Взаємозв’язок грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    391,91 Кб
  • Опубликовано:
    2013-10-06
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Взаємозв’язок грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

Кафедра політичної економіки










Курсова робота

"Взаємозв’язок грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави"

Зміст

Реферат

Вступ

Розділ 1. Взаємозв’язок грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

.1 Грошово-кридитна політика

.2 Бюджетно-податкова політика

.3 Валютна політика

Розділ 2. Аналіз взаємозв’язку грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

.1 Аналіз грошової політики держави

.2 Аналіз бюджетно-податкової політики держави

.3 Аналіз валютної політики дерави

Розділ 3. Шляхи покращення грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

Висновки

Використана література

Реферат

Курсова робота: 43 сторінки, 2 графіка, джерела.

Об’єктом дослідження є задачі та взаємозв’язок грошово-кредитної, бюджетно-подпткової та валютної політики держави.

Предметом дослідження є наслідки взаємозв’язку грошово-кредитної, бюджетно-подпткової та валютної політики на економіку.

Мета проекту - дослідження грошово-кредитної, бюджетно-подпткової та валютної політики вплив на економіку вцілому.

Метод дослідження - аналітичний з використанням статичтичних даних.

Результати дослідження - в результаті роботи було проводено аналіз функціонування грошово-кредитної, бюджетно-подпткової та валютної політики економіку вцілому.

ЦБ, ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА, БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

Вступ

Грошово-кредитна, бюджетно-податкова та валютна політика є найважливішим напрямком економічної політики держави. Вони повинні бути "вписані" у спільну мету розвитку національної економіки та сприяти досягненню макроекономічної рівноваги.

Грошово - кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії і затискати, пригнічувати економічне зростання при перегріві кон'юнктури. У самому загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, при яких економічні агенти (приватні особи, підприємці, громадські та державні органи), реалізуючи свободу вибору, виробляли б дії, що збігаються з цілями економічної політики. Кредитно-грошове регулювання не має примусового характеру.

У загальному понятті мета державного регулювання економіки - досягнення макроекономічної рівноваги при оптимальних для даної країни темпах економічного зростання. У такому випадку можна виділити наступні цілі державного регулювання економіки:

• стабільний рівень цін;

• високий рівень зайнятості;

• рівновага зовнішньоторговельного обміну;

• економічне зростання.

Якщо мета розвитку національної економіки полягає в забезпеченні достатнього економічного зростання, то така і стратегічна мета грошово-кредитної, Бюджетно-податкової та валютної політики. Значить, основною метою цих напрямків політики є: забезпечення стабільності цін, ефективної зайнятості населення і зростанні реального обсягу валового національного продукту. Ця мета досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на багато років і не є швидкою реакцією на зміну ринкової кон'юнктури. Тому для держави дуже важливо правильно визначити грошово-кредитну політику. Так як наслідки ляжуть на все суспільство "за неминучі помилки держави ми відповідаємо своїми грошима, а воно - нашими", "чим менше частка державних витрат у ВНП, тим краще життя людей".

Мета курсової роботи: вивчити вплив грошово-кредитної, бюджетно-податкової та валютної політики на економіку держави в цілому.

Відповідними завданнями моєї курсової роботи є:

• вивчення взаємозв'язку грошової, бюджетно-податкової та валютної політики;

• встановлення їх впливу на рівень грошової маси і на економіку держави в цілому;

• вивчення інструментів цих політик;

Об'єктами даного дослідження є грошовий ринок, попит і пропозиція грошей, наслідки змін їх динаміки і вплив на економіку.

Предметом моєї курсової роботи є грошова, бюджетно-податкова та валютна політика держави, їх цілі та вплив на економіку.

. Взаємозв’язок грошової, бюджетно-податкової та валютної політики

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетно-податкової і зовнішньоекономічної політики. Якщо Центральний Банк ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика виявляється практично неможливою, тому що збільшення або скорочення валютних резервів (купівля або продаж Центральним Банком іноземної валюти на валютному ринку) з метою підтримки обмінного курсу автоматично веде до зміни грошової маси в економіці (наприклад, при покупці валюти пропозиція грошей в економіці збільшується). Виняток становить лише ситуація, коли Центральний Банк проводить стерилізацію припливу або відтоку валютних резервів, нейтралізуючи коливання грошової маси, що сталися внаслідок валютних операцій, зміною обсягу внутрішнього кредиту за допомогою відомих інструментів грошової політики.

Певні труднощі пов'язані з питанням узгодженості, координації бюджетно-податкової та грошової політики. Якщо уряд стимулює економіку значним розширенням державних витрат, результат буде багато в чому пов'язаний з характером грошової політики (поведінкою Центрального Банку). Фінансування додаткових витрат борговими способом, тобто через випуск облігацій, чинитиме тиск на фінансовий ринок, зв'яже частина грошової маси і викличе зростання процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій ( "ефект витіснення") і підриву вихідних стимулів до розширення економічної активності.

Аналогічна проблема постає при вирішенні питання про фінансування дефіциту держбюджету. Як відомо, дефіцит може покриватися грошовою емісією (монетизація дефіциту) або шляхом продажу державних облігацій приватному сектору (боргове фінансування). Останній спосіб вважається неінфляційним, не пов'язаних з додатковим пропозицією грошей, якщо облігації купуються населенням, фірмами, приватними банками. У цьому випадку відбувається лише зміна форми заощаджень приватного сектору - вони переводяться в цінні папери. Якщо ж до купівлі облігацій підключається Центральний Банк, то, як вже було показано, збільшується сума резервів банківської системи, а відповідно, грошова база і починається мультиплікативний процес розширення пропозиції грошей в економіці.

Ефективна стабільна грошова політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп зростання грошової маси) в більшості випадків не може співіснувати з фіскальною політикою, що допускає значний дефіцит держбюджету. Це пов'язано з тим, що в умовах тривалого, а тим більше зростаючого дефіциту та обмежених можливостей боргового фінансування уряду буває складно утриматися від тиску на Центральний Банк з метою домогтися збільшення грошової маси для фінансування дефіциту.

.1 Грошово-кредитна політика

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва (стабільний ріст), зайнятості і рівня цін.

Нерегульована діяльність комерційних банків може привести до циклічних коливань ділової активності, тобто в періоди інфляції їм вигідно збільшувати грошову пропозицію, а в період депресії - зменшувати, посилюючи тим самим криза. Тому необхідна виважена державна політика регулювання грошового обігу. Цю роль головного координуючого і регулюючого органу всієї грошової системи країни виконує центральний (емісійний) банк.

Головне завдання кредитно-грошової політики центрального банку - підтримка стабільної купівельної сили національної валюти та забезпечення еластичною системи платежів і розрахунків. У той же час політика центрального банку є однією з найважливіших частин регулювання всієї економіки держави. У другій половині XX століття склався "магічний чотирикутник" цілей регулювання економіки: забезпечення стабільних темпів економічного зростання, стабільної національної валюти, зайнятості і рівноваги платіжного балансу. В останні роки до них додалася завдання досягнення екологічної рівноваги.

Спочатку основною функцією центральних банків було здійснення емісії готівкових грошей, у даний час ця функція поступово відійшла на другий план, однак не слід забувати, що готівкові гроші все ще є тим фундаментом, на якому грунтується вся грошова маса, тому діяльність центрального банку з емісії готівкових грошей повинна бути не менш зваженої і продуманої, ніж будь-яка інша.

Здійснюючи грошово-кредитну політику, впливаючи на кредитну діяльність комерційних банків і направляючи регулювання на розширення або скорочення кредитування економіки, центральний банк досягає стабільного розвитку внутрішньої економіки, зміцнення грошового обігу, збалансованості внутрішніх економічних процесів. Таким чином, вплив на кредит дозволяє досягти більш глибоких стратегічних задач розвитку всього господарства в цілому. Наприклад, недолік у підприємств вільних грошових коштів ускладнює здійснення комерційних угод, внутрішніх інвестицій і т.д. З іншого боку, надлишкова грошова маса має свої недоліки: знецінення грошей, і, як наслідок, зниження життєвого рівня населення, погіршення валютного положення в країні. Відповідно в першому випадку грошово-кредитна політика повинна бути спрямована на розширення кредитної діяльності банків, а в другому випадку - на її скорочення, переходу до політики "дорогих грошей" (ре-реєстраційних).

За допомогою грошово-кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, з метою підтримки кон'юнктури держава використовує кредит для стимулювання капіталовкладень у різні галузі економіки країни.

Потрібно відзначити, що грошово-кредитна політика здійснюється як непрямими (економічними), так і прямими (адміністративними) методами впливу. Різниця між ними полягає в тому, що центральний банк або робить непрямий вплив через ліквідність кредитних установ, або встановлює ліміти щодо кількісних і якісних параметрів діяльності банків.

Потрібно відзначити, що за допомогою кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, з метою підтримки кон'юнктури держава використовує кредит для стимулювання капіталовкладень у різні галузі народного господарства.

Пропозиція грошей на грошовому ринку відіграє велику роль в економіці. Це, зокрема, випливає з відомого рівняння обміну. Відповідно до нього існує залежність між обсягами грошової маси, швидкістю обігу грошей, випуском продукції та рівнем цін. А ось що показує західна статистика:

"Рівень зростання пропозиції грошей і середній рівень цін практично лінійно залежні з коефіцієнтом більше 0.9 для всіх агрегатів у всіх країнах з усіма економіками (по розвиненості).

