Лізинг на світовому ринку послуг

Лізинг на світовому ринку послуг

ВСТУП

Лізинг як один із видів іноземних інвестицій та інструмент оновлення основних фондів формує матеріальну основу суспільного виробництва, створює передумови для розширеного відтворення, забезпечує впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу і слугує джерелом підвищення ефективності виробництва й економічного росту. Ефективне використання операцій міжнародного лізингу сприяє розв'язанню проблем макроекономічної стабілізації, структурної перебудови, допомагає вивести національну економіку на шлях стабільного економічного росту.

Результати фундаментального дослідження та аналізу праць українських та зарубіжних вчених свідчать про те, що існує велика кількість невирішених проблем та задач на ринку лізингових послуг. Необхідність розв'язання цих проблем та активізація міжнародної лізингової діяльності в Україні зумовлюють необхідність проведення досліджень.

Актуальність теми. В умовах сучасних глибоких соціально-економічних перетворень та переходу вітчизняної економіки до ринкових відносин дослідження процесів розвитку та регулювання міжнародного лізингу набуває особливої актуальності, що пов'язано не тільки з відносною новизною проблеми, але й з тим практичним значенням, якого вона набуває в умовах переходу України на траєкторію економічного зростання. Ринок лізингових послуг має особливе значення для вирішення цілої низки складних завдань, що стоять перед нашим суспільством

Актуальність дослідження обумовлена сукупністю чинників техніко-технологічного, фінансового та соціально-економічного характеру.

Лізингова діяльність вже певний час впроваджується на практиці, але механізми її реалізації не мають відповідного теоретичного обгрунтування. Тому вивчення питань розвитку та регулювання ринку лізингових послуг в Україні та світі в сучасних умовах має не тільки науково-теоретичне, але й практичне значення.

Метою є дослідження стану світового та вітчизняного ринків лізингових послуг, визначення проблем та перспектив.

У відповідності до поставленої мети були визначені такі завдання:

-        проаналізувати історичний розвиток та сучасний стан ринку лізингових послуг в різних країнах світу;

-        розкрити теоретичні основи та виявити економічну сутність лізингу;

         дослідити тенденції міжнародного лізингу в світі;

         обґрунтувати рекомендації по вдосконаленню регулювання та розвитку лізингового ринку в Україні.

Об'єкт дослідження - процеси та відносини, що виникають при розвитку та регулюванні в сфері лізингових послуг.

Предмет дослідження - лізинг на міжнародному та вітчизняному ринках послуг.

Структура - дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. В роботі розміщено таблиці та рисунки. Список використаних джерел включає 54 найменувань.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, законодавчі акти та державні соціально-економічні нормативні документи з питань регулювання та розвитку лізингової діяльності. Дослідження здійснювалося на основі системного підходу і комплексного аналізу, а також таких методів пізнання як аналогія, порівняння, класифікація, спостереження, графічна інтерпретація. Інформаційною базою є праці видатних вчених і спеціалістів з проблем міжнародного лізингу та лізингу, статистичні та методичні матеріали, вітчизняна і зарубіжна практика, матеріали звітності лізингових компаній та асоціацій лізингових компаній, а також підприємств, що займаються лізингом, мережа Internet.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ПОСЛУГ

1.1 Історичні аспекти розвитку лізингу

Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати дохід [26, с.54].

Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Арістотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків - орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності - найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування.

Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу.

В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого "мокрого" лізингу (вид лізингу, що передбачає надання лізингодавцем повного набору послуг - технічне обслуговування обладнання, ремонт, страхування, підготовка обслуговуючого персоналу, маркетингові послуги тощо. Це один із найдорожчих видів лізингу).

Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов’язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів [20, c.22].

Лізинг в давнину не був обмежений орендою будь-яких конкретних видів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і військова техніка.

Є згадка про практично проведену лізингову угоду,що відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників кораблі для вторгнення не Британські острови.

Пізніше орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні.

Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так, 1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ - хто власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.

Перше відоме вживання терміну «лізинг» (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі «Як робити бізнес в Європі») відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв’язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання «ноу-хау». Аналогічно «Белл», компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія «U.S. Shoe Machinery», яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов’язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж [24, c. 101].

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам’яновугільної промисловості.

Власники ком’яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу, а саме, купувати вагони і здавати їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З’явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу [19, c.49].

Розвиток економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина викликала в США на початку ХХ сторіччя хвилю нового виду кредитування -кредиту, що виплачувався частинами. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план -графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що забезпечується продавцями - даний вид лізингових відносин залишається й понині досить важливим інструментом поставок по лізингу.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний з транспортними засобами.Справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська компанія «United States Leasing Corporation». Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з’явилася на світ «U.S. Leasing Corporation». Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з’явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як «міжнародний лізинг». Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися «United States Leasing International» [7, c.121].

В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа «fly before buy» («політати, перед тим як купувати»).

На думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

В СРСР різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом, був «бербоут-чартер» - найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О «Совфрахт» Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов’язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На умовах «бербоут-чартер» Мінморфлот придбав значний тоннаж - вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років.

Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об’єднанням «Совтрансавто», яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія «Євролізинг». Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької - один з найбільших банків Європи «Bank National de Paris», а з німецької - одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - «Мітфінанц ГмбХ» [17, c.60].

Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з’явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов’язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг - buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на українському ринку можна визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 «Про план рахунків бухгалтерського обліку», в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику

Щодо становлення лізингу в Україні можна виділити декілька принципових етапів.

До 1991-1992 років поняття лізингу як такого було відсутнє і регулювання лізингу здійснювалось лише загальними нормами Цивільного кодексу про майновий найм. У період до 1997 року відбулось закріплення лізингу в окремих актах законодавства, було відсутнє спеціалізоване цивільне законодавство і регулювання лізингу відбувалось за нормами податкового, банківського законодавства тощо. У 1997 році був прийнятий Закон України “Про лізинг”, яким вже були комплексно врегульовані питання договору лізингу. І прийняттям нової редакції Закону України «Про лізинг», який став називатися «Про фінансовий лізинг» та набранням чинності нового ЦК, ознаменувався новий етап розвитку лізингу в Україні. І саме положення цих законодавчих актів ми будемо розглядати як нові та такі, що потребують сучасного правового аналізу.

Окремою правовою подією можна визначити приєднання України до Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг». І хоча ця Конвенція регулює лише договори міжнародного фінансового лізингу та набуває чинності для України лише через 6 місяців після передачі на збереження офіційних документів про приєднання депозитарію, важливість приєднання до цієї Конвенції, як подальшого, перспективного етапу розвитку лізингових відносин в Україні не виникає сумнівів [23, c.26].

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на «потяг світової економіки», необхідна важка та кваліфікована праця.

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна [19, c.54].

Отже, можна стверджувати що лізинг з’явився ще з прадавніх часів, застосовувався у різноманітних сферах, де відбувалася оренда того чи іншого майна. Розвиток лізингу набув швидких темпів і не зупиняється дотепер. В Україні поняття «лізинг» офіційно з’явилося у 1997 році, коли було прийнято Закон України «Про лізинг». Тому до 1991-1992 лізингові операції регулювалися загальними нормами Цивільного кодексу про майновий найм.

