Експортний потенціал України та шляхи його реалізації

Експортний потенціал України та шляхи його реалізації

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретичні основи зовнішньої торгівлі

.1 Теоретичні основи експорту. Поняття експортного потенціалу

.2 Роль експорту в економічному зростанні країни

Розділ II. Практичний аспект орієнтації експортної політики

.1 Аналіз динаміки та тенденції розвитку експортного потенціалу України за останні роки

.2 Машинобудування як одна з найперспективніших експортних галузей України

.3 Основні механізми державної підтримки експорту України

.4 Порівняльна характеристика експортного потенціалу суміжних країн - Росії, Білорусії

Розділ III. Шляхи реалізації експортного потенціалу України

.1 Проблеми експортної політики України

.2 Перспективи та шляхи реалізації експортного потенціалу України

Висновок

Анотація

Список використаних джерел

Додатки

експорт машинобудування торгівля потенціал

Вступ

Здійснення експортної діяльності ставить принципово нові організаційно-економічні завдання перед економічними суб’єктами. Передумовою виходу цих суб’єктів на зовнішній ринок є оцінка їх експортного потенціалу, на основі якої приймається рішення про доцільність експортної орієнтації виробленої продукції.

Інтереси розвитку економіки України вимагають її активного включення до міжнародного розподілу праці. Розширення зовнішньої торгівлі, зокрема експорту, є важливим фактором розвитку національної економіки. Проте розраховувати на успішну експортну діяльність можуть лише ті країни, які мають конкурентоспроможну економіку. Усе це спричиняє необхідність ґрунтовних досліджень та пошуку практичних рішень, які дозволять країні прискорити повноцінне входження у систему світового господарства, а також нададуть можливість використовувати усі переваги міжнародного співробітництва.

Реальна участь країни в експортній діяльності є, як відомо, складним багатоступеневим процесом. Особливістю сучасного розвитку експортної діяльності України є глибокі зміни у можливостях цієї діяльності всіх структурних складових (підприємств, об’єднань тощо), визначенні потенційних ринків збуту та маркетингових стратегій для просування своїх товарів.

Актуальність теми:

Важливість дослідження експортних можливостей зросла й у зв’язку з переходом українських підприємств до ринкових відносин, коли обґрунтованість та продуманість зовнішньоекономічної політики є одним із визначальних факторів їх успішного розвитку. Також, треба зважати на те, що вплив глобального світового господарства на країни та регіони суттєво підвищується. Країна, яка недооцінює глобальні тенденції, може перетворитися на деградуючу та відсталу. Тому у світі, що постійно змінюється, потрібно мати вигідне становище на міжнародному ринку, отримувати нові переваги для подальшого стабільного розвитку та не втратити вже існуючі позиції.

Для того, щоб Україна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. Реалізація цього завдання об'єктивно вимагає проведення комплексних досліджень і визначає масштаби аналізу та розробок, які спрямовані на удосконалення механізму державної підтримки українських підприємств і забезпечення їхньої конкурентоспроможності на світовому ринку. Разом з тим, недосконалість наявних методів оцінки товарної та географічної структури експорту знижує результативність заходів зовнішньоторговельної політики країни.

Об'єкт: Експортний потенціал України.

Предмет: Перспективні напрямки розвитку експортного потенціалу України.

Мета: Розкрити сутність та елементи експортного потенціалу як складової формування національної конкурентоспроможності, та проаналізувати перспективні напрямки активізації зовнішньоторговельної діяльності експортерів-виробників з України.

Завдання дослідження: Визначити шляхи реалізації та підвищення експортного потенціалу України.

Розділ І. Теоретичні основи зовнішньої торгівлі

.1 Теоретичні основи експорту. Поняття експортного потенціалу

На сучасному етапі розвитку світової економіки експортний потенціал являється найважливішою характеристикою економічної потужності будь-якої країни. Експортний потенціал являється однією зі складових економічного потенціалу, яка забезпечує, на відміну від інших складових (виробничого, трудового, природного, фінансового, інформаційного потенціалу тощо) не процес виробництва, а процес споживання, тобто процес реалізації продукції на зовнішньому ринку.

Спроби визначення експортного потенціалу вітчизняними науковцями відносять до 90-х років ХХ-го ст. з початком розвитку ринкових відносин, коли результати діяльності суб’єктів господарювання зумовлені не тільки можливостями їх виробництва, а й можливостями реалізації продукції. При виході на зовнішні ринки головною передумовою стає розвиток зовнішньоекономічного потенціалу, складовою якого є експортний потенціал. Підходи сучасних науковців до визначення цього поняття не завжди збігаються та розглядаються в них, як правило, лише окремі аспекти досліджуваного явища. Тому перш ніж розглянути це поняття, ми визначимо його складові: "експорт" та "потенціал".

Існує досить багато трактувань та підходів, дослідники також розглядають це поняття на різних рівнях: підприємства, території, регіону, країни.

Досить вузьке трактування експорт наводиться у Словник іншомовних слів за ред. С.М. Морозов: "Експорт - це вивіз за межі країни товарів для реалізації їх на зовнішньому ринку або кількість та вартість вивезених за кордон товарів" [1]. Самуельсон та Нордхауз визначають експорт як товари та послуги, що виробляються всередині країни та продаються за кордон [2].

Якщо розглядати експорт як важливий впливовий фактор економічного зростання та інтеграції країни у міжнародні економічні відносини та світове господарство, то він вже набуває характеристик потенціалу, тобто прихованої здатності забезпечувати досягнення визначених цілей та вирішувати проблеми суспільного розвитку. Якщо ж говорити про експорт агропромислової продукції, то він може забезпечити не лише економічний розвиток окремої країни, а й сприяти вирішенню світової продовольчої проблеми.

Термін "потенціал" у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова "potential" й означає "приховані можливості", які в господарській практиці можуть стати реальністю. Вперше цей термін згадано в 1924 році К.Г. Воблий [3]. У Радянському Енциклопедичному словнику 1988 року видання потенціал визначається як джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути використані для вирішення якого-небудь завдання, досягнення визначеної цілі; а також можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній галузі. Це тлумачення має в собі два аспекти: наявність ресурсів і цільову спрямованість їх використання.

У визначенні поняття експортного потенціалу є багато неточностей та суперечностей, деякі визначення не повністю розкривають сенс цієї категорії. Розглянемо різні джерела, та спробуємо дати своє узагальнююче визначення.

Схожі та досить стислі визначення експортного потенціалу даються в різних економічних енциклопедіях.

Більш структуроване визначення дає Л.І. Абалкін, який під експортним потенціалом розуміє здатність всього національного виробництва, промисловості, окремих галузей або підприємств виробляти необхідну кількість конкурентоспроможної продукції на експорт.

Ще один економічний словник під редакцією В.І. Кушлін та В.П. Чичканова експортний потенціал характеризує, як здатність національного господарства реалізувати на зовнішньому ринку певну частку національного багатства без нанесення шкоди національній економіці, при збереженні пріоритету національних інтересів в міжнародних економічних відносинах та забезпечення національної економічної безпеки в цілому [4]. Ми вважаємо, що потрібно уточнити, яку саме частину національного багатства, адже воно включає як матеріальні так і духовні цінності, які не можна продати.

Т. Голікова розглядає експортний потенціал як основу визначення конкурентних переваг країни та її стратегічних зон господарювання, до яких належать, насамперед, економічна база країни. Тобто експортний потенціал є певним показником (критерієм) оцінки, що визначає місце країни у внутрішньому і міжнародному поділі праці та спеціалізації економічної діяльності. Це визначення є дещо загальним, але на мою думку є найбільш вдалим.

На думку В. Рогачова, експортний потенціал є здатністю національної економіки, її секторів, галузей і підприємств виробляти конкурентоспроможні на світовому ринку товари та послуги на основі використання наявних порівняльних переваг, що ґрунтуються на досягненнях НТП. Суперечністю визначення є те, що не всі порівняльні переваги ґрунтуються на досягненнях НТП, наприклад дешева робоча сила.

На мікрорівні експортний потенціал розглядає П.П. Стичишин. Він визначає його як реальну здатність підприємства, організації, корпоративної структури (системи) до контролю максимально можливої для нього частки ринку. Ця здатність визначається ресурсами системи, особливостями їх використання у спрямованому на формування властивостей продукту та можливих стратегій, які забезпечують йому необхідну конкурентоздатність [5]. У визначенні говориться про контроль частки ринку, але чи означає контроль ще й присутність на цьому ринку.

