Формування та функціонування Пенсійного фонду України

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади та необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду України

1.1 Сутність та значення пенсійного забезпечення

1.2 Основні етапи формування та головні події у Діяльності Пенсійного фонду України

1.3 Основні функції Пенсійного фонду України

Висновок до розділу 1

Розділ 2. Аналіз функціонування пенсійного фонду України

2.1 Аналіз джерел формування коштів Пенсійного фонду України

2.2 Аналіз діяльності Пенсійного фонду

Висновок до розділу 2

Рoзділ 3. Упрaвління Пенcійним фoндoм тa шляхи йoгo удocкoнaлення

3.1 Шляхи удосконалення функцiонування Пенсiйного фонду України

3.2 Мiжнародний досвiд органiзацiї функцiонування пенсiйних систем

Висновок до розділу 3

Висновки

Вступ

Державне пенсійне забезпечення населення досить важливий аспект самого процвітання країни, оскільки саме добробут її суспільства і визначає рівень розвитку кожної країни. Саме формування ефективної системи пенсійного забезпечення є досить важливим та актуальним питанням нашої країни. Держава бере на себе забезпечувати мінімальним доходом населення, що вийшло на пенсію, а також тих, хто не може самостійно забезпечувати себе та свою сім`ю належними та необхідними доходами. Якщо не зважати на створену трирівневу систему пенсійного забезпечення у нашій країні, то пенсійне обслуговування здійснюється переважно Пенсійним фондом України, тобто самостійною державною установою. Вчені вважають, що саме така структура забезпечить обов’язковий прожитковий мінімум, на який сподіваються усі пенсіонери, а також те, що громадяни нашої країни можуть зі впевненістю заощаджувати власні кошти на старість зі встановленням гарантованих механізмів. Тому правильне формування і ефективний розвиток функціонування ПФУ є найголовнішим завданням державного регулювання, що і визначає актуальність даної роботи. Саме для повного розуміння діяльності Фонду і потрібно спочатку розглянути теоретичні аспекти, що описані у даній роботі.

Питання потрібного рівня соціального забезпечення населення, в тому числі пенсійного забезпечення, є завжди актуальним і знаходить своє відображення в багатьох наукових працях. Так, дана проблематика стала предметом дослідження великої кількості вчених, серед яких слід відзначити Платон, Аристотель, Т. Мор, В. Петти, А. Сміт, Д. Рикардо, Т. Кампанелла, К. Маркс, А. Маршалл, а також вчених нашого часу В. С Андрєва, Н.Б. Болотіну, В.Я. Буряка, В.С. Венедіктова, М.І. Іншина, С.М. Прилипка, В.А. Тарасову, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишеву та багато інших.

Об`єктом даної роботи є Пенсійний фонд України, який має статус цільового позабюджетного фонду та є самостійною державною установою.

Предметом даного дослідження є особливості його формування та саме становлення Пенсійного фонду установою, що забезпечує мінімальні доходи пенсіонерів, а також, предметом виступає розгляд функціонування фонду в умовах нинішньої економіки та ситуації в Україні.

Метою роботи є дослідження ролі ПФУ у системі державного пенсійного страхування та розкриття напрямів діяльності по виконанню своїх функції. Не менш важливим є той факт, що у даній роботі також відбиваються найважливіші проблеми, які стають перешкодами для здійснення повного переліку завдань Фонду та основні напрямки їх усунення.

Для того, щоб досягти поставленої мети потрібно виконати такі завдання:

.        Розкрити теоретичні аспекти пенсійного забезпечення громадян;

2.      Розглянути різні теорії у визначенні термінів "пенсійного забезпечення різних вчених;

.        Аналізувати джерела надходжень коштів до бюджету ПФ;

.        Провести оцінку діяльності ПФ на основі наданих звітів надходжень та видатків ПФ у 2012 році;

.        Виявити основні проблеми становлення пенсійної системи;

.        Надати найбільш аргументовані шляхи вирішення виявлених проблем;

.        Розглянути пенсійні системи різних країн світу.

Для вирішення поставлених завдань у даній роботі використовувалися такі методи дослідження, як спостереження, аналіз, теоретичні методи, абстрагування, узагальнення, аналітичний метод, описовий та статистичний.

Інформаційною базою для даної роботи являються законодавчі акти, періодична економічна література, статистичні звіти.

Розділ 1. Теоретичні засади та необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду України

1.1 Сутність та значення пенсійного забезпечення

На шляху розбудови демократичного суспільства в нашій країні основним завданням являється трансформація управління життям суспільства на основі розвитку ринкових відносин, затвердження принципів правової, соціально орієнтованої держави, яка визнає людину,її права та свободи найвищою цінністю. Разом з тим, як показує практика, реформування в більшості суспільного життя супроводжується багатьма суперечностями, часто опиняючись в кризових ситуаціях. Особливо гостро суперечності перехідного періоду спостерігаються в соціальній сфері, зокрема в системі пенсійного забезпечення як основи матеріального стану громадян, які не працюють. Це пояснюється перш за все, теперішньою реформою системи пенсійного забезпечення та особливостями організаційних заходів, що дають можливість поетапно, з врахуванням специфіки бюджетного поповнення, досягти відповідного рівня пенсійного забезпечення.

Питання потрібного рівня соціального забезпечення населення, в тому числі пенсійного забезпечення, є завжди актуальним і знаходить своє відображення в багатьох наукових працях. Так, дана проблематика стала предметом дослідження великої кількості вчених, серед яких слід відзначити Платон, Аристотель, Т. Мор, В. Петти, А. Сміт, Д. Рикардо, Т. Кампанелла, К. Маркс, А. Маршалл, а також вчених нашого часу В. С Андрєва, Н.Б. Болотіну, В.Я. Буряка, В.С. Венедіктова, М.І. Іншина, С.М. Прилипка, В.А. Тарасову, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишеву та багато інших [1].

Для того, щоб перейти до визначення значення пенсійного забезпечення, потрібно дати визначення його сутності. Як ми вже знаємо, кожен учений має власні думки щодо пояснення цього явища. Варто відзначити, що термін "пенсійне забезпечення" має давню історію свого розвитку, яка змінювалася від етапу до етапу, під впливом економічних, соціальних та демографічних явищ. Усі ці фактори завжди діють у спільній обумовленості, а їхній розгляд надає змогу визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення та передумови створення нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.

В основі будь-якої соціальної політики країни, навіть тоді, коли у суспільстві ще немає самого поняття "соціальний захист", постає питання щодо боротьби з бідністю. Бідність означає собою явище, що в історії нашої планети було властиве всім людським цивілізаціям. Воно має ймовірнісну та відносну природу, чинить вагомий негативний вплив на усе суспільство і, як наслідок, потребує певної діяльності усієї країни та суспільства в цілому до мінімізації такого впливу.

Уже в первісній цивілізації виявляються мрії про матеріальний достаток, також в цей період визначаються такі необхідні для виживання та розвитку суспільства людські якості, як взаємодопомога у праці, людська солідарність, а не егоїзм кожної окремої особи.

У процесі еволюції людського суспільства, одержував перемогу той вид, у якому найбільше було розвинуто почуття взаємної допомоги та підтримки. У період появи та розвитку приватної власності на засоби виробництва, виникає і міцнішає держава, яка охороняє її. У стародавніх філософів та вчених виникають мрії про утопічний громадський устрій, що забезпечив би щастя для всіх та кожного на основі міцної і справедливої державної влади. Як приклад можна назвати класичну доктрину Платона і Аристотеля, що ґрунтується на управлінні державою. Платон був "першим політичним ідеологом, який мислив у термінах класів", - вважає Карл Поппер. Розмірковуючи над розподілом людей на багатих та бідних, Платон міркував, що держава у своєму складі має дві держави: першу складають бідні, другу - заможні, і всі вони живуть разом, роблячи один одному усілякі підступи. Дане товариство людей переслідує страх та невпевненість, здорове суспільство має бути зовсім інакшим. В своїй праці "Держава" Платон вважав, що нове, науково-спроектоване суспільство буде здійснювати не лише принципи справедливості, але й забезпечуватиме соціальну стабільність та внутрішню дисципліну. Саме таким він уявляв собі суспільство, яке керується правителями [2].

Аристотель в своїй праці "Політика" також вивчав питання про соціальну нерівність. Він писав, що в усіх державах є три класи: перший клас - дуже багатий; другий - дуже бідний та третій - середній. Цей третій - найкращий, оскільки його члени за умовами життя найбільш спроможні унаслідувати раціональні принципи. Учений вважав, що саме з бідняків виростають злочинці, а з багачів - шахраї.

Розмірковуючи про стабільність держави, Аристотель писав, що необхідно думати про бідних, тому що у держави, де велику кількість бідняків виключено з управління, буде багато ворогів. Також, він виступав як проти влади бідняків, які позбавлені власності, так і проти егоїстичного правління багатіїв. На думку Аристотеля, було б краще якби суспільство формувалося з середнього класу, тому що держава керується краще, коли цей клас численніший і сильніший, ніж обидва інші разом взяті [3].

Епоха Відродження принесла суспільству утопічний соціалізм, опис ідей якого бере початок із книги "Утопія" Т. Мора. Його неперевершений, іншими словами ідеальний громадський устрій на острові Утопія за своїм державним устроєм наближається до республіки, у якій немає приватної власності, а продукти харчування та вироби ремісників можна отримати безкоштовно на міських ринках, де немає бідних і заможних. Усі працюють по 6 годин на добу, а у вільний час вони займаються фізичним та інтелектуальним розвитком. Люди, які займають вищі посади стежать, щоб інші займалися корисними справами [4].

Подальший розвиток ідеї утопічного соціалізму описується у книзі "Місто Сонця" Т. Кампанелли, у якій висвітлюється громада без приватної власності та класів [5].

