Становлення та перспективи розвитку валютного ринку України
Курсова робота
на тему:
Становлення та перспективи розвитку валютного ринку України
ВСТУП
валютний ринок фінансовий
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продавати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобовязань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобовязань. Такий ринок заведено називати валютним. Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків.
Валютний ринок та його регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. В залежності від мети валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток в країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі впливають на розвиток валютних відносин, та відповідним чином коригують валютну політику, що проводиться в державі.
Об'єктом дослідження є комплекс відносин, які складаються у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності валютних операцій.
Предметом дослідження є правове регулювання валютних операцій суб'єктів господарської діяльності.
Метою роботи є обґрунтування цілісної концепції правового регулювання валютних операцій субєктів господарської діяльності і пропозицій з удосконалення валютного законодавства України на основі комплексного дослідження цього законодавства і його впливу на відносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів господарювання.
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ВАЛЮТНОГО РИНКУ
.1 Валютний ринок, його класифікація, суть та структура
Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.
Валютний ринок - це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.
За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.
Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: обєкти і субєкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями.
Обєктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли субєкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли субєкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як обєкти валютного ринку.
Субєктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники - банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх субєктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.
Таблиця 1.1.1 Учасники валютного ринку та їх функції
СубєктиФункція1. Комерційні банкиЗдійснюють основний обсяг валютних операцій. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів.2. Центральні банкиКерування валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, які впливають на рівень обмінного курсу, регулювання рівня відсоткових ставок по вкладеннях на світові валютні ринки. Найбільш впливові: ФРС США, Бундесбанк (Німеччина), Банк Англії.3.Великі міжнародні банкиЄ провідними споживачами валютного ринку і здійснюють найбільший вплив (Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank, Switzerland, Manhattan Bank та ін.).4. Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операціїМають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають. 5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активівМіжнародні інвестиційні фонди здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн.6. Валютні біржіУ деяких країнах економікою функціонують валютні біржі, у функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних і фізичних осіб та формування ринкового валютного курсу. Держава,як правило, періодично регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку.7. Валютні брокерські фірмиЗводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стягують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди.
Основними принципами формування валютних ринків є :
-розвиток постійних міжнародних економічних відносин;
-створення світової валютної системи;
поширення міжнародних розрахунків;
розвиток фінансових відносин між банками різноманітних країн;
розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.
Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний звязок між субєктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному майданчику, який називається валютною біржею. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти виступають у прямі звязки між собою. Сучасні засоби звязку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.
Головними особливостями функціонування валютного ринку є :
-посилення фінансових взаємозвязків між ринками на основі використання сучасної техніки;
-неперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;
застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;
нестабільність курсів валют.
До основних напрямків функціонування валютних ринків відносять:
-сучасне здійснення міжнародних розрахунків;
-страхування валютних і кредитних ринків;
забезпечення взаємозвязку валютних і кредитних ринків;
диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, тобто обмін їхніх ресурсів на різні валюти (долари, євро);
одержання спекулятивного прибутку учасниками валютних ринків у виді різниці курсів валют;
сприяння проведенню валютної політики в окремих країнах і групах країн.
Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий.
На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, що називається валютна біржа. Організатори біржі за свої послуги отримують великі доходи у формі комісійних. Тому цей вид торгівлі все більше поступається місцем позабіржовій валютній торгівлі. Тут продавці і покупці вступають у прямі звязки між собою. В Україні міжбанківська валютна біржа перестала існувати з 2000 р. Тепер торгівля валютою здійснюється через міжбанківський валютний ринок.
Існує чотири групи субєктів валютного ринку:
. Державні установи, основне місце серед яких займають:
центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті; казначейства окремих країн.
. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту, а також її пропонують; операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи - неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.
. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх звязків: комерційні банки (ТНБ) - проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні або розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;
. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.
Валютні біржі - в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.
