Проблема опустелювання в Україні

Проблема опустелювання в Україні

Вступ

Один із найзагрозливіших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності - розширення опустелювання, падіння, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що приводить до умов, аналогічних умовам природної пустелі.

1. Основні поняття

опустелювання грунт земля

Опустелювання або дезертіфікація - деградація земель в арідних, полуарідних (семіарідних) і посушливих (субгумідних) областях земної кулі, викликане як діяльністю людини (антропогенними причинами), так і природними факторами і процесами. Термін "кліматичне опустелювання" був запропонований в 1940-х роках французьким дослідником Обервілем. Поняття "земля" в даному випадку означає біопродуктивну систему, що складається з грунту, води, рослинності, іншої біомаси, а також екологічні і гідрологічні процеси всередині системи.

Деградація земель - зниження або втрата біологічної та економічної продуктивності орних земель або пасовищ в результаті землекористування. Характеризується висушуванням землі, в'яненням рослинності, зниженням звязанності грунту, в результаті чого стає можливою швидка вітрова ерозія та утворення пилових бур. Опустелювання відноситься до наслідків кліматичних змін, що важко компенсуються, так як на відновлення одного умовного сантиметра родючого грунтового покриву сягає в аридної зоні в середньому від 70 до 150 років. [1]

.1 Причини опустелювання земель

До причин опустелювання слід віднести:

Водний дефіцит. Відсутність потрібної кількості грунтових вод для забезпечення норм водного балансу для різних видів рослинності і сільськогосподарських культур.

Тривала посуха. Спровокована змінами в кліматі, засуха впливає на екосистему в цілому. Процес опустелювання в такому випадку прискорюється.

Кліматична аридизация. Надмірне пониження вологості повітря через збільшення температури і низького рівня опадів.

Збільшення поголів’я худоби. Це призводить до надмірної Проріджена рослинності пасовищ. Через це кількість вологи в грунті значно зменшується. Особливо до висушення грунту призводить вибір пасовища біля джерел води, наприклад, свердловин. Практикована раніше методика кочових пасовищ втратила для багатьох скотарів актуальність, і тому пасовища знаходяться статично в одному місці, що призводить до неможливості відновлення рослинності.

Вирубка лісів. При різкій вирубці лісу може початися ерозія грунту, особливо на схилах гір і окологорних рівнин. Утворюються яри. Через зменшення лісових насаджень змінюється баланс вологи, тому не відбувається поступового танення снігу і збереження вологи в грунті.

Соленакопичення. Збільшення рівня солей в грунті може відбуватися по ряду причин. Перша, це перенесення солей з нижніх шарів грунту грунтовими водами в верхні шари. Між грунтовими водами, насиченими солями та мінералами, знаходяться проникні грунти - пісок, гравельние відкладення та ін Цей процес може мати і зворотний напрямок - з верхніх шарів сольові відкладення будуть проникати з грунтовими водами в більш глибокі шари грунту. Це характерно для низин і низьких рівнин.

Вітряний клімат. Через вітер, який переносить породи, відкриваються більш глибокі шари грунту. Також соленакопление може бути викликано техногенною діяльністю. Відходи шахт, фабрик і металургійних заводів зазвичай накопичуються в ярах і низинах. Звідти з грунтовими водами хімічні речовини потрапляють в грунт.

Низький рівень грунтових вод. Основною причиною цього є природне осушення водойм. Пов’язаний цей процес зі зниженою кількістю опадів, які не можуть заповнити і нормалізувати потрібний водний баланс. Також рівень грунтових вод може знижуватися через штучно створених дренажів.

Помилки у веденні сільського господарства. Надмірне осушення дрібних водойм для зрошення угідь і для підтримки рибних господарств призводить до опустелювання. Порушується водний баланс регіону, і це приводить або до осушенню грунту, або до підвищення рівня солей. Також сприяє иссушению грунту вирощування надмірно вологолюбних культур. На їх зрошення потрібно буде витратити куди більшу кількість води. Збільшується кількість населення планети вимагає великих врожаїв. Через це багато фермерів ігнорують обов’язкові терміни поклади земель, при яких шар чорнозему відновлюється, і грунт стає знову родючою. Постійна експлуатація родючих грунтів призводить до виснаження грунту і ерозії. [2]

.2 Способи ліквідації опустелювання

Способи запобігання і впливу на фактори опустелювання різні. Оскільки однією з основних причин висушення грунту є соленакопление в грунті і рух грунтів, то дуже допомагає меліорація пасовищ. У зоні з сухим кліматом, при низькому рівні опадів, висаджують трави та чагарники. Попередньо грунт обробляється добривами. У випадку більш пустельного клімату застосовується ще й оазисне зрошення.