1.2 Сутність, поняття та основні складові лізингу

Лізинг, як економічна категорія, має безліч визначень. Насамперед, лізинг - слово англійського походження, похідне від дієслова to lease, що означає брати і здавати майно в тимчасове користування. Найбільш точно відображає сутність терміна “лізинг” таке визначення: лізинг являє собою інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових коштів, при якому лізингодавець зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно лізингоодержувачу за плату в тимчасове користування з правом подальшого викупу.

Лізингова угода, являє собою сукупність договорів, необхідних для реалізації договору лізингу між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу.

Предметом можуть бути будь-які неспоживані речі, у тому числі підприємства й інші майнові комплекси, будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби й інше рухоме і нерухоме майно,які можуть використовуватися для підприємницької діяльності. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки й інші природні об'єкти, а також майно, що законодавчо заборонені для вільного обороту чи для яких встановлений особливий порядок обороту [45, c.119].

Фінансові відносини суб’єктів лізингу складаються за схемою

Рис. 1.1 Фінансові відносини суб’єктів лізингу

1. Користувач (після вступу в лізингові відносини - лізингоодержувач) повідомляє лізингову компанію, яке обладнання йому необхідно.

. Лізингова компанія, переконавшись в ліквідності проекту, купує це обладнання у фірми-виробника, чи іншої юридичної або фізичної особи, яка продає майно, що є об'єктом лізингу.

3. Лізингова компанія (лізингодавець), ставши власником обладнання, передає його в тимчасове користування з правом подальшого викупу (визначається договором) лізингоодержувачу, отримуючи натомість лізингові платежі.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізингові операції.

Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їх класифікації, які характеризують:

відношення до орендованого майна (об’єму обслуговування);

тип лізингового майна;

склад учасників лізингової угоди;

ступінь окупності лізингового майна;

сектор ринку, де проводяться лізингові операції;

відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій;

порядок лізингових платежів [32, c.87].

У відношенні до орендованого майна (об’єму обслуговування) лізинг поділяється на:

чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.

- повний, або, як його ще називають «мокрий» лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо.

частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

За типом фінансування лізинг поділяється на:

-        терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.

-        поновлюваний (револьверний), при якому після закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому об’єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та за бажанням лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки. Лізингоодержувач приймає на себе всі витрати на заміну устаткування. Кількість об’єктів лізингу і строки їх використання при поновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не визначаються.

Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладання нових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервним виробничим циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг використовується, коли вимагається термінова поставка чи заміна вже отриманого по лізингу устаткування, а часу, необхідного на опрацювання та укладання нової угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу лізингоодержувачу у випадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в отриманні додаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на поставку потрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахунок лізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця і укладається нова угода.

В залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють наступні види лізингу:

-        прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою, оскільки в ній не бере участі лізингова компанія.

-        непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника. Угода такого роду схожа на класичну лізингову операцію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно.

-        роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) - leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма фінансування складних великомасштабних об’єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг називається ще груповим, або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків, а також страхуванням лізингового майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів. Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве багатоканальне фінансування. Специфічною особливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частину суми, необхідної для купівлі об’єкта лізингу. Ці кошти залучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх серед лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина контрактної вартості об’єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами (банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому кредитори не мають, як правило, права вимагати погасити заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих угодах через велику кількість учасників присутні: повірений кредиторів - для координації дій позикодавців, і повірений лізингодавців - для управління спільними діями контрагентів. Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і отримує титул власника устаткування. Він же розподіляє прибуток між акціонерами.

Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему взаємопов’язаних угод, за якої фірма - власник землі, будівель, споруд чи устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховій компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізингові операції) з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.

Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгоджену суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції, але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тих господарюючих об’єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних коштів.

Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання устаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансування нових об’єктів, які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг, що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученні банківських позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться кредитними організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним капіталом та позиченими фондами.

При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою: сума платежів повинна бути достатньою для повного відшкодування інвестору всієї суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечувати середню норму прибутку на інвестований капітал [22, c. 44].

За типом майна розрізняють:

         Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна, літаки тощо), в тому числі нового і такого, що використовувалося.

         Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).

За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:

         Лізинг з повною окупністю (чи близькою до повної), коли протягом дії одного лізингового договору відбувається повна чи близька до повної амортизації майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.

         Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна і окупається лише частина його.

Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

·   Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг - financial, capital leases - являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менш як 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Даний вид лізингу характеризується наступними рисами:

·   участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробника чи постачальника об’єкту угоди);

·   неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

·   тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об’єкту угоди).

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об’єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об’єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об’єкта, який здається в лізинг.

·   Оперативний (сервісний) лізинг - service, operating leases - являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 - 5 років. При оперативному лізингу ризик псування чи втрати об’єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю.

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:

·   Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.

·   Зовнішній (міжнародний) лізинг - до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.

Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли іноземною стороною є лізингодавець, та експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач.

Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користування лізинговим майном.

Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові затрати на купівлю майна і отримує прибуток.

Загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:

- суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;

- суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси використані ним для придбання майна за лізинговим договором;

- комісійну винагороду лізингодавцю;

- суму викупу вартості майна, якщо у договорі передбачений викуп вказаної вартості у вигляді складової частини загальної суми лізингових платежів;

- суму, яка виплачується за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;

- інші витрати лізингодавця, передбачені лізинговим договором.

Наприклад, навчання персоналу, технічне обслуговування лізингового майна, ремонт і та ін.

Крім того, в лізингових платежах слід враховувати податок на майно, податок за користування автомобільними дорогами, податок на придбання автотранспортних засобів, якщо в лізинг будуть передаватися автотранспортні засоби.

При укладенні лізингового договору сторони встановлюють загальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування, періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватись :

- грошовими коштами (грошова форма),

- продукцією або послугами лізингоодержувача (компенсаційна форма),

- грошовими коштами в поєднанні з поставкою продукції або надання послуг лізингоодержувачем (змішана форма).

За періодичністю лізингові платежі бувають:

- щорічними;

- піврічними;

- щоквартальними;

- щомісячними.

Графік лізингових платежів з указанням конкретних дат виплат є невід'ємною частиною лізингового договору. Поряд з періодичними виплатами можливий одноразовий платіж, при якому передбачена виплата лізингодавцю авансу (депозиту) або відстрочка платежу, якщо у лізингоодержувача в даний час виникли фінансові труднощі або йому вигідніше перенести платіж на більш пізній період.

За способом виплати лізингові платежі здійснюються:

- рівними частинами;

- збільшуваними розмірами;

- зменшуваними розмірами.

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл залежно від:

- Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

- Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів, вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

- Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);

- Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану лізингоодержувача і умов договору) [39, c.33].

Визначення об’єкту лізингу є істотною умовою, без якої угода вважається недійсною. В залежності від конкретних обставин об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься за діючою класифікацією до основних засобів, окрім майна, яке заборонене для вільного обігу на ринку. Всі об’єкти лізингу в загальному вигляді можна класифікувати за різними сутнісними ознаками. Як вже відмічалося, обов’язкова умова лізингу полягає в тому, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з дійсним положенням до виробничих основних засобів відносяться такі засоби, які пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності, тобто з виробництвом промислової продукції, будівництвом, сільським господарством, торгівлею та громадським харчуванням, заготівлею сільськогосподарської продукції та іншими видами діяльності. Тому, якщо в лізингову компанію з пропозицією взяти в оренду оргтехніку звернулися, наприклад, дві організації: одна з них комерційна, що здійснює підприємницьку діяльність, а друга - некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку операція може вважатися предметом лізингової угоди.