Структура валютного ринку:
За субєктами:
. Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)
.1. Клієнтський
.2. Біржовий
.3. Торгівля через валютну біржу
.4. Торгівля деривативами
За терміном операцій:
. СПОТ ринок (поточний)
. Форвардний ринок (терміновий)
. СВОП ринок - ринок, що поєднує операції СПОТ та форвард.
За функціями:
. Обслуговування міжнародної торгівлі
. Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)
За валютними обмеженнями:
. Вільні
. Обмежені
За застосуванням валютних курсів:
. З одним режимом
. З кількома режимами
За обємом і характером валютних операцій:
. Глобальні (світові)
. Внутрішні (національні)
За територіальною ознакою:
. Європейський ринок - Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.
. Американський ринок - Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.
. Азіатський - Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.
Процес виникнення та формування валютного ринку відбувався на ґрунті обєктивних передумов - поширення міжнародного поділу праці, спеціалізації виробництва, розвитку міжнародної торгівлі, процесів суспільно-політичної інтеграції народів. Кожна країна світу протягом своєї історії створювала власний універсальний еквівалент вартості, що на певному етапі набув форми грошей. Гроші, окрім суто прагматичної функції забезпечення обміну, ставали атрибутом державності, тобто були призначені обслуговувати економічні процеси в межах окремо взятої країни. Глобальний економічний розвиток суспільства та потреба в міждержавному обміні зумовлює виникнення перших ознак валютної системи. Обмеженість функції національних грошей як певного стандарту міжнародної вартості поступово долається з появою перших обмінних операцій.
Міжнародна валютна система у своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи - золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного стандартів. Еволюція валютної системи триває, а разом з нею триває й еволюція валютних ринків. Останні події обєднання групи європейських країн у зоні колективної валюти євро - яскравий тому приклад. Проте багато в чому світовий валютний устрій базується на традиціях, започаткованих саме з середини 80-х років.
Особлива специфіка сучасного моменту полягає в тому, що саме міжнародні валютні ринки набули таких розмірів і такого технічного оснащення, що контроль за ними значно ускладнився. Так, кінець 1950-х років знаменує відродження валютних ринків і їх поступове зростання. Це, насамперед, зумовлено поверненням до зовнішньої конвертованості основних валют, хоча і виключно за поточними операціями. А вже з середини 1960-х років їх розвиток не переривався. Міжнародні валютні ринки виникли як середовище торгівлі валютами (гроші за гроші) для забезпечення потреб передусім зовнішньої торгівлі. Лібералізація внутрішніх законів та сприятливі зовнішні умови є каталізатором невпинного розвитку валютних ринків протягом 1970-1980-х та в подальші роки.
Сьогодні валютні ринки вже розвиваються незалежно від міжнародної торгівлі. Віднині обсяг операцій на них незіставний з обсягом світового обміну товарами та послугами.
1.2 Функції валютного ринку
Валютний ринок перш за все забезпечує валютно-кредитне і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютні операції, пов'язані з інвестуванням капіталу за межі національної економіки.
Найбільш проста операція - грошові перекази. Якщо британська компанія повинна здійснити платіж французькій компанії у французькій валюті, то необхідно перемістити кошти з Великобританії до Франції. Ця міжнародна передача купівельної спроможності здійснюється за допомогою валютного ринку.
Крім цього, валютний ринок надає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. При хеджуванні економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов'язаний з коливаннями валютного курсу, які можуть мати негативний вплив на їхній капітал, прагнуть позбутися від чистих зобов'язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами в даній валюті.
При хеджуванні учасники валютного ринку прагнуть захиститися від валютних ризиків, який називається валютним ризиком потенційних збитків.
Американський імпортер, що купує товар у японського постачальника, зобов'язаний розрахуватися за нього в ієнах. Він знає, що через 2 місяці йому доведеться здійснити платіж у японських ієнах і є ймовірність валютного ризику. Ризик полягає в тому, що курс ієни може зрости по відношенню до долара і при цьому підвищиться доларова вартість придбаного товару. У цьому випадку він може зробити хеджування, купуючи японські ієни з поставкою в майбутньому. Ця форвардна купівля ієн фіксує доларову вартість товару і забезпечує захист при зміні курсу валюти.