Іноді місцевий уряд може винести заборону на використання певних зон земель на період їх повного природного відновлення. Боротьба з опустелюванням також ведеться після гірничодобувних робіт. Після закінчення даних робіт проводиться т.зв. рекультурізація. Це відновлення рослинного покриву штучним шляхом.

У сільському господарстві змінюють напрямок оранки. Великі території оставляются, а замість цього поля, що знаходяться близько пагорбів, піддаються т.зв. контурної обробки. Основну роль тут також грає агромеліорації. Цей процес полягає в степовому лесоразведении, освіті грунто - та лісозахисних порід рослин. [2]

2. Коротка оцінка стану проблеми опустелювання та деградації грунтів у світі

Деградації піддається третина поверхні Землі, що, відповідно, впливає на життя понад 1 млрд. чоловік. Наслідками опустелювання та посухи є голод, відсутність продовольчої безпеки та злидні. Пов'язана з цим політична, соціальна та економічна напруженість може приводити до виникнення конфліктів, подальшого зубожіння і посиленню деградації земель.

На сьогоднішній день 2,1 мільярда чоловік або приблизно 40% населення світу проживають у пустельних або посушливих районах. 90% цього населення - жителі держав, що розвиваються. Опустелюванням порушено 3,6 мільярда гектарів землі у всьому світі - 25% суші. На сьогоднішній день ризику деградації схильні землі в 110 країнах. Щорічно в результаті опустелювання втрачається 12 млн гектарів землі - територія за площею рівна Болгарії.

Від 10 до 20 відсотків посушливих територій вже піддалися деградації. Найбільш гостро ця проблема стоїть в країнах, що розвиваються . Загальна площа землі, що постраждала від опустелювання становить від 6 млн. до 12 млн. кв. км . Для порівняння: площа таких країн, як Бразилія, Канада і Китай, становить від 8 млн. до 10 млн. кв. км.

На посушливі райони припадає до 43 відсотків оброблюваних земель у світі. Деградація земель призводить до втрат сільськогосподарської продукції на суму приблизно в 42 млрд. дол США в рік. Близько третини всіх оброблюваних земель у світі в останні 40 років були закинуті з причини втрати своєї продуктивності в результаті ерозії грунту. Щорічно ще 20 млн. гектарів сільськогосподарської землі настільки деградують , що перестають використовуватися для вирощування сільськогосподарської продукції або поглинаються містами внаслідок прискорення темпів урбанізації.

Протягом останніх трьох десятиліть необхідність збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, для того щоб прогодувати зростаюче населення Землі , надавала дедалі більший тиск на земельні та водні ресурси. У порівнянні з 1970 роками в даний час прогодувати необхідно на 2,2 млрд. чоловік більше. Досі темпи виробництва продовольства не відставали від темпів зростання чисельності населення, однак триваюче його збільшення означає, що в найближчі 30 років нам може знадобитися на 60 відсотків більше продовольства. Ця зростаюча потреба в сільськогосподарських площах є причиною знелісення 60-80 відсотків земель на нашій планеті.

В тій чи іншій мірі опустелювання має місце на 30 відсотках штучно зрошуваних земель, 47 відсотках зволожуваних природними опадами сільськогосподарських угідь і на 73 відсотках пасовищних угідь. За оцінками, щорічно від 1,5 млн. до 2,5 млн. гектарів зрошуваних земель, від 3,5 млн. до 4 млн. гектарів сільськогосподарських угідь, зволожуваних природними опадами, і близько 35 млн. гектарів пасовищних угідь повністю або частково втрачають продуктивність внаслідок деградації земель.

