Співробіництво України з МВФ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Факультет менеджменту
Реферат з
дисципліни
«Основи
зовнішньоекономічної діяльності»
на тему
«Співробітництво
України з МВФ»
Київ-2013р.
Зміст
1.
Особливості становлення та основи діяльності Міжнародного валютного фонду
.
Організаційна структура та прийняття рішень МВФ
.
Організаційно-правові основи співробітництва України та МВФ
.
Етапи співробітництва України з МВФ
Список
використаної літератури
1. Особливості становлення та основи діяльності
Міжнародного валютного фонду
Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International
Monetary Fond, IMF) міжурядова організація, призначена для регулювання
валютно-кредитних відносин між державами і надання фінансової допомоги
країнам-членам для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями
рівноваги платіжних балансів. МВФ був створений на міжнародній
валютно-фінансовій конференції (1-22 липня 1944 р.) у Бреттон-Вудсі (США, штат
Нью-Хемпшир).
Специфіка МВФ, порівняно з іншими міжурядовими
організаціями, полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання,
фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері
валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та
зменшення нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення
стабільності валютних курсів.
У роботі Бреттонвудської конференції брав участь
також і СРСР. Проте згодом у зв'язку з "холодною війною" між Сходом і
Заходом він не ратифікував Угоду про створення МВФ. З тієї ж причини впродовж
50-60-х pp. з МВФ вийшли Польща, Чехословаччина і Куба. У результаті глибоких
соціально-економічних і політичних реформ на початку 90-х pp. колишні
соціалістичні країни, а також держави, що входили раніше до складу СРСР,
вступили в МВФ (за винятком Корейської народно-демократичної Республіки і
Куби).
Новостворений МВФ був покликаний регулювати
валютно-розрахункові відносини між державами і здійснення фінансової допомоги
країнам-членам через надання їм за умови виникнення валютних труднощів,
зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в
іноземній валюті. Сьогодні Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована
установа ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної
валютної системи.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) створений з
метою підтримки стабільності в міжнародних валютних відносинах. Офіційними його
завданнями, викладеними в Статуті МВФ, є співпраця з міжнародних валютних
питань, сприяння стабілізації валют, усунення валютних обмежень і створення
багатосторонньої системи розрахунків між країнами, надання країнам-членам
валютних ресурсів для усунення тимчасових порушень їх платіжних балансів. З
початку 80-х pp. МВФ почав надавати середньо- і довгострокові кредити (на 7-10
років), що направлялися країнам-членам на структурну перебудову економіки, які
здійснювали радикальні економічні та політичні реформи. Практичну діяльність
Фонд розпочав з 1 березня 1947 р. як спеціалізований орган ООН.
Місцезнаходження центрального апарату - м. Вашингтон, має свої відділення і
представництва у ряді країн. Засновниками МВФ були 44 країни.
На сьогодні членами МВФ є 182 держави (рис.
1.1). Членом організації може стати будь-яка країна, яка проводить самостійну
зовнішню політику і готова прийняти права й зобов'язання, передбачені Статутом
МВФ.
Рис. 1.1 Зростання чисельності членів МВФ
(1945-2005 pp.)
Офіційні цілі МВФ полягають у тому, щоб :
· сприяти збалансованому зростанню міжнародної
торгівлі;
· підтримувати стійкість обмінних
курсів валют;
· сприяти створенню багатосторонньої
системи розрахунків за поточними операціями між членами Фонду;
· усувати валютні обмеження, які стримують
зростання міжнародної торгівлі;
· надавати країнам-членам кредитні
ресурси, що дозволяють регулювати незбалансованість тимчасових платежів без
використання обмежувальних заходів у галузі зовнішньої торгівлі та розрахунків;
· служити форумом для консультацій і
співпраці у галузі міжнародних валютних питань.
Відповідаючи за безперебійну роботу світової
валютної й платіжної системи, Фонд приділяє особливу увагу стану ліквідності у
світовому масштабі, тобто рівню і складу резервів, що є у держав-членів, та
призначених для покриття торгових і платіжних потреб. Однією з важливих функцій
Фонду є надання додаткових ліквідних засобів своїм членам за рахунок розподілу
спеціальних прав запозичення (СДР). СДР (або СПЗ - спеціальні права
запозичення) - міжнародна розрахункова валютна одиниця, яка використовується як
умовний масштаб для порівняння міжнародних вимог і зобов'язань, встановлення
валютного паритету й курсу, як міжнародний платіжний та резервний засіб.
