Основні тенденції розвитку чеської літератури в епоху Просвітництва
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Філологічний факультет
Кафедра чеської філології
Курсова робота
Основні тенденції розвитку чеської літератури в епоху Просвітництва
Студентки 3 курсу
Напряму «Філологія»
(чеська мова та література)
Федорович Ольги Ігорівни
Науковий керівник
Моторний О. А.
Львів - 2013
Зміст
Вступ
Розділ І : Просвітництво у світовій культурі
1.1Загальне визначення Просвітництва
1.2Базові поняття епохи Просвітництва
.3Складові Просвітництва: просвітницький класицизм, просвітницький реалізм та просвітницький сентименталізм
.4Просвітництво у різних країнах світу
1.5Опозиційний рух щодо Просвітництва
Розділ II : Чеське просвітництво: передумови, цілі, розвиток, досягнення
2.1 Соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського національного руху
.2 Початок Просвітництва. Діяльність "будителів"
.3 Друга хвиля чеського Просвітництва
.4 Культурно-просвітнє товариство «Чеська Матиця»
.5 Політичні погляди діячів чеського Просвітництва
.6 Просвітництво в чеських землях.
Розділ III : Найвідоміші діячі чеського просвітництва
Висновки
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність дослідження. Національно-визвольна боротьба чеського народу відіграла важливу роль в історії Чехії, у її подальшому розвитку.
Впродовж останніх років, у звязку із утворенням незалежної Чехії, зростає науковий інтерес та кількість публікацій, присвячених окремим аспектам суспільних процесів у чеських землях. Актуальним дане дослідження є тому, що етновідроджувальні процеси ХІХ століття проходили у чехів на широкому історичному тлі пробудження народів Європи, революційного піднесення, національного відродження і державотворення в Європі. Саме впродовж періоду 1815-1870 рр. були закладені підвалини довготривалого збереження національно-культурної специфіки чеського населення, а також виникли міцні взаємозв'язки чехів із іншими слов'янськими етноспільнотами і країнами, в тому числі українсько-чеські. Актуальність дослідження визначається ще й тим, що для України Чехія є близьким сусідом, що зумовлює необхідність поглибленого дослідження її історичного минулого. Актуальність дослідження посилюється відсутністю праць, присвячених комплексному аналізові чеського національного руху останніх десятиліть XVIII ст. - ХІХ ст.
Метою мого курсового дослідження є висвітлення перебігу, закономірностей і специфіки культурно-національного розвитку і процесу національного відродження Чехії в останні десятиліття XVIII ст.- ХІХ ст. Мета передбачає вирішення наступних завдань:
викладення історії чеського Просвітництва в контексті загальноєвропейського історичного процесу;
дати робоче визначення таких понять,як культурно-національний рух та просвітництво чеського населення, як процесів становлення і зростання рівня національної свідомості, зміни етнічної ментальності: національної ідентифікації,
культурної, ідейної, політичної і організаційної консолідації національної групи;
розкрити характерні риси і специфіку чеського просвітництва кінця XVIII -початку ХІХ століття;
виділити соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського Просвітництва;
показати значення культурно-національної діяльності провідних лідерів чеського Просвітництва ;
оцінити роль Чеської матиці в культурно-просвітницькій роботі та консолідації чеської етноспільноти.
Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період з кінця XVIII ст. - до кінця ХІХ століття.
Об'єктом вивчення у курсовій роботі є культурні явища,повязані з розвитком Просвітництва у Чехії кінця XVIII ст. - ХІХ ст.
Предметом наукового аналізу в даному дослідженні є всі активні складові чинники процесу культурного відродження та прискорення національного самоусвідомлення чеської спільноти в XVIII - ХІХ ст.: діяльність інтелектуально-духовної еліти - національних лідерів та культурних, освітніх і наукових діячів з-поміж чеського населення, заснування і культурно-просвітницька діяльність Матиці Чеської, соціальне становище і градація, політична активність, вплив міжслов'янських зв'язків на національну консолідацію чехів та розвиток співробітництва з іншими слов'янськими народами і державами того часу.
Методи дослідження
Для вивчення проблеми чеського національного відродження, крім ряду загальнонаукових, застосовані такі методи : - описовий - для висвітлення передумов і джерел національного відродження; - зіставний - для компаративного аналізу чеського і загальнослов'янського відродження у ХІХ ст.;
історико-системний підхід - для теоретичного узагальнення цілісності чеських національно-відроджувальних процесів і обґрунтування їх місця і ролі в історичному розвитку Чехії, Європи і європейського слов'янства.
Теоретичне значення: Аналіз чеського Просвітництва кінця XVIII - ХІХ століття має теоретичне значення для об'єктивного розуміння історії чеського народу цього періоду.
Практичне значення одержаних результатів. Вивчення процесу етнічного відродження і культурно-національного руху чехів представляє теоретичний і практичний інтерес з погляду ґрунтовного дослідження історії слов'ян, а також для підготовки підручників, навчальних і методичних посібників та навчальних програм. Дослідження також є корисним для читання курсів з історії чеської літератури.
Наукова новизна даної курсової роботи полягає в наступному:
.Здійснення комплексного і системного конкретно-історичного аналізу процесу Просвітництва в Чехії в кінці XVIII - ХІХ столітті, що сприятиме розвитку історії Чехії в Україні.
. Комплексний історичний аналіз еволюції культурно-національного руху чехів кінця XVIII- ХІХ ст. у роботі поєднано із розглядом конкретних питань, більшість з яких вітчизняною історіографією не висвітлені або досліджувалися фрагментарно, а саме: етноісторія спільноти впродовж попередніх століть, чинники піднесення чеського руху на початку ХІХ ст., просвітницьке та організаційне подвижництво духовних лідерів чехів, заснування Матиці Чеської та значення її діяльності для чеського національного самоусвідомлення.
Обсяг і структура роботи
Курсова робота загальним обсягом 45 сторінок, з них - 34 сторінки основного тексту. Складається зі Вступу, Трьох розділів, Висновків, Списку використаної літератури,який містить 49 позиції. та Резюме чеською мовою.
У першому розділі, розглянуто Просвітництво у світовій культурі : його виникнення та розвиток.
У другому розділі розповідається саме про чеське Просвітництво, «будителів» та товариство «Чеська Матиця».
У третьому розділі - про найвизначніших діячів цього періоду, їхню творчість та політичну діяльність.
Розділ І. Просвітництво у світовій культурі
1.1Загальне визначення Просвітництва
Просвітництво ( франц. «stecle des lumieres» букв. - «вік світочів» ) - широкий інтелектуальний рух кінця 18 -19 ст. в Західній Європі, спрямований на ліквідацію соціальний, економічний, політичних, ідеологічних, культурних інститутів феодалізму.
Найчіткіше поняття «просвітництво» окреслив І. Кант ,вказуючи на «уміння користуватися власним розумом», що дасть змогу людству «вийти зі стану неповноліття», в якому воно перебувало доти через «власну провину». На думку філософа, достеменна доба розуму тільки - але розпочалася, задля її реалізації слід відмовитися від віри, авторитету, звичаю, забобонів, необхідно спмратися на самостійне судження.
Слід розмежувати конкретно історичне явище «просвітництво» від більш широкого поняття «просвітительство», стосовно аналогічних, але пізніших явищ в різних регіонах світу ( в Україні та в Росії в 19 ст., в Латинській Америці в 19-20 ст.)
