Гурзуфський парк як туристичний об’єкт

Гурзуфський парк як туристичний об’єкт

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ САДОВО-ПАРКОВОГО ОБ`ЄКТУ

1.1 Особливості формування та етапи розвитку Гурзуфського парку

.2 Мікрокліматичні особливості території об’єкта

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ`ЄКТУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

.1 Ландшафтний аналіз території

.2 Інвентарізація насаджень

ВИСНОКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сьогоднішній Гурзуф - невелике селище міського типу на Південному березі Криму. Винятково сприятливі природні умови, краса ландшафтів, екзотична південна рослинність, тепле море, достаток сонця здобули йому таку популярність, що в селищі з населенням дві тисячі осіб в розпал сезону буває понад 100 тисяч гостей одночасно.[16]

Походження назви Гурзуф точно не встановлено. Деякі дослідники вважають, що воно походить від лат. Ursus «ведмідь» (поруч з містом розташована «Ведмідь-гора» - Аю-Даг). Інші вважають, що назва Горзув (Горзувіти) має таврське або гото-аланське коріння і розшифровують його як «гір дзакхь» - гірська долина, долина серед гір. Поступово топонім «Горзувіти» трансформувався в Курсаіты, Горзовіум, Юрзуф, Гурзуф. [1]

Парк "Гурзуфський" розташований на Південному березі Криму в смт. Гурзуф в східній частині Гурзуфського амфітеатру, в 14км на північний схід від м. Ялта. Парк-пам'ятник приурочений до території Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" і практично скрізь межує із землями селища Гурзуф, лише з південно-заходу з територією санаторію "Пушкіно".

Гурзуфський парк розміщений в пригирловій частині долини річки Авунда в приморській частині Гурзуфського амфітеатру. Амфітеатр окреслено ланцюжком хребтів-відторженців, поперечних ліній узбережжя і бровки яйли. Із заходу це Нікітський хребет, з північного сходу-ланцюжок скель, закінчується біля моря плосковершинною горою Аю-Даг. Схили амфітеатру розчленовані балками і руслом річки Авунда в поперечних напрямках, але в цілому мають ступінчасту структуру, яка сформована різновіковими зсувами. Схил круто знижується від обривів яйли (1400 м н. у. м.) до берегової лінії. Загальна площа амфітеатру 34 квадратних кілометра. Головне значення у формуванні природного рельєфу району парку має річка Авунда. [11]

Парк санаторію розташований в межах прируслової річкової тераси на висоті 10 - 70м н. у. м. Тут долина максимально розширюється до 1 км. Вона має V-подібний поперечний профіль з опуклими, а в окремих місцях східчастими схилами. В періоди повені непримітна річечка перетворюється в ревучий потік, який несе до моря тони каміння, щебеню і величезних брил. Річка має два притока, причому обидва праві. До території санаторію підходить лише один - р. Цирубу. Вона впадає в Авунду на відстані 2 км від її гирла. [12]

Річка ділить весь парк на дві нерівні частини. В меншій, північно-східній, зосереджені основні санаторні споруди, і ця частина більш доглянута. У південно-східній частині розміщені: кінотеатр, музична естрада, фізкультурні майданчики. [10]

РОЗДІЛ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ САДОВО-ПАРКОВОГО ОБ`ЄКТУ

1.1 Особливості формування Гурзуфського парку

Це один з перших парків, закладених на Південному березі після включення Криму до складу Росії. Його виникнення відноситься до 1803 - на 10 років раніше Нікітського ботанічного саду. [17]

Майже 300 років - з 1475 по 1774 роки Гурзуф, як і весь південний Крим, входив до складу кордонних володінь турецких султанів. У той час Гурзуф, як і інші поселення узбережжя, був невеликий селом. Після приєднання Криму до Російської імперії в 1783 році землі в районі Гурзуфа перейшли в імператорську скарбницю.

На початку XIX століття вони були пожалувані герцогу Арману Емануелю де Рішельє, одному із засновників Одеси, що був тоді генерал-губернатором Новоросійського краю. Герцог Рішельє в період з 1808 по 1811 роки побудував будинок в Гурзуфі. Його садиба була однією з перших дач на Південному березі Криму. За свідченням очевидців заснування садиби, будинок було споруджено у "грецькому" стилі за проектом одеського архітектора, ім'я якого лишилось невідомим. Це була кам'яна двоповерхова будівля, в той час - найбільш монументальна будівля в європейському стилі на Південному березі Криму. Підвищення, на якому розміщено будинок, оточувала скромна кам'яна огорожа. До нього вели дороги - одна з боку Гурзуфа, друга паралельно до берега.