Відновлення грунтів , втрачених в результаті ерозії, - процес вкрай повільний. Для формування грунтового шару завтовшки 2,5 см може знадобитися близько 500 років. У багатьох районах все більш серйозною проблемою стають пилові бурі, які як в епіцентрі, так і на значній відстані від нього впливають на здоров'я людей і стан екосистеми. Сильні бурі, зароджуються в пустелі Гобі, вражають великі території Китаю, Кореї та Японії і в посушливі сезони у багатьох людей викликають напади лихоманки, кашлю і почервоніння очей. Пил, який вітром переноситься з пустелі Сахари, викликає проблеми з диханням навіть у жителів Північної Америки і руйнує коралові рифи в Карибському басейні. Генеральна Асамблея ООН проголосила 2006 Міжнародним роком пустель і опустелювання. 2006 також знаменує десяту річницю прийняття Конвенції Організації Об'єднаних Націй по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які відчувають серйозну посуху та/або опустелювання, особливо в Африці. Дана Конвенція повністю підтримується 191 країною, тобто майже всіма державами - членами Організації Об'єднаних Націй.

Наслідки опустелювання включають:

скорочення обсягів виробництва продовольства, зниження родючості грунту і природної здатності землі до відновлення;

посилення паводків в низинах річок, погіршення якості води, утворення осаду в річках і озерах, замулення водойм і судноплавних каналів;

погіршення здоров'я людей через принесений вітром пил, включаючи очні, респіраторні та алергічні захворювання і психологічний стрес;

порушення звичного способу життя постраждалого населення, вимушеного мігрувати в інші райони.

У рамках проведеної з ініціативи ООН «Оцінки екосистем на порозі тисячоліть» відзначається, що запобігти опустелюванню набагато легше, ніж повернути його назад. Головною причиною опустелювання є навантаження популяцій на середовище і неефективні методи управління земельними ресурсами. Допомогти у вирішенні вищезгаданих проблем можуть більш ефективне землекористування, більш дбайливі методи зрошення і стратегії створення не пов'язаних з сільським господарством робочих місць для мешканців посушливих територій. [3]

3. Стан проблеми в Україні

.1 Проблеми охорони земель

Заходи, з охорони земель, здійснені протягом 2007 - 2011 років, є неспівставними з масштабами деградаційних процесів. Більше того, у 2009 - 2011 роках спостерігалася тенденція до зменшення і без того недостатніх обсягів відповідних робіт, зокрема щодо консервації ріллі шляхом залуження та рекультивації порушених земель та ряду інших заходів з охорони земель (табл. 1).

Таблиця 1 - Динаміка здійснення заходів з охорони земель (2007−2011 рр.)

Загалом в Україні деградовані та малопродуктивні ґрунти займають п’яту частину ріллі (6,5 млн. га), а незадовільний екологічний стан земель є однією з головних причин погіршення стану довкілля.

За оперативною інформацією Держземагентства, станом на 01.01.2012 р. загальна площа земель, що потребують консервації, по Україні складає 1,1 млн. га, з них 644,2 тис. га - деградовані, 432,1 тис. га - малопродуктивні; 144 тис. га порушених земель потребують рекультивації.

Згідно із Законом України «Про охорону земель» (стаття 22 та ін.) однією з ключових складових системи заходів у галузі охорони земель є формування екомережі.

Нині затверджено 14 обласних програм формування регіональної екомережі (в АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях); у Волинській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, у Києві та Севастополі окремі розділи про формування екомережі включені до місцевих програм з охорони навколишнього природного середовища; у 5-ти областях (Донецькій, Запорізькій, Полтавській, Херсонській, Черкаській) розроблено проекти програм; у Житомирській та Київській областях планується розробити проекти програм упродовж 2012 року.

Для визначення основних елементів екомережі на загальнодержавному та місцевому рівнях розробляються і знаходяться на різних стадіях доопрацювання та погодження 17 проектів її регіональних схем: у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях. У Харківській та Івано-Франківській областях схеми затверджено як складові обласних програм формування екомережі. У Хмельницькій області проект регіональної схеми розроблено у рамках проекту PIN-MATRA; у Київській, Рівненській, Херсонській областях та у Севастополі передбачено їхнє розроблення. Схеми формування екомережі затверджено в АР Крим, Житомирській, Тернопільській, Одеській областях та м. Києві. [4]

Збільшення чисельності населення надає проблемі «людина - грунт» все більшого значення і потребує все більшого виробництва продуктів харчування, головним постачальником яких є орні землі. Міжнародна спільнота відзначає з 1996 року Всесвітній день боротьби з опустелюванням (26 грудня). Україна теж приєдналася до Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням в 2002 році. [5]

Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України, має дуже невелику частку територій, які ще зберігають залишки степових природних комплексів і є останніми місцями збереження генофонду всього степового біологічного різноманіття. Степова рослинність складає близько 1 % від загальної площі території України і є притулком для десятків видів рідкісних та зникаючих, ендемічних та реліктових видів тварин і рослин, що охороняються не тільки вітчизняним природоохоронним законодавством, але й міжнародним. Саме ці об’єкти повинні стати мережею перспективних природно-заповідних об’єктів та основою екологічної мережі регіону. Натомість саме ці території стають полігоном для заліснення, що є прямим знищенням всіх зникаючих степових видів тварин і рослин та призведе до остаточного знищення степів на території України. Це порушує вимоги Закону України “Про Червону книгу України”. Водночас, чинним є Указ Президента України від 23.05.2005 №838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку заповідної справи в Україні», згідно з яким, розширення мережі природно-заповідного фонду є одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики.

Варто додати і те, що заліснення нових територій і особливо - деградованих, забруднених та інших, малопродуктивних земель степового регіону, є складною, напрочуд працемісткою та фінансово неефективною справою. Саме на цих територіях заліснення вимагатиме найбільших фінансових та людських ресурсів, при цьому даючи найменший вихід ділової деревної сировини. Існує безліч прикладів того, на скільки неефективним є заліснення степових ділянок та пісків. Так, деякі землі, виділені для створення лісових насаджень ще десятки років тому досі не вдається заліснити через непридатні для цього агрокліматичні умови. Кошти на заліснення знову і знову марно виділяються щороку. В час економічної та фінансової кризи в Україні, така діяльність є неприпустимим та економічно необгрунтованим кроком.

Південно-східній частині України наразі загрожує опустелювання, що тягне за собою деградацію значних площ сільськогосподарських угідь та втрату їх для економіки України. На превеликий жаль, причиною опустелювання є не лише зміна кліматичних умов, а і несвідома діяльність людини. Внаслідок неправильної агротехнічної практики на багатьох полях після збирання зернових хлібороби випалюють стерню. Спалювання стерні на полях нерідко стає причиною вигоряння прилеглих до агроугідь лісосмуг. Зникнення лісосмуг, які на даному етапі вже значною мірою втрачені, призводить до вітрової ерозії, вивітроювання, пилових буранів та опустелювання плодородних українських земель. Більше того, починаючи з 2008 року вперше в Україні з’явилась тенденція до самовільного спалювання лісосмуг. Люди свідомо підпалюють захисні лісосмуги, лісопосадки та навіть ділянки лісу. Після того, як насадження пошкоджуються вогнем, їх можна безперешкодно вирубати на дрова або продаж. Деревина при цьому лишається, як правило, неушкодженою. Подекуди на трасах навіть виникли пункти стихійного продажу горілої деревини. На даному етапі таким чином знищено десятки тисяч кілометрів вітрозахисних лісосмуг. [7]

Для більшості регіонів України 2007 та 2010 роки були найтеплішими за всю історію регулярних метеорологічних спостережень (80 - 150 років). Середні річні температури повітря перевищували кліматичну норму на 1,0 - 3,0°С. Річна ж кількість опадів була в основному близькою до норми. Тобто клімат стає більш посушливим.

За п'ять останніх років площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 92,4 тис. га, а забудованих земель збільшилася на 46,6 тис. га. Тобто площі продуктивних земель неухильно скорочуються. А це означає, що продукції з них треба одержувати більше. Ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість. Найбільший фонд орних земель мають області, розташовані в зоні лісостепу та степу. Наприклад, в Херсонській області сільськогосподарські угіддя становлять 1969,5 тис. га. А їх розорюваність досягла 90,2%. На площі 287,4 тис. га вони зрошуються. І площі під зрошенням в області з кожним роком поступово збільшуються, що дозволяє забезпечувати приріст сільгосппродукції. В цілому ж в Україні площі зрошуваних земель протягом останніх років скоротилися; у 2007 році - 2181,1 тис. га, а в 2011-му - 2176,8 тис. га.

Але стан родючості грунтів значною мірою залежить від діяльності людини. Особливо це стосується посушливої зони з нестійкими екосистемами, які легко руйнуються при використанні нераціональних технологій і втрачають здатність до відновлення.

