися як учинення злочину терористичного характеру у випадку, коли цій особі вірогідно відомо про те, який саме злочин буде вчинено з використанням цієї зброї. В іншому випадку відповідальність особи настає за ст. 263 КК України за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Навчання терористів охоплює, як правило, закріплення навичок вибухової справи, поводження з холодною і вогнепальною зброєю, основи медичної допомоги. Відомо, що в Чечні неодноразово виявлялися спеціальні табори для підготовки бойовиків, причому для їх навчання залучалися іноземні фахівці.
Використання терористів передбачає здійснення загального й ідейного керівництва організацією, координацію дій співучасників під час терористичної акції. Ідеологічне підґрунтя терористичної діяльності, досліджується багатьма вченими. Пятий напрямок це фінансування завідомо терористичної організації або терористичної групи або інше сприяння їм.
Міжнародний тероризм на сучасному етапі це високо ефективна і розгалужена мережа міжнародних корпорацій. Накопичення і переказування великих фінансових коштів здійснюються, через легальну фінансову систему.
Фінансування - це надання коштів або майна членам терористичної організації. Отримані активи використовуються для підготовки терористичних акцій (наприклад для закупівлі зброї, вибухових речовин і боєприпасів, засобів зв'язку). Міжнародні терористичні організації мають потребу в грошах для залучення нових прихильників, забезпечення підтримки на місцях і за кордоном, хоча, найчастіше, вони не прагнуть до фінансової вигоди. Одним зі способів фінансового підживлення терористичної організації, як і злочинності взагалі, є легалізація - «відмивання» доходів, які отримані злочинним шляхом.
Під іншим сприянням терористичній організації розуміється, наприклад, надання свого майна її членам (будинку, транспортного засобу тощо), пропаганда її ідей через засоби масової інформації (телебачення, радіо, Інтернет), представлення їхніх інтересів в органах влади тощо.
Терористична діяльність - це лише загальне поняття, а як усяке загальне, вона існує тільки в окремому, через окреме. Тому, щоб зробити правильний науковий висновок про те, які істотні ознаки і які саме об'єктивні реальності ми маємо включити в поняття «терористична діяльність», щоб правильно визначити його обсяги, потрібно дослідити ці об'єктивні реальності.
Отже, перейдемо до розкриття змісту поняття «терористична діяльність» від окремого до загального, тобто до розуміння на теоретичному рівні сутності терористичної діяльності як діяльності, спрямованої проти держави.
Відомо, що держава має свої постійні інтереси й захищає їх від будь-яких посягань. Вони можуть бути спрямовані на різні об'єкти й здійснюватися з різними цілями. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки окремі з них держава оголошує злочинами й під загрозою покарання забороняє їхнє вчинення.
При цьому конкретні посягання, спрямовані на порушення цієї заборони, здійснюються конкретними людьми в певний час і певному місці та за конкретних обставин. Саме в цьому зв'язку вони розглядаються як одиничні, як об'єктивна реальність.
Залежно від істотних ознак, властивим окремим формам терористичної діяльності, останні класифікуються на рівні особливого, як тероризм, захоплення заручника, посягання на життя державного або громадського діяча й інші. Але при цьому вони вже не мають самостійного існування, а являють собою абстракції поняття, які лише відбивають істотні ознаки якогось існуючого явища.
Але серед цих злочинів є й такі, які спрямовані на життєво важливі для держави безпосередні об'єкти: суверенітет, територіальну недоторканність, безпеку й обороноздатність, політичну й економічну системи держави з метою її підриву або ослаблення. «Родовим» об'єктом цих злочинів слід уважати громадська безпека, тобто
У зв'язку з викладеним уявляється обґрунтованим сформулювати терористичну діяльність як вид протиправної діяльності, спрямований проти громадської безпеки або міжнародного правопорядку, на досягнення терористами політичних цілей шляхом насильницького примусу органів державної влади.
Розуміння терористичної діяльності як частини підривної й у більш широкому розумінні - протиправної - має важливе наукове й практичне значення. Воно дозволяє звільнитися від уявлення, що існувало багато десятиліть, про те, що тільки частина терористичної діяльності як підривної і злочинної утворює склади злочинів. Причому, ніколи не ставилася проблема з'ясування, що ж являє собою інша частина, що не є злочинною.
Поняття терористична діяльність дуже повязано з розумінням та правовим визначенням поняття тероризм. Видова структура тероризму прямо впливає на види терористичної діяльності. Види терористичної діяльності трансформуються з кожним роком. Доказом цього є те, що за останні четверть століття прийнято понад 14 міжнародних конвенцій стосовно окремих проявів терористичної діяльності.
На підставі аналізу багатьох теоретичних розробок, сучасну терористичну діяльність можна класифікувати за низкою критеріїв.
За сферою дії терористична діяльність може бути внутрішньодержавною і транснаціональною (міжнародною).
Внутрішньодержавна терористична діяльність - це відкрите масове насилля з боку правлячої еліти, яка спирається на могутність державних інститутів. Цей вид тероризму повязаний з діяльністю як державних структур із протидії інакомисленню за допомогою насильства і насадження страху в суспільстві, так і з боротьбою опозиційних сил проти існуючого режиму, що має на меті зміну економічного чи політичного устрою своєї країни. Внутрішньодержавний тероризм характерний лише для певної країни і не виходить за її територіальні межі. Зародження такого виду тероризму історично повязано з Великою французькою революцією.
Транснаціональна (міжнародна терористична діяльність) визначається державним департаментом США як «тероризм, що зачіпає громадян і території більше, ніж однієї країни». Терористична діяльність стає міжнародною, підкреслює Л. Моджорян коли:
як терорист, так і його жертви є громадянами однієї держави чи різних держав, але злочин учинено за межами цих держав;
терористичний акт спрямований проти осіб, захищених міжнародним правом;
підготовка до терористичного акту провадиться в одній державі, а здійснюється в іншій;
учинивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, відтак постає питання про його екстрадицію.
З погляду належності субєктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм поділяється на державний і недержавний. Різниця між ними полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством із боку панівної еліти, що спирається на силу державних інститутів.
З точки зору ідентичності субєктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічний і релігійний.
Субєктами етнічного тероризму є групи, чий статус визначається етнічною належністю. Цей різновид тероризму є прагненням до зміни форми державного устрою, державотворення чи досягнення часткових змін у становищі відповідних етнічних груп.
Учасникам релігійної терористичної діяльності є терористичні організації, обєднані належністю до однієї конфесії. Однією з причин виникнення терористичної діяльності на релігійному ґрунті є фундаменталізм, притаманний у різних формах усім світовим релігіям. Як свідчать дослідження, терористична діяльність на релігійній основі виникає у випадку дискримінації певної релігійної групи.
За соціально-політичною спрямованістю розрізняють ліву і праву терористичну діяльність.
Ліва терористична діяльність орієнтується на різні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, маоїзм тощо). Мішенню для лівих терористів стають представники панівної політичної еліти, державні чиновники, співробітники органів безпеки, банкіри, бізнесмени, незалежні фахівці (економісти, юристи, журналісти), що співпрацюють з урядом, функціонери проурядових політичних партій.
Права терористична діяльність орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини й цінності. Мішенню для нього є, насамперед, ліві та ліберальні політики й активісти профспілкового руху. Праві терористи рідше створюють спеціалізовані бойові організації, намагаючись діяти у вигляді секретних бойових груп легальних організацій праворадикального характеру.
Політична терористична діяльність має власну класифікацію. За ідеологічними орієнтаціями виокремлюють праву (неофашистську, правоавторитарну) і ліву (революційну, анархістську, троцькістську тощо) терористичну діяльність.
За цілями, які переслідують політичні терористи, розрізняють терористичну діяльність: а) раціональну; б) ідеологічну; в) релігійну.
Основними методами політичної терористичної діяльності є: а) вбивства політичних, державних, громадських лідерів; б) викрадення, погрози, шантаж; в) вибухи у громадських місцях; г) захоплення приміщень, організацій, установ; д) захоплення заложників; е) провокування збройних зіткнень тощо.
За способами впливу на обєкт терористичну діяльність можна поділити на демонстративну та інструментальну.
Демонстративна терористична діяльність має на меті привернути увагу до якоїсь проблеми (наприклад екологічної: будівництво АЕС, захист довкілля, зберігання хімічних і ядерних відходів тощо), драматизувати її, викликати насамперед емоційну реакцію у політичних опонентів, які виступають як обєкт терористичних актів.
Субєкти інструментальної терористичної діяльності вважають психологічний ефект своїх дій побічним, другорядним. Його прихильники прагнуть досягнення суто реальних змін у владних відносинах. Це відбувається шляхом заподіяння фізичної шкоди політичним опонентам, а також іншим ні в чому не винним людям.
За засобами, що використовуються в ході терористичних актів, можна виокремити терористичну діяльність із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя, вибухові пристрої, літаки, танки, зенітні ракетні установки тощо), а також терористичну діяльність із застосуванням зброї масового знищення (біологічної, хімічної, ядерної тощо).
Усе вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що криміналістична протидія злочинам повязаним з терористичною діяльністю - це заходи, спрямовані на безпосереднє виявлення, розслідування, та запобігання, здійснювані з використанням криміналістичних сил, засобів і методів, а також діяльність, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин терористичної діяльності, сприятливих умов, явищ і процесів, що спричиняють зростання злочинності в цілому, що здійснюється уповноваженими на те підрозділами правоохоронних органів.
.2 Особливості криміналістичної характеристики злочинів, повязаних із терористичною діяльністю
З урахуванням специфіки терористичної діяльності, на нашу думку, до криміналістичної характеристики злочинів, повязаних із терористичною діяльністю, доцільно включити:
. Характеристику організованого терористичного формування, а також його звязків і взаємин з іншими злочинними організаціями.
. Характеристику системи даних про способи підготовки, вчинення і приховування злочинів.
. Типові наслідки терористичної діяльності.
Характеристика організованого терористичного формування, а також його звязків і взаємин з іншими злочинними організаціями
На нашу думку, організована злочинність і тероризм є взаємодіючими соціальними явищами, що вимагають погоджених заходів для їх усунення або нейтралізації. Очевидно, що організована злочинність за своєю сутністю й внутрішньою логікою розвитку об'єктивно створює передумови для стимулювання тероризму. Зростаючі масштаби організованої злочинності являють собою реальну загрозу безпеці держави і суспільства, оскільки вона посилює свої позиції через монополізацію багатьох видів протиправної діяльності. Вони контролюють такі прибуткові види протиправної діяльності, як наркобізнес, проституція, нелегальна торгівля зброєю, здирство, викрадення та ін. Примітивні злочини поступаються місцем великомасштабним акціям, які спрямовані не тільки на економіку і фінансову систему, а й здійснюють прямий вплив на політику держави і національної безпеки в цілому.
Водночас на організовану злочинність справляє вплив тероризм, що ініціює її розвиток, розширює можливості мафіозних співтовариств у досягненні кримінальних, політичних і економічних цілей. Деякі вчені вважають, що за сучасних умов можна говорити про поглиблення взаємозв'язку й взаємодії організованої злочинності й тероризму. Так, зокрема, відзначається, що, по-перше, лідери й учасники організованої злочинності зацікавлені в розширенні тероризму як соціального явища, що супроводжує її, по-друге, організована злочинність, створюючи систему безпеки, як її елемент передбачає терористичні формування, по-третє, лідери організованої злочинності, забезпечуючи собі ідеологічне прикриття, проводять лінію на організацію кампаній і підривних дій проти влади й правоохоронних органів, паралізуючи їхні можливості.
На думку, деяких авторів, «терористичним організаціям притаманні майже усі ознаки, що характерні для організованих злочинних угруповань, - наявність лідера, чіткий розподіл функцій, конспірація, дотримання неформальних норм поведінки, наявність грошового фонду підтримки».
На думку М.В. Семикіна, «терористична група характеризується тими ж ознаками, що й організована група, але при цьому включає в себе і додаткові ознаки, зумовлені особливістю терористичної діяльності». Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», терористична діяльність поряд з іншими видами діянь охоплює також пропаганду і поширення ідеології тероризму
Однією з найважливіших відмінних ознак організованої групи, яка водночас є кількісним показником її стійкості, виступає попередня зорганізованість на тривалу злочинну діяльність або ж на вчинення хоча б одного, але складного злочину, котрий передбачає необхідність багатоактної підготовки. Саме такими складними злочинами є злочини терористичної спрямованості. У працях дослідників, які займаються розробленням проблем кримінально-правового визначення тероризму (В.Ф. Антипенко, В.П. Ємельянов, В.А.Ліпкан) постійно підкреслюється, що злочини терористичної спрямованості - це багатообєктні злочини, що відзначаються складністю обєктивно-субєктивних ознак.
«Досить згадати події, - зазначають П. І. Орлов і Д.П. Альошин, - що відбулися в США у вересні 2001 р., коли один злочин, підготовлений та приведений у виконання терористичною організацією, призвів до загибелі тисяч людей, посіяв страх серед мирних громадян усього світу і, більше того, безпосередньо вплинув на наступні політичні події в міжнародному співробітництві».
Разом із тим деякі дослідники організованої злочинності не погоджуються із законодавчим визначенням такої кримінально-правової ознаки організованої злочинності, як обізнаність усіх учасників про план злочинної діяльності. «Як свідчать матеріали слідчої та судової практики, - стверджує В.П. Корж, - не завжди пересічні виконавці чи виконавці окремих незаконних операцій були обізнані про злочинну акцію, розроблену організатором групи або його консультантом. В організованій групі діє суворий принцип внутрішніх групових відносин, коли кожен повинен знати тільки те, що йому належить знати для виконання своїх кримінальних функцій».
П. І. Орлов і Д.П. Альошин у цьому звязку також відзначають, що «у великих організованих групах, які планують тривалу злочинну діяльність, далеко не всі учасники поінформовані про дійсні плани групи. Більше того, багато в чому завдяки цьому й досягається стійкість обєднання, здатність протидіяти його викриттю на основі конспіративної діяльності. В окремих випадках лише одному організатору або керівнику складу групи може бути відомо про дійсний злочинний план, що виходить за рамки планування одиничного злочину».
З такою пропозицією слід погодитись, і в цьому повністю переконує система відносин між учасниками організованої терористичної групи чи терористичної організації, безпосередні виконавці якої, в тому числі й терористи-камікадзе, нерідко досить далекі від усвідомлення того, якої кінцевої мети налаштовані досягнути організатори тієї чи іншої терористичної акції та які акції ними ще заплановані для досягнення кінцевої мети.
