єктом дослідження є повість М. Коцюбнського «Fata Morgana».
Предмет дослідження - реалістичні та імпресіоністичні способи відображення дійсності у повісті М. Коцюбнського «Fata Morgana».
Для реалізації основних завдань курсової роботи було обрано такі методи дослідження: культурно-історичний, порівняльно-історичний, формальний.
РОЗДІЛ І РЕАЛІЗМ. РЕАЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ПИСЬМА
Реалізм (від латинського слова, що означає "суттєвий", "дійсний") - художній метод, що полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні дійсності засобами, властивими тому чи іншому видові мистецтва. Мета реалізму - глибоке пізнання світу і художнє відображення його. Основним принципом реалістичного мистецтва є типізація - художнє узагальнення життєвих явищ і людських характерів. Для реалізму характерний конкретно-історичний підхід до явищ життя - історизм. Образ людини митець-реаліст подає як явище соціальне, що розвивається залежно від змін суспільного життя.
Як художній метод реалізм сформувався в Європі в епоху Відродження (XIV- XVI ст.), хоча термін цей почали вживати з середини XIX ст. Реалізм пройшов у своєму розвитку кілька етапів, а корінням своїм сягає аж до античного світу. Елементи реалізму наявні вже в античній літературі. Почуття й переживання людини, її мрії, родинно-побутові проблеми знаходять своє відображення в епоху античності у творах Софокла, Евріпіда та інших. І в наступні історичні періоди реалістичні риси були притаманні літературі.
Суть реалізму добре розкрив один із найвидатніших його представників І. Нечуй-Левицький: "Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була одкидом правдивої, реальної жизні, похожим на одкид берега в воді, з городом чи селом, з лісами, горами і всіма предметами, котрі знаходяться на землі. Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б обсвічувалась правдиве життя, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт".
Провідним принципом реалізму є вірність реальній дійсності, конкретно-історичний підхід до неї, погляд на історію як на постійний поступ, прагнення відтворювати життя, змальовувати його таким, яким воно є у внутрішньому світі людини без ідеалізації і сатиричної карикатурності. Реалізм відмовився від поділу предметів і явищ на естетичні і неестетичні. Він відтворює дійсність повноті і достовірності. Створюючи життєподібні образи і ситуації, реалісти не відмовляються від міфу, казки, алегорії, символу. Своїм завданням реалісти вважали творити для народу, служити йому.
Новаторство реалізму -у структурі характеру, його розвитку, у зв'язку з типовими обставинами. Характери реалістичних творів - багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності. Герої діють у конкретних суспільно-історичних умовах, які мотивують їх вчинки. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, але й здатність піднятися над обставинами, протистояти їм. Реалісти відображають дійсність, сповнену гострими суперечностями, конфліктами. Вони дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об'єктивними соціально-історичними умовами. Для реаліста людина - істота соціальна. Принцип історизму полягає у відтворенні колориту часу і місця, в розумінні історії як процесу якісних змін, які характеризують національно-історичну своєрідність того чи іншого етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємозв'язані. Історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє розкриттю розвитку соціальних умов. Вчинки героя випливають із особливостей характеру і психології, а характер і психологія зумовлені життєвими обставинами і соціальним середовищем. Зміна обставин життя позначається на долі героїв.
З принципом соціальності пов'язаний раціоцентричний психологізм. Маланка, Хома Гудзь ("Fata morgana" М. Коцюбинського) постають перед читачем у соціальній та індивідуальній конкретності на тлі суспільно-історичних подій. Історизм не допускає статичності образів. Письменники-реалісти всебічно охоплюють життя людини і суспільства, побутові, родинні відносини їх творчість відзначається гуманізмом і народністю. Викриваючи паразитизм пануючих класів, реалісти з глибокою симпатією змальовують людей праці, їх духовну красу.
В українській літературі реалізм утвердився в першій половині XIX ст., цей реалізм має назву просвітительський. Орієнтація на виховне начало забезпечила провідне місце у літературі просвітительського реалізму міщанські драми, комедії, трагедії, роману виховання, сатиричним жанрам.
Творам, які написані у реалістичній манері притаманні такі риси: раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнеття психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); правдиве, історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Реалістичними засобами відтворення дійсності є:
-Факти - події, які сталися насправді.