Рівень зростання пропозиції грошей і реального виробництва абсолютно не пов'язані між собою там, де приріст грошової маси більш ніж приблизно 18% на рік. У країнах же з меншими темпами зростання грошової маси існує практично лінійна залежність з коефіцієнтом близько 0.1.

Рівень інфляції і рівень зростання реального продукту абсолютно не взаємозалежні.

Вище вже були згадані політика дорогих грошей (ре-реєстраційних) і політика дешевих грошей (експансіоністська). Нижче ми побачимо, в чому вона полягає і який механізм її реалізації.

Припустимо, економіка зіткнулася з безробіттям і зі зниженням цін. Отже, необхідно збільшити пропозицію грошей. Для досягнення даної мети застосовують політику дешевих грошей, яка полягає в наступних заходах.

По-перше, центральний банк повинен здійснити покупку цінних паперів на відкритому ринку в населення й у комерційних банків. По-друге, необхідно провести зниження облікової ставки і, по-третє, потрібно нормативи по резервних відрахуваннях. У результаті проведених заходів збільшаться надлишкові резерви системи комерційних банків. Так як надлишкові резерви є основою збільшення грошової пропозиції комерційними банками шляхом кредитування, то можна очікувати, що пропозиція грошей у країні зросте. Збільшення грошової пропозиції понизить процентну ставку, викликаючи зростання інвестицій і збільшення рівноважного чистого національного продукту. З вищесказаного можна зробити висновок, що в завдання даної політики входить зробити кредит дешевим і легко доступним з тим, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятість.

У ситуації, коли економіка стикається з зайвими витратами, що породжує інфляційні процеси, центральний банк повинен спробувати знизити загальні витрати шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Щоб вирішити цю проблему, необхідно понизити резерви комерційних банків. Це здійснюється наступним чином. Центральний банк повинен продавати державні облігації на відкритому ринку для того, щоб урізати резерви комерційних банків. Потім необхідно збільшити резервну норму, що автоматично звільняє комерційні банки від надлишкових резервів. Третя міра укладається в піднятті дисконтної ставки для зниження інтересу комерційних банків до збільшення своїх резервів за допомогою запозичення в центрального банку. Наведену вище систему заходів називають політикою дорогих грошей. У результаті її проведення банки виявляють, що їхні резерви надто малі, щоб задовольнити пропонуються законом резервної нормі, тобто їх поточний рахунок занадто великий стосовно їх резервів. Тому, щоб виконати вимогу резервної норми при недостатніх резервах, банкам варто зберегти свої поточні рахунки, утримавшись від видачі нових позик, після того як старі виплачені. Внаслідок цього грошова пропозиція скоротиться, викликаючи підвищення норми відсотка, а зростання процентної ставки скоротить інвестиції, зменшуючи сукупні витрати й обмежуючи інфляцію. Мета політики полягає в обмеженні пропозиції грошей, тобто зниження доступності кредиту і збільшення його витрат для того, щоб знизити витрати і стримати інфляційний тиск.

Необхідно відзначити сильні і слабкі сторони використання методів грошово-кредитного регулювання при наданні впливу на економіку країни в цілому. На користь монетарної політики можна привести наступні доводи. По-перше, швидкість і гнучкість у порівнянні з фіскальною політикою. Відомо, що застосування фіскальної політики може бути відкладене на довгий час через обговорення в законодавчих органах влади. Інакше йде справа з грошово-кредитною політикою. Центральний банк і інші органи, які регулюють кредитно-грошову сферу, можуть щодня приймати рішення про покупку і продаж цінних паперів і тим самим впливати на грошову пропозицію і процентну ставку. Другий важливий аспект пов'язаний з тим, що в розвинених країнах дана політика ізольована від політичного тиску, крім того, вона за своєю природою м'якше, ніж фіскальна політика і діє тонше і тому представляється більш прийнятною в політичному відношенні.

Але існує і ряд негативних моментів. Політика дорогих грошей, якщо її проводити досить енергійно, дійсно здатна понизити резерви комерційних банків до точки, у якій банки змушені обмежити обсяг кредитів. А це означає обмеження пропозиції грошей. Політика дешевих грошей може забезпечити комерційним банкам необхідні резерви, тобто можливість надання позик, однак вона не в змозі гарантувати, що банки дійсно видадуть позичку і пропозицію грошей збільшиться. При такій ситуації дії даної політики виявляться малоефективними. Дане явище називається циклічною асиметрією, причому вона може виявитися серйозною перешкодою грошово-кредитного регулювання під час депресії. У більш нормальні періоди збільшення надлишкових резервів веде до надання додаткових кредитів і, тим самим, до зростання грошової пропозиції.

Інший негативний фактор, замічений деякими неокейнсианцами, полягає в наступному. Швидкість обігу грошей має тенденцію мінятися в напрямку, протилежному пропозицією грошей, тим самим, гальмуючи або ліквідуючи зміни в пропозиції грошей, викликані політикою, тобто коли пропозиція грошей обмежується, швидкість обігу грошей схильна до зростання. І навпаки, коли приймаються політичні заходи для збільшення пропозиції грошей в період спаду, досить імовірно падіння швидкості обігу грошей.

Іншими словами, при дешевих грошах швидкість обігу грошей знижується, при зворотному ході подій політика дорогих грошей викликає збільшення швидкості обігу. А нам відомо, що загальні витрати можуть розглядатися як грошову пропозицію, помножена на швидкість обігу грошей. І, отже, при політики дешевих грошей, як було сказано вище, швидкість обігу грошової маси падає, а, значить, і загальні витрати скорочуються, що суперечить цілям політики. Аналогічне явище відбувається при політиці дорогих грошей.

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей, що вивчає вплив грошей на стан економіки в цілому.

Серед економістів точаться суперечки, зумовлені двома різними підходами: кейнсіанською теорією і монетаризмом. У чому ж суть цих розбіжностей?

Кейнсіанська теорія грошей.

Основоположним кейнсианским рівнянням є:

ВНП = С + I + G + NX

(С - споживчі витрати населення, I - інвестиції, G - державні витрати на купівлю товарів і послуг, NX - чистий експорт).

Кейнсіанці вважали, що фіскальна, або бюджетна, політика виявляється більш дієвою в період економічної кризи, ніж грошова політика.

На думку кейнсіанців, швидкість обігу грошей мінлива і непередбачувана. Кейнсіанська позиція полягає в тому, що гроші потрібні не тільки для укладання угод, а й для володіння ними як активів. "Рухаються" тільки гроші "для угод", гроші - активи не беруть участь в обороті. Отже, чим більше відносне значення грошей, що використовуються для угод, тим вище швидкість грошового обігу.

Розширення грошової пропозиції понизить процентну ставку. Коль скоро тепер стає менш накладно мати гроші як активи, населення буде тримати більше грошових активів з нульовою швидкістю обертання. Тому загальна швидкість грошового обігу падає.

Отже, швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно ставці відсотка і назад за пропозицією грошей. Якщо це так, то стабільна зв'язок між грошовою масою і чистим національним продуктом відсутня, так як швидкість грошового обігу змінюється зі зміною грошей.

Вище було зазначено, що для боротьби з інфляцією необхідно обмежити грошову масу.

Кейнсіанці дотримуються тут іншої думки. Вони вважають, що зменшення грошової пропозиції може призвести до зменшення попиту, що приведе до спаду виробництва, що у свою чергу посилить інфляцію.

Насправді все залежить від ситуації на ринку. Якщо при нееластичному пропозиції товарів підвищити грошову масу, то це призведе тільки до зростання цін - інфляції.

Якщо ж на ринку пропозиція еластично (товарів багато - грошей не вистачає), то з підвищенням обсягу грошової маси збільшиться виробництво, отже, інфляція почне вщухати.

Кейнсіанці вважають, що головною проблемою в державному регулюванні є Підхльостування ефективного попиту, а не боротьба з інфляцією, яка повинна носити регульований характер.

Монетаристський підхід.

На 70-ті роки припадає криза кейнсіанства. Над ідеями цієї школи беруть верх ідеї монетаризму, головним теоретиком якого є Мільтон Фрідман, відомий американський економіст.

Монетаристи вважають, що ринкова економіка є внутрішньо стійкою системою. Всі несприятливі моменти - наслідок нерозумного втручання держави, яке необхідно звести до мінімуму.

Монетаризм робить упор на грошах. Представники цієї школи вважають, що зв'язок між ВНП і грошовою масою більш міцна, ніж між інвестиціями і ВНП. Такий висновок робиться з рівняння І. Фішера:

МхY = PхG

(M - грошова маса, Y - швидкість грошового обігу, Р - індекс цін, G - кількість товарів). Адже якщо порахувати, що ВНП = PхG, а Y стабільна (або її зміни передбачувані), то ВНП безпосередньо залежить від маси грошей, що перебувають в обігу.

На закінчення хотілося б відзначити, що сучасні моделі грошової політики базуються і на кейнсіанських і на монетаристських ідеях.

Формування в нашій країні ринкових відносин об'єктивно зумовлює оволодіння всім спектром механізмів економічного регулювання. Існуючі часом уявлення про стихійність економічних процесів в ринковій економіці не мають під собою грунту. Регулюються, і досить жорстко, практично всі основні відносини, що визначають ефективність і життєздатність економіки в цілому. Серед них своєю значимістю виділяються і грошово-кредитні інструменти.

Основні інструменти грошово-кредитної політики.

Вище нами були викладені цілі грошово-кредитного регулювання. Розглянемо тепер основні інструменти, за допомогою яких центральний банк проводить свою політику по відношенню до комерційних банків. До них відносяться в першу чергу зміна ставки рефінансування, зміна норм обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку з цінними паперами та іноземною валютою, а також деякі заходи, що носять жорсткий адміністративний характер.