Терористичній організації притаманні ті ж ознаки, що й організованій терористичній групі, але в той же час їй притаманні й усі ті ознаки, котрі характерні для злочинної організації.
Тому вважаємо правильним такий висновок, що створення терористичної групи чи організації є різновидом організованої злочинності й терористичної діяльності. Питанню боротьби з терористичними формуваннями приділяється чи мале місця в наукових розробках українських вчених.
За критеріями принципів організації, ідеології й часу створення можна виділити такі терористичні групи: традиційні терористичні групи й групи нового покоління.
Традиційні групи - це структури, створені в 60-ті - 70-ті роки XX ст. (наприклад Palestіne Lіberal Organіzatіon). За ідеологічною і політичною спрямованістю групи характеризуються позицією підтримки окремих ідей націоналізму або марксизму. В організаційній структурі таких груп представлено окремі автономні осередки. Разом з тим, групи ієрархічні, а осередки не пов'язані горизонтальними зв'язками.
Звичайно вони нечисленні, у їх складі, як правило, одиниці, десятки, якнайбільше сотні членів. Можуть бути й більші організації, але це несе із собою появу певних труднощів, пов'язаних із конспірацією, вербуванням нових членів, необхідністю їх ретельної перевірки й т. п. Угруповання, що визнають необхідність організації й дисципліни, мають, як правило, ієрархічну структуру й кілька функціональних рівнів. В зазначених організаціях існує чіткий поділ керівного ешелону і кадрового складу, відділення осіб, що приймають рішення, від рядових членів. Керівництво сприймається як існуюче поза групою і є не тільки недоступним, але й часто невідомим рядовим членам.
Важливо розрізняти дві важливі структурні форми, характерні для терористичних організацій: вони є самодостатніми, автономними осередками. У цих горизонтальних групах, головним чином, виникають конфлікти через лідерство. З іншого боку, більші терористичні групи приймають структурні форми, типові для будь-якої формальної організації. Терористичне угруповання «Червоні бригади» (що діє в Італії), наприклад, найбільше схоже на армію.
Типова організація влаштована у вигляді піраміди. Вона містить як людей, що підтримують терористичні операції, так і тих, хто їх виконує, причому чисельний склад перших перевершує других у декілька разів. Отже, більшість людей, які беруть участь у терористичних організаціях, лише підтримують життєзабезпечення власне терористів.
Найменша група - це верхівка, відповідальна за керівництво. Як і в армійському середовищі, керівництво розробляє політику й плани, забезпечуючи загальне командування. Деякі дослідники вказують, що керівна структура терористичних організацій не так утворена, як у легітимних організаціях, через необхідність дотримання таємності. Командна структура в терористичних організаціях не може відкрито підтримувати зв'язок зі своїми членами; тому вона не може здійснювати щоденний оперативний контроль.
Другий рівень в ієрархії Дж. Фрайзера становлять активні кадри. «Активні кадри» - це ті люди, яких звичайно називають «терористами». Вони відповідальні за виконання завдань терористичних організацій. Залежно від розміру організації кожний кадровий терорист може мати в активі одну або більше спеціальностей. Інші терористи підтримують цих професіоналів, але активні учасники - це ударна сила терористичної групи. Важливо підкреслити, що після командної структури активні терористи становлять найменшу частину організації в більшості терористичних структур.
Слідом за «активними кадрами» розташовується велика й найважливіша структура терористичної організації - «активні співробітники». Вони необхідні для діяльності кожної терористичної організації. Будь-яка група може організувати вибух або викрадення, але для проведення кампанії вибухів і викрадень необхідна дієва підтримка Останньою й найбільш великою групою є «пасивні прихильники» організації. Цю групу вкрай важко виявити й охарактеризувати, тому що вони не завжди охоче вступають у терористичну групу. Часто пасивні прихильники використовуються навіть не підозрюючи про це; вони просто представляють сприятливий елемент політичного клімату, що дозволяє постійно поповнювати ряди терористів. Якщо мова йде про так званий лівий тероризм, то найчастіше - це молодь у віці до 30 років. Так, наприклад, за опитуванням суспільної думки, у 1971 р. кожний четвертий громадянин ФРН у віці до 30 років відчував «певну симпатію» до угруповання «Фракція червоної армії.
Більшість терористичних груп - невеликі за своєю чисельності й нараховують менш 50 осіб. Вони звичайно організують невелике число актів насильства, які можуть привертати суспільну увагу через ЗМІ, але їм не вистачає здатності підтримувати рівень постійного стабільного тиску на своїх опонентів або, інакше кажучи, вони не в змозі проводити довгострокові кампанії.
Під керівництвом, що складається з кількох людей, група найчастіше ділиться по конкретних завданнях. Секція розвідки відповідальна за вибір цілей і планування операцій. Секції підтримки забезпечують засоби, необхідні для нападу, а тактичні з'єднання відповідальні безпосередньо за терористичні акти.
Великі групи керуються тими ж організаційними принципами, але мають більші підрозділи, здатні виконати значні операції. В особливо великих групах підрозділи здатні діяти автономно. Великі групи мають тактичні з'єднання й секції підтримки для проведення терористичних кампаній.
Терористичні організації мають два основні типи підрозділів: осередок і «колону» (ланка). Осередок - це основний тип, що складається з 4- 6 осіб, вона звичайно має певну спеціалізацію; це може бути тактична група або розвідувальний підрозділ. У деяких організаціях обов'язки тактичних осередків залежать від завдання. Інші осередки призначені для підтримки операцій.
Принципи мережної організації терористичних груп нового покоління можна визначити такими категоріями:
відносна гнучкість;
децентралізація;
делегування повноважень з прийняття політичних рішень відповідним владним структурам;
вільні латеральні зв'язки між дисперсивними (розсередженими) групами й індивідами.
Окремі групи діють за принципом мережних окремих організацій і являють собою гібридні утворення, що сполучають мережні й ієрархічні принципи організації. Так дослідник тероризму М. Заніні, до даного типу відносить Hіzbollah, що діє в південному Лівані й має, з одного боку, формальну організаційну структуру, а з іншого боку, допускає взаємодію її членів, які не підкоряються принципам твердої ієрархії й контролю зверху.
Терористична мережа al-Qaeda являє собою тип складної мережі, що складається з порівняно автономних груп, діяльність яких фінансується із приватних джерел. М. Заніні відносить дану організацію до типу багатонаціональної спілки ісламських екстремістів, лідер якої фінансує й керує проведенням окремих операцій, але не виконує функцій прямого командування й контролю за всіма терористичними акціями. Роль лідера такої організації - координація й підтримка окремих дій численних осередків.
Можна відзначити такі характерні риси терористичних організацій, що використовують нові технології:
можливість через застосування інфраструктури новітніх технологій оперувати на території будь-якої частини світу;
можливість зміни форм фінансування за рахунок відходу від державної фінансової підтримки;
вищий рівень безпеки.
перцептивний менеджмент і пропаганда. Стратегія перцептивного менеджменту й пропаганди передбачає справляння впливу на суспільну думку, рекрутування нових членів організації й одержання джерел фінансування. Найважливішими компонентами даної терористичної стратегії є:
розсилання повідомлень,
широке висвітлення аспектів діяльності в ЗМІ,
Інтернет як альтернативний традиційним спосіб звертання до громадськості.
Поразка віртуальних цілей для тимчасового переривання функціонування інформаційних систем і заподіяння економічного й іншого збитку.
Руйнування фізичних або віртуальних систем, що є цілями терористичних операцій.
Стратегія проведення терористичних акцій із тимчасового порушення функціонування інформаційних систем без руйнування відповідної інфраструктури має на меті справляння на супротивника тиску для припинення ним опору насильству без застосування фізичних форм насильницьких дій, що викликають стан страху. Так як потреба в конспірації диктується діяльністю сил правопорядку, кожному осередку й кожній колоні звичайно надається досить високий ступінь автономії. Таким чином, терористична організація - це децентралізована структура, і чим більше група, тим більше ступінь децентралізації.
Це викликано не бажаним типом організації, а операційною необхідністю. У випадку проникнення в централізовану структуру представників сил безпеки один інформатор зможе знищити цілу організацію. Децентралізація передбачає відносну безпеку, тому що дуже мало осіб знають інших членів організації. З одного боку, це певний захист від повного провалу, але з іншого - існують певні труднощі в керуванні.
На папері організаційна структура здається гранично логічною, на практиці ж ця логіка модифікується через потребу для кожного з'єднання будь-якими способами захищатися від можливого викриття. Отже, члени різних осередків і колон звичайно не мають уяви про те, хто є іншими членами ІРА й що вони роблять. Вони одержують накази тільки від однієї людини, і ця людина, напевно, представляє верховне командування. Дана ситуація може призвести до розколу або, принаймні, до певного непорозуміння серед діючих груп і керівників організації. Саме тому ІРА важко керована.
Внутрішня дисципліна може стати основною проблемою для терористичної організації, тому що тут простежуються дві динаміки: одна, що прагне до єднання й співробітництва під впливом страху, і інша, що прагне до автономії через децентралізацію й конспіраціюДругою, не менш важливою проблемою в керуванні подібними організаціями є наявність безпосередньої тактичної підтримки для здійснення операцій. Як уважає Дж. Фрайзер, найважливішим елементом будь-якої терористичної групи є кількість і структура активних прихильників. Без активних прихильників неможливо провести значиму кампанію. Тому більша частина часу повинна бути витрачена на створення мережі активних прихильників, а не на проведення безпосередніх операцій.
Таким чином, на наш погляд, можна говорити про головне протиріччя більшості терористичних груп і організацій - наявність політичної мети й неможливість її здійснення малим числом активних прихильників.
Терористичні організації найчастіше прагнуть ретельно регламентувати поведінку своїх членів. У спеціальних правилах поведінки, розроблених для членів італійських «Червоних бригад» («Норми безпеки й стиль роботи»), які будь-який член бригади повинен знати напам'ять, передбачені не тільки правила утримання зброї, автомашин тощо, але й даються детальні вказівки щодо місцезнаходження й утримання квартир, поводження на вулиці, будинку, у громадських місцях і т.д.
Характеристика системи даних про способи підготовки, учинення і приховування злочинів і типові наслідки їх застосування
Одним із ключових елементів оперативно-розшукової та криміналістичної характеристики є спосіб учинення злочину. Як відзначає О.М. Іщенко, для вдосконалення знань співробітників органів внутрішніх справ важливе значення має вивчення способів вчинення злочинів.
Відповідно до КПК України спосіб учинення злочину підлягає обов'язковому доказуванню в процесі дізнання, досудового слідства і судового розгляду. Саме поняття способу вчинення злочину в кримінально-правовій і криміналістичній науці має різні тлумачення. Заслуговує на увагу погляд М.Є. Короткевича, який вказує, що «спосіб учинення злочину не тільки служить кваліфікуючою ознакою, але й у ряді випадків є найважливішим елементом, що розмежовує злочин і адміністративне чи цивільне правопорушення»
П.П. Андрушко, розглядає спосіб учинення злочину як «сукупність окремих рис самої дії (бездіяльності), за допомогою яких досягається злочинний результат».
Безумовний пріоритет у визначенні поняття способу учинення злочину, безсумнівно належить Г.Г. Зуйкову, який присвятив аналізу цього питання дисертаційне дослідження. Він стверджує, що «спосіб учинення злочину є необхідним елементом кожного злочинного діяння, оскільки кожне з них здійснюється за допомогою певної поведінки суб'єкта, наміри якого не можуть бути реалізовані інакше…» Дослідження способів учинення злочинів і використання отриманих даних у науково-організаційній діяльності з боротьби зі злочинністю необхідно обґрунтовувати з урахуванням закономірностей, які визначають зміст і форми поведінки людей».
З наведеного вище можна зробити висновок, що з визначення поняття способу вчинення злочину, випливає і його службова роль в аналізі злочинів терористичної спрямованості. Він характеризує злочинне діяння з якісного боку, вказує, як учинено суспільно небезпечну дію (бездіяльність), які саме прийоми застосовані, їх порядок і послідовність, які сили і засоби були використані для вчинення злочину. Отже, спосіб учинення злочину виступає в ролі ознаки, що характеризує якісну своєрідність протиправного діяння, яка показує його індивідуальні особливості, властиві дії в конкретній злочинній ситуації, дозволяє виявити злочин, коло осіб, які причетні до нього, і задокументувати їх злочинні дії. Ці способи мають багатоступеневий характер, складаються з безлічі дій, прийомів, операцій.
Способи вчинення терористичних нападів дуже різні, але в діях злочинців проявляються характерні, типові закономірності при нападі на аналогічні за своєю природою об'єкти.
Як уважають В.А. Ліпкан, Д.Й. Никифорчук, слід чітко усвідомлювати механізм тероризму: вчинення злочину одними особами проти інших з метою впливу на третіх осіб. Тільки в цьому випадку, коли на створення цього стану занепокоєності були спрямовані дії злочинців з метою використати його для досягнення інших цілей може йтися про тероризм..
Злочинці можуть використовувати і можливість легендованого огляду житла, приміщення банку, фірми під виглядом співробітників телефонної, радіотрансляційної або електричної мережі, співробітників інших комунальних служб тощо.
Відповідно до розробленої нами оперативно-розшукової характеристики тероризму характерними ознаками підготовки до вчинення актів тероризму є:
підшукування об'єктів для нападу, вивчення режиму їх роботи і охорони,
періодичність надходження і порядок зберігання імовірних предметів нападу;
вивчення злочинцями шляхів підходу та відходу до об'єкта нападу та детальне вивчення прилеглої території;
навчання членів терористичного формування прийомам виготовлення та використання вибухових пристроїв, роботи з металорізальною апаратурою, способам учинення насильницьких дій, застосуванню зброї, виготовленню пристроїв для деблокування сигналізації, відпрацювання дій з використання спеціальної техніки, правилах конспірації;
учинення іншого злочину (угони автотранспорту, заволодіння зброєю, крадіжка металорізальної апаратури, зброї тощо);
попереднє моделювання дій кожного з учасників терористської групи в умовах різного рівня інтенсивності протидії з боку правоохоронних органів під час учинення акту тероризму;
підготовка тайників для зберігання викраденого;
установлення корумпованих зв'язків із працівниками правоохоронних органів;
проведення підготовчої пропаганди;
використання ЗМІ для ведення інформаційних війн;
виготовлення документів прикриття (паспорти, посвідчення працівників правоохоронних органів тощо).