Західно-європейське Просвітництво обіймало не тільки літературу та мистецтво, але і філософію, економіку, політику. Письменники і філософи Просвітництва (Д. Локк, Е. Шефтсбері, Дж. Свіфт, Д. Дефо, Г. Філлінг, Ш. Монтескє, Вольтер, Д. Дідро,Ж. Ж. Руссо, Ф. Шіллер та ін.) були ідеологами третього стану (насамперед, буржуа) і духовно підготували Французьку революцію 1789-1794.
Іделогія Просвітництво стала черговим «маятниковим» рухом європейської філософії та громадської думки. Відштовхуючись від аристократизму та католицької реакції 17 ст.. просвітителі продовжували традицію Відродження і Реформації, захищаючи простолюдина, прославляючи розум та критикуючи офіційну церкву. Але тим самим вони підготували зворотній рух маятника до ідеалізму, інтуїтивізму та духовного аристократизму романтиків. Інакше кажучи, Просвітництво було закономірним етапом у складному, діалектично-суперечливому процесі європейського духовного життя. Філософські погляди просвітителів базувались на складному конгломераті концепцій, які містили у собі елементи античної філософії та схоластичного раціоналізму середніх віків. Oднак у пер. пол. 18 ст. домінує раціоналізм Р. Декарта і сенсуалізм Д. Локка. Але вже в останній третині століття філософія Просвітництва втрачає обєктивно-раціональний характер все більшу популярність набуває вчення Д. Юма та Д. Берклі. Просвітницька ідеологія опиняється в складній взаємодії з містичними масонськими вченнями. Розчарування просвітителів у можливостях розуму спричиняється до виникнення сентименталізму та преромантизму ( готичний роман) в літературі, захоплення окультизмом і чорнокнижництвом. Суттєвим є ставлення просвітителів до проблем Бога, природи, людини та суспільства. Гостро критикуючи церковні заклади, більшість просвітителів залишаються на позиціях деїзму, лише деякі з них підходять до думки про атеїзм ( Дідро), більш поширена пантеїстична ідея ( Руссо). Природу просвітителі розглядають з матеріалістично - метафізичних позицій, в поглядах щодо суспільства домінує принцип розумності («думки правлять світом»). Великою заслугою просвітителів був новий погляд на людину.
1.2Базові поняття епохи Просвітництва
Базовими стали такі поняття, як природна людина, природа, природний закон, право, розум, виховання, просвітництво. Зокрема, Локк заперечує богословську тезу про « вроджені ідеї », душа людини - «tabula rasa». Звідси випливає важливий висновок просвітителів щодо виховання як свідомого активного впливу на людську особистість, зявляються педагогічні теорії І. Г. Песталоцці та Руссо. Однак і тут просвітителі не були одностайні. В розумінні Руссо природна людина - це індивід,що наділений від народження найкращими якостями людської природи : добротою, свободолюбством, благородством. Такими носіями природних якостей є люди, які не зіпсовані цивілізацією ( Руссоїзм).
Незважаючи на відмінності в трактуванні людської природи, просвітителі проголосили природнє право людини на свободу, кохання, щастя та насолоду. Саме з позиції цього права просвітителі критикували феодальну дійсність свого часу як антиприродну, антигуманну, що суперечить природі людини. Але викриваючи феодально станову нерівність, більшість просвітителів за політичними поглядами були прихильниками «освіченої» монархії, покладаючи надію на «філософа на троні», що виражалась у симпатіях до Фрідріха II та Катерини II. Теоретично ці погляди були обгрунтовані Монтескє в трактаті «Дух законів ». Більш радикальний у соціально - політичних поглядах Руссо проголосив у своєму «Суспільному договорі» ідею народовладдя. Слід відзначити їх антиісторичнісь і недіалектичність думки просвітителів. Проголошуючи принципи свобод, рівності, братерства, вони не припускали, тільки як окремий вийняток ( « Небіж Рамо» Дідро), що на місце станової нерівності прийде нерівність майнова, на місце феодальної залежності прийде економічна залежність. Просвітителі сприяли приходу нового, більш прогресивного економічного та соціального устрою, але не позбавленого разючих контрастів. Утопізм просвітителів призвів на початку 19 ст до розчарування, які втілились в ідейній та художній практиці романтизму.
1.3Складові Просвітництва : просвітницький класицизм, просвітницький реалізм та просвітницький сентименталізм
Цілком вкладаються в естетику класицизму і філософські повісті Вольтера. Але література зрілого Просвітництва прагнула вирватись з штучних рамок класицистичної естетики, вивести на сцену представника третього стану, помістити його в реальну історичну та побутову ситуацію. Романи Дефо, Філлінга, Г. Смоллета, Річардсона, Дідро свідчать про прагнення їх авторів до житттєподібності, що й дало підставу говорити про просвітницький реалізм. Насправді, реалізм цих творів вельми поверховий, на рівні подробиць, в той час як їх конфлікти часто визначені «соціальним замовленням», характери героїв тенденційні та розсудливі. Внаслідок цього ряд дослідників визначає цей напрям як дидактичний реалізм, а роман 18 ст. - як повчальну притчу. Проте, просвітницький роман був значним етапом у розвитку жанру і багато в чому зумовив розвиток реалізму 19 - 20 ст.
Третім важливим напрямом був сентименталізм (хоча деякі дослідники виводять його за межі літератури Просвітництва з причини відмови його авторів від культу розуму ). Переконавшись у неспроможності Розуму збагнути суперечності життя, сентименталісти зосереджують увагу на почуттях героїв. Характерними жанрами стали епістолярний роман ( « Страждання молодого Вертера » Й. В. Гьоте, «Юлія або нова Елоїза» Руссо ) та міщанська або « сльозлива драма» («Підступність і любов» Ц. Шіллера). Прагнення глибоко проникнути в світ почуттів героїв, культ природи, інтерес до принижених та знедолених, заперечення станових та майнових відмін - все це характернее для сентименталізму та випереджає відкриття романтиків.
1.4Просвітництво у різних країнах світу
Основний внесок у розвиток Просвітництва зробили англійські та французькі філософи, письменники, що цілком зясовно - Англія і Франція були в 18 ст. найрозвинітішими в економічному та культурному відношеннях державами, хоча і знаходились на різних стадіях соціально - політичного розвитку. Ці відміни й визначили специфіку Просвітництва в кожній з цих країн. Англійське Просвітництво мало відносно помірний характер, позаяк його основне політичне завдання - залучення до влади буржуазії - було виконано внаслідок політичного компромісу 1688 року. Тому перед англійсьми просвітителями поставало лише ідеологічне завдання - обгрунтувати право третього стану на владу та людську гідність, що і було блискуче зроблено в працях Локка, Шефтсберга, Б. Мандевіля,романах Дефо, С. Річардсона. просвітництво сентименталізм чеський реалізм
Більш радикально виступили французьку просвітителі, перед якими було завдання політичної перебудови - перехід від феодалізмудо буржуазних відносин - що і було виконано внаслідок революції 1789- 1794 років. Слід відзначити велику роль енциклопедистів - групи письменників, філософів, економістів, які створили під керівництвом Дідро «Енциклопедію», що стала трибуною просвітницьких поглядів.
Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» <#"center">1.5Опозиційний рух щодо Просвітництва
Як реакція на Просвітництво в кінці 18 ст. сформувався опозиційний до нього рух, який пізніше отримав назву контрпросвітництва. Серед критиків Проствітництва були Едмунд Берк <#"center">Розділ II. Чеське просвітництво : передумови, цілі, розвиток, досягнення
.1 Соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського національного руху
В XVIII ст., у період освіченого абсолютизму, розпочалося зміцнення місцевого патріотизму і були закладені основи відродження чеських націй. Підйом продуктивних сил ( з кінця XVIII ст. - у чеських землях) прискорив розкладання феодального ладу, створив більш сприятливі умови для капіталістичного підприємництва. Цьому певною мірою сприяла ліквідація особистої залежності селян (в 1781 р. - у чеських землях). На початку ХІХ ст. у чеських землях починається промисловий переворот ; підсилюється процес формування нових класів - промислової буржуазії (переважно німецької), фабричного й сільськогосподарського. пролетаріату.
Перехід від феодалізму до капіталізму супроводжувався процесом формування чеської нації, що проходив в умовах національного гноблення чеського народу, і підйомом національного руху, боротьбою проти насильницької германізації й мадяризації, за розвиток рідної мови, літератури, науки й мистецтва.
Три перші чверті XVIII сторіччя були найважчим часом для чеської Народності, для мови й для літератури. Із самого початку XVIII сторіччя й до Йосифа II (1780 р.) не вийшло чеською мовою ні однієї значної книги.
Здавалося, що література має загинути внаслідок недоліку внутрішніх сил. Це давало імператору Йосифу II привід до повного усунення чеської мови із суспільної взагалі й зокрема із шкільного життя. Чеська мова була не в ході навіть серед напів-онімеченої аристократії й інтелігенції, а граматична школа того часу (так звані "неологісти"), в особі Поля (помер в 1790 р.), Максиміліана Шишека (1748-1798) і Вацлава Роси (помер в 1689 р.) і ін., видавала керування, з яких можна було зробити висновок про крайню вбогість і необробленість мови.
Вирішивши зробити німецьку мову мовою загально австрійською, Йосиф ІІ розпорядився ввести її як викладацьку мову в усі вищі й середні, а почасти й у нижчі навчальні заклади Чехії. Це викликало реакцію, що послужила початком відродження народності, мови й літератури. Таке відродження не було раптовим ; його, проти власної волі, підготовляла ще Марія-Терезія. Прагнучи до централізації, але зустрічаючи відсіч із боку шляхти й аристократії, Марія-Терезія намагалася заручитися розташуванням простого народу. Так, за її наказом, був зроблений повний переклад Священного Писання на чеську мову й у тисячах екземплярів розданий народу ; були засновані кафедри чеської мови у військовій академії й у віденському університеті ; нові підручники були перекладені на чеську мову.
Перемога Габсбургів означала знищення всіх опозиційних сил і поставила під сумнів саме існування чеських націй. Релігійні й політичні переслідування змусили багатьох представників дворянства, духовенства й інших верхніх прошарків суспільства емігрувати, а їхніми маєтками заволоділи прихильники Габсбургів, у тому числі іноземці: німці, іспанці й італійці. Чехія, Моравія й Чеська Сілезія стали по суті провінціями Габсбурзької монархії, але все-таки зберегли національна самосвідомість.
2.2 Початок Просвітництва. Діяльність "будителів"
Період кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. одержав у чеській історіографії назву "Просвітництво", а представники чеської інтелігенції, що зіграли вирішальну роль у становленні національної самосвідомості й створенні національної культури - "будителі".
Національне пробудження чеського народу почалося як рух невеликих, переважно дворянських груп населення, викликаний почасти природним інтересом до історії своєї країни, а почасти й бажанням захистити історичні права чехів від Габсбургів. Патріотично настроєні дворяни підтримували прагнення до вивчення чеської історії, археології й літератури, але їхня основна мета полягала в створенні чеської літературної мови на основі уніфікації місцевих діалектів.
Історію чеського Просвітництва зазвичай ділять на три періоди :
I період - останні десятиліття XVIII сторіччя до 1820-х рр. XIX сторіччя ;
II період - з 1820 р. по 1848 р. ;
III період - з 1848 р. до останнього часу.
У Чехії положення в 30-х і особливо в 40-х роках було напруженим. Ще в XVIII ст. були знищені останні залишки колишньої самостійності Чехії й вона перетворилася в просту провінцію Австрійської імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню. Селянство, тобто основна маса населення Чехії, стогнало під тягарем поміщицької експлуатації й неодноразово піднімалося на боротьбу. У той же час у промисловому відношенні Чехія поряд з Нижньою Австрією до початку XIX ст. висунулася на перше місце в імперії. Середня й дрібна промисловість перебувала в руках чеської національної буржуазії, що прагнула вирвати з рук німецьких купців і великих промисловців місцевий ринок і грала все більшу роль у суспільному житті.
У захист прав Чеського королівства виступала й частина місцевого Дворянства, головним чином дрібних і середніх поміщиків, які прагнули до відновлення автономії чеського сейму й перетворенню його в законодавчий орган для всіх чеських земель.
Основою національного відродження в XIX ст. був капіталістичний розвиток
Чехії й складання чеського національного ринку. Вплив ідей французької революції сприяв посиленню в Чехії прагнення до національної автономії й рівноправності. Виразницею цих прагнень стала чеська буржуазна інтелігенція. Про це свідчили з кінця XVIII ст. нові літературні й історичні праці, що відстоювали чеську мову від витиснення її німецькою і, що знайомили з історією Чехії і її народу.
Першим провісником відродження був учений піарист-педагог Геласій Добнер (1719-1790) . Він збирав історичні матеріали, написав (винятково на латині або на німецькій мові) багато досліджень по церковній і політичній історії Чехії, по археології, бібліографії й т.д., і поклав початок чеської історичної критики. За бажанням чеських членів свого чернечого ордена, він видав чеську хроніку Гайка в латинському перекладі Вікторина.
Послідовники Добнера збиралися приватно в Празі в графа Ностиця для співбесід з питань про чеську старовину. В 1770 р. із цих приватних зборів утворилося "Учене товариство" ("Ucena spolecnost <#"center">2.3 Друга хвиля чеського Просвітництва
Близько 1820 р. виступають на сцену люди нового покоління, у тому числі вчені й поети Юнгманн, Шафарик, Палацький, Коллар, Челаковський.
В умовах національного гніту і політики германізації в національному русі в чеських землях на перше місце вийшла боротьба за збереження і розвиток національної культури і мови. Захисниками рідної мови рідної мови і культури були перші «будителі» - Крамеріус, Вавак, брати Тамм, Томса, рулик і багато інших. В к. 18 ст. і самому початку 19 ст в Чехії виступила група молодих дрібнобуржуазних інтелігентів (серед яких слід назвати Г. Добнера, Ф. Пельцеля, В. Дуріха, І. Добровського), яка виступила з рядом наукових праць, присвячених чеської мови та літератури. Слід зазначити, що більшість цих вчених, виступаючи на захист чеської мови, писало свої книги німецькою або латинською мовами. Це пояснювалося тим, що більшість грамотного населення Чехії - дворянство, буржуазія, чиновництво - отримувало в той час освіту німецькою мовою.
Друге покоління патріотично настроєних чехів, зв'язане в основному ізсередніми й нижчими прошарками суспільства, перетворило чеський патріотизм у масовий рух. У період революції 1848-1849 рр. цей рух вперше виявив себе як політичний. Спроба радикальних націоналістів домогтися для Чехії автономії в рамках імперії виявилася безуспішною. Поразка революції й період, що пішов за ним, реакції в Габсбурзькій імперії змусили відмовитися від спроб домогтися автономії.