Іншим важливим критерієм визначення майна, що може бути предметом лізингу є неспоживаність речей у виробничому процесі. Прийнято, що неспоживані речі не втрачають своїх натуральних якостей в процесі використання, тобто по закінченні строку лізингу предмет має бути придатним для продажу або подальшої здачі в оренду.

Цій вимозі відповідають основні засоби виробництва.

Широкого розповсюдження набула класифікація об’єктів лізингу за ознакою рухомості майна і відповідне виділення рухомих речей та нерухомості. На відміну від звичайної оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси, що являються основою всіх об’єктів нерухомості взагалі.

Розрізняють також індивідуально визначені речі та такі, що визначаються родовими ознаками. Останні характеризуються якостями, загальними для всіх предметів даного роду і які визначаються кількістю, масою тощо. Речі, які визначаються родовими ознаками, замінні, тому їхня втрата не звільняє боржника від зобов’язання повернути речі кредитору. Індивідуально визначена річ завжди конкретна. Вона або унікальна, або хоча і відноситься до класу речей, що визначаються родовими ознаками, проте володіє властивими лише їй якостями.

Об’єктом лізингу часто є складні речі, які складаються з різнорідних речей, що утворюють одне ціле. Якщо предметом лізингу слугує такий об’єкт, наприклад підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його складові різнорідні частини: будівлі, устаткування та інші компоненти, з яких можуть бути і виключення за договором.

В даній сукупності предметів може бути головна річ та її приналежність, наприклад будівля та добудова до неї. Головна річ має в господарському обороті самостійне значення, а приналежність залежить від неї, служить головній речі і пов’язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі. Тому, якщо головна річ передається в лізинг, то разом з нею в оренду передається і приналежність.

У всіх випадках об’єкт лізингу має бути найбільш точно визначений, ідентифікований. Якщо предмети одного найменування можуть володіти різними ознаками, то потрібно вказати, які саме характеристики має предмет угоди. Коли ж користувач хоче отримати неоднорідний товар, то визначається кількість товару за кожною ознакою, який передається в лізинг з детальною специфікацією.

Якщо предметом лізингу являється товар зі складними технічними характеристиками, то подається їх детальний опис.

В практиці в лізинг найчастіше передається різноманітне технологічне устаткування з високими темпами морального старіння, коштовні машини, верстати, прилади, будівельна техніка, автомобілі, морські та річкові судна, обчислювальна техніка, трактори, комбайни, будівлі, споруди та ін.

Суб’єктами (учасниками) класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.

Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники. Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і, можливо, фірмових послуг за технічним сервісом.

Усім комплексом лізингових послуг, як правило, займаються спеціалізовані компанії, які мають кошти для інвестування. З пропозиціями на лізинговому ринку виступають також місцеві органи влади та управління.

Лізингові компанії, сворені банками, орієнтуються на надання стандартних лізингових послуг широкому колу клієнтів, що не виключає, з іншого боку, переважного обслуговування клієнтів «власного» банку. Зазвичай банки не тільки фінансують діяльність дочірніх компаній, але і активно постачають їм клієнтів з числа тих, що звертаються напряму до банку за отриманням кредиту на придбання основних засобів. Природно, що компанії, які входять до структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи, кваліфікований персонал.

Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами, жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш привабливими для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують комерційні лізингові компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена. Нерідко перед такими компаніями питання ефективності чи хоча б надійності лізингових проектів, що реалізуються, стоїть не так гостро, як перед комерційними лізинговими компаніями.

Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підприємств певної галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку держави. Лізингові компанії - дочірні підприємства різних торгових домів, фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції. Лізингові угоди, укладені ними, звичайно передбачають участь українського банку, прийнятного для іноземної фірми, який дає гарантію за свого клієнта - кінцевого лізингоодержувача.

Попит на ринку лізингу забезпечуть в першу чергу підприємці всіх галузей народного господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг мають відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні гарантії платоспроможності [18, c. 54].

Аналіз поведінки орендарів в різних господарських ситуаціях, мотивів їхніх дій та цілей, які вони ставлять, дозволяє попередньо виявити два типи лізингоодержувачів:

Перший тип - це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти декількох цілей: отримати високий доход, затвердитися у суспільстві як самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя та побуту.

Другий тип - це люди, які не мають достатнього стартового капіталу. Вони прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування об’ємів виробництва, вводять жорсткий режим економії, мало піклуються про умови праці та побуту, добиваються своєї мети в основному важкою виснажливою працею.

Посередники - професійні учасники лізингових операцій, виступають в якості:

·   представника клієнта перед іншими учасниками лізингових відносин;

·   самостійного суб’єкту угод з постачальниками, який купує у них устаткування у власність з метою подальшої реалізації іншим клієнтам.

Серед посередників, що приймають участь в лізингових угодах, виділяються ряд професійно спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та обов’язків.

Посередники - це особи, які представляють інтереси товаровиробника та споживача, а нерідко і діють від їхнього імені. Вони сприяють підвищенню ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому процесі виробництва, передаючи функції просунення товару посереднику. Крім того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує строк обертання капіталу і, як наслідок, підвищує доходність виробництва.

В складних лізингових операціях приймає участь велика кількість юридичних осіб на боці позикодавців, лізингодавців, постачальників та орендаторів, так як в угоду включаються різноманітні посередники (брокерські фірми, страхові та трастові компанії тощо).

Коли ж постачальником та лізингодавцем виступає одна і та ж особа, то склад учасників угоди скорочується до мінімуму - до двох осіб. В таких випадках лізинговими операціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми підприємства-виробника устаткування (машин) чи його структурні підрозділи, які займаються просуненням своїх товарів на ринку за допомогою лізингу [4, c.89].

Таблиця 1.1 Професійні підприємці - посередники лізингових угод

Отже, лізинг являє собою підприємницьку діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем <#"720030.files/image006.gif">

Рис. 3.1. Кількість і вартість укладених договорів фінансового лізингу 2009-2011 р.р.

За даними 2012 року можна дослідити наступне:

- кількість укладених договорів фінансового лізингу за 2009 рік зменшилась на 6759 (69%) у порівнянні з 2010 роком і склала 3007 договорів.

- у вартісному вираженні обсяг укладених договорів зменшився на 7,51 млрд. грн (75%) і склав 2,47 млрд. грн.

- вартість діючих договорів фінансового лізингу станом на кінець 2011 р. зменшилась на 1,3 млрд. грн. (4,6%) у порівнянні з кінцем 2010 р. і становить 27,2 млрд. грн.

- середня вартість діючої угоди станом на кінець 2011 р. збільшилась на 0,63 млн. грн. (62%) і становить приблизно 1,65 млн. грн.

- в кількісному вираженні обсяг діючих договорів на кінець періоду становить 16490 угод;

- серед договорів фінансового лізингу, як і раніше, переважають угоди в галузі транспорту (59%), сільського господарства (11,5%), будівництва (11%) та сфері послуг (6%); при цьому питома вага транспорту і сільського господарства зросла відповідно на 7,87% і 2,09%, а питома вага будівництва і сфери послуг зменшилась відповідно на 4,32% і 2,18%.