Якщо, наприклад, експортер з Японії отримує валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США і хоче позбутися невизначеності в оцінці їхньої майбутньої вартості, він може негайно обміняти отримані долари на ієни за поточним курсом і інвестувати їх під відсоток у Японії.
Валютний ринок забезпечує механізм клірингу при проведенні міжнародних платежів. Цей механізм діє через оборот депозитів в іноземній валюті, які банки зберігають у банках-кореспондентах, розташованих в інших фінансових центрах. Наприклад, німецький банк здійснює купівлю-продаж доларів на франкфуртському ринку, безпосередньо взаємодіючи зі своїми партнерами. Розрахунок за ці угоди здійснюється шляхом віднесення відповідних сум на дебет чи кредит депозитів до запитання (в американських доларах) німецького банку, які він має в нью-йоркському банках. Механізм клірингу дозволяє здійснювати велику кількість операцій без розрахунку готівкою або переказу коштів.
Валютний ринок забезпечує кредит. Кредит здійснюється, коли експортер виставляє строкову тратту покупцеві або його банку. Різниця між векселем на пред'явника (тратта з оплатою за пред'явленням) та термінової траттою полягає в тому, що вексель на пред'явника оплачується негайно, а термінова тратта оплачується через певний строк після пред'явлення.
Якщо експортер виставляє строкову тратту, вона дисконтується, продається на ринку векселів, і експортер отримує її дисконтовану вартість. Так як вона деномінована в іноземній валюті, банк передає її експортеру, що полегшує фінансування експортних угод. Термінова тратта стає акцептованою, купується на грошовому ринку інвестором, який тим самим оплачує угоду.
Нарешті, валютний ринок дозволяє здійснювати валютні спекуляції, тобто грати на майбутній ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, які бажають отримати максимальний виграш від валютної операції, залежить від різниці між процентними ставками на національному і зарубіжному грошовому ринку, а також від очікуваних змін валютного курсу.
Так, якщо експортер з Японії, отримав валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США, які будуть потрібні йому через 6 місяців, не очікує ніяких змін у рівні валютного курсу, то він буде інвестувати отриману суму в американський банк, якщо ставка відсотка в США вище, ніж у Японії, і обміняє долари на ієни через шестимісячний термін. Якщо ставка відсотка виявиться вище в Японії, то експортер негайно обміняє отриману суму на марки та інвестує їх у німецькі активи.
Якщо ж припустити, що рівень процентних ставок у США і Японії однаковий (наприклад, 4% на шестимісячний депозит), але очікується знецінення ієни, то експортеру вигідніше покласти гроші в американський банк і обміняти їх на ієни через шість місяців, що дозволить одержати йому велику суму, ніж він має сьогодні.
Таким чином, загальне правило для спекулятивних операцій в іноземній валюті полягає в тому, що їх прибутковість залежить від того, наскільки валюта впаде в ціні більш ніж різниця в відсоткових ставках по депозитах у національній та іноземній валюті. Однак спекулятивні операції будуть прибутковими лише в тому випадку, якщо учасниками ринку вірно вдасться спрогнозувати очікувані зміни валютного курсу.
1.3 Поняття та класифікація валютних операцій
Валютні операції - це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.
Валютна операція у широкому розумінні - це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні - операції, повязані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.
Основні види валютних операцій:
·конверсійні (форексні) операції (обмін однієї валюти на іншу),
·депозитно-кредитні операції (надання міжбанківських позик (розміщення депозитів) у різних валютах).
Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін еквівалентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, другі - передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за визначеною процентною ставкою.