Отже, узагальнюючі дані наведених вище джерел, можна дати таке визначення експортного потенціалу - це здатність національної економіки виробляти конкурентоспроможні товари та реалізувати їх на міжнародних ринках за умови постійного зростання ефективності використання природних ресурсів, розвитку науково-технічного потенціалу, валютної і фінансово кредитної систем, а також сервісно-збутової інфраструктури, підтримки експорту, без нанесення збитків економіці й при забезпеченні економічної безпеки країни в цілому. Хоча це визначення не можна вважати досконалим, адже важко підтримувати постійне зростання ефективності розвитку. В сучасних умовах в темпах розвитку економік всіх країн відбувається чергування зростання та спадів (криз), проте це не означає, що під час тимчасового дисбалансу експортний потенціал взагалі відсутній [6].

Тепер розглянемо більш детально умови та фактори впливу, структуру та класифікацію експортного потенціалу.

Існують основні умови, що визначають ефективність використання цього потенціалу, а саме:

         самостійність власників ресурсів, що складають основу потенціалу у прийнятті господарських рішень;

         наявність маркетингового аналізу економічного середовища;

         наявність системи планування, що включає стратегічне та тактичне прогнозування, операційне планування та регулювання процесів використання потенціалу.

Структури експортного потенціалу детально розглянута на (Рис. 1.1.1.):

Експортний потенціал варто розглядати як в цілому, так і за різноманітними аспектами зовнішньоекономічних зв’язків підприємств. Виходячи з цього, експортний потенціал можна класифікувати за такими критеріями (рис. 1.1.2):

. За товарними різновидами:

а) експортний потенціал певного товару, який визначається можливістю випуску відповідного до попиту експортного продукту;

б) загальний експортний потенціал, що характеризується ресурсами та особливістю їх використання у забезпеченні випуску продукції з властивостями, які би забезпечили їй необхідну конкурентноздатність на зовнішніх ринках.

. За ринками.

Потенціал зарубіжних ринків є можливістю реалізації певного обсягу продукції, що ранжується за ступенем привабливості для експортної діяльності та враховує умови і вимоги кожного з них. Відповідно із цим критерієм, на наш погляд, доцільно розподіляти експортний потенціал зарубіжних ринків за рівнем розвитку країн: розвинуті, з перехідною економікою та країни що розвіваються.

Рис.1.1.1. Структура експортного потенціалу

3. За суб’єктами господарювання:

а) експортний потенціал підприємства - це його сукупна можливість створювати та виробляти конкурентоспроможну продукцію на експорт, "просувати" її на зовнішні ринки, вигідно реалізовувати там товари і забезпечувати необхідний рівень обслуговування [3, с. 122]. При цьому підході основна мета аналізу та оцінки експортного потенціалу полягає не лише в отриманні різнобічного, впевненого доказу того, що підприємство дійсно володіє можливостями для експорту своїх товарів та послуг, але й виявити ті місця й проблеми, які стримують та обмежують їх;

б) експортний потенціал галузі представляє собою можливості сукупності підприємств конкретної галузі продукувати експортноорієнтовану продукцію необхідного рівня конкурентоспроможності для ефективного позиціонування її на зарубіжних ринках;

в) експортний потенціал країни характеризується, з одного боку, здатністю національної економіки виявляти та постійно відтворювати конкурентні переваги відповідно до умов ринкового середовища, що постійно змінюється, а з іншого боку - сукупністю потенціалів усіх експортноорієнтованих галузей економіки країни.

Класифікацію експортного потенціалу чітко видно при графічному зображенні на Рис.1.1.2. [7 c.175]

Тільки при такому комплексному підході можна отримати інтегральну оцінку експортного потенціалу, визначити його сильні та слабкі сторони, виявити його резервні можливості, передбачити ймовірні загрози.

Рис.1.1.2. Класифікація експортного потенціалу [7]

.2 Роль експорту в економічному зростанні країни

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі та експорту, як важливого елементу першої, важко переоцінити. За визначенням Дж. Сакса, "економічний успіх будь-якої країни світу ґрунтується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи".

Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин вважається саме зовнішня торгівля. На її частку припадає близько 80 відсотків усього обсягу торгівлі.

Також, крім основних, можна виділити й такі експортні переваги як:

·        Збільшення продажів і прибутку. Це продаж товарів і послуг на ринок, на якому компанія ніколи не була. Розширення ринків збуту.

·        Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Більшість компаній мають перш за все стати конкурентоспроможними на внутрішньому ринку, а потім у них з’являється стимул виходити на міжнародну арену, дотримуючись усіх міжнародних стандартів ISO.

·        Диверсифікація. Продажі на різноманітних ринках дозволяють компаніям диверсифікувати свій бізнес і покрити можливі ризики. Компанії зможуть не бути пов'язаними зі змінами циклу економіки внутрішнього ринку або певної країни.

·        Зниження ціни за одиницю. Захоплення додаткового закордонного ринку зазвичай розширює виробництво для задоволення попиту. Збільшення виробництва часто може сприяти зниженню ціни за одиницю і привести до більш широкого використання існуючих можливостей.

·        Компенсація сезонного попиту. Компанії, чиї продукти або послуги, які можуть використовуватись лише в певні пори року на внутрішньому ринку, наприклад зерно, мають можливість експортуватися на зарубіжні ринки в різні пори року.

·        Продаж надлишкового виробничого обсягу. Компанії, які за якоїсь причини мають надлишкове виробництво, ймовірно, можуть продавати свою продукцію на іноземному ринку й не будуть змушені робити великі знижки або навіть ліквідувати своє надлишкове виробництво.

·        Отримання нових знань і досвіду. Співпраця на міжнародному рівні з іншими компаніями може дати цінні ідеї та інформацію про нові технологічні досягнення, нові ринкові стратегії та іноземних конкурентів тощо.

·        Збільшення життєвого циклу продукції. Багато товарів проходять через різні цикли, а саме: впровадження, зростання, зрілість і етап скорочення, що є кінцем їх корисності на певному ринку. Як тільки продукт досягає заключного етапу зрілості на даному ринку, його можна вводити на той ринок, де він буде мати більш ранній життєвий цикл.

·        Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, таким чином він виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства.

Експортні операції є також важливим джерелом надходження валюти, інвестицій та формування доходів держави, підвищення її економічного добробуту, поліпшення рівня життя населення тощо.

Якщо розглядати експорт на мікрорівні, то він також відіграє важливу роль у розвитку галузей країни. Ефективне його використання означає, що підприємства мають можливість:

         успішно діяти на зовнішніх ринках отримуючи прибутки;

         здійснювати заходи щодо нарощування експортного потенціалу;

         бути повноправними учасниками міжнародних угод;

         обирати оптимальну стратегію розвитку та реалізовувати її в умовах загострення конкурентної боротьби [7].

Об’єми та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співпраці на світових ринках. Тому експортний потенціал не тільки демонструє можливості держави взагалі та її окремих суб’єктів господарювання, але й прямо чи опосередковано впливає на всі інші форми національної участі в міжнародній економічній діяльності.

Також можна зазначити, що відносний (стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи - негативне торгового сальдо, може "гаситися" торгівлею послугами, як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід або припливом капіталів, як, наприклад, у багатьох країнах Центральної та Східної Європи в 90-х роках та іншими засобами.

Потужна експортна база визначає й умови валютно-фінансового співробітництва, стабільність монетарного сектору країни. Наприклад, твердість німецької марки, довіра до неї у світі в останні десятиліття ХХ ст. значною мірою завдячували експортному потенціалу ФРН. Німеччина тривалий час посідала чільне місце в списку провідних світових експортерів. І навпаки, слабкі експортні можливості, неспроможність країни "покрити" вивозом свої потреби в іноземних товарах спричиняють фінансові негаразди, девальвацію національної валюти, що повною мірою відчула на собі Україна в першій половині 90-х років [7 c.176].

Тому важливість експорту, як інструменту економічного зростання та механізму активізації наявних та потенційних конкурентних переваг країни, є незаперечною.

Розділ ІІ. Практичний аспект орієнтації експортної політики

.1 Аналіз динаміки та тенденції розвитку експортного потенціалу України за останні роки

Економіка України значною мірою є експортно-орієнтованою. Частка експорту у структурі ВВП становить близько 50%. Домінуючі позиції у структурі експорту України займає експорт товарів. За даними 2011 р., їх частка у загальному обсязі експорту становила понад 80%, а частка експорту послуг, відповідно, близько 20% [9]. З огляду на це, аналіз товарного експорту, його обсягу, динаміки та структури є важливим і набуває особливої значущості у контексті набутого членства України у Світовій організації торгівлі та посилення євроінтеграційних процесів.

Також необхідно пам’ятати, що лібералізація зовнішньої торгівлі в Україні створила    передумови для нарощування експорту вітчизняних товарів та послуг. Проте затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України.