- найбільшим попитом серед предметів лізингу користується транспорт (54%), а також сільськогосподарська техніка (10,5%);

- основним джерелом фінансування лізингових операцій в поточному році стали позичкові кошти, в тому числі банківські кредити (64,5 %), при цьому їх питома вага зросла на 10,1%; питома вага власних коштів лізингових компаній в 2011 році зросла на 13,74% і становить 35,49% [49].

Кількість укладених договорів фінансового лізингу за 2011 рік зменшилась на 6759 (69%) у порівнянні з 2010 роком і склала 3007 договорів. При цьому у вартісному вираженні обсяг укладених договорів зменшився на 7,51 млрд. грн (75%) і склав 2,47 млрд. грн.

Рис. 3.2.Вартісний розподіл діючих договорів фінансового лізингу за строком дії 2009-2011 р.р.

У звітному періоді у порівнянні з 2010 роком спостерігається зростання на 9,36% питомої ваги договорів строком від 5 до 10 років, та зменшення на 7,56% питової ваги договорів строком від 2 до 5 років; також змешилась на 2,7% питома вага кототкострокових (до 2 років) договорів, а довгострокових (більше 10 років) договорів стало більше на 0,9%; таким чином, спостерігається загальна тенденція до збільшення в 2011 році строків фінансування;

Станом на 01.01.2013 р. кількість лізингових компаній в Україні становила 52, а юридичних осіб, що згідно законодавства мають право займатися лізинговою діяльністю, - 157, з яких 50 % працюють з великими підприємствами. На 30.09.2012 р. до Переліку фінансових установ унесено інформацію про 215 юридичних осіб-лізингодавців і про 34 фінансові компанії, що надають послуги фінансового лізингу. Протягом 9 міс. 2011 р. укладено 2432 договори фінансового лізингу на суму 2112.7 млн грн порівняно з відповідним періодом 2010 р. - 8429 договори на суму 7957.9 млн грн.

Незважаючи на економічно-фінансову кризу, позитивним фактором є те, що після різкого спаду у 2009-2010 р.р. спостерігається поступове зростання обсягів лізингових операцій, кількості угод, вартості активів, наданих у лізинг, та пожвавлення на ринку лізингу в цілому. За умови стабілізації економічної ситуації подальший розвиток ринку лізингових послуг в Україні цілком можливий.На лізинговому ринку України активно працюють українсько-швейцарське спільне підприємство «Українська фінансова лізингова компанія» (Київ), лізингова компанія «Лізинг-нерухомість» (Луцьк), фінансово-лізингова компанія «Електрон-лізинг» (Львів), державне підприємство «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія», «УКРАГРОЛІЗ» (Київ), командитне товариство "Лізингова компанія «Укрінтерлізинг» (Львів), лізингова компанія «Сокіл-транс-лізинг» (Львів), ТОВ «ОПТИМУС ЛІЗИНГ» (Київ), а також лізингові компанії банків «Аваль-лізинг» та «Укрексімлізинг». Існують регіональні лізингові компанії, наприклад, Харківська регіональна лізингова компанія, яка була заснована 12 підприємствами, в тому числі АК «Реал-банк», ХТЗ, Київська страхова компанія «Енергополіс» та інші. Особливою лізинговою компанією є «Євро-Сиваш», вона діє в умовах експериментальної економічної зони «Сиваш». «Євро-Сиваш» працює в рамках інвестиційного проекту по технічному переоснащенню та модернізації виробничого та аграрного комплексів регіону шляхом впровадження лізингу як капіталозберігаючого засобу фінансування розвитку виробництва [10, c. 10].

Сьогодні в Україні є близько 30 офіційно зареєстрованих лізингових компаній, з котрих реально займаються лізингом менше 10. Компанії, що ризикнули ввійти в цей бізнес, через законодавство змушені постійно коректувати свої лізингові угоди, а за таких умов працювати можуть небагато з них. Основні тенденції, за якими створюються лізингові компанії в Україні, зважаючи на існуючий економічний та законодавчий стан країни, такі:

Тенденція 1. Створення лізингових компаній при комерційних банках, що і є їхніми основними засновниками. Така позиція пояснюється тим, що для того, аби закріпитися на ринку, лізингодавцям потрібні виходи на дешеві джерела ресурсів, які можуть надати їм комерційні банки-засновники. В іншому разі кількох законодавчих змін буде не досить, щоб компанія-лізингодавець стала банкрутом. З іншого боку, банкам необхідна гарантія повернення вкладених коштів та контроль за їх цільовим використанням, який вони можуть одержати, кредитуючи свої дочірні структури.

Прикладом створення лізингових компаній за участю комерційних банків можуть служити відомий «Фінансово-лізинговий Будинок» при АКБ АПБ «Україна», дочірня лізингова компанія «Інкомбанку-Україна», лізингова компанія «Укрсімлізинг» при «Укрексімбанку», «Аваль-лізинг» при АППБ «Аваль». Протягом 1997-1998 рр. Обороти ФЛБ «Україна» були досить високими. Також при АКБ АПБ «Україна» була створена й інша компанія - «Лізинг-Україна», що планувала обслуговувати фізичних осіб у питаннях нерухомості та автотранспорту. У травні 1998 р. В Україні була зареєстрована дочірня лізингова компанія «Інкомбанк-Україна», заснована як банк-нерезидент зі 100%-м російським капіталом. Компанія при «Інкомбанк-Україна» мала наміри інвестувати кошти в розвиток і технічне переозброєння українських підприємств із використанням механізму лізингу. Державний експортно-імпортний банк України «Укрексімбанк», який входить до п’ятірки найбільших комерційних банків України, також створив лізингову компанію, що має назву «Укрексімлізинг» зі 100%-ю участю в капіталі компанії. На відміну від лізингової компанії «Інкомбанку-Україна» ця лізингова компанія не є спеціалізованою, «Укрексімлізинг» супроводжує проекти, направлені на модернізацію експортних та імпортозаміщуючих підприємств. Однак сьогодні «Укрексімлізинг» займається переважно тим, що надає в лізинг майно, яке його материнський банк стягнув у рахунок неповернутих кредитів [30, c. 140]. Проте сьогодні комерційні банки вважають лізингову діяльність не достатньо привабливою дла себе. По-перше, щоб здійснити лізингову операцію, банку необхідно видавати кредит на термін до 5 років. Ситуація, що склалася на фінансовому ринку, говорить не на користь довгострокового кредитування. По-друге, відповідно до вимог НБУ, комерційні банки можуть проводити лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, тобто немає можливості залучати дешеві кошти західних банків.