Згідно з класичною термінологією розрізняють валютний ринок обмінних операцій, або форексний ринок (від англ. Foreign Exchange - обмін валют), та грошовий ринок, на якому здійснюються угоди з надання (запозичення) міжбанківських валютних кредитів. Виходячи з обєкта, цілей та завдань дослідження надалі ми будемо оперувати поняттям валютного ринку, розуміючи під цим саме форексний ринок.
Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками - основними посередниками на світовому валютному ринку. Найбільша питома вага усього обсягу валютних операцій припадає саме на банківський сектор. До таких операцій належать:
·операції банків між собою за свій рахунок;
·операції банків між собою за рахунок клієнтури;
·торгівля банків зі своїми клієнтами.
Отже, можна констатувати появу до певної міри самостійного напряму бізнесу - «валютні операції». Цей бізнес охоплює такі сфери:
·міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності, авторськими правами;
·міжнародний туризм;
·міжнародний рух капіталів (міжнародні інвестиції);
·міжнародні валютні спекуляції, операції з валютною готівкою.
Сучасний етап розвитку також характеризується інтеграційними процесами, що не може не впливати на інтеграцію фінансових ринків. Посилення ж фінансової, зокрема валютної, залежності викликає необхідність тісної координації валютної політики різних країн з метою уникнення нових міжнародних економічних потрясінь.
Операції класифікуються за кількома критеріями:
. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:
-касові, або операції з негайною поставкою;
-строкові.
2. За механізмом здійснення операцій:
-операції спот;
-форвардні операції;
-фючерсні операції;
-опціонні операції.
. За цільовим призначенням:
-операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
-операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
-операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
4. За формою здійснення:
-безготівкові;
-готівкові.
5. За масштабами операцій:
-оптові (здійснюються між банками);
-роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).
Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові - «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.
Учасники касових операцій мають можливість:
-терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобовязань;
-уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, повязаних із падінням її курсу;
-оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.
Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, фючерсні, опціонні та їх похідні.
Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають обєктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та фючерсні контракти, опціони.
Строкові операції на валютних ринках зявилися відносно недавно (в 70-80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і повязаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого - одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.
Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома субєктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.
Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, повязаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею і повязана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента - за вищим від курсу спот (продаж з премією).
Фючерсні операції - це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобовязуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу фючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу фючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати фючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є обєктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення фючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови фючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними фючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.
Ціна валютного фючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Фючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.
Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обовязок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.
У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, й останній зобовязаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобовязаний погодитися з цим рішенням.
При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.
Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.
Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.
Валютний своп - це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.
Валютний арбітраж - це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.
Валютний ринок окреслює середовище, де відбуваються операції з купівлі однієї валюти й одночасного продажу іншої валюти, або навпаки - операції з продажу однієї валюти і купівлі іншої. Фактично ми є свідками процесу обміну валют за певними пропорціями.
Ці пропорції визначаються залежно від валютного (обмінного) курсу - специфічної ціни, що визначає співвідношення грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої країни. З часів Ямайських домовленостей світова валютна система набула більшої гнучкості у встановленні курсів валют. На сучасному етапі можна виділити три групи країн за методом установлення курсу національних валют:
-Країни, що мають привязаний, або фіксований, курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульовою можливістю відхилення або з дуже вузькими межами (не більше 1 %) таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких привязується національна валюта, є долар США, євро та СДР (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національних валют у межах Союзу одна до одної та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро.
-Країни з обмеженою гнучкістю курсів (limited flexibility).
-Країни з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Курси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом факторів попиту і пропозиції тощо. Такі валюти мають підкатегорії:
·вільно плаваючі (freely fluctuating);
·керовано плаваючі (managed fluctuating);
·валюти, курс яких періодично коригується.
До групи країн з вільно плаваючим курсом валюти відносять промислово розвинуті країни: США (долар США), Великобританія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Країни другої групи встановлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної валюти відносно інших валют, які періодично переглядаються (наприклад, Мексика). Третя група - це країни, що визначають діапазон коливань свого курсу відносно певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти.
