Вплив оточення на формування невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Вплив оточення на формування невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Курсова робота

Вплив оточення на формування невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

ВСТУП

невроз дитина психологічний виховання

На сьогоднішній день однією з проблем в нашому високорозвиненому суспільстві залишається значний зріст кількості психічних розладів. Складне економічне становище в країні не сприяє поліпшенню психічного здоровя людей. Це підтверджують статистичні дані МОЗ України, згідно з якими у 2008 році абсолютна кількість пацієнтів, які стоять на обліку, з розладами психіки та поведінки склала 1 175 962 особи, серед них 22% діти. Серед непсихотичних розладів найчастіше спостерігаються невротичні розлади (24%), розлади психічного розвитку (20,7%). Така тенденція розподілу патології зберігається протягом останнього десятиліття. Найменше уваги приділяється тим відхиленням, які не мають яскравих патологічних проявів і носять прихований характер. Дитячі неврози тривалий час вважалися незначним та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям життєвого досвіду Досить часто невротичні розлади залишаються нерозпізнаними, а діти та підлітки, які страждають цими хворобами, не можуть отримати вчасну психологічну допомогу. Це, насамперед, повязано з тим, що здебільшого невротичні симптоми носять прихований характер і, на відміну від симптомів поведінкових розладів, не несуть соціальної загрози, що дозволяє їм довго залишатися непоміченими. Саме тому, дитячі неврози тривалий час вважалися незначним та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям нормального життєвого досвіду. Але тепер відомо, що більшість дітей з неврозами не позбуваються своїх проблем навіть в зрілому віці.

На думку шкільних психологів та педагогів, вже в середніх класах діагноз нервового розладу можна поставити великій кількості дітей, а якщо врахувати, що невроз формується раніше, можна зробити припущення про наявність передумов для розвитку невротичних розладів ще в молодшому шкільному віці. Молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку, саме в цей віковий період починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе. Враховуючи те, що затяжний дитячий невроз неминуче перетвориться на дорослий, спричинюючи страждання особистості є нагальна необхідність своєчасного діагностування невротичних розладів і аналіз причин їх виникнення з метою подальшої корекції і ефективної профілактики.

Це і обумовило актуальність нашої курсової роботи.

Обєктом нашого дослідження є невротичні розлади в дитячому віці.

Предметом дослідження є передумови формування неврозів у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідити особливості виникнення дитячих неврозів, визначити неврогенні чинники їх розвитку.

Для досягнення мети необхідно було виконати наступні завдання:

. Проаналізувати наукову літературу з досліджуваної проблеми.

. Виявити фактори, що призводять до виникнення невротичних розладів у дітей.

. Визначити шляхи діагностики неврозів у дітей.

. Розробити програму діагностичної роботи з батьками дітей, які

схильні до невротичних розладів.

Гіпотезою є припущення, що несприятлива сімейна атмосфера - основне джерело виникнення неврозів у дитячому віці.

Для розвязання поставлених завдань, досягнення мети та перевірки гіпотези в роботі були використані такі методи:

1. Загальнонаукові методи (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

2. Методи дослідження: спостереження, бесіда, стандартизовані тестові методики.

Теоретична значущість роботи полягає в поглибленні та систематизації загальних теоретичних знань щодо проблеми особливостей діагностико - корекційної роботи психолога з дітьми, які схильні до невротичних розладів.

Практична значущість роботи полягає в тому, що одержані результати дослідження можуть бути використані психологами, соціальними працівниками, вчителями, соціальними службами у роботі з дітьми, які мають схильність до формування невротичних розладів, та їх батьками.

Мета та завдання курсової роботи обумовлюють її структуру, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. НЕВРОЗИ ТА НЕВРОТИЧНІ СТАНИ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

.1 Поняття неврозу в психологічній літературі

Неврози - це велика група захворювань психіки. Спільним для них усіх є те, що при цьому відсутні органічні ушкодження головного мозку. Термін був введений в наукову літературу шотландським лікарем У. Калланом в 1777 році [23]. Існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання. У вітчизняній науці одним з перших, хто дав розгорнене тлумачення неврозу, був В.Н. Мясіщев, який у своїй патогенетичній концепції неврозів ще у 1934 році відмічав, що невроз є хворобою особи. Пізніше він уточнив, що невроз- психогенне захворювання, в основі якого - протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами дійсності, яке вирішене нею невдало, нераціонально, непродуктивно і викликає тяжкі та хворобливі переживання [14]. Сьогодні загальновизнаною точкою зору на неврози є погляд радянського вченого Б.Д. Карвасарського, який визначав невроз, як психогенний нервово-психічний розлад, який виникає внаслідок порушення важливих життєвих відношень людини і проявляється у специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ [10].Невроз характеризується, по-перше, зворотністю патологічних порушень, незалежно від його тривалості, що відповідає розумінню неврозу І.П. Павловим як зриву вищої нервової діяльності, який може тривати дні, тижні, місяці і навіть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згідно В.Н. Мясіщеву, визначається існуванням зв'язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенної конфліктної ситуації хворого; по-третє, специфічністю клінічних проявів, що складає у домінуванні емоційно-афективних і соматовегетативних розладів [10].

В зарубіжній психології невроз також розглядається під різними кутами зору: в психоаналізі - як необхідний і неминучий момент розвитку, повязаний з утворенням і розвитком дитячої тривоги; в індивідуальній психології А. Адлера - як патологічна форма компенсації почуття внутрішньої недостатності, нереалізованого почуття власної вищості[1]; у К. Хорні - як психічний розлад, викликаний страхом і захистом від нього,як прояв загальмованого процесу самореалізації [37]; в біхевіоризмі та поведінковій терапії - як зафіксована навичка непристосованої поведінки, набута шляхом навчання.

Невроз - функціональний розлад, „ зрив вищої нервової діяльності в результаті перенапруження основних нервових процесів - збудження, гальмування та їх динаміки [26]. Невроз - душевне порушення, обумовлене психічним конфліктом між бажанням людини й неможливістю їх задовольнити в реальному житті. Невроз - група найбільш розповсюджених нервово - психічних розладів, які мають психогенну природу. Виникають на основі непродуктивного й нераціонального вирішення невротичного конфлікту, який переважно закладається в дитинстві в умовах порушених відносин з мікросоціальним оточенням, в першу чергу з батьками. Також може виникати й під впливом незадоволеності, тяжких переживань, напруги, та недосяжності життєвих цілей, втрат та інших психотравмуючих факторів [30].

Поняття "невроз" можна більш глибоко пояснити через розкриття понять "невротичний конфлікт та психічна травма". Наприклад, невротичний конфлікт визначається як порушення особливо важливих для особистості відносин з оточенням. це внутрішня реакція людини на суперечливість між зовнішньою інформацією та внутрішніми очікуваннями і прагненнями, неготовність людини до сприйняття нової інформації, сприймання її вороже. Оскільки носіями цієї інформації найчастіше є люди з найближчого оточення, то і вони починають сприйматися вороже (руйнування соціальних стосунків, за В. Мясищевим) [14]. По - друге, вважається за необхідне звернути увагу на причини виникнення невротичного конфлікту. У переліку основних потреб людини (за Х. Мюрреєм) провідні місця займають потреба в агресії, у пошуку дружніх звязків і у відтворені інших. К. Хорні назвала ці потреби складовими базового невротичного конфлікту [37].

Психічна травма визначається як подія, що торкається значущих сторін життя людини і розглядається нами як наслідок деяких зовнішніх впливів навколишнього середовища на індивіда, що кваліфікуються як негативні самою людиною.

.2 Класифікації неврозів в науковій літературі

Існує багато підходів щодо класифікації неврозів. Відома систематика, яка відображає характер психогенії (невроз очікування, страху, ятрогенний невроз, екзаменаційний невроз, та ін.). Однак такий поділ невротичних реакцій не враховує ні важкості стану, ні особливостей клінічної картини, в зв'язку з величезною розмаїтістю травмуючих психічних впливів і ситуацій число варіантів практично необмежено [18].

У деяких дослідженнях систематика неврозів ґрунтується на припущенні про патогенетичну залежність клінічної картини від віку, у якому відбувається маніфестація захворювання, - неврози дитячого віку, шкільний невроз, клімактеричний невроз та ін. Для неврозів дитячого віку характерна перевага страхів, соматовегетативних (енурез,блювота) і рухових розладів (логоневроз, тики, істеричні паралічі). Починаючи з 30-х років XX ст. широке поширення отримала типологічна диференціація невротичних реакцій за їх тривалістю - на короткочасні і затяжні. Короткочасні (ситуаційні - за П.Б. Ганнушкіним; невротичні - за Г.К. Ушаковим) реакції нетривалі, їхні прояви швидко редукуються і відновлюється попередній психічний стан [24].

На сучасному рівні знань широке поширення отримала синдромальна класифікація неврозів, відображена в МКБ-10. У цій класифікації психічних розладів невротичні розлади розташовані головним чином у рубриках F40- F42 (панічний розлад, агорафобія, соціальна фобія; специфічні, ізольовані фобії; генералізований тривожний розлад, нав'язливі думки, компульсивні дії, деперсоналізаційно-дереалізаційний синдром і ін.), але представлені також у розділах F44 - дисоціативні (конверсійні) розлади, F45.2 - нозофобії і F48 - неврастенія [26].

Різноманітні класифікаційні розподіли неврозів, пропоновані різними авторами, відбивають насамперед відсутність єдиного погляду на причини їх формування. У зв'язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизації неврозів з використанням різних критеріїв.

1.3 Клінічна картина дитячих неврозів

Розрізняють загальний та системний неврози. До загальних неврозів належать істерія, невроз навязливих станів, страху, депресивний невроз, іпохондричний невроз.

Неврози страху. Основними проявами неврозів страху є страхи надцінного змісту, тобто предметні страхи, які пов'язані зі змістом психотравмуючої ситуації і обумовлюють над ціннісно-хворобливе ставлення до об'єктів і явищ, що викликали афект страху. Характерно нападоподібне виникнення страхів, особливо при засинанні. Напади страху продовжуються 10-30 хв., супроводжуються вираженою тривогою, нерідко афективними галюцинаціями, вазо-вегетативними порушеннями (головний біль, відчуття тяжкості в голові, порушення сну, дратівливість, емоційна лабільність. Зміст страхів залежить від віку. У дітей переважають страхи темряви, самітності, тварин, персонажів казок, кінофільмів або вигаданих батьками з «виховною» метою («бабай» і ін.).