.2 Бюджетно-податкова політика

Уряд має можливість впливати на економічну ситуацію за допомогою не лише грошово-кредитної, але і бюджетно-податкової політики. Під бюджетно-податковою політикою розуміються рішення, що приймаються урядом щодо загального рівня державних закупівель або податків.

Зміни в державних закупівлях. Коли уряд змінює державні закупівлі товарів і послуг, воно безпосередньо впливає на криву сукупного попиту. Припустимо, наприклад, що Міністерство оборони розміщує замовлення на 20 млрд. гривень на нові винищувачі. Компанія, що одержала державне замовлення, збільшує виробництво. Збільшення попиту на продукцію компанії відбивається в збільшенні сукупного попиту на товари і послуги, і крива сукупного попиту переміщується вправо.

Виявляється, що крива сукупного попиту зміститься вправо не на 20 млрд. гривень. Існують два ефекти, які роблять величину зсуву сукупного попиту відмінною від змін у державних закупівлях: ефект мультиплікатора і ефект витіснення. [5, 278-281]

Ефект мультиплікатора. Коли уряд приймає рішення про нове замовлення на 20 млрд.гривень, безпосередній ефект підвищення обсягу попиту - зростання зайнятості і прибутку виконавця держзамовлення. Але оскільки збільшуються заробітки робітників і прибуток власників фірми, зростуть витрати на споживчі товари. Державні закупівлі збільшують попит на продукцію фірм, що випускають предмети споживання. Оскільки кожна гривня, витрачена урядом, підвищує сукупний попит на товари і послуги більше, ніж на гривню, кажуть, що державні закупівлі мають ефект мультиплікатора щодо сукупного попиту. Проте на цьому дія ефекту мультиплікатора не закінчується. Оскільки споживчі витрати зростають, фірми-виробники наймають більша кількість працівників, і їхній прибуток зростає. Високі заробітки і прибутку зумовлюють збільшення споживчих витрат і т. д. Таким чином, більш високий попит веде до зростання доходів, що, у свою чергу, веде до ще більш значного попиту. Сумарний ефект відносно кількості товарів і послуг, на яке пред'являється попит, виявиться набагато більше початкового ефекту, викликаного безпосереднім збільшенням державних закупівель.

Ефект мультиплікатора, що виникає внаслідок реакції споживчих витрат на підвищення рівня попиту, може бути посилений реакцією з боку інвестицій. Наприклад, літакобудівна фірма могла б у відповідь на підвищений попит на літаки прийняти рішення про покупку більшої кількості обладнання або будівництво ще одного заводу. У такому разі підвищення попиту з боку уряду сприяє зростанню потреби в інвестиційних товарах. Така позитивна зворотній зв'язок між попитом та інвестиціями називається інвестиційним акселератором.

Обчислення мультиплікатора державних закупівель. Гранична схильність до споживання (МРС) - та частина додаткового доходу, яку домашнє господарство направляє на споживання, а не на заощадження. Припустимо, що гранична схильність до споживання дорівнює 3 / 4. Це означає, що з кожного заробленого рубля домашнє господарство зберігає 25 копійок і витрачає 75 копійок.

Щоб виміряти сумарний ефект, що надається на сукупний попит збільшенням державних закупівель, ми проаналізуємо окремі етапи процесу, який починається, коли уряд приймає рішення про фінансування закупівель (20 млрд. гривень). На цю ж суму зростають доходи (заробітки і прибутку). Збільшення доходів, у свою чергу, веде до підвищення споживчих витрат на МРС × 20. Отже, на цю суму (15 млрд. гривень) зростають доходи робітників і власників фірм-виробників споживчих товарів. Друге збільшення доходів означає нове підвищення споживчих витрат на МРС × (МРС × 20). Ці збільшення доходів внаслідок зворотного зв'язку тривають і далі.

Щоб знайти сумарний ефект урядових витрат щодо попиту на товари і послуги, ми складаємо все збільшення:

Зміна державних закупівель = 20 млрд.

Перша зміна споживання = МРС × 20 млрд.

Друга зміна = MPC × MPC × 20 млрд. = MPC2 × 20 млрд.

Загальна зміна попиту = (1 + МРС + МРС2 + ...) × 20 млрд.

Тут "..." означає нескінченне число доданків. Використовуючи формулу суми членів геометричної прогресії, одержимо:

Мультиплікатор = 1 + МРС + МРС2 + МРС3 + .... = 1 / (1 - МРС).

Даний мультиплікатор дає нам значення додаткового попиту на товари і послуги, породжуваного кожним додатковим рублем державних закупівель.

Наприклад, якщо МРС = 3 / 4, мультиплікатор державних закупівель дорівнює 1 / (1 - 3 / 4), тобто дорівнює 4. У цьому випадку 20 млрд. гривень державних закупівель збільшують сукупний попит на 80 млрд. гривень.

Ефект витіснення. Ефект мультиплікатора передбачає, що наслідком бюджетно-податкової політики може бути більше, у порівнянні зі зміною обсягу державних закупівель, збільшення сукупного попиту. Однак економічна політика держави може супроводжуватися ефектом, що діє в протилежному напрямку. Збільшення державних закупівель стимулює попит на товари і послуги, але воно ж викликає підвищення процентної ставки, наслідком чого стає скорочення попиту на товари і послуги. Зменшення попиту, викликане бюджетної експансією, називається ефектом витіснення.

Збільшення попиту з боку уряду веде до підвищення доходів робітників і власників фірм. Зі зростанням доходів домашні господарства планують купувати більшу кількість товарів і послуг і, як результат, вирішують збільшити частку свого багатства в ліквідній формі. Тобто збільшення доходів, викликане бюджетної експансією, призводить до підвищення попиту на гроші.

Коли збільшення рівня доходів викликає зсув кривої попиту на гроші вправо, з MD1, до MD2, для збереження рівноваги попиту та пропозиції процентна ставка повинна підвищитися від г1 до r2.

Збільшення процентної ставки, у свою чергу, веде до зменшення обсягу попиту на товари і послуги. Зокрема, знижується попит на виробничі капіталовкладення та інвестиції в житлове будівництво. Отже, зростання державних закупівель, збільшуючи попит на товари і послуги, витісняє інвестиції, що скорочує вплив державних закупівель на сукупний попит. Збільшення урядових витрат приводить до зрушення кривої сукупного попиту з AD1 до AD2, але внаслідок ефекту витіснення вона повертається до AD3.

Підіб'ємо підсумки. Коли уряд приймає рішення про нові державні закупівлі, сукупний попит на товари і послуги зростає, але величина приросту визначається співвідношенням значень ефектів мультиплікатора і витіснення. [6, 78-79]

Зміни оподаткування. Інший важливий інструмент бюджетно-податкової політики - зміна рівня оподаткування. Коли уряд скорочує податки, реальні доходи домашніх господарств збільшуються, частина приросту витрачається на придбання споживчих товарів. У результаті крива сукупного попиту зрушується вправо. Збільшення податків веде до зниження витрат домогосподарств і зміщення кривої сукупного попиту ліворуч.

Величина зміни сукупного попиту, що виникає внаслідок зміни рівня оподаткування, також залежить від ефектів мультиплікатора і витіснення. Коли уряд знижує податки, заробітна плата і прибутки зростають, що стимулює збільшення споживчих витрат (ефект мультиплікатора). У той же час зростання доходів означає підвищення попиту на гроші і, відповідно, процентних ставок. Високі процентні ставки здорожують запозичення, що веде до зниження інвестиційних витрат (ефект витіснення). У залежності від співвідношення ефекту мультиплікатора і ефекту витіснення зсув сукупного попиту може бути більшим або меншим, ніж викликало його зміну в оподаткуванні.

Ще одна важлива детермінанта величини зміни сукупного попиту, викликаний введенням нових податків, - подання домашніх господарств про стійкість змін в оподаткуванні. Припустимо, що уряд оголошує про скорочення прибуткового податку. Приймаючи рішення про використання додаткових доходів, домашні господарства повинні представляти, чи є вони довгостроковими. У цьому випадку скорочення податків робить істотний вплив на сукупний попит. Навпаки, якщо домашні господарства оцінюють зміни в оподаткуванні як тимчасові, їх витрати зростуть несуттєво. У цьому випадку вплив скорочення оподаткування на сукупний попит невеликий.

.3 Валютна політика

Економічні, політичні та культурні зв’язки між різними країнами опосередковуються рухом грошових коштів, пов’язаних з оплатою товарів і послуг, ввезенням і вивезенням капіталів. Цей рух коштів у міжнародних зв’язках визначає зміст валютних відносин. Зрозуміло, що глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему визначають істотне зростання ролі валютних відносин, а відтак і підвищують значення відповідних функцій держави з їх регулювання, що на практиці здійснюється у формі відповідної валютної політики.

Валютна політика - це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Зміст стратегічних завдань валютної політики визначає її як органічну складову економічної політики держави в цілому. Стратегічними завданнями валютної політики є: 1) забезпечення стійкого економічного зростання; 2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції); 3) сприяння високому рівню зайнятості в національному господарстві (низький рівень безробіття); 4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни).