Тенденція 2. Створення лізингових компаній при вітчизняних заводах - виробниках устаткування і створення державних лізингових компаній. Ця тенденція стосується в основному виробників сільськогосподарського устаткування і створення державних лізингових компаній. Ця тенденція стосується в основному виробників сільськогосподарського устаткування. До розпаду СРСР ланкою, що зв’язувала заводи - виробників сільськогосподарського обладнання та його споживачів, було державне підприємство «Укрсільгосптехніка», яке займалося постачанням сільгосптехніки. У 1992-1993 рр. Йому на заміну прийшло АТ «Агротехсервіс» та його регіональні структури. Після 1994р. Кабінет Міністрів України почав втілювати лізингові операції у відносини між заводами та споживачами, і лізингові компанії стали створюватися на базі регіональних структур «Агротехсервісу». Але подальший аналіз показав, що вигідніше і логічніше створювати лізингові компанії при заводах-виробниках. Прикладом може бути створення протягом кількох останніх років таких лізингових компаній, як «Харківагромашінвест», «Одесаагромашінвест» -підрозділів ВАТ «Украгромашінвест», котре безпосередньо займалося лізинговими операціями. Протягом 1997-1998 рр. Було створено до 20 його регіональних підрозділів рпи великих заводах - виробниках. Також у період 1995-1997 рр. Створювалося багато державних лізингових компаній, що фінансувалися з бюджету. Державні лізингові компанії переважно створювалися для підтримки вітчизняного виробника й одержали законодавчу підтримку у вигляді чинного закону “Про лізинг”.

Тенденція 3. Надання лізингових послуг закордонними компаніями - виробниками, що мають представництва в Україні. Ця тенденція насамперед стосується транспортних компаній. Такі компанії, як «Scania-Україна», «Volvo Truck Corporation», IVECO, MAN реалізують свої машини ( причепи, напівпричепи, фургони) в основному через інструмент фінансового лізингу. Лізингові програми також пропонує СП «Daewoo - АвтоЗАЗ», «Honda», «Opel», «Pegaut». Наприклад, за даним 1999 року, з 20 тис. нових автомобілів, проданих офіційними дилерами (крім продукції СП «Daewoo-АвтоЗАЗ» і машин виробництва СНД), у лізинг було реалізовано 300-350 легкових автомобілів, а в кредит і на виплат (разом) - 800-900, що в сумі склало 1050-1200 машин, чи 5-6% усіх проданих в Україні нових іномарок. За даними корпорації «УкрАвто», у 2001 році на виплат і в кредит було продано 27% автомобілів СП «Daewoo-АвтоЗАЗ», чи 3404 автомашини. Вже в кінці 2002 року в лізинг було продано на 7% більше автомобілів в порівнянні з 2001 роком [5, c.14].

Тенденція 4. Спеціалізовані лізингові компанії, що створюються з частиною іноземного капіталу, або цілком формуються за рахунок українських засновників.

Це компанії, для яких лізинг є основним видом діяльності. Серед найвідоміших можна виділити «Hansa Leasing & Fsctoring», «Першу лізингову компанію», «Укрінкомлізинг», «УкрДержЛізинг».

Постачальниками устаткування для цих компаній є іноземні контрагенти. Кожна компанія має визначену нішу на ринку і розробляє своє ноу-хау, однак, схеми, використовувані в роботі, у цілому не відрізняються одна від одної.

Тенденція 5. створення лізингових компаній у вільних економічних зонах України.

Такі компанії вигідно відрізняються від інших,користуються податковими пільгами (особливо при лізингу імпортного устаткування), передбаченими законами у відповідних ВЕЗ. Ситуація стає ще більш привабливою, якщо ці компанії мають відносно дешеві джерела фінансування під конкретні програми. Лізинг може дуже швидко розвиватися у вільних економічних зонах. В усьому світі лізинг має пільги і тому є настільки популярним альтернативним джерелом інвестування. Спроби створення декількох лізингових компаній проводилися у ВЕЗ «Яворів» і «Славутич». Сьогодні в Україні реально працює уповноважена лізингова компанія, зареєстрована у Північно-Кримській Експериментальній Економічній Зоні «Сиваш» - Лізингова Компанія «Евро-Сиваш». Для українського підприємництва це означає можливість одержати нове обладнання, значно скоротити плановані інвестиційні витрати, провести модернізацію свого виробництва і працювати при цьому в будь-якому регіоні України. В приблизній структурі техніки та обладнання, що надавалися в лізинг протягом останніх років, питома вага належить сільськогосподарській техніці.

Друге місце в структурі лізингової техніки посідає автотранспорт. Майже всі організації з міжнародних перевезень протягом останніх років змушені були повністю оновити свій парк. Найбільшою лізинговою клмпанією, що займається лізингом саме автотранспорту, є дочірнє підприємство компанії «Hansa Leasing & Fsctoring». Компанія «Hansa Leasing & Fsctoring» була зареєстрована в Україні 8 вересня 1997 р. Крім України, представництва компанії в Росії, Литві та Латвії. Найбільша за обсягом угода «Hansa Leasing & Fsctoring» у 1999 р. Полягала у фінансуванні 110 тягачів, а загальна сума контракту складала 20млн. Німецьких марок. Протягом останніх років, основними об’єктами лізингу компанії були ягачи та причепи (85%), меншу частку складали мікроавтобуси, фургони та легковий транспорт і сруктура наданої в лізинг автотехніки має такий вигляд: тягачи, причепи та напівпричепи - 64%, легковий транспортта мікроавтобуси - 36%.

лізинг зарубіжний досвід операція

3.2 Проблемні аспекти здійснення лізингових операцій та шляхи їх вдосконалення в Україні

Для всебічного розвитку економічних процесів у країні, активізації підприємницької діяльності, розвитку малого та середнього бізнесу необхідно впроваджувати нові методи фінансування реального сектору економіки, здійснювати оновлення матеріально-технічної бази. Одним із таких методів фінансування є лізинг.

Лізинг розглядається як особливий вид інвестиційної діяльності. Це пояснюється тим, що держава, регулюючи податкові та амортизаційні ставки, управляючи різними видами пільг, розширює чи звужує інвестиційні надходження в ті чи інші галузі виробництва. На загальнодержавному рівні стимулювання лізингових операцій - це стимулювання капітальних вкладень в основні засоби. Цей вид фінансових операцій застосовується насамперед тоді, коли вирішується проблема швидкого промислового освоєння технічних інновацій, які потребують значних капіталовкладень. Як правило, лізинг значно вигідніший ніж використання позичкових коштів [11, c. 41].

Слід зазначити, що лізинг містить досить цікаві можливості для підприємця, якщо враховувати різноманітність похідних форм лізингу. Фінансовий лізинг надає можливості ефективного фінансування капіталовкладень без потреби негайної мобілізації значних фінансових ресурсів. На цій основі з'являються передумови для проведення реструктуризації виробництва. При здійсненні операційного лізингу власність на майно, яке орендується, зберігається лізингодавцем, що дає йому певні гарантії проти фінансових ризиків. При проведенні операційного лізингу відбувається збалансоване фінансування, що дає змогу підприємству-лізингодавачу мобілізувати більше фінансових ресурсів, залишаючись при цьому в межах встановлених кредиторами нормативів [34, с. 24].