Вартість СДР визначається на основі середньої вартості чотирьох основних валют
світу (до 1 січня 1981 р. - шістнадцяти валют). Визначення питомої ваги кожної
валюти проводиться з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі, але для
долара США береться до уваги його питома вага в міжнародних розрахунках (рис.
1.2). На сьогодні емітовано 21,4 млрд СДР з сукупною вартістю близько 29 млрд
доларів США, що становить близько 2 % усіх резервів.
Рис. 1.2 Вартість СДР
Фонд має в своєму розпорядженні значні загальні
ресурси для фінансування тимчасових розривів платіжних балансів своїх членів.
Для їх використання держава-член повинна представити Фонду вагомі обґрунтування
потреби, що виникла і яка може бути пов'язана з платіжним балансом, резервною
позицією або змінами в резервах. МВФ надає свої ресурси на основі рівності та
відсутності дискримінації, зважаючи на соціальні й внутрішньополітичні цілі держав-членів.
Політика Фонду дає їм можливість використовувати фінансування МВФ вже на ранній
стадії виникнення проблем у галузі платіжного балансу. При цьому допомога Фонду
сприяє подоланню незбалансованості платежів без застосування торгових і
платіжних обмежень.
МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед
них:
· інспектування (було пов'язано з
переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ
вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості,
вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, та
неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для усієї спільноти
членів);
· консультації (використовує три типи
консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник Фонду
у випадках, якщо країна несподівано опиняється у складній економічній ситуації,
або є підозра, що ЇЇ дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть
завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами,
економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);
· надання послуг, фінансування.
Фонд відіграє роль своєрідного каталізатора,
оскільки зміни в напрямах політики, що проводяться державами при здійсненні
підтримки фінансовими ресурсами МВФ програм, що сприяють залученню додаткової
фінансової допомоги з інших джерел. Фонд виступає як фінансовий посередник, що
забезпечує перерозподіл засобів з тих країн, де є їх надлишок, у країни, в яких
існує їх дефіцит.
. Організаційна структура та прийняття рішень
МВФ
Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (Board
of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його
заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До
повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду. Зокрема,
йдеться про внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів,
визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів.
Керуючі збираються на сесії раз на рік, але водночас можуть проводити засідання
в будь-який час.
У МВФ діє принцип “зваженої”
кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду
через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі. Кожна держава
має 250 “базових” голосів незалежно від розміру її внеску в капітал і додатково
по одному голосу за кожні 100 тис. СДР <http://uk.wikipedia.org/wiki/SDR>
суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати
рішення провідним державам.
Рішення в Раді керуючих зазвичай
приймаються простою більшістю (не менше половини голосів). Для рішення з
важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, необхідна
“спеціальна більшість” (у різних випадках - 70% або 85% голосів країн-членів).
Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше,
можуть накладати вето на ключові питання Фонду, які потребують максимальної
більшості - 85 %.
Важливу роль в організаційній
структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК
(International Monetary and Financial Committee, IMFC)
<http://www.imf.org/external/np/exr/facts/groups.htm>. Він складається з
24 керуючих МВФ і збирається на сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим
органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень.
Але він виконує важливі функції - спрямовує діяльність Виконавчої ради, формує
стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності
МВФ, вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до
статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку - Об'єднаний
міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF.
Рада керуючих делегує більшість
своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату. Він
несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло
політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів
країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.
. Організаційно-правові основи співробітництва
України та МВФ
Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року
(відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України
до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку,
Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього
агентства по гарантіях інвестицій").
Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу
національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій
платіжного балансу, згідно з Статутом МВФ.
Україна, як повноправний член МВФ, здійснює
щорічні консультації щодо стану валютного регулювання за статтею ІV Статуту
МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної
допомоги.
Отримувачами кредитів МВФ є центральні банки
країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно
для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.
Для кожної держави - члена МВФ встановлюється
квота, в спеціальних правах запозичення (СПЗ). Розмір квоти країн-членів
визначається Радою керуючих на основі ролі держави у світовій економіці. Внесок
кожної держави-члена дорівнює її квоті та виплачується Фонду у повному розмірі
через відповідну організацію - депозитарій. Від розміру квот залежить об’єм
ресурсів Фонду.
Не рідше ніж раз на п’ять років Рада керуючих
проводить загальний перегляд квот, і у випадку, якщо вона вважає це доцільним,
вносить пропозицію щодо зміни розміру квот держав-членів. Так само, Рада
керуючих має право, якщо вважає це за доцільне, розглянути в будь-який інший
час можливість зміни квоти будь-якої конкретної держави-члена за її вимогою.
