Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні
Зміст
Вступ
Розділ 1. Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні
1.1 Народногосподарське значення виробництва соняшнику
1.2 Основні тенденції розвитку ринка соняшнику в Україні
1.3 Економічна ефективність виробництва соняшнику, її показники та
методика визначення
Розділ 2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського
виробництва в господарстві
2.1 Природно-економічні умови господарства і його спеціалізація
2.2 Забезпеченість підприємства виробничими ресурсами та рівень їх
використання
2.3 Рівень розвитку виробництва соняшнику і інших
сільськогосподарських культур
Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва
продкції соняшнику
3.1 Впровадження нових сортів і гібридів для підвищення урожайності
сільськогосподарських культур
3.2 Зниження собівартості виробництва соняшника
3.3 Удосконалення шляхів реалізації соняшнику
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури
Вступ
На кожному етапі розвитку суспільства виробництво
сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в
цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє
постійно зростаючі потреби суспільства в продуктах харчування, а промисловість
- у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого
вжитку.
Перехід економіки України до ринкових відносин,
що супроводжувався радикальним реформуванням аграрного сектора, викликав
докорінні зміни економічного середовища діяльності суб’єктів господарювання в
аграрному виробництві. Перед реформованими підприємствами постала нагальна
проблема адаптації сільського господарства до ринкових умов господарювання.
Соняшник є основною сільськогосподарською
культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем
рентабельності вона займає перше місце. Безумовно, це олійна культура номер
один в Україні, адже з нього виробляють понад 60% всієї рослинної олії. Більше
того, на початку XXI ст. соняшник є однією з головних олійно-білкових культур
світового землеробства, важливим джерелом виробництва олії і шроту. Він
відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового стану сільськогосподарських
підприємств у період подолання економічної кризи і переходу до ринкових
відносин. Виробництво соняшнику завжди є досить рентабельним, продукти його
переробки конкурентоспроможні на внутрішньому і світовому ринках, а також є
важливою складовою продовольчих і кормових білкових ресурсів.
Насіння соняшнику використовуються як цінний
продукт харчування і широко застосовуються різноманітними галузями переробної
промисловості. У олії містяться біологічно активні речовини - фосфатиди,
вітаміни і провітамін А.
При переробці насіння, крім олії, одержують
макуху або шрот, відповідно 33 і 35 %, які є цінним кормом для худоби.
Стандартна макуха містить 38-42 % перетравного протеїну, 20-22 % безазотистих
екстрактивних речовин, 6-7 % жиру,14 % клітковини, 6,8 % золи. Шрот містить
близько 33-34 % перетравного протеїну, 3 % жиру. З лушпиння одержують етиловий
спирт, кормові дріжджі, фурфурол для виробництва пластмас. З серцевини
соняшникових стебел виробляють папір і штучний шовк.
Кошики соняшнику - є цінним кормом для тварин. Їх
добро поїдає велика рогата худоба. В них міститься 6,2-9,9 % протеїну, 3,5-6,9
% жиру. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в
кондитерській промисловості.
Соняшник використовується як лікарська рослина.
Він є медоносною рослиною, з 1 га одержують 35 - 40 кг меду.
Соняшник вирощують також як кормову культуру,
згодовуючи зелену масу тваринам у свіжому або засилосованому вигляді. Він може
дати до 600ц/га і більше
зеленої маси. Силос із соняшнику добре поїдається худобою і є дуже поживним.
Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлене його
народногосподарським значенням та біологічним значенням. Для господарств, що
одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво
є одним із надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до
кормової бази.
Найбільші виробники Росія, Україна, Аргентина,
США,Індія, Франція. За останні роки лідером по виробництву насіння соняшника є
Росія, Україна та Аргентина.
В Україні соняшник вирощується в основному в
Запорізькій області, Миколаївській, Донецькій, Полтавській и Харківській.
Харківська область, на думку вчених, є однією зі сприятливих по ґрунтовко -
кліматичним умовам для виробництва соняшника і займає по його валовому збору
одне з ведучих місць серед областей України.
Розділ
1. Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні
1.1
Народногосподарське значення виробництва соняшнику
Основною олійною культурою, що вирощується в
Україні. Є соняшник. У складі всіх олійних культур він займає 70% посівної
площі. І 85% валового збору. Із насіння соняшнику виробляється приблизно дві
третини всієї рослинної олії.
Олія має важливе народногосподарське значення. Її
споживають як цінний харчовий продукт у натуральному вигляді, широко
використовують у харчовій, текстильній, лакофарбовій, парфумерній та інших
галузях промисловості для виробництва маргарину, оліфи, мила, стеарину,
лінолеуму тощо.
Макуха та шрот (відходи переробки насіння) -
цінний корм для сільськогосподарських тварин. Соняшник також вирощують на силос
та зелену масу.
Як вже зазначалося, соняшник є основною олійною
культурою на Україні. У державних закупівлях насіння олійних культур його
питома вага досягає 96%. У валовому виробництві олії 98% припадає на
соняшникову.
Насіння соняшнику містить 50-56% олії (від сухої
маси насіння) та 16,5% протеїну. Олія має високі смакові якості, за
засвоюваністю (86-91%) та калорійністю (929 ккал) значно краща за інші жири.
Вона містить до 62% біологічно активної ліноленової кислоти, вітаміни А, Д, Е,
К. Вживають олію безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, консервів,
кондитерських виробів. Нижчі її сорти застосовують при виготовленні оліфи,
фарби, лаків, мила тощо.
При переробці насіння соняшнику на олію як
побічну продукцію одержують близько 33% макухи, яка містить 33-36% білка, 5-7%
жиру, багато мінеральних солей та вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких
становить 56-60% врожаю насіння. Після обмолочування згодовують великій рогатій
худобі та вівцям. За поживністю вони аналогічні сіну. Соняшникова лузга (16-22%
від маси насіння) є сировиною для виробництва етилового спирту, кормових
дріжджів та фурфуролу, що застосовується для виготовлення пластичних мас,
штучних волокон та інше.
Соняшник широко використовують і як кормову
культуру. Його зелену масу в суміші з бобовими та іншими культурами
застосовують для годівлі великої рогатої худоби, а також силосують.
За 1 га посіву соняшнику при врожайності 20 ц/га
можна одержувати до 10 ц. олії, 8 ц. шроту або макухи, 12 ц. сухих кошиків, 4ц.
лузги, 35-40 кг меду.
Соняшник - одна з прибуткових технічних культур
України з найвищим рівнем рентабельності серед сільськогосподарських культур.
Так, у 2003 році від реалізації насіння соняшнику господарства суспільного
сектору отримали 360,4 млн. грн. прибутку, тому він посідає особливе місце в
економіці та формуванні експортного потенціалу країни. Порівняно високий рівень
рентабельності вирощування цієї культури, що зумовлено мінімальними виробничими
витратами і порівняно високою реалізаційною ціною, стимулював значне розширення
посівних площ.
Основними виробниками соняшнику є
Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Кіровоградська та Харківська
області, що забезпечують дві третини всього валового виробництва соняшнику на
Україні.
Майже завжди зниження урожайності соняшнику
зумовлене фінансовими та матеріально-технічними нестатками господарств.
Більшість з них не забезпечені і не здатні забезпечити себе технічними
засобами, пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, мінеральними
добривами тощо. Водночас не завжди дотримуються необхідного чергування культур
у полях сівозміни, що є винятково важливим саме для соняшнику з огляду на
високий рівень винесення цією культурою поживних речовин з ґрунту, а також
сприйнятливістю до хвороб при частому висіванні її на тій самій площі. За
свідченнями спеціалістів, соняшник можна повторно висівати на одному полі не
раніше як через 7-8 років.
