єктом досліджень даної роботи є образи портретів у літературі.
Предметом досліджень є роман ОскараУайльда «Портет Доріана Грея», повість Миколи Васильовича Гоголя «Портрет», поема Олексія Константиновича Толстого « Портрет».
Практичне значення роботи полягає у тому, що вона може бути використана на уроках зарубіжної літератури, художньої культури, занять із психології.
РОЗДІЛ 1. Портрет у мистецтві
.1 Портрет, як жанр у образотворчому мистецтві. Його історія
Ще спочатку існування людства, людина намагалася відобразити все що вона бачила. Ілюстрації, картини, зокрема портретні зображення увійшли в життя.
В образотворчому мистецтві портрет - це самостійний жанр, метою якого є відображення візуальних характеристик моделі. «На портреті зображується зовнішній вигляд (а через нього і внутрішній світ) конкретного, реального, яке існувало в минулому або існуючого в сьогоденні людини». Портрет - це повторення в пластичних формах, лініях і фарбах живого обличчя, і одночасно при цьому його ідейно-художня інтерпретація[ 9 ].
До XVI століття не існувало нормальних дзеркал тож люди, по суті, не знали, як вони виглядають. Стоячи перед готовим художнім портретом, людина здійснювала приголомшливе відкриття - нарешті вона знайомилася сама з собою. Художник, як мислитель і філософ, покладав кожен штрих на полотно, зображуючи дійсність людського буття.
Раніше ставлення до портретів було більш ніж трепетне ніж сьогодні.
У Стародавньому Єгипті, наприклад, вважали, що в скульптурні портрети переселяються душі померлих. У знаменитому бюсті Нефертіті (XIV століття до н.е.) залишилося не зафарбоване одне око. Щоб приховати білу пляму, голову цариці зазвичай фотографують в профіль. Є версія, що майстер зробив це навмисно, тому що модель була жива. Заверши цю чудову роботу, душа перебралася б з її тіла в вапняк, відшліфований до досконалості.
У Древній Греції портретування було вищою почестю для політиків і спортсменів - переможців Олімпійських ігор. Скульптора Фідія, який ризикнув зобразити себе в композиціях Афінського Акрополя, посадили за зухвалість у в'язницю, де він, за розповідями і помер.
У Римській імперії портрети не тільки висікали, а й малювали восковими фарбами. Послуга перестала бути дорогою і ексклюзивною, і набула попиту у широких верствах, заможних громадян. Зображення відрізнялися дивною життєподібністю. Вони були чимось на зразок сучасного паспорта - в тому сенсі, що давалися одного разу і на все життя. Коли людина помирала, його портрет ховали разом з ним.
Портрет як жанр живопису остаточно сформувався в епоху Відродження, коли люди вперше повірили в свої безмежні творчі здібності. Не було нічого цікавішого за людську натуру. Художники, кожен по-своєму, намагалися цю натуру розгадати. Леонардо зробив сотні нарисів, передаючи характер через жести. А Мікеланджело не один місяць провів на морзі, щоб опанувати анатомічної грамотою, і став майже професійним патологоанатомом.
Портрет ілюстрував головну тезу епохи: людина - мірило всіх речей і вінець природи. Розширилося коло моделей, малювали не лише королів і церковних ієрархів, але й купців, блазнів, дружин, дітей, слуг, коней, поодинці та сім'ями, в домашній обстановці і уклінними перед троном Богоматері.
Портрети писалися по натхненню і на замовлення. До модних художників шикувалися черги. Знаменита Мона Ліза - це подарунок багатого флорентійця Франческо дель Джокондо своїй дружині. Письменник і філософ Еразм Ротердамський кілька років смиренно чекав, поки його портрет виконає Дюрер. Імператор Священної Римської імперії Карл V був пристрасним шанувальником Тиціана. Одного разу під час сеансу художник впустив пензлик, і Карл V кинувся її піднімати. Коли імператор помер, то, згідно з його заповітом, один з портретів роботи Тиціана несли перед труною Карла V всі 50 кілометрів від Мадрида до Екоріала, де знаходилася усипальниця Габсбургів.