Саме в цьому будинку в 1820 році три тижні прожив російський поет О.С. Пушкін.[1] В пушкінську пору парк закінчувався на правому березі річки, де були оливкові дерева. Про них говорить поет і у вірші «Кто видел край, где роскошью природы». В заключній частині «Бахчисарайського фонтану» він згадує про річку, що весело дзюрчить.

Як показав відомий кримський краєзнавець Л. Бертьє-Делагард у своїй статті «Пам'ять про Пушкіна в Гурзуфі», річка, що протікає через парк, в ту пору тільки у верхів'ях називалася Аунда, а біля гирла - Сюнарпутан (по-грецьки - снігової води річка), або Салгир (по-татарськи - гірська річка). Салгирами називалися й інші річки в Криму, але слова, наведені нижче, відносяться не до них:

О, скоро вас увижу вновь.

Брега веселые Салгира!

Приду на склон приморских гор

Воспоминаний тайных полный,

И вновь таврические волны

Обрадуют мои жадный взор. [17]

Про час розпланування парку (1811-1812рр.) свідчать старі дерева, зокрема кипариси, найстаріша в Криму діброва італійських сосен навколо майданчика з басейном (їм не менш як 180 років), ліванські кедри. Спочатку частина його території була зайнята плодовими деревами, місцевими лісовими масивами, і парком ставала поступово. [15]

Після смерті маєток герцога Рішельє в Гурзуфі за заповітом перейшов до відомого археолога І.Стемпковському. Пізніше його купив князь Михайло Семенович Воронцов, який багато зробив для розвитку Криму і особливо південноузбережжя. Зокрема, за його ініціативою були прокладені нові дороги Сімферополь-Алушта-Ялта (1825-1837 рр.) і Ялта-Севастополь (1845-1848 рр.). При будівництві дороги Алушта-Ялта за вказівкою Воронцова був прокладений також спуск від неї до Гурзуфа.[1]

У 1830-1840-ві роки було збудовано оранжерею. Майданчик, де стояв будинок, оформлено у вигляді тераси і прикрашено мармуровими вазами. Неподалік будинку влаштували мармуровий фонтан, а на майданчику, оточеному італійськими соснами, - басейн з фонтаном і скульптурою. Тоді ж парк засадили новими деревами.[15]

У 1840 році М.С. Воронцов продав свій маєток В.І. Фундуклею, який тоді був київським губернатором. На відміну від Рішельє та Воронцова, В.І. Фундуклей проводив у Гурзуфі кожне літо (за винятком періоду Кримської війни 1853-1856 років). Велику увагу В.І. Фундуклей приділяв розвитку виноградарства в Гурзуфі. Їм були завезені з Іспанії та Португалії кращі сорти винограду і закладені великі плантації виноградників. У 1847 році в Гурзуфі був побудований великий винний підвал.

У 1861 році був капітально відремонтований будинок, побудований Рішельє В.І. Фундуклей багато зробив для облаштування парку в гурзуфському маєтку, де при ньому було посаджено багато екземплярів рідкісних рослин. У середині XIX століття це був один з кращих парків на Південному березі Криму. [1]

За описами 1860-х років, сад, розташований на пагорбкуватій місцевості, що спускається від самої поштової дороги до похилого берега моря, за майстерністю й мальовничістю планування, а також за багатством рідкісних південних рослин належав до найкращих садів Південного берега Криму. Серед розмаїття прекрасних дерев - гранатових, фігових, каштанових, лаврових та вічнозелених південних рослин - по всьому саду щільними групами здіймалися похмурі кипариси та стрункі італійські тополі. Це надавало загальному ландшафтові незвичайної чарівності та витонченості. Особливо багатою на рідкісні рослини була ділянка перед будинком. Там, сповнюючи повітря пахощами, росли величезні магнолії, цвіли ремонтантні троянди - ціла алея "дерев", верхівки яких укривали червоні й білі квітки, прищеплені з різних кущів. Чудові тополі утворювали огорожу фундуклеївського саду з боку моря, хвилі якого тихо лягали на похилий берег. Гарний будинок стояв у найзручнішому місці, з його галереї відкривався чудовий краєвид: гори, татарське село, гурзуфські скелі й море.[15]