На сучасному етапі розвитку економічної системи лізинг - це успішна форма взаємодії банківських структур з реальним сектором економіки. У світовій практиці лізингові послуги широко використовуються та є однією з форм капітальних інвестицій у виробництво. У США, як і в країнах Європи, цей вид послуг також широко використовується, що пояснюється сприятливими економічними умовами для його розвитку. Підприємницькі структури країн мають підтримку держави, що дало змогу підприємствам розвиватися за рахунок інвестицій через лізинговий механізм. Однією з найістотніших переваг інвестування через механізм лізингу є можливість віднесення лізингових платежів на собівартість продукції.(див.рис.3.3)

Рис. 3.3 Заходи державного регулювання лізингу

Рівень розвитку лізингових послуг у країні визначають: нормативно-правове регулювання ринку лізингу; державна підтримка; макроекономічні умови; стан інвестиційного ринку; можливості бухгалтерського і податкового обліку

Порівняно з динамікою розвитку лізингу в західних країнах в Україні: спостерігаються низькі темпи становлення ринку лізингових послуг. До цього часу в нашій країні лізингова форма кредитування не досить поширена. Одна з головних причин - великий попит на кредитні ресурси за досить високого рівня інфляції робить для банків більш привабливими короткострокове кредитування за високими відсотками, що дає можливість швидкого отримання високих прибутків [38, c.16].

На сьогоднішній день в Україні існує приблизно півсотні зареєстрованих лізингових фірм, з яких насправді працює менше десяти. Вони (як й інші компанії, які не спеціалізуються на цій діяльності, але займаються нею) лише розробляють лізингові програми і поступово приступають до їх реалізації. Лізингові компанії є фінансово слабкими, оскільки повністю залежать від засновників, їм нерідко бракує коштів на придбання саме того обладнання, яке цікавить виробників як потенційних лізингоодержувачів. Насправді дострокове розірвання угоди в однобічному порядку, технічне обслуговування та ремонт здійснює лізингоотримувач, лізингоотримувач має переважне право придбати майно у власність по закінченні строку угоди.

Крім того, на нашу думку невиправданим є обмеження проведення лізингових операцій банками, що відбувається внаслідок дотримання закону «Про банки і банківську діяльність», в якому сказано, що банки можуть здійснювати операції придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг), тобто фактично забороняється проведення банками операцій суборенди та сублізингу [25, c.39].

За словами віце-президента Лізингової асоціації України, Ю.Сосюрко, лізинг є найважливішим фінансовим механізмом для подальшого розвитку економіки, тим більше, що існує зацікавленість і з боку західних інвесторів і з боку українських клієнтів. Лізинг для перших є найбільш безпечною формою вкладення капіталу, яка дає реальну віддачу. Але, розвиток лізингу стримується в Україні недосконалістю законодавчої бази, складною системою оподаткування та високим рівнем податків. За оцінкою незалежного американського експерта, Вши Туму, запрошеного Проектом технічної допомоги Міжнародної Фінансової Корпорації “Поліпшення умов для розвитку лізингу в Україні", численні перешкоди на шляху фінансового лізингу в Україні призвели до виникнення лжелізингу. Він вважає, що фінансовий лізинг в тому вигляді, в якому він існує в інших країнах світу, в Україні неможливий, тому більшість лізингодавців застосовують лжелізинг - наймання з викупом або продаж на виплат. Все це короткострокові варіанти, які не можуть замінити повні, інституалізовані операції лізингу в Україні. Аналогічної точки зору притримуються фахівці Leaseurope, які вважають, що класичного лізингу в Україні зараз майже не існує. У нас зараз працює 3 схеми, які підміняють лізинг:

1. Товарний кредит. Має аналогічну форму з лізингом, але відрізняється по суті. Право власності відразу ж переходить до клієнта від лізингодавця.

2. Продаж на виплат. В цьому випадку право власності залишається у лізингодавця, тільки з останнім платежем підписується акт прийому- передачі права власності. При продажу на виплат відсотки є об'єктом ПДВ, але при цьому клієнт може виділяти ПДВ із основної частини платежу. При операції фінансового лізингу клієнт не може виділити ПДВ із вартості товару, для нього він просто дорожчає на 20% (в разі якщо до такої операції не застосовується нульова ставка ПДВ).

3. Заміна оперативного лізингу. Протягом від двох тижнів до року клієнт слачує якісь гроші, а по закінченню строку майно продається за залишковою вартістю. При оперативному лізингу лізингоотримувач відносить платіж в повному складі на свої витрати.

Але існує й інша точка зору. За твердженням представників компанії «OIL. Otto International Leasing» чистий міжнародний фінансовий лізинг в Україні існує. Так, німецькі лізингодавці пропонують чотирьох річний лізинг, що підходить під українське законодавство. Працюючи з українськими лізингоодержувачами, західні лізингодавці ризикують через нестабільну економічну ситуацію, але їх бажання працювати в Україні зумовлено тим, що лізингові відсотки в Україні вдвічі вищі ніж в Європі. Наприклад, в Німеччині лізингова маржа становить 5-7%, а у нас лізингодавець може заробити 12-15% [15, c.87].

Для України міжнародний лізинг має ряд переваг:

1. Міжнародний лізинг - одна з найдешевших, а іноді єдина можливість придбання права використовувати активи.

2. Це додаткове іноземне джерело фінансування.

3. Міжнародний лізинг в своїх різноманітних формах забезпечує лізингоодержувачів в усьому світі стабільною пропозицією довго- та середньострокового фінансування протягом періодів дефіциту кредитів та коливань процентних ставок. В наших умовах міжнародний лізинг - це єдина форма довго- та середньострокового фінансування основних фондів.

4. Міжнародний лізинг використовує податкові пільги через різницю податкових законодавств в різних країнах. Міжнародний лізинг відкриває багато можливостей в сфері податкового планування, що може скоротити вартість фінансування.

5. Міжнародний лізинг приваблює інвестора, оскільки він має матеріальне забезпечення.

6. Міжнародний лізинг зменшує політичний ризик лізингоодержувача. Наприклад, міжнародний лізинг може бути корисним, якщо лізингоодержувач розташований в політичне нестабільному регіоні, тому що власник майна знаходиться за межами цього регіону. Але, з іншого боку, саме це може стати причиною небажання іноземних лізингодавців інвестувати саме в цю країну.

7. Міжнародний лізинг може використовувати переваги в бухгалтерському обліку та оподаткуванні.

8. Міжнародний лізинг може зменшити інші витрати по придбанню основних фондів (наприклад, витрати, пов'язані з пошуком відповідного рішення, витрати на дослідження). Міжнародний лізинг звільняє користувачів від витрат пов'язаних з купівлею, а потім продажем майна.

9. У міжнародній лізинговій угоді може бути передбачено обслуговування та ремонт лізингованого обладнання, що звільнить лізингоодержувача від додаткових витрат.

Всі ці переваги міжнародного лізингу зумовлюють необхідність його розвитку, стимулювання та регулювання з боку держави. Тобто існує необхідність змінити наступне:

- законодавчі акти, що регулюють лізингову діяльність мають бути зрозумілими, чіткими, без двозначностей та посилань на інші нормативні акти. Наприклад, Закон України «Про лізинг» при регулюванні питань амортизаційних відрахувань, оподаткування, митного регулювання лізингових операцій відсилає на діюче законодавство України, що ускладнює роботу з ним. Одним з основних видів державного регулювання міжнародного лізингу є законодавче регулювання, тому розробка та формування пакета нормативних актів, які регулюють лізингову діяльність в Україні, значно сприятиме його розвиткові.

- треба надати іноземним інвесторам інформацію про Україну, її потенціал в галузі лізингу, її підприємства, існуючі лізингові проекти та їх реалізацію, законодавство.

- необхідно активно співпрацювати з Leaseurope, національними лізинговими асоціаціями. Оскільки до наших підприємств тільки придивляються, необхідно виступати з ініціативою по укладанню міжнародних лізингових угод та реалізації проектів.