Невроз нав'язливих станів відрізняється переважанням в клінічній картині нав'язливих явищ, тобто рухів, дій, страхів, побоювань, уявлень і думок, що виникають всупереч бажанню хворого, який, усвідомлюючи їх хворобливий характер, без успіху прагне їх перебороти. Основними видами навязливостей у дітей є навязливі рухи і дії (обсессії) та навязливі думки (компульсії) і страхи (фобії). В залежності від переважання тих чи інших умовно виділяють невроз нав'язливих дій (обсесивний невроз) і невроз нав'язливих страхів (фобічний невроз). Часто зустрічаються змішані нав'язливості (обсессивно-компульсивний синдром).

Обсесивний невроз у дітей молодшого шкільного віку виражається переважно нав'язливими рухами - нав'язливими тиками, а також відносно простими нав'язливими діями. Тикові нав'язливі рухи пов'язані з емоційною напругою, що знімається руховим розрядом і підсилюється при затримці нав'язливого руху. Нав'язливі дії складаються зі сполучення ряду рухів.

При фобічному неврозі у дітей переважають нав'язливі страхи забруднення, гострих предметів (голок), закритих приміщень ,властиві нав'язливі страхи хвороби і смерті, страх подавитися при їжі, страх почервоніти в присутності сторонніх, страх усної відповіді в школі.

Депресивний невроз поєднує групу захворювань, у клінічній картині яких провідне місце посідає депресивне порушення настрою. Типові прояви депресивного неврозу - подавлений настрій супроводжується відповідним виразом обличчя, бідного на міміку, тихим мовленням, уповільненими рухами, плаксивістю, загальним зниженням активності,

усамітненням. У висловлюваннях переважають психотравмуючі переживання, а також думки про власну малоцінність, низький рівень здібностей.

Соматовегетативні розлади: зниження апетиту, зменшення маси тіла, запори, безсоння.

Істеричний невроз - психогенне захворювання, що характеризується різноманітними(соматовегетативними, моторними,сенсорними,афективними) розладами невротичного рівня, у виникненні і прояві яких провідна роль належить механізму умовної приємності або бажаності для хворого даних розладів, який забезпечує патологічний захист особистості від важких для неї ситуацій. У клініці істеричних розладів дітей провідне місце займають моторні і соматовегетативні порушення: істерична блювота, затримка сечовипускання, головні болі, непритомності, псевдоалгічні явища (тобто скарги на болі в тих або інших частинах тіла при відсутності органічної патології відповідних систем і органів, а також при відсутності об'єктивних ознак болю). У молодшому дитячому віці часто зустрічаються рудиментарні моторні напади: падіння з криком, плачем, ударами об підлогу і афект-респіраторні напади, що виникають при образі, невдоволенні після відмови виконати вимоги дитини, покаранні і т.д.

Неврастенія (астенічний невроз). В дитячому віці неврастенія у вираженій формі зустрічається тільки у дітей шкільного віку і підлітків. Основні прояви неврозу- підвищена дратівливість, нестриманість, гнівливість і в той же час швидке виснаження афекту, легкий перехід до плачу, стомлюваність, погане перенесення психічного напруження. Спостерігається вегето-судинна дистонія, знижений апетит, розлади сну. У дітей більш молодшого віку відзначаються рухове розгальмування, непосидючість, схильність до зайвих рухів.

Системні неврози досить часто зустрічаються у дітей молодшого та шкільного віку:

невротичне заїкання - психогенно обумовлене порушення ритму, темпу і плавності мовлення, пов'язане із судомами м'язів, що беруть участь у мовленнєвому акті;

невротичний тик обєднує різноманітні автоматизовані звичні рухи, а також різноманітні респіраторні тики, що виникають внаслідок фіксації того чи іншого захисного руху. В деяких випадках тики відносять до проявів неврозу нав'язливості. Разом з тим нерідко, особливо у дітей молодшого шкільного віку, невротичні тики не супроводжуються почуттям внутрішньої несвободи, напруги, прагненням до нав'язливого повторення руху, тобто не носять нав'язливого характеру;

- невротичні розлади сну у дітей зустрічаються досить часто і виражаються порушеннями засипання, неспокійним сном з частими рухами, розладом сну з нічними пробудженнями, нічними страхами, яскравими страхітливими сновидіннями, а також ходінням і розмовами уві сні;

невротичні харчові розлади група системних невротичних розладів, що

характеризуються різними порушеннями харчової поведінки (анорексія, булімія). Безпосереднім приводом до виникнення цих розладів часто є спроба матері насильно нагодувати дитину, перегодовування, випадковий збіг прийому їжі з яким-небудь неприємним враженням;

невротичний енурез - неусвідомлене сечовиділення, переважно під час нічного сну. Нічне нетримання сечі стає частішим при загостренні психотравмуючої ситуації, після фізичних покарань і т.п. Як правило, супроводжується іншими невротичними розладами: нестійкість настрою, дратівливість, страхи, плаксивість, тики;

невротичний енкопрез проявляється у незначному мимовільному випорожненні при відсутності поразок спинного мозку, а також аномалій і захворювань кишечнику. Зустрічається приблизно в 10 разів рідше енурезу, в основному у хлопчиків у віці від 7 до 9 років. Часто супроводжується зниженим настроєм, дратівливістю, плаксивістю, енурезом [9].

Динаміка неврозів характеризується закономірною поетапністю: перший етап - невротична реакція відрізняється чіткою психологічною залежністю від психотравмуючої ситуації, відносно короткою тривалістю (3-4 тижня) та простою (частіше моносимптомністю) проявів;

другий етап - невротичний стан виражається ускладненням клінічної картини з включенням у неї, разом з первинним невротичним симптомом, ряду допоміжних (факультативних) проявів (астенічних, гіпердинамічних, фобічних, соматовегетативних та ін.), які представляють виявлення та загострення деяких рис особистості (тривожність), невропатичні стани. Етап невротичного стану має значно більшу тривалість (від 4-6 тижнів - до декількох років);

третій етап - невротичний розвиток (формування) особистості виникає у випадку несприятливої динаміки неврозу. Для нього характерно поєднання фіксованих розладів з динамічними патологічними рисами особистості - тривожністю, іпохондричністю, схильністю до навязливих думок, афективною збудливістю, істеричністю.Захворювання може закінчитися видужанням на любому етапі, однак повне видужання може настати тільки на етапі невротичної реакції. На етапі невротичного стану можливе практичне одужання з резидуальними невротичними розладами (зверх цінні ідеї, загострення деяких рис особистості, вегетодистонія та ін.). Невротичний розвиток (формування) особистості у більшості випадків завершується становленням набутою психопатичною структурою особистості (психопатією) [2].

Механізми формування неврозів.

Нейрофізіологічний аспект формування неврозів ґрунтується на нейрофізіологічній концепції неврозів І.П. Павлова, яка була першою спробою в історії вивчення неврозів створення патофізіологічно обумовлених уявлень про механізми їхнього розвитку. В її основі лежить вчення Павлова про типи вищої нервової діяльності. Під неврозом Павлов розумів хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль внаслідок дії неадекватних зовнішніх подразників. На думку Павлова саме тип вищої нервової діяльності, виступаючи як підґрунтя для формування неврозів, може або полегшити його виникнення (слабкий тип), або перешкодити появі нервового зриву (сильний тип) [17].

Нейрохімічний аспект формування неврозів значною частиною аналізується в контексті загально біологічної концепції стресу Ганса Сельє, який довів, що для ефективної організації реакцій пристосування та забезпечення постійності внутрішнього середовища організму має значення взаємодія функціональної активності симпатико - адреналінової системи та змін фізіологічних і метаболічних реакцій [10]. У хворих на неврози підвищений рівень показників адреналіну, більш виражене підвищення норадреналіну, при цьому рівень дофаміну дещо знижений.

Психофізіологічний аспект становлення психофізіологічного напрямку у вивченні неврозів відбувалося завдяки представникам концепції нервізму - І.М. Сєченову, І.П. Павлову, В.М. Бєхтєреву, А.А.Ухтомському.

До психофізіологічних механізмів формування неврозу слід віднести наступні прояви:

1) перенапруження процесу збудження;

) перенапруження процесу гальмування;

) зсув процесів збудження та гальмування;

) зміна нервово-психічної реактивності та пристосувальних функцій організму;

5) розвиток фазових станів;

) порушення білатеральної регуляції;

) утворення патодинамічних, відносно стійких церебральних порушень [6].

Психоендокринний аспект формування неврозів аналізується у дослідженнях В.С. Підкоритова, який довів, що у дітей пубертатного віку, має місце значне підвищення в плазмі крові рівня гормонів, яке свідчить про порушення нейроендокринної регуляції гомеостазу та адаптації [10].

Хоча психотравматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сімя) та біологічні.

Біологічні фактори формування дитячих неврозів

Не можна стверджувати, що біологічні фактори формування неврозів є основними, але роль цих факторів незаперечна .

Перелік біологічних факторів:

)частота нервово-психічних захворювань у родичів хворих на неврози;

)особливості конституції у хворих на неврози;

)вагітність та пологи (антенатальні патогенні фактори, перинатальні патогенні фактори);

)роль статі та віку у формуванні дитячих неврозів;

5)невропатія;

6)дизонтогенез.

Зазвичай, в психогенетичних дослідженнях зверталась увага на випадки ідентичних вікових невротичних розладів у братів, сестер та батьків. Це стосується хворих на неврози в цілому [14] Б.Д. Карвасарський [10], хворих на істерію (Г.Г. Вульфєрт), хворих на обсесивний невроз (Н.М. Асатиані, Е.А. Карандашова). За іншими даними (О.І. Захаров [9]) це стосується навязливих страхів смерті. Тому, в цих випадках, доцільніше

говорити не про спадкову схильність до неврозів, а про наявність генетично обумовлених типів нервово психічного реагування, опосередкованих характером стосунків у сімї. Найбільш статистично значимими серед цих факторів є тривожність, сенситивність та гіперсоціальність, які можна визначити , як базисну тріаду невротичного типу реагування:

- на рівні характеру- тривожність;

на емоційному- сенситивність;

на рівні спрямованості особистості - гіперсоціальність.