Через 100 років інший самодержець - іспанський король Філіп IV живитиме глибоку прихильність до Веласкесу. Веласкес писав портерт Карла IV і його рідних протягом 40 років. Він не тішив короля, не намагався зобразити його відмінними красенем. Але сам живописець був так натхненний, а образи вийшли емоційними, повними таємних страждань, що король залишався задоволений.
Роблячи портрет людини, художник майже завжди поставлений перед вибором: полестити або проговорити правду, нехай навіть незручну для клієнта. Зберегти баланс: виявити в людині найкраще і при цьому показати його щирим - вищий пілотаж портретного мистецтва. Звичайно те, що здається замовнику надмірно відвертим, пізніше викликає найбільший захват. Папа Інокентій X про свій портрет пензля Веласкеса сказав: "Troppo vero" («Занадто правдиво»). А через 350 років Василь Суриков писав, що від цього портрета неможливо відірватися: «Я з ним перед від'їздом прощався як з живою людиною».
У всі століття, в різних країнах у портретів були свої цілі і завдання. Дюрер писав героїв відчуженими, оскільки в Німеччині в XVI столітті меланхолію вважали ознакою геніальності. Нідерландські художники XVII століття (Франс Халс) підкреслювали працьовитість, скромність і побожність - головні протестантські чесноти. А в XVIII столітті у Франції вважали, що життя - театр і люди - актори, тому в різних портретах людина приміряв різні амплуа.
Європейська мода на портретування прийшла в Росію досить пізно - в кінці XVII століття. Тут писали парсуни - щось середнє між примітивами та іконою. Хоча про існування портретного жанру знали з портретів польських і німецьких принцес, яких сватали російським царям. Цілеспрямовано привозити західних художників до Росії став Петро I. Особливим розташуванням російського царя користувався Йоганн Таннауер, а на його роботи придворні приходили дивитися як на диво - настільки була дивна схожість живописного образу і реальної людини.
За часів Катерини II в Росії шість років гастролював Йоганн Лампі з Відня. Він володів даром бачити в моделі тільки чудові сторони. Аракчеєва, якого сучасники називали «мавпою в мундирі», він зобразив млосним красенем, Потьомкіна - лицарем у латах, 80-річну імператрицю - античної богинею. Російські майстри теж не знали проблем із замовленнями. Улюбленець Катерини Федір Рокотов був так завантажений роботою, що встигав малювати лише обличчя моделі, а фігуру і плаття за нього доробляли учні.
Блискучим було XIX століття, коли портрет став чи не чільним жанром. Сторіччя відкрилося роботами Ореста Кіпренського, якого Пушкін назвав «милим чарівником» і якому, в подяку за портрет, присвятив рядки: «Себя как в зеркале я вижу, но это зеркало мне льстит». І завершилося позаминуле століття фантастичною галереєю, що створена Валентином Сєровим. Його погляд був такий гострий, що портрети іноді сприймалися як карикатури. Сєров і сам дивувався, що замовникам подобалися його твори. Після закінчення роботи художник зазвичай говорив клієнту: «Спасибі, що ви схожі на мій портрет». Неабиякий час, в якому жив Сєров, був багатий на нестандартних людей, які ні в чому не шукали простих рішень, навіть у власних портретах [3].
Ще спочатку існування людства, людина намагалася відобразити все що вона бачила. Ілюстрації, картини, зокрема портретні зображення увійшли в життя.
В образотворчому мистецтві портрет - це самостійний жанр, метою якого є відображення візуальних характеристик моделі.
Тож такий витвір мистецтва як портрет дуже цінувався у всі часи і у всіх народів, але в той же час мав особливе значення для кожного. Він відіграв велику роль у житті суспільства.
У стародавньому Єгипті його використовували у релігійних культах, як предмет звязку між світом живих і мертвих. Портретування у Греції було ознакою вищої почесті, пошани та престижу. Наявність портрету, було ознакою заможності та багатства, через те, що процедура виконання дуже кропітка та коштовна . Особливу роль портер мав у добу Відродження, коли люди вперше повірили в свої безмежні творчі здібності. Для них відкрився світ прекрасного, та інтерес до внутрішнього світу людини.