Як уже зазначалося, основний обсяг валютних операцій не має прямого звязку з міжнародною торгівлею чи інвестуванням.
Більшість таких операцій здійснюється між банками з метою виявлення прибутку.[24]
Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові відносини: купують, продають, беруть позичку та надають кредит.
У міжнародній торгівлі місцева валюта одного продавця є іноземною для іншого. Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний покупець повинен мати певну кількість цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.
Якщо експортер погодиться прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер отримає платіж в іноземній валюті і буде зобов'язаний щось з нею зробити. Його можливості наступні:
Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:
.1. експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності купувати чи продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи купівлю чи продаж у цій валюті;
.2. експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.
Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, можливо, навіть на іншу іноземну валюту).
Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземною як для продавця, так і для покупця. В міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити, або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають - банк купує її.
Якщо імпортер повинен заплатити іноземному постачальнику в іноземній валюті, він звертається у свій банк, щоб купити необхідну суму цієї валюти. Наприклад, українська фірма «Агросинтез» імпортує товари, за які необхідно заплатити 204451,20 доларів США. Клієнт (ТОВ «Агросинтез») просить банк продати йому необхідну суму - 11000 доларів США. Важливо розуміти, що якщо клієнт купує валюту, то банк продає її. Коли банк погодився продати клієнту 11000 доларів США, він повідомив йому курс обміну встановлений для цієї угоди. Банківський курс продажу на 20 березня 2011 р. дорівнював 7,95 грн. Відповідно, банк вимагав у клієнта 11000 доларів 7,95 грн за 1 долар США, тоді отримуємо 87450 грн.
Банк повинен розраховувати на одержання прибутку від продажу і купівлі валюти, тому пропонований курс купівлі валюти відрізняється від курсу продажу валюти. Якщо банк повинен купити якусь кількість іноземної валюти в клієнта, а потім перепродати її іншому клієнту, то він одержить від другого клієнта більш велику суму ( у гривнях), ніж йому довелося заплатити першому. Різниця складе прибуток, чи «курсовий прибуток» дилера.
Звичайно банки несуть і витрати при здійсненні операцій з іноземною валютою, і вони також повинні відніматися з «курсового прибутку», тому прибуток від операцій з іноземною валютою не такий великий, як може здатися з порівняння курсів продажу і купівлі валюти.
Валютні розрахунки можуть бути готівкою й у кредит, тобто з розстрочкою платежу. Розрахунок готівкою являє собою повну оплату товару до терміну чи в момент переходу товару чи товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. Розрахунок у кредит чи розрахунок з розстрочкою платежу має дві форми:
·комерційний кредит (кредит експортера імпортеру);
·видача авансів імпортером експортеру.
Оплата товарів за рахунок банківських кредитів не розглядається як відстрочка платежу, тому що покупець розраховується з постачальником готівкою, але за рахунок кредиту. По експортних операціях більш кращі розрахунки готівкою, тому що вони дозволяють швидко втягнути в обіг валютний виторг. По імпортних операціях доцільніше користатися комерційним кредитом з урахуванням умов його надання.
Основними формами валютних розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності є:
·банківське переведення;
·документарне інкасо;
·документарний акредитив;
·розрахунки по відкритому рахунку;
·розрахунки чеками.
Таким чином, широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім субєктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку - одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СУЧАСНИЙ СТАН
2.1 Нормативно-правове регулювання валютного ринку
Метою правового регулювання валютних операцій є забезпечення законності і правопорядку з дотриманням публічного інтересу і приватних інтересів суб'єктів господарської діяльності. Аналіз законодавства і практики його застосування не дає підстав казати про встановлення на сьогодні режиму правопорядку в цій сфері. Розв'язання існуючої проблеми потребує насамперед чіткого визначення і закріплення в законі базових понять, без юридично коректного розуміння яких неможливо досягти оптимізації правового регулювання всього комплексу різноманітних валютних операцій суб'єктів господарювання.