На думку деяких дослідників генетичний вклад у розвиток неврозів може здійснюватися на двох рівнях: по-перше сприяє розвитку окремих властивостей особистості, по-друге сприяє вибірковій непереносимості певних стресів з утворенням специфічних синдромів.

) Особливості конституції у хворих на неврози. За одними даними вказується, що хворі на неврози частіше характеризуються відхиленнями типу в сторону астенічного чи гіперстенічного, за іншими відмічається що для них характерна нормостенічна конституція. При чому в ряді робіт підкреслений взаємозвязок між істерією та гіперстенічним типом, з однієї сторони, та неврастенією і астенічним типом - з другої сторони.

До конституційних проявів необхідно віднести і темперамент, вроджений тип нервово-психічного реагування. Відома точка зору І.П. Павлова на переважання крайніх типів темпераменту при неврозах. На думку В.М. Мясищева [12]стан тривоги та страху, тривожної помисливості, реалізуючись в залежності від темпераменту викликають реакції емотивного характеру, які переходять в стан неврозу при нерозумінні зі сторони оточуючих. В концепції В.І. Гарбузова [5] основне патогенне протиріччя при неврозах полягає в невідповідності впливу середовища вродженому типу реагування - темпераменту.

) Вагітність та пологи. За даними ряду авторів для дітей і підлітків, які страждають на неврози, є характерним обтяжування раннього перебігу хвороби патологічною вагітністю матері та патологічними пологами.

Антенатальні патогенні фактори. Виявлено, що у батьків дітей, хворих на неврози, сімейні обставини до настання вагітності були не зовсім благополучними, в основному через невпевненість у міцності шлюбу. Частота переживання емоційного стресу під час вагітності значно вища, якщо враховувати негативне відношення до неї у жінок, непідготовлених до народження дитини, чи орієнтованих на карєрний ріст. Цей період часто ускладнений пізнім токсикозом і загрозою переривання або переношуванням вагітності, гострими та хронічними інфекційними захворюваннями, що викликають хронічну внутрішньоутробну гіпоксію плоду.

Перинатальні патогенні фактори [12]. Пологи в більшості випадків настають вчасно, але у кожної другої жінки під час пологів відмічається виражена слабкість родової діяльності і виникає необхідність її штучного стимулювання, внаслідок чого діти часто народжуються ослабленими. Патологія пологів у матерів більш виражена при неврастенії у дітей.

Постнатальні патогенні фактори [12]. Емоційний стрес у матері на першому році життя дитини не зменшується, а зростає, виявляючись у 82% матерів, причому провідна причина стресу у кожній другій сімї - конфліктні стосунки з чоловіком. Немовля легко переймає тривожність матері проявами блювання, немотивованим криком, неспокійним сном та зниженим апетитом.

Загалом, можна стверджувати, що тривалий стресовий фактор підчас вагітності матері і пологів можуть стати одним з поштовхів до формування в майбутньому неврозу у дитини.

) Роль статі та віку у формуванні дитячих неврозів. Невроз здебільшого формується у старшому дошкільному і молодшому шкільному віці, коли діти ще достатньо емоційні і в той же час у них відбувається інтенсивний розвиток мислення як когнітивного рівня психіки. В цьому віці вони розуміють і глибоко переживають травмуючи життєві обставини, але ще не здатні вирішити їх найбільш доступним для себе способом. Найбільша кількість неврозів за даними частоти звертань до спеціалістів спостерігається у молодшому шкільному віці. Пять,шість років це етап у розвитку психіки і формуванні особистості, під час якого блокування потреб рольової ідентифікації, відсутність почуття безпеки і впевненості у собі, як і досвід життєвих невдач у сукупності з перенапруженням психофізіологічних можливостей проявляється у вигляді тривалого психічного стресу, який згодом проявиться клінічною картиною неврозу. У 7-8 років невротизуючий фактор наявний у нервово-психічному перенапруженні повязаному з навчанням і проблемами психологічної адаптації до школи[32].

5) Невропатія визначається як аномалія нервово-психічного розвитку, повязана або з генетичним фактором, або з екзогенними впливами у внутрішньоутробному періоді [13]. Невропатія як підвищена невротична готовність - це ще не хвороба, а крайній варіант психічної норми, прояви якого залежать від різноманітних факторів [2]. В її основі лежить функціональна недостатність вегетативної регуляції, яка і корелює з неврозами. Серед проявів невропатії можна виділити наступні ознаки: підвищена нервова чутливість, нервова ослабленість, порушення сну, соматична ослабленість, вегето-судинна дистонія, діатези, психомоторні та конституційно обумовлені порушення типу енурезу, тиків, заїкання [13]. Невропатія зустрічається у 56% дітей, хворих на неврози, в основному у хлопчиків. Невропатію визначають як фактор, що сприяє формуванню неврозів, поряд зі своєрідністю характеру дитини.

) Дизонтогенез при неврозах - це насамперед прояв нерівномірності розвитку фізичних і психічних функцій. За шкалою випередження психічного розвитку у перші роки життя спостерігається тенденція до більш високих показників тих дітей, які згодом захворіли на неврози. У більшій мірі це помітно у дітей з неврастенією. Латентність розвитку більш властива дітям, що хворіють на невроз страху [26]. Дизонтогенез як фактор готовності чи неготовності дитини сприймати певні психічні подразники може бути рушійним чинником, що визначає адекватність її реакції на певні травмуючи події, які можуть викликати невроз.

) Нервово-соматична ослабленість виражається у схильності до частих застудних захворювань, спазмів дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту на фоні невропатії і зміненої нервово-психічної реактивності організму [10]. Тривалий психічний стрес сам по собі призводить до певних функціональних розладів, що виражається у хронічному перебігу соматичних захворювань. Слід зауважити, що при ослабленості організму збільшується кількість проблем у вихованні, при чому у матері та бабусі в цьому випадку часто занадто опікають та оберігають дитину. Штучне, вакуумне середовище, у якому вимушені перебувати такі діти аж ніяк не сприяє виробленню стійкості до складних ситуацій.

) Перенесені захворювання. Роль передуючих та супутніх початку неврозу соматичних захворювань багатьма авторами розглядається як особливо характерна для формування дитячих неврозів. Особливо велике значення мають хвороби травної та серцево-судинної систем [13. Тривалий перебіг цих хвороб викликає невротичну, психогенно обумовлену декомпенсацію. Складається особливе враження про велику соматичну обтяженість дітей, хворих на істерію.

Психологічні фактори формування дитячих неврозів

В даний час об'єднуючими різні психологічні підходи до оцінки значимих сторін неврозогенеза факторами є: психічна травма і преморбідні психологічні особливості особистості (її базові параметри - темперамент і характер).

Особливості особистості дитини .Своєрідність дитини до захворювання на невроз, є одним із центральних факторів, які допомагають встановити та проаналізувати усю картину формування захворювання, роль у формуванні неврозів акцентуацій характеру як крайніх варіантів норми. Як і у випадку психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психологічної травми може бути сприятливою для виникнення і подальшого розвитку неврозу. За дослідженнями Карвасарського [10], виділений цілий блок особистісних ознак, які передують неврозу:

- особливості вольової сфери (активність, рішучість, цілеспрямованість, схильність до навіювання);

особливості емоційної сфери (тривожність, сензитивність, лабільність та тривалість емоцій);

ступінь емоційного контролю (імпульсивність, експансивність);

особливості комунікативних навичок особистості (товариськість, потреба у контактах, довірливість, відвертість,агресивність);

- здатність особистості до адаптації, компенсаторні психологічні механізми (фрустраційна толерантність, уникання конфліктів).

Особливості темпераменту:

емоційність. Висока емоційність породжує чутливе ставлення до проблем спілкування - ранньої розлуки з матірю, недостатність увги та любові зі сторони батьків, неприйняття зі сторони однолітків. Емоційна чутливість проявляється у підвищеній потребі в емоційному контакті, визнанні, любові та привязаності зі сторони близьких. Невдоволеність цих потреб призводить до таких проявів неврозу як страх самотності чи страх нерозділеності почуттів, емоційне несприйняття та ізоляція.

вразливість як проява емоційної памяті сприяє фіксації багатьох, насамперед, неприємних подій, коли дитина довго памятає образу, страх, подумки часто повертається до пережитого, не маючи здатності відволіктися від цього чи переключитися.

Особливості характеру:

виражене почуття я - це ранні прояви почуття власної гідності, прагнення до вироблення власної думки, самостійності, раннє усвідомлення власних відмінностей від оточуючих. Такі діти завжди мають свою точку зору, активні у досягненні поставленої мети. Вони болюче сприймають обмеження їх почуття я, диктат, надмірний контроль та опіку, проявляючи незгоду з подібним ставленням до них впертістю або відходом у себе. Ці діти проявляють деяку залежність від похвал, оцінок та поглядів інших людей;

щирість. Подібні діти наївні та нехитрі, відверті та абсолютно позбавлені конформності та лицемірства;

імпресивність - схильність до внутрішньої переробки, накопичення негативних переживань. Імпресивність передбачає відсутність швидкої емоційної реакції у відповідь на події, які хвилюють дитину.

Характеристики особистості:

беззахисність проявляється головним чином у спілкуванні з однолітками, коли дитина неспроможна захистити себе, відповісти на образу;

гуманістична спрямованість формування особистості являє собою комплекс таких рис як дружелюбність, чесність, співчутливість, почуття обовязку, альтруїзм. Такі діти завжди переживають за інших, сприймають чужий біль як свій власний. До цього слід додати, що невідповідність виховання унікальності темпераменту, характеру, особистості дитини призводить до депривації базових потреб в емоційному контакті, визнанні, самовираженні, самореалізації і утвердженні власного я. Підсумовуючи вище сказане можна вважати, що якщо при вираженому стресі формування неврозу можливе у будь-якої дитини, то характер і його форма залежить не стільки від патогенного фактора, скільки від індивідуальної схильності.

) Психічна травматизація. Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом [4]. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда . Гарбузов виділяє істинну та випадкову психічну травму [5]. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності. Особливо часто це відбувається коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі і вдома, не знаходячи компенсації і розуміння.

3) Проблеми адаптації. Перебування дитини у школі, дитячому садку, лікарні - це все події, до яких багатьом дітям досить складно пристосуватися.