Зміст ідей соціальних утопій зводиться до створення соціальної справедливості суспільства через відношення до людини як до особи, шляхом забезпечення соціального захисту кожного індивіда на основі права на працю, а також рівності у використанні громадського майна та загальних результатів праці, і при цьому, гідного забезпечення старості.

Ідею соціальної справедливості далі описували у своїх працях А. Сміт, К. Маркс та багато інших вчених. А. Сміт вважав, що незалежно від підтримки уряду та якості його роботи, існує незалежний суспільно-координаційний механізм, який регулює економічні процеси в країні. У основі цього механізму, на думку А. Сміта, лежить егоїзм людей. Результати своєї праці А. Сміт опублікував у 1776 році в книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" [6].

Щодо К. Маркса, то він у своїх працях сформулював і послідовно викладав думку про те, що джерелом розвитку суспільства виступає боротьба між антагоністичними громадськими класами. За К. Марксом класи виникають та ворогують на основі різного положення та різних ролей, які виконуються кожною особою у виробничій структурі суспільства. Сам К. Маркс вважав, що заслуга відкриття існування класів та їхньої боротьби один між одним, йому не належить. Це насправді так, оскільки, ще за часів Платона, особливо відколи буржуазія владно вступила у XVІІІ столітті на сцену історії, багато економістів, філософів, істориків ввели у суспільствознавство Європи поняття "соціального класу" (А. Сміт, Е. Кондильяк, К. Сен-Симон, Ф. Гизо, О. Минье та ін.) [1].

Якщо брати до уваги думки сучасних вчених щодо розвитку пенсійного забезпечення суспільства, то можна сказати, що вони всі дають майже однакове тлумачення поняттям "пенсійне забезпечення", "пенсія" та багато інших, лише іншими словами.

У юридичній літературі досить розгорнуто описане питання пенсійного забезпечення зокрема термін "пенсія". Наприклад, якщо взяти тлумачення М.Л. Захарова, то він вважає, що пенсія - це грошове забезпечення, яке виплачується пенсіонерам та непрацездатним, безкоштовно за рахунок суспільних фондів споживання у зв’язку з їх трудовою або іншою корисною для суспільства діяльністю у минулому, та яке є основним джерелом доходів для їхнього існування [7]. Інакше мислить В.А. Ачаркан, а саме на його думку пенсія - це "грошове утримання, яке отримують громадяни із суспільних фондів споживання у випадках постійної та/або стійкої непрацездатності, презюмованої (в зв’язку із вислугою років, за віком), встановленої медичним обстеженням (визначення інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню колишню працю або суспільно корисну діяльність та є для них постійним, та найголовніше, основним джерелом засобів для існування [8]. Щодо законодавчого визначення поняття "пенсія", яке закріплено у Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", то воно тлумачиться як щомісячна пенсійна виплата у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що отримує застрахована особа у разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом [9], [10].

На нашу думку, пенсійне забезпечення - це вид матеріального забезпечення, який встановлений державою, громадян у вигляді пенсій і соціальних послуг, що надається з настанням пенсійного віку, досягненням трудового стажу або у зв’язку із втратою працездатності чи втратою годувальника за рахунок коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального та Державного бюджету.

1.2 Основні етапи формування та головні події у Діяльності Пенсійного фонду України

Сучасний стан пенсійного забезпечення є однією із найвагоміших соціально-економічних проблем. Кризовий стан, що переживає державна пенсійна система на сьогодні більшою мірою криється у самій системі пенсійного забезпечення, а також у законодавстві, яке її закріплює.

На сьогодні до найгостріших проблем пенсійного забезпечення можна віднести:

–       недосконалість взаємин пенсійного та державного бюджетів;

–       індексація пенсій, яка не враховує наявність фінансових джерел;

–       нераціональна структура пенсійних прав, в яких значну долю займають пільги для безлічі професій.

Створені нині проблеми потребують перебудови пенсійної системи в Україні, саме змінити її структуру від розподільної системи до накопичувальної [1].

Пенсійна система України була започаткована на підґрунті "пенсійної спадщини", яка існувала у СРСР, коли існував союзний держбюджет, з якого виплачувались тоді пенсії. Досить вагомий внесок був зроблений у розвиток пенсійної системи після здобуття Україною незалежності та запровадження у 2004 році загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [11].

Перші кроки формування пенсійної системи в Україні були зроблені у 1990 році, коли було створено Українське республіканське відділення ПФ СРСР (Постановою ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок [12], у подальшому його було перейменовано на Пенсійний Фонд. Ця подія засвідчила появу нової фінансової інституції в державі та призвела до революційної зміни функціонування пенсійної системи, яка після цього засвідчила той факт, що вона не залежить від державного бюджету, а має свої власні джерела надходження коштів, власні механізми їх використання та розподілу, а найголовніше те, що ця нова система стимулювала роботодавців та працівників до участі у вирішенні питань пенсійного забезпечення [13]. Саме після прийняття цієї постанови було розпочато формування нової організаційної структури, матеріальної та технічної бази, а також кадрового складу уже теперішнього ПФУ.

пенсійний фонд україна забезпечення

Хоча і пенсійна система почала свою діяльність практично з "нуля", уже у 1991 році було розпочато акумуляцію обов’язкових страхових платежів від підприємств та громадян, а також розпочато виплату пенсій органами соціального забезпечення. На цей рік було сформовано пенсійний бюджет у розмірі 35 млрд. карбованців, у тому числі, 5 млрд. крб. становили дотації з ПФ СРСР.

Протягом 1991 р. було розроблено структуру центрального апарату Українського республіканського відділення ПФ СРСР, яке складало - три управління, чотири самостійні відділи та ревізійна комісія. Крім того, в АРК, областях та в м. Києві було створено філії та відділення, у складі яких діють уповноважені філій по районах, містах та районах у містах. В загальній сукупності в Україні у системі відділення працювали понад 2000 робітників.

Законодавчо встановлено в особливості Статтею 8 ЗУ "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" було передбачено, що ПФУ є самостійною фінансово-банківською системою та те, що Положення про ПФУ затверджується КабМіном України. Згідно з цим, 28 січня 1992 року Кабінетом Міністрів було ухвалено постанову №39, у результаті якої було утворено ПФУ на місці тогочасного Українського республіканського відділення ПФ СРСР [14]. Також, ця урядова постанова затверджувала перший склад правління ПФ та Положення про Фонд, який діяв до 1994 року.

Першим керівником ПФУ був Юрій Никандрович Сивоволов, який віддав 20 років свого життя для становлення пенсійної системи та роботі у системі соціального забезпечення України.

Найвизначнішим роком для формування ПФУ став 1994 рік, оскільки тоді відбулися такі події як, перетворення самостійної фінансово-економічної системи у центральний орган виконвлади, яка наділена відповідними повноваженнями, також була суттєво удосконалена система управління та організаційна система ПФ. Статус ПФ як центрального органу виконавчої влади визначався Положенням про ПФУ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (від 01.06.94 № 345). Згідно з цим положенням усіх робітників ПФ визначено державними службовцями, а також було утворено відділення ПФ у районах, областях та містах України. Таким чином, було утворено вертикальну структуру керівництва ПФ, яка в цілому задовольняла територіально-адміністративний устрій держави, а також іншим структурам державних органів, які мали певні подібні права на збирання обов’язкових платежів (в т. ч. органи податкової та контрольно-ревізійної служби).

На початку 1993-1996 років було розпочато комп’ютеризацію органів ПФ, в т. ч. було автоматизовано облік страхових надходжень та приймання звітності відповідно до цього. Це було важливим кроком до впровадження у подальшу систему ПФ персоніфікованого обліку. У цей період, потрібно відмітити, ПФУ очолював В.П. Тентюк, який був досить обізнаний у галузі фінансів, і який займав керівні посади у Міністерстві фінансів. А також очолював державну податкову систему та Державне казначейство України. Зокрема, протягом періоду становлення пенсійної системи України крім значних досягнень були і створені нові проблеми. Однією із них можна назвати неплатежі до ПФ, а в деякі періоди ці заборгованості становили 2-3-місячної потреби на виплати пенсії, проте зачасту цю заборгованість просто списували або погашали через її розстрочення. Наприклад, взяти лише період 1997-2001 рр., коли така заборгованість була списана на суму майже 7 млрд. грн. Також, потрібно відмітити те, що тоді понад 150 тисяч підприємств та майже 2 млн. фізичних осіб було звільнено від сплати податків, тобто збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Наслідком цього, стала велика заборгованість по виплаті пенсії пенсіонерам у 1995-1996 роках, яка вже своїм змістом та розміром вважала за потрібне проведення пенсійної реформи. Саме з 1996 року головою ПФУ став Б.О. Зайчук, головними задачами якого стали вивести пенсійну систему на стабільну тенденцію та ліквідувати заборгованості по виплаті пенсій. Відповідно до цього, у 1998 році ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" від 31.08.1998 №957", було запроваджено додаткові ставки збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також передбачалося створення у відділеннях ПФ постійні комісії, які діяли для розгляду справ із заборгованістю, вели пошук шляхів її погашення та належної її ліквідації [13].

За допомогою недержаних шляхів погашення заборгованості, а саме, відбувалося погашення заборгованості натуральної форми, тобто продукцією підприємств-боржників було погашено 800 млн. грн. заборгованості. Окрім цього вони також вели розрахунки також із ПФ по боргах за допомогою вексельних розрахунків, що здійснювало спеціально створене Спеціалізоване державне підприємство ПФУ та банки.