Квота України у Фонді в результаті завершення 13
перегляду квот (з03.03.2011) складає 1 млрд. 252 млн. СПЗ (Спеціальних прав
запозичення), що складає 0,576% квоти МВФ.
Активна співпраця з цією організацією
розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з
експертами МВФ, програм макроекономічної стабілізації та реформування
економіки.
За роки співробітництва України з МВФ (1994 -
2011 рр.) отримано близько 12,259 млрд. СПЗ, що складає близько 18,28 млрд.
дол. США кредитних ресурсів.
Протягом 1994-2002 років Україною від МВФ було
отримано близько 3,009 млрд. СПЗ, що дорівнює 4,29 млрд. дол. США кредитних
ресурсів за програмами STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією
курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу.
Протягом 2008-2009 років в рамках програми Stand-by було отримано кредитних
ресурсів близько 7 млрд. СПЗ, що складає близько 10,6 млрд. дол. США.
Крім того, у серпні та вересні 2009 року
Україна, як країна-учасниця МВФ, отримала кошти на свій рахунок авуарів в
рамках загального та спеціального розподілів на загальну суму 1,309 млрд. СПЗ.
В листопаді і грудні 2009 року на виконання рішення Кабінету Міністрів України
Міністерство фінансів зверталося до МВФ з вимогою про конвертацію зазначених
фінансових ресурсів. За результатами проведеної роботи було залучено 1,228
млрд. СПЗ (еквівалент приблизно 2 млрд.дол.США)
кредит валютний фонд діяльність
4. Етапи співробітництва України з МВФ
У співробітництві України з МВФ в межах
кредитних програм можна виділити кілька етапів:
Перший етап (1994-1995 роки). У цей період
України було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної
позики (STF) на суму 498,7 млн.СПЗ (763,1 млн.дол.США.) для підтримки
платіжного балансу України. Через невиконання Україною ряду умов програму було
завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків
кредитування на суму 900 млн.дол.
Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала
від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн.дол.США.) за трьома
річними програми „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу
національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.
Третій етап (1998-2002 роки). Впровадження
Програми розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка передбачає
надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року
термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті
Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними
висновки останнього перегляду ходу виконання програми).
Таким чином, Україна отримала у рамках Програми
EFF 1.193,0 млн. СПЗ (1.591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на
поповнення валютних резервів Національного банку України.
Четвертий етап (2004 - 2005 роки)
Після завершення співробітництва за Програмою
EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з
Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну
програму “Стенд-бай”.
Заходи програми спрямовані на подальше
впровадження економічних реформ в Україні та фокусувалися на проведенні
зваженої бюджетної політики, удосконаленні податкового законодавства,
фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому
комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, покращенні
інвестиційного клімату, завершення переговорів щодо вступу до СОТ.
березня 2004 року Прем’єр-міністром України В.
Януковичем та Головою Національного банку України С.Тігіпком було підписано
Лист Кабінету Міністрів України і Національного банку України до Міжнародного
валютного фонду про наміри економічної політики на 2004 рік та додатки до
нього, що містять перелік попередніх заходів, критеріїв ефективності та
індикативних цілей на період до грудня 2004 року,(які були схваленні на
засіданні Урядового комітету економічного розвитку та з питань європейської
інтеграції та засіданні Кабінету Міністрів України).
березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила
програму «попереджувальний стенд-бай» для України, за якою передбачалася
можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом
приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала
право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний
баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний стенд-бай» також
мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між
Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців,
строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.
Наступним етапом у відносинах з МВФ стали
безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було
зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз
стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою,
валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі
таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань,
пов’язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.
Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ
кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у
різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом,
фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках
експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства
фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування
бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.
У 2008 та 2009 роках Україною за результатами 2
переглядів програми було отримано коштів на загальну суму 7 млрд. СПЗ, частину
з яких було зараховано до золото-валютних резервів Національного банку України
(3,875 млрд. СПЗ), а частину до Державного бюджету України (3,125 млрд. СПЗ), а
саме:
· кошти першого траншу (4,5 млрд. дол.
США) були зараховані на рахунок Національного банку України та направлені для
регулювання платіжного балансу України, підтримки обмінного курсу гривні та
ліквідності банківського сектору;
· кошти другого траншу (2,8 млрд. дол.