Характерними, типовими закономірностями при вчиненні актів тероризму також є те, що:
члени терористських формувань порівняно рідко вчиняють злочини за місцем свого безпосереднього проживання (квартал, район);
учинення актів тероризму трапляється, як правило, вдень, із застосуванням вибухових пристроїв, зброї та автомототранспорту, а також сучасних засобів зв'язку;
перед учиненням акту тероризму злочинці попередньо вивчають маршрут руху майбутньої жертви та її охорони, правила і принципи зміни охорони об'єкта розташування нарядів патрульно-постової служби в даному районі і можливість їх реагування на сигнал тривоги, встановлюють спостереження за об'єктом злочинного посягання.
Для вчинення терористтичних нападів злочинці застосовують вогнепальну зброю, якою заволоділи до цього (при нападі на працівників міліції, військовослужбовців та інших посадових осіб, які мають право носіння табельної зброї), або купують зброю в осіб, які незаконно її зберігають, займаються контрабандою зброї, викрадають зі складів військових частин, тирів, шкіл; самостійно переоснащують або виготовляють зброю.
Про сталість злочинної діяльності терористських формувань свідчить і те, що члени групи застосовують:
методи конспірації («маски», грим, парики, сонцезахисні окуляри і т. ін.);
форму чи підроблені посвідчення працівників органів внутрішніх справ;
перебувають на нелегальному становищі та використовують заходи контрнагляду за співробітниками правоохоронних органів.
Спосіб приховання злочинів - це причинно пов'язана зі здійсненням підготовки і виконання діяння система навмисних дій злочинця, спрямованих на протидію розкриттю, розслідуванню й запобіганню злочинам.
Значення визначення способу приховання злочину дуже важливе, тому що його встановлення нерідко є ключем до розкриття злочину. Установлення факту участі особи в прихованні злочину є непрямим доказом її провини у вчиненому злочині.
Криміналістикою вироблено комплекс методів і засобів викриття способу приховання злочину. Залежно від предмета вивчення їх можна розділити на методи й засоби, які вироблені криміналістичною технікою, тактикою й методикою розслідування окремих видів злочинів - розділами криміналістичної науки.
Тактичними методами й засобами викриття способу приховання злочину є тактично грамотно вчинені слідчі дії, спрямовані на доведення відповідних дій злочинця: допит, пред'явлення для впізнання, огляд, проведення експертиз.
При цьому головними способами приховання є такі:
забезпечення маскування причетності конкретних осіб до терористичної діяльності;
захист від проникнення під легендою до терористичного формування працівників оперативних підрозділів;
забезпечення шифрування джерел доходів членів терористичного формування.
Найпростішою формою маскування діяльності терористичного формування є перебування його членів на нелегальному становищі. Це характерно для тих терористичних груп, що складаються з осіб, які втекли з місць позбавлення волі, ухиляються від відбуття кримінального покарання, переховуються від слідства та суду.
На відміну від терористтичних груп, які перебувають на нелегальному становищі, питання маскування для членів терористичних груп, які проживають легально, відрізняються виключною складністю. Останні повинні створювати серед оточуючих видимість законослухняного способу життя, своєю поведінкою не привертати до себе увагу працівників правоохоронних органів. Засобами досягнення цього є:
намагання позитивно зарекомендувати себе перед органами внутрішніх справ, включно до участі в окремих заходах з охорони громадського порядку (громадські помічники по лінії ДАІ та інших служб міліції, позаштатні співробітники);
влаштування на роботу в офіційно існуючі заклади, або використання підроблених документів реально існуючих установ, нібито з місця своєї постійної роботи;
встановлення доброзичливих стосунків із сусідами та іншими знайомими за місцем проживання;
ухилення від особистих контактів та спілкування з особами, які мають стійку кримінальну орієнтацію та не входять до кола близького оточення;
надання фіктивної інформаційної допомоги оперативним підрозділам щодо викриття інших конкуруючих терористичних груп тощо.
Крім цього, щоб уникнути викриття, терористи вивчають засоби та методи, які використовуються правоохоронними органами в оперативно-розшуковій діяльності, впроваджують контрспостереження з використанням технічних засобів, влаштовують своїх членів на роботу в правоохоронні органи тощо. На нашу думку, застосування конспірації у сучасних терористичних організаціях є тією особливістю, що відокремлює терористів від інших злочинців.
Після вчинення злочину терористи знищують одяг, предмети, які використовували при нападі, забезпечують собі «алібі», чинять психологічний тиск на потерпілих і свідків, а також вживають активних заходів щодо інформаційного забезпечення власної протиправної діяльності.
На місці злочину терористи часто застосовують спеціальні та хімічні речовини з метою знищення слідів злочину. Наприклад, посипають підлогу у приміщеннях та свої сліди речовинами, які утруднюють застосування службово-розшукових собак та знаходження відбитків пальців рук. Також слід зазначити, що аналіз масиву таких злочинів свідчить про застосування вибухових пристроїв на дистанційному управлінні, що ускладнює роботу щодо пошуку осіб, які вчинили злочин.
Дуже важливим є розуміння щодо кількості нападів. Члени терористичних групи можуть об'єднатися як для вчинення кількох актів тероризму, так і для вчинення навіть одного. Ідеться про те, що одиничний акт тероризму за своїми масштабами та труднощами його реалізації (напад на установу або особу, яка особливо пильно охороняється) потребує створення на час підготовки та вчинення злочину стійкої озброєної трупи осіб.
При цьому слід ураховувати те, що в цьому випадку може і не бути одночасно усього комплексу зазначених ознак стійкості. Але наявність хоча б однієї з них дає підстави зробити висновок про можливість віднесення такої злочинної групи до терористичної.
За своєю озброєністю такі формування подекуди нагадують невеликі армійські підрозділи. Усе вищезазначене дає змогу зробити такий висновок:
сутністю предметної оперативно-розшукової характеристики тероризму є опис характерних оперативно-розшукових ознак, які прямо чи непрямо вказують на створення терористичного формування та його протиправну діяльність;
зміст предметної оперативно-розшукової характеристики тероризму становлять сукупність характерних оперативно-розшукових ознак (прикмет), які прямо чи непрямо вказують на виникнення (створення) терористичних формувань, їх злочинну діяльність, характеризують вчинення конкретних злочинних посягань, а також способи приховування слідів злочинної діяльності такого роду.
Конкретні форми терористичної діяльності трапляються як у «чистому», так і в «змішаному» вигляді.
Це по-перше, використання в терористичної діяльності вибухових пристроїв. Причини, з яких терористи віддають перевагу використанню підривних пристроїв, очевидні: у результаті вибуху забезпечується «ефективність» терористичного акту, тобто заподіюється значний збиток.
Виготовлення вибухового пристрою не вимагає значних фінансових і матеріальних витрат. Можливість використання вибухових пристроїв із дистанційним керуванням і годинниковим механізмом підвищує безпеку терористів. Крім того, вибухи незмінно широко висвітлюються засобами масової інформації, що має немаловажне значення для терористів.
Вибухові пристрої використовуються для руйнування транспортних засобів (повітряних і морських суден, об'єктів залізничного транспорту тощо), а також знищення інших цілей поза транспортом.
Розрізняють кілька видів вибухів, але в злочинних цілях здебільшого використовується так званий хімічний вибух, тобто миттєве виділення великої кількості енергії, повязане з раптовою зміною стану речовини (переважно з твердого в газоподібний). Цей вибух супроводжується руйнуванням і розкиданням навколишнього середовища, виникненням і розповсюдженням у ньому ударної хвилі. Вибухові речовини, що використовуються для здійснення вибухів, різні за своїми характеристиками, а, отже, і застосуванням
Необхідно відзначити особливу небезпеку розглянутого способу здійснення терористичного акту. Інформація про такі злочини, погроза їх повторення і висока ймовірність використання терористів-самогубців справляє серйозний психологічний вплив на різні групи населення.
Отже, проаналізувавши більш ніж 100 найвідоміших актів тероризму, ми виокремили тільки сім основних видів вибухів.
Вибух бомби безпосередньо у тому місці, яке терористи бажають знищити (наприклад у місті Фастів Київської області стався вибух гранати, прикріпленої із зовнішнього боку до ручки вхідних дверей квартири начальника відділу боротьби з організованою злочинністю).
Вибух бомби терористом-камікадзе (наприклад замах на прем'єр-міністра Індії Ганді у 1984 р., терористичний акт у США 11 вересня 2001 р.)
Вибух бомби, що надійшла поштою (так стався вибух бомби в Ізраїльській Раді в Лондоні 9 вересня 1972 р., коли загинула одна людина, яка розкрила листа, що надійшов до Ради). Ще одним прикладом є діяльність Теда Казінські, який мешкав у США. З 1978 р. він почав розсилати відомим американцям (вченим, бізнесменам) бомби-посилки. Усього розіслав 16 бомб. Унаслідок таких дій загинуло 4 особи, декілька осіб було поранено. Мотиви своєї діяльності він обґрунтовував необхідністю протистояння технологічному базису суспільства. Був виданий поліції рідним братом у 1996 р.).
Вибух бомби у повітряному судні (зокрема, вибух бомби у літаку американської компанії «Пан Амерікан» у Локербі (Шотландія), внаслідок чого загинуло 140 осіб).
Вибух бомби поруч з об'єктом, який необхідно знищити. (Так 5 лютого 1998 р. в м. Сімферополь стався вибух невстановленого пристрою поряд зі службовою автомашиною першого заступника голови Ради міністрів АРК, голови Керченського міськвиконкому О. Сафонцева, внаслідок якого отримали поранення О. Сафонцев, який 23 лютого внаслідок отриманих поранень помер, і міліціонер спецпідрозділу «Беркут» Р. Гаркуша, який його супроводжував. Пошкоджено також автомашину та розбито шибки 16 вікон приміщення турбази, де тимчасово проживав О. Сафонцев. Вибуховий пристрій було закладено в урні для сміття біля входу до будинку.
Вибух бомби у вантажній машині (наприклад, вибух вантажівки у Бейруті позбавив життя 241 особу).
За способом вчинення, злочини, повязані із застосуванням кримінальних вибухів, є: 1) очевидними (засобом таких злочинів є гранати, фугаси, вибухові пристрої з дистанційним управлінням тощо, які застосовуються, як правило, в умовах очевидності і розраховані на раптове досягнення результату); 2) неочевидними (засобом таких злочинів є вибухові пристрої уповільненої дії в яких використовується часовий механізм).
Спосіб вчинення злочину вказує на особистість злочинця (його досвідченість), особливості потерпілого від злочинного посягання, характеризує засоби приховання (маскування) злочину, доставки засобів злочину - вибухових пристроїв, бойових припасів тощо. Наприклад, саморобні радіокеровані вибухові пристрої, сховані в інших обєктах можна визначити тільки за допомогою спеціального радіоелектронного обладнання. Однак існують загальні демаскуючі ознаки, а саме: речі побутового вжитку, що знаходяться у незвичних місцях; залишені в громадських місцях коробки, сумки, пакети тощо; дитячі іграшки (макети літаків, автомобілів, військової техніки, плавучих засобів тощо); виносні електричні джерела живлення (акумулятори, сухі хімічні елементи); безпосередньо вибухові речовини або вибухові пристрої промислового виробництва.
Свої особливості мають і способи доставки вибухових речовин (пристроїв) чи бойових припасів, які залежать від багатьох обставин, до яких, в першу чергу, необхідно віднести такі: параметри вибухових пристроїв, можливість доступу до обєкта, час необхідний для вчинення злочину.
Тематиці скоєння злочинів з використанням вибухівки значну увагу приділяє, у своїх працях С.В. Діденко.
По друге, викрадення повітряного судна або інше злочинне втручання у діяльність цивільної авіації.
Сьогодні боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації тісно повязана з міжнародною діяльністю по боротьбі з тероризмом. Явище, яке ЗМІ першими охрестили як «повітряний тероризм» справді стало одним із найефективніших «інструментів» сучасного тероризму. Взагалі, «акт незаконного втручання в діяльність цивільної авіації» - узагальнююче (родове) поняття, що стосується угону повітряного судна, незаконного захоплення повітряного судна, актів, що направлені проти безпеки цивільної авіації, повітряний тероризм, повітряне піратство та ін. Зазвичай поняття та тлумачення злочинних дій, що загрожують безпеці цивільної авіації, не мають чіткого розмежування. Вони мають бути належним чином висвітлені у міжнародних конвенціях та в національних законодавствах.
Нормативно-правові акти багатьох держав містять доволі широку типологію актів незаконного втручання в діяльність цивільної авіації. На наш погляд, це такі акти незаконного втручання:
-вибух повітряного судна;
-захоплення та угон повітряного судна;
спроба захоплення та угону повітряного судна;
диверсія (спроба диверсії);
напад на землі (в тому числі із захопленням заручників);
погрози на адресу субєктів цивільної авіації;
блокування повітряного судна чи обєктів цивільної авіації;
несанкціоноване проникнення на повітряне судно;
несанкціоноване проникнення на обєкти цивільної авіації.
інцидент, інші актів незаконного втручання.
Питання кваліфікації незаконних актів, направлених проти безпеки цивільної авіації, ускладнюється ще й тим, що зазвичай значно різниться у різних національних законодавствах з цього питання. В зарубіжних законодавствах одних держав можемо зустріти положення про «повітряне піратство», в інших - hijacking («хайджекінг») або aircraft hijacking, чи навіть skyjacking («скайджекінг»), третіх - незаконне захоплення повітряного судна, четвертих - про угон повітряних суден, що не завжди відповідає визначенню злочину за Токійською, Гаазькою та Монреальською конвенціями.
Ця форма терористичної діяльності (викрадення, знищення повітряних судів) приводить до значних людських жертв і приковує до себе увагу засобів масової інформації. Цим пояснюється те, що значну частину терористичних актів складають захоплення, викрадення, знищення повітряних судів і інші зазіхання на безпеку цивільної авіації.
Третя форма це захоплення і викрадення морського судна і інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства.
Захоплення, затримки і пограбування морських торгових і інших цивільних суден, їхніх екіпажів і пасажирів (піратство) має багатовікову історію.
Морський тероризм, що почав загрожувати світу і безпеці на початку 60-х років XX ст., і піратство - явища не цілком ідентичні. Зміст цих двох понять частково збігається. Це має місце у випадках, коли одне і те ж діяння (захоплення морського судна) потрапляє під норми про піратство Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права і спрямованої проти міжнародного тероризму Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства.
Разом із тим, існують розходження в їхніх цілях і об'єктивній стороні. Піратство завжди відбувається в особистих (як правило, корисливих) цілях.