Результатом запровадження таких дій суттєво збільшилися надходження коштів до пенсійного фонду, що дозволило вже у вересні 2000 року повністю ліквідувати та закрити заборгованість по виплаті пенсій. Згідно з таким результатом було встановлено, що надалі ця система має бути більш розвинутою та організованою, що дасть змогу ще більше отримувати надходження до бюджету ПФ.

Запровадження усіх вище сказаних заходів призвело не тільки до того, що була ліквідована заборгованість, а й до того, що це дало змогу за період 2001 - 2003 рр. збільшити розмір пенсій у середньому на 72% (тобто з 81 до 139,45 грн.).

Саме стабільний подальший розвиток пенсійної системи став основою для проведення пенсійної реформи в Україні. Основними документами, в яких зазначалися напрями та шляхи впровадження пенсійної реформи були: Основи законодавства України "Про загальне державне пенсійне страхування, що прийняте ВРУ від 14.01.1998 р., Концепція соціального забезпечення населення України того ж року, Указ Президента України від 13 жовтня 1998 року "Про Основні напрями пенсійного забезпечення в Україні", Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України "Про Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України" від 10 жовтня 2001 року [15].

Після прийняття цих документів усі зусилля та усі заходи ПФУ були спрямовані на досягнення тих напрямів та виконання задач, які саме були прописані у цих документах. Першим кроком було проведення підготовчих заходів до впровадження пенсійної реформи, і насамперед була створена персоніфікована система обліку внесків до пенсійного бюджету.

Важливою подією для розвитку ПФУ також можна вважати передачу органам ПФ функцій, які пов’язані з призначенням та виплатою пенсій, якими раніше займалися органи соціального захисту населення, також це слугувало становленню ПФУ як центрального органу виконавчої влади.

Цей процес розпочався 1 січня 1999 року з експерименту у Львівській області (Указ Президента України "Про проведення у Львівській області експерименту з призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України" від 20.10.1998 № 1156) і остаточно завершився 1 липня 2002 року. Згідно з цим, на початку 2000-х років почав відбуватися процес створення нормативно-правової та організаційно-технічної бази для пенсійної реформи.

За період керівництва Б.О. Зайчука була запроваджена оригінальна та унікальна у своєму роді система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового пенсійного забезпечення, було створено та розвинуто механізм впливу на боржників, організовано контроль за здійсненням обов’язкових внесків, також розкрито функції нарахування та виплати пенсій та багато іншого. Згідно з цим, у 2003 році був підписаний ЗУ "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та який вступив у дію з 1 січня наступного року і започаткував собою створення нової пенсійної системи в Україні, яка має три рівні:

–             Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка передбачає, що частина обов'язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована на персональні рахунки громадян. Сума цих відрахувань буде інвестуватися у українську економіку, а дохід від цієї інвестиційної діяльності буде збільшувати розмір пенсійних виплат у майбутньому.

–             Третій рівень - являє собою систему недержавного пенсійного забезпечення, яка означає, що у цій системі можуть брати участь добровільно не тільки фізичні особи, а й юридичні особи-роботодавці [16], [10].

Починаючи з 2007 року ПФУ передано функції з призначення та виплати пенсій військовослужбовцям та іншим працівникам силових міністерств та відомств. Як раніше було зазначено, що їх пенсійне забезпечення здійснювали 11 різні структури.

З грудня 2007 по березень 2010 року ПФУ очолював О.Б. Зарудний, народний депутат України VІ скликання, який продовжив справу щодо реформування пенсійної системи та удосконалення пенсійного законодавства. Вперше з дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з січня 2008 року проведено перерахунки пенсій з урахуванням нового, "осучасненого" показника середньої заробітної плати. Для обчислення всіх пенсій, які були призначені до 2008 року, застосовувався показник середньої заробітної плати за 2006 рік - 928,81 грн. Крім того, у зв’язку із збільшенням оцінки одного року страхового стажу в солідарній системі з 1 % до 1,35 % також проведено перерахунки пенсій.

З 1 січня 2010 року у системі пенсійного забезпечення було запроваджено щомісячну звітність роботодавців, яка подавалася до персоніфікованого обліку внесків. Результатом цього нововведення стало те, що з`явилася можливість оновлювати базу даних щодо сплати страхових внесків за кожного громадянина щомісячно.

Нове реформування пенсійної системи передбачено на період 2010-2014 рр., відповідно до створеної у 2010 році програми, що має назву "Заможне суспільство, ефективна держава та конкурентоспроможна економіка". Ця програма визначає рамки проведення пенсійної реформи та її мету, що передбачає: посилення соціального захисту осіб, які не можуть працювати через втрату працездатності, а також забезпечення гідного рівня проживання кожного пенсіонера у Україні. Виконанням цієї програми повинен займатися Б.О. Зайчук, на якого покладено це доручення та, який знову почав очолювати посаду Голова правління ПФУ у 2010 році. Реалізуючи Програму економічних реформ та на виконання соціальних ініціатив Президента України 12,9 млн. осіб з 01.05.2012 р. проведено перерахунки у зв’язку з осучасненням заробітної плати для призначення пенсій, встановленням доплат до пенсій не нижче 100, 50 та 30 гривень, збільшення розмірів підвищень 1,2 млн. учасникам війни на 5 % прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян та членам сімей померлих інвалідів війни на 14 % прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

Починаючи з 1 липня та 1 вересня 2012 року у два етапи було проведено підвищення пенсій, які були призначені відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім пенсій військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей.

На теперішній час продовжується клопітлива робота, яка має на меті створити інституційні компоненти функціонування накопичувальної системи загальнообов’язкового пенсійного страхування, які необхідні для того, щоб втілити у життя запровадження другого (накопичувального) рівня пенсійної системи. Така система буде запроваджена лиш тоді, коли буде досягнуто бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду [13].

1.3 Основні функції Пенсійного фонду України

Пенсійний фонд - неприбуткова організація, яка діє на підставі статуту, що затверджується його правлінням. Фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади [16].

Пенсійний фонд є органом, що здійснює керівництво та управління солідарною системою, проводить збір, акумуляцію й облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені чинним пенсійним законодавством і статутом Пенсійного фонду.

Завдання фонду:

–       формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування населення України;

–       забезпечення збирання й акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

–       ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

До вище вказаних завдань ПФ можна вказати найголовніші функції ПФУ:

. Можливість брати участь у процесі розробки прогнозних показників у економічному та соціальному розвитку України та проекту Державного бюджету України;

. Розробка плану про доходи і видатки ПФУ, розробка проекту бюджету Пенсійного фонду України та подання його в установленому порядку на затвердження Кабінетом Міністрів України, складання звіту про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

. Надання прогнозу та моделі надходжень коштів до бюджету та ефективно розподіляти фінансові ресурси Пенсійного фонду України для того, щоб забезпечити соціальні виплати;

. Розробка та подача в установленому порядку пропозицій щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

. Організація, координація та контроль роботи органів Пенсійного фонду України щодо:

–       забезпечення дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;

–       стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

–       повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

–       призначення і виплати пенсій;

–       проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

–       забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;

–       забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

–       обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

6. Здійснення контролю (в межах своїх повноважень) за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України;

. Здійснення перерозподілу коштів ПФУ між регіонами для того, щоб забезпечити фінансування виплати пенсій, інших виплат, які фінансуються за рахунок коштів фонду;

. Організація та забезпечення персоніфікованого обліку відомостей в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечення автоматизованої обробки інформації у системі ПФУ;

-1. Забезпечення можливості проведення тендера для того, щоб визначити ті організації, які здійснюватимуть виплату та доставку пенсій;

. Відповідно до законодавства та міжнародних договорів України здійснення переказів пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплата пенсій пенсіонерам іноземних держав, що постійно проживають в Україні;

. Співпраця у межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організація з міжнародним співробітництвом у сфері пенсійного забезпечення, підготовка пропозицій та прийняття участі у підготовці та укладенні міжнародних договорів України в цій сфері;

. Організація професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнення та поширення прогресивних форм і методів роботи;

. Інформування громадкості про свою діяльність;

. Здійснення, відповідно до законодавства, функції із управління майном, що перебуває у державній власності;

. Здійснення інших функцій, які випливають з покладених на нього завдань [17].

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [18].

До функцій Пенсійного фонду можна також віднести:

капіталізацію коштів ПФУ, а також залучення до нього добровільних внесків (в тому числі валютних цінностей) фізичних та юридичних осіб;

контроль за участю податкових органів за своєчасним та повним надходженням до ПФ страхових внесків, а також за правильною та раціональною витратою його коштів; міждержавне та міжнародне співробітництво України з питань, яке стосуються до компетенції ПФУ, участь в розробці та реалізації у встановленому законом порядку міждержавних та міжнародних договорів і угод з питань пенсій і допомог (рис. 1) [19].

Рисунок 1.1 - Завдання та функції пенсійного фонду України [19].

Висновок до розділу 1

На мій погляд, з вище сказаного матеріалу можна зробити такі висновки:

–       По-перше, вид соціального забезпечення - виступає пенсійне забезпечення, а не пенсія, тому що пенсія - це лише наявне матеріальне благо, що надається громадянам, які не працюють, в межах пенсійного забезпечення.

–       По-друге, пенсійне забезпечення виступає як один із основних видів соціального забезпечення громадян, що не працюють, єдиним та найголовніше основним джерелом засобів для їх існування.

–       По-третє, на відміну від інших видів грошового забезпечення пенсійне забезпечення має регулярний характер, тобто сплачується щомісячно. Інші види грошового забезпечення - допомоги, компенсації - можуть мати щомісячний, регулярний (однак, не щомісячний) або одноразовий характер сплати. Крім того, пенсії сплачуються протягом тривалого терміну або, навіть, довічно. Так, зокрема, довічний характер мають пенсії за віком, пенсії за вислугою років, а за певних обставин - й пенсії з інвалідності та пенсії в разі втрати годувальника (ст. ст.34, 38 Закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування") [10].