Після смерті В.І. Фундуклея в кінці 1878 року маєток перейшов до двох його племінницям - Врангель і Краснокутської, а в травні 1881 року його придбав залізничний магнат Петро Іонович Губонін. До ділянки, купленого у Фундуклея, Губонін незабаром додав землю князя Барятинського в гирлі річки Авунда. На той час територія займала 40 гектарів.[1]

В останній чверті XIX ст. в селищі вже налічувалося 120 будинків і близько 700 чоловік населення. Поступово Південний берег стає місцем відпочинку багатих людей. Гурзуф першим на Південноубережжі став розвиватися як курорт, багато в чому завдяки старанням талановитого підприємця П.І. Губоніна (1825-1894). У східній частині він спорудив кілька фешенебельних дач і створив гарний парк.

В парковій зоні на території понад 12 га були побудовані сім готелів, ресторан, упорядкована набережна. Крім того, тут споруджується курорт Суук-Су (рис.1.1), що складається з дач, здаються в оренду, і будівлю казино, дуже популярного на початку XX століття (нинішній "Артек").

Рис.1.1 Курорт Суук - Су (старовинні фото)

Архітектурний вигляд курортних готелів був вирішений в романтичному стилі - різноманітність зовнішнього силуету, прикраса архітектурними елементами, різьбляно-мереживні карнизи, конусні вежі та інші елементи.

Архітектурним акцентом на губонинському (Гурзуфському) курорті в ті далекі роки була однокупольна Успенська церква (рис.1.2). У складі нового готельного комплексу вона з'явилася невипадково. Християнських храмів на курортному узбережжі було мало. Закладка розкішного храму в греко-візантійському стилі відбулася в 1887 році. Зведення церкви присвячувалось пам'яті Успіння Пресвятої Богородиці. Красиві інтер'єри, вівтар і нагорний образ Спасителя, зображений на матовому склі, хрест над куполом храму під час всенічного служіння висвітлювалися електрикою. Внутрішня обробка була виконана різнобарвним мармуром із різьбленням. Дуже талановито був виконаний живописний розпис храму. Обсяг храму взяв на себе помітну роль у побудові архітектурного ансамблю набережної Гурзуфа, в якому в той час проживало 1,5 тис. осіб.

 <#"701065.files/image004.gif"> <#"701065.files/image005.gif">  <#"701065.files/image007.gif"> <#"701065.files/image008.gif">

Рис.1.4 Панорамний вид на Гурзуф (старовинна листівка)

У різний час дачами тут обзавелися багато, в тому числі художник К.А. Коровін, А.П. Чехов. [1]

У парку Губонінського курорту було велике розмаїття рослин. Добре скомпоновані групи листяних і хвойних дерев чергувалися з відкритими просторами. Це створювало гру світла й тіні і надавало достатньої глибини перспективам, що відкривалися для ока. [15]

Після смерті маєток Гурзуф перейшов у володіння сина Сергія Губоніна. Вести дорогий заклад виявилось не по силам нащадку підприємця, і в 1902 році маєток було придбано «Акціонерним товариством курорту Гурзуф». Курорт, переходячи з одних рук в інші, занепав.

У січні 1921 року курорт було націоналізовано і передано у ведення кримського Курортного управління. У цьому ж році засновано радгосп-завод «Гурзуф», який увійшов до складу «Масандра».

В 1922 році тут почало функціонувати гурзуфське відділення кримської військово-курортної станції. Зараз це - Гурзуфський військовий санаторій.

У 1925 р. біля підніжжя гори Аю-Даг з'явилися перші брезентові намети піонерського табору «Артек» (рис.1.5). Вирішальним фактором при виборі місця табору були надзвичайно здоровий клімат, багата природа і мальовнича місцевість. [1]

 <#"701065.files/image010.gif"> <#"701065.files/image011.gif">

Рис.2.1 Фонтани «Ніч», «Купальниця» (з ліва на право, сучасне фото)

Якщо перейти розташований поруч місток через Авунду - третій за рахунком від Південних воріт, - ми знову опиняємося на головній алеї біля 8-го корпусу. Праворуч від нього - темно-сіра будівля, де розташовані ощадкаса і перукарня. Далі знаходиться будівля управління санаторію. За ощадкасою на квітковому майданчику вдячні вояки поставили бюст організатору санітарної служби в Радянській Армії 3.П. Соловйову.

Красиві молоді ліванські кедри, висаджені в повоєнний час. Їх близько 200 шт, деякі досягли висоти 15 метрів. Посаджені також суданська сосна, магнолія, лавр благородний, самшит. Кіпариси на головній алеї виросли настільки, що утворили суцільну стіну. Неподалік звідси видно нову будівлю театру.