В 1860-ті роки невдачі Габсбургів у зовнішній політиці змусили влади використовувати більше компромісний шлях у внутрішніх справах; це полегшило здійснення політичних прагнень Чехії, пов'язаних зі створенням у ній конституційного режиму в 1861 р. Проте чехи не змогли домогтися самоврядування - на відміну від угорців, яким вдалося перетворити Габсбурзьку монархію у двоєдину Австро-Угорську монархію (1867 р.).
Угорська опозиція перешкоджала створенню триєдиної імперії, у якій Чехія виступала б на однакових правах з Австрією й Угорщиною.
Незважаючи на політичні невдачі, чехи домоглися значних результатів у підвищенні матеріального добробуту й розвитку культури. В 1890-х роках у Чехії з'явилися групи збройних націоналістів як серед чехів, так і серед німців, що не приховували своїх войовничих настроїв.
«Будителі» (чесь. buditel, буквально - той, хто будить), діячі чеського національного руху кінця XVIII - 1-ої половини ХІХ ст., відомого як «чеське просвітництво»( відроджння). «Будителі» - в основному представники чеської культури, вчені й письменники, які в останній третині XVIII ст. почали активну боротьбу за відродження чеської мови, літератури, науки й культури, що перебували в XVII-XVIII ст. у глибокому занепаді внаслідок проведеної Габсбургами політики германізації й національного гніта.
До числа найбільш відомих чеських «будителів» належали історики й філологи Г. Добнер, Ф. М. Пельц, І. Добровський, І. Юнгман, Ф. Палацький, П.І. Шафарик, В. Ганка, В. Гах, видавець В.М. Крамеріус, письменники, поети й драматурги А.Я. Пухмайер, І.К. Тил, А. Маха, Я.С. Пресль, біолог Я.Е. Пуркине й багато інших. З ініціативи «будителів» і при їхній активній участі були створені: Чеське королівське товариство наук (засноване в 1784 р.), Чеський національний музей (заснований в 1818 р.), Матиця чеська (заснована в 1831 р.) і інші культурно-просвітні, центри.
Діяльність «будителів» мала важливе значення не тільки для розвитку чеської науки й культури, але й для пробудження національної самосвідомості чеського народу, зігравши велику роль у розвитку процесу формування чеських буржуазних націй.
Для чеських «будителів» був характерний глибокий інтерес до історії й культури древньослов'янських народів.
Діяльність чеських «будителів» зосереджувалася навколо просвітніх Центрів, що виникли у великих містах Чехії, і особливо в Празі: Національного музею, видавництва «Чеський Матиця», театрі в Празі, де давалися вистави чеською мовою, і т.д.
2.4 Культурно-просвітнє товариство Чеська Матиця
Матиця чеська (Matice české), чеське культурно-просвітнє товариство. Засновано в 1831 Ф. Палацьким при Чеському національному музеї в Празі. На членські внески й пожертвування видавали добутки чеської літератури (у тому числі П. І. Шафарика, І. Юнгмана), переклади здобутків світової літератури й журнал «Casopis Ceskeho museum <#"center">2.5 Політичні погляди діячів чеського Просвітництва
У ході боротьби, що розгорнулася в Чехії, за повну національну рівність у всіх областях економічного, політичного й культурного життя до кінця 40-х років поступово виділилися дві різні політичні течії : помірна буржуазно-ліберальна й радикально-демократична.
Першу очолили історик Ф. Палацький, адвокат Ф. Ригер і публіцист К. Гавлічек. Вона опиралася у своїй діяльності на так зване «Промислове суспільство» і празький чеський буржуазний клуб - «Міщанська бесіда». Цей ліберальний напрямок відбивав інтереси заможної частини чеської торгово-промислової буржуазії й частини чеських середніх і дрібних поміщиків.
Помірність лібералів пояснювалася тим, що, як і в інших країнах Західної Європи, страх перед можливим поглибленням демократичного руху й зростаючих соціальних вимог народних мас штовхав чеську буржуазію убік угоди з габсбурзьким урядом і із дворянством.
Прагнучи до здійснення національних сподівань і перетворення існуючих напівфеодальних порядків на капіталістичній основі на низах - шляхом демократичної революції, а на верхах -шляхом одних лише конституційних реформ, Ф. Палацький і інші чеські ліберали вже задовго до 1848 р. домагалися лише однієї національної автономії в рамках Габсбурзької імперії.
Виступаючи проти деяких найбільш грубих пережитків середньовіччя, вони разом з тим мирилися зі збереженням землевласницької аристократії й затверджували, що вона «є природним наслідком усякого суспільного ладу, була з давніх часів і всюди й завжди буде».
Головним друкованим органом цього політичного плину була газета «Празькі новини», яка редагувалася К. Гавлічком і стверджувала, що «австрійська імперія є кращою гарантією збереження нашої національності», і прямо виступала проти спроб її руйнування. Ідея компромісу з Габсбурзькою монархією в слов'янських лібералів 40-х років становила суть так званого «австрославізму».
Радикально-демократичний напрямок очолювали два талановитих представника дрібнобуржуазної чеської інтелігенції - поет К. Сабіна (1813-1877) і син празького адвоката, що довго жив за кордоном - Йосеф Фрич (1829-1891). В 1845 р. К. Сабіна й інші чеські демократи створили таємне революційне товариство «Чеський Рипил», до якого пізніше примкнув і Фрич.
Назване було це товариство в наслідування відомої ірландської асоціації, яка боролася за звільнення Ірландії з-під влади Англії. Чеські рипилісти, серед яких були і німці-демократи, що проживали в чеських землях, своєю метою ставили створення демократичної республіки, знищення влади дворянства, звільнення селянства від феодальних повинностей, поліпшення положення робітників.
Увага рипилістів спрямована була не тільки на рішення національного Питання, але й питання соціального. Оскільки гасла рипилістів відповідали потребам широких мас чеських трудящих, саме вони представляли в суспільному житті Чехії 40-х років найбільш прогресивний напрямок.
До цього ж часу відновиться створення "Музею Королівства Чеського", що став вогнищем і центром літературно-патріотичної діяльності чеських "властенців" (патріотів), а також відкриття "новітніх пам'ятників найдавнішої чеської літератури". У якій би ступені вони не були підробленими, вони зіграли немаловажну роль в історії чеського відродження загалом і відродження чеської літератури зокрема.
Головним діячем у справі відкриття й оприлюдненні цих пам'ятників був Вацлав Ганка (1791-1861), один з ревностних трудівників нової чеської літератури й один з перших і переконаних панславістів, готовий визнати російську мову за спільнослов'янську літературну, як мову самого численного й могутнього слов'янського племені.
Й. Юнгманн (1773-1847) дав у своїх перекладах витончені зразки літературної мови й склав дві капітальні праці, що мали першорядне значення для літератури, яка зароджувалася: "Історія чеської літератури" (1825; це, строго говорячи, не історія, а тільки повний покажчик матеріалів для історії) і "Чесько-німецький словник" (1835-1839), що не тільки представляє наявний замет слів чеської мови, але й вказує способи вираження нових ідей. Обидві ці праці, незамінні дотепер, повинні були зв'язати нову чеську літературу з її історичним минулим.
Досить важливий й незначний за обсягом твір Юнгманна - "Розмова про чеську мову" (1806), що представляє собою сміливий захист прав чеської мови. Досить багато молодих чехів, моравани й словаки стали аматорами й захисниками чеської мови й літератури саме завдяки знайомству із цією статтею.