Художник, став як мислитель і філософ, він покладав кожен штрих на полотно, зображуючи дійсність людського буття. Іноді його зображення стають надто критичним, чи надзвичайно улесливими.
Портрет залишається цінним витвором мистецтва, і зберігає память про тих хто був увічнений на цьому полотні.
1.2Літературний портрет
Портрет в літературі - один із засобів художньої характеристики, який полягає у тому, що письменник розкриває типовий характер своїх героїв і висловлює своє ідейне відношення до них через зображення зовнішності героїв: їх постаті, обличчя, одягу, рухів, жестів і манер. З образотворчого мистецтва назва портрету перейшла в теорію літератури [11].
Чи тільки про зовнішність героя можемо ми судити по його літературному портрету? Думаю, що ні. Зображаючи портрет героя, автор прагне розкрити його внутрішній світ, показати своє ставлення до героя, до його характеру і його вчинків. Нерідко завдяки уточненням, введенням нових деталей в опис своїх героїв в ході розповіді, автор домагається більш глибокого розкриття свого задуму.
Літературний портрет є свого роду «художньої деталлю », засобом,
« інструментом » автора для характеристики персонажа, його переживань, емоційного стану, тобто всього того, що сприяє сприйняттю, розумінню авторського задуму.
У художній літературі як і у словесному мистецтві портрет є тільки одним із засобів характеристики, вживаний в композиційній єдності з іншими подібними ж засобами: розгортанням дії в сюжеті, описом думок і настроїв героїв, діалогом дійових осіб, описом обстановки і т. д. Своєрідною системою таких засобів характеристики і створюється в літературі художній образ, а портрет виявляється однієї зі сторін художнього образу. Серед усіх інших способів, зображення портрету відрізняється особливою зорової наочністю і разом з пейзажем, і побутовими описами надає твору особливої сили образності [4].
Метою як мистецького так і літературного портрету є зображення справжньої людини, намагання розкрити його внутрішній світ, його характер і пояснити його вчинки.
портрет мистецтво роман повість
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ
2.1 Згубна дія мистецтва у романі Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»
У цьому романі найбільш повно втілився естетичний ідеал письменника: абсолютизація творчості та творчої особистості, протиставлення внутрішнього світу людини бездушною, грубої реальності, проголошення насолоди сенсом існування (гедонізм) [7].
Цей роман найповніше виражає естетизм Уайльда. Вчинки і висловлювання героїв роману підпорядковані тому, щоб якнайяскравіше висвітлити думки і погляди письменника. "Портрет Доріана Грея" можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця ХІХ століття. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спосіб і стиль його власного життя. Але в ньому відчувається потужний струмінь автобіографізму, і саме суб'єктивність надає зображеному психологічної достовірності [13].
Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, які проходить наскрізь через весь роман. Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже і за природу. Саме тому світ речей, тобто витворів рук людських, переважає в романі над світом природним. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем як співвідношення форми і змісту, вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва, взаємовідносини митця і його творіння, етичне відношення до мистецтва, прекрасного. Проблема митця і його творіння, що піднімається в романі є дуже цікавою і специфічною [10].
"Розкрити себе і втаїти митця - цього прагне мистецтво" [2,ст. 53]- сказано в авторській передмові до роману . Ось мета автора.