Незважаючи на те, що валютна політика є невід’ємною складовою макроекономічної політики держави загалом, вона має і цілий ряд своїх специфічних завдань, котрі визначають її роль саме у регулюванні валютної сфери економічних відносин. Такими специфічними завданнями валютної політики, зокрема, є:

·              забезпечення стабільного функціонування внутрішнього валютного ринку країни і недопущення кризових та спекулятивних явищ;

·              сприяння нормальній організації грошового обігу в країні для забезпечення товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

·              створення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій;

·              підтримання стабільного рівня обмінного курсу національної валюти на грошовому ринку й забезпечення належної купівельної спроможності національної грошової одиниці;

·              оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для своєчасного погашення зовнішньої заборгованості;

·              лібералізація або обмеження можливостей суб’єктів господарювання у здійсненні валютних операцій залежно від загальних цілей економічної політики держави.

У зв’язку з тим, що до суб’єктів валютної політики можна віднести всіх учасників валютних відносин, сам процес реалізації валютної політики відбувається на трьох основних рівнях:

) рівень підприємств, організацій і банків, що володіють значними обсягами валютних коштів, беруть активну участь у валю-

тних відносинах та формують власну валютну політику;

) рівень національних держав, котрі в особі їхніх урядів та центральних банків розробляють валютну політику, що визначає особливості поведінки всіх інших суб’єктів валютних відносин;

) міждержавний рівень, на якому формування валютної політики відбувається на основі міжнародних угод у валютній сфері.

Найважливішим є процес формування і реалізації валютної політики на національному рівні, що здійснюється державою в особі центрального банку країни. При цьому здійснення центральним банком своїх функцій як головного органу монетарного регулювання економіки визначає тісний зв’язок між його грошово-кредитною та валютною політикою. Цей взаємозв’язок насамперед визначається таким:

по-перше, і валютна, і грошово-кредитна політика проводяться єдиним державним органом - центральним банком. Це створює належні організаційні можливості для координації зусиль його підрозділів у проведенні відповідних регулятивних заходів як на грошовому, так і на валютному ринку країни, дає змогу виробляти єдину стратегію і тактику дій щодо впливу на операції суб’єктів обох цих ринків;

по-друге, стратегічні завдання валютної політики відповідають стратегічним цілям грошово-кредитної політики центрального банку (див. розд. 9), що вказує на підпорядкованість здійснюваних центральним банком країни регулятивних заходів єдиним стратегічним завданням державної економічної політики - насамперед стабільність національних грошей, економічне зростання, висока зайнятість;

по-третє, ряд інструментів грошово-кредитної політики центральний банк використовує для реалізації завдань валютної політики. Так, зокрема, дисконтна (процентна) політика, операції на відкритому ринку, встановлення обов’язкових резервних вимог можуть використовуватися центральним банком для активного впливу на кон’юнктуру валютного ринку країни, а також відповідно на динаміку обмінного курсу національної валюти.

Попри зазначені обставини, необхідно пам’ятати, що валютна політика є цілком самостійним напрямом діяльності центрального банку, а тому для її реалізації нарівні із загальними інструментами монетарної політики він використовує цілий ряд специфічних інструментів, спрямованих на регулювання саме валютного ринку (валютні інтервенції, девальвації і ревальвації, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів).

Крім того, необхідною умовою успішного проведення валютної політики є зв’язок її не лише з грошово-кредитною політикою центрального банку, а й із тими цілями та завданнями, які ставляться перед економічною політикою держави загалом, і насамперед її бюджетною, податковою та зовнішньоекономічною політикою, що передбачають особливості акумулювання та перерозподілу значної маси грошових ресурсів у національній економіці. Усе це безпосередньо позначається і на стані валютних відносин.

Важливе значення для розуміння сутності і цілей валютної політики має поділ її на два основні види: поточну (короткострокову) і структурну (довгострокову).

Основними цілями поточної валютної політики є забезпечення рівноваги платіжного балансу, стабільного рівня валютного курсу та створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності. Дані цілі передбачають вплив центрального банку на ті операції економічних агентів, котрі вони проводять на валютному ринку країни. Отже, саме функціонування валютного ринку є основним об’єктом впливу поточної валютної політики центрального банку.

Валютний ринок - це система економічних відносин, пов’язаних із купівлею-продажем іноземних валют та платіжних документів, виражених в іноземних валютах. Валютний ринок виконує в економіці кожної країни цілий ряд важливих функцій; а саме: 1) своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; 2) диверсифікацію валютних резервів; 3) страхування валютних ризиків; 4) отримання прибутку учасниками ринку у формі різниці курсів валют; 5) надання й отримання кредитів для міжнародних торговельних операцій. Важливе значення вказаних функцій для забезпечення нормальних умов зовнішньоекономічної діяльності визначає об’єктивну потребу в проведенні поточної валютної політики, спрямованої на державне регулювання системи відносин, які складаються на валютному ринку. Суб’єктами цього ринку є, по суті, всі учасники економічних відносин, котрі здійснюють валютні операції.

Під валютними операціями слід розуміти всі операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, у тому числі операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов’язані з увезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей. Іншими словами, повсякденний рух валютних цінностей між учасниками економічних процесів є об’єктом регулятивного впливу поточної валютної політики держави.

Що стосується стратегічних завдань у сфері валютних відносин, то на їх вирішення спрямована структурна валютна політика.

Структурна валютна політика - це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, напрямлених на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі. Спрямованість цих змін визначає такі найважливіші елементи світової валютної системи, як роль золота і резервних валют у міжнародних розрахунках, режими валютних курсів і паритетів, механізми вирівнювання платіжних балансів, функції міжнародних валютно-кредитних організацій.

На практиці зміст валютної політики держави може змінюватися історично залежно від типу економіки, рівня розвитку національного господарства, а також еволюції світової валютної системи. Саме розвиток останньої визначає загальні організаційні засади реалізації валютної політики у кожній країні. Річ у тім, що на національному рівні валютна політика юридично оформляється у вигляді певного валютного законодавства, тобто в сукупності правових норм, котрі регламентують порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні. Проте на міжнародному рівні мова може йти лише про міждержавні валютні угоди, що визначають міжнародні правові аспекти організації валютних операцій. Сукупність таких угод у кожен конкретний історичний період і утворює структуру світової валютної системи, а відтак і зміст відповідної валютної політики.

Розділ 2. Аналіз взаємозв’язку грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

2.1 Аналіз грошової політики держави

Утримання інфляції в Україні в прийнятних межах виключно монетарними методами в поточних економічних умовах неможливе. Про це йдеться у монетарному огляді Національного банку України за 2007 рік, опублікованому на офіційному сайті НБУ. Наслідком заборони інфляції монетарними методами можуть бути втрати в економічному зростанні без отримання відчутного ефекту щодо зниження цін. З урахуванням цього НБУ готовий максимально погоджувати свої дії з урядом", наголошується в монетарному огляді НБУ.

Головною причиною інфляції стала невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці

Рівень доларизації економіки зменшився, рівень монетизації - виріс

Згідно з оглядом, НБУ, зокрема, готовий погоджувати дії з урядом в питаннях грошово-кредитної і фіскальної політики, розвитку фінансових ринків, нівеляції негативного впливу зовнішніх чинників на фінансову стабільність.

Як відомо, Держбюджет-2008 заснований на прогнозі інфляції на рівні 9,6% за зростання реального ВВП - 6,8%. Проте інфляція в Україні в грудні 2007 року склала 2,1%, а з початку року її значення досягло 16,6%. Нацбанк, здійснюючи регулювання грошово-кредитного ринку, підтримуватиме таку динаміку грошової маси, яка б, з одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншої - не створювала загрози для динаміки цін, - вказується в огляді.

При цьому НБУ нагадує, що за підсумками 2007 року монетарна база зросла на 46% - до 141,9 млрд грн, грошова маса збільшилася на 51,7% - до 396,2 млрд грн, а обсяг готівки поза банками підвищився на 48,2% - до 111,1 млрд грн. При цьому на 2008 рік запланований приріст грошової маси на 30-35%, а монетарної бази на 24-29%. Втім, згідно з оглядом, прогнозні орієнтири темпів зростання цих монетарних агрегатів на 2008 рік можуть бути переглянуті, зокрема, з урахуванням очікуваної зміни державного бюджету. Щодо очікуваної валютної політики, в огляді наголошується, що НБУ має намір забезпечувати прогнозовану динаміку обмінного курсу гривні до долара США в рамках, встановлених основними принципами грошово-кредитної політики на 2008 рік (4,95-5,25 грн/1 долар). У огляді також зазначається, що в 2007 році прямий внесок монетарного чинника в зростання індексу споживчих цін був помірним - лише 3,7 п.п.

При цьому, за оцінкою НБУ, головними причинами прискорення інфляції в минулому році стало накопичення макроекономічних дисбалансів, обумовлене неефективним управлінням економікою протягом останніх років. Невідповідність темпів зростання зарплати і продуктивності праці впливала на ціни з боку пропозиції унаслідок збільшення вартості трудових ресурсів. А неадекватність співвідношення зростання ВВП і доходів населення - на ціни з боку попиту, - повідомляється в огляді. Крім того, за оцінкою НБУ, прискорене зростання доходів населення в минулому році стало причиною високих темпів нарощування кредитування, але попит на кредити задовольнявся за рахунок активних зовнішніх запозичень: обсяг кредитів фізичним особам в 2007 році зріс на 97,9%, тоді як загальний обсяг кредитних вкладень збільшився на 74,1%. За таких обставин, навіть в умовах негативного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, обсяг інтервенцій Нацбанку з купівлі валюти в 2007 році складав 7,6 млрд доларів, - зазначається в документі. За оцінкою НБУ, вплив збільшеного кредитування населення на інфляцію був обмеженим - переважно отримані кошти спрямовувались українцями на купівлю нерухомості і товарів, ціни на яких мають незначний вплив на загальний індекс споживчих цін (імпортна побутова техніка, автомобілі).