Об'єкт піратства - особа, яка є членом екіпажа чи пасажиром судна, а також майно, що знаходиться на борту судна і саме судно. Але за умови, якщо морське судно перебуває у відкритому морі. А для кваліфікації як акту «морського тероризму» відповідно до Конвенції і Протоколу, підписаних у Римі в 1988 р., не потрібно відповідності діяння цій вимозі.
Прикладом морського тероризму може служити захоплення терористами італійського морського лайнера «Акилле Лауро».
Четверта форма це захоплення заручників. З етимологічної точки зору в українській мові слово «заручник» тлумачиться як «особа, насильно ким-небудь затримана в забезпечення того, що державою або організацією, до яких особа належить, будуть виконані які-небудь вимоги, зобов'язання».
Планування операції із захоплення заручників характеризується такими діями:
1.Визначається мета захоплення, можливі шляхи її досягнення;
2.Підбираються співучасники;
.Підшукуються необхідні засоби;
.Здійснюється вибір об'єкта, здійснюється його розвідка;
.Виявляється наявність охорони, засобів зв'язку, маршрути пересування;
.Намічається місце нападу;
.Ураховується ступінь ризику при захопленні об'єкта;
.Виділяються учасники терористичної акції.
Як приклад захоплення заручників, можна навести випадок у Ростові-на-Дону, коли відповідно до заздалегідь розробленого плану чотири терористи, попередньо захопивши автобус із водієм, увірвалися в будинок школи і, погрожуючи зброєю, вивели дітей і вчительку з класу, посадили в автобус і оголосили заручниками. Злочинці висунули вимогу надати їм вертоліт Ми-8 для перельоту в Іран. Істотне значення мають мотиви і цілі злочинців. У ряді випадків особи, які захоплюють заручників, висувають «комбіновані» вимоги: виплата викупу і виконання вимог політичного характеру. Тим часом, терористи, психіка яких порушена, здатні на ірраціональні, непередбачені вчинки, що повинне враховуватися при переговорах з ними, підготовці і проведенні акцій звільнення заручників.
Останнім часом у СНД і багатьох країнах Заходу часто згадується така форма тероризму, як захоплення заручників для шантажу державних, правоохоронних органів.
Можна також відзначити інші форми тероризму: «ядерний тероризм», «хімічний тероризм», «екологічний тероризм», «біологічний тероризм». Широке поширення одержав так званий «психологічний тероризм».
Терористи прекрасно розуміють, що в них не завжди є необхідність у масових убивствах людей. Бажаного результату можна досягти, якщо буде створена ілюзія, наприклад, володіння смертоносною зброєю і готовності її застосування. Таким чином, шляхом психологічного шантажу, вчиняється тиск на громадськість.
У практиці правоохоронних органів почастішали випадки такого явища, як відправлення на адресу посадових осіб, державних установ анонімних листів із погрозами диверсійних актів у випадку невиконання вимог про виплату великих грошових сум.
Останнім часом занепокоєння співробітників правоохоронних органів і вчених, що займаються проблемами протидії терористичної діяльності, викликає така нова форма терористичної діяльності, як кібертероризм (електронний, комп'ютерний тероризм). Під кібертероризмом розуміють навмисну мотивовану атаку на інформацію, оброблювану комп'ютером, комп'ютерну систему чи мережі, що створює небезпеку для життя і здоров'я людей, настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту.
Виникнення такої форми тероризму пов'язано з інтенсивним розвитком мережі Інтернет і розширенням кількості її користувачів. Так у США їх нараховується 158 млн. осіб, у Європі - 95, в Азії - 90, у Латинській Америці - 14, в Африці - 3. Мережа Інтернет охоплює сьогодні 150 країн світу.
Особливу стурбованість у правоохоронних органів викликають терористичні акти, пов'язані з використанням глобальної мережі Інтернет.
Кібертерористи під виглядом програм захисту поширюють віруси, одержуючи, таким чином, контроль над комп'ютерами поліції, лікарень, аеропортів. Використовуючи інформацію в цих системах, вони збивають з курсу літаки, змінюють історії хвороби пацієнтів, убиваючи, таким чином, людей.
З метою організації протидії «комп'ютерному тероризму», в тому числі поширенню через глобальні та національні мережі зв'язку ідеології тероризму, пропаганди насильства, війни і геноциду Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. №1694 заплановано розробити з урахуванням рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо боротьби з міжнародним тероризмом проекти Законів України «Про моніторинг телекомунікацій», «Про захист інформації в мережах передачі даних», «Про регулювання українського сегменту мережі Інтернет».
У цілому, шлях точного перерахування усіх можливих способів вчинення тероризму ми вважаємо безперспективним, оскільки:
- неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення тероризму;
із часом будуть удосконалюватися способи та засоби вчинення тероризму, що необхідно постійно відображати у диспозиції;
постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом;
перерахування способів та засобів вчинення актів тероризму змістить акценти не на характерні ознаки цього злочину, які ми аналізували раніше, а на способи та засоби його вчинення, які набудуть домінуючого становища (бо тероризм буде визначатися способами та засобами вчинених дій) і, як наслідок, стануть визначити те чи інше діяння як тероризм.
Викладене, на наш погляд, є одним із суттєвих резервів підвищення ефективності діяльності оперативних підрозділів із протидії злочинам, повязаним із терористичною діяльністю.
2. Основні організаційні напрямки вдосконалення протидії злочинам, повязаним з терористичною діяльністю
2.1 Деякі організаційні засади виявлення злочинів, повязаних з терористичною діяльністю
Тероризм, як і будь-яка інша злочинна діяльність, потребує відповідного організаційного та матеріально-технічного забезпечення, що, у свою чергу, зумовлює взаємоповязаність угруповань терористичної спрямованості з іншими субєктами кримінального середовища. Такий взаємозвязок проявляється, перш за все, у придбанні терористами зброї, вибухівки, спеціального спорядження тощо, що обумовлює тісні контакти терористичних угруповань з іншими злочинними групами та організаціями. Зазначене обумовлює участь у виявленні злочинів, повязаних з терористичною діяльністю, наряду з іншими і органи внутрішніх справ.
Міністерство внутрішніх справ України у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» серед суб'єктів, покликаних здійснювати боротьбу з тероризмом, посідає особливе місце. Мета їх діяльності у сфері громадської безпеки випливає із загальних цілей, що сформульовані й закріплені в чинному законодавстві. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» вона покликана захищати життя, здоров'я, права й свободи громадян, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань. Ці цілі деталізуються до рівня, на якому кожна конкретна мета виступає як завдання. Тому під завданнями міліції у галузі боротьби з тероризмом необхідно розуміти реальні, конкретні цілі. Деталізація цілей діяльності органів внутрішніх справ у сфері боротьби з тероризмом знаходить своє вираження в завданнях, сформульованих у ст. 2 Закону України «Про міліцію». Зокрема, основними завданнями міліції є: запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили тощо.
На жаль, у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» законодавець не здійснив конкретизацію цілей діяльності органів внутрішніх справ, як і інших субєктів, до рівня завдань. Загальним завданням суб'єктів антитерористичної діяльності, визначених указаним законом, є боротьба з тероризмом. Цілі та завдання, певною мірою, визначають функції органів внутрішніх справ у боротьбі з тероризмом згідно з Законом України «Про міліцію». Основні функції органів внутрішніх справ у боротьбі з тероризмом умовно можна розділити на дві групи.
До першої групи варто включити ті функції, які виконуються органами внутрішніх справ самостійно. До другої групи належать функції, які є допоміжними, чи здійснюються ОВС у взаємодії з іншими суб'єктами антитерористичної діяльності.
До основних напрямів антитерористичної діяльності органів внутрішніх справ, відповідно до повноважень, якими вони наділені чинним законодавством, слід віднести:
самостійну реалізацію оперативно-розшукових та оперативно-службових функцій щодо запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичної спрямованості у межах визначених чинним законодавством;
- участь у проведенні спільних (з іншими субєктами) антитерористичних заходів і, у першу чергу, антитерористичних операціях.
Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» органи внутрішніх справ України здійснюють боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичного характеру, розслідування яких віднесено законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ. Таким чином, пріоритетним напрямом в антитерористичній діяльності органів внутрішніх справ мають бути попередження терористичної діяльності, виявлення та припинення злочинів терористичної спрямованості до моменту реалізації злочинних планів і настання суспільних шкідливих наслідків.
До ознак, які в комплексі можуть свідчити про терористичну направленість діяльності злочинної групи чи організації слід віднести:
наявність у розпорядженні злочинців вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та їх компонентів, інших засобів масового ураження, а також відповідного спорядження (засоби звязку, візуального та технічного спостереження, індивідуального захисту, транспорту тощо); залучення до злочинної діяльності відповідних фахівців і спеціалістів із числа осіб, які володіють знаннями та практичними навичками диверсійно-підривної роботи (снайпери, підривники), розвідувальної та контррозвідувальної діяльності;
здійснення професійної підготовки виконавців. Відповідно, у терористів виникає потреба у фахівцях з «функціональної» підготовки (інструкторів з рукопашного бою, підривної справи тощо), вирішення питань щодо організації умов її проведення - створення спеціально обладнаних місць для підготовки (полігонів, стрільбищ, таборів казарменого типу, тренувальних майданчиків, смуг перешкод тощо), витратних матеріалах для забезпечення життєдіяльності та тренування «особового складу»;
звязки з представниками екстремістських або терористичних організацій, опозиційних політичних рухів тощо.
Важливе значення для забезпечення виявлення ознак зазначеної категорії злочинної діяльності має налагодження чіткої взаємодії оперативних підрозділів різних структур та відомств між собою, а також з відповідними підрозділами Служби безпеки України та іншими субєктами антитерористичної діяльності. Порядок такої взаємодії може бути врегульований шляхом прийняття відповідного міжвідомчого нормативно-правового акту. Такий документ повинен передбачати: основи організації взаємодії підрозділів, основні напрями оперативного пошуку, порядок передачі отриманих результатів за підвідомчістю; нормативне закріплення підстав та порядку використання оперативних можливостей; порядок та форми взаємодії субєктів щодо усунення причин та умов, що сприяють терористичній діяльності.
Крім того, міжвідомча нормативно-правова база субєктів антитерористичної діяльності повинна передбачати:
визначення сфери здійснення ініціативної роботи органів внутрішніх справ у виявленні ознак діяльності терористичних угруповань самостійно або з іншими субєктами антитерористичної діяльності, підстави та порядок взаємодії з спеціальними підрозділами СБУ - передачі їм отриманої інформації для подальшого використання, здійснення спільних заходів тощо;
закріплення порядку виконання підрозділами органів внутрішніх справ окремих доручень СБУ щодо розкриття та розслідування злочинів, безпосередньо або опосередково повязаних з терористичної діяльністю.
Таким чином, з урахуванням викладеного, можна говорити про власну антитерористичну діяльність органів внутрішніх справ і їх діяльність, спрямовану на сприяння іншим субєктам антитерористичної діяльностіт в межах своєї компетенції. Серед напрямів діяльності органів внутрішніх справ України особливе місце займають питання про їх роль і місце у проведенні антитерористичних операцій.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначений захід проводиться виключно за «…наявності реальної загрози життю та безпеці громадян, інтересам суспільства або держави, у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливими».
Підстави проведення антитерористичної операції визначені у статті 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», і відповідно вони повинні бути розвинуті та закріплені у міжвідомчій нормативній базі. На їх основі можна зробити висновок, що в кожна така операція носить вузько - або широкомасштабний, регіональний, державний або міжнародний характер. Так, антитерористична операція проводиться в разі коли терористичний акт загрожує загибеллю багатьох людей й іншими серйозними наслідками або якщо його вчинено одночасно на території кількох областей, районів чи міст; ситуація, повязана із вчиненням або загрозою вчинення терористичного акту, є невизначеною щодо причин та обставин її виникнення і подальшого розвитку; вчинення терористичного акту зачіпає міжнародні інтереси України та її відносини з іноземними державами реагування на вчинення дій з ознаками терористичного акту належить до компетенції різних правоохоронних та інших центральних органів виконавчої влади, очевидною є неможливість відвернення або припинення терористичного акту силами правоохоронних та місцевих органів виконавчої влади окремого регіону.
У цих випадках антитерористична операція проводиться Антитерористичним центром при Службі безпеки України. В інших випадках, як зазначено у ч. З ст. 11 вказаного закону, антитерористична операція проводиться самостійно координаційною групою відповідного регіонального органу Служби безпеки України або органом виконавчої влади відповідно до їх компетенції за погодженням з керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Відповідно, антитерористична операція в залежності від мети, масштабів та умов її проведення може комплексно включати заходи оперативно-розшукового, пошукового, профілактичного, режимного та силового характеру.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» при проведенні антитерористичної операції використовуються сили та засоби субєктів боротьби з тероризмом, які на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу такої операції. Отже, відповідно до масштабів та характеру антитерористичної операції, підрозділи органів внутрішніх справ України використовуються як елементи оперативного угруповання сил та засобів, призначені для безпосереднього здійснення заходів антитерористичної операції. Завдання, які ставляться при цьому перед ними керівництвом операції безпосередньо повязані з метою її проведення і корелюються із Законом України «Про міліцію».
Аналіз статей 14 та 15 зазначеного закону надає змогу визначити напрями практичної участі підрозділів органів внутрішніх справ у тих чи інших заходах антитерористичної операції. Так, відповідно до плану проведення операції та оперативної обстановки, що складається, підрозділи органів внутрішніх справ можуть залучатися до участі у організації патрульної охоронної служби, виставлення оточення та здійснення пропускного режиму в районі проведення операції. При цьому, на підрозділи органів внутрішніх справ, працівники яких наділяються відповідно до ст. 15 вказаного закону відповідними правами, можуть бути покладені задачі щодо організації та практичного проведення режимних та фільтраційних заходів оперативно-профілактичних відпрацювань територій та об'єктів тощо. В умовах проведення антитерористичної операції підрозділи органів внутрішніх справ (частини внутрішніх військ) також можуть бути використані для посилення охорони адміністративних будівель, промислових та стратегічних обєктів, конвоювання затриманих осіб.
Разом з тим, слід враховувати, що в умовах проведення антитерористичної операції у сфері компетенції органів внутрішніх справ виникають завдання, які підрозділи мають вирішувати самостійно. Насамперед це стосується повсякденних обовязків органів внутрішніх справ щодо боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Відповідно, підстави проведення такого масштабного заходу як антитерористична операція потребують встановлення та підтримання у межах території її проведення особливого режиму, пов'язаного з контролюванням окремих сфер громадського життя (наприклад, обмеження свободи пересування і т.д.), а у порядку передбаченому ч. З ст. 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і Законом України «Про надзвичайний стан». Крім іншого, встановлення такого стану зумовлює потребу у посиленні охорони громадського порядку та підвищення оперативності реагування на повідомлення про скоєння кримінальних злочинів та інших правопорушень. Виконувати свої основні завдання органам внутрішніх справ доводиться в особливих умовах, викликаних проведенням на території їх обслуговування антитерористичної операції. У зв'язку з цим особовий склад міліції переходить на посилений варіант несення служби. При цьому діяльність ОВС супроводжується обмеженням прав і свобод громадян в межах, передбачених Законодавством України.