США), які Україна отримала 12 травня направлені не лише на підтримку платіжного
балансу, частина коштів у сумі 1,5 млрд. дол. США спрямована безпосередньо до
Державного бюджету України для фінансування зовнішніх боргових зобов’язань;
· кошти третього траншу (3,3 млрд.
дол. США) в повному обсязі спрямовані на фінансування Державного бюджету 2009
року.
Залучення коштів Національним банком України
дозволило уникнути ситуації різкого погіршення стану платіжного балансу,
підтримати обмінний курс гривні та забезпечити ліквідність банківського
сектора.
Залучення коштів Міністерством фінансів
відбулося відповідно до законодавства України та згідно з внутрішніми
процедурами МВФ (з оформленням відповідних боргових інструментів,
упорядкуванням договірно-правових відносин з НБУ та включенням сум
заборгованості до складу державного боргу України). Кошти, які зараховувалися
до Державного бюджету України були включені в загальний обсяг фінансування,
передбаченого для покриття бюджетного дефіциту у 2009 році, як це було
встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Програма була спрямована, по-перше, на вирішення
проблем у фінансовому секторі шляхом:
) підтримки ліквідності та розширення гарантій
по депозитах;
) посилення спроможності банківської системи,
включаючи державні фонди;
)врегулювання питання боргів домогосподарств та
підприємницького сектору. По-друге, на зменшення впливу зовнішніх шоків та
скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної
політики.
Впровадження Програми сприяло макроекономічній
стабілізації, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової
системи в умовах глобальної кризи довіри на фінансових ринках та структурній
перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.
Фінансові умови надання кредиту з боку МВФ за
програмою “Stand-by”
Ставка відсотків - SDR interest rate
<http://www.imf.org/external/np/fin/rates/sdr_ir.cfm> + %(маржа Фонду).
Тип ставки відсотків - плаваюча
(залежить від зміни SDR interest rate
<http://www.imf.org/external/np/fin/rates/sdr_ir.cfm>).
Ставка одноразової комісії (за
резервування коштів) - 0,25% (повертається пропорційно отриманню коштів).
Ставка сервісного збору - 0,5% від
суми траншу.
Термін погашення позики - кожен
транш позики погашається наступним чином:
Пільговий період - 3 роки
(здійснюється щоквартальна виплата відсотків),
Погашення основної суми провадиться
рівними частинами щоквартально протягом 2-х років.
Ключові заходи, які були передбачені
Програмою для досягнення її цілей:
Грошово-кредитна та валютна політика
мають забезпечити зниження рівня інфляції:
· розглядатиметься можливість
запровадження гнучкого обмінного курсу;
· впроваджуватимуться заходи для
зміцнення незалежності НБУ;
· вдосконалення функціонування
валютного ринку, усунення валютного контролю.
Фінансова політика передбачає відновлення довіри
та стабільності, зокрема шляхом:
· стабілізації банківської системи
через запровадження гнучкого нагляду за ліквідністю з боку НБУ;
· запровадження щоденного моніторингу
за станом ліквідності банків;
· забезпечення кредитоспроможності
через посилення зовнішнього та внутрішнього нагляду;
· здійснення рекапіталізаціі
життєздатних банків;
· розроблення всеохоплюючої
банківської стратегії та зміцнення банківського законодавства.
Фіскальна політика, бюджетно-податкова політика
буде спрямована на:
· утримання дефіциту бюджету на
низьких рівнях, зокрема в 2008 році - не має перевищувати 1% ВВП, а в 2009 -
досягнення збалансованого бездефіцитного Державного бюджету;
· проведення зваженої політики щодо
соціальних витрат;
· більша прозорість та фінансова
стабільність НАК “Нафтогаз України”;
· захист малозабезпечених верств
населення.
Політика підтримки приватного сектору економіки
буде спрямована на:
· сприяння вирішенню питання боргів
корпоративного сектору;
· проведення структурних реформ,
зокрема створення та функціонування ринку сільськогосподарських земель;
визначення переліку державних підприємств для проведення прозорої приватизації
у 2009 році.
Протягом реалізації Програми Stand - By
відповідно до умов Програми з боку МВФ здійснювався постійний моніторинг
виконання її результатів.