–       По-четверте, пенсійне забезпечення непрацездатних громадян передбачає, як правило, виплату лише однієї пенсії, серед тих на які мають право непрацездатні громадяни. Виключенням з цього правила є призначення окремим категоріям непрацездатних громадян, окрім основної, ще й додаткової пенсії (громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи). Однак, це не виключає можливість отримання інших видів матеріального забезпечення та обслуговування.

–       По-п’яте, достатній рівень пенсійного забезпечення є одним з мінімальних державних соціальних стандартів, який забезпечується за рахунок коштів системи загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. В подальшому, становлення й розвиток системи пенсійного забезпечення громадян неможливе без продовження реформи пенсійного забезпечення й впровадження всіх рівнів пенсійного страхування.

Розділ 2. Аналіз функціонування пенсійного фонду України

2.1 Аналіз джерел формування коштів Пенсійного фонду України

Якщо провести аналіз реальної ситуації у українському законодавстві, то слід зауважити, що коштами фонду являються обов’язкові страхові внески підприємств, організацій та громадян. А якщо більш детально, то кошти фонду складають:

·   страхові внески роботодавців;

·   страхові внески громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, у т. ч. фермерів, адвокатів та ін.;

·   страхові внески інших категорій громадян, які працюють;

·   асигнування з Держбюджету України на виплату державних пенсій і допомог військовим та прирівняним до них по пенсійному забезпеченню громадянам, їхнім сім’ям соціальних пенсій, допомог на дітей у віці старших 1,5 року, на індексацію зазначених пенсій і допомог, та також на надання пільг в частині пенсій, допомог і компенсацій громадянам, які постраждали від чорнобильської катастрофи, на витрати по доставці і пересилці пенсій та допомог;

·   кошти, що відшкодовуються ПФУ Державним фондом зайнятості населення України в зв’язку з призначенням дострокових пенсій та допомог;

·   кошти, які стягуються з роботодавців та громадян у результаті пред’явлення регресивних вимог;

·   добровільні внески фізичних та юридичних осіб, а також прибутки від капіталізації коштів ПФУ та інші надходження [18]. Бюджет ПФ утворюється в основному зі страхових внесків суб’єктів пенсійного страхування, до яких можна віднести:

1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об’єднання, бюджетні, громадські і інші установи та організації, об’єднання громадян і інші юридичні особи, та також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення і інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, та також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та займаються діяльністю, пов'язаною із одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні і фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

6) суб’єкти підприємницької діяльності, що виконують торгівлю ювелірними виробами із золота (окрім обручок), платини та дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

8) суб'єкти підприємницької діяльності (в т. ч. нерезиденти) - виробники і імпортери тютюнових виробів;

9) підприємства, установи й організації незалежно від форм власності та фізичні особи, що купують нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ та організацій, що купують нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ і організацій іноземних держав, які користуються імунітетами й привілеями згідно з законами й міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, що купують житло й перебувають у черзі на одержання житла або купують житло в перший раз;

10) підприємства, установи й організації, фізичні особи, що користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, та також оператори цього зв'язку, що надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик. [18].

Знову створені юридичні особи й інші платники реєструються в якості суб’єктів страхових внесків у 30-денний термін із дня їхнього заснування. Банки відкривають рахунки платникам при пред’явленні ними документів, що підтверджують реєстрацію про те, що є платниками позабюджетного фонду.

Законом України " Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування ” від 26 листопада 1997 року із зміною та доповненням від 3 грудня 1997 р. встановлено розмір страхових внесків. Цим нормативно-правовим актом установлено диференційований підхід до сплати страхових внесків:

·   для фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів, інших осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу - 32% від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України;

·   для платників збору, визначених вище, в пунктах 1 та 2 - 32% суми винагород, які виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру

·   для фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичних осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі членів творчих спілок, творчих працівників, які не є членами творчих спілок тощо: 1% від сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 гривень; 2% від сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 гривень;

·   для юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют - 1% від суми операції з купівлі-продажу валют;

·   для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння - 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

·   для юридичних та фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом, - 3% від вартості легкового автомобіля;

·   для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32% від об’єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства;

·   для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств [18].

Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюється у пропорційних розмірах.

Страхові внески в Пенсійний фонд України не начисляються на виплати одноразового характеру. Так, законодавством по виплатах одноразового характеру віднесені в основному компенсаційні виплати: компенсація за невикористану відпустку; вихідна допомога, збережена на визначений час; середній заробіток після звільнення по скороченню штатів; грошові субсидії у вигляді матеріальної допомоги, виплати на дотації, на обіди й ін.

Не начисляються страхові внески в Пенсійний фонд України також на такі виплати: оплата відпусток молодим фахівцям із закінченні навчального закладу; стипендії, виплачувані навчальними закладами; компенсації жінкам, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; вихідні допомоги по звільненню; матеріальні допомоги; студентські стипендії, виплачувані підприємствами; безпроцентні позички на поліпшення умов та встановлення домашнього господарства; пенсії; допомоги на соціальний захист; вартість путівок на санаторно-курортне лікування; оплата проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку [18].

Скасовані також нарахування страхових внесків на фонд оплати праці іноземних фірм і фізичних осіб, що залучаються на період реалізації цільових соціально-економічних програм проектів будівництва, створення, будівництва й утримання центрів фахової перепідготовки військових, осіб, звільнених із військової служби, і членів їхніх сімей, здійснюваних за рахунок позик, кредитів і безоплатної фінансової допомоги, наданих міжнародними організаціями й урядами іноземних держав, іноземними юридичними і фізичними особами у відповідності з міжурядовими і міждержавними угодами, а також угодами, підписаними з доручення Уряду України уповноваженими ними органами державного управління.

Загальну схему формування дохідної частини бюджету Пенсійного фонду представлено на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 Схема формування дохідної частини бюджету Пенсійного фонду України [24].

Аналіз бюджету Пенсійного фонду за останні 7 років показав, що обсяги його річних доходів мають стійку тенденцію до зростання (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Динаміка обсягів річних доходів Пенсійного фонду України за період 2007-2013 рр [23].

Якщо брати до уваги динаміку саме формування доходів ПФ за 2007-2012 рр., то помітною є тенденція до зростання та збільшення суми коштів, що надходять до фонду. Не беручи до уваги надходження у 2007 році, можна сказати, що за підсумками ПФ у 2008 році було отримано надходження у сумі 143,5 млрд. грн.

У 2009 році цей показник становив 148,4 млрд. грн., що на 3,4 % більше ніж у попередньому році або на 4,9 млрд. грн. Щодо доходів у 2010 році, то вони збільшилися на 23,7 млрд. грн., а уже у 2011 році склали - 197,6 млрд. грн., що на 7,6% більше ніж надходження за 2010 рік. І нарешті, результати 2012 року показали, що надходження становили 22,6 млрд. грн., тобто збільшились на 25 млрд. грн. (12,7%). Також, доцільно буде розрахувати річний темп приросту для кожного року, отже: 2008 р. - 50,86 %, 2009 р. - 3,48%, 2010 р. - 23,63%, 2011 р. - 8,51%, 2012 р. - 12,5% та за І півріччя 2013 року - (-7, 9%).

Також доцільно привести структуру надходжень коштів з різних джерел до Пенсійного фонду за період 2007-2013 рр. (рис. 2.3) [23].

Рисунок 2.3 - Структура надходжень коштів з різних джерел до Пенсійного фонду за період 2007-2013 рр.

Щодо структури надходжень до ПФУ, то переважну частину доходів фонду утворюють власні доходи, що становлять практично 90% від обсягу всіх надходжень. У структурі власних надходжень понад 80% припадає на обов’язкові внески суб’єктів підприємницької діяльності. Це установлені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" відрахування підприємств, бюджетних та громадських установ та фізичних осіб до ПФУ. Їх величина залежить від суми витрат на оплату праці, що виплачуються працівникам (основна і додаткова зарплата, компенсаційні виплати). З прийняттям даного закону в липні 2010 року до ПФУ також перераховується збір за перші 5 днів непрацездатності, соціальні внески фізичних осіб-підприємців, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору чи за цивільно-правовим договором, а також фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно. Для роботодавців ці ставки встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва і становлять від 36,76% для першого класу до 49,7% для 67% для класу професійного ризику виробництва. Для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску - 34,7% [25]. Розглядаючи річну дохідність ПФ, то сума цих коштів для 2008 року становила 87, 6 млрд. грн. або 71,1% від усіх доходів. У 2009 році вона зменшилися на 2,1% та становила 99,8 млрд. грн.,що спричинило зниження власних доходів у структурі доходів до 67,3%. У 2010 році в порівняні з 2009 роком, даний показник знову зменшився і становив 65%, хоча бюджет ПФ було виконано зі зростанням власних коштів на 19,5 млрд. грн. (19,6%). Щодо причин цього, то можна назвати зростання суми заборгованості за страховими внесками до Фонду. Більш позитивною динаміка власних надходжень ПФУ спостерігалася у 2011 році, а якщо точно казати, то їх зростання на 16,5%, що стало причиною збільшення до 70,4% їх частки у структурі доходів. Основною причиною цього можна вважати запровадження ЄСВ та отримання коштів від банків за користування тимчасово вільних коштів ПФУ. Стан власних доходів у 2012 році також був позитивним, оскільки вони збільшилися до 156 млрд. грн., що становить їх зріст на 13,6%, та відповідно, до 71% у структурі доходів.