Рівень доларизації економіки зменшився, рівень монетизації - виріс.

Також, згідно зі звітом НБУ, рівень доларизації економіки України за підсумками 2007 року скоротився до 22,7%, тоді як за підсумками 2006 року він складав 26,97%. Процес зменшення доларизації економіки поки є нестійким. У структурі ресурсної бази банків продовжує збільшуватися частка термінових внесків (депозитів) інших банків і кредитів, які отримані від інших банків у загальному обсязі зобов'язань банків. У 2007 році ця частка збільшилася з 22,8% до 29,4%, - наголошується в огляді НБУ. За даними НБУ, частку міжбанківських зобов'язань банків складають кошти, залучені від нерезидентів. При цьому в 2007 році збереглася тенденція превалювання в структурі кредитних угод у іноземній валюті: об'єм кредитів, наданих в іноземній валюті, виріс на 75,4%, тоді як в гривні - на 72,7%. Валютний ринок України стабільно розширювався і демонстрував стійке домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї, чому сприяв майже 42%-ий приріст валютних надходжень. Їх основним джерелом була виручка від експорту товарів і послуг, - указується в огляді. У огляді також наголошується, що на наявному сегменті валютного ринку протягом 2007 року домінував попит на іноземну валюту, який перевищив її пропозицію на 4,4 млрд доларів (у 2006-му - на 3,6 млрд). Крім цього, в огляді зазначається, що в 2007 році безготівковий обмінний курс гривні в купівлі клієнтами доларів США змінювався в діапазоні від 5,07 до 5,0 грн/1 долар, а наявний з продажу банками - від 5,08 до 5,01 грн/1доллар.

Щодо фондового ринку країни - в огляді наголошується, що загальний обсяг торгів цінними паперами на торговому майданчику ПФТС в 2007 році виріс на 48,47% в порівнянні з 2006 роком - до 28,21 млрд грн: за рік індекс ПФТС виріс до 1174,02 пункту (на 135,3%). В порівнянні з рівнем доларизації, що впав, рівень монетизації економіки України в 2007 році виріс до 46,5% з 44,44% за підсумками 2006 року. Певним чином розширення грошової пропозиції абсорбувалося за рахунок процесу ремонетизації економіки: у 2007 році розрахунковий рівень монетизації економіки, за оперативними даними, збільшився майже на 10% - до 46,5%", - наголошується в монетарному огляді НБУ. У огляді також вказується, що вартість ресурсів на міжбанківському кредитному ринку протягом більшої частини минулого року коливалася в рамках 1,5-2,5% .

2.2 Аналіз бюджетно-податкової політики держави

Аналіз впливу основних інструментів бюджетно-податкової політики на трансформацію ринкових структур із метою забезпечення оптимальних монопольно-конкурентних тенденцій у національній економіці, прийнятного рівня інтенсивності конкуренції.

Загальновизнано, що бюджетно-податкова політика є важливою складовою економічної політики держави, яка впливає (конструктивно або деструктивно) на трансформацію ринкових структур у межах національної економіки. Під трансформацією ринкових структур ми розуміємо форму розвитку останніх, пов'язану з постійним перетворенням з одного їх типу на інший під впливом об'єктивних (глобалізація, розвиток виробничих та інформаційних технологій, зміна форм і методів ведення конкурентної боротьби) та суб'єктивних (опортуністична поведінка окремих господарюючих суб'єктів, дії органів влади й управління, вплив неформальних інститутів та інституцій) чинників.

Ринкова структура - це внутрішня будова ринку, яка описується складною сукупністю горизонтальних зв'язків і економічних відносин, що виникають між окремими суб'єктами економічної діяльності (елементами системи) чи їх групами (мікросистемами); характеризується розміром фірм, які постачають певний товар на ринок, наявністю товарів-аналогів, класифікацією покупців на ринку, умовами входу на нього, доступністю інформації про стан ринку та іншими даними щодо реалізації товарів.

Усі ринкові структури можна об'єднати у дві великі групи. До першої групи належать ринкові структури, що характеризуються високою інтенсивністю конкуренції: досконала конкуренція, монополістична, олігополія (ситуація відсутності домовленості між учасниками ринку) та квазіконкурентний ринок. Другу групу становлять ринкові структури, конкуренція між учасниками яких відсутня або дуже слабка. Це ринки чистої монополії, з домінуючою фірмою, олігополії (ситуація наявності узгодженої поведінки між учасниками). Головним завданням держави за таких умов є сприяння інтенсифікації конкуренції на внутрішньому ринку, створення умов для трансформації низькоконкурентних ринкових структур у висококонкурентні. Для української держави стратегічним пріоритетом є сприяння формуванню ринкових структур із високою інтенсивністю конкуренції.

Загальновідомо, що розвиток конкуренції залежить від створених у суспільстві умов для розвитку підприємництва. Однією з таких умов є ефективність податкової системи й податкової політики. У свою чергу, податкова політика як складова фінансової й економічної політики держави залежить від того, яку роль остання відіграє в економічних процесах і наскільки активно вона втручається в ринковий само- регулятивний механізм.

Податкове середовище, в якому функціонує підприємство, є одним із факторів, що визначають його конкурентоспроможність поряд із якістю продукції й послуг, наявністю ефективної стратегії маркетингу і збуту, рівнем кваліфікації персоналу й менеджменту, технологічним рівнем виробництва, доступністю джерел фінансування тощо. Ефективна й виважена податкова політика опосередковано сприяє розвиткові конкуренції між суб'єктами господарювання, зменшує можливості реалізації ринкової влади домінуючими (чи монопольними) господарюючими суб'єктами та стимулює раціональність їх поведінки.

Однак очевидно й інше: внаслідок нестабільності законодавства податкова політика перешкоджає зусиллям суб'єктів підприємництва в розвитку виробництва й підвищенні ефективності їх діяльності. Така постановка питання зобов'язує проаналізувати роль чинної податкової політики в Україні, її вплив на розвиток та інтенсифікацію конкуренції на внутрішньому ринку.

Узагальнюючим показником, що характеризує податкову систему в цілому, є показник обтяжливості. Так, за обтяжливістю для ведення бізнесу українська податкова система вже кілька років поспіль посідає передостаннє місце серед усіх податкових систем світу, поступаючись лише білоруській. Сукупне податкове навантаження в нашій державі майже вдвічі перевищує цей показник для групи країн, до яких належить Україна за рівнем ВВП на особу населення, та дискримінує власних товаровиробників порівняно з іноземними конкурентами.

Втім, обтяжливість податкової системи України визначається не так величиною податкових ставок, як складністю й нестабільністю вітчизняної системи податкового законодавства.

Хоча за даними українських дослідників станом на 01.01.2008 в Україні діяло 26 загальнодержавних та 14 місцевих податків і зборів, згідно із соціологічними дослідженнями суб'єкти господарювання в середньому сплачують 9-12 податків і обов'язкових зборів. Як показує аналіз, система переобтяжена численними дрібними податками, витрати на облік, контроль і адміністрування яких перевищують надходження від їх сплати.

За даними звіту "Ведення бізнесу 2008" (Doing Business 2008), п'ятого із серії щорічних видань Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації (IFC), на оформлення і сплату податків компанії щороку витрачають по 2185 годин робочого часу. Для порівняння: в Естонії існує лише 11 видів податкових платежів, а часові витрати на їх оформлення становлять 104 години на рік (у 21 раз менше, ніж в Україні), в Казахстані - відповідно 34 і 156 (у 14 разів). Така кількість податкових платежів та витрати часу на їх оформлення і сплату, безперечно, стримують розвиток підприємницької активності, а отже, й конкуренції на ринках товарів і послуг.

Слід зазначити, що податковий тягар посилюється стосовно підприємств, які працюють у офіційному секторі економіки, внаслідок того, що близько 50 % підприємств перебувають у "тіні". Крім того, близько третини підприємств офіційного сектору економіки протягом 2006-2008 років були збитковими.

За січень - лютий 1009-го їх частка збільшилася до 43,2 %3. Таким чином, увесь тягар податку на прибуток лягає на менш ніж третину функціонуючих вітчизняних підприємств, знижує їх конкурентоспроможність порівняно з іноземними компаніями й вітчизняними підприємствами, які працюють у тіньовому секторі, Негативний вплив на трансформацію ринкових структур мають також фактичні відмінності в режимі оподаткування українських компаній (у тому числі можливість реструктуризувати заборгованість на різних умовах), що сприяє посиленню ринкової влади тих учасників, які користуються податковими преференціями, та, навпаки, обмежує конкурентоспроможність інших.

Свідченням цього є, зокрема, той факт, що різні податкові пільги здебільшого надавалися збитковим підприємствам, із застарілим і спрацьованим обладнанням.

Дестимулюючим чинником розвитку конкуренції є також нераціональна структура пільг. Так, у галузі машинобудування частка пільг у загальній сумі сплаченого податку у 2007 році дорівнювала 0,7 %. Для прикладу, у фінансовому секторі цей показник становить 126,3 %, в торгівлі - 8,2 %. Наслідком такої практики стали консервація техніко-економічного базису й неможливість у стислі строки ініціювати перехід до постіндустріальної виробничої формації.

Не викликає сумніву й той факт, що через нагромадження податкових пільг набули розвитку тіньові схеми ухилення від оподаткування та утворилася національна олігархія. В результаті пільгами користувались підприємства й галузі, що спроможні вийти із кризи й розвиватися й без довгострокового пільгового режиму оподаткування та які не є основою підвищення конкурентоспроможності національної економіки. А ринково орієнтовані підприємства, що потребують фінансової підтримки для освоєння нових ринків, технологій, продуктів, навпаки, змушені платити більшу частину податків. Крім того, вітчизняна практика засвідчує, що стимулювання шляхом надання податкових пільг призводить до значних

зловживань при їх використанні.