Валютні операції визначаються як здійснення руху валютних цінностей суб'єктами таких операцій (як правило, на підставі угод, нормативно-правових або індивідуально-правових актів) з переходом права власності на валютні цінності та/або переміщенням валютних цінностей через кордон України.
Характеризуючи загальні особливості здійснення валютних операцій, можна класифікувати правомірні (легальні) валютні операцій за способом надання їм державою ознаки правомірності, де слід відокремлювати легітимні (здійснювані на підставі закону) та легітимізовані (здійснювані на підставі ліцензій).
Суб'єктами валютних операцій є платники (у разі операцій з грошовими коштами у безготівковій або готівковій формі) або інші особи, що відчужують валютні цінності, та отримувачі (набувачі) таких цінностей або особи, що здійснюють переміщення валютних цінностей через кордон без їх відчуження.
Валютне регулювання - це державна регламентація валютних операцій та державний вплив на них економічними методами з метою забезпечення економічної стабільності суспільства і держави та створення сприятливих умов зовнішньоекономічної діяльності.
Валютний контроль - система організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами валютного законодавства при здійсненні ними валютних операцій.
Необхідно розрізняти терміни "розрахунок" і "платіж" з урахуванням того, що платежем є розрахунок у грошовій формі, а розрахунок передбачає компенсацію в будь-якій не забороненій законом і прийнятній для іншої сторони угоди формі певного блага (товарів, робіт, послуг тощо). Пропонується закріпити в Законі "Про валютне регулювання" норму про здійснення без індивідуальної ліцензії "розрахунків (у т.ч. платежів та розрахунків векселями) в іноземній валюті за товари (роботи, послуги), права інтелектуальної власності та інші майнові права (придбання прав) та інших платежів на виконання майнових зобовязань перед нерезидентами, котрі не суперечать законам України, у т.ч. перерахування за межі України відсотків за отримані від нерезидентів кредити, платежів на виконання зобовязань перед нерезидентами за поруками і гарантіями".
Викликає практичні труднощі неврегульованість статусу гривні у зовнішньоекономічних розрахунках, яка пов'язана з існуючим протиріччям між Декретом Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет). Останній всупереч Декрету виводить з площини неправомірності використання суб'єктами господарювання гривні у зовнішньоекономічних розрахунках, що вимагає його приведення у відповідність до акту вищої юридичної сили.
На підставі аналізу валютного законодавства, можна зробити висновок про правомірність використання при розрахунках з нерезидентами будь-якої іноземної валюти, прийнятної для сторін договору. У разі здійснення валютної операції без необхідної, відповідно до Декрету, індивідуальної ліцензії, відповідальність несуть обидві сторони операції, незалежно від того, що договором обов'язок отримання ліцензії може бути покладено на одну з них. Якщо ж за Декретом валютну операцію може бути здійснено особою без ліцензії, це означає її правомірність і для іншої сторони.
Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторговельні та інші економічні зв'язки із зарубіжними країнами через свої органи та уповноважені нею установи i організації. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів i функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права i обов'язки субєктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю", а також іншими актами валютного законодавства.
Велику кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини, видає Національний банк України.
Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави i пов'язані з її роллю в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення i використання необхідних суспільству валютних фондів.
В Україні до таких фондів належать: Державний валютний фонд, республіканський (Автономної Республіки Крим) валютний фонд, місцеві валюти і фонди, що утворюються i використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних i фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб. Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать.
Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i контролю" Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду:
-за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;
-шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку;
-шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
-за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до вищенаведеної статті Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, i виступають розпорядниками коштів цих фондів.
Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так i за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.
Галузь валютних відносин складають, з одного боку, широкий комплекс міжнародних валютних відносин, з іншого різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відносини. Міжнародні валютні відносини набувають свого прояву в межах різноманітних форм співпраці країн: при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної i технічної допомоги, спільної діяльності в галузі капіталовкладень, міжнародних перевезеннях та ін.