Слід зазначити, що одним із завдань органів внутрішніх справ є своєчасне реагування на надзвичайні події, пов'язані з необхідністю розшуку та затримання озброєних злочинців, чи осіб, які представляють підвищену суспільну небезпеку.
Домінуючими функціями органів внутрішніх справ у зазначеній сфері суспільних відносин, повинні бути функції сприяння Службі безпеки України у протидії тероризму, оскільки, як зазначалося, по-перше, законодавцем керівництво антитерористичними операціями покладено на Антитерористичний центр при Службі безпеки України, по-друге, провадження у справах про злочини терористичного характеру віднесено до компетенції слідчих Служби безпеки України, по-третє, СБУ має відповідні достатні сили і засоби, а також певний практичний досвід, в-четвертих, він здійснює загальну координацію дій всіх субєктів антитерористичної діяльності.
Ефективність виконання функцій органами внутрішніх справ щодо протидії терористичної визначається: досконалою організаційною і функціональною структурою; відповідним кадровим забезпеченням; достатнім матеріально-технічним забезпеченням.
Діяльність по запобіганню терористичній злочинності передбачає виконання завдань організаційного, правового, інформаційного та оперативно-розшукового характеру при взаємодії з іншими субєктами боротьби з тероризмом, а саме: профілактику злочинності, що має терористичну спрямованість; виявлення та усунення причин та умов, що сприяють виникненню злочинів, повязаних з терористичної діяльністю; встановлення контролю за діяльністю різних структур, які мають звязки з терористами, або сприяють їх діяльності.
Основою ефективності координації та взаємодії правоохоронних та інших державних органів у боротьбі з тероризмом є чітке визначення місця і ролі кожного із субєктів антитерористичної діяльності, спеціфикі їх окремих структурних підрозділів, а також і у міжнародному співробітництві. Особливе місце у даному процесі займає взаємодія з основним субєктом боротьби - з СБ України.
Аналіз положень ст. 10 Закону України «Про міліцію» свідчить, що місце органів внутрішніх справ у системі антитерористичної діяльності визначається відповідно до їх законодавчо визначених основних обов'язків, а також підслідності, яка визначена кримінально-процесуальним законом. До такої діяльності у сфері боротьби з терористичною діяльністю можна віднести:
виявлення, припинення злочинів, повязаних з терористичною діяльністю;
здійснення оперативно-розшукової діяльності. Як самостійно, так і сумісно з оперативними підрозділами інших відомств;
забезпечення безпеки громадян і громадянського порядку під час проведення антитерористичних операцій, охорона свідків, потерпілих, інших громадян;
проведення оперативної профілактики злочинів терористичної спрямованості, вживання інших спеціалізованих профілактичних заходів, особливо серед маргінальних контингентів (на міжетнічній, міжконфесійній, міжклановий, соціальній тощо основі);
розшук осіб, які переховуються від слідства та суду, причетних до терористичної діяльності;
забезпечення в межах своєї компетенції безпеки дорожнього руху, реєстрація та облік автотранспортних засобів у зв'язку з антитерористичною діяльністю;
організація та проведення фінансових перевірок діяльності організацій, стосовно яких є підстави вважати, що вони причетні до фінансування терористичних організацій або проведення терористичного акту;
контроль у галузі паспортно-реєстраційної та дозвільної діяльності;
сприяння забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану (в разі їх оголошення), проведення карантинних заходів при епідеміях і епізоотіях; надання у межах наявних можливостей невідкладної допомоги населенню, в тому числі медичної - особам, які потерпіли від терористичних акцій, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров'я стані.
охорона, конвоювання та тримання затриманих, взятих під варту, зокрема у звязку з їх терористичною діяльністю тощо.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» МВС України як суб'єкту боротьби з тероризмом надано повноваження здійснювати запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що запобігання, виявлення та припинення злочинів віднесені Законом України «Про міліцію» до основних обов'язків міліції (ст. 10). Враховуючи те, що законодавець обмежив коло повноважень органів внутрішніх справ щодо злочинів терористичної спрямованості саме запобіганням, виявленням та припиненням, то такі завдання, як розкриття та розслідування цих злочинів, покладені на Службу безпеки України.
Серед заходів запобігання злочинам терористичної спрямованості, які здійснюють органи внутрішніх справ України, можна виділити наступні.
Профілактичний облік щодо: осіб, які мають знання з хімії, підривної справи (вибухівка), проходили службу у Збройних Силах, де набули спеціальні знання та навички поводження з вибухівкою та боєприпасами, і своїми діями привернули до себе увагу правоохоронних органів; раніше засуджених за злочини, пов'язані з вибуховими речовинами, зброєю; викраденням та продажем зброї, вибухівки тощо. Необхідно виявляти їх зв'язки з іншими і особами, особливо з кримінальними елементами, пов'язаними з терористичною діяльністю; осіб, які висловлюють терористичні наміри, встановлюють контакти з терористичними угрупованнями або з непередбаченими законодавством воєнізованими формуваннями, групами чи організаціями.
З метою усунення криміногенних детермінант тероризму доцільно: виявляти та аналізувати явища, процеси, обставини, які протікають у суспільстві, що можуть бути пов'язані з причинами й умовами терористичної діяльності; здійснювати антитерористичну та правову пропаганду серед населення. Так, наприклад, у Москві після терактів громадяни стали більш уважними, спостережливими, що допомогло уникнути декількох терактів. У Вінниці після терактів у маршрутних таксі різко зменшилась кількість пасажирів. З часом, після звернень до населення, пасажири знову почали користуватися цим видом транспорту. При цьому, водії маршрутних таксі почали попереджати пасажирів про заходи безпеки, робити менше непередбачених зупинок. Періодично поїздки на маршрутних таксі стали супроводжувати працівники міліції.
Важливим засобом профілактики тероризму у практиці органів внутрішніх справ є адміністративний нагляд. Ефективність адміністративного нагляду досягається завдяки перевірці інформації про відновлення піднаглядним старих злочинних зв'язків або налагодження нових; відстежуванню за придбанням піднаглядним предметів та речовин, що можуть бути використані у терористичній діяльності; аналізу повсякденної діяльності піднаглядного з метою виявлення можливих заходів конспірації злочинної діяльності.
При здійсненні профілактики терористичної діяльності потрібно памятати, що терористи всіляко популяризують свої угруповання та ідеї, але остерігаються найменшого натяку на виявлення їх причетності до вказаної злочинної діяльності. Таким чином, доволі ефективним заходом у цій сфері є так звана «легалізація» терористичної групи. Так, учасників групи, що підозрюється у причетності до терористичної діяльності, під різними приводами можна викликати до міськрайоргану г внутрішніх справ або до дільничного інспектора міліції з тим, щоб створити у групі обстановку недовіри, певної паніки, впевненості у неминучості притягнення до кримінальної відповідальності у разі вчинення злочинів.
Важливе значення має правильне комплексне планування заходів по запобіганню злочинів терористичної спрямованості, головними елементами чого слід вважати:
попереднє визначення основних завдань і мети таких заходів, раціональний розподіл і тактично правильне використання наявних сил і засобів, що можуть бути залучені в цьому напрямі;
установлення персональної відповідальності керівного складу підрозділів органів внутрішніх справ за виконання зазначених заходів.
План повинен передбачати конкретні результати, які потрібно досягнути; термін виконання, обсяг та вид роботи; сили та засоби, що необхідні для цього; відповідальних та безпосередніх виконавців тощо.
Заходи плану повинні бути логічним результатом аналізу й оцінки стану, структури і динаміки злочинів терористичної спрямованості, особистісних характеристик осіб, які їх учинили, особливостей їх докримінальної поведінки, інших даних, що характеризують відповідну оперативну обстановку, наукових рекомендацій з проблем попередження вказаних злочинів.
До обставин, на підставі яких можна зробити висновок про наявність терористичних груп на території обслуговування органу внутрішніх справ, відносяться:
збільшення кількості вчинених злочинів терористичної спрямованості;
вчинення кількох таких злочинів одним способом, із використанням одних й тих самих або схожих засобів;
інформація про факти придбання чи розкрадання певними особами вогнепальної зброї, вибухових та бойових отруйних речовин тощо;
- обєднання осіб, раніше засуджених за вчинення злочинів терористичної спрямованості;
- розгортання «інформаційної війни» (загрози вчинення терористичних актів, пропаганда екстремістських переконань, нагнітання політичної, релігійної чи етнічної ворожнечі, заклики до насильницької зміни конституційного ладу).
Безперечно, наведені обставини самі по собі не вказують на конкретні факти готування або вчинення злочинів такого роду. Вони є лише орієнтиром для організації їх виявлення.
Міжнародний досвід боротьби зі злочинністю, у тому числі з тероризмом, показує, важливість запобігання злочинності через засоби масової інформації, які можуть бути використані в таких напрямах:
антитерористичне та правове виховання громадян;
усунення обставин, які сприяють терористичної діяльності;
підвищення активності населення у боротьбі зі злочинністю;
протидія пропагуванню культу жорстокості, насильства;
доведення до свідомості людей причин та умов, які породжують тероризм, впевненість про невідворотність покарання за вчинення злочину;
профілактично-виховний ухил у попередженні терористичної діяльності;
формування суспільно-моральної думки з метою створення обстановки нетерпимості тероризму;
забезпечення здорового морально-психологічного клімату серед населення з метою створення умов для діяльності правоохоронних органів та суспільства в попередженні терористичної діяльності.
Проведення антитерористичної операції, згідно зазначеного закону, встановлює порядок створення й функціонування оперативних штабів по керуванню антитерористичними операціями, які здійснюють організацію проведення такого роду спеціальних операцій. Керівник оперативного штабу наділяється широкими повноваженнями: він визначає границі зони проведення антитерористичної операції, самостійно приймає рішення про використання сил і засобів, залучених для проведення операції тощо. У статті 12 «Управління антитерористичною операцією» спеціально зазначається: «Втручання в оперативне управління антитерористичною операцією будь-яких осіб незалежно від посади не допускається».
Ст. 16 закону України «Про боротьбу з тероризмом» вводить обмеження поступок терористам, на які можуть піти заради врятування життя людей особи, які вступають у переговори зі злочинцями. До ведення переговорів із терористами, якщо це буде визнано доцільним, допускаються лише особи, спеціально уповноважені на те керівником оперативного штабу по проведенню антитерористичної операції. При цьому в якості умови припинення терористами злочинних дій не можуть розглядатися питання щодо видачі їм будь-яких осіб, предметів та речовин, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму.
Нарешті, у законі зроблена спроба піти від традиційного в останні роки підходу, коли боротьба з тероризмом зводиться в основному до здійснення заходів по припиненню терористичних акцій. Так, у статті 3 закону «Основні принципи боротьби з тероризмом» проголошується принцип пріоритету заходів попередження тероризму. На досягнення профілактичних цілей у протидії терористичній загрозі в нашій країні орієнтовані інші положення закону, спрямовані на виявлення й усунення причин і умов, що сприяють реалізації терористичних посягань, а також на одержання своєчасної інформації, про підготовку такого роду акцій. Не вимагає спеціального доведення теза про те, що співробітники правоохоронних структур, зіштовхуючись із проявами тероризму, мають справу з наслідками запущених криміногенних процесів, що зароджуються у сферах, на які вони самі впливати не можуть (соціальну, політичну, економічну сфери, область міжнаціональних відносин і т. п.). У цьому звязку орієнтація закону на профілактику тероризму сприяє розширенню сфери відповідальності за протидію терористичній загрозі, включаючи відповідальність представників державної влади за прийняття непродуманих за своїми наслідками рішень.
Вже давно стало зрозумілим, що тероризм не подолати тільки силовими методами. Одну з основних ролей у суспільстві повинна відігравати інформаційна сфера. Основні завдання, що покладаються на правоохоронні органи України за участю ЗМІ такі:
комплекс інформаційно-профілактичних заходів для попередження тероризму;
інформаційне забезпечення правоохоронних та інших державних органів у протидії тероризму;
розяснювальна робота серед населення при загрозі терористичного акту;
дискредитація терористичних проявів на всіх рівнях суспільного життя;
формування у населення негативного відношення до терористичної діяльності.
Згідно аналізу матеріалів науки та практики можна зробити висновок, що до елементів організації діяльності органів внутрішніх справ щодо виявлення злочинів, повязаних з терористичною діяльністю, можна віднести:
- інформаційно-аналітичну роботу, тобто узагальнення, вивчення, аналіз, оцінку оперативної обстановки;
- щодо виявлення, розкриття злочинів повязаних з терористичною діяльністю;
- розміщення сил, засобів оперативних підрозділів правоохоронних органів;
- взаємодію з оперативними підрозділами, службами, правоохоронними та контрольними органами.
При здійсненні цих заходів необхідно задіяти авторитетних осіб з Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органів управління та інших установ. Одну з основних ролей у цій системі відіграє Рада Національної безпеки та Оборони України, яка, здійснює розробку національної програми попередження та локалізації тероризму, проводить відкриті та негласні заходи щодо припинення розростання терористичних настроїв серед населення, проводить інтеграцію діяльності відомств у сфері боротьби з тероризмом.
2.2 Прогнозування та планування при протидії злочинам, повязаним із терористичною діяльністю
Прогнозування і планування є невід'ємними компонентами протидії злочинам, повязаним із терористичною діяльністю.
Як зазначає В. Новичков,»… теоретичні і практичні проблеми комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю є самостійними за своєю кількісно-якісною визначеністю і включають у себе дослідження основних елементів кримінологічного, кримінально-правового, пенітенціарного і кримінально-політичного прогнозування, утворюючи в комплексі та єдності самостійний напрям юридичної прогностики».
На думку, Кондратьєва Я.Ю., «донині не існує єдиної точки зору щодо феноменологічного, концептуального, методологічного поняття та змісту предмета комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю». Це означає, що воно складається із сукупності основних елементів дефініцій різних видів юридичного прогнозування, базові ознаки якого значною мірою тотожні один одному.