Пройдемо з головної алеї між 8 і 7 (зліва) корпусом. Тут між молодими срі6лястими ялинами фонтан «Олені на водопої». Його оточує бордюр з самшиту, на клумбах ростуть юка, яскраво-червоні канни, троянди.

Поруч з 8 корпусом - літній кінотеатр. Своєрідна паркова рослинність цього району. Високі, стрункі каштани і кущі нагадують природний ліс.

Рельєф місцевості змінюється. Рівна долина переходить у пологий схил. Доріжка, що піднімається по схилу, веде до оранжереї, де росте безліч однорічних і багаторічник квітів (левкої, жоржини, канни, гладіолуси, примули, ценерарія та інші). У лимонарії вирощують лимони, мандарини, апельсини, грейпфрути. У 1958 році цитрусові в лимонарії дали перший врожай. В оранжереї можна побачити рідкісну у нашій країні рослину - ерітрину, або коралове дерево.

Друга доріжка, що йде від літнього кінотеатру вліво, перетинає дорогу, що веде до стадіону, і приводить до фонтану «Рахіль» (рис.2.2). Чотирикутна основа з масками на кожній стороні, з яких б'ють струмені фонтану, служить опорою для високої колони. Її увінчує скульптура дівчини з глечиком у руці.

Красиво оформлений цей куточок парку. Майданчик з фонтаном обрамляє самшит, калина вічнозелена, лавр, за ними піднімаються софора японська, ялини, кедри, кіпариси, секвойя. Калина, що цвіте тривалий час, і самшит ростуть вздовж алей, які розходяться звідси.

Пройдемо по широкій алеї повз гігантської секвої. Внизу, біля кореня дерево дуже товсте, а звужується догори подібно конусу. Праворуч від нього нова скульптура. Крізь зелень біліє спина ведмедиці. На великому пні грають три ведмежати. За ними уважно спостерігає незграбна мама. Тут і куточок парку «ведмежий»: навколо великі сосни, ялини.

Поруч, в напрямку моря - скульптурна група «Турботлива мати».

Тут на околиці парку розташований гай оливкових дерев.

Рис.2.2 Фонтан «Рахіль» (сучасне фото)

парк гурзуфський ландшафтний насадження

В стіні встановлено бюст Пушкіна, укріплена меморіальна дошка з портретом поета і його віршами. Меморіальна дошка та пам'ятник Пушкіну знаходиться біля самої огорожі парку. Направо - спортивне містечко і танцювальний майданчик, наліво - Південні ворота і вихід на Набережну.[17]

Будинок Рішельє з незначними переробками зберігся до наших днів (рис.2.3). Він знаходиться на території парку санаторію «Пушкіно» приблизно в 100 м від моря. [1]

Рис.2.3 Будинок Рішельє (сучасне фото)

Проаналізувавши ландшафт території, ще раз переконалися, що перепади рельєфу парку не однократно підкреслюють композиційно-просторове рішення об’єкту дослідження.

Топіарії є доповненням красивої побудови Гурзуфського парку.

.2 Інвентаризація насаджень

Гурзуфський парк розташований у приморській зоні на схід від м. Ялта. Згідно зі схемою лісорослинного районування Криму (П.П. Посохов, 1964), об'єкт лежить в межах округу Південного гірського Криму, у зоні дубово-ялівцево-чорно-соснових лісів з породами сухих субтропіків, в поясі сухих змішаних лісів з дуба пухнастого, ялівцю, грабинника, сосни кримської та інших ксерофітів. [4]

Парк закладався на місці, де до цього були розбиті тераси, ріс виноград, і "гай" маслин. Те, що залишилося від місцевої рослинності (дуб пухнастий, ясен високий, грабинник східний, ялівець високий, жасмин кущовий, іглиця понтійська) займало лише безперспективні для освоєння, круто нахилені поверхні і виконувало чітку функціональну роль - перешкоджати схиловим і обвальним процесам. [3,8]

Таким чином, рослинність місцевості, що передує сформованої при закладці парку вже не була природною. Її вплив на парковий комплекс можна розглядати у двох аспектах:

1. Коріння місцевих деревно-кущових рослин проникають набагато глибше в грунт, ніж коріння культурних видів. Для місцевих рослин не потрібні добрива, полив, особливий догляд. Вони стійкі до заморозків і посухи, надзвичайно швидко поширюються і розмножуються як вегетативно (поросль), так і генеративно (самосів). Ці ознаки роблять дані види рослин головними в озелененні крутих схилів.