Щодо коштів Державного бюджету України, то їх частка у структурі доходів ПФУ протягом 2007-2012 рр. невпинно зростала. Найменший показник ми можемо спостерігати у 2007 році, але починаючи з 2008 року вони почали зростати і уже становили 28,9%. У 2009 році, порівняно з попереднім роком даний показник становив 48,5 млрд. грн., що на 17,2% більше. Щодо 2010 року, то приріст надходжень з Держбюджету становив 32%, причиною цього біло те, що надходження з Держбюджету у порівняні з власними коштами Фонду збільшувалися випереджаючими темпами. Інша ситуація спостерігалася у 2011 році, коли надходження зменшилися на 9%, що також привело до зниження їх частки (29,5%) у структурі доходів. Незважаючи на те, що у 2012 році кошти отримані з Держбюджету зросли на 10,6%, їх частка у загальній структурі залишалася майже незмінною.

Оцінюючи надходження коштів до ПФУ від фондів соціального страхування, варто зазначити, що за період 2007-2012 рр. їх динаміка була нерівномірною. Так, у 2009 році їх надходження скоротилося до 55,5 млн. грн., а у 2010 році їх сума збільшилася більш ніж в 2 рази та становила 136 млн. грн. У 2011 році можна спостерігати значне зростання (на 271,4%) коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та скорочення на 19,2 надходжень з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, в результаті чого їх сума становила 180,8 млн. грн. Щодо 2012

Що стосується стану надходжень до Пенсійного фонду України у 2013 році, то у порівнянні з аналогічним періодом минулого року вони збільшилися на 13,1% - до 205,5 мільярда гривень [25].

За даними, з державного бюджету на фінансування пенсійних програм за вказаний період надійшло 69,4 млрд. гривень.

Дві третини суми надходжень за січень-жовтень становили власні надходження фонду, які в порівнянні з січнем-жовтнем 2012 року збільшила на 5,8% - до 136,1 млрд. гривень.

"На 1 жовтня 2013 середній розмір пенсій становив 1,484 тисяч гривень. Для порівняння: два роки тому, за станом на 1 жовтня 2011 року, цей показник був на рівні 1,23 тисяч гривень", а з 1 грудня розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, збільшиться з 894 гривень до 949 гривень, і, відповідно, мінімальна пенсія з 1 грудня становитиме 949 гривень.

У зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму здійснюється перерахунок складових пенсійних виплат, які визначаються від цієї величини, а також, перерахунок пенсій буде проводитися для 13,2 млн. пенсіонерів. Загальний обсяг виплати пенсій і грошової допомоги в грудні вперше перевищить 21 млрд. гривень [25].

2.2 Аналіз діяльності Пенсійного фонду

Для більш повного розгляду діяльності Пенсійного фонду України, доцільніше буде провести аналіз діяльності за минулий 2012 рік, який покаже як планується та виконується бюджет Пенсійного фонду.

Розглянемо спочатку дохідну частину пенсійного бюджету у 2012 році.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2012 № 69 був затверджений бюджет Пенсійного фонду України на 2012 рік - план утворення та використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків, основною частиною яких є сума єдиного внеску, розподілена на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, та надходжень з інших джерел, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Якщо враховувати запровадження соціальних ініціатив Президента України та прийняття змін у Державний бюджет України на 2012 рік, постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2012 р. № 576 до бюджету ПФ були занесені зміни. Виконання бюджету протягом року забезпечувалось відповідно до планових показників з надходження коштів і проведення видатків у сукупності зі внесеними змінами [23].

До ПФУ із всіх законодавчо визначених джерел фінансування за 2012 рік надійшло 222 631,8 млн. гривень. З урахуванням залишку коштів, що склався на початок минулого року, загальна сума доходів становила 224 026,6 млн. гривень. При чому, власні надходження склали157 980,4 млн. грн., що на 13,6 %, або 18 924,8 млн. грн. більше порівняно з відповідним показником 2011 року.

З Державного бюджету України на фінансування пенсійних програм протягом року було виділено 64 494,1 млн. гривень. Із загального обсягу виділених асигнувань 49 170,2 млн. грн. - дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, 15 323,9 млн. грн. - кошти на покриття дефіциту Пенсійного фонду України для виплати пенсій.

З Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття надійшло 79,7 млн. грн., з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - 77,5 млн. гривень [23].

Детальну інформацію про надходження до Пенсійного фонду наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Доходи Пенсійного фонду у 2012 році, (тис. грн)