Поряд із зниженнями урожайності, великий вплив на
валовий збір соняшнику мають втрати при збиранні, транспортуванні, заготівлі та
зберіганні.
Незважаючи на зниження урожайності, частка
соняшнику у валовій продукції рослинництва, яка зменшилась за останні роки
майже на дві третини. Залишається більш стабільною. Тому за цих умов соняшник
залишається найбільш "ліквідною" сільськогосподарською культурою,
здатною приносити реальний доход як "живими" грішми, так і засобами
виробництва.
1.2
Основні тенденції розвитку ринка соняшнику в Україні
На наступний час соняшник є однією з
найпоширеніших сільськогосподарських культур і її подальший розвиток
супроводжується загостренням екологічних та економічних питань.
Посівна площа соняшника в Україні в останні роки
перевищує 3 млн. га. Соняшник є основною сільськогосподарською культурою,
прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона
займає перше місце. Через низькі затрати обігових коштів та високу ціну
продукції виробництво соняшнику навіть за врожайності 10 ц/га забезпечує прибуток
господарству. У південних регіонах України соняшник залишиться однією з
основних культур. Але у системі економічних відносин сільськогосподарські
підприємства, що вирощують продовольче насіння соняшнику, знаходяться в значній
економічній залежності від системи взаємовідносин, що формується з переробними
підприємствами з приводу забезпечення товаровиробників матеріально-технічними й
кредитно - фінансовими ресурсами за прямими заявками та оцінки якості насіння
(вологість, олійність), що є основою реалізаційної ціни, і в кінцевому підсумку
визначає рівень ефективності виробництва продовольчого соняшнику і продуктів
його переробки. Товарне насіння соняшнику можна визначити як один з найбільш
привабливих видів продукції на аграрно-продовольчому ринку, попит на яку дуже
високий і часто випереджає пропозицію.
Насіння соняшнику для сільськогосподарських
підприємств зони його вирощування є одним із основних джерел формування їх
доходності як через збут на переробку, так і для експорту. Враховуючи
стратегічне значення даної галузі сільського господарства її перспективність не
викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склались, та
економічний стан товаровиробників в умовах трансформації економіки визначають
необхідність пошуку резервів як на мікро, так і на макрорівні.
В Україні понад 90 % площ олійних зайнято під
соняшником, внаслідок чого відбувається деградація земель, виникає загроза
зараження ґрунту та поширення хвороб соняшнику. Україна обрала напрям
інтеграції у світову економіку, тому стратегія розвитку галузі повинна
відповідати принципам ефективного її функціонування, забезпечення пріоритету
національного сільського господарства. У переважній більшості
сільгосппідприємств, що вирощують соняшник не дотримуються технологічні вимоги
щодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зросли
більше чим в 1,5 рази. Недостатньо поширюється його реалізація на
організованому ринку. У зв’язку з високим попитом на насіння соняшнику і рівнем
рентабельності цієї культури відбулось значне розширення посівних площ
соняшнику. Тому розширення посівних площ, на жаль, супроводжується зниженням
його врожайності. Основною причиною цього вважається порушення сівозмін і
скорочення періоду повернення соняшнику на місце попереднього вирощування. Це призводить
до масового враження рослин хворобами, шкідниками та значного засмічення
посівів бур’янами. Отже аграрним підприємствам потрібно збільшувати валовий
збір не за рахунок збільшення посівних площ, а за рахунок збільшення
урожайності, сівозміни, якісного селекційного насіння.
Рентабельність виробництва зростає за рахунок
ціни, а знижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси,
мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крім
того економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користь
сільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагає
об’єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенні
поглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищення
ефективності в нових умовах господарювання. Пріоритетність виробництва насіння
соняшнику зумовлена його народногосподарським значенням і біологічними
властивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали
вирощування соняшнику, його виробництво є одним з надійних джерел фінансових
надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази. До того ж виробництво
насіння соняшнику є найменш витратним, але одним із прибутковіших товарів для
сільськогосподарських виробників.
Основними підходами забезпечення високого рівня
державного регулювання при виробництві олійних культур є:
цінове регулювання;
проведення субсидування виробників, які
виготовляють засоби та предмети праці, а також відсотків по одержаних ними
кредитах;
формування сприятливих умов для розвитку ринку;
виділення бюджетних коштів на вдосконалення
виробничої матеріально-технічної бази, що сприятиме підвищенню ефективності
виробництва фінансування регіональних державних програм розвитку виробництва;
проведення заходів на макроекономічному рівні по
впровадження пільгового оподаткування, вдосконалення зовнішньоторговельної
діяльності.
виробництво соняшник економічна ефективність
Державна підтримка олійного підкомплексу,
насамперед має стосуватися вирішення питання ціноутворення на продукцію. Вступ
до СОТ примусило вітчизняних виробників опановувати нові навички управління,
сучасні аспекти ділової практики, розширити можливості іноземних інвестицій.
Тому, при значних витратах і змінах на початкових етапах, в цілому економіка
країни може вийти на більш високий рівень, якість продукції покращиться,
споживач отримає кращий готовий продукт. У найближчі роки після отримання
членства України у СОТ можливе зниження конкурентоспроможності вітчизняних
виробників. Тому, вітчизняним підприємствам вже на сучасному етапі
господарювання необхідно розробляти стратегії завоювання сегментів зовнішніх
ринків.
Для підвищення ефективності виробництва соняшнику
суттєве значення має підвищення урожайності за рахунок якісного посадкового
матеріалу. В Україні соняшник є традиційною культурою, а її рентабельність
повинна підштовхувати аграріїв до вирощування даної культури.
1.3
Економічна ефективність виробництва соняшнику, її показники та методика
визначення
Основною метою економічної стратегії розвитку
агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня
життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої
проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського
виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в
забезпеченні зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб
населення в продуктах харчування і промисловості - в сировині.
Ефективність виробництва як економічна категорія
відображує дію об’єктивних економічних законів, яка проявляється в
результативності виробництва. Вона є тією формою. В якій реалізується мета
суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний
ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх
вкладень.
Економічна ефективність виробництва визначається
відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці.
Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна
характеристика якої відображується у високій результативності використання
живої і уречевленої у засобах виробництва праці.
Як економічна категорія ефективність виробництва
нерозривно пов’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і
культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного
виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та
національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і
суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.
Економічна ефективність сільськогосподарського
виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної
площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення
результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і
здатність її задовольнити певні потреби споживача. При цьому підвищення якості
сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої
праці.
Підвищення економічної ефективності забезпечує
зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення
виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов
працівників галузі. Проблема піднесення ефективності сільськогосподарського
виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти суттєвого
збільшення обсягу виробництва продукції, необхідні для задоволення матеріальних
і культурних потреб суспільства.
Підвищення ефективності сільського господарства
має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного
розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності
економіки України.
Для оцінки економічної ефективності виробництва
та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів
і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій -
це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу його суть і є
основним принципом оцінки. Тому вихідним критерієм народногосподарської
ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу
населення при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.
Як економічна категорія критерій ефективності
відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності
кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку
характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути
відповідність щодо змісту та методики обчислення.
Для досягнення максимального збільшення
виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити
раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати
на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону
навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність
сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами
економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких
розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.
В ефективності виробництва відображується вплив
комплексу взаємопов’язаних факторів, які формують її рівень і визначають
тенденції розвитку. У зв’язку з цим для оцінки економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і
систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів
і характеризують вплив різних факторів.