4) Внутрішній конфлікт. Умовно внутрішній конфлікт можна розділити на конфлікт інтересів (переваг), потреб, можливостей і потягів. Конфлікт інтересів часто представлений ситуацією, коли батьки не враховують статевих інтересів дітей, виховуючи їх як "безстатевих істот", або ж дівчинку як очікуваного раніш хлопчика, і навпаки. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей, у якому задіяні здібності дитини до певного виду діяльності. Типовим прикладом цього може бути невдоволення батьків-інженерів чи фізиків тим, що дитина-гуманітарій проявляє інтерес тільки до філології чи історії. Прикладами конфлікту потреб можуть бути конфлікти самоствердження, визнання, захисту і єдності "я". Характерним при неврозах є конфлікт потягів, що полягає в зіткненні підліткового сексуального потяга з моральними нормами й обмеженнями. Динаміку внутрішнього конфлікту можна представити таким чином [4]: - наявність психотравмуючих життєвих обставин або подій;

труднощі, неможливість їхнього вирішення силами дитини, що призводить до хронічного почуття втоми і напруження;

зіткнення протилежно спрямованих мотивів, бажань, потягів, що породжують ефект фрустрації, внутрішнього занепокоєння;

поява почуття незадоволеності собою, посилення занепокоєння й афективної напруженості;

нестійкість самооцінки, в основному її зниження, песимістична оцінка перспективи;

коливання в прийнятті рішень, непевність у собі;

підвищення чутливості у вигляді непереносимості певних життєвих обставин і подій або афективно загостреного типу реагування.

Сама дитина не може вийти з цього стану, оскільки не усуваються психотравмуючі умови життя, і в неї немає достатнього життєвого досвіду.

5) Нервово-психічне напруження. Напруження, що з'являється в результаті неправильного виховання і конфліктів має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагування, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції - мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті. Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу.

Про переростання довгостроково діючого психічного стресу в невротичний дозволяє судити динаміка наступних психогенних змін [4]:

1. перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму;

2. афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння);

. підвищення чутливості до дії подальших погроз для "я";

. реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття);

. поява захисної мотивації поведінки (коли дитина "не чує", не реагує на травмуючи стимули зовнішнього середовища - феномен "вибіркової неуважності", коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття "я", коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування);

. зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патологічних фізіологічних змін функціональної природи;

. порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.

Соціальні фактори формування дитячих неврозів

)Прабатьківська сімя, її вплив на батьківську родину. Неврози в дитячому віці є клініко-психологічним вираженням проблем родини в трьох поколіннях: прабатьків, батьків і дітей [7].

Центром перехреста характерологічних і невротичних змін у родині є батьки дітей з неврозами. Деякі з патологічних стереотипів стосунків у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх батьків і відбиваються у вигляді сімейних установок. Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами [7].

2)Дата народження, кількість дітей у сімї і порядок народження. Діти з неврозами - часто єдині діти в родині, і в їхньому вихованні спостерігається більше відхилень, ніж при наявності декількох дітей. Встановлено, що велика небезпека невротизації існує у первістка, у якого більш низька адаптація, ніж у наступних дітей. Первістки більш залежні і схильні до навіювання, піддані страхам втрати батьківської уваги, схильні до почуття провини і ворожості; у них більше проблем, пов'язаних зі страхами і коливаннями настрою.Значимим для досліджуваної проблеми буде бажаність або небажаність одного з дітей, відсутність або надлишок любові до нього, а також неприйняття якихось рис його темпераменту і характеру.

) Склад сімї та освіта батьків. За дослідженнями О.І. Захарова [8], середнє число членів сімї дітей - невротиків складає 3-8 членів. З членів прабатьківської родини частіше проживає бабуся дитини по лінії матері - 25%. Вищу, здебільшого технічну, освіту мають 74% матерів і 67% батьків. Проблема тут в особливостях мислення, адекватного для виробництва, але не завжди природного для виховання дітей. Звичайно, гіпертрофується його інтелектуальна сторона, що супроводжується підвищеними вимогами стосовно раннього оперування абстрактними поняттями, уміння рахувати і писати. Не беручи до уваги дитячу безпосередність та емоційність, ці батьки нерідко сприймають дитину як "майже готового дорослого", надмірно раціоналізують її почуття і будують виховання на заздалегідь заданих схемах, трафаретах, шаблонах. За даними літератури, у дітей з реактивними станами і неврозами понад 60% неповних родин. Більше всього неповних родин у дітей з істеричним неврозом, при чому у хлопчиків частіше, ніж при інших клінічних формах неврозів, що нерідко виникає як наслідок відсутності чоловічого впливу і недостатньої емоційної чуйності з боку матері. У неповних родинах матері частіше, ніж у повних, проживають разом зі своїми батьками. Характерним феноменом відносин у неповній родині буде інверсія виховних ролей, коли роль матері бере на себе бабуся з авторитарними рисами особистості, роль батька грає мати з твердими рисами характеру і підвищеною принциповістю або ж дідусь.

Можна виділити ряд загальних несприятливих особливостей батьківської особистості, найбільшою мірою представлених у матерів, що сприяють формуванню неврозів у дітей [8]:

- сензитивність - підвищена емоційна чутливість, схильність "усе приймати близько до серця" і хвилюватися;

недостатній ступінь самосприйняття, що породжує невпевненість у собі;

тривожність;

внутрішня конфліктність - суперечливість почуттів і бажань, моральний дискомфорт, психічна напруженість, проблеми самоконтролю;

егоцентризм як реактивна зосередженість на своїй точці зору, своїх проблемах;

негнучкість - несвоєчасність прийняття рішень, труднощі вибору альтернатив, схильність до стереотипів, фіксація на минулому досвіді;

гіперсоціальність - завищене, нерідко гіпертрофоване почуття обов'язку, надмірна принциповість, неможливість компромісів.

5) Сімейні конфлікти. Визначну роль у походженні сімейного конфлікту має досвід відносин у прабатьківській родині. Психологічний тупик взаємин подружжя супроводжується зростаючим ризиком психічної травматизації дітей. Джерела конфліктних відносин з дітьми розподілені по двох групах. У першу групу ввійшли: не реалізація вимог батьків, підвищена вимогливість з боку дитини, її надмірна уразливість, упертість, повільність, непосидючість і невгамовність, негативні, з точки зору батьків, риси характеру, порушення поведінки асоціального плану. Другу групу утворюють проблемні ситуації з дітьми, обумовлені недостатньою організованістю, труднощами в навчанні і харчуванні. З перерахованих проблем загальним буде "невиконання" дітьми завищених вимог батьків, обумовлене не стільки небажанням, скільки хворобливим психічним станом і не витривалістю (ослабленням) їх нервово-соматичної сфери. В результаті тривалого конфлікту у членів родини спостерігається зниження соціальної та психологічної адаптації, здатності до спільної діяльності. Рівень психологічної напруги в сімї має тенденцію до зростання, спричинюючи емоційні порушення, невротичні реакції її членів, виникнення почуття постійної тривоги у дітей.

6) Особливості виховання. Переважаючим типом виховання при неврозах будуть гіперопіка й обмежуючий контроль [21]. Обом батькам властиві завищені, не відповідні реальним можливостям дітей вимоги, поряд з їхньою непослідовністю і суперечливістю. Наскрізною лінією у відношенні до дітей буде їх неприйняття як відсутність позитивних почуттів і любові з боку одного або обох батьків . Конфлікти батьків з приводу виховання, психологічна відмова матері від дитини, нерівна поведінка батьків високо корелюють з порушеннями поведінки дітей. Якщо дитина почуває любов і підтримку, її розвиток відбувається в атмосфері безпеки і впевненості в собі. Якщо батьки, що мають власні невротичні потреби, коливаючись між повним схваленням, ідеалізацією дитини і несхваленням, надмірними вимогами і чеканнями, створюють у родині клімат тривоги, то правильний розвиток дитини стає неможливим (Horney К., 1937 [37]).

1.5 Типи виховання в родині, які виступають передумовою формування неврозу у дитини

Негативні фактори виховання в цілому виглядають наступним чином [4]:

- нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей;

неприйняття їхньої індивідуальності;

невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

непогодженість виховання між батьками;

негнучкість у відносинах з дітьми виражається:

а) недостатнім контролем ситуації, моменту;

б) несвоєчасним відгуком;

в) фіксацією проблем, загостренням уваги на них;

г) трафаретністю, заданістю, запрограмованістю вимог;

д) відсутністю альтернатив у рішеннях;е) упередженістю суджень;ж) нав'язуванням думок.

нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської деривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступні);брак турботи змінюється її надлишком або, навпаки, надлишок - браком, в результаті характеру сприйняття дітей, який змінюється; народження другої і дитини та протиріччя особистого розвитку самих батьків.

непослідовність у вихованні - суттєвий фактор невротизації. Вираженням непослідовності можуть бути нескінченні обіцянки чи погрози, не доведення початої справи до кінця, непередбачена зміна прихильності, і невідповідність між вимогами та контролем, переходи від однієї крайності до іншої, що призводить спочатку до нестійкості нервових процесів дитини, а потім до їх збудження та втомлюваності;

- протиріччя у відношеннях з дітьми представлене різноманітними, часто взаємовиключаючими одна одну, сторонами: афективність та гіперопіка приживаються з недостатньою емоційною чуйністю, тривожність з домінантністю, завищена вимогливість з батьківською беззахисністю. Протиріччя відображають невротичні особливості особистості батьків та помітно зменшуються, в міру стабілізації їх внутрішнього психічного стану та підвищення впевненості в собі.

Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так [25]:

) афективність і нерівність у відносинах з дітьми;

) тривожність;

) феномен "прив'язування" - створення емоційної залежності дітей від батьків;

) феномен "заміни" індивідуальності дитини характерологічно і невротично зміненим образом "я" батьків;

) реактивно-захисний, невротично мотивований характер взаємодії з дітьми; 6) зайва принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав'язування думок і приниження почуття власної гідності;

) вплив на дітей патології батьків за допомогою механізмів навіювання, "зараження", ідентифікації і прихильності.