-Архаїзми - застарілі слова.
Колізії - зображення життєвих конфліктів і боротьби в художньому творі.
Описи.
Паралелізм - співвідношення життєвих явищ.
Типізація.
повість письменник стиль реалістичний
Висновок до розділу 1
Типові характери діють у творах реалістичного напряму не в уявному чи абстрактному світі мрій, фантазій або міфів, а в конкретно-історичних умовах. Герої реалізму завжди зображаються на тлі доби, і в кожному творі проступає обличчя історії. Історичні обставини, в яких живе й діє герой, впливають на нього, мотивуючи певні його вчинки. Як наголошував Б. Брехт, «митці-реалісти відображають суперечність у людях та їхніх взаєминах і відображають умови, за яких такі суперечності розвиваються». Ці умови, що традиційно іменувалися «типовими обставинами» (за виразом Енгельса) ніде у світовій літературі не зображалися так рельєфно, як у реалізмі. Вони зумовлюють інші важливі риси реалізму - соціальність та історичність.
Обидва ці принципи існують в реалістичному напрямі нероздільно. М. Зельдович дає їм визначення. Принцип соціальності, за висловом ученого, «означає пояснювання людини, її поведінки, психології, взаємин з іншими людьми об'єктивними соціально-історичними умовами». Принцип історичності полягає «в ідеї історичної закономірності, в усвідомленні історії як процесу якісних змін, що визначає національно-історичну своєрідність кожного її етапу в кожній країні». Принципи соціальності та історичності обстоювалися багатьма представниками реалістичного напряму. Розгортання дії на тлі суспільно-історичних подій та конфліктів характерне й для українських реалістів - Т. Шевченка та Панаса Мирного, І. Франка та М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького та М. Старицького.
РОЗДІЛ ІІ ІМПРЕСІОНІЗМ. ЗАСОБИ ПИСЬМА ІМПРЕСІОНІЗМУ
Імпресіонізм (від франц. impression - враження) - художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань Імпресіонізм розвивається в останній третині XIX - на початку XX століття. Спершу він виник у французькому живописі: у 1874 році в Парижі серед інших творів експонувалася картина Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant»). А в 1877 році група художників (К. Моне, О. Ренуар, К. Піссаро, Ε. Дега, А. Сіслей) «добровільно» приймає назву «імпресіоністи» та починає видавати журнал «Імпресіонізм».
Під впливом імпресіонізму в живописі згодом з'являється імпресіонізм у скульптурі (О. Роден), музиці (М. Равель, К. Дебюссі, О. Скрябін, І. Стравинський), театрі (А. Шніцлер, Г. Гофмансталь). Наприкінці XIX століття імпресіоністичний стиль охоплює також і літературу. В ній він не становить окремої школи, як у живописі, однак принципи й засоби імпресіонізму використовують у своїй творчості письменники різних країн. Риси імпресіонізму притаманні французьким художникам слова П. Верлену, С. Малларме, братам Гонкурам, пізньому Ґ. Мопассану, Μ. Прусту; норвезькому авторові К. Гамсуну, англійцям О. Уайльду, Дж. Конраду, Р. Л. Стівенсону; австрійським письменникам П. Альтенбергу, А. Бару, А. Шніцлеру. В російській літературі імпресіоністичну образність застосовували прозаїки А. Чехов, І. Бунін, Б. Зайцев, поети І. Анненський, К.Бальмонт. Поетика імпресіонізму знаходить своє місце і в українській літературі. Насамперед це стосується новелістики М.Коцюбинського, В.Стефаника, М.Черемшини, частково О.Кобилянської.
Імпресіоністи намагалися бути максимально наближеними до того, як той чи інший предмет людина бачить у натурі - в усій складній взаємодії з середовищем. Розчинивши колір у світлі та повітрі, позбавивши предмети матеріальної форми, імпресіоністи тим самим фактично зруйнували матеріальність світу. [4, с. 62]
Імпресіоністичними засобами письма є:
-Враження (від подій або вчинків, які отримує персонаж, або письменник від пережитого, або побаченого).
-Мрії персонажів про майбутнє.
Роздуми, занурення у власні думки.
Деталь.
Пейзаж.
Ліризм.
Сентименталізм.