Економічна ефективність сільськогосподарського
виробництва в підприємствах та об’єднаннях визначається як народногосподарська
ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів,
а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих
заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які
повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності.
Вони не можуть бути для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих
галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів,
впровадження науки і передової практики.
При оцінці економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва в підприємствах та об’єднаннях необхідно
правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні найбільш
об’єктивно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як
натуральні, так і вартісні показники. Натуральні показники виходу продукції з
урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва. Тому врожайність культур характеризує рівень
ефекту, одержаного в процесі виробництва. Водночас один і той же рівень
урожайності досягається при різних витратах, або різні показники продуктивності
одержують при рівновеликих витратах виробництва. Для одержання порівняльних
величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному
виразі.
Найважливішим показником, що характеризує обсяг
сільськогосподарського виробництва, є вартість валової і товарної продукції
господарства. на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також
прибуток.
Для визначення економічної ефективності
виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується
система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:
. Вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських
угідь. Цей показник розраховують за формулою:
де - вартість валової продукції на 1 га
сільськогосподарських угідь, т. грн;
ВП - вартість валової продукції, всього, тис. грн.;
- площа сільськогосподарських угідь, га.
. Вартість валової продукції на середньорічного працівника:
де - вартість валової продукції на 1 середньорічного
працівника, тис. грн;
ВП - вартість валової продукції, всього, тис. грн.;
- чисельність середньорічних працівників, чол.
. Вартість валової продукції на 1 люд. - год.:
де 
- вартість валової продукції на 1 люд.
год.;
ВП - вартість валової продукції, всього, тис. грн.;
- сума люд. год.
. Вартість валової продукції на 100 грн. виробничих витрат:
де 
- вартість валової продукції на 100 грн.
виробничих витрат;
ВП - вартість валової продукції, всього, тис. грн.;
- сума виробничих витрат.
. Вартість валової продукції на 1000 грн. основних
виробничих фондів і оборотних засобів:
де 
- вартість валової продукції на 1000 грн.
основних виробничих фондів і оборотних засобів;
ВП - вартість валової продукції, всього, тис. грн.;
- вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів.
. Розмір валового доходу на 1 га сільськогосподарських
угідь:
де 
- розмір валового доходу на 1 га
сільськогосподарських угідь;
ВД - розмір валового доходу, всього;
- площа сільськогосподарських угідь, га.
. Розмір валового доходу на 1 середньорічного працівника:
де 
- розмір валового доходу на 1
середньорічного працівника, тис. грн.;
ВД - розмір валового доходу, всього, тис. грн.;
- чисельність середньорічних працівників, чол.
. Розмір валового доходу на 1 люд. - год.:
де 
- розмір валового доходу на 1 люд. год.;
ВД - розмір валового доходу, всього, тис. грн.;
- сума люд. год.
. Розмір валового доходу на 100 грн. виробничих витрат:
де 
- розмір валового доходу на 100 грн.
виробничих витрат; ВД - розмір валового доходу, всього, тис. грн.; - сума виробничих витрат, тис. грн.
. Розмір валового доходу на 1000 грн. виробничих фондів:
де 
- розмір валового доходу на 1000 грн.
виробничих фондів;
ВД - розмір валового доходу, всього, тис. грн.;
- вартість виробничих фондів, тис. грн.
. Розмір чистого доходу на 1 га сільськогосподарських
угідь:
де 
- розмір чистого доходу на 1 га
сільськогосподарських угідь; ЧД - розмір чистого доходу, всього; - площа сільськогосподарських угідь, га.
. Розмір чистого доходу на 1 середньорічного працівника:
де 
- розмір чистого доходу на 1
середньорічного працівника, тис. грн;
ЧД - розмір чистого доходу, всього;
- чисельність середньорічних працівників, чол.
. Розмір чистого доходу на 1 люд. - год.:
де 
- розмір чистого доходу на 1 люд. год.;
ЧД - розмір чистого доходу, всього;
- сума люд. год.
. Розмір чистого доходу на 100 грн. виробничих витрат:
де 
- розмір чистого доходу на 100 грн.
виробничих витрат;
ЧД - розмір чистого доходу, всього;
- сума виробничих витрат, тис. грн.
. Розмір чистого доходу на 1000 грн. виробничих фондів:
де 
- розмір чистого доходу на 1000 грн.
виробничих фондів;
ЧД - розмір чистого доходу, всього;
- вартість виробничих фондів, тис. грн.
. Розмір прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь:
де 
- розмір прибутку на 1 га
сільськогосподарських угідь; П - розмір прибутку, всього; - площа сільськогосподарських угідь, га.
. Розмір прибутку на 1 середньорічного працівника:
де 
- розмір прибутку на 1 середньорічного
працівника, тис. грн;
П - розмір прибутку, всього;
- чисельність середньорічних працівників, чол.
. Розмір прибутку на 1 люд. - год.:
де 
- розмір прибутку на 1 люд. год.;
П - розмір прибутку, всього;
- сума люд. год.
. Розмір прибутку на 100 грн. виробничих витрат:
де 
- розмір прибутку на 100 грн. виробничих
витрат;
П - розмір прибутку, всього;
- сума виробничих витрат, тис. грн.
. Розмір прибутку на 1000 грн. виробничих фондів:
де 
- розмір прибутку на 1000 грн. виробничих
фондів;
П - розмір прибутку, всього;
- вартість виробничих фондів, тис. грн.
. Рівень рентабельності - це показник, який використовують
на підприємствах для кількісного виміру рентабельності. Рівень рентабельності
визначається за формулою:
де П - валовий прибуток від реалізації;
Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію.
. Для визначення ефективності використання виробничих
фондів розраховують показник норми прибутку (Нп):
де П - валовий прибуток від реалізації;
- середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і
оборотних фондів.
По рослинництву в цілому визначають такі показники
рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього
комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розрахувати
три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу
прибутку на реалізований центнер продукції.
. Масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк)
необхідно визначити з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:
де ПК - прибуток, одержаний від реалізації певної культури;
S - площа
посіву культури;
- коефіцієнт товарності.
З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції
на зовнішньому і внутрішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної
ефективності виробництва визначити такий показник, як рентабельність продажу.
. Показник рентабельності продажу розраховується за
формулою:
тобто 
де ТП - вартість товарної продукції за поточними цінами
реалізації;
Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію.
В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома
вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції.
Економічна ефективність виробництва соняшника залежить від
складного комплексу природньоекономічних, технологічних, науково-технічних
факторів. При вивченні даної проблеми слід рахувати наступні особливості
галузі: соняшник вимогливий до умов обробітку. Агротехнічні вимоги не
дозволяють вирощувати цю культуру у вузькоспеціалізованих господарствах.
Рослини цієї культури дуже чуттєві до всіх видів гербіцидів. Слід враховувати
також вимоги щодо олії в залежності від мети її використання.
Незважаючи на велику кількість досліджень, питання
підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва не втрачає актуальності,
особливо впливу факторів, насамперед мікроекономічного рівня, на ефективність
вирощування соняшнику, які ще недостатньо вивчені. Тому виникає необхідність
поглибленого аналізу факторів, що зумовлюють кінцеві результати господарювання
та обґрунтування напрямів підвищення ефективності виробництва соняшнику за
сучасних умов.
Розділ
2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського виробництва в господарстві
2.1
Природно-економічні умови господарства і його спеціалізація
ТОВ АФ "Борщівське" знаходиться в селі
Борщівка. Господарство, розташовано на північно-західній частині. В цій
місцевості тече річка Волоська Балаклійка. Село віддалене від районного центру
м. Балаклія-12км. В цьому районі понад 40 сіл, але в половини з них немає
господарства, тому населення намагається і за таких умов виживати, займаються
своїми землями і господарством кожен самотужки.