Розповсюдженими негативними факторами сімейного виховання, які необхідно враховувати, є:

·неадекватний вплив факторів матеріального порядку: надлишок (або недостатність) речей, пріоритет матеріального благополуччя над реалізацією духовних потреб підростаючою людини, дисгармонія матеріальних потреб й можливостей їх задоволення;

·бездуховність батьків, відсутність прагнення до духовного збагачення дітей;

·авторитаризм або лібералізм, безкарність та вседозволеність;

·наявність аморального стиля поведінки в родині;

·відсутність позитивного психологічного клімату у родині;

·фанатизм в любих його проявах;

·відсутність знань в психолого-педагогічному відношенні (відсутність цілеспрямованого виховання, суперечність в застосуванні методів виховання, фізичні покарання, завдання дітям тяжких моральних страждань);

·протиправна поведінка дорослих.

Чим більший ступінь характерологічних змін у батьків, тим частіше вони схильні приписувати дітям шкідливий характер, що виявляється своєрідним способом їх захисного реагування у відповідь на непосильні та несправедливі вимоги дорослих. Чим більший ступінь невротичних порушень у батьків, тим частіше вони відчувають почуття провини, сумніви та вагання щодо правильності своїх дій та негативної оцінки дитини.

Неузгодженість відношень між батьками. Обумовлена наявністю конфлікту, посиленого контрастними рисами їх темпераменту.

Афективність - надлишок батьківської роздратованості, незадоволення і неспокою, тривоги чи страху. Афективність найчастіше створює ефект "метушливості" в сім'ї: хаотичності, безладу, загального збудження.

Тривожність у відношеннях з дітьми виражається наступним чином:а) неспокоєм та панікою з будь-якого приводу;

б) прагненням до надмірної опіки дитини;

в) не відпусканням її від себе ні на крок;

г) застереженням від всіх, головним чином, вигаданих небезпек, що обумовлюється наявністю тривожних передчуттів, побоювань, страхів у самої матері;д) "прив'язуванням" дитини до себе, в точу числі до своїх настроїв, почуттів, переживань;е) не перенесенням очікування та нетерплячістю, прагненням все зробити для дитини раніше; ж) сумнівами з приводу правильності своїх дій і одночасно нав'язливою потребою постійно застерігати, давати численні поради та рекомендації. При високій невротичній тривожності, батьки зазвичай позбавлені життєрадісності та оптимізму, ніколи не сміються, і їм здається, що з дитиною обов'язково щось повинно трапитися погане, неприємне, жахливе та невиправне. Цей страх за дитину часто набуває нав'язливого характеру, коли батьки прагнуть численними порадами, застереженнями та заборонами створити видимість благополуччя, порядку, якого немає в душі у них самих, і тим самим зменшити на час свій високий рівень неспокою. Взагалі, і вся, основана на тривожності, гіперопіка переслідує ту ж саму мету - зменшити внутрішній неспокій за допомогою захисних засобів. Тобто вона виступає як комплекс нав'язливих дій, що задовольняють потреби батьків в особистій безпеці [36]. Більш того, мимоволі, батьки сприяють своїми тривожними побоюваннями та передчуттям появи у дітей як раз саме тих розладів, від яких вони прагнули їх захистити.

Домінантність у відношеннях з дітьми означає:а) беззаперечне визначення дорослими будь-якої своєї точки зору; б) категоричність суджень, наказовий тон; в) прагнення підкорити дитину, створити залежність від себе; г) нав'язування думок та готових рішень; д) прагнення до суворої дисципліни та обмеженню самостійності; е) використання примусу та репресивних мір, включаючи фізичні покарання; ж) постійний контроль за діями дитини, особливо за її спробами зробити все по-своєму.

Гіперсоціальність - особливість виховання, коли воно приймає занадто правильний, без врахування індивідуальності дитини, характер. Притаманні йому і деякі елементи формальності у відношеннях з дітьми, брак емоційного контакту, відвертості та безпосередності у вираженні почуттів. Батьки ніби виховують дитину за певною заданою програмою, не враховуючи своєрідності її особистісних, вікових потреб та інтересів.

Гіперсоціалізований характер виховання включає в себе: а) підвищену принциповість;

б) надмірну вимогливість; в) нав'язування дітям великої кількості правил та умовностей; г) моралізування, найчастіше безґрунтовне;

д) непомірно велика кількість зауважень та докорів;

е) нетерпимість до слабкості та недоліків;

ж) відношення до дітей як до дорослих.

Часто ці батьки занадто раціонально підходять до емоційних проблем дітей і негативно відносяться до гри, вважаючи и пустим, непотрібним видом зайнятості. Замість гри, вони наповнюють життя дитини одноманітними інтелектуальними заняттями, нетерпимо сприймаючи будь-які промахи та невдачі, невідповідність своїм завищеним вимогам та очікуванням. Подібний раціоналізм ускладнює розвиток образного, гнучкого мислення, і дитина, що ізольована від спілкування з однолітками, починає відчувати зростаючі труднощі в іграх з ними, як і в спонтанному вираженні почуттів. I хоча вона багато знає, їй важко поводити себе невимушено в новій, незвичній та неочікуваній ситуації спілкування [7].

Недовіра до можливостей дітей, їх життєвого досвіду, що формується, виражається:

а) настороженістю та підозрілістю у відношенні до змін; б) недовірою до особистої думки дитини; в) зневірою у її самостійності; г) надмірною регламентацією способу життя;е) зайвою і часто дрібною опікою; ж) численними застереженнями та погрозами.

Нерідко недовіра до можливостей дітей набуває характеру переконаності, типу: "Вона ніколи нічого не робить так, як потрібно". В нігілізмі подібного роду може виявлятися неприйняття дітей. Роздратованість дорослих, їх незадоволення та власний, нетерплячий заперечень, характер. В таких випадках, діти легко заражаються цими почуттями і переносять їх в будь-якій мірі на відношення з однолітками, що створює проблеми при встановленні відверто-дружнього, безпосереднього спілкування.

Недостатня чуйність, або нечуйність, батьків означає несвоєчасний або недостатній відгук на прохання дітей, їх потреби, настрій чи афекти. Подібне відношення батьків може бути викликане різноманітними причинами: підвищеною принциповістю або незрілістю батьківського почуття, неприйняттям дитини, власністю, егоцентризмом, невротичним станом, конфліктними відношеннями тощо. Часто у батьків з'являється чуйність тоді, коли вони виявляють надмірно швидкі і афективно загострені негативні реакції на найменші відхилення в поведінці дітей і виявляються "емоційно глухими" у відношенні вираження позитивних почуттів. Навіть вчасно похвалити і підтримати буває для них важче, ніж зробити зауваження, вилаяти, чи застерегти.

Без надання відповідної психотерапевтичної допомоги психогенні порушення у формуванні особистості дітей стають стійкими, егоцентрично загостреними рисами характеру, що гальмуються, це сприяє появі в неї надалі під впливом тих чи інших життєвих труднощів афективно нерозв'язних проблем спілкування і розуміння інших людей, що, у свою чергу, можуть впливати на взаєморозуміння н шлюбі і виховання дітей.

Усвідомлюючи, які основні проблеми виховання існують у родині, психолог надає допомогу батькам у їх вирішенні. Зокрема, розкриваючи питання про взаємини батьків і дітей як складне, багатогранне, динамічне, сповнене суперечностей явище, важливо наголосити на необхідності постійного самоконтролю, оцінки своїх власних дій і ставлення до дітей, вчасного підбиття підсумків з боку батьків. Існують різноманітні способи перевірки виховної діяльності батьків, серед яких найбільш поширеним і доступним є тестування. Зрозуміло, що цей метод, як і будь-який інший, не дає змоги повністю осягнути всю глибину й складність процесу спілкування батьків і дітей у сім'ї.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ НЕВРОЗІВ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

.1 Особливості прояву шкільних неврозів

Дитина дорослішає в своїй родині, але рано чи пізно поєднує з середовищем родини суспільне середовище. Починається входження дитини в суспільне життя, соціалізація. Найбільш вагомим в цьому розумінні є момент вступу до школи й життя в ній. Школа вбирає в себе та відображає риси соціального оточення, є моделлю суспільства для дитини [32].

Прогресуюче погіршення здоровя школярів є провідною проблемою в сучасних школах. Значні зміни, що відбуваються останніми роками в загальноосвітніх школах, постійні ускладнення та інтенсифікація програм початкової школи створюють передумови для формування дискомфорту, як психологічного, так і емоційного, а також умови для формування шкільного стресу, шкільних неврозів, що зазвичай призводять до виникнення комплексних ускладнень навчання та погіршення психічного здоровя школярів. До шкільного навчання, особливо в молодших класах, необхідно сьогодні відноситися як до джерела ризику для здоровя дитини, тому що воно являє собою нелегкий іспит для його незміцнілої нервової системи. Тут необхідно врахувати безліч моментів, що мають негативний вплив на здоровя дитини та поєднуються під назвою шкільного стресу. Для молодших школярів це підвищені вимоги, що предявляються і до запамятовування і до розуміння нового матеріалу, і до тонкої погодженості рухів, і нарешті, до поводження дитини, змушеної звикати до підпорядкування твердим правилам шкільної дисципліни.