Творам, що написані в імпресіоністичній манері, притаманні заглибленість у внутрішній світ індивідуума, лірична сугестивність, яка справляє особливий вплив на читачів, тонкий естетизм. Розвитку імпресіонізму в українській літературі сприяла, за словами Юрія Кузнецова, "сама українська ментальність, зокрема, притаманні їй індивідуалізм та ліричність". Він з'явився у поезії прозі наприкінці XIX століття і мав лірико-романтичне забарвлення, що єднало його з неоромантизмом та символізмом. Це добре помітно у творах М. Коцюбинського, зокрема у повісті "Fata Morgana", в етюдах, образках, акварелях.
Висновок до розділу 2
В ХІХ ст. в мистецтві відбувалися серйозні зміни. Для багатьох його діячів реалістичний напрямок перестає бути еталоном, і в принципі заперечується саме реалістичне бачення світу. Художники втомились від вимог обєктивності та типізації. Народжується нова субєктивна реальність. Важливо не те, як всі бачать світ,а те, як я його бачу, бачиш ти, бачить він. На цій хвилі формується імпресіонізм - художньо-стильовий напрям в мистецтві і літературі.
Принципи імпресіонізму влучно висловлені самими імпресіоністами -письменниками і художниками: «басити, відчувати, виражати - в цьому все мистецтво», «я пишу те, що зараз відчуваю», «без жодної думки», «все всвідомості», «ми замкнуті в самих собі». [7, c.77].
Риси імпресіонізму є і в живописі, і в музиці, і в літературі. Цьому стилю притаманні специфічні прийоми і методи. Головним кредо імпресіоністів стали слова Каміля Піссарро: «Я пишу те, що зараз відчуваю». Імпресіонізм в літературі мав певні особливості. Він не являв собою цілісного напрямку. В поезії імпресіонізм зімкнувся з символізмом. Поетичним творам імпресіоністів притаманна глибока ліричність, навіть туга, сум, біль. Автор часто сам виступає в образі ліричного героя. Імпресіонізм впливав і на критику мистецтва, розкрив значення емоції в художньому сприйнятті і естетичних оцінках. Критик А.Франс визначав: «Це той, хто розповідає про подорожі своєї душі серед шедеврів.» Критик - художник; не істина, а прекрасне цікавить його, і зайнятий він «творінням».
РОЗДІЛ ІІІ РЕАЛІСТИЧНІ СПОСОБИ ВІДТВОРЕННЯ ДІЙСНОСТІ У ПОВІСТІ «FATA MORGANA»
Ідейна настанова повісті - показати, чим живе українське село початку XX ст., які соціальні процеси відбуваються в ньому, що чекає людей села в майбутньому. Порівнюючи відомі факти убогості дореволюційного села (зокрема на Чернігівщині) і звязаних з убогістю соціальних процесів із фактами й процесами, відображеними у повісті «Fata morgana», ми побачимо, по-перше, як глибоко розумів Коцюбинський соціальні процеси на селі, по-друге, як правдиво відобразив їх. Уже перша частина повісті показує, що в центрі уваги письменника - відображення настроїв селян, зумовлених убогістю їхнього матеріального життя. Потреба волі, землі, потреба щастя - ось основна причина, що породжує той настрій, вимога, без якої далі вже жити не можна. А це - правда виняткової ваги, це і був той настрій, що зумовив масовий рух селянства під час революції 1905-1907 pp.
Чернігівська губернія (а відображені у повісті події взяті головним чином із життя селян Чернігівської губернії) була порівняно з іншими губерніями України найвідсталішою в економічному відношенні. Феодально-кріпосницькі порядки панували тут і на кінець XIX ст., лягаючи важким тягарем на бідняцько-середняцькі маси села. Трудяще селянство задихалось від безземелля. За свідченням статистики, 323 поміщики Чернігівщини володіли 465 тис. десятин землі тоді як серед селянства 9615 господарств мали до 1 десятини. Важкі матеріальні умови змушували селян іти у кабалу до поміщиків, або шукати заробітку десь на стороні. Одним із видів такої кабали було орендування землі. Користуючись безземеллям, поміщики довели орендну плату (на початку XX ст.) до таких розмірів, що вона перевищувала доходи. Це остаточно розоряло селян, і вони або переселялись до Сибіру, або поповнювали лави сільськогосподарського пролетаріату. Так, з 1885 по 1901 рік з Чернігівської губернії переселилося до Сибіру 103371 чоловік.