У районному центрі м. Балаклія є залізничної
станції, до обласного центру м. Харків приблизно 100 км.
Клімат тут помірно-континентальний з недостатнім зволоженням,
холодною зимою, жарким, а іноді сухим, літом. Зима настає в кінці листопада,
весна в кінці березня, на початку квітня.
Кліматичні умови господарства сприятливі для
виробництва більшості сільськогосподарських культур. ТОВ АФ
"Борщівське" господарство багатогалузеве, виробництво якого
сконцентровано на вирощуванні технічних і зернових культур - у рослинництві,
нажаль тваринництва немає. Із зернових культур вирощують озиму пшеницю, жито,
ячмінь, гречку, овес, кукурудзу, просо. Також займаються вирощуванням сої.
Основні завдання сільського господарства -
забезпечити інтенсивний розвиток і підвищення ефективності всіх його галузей з
метою збільшення виробництва і поліпшення якості продукції, більш повне
задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині.
Вирішення цих завдань значною мірою залежить від рівня використання досягнень
науково-технічного прогресу, поглиблення зв’язків сільського господарства з
усіма галузями агропромислового комплексу, радикальних перетворень в економічних
відносинах та прискорення соціальної перебудови села.
Базова стратегія підприємства на найближчі роки -
це зростання обсягів виробництва та продажу зернових культур, зростання
валового та чистого прибутків, оновлення основних засобів.
Шляхом встановлення жорсткого контролю за всіма
витратами
підприємства, відмова від збиткових та
неперспективних виробництв, впровадження нових високоврожайних сортів та
гербіцидів.
Одним із основних завдань є оновлення техніки -
закупка нових тракторів, зернозбиральних та кормозбиральних комбайнів, сівалок
та ґрунтообробної техніки, вантажних автомобілів. Для цього будуть укладатися
договори лізингу на сільськогосподарську продукцію та використовуватися
банківські кредити.
Основним видом ризику для господарства являються
несприятливі погодні умови, коли неможливо завчасно передбачити та попередити
стихійні явища - збитки відшкодовуються за рахунок власних коштів.
Також вірогідним ризиком є недостатня
забезпеченість господарства паливно-мастильними матеріалами, мінеральними
добривами, гербіцидами та пестицидами. Для вирішення цієї проблеми
використовуються банківські кредити.
Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке
товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких
визначається установчими документами. Учасники товариства несуть
відповідальність лише в межах їх вкладів (часток). При заснуванні даного
товариства, за чинним законодавством України, створюється статутний фонд
розміром не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (станом
на січень 2002 р.), за рахунок вкладів його учасників, причому не менше 30 %
вказаного в установчих документах вкладу кожен учасник має внести до моменту
реєстрації ТОВ, а решту вкладу - не пізніше року з дати такої реєстрації.
Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою
відповідальністю, що створилися на базі КСП, стали колишні члени цих
підприємств у кількості, як правило, до 15 чоловік. Учасниками товариства, крім
фізичних осіб, можуть бути і юридичні особи. Трудова участь учасників ТОВ у його
виробничій та інших видах діяльності не є обов’язковою.
Спеціалізація сільськогосподарського виробництва
органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формою суспільного поділу праці і
перебувають в постійному взаємозв’язку та взаємозумовленості. Розміщення
характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види
продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій
території (зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці).
Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує,
виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це
ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість
зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і
підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської
діяльності.
На розміщення і спеціалізацію
сільськогосподарського виробництва впливає ряд факторів - природно-кліматичні,
економічні, біологічні і соціальні. Одним з найважливіших є природно-кліматичний
фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше
впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію
виробництва. Результатом такого впливу є формування на території окремих
держав, в тому числі й в Україні, природних зон, які мають чітку спеціалізацію
на виробництві певних видів продукції. Територіальна спеціалізація значною
мірою зумовлює і спеціалізацію окремих підприємств на видах діяльності, які є
визначальними для даної зони.
Особливість впливу цього фактора - те, що лише
невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених
територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо), більшість видів
сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при
виборі виробничого напряму і поєднання галузей треба враховувати вплив ряду
інших факторів.
Серед них в умовах ринку чільне місце займає
фактор (принцип) економічних переваг. Підприємства, регіони і навіть країни
зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують
максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з
іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство (регіон,
країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, реалізує їх,
одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського
походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами,
що несе підприємство за їх купівлю.
Динаміку показників розміру господарства
розглянемо в таблиці дані візьмемо з статистичної форми 50 - с. - г."
Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств" за 2010, 2011,
2012 звітні роки (дод. А).
Таблиця 2.1
Показники розміру господарства
|
Показники
|
Роки
|
2012р.
% до
|
|
2010р.
|
2011р.
|
2012р.
|
2010р.
|
|
Валова
продукція в (порівняних цінах 2000 р.,) тис. грн.,
|
3277,5
|
3125,9
|
2411,7
|
73,58
|
|
В тому
числі: рослинництво
|
3277,5
|
31259
|
24117
|
73,58
|
|
Тваринництво
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
Вироблено
валової продукції на 1 середньорічного працівника, тис. грн.
|
642,6
|
589,7
|
455,0
|
70,80
|
|
Вартість
товарної продукції, тис. грн., всього
|
5635.5
|
9517,0
|
8599.0
|
152,5
|
|
Середньорічна
вартість основних фондів, тис. грн.
|
3358,5
|
3535
|
32155
|
95,7
|
|
Середньорічна
вартість оборотних активів, тис. грн.
|
5100
|
8144
|
8243
|
161,6
|
|
Середньорічна
чисельність працівників, осіб.
|
51
|
53
|
53
|
103,9
|
|
Прибуток
(збиток) тис. грн.
|
5635.5
|
9517.0
|
8599.0
|
152.6
|
|
Рівень
рентабельності,%
|
14
|
1.17
|
1.46
|
0.10
|
|
Норма
прибутку,%
|
1.09
|
6.34
|
0.81
|
0.74
|
За даними таблиці видно, що виробництво валової
продукції в господарстві зросло в 2010 році у порівнянні з 2012р. на 70,80 %, в
тому числі по рослинництву на 73,58%.
Показник товарної продукції показує ту частину
валової продукції, яка реалізується за межі господарства. Цей показник в ТОВ АФ
"Борщівське" в 2010 коливається по відношенню до 2012р. на 152.5%,
він знижується, то знов зростає.
Підприємство в 2010р. отримало 5635.5 тис. грн.
балансового прибутку, що у 2 рази більше від прибутку отриманого в 2012р. та
більше від прибутку отриманого в 2011р.
Середня кількість працівників по господарству
протягом 3 досліджуваних років коливається в межах від 51 чол. в 2010р. до 53
чол. в 2012р.
Площа сільськогосподарських угідь ТОВ АФ
"Борщівське" в 2010 році склала 2733 га., що на 0,87 % більше
порівняно з 2011р. та 2012, при цьому площа ріллі збільшилась незмінною.
Спеціалізація сільського господарства - складний
процес, що розвивається в різноманітних формах залежно від об'єкта
спеціалізації розрізняють такі її 3 форми:
територіальну;
спеціалізація аграрних підприємств;
внутрішньогосподарську спеціалізацію.
Під територіальною спеціалізацією розуміють
переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на
певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації -
зональну, мікрозональну, обласну і району.
Спеціалізація аграрних підприємств - це
переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого
тут є відносно найкращі природно-економічні умови. Ця форма спеціалізації
розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію.
Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою
подальший розвиток спеціалізації підприємства відокремленням виробництва
окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих
внутрішньогосподарських підрозділах - бригадах, фермах, загонах, ланках,
кооперативах. Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочнотоварні
ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садоогородні, овочеві бригади,
механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення
внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє
врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах
господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли
певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується
ефективність виробництва.
Обсяг товарної продукції є важливим показником
діяльності будь-якого підприємства. Проаналізуємо обсяг і структуру товарної
продукції ТОВ АФ "Борщівське" в таблиці 1.1, дані для розрахунків
якої візьмемо з статистичної форми 50-с. г. Для більшої наочності і повнішого
аналізу дані візьмемо за останні три роки, а саме за 2010, 2011, 2012 роки.
Таблиця 2.2
Структура товарної продукції підприємства
|
види
продукції
|
2010 р.
|
2011р.
|
2012 р.
|
|
тис.
грн.
|
%
|
Тис.
грн
|
%
|
тис.
грн
|
%
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
7
|
|
Зернові,
всього
|
5230.5
|
99.52
|
9331.0
|
98.04
|
7764.0
|
90.28
|
|
Соняшник
|
260.9
|
4.62
|
3237.2
|
21.30
|
5458.0
|
63.47
|
|
Інша
продукція рослинництва
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
Разом
по рослинництву
|
5491.4
|
97.44
|
1256.8
|
119.7
|
13222
|
153.7
|
|
Інша
продукція робота і послуги
|
405
|
7.18
|
186.0
|
1.95
|
835.0
|
9.7
|
|
Всього
по господарству
|
5635.5
|
100
|
9517.0
|
100
|
8599.0
|
100
|
Дані таблиці показують, що значну питому вагу в
структурі товарної продукції посідає продукція галузі рослинництва, а саме:
99.52 % в 2010р., 98.47 % в 2011р., 90.28 % в 2012р.
Значну виручку ТОВ АФ "Борщівське"
отримує від продажу зернових і зернобобових культур, вона коливається в межах
9517.0 - 8599.0 тис. грн. Значну питому вагу в товарній продукції цієї галузі
посідає насіння соняшнику та інша продукція рослинництва.
Отже, ТОВ АФ "Борщівське"
спеціалізується на виробництві і реалізації зернових культур (озимої пшениці,
ячменю та ін.).
Коефіцієнт зосередження товарного виробництва
визначають за
формулою:
де Р - питома вага в структурі товарної
продукції;
і - порядковий номер галузі в ранжованому ряду,
побудованому за спадаючою ознакою.
Визначення коефіцієнта зосередження товарного
виробництва у 2012 році
|
Види
продукції
|
Вартість
товарної продукції
|
Ранжирований
ряд (і)
|
2 х і -
1
|
Р х (2
х і - 1)
|
|
тис.
грн.
|
%
|
|
|
|
|
Зернові,
- всього
|
23,06
|
26,8
|
2
|
2
|
53.6
|
|
Соняшник
|
5458
|
63.5
|
3
|
4
|
254
|
|
соя
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
цукрові
буряки
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
Інша
продукція рослинництва
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
|
Разом
по рослинництву
|
7764
|
90.3
|
|
|
0
|
|
Інша
продукція,роботи і послуги
|
835
|
9.7
|
1
|
0
|
0
|
|
Всього
по господарству
|
8599
|
-
|
х
|
х
|
-
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Організаційна та виробнича структура
підприємства.
В даний час накопичений значний досвід
теоретичного обґрунтування еволюції організаційних структур управління.
Розроблені й успішно застосовуються на практиці різноманітні методологічні
підходи до вивчення закономірностей їхнього формування і розвитку. Основні
розходження між цими підходами полягають у неоднозначному тлумаченні організаційних
структур управління, що в одному випадку розглядаються як механізм, побудований
для розв'язання конкретних задач, в іншому - як соціальний організм, що чуйно
реагує на потреби членів трудового колективу, у третьому - як складна
соціально-економічна система і т.п.
Дана тема є актуальною практично для кожного
підприємства. За умов адміністративно-командної економіки проблема
відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства,
а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась.
Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв'язками,
високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура
вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не
зверталася увага на те, що оргструктура і управління нею не можуть бути
стабільними, вони постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов.
В умовах ринкової економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни
зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.
Виробничі підприємства визначають промисловий
потенціал народного господарства і безупинно змінюються в міру розвитку
продуктивних сил і поглиблення виробничих відношень. На кожному етапі розвитку
економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих
організацій.
2.2
Забезпеченість підприємства виробничими ресурсами та рівень їх використання
Земельні ресурси: склад, структура і ефективність
з викладанням реформування земельних відносин.
Загальна земельна територія України становить
60,36 млн. га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають
сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн.
га або 69,4 % усієї території країни. Сюди включено ріллю, однорічні культурні
насадження, залежи і перелоги, сінокоси і пасовища.
Процентне відношення окремих видів
сільськогосподарських угідь до їхньої загальної площі визначає структуру
сільськогосподарських угідь. Найбільш інтенсивно використовуються рілля і багаторічні
культурні насадження. Тут виробляють найбільший обсяг валової і товарної
продукції сільського господарства. Незважаючи на те, підвищувати їхню питому
вагу можна лише до раціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової
і водної ерозії, руйнування родючості ґрунту і, як наслідок, до істотного
зниження врожайності.
Площа всіх земель, взятих на облік, становить
єдиний земельний фонд України. Відповідно до Земельного кодексу за основним
призначенням він поділяється на:
) землі сільськогосподарського призначення, які
надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства,
індивідуального садівництва і городництва; кооперативам громадян - для
колективного садівництва та городництва; громадянам, колективним і державним
господарствам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним,
громадським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільського
господарства: сільськогосподарським науково-дослідним установам, навчальним та
іншим закладам, сільським виробничо-технічним училищам і загальноосвітнім
школам - для дослідних, навчальних цілей, пропаганди передового досвіду та
ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам,
установам і організаціям, релігійним організаціям - для ведення підсобного сільського
господарства;
) землі населених пунктів, які використовуються
відповідно до проектів планування та забудови міст, селищ міського типу і
сільських населених пунктів;
) землі промисловості, транспорту, зв'язку,
оборони та іншого призначення. Розміри земельних ділянок, що надаються для
таких цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку
норм та проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з
урахуванням черговості їх освоєння;
) землі природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення. До земель природоохоронного
призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і
дендрологічних парків, ботанічних садів, пам'яток природи: оздоровчого
призначення - земельні ділянки із природними лікувальними факторами,
сприятливими для організації профілактики та лікування; рекреаційного
призначення - землі, призначені для організації масового відпочинку і туризму
населення;
) землі лісового фонду, вкриті лісом, а також не
вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства;
) землі водного фонду, зайняті водоймами,
болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також
землі, виділені для смуги відчуження по берегах водойм:
) землі запасу - усі землі, не надані у володіння
або постійне користування. Вони перебувають у віданні сільських, селищних,
районних, міських (в адміністративному підпорядкуванні яких є райони) Рад
народних депутатів і призначені для надання у володіння, користування і оренду
переважно для сільськогосподарських цілей.