2. Ці ж ознаки служать джерелом вкрай небезпечних тенденцій у парках. Більш цінна, декоративна, пейзажна утворююча рослинність паркових комплексів не може витримати конкуренції з місцевими видами. Вони захоплюють простір куртин, спотворюють і знищують композиції. Таким чином, представляється досить сумнівним оголошення цих рослин особливо цінними, "заповідними", оскільки такий підхід не враховує історії виникнення паркових комплексів Криму, взаємин між парковою та природною рослинністю, завдань збереження цінних пейзажних композицій.

Виходячи з вищевикладеного, стає очевидним, що в парку не може бути ні лісових, ні степових фітоценозів. Одним з корінних ознак фітоценозу служить тривала історія природного формування конкретного середовища проживання і складні внутрішні взаємовідносини між рослинами-компонентами. Реальні рослинні співтовариства стійкі, мають стабільний екологічно обумовлений і історично сформований склад, характеризуються можливістю самостійно відновлюватися, включені в якості органічних елементів у більш складні природні комплекси - екосистеми і т.п.

Деревну рослинність в центральній частині парку можна визначити як особливо цінну пейзажоутворюючу. У північній частині санаторію переважають посадки інтродуцентів, вік яких - 40-50 років. Переважає кіпарис пірамідальний, але є і метасеквойя, секвойядендрон, платани, ясени. У посадок подвійна функція: санітарна - захисний фон вздовж вулиці Ленінградської і прикордонна - позначення кордону санаторію декоративними способами. Дану рослинність можна назвати санітарно-декоративною з пануванням кіпариса пірамідального і платанів.

Дещо інший вигляд і призначення має рослинність уздовж південної межі санаторію. Тут кількісно знову переважають кіпариси пірамідальні 50-ти річного віку, які створюють бар'єр на кордоні з набережною. Але тут присутні досить старі рослини інших видів: маслина європейська, багрянник європейський, тис ягідний. Групи зазначених рослин дозволяють визначити цю рослинність в якості декоративно-санітарної з пануванням кіпариса пірамідального і маслини європейської.

Особливе значення має рослинність західної околиці санаторію. Вона охоплює терасований схил, в межах якого збереглися рослини видів місцевої аборигенної флори, деякі з яких зараз визнані рідкісними і охоронними: ялівець високий, суничник дрібноплідний, сосна кримська, іглиця понтійська. За своїм генезисом це вторинна деревно-кущова рослинність шиблякового типу з додаванням екзотів-інтродуцентів, наприклад банан японський Бассіо. Серед останніх: кедр гімалайський і атласький на західних і північно-західних куртинах, кіпариси вічнозелені на західних і південно-західних куртинах. Віковий склад кедрів і кіпарисів тут більш різноманітний. Є дерева 50-ти річного віку, а є більш старі - сторічні. Прикрашає цю частину території найстаріший дуб пухнастий, вік якого близько 300 років. Дану рослинність можна визначити як слабодекоративную схилозакріплюючу рослинність "ландшафтного типу.

Особливу рослинність складають посадки на вузьких куртинах зліва за течією Авунди. Це в основному сучасні посадки 20-30 річної давності, хоча, серед більш молодих рослин зустрічаються дерева, вік яких може бути і сторічним. Домінують насадження "аллейного" типу з ленкоранських акацій і віялолистих пальм. Дану рослинність можна назвати переважно сучасною декоративною рослинністю алей для прогулянок, пробіжок і інших оздоровчих заходів.

Нарешті, в санаторії виділяється ще одна форма насаджень - рослинність прибудинкових просторів. Це посадки на невеликих за розмірами куртинах безпосередньо біля будівель і споруд. По своїй функції це продовження архітектури поза методами садово-паркового мистецтва. Аналіз деревних рослин показує переважання тут каштанів і кіпарисів пірамідальних. Це ознака нерозуміння правил організації даних куртин. Тому дану рослинність можна охарактеризувати як слабодекоративну рослинність прибудинкових просторів. [2, 7]

Список рослин Гурзуфського парку, які мають охоронний статус, включає наступні види:

Суничник дрібноплідний - Arbutus andrachne (3 шт);

Ялівець високий - Juniperus exelsa (1 шт);

Фісташка туполиста - Pistacia mutica (19 шт);

Тис ягідний - Taxus baccata (69 шт.);