Родючість орних грунтів суттєво залежить від обсягів застосування органічних і мінеральних добрив. Згідно зі статистичними даними в Україні площа удобрених мінеральними добривами земель у 2011 році складала 76% від загальної посівної площі, а органічними - лише 2,0%. Внесення органічних добрив скоротилося з 11,91 млн. тонн у 2007 році до 9,85 млн. тонн у 2011-му, тобто на 2 млн. тонн. В окремих областях, у тому числі й у Херсонській, органічних добрив внесено лише 0,1 тонни на 1 гектар посівної площі. Це дуже ускладнює проблему підтримання гумусового режиму грунтів. [5]

У сучасних умовах стан використання земельних ресурсів не завжди відповідає вимогам охорони, оскільки в результаті антропогенної діяльності порушено екологічно-безпечне природокористування, в першу чергу порушено допустиме співвідношення площ угідь, зокрема ріллі, пасовищ, сінокосів, земель водного та лісового фондів. У Миколаївській області, із 2458,5 тис. га земельного фонду 2055,0 тис. га займають землі сільськогосподарського призначення, до числа яких входять 2007,1 тис. га сільгоспугідь, 1698,9 тис. га з яких - рілля.

Не всі землі сільськогосподарського призначення, в тому числі орні землі, можна залучати до інтенсивного обробітку. Певна частина їх повинна носити обмежений характер. До таких земель відносяться:

земельні ділянки, поверхня яких порушена в результаті природних катаклізмів;

земельні ділянки з еродованими, перезволоженими з підвищеною кислотністю, забрудненими хімічними речовинами та інше.

У Миколаївській області кількість еродованих сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі становить 814,8 тис. га, що складає 47,9 % від загальної площі ріллі, в тому числі:

слабоеродованих - 568,4 тис. га;

середньоеродованих - 223,6 тис. га;

сильноеродованих - 22,8 тис. га

З усіх еродованих земель площа деградованих та малопродуктивних земель становить 246,4 тис.га. [6]

Хімізація сільськогосподарського виробництва в цілому сприяє росту його продуктивності, але внесення на поля заради отримання високих урожаїв надмірної кількості мінеральних добрив погіршує якість грунтів. Особливо це стосується земель, де використовується крапельне зрошення, загальна площа якого на Херсонщині становить вже більше 30 тис. га. Адже «краплинка» потребує дуже ретельного підходу до агротехніки, бо поле може швидко перетворитися на «зебру» зі смугами засолених та безструктурних грунтів. А це теж «дзвіночок» опустелювання.

Ще один фактор впливу на активізацію процесу зниження гумусу в грунтах - це порушення сівозмін. У таких випадках пріоритет на посівних площах віддається технічним культурам, а площі під кормовими культурами, які є корисними сидератами, скорочуються.

Усе це призвело вже до того, що, коли співставити гумусованість грунтів в степовій зоні за часів В. В. Докучаева (1882 р.) з сучасним станом, то відносні втрати гумусу за цей майже 120-річний період досягли 19,5%. Інформація з якісного обліку земельних угідь свідчить, що ситуація з використанням земель в Україні на сьогодні близька до критичної. Особливо значні втрати гумусу відбулися в період 1990-1996 років - 0,37%, коли почали різко зменшуватися обсяги застосування органічних добрив, а формування врожаю відбувалося за рахунок потенційної родючості фунту.[5]

.2 Основні напрями покращення ситуації

Під час 8-ї Конференції Сторін Конвенції, яка проходила в вересні 2007 року в м. Мадрид, Іспанія, було затверджено 10-ти річний Стратегічний план та рамкові механізми щодо сприяння імплементації Конвенції на 2008 - 2018 роки (далі - Стратегія).

Цією Стратегією визначено такі стратегічні цілі впровадження Конвенції:

покращити умови життя населення, яке страждає через деградацію земель;

покращити стан деградованих екосистем;

досягти глобальних вигод завдяки впровадженню Конвенції;

мобілізувати необхідні ресурси (фінансові, технічні, технологічні) для підтримки впровадження Конвенції.

грудня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 2818-VI «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», яким у тому числі передбачені питання боротьби з деградацією земель та досягнення цілей екологічно збалансованого землекористування.

На виконання цього Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 577-р було затверджено Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011 - 2015 роки (далі - НПД).

Вказаним НПД, серед іншого, передбачено розроблення Мінприроди, Мінагрополітики, Держземагентством, та іншими центральними органами виконавчої влади проекту Концепції Державної цільової програми щодо боротьби з опустелюванням та деградацією земель (спрямованої на виконання Конвенції), а також відповідної програми.