Таблиця 2.4
Склад і структура земельних угідь
|
Види
земельних угідь
|
2010р.
|
2011 р.
|
2012р.
|
|
га
|
%
|
га
|
%
|
га
|
%
|
|
Сг-кі
угіддя ькі угіддя
|
2733
|
84.19
|
2820
|
83.16
|
2820
|
86.63
|
|
З них:
рілля
|
2733
|
|
2820
|
|
2820
|
|
|
Загальна
земельна площа земельна площа
|
3246
|
100,0
|
3391
|
100,0
|
3255
|
100.0
|
ТОВ АФ "Борщівське" в 2010р. замає
загальну площу 3246 га, що на 0,3% більше ніж в 2012р. та на 4,5% менше ніж в
2011р. Найбільшу питому вагу в структурі земель господарства посідають
сільськогосподарські угіддя (89,3%). В площі сільськогосподарських угідь щільне
місце посідає рілля (2733 га), площа якої в 2011р. порівняно з 2012р. не
змінилася.
Таблиця 2.5
Рівень інтенсивності використання земельних
ресурсів
|
Показники
|
2010
|
2011
|
2012
|
|
Ступінь
господарського використання землі,%
|
106
|
100
|
100
|
|
Ступінь
розораності,%
|
100
|
100
|
100
|
|
Ступінь
меліорованості
|
-
|
-
|
-
|
|
Питома
вага інтенсивних культур
|
26.1
|
41.9
|
58.7
|
З даних таблиці 2.5 можна сказати,що
інтенсивність використання з кожним роком зростає.
Таблиця 2.6
Ефективність використання землі ТОВ АФ
"Борщівське"
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012р.
в % до
|
|
|
|
|
2010 р.
|
|
|
Припадає
на 1 працівника, га сільськогосподарських угідь.
|
53.58
|
53.20
|
53.20
|
99.22
|
|
|
ріллі
|
53.58
|
53.20
|
53.20
|
99.22
|
|
|
Натуральні
показники.
|
|
|
|
|
|
|
Вироблено
на 100 га ріллі, ц: зерна
|
3209.5
|
2577.0
|
1792.8
|
55.86
|
|
|
Урожайність,
ц. га: зерна
|
36.00
|
29.74
|
22.48
|
62.4
|
|
|
соняшнику
|
19.23
|
18.74
|
18.49
|
96.15
|
|
|
Вартісні
показники
|
|
|
|
|
|
|
Одержано
на 100 га с. - г. угідь, тис. грн.: Валової продукції в порівняних цінах.
|
|
|
|
|
|
|
товарної
продукції
|
|
|
|
|
|
|
чистої
продукції
|
|
|
|
|
|
|
прибутку
|
692.9
|
1408
|
27.35
|
155.6
|
|
З даних таблиці можна зробити висновок, що на 100
га сільськогосподарських угідь у 2009р. виробництво валової продукції,
кількість товарної збільшилося на 35,9%, 35,4% і чистої продукції зменшилося на
97,9% відповідно, кількість прибутку зменшилася у 37 раз. Що ж до натуральних
показників, то виробництво зерна на 100 га ріллі зменшилось на 135,50 ц.,
виробництво соняшнику знизилося.
Праця в сільському господарстві, як і в інших
галузях економіки, - це цілеспрямована діяльність людини. що спрямована на
видозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди,
їх майстерність, освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил,
що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та
конкурентоспроможність їхньої продукції.
Кожне аграрне підприємство функціонує за певної
чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний
розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і
своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового
виробництва.
Кожне аграрне підприємство може ефективно
працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний
склад працівників, доцільну кадрову структуру.
Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства
характеризується абсолютним показником - середньообліковою кількістю
працівників і питомим показником - працезабезпеченістю виробництва, що
визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на
площу сільськогосподарських угідь відповідного підприємства. За сучасного
недостатнього рівня механізації і автоматизації виробництва, високого ступеня
зношеності машинно-тракторного парку в багатьох підприємствах, гостра нестача
окремих видів техніки для своєчасного і якісного виконання технологічних
операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності
підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва.
Тому основою збільшення виробництва
сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення
є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою
частиною продуктивних сил сільського господарства а їх праця - вирішальним
фактором сільськогосподарського виробництва.
Таблиця 2.7
Рівень забезпеченості й інтенсивності
використання трудових ресурсів
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р.
в % до
|
|
|
|
|
2010 р.
|
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
|
|
Середньорічна
чисельність робітників, всього чол.
|
51
|
53
|
53
|
1.03
|
|
|
в тому
числі: в рослинництві
|
51
|
53
|
53
|
1.03
|
|
|
В
тваринництві
|
|
-
|
-
|
-
|
|
|
Теж на
100 га с. - г. угідь, чол., всього
|
53.5
|
53.2
|
53.2
|
99.4
|
|
|
В тому
числі: в рослинництві
|
|
|
|
|
|
|
в
тваринництві
|
-
|
-
|
--
|
-
|
|
|
Питома
вага робітників у загальній кількості, %
|
|
|
|
|
|
|
рослинництва
|
61,7
|
47,6
|
66,7
|
108,1
|
|
|
тваринництва
|
38,3
|
52,4
|
33,3
|
86,9
|
|
|
Ними
відпрацьовано, тис. люд. год. всього
|
51
|
53
|
53
|
1.03
|
|
|
в тому
числі: в рослинництві
|
|
|
|
|
|
|
В
тваринництві
|
|
|
|
|
|
|
Запас
праці, тис. люд. год. всього
|
226,80
|
234,36
|
197,9
|
87,3
|
|
|
В
тому числі: в рослинництві
|
139,86
|
111,51
|
132,0
|
94,4
|
|
|
Коефіцієнт
використання запасу праці. Всього
|
0,4
|
0,4
|
…
|
…
|
|
|
в тому
числі: в рослинництві
|
0,2
|
0,1
|
…
|
…
|
|
|
Відпрацьовано
1 робітником, днів.
|
|
|
|
|
|
|
В
рослинництві
|
46,3
|
36,3
|
…
|
…
|
|
|
В
тваринництві
|
|
|
…
|
…
|
|
|
По господарству
в середньому
|
288,5
|
205,5
|
…
|
…
|
|
Середня кількість працівників по господарству
протягом 3 досліджуваних років коливається в межах від 51 чол. в 2010р. до 53
чол. в 2011р. Спостерігається поступове збільшення чисельності працюючих в
галузі рослинництва.
Отже, можна сказати, що в ТОВ АФ
"Борщівське" трудові ресурси використовуються повністю. За рахунок
збільшення інтенсивності їх використання господарство збільшує виробництво
продукції і покращити своє фінансове становище.
Таблиця 2.8
Склад засновників із визначення їх частки у
статутному фонді
|
Показники
|
Фізичні
особи
|
|
Усього
|
|
Чисельність
учасників, які мають:
|
|
|
Земельні
паї, чол.
|
332
|
|
Майнові
паї, чол.
|
-
|
|
Земельні
паї:
|
-
|
|
Площа,
га
|
2820
|
|
Сума,
тис. грн
|
37224
|
|
Майнові
паї (номінальна вартість акцій), тис. грн
|
-
|
|
Плата
за оренду:
|
|
|
Земельних
паїв, тис. грн
|
889.3
|
|
Майнових
паїв, тис. грн
|
-
|
|
Вартість
орендної плати за 1 га. земельного паю
|
316
|
|
У % до
вартості земельного паю
|
2.4
|
Визначення індивідуальних майнових паїв суб’єктів
майнових відносин. Для такого визначення спочатку розраховується пайова ставка
діленням пайового фонду майна на загальний трудовий внесок працівників
підприємства. Якщо, наприклад, пайовий фонд майна становить 4,1 млн грн, а
загальний трудовий внесок - 27,15 млн грошових одиниць, то звідси пайова ставка
складатиме 4,1: 27,15 = 0,151.
Індивідуальні майнові паї визначають як добуток
пайової ставки на сукупний трудовий внесок відповідного працівника за всі роки
його роботи на даному підприємстві. За умови, що такий внесок працівника
становить, скажімо, 22 600 грошових одиниць, його індивідуальний майновий пай
дорівнюватиме 3413 грошових одиниць (22600 0,151 = 3413).