Таки чином, необгрунтована з боку держави диференціація платників податків не забезпечує реалізації такого принципу оподаткування, як обов'язковість. "Сплачувати податки й помирати мусить кожний", - писав американський науковець і політичний діяч Бенджамін Франклін. Недотримання основних принципів оподаткування, безперечно, знижує стимули до підвищення виробничої ефективності в пересічних платників податків, котрі позбавлені податкових пільг, можливості активно запроваджувати нововведення, призводить до нерівномірного розподілу податкового тягаря, а отже, стримує розвиток конкуренції на ринку.

Проблема посилюється також нестабільністю податкового законодавства, зумовленою численними змінами й доповненнями до чинних нормативно-правових) актів, зокрема щодо порядку сплати податків, зборів і обов'язкових платежів. Це, у свою чергу, ускладнює здійснення розрахунків зі сплати податкових платежів, веде до порушення податкового законодавства.

Закони, які регламентують податкову систему в Україні, постійно змінюються з метою їх узгодження із процесами, що мають місце в житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. А податкова політика, яка проводиться в державі, не має логічного обгрунтування макро- й мікроекономічних наслідків її запровадження. Слід погодитись із авторитетним фахівцем з питань розвитку підприємництва і проблем оподаткування в Україні.

Варналієм, що за таких умов становище суб'єктів підприємництва є критичним: більшість із них не в змозі відстежити всі зміни, а тому не знають, що саме, коли та в якому порядку вони повинні платити.

І справді, через складність і заплутаність податкового поля країни виникла ситуація, коли майже всі підприємства стали порушниками законів. Так, за 2007 рік органами державної податкової служби було виявлено порушення податкового законодавства у 95,2 % юридичних осіб від загальної кількості перевірених. Значний негативний вплив створюється також унаслідок безсистемного втручання органів державної влади у процес формування податкової системи.

Обтяжливість податкової системи для ведення бізнесу разом із високим рівнем корумпованості державних інститутів, нечесними методами конкурентної боротьби призвела до того, що протягом 2005-2007 років скоротилося число підприємств ряду галузей національної економіки, зокрема: в сільському господарстві (разом із мисливством і лісовим господарством) - на 5,6 %; у роздрібній торгівлі - на 5,7 %; у переробній промисловості - на 1,2 %, у тому числі в легкій промисловості - на 10,5 %; у виробництві харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - на 8,9 %; у галузі машинобудування - на 3,3 %; у деревообробній промисловості - на 2,6 %8. Ще тривожніші тенденції розвитку конкурентного середовища в Україні виявилися у другій половині 2008 року внаслідок розгортання економічної кризи.

Однією з них є зменшення інтенсивності конкуренції навіть на структурно конкурентних товарних ринках країни, на яких функціонує значна кількість учасників. Так, за даними кон'юнктурних обстежень, проведених Антимонопольним комітетом України у 2008 році, в будівництві відсоток опитуваних, які відзначили, що їхню роботу стримує висока конкуренція з боку вітчизняних будівельників у II-III кварталах, знизився порівняно з III кварталом 2007-го з 36 % до 32 %; у оптовій і роздрібній торгівлі - на 2,2 %, а порівняно з періодом 2000-2002 років, коли інтенсивність конкуренції була найбільшою, - на 22-34 %; на транспорті частка підприємств, що оцінюють рівень конкуренції як високий, зменшилася з максимуму (70%) у 2004 році до 58 % у 2008-му.

Розширюючи контекст, зазначимо, що реалізація конкурентної політики передбачає мінімальне втручання в економічні відносини та їх корегування шляхом ухвалення важливих законів, які враховують інтереси суспільства й відповідають на запити підприємницького співтовариства в цілому. Поява законодавчих норм, що обмежують конкуренцію та сприяють монополізації ринку, має контролюватися громадянським суспільством.

У свою чергу, шляхом здійснення податкової політики та реалізації норм законодавства про податки і збори держава не просто наповнює бюджет, а й ефективно реалізує свої функції в економічній сфері, спираючись на конституційні засади підприємницької діяльності. Таким чином, попри відмінність моделей реалізації конкурентну й податкову політику об'єднує спільна мета - поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату, забезпечення ефективного функціонування механізму національного ринку на основі формування ефективних типів ринкових структур із високим рівнем інтенсивності конкуренції.

На сьогодні у світі реалізуються дві основні моделі податкової політики: ліберально-обмежена й соціально-напружена. Перша модель характерна для країн, економічна політика яких спрямована головним чином на нарощування (відновлення) виробництва товарів, вихід та експансію на нові зовнішні ринки, зростання доходів населення за рахунок розвитку його підприємницької активності. У рамках цієї моделі жорстко обмежується частка податкових вилучень (за одночасного обмеження соціальних гарантій), надаються широкі податкові пільги для інвестицій у виробничому секторі.

Органи влади не прагнуть втручатися в регулювання підприємницької діяльності та утримуються від надання особливих гарантій учасникам ринкових відносин із забезпечення стабільності національної валюти й обмеження зростання зовнішнього боргу. Ліберально-обмежена модель на сучасному етапі є характерною для Бразилії, Мексики, Китаю.

Друга модель властива постіндустріальним країнам, які поки що змушені підтримувати високі стандарти споживання й соціального забезпечення основної маси населення. З метою структурної перебудови економіки та захоплення позицій на ринках високотехнологічної продукції вони вибудовують таку ієрархію пріоритетів: пріоритети "першої категорії" - насамперед зменшення нерівності в розподілі доходів, забезпечення зайнятості населення; пріоритети "другої категорії" - розробка і проведення цілеспрямованої структурної політики, експансія на сі вий ринок капіталів, використання фінансових ресурсів шляхом нарощування: нинішнього боргу, концентрації передових знань та їх носіїв у своїх національних жах. Для системи оподаткування характерні високі ставки податків, усуне податкових обмежень на міжнародну міграцію капіталів із метою контролю інтиційної політики інших країн тощо.

Порівнюючи зазначені моделі податкової політики з формами (моделя конкурентної політики, можна помітити подібність заохочувальної форми конірентної політики до ліберально-обмеженої моделі та протекціоністської форми;

Соціально-напруженої моделі податкової політики за наявності розбіжностей у використовуваному інструментарії. Слід наголосити, що податкові концепції залежать від того, ким є їх автори критиками чи апологетами активного втручання держави в економіку.

Беззаперечної визнається всіма економістами лише той факт, що податкова політика держави істотно впливає на економічні процеси.

При цьому, як слушно зазначає А.А Соколов не слід забувати, що:

) наука не може точно визначити наслідки тієї чи іншої дії держави в галузі податків. Це зумовлено тим, що економічна система постійно розвивається, тому знання, які були здобуті про неї в минулому, на даний момент можуть знецінитися, що сприятиме неоднозначному тлумаченню економічних процесів теоретичних дослідженнях. Звідси й різні погляди на конкретні заходи у сфері податків;

) податкова політика, порівняно з іншими методами стимулювання виробництва, має певну неповороткість, що пов'язано із законодавчим затвердженням будь-яких податкових змін. Це призводить до тор, що, по-перше, найрадикальніші зміни можуть бути блоковані, а по-друге, ці зміни, як правило, виявляються запізнілими стосовно реальних потреб;

) податкова політика обмежена у стимулюванні економічних процесів, оскільки податки є лише частиною перерозподільних відносин, а тому не можуть істотно змінити відносини виробництва й розподілу, а лише скоригувати їх.

На сучасному етапі податкова політика повинна ґрунтуватися на ретельному аналізі економічної ситуації, орієнтуватися на довгострокові цілі стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних виробників, інноваційного розвитку економіки, що сприятиме збільшенню кількості вітчизняних підприємств, готових на рівних конкурувати з іноземними компаніями.

З цієї точки зору, в Україні доцільно реалізувати ліберально-обмежену модель податкової політики. До речі, такий підхід відповідає сучасним глобальним тенденціям. Ідеться про те, що в умовах глобалізації, зі збільшенням ступеня економічної інтеграції, підприємства одержують більше свободи у виборі переваг і можливостей, які надає зарубіжна економіка.

Це підвищує чутливість рішень щодо інвестування, розміщення бізнесу й оподаткування. В умовах глобалізації урядам дедалі важче встановлювати надмірне оподаткування, оскільки платникам стає дедалі легше перемістити свою діяльність у країну зі сприятливішим податковим кліматом. Отож країни дедалі частіше змушені скорочувати податкові ставки з метою запобігання "втечі" власної податкової бази до привабливіших юрисдикцій12. Таким чином, в умовах глобалізації загострюється податкова конкуренція.

Оподаткування в системі світогосподарських зв'язків, у якій щороку значно спрощується переміщення товарів, капіталів і робочої сили, набуває особливого значення. Сьогодні справджуються слова А. Сміта, котрий писав, що підприємець, "власник капіталу, є, власне, громадянином і всього світу та не пов'язаний із будь-якою країною. Він, не зволікаючи, залишить державу, в якій підлягає зневажливим обшукам заради оподаткування обтяжливим податком, або переведе свій капітал у країну, де він може вести справи та користуватися своїм майном без утисків".