На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з    високою доданою вартістю в загальній структурі експорту. Про це свідчать данні національної статистики України. Табл.2.1.1 (Додаток А. Товарна структура зовнішньої торгівлі за січень 2013 року) [8].

Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку. Висока енергоємність орієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості     спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії.

Україна втрачає свої традиційні, наближені географічно ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки.

За рівнем запасів та видобутку мінерально-сировинних ресурсів Україна входить до числа провідних країн континенту. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20 тис. родовищ. Україна має значний потенціал міжнародної спеціалізації в галузях АПК. Вона володіє понад 25% найбільш родючих чорноземів світу, має сприятливі кліматичні умови.

Наша країна має значні можливості з експорту найрізноманітніших товарів. Проте вона має також великий потенціал з експорту послуг. (Див. Додаток Б)[8]. Найголовніше це послуги з транзиту природнього газу, що забезпечується наявністю газотранспортної системи з високою пропускною спроможністю - 290 млрд. куб. м на вході і майже 170 млрд. куб. м на виході на рік. Протягом найближчих 3-5 років Україна має можливість стати європейським центром розподілу електроенергії, природного газу, нафти та нафтопродуктів, причому не лише з Росії, а й з країн Каспійського регіону та Центральної Азії.

Потенціал розвитку високотехнологічних галузей промисловості сьогодні недостатньо реалізований.

Взагалі, маючи високий експортний потенціал, Україна поки що використовує його порівняно з іншими державами неефективно. Так, за обсягами експорту товарів на душу населення, вона поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи. Формальне зростання експорту відбувалося на фоні зниження реального ВВП та рівня внутрішнього споживання [10].

Якщо розглядати динаміку зовнішньої торгівлі, зокрема експорту, то аналіз даних Державного комітету статистики України свідчить про істотне зростання обсягів зовнішньої торгівлі впродовж останніх років. Так, за період з 2002 по 2011 рр. показник зовнішньоторговельного обігу України товарами зріс у 3,2 рази - з 34933,9 млн. дол. США у 2002 р. до 112170,5 млн. дол. США у 2011 р. При цьому треба зазначити, що збільшення товарообігу характеризувалося різною динамікою зростання експорту та імпорту. Протягом 2002-2011 рр. обсяг експорту вітчизняних товарів до інших країн світу зріс у 2,9 рази з 17957,1 млн. дол. США у 2002 р. до 51430,5 млн. дол. США у 2011р.

За цими даними експорт у 2012 зріс порівняно з 2011 на 0,6% і склав 68809,8 млн. дол. США. Це свідчить про позитивну динаміку. Проте якщо брати до уваги імпорт за ці роки, то він зріс на 2,5% і від'ємне сальдо торговельного балансу становило -15848,3 млн. дол. у 2012 р. порівняно з

млн. дол. в 2011 р. [9].

Тепер більш детально розглянемо географічну структуру експорту України. Отже, у 2012 році обсяги українського експорту товарів до країн СНД становили 36,8% від загального обсягу експорту, Азії - 25,7%, Європи - 25,3%, у т.ч. до країн Європейського Союзу - 24,8%, Африки - 8,2%, Америки - 3,8%, Австралії і Океанії - 0,1%.

Найсуттєвіші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації -25,6% від загального обсягу експорту (залізничні локомотиви, чорні метали, механічні машини), Туреччини - 5,4% (чорні метали, жири та олії тваринного або рослинного походження, добрива), Єгипту - 4,2% (зернові культури, чорні метали, жири та олії тваринного або рослинного походження), Польщі - 3,7% (чорні метали, руди, шлак і зола, насіння і плоди олійних рослин), Італії (чорні метали, насіння і плоди олійних рослин, зернові культури) та Казахстану (залізничні локомотиви, вироби з чорних металів, механічні машини) - по 3,6%, Індії - 3,3% (жири та олії тваринного або рослинного походження, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, добрива). Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів за останні роки збільшився до Єгипту у 2,2 рази, Казахстану - на 32,4%. Одночасно скоротився до Італії на 18,4%, Російської Федерації - на 11% та Польщі - на 7,8%. Див. рис.2.1.1.

Рис.2.1.1. Основні торговельні партнери України в експорті товарів у 2011р.[10]

Що стосується товарної структури українського експорту, її основу в 2012 за даними статистики України, складали чорні метали та вироби з них - 26,4% від загального обсягу експорту (зменшення обсягів на 14,7% проти 2011р.). Продукти рослинного походження становили 13,4% (збільшення на 66,6%), мінеральні продукти - 11,1% (зменшення на 25,4%), механічні та електричні машини - 10,2% (збільшення на 4%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 8,7% (збільшення на 22,8%), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 7,4% (зменшення на 6,1%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 6,1% (збільшення на 24%), готові харчові продукти - 5,1% (збільшення на 18,9%). Див.рис.2.1.2.

В загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка зернових культур з 5,3% до 10,2%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 5% до 6,1%, залізничних локомотивів - з 5,6% до 6%, механічних машин - з 5,2% до 5,5%. Зменшилась натомість частка чорних металів з 27% до 22,3%, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - з 8,3% до 5,3%, руд, шлаку і золи - з 5,7% до 4,8% [10].

За видами економічної діяльності найбільші експортні поставки здійснювали підприємства металургійного виробництва - 25,3% від загального обсягу експорту (зменшення проти 2011р. на 12,6%), оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі - 21,7% (збільшення на 32,2%), з виробництва інших транспортних засобів -7% (збільшення на 10,2%), хімічного виробництва - 5,9% (зменшення на 2%), з виробництва харчових продуктів, напоїв - 4,7% (збільшення на 1%), з добування металевих руд - 4,3% (зменшення на 16%), з виробництва машин та устаткування -3,8% (збільшення на 4,4%) та сільського господарства, мисливства та пов'язаних з ними послуг - 3,4% (збільшення у 2,2 рази)[9].

Розглядаючи експорт послуг, можна говорити про позитивні тенденції. На відміну від експорту товарів, експорт послуг з кожнім роком зростає і цим самим покращує торговельний баланс України.

За 2012 рік обсяг експорту послуг становив 13527,6 млн. дол. США і по відношенню до відповідного періоду минулого року складав 98,1%, обсяг імпорту становив 6706,3 млн. дол. і зріс на 7,6%. Позитивне сальдо становило 6821,3 млн. дол. за 2011р. - відповідно 7557 млн. дол.

На формування позитивного сальдо вплинули окремі види послуг: трубопровідного транспорту (позитивне сальдо 3247,3 млн. дол.), морського (1040,8 млн. дол.), залізничного (945,1 млн. дол.), повітряного (872,1 млн. дол.), різні ділові, професійні та технічні послуги (821,3 млн. дол.), допоміжні транспортні (510,2 млн. дол.) та комп’ютерні (497,8 млн. дол.) послуги.

Експорт послуг країнам СНД за 2012р. становив 44,4% від загального обсягу експорту, країнам Європейського Союзу - 28,1%.

Основною країною-партнером в експорті послуг залишається Російська Федерація, на яку припадає 5365,4 млн. дол. (39,7% від загального обсягу експорту).

Серед країн СНД відбулося зростання обсягів послуг, наданих Казахстану - на 22,5 млн. дол. (на 13,9%), Туркменістану - на 19,9 млн. дол. (на 13%), Азербайджану - на 10,3 млн. дол. (на 35,1%) та Узбекистану - на 10,1 млн. дол. (на 54,1%). Одночасно зменшився експорт послуг, наданих Російській Федерації - на 269,2 млн. дол. (на 4,8%), Білорусі - на 36,8 млн. дол. (на 23,7%).

Серед інших країн світу зросли обсяги експорту послуг Маршалловим Островам - на 112,4 млн. дол. (у 2,1 рази), Німеччині - на 42,2 млн. дол. (на 10,1%), Данії - на 40,3 млн. дол. (на 46,5%) та Естонії - на 38,6 млн. дол. (на 23,3%). Натомість відбулися зменшення в обсягах послуг, наданих Швейцарії - на 278,8 млн. дол. (на 33,6%), Австрії - на 33,5 млн. дол. (на 16,8%) та Бельґії - на 26,5 млн. дол. (на 8,1%)[10 c.282].

Таким чином бачимо позитивну динаміку у сфері експорту послуг, хоча існує багато складнощів та питань.