Коцюбинський добре був обізнаний і з наведеними вище фактами, і з настроями. Письменник знав про становище селянства не тільки з безпосередніх вражень - він достеменне знав про те і як працівник статистичного бюро. Характер роботи в статбюро Чернігівського земства дозволяв Коцюбинському знати життя селянства Чернігівської губернії до найдрібніших деталей. Це була робота, яка давала йому винятковий матеріал для творчості, для розуміння соціальних процесів на селі, в усій країні. Однак Коцюбинський вивчав життя не тільки за земсько-статистичними даними. Збираючи матеріал для написання повісті «Fata morgana», письменник користувався й судовими справами, що стосувались революційних подій 1905-1907 pp., виписками з журналу «Труды Императорского Вольного Экономического Общества», зробленими власноручно. Більше того, письменник сам їздив по селах, був присутній на судових процесах, зустрічався з потерпілими від куркульського самосуду селянами (у с. Вихвостові), підтримував тісні звязки з ними, мав серед селян знайомих і друзів . Але одного фактичного матеріалу було не досить. Порівнюючи зібрані матеріали із повістю «Fata morgana», ми виразно побачимо, по-перше, наскільки глибоко розумів Коцюбинський події, що відбулися в українському селі 1905 - 1907 рр., по-друге, що у трактуванні тих подій. Коцюбинський не йде сліпо за матеріалами: він і дотримується їх і відходить, коли вони не відповідають суті речей, а може, й світогляду письменника.
Інакше трактує Коцюбинський і поведінку сільського начальства та двірської челяді. У дописах сільських кореспондентів «на погром водили шайку громил сельский староста и волостной судья, надев долженственные знаки». У Коцюбинського, навпаки, сільський староста очолює куркульський самосуд і на знак узаконення цього акту одягає «долженственный знак». В акті обвинувачення селян с. Локнистого Чернігівського повіту «прислуга экономическая большею частью разбежалась»,а в повісті Коцюбинського - дружно підтримала, по-перше, страйк, по-друге, коли маєток перейшов у руки народу, не схотіли служити громаді тільки ключниця та хурман, інші перейшли на бік народу.
Наведені вище факти переконливо свідчать, що Коцюбинський не йшов сліпо за матеріалами, що він умів відрізняти типове, виражаюче суть революційних подій 1905-1907 pp., від нетипового, несуттєвого. Коцюбинський, як бачимо, переосмислює відомі йому факти, події і переосмислює в напрямі вимог революційної соціал-демократії, а саме: визнає необхідність союзу робітничого класу з селянством, керівну роль робітничого класу у визвольній боротьбі, правильно розуміє розстановку класових сил у революції і показує народження нового в українському селі-селянської революційної демократії. Коцюбинський показує нового героя на селі - робітника, організатора визвольного руху, розуміє мету визвольного руху повалити самодержавство, добути землю і волю, вірить у можливість здійснення цієї мети при спільній дії робітничого класу з селянством. Класова боротьба на селі займає центральне місце у повісті «Fata morgana». Вона проявилася у настроях і сутичках, а особливо в фіналі повісті самосуді.
Розбурхане революційними подіями село - головний образ повісті. Письменник виділяє з загальної маси «вічних наймитів» Андрія та Маланку Воликів з їхньою дочкою Гафійкою та панського пастуха і доглядача худоби Хому Ґудзя. На першому плані в творі також селянин-демократ Прокіп Кандзюба, його дядько, дрібний власник Панас Кандзюба та недавній виходець з села, тепер же сюди висланий з Одеси робітник Марко Гуща. їм протистоять сільські багатії Лук'ян Підпара, його тесть Гаврило, староста Максим Мандрика. Це є прикладом колізій у творі, зіткнення характерів.
У невеликому за обсягом творі письменник зумів намалювати широку картину революції 1905 року на селі показати ідейний ріст селянства створити цілу галерею образів які відбивають настрої різних соціальних груп, являють собою яскраві і неповторні людські характери.