Таким чином, складові елементи умовного предмета комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю окремо вивчаються і досліджуються різними юридичними галузями науки. Водночас у прогнозній сфері вони до цього часу системно не застосовуються, а історично так склалося, що соціальними проблемами криміналізації більш займалися кримінологи, а правовими - фахівці кримінального права, та криміналістики. І, як висловлюється з цього приводу В.В. Лунєєв, «…поєднання цих штучно роз'єднаних напрямів так і не сталося, а програють при цьому всі, і насамперед обґрунтованість, адекватність і ефективність кримінально-правової боротьби зі злочинністю».
Як зазначено вище, існують різні види юридичного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю, зокрема: кримінально-політичний; кримінально-правовий; кримінологічний; кримінально-виконавчий (пенітенціарний); оперативно-розшуковий.
Прогнозування здійснюються за конкретними напрямами юридичної (у тому числі правоохоронної, правозастосовної, оперативно-розшукової) діяльності. Кожен із різновидів прогностичної діяльності має свою певну сферу впливу, нормативне регулювання, внутрішню систему організації та своїх суб'єктів, об'єктів прогнозу, способів побудови прогностичних моделей та форм їх реалізації.
На нашу думку, прогнозування із запобігання злочинам, повязаним із терористичною діяльністю, треба вести у деяких сферах, які найбільш придатні щодо аналізу та систематизації. Зокрема у сфері:
-прогнозування факторів та загроз, які приводять до вчинення злочинів терористичної направленості;
-прогнозування наслідків терористичної діяльності на території України та за її межами;
очікуванні зміни в динаміці й структурі злочинів терористичної направленості.
Деякі автори визначають прогноз як судження про невідоме раніше, реально можливе становище речей, яке висловлюється на основі вірогідної інформації про вихідні й супутні явища. Прогноз створює скеровуюче і стимулююче цілеспрямування для вирішення конкретних практичних завдань.
Як зазначає В.А. Журавель, «…прогноз є імовірним судженням про стан об'єкта в той чи інший проміжок часу в майбутньому, локалізованого в певному просторі, а видом науково-пізнавальної діяльності людини, спрямованої на формування прогнозів розвитку якихось об'єктів, можна назвати прогнозування», складовою якого і є оперативно-розшукове прогнозування.
Таким чином, прогнозування - це важливий елемент тактичного мислення, інформаційно-логічний процес, який передує прийняттю тактичних рішень як у вигляді конкретних планів дій та їх реалізації, так і поглинання передбачення у вигляді динамічного дієвого рішення в інтенсивні періоди. Даний процес активно впливає на зміст тактичних рішень, вибір засобів і методів у процесі реалізації дій, заходів та операцій щодо запобігання злочинам та їх припинення.
Прогнозування злочинної поведінки осіб, які повязані з терористичною діяльністю, а також прогнозування розвитку певних ситуацій треба розглядати за двома основними напрямами.
Перший стосується здійснення прогнозу як виявлення підґрунтя для застосування тактичних заходів у процесі запобігання та протидії злочинам.
Другий - використання і застосування прогнозів у реалізації тактичних завдань запобіжного характеру.
Визначення кола осіб, ситуацій, щодо яких необхідне здійснення впливу, є по суті проблемою підстав для прогностичної діяльності.
У сучасний період виділяється такі три елементи системи передбачення, як потреби, здібності і здатності людської особистості:
- передбачення на буденному рівні;
- наукове передбачення, гіпотеза, що базується на наукових засобах, кількісних та якісних параметрах, - прогнозування, що відображає об'єктивні закономірності теоретичного й майбутнього стану об'єкта;
- планування, що поряд із характеристикою майбутнього містить вказівку про те, які дії належить вчинити у зв'язку з прогнозом зараз і в перспективі .
Методичними принципами прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, є такі:
- принцип системності - даний різновид наукового передбачення є ланкою системи індивідуального прогнозування, що має своїм об'єктом людину, її підсистеми, що охоплює передбачення її поведінки, зокрема злочинної, а також розглядає прогнозування індивідуальної злочинної поведінки як завершену систему, що складається з низки системоутворюючих елементів, підпорядкованих одній меті - новій якості даної системи - можливості ймовірного прогнозу злочинної поведінки;
- принцип спадкоємності (узгодженості) полягає в тому, що в процесі організації прогнозування мають бути сприйняті поняття, уявлення, закономірності щодо об'єкта прогнозування, його домінуючих ознак;
- принцип імовірності (вірогідності) означає розгляд на рівні загального різних понять, у тому числі поведінки людини, які мають складні форми зв'язку й обґрунтування та мають імовірний характер, характеризують не кожен об'єкт окремо, а властивість чи ознаки, притаманні всьому типу об'єктів, що мають спільну систему умов, ознак, властивостей;
- із попереднім принципом пов'язані принципи відносності та багатозначності, які визначають діалектичний зв'язок між можливим, імовірним і реальним, їх конкретне співвідношення в будь-який момент, ступінь вірогідності, що зумовлюється повнотою і якістю прогностично значимої інформації, а також здатністю її точного виміру, визначають рівень відносності результатів прогнозу і міру його наближення до абсолюту.
На наш погляд, вищезазначені принципи прогнозування можуть застосовуватися в процесі прогнозування діяльності, повязаної з тероризмом.
Відомо, що терористами не народжуються. Ними стають окремі громадяни в певних умовах у силу об'єктивних і суб'єктивних причин. Причому цей процес розгортається в просторі й у часі, несе в собі взаємозв'язок і суперечливість численних зв'язків із середовищем, у якій він протікає. Досвід показує, що специфіка зазначених злочинів полягає в тому, що вони не можуть бути вчинені спонтанно, випадково. Суб'єктивна сторона злочинів, що передбачає наявність прямого наміру й політичних цілей, визначає наявність як необхідного елементу його повного складу тривалої психологічної підготовки.
У цьому зв'язку в комплексі розглядаються питання вивчення процесу становлення особи як суб'єкта терористичної діяльності, розроблення наукового шляху його вирішення, побудови загальної теоретичної моделі терористичної діяльності й розкриття значення результатів цієї роботи для подальшого вдосконалювання методики й практики її виявлення, запобігання, припинення й розслідування.
У наявній літературі дії осіб, які вчиняють злочини терористичного характеру, розглядаються з різних точок зору. Теоретично розкриваються оперативні, правові, процесуальні, криміналістичні, психологічні, соціальні й інші аспекти цих процесів, що дозволяє глибше зрозуміти зміст зазначених дій суб'єктів, їхні можливі причини й мотивацію, версійно прогнозувати поведінку й учинки об'єктів оперативної зацікавленості, а отже й розвиток оперативної обстановки в цілому.
Терористична діяльність, як і всяка інша, має певні вузлові елементи, у рамках яких діяльність суб'єкта відрізняється від попередньої та подальшої безпосередніми завданнями, характером і способами фізичної й психологічної діяльності, предметом спрямованості дій, формою їх прояву зовні, ступенем зумовленості впливу навколишнього середовища й ін. Причому, при здійсненні суб'єктом конкретної форми терористичної діяльності проявляються їхня сталість і повторюваність.
Іншим елюентом протидії злочинам, повязаним з терористичною діяльністю, є планування, яке в загальному розумінні розглядається як діяльність щодо розроблення послідовного здійснення певних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.
Виходячи із цього планування можна визначити як розроблення системи заходів, спрямованих на виконання завдань, пов'язаних із пошуком і фіксацією фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави, як управлінське рішення, що встановлює на певний період часу завдання і засоби для досягнення цілей боротьби зі злочинністю.
Планування - це процес вибору цілей та рішень, необхідних для їх досягнення ; заздалегідь прийняте рішення про те, що робити, коли робити і хто буде робити; процес підготовки на перспективу рішення про те, що, ким, як, коли має бути зроблено.
Компетенція правоохоронних органів у сфері попередження и припинення тероризму досить обмежена з точки зору впливу на обєктивний фактор підготовки злочинну.
Роль планування підтверджується в забезпеченні цілеспрямованості діяльності всіх організаційних структур протидії терористичної діяльності, її ефективності, усунення недоліків у роботі, подоланні невизначеності, зосередженні уваги на головних завданнях певних підрозділів, в економії ресурсних затрат та контрольованості процесу.
Аналіз практики дає змогу визначити загальні умови і способи забезпечення вимог щодо планування запобіжних заходів, зокрема:
ґрунтовний ретельний аналіз оперативної обстановки;
використання даних прогнозування;
визначення і оптимальне формулювання завдань;
урахування реальних можливостей (сил, засобів, часу);
передбачення і забезпечення необхідного резерву для реалізації завдань;
нормативне, у тому числі організаційно-управлінське, закріплення процедури планування запобіжних заходів.
2.3 Інформаційно-аналітичне забезпечення протидії злочинам, повязаним з терористичною діяльністю
Дослідженню протидії терористичним актам у криміналістиці приділена певна увага, однак результати наукових пошуків далеко не завжди є відомими широкому загалу практичних працівників та вчених у зв'язку з недосконалою організацією поширення наукових досягнень. Загальновідомо, що з матеріалами дисертаційних та монографічних досліджень має можливість ознайомитися лише обмежене коло практичних працівників і вчених.
Проведений нами аналіз наукових досліджень щодо протидії терористичним актам, покликаний поліпшити інформаційне забезпечення правоохоронної діяльності. Воно включає систематизовані відомості про зміст дисертаційних та монографічних досліджень, а також досліджень викладених у статтях, які були проведені з даної проблематики на теренах пострадянського простору.
Отже, проведений аналіз досліджень проблем криміналістичного та судово-експертного забезпечення розслідування терористичних актів показав, що в цілому на пострадянському просторі проблемам методики розслідування терористичних актів приділяється певна увага.
Однак, окремі важливі проблеми організації протидії терористичним актам, досліджені поверхнево або взагалі не були в полі зору науковців, зокрема до таких проблем ми віднесли: криміналістичний аналіз терористичної діяльності; організацію і тактику проведення слідчих дій при розслідуванні біохімічного тероризму; використання спеціальних знань при розслідуванні біохімічного тероризму; організацію контролю за фінансуванням тероризму; виявлення та перекриття каналів фінансування терористичної діяльності за рахунок наркобізнесу; організацію розкриття та розслідування етнорелігійного тероризму; організацію виявлення підготовки до терористичного акту за участю терористів-самогубць; організацію виявлення, розкриття та розслідування ядерного тероризму; організацію виявлення, розкриття та розслідування використання сучасних інформаційних технологій з метою сприяння та вчинення терористичного акту.
У жодному з проаналізованих нами досліджень, ми не знайшли розгляду проблем розробки тактичних операцій, при розслідуванні терористичних актів. На нашу думку, розкриття та розслідування таких злочинів неможливе без цілеспрямованого поєднання слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, які проводяться з метою виконання тактичного завдання, особливо в проблемних ситуаціях розслідування терористичних актів.
Попередження, виявлення та припинення злочинів є основним завданням діяльності оперативних підрозділів ОВС щодо захисту життя, здоровя, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства й держави. Ефективність його виконання в значній мірі залежить від своєчасного й системного інформаційного забезпечення, зорієнтованого на застосування іноваційних методів, новітніх програмних технологій і, зокрема, сучасних автоматизованих систем накопичення й обробки даних.
У даному контексті таким, що заслуговує на увагу досвід учасників семінару, а саме досвід Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС України в Луганській області (далі - УІАЗ). Його працівниками впроваджено в оперативно-службову діяльність ОВС ряд унікальних інформаційно-аналітичних систем, що оперують алгоритмічно структурованими й постійно обновлюваними масивами даних. Всі системи розроблено з використанням найсучасніших інформаційних технологій, компютерного та телекомунікаційного обладнання. Для зручності їх обєднано в єдиний аналітичний комплекс - інтегровану інформаційну систему.
Одним з елементів створеного комплексу є АІС «СОВА+». Програмний комплекс характеризується повною автоматизацією пошуку та виявлення логічних закономірностей звязків обєктів оперативної зацікавленості у процесі багаторівневого опрацювання масивів вихідних даних з подальшим наданням результатів пошуку в наочному, інтуїтивно-зрозумілому операторові вигляді. Зокрема, результати аналізу можуть бути надані у формі максимально інформативного й логічно впорядкованого електронного «досьє», що показує повну графічну схему прямих і непрямих звязків обєкта, картографічну інформацію (розташування певних обєктів обліку на мапі чи схемі) тощо.
Прикладом застосування АІС «СОВА+» є розкриття злочину, вчиненого 13.09.2012 на території м. Лутугіно Луганської області. Так, до чергової частини звернулася с заявою гр. П. про те, що за місцем її проживання невідомий наніс ножове поранення її чоловіку, від якого останній помер. Отримана інформація після виїзду СОГ до місця пригоди була внесена через компютерну мережу до ІІПС МВС України. Подальше її опрацювання співробітниками відділу оперативних обліків УІАЗ (у межах повідомлень негласного апарату, справ оперативних розробок тощо) дозволило визначити декілька осіб, які мешкають у селищах Лутугинського району, зловживають спиртними напоями, у відношенні яких є інформація про причетність до вчинення правопорушень, у тому числі насильницького характеру. Під час перевірки відповідної інформації працівниками карного розшуку був затриманий гр. Б., який зізнався у вчиненні вказаного вбивства.
Не менш ефективними ІАС є «Спіраль» - автоматизована габітоскопічна система ідентифікації особи за методом словесного портрета, в основі якої закладено спеціальний алгоритм нечіткого порівняння обєктів, та «АРГУС» - автоматизована біометрична система ідентифікації людини за її фото - та відео зображенням, що реалізує програмні методи автоматичної ідентифікації, основані на фізіологічних та поведінкових характеристиках людини.
Прикладом застосування АІС «Спіраль» є встановлення особи невпізнаного трупу, знайденого 09.06.2012 у лісосмузі біля кв. Мірний м. Луганська. Так, співробітниками УІАЗ в результаті ідентифікації визначено співпадіння указаного трупу з характерними прикметами та описом одягу декількох розшукуваних осіб: гр. Г., гр. М., гр. К. Подальшою перевіркою відповідної інформації силами працівників карного розшуку встановлено, що померлим є власне гр. М.
Вкрай актуальною в умовах застосування положень нового Кримінального процесуального кодексу України й відповідно створення «Єдиного реєстру досудових розслідувань» є АІС «КРИСТАЛЛ». Дана система створена з метою вирішення завдань з формування, аналізу і контролю інформаційних масивів, що містять відомості про злочини та осіб, які не менш актуальним є питання щодо відсутності в правовому полі вичерпного переліку відомостей, що відносяться до категорії персональних даних (Директива Європарламенту та Ради Європи 95/46/ЄС від 24.10.1995 «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних та про вільне переміщення таких даних», Закон України від 01.06.2010 «Про захист персональних даних», Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 відносно офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ін.).