Художник Безіл Голуорд - втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить красу, і для нього немає нічого вищого за малярство. Він має гаряче, чуйне, добре серце і вкладає його у кожний свій твір. За висловом художника Безіла Голворда, в історії людства є лише два важливих моменти. Перший - це поява в мистецтві нових засобів зображення форми, другий - поява в ньому нового образу[2, ст. 62]. Таким новим образом для художника став Доріан Грей, а його портрет - кращим творінням. Саме тому Безіл Голуорд спочатку не хоче виставляти його, бо це означає відкрити свою душу, її глибинні порухи кожному, хто прийде подивитися нову роботу. Безіл захоплюється власним шедевром настільки, що вже не відділяє портрета від живої людини, з якої його написано. Він обожнює Доріана, стає йому другом, відчуває, що почав набагато краще малювати з того часу, як познайомився з цим юнаком. На відміну від Генрі й Доріана, для Голуорда етичне й естетичне невіддільні, як краса та доброта. Збираючись виїхати з Лондона на тривалий час, Голуорд приходить до Грея, щоб утримати його від бажання піддаватися спокусам, застерегти від такого способу життя, який потребує насолод різного роду за будь-яку ціну. Голуорд не хоче вірити тим непевним чуткам, що ходять навколо імені Доріана, але вважає своїм обов'язком попередити друга. Звичайно ж, він не міг передбачити, як трагічно завершиться візит до того, хто надихнув його на найкраще полотно [13].
Безіл Голуорд створивши довершений твір мистецтва, назавжди повязав портрет і свого друга-натурника. Спочатку ж Доріан Грей не помічає своєї краси, але з появою лорда Генрі все змінюється. Коли Доріан дивиться на свій закінчений портрет, в ньому прокидається заздрість до портрета (тобто до самого зображення), адже його краса безсмертна, і він висловлює думку, щоб старів не він, а його портрет [10].
Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим юнаком. Думка Доріана матеріалізується. І відбувається незвичайне, протиприродне, фантастичне: зображений на портреті Доріан Грей фізично старіє. Його намальоване обличчя вкривається зморшками, його врода гине, а сам Доріан у житті залишається молодим і гарним. Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан завжди залишається прекрасним і однаковим, як портрет [13].
Перші зміни на портреті з'являються тоді, коли Доріан посварився із Сібіл, що призвело до її самогубства. Його справжнє «я», всі порухи душі героя, все таємничі думки і бридкі бажання, всі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Він прагне заховати портрет, змінити його, але сам від себе не сховаєшся. Адже портрет і натурник міняються місцями. Портрет стає змістом, внутрішнім, а Доріан лише формою, оболонкою [10].
Безел Голулрд помирає від рук того ж Доріна, свого друга свого ідеалу. Кінець художника був неминучий, бо він був вірним слугою мистецства. Це людина з гранично розвиненим естетичним почуттям. І саме в цьому причина його трагедії. Художник страждає від того, що відчуває страшенний розрив між ідеальним змістом, який він вклав у своє творіння, і реальністтю, яка розбиває його мрії, не дає йому змоги бути щасливим.
Та настає час, коли Доріан готовий знищити свій портрет, який є свідком його безчестя, підступності і крові, залишеної на його руках. Він кидається на своє зображення з ножем. У великому будинку пролунав відчайдушний крик, крик душі, що таївся у портреті. Слуги, вбігши до кімнати господаря, побачили на стіні прекрасний портрет молодого Доріана Грея, а на підлозі з ножем у грудях лежав мертвий старий чоловік[13].
Так у творі проявляється фатальна роль портрета, довершеного витвору мистецтва, що згубив життя не однієї людини.
Найвідомішим твором Оскара Уайльда, який приніс йому всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості, був роман "Портрет Доріана Грея" написаний у 1891році. У цьому романі найбільш повно втілився естетичний ідеал письменника.
Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, які проходить наскрізь через весь роман. Художник Безіл Голуорд - втілення ідеї служіння мистецтву. Він має гаряче, чуйне, добре серце і вкладає його у кожний свій твір. Створивши довершений твір мистецтва, портрет свого друга Доріана Грея, він назавжди повязав портрет і свого друга-натурника. Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим юнаком. Думка Доріана матеріалізується. І відбувається незвичайне, протиприродне, фантастичне: він залишається юним і вродливим, а його портрет відображає сутність його розбещеної натури, старіння не лише тіла, а й душі. Його справжнє «я», всі порухи душі героя, всі таємничі думки і бридкі бажання, всі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Він прагне заховати портрет, змінити його, але не взмозі. Адже портрет і натурник міняються місцями.
Саме портрет штовхає Доріана на вбивство свого друга. Портрет стає є свідком його безчестя, підступності і крові, залишеної на його руках. Знищивши портрет Доріан вбив себе, свою огидну душу, а витвір мистецтво залишився чистим та довершиним.