Юнгман брав живу участь і в створені Чеського Музею (в 1818 р.), а в 1830 р. завдяки його зусиллям заснована Матиця Чеська, як особливе відділення Чеського Музею, і "Часопись" Музею став видаватися тільки чеською мовою. В 1821 р. він же заснував разом з Я. Преслем науковий журнал "Krok", у якому незабаром стали брати участь Шафарик, Палацький, Коллар.
-й р. і час, що за ним слідував, відкрив вільне поле для розвитку чеської літератури й науки. Із цього року починається третій період чеського національного відродження, ознаменований романтичним і народним направленням чеської поезії. Головними поетами початку цього періоду були Я. Коллар, з його "Дочкою Слави", і Челаковский.
У 1783р. Карл Там видав вже чеською мовою «Захист чеської мови», а в 1785р. Ганке з Ганкенштейна - німецькою мовою - «Рекомендація чеської мови». Національна струмінь все більш і більш став офарблювати чеське суспільно-літературний рух; скептицизм став все більш і більш поступатися місцем бадьорою вірі і радісним сподіванням щодо національного майбутнього Чехії.
Ця віра спочатку прокинулася з особливою силою в лавах середньої чеської інтелігенції. Празький типограф Вацлав Крамеріус з 1789 - 1808рр. видавав журнал чеською мовою «Вітчизняні новини», в якому всіляко намагався розбудити почуття народності, пізнання себе в широких колах чеського суспільства. Спільно з Прохазкою в 90х рр.. 18 ст. і першому десятилітті 19ст. Крамеріус наповнив чеський книжковий ринок безліччю перевидань старої чеської оригінальної та перекладної літератури. Чеська книга отримала широке поширення в суспільстві і народній масі, чеська літературна мова завоював собі право громадянства. Загальному перебігу піддалися, в кінці кінців, і ті люди, які раніше сумнівалися в цінності національних чеських прагнень. Той же Пельцеля, який схильний був перш плисти за пануючим течією, і писав тільки по-латині і по-німецьки, в 90х рр.. 18 ст. став видавати на чеській мові Хроніку Чехії - чіткий виклад чеської історії, в якій він поєднав усі свої попередні праці та дослідження з чеської історії. Хроніка Пельцеля стала народною книгою і сприяла пожвавленню національно-історичного почуття і свідомості в чеському суспільстві. Навіть Добровський піддався загальному захопленню і в 1809г. видав детальну граматику чеської мови, яка забезпечила викладання цього предмета у вищій і середній школі.
2.6 Просвітництво в чеських землях. Проблема розгляду питання,як самостійної проблеми
Проблема Просвітництва в чеських землях як самостійної проблеми довгий час не розглядалася, оскільки саме поширення тут ідей Просвітництва вважалося лише наслідком запозичення західної суспільної думки. Ідеологічні процеси, пов'язані з генезисом просвітницькою думки в чеських землях вкрай складні, і багатопланові. Розбіжності між різними вченими існують з питань часу зародження ідей Просвітництва, періодизації розвитку цих ідей навіть власне існування у Чехії, про що йшлося вище.
Так основний період панування просвітницьких ідей І.Клабоух відносить до 1750 -1780рр., виділяючи, так-званий, Терезіанский (>50-60і рр.), Ійозефінский (>70-80рр.) етапи. Час попередній цьому, він оцінює, як період поширення поглядів, виготовлення та засвоєння просвітницьких доктрин.
Є.Вінтер схильний відсувати початок просвітницького етапу напротязі17 століття., пов'язуючи його безпосередньо з ім'ям М.Марция (1595 - 1667), У.Магни (1586-1661), почасти з Б.Бальбиним та оточенням, а з 18 століття - з діяльністю Ф.А.Шпорка. На думку Вінтера, духовний розвій чеських земель епохи раннього просвітництва минув 3 етапи:
·До 1700р.;
·1700-1749рр.;
·1749-1770 рр.
Мильніков вважає, що взявши за критерій внутрішню закономірність еволюції ідеології, розвиток Просвітництва в чеських землях можна виділити 4 етапи:
·первинне ознайомлення з ним чеського суспільства,
·наступне засвоєння переробка того, що найбільш співзвучне цьому середовищу,
·етап ранньої освіти, який привів до розквіту просвітницьких ідей у чеських землях (власне чеське просвітництвок.70 - зв. 90-х рр. 18 в.),
·його занепад, який означав, проте, перехід у початок 19 в. до інших ідеологічних концепцій.
Як зазначалося, проблема Просвітництва у Чехії дуже складна й спірна, стосовно неї існує величезна розмаїття думок. Один з них у тому, що наприкінці 18 - першій половині 19 століття ідеї Просвітництва у Чехії придбали національний характер, саме у цей час відбувається процес створення в чехів національної самосвідомості. Різні суспільства, гуртки, окремі чеські просвітителі звертаються до своєї історії Чехії, своєї національної чеської мови, обстоюючи її позиції й своєї рівноправності в Імперії. Недарма час поширення й панування подібних ідей одержала звучну і, напевно, почасти навіть горду назву «Епоха національного Відродження».
Палацький (Palacky) Франтішек - чеський історик, філософ, діяч культури й чеського національного руху ХІХ ст. Народився в родині вчителя. В 1818 р. опублікував (у співавторстві з П. І. Шафариком) твір «Початки чеської поезії», який виявився програмою дій «будителів», обґрунтуванням необхідності відродження національної культури й науки.
Естетико-філософські праці Палацького («Оглядова історія естетики», 1823 р., «Наука про прекрасне», 1827 р.) були першими філософськими роботами епохи Просвітництва, опубліковані чеською мовою.
Палацький - ініціатор реорганізації Чеського національного музею (який став важливим центром наукового й культурного життя країни) і створення (1831 р.) Матиці чеської, засновник (1827 р.) і перший редактор (до 1838 р.) першого чеського наукового журналу «Časopis spolecnosti vlasten - skeho muzeum v Čechách». Опублікував величезну кількість джерел по історії, літературі й мистецтву середньовічної Чехії, у тому числі чеського літопису. Поклав початок (40-і рр.) багатотомним виданням джерел «Archiv cesky» і «Fontes rerum Bohemicarum».
Палацький - автор численних досліджень по історії Чехії. Його головна праця - «Історія чеського народу в Чехії й Моравії» (з найдавніших часів до 1526 р.). Найважливішим періодом чеської національної історії Палацький вважав гуситський рух, вбачаючи в ньому боротьбу за волю й право, прагнення до нових соціальних відносин, внесок чеського народу в прогресивний розвиток людства. «Історія» Палацького зіграла важливу роль у розвитку чеської культури й національно-визвольного руху. З 40-их рр. ХІХ ст. Палацький -лідер чеського буржуазного національно-ліберального руху. У період революції 1848 - 1849 рр. він виступив з розгорнутою програмою австрославізму; головував на Слов'янськом з'їзді в Празі (1848 р.). З кінця 40-х до початку 60-х р. ХІХ ст. був депутатом австрійського рейхсрату й чеського сейму. З 60-х рр. - один з ідейних вождів консервативного крила чеської буржуазії (партії старочехів).
В кінці 1832 Палацький приступив до складання багатотомної "Історії чеського народу". 1 том (1836) і другий у двох частинах (1839, 1842) вийшли на німецькій мові. У 1848 р. вийшов перший том чеського варіанту. Деяка різниця у формулюваннях між німецьким і чеським виданнями існувала, але розуміння історії Чехії було аналогічним. Палацький підтвердив правомірність національного існування чеського народу. На початку 30-х років Палацький видав звід чеських анналів гуситського періоду і велике число джерел під назвою "Старі літописи чеські". Потім він провів другу - після Добнера - ревізію чеської історії, довівши її до 1526 р. Він став також засновником чеської історії права. Велике значення мали його зусилля по зміцненню зв'язків між слов'янськими народами.