НПД визначає цілу низку інших завдань щодо розвитку законодавства системи стандартизації та нормування, вдосконалення землеустрою, моніторингу, покращення інституційного та наукового забезпечення, підвищення рівня освіти та просвіти ц відповідній сфері тощо.

Серед практичних завдань у галузі охорони земель, регламентованих НПД:

-запровадження заходів з консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель , рекультивації порушених земель;

виконання робіт з реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності;

удосконалення методів управління агроландшафтами;

зниження рівня забруднення і засмічення ґрунтів шляхом стимулювання землевласників та землекористувачів до провадження екологічно збалансованої діяльності та ін.

Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр» Мінагрополітики, Держземагентством, та іншими уповноваженими органами має бути розроблено проект Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року.

Закон України «Про охорону земель» (стаття 24 та ін.) регламентує необхідність прийняття Загальнодержавної програми використання та охорони земель, проект якої тривалий час опрацьовувався, але так і не був затверджений Верховною Радою України.

Реалізація вищенаведених завдань та заходів поряд з розбудовою екомережі та розвитком природно-заповідної справи, належним виконанням існуючих галузевих державних цільових програм у галузі водного та лісового господарства, розвитку села тощо мають стати основними напрямами діяльності щодо покращення ситуації у сфері охорони довкілля, невиснажливого використання і охорони земель та інших природних ресурсів. [4]

.3 Шляхи і способи розв’язання проблем

Розв’язання проблем, пов’язаних із раціональним використанням і охороною земель, зокрема боротьба з опустелюванням та деградацією земель передбачається здійснити шляхом:

зменшення змиву і розмиву ґрунтів, а також захисту населених пунктів, сільськогосподарських угідь та виробничих об’єктів від підтоплення і затоплення шляхом будівництва нових та реконструкції існуючих протиерозійних, гідротехнічних, берегоукріплювальних, протизсувних та інших споруд, забезпечення їх надійності;

впровадження науково обгрунтованих сівозмін, елементів біологізації землеробства, прогресивних технологій збереження та відтворення родючості грунтів і ведення землеробства;

запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву на найбільш ерозійно небезпечних територіях, зокрема на землях сільськогосподарського призначення, консервація деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель;

створення та відновлення полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на землях сільськогосподарського призначення (у ярах, балках, на пісках, уздовж берегів річок, водойм та на деградованих і забруднених сільськогосподарських угіддях);

розроблення схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель та для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин.

Державна полiтика щодо охорони земель має бути реалiзована шляхом науково обгрунтованого перерозподiлу земель з формуванням рацiональної системи землеволодiнь i землекористувань, з усуненням недолiкiв у розташуваннi земель, створенням екологiчно сталих агроландшафтiв та агросистем, iнформаційного забезпечення правового, економiчного, еколого-економiчного i містобудiвного механiзму регулювання земельних вiдносин на всiх рiвнях господарювання. [6]

Відповідно до п.2. Указу Президента України від 04.11.09 № 995/2008 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”, в Україні планується створення великої кількості нових лісових площ. Раді міністрів АР Крим та місцевим адміністраціям доручається визначити «деградовані, малопродуктивні та техногенні забруднені землі, які доцільно заліснити», а також забезпечити додаткове виділення в установленому порядку земель із земель запасу для заліснення. Згідно із наказом Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 № 371 „Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України”, для кожної з областей визначений оптимальний показник лісистості. Із показників, затверджених цим наказом, особливо частка заліснених територій має зрости для степових областей. [7]

.4 Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає:

а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;

б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;

в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами;

г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини. [6]

Висновок

Природа не в змозі нескінченно пробачати помилок людини. Необхідно зупинити процес зміни грунту в бік опустелювання. І це ще можливо, якщо сільгоспвиробники будуть думати не тільки про сьогоднішній прибуток, а й про завтрашній день. [5]

Використані джерела

1.#"703341.files/image001.gif">

Розораність території України у розрізі адміністративних областей (станом на 01.01.2012 р.)

Додаток 2

Поширення, ступінь прояву та повторюваність комплексу негативних явищ, що спричиняють та/або впливають на процеси деградації і опустелювання земель України

Ключові державні органи та науково-дослідні установи, залучені до вирішення проблем невиснажливого використання та охорони земель

ОСНОВНІ ПОДІЇ В РАМКАХ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО БОРОТЬБУ З ОПУСТЕЛЮВАННЯМ