Внутрішньодержавні валютні відносини охоплюють суспільні зв'язки, що організуються державою при розробленні i проведенні національної валютної політики в зв'язку з утворенням. розподілом i використанням централізованих i децентралізованих валютних фондів, необхідних для виконання певними субєктами своїх функцій.
Валютні відносини є різновидом фінансових відносин i мають деякі специфічні особливості:
-валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави, яка чітко регламентує порядок утворення i використання централізованих i децентралізованих валютних фондів;
-безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення i використання необхідних валютних фондів. Ці фонди за своїм змістом є грошовими, але специфічною для них є та риса, що роль грошей у цих відносинах відіграють валютні цінності;
-об'єктом валютних відносин є валютні цінності, що є засобом платежу в міжнародних розрахунках, або ті, що можуть бути сурогатом таких розрахункових засобів, тобто гроші. Це стосується i зобов'язань, пов'язаних з утворенням i використанням валютних фондів;
-валютні відносини регулюються не тільки нормами фінансового, але и інших, перш за все цивільного, галузей права, тобто є комплексними. Але юридичні норми, що їх регулюють, складають окремий інститут фінансового права, оскільки визначаються особливим обєктом, методом та принципами правового регулювання, а також значимістю для суспільного життя. Під механізмом правового регулювання валютних відносин слід розуміти сукупність взятих у своїй органічній єдності та взаємозв'язку правових засобів, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносин. пов'язані з утворенням, розподілом i використанням валютних фондів. Цей механізм має деякі риси, які визначаються предметом та методом регульованих суспільних відносин.
Особливістю механізму правового регулювання валютних, відносин, як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владно-майнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України.
Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинам.
Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензування валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку.
Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу i використання іноземних валют як платіжного засобу.
Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку i при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, - володіння, користування. розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження:
-регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу. репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;
-обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюті та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчім органом, а Національним банком;
-зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках;
-контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари - це кошти, що належать резидентам або нерезидентам i знаходяться в іноземних банках);
-контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів - учасників валютних операцій в країні:
-контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;
-здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.
Наведені вище валютні обмеження можуть виступати i в інших формах.
Основою правового регулювання валютних відносин є валютно-правові норми. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки - державно-владний характер, імперативність i категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.
Правові відносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом субєктів, їх правами i обов'язками, а також об'єктом - валютними цінностями.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" до валютних цінностей відносить як валюту України, так i іноземну валюту; при цьому під іноземною валютою слід розуміти:
-іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в o6iry та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з o6iry або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях іноземних держав i міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
-платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах);
-монетарні метали - золото i метали ірідієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових i побутових виробів з цих металів i брухту цих металів.
Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції, суспільно-територіальні утворення, колективні субєкти, індивідуальні суб'єкти.
Уповноважений банк - це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Ліцензію на здійснення валютних операцій мають не всі банки, зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж i фінансово-кредитних установ, а лише ті, яким ліцензія надана в спеціальному порядку. За порушення валютних правил Національній банк України може позбавити ці банки ліцензії.
В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.
Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної i податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування i розпоряджається Державним валютним фондом.
В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу i визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операції на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних i фізичних осіб i вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.
До компетенції Національного банку належить накопичення, зберігання i використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення i використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів i документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами i публікує звіти про власні операції уповноважених банків.
.2 Сучасний стан валютного ринку
Протягом січня-березня 2010 року на валютному ринку відбувалось поступове вирівнювання балансу між попитом на іноземну валюту та її пропозицією.
Загалом протягом січня-лютого на міжбанку попит на іноземну валюту превалював, але при цьому спостерігалась тенденція до його поступового зменшення. У березні розвиток подій на валютному ринку охарактеризувався стійким перевищенням пропозиції іноземної валюти над попитом на неї.
Як наслідок, в цілому у І кварталі гривня продемонструвала ревальваційні тенденції, причому, якщо у січні на валютному ринку мала місце девальвація, то у лютому відбулась ревальвація з її посиленням у березні.