Франтішек Палацький листувався з українськими діячами культури. Учений досліджував історичні джерела слов'янських народів, у тому числі й українського, опублікував, зокрема матеріали з історії чесько-українських зв'язків у період Середньовіччя.
Український вчений Микола Гулак у своїй роботі про полабських слов'ян використовував головну працю Палацького «Історія народу чеського в Чехії та Моравії».
Шафарик (Павло Йосеф - словацький і чеський славіст, діяч чеського й словацького національно-визвольного руху. Закінчив Єнський університет (1817 р.). Викладав у сербській гімназії (1819-1833рр.), хоронитель (1841 р.) і директор (1848 р.) бібліотеки Празькогоуніверситету. У період Революції 1848 р. займав ліберально-буржуазні позиції. Голова товариства «Слов'янська липа» (із квітня 1848 р.) і чехословацької секції Слов'янського з'їзду в Празі (червень 1848 р.).
Шафарик - перший славіст, який застосував порівняльно-історичний метод до вивчення слов'янських народів. В основних працях («Слов'янські стародавності», 1837-1848 рр.; «Слов'янська етнографія», 1843 р.) дав історичне обґрунтування слов'янської спільності й показав роль слов'ян у світовій історії. Займався також слов'янськими мовами, міфологією, чеською й словацькою літературою й фольклором, палеографією. В 1818 р. разом з Ф. Палацьким опублікував трактат «Основи чеського віршування...», в 1826 р. -«Історію слов'янської мови й літератури по всіх прислівниках». Виступив як поет (збірник «Татранська Муза зі слов'янською лірою», 1814 р.). Вплинув на розвиток слов'янознавства в інших країнах, у тому числі в Росії.
Юнгман Йосеф - чеський філолог, поет, перекладач. Закінчив Празький університет (1799 р.). Друкуватися почав як поет в 1795 р. Праці Юнгмана «Чесько-німецький словник» (т. 1-5, 1835-1839 рр.), бібліографія «Історія чеської літератури» (1825 р.) і хрестоматія чеської літератури «Словесність» (1820 р.) зіграли видну роль у розвитку чеської культури періоду Просвітництва.
Юнгман був прихильником культурного зближення словянських народів, відстоював ідеї чесько - російських зв'язків. Суспільно - політичні погляди Юнгман виклав у мемуарних «Записках» (1845 р., опубліковані 1871 р.). Переводив здобутки закордонної літератури.
Коллар Ян (Kollar, 1793 -1852 рр.) - знаменитий чесько-слов'янський поет, родоначальник панславізму в поезії. Коллар - угорський словак. Син бідного писаря, він з дитинства призначався батьком до ремесла м'ясника. Бажання одержати вищу освіту змусило його кинути рідний дім, і, завдяки підтримці чужих людей, він міг продовжувати свої заняття.
Закінчивши курс гімназії, Коллар поступив у пресбургський євангелічний ліцей, у якому залишався до 1815 р. У цей час він познайомився з Палацьким, дружбу з яким підтримував до самої своєї смерті. Зібравши уроками невеликі гроші, Коллар у 1816 р. відправився в Йену, де пробув 3 роки й бачив ту національну наснагу, яка тоді охопила німецьку молодь. Коллара найбільше вражало, що це торжество німецького національного духу відбувалося на ґрунті, який колись належав племені полабських слов'ян, які загинули від власної розрізненості. До того ж, Коллар полюбив дочку одного з онімечених нащадків загиблого слов'янства - Міну Шмідт. Її мати не погоджувалася відпустити свою дочку в Угорщину, у цю "дику" країну й до народу ще "більше дикого", а Коллар, у свою чергу, не міг залишатися вдалині від батьківщини, і молодим закоханим довелося розлучитися надовго: одружилися вони лише в 1835 р.
Після повернення з Йени Коллар одержав місце проповідника в євангелічній церкві в Пешті. В 1821 р. Коллар друкує в Празі невелику книжку віршів під заголовком: "Basne Jana Kollara", з 76 сонетами, які являють данину любові Коллара до Міни й нагадують сонети Петрарки на честь Лаури. В 1824 р., у рік смерті Байрона, принциповим супротивником і, незважаючи на те, мимовільним послідовником якого був Коллар, вийшло (у Будапешті) ще 150 сонетів під новим заголовком: "Slavy Dcera" у трьох піснях, а в 1832 р. більше 600 сонетів, з'єднаних в 5 пісень. Тут поруч із відзвуками особистих радостей і сумів автора йдуть і його спогади про минуле слов'янства, міркування про його сьогодення, мрії про майбутнє. В остаточному вигляді, у якому "поема" вийшла в передсмертному виданні 1851 р., вона містить 645 сонетів і розпадається на 5 пісень: 1) "Sala", 2) "Labe, Ren, Vltava", 3) "Dunaj", 4) "Lethe" і 5) "Acheron". У першій пісні малюються веселі картини щасливого життя поета в Йені; у другий і третій він, як Чайльд Гарольд, подорожує по різних землях живого й вимерлого слов'янства - від Сали, через Лабу на узбережжя й на острови Балтики, у Голландію, Констанцію, Баварію, Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, а думкою переноситься в інші слов'янські землі, у супроводі друга Мілка, що відповідає Вергілію в "Божественній Комедії" Данте; у четвертій і п'ятій пісні поет подорожує по слов'янському Раю й Аду, причому померла на той час (1827 р.), по припущенню Коллара, Міна служить йому путівницею раю, подібно Дантової Беатриче. Іде постійне змішання любові земної і небесної й Міна є то йенською красунею, то дочкою Слави (богині, родоначальниці слов'ян), то прообразом всеслов'янства. Почуття поета роздвоюється, але він сам не в змозі усвідомити, кого він більше любить - чи Мину - йенську красуню, або слов'янство: обидва предмети порівну цінні його серцю. Поема написана чеською мовою, але з безліччю особливостей, властивих словенській мови,тому середньо словенському говору, який незабаром зробився літературною мовою словаків.
Поема зробилася як би євангелієм всеслов'янства. Враження, зроблене її появою в пресі на сучасників, було надзвичайне. Це видно по тій масі віршів, що з'явилися в наслідування "Доньки Слави". Цілі покоління словаків і чехів виховувалися під її впливом.
Не задовольняючись поетичною проповіддю слов'янської єдності, Коллар написав трактат "Про літературну взаємність між окремими слов'янськими племенами й діалектами", що вийшов спочатку на чеській мові в журналі "Hronka" (1836), а потім у німецькій переробці "Ueber die literarische Wechselseitigkeit zwischen den verschiedenen Stдmmen und Mundarten der slavischen Nation" (Пешт, 1837р.; 2 видання 1884 р.). У цьому трактаті доводиться необхідність зближення й взаємного ознайомлення всіх слов'ян у літературному відношенні й, як на головний засіб для цього, вказується на покупку й читання книг, які видаються на всіх слов'янських діалектах, переважно на російському, польському, чеському й сербохорватському. Йому ж належить перше досить повне зібрання словенських пісень, видане ним спочатку разом із Шафариком (1822 р. і 1827 р.), а потім і самостійно ним одним (1834-1835 рр.).