Так проявляється фатальна роль портрета, довершеного витвору мистецтва, що згубив життя не однієї людини.
2.2 Фатальна роль портрету у долі людини в повісті Миколи Васильовича Гоголя «Портрет»
"Портрет" - найважливіша твір не тільки для російської, а й для світової літератури. Він не втратив своєї важливості і в наш час.
Ця повість про трагедію художника, який пізнав радість натхненної творчості, і не зумів відстояти своє мистецтво перед жагою збагатитися матеріально. Гоголь під маскою фантастичного випадку показує читачеві справжню столицю Росії, яка вона є, весь Петербург, що вражає картинами суперечностей і контрастів. У прихованому образі міста втілені всі сили зла, він висловлює весь трагізм російської дійсності. Всі його мешканці діляться на ділків і людей, які хочуть ними стати. "Портрет" став втіленням боротьби з згубної жадібністю [6].
Гоголь розраховує на розуміння читачів і критиків, але один з найбільш значних критиків того часу, 30-40х років ХІХ століття, В.Г.Белинский несхвально відгукнувся про повість «Портрет»: «Портрет есть неудачная попытка Гоголя в фантастическом роде. Здесь его талант падает, но он и в самом падении остается талантом. Первой части этой повести невозможно читать без увлечения; даже, в самом деле, есть что-то ужасное, роковое, фантастическое в этом таинственном портрете, есть какая-то непобедимая прелесть, которая заставляет вас насильно смотреть на него, хотя вам это и страшно. Прибавьте к этому множество юмористических картин и очерков во вкусе Гоголя; вспомните квартального надзирателя, рассуждающего о живописи; потом эту мать, которая привела к Черткову свою дочь, чтобы снять с нее портрет, и которая бранит балы и восхищается природою - и вы не откажете в достоинстве и этой повести. Но вторая ее часть решительно ничего не стоит; в ней совсем не видно Гоголя. Это явная приделка, в которой работал ум, а фантазия не принимала никакого участия»[5].
У повісті "Портрет" автор розглядає життя сучасного художника в цьому метушливому світі, письменник шукає істинний сенс людського життя і визначає призначення мистецтва. Тема твору виражена в назві - це загадковий портрет дивного лихваря, який відіграє фатальну роль у житті не однієї особи. Головна думка - справжнє служіння мистецтву вимагає від людини моральної стійкості і мужності, розуміння високої відповідальності перед суспільством за талант [6].
Цей твір складається з двох частин.
У першій частині розповідається про молодого живописця Чарткова. Це дуже талановита людина яка захоплюється талантом великих художників Рафаеля, Мікеланджело, Корреджіо, та в той же час бідна. Але злидні не віднімають у нього здатності бачити красу життя і з захопленням працювати над своїми етюдами. Його лише ображає те, що модні художники, що малюють свої картинки, отримують величезні гроші, а він повинен сидіти у злиднях. Але тут з ним трапляється дивна історія. Одного разу він зайшов до картинної крамницю і побачив незвичайний портрет.
Портрет був дуже старий, на ньому був зображений старий в азіатському костюмі. Портрет сильно заворожив Чарткова. Старий притягував його до себе, а очі його були особливо виразні - вони дивилися на нього, як справжнє. Молодий художник, сам не очікуючи того, купив цю картину. Після цього з Чарткова трапилася дивна ситуація: вночі йому приснився сон, що старий виліз з картини і показав йому мішок з грошима. Це говорить про те, що наш молодий художник жадає багатства і слави, щось вже в ньому є демонічне в душі [8]. Молодий чоловік намагався заснути, думаючи про "бідності, про жалюгідною долі художника, про тернистий шлях, майбутній йому на цьому світі", але портрет не давав йому спокою: щось притягувало, манило за ширму. Золото, блиснуло в руках лихваря, стало символом спокуси, духовного випробування героя.