Аналіз товарної та географічної структур експорту України показує, що: по-перше, у структурі зовнішньої торгівлі України товарами переважає імпорт, торговельне сальдо є стало від'ємним. Така тенденція спостерігається з 2005 р.; по-друге, Україна залишається експортером переважно сировини, напівфабрикатів та продукції з низьким ступенем обробки - близько 50% загального обсягу товарного експорту займають недорогоцінні метали та вироби з них і мінеральна продукція, а частка високотехнологічних товарів є низькою; по-третє, експорт товарів України характеризується значною географічною концентрацією: за даними 2011 р. близько 50% його обсягу припадало на сім країн; по-четверте, експортні поставки обсягом понад 1 млрд. дол. США Україна здійснювала лише до 11 країн, сумарна частка яких в експорті товарів склала близько 60%; по-п'яте, основним партнером України в експорті товарів є Росія, її частка у загальному обсязі експорту у 2011 р., складала 26,1% і була майже рівноцінною часткам країн Європи (26,9%) та країн Азії (26,7%).

.2 Машинобудування як одна з найперспективніших експортних галузей України

На сьогоднішній день машинобудування розглядається як найбільший галузевий комплекс, від діяльності якого залежить конкурентоспроможність товарів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Машинобудування України об'єднує 11267 підприємств, з яких 146 - великих, 1834 - середніх та 9287 - малих з виробництва різноманітних машин і устаткування, приладів і апаратури тощо. У машинобудуванні зосереджено понад 15% вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22% кількості найманих працівників. Машинобудівні підприємства є одними з найбільш постраждалих від економічної кризи. Через зменшення зовнішнього попиту у зв’язку з розпадом СРСР відбулося істотне падіння обсягів виробництва та зниження експорту продукції машинобудування, збільшення кількості готової продукції на складах, погіршення фінансових результатів економічної діяльності підприємств тощо.

Табл.2.2.1. Динаміка виробництва, експорту/імпорту продукції машинобудування [14]

Як вже вказувалось, Україна має значний потенціал у високотехнологічних галузях промисловості. Вона посідає чільне місце серед провідних країн світу (після США, Росії, Франції, Китаю) у космічній галузі. Підтвердженням цього є участь нашої країни в ряді міжнародних проектів: Sea Launch; створення Міжнародної космічної станції; спільний з РФ проект модернізації міжконтинентальної балістичної ракети СС-18 ("Сатана"); спільний з Бразилією та Італією проект пусків модернізованого ракетоносія "Циклон-4" з бразильського космодрому тощо [14].

Україна також є однією з дев’яти держав світу, які проектують та будують літаки військово-транспортної авіації. Вона належить до небагатьох країн світу, що володіють повним циклом (макротехнологією) створення авіаційної техніки, і займає провідне місце на світовому ринку в секторі транспортної та регіональної пасажирської авіації. Деякі моделі літаків типу Ан випереджають аналогічні світові зразки на три - чотири роки. Літакобудування є однією з найбільш прибуткових і в той же час найбільш капіталоємних галузей машинобудування. Понад 60-70% продукції машинобудування України експортується до Росії, інших країн СНД, КНР, Індії, Мексики. (Див. табл. 2.2.2.)

Нині спостерігається тенденція до зростання присутності на закордонних ринках наших машинобудівних підприємств, що виготовляють високотехнологічну продукцію: ВАТ "Мотор-Січ", ВАТ "Турбо-атом", ДНВО "Зоря-Машпроект" та ін. Але не все так добре.

Вітчизняна економіка сьогодні характеризується спадом виробництва та гострими диспропорціями розвитку. Складна ситуація в господарстві країни посилюється кризовим становищем і в сфері машинобудування. Саме тому набуває актуальності необхідність постійного контролю за функціонуванням і розвитком машинобудівної галузі. Можна відзначити значну роль у збільшенні збитковості підприємств машинобудування України яку відіграли дебіторська та кредиторська заборгованість. Так, у 2009 році порівняно з 2008 роком відбулося збільшення дебіторської заборгованості на 14593 млн. грн. та кредиторської на 22658,2 млн. грн.

Ще однією причиною зменшення прибутковості підприємств машинобудівного комплексу України є зменшення обсягу виробництва продукції. За останні роки кількість замовлень зменшилася на чверть - іноземні фірми витісняють Україну не тільки зі світового ринку, але й з ринку СНД, який на даний час має значні перспективи розвитку - наприклад пасажирообіг у країнах СНД у 6-10 разів менший, ніж у США та Канаді.

Машинобудування України за станом на 2012 рік:

·        потребує оновлення 80 відсотків виробничих потужностей, насамперед на заводах із серійним випуском продукції;

·        існує роз'єднаність розробників, виробників та баз технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки;

·        старіють кваліфіковані кадри;

·        існує дефіцит фінансових ресурсів;

·        існує залежність більш як на 70 відсотків від імпорту сировини та комплектувальних виробів;

·        знижується виробнича кооперація з Росією по виробничих ланцюжках що залишилися ще з часів СРСР[16].

Табл.2.2.2. Географічна структура експорту продукції машинобудування [14]

Інноваційна активність у галузі - дуже низька. Лише близько 14% підприємств здійснюють інноваційну діяльність, хоча працює значна кількість наукових і конструкторських організацій. У 2007 р. впроваджено лише 1273 нових технологічних процеси, в 2008 р. та 2009 р. цей показник скоротився майже вдвічі і становив відповідно 798 та 755 нових технологічних процесів. З цих нових технологічних процесів лише половина є ресурсозбережні та безвідходні.

Однією з основних причин низької інноваційної активності є недостатні обсяги фінансування.

З одного боку фінансування інноваційної діяльності промисловості з кожним роком зростає, якщо у 2003 р. цей показник дорівнював 3059,8 млн. грн., то у 2008 р. він дорівнював 10821 млн. грн. В машинобудуванні обсяг фінансування інноваційної діяльності в 2008 р. становив 2573,507 млн. грн., в тому числі за рахунок державного бюджету лише 78,137 млн. грн. (3%). Але цього, вважаючи на сучасний стан галузі та низку критичних проблем (зношеність та моральна застарілість устаткування, постійне зростання вартості енергоносіїв, потреба у підготовці кадрів для власного виробництва на тлі розвалу системи професійно-технічної освіти та ін.), виявляється замало [20].

Значну роль в зниженні обсягів виробництва в останні роки зіграло зменшення закордонних поставок сировини, матеріалів, енергоресурсів, напівфабрикатів та комплектуючих, входження на ринок більш дешевої та якісної імпортної продукції насамперед з Китаю. В першому півріччі 2008 року відбулося зростання цін на метал, яке призвело до збільшення вартості кінцевої продукції. Через світову кризу відбувається скорочення попиту на ринку машинобудівної продукції, підприємства втрачають зарубіжні ринки збуту. Тому сьогодні значна увага повинна приділятися освоєнню та підготовці випуску нових видів продукції, упровадженню нових технологій, технічному переозброєнню виробництва, адже розвиток науково-технічної діяльності, розробка та впровадження інновацій є запорукою успішного функціонування та покращення стану машинобудівної галузі.

.3 Основні механізми державної підтримки експорту України

Як ми знаємо, ефективний експорт є одним з тих вагомих чинників, що на основі реалізації конкурентних переваг розширює межі торгівлі, завдяки додатковим ринкам збуту стимулює розширене відтворення, забезпечує отримання додаткових прибутків та збільшення національного доходу, сприяє ефективній і конкурентноспроможній трансформації національної промисловості й сільського господарства. Як підтверджує практика у господарюванні розвинутих країн, надзвичайно важливе значення для виходу підприємств на міжнародні ринки має їх фінансова підтримка з боку держави шляхом формування системи стимулювання експорту, яка включає певний набір інструментів, зокрема кредитно-фінансових.

На сьогодні Україна є членом СОТ, що, у свою чергу, вимагає у подальшому застосовувати механізми та процедури, які є офіційно визнаними цією організацією. Крім того, з набуттям Україною членства у СОТ гостро постає питання щодо необхідності скасування діючих пільг, як засобу державної підтримки національного товаровиробника. При цьому єдиним офіційно визнаним СОТ та діючим механізмом державної підтримки експорту є страхування та кредитування експорту із залученням коштів державного бюджету. Система державної підтримки у вигляді страхування, кредитування та гарантування експорту є важливим чинником стимулювання експортної діяльності та діє у багатьох країнах світу, зокрема в Росії, Польща, Центральній та Східній Європі, країнах Балтії та ін.

Україна, на відміну від усіх головних торговельних конкурентів, не має власної системи страхування, кредитування та гарантування експорту і тому не може стимулювати експорт своєї високотехнологічної продукції.

У сфері державної підтримки експортної діяльності вітчизняних підприємств на сьогодні запропоновано проект "Національної стратегії розвитку експорту України" та розроблено декілька законопроектів, а також затверджено "План заходів щодо захисту інтересів національних товаровиробників на зовнішньому ринку"[25].