Крім майнових паїв, працівники КСП, а також
пенсіонери, які, будучи членами цих підприємств, вийшли за віком або станом
здоров’я на пенсію, отримали і земельні паї, а також одержали право вільного
виходу з цих підприємств із своїми паями та створювати на їх основі приватні
підприємства з різним юридичним статусом.
Таблиця 2.9
Вартісні показники продуктивності праці ТОВ АФ
"Борщівське"
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р.
в % до
|
|
|
|
|
2010 р.
|
2011 р.
|
|
Вироблено
валової продукції в порівняльних цінах, тис. грн. всього
|
32775
|
31259
|
24117
|
141,9
|
129,8
|
|
в тому
числі: в рослинництві
|
32775
|
31259
|
24117
|
141,9
|
129,8
|
|
в
тваринництві
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
Середньорічна
чисельність робітників, всього чол.
|
51
|
53
|
53
|
|
0
|
|
Прямі
затрати праці, люд. - год. всього
|
104265
|
105328
|
105328
|
…
|
…
|
|
Вироблено
валової продукції на 1 робітника, грн. всього
|
642.6
|
589.7
|
455.0
|
70.80
|
92.25
|
|
Вироблено
валової продукції на 1 люд. - год., грн. всього
|
19,92
|
24,16
|
…
|
…
|
…
|
|
В тому
числі: в рослинництві
|
58,16
|
93,44
|
…
|
…
|
…
|
|
В
тваринництві
|
10,66
|
…
|
…
|
…
|
|
Трудомісткість
валової продукції, люд. - год. всього
|
0,05
|
0,04
|
…
|
…
|
…
|
|
В тому
числі: в рослинництві
|
0,02
|
0,01
|
…
|
…
|
…
|
За даними таблиці можна зробити висновок, що
прямі затрати праці на виробництво продукції в господарстві скоротилися в
2010р. порівняно з 2011р. на 41,9%, а з 2012р. на 29,8%. Дана тенденція
спостерігається по двом галузям.
Виробництво валової продукції на 1 робітника
збільшилося на 62,2%, зокрема по рослинництву на 19,9%. Виробництво будь-якої
продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок
збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності, або завдяки одночасній
дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості
робочого дня і інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих в
сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день
законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його
тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію
до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор,
оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і
психічних можливостей людини. Тому стає зрозумілим, що збільшити виробництво
сільськогосподарської продукції можна лише завдяки підвищенню продуктивності
праці.
Під продуктивністю праці розуміють реалізовану
здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого
часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг
роботи. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в
кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно
часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути
використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції.
Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за
інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає доходність підприємств,
підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці
посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені
підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що
скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення
продуктивності праці.
Дані свідчать по те, що продуктивність праці та
її оплати по різним видам продукції відрізняються. Так по зерновим культурам,
соняшнику, індекс продуктивності та індекс оплати праці протягом останніх років
зросли, зокрема по зерновим індекс продуктивності до 1,04, а індекс оплати
праці до 1,79.
По таким виду продукції як приріст птиці дані
показники зменшилися, індекс продуктивності скоротився до 0,38, а індекс оплати
праці до 1,26.
Індекс продуктивності по молоку та приросту
свиней протягом досліджуваного періоду зріс, в той же час індекс оплати праці
по даним видам продукції зменшився.
Отже, необхідно звернути увагу на збільшення
рівня продуктивності праці та її оплати в рослинництві.
Таблиця 2.10
Ефективність використання основних фондів ТОВ АФ
"Борщівське"
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р.
в % до
|
|
|
|
|
2010р.
|
2011 р.
|
|
Фондовіддача,
грн.
|
6.42
|
3.83
|
2.92
|
0.45
|
0.76
|
|
Фондомісткість,
грн.
|
0.15
|
0.26
|
0.34
|
2.27
|
1.30
|
|
Умовний
строк окупності
|
1743,1
|
2557,6
|
125,9
|
7,2
|
4,9
|
|
Валова
продукція в порівняльних цінах, тис. грн.
|
32775
|
31259
|
24117
|
73.58
|
77.15
|
Показник фондовіддачі в 2012р. порівняно з 2010р.
збільшився на 0.45%. Це свідчить про зменшення виробництва валової продукції на
0.45 грн. основних виробничих фондів.
Фондомісткість в даному році збільшується з
кожним роком на 1.30%, що показує збільшення витрат основних фондів на
виробництво валової продукції.
Оборотні засоби: склад і структура,
забезпеченість, ефективність використання.
У процесі сільськогосподарського виробництва
незамінну роль відіграє оборотний капітал як один з найважливіших факторів, що
справляє значний вплив на формування собівартості продукції. Оборотний капітал
підприємств представлений такими активами, що призначені для виробничого
споживання чи реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 міс. з
дати балансу, а також грошовими коштами та їх еквівалентами. При цьому під
операційним циклом розуміють проміжок часу з моменту придбання запасів для
здійснення господарської діяльності до часу отриманих коштів від реалізації
виробленої за їх участю продукції. За своїм економічним змістом категорія
оборотного капіталу може бути визначена як сукупність оборотних фондів і фондів
обігу.
Оборотні фонди - це грошовий вираз предметів
праці, що знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва,
які беруть участь лише в одному циклі виробництва і повністю переносять свою
вартість на створюваний продукт.
Таблиця 2.11
Структура оборотного капіталу ТОВ АФ
"Борщівське"
|
Структурні
елементи
|
2010р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
|
тис.
грн
|
%
|
тис.
грн
|
%
|
тис.
грн
|
%
|
|
Виробничі
запаси
|
272
|
4.49
|
710
|
23,9
|
889
|
25,3
|
|
Тварини
на вирощуванні і відгодівлі
|
|
|
-
|
46,1
|
-
|
24,0
|
|
Незавершене
виробництво
|
1879
|
31.04
|
2688
|
15,5
|
3541
|
29,1
|
|
1.
Всього оборотних фондів
|
6052
|
|
6396
|
85,5
|
10091
|
78,4
|
|
Готова
продукція
|
2364
|
39.06
|
1723
|
11,8
|
4609
|
16,9
|
|
Товари
|
12
|
0.19
|
8
|
0,04
|
8
|
0,2
|
|
Дебіторська
заборгованість за товари, роботи, послуги
|
36
|
0.59
|
36
|
0,4
|
-
|
0,9
|
|
Дебіторська
заборгованість за розрахунками
|
195
|
3.22
|
5
|
2,2
|
-
|
3,2
|
|
Грошові
кошти та їх еквіваленти:
|
|
|
422
|
|
999
|
0,0
|
|
В
національній валюті
|
1061
|
17.73
|
-
|
0,04
|
9,6
|
0,4
|
|
2.
Всьго фонди обігу
|
|
|
316, 20
|
14,5
|
513,6
|
21,6
|
|
Оборотній
капітал (1+2)
|
|
100,0
|
2174,40
|
100,0
|
2382,2
|
100,0
|
Нормальне функціонування підприємства
забезпечується як основними фондами, так і оборотними засобами, які включають
виробничі фонди і фонди обігу. Обсяг оборотних засобів господарства залежить
від розмірів виробництва сільськогосподарської продукції і строків її
реалізації. Так, оборотний капітал ТОВ АФ "Борщівське" протягом
останніх років зріс до 2382,20 тис. грн., з них оборотних фондів 1868,60 тис.
грн. і 326,20 тис. грн. фондів обігу.