Доходи:
Власні надходження, усього	163634914,2
у тому числі:
сума єдиного внеску, розподілена на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування	159118596,7
інші надходження	1 229 060,90
кошти, сплачені банками за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду України	35 000
кошти на виплату різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників, що відшкодовується за рахунок небюджетних підприємств та установ	30 688
кошти підприємств на покриття фактичних витрат на виплату та доставку пенсій працівникам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 <#"706895.files/image005.gif"> Рисунок 2.5 - Структура бюджету Пенсійного фонду за 2011-2013 рр. (тис. грн.). Можна зробити висновки, що кожного року відбувається дефіцит пенсійного бюджету, що змушує Пенсійний фонд брати позички з виплатою у майбутніх періодах. Також, можна спостерігати значне зменшення коштів Пенсійного фонду у 2012 році в порівнянні з 2011 роком. Такий зріст у 2011 році можна пояснити підписанням 10 вересня 2011 року Президентом України Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (№ 3668-VІ). Закон набрав чинності 1 жовтня 2011 року. Згідно із прийнятим Законом всі пенсії, призначені до набрання ним чинності, продовжують виплачуватись у встановлених розмірах, без будь-яких обмежень, в тому числі і працюючим пенсіонерам [28]. Крім того, схвалений Закон передбачає: встановлення максимального розміру пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян (з 1 жовтня 2011 року - 7840 грн.); поетапне підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, починаючи з 01.10.2011 року. пенсійний вік для осіб, які працювали з шкідливими умовами праці; для жінок, що виховали 5 і більше дітей або дітей-інвалідів; учасників бойових дій; ліліпутів і карликів; а також інвалідів по зору І групи не підвищується; врахування заробітної плати для обчислення пенсії з 01.07.2000 року за даними персоніфікованого обліку, але за бажанням особи залишено можливість врахування заробітної плати для обчислення пенсії за 60 календарних місяців до 01.07.2000 року за умови підтвердження їх первинними документами; підвищення мінімального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, від 5 до 15 років; збільшення страхового стажу, необхідного для призначення мінімальної пенсії за віком та для підвищення пенсії за понаднормовий стаж для нових пенсіонерів: жінкам - від 20 до 30 років, чоловікам - від 25 до 35 років; зменшення необхідного страхового стажу для призначення пенсії особам, які стали інвалідами, та диференційоване підвищення необхідного стажу до 10 (15) років залежно від групи та віку на час встановлення інвалідності; пенсія особам, звільненим у зв'язку зі скороченням штатів призначатиметься при наявності страхового стажу 30 років у жінок та 35 років у чоловіків; встановлено одноразову допомогу у розмірі 10 призначених пенсій при виході на пенсію працівникам бюджетної сфери (освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту) у разі, якщо вони мають необхідний стаж на відповідних посадах (30 років для жінок та 35 років для чоловіків) та не призначали раніше пенсію; змінено максимальну величину бази нарахування єдиного внеску з 15 до 17 мінімальних заробітних плат (з 1 жовтня - 16 745 грн.) [28]. Висновок до розділу 2 Як висновок, можна сказати те, що діяльність Пенсійного фонду спрямована на забезпечення соціальної захищеності суспільства країни. Однак, в останні роки цей процес стає складнішим, оскільки коштів на виплати пенсій не вистачає. Демографічна криза в Україні дає про себе знати, основна причина її є старіння нації. Навіть встановлений новий пенсійний вік не можуть покращити ситуацію, оскільки більшість населення просто не доживають до цього віку. Доцільно буде представити відповідні показники про кількість пенсіонерів за різними категоріями та відповідні розміри пенсій станом на 2012 рік (рис. 2.6). В основному найбільшу частку пенсіонерів одержують пенсії за віком (77,3%), у загальній сумі - до 900 грн. (31,2%) та вище прожиткового мінімуму (87,1%), що свідчить про виконання своїх завдань ПФ, але якщо брати до уваги те, що значну частку пенсіонерів отримують пенсії у розмірі до 900 грн., то можна зробити висновок, що на ці гроші на теперішній час просто неможливо прожити людині і забезпечити себе усіма необхідними товарами та послугами. Рoзділ 3. Упрaвління Пенcійним фoндoм тa шляхи йoгo удocкoнaлення 3.1 Шляхи удосконалення функцiонування Пенсiйного фонду України Після проведеного дослідження стану пенсійного забезпечення у нашій країні, можна зробити висновки про те, що сучасна пенсiйна система перебуває у надзвичайно срутному фiнансовому становищi та повністю не може забезпечити пенсiонерiв необхiдними обсягами доходів для належного рiвня життєдiяльностi. Нині з`явилася необхiднiсть щодо вдосконалення функцiонування пенсiйного забезпечення України, тому що її ефективна дiяльнiсть являэться передумовою збыльшення рiвня соцiального захисту в державi. Сучасна система пенсiйного забезпечення не повністю виконує своє головне завдання, тому що розмiр пенсiй здебiльшого не надає можливостi пiдтримувати людям мiнiмальний рiвень життєдiяльностi [30]. Можна з усього вище сказаного видiлити такi головні проблеми пенсiйної системи України на сьогодні: досить низький рiвень пенсiй переважній бiльшостi осiб, які досягли пенсiйного вiку: понад 2/3 пенсiонерiв отримують пенсiї у розмірі до 1 тис гривень; незбалансований бюджет ПФ - у 2012 роцi з держбюджету на покриття його дефiциту видiлено майже 28 млрд. грн; видатки на пенсiйне забезпечення почали сягати 16,3 % ВВП. При чому не слiд забувати те, що розмiр пенсiйних внескiв - 35 %, що набагато вище, нiж у iнших країнах Європи: Швецiя - 18,9 %. Францiя - 24 %, Чехiя - 28 %, Угорщина - 26,5 %, Проте цього також недостатньо для покриття пенсiйних видаткiв; на теперішній час iснує розрив мiж розмiрами пенсiй жiнок та чоловiкiв. Для жiнок було встановлено межу працездатного вiку нижчу ніж у чоловіків, вони також мають меншу тривалiсть стажу, у чоловіків, слід зазначити, заробітна плата виже на 30% в середньому ніж у жінок; Середнiй розмiр пенсiї за вiком у чоловiкiв в середньому - 1327,06 гривень, у жiнок становить - 872,60 гривень. Отже, розмiр пенсiї за вiком чоловiкiв вдвічі більший за розмiр пенсiї за вiком жiнок [31]. Більшість людей отримують мізерні розміри пенсій, засоби, які поступають на їхню виплату у масштабi країни досить великі, а їхня сума з року в рiк збільшується несумiсними темпами із можливостями економiки. Основні фактори незадовiльного функцiонування пенсiйної системи являються: негативнi перспективи її розвитку та складна демографiчна ситуацiя; макроекономiчне становище держави (економiчнi кризи, iнфляцiя, безробiття, тощо); масштабна "тiнiзацiя" працiвникам по виплатах. Демографiчна ситуацiя в Українi на сучасних умовах стає все більш гіршою та поступово переростає у кризу. Продовжує відбуватися процес старiння населення, загальна чисельнiсть його зменшується, спiввiдношення мiж працездатним населенням та пенсiонерами стає все гіршим. Всi цi тенденцiї мають негативний вплив на фiнансування пенсiйних виплат, а отже, вимагають пошуку інших нових джерел фiнансових ресурсiв для наданих цiлей [32]. Велика кількість учених та фахiвцiв вважають, що обов'язкове накопичувальне пенсiйне страхування може стати додатковим ресурсом залучення коштiв для пенсiйних виплат, що формує другий рiвень пенсiйної системи в Україні [33]. Вивченню демографiчної ситуацiї в Українi та в свiтi в цiлому, її тенденцiй протягом тривалих перiодів, а також впливу її на проведення пенсiйної реформи багато вiтчизняних i зарубiжних учених присвятили свої науковi дослiдження. Серед них можна назвати українських науковцiв О. Гарячу, Е. Лiбанову, С. Мельника, Л. Ткаченко, О. Палiй, якi визнають необхiднiсть розвитку системи пенсiйного забезпечення із врахуванням демографiчних тенденцiй на сучасному етапі. Створення ефективної економiчної полiтики держави являє собою захист малозабезпечених верств суспільства, а рiзноманiтнi соцiальнi програми потребують проведення дослiдженнь у демографiчнiй сферi. Як зазначає переважна бiльшiсть фахiвцiв, демографiчна ситуацiя в Українi на сучасному етапі викликає занепокоєння. Отримані результати дослiджень мiжнародних фiнансових органiзацiй доводять, що темпи скорочення населення України є найвищими у Європi. В зв'язку із низьким рівнем народжуваності дуже швидко змiнюється вiковий склад населення - зростає частка людей похилого і середнього віку [14]. Характерні ознаки нинiшнiх демографiчних тенденцiй, які можна назвати такі: вiд'ємне сальдо мiграцiї, скорочення чисельностi населення, зниження народжуваностi і тривалостi життя. На території України знаходяться 13,7 млн. пенсiонерiв. Тепер на 88 пенсiонерiв припадає 100 осiб, а уже у 2025 роцi 1 працюючий буде утримувати одного пенсiонера за прогнозами, які були аналізовані вченими. На 2050 рік за прогнозами на 100 працюючих уже буде 125 пенсiонерiв [14]. Кiлькiсть населення скоротиться приблизно на 40 % за розрахунками до 2050 року. Тому демографiчнi чинники, в сукупностi із iншими соцiальними і економiчними факторами, зобов'язують країну проводити пенсiйну реформу, яка є складовою iнших реформ - охорони здоров'я, економiчної, соцiального страхування [13]. Також на пенсiйну систему свій негативний вплив справляє макроекономiчна ситуацiя в нашій країні. Якщо брати до уваги те, що розмiр страхових внескiв залежить в основному вiд величини ФОП, в цiлому низький рiвень заробiтних плат призводить до того, що спостерігається недостатній обсяг надходжень до ПФ. Незадовiльний макроекономiчний стан зумовлює низький рiвень надходжень також i до державного бюджету України. Така ситуація унеможливлює достатнє покриття дефiциту ПФ за рахунок державних коштiв. Ще один фактор, який має негативний вплив на розвиток пенсiйної системи України, являється велика "тiнiзацiя" виплат працiвникам. ЇЇ сутність криється в тому, що роботодавцi, які виплачують заробiтну плату своїм працiвникам, не сплачують внескiв до фондiв соцiального страхування приховуючи оплату праці вiд оподаткування. Це насамперед пов'язано з великим "соцiальним навантаженням" на трудовi виплати працiвникам. Роботодавцям виплачувати заробiтну плату легально не вигiдно, тому що вони несуть досить великі додатковi витрати, які пов'язанi із соцiальним страхуванням своїх працiвникiв, а працiвникам вигiднiше отримувати вищу заробiтну плату нелегально нiж набагато нижчу, але легально, зважаючи на низький рiвень заробiтних плат. Отже, виплата працiвникам зарплат нелегально, без перерахування внескiв до фондiв соцiального страхування і оподаткування, є досить поширеною практикою. З`ясовувати та знешкоджувати явища "тiнiзацiї" зарплат дуже важко, тому що iснує двостороння згода - як того, хто їх отримує, так і того, хто їх нараховує та виплачує. Лише деякі випадки дають стимули працiвникам легалiзувати свої виплати, в основному, вони пов'язанi із соцiальними ризиками, як вихід на пенсiю, народження дитини та інші. Перед настанням таких випадків працiвники роблять все можливе, щоб легалiзувати свої трудовi доходи для того, щоб збiльшити майбутні соцiальні виплати. Однак, навiть в таких випадках їм не завжди вдається це здійснити, тому що ключове рiшення приймає роботодавець, а не працiвник [36]. Для вирішення цієї проблеми існує два шляхи: пiдвищити вiк виходу на пенсiю або зменшити розмiр пенсiй. Наша країна зробила свій вибір на користь першого. В нашій країні недоцiльно запроваджувати пiдвищення вiку виходу на пенсiю оскільки: по-перше, поганий стан здоров’я осiб працездатного вiку, про що свiдчить велика чисельнiсть iнвалiдiв загального захворювання, якi виходять на пенсiю до досягнення пенсiйного вiку, та також висока смертнiсть, особливо серед чоловiкiв предпенсiйного безробiття вiку; по-друге, це може загострити проблему. Вихід на пенсiю своєчасно надає змогу громадянам, з одного боку, придiляти бiльше уваги своєму здоров’ю, а з іншого - зменшити навантаження на органiзм, пов’язанi з виконанням професiйних обов’язкiв. До ще більшого погіршення стану здоров`я населення може призвести вiдстрочення ж виходу на пенсiю. Доцiльно здiйснювати реформування механiзму функцiонування соцiальних фондiв держави на такій основi, як: чiтке визначення розмiрiв фiнансування за рiзними видами соцiального страхування та їх джерел; створення економiчних передумов зростання заробiтної плати як найважливiшого фактора розвитку соцiального страхування; збільшення ролi соцiальних партнерiв у управлiннi соцiальним страхуванням і удосконалення методiв контролю; впорядкування збирання страхових внескiв та централiзацiї; збереження державних соцiальних гарантiй. Якщо ефективно реформувати функцiонування соцiальних фондiв, то це дозволить нам багато в чому вирiшити їх нагальнi питання [37]. З 1 сiчня 2011 року в дію був прийнятий єдиний соцiальний податок, запровадження якого, сформувало єдину систему звiтностi, контролю за справлянням внескiв і контролю за фінансовим становищем. На місці внескiв у чотири фонди (а отже, й окремого облiку, надання документiв, адмiнiстрування, i т.