Але його притягує спокуса: він зривається і починає купувати безліч не потрібних йому речей, знімає квартиру в місті і купує собі славу у вигляді похвальноюї статті в газеті. Він зрадив собі, своєму таланту, зазнався, він не звертає ніякої уваги на людей, які колись займали важливе місце в його житті. Гоголь лексично підкреслює історію духовної загибелі живописця.
Чартков стає модним і відомим багатієм. Секрет його успіху простий - догоду самолюбним замовленнями і відхід від справжнього мистецтва. Одного разу його попросили висловити свою думку з приводу робіт одного молодого художника. Чартков збирався розкритикувати його картини, але раптом бачить, як чудово творчість молодого таланту. І тут той він розуміє , що обміняв свій талант на гроші. Але потрясіння, пережите Чарткова від прекрасної картини не пробуджує його до нового життя, тому що для цього треба було відмовитися від гонитви за багатством і славою, вбити в собі зло. Тоді-то їм опановує заздрість до всіх художникам та Чартков обирає інший шлях: він починає виганяти зі світу талановите мистецтво, скуповувати і різати чудові полотна, шедеври світового живопису, вбивати добро [5].
Зло стало для Чарткова не знищуване, через те що він виявився нездатним терпіти і сподіватися. Йому не вистачило душевного спокою, мудрого смирення, щоб подолати душевну смуту. І цей шлях веде його до божевілля і смерті [6].
У другій частині повісті розповідається про зовсім іншого художника, про долю автора цього таємничого портрета, який зумів подолати в собі зло, залишитися живописцем життя. Якось на аукціон приходить молода людина і каже, що він хоче забрати портрет старого, який по праву має належати йому. Тут молодий бідний художник розповідає історію про якогось лихваря. Він був надзвичайно багатий і міг будь зайняти грошей. Але кожна людина, хто брав у нього в позики, закінчував своє життя сумно. Одного разу цей лихвар попросив намалювати його портрет. Портрет взявся малювати батько художника, що розповідає історію. Але з кожним днем він відчував огиду до лихваря, бо його очі на картині були дуже виразні, немов живі. Незабаром лихвар помер. Художник зрозумів, що скоїв великий гріх, намалювавши портрет лихваря, адже з кожним, кому він попадався в руки, траплялося нещастя. Він стає відлюдником, йде в монастир. Незабаром він намалював ікону Різдво Ісуса, пробувши багато років тут. Таким способом він зцілив свою душу: «Ні, не можна людині з допомогою одного людського мистецтва виробити таку картину: свята вища сила водила твоєї пензлем, і благословення небес спочило на працю твоєму» [1, ст. 472]. Після цього він заповідає своєму синові - молодому художнику знищити портрет, який він колись намалював, портрет самого диявола [8].
Гоголь же пише повість про те, що художник, як і всі люди, схильний спокусі зла і губить себе і талант жахливіше і стрімкіше, ніж люди звичайні. Талант, не реалізований в справжньому мистецтві, талант, розлучившись з добром, стає руйнівний для особистості.Таким чином, ми бачимо в повісті двох зовсім різних художників, долі яких пов'язані одним портретом. Але в першому випадку художник проходить шлях від таланту до загибелі, а в другому - шлях від вчинення гріха до добра. Гоголь говорить про відповідальність художника за своє творіння; головна мета живописця - «пробуджувати почуття добрі». З портретним зображенням пов'язана надія людини на "подолання" смерті і посмертне існування в портретному образі. Портрет вийшов "досконалий", як ніби жива людина дивився з полотна. Автор показує читачеві, яким повинен бути справжній художник: «хто уклав в собі талант, той чистіше всіх має бути душею».
У повісті "Портрет" автор розглядає життя сучасного художника в цьому метушливому світі. Ця повість про трагедію художника, який пізнав радість натхненної творчості і не зумів і відстояти своє мистецтво перед жагою збагатитися матеріально.
Твір складається з двох частин, двох історій, двох доль, двох зовсім різних художників, долі яких пов'язані одним портретом. У першій частині дізнаємося про молодого, талановитого та бідного живописця Чарткова.