- важливо законодавче визначити та спрощити процедуру повернення лізингованого майна лізингодавцю в разі неплатоспроможності лізингоодержувача. Матеріальне забезпечення лізингової угоди - важливий момент для розвитку лізингової індустрії, який приваблює іноземних інвесторів.

- необхідно централізувати систему реєстрації лізингових контрактів та створити центральний контролюючий орган за лізинговою діяльністю. Зараз лізингові контракти реєструються в місцевих нотаріальних конторах і є прецеденти, коли відсутність централізованого реєстру лізингових контрактів стає причиною правопорушень. В іноземних країнах, як правило, лізингові асоціації займаються реєстрацією таких контрактів, а в Україні такими установами можуть стати Укрлізинг, комерційні банки, Національний банк України. Також на базі Укрлізинг необхідно створити центральний контролюючий орган за діяльністю лізингових компаній в Україні. На сучасному етапі контролюючий орган має бути урядовим або включати урядові підрозділи, наприклад, Міністерство Фінансів України. Якщо лізингові компанії - це дочірні компанії або підрозділи банків, вони мають бути суб'єктами нагляду НБУ, оскільки він виконує роль банківського нагляду. По-шосте, вдосконалити практику бухгалтерського обліку лізингу, а також привести його до міжнародних стандартів. Існують Міжнародні бухгалтерські стандарти (International Accounting Standards, Accounting for Leasing.), якими керуються більшість країн при реалізації лізингових угод. Ці стандарти роблять бухгалтерський облік міжнародного лізингу простішим та зрозумілішим для всіх учасників угоди.

- треба сприяти та стимулювати розвиток страхового бізнесу, ввести спеціальні страхові послуги по лізингових операціях. Розвиток страхового бізнесу на сучасному етапі в нашій державі безпосередньо впливає на розвиток лізингу, оскільки зараз всі лізингові контракти страхуються.

- розробити спеціальну систему надання гарантій з боку провідних фінансових установ України, найбільших комерційних банків, а також створити систему рекомендацій НБУ щодо проведення лізингових операцій.

- органи державного регулювання повинні вести зважену податкову політику щодо міжнародних лізингових операцій. Для цього їм необхідно переглянути податкове законодавство щодо лізингу. Наприклад, треба дозволити прискорену амортизацію в перші роки використання високотехнологічного обладнання, яке було одержане за міжнародним лізинговим контрактом. Фахівці світового банку говорять навіть про введення 50% амортизації на перші два роки лізингових операцій .

- укласти двосторонні угоди про уникнення подвійного оподаткування з країнами, з якими українські підприємства здійснюють лізингові операції, а також з країнами, в яких знаходяться потенційні партнери України.

Також, при перетині митного кордону України звільнити лізинговане обладнання від ПДВ. Товар не змінює власника, їм залишається іноземний лізингодавець. ПДВ доцільно стягувати з залишкової вартості майна у випадку продажу лізингованого майна .Ці заходи зменшать надходження до бюджету від ПДВ, але це стимулюватиме розвиток національного виробництва [29, c. 105].

В майбутньому працюючі підприємства сплачуватимуть податки до державного бюджету, які компенсують та перебільшать цю нестачу. Міжнародний лізинг - це галузь економічних знань, яка для подальшого і ефективного розвитку в наших умовах потребує досліджень.

Підсумовуючи вищевикладене, треба зазначити, що необхідним є подальше ретельне дослідження проблем міжнародного лізингу. Слід визначити такі пріоритетні та першочергові напрямки майбутніх досліджень. По-перше, необхідно розробити національну систему бухгалтерського обліку міжнародних лізингових операцій, яка була б пристосована до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (Бухгалтерський облік лізингу). Це значно полегшить роботу іноземних лізингодавців та лізингоодержувачів, що в свою чергу сприятиме поширенню їх діяльності в Україні. По-друге, для того, щоб зробити міжнародний лізинг максимально ефективним для економічного розвитку І України, необхідно зробити аналіз можливостей окремих регіонів нашої держави в міжнародних лізингових операціях, а також дослідити потенціал галузей промисловості України при міжнародному лізингу. Ці дослідження необхідні для виявлення тих регіонів та галузей промисловості, підприємства яких можуть стати найефективнішими лізингодавцями та лізингоодержувачами в Україні. На наступному етапі розвитку міжнародного лізингу в Україні, коли буде вже відпрацьований механізм укладання міжнародних лізингових угод, з'явиться практика їх реалізації, а також підприємства України зможуть виробляти конкурентноспроможну продукцію, необхідне буде дослідження переваг та визначення ефективності експорту лізингових послуг в іноземні держави, тобто угод міжнародного лізингу, де українське підприємство виступатиме лізингодавцем. В цей період міжнародний лізинг може стати одним з перспективних джерел реалізації продукції та виходу українських підприємств на світові ринки.

Висновки до розділу 3

Сьогодні вже беззаперечною є перспективність лізингових операцій та їх необхідність для національної економіки. Упродовж останніх років ринок лізингу для українських підприємців стає надзвичайно важливим і популярним, що підтверджується швидкими темпами його зростання. Таким чином, ринок лізингових послуг в Україні має позитивну тенденцію зростання обсягів діяльності й стрімко розвивається. Для подальшого розвитку в Україні ринку лізингових послуг необхідно суттєво вдосконалити організаційно-економічне забезпечення лізингових операцій щодо визначення потреб у кредитних ресурсах на якісно новому рівні, прискорити державне регулювання законодавства для максимальної реалізації потенційних можливостей до оновлення основних засобів та впровадження новітніх технологій.

Також були розроблені рекомендації по розвитку та вдосконаленню регулювання міжнародного лізингу в Україні.

Основними із них є: 1) вдосконалення законодавства, що регулює лізингову діяльність; 2) забезпечення іноземних інвесторів повною інформацією про потенціал лізингового ринку України; 3) активна співпраця з іноземними лізинговими компаніями та асоціаціями; 4) вдосконалення практики бухгалтерського обліку міжнародних лізингових операцій; 5) сприяння розвиткові страхового бізнесу; 6) укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування з країнами, резидентами яких є партнери українських підприємств.

ВИСНОВКИ

Задачі, поставлені на початку роботи, були виконані в повному обсязі, а через їх виконання й досягнута загальна мета роботи.

В першому розділі було досліджено історію виникнення поняття «лізинг» та поява перших лізингові послуг. Були розглянуті визначення, сутність та теоретичні засади лізингу.

Розкриття сутності лізингового правочину сягає далеких часів Аристотеля. У його трактаті “Риторика” відзначається: “Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності”. У цьому висловленні полягає основна ідея лізингу: щоб одержати прибуток, зовсім не обов’язково мати устаткування або інше майно на праві власності, досить лише мати право його використати та отримувати прибуток.

Традиційно лізинг вважається американським винаходом, перевезеним американськими підприємцями через океан у Європу в 50-х роках XX ст., а потім і в Японію.

Лізинг набув швидкого розвитку, що можна пояснити наступними причинами: забезпечення 100% фінансування; гнучкість у виборі та якості лізингових платежів; амортизація устаткування; швидкість і простота використання, а також менші витрати в порівнянні із кредитом.

Існують певні види та форми лізингу,а також класифікація за такими ознаками : за типом фінансування, у відношенні до орендованого майна, від складу учасників угоди та ін..