Виявляється, що будь-який запозичений і адаптований криміналістикою метод інших наук можна розглядати як нетрадиційний. Більш того, цей метод може тривалий час перебувати в так званому «пограничному просторі» до тих пір, поки криміналістична практика і теорія не виконають функції суворого «відділу технічного контролю» та не приймуть його в якості спеціального методу іншої науки, адаптованого для вирішення завдань криміналістики, або не відкинуть його як метод ненадійний і який не забезпечує належного вирішення криміналістичних завдань.
Одними із нетрадиційних засобів розкриття злочинів можуть бути застосування гіпнозу і поліграфа при отриманні інформації від потерпілих, свідків, підозрюваного, обвинуваченого.
Певні успіхи в боротьбі зі злочинністю досягнуті в Росії, США з впровадженням в практику розслідування психофізіологічних досліджень на так званому детекторі брехні. Методика виявлення неправдивих свідчень за допомогою поліграфа є лише одним з напрямків можливого використання психофізіологічних досліджень у криміналістиці та слідчо-оперативній практиці.
У науковій літературі неодноразово висловлювалася думка про необхідність застосування поліграфічного методу в рамках судово-психологічної експертизи, що дозволить використовувати отримані результати в якості доказів у кримінальному судочинстві.
Розподіл процесу документування злочинної діяльності організованих груп, які займаються торгівлею людьми на етапи, дає можливість визначити основні ефективні форми взаємодії та напрямки її удосконалення залежно від кола завдань, що вирішуються.
Так, на початковому етапі, під час виявлення організованих груп, які займаються торгівлею людьми основними є такі завдання:
виявлення можливих обєктів торгівлі людьми та осіб, які потерпіли від злочинної діяльності організованих груп;
виявлення обставин підготовки та здійснення злочинної діяльності;
виявлення ознак злочинної діяльності організованих груп та їхніх конкретних членів, що займаються торгівлею людьми, та конкретизація форм і видів торгівлі людьми;
конкретизація виду злочинної діяльності: експлуатація (сексуальна, рабство, примусова «потогінна» або «інтелектуальна» праця (наукова, творча тощо); використання у порнобізнесі; проведення дослідів над людиною без її згоди; злочинна діяльність; використання у збройних конфліктах та етноконфесійних протистояннях тощо; вилучення органів та іншого матеріалу.
Забезпечувальними завданнями є:
вивчення потерпілих та можливих джерел інформації ы свідків злочинної діяльності ОЗУ з їх оточення;
встановлення кола та напрямку пошуку інформації про злочинну діяльність розроблюваних;
встановлення психологічного контакту з можливими обєктами торгівлі людьми та потерпілими.
Основною формою взаємодії на цьому етапі є інформаційна. Як показало дослідження, обмін оперативною інформацією в ході документування злочинної діяльності злочинних груп, які займаються торгівлею людьми у 32,1% випадків з оперативними підрозділами СБУ, у 58,9% - з оперативними підрозділами ДПСУ.
Так, відповідно до ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України», обовязками СБУ є: надання допомоги органам МВС та іншим правоохоронним органам у боротьбі з торгівлею людьми; неодмінний обмін оперативною інформацією про злочинну діяльність, повязану з торгівлею людьми; розробка та проведення спільних заходів з протидії злочинним обєднанням, що займаються торгівлею людьми, з використанням оперативних та інших можливостей, а також участь у розробці заходів та у вирішенні питань, що стосуються вїзду осіб в Україну й виїзду їх за кордон, перебування іноземців на території України, дотримання прикордонного режиму та митних правил.
Деякі аспектиданого питання неодноразово висвітлювали у своїх працях А.А. Васильєв, О.Г. Волеводз, В.О. Мещеряков, В.О. Голубєв, Т.Л. Тропіна та інші науковці. Але з розвитком суспільства зростають масштаби й способи учинення нових видів злочинів, що здійснюються з використанням ЕОМ.
Зокрема, все більше уваги з боку керманичів як нашої так і інших країн привертає принципово новий вид тероризму - кібертероризм. Під кібертероризмом слід розуміти вид терористичної діяльності, який полягає в навмисній комплексній атаці на комп`ютерну інформацію, включаючи захоплення, виведення з ладу й руйнування обєктів, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації в телекомунікаційних мережах, заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших суспільно небезпечних наслідків. Характерною відмінністю кібертероризму від кіберзлочинності є його відкритість, коли вимоги терориста широко сповіщаються.
Оцінюючи загрозу кібертероризму Україні слід ураховувати деякі особливості нашої країни. Це, по-перше, високий потенціал і професійний рівень програмістів, послугами яких охоче користуються навіть такі флагмани програмної індустрії, як Майкрософт. По-друге, здатність молоді швидко опановувати технічні новинки, про які ще вчора вони не мали жодної уяви. Ураховуючи той факт, що обчислювальна техніка постійно дешевшає, можна очікувати, що буде зростати й кількість користувачів Інтернет у нашій країні. По-третє, хоча ще слабкий, але вже помітний підйом економіки неодмінно викличе зростання компютеризації і ще на один-два кроки наблизить нас до країн з розвиненою інфраструктурою, що зробить загрозу кібертероризму цілком реальною. Такі терористичні угруповання, як Hizbollah, HAMAS, theAbuNidalorganization і BinLadensalQaida використовують компютерні файли, електронну пошту та шифрування (криптографію й компютерну стеганографію) для підтримки своєї протиправної діяльності, що в декілька разів ускладнює боротьбу з ними.
Метою діяльності є зниження до мінімуму рівня радикалізації населення та створення умов для усунення передумов поширення терористичної та екстремістської ідеології в нашій країні. Її основні завдання:
формування механізмів захисту інформаційного простору і населення України від пропаганди тероризму та екстремізму;
вдосконалення системи інформаційного протидії тероризму, що передбачає мобілізацію органів державної влади, громадських організацій, наукових, ділових і творчих кіл для реалізації антитерористичних заходів;
формування соціально-політичних, правових та інших основ для ефективної протидії ідеології тероризму та екстремізму.
Велике значення приділяється залученню до інформаційно - пропагандистського протидії тероризму громадських об'єднань, науково - дослідних центрів та інших інститутів громадянського суспільства.
Сама ідея участі кожного громадянина у протидії тероризму сприяє згуртуванню нації перед лицем реальної терористичної загрози
Все активніше міжнародними терористичними угрупованнями використовується Інтернет-телефонія, наприклад система «Скайп».
2.4 Взаємодія підрозділів правоохоронних органів у протидії злочинам, повязаним із терористичною діяльністю
Серед проблем, від вирішення яких безпосередньо залежить і підвищення рівня досудового розслідування терористичної злочинної діяльності, є проблема організації взаємодії різних органів, установ і організацій.
У дослідженнях, присвячених проблемам взаємодії, на нашу думку, недостатньо уваги приділяється його організаційній стороні.
Відомо, що правильно організований зв'язок, чіткий розподіл обов'язків між особами, кінцевою метою яких є досягнення загального результату, дозволяє досягти його швидше і з меншими витратами сил і засобів. У будь-якій діяльності, що виконується групою чи колективом людей, одне з основних місць при вирішенні питань про шляхи її поліпшення займають проблеми координації взаємодії.
Законодавець розосередив діяльність з виявлення та розслідування злочинів, скоєних у тому числі і терористичними організованими злочинними співтовариствами, за різними правоохоронними органами.
Тому підрозділи різних відомств по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією повинні функціонувати не ізольовано, а в рамках комплексної діяльності відомств (органів), в безпосередньому і опосередкованому взаємозв'язку і взаємодоповнюваності, тобто у взаємодії.
Необхідність забезпечення узгоджених дій, координація та взаємодія діяльності органів, покликаних вести боротьбу зі злочинністю, грунтується на положеннях Конституції України, законів України «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю» (від 30.06.93 г.), «Про прокуратуру» (від 5 січня 1991 р. №1789 - ХИ), «Про міліцію» (від 20 грудня 1990 р. №65 - Х11), «Про Службу безпеки України» (від 25 березня 1991 р. №2229 - ХП), «Про оперативно - розшукову діяльність» (від 18.02.1992 р. №2135 - ХИ), «Про державну податкову службу в Україні» (від 05.02.1998 р.), та інших нормативних актах.
Взаємовідносини спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС і СБУ, які як було зазначено вище здебільшого здійснюють протидію злочинам, повязаним з терористичною діяльністю, регулюються ст. 16 Закону України «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю», та полягають в обміні оперативною інформацією. Але зазначений законодавчий акт визначає лише загальний принцип обміну даною інформацією і не встановлює розмежування компетенції між МВС і СБУ.
Аналізуючи матеріали практики, можна відзначити, що взаємини зазначених вище органів, як правило, знаходяться на рівні надання технічної допомоги органами СБУ і досить рідко зустрічаються випадки обміну оперативною інформацією (фактично поодинокі).
На основі думок, висловлених в криміналістичній літературі, на наш погляд, взаємовідносини органів МВС і СБУ слід здійснювати у двох аспектах:
по-перше - як діловий контакт і злагоджену роботу даних відомств у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією виражаються у:
Спільній діяльності органів МВС і СБУ щодо вироблення стратегії цієї боротьби. Зокрема, результати такої діяльності повинні бути використані в розробці та координації виконання програм щодо попередження та припинення діяльності організованих злочинних співтовариств, і реалізації рішень Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України з боротьби з організованою злочинністю і корупцією;
Спільних нарадах на різних рівнях, спрямованих на підвищення оперативності взаємного інформування, включення сил обох відомств у заходи оперативної перевірки, розробку і проведення тактичних операцій;
Регулярному обміні досвідом боротьби з організованою злочинністю і корупцією, ознайомленні з досвідом спецслужб і кримінальної поліції інших держав; ознайомленні з рішеннями міжнародних поліцейських організацій та рекомендаціями міжнародних форумів та семінарів;
Спільній розробці тактики з урахуванням масштабів, ускладнення структур і системи відносин в середовищі злочинності;
Використанні в боротьбі з організованою злочинністю і корупцією можливостей інших державних органів;
Спільному застосуванні заходів і внесення пропозицій про усунення умов, що сприяють поширенню та розвитку організованої злочинної діяльності;
по-друге - як відносини працівників двох відомств, що виникли у зв'язку з конкретними оперативно-розшуковими та слідчими матеріалами на різних стадіях розслідування - від отримання та оцінки вихідної інформації до планування, матеріального, оперативно - технічного та силового забезпечення реалізації зібраних даних.
Існування певних елементів паралелізму - звичайне явище в роботі всіх спецслужб в цивілізованому світі. Але зрозуміло, воно не повинно порушувати основних принципів оперативно-розшукової роботи, розшифровувати негласних співробітників, заважати проведенню тих чи інших оперативно - тактичних операцій.
У зв'язку з вище сказаним, а також, аналізуючи досвід країн СНД, основиявась на рекомендаціях відомчих актів, що регулюють питання взаємодії різних відомств, результати аналізу матеріалів практики і проведеного анкетування, ми пропонуємо віднести до компетенції органів МВС по боротьбі з організованою злочинністю:
Розробку злочинних співтовариств, що займаються наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю на території України;
Виявлення і припинення протиправної діяльності ОЗГ, які займаються разбоєм, грабежами і кваліфікованим вимаганням;
Оперативну розробку і контроль за діяльністю «авторитетів» кримінального середовища;
Виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності стійких груп, що діють на стику загальнокримінальної та економічної злочинності в малих і приватних підприємствах, та інших економічних структурах.
До компетенції органів Служби безпеки доцільно було б віднести:
Боротьбу з кримінально караною контрабандою, що завдає шкоди державним інтересам України, в тому числі контрабандою стратегічної сировини, історичних і культурних цінностей, предметів і засобів, використовуваних у терористичній діяльності;
Розробку і припинення протиправних дій зарубіжних контрабандних центрів і груп на території України;
Боротьбу з протиправною діяльністю корумпованих осіб в правоохоронних органах, в державних органах систем зовнішньоекономічних зв'язків, ліцензування, розміщення та використання іноземних інвестицій, управління приватизацією;
Виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності злочинних співтовариств, які мають зв'язки з зарубіжними злочинними формуваннями і спеціальними службами, що завдають шкоди базовим галузям економіки, в тому числі її оборотному сектору, припинення їх спроб проникнення до розробок пріоритетних сфер науки і техніки;
Виявлення і припинення на території України організованої злочинної діяльності, пов'язаної з міжнародним обігом наркотиків;
Боротьбу з міжнародним тероризмом, ОПГ, що готуються до скоєння терористичних актів проти представників іноземних держав, а також найбільш небезпечними організованими злочинними співтовариствами, що використовують методи насильства, діяльність яких загрожує безпеці.
Підготовку пропозицій щодо законодавчого та іншого уточненню і розподілу функцій, повноважень і засобів оперативно - розшукового взаємодії між спецпідрозділами МВС і СБУ, а також одночасне встановлення кола питань, вирішення яких підлягає обов'язковій координації, у тому числі шляхом постійної взаємодії у створенні єдиного інформаційного простору, використання оперативно-технічних можливостей кожного з відомств;
Створення міжрегіональних спецпідрозділів МВС і СБУ з метою забезпечення гнучкого реагування (загальнодержавного, міжрегіонального та регіонального) і вивчення стану та особливостей діяльності організованих злочинних структур;
Активізацію зусиль спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС та СБУ на розгортанні виявлення фактів корупції в апаратах вищих органів державної влади, управління, економічної, фінансової, банківської, зовнішньоекономічної діяльності, процесах приватизації, конверсії, обігу зброї та наркотичних засобів;
Формування спільних робочих груп на базі спецпідрозділів МВС і СБУ з функціями виявлення та відстеження лідерів і «авторитетів» організованої злочинної діяльності, а також виявлення та усунення причин тривалої нереалізації матеріалів про діяльність великих організованих злочинних формувань.
Спільну тактичну розробку спецпідрозділами органів МВС і СБУ фактів масштабного вивезення за кордон, у тому числі у формі приватного експорту, сировини, матеріалів, продукції, яких потребує народне господарство України.
Розробку планів проведення спільних цільових тактичних дій з метою здійснення виявлення та взяття на оперативний облік усіх фактів неповернення валютних коштів з-за кордону;
Обмін і спільну розробку нових видів спеціальної техніки, тактики і методики розслідування окремих видів злочинів, скоєних організованими злочинними формуваннями;
Розробку форм і механізмів взаємодії спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС та СБУ та відповідних структур зарубіжних країн у боротьбі з проявами транснаціональної злочинності.