Сосна кримська - Pinus pallasiana;

Сосна Станкевича Pinus stankewiczii (шт.) [6]

У складі флори парку виявлено близько 150 примірників рідкісних і охоронюваних видів (наведені нижче в таблиці), що разом із деревами-довгожителями становить приблизно 40% від загального числа деревних екзотів парку. Це означає, що приблизно кожне друге дерево парку цінне в тому або іншому відношенні. Фауна парку майже повністю відповідає фауні всього південного узбережжя.[14]

Таблиця. Дерева - довгожителі Гурзуфського парку

ВИСНОВКИ

Під час дослідження об’єкта були проаналізовані вихідні дані літературних джерел, архівних та картографічних матеріалів, іконографічних джерел.

В результаті проведеної роботи з передпроектного дослідження парку - пам’ятки садово-паркового мистецтва, були встановлені: формування та історичний розвиток Гурзуфського парку, його зміни та доповнення у планувальній стуктурі; робота власників, як головних ідейних наслідувачів; надання парку статусу пам’ятки республіканського значення.

Розвиток містобудування та паркобудівництва в свою чергу дав поштовх для створення курорту на даній території. Ландшафтне планування парку обумовлене особливостями рельєфу та місцем розташуванням об’єкту. Природні умови склали переваги при доборі субтропічних рослин у великій кількості. Створення композицій насаджень полягало у збереженні рельєфу місцевості та естетичному оформленні рекреаційної зони. Архітектурно-декоративне доповнення території виконано в різних слилях, але гармонійно пов’язане із плануванням паркової території. У парку зберіглися реліктові види рослин та рослини-довгожителі. Час від часу проводились будівельні роботи з оновлення об’єктів будівництва та озеленення. Але належним чином реконструкція та реставрація території не проводилась. Оскільки Гурзуфський парк є пам’яткою ландшафтної архітектури, то необхідно забезпечити для нього гідне існування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Максимовский А.Н. Гурзуфские тайны./ Максимовский А.Н. // Симферополь: Бизне-Информ, 2006 - 320с.

. Бяллович Ю.П. Введение в культурфитоценологию./ Бяллович Ю.П. //Сов. ботан., 1936 - 127с.

. Вергунов А.П. Русские сады и парки./ Вергунов А.П., Горохов В.А. // М.: Наука, 1987 - 224с.

. Дидух Я.П. Растительный покров Горного Крыма./ Дидух Я.П. // К., Наук, думка, 1992 - 256 с.

. Кочкин М.А. Почвы, леса и климат горного Крыма и пути их рационального использования./ Кочкин М.А. // М.: Колос, 1976.- 368с.

. Материалы подеревной съёмки флоры парка Гурзуфский.- ГНБС, 2006

. Методические рекомендации по классификации и совершенствованию сети природных заповедных территорий и объектов Крыма / Всесоюзная академия сельскохозяйственных наук имени В.И. Ленина, ГНБС.- Ялта: Печатный цех ГНБС, 1983 - 83 с.

. Сергеев В.С. Силуэты Ялтинского побережья. Архитектурно-исторические очерки./ Сергеев В.С. // Ялта: Киев: Изд-ва "Яникс" и "Стиль и Дом", 1988 - 74с.

. Справочник по климату Черного моря.- М.: Гидрометеоиздат.,1974.-406с.

. Волошин М.П. Парки Крыма./ Волошин М.П. // Симферополь: Крымиздат, 1961- 160 с.

. Ильинская Н.А. Восстановление исторических объектов ландшафтной архитектуры./ Ильинская Н.А. // Л., Стройиздат, 1984.- 145 с.

. Муратов М.В. Краткий очерк геологического строения Крымского полуострова./ Муратов М.В. // М.: Госгеолтехиздат, 1960.-207с.

. Государственный реестр недвижимых памятников истории и культуры Республики Крым по состоянию на 01.01.95 г., утвержденный постановлением Правительства Крыма от 20.04.95 г., № 126 (том 1 - "Памятники истории и монументального искусства", том 2 - "Памятники архитектуры и градостроительства, садово-паркового искусства", том 3 - "Памятники археологии").

. Оценка современного состояния и научное обоснование улучшения режима охраны Гурзуфского парка-памятника садово-паркового искусства общегосударственного значения.- Ялта.-1996.- 34 С.

. Родічкін І.Старовинні маєтки України. / Родічкін І., Родічкіна О. // Київ. : «Мистецтво», 2005 - 224с.