д.) почав діяти єдиний внесок на обов'язкове соцiальне страхування. Пiсля того як було впровадженно закон, стало помітно, що iстотно зменшилося не тільки адмiнiстративне, а й фiнансове навантаження на роботодавцiв, що пов'язане із сплатою страхових внескiв, а також можна добавити, що досить скоротилася кiлькiсть перевiрок. Якщо брати до уваги аналіз Науково-дослiдного iнституту працi й зайнятостi суспільства, то можна сказати що, загальна економiя роботодавцiв може скласти 2 млрд. грн. в рiк. Вiдповiдно до законодавства у нашій країні, пенсiйна система формується із декiлькох рiвнiв. Перша у системі - солiдарна пенсiйна система, що уже повнiстю функцiонує у наш час. Вона складається із перерозподiльних принципів, що передбачають можливість використовувати поточні надходження, щоб здійснювати виплату пенсiй наявним пенсiонерам. Джерелами фiнансових ресурсів солiдарної системи є страхові внески працюючого населення та/або залучені кошти з державного бюджету України. З цього можна сказати, що рiвень належного життя пенсiонерiв повнiстю знаходиться у залежності цих двох основних джерел надходження фiнансових ресурсiв. Проте за результатами, проведеними у демографiчнiй сферi можна сказати, що сучасний рiвень нацiональної пенсiйної системи самостiйно не має змоги забезпечувати високi соцiальнi стандарти громадянам, що досягли пенсiйного вiку. Необхiдно також додатково запроваджувати пенсійні системи, що будуть накопичувати кошти, а також, якi формуватимуть другий та третiй рiвнi національної пенсiйної системи. Сучасне українське законодавство передбачає практичне застосування недержавного пенсiйного страхування починаючи з 2004 року, а саме з моменту прийняття ЗУ "Про недержавне пенсiйне забезпечення". З тих пір були створенi та розпочали свою діяльність у даному видi страхування недержавнi пенсiйнi фонди. З року в рік збiльшується кiлькiсть учасникiв недержавного пенсiйного страхування, стає більш помітнішим зростання активів цих фінансових інститутів, що впливає на розвиток нацiонального фiнансового ринку в цілому [38]. Накопичувальнi пенсiйнi програми, поруч з перерозподiльними, дають можливість диверсифiкувати джерела фiнансових ресурсiв для того, щоб забезпечити пенсiйні виплати. Це питання особливо актуальне у наш час для нашої держави. Накопичувальнi пенсiйнi схеми передбачають можливість створення певних резервiв майбутнiх доходiв для їх учасникiв. Якщо порівнювати накопичувальні системи, де є можливість вкладати кошти учасниками у різні прибуткові інвестиційні проекти з перерозподільними пенсійними програмами, де фінансові ресурси переважно і в основному спрямовуються лише на виплати пенсій, можна зробити висновок, що перша система більш краща та ефективніша. Тому що саме прогнозований iнвестицiйний дохiд повинен захищати пенсiйнi заощадження вiд iнфляцiї, створити фiнансову основу для гiдної старостi і компенсувати накладнi витрати, що пов'язанi із обслуговуванням пенсiйних активiв [39]. Однак ми можемо сказати, що така система ще не набула досить широкого використання у нашій країні, на відміну від більшості європейських країнах, у яких вони використовуються та їхній досвiд свiдчить про необхiднiсть запровадження, беручи до уваги сучасну демографiчну тенденцію. У бiльшостi європейських країнах запровадженно та введено у дію обов'язкове накопичувальне пенсiйне страхування, що формує другий рiвень їх пенсiйних систем [38]. Розглянуті типи пенсiйних систем є вигiдними у соціальному та економічному розрізах не тільки для супільства країни, так і для самої країни в цілому, для якої економічна вигода полягає у тому, що нацiональна економiка буде одержувати досить великі iнвестицiйнi ресурси, що буде створювати можливостi для майбутнього розвитку фондового ринку. Якщо брати до уваги наслідки застосування таких типів пенсійних систем для суспільства, то можна сказати, що таким чином буде повністю забезпечуватися належний рівень життя людям пенсійного віку, тобто той рівень, який буде відповідати міжнародним загальноприяйнятим стандартам та надасть змогу цьому населенню бути фінансово незалежними. Ситуація, яку ми бачимо на сучасному етапі розвитку нашої країни багато в чому залежить саме від стану демографічного розвитку, що вимагає застосування усіх трьох рівнів у національній пенсійній системі. Також потрібно відмітити те, що солідарна система являється основною у плані забезпечення пенсійних виплат населенню [38]. Сучасна солідарна пенсійна система неспроможна повністю фінансово забезпечити пенсіонерів усім необхідним для гідного розвитку їх життя, тому що в основному, пенсіонерів забезпечує наступне покоління, що потребує вирішення проблеми з природним відтворенням населення. Для того, щоб пiдвищити її фiнансову стiйкость і знайти нові джерела фiнансування потрiбно зробити наступне: збільшити розмiр заробiтної плати, а також iнші доходи населення. На сучасному етапі рiвень заробiтної плати працiвників не повністю вiдповiдає реальнiй вартостi робочої сили. Відповідні доходи робітників повинні не тільки давати можливість сплатити всі податки, здійснювати страхові внески, забезпечувати покращення рівня життєдіяльності, а й надавати можливість відкладати певні заощадження. Які також можна покласти в банк та отримувати додатковий дохід або формувати певні фінансові ресурси, що можуть використовуватись для інвестицій у національну економіку; проводити розробк заходів, що сприяли б призупиненню процесiв "тiнiзацiї" доходiв населення, у т. ч. заробiтної плати, приховування їх вiд оподаткування; залучити пiдприємцiв, що працюють за спрощеною системою оподаткування, до сплати пенсiйних внескiв. У свою чергу, спiвпраця з контролюючими державними органами дасть поштовх до легалiзацiї найманих працiвникiв. Для них з`явиться отримання пенсійних канікул на певний термін, вчключаючи поетапне пiдвищення сплати пенсiйних внескiв у майбутньому [32]. Стан соцiально - економiчного розвитку нашой країни на сучасний період, в умовах якого доводиться запроваджувати обов'язкове накопичувальне пенсiйне страхування, являється об'єктивно непростим, отже, для цього потрiбно організувати комплекс заходiв щодо його втiлення. Для того, щоб ефективно ввести другий рівень пенсійної програми, потрібно звертатись до таких: формувати базові макроекономiчні передумови. Серед них можна виділити - постiйне зростання повинно становити не менше від 3 - 4 % ВВП держави порiвняно до попереднiх рокiв, за рахунок підвищення заробітньої плати, збільшення робочих місць, зниження темпів інфляції знизити рівень безробіття; пiдвищити iнвестицiйну привабливість фiнансових iнструментiв для вкладення коштiв до накопичувальних пенсiйних програм. Якщо сформувати стабільний фінансовий розвиток, то це призведе до соціального та економічного розвитку інфраструктури країни, а також швидщому подоланню фінансової кризи; економiчно виховувати молодь та населення працездатного вiку щодо запровадження обов'язкового накопичувального пенсiйного страхування, визначити його переваги для кожного громадянина. Для досягнення цього потрібно, наприклад, у школах, у ВНЗ та ін. ввести деякі семінари або факультативи щодо основ пенсійної реформи України. Використовувати також засоби масової інформації, такі як радіо, телевізор для того, щоб освітні програми, лекції щодо формування пенсійної системи нашої країни; забезпечити iнституцiональну готовність пенсiйної системи, що передбачає собою створення iнфраструктури і механiзмiв її ефективного управлiння. Наявна проблема у пенсійному забезпеченні повинна стосуватися кожного дорослого громадянина, незалежно від віку та від міри того, наскільки людина усвідомлює цей факт. 3.2 Мiжнародний досвiд органiзацiї функцiонування пенсiйних систем На сучасний стан розвитку країн існує безліч різних спроб проводити класифікацію пенсійних систем з використанням притаманним їм загальних рис. Їх можна роздiлити як по галузевiй придатностi, способу органiзацiї, так і за ступенем замiщення втраченого доходу, а також iншим критерiям, з яких доцільно буде виділити такі основні ознаки:          типи справляння внескiв та розрахунку виплат; -        способи фiнансування;          обов'язковiсть або добровiльнiсть участi в них робiтникiв [14]. Світова практика розрізняє загальноприйняті два способи фiнансування: розподiльчий та накопичувальний. Що стосується розподільчого способу, то він як правило є державним способом пенсiйного забезпечення, коли існує така ситуація, що пенсiйнi виплати фiнансуються лише за рахунок поточних доходiв, що складаються із внескiв робiтникiв і роботодавцiв. Внески робiтникiв акумулюються на спецiальному видiленому рахунку та пiсля цього розподiляються у видi виплат на користь пенсiонерiв. Тому у зарубiжних засобах друку такий механiзм називають - системою "поточних платежiв", тобто розподiлення PАY-АS-YOU-GO (PАYG). У накопичувальних пенсiйних програмах внески робiтникiв акумулюються у пенсiйних фондах, а також, iнвестуються заради отримання додаткового прибутку. В цих накопичувальних системах відсутні пільги, а робітник,роботодавець або повинні повністю профінансувати пенсійні виплати. Наступний критерiй, який можна взяти для класифiкацiї пенсiйної системи виступає обов'язковiсть (добровiльнiсть) участi у нiй робiтникiв. Добровiльнiсть участi робiтникiв являє собою наявність можливості обирати вибір чи отримувати їм додаткові доходи за рахунок того, що вони будуть додатково заощаджувати [14]. Практика пенсiйного забезпечення показує, що у ньому використовується класифiкацiя пенсiйної системи за типом проведення розрахунку виплат. Відповідно з даним критерiєм програми соцiального страхування подiляються на такі види: плани з фiксованим розмiром пенсiї (ФП), у яких встановлені розмiри внескiв та виплат; плани із уже встановленими розмiрами внескiв (УВ), але не встановленими розмiрами виплат. В накопичувальних системах застовуються переважно плани з установленими розміром, розмір виплят у яких пов'язаний із розмiром акумульованої суми і дивідендів, які нараховані. У розподiльчих системах частіше використовуються плани з фіксованим розміром, які при настаннi термiну виплат фiнансуються вiдповiдно із принципом солiдарностi поколiнь.          