Цей план направлений на:

         посилення взаємодії органів виконавчої влади при здійсненні заходів щодо захисту інтересів вітчизняних товаровиробників під час проведення іноземними державами, їх економічними або митними об'єднаннями антидемпінгових, спеціальних захисних або компенсаційних розслідувань щодо імпорту товарів українського походження;

         забезпечення визнання іноземними державами, статусу України як країни з ринковою економікою для цілей антидемпінгових розслідувань;

         підвищення ефективності роботи з недопущення дискримінації вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку;

         формування договірно-правової бази з іноземними державами з питань захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку;

         створення сприятливих умов для доступу товарів українського походження на зовнішній ринок з використанням інструментів СОТ;

         підвищення ефективності здійснення інформаційно-консультаційної підтримки та розвитку експорту;

         посилення взаємодії органів виконавчої влади та вітчизняних товаровиробників або асоціацій товаровиробників з метою захисту їх інтересів на зовнішньому ринку.

Основним завданням впровадження цієї стратегії є:

створення сприятливого регуляторного середовища у сфері здійснення експортної діяльності;

розвиток законодавчої бази, орієнтованої на потреби експортерів;

сприятлива кредитна політика в питаннях розвитку експорту (здешевлення кредитних ресурсів, виважена курсова політика, утримання цінової стабільності);

захист внутрішнього ринку відповідно до правил та вимог СОТ і ЄС;

організаційне забезпечення розвитку експорту (виставкова діяльність, економічні відділи у складі закордонних дипломатичних установ України);

інформаційна та консультаційна підтримка експорту.

Результати впровадження цього законопроекту передбачають збільшення щорічних обсягів експорту товарів вітчизняних виробників у середньому на 3% та забезпечення стабільної роботи виробників експортної продукції, насамперед машинобудівного комплексу, що сприятиме залученню додаткових інвестицій у підприємства галузі [26]. У програмі економічних реформ на 2010 - 2014 рр. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" у сфері міжнародної інтеграції та співпраці для поліпшення умов торгівлі на зовнішніх ринках для вітчизняних виробників передбачено впровадження таких заходів:

Проведення аналізу потенційних вигід і ризиків створення ЗВТ, моделювання оптимальних параметрів ЗВТ у рамках переговорів із залученням експертів;

         запровадження механізмів державної фінансової підтримки малого й середнього підприємництва шляхом гарантування й страхування експортних операцій;

         розширення співпраці з міжнародними організаціями, у тому числі фінансовими (зокрема, ОЕСР, Всесвітнім банком, МВФ, Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком тощо)[29].

На жаль, в діючих нормативно-правових документах та існуючих законопроектах щодо державної підтримки експортної діяльності підприємств на теперішній час тільки розроблюються конкретні заходи щодо побудови цілісної системи регулювання та підтримки національних товаровиробників на зовнішньому і внутрішньому ринку. Але майже всі наведені вище заходи спрямовані на узгодження національного законодавства з вимогами ГАТТ/СОТ, тому постає питання конкретизації методів і заходів протекціоністської політики національної економіки зокрема у сфері зовнішньоекономічної безпеки.

Ці заходи з удосконалення нормативно-правового забезпечення мають бути спрямовані на подальшу гармонізацію національного права з міжнародним та європейським правом із обов’язковим дотриманням вимог COT, а також на створення сприятливого регуляторного середовища для суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності.

Удосконалення митно-тарифного захисту має полягати, з одного боку, в оптимізації ставок митного тарифу, а з іншого - в розширенні використання інших елементів митного тарифу (тарифна номенклатура товарів, надання пільг та преференцій за ознакою походження товару тощо) з захисною метою [30].

Заходи нетарифного протекціонізму мають ґрунтуватися на наданні переваги сучасним захисним засобам - технічним бар’єрам, антидемпінговим, антисубсидійним, попереджувальним заходам тощо.

Щодо фінансової підтримки пріоритетних галузей, проблема тут полягає в тому, що правилами COT регламентовані суттєві обмеження фінансової підтримки підприємств чи цілих галузей. Тому, при наданні такої підтримки, треба бути особливо пильними щодо засобів та програмних цілей надання фінансової допомоги. Треба більше уваги приділяти не фінансовим формам підтримки, а іншим її проявам - інформаційному сприянню, кадровому забезпеченню, представницьким функціям державних органів щодо вітчизняних товаровиробників на міжнародній арені тощо [24].

Перш за все нам необхідно віднайти такі форми та методи підтримки, котрі одночасно могли б підвищити рівень фінансової забезпеченості вітчизняних аграріїв і конкурентоспроможність української сільгосппродукції продукції та машинобудування на світових ринках, і не вийти за межі зобов’язань, взятих Україною при вступі до СОТ.

Отже, підводячи підсумок можна сказати, що розробка комплексної державної програми має охопити всі рівні експортної діяльності, що дасть можливість покращити міжнародний імідж країни, удосконалити політику держави в сфері ЗЕД, покращити галузеву структуру національної економіки, підвищити конкурентоспроможність національного товаровиробника та його продукції. Що водночас зміцненить зовнішньоекономічну діяльності, сприятиме посиленню економічної безпеки країни на міжнародній арені та покращенню якості життя її населення.

.4 Порівняльна характеристика експортного потенціалу суміжних країн - Росії та Білорусії

Для порівняння я обрала саме Росію та Білорусь, оскільки вони теж входили до складу СРСР і мали приблизно подібні напрямки експортних можливостей: природні копалини та енергоносії (для Росії); продукція АПК (для Білорусі); продукція важкого машинобудування; транспортне машинобудування; авіакосмічне машинобудування (для Росії); продукція легкої промисловості та багато іншого. Це надає можливість оцінити результати зовнішньоекономічної політики кожної з країн після розпаду СРСР, особливо під кутом експортних можливостей та ступеню реалізації експортного потенціалу.

Після розпаду Радянського Союзу більшість країн втратили левову частку матеріально технічного забезпечення. Промисловість, як ми знаємо, була розпорошена по країнам-членам. І тому виробляти товар за повним циклом в одній країні в більшості випадків не було можливості.

Тому, після розпаду СРСР кожна країна мала замислитись, які перспективні види діяльності необхідно освоїти, модернізувати або ж залишити.

Росія на даний момент є однією з найбільших за площею країн, але чи відповідає це рівню її економічного та експортного потенціалу та чи правильно вона їх використовувала?

Росію, як і Україну відносять до експортно-орієнтовних країн. За даними митної статистики Росії [22] у 2012 році експорт Росії в 2012 році склав 524,7 млрд. доларів США і в порівнянні з попереднім роком збільшився на 1,6%. Див.рис.2.4.1. Обсяги зовнішньої торгівлі Російської Федерації 2011-2012 рр.млн.дол.

Сальдо торгового балансу склалося позитивне в розмірі 212,2 млрд. доларів США, що на 1,3 млрд. доларів США більше, ніж у 2011 році.

Основу російського експорту в 2012 році в країни далекого зарубіжжя склали паливно-енергетичні товари, питома вага яких у товарній структурі експорту в ці країни склав 73,0% (у 2011 році - 72,7%)( Див. Додаток В).

У товарній структурі експорту в країни СНД в 2012 році частка паливно-енергетичних товарів склала 55,4% від усього експорту в ці країни (у 2011 році - 55,3%)[22].

На ринках металів Росія має найбільш сильні позиції після мінерального палива, збереження і збільшення експортного потенціалу цих товарів обумовлено послідовною модернізацією підприємств (перехід на неенергоємне обладнання і випуск продукції підвищеної глибини переробки та якості), а також послідовної державної політикою в інтересах російських експортерів.

За деякими видами продукції хімічної промисловості Росія є одним з провідних світових виробників і експортерів. Проте якщо розглядати галузь взагалі частка експорту продукції хімічної промисловості в 2012 році склала тільки 5,6%. Підвищення ефективності експорту в цій галузі пов'язане із здійсненням російськими експортерами скоординованої ринкової стратегії і з залученням в дану область великих іноземних інвесторів.

Рис. 2.4.1. Обсяги зовнішньої торгівлі Російської Федерації 2011-2012 рр. млн. дол. [22]

Частка експорту машин і устаткування в 2012 році залишилася на рівні попереднього року і склала всього 3,6%. Що свідчить про слабкий розвиток даної галузі.

Для цієї галузі перспективи зміни експортного потенціалу та конкурентоспроможності пов'язані з технологічним переоснащенням підприємств і підвищенням якості та технічних характеристик цієї продукції.

Російська продукція лісопромислового комплексу конкурентоспроможна і затребувана. Нарощування експортного потенціалу гальмується лише обмеженістю наявних потужностей. Оскільки їх розширення також вимагає значних інвестицій.