Щодо продовження співробітництва з МВФ в рамках
нової програми 16.07.2010 до Міжнародного валютного фонду було направлено Лист
про наміри та Меморандум про економічну та фінансову політику. За результатами
роботи місії МВФ відповідні висновки щодо питання про виділення фінансування
було передано на розгляд Ради Директорів МВФ, яка рішенням від 28 липня 2010
року схвалила нову Програму співробітництва для України. Дана Програма
передбачає виділення Україні коштів у розмірі 10 млрд. СПЗ (15,15 млрд. доларів
США), що еквівалентно 728,9 відсоткам української квоти у Фонді. Програма
розрахована на 29 місяців, при цьому 29.07.10 відбулося надходження першого
траншу у розмірі 1,25 млрд. СПЗ (1,89 млрд. доларів США), з яких 1 млрд.
доларів США було направлено на покриття дефіциту державного бюджету, а 890 млн.
доларів США - у валютні резерви Нацбанку.
грудня 2010 року за підсумками завершення першого
перегляду програми співробітництва України з МВФ Виконавча Рада директорів
фонду прийняла рішення про виділення Україні другого траншу кредиту Stand-by в
розмірі 1 млрд. SDR (1,5 млрд. доларів).
З 1 по 15 лютого 2011 року в Києві працювала
місія фахівців Європейського департаменту МВФ під керівництвом пана Атанасіоса
Арванітіса з метою здійснення другого перегляду Програми співробітництва
Stand-by, а також для проведення щорічних консультацій за Статтею IV Статтей
Угоди з МВФ.
Отримання чергового траншу МВФ в рамках Програми
(1 млрд. СПЗ) можливе після успішного завершення та затвердження Радою
Директорів МВФ результатів другого перегляду.
Таким чином, загальний обсяг коштів, виділених
Україні в рамках програми, складає 2,25 млрд. СПЗ (3,4 млрд. дол. США).
Основною метою надання коштів Фонду є підтримка
реалізації реформ, спрямованих на економічне відновлення.
Ключові заходи, які передбачені Програмою для
досягнення її цілей:
Бюджетно-податкова політика має на меті
повернути державні фінанси до сталого рівня:
· розроблений план консолідації
податково-бюджетного сектору;
за допомогою корегуючих заходів та введення
структурних реформ планується скоротити загальний показник дефіциту (що включає
дефіцит сектору загальнодержавного управління та дефіцит НАК «Нафтогаз»);
· планується реформувати пенсійну
систему;
· обмежуватиметься швидке зростання
фонду оплати праці у державному секторі.
Монетарна і валютно-курсова політика передбачає:
· утримання рівня базової інфляції в
межах однозначних показників та подальше зниження загального ІСЦ до рівня не
вище 5% у середньостроковій перспективі;
· посилення незалежності та
підзвітності НБУ;
· покращення функціонування валютного
ринку.
Політика фінансового сектору зосередиться на
вирішенні питань проблемних банків і рекапіталізації системних банків, а саме:
· має бути забезпечена повна
капіталізація банків не пізніше грудня 2010 року;
· будуть вжиті заходи щодо посилення
державних банків;
· буде вирішена проблема неповернення
«поганих» позик;
· вживатимуться заходи, спрямовані на
зміцнення банківської системи.
Реформи, що сприяють зростанню мають на меті
скоротити участь держави в економіці та залучення зовнішніх та внутрішніх
інвестицій, що слугуватимуть джерелом цього зростання, зокрема будуть вжиті
заходи у таких напрямах:
· Державні закупівлі - введений в дію
новий Закон про державні закупівлі;
· Дерегуляція та інвестиції;
· Соціальний захист.
Список використаної літератури
1.
Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини: Підручник .- М.: Економіст,
2011 .- 366с.
.
Валютний ринок і валютне регулювання / За ред. І.М. Платонової. - М.: БЕК,
2010. - 397с.
.Кірєєв
О. Міжнародна економіка. Частина перша. - М.: Міжнародні відносини, 2010. - 414
с.
.
Климко Г.Н., Блешмудт П.П. Співробітніцтво України з міжнаоднімі фінансовімі
організаціямі. / / Фінанси України. - 2010. - № 11. - С. 40-43.
.
Колосова В.П. Кредитування ЕКОНОМІКИ України міжнароднімі інстітутамі / /
фінанси України. - 2011. - № 2. - С. 22-24.
.Мельник
П. В., Тарангул Л. Л., Гордей О. Д. Банківські системи зарубіжних країн:
Підручник. - К., Алерта, Центр учбової літератури, 2010. - 586 с
.Луцишин
З.О. Міжнародні валютно-фінансові відносини.- Тернопіль: Збруч, 1997
.Щетинін
А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін М-во освіти і науки України. -
К.: Центр навчальної літератури, 2012