Разом із тим, ми не підгримуємо думку тих економістів, які виступають за подальше зниження ставок оподаткування для суб'єктів господарювання в Україні14 та розширення податкових пільг15. Як відомо, ставка податку на прибуток в Україні становить 25 % і є нижчою, ніж у середньому по розвинутих країнах - членах ЄС (29,5 %)16. На наш погляд, недоцільно вводити й нові податкові пільги - їх і так чимало.

Для забезпечення стимулюючого впливу податкової політики на ефективність трансформації ринкових структур в українській економіці необхідно уніфікувати вітчизняну систему оподаткування, зменшити кількість різновидів податків, забезпечити стабільність податкового законодавства на перспективу та, що найважливіше, усунути необгрунтовану диференціацію суб'єктів господарювання, оптимізувавши систему надання різного роду податкових преференцій.

Із метою стимулювання розвитку конкуренції держава може ввести певні податкові преференції лише для тих компаній, які:

) протягом тривалого періоду (2-3 роки) демонструють зниження собівартості продукції шляхом упровадження прогресивних технологій, спрямованих на економію матеріальних, трудових, енергетичних та інших видів ресурсів;

) постійно спрямовують значну частину коштів на оновлення асортименту й підвищення якості продукції;

) інвестують у інтелектуальний капітал. І навпаки, тим компаніям, що є збитковими чи тривалий період не оновлюють товарний асортимент тощо, преференції потрібно скасувати. Такий підхід допоможе знизити податкове навантаження, забезпечить рівні можливості до всіх суб'єктів господарювання на певному ринку, сприятиме гармонізації податкової й конкурентної політики, головним завданням якої є формування та захист конкурентного середовища на ринках товарів і послуг.

Із метою сприяння розвиткові сектору малих і середніх підприємств як важливих суб'єктів конкуренції необхідним є збереження спрощеної системи оподаткування та її реформування через удосконалення процедур реєстрації та обліку платників, усунення можливостей щодо мінімізації податкових платежів, нейтралізацію! ефекту податкової дискримінації.

Нагадаємо, що на сьогодні в Україні існують три режими спрощеного оподаткування для суб'єктів малого підприємництва: єдиний податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20-ти до 200 грн на місяць та для юридичних осіб - за ставкою 6 % від виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, і за ставкою 10 %, якщо він не є платником ПДВ); фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20-ти до 100 грн на місяць); фіксований сільськогосподарський податок (0,03-0,45 % від грошової оцінки землі за рік). Причому запроваджені в 1998 році ставки оподаткування досі не переглядалися, тоді як індекс інфляції за останніх 10 років значно зріс.

З огляду на це ми підтримуємо думку провідних фахівців стосовно доцільності збереження спрощеної системи оподаткування, але за умови здійснення індексації показника єдиного податку й обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції за період 1998-2008 років. При цьому дуже важливо підвищити відповідальність суб'єктів малого підприємництва в разі порушення ними норм, які визначають порядок застосування спрощеної системи оподаткування тощо.

Крім того, дуже ретельного підходу вимагає використання бюджетного субсидіювання. Річ у тім, що юно може як сприяти досягненню поставлених цілей, так і знищити можливість зростання конкурентоспроможності економіки через гальмування структурних змін, активізацію міжгалузевої конкуренції та сприяння консервації застарілих технологій.

З огляду на прогресуючу глобальну конкуренцію й загрози економічному зростанню в довгостроковій перспективі одним із засобів підвищення конкурентоспроможності компаній на першій стадії розвитку є надання субсидій тим підприємствам і галузям, які демонструють прагнення та мають реальні шанси виходу на зовнішні ринки. Дуже важливою є також підтримка на початкових стадіях функціонування малого й середнього підприємництва, яке створить конкуренцію великому бізнесу. Загальновідомо, що на стадії становлення підприємств головним фактором підвищення конкурентоспроможності є переважно низька вартість продукції, ресурсів, праці, а основним джерелом технологічного розвитку - зовнішні ресурси знань, що поглинаються через імпорт, імітацію технологій і закупівлю ліцензій.

На жаль, в Україні практика субсидіювання є здебільшого неефективною та не лише не сприяє розвиткові конкуренції, а навпаки, забезпечує переваги окремим суб'єктам господарювання, наслідком чого є монополізація ринків неефективними господарюючими суб'єктами. Так, за певними розрахунками, обсяг державної допомоги промисловим підприємствам у 2002 році становив 4,318 млрд грн (приблизно 1,90 % ВВП). Для порівняння: обсяг підтримки промисловості у країнах ЄС становив лише 0,39 % ВВП18. Щоправда, попри скорочення обсягу допомоги внаслідок скасування українським урядом у 2005 році низки неправомірних пільг він досі залишається значним. Крім того, за словами голови Антимонопольного комітету України О. Костусєва, процес надання державної допомоги є досить непрозорим, а негативні наслідки виявляються, як правило, через певний час.

Слід зазначити, що державна допомога надається суб'єктам господарювання практично в усіх країнах із ринковою економікою та сприяє розв'язанню багатьох економічних і соціальних проблем. Однак іноді субсидіювання підприємств, як і надання податкових пільг, може створювати перешкоди для розвитку конкурентного середовища внаслідок створення нерівних умов конкуренції.

Виникає парадоксальна для ринкової економіки ситуація: збиткові, неефективні підприємства не тільки "успішно" функціонують, а й займають домінуючі позиції на ринку. Отож неконтрольоване надання державної допомоги спричиняє посилення монополізації економіки, створює умови для лобіювання певними групами й політичними силами власних інтересів, що вкрай негативно впливає на розвиток економіки, призводить до неефективного розподілу обмежених ресурсів. У зв'язку з цим доречно згадати слова одного із провідних дослідників проблем конкурентоспроможності, американського економіста Майкла Портера: "Роль держави повинна полягати в тому, аби "підштовхувати'' вітчизняну промисловість і спонукати її до розвитку, а не пропонувати "допомогу", що дає змогу промисловості не розвиватися". Таким чином, є потреба в подальших дослідженнях щодо можливого підвищення ефективності впливу бюджетно-податкової політики на формування в економіці ринків із високим ступенем розвитку конкуренції, а також у розробці відповідних рекомендацій стосовно регулювання вітчизняного бізнесу.

.3 Аналіз валютної політики дерави

За сучасних умов розвитку вітчизняної економіки та інтеграції України до світового економічного простору об’єктивно необхідними є забезпечення стабільності функціонування національної валютної системи, гармонізація інтересів експортерів та імпортерів, досягнення збалансованості платіжного балансу України. Саме за допомогою валютно-курсової політики створюється міцна основа для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс - індикатор усіх процесів, що відбуваються в економіці. Задля цього, реалізуючи основну мету своєї діяльності, Національний банк України повинен шукати все більш ефективні механізми підтримки курсу національної грошової одиниці - гривні. Пошук таких механізмів безперечно здійснюється у площині інструментарію валютно-курсової політики НБУ.

Аналіз валютно-курсової політики як форми реалізації поточної валютної політики та її впливу на економічний розвиток держави відображали у своїх працях такі українські вчені-економісти як Боришкевич О., Береславська О., Міщенко В., Савлук М., Мороз А., Дзюблюк О., Юрчишин В., Боринець С., Мазуренко В., Руденко Л. та багато інших. Дослідження проблеми формування валютного курсу, його динаміки та ступеня впливу на соціально-економічні процеси в державі здійснювалось такими західними науковцями як Д. Рікардо, Дж.М. Кейнс, І. Фішер, М. Фрідман, Г. Кассель, Р. Манделл, Дж. Мід, Дж. Сакс, Дж. Робінсон та ін.

Метою нашого дослідження є аналіз ефективності поточної валютно-курсової політики НБУ, простеження взаємозв’язку між здійснюваною центральним банком валютно-курсовою політикою та основними тенденція валютного ринку України.

Отже, головними інструментами реалізації валютно-курсової політики в Україні є: ступінь конвертованості валют; режим курсоутворення; девальвація та ревальвація валюти; валютні інтервенції.

Конвертованість валюти - це здатність резидентів та нерезидентів вільно здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Так, грошова одиниця України - гривня є частково конвертованою валютою. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на певні види валютних операцій на валютному ринку.

Слід зазначити, що обов’язковою передумовою конвертованості національної грошової одиниці є наявність ринкового господарства у країні з передумовами як політичного, так і економічного характеру, що, у свою чергу, дозволить вітчизняній економіці інтегруватися у світову спільноту та оперативно реагувати на зміни міжнародної ринкової кон’юнктури [1].

Девальвація і ревальвація валюти - це ще один інструмент валютно-курсової політики НБУ, який спрямований на зміну обмінного курсу національної валюти в бік його зниження чи підвищення.

Девальвація національної грошової одиниці сприяє діяльності експортерів і розрахунків за внутрішніми боргами, і негативно впливає на динаміку імпорту, тоді як ревальвація - негативно на динаміку експорту; є більш вигідною імпортерам і здійсненню розрахунків за зовнішніми боргами.

Таким чином валютно-курсова політика здійснює вплив на конкурентоспроможність економіки України як на внутрішньому, так і на світовому ринку.

Голова Всеукраїнського фонду підтримки реформ та екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник вважає, що загрози девальвації в Україні посилюються. Головною причиною девальваційних очікувань він називає відсутність відповідальної економічної політики, тоді як голова Національного банку України Сергій Арбузов повідомляє про ефективність монетарних інструментів регулювання валютного курсу та мінімізацію ризиків. За його словами на сьогодні валютний курс демонструє волатильність і передумов для девальвації немає.