Зберігається конкурентоспроможність ряду російських високотехнологічних галузей (атомна та оборонна промисловість). Однак масштабне розширення експорту відповідної продукції зустрічає на зовнішніх ринках протидію[36].

В останні роки РФ стабільно ставить внутрішній рекорд з продажу військової техніки. У 2005 році зброї було поставлено на 6,1 млрд. доларів, в 2006 р. - на 6,4 млрд., в 2007 р. - 7,4 млрд., 2008 р. - 8350000000, 2009 р. - 8,8 млрд., 2010 р. -10400000000, а 2011 р. - 13,2 млрд. доларів. Таким чином, за останні 7 років нарощування експорту склало приблизно 150%. Станом на 2011 рік Росія була другою країною світу за обсягами військових продажів, поступаючись тільки США. Головною статтею російського експорту є авіація, далі йде продукція для військово-морського флоту, сухопутних військ і ППО.

Такий успіх зумовлений пріоритетним ставленням російського уряду до власного військово-промислового комплексу, обрання його кістяком і лідером високотехнологічного виробництва в країні. Державна підтримка і всіляке стимулювання призвели до того, що після 2000-го року обсяг продажів став рости і з 2 млрд. доларів доріс до 14 млрд. на сьогодні[38].

Тепер Росія пріоритетом призначає забезпечення цієї проданої техніки супутнім сервісним обслуговуванням відповідного сучасного рівня. А на базі новостворених й тих що вже є сервісно-ремонтних центрів пропонувати ремонт та модернізацію вже існуючої у покупців техніки власного виробництва.

Якщо розглядати географічну структуру зовнішньої торгівлі Росії, то провідне місце займає Європейський Союз, як найбільший економічний партнер країни. На частку Європейського Союзу в 2012 році припадало 49,0% російського товарообігу (у 2011 році - 47,9%). На країни СНД у 2012 році припадало 14,1% російського товарообігу (у 2011 році - 15,1%), на країни ЄврАзЕС - 7,3% (7,6%), на країни Митного союзу - 6,9% (7,3%), на країни АТЕС - 24,0% (23,8%)[23].

Обсяги торгівлі з країнами СНД в 2012 році наведені в Додатку Д.

Аналіз всього комплексу внутрішньоекономічних і зовнішньоекономічних умов і перспектив участі Росії в міжнародному поділі праці, так само як і України, свідчить про те, що сьогодні принципово важливим для цих країни стає не зміна традиційної паливно-сировинної спеціалізації, а формування якоїсь нової, скажімо, наукомісткої спеціалізації. Важлива послідовна диверсифікація експорту, яка зберігає досягнуте, але одночасно сприяє подоланню надмірної залежності від вивозу вузької групи сировинних товарів і матеріалів. Очевидно і те, що головні зусилля слід сконцентрувати на забезпеченні рівних сприятливих умов ведення бізнесу, включаючи створення стимулюючої середовища для НДДКР, інноваційної та експортної діяльності.

Конкретні напрямки диверсифікації включають в себе використання в цих цілях сприятливих кон'юнктурних і торгово-політичних чинників, адаптацію продукції до вимог зарубіжних ринків, поліпшення споживчих властивостей і дизайну готових виробів, підвищення ступеня переробки первинних ресурсів, мобілізацію експортних можливостей малого та середнього бізнесу, місцевої промисловості, розширення виробничої та науково-технічної кооперації російських і зарубіжних підприємств. Адже подальше екстенсивне розширення експорту стає досить проблематичним [36].

Розглядаючи основні проблеми, що перешкоджають подальшому розвитку експорту потенціалу як Росії, так і України можна відмітити:

         Поступове виснаження старих родовищ і зростання витрат на розвідку і розвиток технологій для підвищення ефективності видобутку, необхідність будівництва нових трубопроводів (насамперед, нафтова і газова галузі);

         необхідність модернізації основних фондів (характерна для всіх галузей);

         неефективна структура виробництва за рахунок продукції з низькою доданою вартістю (нафтова галузь, металургія, лісопромисловий комплекс);

         високі транспортні витрати (для більшості експортно-орієнтованих галузей).

Для цих країн необхідно різко підвищити статус державної зовнішньоторговельної політики шляхом надання їй комплексного багаторівневого характеру, що дозволяє об'єднати профільні функції промислової, інвестиційної, інноваційної, валютної політики, а також зусилля федеральних і місцевих органів влади, громадських і ділових кіл.

Тепер, що стосується експортного потенціалу Білорусії і того, як могла б використати цей досвід у своїх цілях Україна.

Для Республіки Білорусь зовнішньоекономічний потенціал має важливе значення, оскільки частка експорту становить близько 2/3 валового внутрішнього продукту. Тобто, країна є ще більш експортно-орієнтовно.

Обсяг зовнішньої торгівлі товарами і послугами за методологією платіжного балансу за 2012 рік склав 100,9 млрд. доларів США, у тому числі експорт - 51,9 млрд. доларів, імпорт - 49 млрд. доларів. У 2012 році сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами склалося позитивне в розмірі 2 915,1 млн. доларів. Частка експорту товарів складає 87,2%., а послуг (12,8%). Збільшення вартісних обсягів експорту та імпорту товарів у 2012 році обумовлено зростанням фізичних обсягів поставок.

Що стосується географічної структури,то Із загального обсягу експорту республіки в 2012 році на частку Росії припадало 35,4%, інших країн СНД - 16,1%, країн ЄС - 38,2%, інших країн - 10,3%[23]. Див.рис.2.4.2.

У товарній структурі експорту Білорусі найбільшою питому вагу має продукція машинобудування, нафтопереробної, хімічної та нафтохімічної промисловості. Значна питома вага продукції чорної металургії, легкої, харчової лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, будівельних матеріалів.

На частку продукції машинобудівного комплексу припадає близько чверті всього білоруського експорту. Зовнішньоекономічний потенціал тут визначають найбільші підприємства з виробництва вантажних автомобілів, тракторів, металообробних верстатів, сільськогосподарських машин, холодильників і морозильників, велосипедів, мотоциклів та ін. Білоруські підприємства володіють певними конкурентними перевагами, використання яких дозволяє змінювати спеціалізацію в міжнародному поділі праці і підвищувати ефективність зовнішньоекономічної діяльності . Наприклад, Мінський тракторний завод десятиліттями випускав в основному один тип колісного трактора в декількох модифікаціях (відомі марки МТЗ 50/52, МТЗ 80/82). В даний час кількість моделей обчислюється десятками.

Рис.2.4.2. Географічна структура експорту Білорусі в 2012 р.,%[23]

Якщо з виробництва ВВП на душу населення Республіка Білорусь поступається всім країнам Євросоюзу, то за питомою вагою експорту товарів і послуг у ВВП вона значно перевершує більшість з них, окрім Бельгії, Ірландії, Словаччині, Естонії, Люксембургу та Мальти.

Білорусь експортує понад 90% вироблених в країні калійних добрив, нафтопродуктів, металокорду, металообробних верстатів, газових плит, велосипедів і тракторів. Країна утримує 7-8% світового ринку тракторів і 10-15% - ринку великовантажних самоскидів. Білоруський металургійний завод в 2007 р. зайняв 7% ринку металокорду у світі[23].

Роль і значення зовнішньоекономічного потенціалу для розвитку національної економіки визначаються сукупністю факторів і умов. Для Республіки Білорусь це насамперед:

• вигідне економіко-географічне положення;

• розвинена система транспортних комунікацій та виробнича інфраструктура в цілому;

• багатогалузевий промисловий комплекс;

• створений науковий та інноваційний потенціал;

• досить потужна будівельна база;

• значні лісові та водні ресурси, наявність ряду важливих корисних копалин (калійних і кам'яних солей, сировини для виробництва будівельних матеріалів тощо);

• високий загальноосвітній рівень населення і сформована система підготовки фахівців;

• багатовекторні зовнішньоекономічні зв'язки, що сприяють розширенню зовнішніх ринків.

Для реалізації зовнішньоекономічного потенціалу Білорусі необхідно більш ефективно використовувати можливості галузі авіатранспорту. У країні функціонують сім аеропортів і один аеродром спільного базування, які мають статус міжнародних: два в Мінську і по одному в кожному обласному центрі.

Значним зовнішньоторговельним потенціалом розташовують лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, виробництво будівельних матеріалів, легка промисловість, а також агропромисловий комплекс країни.

Для зміцнення зовнішньоекономічного потенціалу країни необхідні більш активне залучення іноземних інвестицій, створення спільних та іноземних підприємств, формування сприятливого інвестиційного клімату.