Постійний ріст потоку інформації в нашому житті не обходить стороною і шкільну програму, приводячи до дуже сильної перенавантаженості учнів вже з найперших уроків. Ще одне джерело шкільних стресів - труднощі у відносинах з однокласниками. Ця проблема в молодших класах може бути особливо гострою, якщо дитина в родині є єдиною, а також якщо вона не відвідувала дитячі дошкільні установи і не мала достатнього досвіду спілкування з однолітками, не звикла розміряти свої бажання з інтересами інших дітей. Спочатку не просто складаються в школяра і відношення з новими в його житті дорослими - вчителями, що як би заміщають на час роль батьків; виникаючі тут конфлікти сприймаються дитиною особливо тривожно і болісно [38]. Звідси і такі прояви порушення пристосування дитини до школи, повязані зі стресом, як стомлюваність, млявість, неспокійний сон або навпаки, підвищена сонливість (особливо вранці). Іноді під час ранкових зборів у школу в дитини може раптом зявитися головний або біль в животі (вона не прикидається і не намагається тим самим хитрістю уникнути відвідування школи - просто дитина в такий спосіб випробовує стрес, переживає його на тілесному рівні). У вразливих дітей може зявлятися примхливість, плаксивість. Буває, що знижується апетит. Загострюються різні хронічні болячки: тут і гастрит, і дуоденіт, і дисбактеріоз, і астматичний бронхіт, і вегетодистонія. Шкільний стрес може послабляти й імунну систему дитини - звідси часті простудні захворювання (у педіатрів є спеціальний термін -ЧДХ, що означає - часто і довгостроково хворі діти). Важливо, щоб батьки знали, що саме в шкільних проблемах можуть ховатися джерела всіх цих розладів, мнима безпричинність, яка часом ставить у безвихідне становище лікарів-педіатрів[27]. Повсякденними є також порушення поводження дитини - від простого небажання учити уроки до відкритого небажання іти до школи, іноді у формі бурхливого протесту. І якщо дитині не вдається переробити шкільний стрес, то тут вже рукою подати до дитячих неврозів з такими проявами, як бурхливі емоційні спалахи (істерики) і підвищена упертість, а на тілесному рівні - мязові посмикування (тики), заїкуватість і навіть часом енурез. Ця проблема, властива дітям більш раннього віку, може загострюватися у молодших школярів. У цьому виявляється важливе правило: під дією стресу нервова система дитини якби повертається до свого колишнього стану, який був в більш ранньому віці. З цим повязані і порушення поведінки, і багато розладів її здоровя. Школа спричиняє у дитини страх розлуки з матірю, що виливається у „ страх (фобію) школи; завищені вимоги можуть призводити до побоювання не відповідати їм. До цього додається емоційне напруження в школі. Побоювання дитини щодо школи справджується, але змінити вона нічого не може, оскільки не бачить себе такою, якою є насправді. Виникає „ шкільний невроз - страх труднощів у навчанні, у стосунках з учителями та однокласниками, який ми розглядаємо як один з чинників формування невротичної особистості. Пряма (внутрішня - як конфлікт спрямовуючих норм) та опосередкована (зовнішня - як недоліки виховання та загострення рис перед невротичного характеру) дія сімейних конфліктів призводить до того, що певна ситуація спілкування може стати для дитини гострою психотравмою [9].

Фоном прояву невротичних симптомокомплексів є тривожність. Тривожність можна назвати „ аморфним стрижнем особистості з тенденцією невротичного формування. Джерелом тривожності як невротичного симптомокомплексу є поєднання відчуття дитиною тривожності в сімейній ситуації та загальної в школі. Саме за високим рівнем тривожності учня вчитель може виявити дітей, яким необхідна особлива увага педагогів та шкільного психолога. Основними факторами тривожності є фрустрація у досягненні успіху та страх не відповідати очікуванням оточення.

Для діагностики важливі два аспекти діяльності: власне діяльність, що формує психіку; діяльність у вигляді результату - новоутворень, що проявляють її. Для дітей молодшого шкільного віку провідним видом діяльності є навчальна. В ній формуються основні новоутворення молодших школярів у пізнавальній (внутрішній план дій, пізнавальна потреба, довільність усіх психічних процесів) та особистісній (потреба в самоствердженні, самооцінка, рефлексія тощо) сферах. Таким чином, молодший шкільний вік є важливим і важким етапом життєвого шляху дитини. Як перших три роки життя відіграють значну роль у становленні особистості, так і перші роки навчання багато в чому визначають подальше перебування дитини в школі. Від того, як пройде адаптація, засвоєння нових вимог, сформується мотивація навчання тощо, залежить розвиток дітей у середніх і старших класах: адже більшість болючих шкільних проблем сягають корінням саме початкової ланки.

На численних прикладах ми побачили визначальну роль у походженні неврозів психічної травматизації, обумовленої порушеними сімейними відносинами неправильним вихованням і підвищені вимоги до дитини у школі. Невроз, який виникає в цих умовах, як психогенне захворювання особистості, що формується, означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність з подібним відношенням батьків, несумісність, яку дитина не може подолати через своєрідність своєї психіки і тиск обставин , які перевищують межу психофізичних можливостей. Таким чином, внутрішній, невирішений і тим самим невротизуючий дитину конфлікт, який формується, має тісно пов'язанні один з одним рівні:- соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування і ускладненнями в досягненні соціально значущої позиції;

.2 Дослідження невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Серед різноманітних патогенних ситуацій, що є причиною психічної травматизації при неврозах, виділяються сімейно-побутові, насамперед конфліктні, відносини в родині (Мясищев В.Н.,Карвасарский Б.Д., 1967; Мягер В.К., 1971). У більш широкому аспекті причиною неврозу може бути дисгармонійні функціонування сім'ї в цілому,що приводить до захворювання одного з її членів (Семич С.Б., 1978). Підкреслюється хронічний характер основоположного для неврозу емоційного стресу (Губачов К.М. та ін, 1976).

В даній роботі при дослідженні емоційної сфери дитини молодшого шкільного віку та її батьків ми пропонуємо використовувати опитувальники, що використовуються з метою попередньої долікарської діагностики, а також ті, які використовують для епідеміологічних обстежень масового характеру.

До їхнього числа відноситься тест тривожності Філліпса за допомогою якого можно виявити дітей, які мають передумови для виникнення невротичних розладів т.я. тривожність є «аморфним стрижнем» неврозу.

Клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних станів К. Яхіна іД. Менделевича. Методика включає перелік соматичних і психічних симптомів (порушення зору, мови, тремтіння рук, скарги на роботу серця і органів дихання, утрудненість контактів, різні страхи і т. д.). Відповіді випробовуваних інтерпретуються за кількісними показниками з урахуванням статі і віку. Методика стандартизована для осіб у віці від 16 до 60 років. Тривалість обстеження 5-10 хв.

Методика Ейдеміллер Е.Г. і Юстицкис В.В. "Аналіз сімейних взаємин" (АСВ) дозволяє визначити, яким чином батьки виховують дитину в сім'ї. Для цього вимірюється 11 шкал, що відносяться до порушень процесу виховання: гіперпротекція, гіпопротекции, потурання, ігнорування потреб дитини, надмірність вимог-обов'язків дитини, недостатність вимог-обов'язків дитини, надмірність вимог-заборон, недостатність вимог-заборон до дитини, строгість санкцій (покарань ) за порушення вимог дитиною, мінімальність санкцій, нестійкість стилю виховання. Потім можна отримати відповідь на питання: чому вони виховують його так, вимірявши наступні 9 шкал, що відносяться до особистісних проблем батьків, які вони вирішують за рахунок дитини. Розширення сфери батьківських почуттів, перевагу дитячих якостей, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину (підлітка) власних небажаних якостей, винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, перевага чоловічих якостей, перевага жіночих якостей.

При проведенні дослідження ми намагались врахувати вплив підвищених вимог у школі (обставини в яких опиняються майже всі діти в віці 8-10 років) і вплив найближчого оточення - сімї , щоб виявити основний фактор,що сприяє виникненню неврозів у фізично здорових дітей саме в цьому віці.

Метою нашого дослідження було вивчення проблеми впливу дисфункційних відносин в сімї з врахуванням впливу підвищених вимог у школі на виникнення і розвиток невротичних розладів. Відповідно до поставленої мети та визначених завдань ми використовували такі методи дослідження як опитування, бесіда, спостереження, анкетування на виявлення рівня невротизації, визначали ставлення батьків до своїх дітей.

Наше емпіричне дослідження проводилося на базі гімназії № 9 міста Черкаси (2011-2012 роках). У досліджені приймали участь 21 учень початкової школи (3 клас) і батьки дітей. Перед діагностуванням була проведена бесіда з класним керівником з метою збору первинної інформації.

На першому етапі нашої роботи нами було запропоновано методику діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса.

Мета - виявити дітей з підвищеною і високою шкільною тривожністю, включаючи вісім ситуаційних чинників:

) загальна тривожність у школі;

) переживання соціального стресу;

) фрустрація потреби в досягненні успіху;

) страх самовираження;

) страх ситуації перевірки знань;

) страх не відповідати очікуванням оточуючих;

) низька стійкість до стресу;

) проблеми і страхи у відносинах з вчителями.

Шкали ,що показують підвищений страх соціальних контактів,страх самовираження, переживання соціального стресу,наявність фрустрації можуть свідчить про наявність дисфункцій у сімейних стосунках, відсутність підтримки і розуміння дитини з боку значимих людей.

Таблиця 2.1

тривожність у школіпереживання соц. стресуфрустрація потреби в досягненні успіхустрах самовираженнястрах ситуації перевірки знаньстрах не відповідати очікуванням оточуючихнизька стійкість до стресупроблеми у відносинах з вчителями1Ілля68466564716387582Сева273225434515932.123Коля68462261122942354Глеб32283019223641265Ліза8596928981949879.376Кіра5647411922377236.757Валера6434474832625142.258Семен36183420211829229Антон645855452523423910Микита4529323941433032.3711Єгор369122918524725.3712Олексій8694858371908774.513Ганна2332403336253327.7514Олеся6770894766697159.8715Іра8368324454623647.3716Сергій8597837489759474.6217Віка2034364120455030.7518Марина4528626617402034.7519Олена91465483821007566.3720Саша4743672020504336.2521Вова6151451533172130.37

На підставі даних проведеної діагностики можна говорити про високий рівень шкільної тривожності у наступних дітей:

Сергій, Ліза та Олексій, що становить 14% від кількості учнів у класі.

Використовуючи дану методику можна розглянути кожен параметр окремо, який певним чином наштовхує на виявлення причин виникнення тривожності:

Так, в Олексія виявлені високі показники таких факторів як - страх не відповідати очікуванням оточуючих, проблеми і страхи у відносинах з вчителями, страх самовираження, переживання соціального стресу.

У Сергія - страх самовираження, страх ситуації перевірки знань, переживання соціального стресу, проблеми і страхи у відносинах з вчителями, низька стійкість до стресу.

У Лізи - фрустрація потреби в досягненні успіху, страх самовираження, страх ситуації перевірки знань, переживання соціального стресу, проблеми і страхи у відносинах з вчителями, низька стійкість до стресу.

Ближче познайомившись з цими дітьми, ми дізнались, що у всіх існують певні проблеми з батьками, вдома батьки постійно конфліктують і сварять дітей за погані оцінки, невихованість, неслухняність.

Олексій вчиться посередньо. Вдома сварять, ставлять у приклад брата відмінника . Мама кожен день робить разом з ним уроки і цей процес завжди супроводжується конфліктами. Хлопчик не хоче ходити в школу, вранці часто плаче, скаржиться на біль у животі.