У повісті «Fata morgana» вперше в українській літературі революційне селянство зображене активною суспільною силою, яка розуміє необхідність керівної ролі робітничого класу, разом з ним і під його проводом бореться за високі суспільні ідеали. Типовість характерів і обставин, реалізм деталей, революційна романтика в розкритті мрій позитивних героїв, глибоке проникнення в психологію різних класових прошарків, краса образів і багатство мови - такі найхарактерніші риси цього видатного твору.
Висновок до розділу 3
Повість «Fata morgana» писалася на «живому матеріалі». Їі автор, як очевидець і учасник революційних подій 1905 року, мав у своїй творчій лабораторії багато фактів на які він спирався, відтворюючи сільські настрої, найпотаємніші почування різних класових прошарків селянства; своєю уявою (фантазією) Коцюбинський заглиблювався в події і факти, відкидав усе випадкове, відтворював у художніх образах і картинах типове, найхарактерніше. В цьому незамінність і найвища краса художнього слова.
З аналізу твору Коцюбинського «Fata morgana» видно, що в основі творчого методу письменника лежать реалістичні принципи літератури метод психологічного реалізму як відображення реальної дійсності через психологію персонажа. Літературний портрет, той або інші його елементи та мовні характеристики героїв у творах М. Коцюбинського утворюють єдину художню систему типізації та індивідуалізації персонажів, і різні взаємовідношення складових частин оповідання визначаються вимогами конкретизації художнього образу діяча, безпосередньо повязаного повязаного з розповіддю про події, соціальні явища з оцінкою їх письменником. В центрі уваги письменника - відображення настроїв селян, зумовлених убогістю їхнього матеріального життя
Відтворення дійсності у творі йшло від традиційної описовості до поглибленої смислової характеристики, максимальної психологізації образу. Художня правда створюється уявою митця, його талантом на основі історичної правди. Художня правда не суперечить історичній. Коцюбинський з безлічі фактів відібрав найхарактерніші, найтиповіші засоби художньго слова, створив узагальнюючі реалістичні картини.
РОЗДІЛ ІV ІМПРЕСІОНІСИЧНІ СПОСОБИ ВІДТВОРЕННЯ ДІЙСНОСТІ У ПОВІСТІ «FATA MORGANA»
Питання про стиль і метод Коцюбинського ось уже більше як півстоліття дискутується критикою. Велика естетична сила поетичної прози письменника викликає відчуття правди зображеного життя. У прозі М. Коцюбинського загальні принципи імпресіоністичної поетики втілені найвиразніше. Починаючи свої перші реалістичні твори у дусі Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, Коцюбинський з часом виробляє власну стильову манеру. Однією з особливостей її було заглиблення у внутрішній світ людини, показ діалектики душі героя, його характеру у процесі руху та змін. Еволюція його творчості є певною мірою відбиттям складного процесу розвитку художнього мислення доби. Зрештою Коцюбинський починає писати твори у стилі психологічного імпресіонізму, специфіка якого в тому, що внутрішній світ героя зображується в перебігу його психічних процесів внутрішнє через внутрішнє.
Звязуючи художні деталі, в єдину систему і досягаючи багатошарового смислового підтексту в творі, Коцюбинський передає психологію героїв, їх переживання, настрої. Складна система психологічного підтексту, що створюється такими деталями-характеристиками, передає настрої героїв - їх підйом, найвище напруження і спад, переростає у своєрідну симфонію почуттів і переживань у повній відповідності із задумом письменника. Те, що в новелах Коцюбинському вдавалось зробити на прикладі переживань здебільшого однієї людини, тепер вдається на прикладі маси. Ця сукупність настроїв і відбиває напружену соціально-психологічну атмосферу, що панувала в селі напередодні і в період російської революції 1905-1907 рр.
Описи в «Fata Morgana», подаються то в формі внутрішнього монологу, то від автора з елементами невласної прямої мови героїв, яка вводиться за допомогою народнопоетичних образів, що зливаються з авторськими - літературними, якнайкраще виявляють творче новаторство й ознаки індивідуального художнього стилю М. М. Коцюбинського. Імпресіоністичні образи, що передають уявлення про дику розбурхану юрбу, яка, наче ураган, змітає все на своєму шляху, були підготовкою до показу психології селянської стихії, яку так майстерно змалював Коцюбинський у другій частині повісті. Ця повість за новизною та складністю поетичних образів і художнього психологізму стала новим явищем в українській літературі. Письменник робить спробу розкрити глобальний конфлікт людини та світу, що став особливо відчутним на межі століття.