Найбільш перспективними галузями для іноземного капіталу є електроніка, автомобілебудування, нафтохімічний комплекс, лісопереробка, виробництво товарів народного споживання і продуктів харчування, переробка вторинної сировини, виробництво медичного обладнання тощо.

Вирішальну роль у розвитку зовнішньоекономічного потенціалу країни повинна забезпечити промисловість за рахунок пріоритетного розвитку наукомістких виробництв, що, до-речі, необхідно зробити й Україні. Зміцнення науково-виробничого потенціалу, перехід на сучасні наукомісткі технології дозволять машинобудуванню значно збільшити експорт продукції і зайняти лідируюче положення серед виробників-експортерів.

Роблячи підсумок, відмітимо, що експортний потенціал Росії, Білорусії та України до розпаду Радянського Союзу був досить схожим. Головною відмінністю стало його використання. Росія та Україна вдались до методів екстенсивного нарощення експорту за рахунок використання сировинних ресурсів. Кращим прикладом для України все ж таки є Білорусь, оскільки вийшовши з СРСР, вона взялась за модернізацію старого матеріально-технічного забезпечення та створення принципово нового, інноваційного потенціалу для країни. Маючи обмеженні ресурси вони зберегли матеріальну базу и грамотно її використовують.

Розділ ІІІ. Шляхи реалізації експортного потенціалу України

.1 Проблеми експортної політики України

Як вже було доведено вище, експортна політика відіграє величезну роль у формуванні та реалізації експортного потенціалу будь-якої країни. Україна не є винятком.

Основними факторами, що стримують розвиток експортного потенціалу нашої держави на даний момент є:

         нестабільність законодавчої бази, відсутність прописаних нормативів по захисту вітчизняного виробника;

         невідповідність окремих норм українського законодавства міжнародним;

         складні митні процедури, тарифне та нетарифне регулювання;

         штучне стримування курсу гривні, яке звужує можливості використання курсового фактора з метою просування експорту певного типу продукції;

         недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості;

         зростання цін на експортні послуги й експортні поставки (20% ПДВ);

         нестача кваліфікованих кадрів і досвіду роботи у сфері експорту на більшості українських підприємств.

         низький рівень розвитку фінансового сектора та ринкових інституцій, що не дає можливості достатнього фінансування перспективних галузей [33].

Всі ці сфери регулює саме експортна політика країни.

Також, важливо зазначити, що однією з проблем експортної орієнтації України є її тяжіння до експорту продукції металургійної, хімічної та нафтохімічної промисловості, сільського господарства. Залишається невисоким питома вага продукції машинобудування. А саме вона має найбільший потенціал до розвитку. Україна виступаючи переважно як експортер продукції чорної металургії та інших товарів з невисоким рівнем доданої вартості, є малопомітною на ринках високотехнологічних товарів. Це робить її малоперспективним партнером для регіональної інтеграції, як на Заході, так і на Сході. Адже саме високотехнологічні галузі і технічно складні виробництва, що здатні оперувати в режимі міжнародної кооперації, і є основними сферами інтеграції в сучасній світовій економіці.

В таких умовах українським підприємствам непросто знайти своє місце у світовому господарському комплексі, тим більше що світові ринки основних товарів вже сформувалися.

Традиційно, вирішення цього питання відбувається через лібералізацію зовнішньої торгівлі. Але лібералізація, яка сталася в Україні у зв'язку зі вступом до Світової організації, має неоднозначні результати. З одного боку, Україна отримала:

         зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на товарні ринки країн-членів СОТ;

-        скасування квот на експорт продукції української металургії до ЄС;

         доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини;

         забезпечення недискримінаційного транзиту товарів та послуг.

З іншого боку:

         запровадження правил СОТ у сфері стандартизації та сертифікації потребує суттєвих витрат для розроблення та впровадження нових інститутів і механізмів здійснення таких процедур, яких Україна зараз не може собі дозволити;

         українська промисловість не захищена від впливу дешевої конкурентної продукції ззовні. Це призведе до того, що доведеться перепрофільовувати українські промислові підприємства;

         щодо фінансової підтримки пріоритетних галузей, проблема тут полягає в тому, що правилами COT регламентовані суттєві обмеження фінансової підтримки підприємств чи цілих галузей. Це ускладнює фінансування пріоритетних галузей країни[31].

Отже, вступ України до СОТ мав як свої переваги, так і велику кількість недоліків як для країни з недостатнім економічним розвитком.

Щодо розвитку експортної політики України, то, як вже було зазначено в розділі 2, в діючих нормативно-правових документах та існуючих законопроектах стосовно державної підтримки експортної діяльності підприємств на теперішній час тільки розроблюються конкретні заходи для побудови цілісної системи регулювання та підтримки національних товаровиробників на зовнішніх ринках збуту.

Всі ці заходи по удосконаленню нормативно-правового забезпечення мають бути спрямовані на подальшу гармонізацію національного права з міжнародним та європейським правом із обов’язковим дотриманням вимог COT, а також на створення сприятливого регуляторного середовища для суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності.

Отже можна говорити, що для оптимізації експортної політики України на даних умовах слід здійснити наступні заходи:

         зберігаючи присутність України у традиційних сегментах експортних ринків, життєво необхідно забезпечити нарощування обсягів експорту високотехнологічної продукції з високим вмістом доданої вартості. У протилежному випадку зростає загроза відчутних економічних втрат для національної економіки. З цих причин пошук ефективних механізмів та інструментів вдосконалення структури українського експорту стає першочерговим державним завданням. Одним з найефективніших інструментів реалізації комплексної стратегії диверсифікації, спрямованої на підвищення питомої ваги секторів з високою часткою доданої вартості в структурі виробництва та експорту, таких як аерокосмічна та суднобудівна галузь, може стати саме державна підтримка експорту;

         розбудова аграрно-індустріальної моделі української економки. Висока ймовірність втрати експортного ринку частиною промисловості невідворотно зумовить болюче рішення про згортання певних напрямків "надлишкових" фондів. Компенсація можлива за рахунок розвитку національного аграрного потенціалу, значущість якого посилюється в умовах світової продовольчої кризи;

         запровадити системну інформаційно-правову та організаційно-технічну допомогу сільськогосподарським виробникам в питаннях розширення присутності та захисту інтересів на зовнішніх ринках. Розробити державно-приватні ініціативи стосовно розвитку аграрного сектору України, де передбачити механізми забезпечення домовленостей між державою та сільгоспвиробниками у принципових питаннях регулювання зовнішньоторговельної діяльності, динаміки цін на паливно-мастильні матеріали, ціни на добрива, тарифи на перевезення тощо;

         реструктуризація переробної промисловості є необхідним напрямком забезпечення конкурентоспроможності в посткризовому світі;

         розширення номенклатури продукції, що вивозиться, насамперед, за рахунок готових виробів;

         спростити митні процедури;

         створити умови для застосування підприємствами-експортерами результатів наукових досліджень в повній мірі, як це робиться в розвинених країнах, а також впровадження технологічних інновацій;

         провести повну модернізацію вітчизняної промисловості, для поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції;

         збільшити можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

створення механізму фінансової підтримки експорту, насамперед, кредитування, гарантування, страхування експортних поставок і кредитів й субсидування процентних ставок за експортними кредитами.

Під час реалізації зазначених заходів потрібно враховувати, що нині держави здійснюють підтримку експорту в межах правового поля СОТ (відповідно до Угоди по субсидіях і компенсаційних заходах). Тому останнім часом поступово скорочується значення прямих експортних субсидій - СОТ забороняє пряме субсидування експорту і диференційовано ставиться до різних непрямих форм субсидування. Це пов’язано з тим, що у багатьох випадках субсидується не тільки експорт, але і виробництво товарів у цілому, створюючи при цьому приховані протекціоністські бар’єри. Такі заходи розглядаються як такі, що порушують умови торгівлі й перешкоджають її розвитку з іншими країнами-членами СОТ, так само, як і різні форми нетарифних обмежень.

А взагалі вочевидь, що реалізація перерахованих вище та інших заходів у контексті розвитку експортного потенціалу України стане можливою тільки при проведенні синхронних реформ в усіх сферах економіки країни.

.2 Перспективи та шляхи реалізації експортного потенціалу України

У попередній частині було показано, що Україна має досить великий експортний потенціал, але його реалізація обумовлена виконанням низки обов’язкових організаційно-технічних заходів на рівні усієї країни.

Для здійснення запропонованого комплексу заходів необхідні бюджетні державні асигнування та іноземні інвестиції, обсяг яких слід визначити з урахуванням існуючої світової практики, а також сучасного стану національної економіки і сформованої структури експорту.