Великих успіхів досяг в цій сфері Франтішек Ладіслав Челаковський (1799-1852). Він народився в м. Страконіце, у сім'ї теслі, вчився в гімназіях двох чеських міст, в 1817 виїхав до Праги вивчати філософію, а, закінчивши курс навчання, вступив у літературу. В 1834 р. Він став редактором газети "Празької переднівку", з 1835 викладав чеську мову у Празькому університеті. У 1842 Челаковський отримав посаду професора в університеті Вроцлава. В Прагу повернувся в 1849, щоб зайняти місце професора слов'янських мов і літератур тамтешнього університету. Однак незабаром він помер.
Як поет-романтик Челаковський вніс великий внесок у чеську літературу. Поетична збірка "Відлуння руських пісень" (1829) складається з самостійних творів автора, але вони написані в дусі російської поезії. Після польського повстання 1830 - 1831 г. Челаковський від русофільства відійшов. Останнім поетичним твором Челаковського стала збірка "Столістая троянда" (1840). Виникла також ціла школа наслідувачів поета, складали вірші та пісні, менш вдалі в художньому відношенні, ніж у Челаковського, але дуже популярні в народі.
Нову епоху в чеській поезії відкрила лірико-епічна поема "Май" Карела Гінек Махи (1810-1836). Це твір пройнятий песимізмом, що не відповідало почуттям більшості активних учасників національного руху. По достоїнству творчість Махи було оцінено лише в другій половині XIX ст.
Карел Яромір Ербен (1811-1870) в своїй епічної поезії оригінально використовував народні пісні, повісті та оповідання. Він народився в містечку Мілетін Ічінского округу, в родині шевця, людини грамотного, захопленого літературою. У 1831 Карел Яромір вступив на юридичний факультет Празького університету, по його закінченні працював у карному суді, а в 1850 р. Стало секретарем і архіваріусом Чеського Національного музею, пізніше - архіваріусом Головного Міського архіву Праги. У складі комісії з розшуку дипломатичних документів про історичне чеському державному праві Ербен в 1843-1847 рр.. об'їздив всі чеські архіви і розшукав багато документи, опубліковані потім в серії "Архів Чеський", що видавалася Ф.Палацьким. Ербен був етнографом, літератором та істориком, перекладачем. Ще на початку 30-х років він написав кілька п'єс, був також автором балад романтичного характеру, пройнятих патріотичним духом. За політичними переконаннями він був у 30-ті роки прихильником поляків, повсталих проти Росії, але пізніше став активним русофілом, займався російською літературою, мав контакти з російськими вченими.
У 20-ті роки XIX ст. з'явилася перша чеська політична газета "Празькі переднівку". З 1829 по 1833 її редагував Йозеф Лінда, автор популярного історичного роману "Світло над язичництвом", не позбавленого літературних достоїнств. У 1834 редактором цієї газети став Ф.Л.Челаковський, який організував нову систему політичної інформації. Додаток до газети - "Ческа бджола" - стало літературно-критичним друкованим органом.
У 1846 виникла газета "Празький посел". Її редактор - драматург, актор і журналіст Йозеф Каетан Тил пропагував нові суспільні та економічні вчення, поміщав в газеті науково-популярні статті з історії, етнографії, географії та інших наук, з виховання дітей, про навчання в промислових школах.
Багато газет виникло в Чехії під час революції 1848 - 1849 г., Але всі вони носили переважно політичний характер.
У першій половині XIX ст. наукові дослідження в Чехії проводилися в основному в галузі гуманітарних дисциплін, що відповідали в найбільшій мірі завданням виховання національної самосвідомості народу. Була потрібна наукова аргументація для підкріплення ідеї про культурну рівноправність чехів серед народів Європи. Представники чеської науки часто поєднували наукову діяльність з політичною і громадською. Навіть діячі природничих наук брали активну участь у процесі становлення нації нового часу. Найбільш яскравим представником науки цього періоду був знаменитий фізіолог, який зробив у своїй області ряд епохальних відкриттів - Ян Евангеліста Пуркине.
Ян Евангеліста Пуркіне (1787-1869)
Він народився в Лібоховіцах (Північна Чехія), у заможній родині і отримав серйозну освіту вже в школі піарістского ордена, членом якого став у 1805 р. Пізніше він вийшов з ордена, щоб зайнятися вивченням філософії у Празькому університеті, був по закінченні курсу приватним вчителем, але закінчив у Празькому університеті і медичний факультет. Його докторська дисертація стала широко відомою фахівцям. У 1823 р. Пуркіне прийняв пропозицію зайняти місце професора фізіології в університеті Вроцлава в Пруссії. За роки з 1823 по 1850 вчений організував за новою для того часу методиці вивчення фізіології і навчання їй студентів і відкрив перший в Європі фізіологічний інститут, що виявилося можливим лише завдяки величезному авторитету професі ора. Разом з тим Пуркине був ревним чеським патріотом, він популяризував наукові знання в журналі "Крок", виступав і як перекладач, публіцист, літературний критик, поет. Перекладав він Ф.Шиллера, Торквато Тассо; в 1842 р. опублікував у журналі "Зоряниця", що видавався у Варшаві польською та російською мовами, статтю "Про літературному єдності між слов'янськими племенами", де проводив думку про прагнення слов'ян до літературної взаємності в дусі романтичних мрій епохи. Пуркине був членом багатьох академій і вчених суспільств, почесним доктором ряду університетів (в тому числі Московського і Харківського). У 1850 р. він повернувся до Чехії, став професором Празького університету, організував тут інститут фізіології, видавав науковий журнал "Жива" й брав активну участь у національному житті.
Чеське національне Відродження було своїм вістрям спрямовано проти примусового онімечення. У той же час процес Відродження не міг проходити ізольовано від європейського суспільства, а чеські «будите лі» шукали моральну опору в культурі близьких чехам за мовою і походженням слов'янських народів. Проте становище останніх у Центральній та Південно-Східній Європі було не краще, ніж у чехів. Єдиною національно незалежною країною з величезним слов'янським населенням і панівним слов'янською мовою була Росія, і до неї звертали погляди чеські гуманісти. Незважаючи на розчарування у зв'язку з придушенням польського повстання 1830-1831 рр.., Більшість представників чеської культури не мислили свою діяльність без знайомства з багатою національною культурою Росії. Так, давня та сучасна російська писемність служила джерелом збагачення лексичного складу відроджується чеської мови. Давня російська література перекладалася на чеську мову. Російські народні пісні служили зразком для створення поетичних творів чеськими авторами. При перекладеннях творів світової класики на чеську мову використовувалися і їх російські переклади.
Діячі чеського відродження підтримували контакти з російськими філологами, істориками, етнографами і т.д. Разом з відродженням мови розвивалася і наука про слов'ян, в якій представники чеської культури шукали аргументи для своєї «будітельскої» діяльності. Для розвитку науки про слов'ян була потрібна джерельна база, що збереглася у великій мірі в Росії. Зокрема, пам'ятники давньослов'янського мови були укладені у фондах російських бібліотек та архівів. Саме ця обставина спонукало Й.Добровского, взагалі скептично ставився до Росії як потенційному визволителю слов'ян, зробити поїздку в цю країну, де він описав близько тисячі рукописів і сотні першодрукованих книг, що зберігалися в різних зібраннях Росії і зробили серйозний вплив на його подальшу надзвичайно плідну діяльність у галузі слов'янознавства.