Письменник робить спробу розкрити глобальний конфлікт людини та світу. В образі Андрія та Маланки Воликів постає трагедія краху сподівань бідного селянина на власну землю або найману працю на фабриці. Повість вінчає тему відчуження людини від землі в українській літературі. Автор вміло преломив соціально-економічні події переломив через психологію та переживання героїв.
Важливим засобом передання настрою героїв та занурення в їх психологічний світ став пейзаж, він є своєрідним обрамленням у творі. Пейзаж Коцюбинського «вписаний» у роздуми і споглядання Маланки, тобто поданий крізь призму її сприйняття. В його елегійному настрої вловлюється продовження думок і почувань героїні, її надій - «ще дочекають наші руки обробляти свої землі». Тому й закінчується цей пейзаж елегійно: «На землю глянули тихі зорі». Цікаво, що ця ж деталь в останніх рядках другої частини твору передається по-іншому, відтінюючи неспокійний, тривожний настрій Маланки після трагічних подій на селі і перед приходом козаків; «Важким холодним сном за хатою спала земля, а високо над нею тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки». Щось зрушилось не тільки в душі героїні, а й у цілому всесвіті.
В другій частині повісті немає розгорнутих картин природи, а є лише скупі, але яскраві деталі. Проте основний, імпресіоністичний принцип передачі руху й змін у природі, а разом з тим і в настроях села стає ще виразнішим. Письменник у пейзажних картинах відтворює атмосферу на селі, напруження якої зростає, вона майже вибухова: «Якби хто крикнув на пробі, бовкнув несподівано дзвін або розрізав густе повітря постріл рушниці, люди вибігли б з хат та кинулись осліп одні на одних!» (З, 110). Пейзаж у другій частині стає ще насиченішим, кожна деталь - символічною. Скажімо, коротка пейзажна картина перед розгромом гуральні сповнена драматизму. «Однак дзвони несподівано впали, мідь струснула осінню мряку і розсипалась по всіх кутках. Нарешті! Всім стало легше... дзвони хрипло кричали і гнали вперед вузлуваті фігури, покручені непомірною працею, сю в одно злиту з пітьмою масу важких лантухуватих тіл, скривлених ніг, твердих, як довбні, рук» (3, 123). Тут, як і а інших пейзажах другої частини, малюнок розмитий, змазаний, мозаїчний, рухливий, але на перший план виступає якась одна деталь-символ, в якій узагальнюється гостре, найважливіше суспільне почуття в даний момент.
По-новому застосовуються в описах побутові, народнопоетичні образи, психологізована метафоризація, порівняння як засіб здійснення ідейно естетичного задуму автора в реалістичній манері: «Над шляхом біліла його хатинка, мов йшла кудись із села і зупинилась спочити». Тут же - внутрішня мова як репліка - гіркі Андрієві думки «От тобі й хазяйські сини, хлібороби... Своя земля просить рук, а він знявся та й... А що ж робитиме один із другим на своїй латочці?»; іронічне - «хазяйські сини»; «земля просить рук» - персоніфікована метафора розмовного плану.
Якщо спочатку автор переходить від психологізованих пейзажних фрагментів до стислого опису руху заробітчан і думок Андрія, то в останньому розділі першої частини картини природи, інтерєра, відтворення гнітючого настрою людей, руху заробітчан становлять майстерно сполучені частини єдиного художнього образу.Наче жива істота, «Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю «мокрі коси» своєрідне порівняння з побутової сфери. А в серцях Андрія та Маланки, як дощ надворі, плинуть нудьга, безнадія і сум: «Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть соломяні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо ? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над умерлим...
Накреслюючи першу сюжетну схему, письменник ще не зазначає ніяких характеристичних особливостей портрета чи поведінки героїв. Але чимдалі він поступово знаходить влучні деталі для індивідуалізації персонажів. Письменник виробляє варіант характеристики Маланки, обєднавши її сухість і чорноту з деталлю руки: «І вона совала йому (Андрію) перед очі сухі і чорні, немов - залізні, руки, голі до самого ліктя». З роками праці вони неначе втратили ознаки живого, приналежності людському організму, перетворились на механізм, знаряддя роботи. Далі ця деталь проходить через увесь твір у різних контекстних ситуаціях, поглиблюючи і розширюючи характеристику героїні.