Але злидні не віднімають у нього здатності бачити красу життя і з захопленням працювати над своїми етюдами. Однго разу побувавши у крамниці, він купив таємничий портрет чоловіка. Вночі йому приснився сон, що старий виліз з картини і показав йому мішок з грошима. Це говорить про те, що наш молодий художник жадає багатства і слави, щось вже в ньому є демонічне в душі. Його притягує спокуса: він зривається і починає купувати не потрібні йому речі, купує собі. Він зрадив собі, своєму таланту, зазнався, він не звертає ніякої уваги на людей, які колись займали важливе місце в його житті. Зло стало для Чарткова незнищуване, через те що він виявився нездатним терпіти і сподіватися. І цей шлях веде його до божевілля і смерті.
У другій частині повісті розповідається про зовсім іншого художника, про долю автора цього таємничого портрета, який зумів подолати в собі живописця нестрункою життя. Ми дізнаємося про одного дуже багатого лихваря, який захотів, щоб намалювали його портрет. Згодом митець зрозуміє, що скоїв великий гріх, намалювавши портрет лихваря, адже з кожним, кому він попадався в руки, траплялося нещастя. Він намалював самого диявола, тому подається в монастир, малює ікони зцілює свою душу. В першому випадку художник проходить шлях від таланту до загибелі, а в другому - шлях від вчинення гріха до добра.
Ми бачимо як, може вливати на долю людей загадковий портрет. Як він спокушає людей і митців, але справжній служитель мистецтву залишається вірним, і несе у світ лише прекрасне.
2.3 Фантастичний вплив портрету у поемі Oлексія Константиновича Толстого «Портрет»
Фантастичний вплив портрету виявляється у довгій поемі О.К. Толстого, теж названої «Портрет» як і твір М.В. Гоголя. У ній головний герой, молодий хлопець змушений жити в нудному, соному російському селі. Там він закохується в жіночий образ, відображений на портреті, який звертається до нього із закликом про допомогу, призначає йому нічне побачення. Герой знаходиться, немов у забутті, шалено кохаючи та весь час чекаючи із завмиранням серця на зустріч. Образ чарівної жінки на картині заполонив всі думки персонажа. Зображена на портреті розповідає головному герою про те, що була прибита живописцем до полотна будучи живою і мислячою істотою. Вона танцює з ним і у відповідь на його розгубленість обіцяє йому свою любов.
Але прокинувшись наступного ранку головний герой бачить зображену на портреті усміхненою, а його доктор і вихователь ставлять діагноз: «Somnabulus e febris cerebralis» [14].
Фантастичний вплив портрету виявляється у довгій поемі О.К. Толстого, теж названої «Портрет» як і твір М.В. Гоголя . Автор зображує таємничий жіночий портрет, що володіє магічною силою, і здатний оживати, закохати у себе молодого хлопця. Віртуальне кохання стає для героя немов забуттям, воно полонить думки. Таке захоплення портретом призводить до хвороби героя.
Висновки
Такий витвір мистецтва як портрет дуже цінувався у всі часи й у всіх народів, але в той же час мав особливе значення для кожного. Він відіграв велику роль у житті суспільства.
У стародавньому Єгипті його використовували у релігійних культах, як предмет звязку між світом живих і мертвих. Портретування у Греції було ознакою вищої почесті, пошани та престижу. Наявність портрету, було ознакою заможності та багатства, через те, що процедура виконання дуже кропітка та коштовна . Особливу роль портер мав у добу Відродження, коли люди вперше повірили в свої безмежні творчі здібності. Для них відкрився світ прекрасного, та інтерес до внутрішнього світу людини.
Художник, став як мислитель і філософ, він покладав кожен штрих на полотно, зображуючи дійсність людського буття. Портрет залишається цінним витвором мистецтва, і зберігає память про тих хто був увічнений на цьому полотні.
Метою як мистецького так і літературного портрету є зображення справжньої людини, намагання розкрити його внутрішній світ, його характер і пояснити його вчинки. Найвідомішим твором Оскара Уайльда, який приніс йому всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості, був роман "Портрет Доріана Грея" написаний у 1891році. У цьому романі найбільш повно втілився естетичний ідеал письменника.
Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, які проходить наскрізь через весь роман. Художник Безіл Голуорд - втілення ідеї служіння мистецтву. Він має гаряче, чуйне, добре серце і вкладає його у кожний свій твір. Створивши довершений твір мистецтва, портрет свого друга Доріана Грея, він назавжди повязав портрет і свого друга-натурника. Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим юнаком. Думка Доріана матеріалізується. І відбувається незвичайне, протиприродне, фантастичне: він залишається юним і вродливим, а його портрет відображає сутність його розбещеної натури, старіння не лише тіла, а й душі. Його справжнє «я», всі порухи душі героя, все таємничі думки і бридкі бажання, всі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Він прагне заховати портрет, змінити його, але не взмозі. Адже портрет і натурник міняються місцями.
Саме портрет штовхає Доріана на вбивство свого друга. Портрет стає є свідком його безчестя, підступності і крові, залишеної на його руках. Знищивши портрет Доріан вбив себе, свою огидну душу, а витвір мистецтво залишився чистим та довершеним.
Так проявляється фатальна роль портрета, довершеного витвору мистецтва, що згубив життя не однієї людини.
У повісті "Портрет" автор розглядає життя сучасного художника в цьому метушливому світі. Ця повість про трагедію художника, який пізнав радість натхненної творчості і не зумів і відстояти своє мистецтво перед жагою збагатитися матеріально.
Твір складається з двох частин, двох історій, двох доль, двох зовсім різних художників, долі яких пов'язані одним портретом. У першій частині дізнаємося про молодого, талановитого та бідного живописця Чарткова.
Але злидні не віднімають у нього здатності бачити красу життя і з захопленням працювати над своїми етюдами. Одного разу побувавши у крамниці, він купив таємничий портрет чоловіка. Вночі йому приснився сон, що старий виліз з картини і показав йому мішок з грошима. Це говорить про те, що наш молодий художник жадає багатства і слави, щось вже в ньому є демонічне в душі. Його притягує спокуса: він зривається і починає купувати не потрібні йому речі, купує собі. Він зрадив собі, своєму таланту, зазнався, він не звертає ніякої уваги на людей, які колись займали важливе місце в його житті. Зло стало для Чарткова не знищуване, через те що він виявився нездатним терпіти і сподіватися. І цей шлях веде його до божевілля і смерті.
У другій частині повісті розповідається про зовсім іншого художника, про долю автора цього таємничого портрета, який зумів подолати в собі живописця нестрункою життя. Ми дізнаємося про одного дуже багатого лихваря, який захотів, щоб намалювали його портрет. Згодом митець зрозуміє, що скоїв великий гріх, намалювавши портрет лихваря, адже з кожним, кому він попадався в руки, траплялося нещастя. Він намалював самого диявола, тому подається в монастир, малює ікони зцілює свою душу. В першому випадку художник проходить шлях від таланту до загибелі, а в другому - шлях від вчинення гріха до добра.
Ми бачимо як, може вливати на долю людей загадковий портрет. Як він спокушає людей і митців, але справжній служитель мистецтву залишається вірним, і несе у світ лише прекрасне.
Фантастичний вплив портрету виявляється у довгій поемі О.К. Толстого, теж названої «Портрет» як і твір М.В. Гоголя . Автор зображує таємничий жіночий портрет, що володіє магічною силою, і здатний оживати, закохати у себе молодого хлопця. Віртуальне кохання стає для героя немов забуттям, воно полонить думки. Таке захоплення портретом призводить до хвороби героя.
У літературних творах письменники наділили витвори мистецтва фантастичною можливістю оживати, і вливати на долю людей. Нажаль цей витвір став способом для висвітлення людських пороків, страждань, бажань, справжнього людського «я», так як саме мистецтво залишається недоторканим, чистим.
Список використаних джерел
1.Н. В. Гоголь. Избранные сочинения в двух томах. Художественная литература-М.1984
.О. Уайльд. Портрет Дориана Грея. Художестенная література-М.1976
.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.#"justify">.http://www.utoronto.ca/tsq/11/GiuseppeGhini.shtml