Збереглася і значною мірою переписка між чеськими і російськими вченими свідчить про те, що такі великі діячі чеської культури як Юнгманн, Ганка, Челаковський, Вінаржіцькій, Шафарик, Ербен і багато інших, створювали свої твори під впливом російської культури, використовуючи її багатства як джерело для своїх досліджень і поетичного натхнення. Чеські вчені стежили за успіхами російської науки в галузі філології та слов'янознавства і використовували їх досягнення. Так, Й.Добровскій визнав роботу російського вченого А. Х. Востокова "Міркування про слов'янською мовою." (1820) перевершує його власні дослідження в галузі слов'янського мовознавства. П.Й.Шафарику велику допомогу в дослідженні давньослов'янської писемності і слов'янських мов надав працю російського вченого К.Ф.Калайдовіча "Іоанн Екзарх Болгарський" (1824). Питання про час виникнення слов'янської писемності, яким Шафарик займався багато років, отримав у нього своє остаточне вирішення з відкриттям російським ученим В.І.Григоровичем глаголичних пам'яток та висловленої на основі вивчення їх думкою про більшу давнину глаголиці в порівнянні з кирилицею. Взагалі наукові успіхи Шафарика у вивченні слов'янських проблем у великій мірі залежали від контактів з російськими вченими, постачає його матеріалами з російських архівів та бібліотек, які ділились з ним своїми науковими знахідками і відкриттями, здійсненими завдяки досконалому вивченню слов'янської старовини під час вчених подорожей по слов'янським країнам. Крім того російські вчені надавали завжди потребує коштів Шафарику матеріальну допомогу, організовуючи для нього збір грошей у своєму середовищі, у російських меценатів або просто у багатих людей.
Висновки
Чеське Просвітництво XVIII - ХІХ ст. - складний, суперечливий і багатогранний процес, який поєднав у цілісному комплексі культурно-національного розвитку населенні Чехії впродовж 1790-1871 рр. Загальноєвропейські, загальнослов'янські та конкретно - історичні чеські Культурно - цивілізаційні зрушення, явища, взаємозв'язки і взаємовпливи.
Пробудження чехів - це закономірне явище, яке є наслідком цивілізаційної єдності старого континенту. Відродження слов'янських народів у перший половині XIX ст. напряму пов'язане з подіями у імперії Габсбургів та різноманітністю форм національного руху у слов'ян. Крім того, рух за об'єднання Німеччини та Італії став одним загальноєвропейським ланцюгом весни Європи та весни слов'янських народів.
Фактором чеського пробудження з початку ХІХ ст. була національна Інтелігенція. Джерелом, з якого на протязі багатьох років чехи черпали патріотичні сили, залишалося етнічне селянство, яке і формувало дрібнобуржуазну, конформістську свідомість у національних лідерів, останні визначали політичну поведінку народу.
В XIX столітті спостерігалися швидкий ріст чеської культури й підйом національної самосвідомості. Важливу роль у цьому процесі грали музиканти, художники й письменники - композитори Бедржих Сметана й Антонін Дворжак, художник Миколаш Алеш, скульптор Йозеф Мисльбек і письменник Антонін Ірасек, чиї здобутки користувалися величезною популярністю.
Чеська мова стала головним інструментом формування національної ідеї. Театри й музеї, що виникали по всій країні, свідчили про роль культури в національному житті.
У столиці й інших містах була побудована безліч чудових будинків, у тому числі Національний музей у Празі й театр Магеново в Брно. Найвідомішими будинками в стилі модерн стали Суспільний будинок із фресками Альфонса Мухи й Галерея сучасного мистецтва в Градце-Кралове, спроектована Освальдом Поливкою. Інтер'єри Рудольфинума і національного театру розписані кращими художниками.
Важливу роль у чеському національному русі зіграла ідея "слов'янської взаємності", сформульована Я. Колларом. В 40-х р. ХІХ ст. національні рухи починають приймати політичний характер, у них втягуються народні маси, створюються наукові й національно-просвітницькі товариства (в 1831р. - Матиця чеська й ін.).
У чеському національному русі зароджуються радикально-демократична (К. Сабіна й ін.) і національно-ліберальна (Ф. Л. Ригер, Ф. Палацький і ін.) течія. В основі національно-політичної програми лібералів лежала концепція австрославізму.
Значення діяльності чеських національних лідерів важко переоцінити. По-перше - це етнозберігаюча мета їх копіткої роботи. Завдячуючи діяльності Я.Коллара, Ф. Галацького, П. Шафарика, Й. Юнгмана, Ф. Пельця та багатьох інших «будителів» була сформована уява про самоцінність слов'янської культури та її значимість для світової культурної скарбниці.
Особливе значення будителів полягає в заснуванні суспільно - політичних, культурних об'єднань і товариств. Чеська матиця з самого початку свого виникнення зайняла місце головного наукового,видавничого, освітнього та суспільно-політичного закладу чехів. Під час революційних подій 1848-1849 років Матиця відіграла роль не тільки консолідуючого, але і й ідеологічного центру чеського національного руху. Після революції Матиця концентрує в собі практично всю культурологічну та гуманітарну працю.
Список використаної літератури
1.Антология чешской и словацкой философии. - М., 1982;
2.Богданова И. А. Очерки истории чешской литературы XIX-XX вв. - М., 1963;
.Зайцева А. К. История словацкой литературы. - М., 1970;
.Историография истории южных и западных славян. - М., 1987;
.История литератур западных и южных славян. - Т. I-II. - М., 1997;
.История Чехии. //Под ред. В. И. Пичета. - М., 1947;
.История Чехословакии. Т. 1. //Под ред. Г. Э. Санчука, П. Н. Третьякова. - М., 1956;
.История южных и западных славян: Курс лекций. - М., 1979;
.История южных и западных славян. //Методические указания для студентов-заочников исторических факультетов государственных университетов. - Изд. 7-е, переработ. //Отв. ред. В.Г. Карасев, И.В. Созин. - М., 1985;
.Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. - М., 1988;
.Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы XVIII-XIX вв. Типология и взаимодействия. - М., 1990;
.Лаптева Л.П. История Чехии периода позднего феодализма и раннего нового времени (1648-1849 гг.): Учебное пособие. - М., 1998;
.Макова Е.С. История южных и западных славян. Период феодализма (VI середина XVIII вв.): Учебно-методическое пособие. - М., 1987;
.Мыльников А. С. Йозеф Юнгман и его время. - М., 1973;
.Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. - М., 1982;
.Мыльников А. С., Павел Шафарик - выдающийся ученый-славист. - М.-Л., 1963;
.Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. - М., 1977;
.Очерки истории культуры славян. - М., 1996;
.Возрождения. Книга как исторический источник. //Ч. I. Страны Центральной Европы. - М., 1988; // Ч. II. Страны Юго-Восточной Европы. - М., 1989;
.Развитие этнического самосознания славянских народов в епоху зрелого феодализма. - М., 1988;
.Ратнер Н. Д. Программа и тактика чешской буржуазии в 1860-1867 гг.-«Ученые записки Ин-та славяноведения АН СССР». // Т. 14. - М., 1956, с. 83-178;
.Славянские матицы. XIX век. //Ч. I-II. - М., 1996;
.Титова Л.Н. Чешская культура первой половины XIX в. - М., 1991;
.Удальцов И. И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого, "Вопросы истории" // № 10. - 1950;
.Францев В. А. Очерки по истории чешского возрождения. - Варшава, 1902;
.Хрестоматия по истории южных и западных славян. В 3-х тт. //Т. I. Эпоха феодализма, //Т. II. Новая история. - Минск, 1987-1989;
.Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. - М., 1961;
.Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. -начало 70-х годов XIX в. - М., 1989.
29.<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0>
.<http://www.countries.ru/library>
.<http://dic.academic.ru/>