У другому розділі було досліджено розвиток та досвід різних країн та регіонів в сфері лізингових послуг.

Найбільш розвиненими лізинговими ринками є ринки США, Японії і низки країн Західної Європи. США є лідером в проведенні лізингових операцій та лізинг там є основним інвестиційним інструментом, на долю якого впродовж багатьох років доводиться більше 30% інвестицій в устаткування.

В Японії фінансовий лізинг визначається як операція, що віповідає наступним двом основним вимогам:

·   термін лізингу строго фіксується, і спільна сума лізингових платежів визначається в сумі, приблизно рівній сукупним витратам на придбання устаткування, зданого в лізинг.

·   забороняється анулювання договору лізингу протягом періоду його дії. Слід зазначити, в російських законодавчих і нормативних актах по лізингу такої прямої норми немає.

Ряд японських лізингових компаній відноситься до найбільших в світі.

Сучасний європейський лізинг почав формуватися і достатньо швидко проникати в різні сфери господарської діяльності в 60-70-х роках. Лізинг автотранспортних засобів є одним з найбільш розвинених і прибуткових напрямів лізингової діяльності.

Також було досліджено лізингову діяльність в таких країнах як Велика Британя, Франція, Німеччина та ін. Досвід всіх цих країн може бути корисним і для України.

Третій розділ було присвясено сучасному стану, перспективам та проблемам лізингових послуг саме в Україні, де ринок лізингу знаходиться тільки на початковому етапі розвитку. Об'єм місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, дуже низький. Вся решта операцій, пов'язаних з лізингом, фінансується іноземними виробниками або різними посередниками.

Українська економіка гостро потребує інвестицій. Більшість експертів затверджують, що лізинг може сприяти подоланню промислового спаду. До того ж, на думку багатьох фахівців, лізинг сьогодні є єдиним законним і надійним механізмом залучення засобів для українських виробників.

Були висвітлені певні проблеми, які заважають розвивати лізингову діяльність в нашій країні і визначено необхідність вдосконалити законодавство, що регулює лізингову діяльність,забезпечити іноземних інвесторів повною інформацією про потенціал лізингового ринку України,сприяти розвитку страхового бізнесу та ряд інших заходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Алексенко С. Рятувальний лізинг // Бізнес. - №45. - 2007. - С.21.

. Берлач А.І. Проблеми становлення лізингових відносин. -1999. - С.167.

. Білоус А. Лізинг в світовій економіці . - 2007. - С.204.

.Вартовий В.А. Міжнародний лізинг як ефективний інструмент зовнішньоекономічних відносин. - 2005. - С.174.

.Внукова Н. Лізингові відносини в Україні: проблеми та перспективи // «Фінанси України».- №5. - 2001.- С.14.

. Газман В.Д. Лізинг: теорія, практика, коментарі. - М. : Фонд «Правова культура». - 1997. - С.288.

. Горемикін В.А. Лізинг: Навчальний посібник.- 2002. - С.162.

. Григоренко Є.І. Лізинг як перспективний вид діяльності .- 2002. - С.75.

.Грімметт Дж. Лізинг вигідний усім учасникам ринку // Вісник НБУ.- №7. - 2007. - С.25.

. Гук О. Лізингові операції в Україні// Галицькі контракти №10. -2000.-С.10.

. Дахно І.І. Зовнішньоекономічний менеджмент/ Навчальний посібник.-2008.-С.240.

.Джабраілов І. Коментарі до Закону України « Про лізинг»// Ділова Україна.- №11-2009.-С.15.

.Джуха У.М. Лізинг. - 2006. - С.212.

.Загребельна Ю.С. Специфіка діяльності лізингових компаній// Welcome №2.- 2006.- С.16.

.Кабатова Є.В. Лізинг: правове регулювання, практика. - ІНФРА-М. - 1999.- С.255.

.Кабатова Є.В. Лізинг: міжнародна уніфікація.- М.: «Наука». -2006. -С.169

17. Комаров В.Ф. Міждержавний лізинг/ БізнесІНФОРМ. - 1999. -С.144.

. Комаров В.Ф. Оренда та лізинг. - 1991. - С.102.

. Кравченко І. Лізинг: світова економіка та міжнародні відносини. - 2001. - С.111.

. Кулиняк І. Теоретичні засади багатоаспектності поняття «лізинг»// Науковий вісник НЛТУ України:Збірник науково-технічних праць. - 2009. - С.22.

. Курнаєв В. Можливості,проблеми та перспективи лізингу//Економіст №21. - 2006. - С.19.

. Лєщєнко М.І. Основи лізингу/Навчальний посібник. - 2001. - С.93.

. Лісовська Н. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні // Міжнародний науково-технічний журнал. -№19.-2002. - С.26.

. Мєдвєдков С.Ю. «Лізинг в економіці США». - 1999. - С.153.

. Мітенко В.І., Луб’яницька О.Г., Слав’янська Н.Г. Основи лізингу: Навчальний посібник./ К:Товариство «Знання». - 1997. -С.340.

.Міщенко В.І. Основи лізингу/К: Знання. - 1997. - С.87.

.Орлов О.О. ,Рясних Є.Г. Що заважає розвитку лізингу в Україні// Фінанси України. -№12- 2006. -С. 31.

. Папуша А. Україна опановує лізинг// Вісник НБУ.-№17 - 1999. - С.22.

. Рогач О.І., Шнирков О.І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки. - 1999. - С.138.

. Сілінг С.А., Михайлова Л.А. Лізинг в питаннях та відповідях. - 1999. - С.301.

. Слав’янська Н.Г. Вровадження лізингових відносин в Україні // Банківська справа.- №4. - 1999. - С.35.

. Снігір Л.Я. Посібник з лізингу. - 2009. - С.208.

. Сосюрко Ю. Розвиток лізингу в Україні : проблеми та перспективи//Інвестиційний магазин.-№3 -2009.-С.12.

.Стародуб В. Лізинговий бізнес // Діловий тиждень.- №14. - 1997. - С.24.

. Старцев О.В. Розвиток лізингових операцій в Україні // Фінанси Укрїни.-№12 - 2001. - С.31.

.Терещенко O. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання : Навчальний посібник. - 2006. - С.142.

. Усенко Я.Б. Розвиток лізингу. - 2000. - С.120.

. Усенко Я.Б. Закон про лізинг : здобутки та недоліки.// Янус.-№3 - 1999. - С.16.

.Усенко Я.Б. Об’єднуються фахівці з лізингу. - 1999. - С.89.

. Холодний Г.А. Лізинг в промислово розвинених країнах.- 2006. - С.78.

. Чекмарева Є.Н. Лізинговий бізнес. -М.: Економіка. - 1997. - С.221.

. Черевко Г.В. , Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи. - 2000.

43.Черепухіна Н., Рапп А. Мати власність не вигідно // Ринок капіталу.-№11.-1999.- С.21.

. Човник Ю., Коваленко Н. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід. - 2007. - С.59.

. Шабашев В.А. Лізинг : основи теорії і практики:Навчальний посібник. - 2005. -С.222.

. Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні//Вісник НБУ.-№15- 2009. - Ст.20-21.

Додаток

Таблиця А.1. Найбільші американські лізингові компанії (за даними на початок 2010 р.), (млн. дол.)