Сергій - часто пропускає заняття без поважних причин. Батько хлопчика зловживає алкоголем, ніде не працює, сімя має дуже важке матеріальне становище, вихованням хлопчика займається переважно мати, яка часто кричить і в усіх сімейних негараздах звинувачує дитину.

Ліза - відмінниця, у сімї троє дітей: старший брат та молодша сестра, сімя мешкає разом з дідусем та бабусею у трикімнатній квартирі. Дорослі дуже зайняті, усі працюють, за дівчинкою доглядає старший брат, який знаходячись вдома займається своїми справами. Батьки після появи маленької сестри сказали Лізі,що вона вже доросла і має не тільки права,а й обовязки і вже «ніхто не буде витирати їй соплі».

Після отримання такої інформації була проведена діагностична робота з батьками вищезгаданих учнів, в якій використовувались тест-опитувальник аналізу сімейного виховання і профілактики порушень виховання (АСВ) (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис) призначений для вивчення порушень у житті сім'ї і причин відхилень у сімейному вихованні; і клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних розладів (К.К. Яхін, Д.М. Менделевич).

За методикою АСВ нами було виявлено, що в більшості випадків батькам притаманні такі порушення в процесі виховання:

·надмірна вимогливість до дитини, яка не завжди співпадає з можливостями дитини і не тільки не сприяє повноцінному розвитку особистості, а навпаки, являє собою ризик психічної травматизації;

·нерозвиненість батьківських почуттів: гіпопротекція, емоційне відторгнення, жорстоке ставлення; проекція на дитину власних небажаних якостей, причиною такого виховання часто буває те, що в дитині батьки бачать ті риси характеру, які відчувають, але не признають в собі;

·винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, де виховання нерідко перетворюється у поле боротьби конфліктуючих батьків. В цьому випадку вони можуть відверто виражати невдоволення один одним, обґрунтовуючи це турботою про дитину. При цьому різниця у поглядах буває дуже великою: один з батьків наполягає на строгому вихованні з завищеними вимогами, а інший схильний жаліти дитину, задовольняти усі її забаганки.

Таблиця 2,2

ШКАЛИГ+Г-У+У-Т+Т-З+З-С+С-НРРЧПДКВНФУНРЧПНКВКПЖКПМКДіагност.значен78844443445645674444Ліза74432221425334133240Олексій74432343523444233213Сергій72232333523244133240Валера51601221130204210004Саша36212220131302314013Ганна41601231231114223010Оленка64330240433224433120

Отримавши результати, які показують наявність порушень у сімейному вихованні і вплив його на емоційний стан дітей (наявність високого рівня тривожності) ми використали клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних розладів у батьків.

Таблиця 2.3

ШКАЛИШкала тривогиШкала невротичної депресії Шкала астенії Шкала істеричного типу реагуванняШкала Обсесивно-фобічних порушеньШкала вегетативних порушеньДіти,батьки яких приймали участь в дослідженніОлексій-0,92-5,06-3,7-5,42-1,12-1,43Ліза-2,03-4,01-4,12-0,560,98-2,17Валера5,293,151,77-0,253,59-0,33Оленка-0,36-0,410,75-0,98-3,58-0,17Сергій-2,01-3,08-2,03-4,031,23-1,97Саша2,150,450,843,38-0,231,46Ганна1,113,04-1,364,213,15-0,34

За результатами даної методики ми побачили, що відхилення від норми (нормою вважається показник до -1,25) переважають у батьків чиї діти мають високий рівень тривожності. Що в свою чергу свідчить про наявність певної закономірності: невротичні розлади у батьків заважають їм адекватно ставитись до своєї дитини внаслідок чого виникають порушення в системі сімейного виховання і призводять до підвищення тривожності,що,в свою чергу стає передумовою виникнення неврозів у дітей.

Психічна травматизація в родині доповнюється гострими психічними травмами, викликаними переляком, конфліктними ексцесами, образами, незаслуженими покараннями, хворобою, й т.д. у дітей загострюється і так підвищена емоційна чутливість, підсилюється внутрішнє занепокоєння, ще сильніше знижується психічна реактивність. Психічною сенсибілізацією пояснюються, незрозумілі для навколишніх, парадоксально гострі афективні реакції на незначні по силі подразники: зауваження, зроблені спокійним тоном, одержання не тієї оцінки, що очікувалася, чи відсутність похвали. У своїй відповіді дитина виражає значимі для неї переживання, котрі потрібно зрозуміти й зробити із цього відповідні висновки. Характерологічно, невротично й конфліктно обумовлене нерозуміння батьками переживань дітей, особливостей формування їхньої особистості, неприйняття їхньої індивідуальності приводить до відсутності довірливих відносин між ними і закінчується формуванням невротичних розладів і,як наслідок, патологічних рис характеру, що заважають дитині реалізуватись в житті.

Отримані результати підтвердили нашу гіпотезу про те, що саме несприятлива сімейна атмосфера - є основним джерелом виникнення неврозів у дитячому віці.

.3 Профілактика дитячих неврозів

Вважається, що найефективнішим способом корекції невротичного викривлення особистості є не усунення психотравмуючої ситуації, а зміна субєктивного погляду на неї. Ефективність такого підходу відображена у прийомах позитивної психотерапії. Суть позитивної психотерапії Н. Пезешкіана полягає у пошуку позитивних моментів у несприятливій ситуації[27]. Психолог визначає невроз як нездатність людини уникати психотравмуючих ситуацій. У межах поведінкової психотерапії однодумцем Н. Пезешкіана можна назвати В. Франкла: його метод парадоксальної інтенції передбачає гіпертрофовано підвищену увагу людини до власної проблеми. Неприємні переживання концентруються у часі і призводять до втрати спілкуванням людини емоційного забарвлення[36].За даними дослідження, для дітей молодшого шкільного віку з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів характерним захисним психологічним механізмом є перенесення. Л. Попов пропонує розглядати перенесення як відмову від пригадування того, що є неприємним для особистості. На основі наведених фактів можна сформулювати таку тезу: для дітей, що потребують особливої уваги, психотерапевтичний ефект полягає у зосередженні їхньої уваги на вмінні передбачати хід подій у спілкуванні. Діти не хочуть пригадувати неуспіхи, оскільки ще не вміють аналізувати причини та складові неуспіху в спілкуванні з оточенням і неспроможні усунути причини.Людина, навіть маленька, може придумати себе такою у стосунках з оточуючими, якою хоче себе бачити. Таким чином вона раптом усвідомлює, що її спосіб поведінки не є єдиним можливим. У такому способі поведінки помітні елементи трансакційного аналізу (за Е. Берном)[3]. Стосовно того, що лише передбачається, не існує внутрішніх суперечностей - там усе так, як бажається. Бажаний результат, мета, вибудовані силою власного розуму, змінюють ставлення людини до самої себе (Дюбуа, В. Бехтерєв - раціональна психотерапія). Вона упевнюється в тому, що здатна вийти з безвиході внутрішньої проблеми, конфлікту, покладаючись на саму себе.

У психоаналізі З. Фрейда і психодрамі Я.Л. Морено стан раціонально-емотивного вивільнення відомий під назвою катарсис - очищення, яке відкриває шлях до нагромадження досвіду творчої діяльності (Л. Попов). Огляд психотерапевтичних методів корекції особистості у спілкуванні приводить до думки, що основний вплив психокорекції можна визначити як доцентрову силу, за допомогою якої людина утверджується у своїй здатності самостійно приймати значущі для неї рішення. Можливість вияву ініціативи, інсайту та катарсису досягається через аналіз причин внутрішнього дискомфорту особистості, який відображається у конфліктних взаєминах з оточенням. Проте виявлені суперечності небезпечно залишати у вигляді усвідомлених фактів. Щоб утворити гармонію особливостей, властивих світобаченню людини, сформувати і перебудувати особистість навколо нового креативного центру, необхідний психосинтез. Активність власної позиції, мислення, вільне від внутрішніх суперечностей, піднесений спокій внутрішньої узгодженості - все це містить у собі саме творчість. Дитині молодшого шкільного віку важко усвідомлювати значущість кожного кроку переформування, коригування само презентації у спілкуванні. Корекція труднощів у спілкуванні молодших школярів з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів можлива у рамках ігрової психотерапії. Її безумовними перевагами є стимулювання мовного вираження дитиною своїх почуттів; допомога дитині у вияві неусвідомлених внутрішніх конфліктів і - внаслідок цього - зменшення внутрішнього напруження; розширення кола її інтересів.

Причиною неврозів є психотравмуючі впливи, їх попередження відіграє велику роль в профілактиці неврозів. Соціальні заходи, що допомагають ліквідувати невпевненість в завтрашньому дні, поваги власної гідності людини, нормалізація житлово-побутових умов та іншому, сприяють ліквідації деяких джерел травматизації, що викликає захворювання, й тим самим попереджує виникнення неврозів. Всі фактори, що призводять до асенізації нервової системи, разом з тим сприяють виникненню неврозів, тому для їх профілактики велику роль відіграє боротьба з гострими та хронічними інфекціями, травмами мозку, в тому числі родові, гострі та хронічні інтоксикації, порушення харчування організму та інше, а також нормалізація режиму праці ті відпочинку, достатній сон.

А.І. Захаров бачить причини дитячих неврозів у недосконалості сімейних відносин. Але таким чином, проблема стає схожа на замкнуте коло: батьки несуть зі свого дитинства свої страхи, проблеми, перекладаючи їх на плечі дітей, що виростають, ті у свою чергу - на плечі своїх дітей. І так можна продовжувати довго, поки хто-небудь з цього ланцюжка не зупиниться і не замислиться, як виправити це положення. Свідоме батьківство, тобто повне усвідомлення своєї відповідальності як батька і вихователя багатьом мамам і папам допомогло вирішити проблеми своєї родини і ростити своїх дітей відносно здоровими [28]. Діти, почуваючи в батьках, насамперед любов, знаходячи опору і розуміння меньш болісно проходять кризові моменти свого життя. Велике значення для попередження неврозів має правильне виховання дитини - розвиток в неї таких якостей, як витримка, наполегливість, працелюбство, вміння перемагати складнощі та інше. Дитина, якій з дитинства все дозволяли, яка росла егоїстичною, незвикла рахуватися з інтересами інших, може в подальшому житті легко зірватись, коли від неї вимагатиметься велика витримка. Якщо виховання не правильне, у дитини можуть виникнути уявлення, які робитимуть її особливо вразливою к діям певних, направлених на неї, подразників.