Завдяки імпресіоністичній спостережливості Коцюбинський чи не першим розкрив справжню глибинну сутність революції як вибуху колективного позасвідомого. У повісті переконливо показано, як, згуртовуючись у колектив шалом ненависті й помсти, кожна людина втрачає свою індивідуальність, перетворюється на пасивну, безвольну частку демона-натовпу, який керується тільки двома інстинктами - руйнуванням і самозбереженням. На другий день після погрому селяни, повернувшись до нормального стану, самі не вірять, що це вони скоїли.
Система організації художніх деталей у цьому творі, їх композиція дають змогу Коцюбинському зробити новий крок у розвитку психологізму, піднятися від змалювання психології індивідууму до зображення соціальної психології люди
Висновок до розділу 3
Для зображення дійсності М.Коцюбинський орієнтується на імпресіоністичну концепцію кольору. Однак, письменника передусім цікавить психологія, духовна сфера життя героїв. Висвітлюючи психічну сферу героя, письменник постійно «включає» емоційно-почуттєву складову, показує переживання через потік світосприйняття.
Вдалим поєднанням образів, та звичайних повсякденних деталей письменник показує, як людина стає здатною на вчинок, як у неї поступово народжується протест. Краса природи у поєднанні з емоційністю героя-провідні імпресіоністичні риси творів письменника. Ставлячи, як правило, героя у незвичну або критичну ситуацію, письменник простежує перебіг йот переживань від піднесення до найбільшого напруження й спаду.
Письменник знайшов широку гаму поетичних асоціацій, свіжих, несподіваних, сміливих, щоб передати дух селянського життя в його суперечностях, розкрив не лише трагедію трудящого селянства, а й величезні можливості, закладені в розумі й серці хлібороба.
ВИСНОВКИ
В українській прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст. яскраво виділяється могутня постать видатного письменника Михайла Михайловича Коцюбинського, в його творах глибоко правдиво і всебічно відображено цілу епоху боротьби трудящих.
Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту в мистецьку яскраву викінчену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз - одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського. Він був новатором у літературі початку ХХ століття. Коцюбинський спирався на факти , відтворюючи сільські настрої, найпотаємніші почування різних класових прошарків селянства. Художня правда створюється уявою митця, його талантом на основі історичної правди. Типовість характерів і обставин, реалізм деталей, революційна романтика в розкритті мрій позитивних героїв, глибоке проникнення в психологію різних класових прошарків, краса образів і багатство мови - такі найхарактерніші риси цього видатного твору.
Імпресіоністична структурність творіу Коцюбинського - це насамперед нові засади його поетики: відмова од традиційного сюжету, зосередження оповіді переважно на внутрішньому етичному конфлікті, «настроєва» композиція; широке використання символіки кольорів предметних деталей, підтексту тощо. Психологічне в творі стало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й визначило характерні художні прийоми. Письменник зробив значний крок у розвитку психологізму реалістичної новели. Коцюбинський наче переломлює все зображене через призму внутрішніх переливань персонажів.
Кожна з цих форм художньго відображення дійсності значно відрізняєються одна від одної, але було б неправомірно ставити питання про те, що одна з них більш правдива, друга - менш. Вони просто різні. Реальне зображення обєктивного світу, обєктивних виявів людини так само важливе, як і реальне, основане на спостереженнях і наукових даних, зображення психічного світу. Обидві ці форми доповнюють одна одну, але в кожному конкретному випадку переважає одна з них.
Імпресіонізм як напрям не був однорідним. Він вступав у діалектичну взаємодію з іншими напрямами - модернізмом, символізмом тощо. Але в творчості Коцюбинського, що формувалася насамперед на ґрунті традицій літератури XIX ст., він розвивається близько до реалістичного типу художнього мислення. Це має принципове значення для правильного розуміння стилю Коцюбинського. Розглядаючи імпресіонізм Коцюбинського ігноруючи його реалістичний характер, важко зрозуміти задум письменника. Поєднуючи ці два напрями прийменник створив чудову картину дійсності саме через сприйняття головними героями подій.