Одним з напрямків тут є виявлення умов для розвитку організованої злочинної діяльності. Ревізійний фінансовий контроль, як і внутрішній фінансовий контроль, може значною мірою сприяти як запобіганню, так і виявленню злочинних посягань.
Функції зовнішнього контролю в Україні виконують підрозділи Головного Контрольно - ревізійного Управління. В результаті своєї діяльності вони повинні зробити висновок про якісність ведення внутрішнього контролю або відповісти на питання, що цікавлять спецпідрозділ по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією МВС та СБУ та інші органи.
Однак друга задача за своїм змістом значно відрізняється від першої. Справа в тому, що для вищевказаних органів недостатньо, наприклад, проаналізувати такий показник, як продуктивність праці, за методикою, розробленою економістами, і констатувати факт зростання або зниження його. Їм необхідно встановити, чи не стала зміна даного показника наслідком злочину. А це набагато складніше, тому що найчастіше зв'язок між злочином і показником продуктивності праці завуальована і простежити її дуже важко. Для цього необхідна розробка спеціальних методик.
У справах, пов'язаних з розслідуванням злочинів, повязаних з терористичною діяльністю, взаємодія має бути постійним, що можливо лише в рамках розслідування, здійснюваного слідчо-оперативною групою.
Сутність групового методу розслідування полягає в тому, що в розслідуванні одночасно бере участь кілька слідчих і оперативних працівників, кожен з яких у межах своєї компетенції застосовує свої специфічні можливості.
На наш погляд, до складу слідчо - оперативної групи в даному випадку, доцільно було б включати кілька слідчих, що володіють певним досвідом розслідування організованої злочинної діяльності, при необхідності запрошених і з інших регіонів.
В оперативну групу повинні входити представники спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, апаратів державної служби боротьби з економічною злочинністю та карного розшуку, а при необхідності і інших підрозділів (наприклад, технічного характеру).
Як показує практика, служби карного розшуку працюють у більшості випадків «від злочину», тобто фактично починають працювати після вчинення будь-якого злочину. Служби же управлінь по боротьбі з організованою злочинністю працюють» від групи», тобто відпрацьовують зв'язку конкретного формування, що діє в регіоні, незалежно від скоєних ним злочинів. З цих служб слідство може отримати інформацію про склад, зв'язках, структурі, базової спрямованості організованої злочинної діяльності того чи іншого угруповання, а також про можливі корумпованих зв'язках.
Грунтуючись на результатах проведеного дослідження, аналізі законодавчої бази, спеціальної літератури, а також матеріалах слідчої практики, можна зробити висновок, що зусиль одного правоохоронного органу, як і окремої держави, у протидіі тероризму недостатньо, потрібна координація на міжнародному рівні, обмін необхідною інформацією та усунення при цьому подвійних стандартів.
На міждержавному рівні галузі визначення, існування й значення функції правоохоронних органів України у виявленні терористичної діяльності визначаються тими завданнями, які вирішує держава на міжнародній арені, у зовнішній політиці на сучасному етапі свого розвитку. На міждержавному рівні значення функції правоохоронних органів у виявленні терористичної діяльності полягає в забезпеченні політичної, економічної й ідеологічної безпеки держави конспіративним способом політичного, економічного й ідеологічного впливу.
Як видно з останніх подій у світі, особливо на рубежі XX - XXІ століть, тероризм набуває дедалі більше транснаціональний характер. Поширення георафії тероризму ускладнює відносини між соціальними, національними группами і народами. Різні терористичні організації мають, як правило, великі зв'язки в усьому світі, прихильників із числа представників державних і неурядових структур. У цьому зв'язку зовсім обґрунтовано розглядати боротьбу з міжнародним тероризмом як боротьбу всіх держав у рамках угод на міждержавному рівні, правоохоронних органів на основі їх міжнародної взаємодії й різнобічного співробітництва .
Відповідно до Керівництва по боротьбі з міжнародним тероризмом 1986 р., прийнятого Інтерполом, акт тероризму має міжнародне значення, коли «цілі, оголошені лідерами терористів, зачіпають більш ніж одну країну; терористичні групи користуються підтримкою (матеріальної й іншою) з-за кордону; підготовка терористичних актів почалася в одній країні й закінчилася в іншій; акт планувався або підготовлявся в одній країні й відбувався в іншій; жертви акту є громадянами різних країн або службовцями міжнародних організацій; збиток стосується різних країн або міжнародних організацій».
Міжнародне співробітництво й взаємодія з виявлення, запобігання, припинення й розслідування актів тероризму здійснюється на різнопланових основах, за участі всього міжнародного співтовариства в рамках ООН, на основі відповідних двосторонніх і багатосторонніх універсальних угод між державами - суб'єктами боротьби з тероризмом, а також у рамках регіональних і міжрегіональних об'єднань.
З березня 2003 р. набрав чинності Закон України «Про боротьбу з тероризмом», яким визначено організаційні основи боротьби з тероризмом та загальнодержавну систему боротьби з терористичною діяльністю тощо.
Окремим розділом закону передбачено засади і напрями міжнародного співробітництва України у сфері боротьби з тероризмом, зокрема:
Україна, відповідно до укладених нею міжнародних договорів, співробітничає в галузі боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також із міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з міжнародним тероризмом;
керуючись інтересами гарантування безпеки особи, суспільства і держави, Україна переслідує на своїй території осіб, причетних до терористичної діяльності, у тому числі у випадках, коли терористичні акти або злочини терористичної спрямованості планувалися або були вчинені поза межами України, але завдають шкоди Україні, та в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Україна, виконуючи узяті на себе зобовязання, є учасником усіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють різноманітні аспекти боротьби з тероризмом. Зокрема, Верховною Радою України ратифіковано Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом (1997 р.), Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997 р.) , Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999 р.), Конвенцію Ради Європи із запобігання тероризму (2005 р.) та інші.
Виходячи з положень Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Декларації про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1981 р. та Декларації про заходи ліквідації міжнародного тероризму 1994 р., Україна у процесі своєї зовнішньополітичної діяльності поєднує захист національних інтересів із завданнями збереження миру, дотримання основних прав і свобод громадян та здійснює боротьбу з міжнародним тероризмом.
У звязку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Законом України від 21 вересня 2006 р внесено зміни до Кримінального кодексу України та передбачено кримінальну відповідальність за втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1), публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3) та сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4).
З метою вдосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва у сфері запобігання фінансуванню тероризму Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» доповнено відповідною статтею 121, а Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. затверджено Порядок формування переліку осіб, повязаних із терористичною діяльністю.
Слід зазначити, що розроблення вказаних нормативних актів здійснювалося на підставі міжнародних документів та з урахуванням досвіду світової спільноти у сфері запобігання та протидії тероризму.
Аналіз чинного законодавства України, проведений за участі експертів Управління ООН з наркотиків та злочинності, показав, що воно відповідає основним положенням міжнародних конвенцій та протоколів.
Сьогодні визначено найперспективніші напрямки та забезпечено взаємодію з відповідними антитерористичними структурами ООН, Європейського Союзу, НАТО, СНД та ГУАМ, серед яких Контртерористичний комітет ООН (КТК ООН), Контртерористична мережа ОБСЄ, Комітет експертів Ради Європи з питань боротьби з тероризмом (CODEXTER), Антитерористичний центр країн-учасниць СНД тощо.
Після найбільших терактів у Нью-Йорку в 2001 р. в Генеральному секретаріаті Інтерполу була створена так звана група «11 вересня», у завдання якої ввійшла координація дій правоохоронних органів різних країн у боротьбі з міжнародним тероризмом. На основі цієї групи постійно діє Оперативно-координаційний центр. Інтерпол визнав тероризм однією з основних загроз правопорядку в усьому світі. Однак поки його боротьбу із цією загрозою у певною мірою обмежено статтею 3 його статуту, яка забороняє будь-яке втручання в діяльність політичного, військового, релігійного й расового характеру. Терористи ж, як правило, прикривають свої діяння деклараціями саме таких цілей. В останні роки Інтерпол починає міняти свою позицію й зараз розглядає тероризм як один із найнебезпечніших видів злочинності. У зв'язку із цим щодо терористичних організацій і їхніх членів уживають таких же заходів, як і до інших злочинних організацій і осіб. Відправною точкою в цій роботі став список із двох десятків організацій, які ООН визнала терористичними. Одержувані НЦБ Інтерполу України із Генерального секретаріату й НЦБ Інтерполу іноземних держав повідомлення попереджаючого характеру про загрозу злочинів, що мають міжнародну значимість, терористичного характеру на території України. Зрозуміла важливість цієї інформації, що дозволяє часом зберегти життя чималого числа людей.
У рамках реалізації Рамкової програми ГУАМ-США щодо сприяння торгівлі й транспортуванню, забезпеченню прикордонного та митного контролю, боротьбі з тероризмом та розповсюдженням наркотиків, для забезпечення звязку, обміну оперативною інформацією в режимі реального часу, координації розслідувань найнебезпечніших злочинів, у Штабі Антитерористичного центру при Службі безпеки України в травні 2006 р. відкрито український сегмент Віртуального центру ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів. Указом Президента України від 18 травня 2006 р. №413/2006 «Про Положення про Міжвідомчу групу України у Віртуальному Центрі ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів» затверджено положення про Міжвідомчу групу України. Згідно з положенням, Міжвідомча група України у Віртуальному Центрі ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів (далі - Міжвідомча група) є національним міжвідомчим органом цільового призначення, утвореним з метою забезпечення участі України у функціонуванні зазначеного Віртуального Центру та Міждержавної інформаційно-аналітичної системи (МІАС) ГУАМ. Основними завданнями Міжвідомчої групи є:
забезпечення функціонування українського сегмента Віртуального Центру ГУАМ і МІАС, необхідного для цього обміну відповідною оперативною інформацією, координації дій правоохоронних, інших державних органів України та відповідних органів держав - учасниць ГУАМ;
координація та узгодження в рамках Угоди про співробітництво, заходів щодо вдосконалення технічного оснащення та інформаційних технологій, які використовуються відповідними державними органами України для боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів;
сприяння поліпшенню співробітництва між правоохоронними органами України у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів;
підготовка з урахуванням вимог міжнародних договорів та зарубіжного досвіду пропозицій щодо вдосконалення правового забезпечення діяльності відповідних державних органів в Україні з питань боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів;
забезпечення роботи відповідних міждержавних експертних комісій, участь в експертному розгляді питань, повязаних із функціонуванням Віртуального Центру ГУАМ;
забезпечення проведення тренувань і підготовки представників правоохоронних органів та інших фахівців, які беруть участь у вирішенні завдань Віртуального Центру ГУАМ.
Міжвідомча група відповідно до покладених на неї завдань:
організовує підготовку та здійснює аналіз інформації, що підлягає обміну в рамках Віртуального Центру ГУАМ, готує відповідні аналітичні звіти, статистичні та інші матеріали про засоби та результати боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів;
здійснює заходи щодо обміну інформацією у правоохоронній сфері між правоохоронними органами держав - учасниць ГУАМ та відповідними міжнародними організаціями;
розробляє проекти нормативно-правових актів, необхідних для забезпечення функціонування українського сегмента Віртуального Центру ГУАМ і МІАС, розвитку міжнародного співробітництва з цих питань;
розробляє плани та готує щорічні звіти про свою діяльність, вносить пропозиції до стратегічного плану діяльності Віртуального Центру ГУАМ;
вживає заходів для реалізації проектів співробітництва правоохоронних органів держав - учасниць ГУАМ у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів, щодо утворення міждержавних експертних комісій та організовує їх діяльність;
бере участь у зустрічах представників національних міжвідомчих груп по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів.
У рамках підписаних двосторонніх та багатосторонніх угод про співробітництво та взаємодію здійснюється постійний обмін інформацією щодо терористичних та релігійно-екстремістських організацій і угруповань, форм та методів їхньої діяльності, а також конкретних осіб, причетних до терористичної діяльності. Службою безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній антитерористичній системі, підписано більш ніж 60 міжвідомчих угод і понад 70 протоколів до них, налагоджено взаємодію зі 108 спеціальними службами та правоохоронними органами більш ніж 60 країн світу. На регулярній основі здійснюється обмін інформаційними повідомленнями із спеціальними службами понад 30 держав світу, у тому числі 11 з яких є членами НАТО.
У ході зазначеного інформаційного обміну в рамках превентивних заходів щодо недопущення проникнення на територію України членів міжнародних терористичних та релігійно-екстремістських організацій, протягом 2003-2006 рр. заборонено в'їзд до України 1692 особам, які підозрюються у причетності до тероризму. Для запобігання можливим проявам тероризму на території нашої держави Службою безпеки України на підставі «консолідованого списку» Ради Безпеки ООН, з червня 2002 р. заборонено в'їзд до України 186 членам руху «Талібан» та «Аль-Кайди».
З метою запобігання, виявлення та припинення терористичній діяльності в нашій державі Службою безпеки України у взаємодії з іншими правоохоронними органами здійснюються відповідні заходи, передбачені законом. Упродовж 2003-2006 років на підставі матеріалів про діяльність, що не відповідала офіційному статусу перебування в Україні, видворено 53 іноземці, які сповідували насильницьку ідеологію.
Таким чином, з метою запобігання і подолання терористичних проявів у рамках міжнародного співробітництва спільні зусилля необхідно зосередити передусім на:
виявленні та нейтралізації лідерів і членів, систем звязку, каналів фінансування і матеріальної підтримки міжнародних терористичних організацій із залученням правоохоронних органів, спецслужб, а також використанням дипломатичних, економічних та інформаційних засобів;
активізації роботи з іноземними правоохоронними органами, спеціальними службами та організаціями, які протидіють міжнародному тероризму, з питань моніторингу ситуації та обміну інформацією, що стосується боротьби з тероризмом;
обміні аналітичними дослідженнями та досвідом боротьби з міжнародним тероризмом;
здійсненні спільних контртерористичних заходів щодо протидії використанню мережі Інтернет у терористичних цілях;
забезпеченні дотримання міжнародною спільнотою вимог резолюцій, конвенцій і протоколів ООН щодо запобігання отримання терористами допомоги, підтримки та притулку;
активізації міжнародної діяльності у напрямку вироблення нових механізмів забезпечення регіональної та міжнародної безпеки.
Висновки
Дослідження проблеми протидії злочинам, повязаним з терористичною діяльністю, призвело до визначення теоретичних положень, які можна викласти у вигляді таких висновків.