Крім того, девальвація негативно впливає на процес обслуговування зовнішнього боргу, оскільки для погашення заборгованості необхідно купувати іноземну валюту, для чого, в свою чергу, витрачатиметься більше національної. З огляду на розмір валового зовнішнього боргу України (за даними НБУ, на початок другого півріччя він дорівнював 123,4 млрд. дол.США) та підвищення сукупного зовнішнього боргу України в першій половині 2011 року більш ніж на 5%, сподіваємось на оптимістичний прогноз голови НБУ.

На зовнішньоекономічну діяльність країни, структуру виробництва та споживання суттєво впливають вибір режиму курсоутворення та контроль за валютним ринком, що є пріоритетними завданнями держави при здійсненні валютної політики.

Офіційний курс гривні до іноземних валют станом на 15.11.2011 становить 798.2300 за 100 дол. США та 1090.3024 за 100 євро. У майбутньому Національним банком України враховуватиметься необхідність збереження прогнозованої динаміки та загальної стійкості національної валюти. Для цього використовуватиметься цілий комплекс заходів, включаючи валютні інтервенції Національного банку України [3].

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці [4].



Як бачимо, від’ємне сальдо валютних інтервенцій за жовтень 2011р. становить близько 1,5 млрд. дол. США. Цей показник знизився у порівнянні з 1,9 млрд.дол.США у вересні. Загалом, негативне сальдо валютних інтервенцій пояснюється тим, що на фоні напруження на міжнародних фінансових ринках та очікувань нової фінансово-економічної кризи у другому півріччі 2011 року спостерігалось підвищення внутрішнього попиту на іноземну валюту, який виявився більшим за валютну пропозицію. За таких умов, попит на іноземну валюту намагаються нівелювати курсовими коливаннями гривні та валютними інтервенціями Національного банку України.


Крім того, за сучасного режиму монетарної політики сальдо валютних інтервенцій є основною складовою і чинником змін в обсягах золотовалютних резервів країни. Необхідність проведення інтервенцій Національним банком України на міжбанківському валютному ринку зумовлена тиском на курс національної валюти, спричинений невідповідністю між попитом і пропозицією на внутрішньому валютному ринку. Одним із чинників зростання попиту на національну валюту є значні надходження в Україну іноземного капіталу, які здійснюють тиск на гривню у напрямі її ревальвації. В умовах значного перевищення пропозиції іноземної валюти над її попитом операції Національного банку України, головним чином, спрямовуються на упередження надмірного зміцнення курсу гривні шляхом купівлі іноземної валюти до золотовалютних резервів [2].

Так, золотовалютні резерви України за жовтень знизилися на 3,189 млрд. дол.США і на сьогоднішній день складають $35 млрд., повідомляє Bloomberg, що свідчить про обмеженість такого інструмента валютно-курсової політики як валютні інтервенції.

Валютно-курсова політика НБУ є складовою економічної стратегії держави, що покликана стабілізувати вітчизняну економіку та бути визначальним фактором впливу на її розвиток. Значна доларизація грошового обігу, висока питома вага експорту у ВВП, залежність від світових фінансових ринків та глобальних настроїв підвищують значення валютно-курсової політики в сучасних умовах господарювання.

економіка ціна зайнятість кредит

Розділ 3. Шляхи покращення грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

У роботі визначаються напрями удосконалення грошово-кредитної політики: поєднання адміністративних і монетарних інструментів; визначення пріоритетів структурних перетворень; їх реалізація за допомогою грошово-кредитних інструментів; грошово-кредитна політика НБУ повинна мати незалежний характер; монетарна політика не повинна постійно виходити з необхідності покриття дефіциту держбюджету за рахунок грошової емісії і отримання кредитів, а повинна знаходити джерела надходження в реальній економіці, використовуючи ефективну бюджетно-податкову політику держави. Підвищення ефективності монетарних методів регулювання можливе лише за умови розроблення теоретично обґрунтованої, цілісної концепції грошово-кредитної політики і послідовного її впровадження. Саме такий підхід дозволить створити дієвий механізм впливу монетарної політики на економічні процеси. Національному банку України необхідно розвивати і частіше використовувати такі інструменти регулювання як: операції на відкритому ринку, диференційовані норми обов’язкового резервування і рефінансування комерційних банків. Це дасть можливість НБУ і уряду провести більш незалежну від іноземних інвесторів економічну політику, що допоможе реалізувати національні інтереси. Ефективна грошово-кредитна політика може створити необхідні умови для досягнення основних цілей державного фінансового регулювання економіки. Однак, загалом монетарна політика (наскільки б прогресивно і зважено вона ні проводилася) не є достатньою умовою для економічного зростання. Тільки монетарними методами можна досягти відносної фінансової стабільності на короткому тимчасовому інтервалі. Для радикальних змін необхідна реструктуризація всього виробництва і узгоджене проведення грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики.

Аналіз координації монетарної фіскальної політики в Україні дав можливість зробити висновок про відсутність узгодженості між монетарною і фіскальною політикою. Певна частина грошово-кредитних ресурсів зосереджена на кредитуванні держвидатків, що обмежує можливості кредитування економіки. Оптимізувати поєднання бюджетно-податкової, грошово-кредитної і валютної політики, успішно підійти до ефективного управління економікою допомагають макроекономічні моделі. Але використання макромоделей в економічному аналізі має свої особливості. Надмірне їх спрощення може призвести до неадекватного відображення ними стану національної економіки.

Висновки

Як сказано вище грошово-кредитна, бюджетно-податкова та валютна політики держави є основним інструментом регулювання економічної ситуації в країні. Правильно обрані цілі та інструменти цих політик можуть вивести країну з кризи, збільшити ділову активність, прискорити економічне зростання. Дуже важливо не тільки правильно визначити мету і напрямок цих політик, а й відповідний розмір їх проведення, щоб не довести країну до "вибуху" інфляції.  У своїй роботі я виконав наступні завдання:

• вивчив взаємозв'язок грошово-кредитної, бюджетно-податкової та валютної політики держави;

• встановив їх вплив на економіку держави;

• розглянула основні інструменти грошово-кредитної, бюджетно-податкової та валютної політики держави політики;

Саме рівність попиту на гроші і пропозиції грошей визначає рівновагу в економічній системі. Збій у рівновазі даної системи призводить до ряду важливих наслідків:

• зміна ставки відсотка;

• зміна ВНП / ВВП;

• зміна доходу населення, що веде до недовіри до банківської системи;

• підвищення рівня інфляції і т.д.

Середня процентна ставка кредитних організацій Росії за короткостроковими кредитами нефінансовим організаціям за останні 10 років знизилася з 12,83% до 8,2% (див. дані таблиця 5.). Це говорить про те, що Центральний Банк Росії пом'якшив грошово-кредитну політику країни. Зниження процентної ставки призводить до збільшення грошової пропозиції, відповідно до зростання грошової маси в обігу.

Середні процентні ставки кредитних організацій України за короткостроковими кредитами.

Роки нефінансовим організаціям населенню

- 8,2 - 14,1

- 8,77 - 12,9

- 8,52 - 12,31

- 8,58 - 10,53

- 8,3 - 11,225

- 9,45 - 10,5

Але на початку лютого 2008 року ЦБ вперше за останні без малого 10 років підняв ставку рефінансування. Обсяги споживчого кредитування росли в 2006-2007 роках вкрай швидкими темпами, і якість таких кредитів було в деяких випадках досить низьким. Тому умови видачі кредитів повинні посилитися. Ставка рефінансування перебувала на рівні 10% річних, і підвищена на 0,25% річних. Це незначне відносне підвищення, але все одно в цілому заходи Центрального Банку (збільшення обов'язкових резервів, підвищення ставки рефінансування і т.д.) призвели до скорочення грошової маси в економіці. Мета цього скорочення - зниження рівня інфляції поки , на жаль, не вдається реалізувати. Головною проблемою економіки Росії стало утримання та підвищення темпів економічного зростання, не збільшуючи рівень інфляції (знижуючи його). Сукупність правильно підібраних методів, інструментів здійснення грошово-кредитної політики, що включає в себе як монетаристскую, так і кейнсіанську теорії грошового обігу приведуть економіку в рівноважну систему.

Список літератури

. Агапова Т.А., Серьогіна С.Ф. Макроекономіка: Підручник. - 3-е вид. - М.: МГУ, 2010.

. Гальперін В.М., Гребенніков Л.І., Леусскій А.І. Макроекономіка. - СПб.: Економічна школа, 2009. - 400 с.

. Гальперін В.М., Ігнатьєв С.М., Моргунов В.І. Мікроекономіка. У 2-х т. - СПб.: Економічна школа, 1994. - Т.1 - 349 с.

. Долан Е.Дж., Ліндсей Д.Е. Ринок: мікроекономічна модель. - СПб., 1994. - 496 с.

. Ємцов Р.Г., Лукін М.Ю. Мікроекономіка. М.: МГУ, 1994.

. Курс економічної теорії: Навчальний посібник / За ред. А.В. Сидоровича .- М.: МГУ ім. М. В. Ломоносова, изд-во "ДІС", 2007.

. Макконнелл К., Брю Л. Економікс. У 2-х т. - М.: Республіка, 1992. - Т.1. - 399 с.; Т.2. - 400 с.

. Мікроекономіка. Теорія і російська практика. / Под ред. А. Г. Грязнова і А. Ю. Юданова. - М.: ВТД "КноРус", 1999.

. Менк'ю Г.М. Макроекономіка. - М.: Изд-во МГУ, 2008. - 736 с.

. Менк'ю Н.Г. Принципи економікс. - СПб.: ПЕТРУК,2009. - 784 с.

Похожие работы на - Взаємозв’язок грошової, бюджетно-податкової та валютної політики держави

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!