Передумовами формування ревальваційних тенденцій на валютному ринку стали:
-збільшення притоку за експортними операціями, особливо з боку металургійної галузі, через поступове покращення зовнішньоекономічного середовища;
-зростання активності іноземних інвесторів, які скуповували вітчизняні акції та державні облігації. За даними Національного банку вкладення нерезидентів в ОВДП у березні збільшились з 1038 до 2319 млн. грн.;
-зменшення у березні обсягу переказів іноземної валюти на користь нерезидентів.
У цілому за січень-лютий поточний рахунок платіжного балансу було сформовано з додатним сальдо у розмірі 192 млн. дол. США (у відповідному періоді 2009 року дефіцит поточного рахунку становив 262 млн. дол. США), чому сприяло різке скорочення відємного сальдо торгівлі товарами та послугами (до 38 млн. дол. США проти 323 млн. дол. США за січень-лютий 2009 року) та відємного сальдо за доходами (до 176 млн. дол. США проти 348 млн. дол. США за січень-лютий 2009 року).
Відємне сальдо за фінансовим рахунком за січень-лютий становило 1,9 млрд. дол. США, що в 1,9 раза менше, ніж за відповідний період 2009 року (3,7 млрд. дол. США).
Збереження дефіциту в 2010 році зумовлено низькими обсягами притоку прямих іноземних інвестицій, лише частковим покриттям виплат за борговими зобов'язаннями приватного сектору новими залученнями та продовженням приросту готівкової валюти поза банківським сектором.
Таким чином, починаючи з останніх днів лютого, Національний банк отримав можливість здійснення інтервенцій з купівлі іноземної валюти та збільшення рівня міжнародних резервів.
У березні Національний банк планомірно проводив інтервенції з купівлі валюти, що дало сигнал ринку про підтримку з боку Національного банку стабільності на валютному ринку.
Як наслідок, у березні сальдо інтервенцій вперше з серпня 2008 року стало додатним - майже 1 млрд. дол. США.За перші два місяці 2010 року сальдо інтервенцій Національного банку зберігалося відємним - 1,6 млрд. дол. США.
При цьому у першій половині кожного місяця Національний банк задовольняв попит на іноземну валюту з боку НАК Нафтогаз України для своєчасного розрахунку компанії за імпортований природний газ, що сприяло забезпеченню прогнозованої динаміки обмінного курсу гривні.
Правлінням Національного банку було прийнято постанову №18 Про участь Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України в І кварталі 2010 році, відповідно до якої Національним банком у I кварталі 2010 року було заплановано здійснення валютних інтервенцій у формі:
-валютних аукціонів, спрямованих на підтримку платежів фізичних осіб за їх кредитними зобовязаннями в іноземній валюті (у середу - у доларах США, у пятницю - в євро та швейцарських франках), - відповідно до повідомлень Національного банку;
-валютних інтервенцій за єдиним курсом і валютних аукціонів для згладжування надмірних коливань обмінного курсу гривні - відповідно до ситуації на валютному ринку;
-адресної інтервенції - у разі виникнення нагальних потреб загальнодержавного значення за окремою постановою Правління Національного банку.
У I кварталі середньозважений курс гривні до долара США на міжбанківському валютному ринку ревальвував на 0,92 відсотка з 7,9921 грн./дол. США на кінець 2009 року до 7,9183 грн./дол. США на кінець березня 2010 року (протягом кварталу курс коливався в межах від 7,9133 грн./дол. США до 8,0634 грн./дол. США).
Офіційний курс гривні до долара США у I кварталі ревальвував на 0,75 відсотка з 7,985 грн./дол. США на кінець 2009 року до 7,925 грн./дол. США на кінець березня 2010 року.
Протягом січня-березня офіційний курс знаходився у межах встановленого діапазону можливого 2-х відсоткового відхилення від міжбанківського курсу, при цьому офіційний курс практично співпадав з ринковим значенням.
У 2008 році зниження валютних курсів країн світу було пов