Наприклад, дитина, яку весь час хвалять, розвивають у неї пихатість, уявлення про її нібито переваги над іншими, нервовий зрив особливо легко може зявитись під впливом невдачі, що сталася з нею при здійсненні цих прагнень. Шкідливо також прищеплювати дитині уявлення про її неповноцінність, надмірно фіксувати її увагу на наявному в неї в дійсності або вигаданому порушені, а також придушувати ініціативу й вимагати від неї надмірної слухняності. Це може сприяти розвитку таких рис характеру, як невпевненість в собі, вразливість, боязкість і сприяє тим самим до неврозу навязливих станів.Для попередження нервовості важливим є таке виховання з раннього дитинства, при якому дитина не отримувала ні прямої,ні опосередкованої користі від нервовості, запальності,інших хворобливих проявів. Одним з важливих факторів є правильне статеве виховання дитини. Потрібно уникати всього, що може викликати сексуальне збудження, наприклад, надмірно велика ніжність, з боку батьків. Не потрібно допускати, щоб дитина спала в одному ліжку з батьками, або з іншими дітьми.

Щоб виростити здорову, гармонійно розвинену дитину, треба проводити загартовуючи заходи. До них належать прогулянки тривалістю не менше 2-3 години два рази на день (удень і ввечері) влітку і зимою. Літом корисні повітряні і сонячні ванни, обтирання і обливання, купання в морі, річці, озері. Зимою після фізичної зарядки слід проводити обтирання або обливання. Школярам треба прищеплювати любов до різних видів спорту.

У вихованні нервових дітей важливим моментом є правильна організація навчання і відпочинку. Слід памятати, що нервові діти швидко втомлюються і в них виснажується центральна нервова система. Тому їх не можна примушувати відразу ж після школи братись за виконання домашніх завдань. Перерва між шкільними заняттями і приготуванням уроків дома в ослаблених дітей повинна становити не менш як 3-4 години. Бажано, щоб частину цього часу дитина провела на свіжому повітрі, беручи участь у рухливих іграх, а також мала короткий денний відпочинок. Найкраще починати приготування уроків з 16-17 годин, тому що пізніше активність нервових клітин зменшується і дитині важче втягтися у навчальну діяльність. Під час виконання домашніх завдань треба робити короткі перерви. Для першокласників їх роблять через кожні 10-15 хвилин, для учнів третіх-четвертих класів - через кожні 15-20 хвилин. Телевізійні передачі діти повинні дивитися на відстані 2,5 м, в освітленій кімнаті. Щоденна допустима норма перегляду телевізійних передач для школярів - 20-30 хвилин, для молодших школярів вона не перевищує 1години на день. Відступи від установлених норм так чи інакше позначається на стані здоровя дитини, й нервової системи і успішності. А дітям, у яких є ознаки нервовості, час перегляду телевізійних передач треба різко обмежити [17].

ВИСНОВКИ

.Аналіз наукової літератури з зазначеної проблеми переконливо свідчить, що проблемі зростання рівня невротизації дітей в даний час приділяється значна увага. Починаючи з 1779 року,коли було введено само поняття «невроз», дослідженням даної проблеми займалися зарубіжні психологи і науковці (З. Фрейд, А. Фрейд, А. Адлер, В. Франкл, К. Хорни Г. Сельє та інші) та вітчизняні (О.І. Захаров, І. Павлов, Д.М. Менделевич, В. Мясищев О. Осипова, В.І. Гарбузов, Б.Д. Карвасарський та ін.). Існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання. Всі дослідники одностайні в тому, що невроз хоча і характеризується, зворотністю патологічних порушень, але може спричинити багато страждань людині на протязі усього життя.

. Психічна травматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сімя) та біологічні. До психологічних факторів відносяться: психічна травма і преморбідні психологічні особливості особистості (її базові параметри - темперамент і характер). Біологічні фактори формування неврозів не є основними, але роль цих факторів незаперечна, до них на цей час відносять:особливості конституції, генетично обумовлений тип нервово психічного реагування, дизонтогенез, нервово соматична ослабленість та ін..

Соціальні фактори (пробатьківська сімя, особливості особистості батьків, наявність конфліктів і неправильні типи виховання) багатьма вченими вважаються провідними.

. Діагностична робота психолога по виявленню дітей з невротичними проявами передбачає не лише патопсихологічне обстеження самої дитини, а й дослідження психологічної атмосфери в родині, ставлення батьків до своїх дітей та емоційних звязків між дітьми та їх близькими. Такий комплексний підхід дозволяє визначити якомога більше факторів, що впливають на виникнення неврозів у дітей. Проведене нами дослідження показало, що в процесі становлення дитина постійно зустрічається з складними ситуаціями, які іноді набувають для неї вираженого кризового характеру. Провідну роль у виникненні неврозу у дитини відіграє сімя. Негативне ставлення, не прийняття дитини у родині, а також постійні конфлікти між батьками стають основними детермінантами неврозу, зявляється підвищена тривожність та загальна вразливість, що робить дитину особливо чутливою до різних подразників. Так зміна соціального оточення, статусу стає стресовою ситуацією, що викликає емоційне напруження, з яким не завжди може справитися вразлива дитяча психіка. Це приводить до виникнення невротичних симптомокомплексів.

. Проведена діагностична робота з батьками дітей (які мають передумови для формування невротичних розладів) в якій використовувались тест-опитувальник аналізу сімейного виховання і профілактики порушень виховання (АСВ) (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис) призначений для вивчення порушень у житті сім'ї і причин відхилень у сімейному вихованні; і клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних розладів (К.К. Яхін, Д.М. Менделевич) дали можливість виявити закономірності між сімейним вихованням і високою тривожністю у дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Адлер А. Понять природу человека: Пер. Е.А. Цыпина. СПб.: Гуманитар. агентство Академический проект. 1997.- С.254

2.Бамдас Б.С. Неврозы- Медгиз - 1963. - С.53

3.Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы / Пер. с англ.; общ. ред. М.С. Мацковского. - М.: Прогресс, 1988. - С.284

.Берестов А. Скрытые причины неврозов// Воспитание школьников. - 2010. - №8. - С.45-46.

.Гарбузов В.И. Нервные дети. Ленинград Медицина Ленинградское отделение - ассоциация советских книгоиздателей. Москва - 1990. - С.148

.Детская патопсихология: Хрестоматия / Сост. Н.Л. Белопольская. 2-е изд., испр. - М. Когито-Центр. - 2001. - С.351.

.Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. «Просвещение». Москва. - 2010. - С.195.

.Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. - Л.: Медицина, 1988. - С. 248

. Захаров А.И. Детские неврозы. - СПб.: Респекс, 1995. - С.153.

. Карвасарский Б.Д. Неврозы. - Медицина. - 1990. - С.576.

НПО МОДЭК. 1993. - С.9 - 10.

12. Максимова Н.Ю., Малютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології : Навч. Посібник. - К.: Перун. - 1996. - С.464.

13. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М. МБД пресс - 2009. - С.430

. Мясищев В.Н. Личность и неврозы. - Л.: Медицина. - 1960. - С.426.

. Мостова Т.І. Як запобігати дитячим неврозам // Радянська школа. - 2009. - №1.- С. 27-30.

. Леви В. Нестандартный ребенок. - М.: Центр психологи и психотерапии, 1988. - С. 256.

17. Неврозы у детей и их лечение./ Под. ред. В.И. Гарбузов, А.И. Захаров, Д. Исаев. - Л.: Медицина. - 1997. - С. 272

18. Неплох Я.М. Человек, познай себя! Записки психиатра. СПб.: Наука,1991. - 208с.

19. Основы психотерапии: Учебн. пособие. Под. ред. Л.Ф. Бурлачук, И.А. Грабская, А.С. Кочарян. - К.: Ника-Центр. - 2001. - С. 320

. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін.: Підручник. - Вид. 2-ге. - К.: Либідь, - 2001. - С. 536.

. Патопсихолгическая диагностика./ Блейхер В.М., Крук И.В. - К.: Здоровье. - 1986. - 280.

. Петрунек В.П., Таран Л.Н. Нервные дети и их воспитание. - М. Знание - 1971. - С.98

.Петровский Б.В. Большая медицинская энциклопедия, Том 16.- Сов. энциклопедия, 1981.- C.464

. Психологічний словник. За ред.. В.І. Войтка. - Київ. Вища школа. - 1982. - С.216.

. Психология семейных отношений. Под. ред. С.А.Векилова. - Спб.: «Сова», - 2009, - С. 127

. Психиатрия / ред. О.К. Наприенко. - К.: Высшая школа, 2001. - 346с.

. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия / Пер. с нем. - М.: Медицина, 1996.

. Савина Е.А., Чарова О.Б. Особенности материнских установок по отношению к детям с нарушениями развития // Вопросы психологи. - 2009. - №6. - С.15-18.

. Сатир В. Психотерапия семьи.: Пер. с англ. - СПб.: Ювента, 1999. -

С. 283

30. Свядощ А.М. Неврозы (руководство для врачей). - СПб.: Питер Ком. - 1998. - С.448.

31. Спиваковская А.С. Профилактика детских неврозов. - М.,1988.

. Седнев В.В. Диагностика невротических расстройств у детей младшего и среднего возраста // Практична психологія та соціальна робота. - 2008. - №2. - С.17-20.

. Современный словарь по психологии. Под. ред. В.В. Юрчука. - Мн.: „Современное слово - 1998. - 768 с.

. Файнберг С.Г. Почему ваш ребенок стал нервным: Записки психоневролога. - Л.: Медицина. - 1975. - С.195

. Фридман И. Ребенок между семьей и обществом.// Семья и школа. - 2009. - №11-12. - С.2-4.

. Франкл В.Е. Теория и терапия неврозов. - СПб.: Речь. - 2001. - С.234.

. Хорни К. Невротическая личность нашего времени; Самоанализ: Пер. с англ./ Общ. ред. Г.В. Бурменской. - М.: Прогресс, 2000. - С.480.

. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учеб. пособие. - М.: ВЛАДОС, 1996.

. Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. - М: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс. - 2000. - С.512

. Штепа О.С. Превентивна корекція спілкування школярів з невротичними проявами // Практична психологія та соціальна робота. - 2010. - №1. - С. 26-27; №2. - С.10-22.