Також значення експорту як основного джерела валютних резервів і фактора стимулювання вітчизняного виробництва особливо зростає в умовах звуження внутрішнього платоспроможного попиту (приблизно 39% ВВП України сьогодні реалізують на зовнішніх ринках).

Окрім того, в Україні ще є можливості для розвитку внутрішнього ринку високих технологій, потреби якого можна задовольняти за рахунок вітчизняного виробництва. Завдяки цьому може нарощуватися і експортний потенціал високотехнологічної та наукомісткої продукції, насамперед на ринки країн з досить розвиненою економікою (Близький Схід, Латинська Америка та країни Азійсько-Тихоокеанського регіону тощо).

На даний момент Україна здійснює зовнішньоекономічні операції з партнерами із 182 країн світу.

Провідну роль у розвитку зовнішніх зв'язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами є Росія, Білорусь, країни Європи, Близький Схід, Латинська Америка та інші.

Для реалізації цих інтересів необхідно невідкладно визначити заходи зі стимулювання експорту високотехнологічної вітчизняної продукції і забезпечити їхню реалізацію.

Взагалі Україна входить до п'ятірки країн, які володіють передовими аерокосмічними технологіями, і до десятки найбільших суднобудівних держав світу. Потенціалореалізуемими є позиції України у суднобудуванні, біо- та інформаційних технологіях, технологіях з розробки нових матеріалів, ядерній фізиці, електрозварюванні, технологіях у галузі інформатики, зв'язку, які здатні забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні світових стандартів. Наприклад державне підприємство "Авіаційний науково-технічний комплекс ім. Олега Антонова "(Київ) оцінює загальну потребу світового ринку в літаках Ан-148 у 600 одиниць, в тому числі приблизно 200 машин - до 2015 року[47].

Науково-технологічна сфера України понад десять років функціонує за умов перехідної економіки, проте істотних зрушень у створенні ринкових механізмів, які забезпечують перетворення науки на ефективний чинник економічного зростання, ще не відбулося, незважаючи на наявний потужний потенціал науково-технологічної сфери та значну кількість завершених наукових досліджень, доведених до унікальних технологій і зразків продукції.

Пріоритетним мають також стати ресурсозберігаючі технології та науково-технічні розробки, пов'язані з реалізацією досліджень, спрямованих на збереження та розвиток природних і виробничих ресурсів країни. Високотехнологічні розробки за умови їх впровадження можуть забезпечити значний економічний ефект і підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції на міжнародному ринку.

Проте недостатнє фінансування науки і відсутність об'єктивної оплати праці вчених призводять до розпаду багатьох наукових колективів, до переходу найкваліфікованішої частини наукового потенціалу України - докторів і кандидатів наук - в інші сфери або до виїзду за межі України. Тенденція до цього характеризує всі роки незалежності.

Україна продовжує залишатися помітним гравцем у питаннях військово-технічного співробітництва. Експорт зброї в 2007 році склав 700 мільйонів доларів, у 2008-му - близько 800 мільйонів. Україна останнім часом зробила певний прорив у плані розширення географії поставок. Дуже важливий підписаний контракт з Індією про ремонт і модернізацію літаків Ан-32 на суму 400 мільйонів доларів. Позитивно розвивається в'єтнамський напрямок. З цією країною укладені контракти на постачання засобів пасивної (близько 54 мільйонів) і активної (приблизно на 50 мільйонів) радіолокації.

Йде робота з Китаєм з акцентом на нові науково-технічні розробки і створення ремонтних потужностей.

Як відомо, США, надаючи фінансову допомогу Іраку на розвиток силових структур, контролюють витрати, намагаючись вибирати, наприклад, більш вигідних постачальників. У даному контексті мова йде про те, що американська сторона, виділивши Іраку 2,4 млрд. дол. на придбання нової військової техніки та озброєнь, з потенційних країн експортерів - Польщі, Чехії, Болгарії, Словенії, України вибрала саме українських спецекспортерів. Це один з найбільших проектів, що включає ряд окремих контрактів на постачання нових бронетранспортерів і танків, авіатехніки, високоточних засобів ураження, а також послуги з ремонту та модернізації військової техніки.

Протягом найближчих п'яти років більшість підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК) України стовідсотково переорієнтуються на експорт ОВТ. Перш за все дана тенденція обумовлена хронічним недофінансуванням українських збройних сил, яке не дозволяє в належному обсязі здійснювати програми модернізації та переозброєння. Так, 12 лютого директор Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міноборони України Андрій Артюшенко заявив: "ОПК завантажений військовими замовленнями всього на три-чотири відсотки від його можливості"[50].

Реалізація згаданих проектів для України означає прорив на міжнародному ринку озброєнь і гарантована присутність у першій десятці світових лідерів протягом приблизно трьох років. За оцінками експертів, це завантажить замовленнями більш 80 підприємств ОПК, що дозволить розширити нинішнє, так зване стійке ядро ОПК країни. Хоча, як це часто буває, українські реалії можуть зірвати цей вигідний проект - важко забезпечити виконання зобов'язань за термінами, якістю та ціною, маючи стільки проблем у галузі.

Також стала тенденцією поява проектів нового формату - спільні розробки. Причини цього цілком очевидні: недостатні можливості українського ОПК з переозброєння армії на сучасному рівні і в повному обсязі, а також бажання Заходу заощадити на тому, що вже створено України по найбільш критичною оборонної тематики на гідному рівні (наприклад по засобах захисту літальних апаратів від ПЗРК)[47].

Диверсифікація експорту в географічному розрізі передбачає вихід на нові перспективні зарубіжні ринки та зміцнення (розширення) позицій на існуючих.

Незважаючи на те, що зараз декларується розвиток зовнішньоекономічних зв'язків з орієнтацією на економічно розвинуті західні країни, важливим напрямом і надалі буде торгівля з країнами Близького Сходу (БС), Північної Африки, Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Нині просування інтересів України на Близькому Сході здійснюється цілеспрямовано та на системній основі. Регіон БС попри несприятливі наслідки глобальної фінансової кризи та смуги політичної нестабільності залишається важливим для збуту української продукції. Україні на БС доцільно просувати свої інтереси, в першу чергу, у високотехнологічних сферах, як авіабудування, використання космосу у мирних цілях, ВТС, нафтогазове видобування та нафтопереробка, продукція військового та подвійного використання. На даний момент ведеться активна співпраця з БС у сфері будівництва та обслуговування літаків сімейства "Антонов" ("Ан-148", багатоцільового сімейства "Ан-74", військово-транспортного літака короткого зльоту і посадки "Ан-70" та "Ан-32"); Не залишається без уваги і передача досвіду арабським фахівцям у впровадженні новітніх технологій в авіабудівній промисловості та залізничному транспорті.

Цьому сприяє те, що Україні вдалося частково зберегти, а подекуди навіть певною мірою зміцнити ядро науково-технічного потенціалу. Це стосується насамперед літакобудування. Лише 7 країн світу (в тому числі й Україна) мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Також зберігає світовий рівень й ракетно-космічна галузь

Ці ж напрямки експорту можуть бути цікаві й багатьом країнам з динамічною потужною економікою - Китаю, Бразилії, Індії тощо.

Продукція українських підприємств ще за радянських часів була широко відома та популярна в країнах Латинської Америки, Близького Сходу та Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Тому вони вже досить добре знають наших виробників, і ми маємо перспективи у подальшому розвитку зовнішньоекономічної співпраці з ними.

Одним з таких партнерів України є Індія, з якою налагоджені давні зовнішні зв'язки. Тут можлива співпраця в машинобудуванні, суднобудуванні, легкій промисловості, гірничій промисловості, можливі спільні проекти в металургії, сталеливарній промисловості, коксовій промисловості, побудові шляхів та залізниць на території Індії, тощо. Україна є відомим виробником газових турбін світового класу для тепло-, гідро- та атомних електростанцій, компресорів, трансформаторів, насосів, електродвигунів змінного та постійного току для проведення ліній електропередач і т.д. Україна готова розглянути нові можливості спільних розробок проектів електростанцій. Проте це все у перспективі, а на сьогоднішній день 35% всього торгового балансу між Україною та Індією становить аграрний сектор (торговий баланс аграрного сектору в 2012 році становив 1400 млн. доларів). В основному Україна експортує соняшникову олію, насіння соняшнику і починає експортувати зернові[48]. (Див. додаток З)

Табл.3.2.2.Динаміка розвитку торгівлі між Україною та Індією(млн. дол. США)

Джерело: Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] - Режим доступу: <#"719787.files/image008.gif">

Додаток З

Торгівля товарами України з Індією в 2004-2011 рр.

Табл. 3.2.1.Торгівля товарами України з Індією в 2004-2011 рр. (тис. дол..)