демографiчі показники, що визначають ступінь замiщення прибутку, пенсiйних програм оплачуваних за принципом солiдарностi поколiнь. Негативнi демографiчнi тенденцiї є визначальним фактором реформування пенсiйних систем в країнах з розвиненою економiкою; -        макроекономiчною ситуацiєю, яка є неблагополучною через не достатній розвиток фінансового ринку, низбкого попиту на довгострокові інвестиції. До країн, що визначають ці мотиви належать країни з перехідною економікою та Латиноамериканськi країни [14]. Світова практика дає нам можливість розглядати деякі основні моделі пенсійних систем у різних країнах. Це стосується загалом промислово-розвинутих країн, Латиноамериканських країн i Швецiї, кожна з яких має свої неоднорідні і непритаманні іншим особливостi, що враховуються експертами країн при складаннi перспективних моделей пенсiйного забезпечення у своїй країні. При цьому, варто зазначити, що відбуваються також спроби поєднання найкращих сторін кожної із систем і створення нової, досконалішої системи. Пенсiйнi програми у країнах із розвинутою економiкою у якостi першого рiвня приймають базовi розподiльчi системи використовуючи коефiцiєнт замiщення (спiввiдношення розмiру пенсiї до ранiше отриманого заробiтку), який сягає 60-70 %. Прикладом країн, де проводиться така система можна віднести Великобританію, Данію та Нідерланди, у яких у 2000 році були додаткові накопичувальні схеми. У якостi додаткового рiвня використовуються професiйнi накопичувальнi схеми, виключенням є лише Франція, у якій застосовується розподiльчий принцип. Добровільне пенсійне забезпечення виступає у розвинутиз країназ третім рівнем. Наступною основною пенсійною моделлю нами буде розглянуто модель латиноамериканських країн, зокрема тих країн, які провели реформування пенсійних систем, до них можна віднести 8 країн, у т. ч.: Перу, Чилі, Уругвай, Колумбія, Коста-Ріка, Сальвадор та Болівія. Основним принципом, який застосовувався у цих країнах при реформуванні вистало заміщення розподільчої системи на індивідуальні накопичувальні рахунки, які враховували обов`язкові та необов`язкові внески [14]. Досить цікавою у формуванні для багатьох вчених та наукових є пенсфйна система у Швеції. У цій країні пенсійне страхування надає універсальні національні базові пенсії, у сукупності із невеликими додатковими компонентами, у якій враховуються розміри внесків громадянина. Крiм цього, варто засвідчити той факт, що на додаток до державного комбiнованого пенсiйного забезпечення створенi: квазi-обов'язковi професiйнi схеми з обсягом у 90% усiх робiтникiв, iндивiдуальнi пенсiйнi ощаднi рахунки та приватнi заощадження всiх iнших типiв, ануїтети страхових компанiй. Отже, населення у Швецiї має диверсифiкований набiр джерел пенсiйних доходiв. Починаючи з середини 90-х рокiв почали проводити реформування своїх пенсiйних систем країни з перехiдною економiкою, до яких можна віднести - країни Балтiї та країни Центральної i Пiвденно-Схiдної Європи, у яких розподiльчi пенсiйнi системи уже були не в тому становищі, щоб забезпечувати достатнiй рiвень пенсiйного забезпечення свого населення. При проведенні такого реформування використовувалися різні методи при поєднаннi трьох категорiї змiн. Щодо першої категорiї, то вона займається регулювання параметрів уже iснуючих систем соцiального страхування. Друга категорія - спрямована на скорочення соцiального страхування на користь iндивiдуальних заощаджень. Третя, у свою чергу, має на меті заохочення нових можливостей добровiльних пенсiйних заощаджень. Безліч показників при реформуванні зазнали певних змін, загалом до них можна віднести збирання пенсiйних внескiв, пенсiйний вiк, формула нарахування виплат та спецiальнi категорiї працiвникiв [14]. Якщо брати до уваги аналіз розподiлу цих трьох категорiй по країнах, то він буде свідчити про те, що існують дві загальні стратегiї. До першої групи країн відносяться ті, що повністю відмовляються від національних систем пенсійного забезпечення та застосовують інші (Польща, Угорщина, Естонія, Латвія, Болгарія), а до другої - ті, що коригують власну з використанням певних елементів, наприклад як добровільні додаткові внески, з систем пенсійного забезпечення інших країн (Румунія, Чехія, Словенія). У Чехії відповідно до закону, яккий було прийнято у 1995 році було пiдвищено пенсiйний вiк, запроваджено нову формулу для вирахування суми нарахування виплат, збiльшено кiлькiсть рокiв, залежно вiд яких визначається розмiр пенсiї. Нині майже половина робочої сили цієї країни добровільно роблять внески до ПФ. У Словенiї найголовніші зміни було внесено у 1999 роцi, коли запровадили ряд наступних змiн: пiдвищили пенсiйний вiк для жiнок, створили нову та покращену систему винагород та стягнень за пiзнiй та, в свою чергу, раннiй вихiд на пенсiю, знизили коефiцiєнти замiщення заробiтної плати, пiдвищили перерозподiл, надали повноваження та податковi пiльги для того, щоб стимулювати поширення схем приватних заощаджень. На теперішній час у даній країні новi приватнi фонди охоплюють кожного четвертого працiвника [39]. У Румунiї уже протягом багатьох рокiв обговорюється надання можливості приватизувати державну пенсiйну систему, але на практицi цей процес ще не перейшов. У 2000 роцi урядом було внесено зміни, головною з яких було пiдвищення пенсiйного вiку. У вище описаних країнах активно розглядається питання про приватизацiю державних пенсiйних схем, на що групи країн дивляться позитивно. У Словенiї та Чеськiй Республiцi на позицiю уряду вплинули рішення та напрямки діяльності сильної опозицiї з боку профспiлок, що не допскали приватизації пенсійної системи, оскільки це може підірвати систему державного соціального страхування. Як уже вище зазначалося, розвиток пенсійної системи дуже сильно залежить від демографічної ситуації в країні. У бiльшостi розвинених країн свiту процес старiння супроводжується як зниженням народжуваностi, так і зменшенням смертностi, що призводе до збільшення тривалості життя та зменшенні відтворення поколінь [14]. Висновок до розділу 3 Як висновок, можна сказати те, що пенсійна система у нашій крїні на сьогоднішній час знаходиться у досить важкому стані, а також те, що вона н повністю забезпечує пенсіонерів суомю виплат для нормального рівня життя. Також, негативним є той факт, що у нас дуже складна ситуація спостерігається у демографічному розвитку, про що свідчить проблема старіння населення, яка у майбутньому може призвести до того, що система пенсійного забезпечення погіршиться ще більше. Найбільш доцільнішим та ефективнішим напрямком розв`язання цієї проблеми є підвищення пенсійного віку (2011 рік) та ввести накопичувальні пенсійні системи. Для вирішення проблем функціонування ПФ можна виділити наступні пріоритети: за допомогою створення нових робочих місць, знизити рівень безробіття; потрібно збільшити розмір заробітньої плати та ін. виплат працівникам; знизити соціальне навантаження на населення країни; зупинити процес "тінізації" заробітньої плати за допомогою спеціально розроблених заходів та методів; провести удосконалення проведення контролю над надходженнями до ПФ; забезпечувати кожного громадянина інформацією щодо формування пенсійної системи та застосування її напрямів у своїх інтересах у майбутньому. Висновки З вище викладеного матеріалу у даній роботі можна зробити такі висновки:          пенсійне забезпечення - це вид матеріального забезпечення, який встановлений державою, громадян у вигляді пенсій і соціальних послуг, що надається з настанням пенсійного віку, досягненням трудового стажу або у зв’язку із втратою працездатності чи втратою годувальника за рахунок коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального та Державного бюджету; -        пенсійне забезпечення непрацездатних громадян передбачає, як правило, виплату лише однієї пенсії, серед тих на які мають право непрацездатні громадяни. Виключенням з цього правила є призначення окремим категоріям непрацездатних громадян, окрім основної, ще й додаткової пенсії (громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи). Однак, це не виключає можливість отримання інших видів матеріального забезпечення та обслуговування;          достатній рівень пенсійного забезпечення є одним з мінімальних державних соціальних стандартів, який забезпечується за рахунок коштів системи загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. В подальшому, становлення й розвиток системи пенсійного забезпечення громадян неможливе без продовження реформи пенсійного забезпечення й впровадження всіх рівнів пенсійного страхування;          у структурі надходжень до ПФУ переважну частину доходів фонду утворюють власні доходи, що становлять практично 90% від обсягу всіх надходжень. У структурі власних надходжень понад 80% припадає на обов’язкові внески суб’єктів підприємницької діяльності. Це установлені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" відрахування підприємств, бюджетних та громадських установ та фізичних осіб до ПФУ;          кожного року відбувається дефіцит пенсійного бюджету, що змушує Пенсійний фонд брати позички з виплатою у майбутніх періодах;          діяльність Пенсійного фонду спрямована на забезпечення соціальної захищеності суспільства країни. Однак, в останні роки цей процес стає складнішим, оскільки коштів на виплати пенсій не вистачає. Демографічна криза в Україні дає про себе знати, основна причина її є старіння нації. Навіть встановлений новий пенсійний вік не можуть покращити ситуацію, оскільки більшість населення просто не доживають до цього віку; -        проблема пенсійної системи стосується всього дорослого населення країни незалежно від того, в якій мірі конкретна людина усвідомлює цей факт. Державна пенсійна система України несправедлива, не реформована, обтяжлива для суспільства. Пенсії для абсолютної більшості людей залишаються мізерними, засоби, що поступають на їх виплату в масштабі країни, величезні, а їх сума з року в рік зростає несумісними з можливостями економіки темпами;          пенсійна система України досить розвинута але все ж має багато проблем, які потрібно негайно вирішувати. Сьогодні пенсійна система України перебуває в надзвичайно складному фінансовому становищі і не забезпечує пенсіонерів необхідним обсягом доходу (пенсії) для підтримання прийнятного рівня життєдіяльності. У майбутньому проблема старіння населення може призвести до ще більшого загострення кризи в системі пенсійного забезпечення. Ефективними шляхами виходу з цієї ситуації є підвищення пенсійного віку та запровадження накопичувальних пенсійних систем. Похожие работы на - Формування та функціонування Пенсійного фонду України   Нужна качественная работа без плагиата? Другие курсовые работы по финансам Не нашли материал для своей работы? Поможем написать уникальную работу Без плагиата! Узнайте © 2003 - 2022 «Библиофонд» Обратная связь Пользовательское соглашение Политика конфиденциальности Полная версия Помощь по учебным работам Консультация по курсовой работе Консультация по дипломной работе ВКР Консультация по реферату Консультация по отчетам о практике