Оборотні фонди господарства включають виробничі
запаси, тварин на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво. Найбільшу
питому вагу займають тварини на вирощуванні і відгодівлі (24,0%), найменшу -
незавершене виробництво (29,1%).
Фонди обігу складаються з готової продукції
(257,00 тис. грн.), товарів (0,9 тис. грн.), дебіторської заборгованості за
розрахунками (48,1 тис. грн.), грошових коштів та їх еквівалентів (0,8 тис.
грн.). Найбільшу питому вагу займає готова продукція, найменшу - грошові кошти
та їх еквіваленти.
Для оцінки ефективності використання оборотного
капіталу, визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом
прискорення обороту застосовують ряд економічних показників. Серед таких
показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. В
економічній аграрній літературі багато авторів пропонують розраховувати цей
показник відношенням товарної продукції (інколи валової продукції), збільшеної
на вартість тварин, що переведені в основне стадо, і зменшеної на грошову
виручку від реалізації вибракуваних з основного стада тварин, до середньорічної
вартості оборотного капіталу.
Одержаний таким способом економічний показник
більшою мірою характеризує віддачу оборотних засобів, а не швидкість їх
обороту. У вартість товарної (валової) продукції включена амортизація і
прибуток, які не варто було б брати до уваги при визначенні швидкості руху
предметів праці - оборотних фондів. Адже амортизація є наслідком руху основних
засобів, а прибуток безпосередньо залежить від продуктивності живої праці,
каналів реалізації продукції, її якості, строків продажу тощо. Тому збільшення
чи зменшення цих частин вартості продукції не повинно позначатися на показнику
швидкості обороту оборотного капіталу.
Таблиця 2.12
Ефективність використання оборотного капіталу
|
Показники
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р.
в % до
|
|
|
|
|
2010р.
|
2011р.
|
|
Оборотний
капітал на 100 га. с. - г. угідь, тис. грн.
|
73,00
|
71,50
|
78,37
|
107,4
|
109,6
|
|
Співвідношення
оборотних і основних фондів
|
0,49
|
0,50
|
0,27
|
55,1
|
54,0
|
|
Коефіцієнт
обороту
|
0,75
|
1,02
|
1,66
|
221,3
|
162,7
|
|
Коефіцієнт
завантаженості
|
1,33
|
0,98
|
0,60
|
45,1
|
61,2
|
|
Тривалість
одного обороту
|
487
|
358
|
220
|
45,2
|
61,5
|
|
Матеріаловіддача
|
1,04
|
0,94
|
0,88
|
84,6
|
93,6
|
|
Матеріаломісткість
|
0,96
|
1,06
|
1,13
|
117,7
|
106,6
|
|
|
|
|
|
|
|
Основним показником, що характеризує економічну
ефективність використання оборотного капіталу, є коефіцієнт обороту, який
показує кількість оборотів за рік.
2.3
Рівень розвитку виробництва соняшнику і інших сільськогосподарських культур
Рілля в структурі сільськогосподарських угідь
займай найбільшу питому вагу і це не дивно, бо без неї не можна виростити
ніякої культури. Необхідним засобом виробництва в рослинництві є земля, без
якої неможливий сам процес виробництва.
Таблиця 2.13
Структура посівної площі підприємства
|
Культури
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
|
зібрана
площа, га
|
у % до
підсумку
|
зібрана
площа, га
|
у % до
підсумку
|
зібрана
площа, га
|
у % до
підсумку
|
|
Зернові
i бобові без кукурудзи
|
742
|
50,2
|
996,0
|
54,0
|
977,0
|
46,6
|
|
Кукурудза
на зерно
|
509
|
5,2
|
50,0
|
2,7
|
50,0
|
2,4
|
|
Соняшник
|
680
|
9,6
|
170,0
|
9,2
|
256,0
|
12,2
|
|
Багаторічні
трави
|
222,0
|
11,5
|
170,0
|
9,2
|
220,0
|
10,5
|
|
Oдноpiчні
трави
|
36,0
|
1,9
|
-
|
-
|
6,0
|
0,3
|
|
Кукурудза
на силос i зелений корм
|
216,0
|
11,2
|
300,0
|
16,3
|
362,0
|
17,3
|
|
Інші
культури
|
201,0
|
10,4
|
158,0
|
8,6
|
275,0
|
13,1
|
|
Загальна
посівна площа
|
2768
|
100,0
|
1844,0
|
100,0
|
2096
|
100,0
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Важливим показником роботи галузі рослинництва є
урожайність сільськогосподарських культур. ТОВ АФ "Борщівське"
урожайність сільськогосподарських культур по рокам відрізняється.
Таблиця 2.14
Урожайність сільськогосподарських культур ТОВ АФ
"Борщівське"
|
Культури
|
2010р.
|
2011 р.
|
2012 р.
|
2012 р.
в % до
|
|
|
|
|
2010 р.
|
2011 р.
|
|
Зернові
i бобові без кукурудзи
|
36.0
|
29.7
|
22,4
|
62.2
|
75.4
|
|
В тому
числі: озимі
|
42.8
|
35.07
|
29.5
|
68.9
|
84.1
|
|
ярі
|
34.4
|
23.5
|
17.2
|
0.5
|
73.1
|
|
Кукурудза
на зерно
|
28.5
|
33.8
|
25.5
|
74.1
|
75.4
|
|
Соняшник
|
19.2
|
18.7
|
18.4
|
95.8
|
98.3
|
|
соя
|
11.7
|
7.87
|
11.1
|
94.8
|
14.1
|
З даних таблиці видно,що в 2012 році порівняно з
2010 роком спостерігається різке зменшення сільськогосподарських культур. Це
явище являється досить негативним для підприємства, бо призводить до великих
втрат.
Таблиця 2.15
Економічна ефективність виробництва основних
продовольчих та технічних культур
|
Показники
|
Зернові
|
Соняшник
|
|
2010р.
|
2011р.
|
2012р.
|
2010р.
|
2011р.
|
2012.
|
|
Площа
посіву, га
|
2099
|
1988
|
1382
|
624
|
680
|
912
|
|
Урожайність,
ц. га
|
36.00
|
29.74
|
22.48
|
19.23
|
18.49
|
18.74
|
|
Ціна
реалізації 1 ц., грн.
|
7.19
|
7.99
|
5
|
26.1
|
301
|
|
Прибуток.
грн. га
|
2.30
|
3.00
|
16.6
|
0.41
|
4.7
|
59.7
|
|
Прибуток
грн. ц
|
0.06
|
0.10
|
0.74
|
0.02
|
4.11
|
3.22
|
|
Рентабельність,%
|
114.9
|
98.1
|
8.77
|
46.3
|
187
|
205
|
Розділ
3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продкції соняшнику
3.1
Впровадження нових сортів і гібридів для підвищення урожайності
сільськогосподарських культур
Сучасні сорти та гібриди комбінують десятки
різних ознак, які оцінюються на різних етапах селекційного процесу. З них
вимогами сільськогосподарського виробництва визначається найбільш широке коло
традиційно контрольованих ознак, що включають врожайність і її компоненти, а
також терміни дозрівання, стійкість до розповсюджених хвороб і шкідників,
адаптивність до стресів, до умов застосовуваної агротехніки і механізованому
збиранні, придатність до тривалого зберігання. Впровадження нових
високопродуктивних сортів, стійких до несприятливих умов, а також оновлення
елітного та репродукційного насіння дозволяє збільшити врожайність та
виробництво зерна на 20-25%. Такий шлях інтенсифікації виробництва значно
дешевше інших методів. Весь комплекс селекційної роботи зводиться до вирішення
величезної важливості народногосподарських завдань по створенню нових більш
цінних по врожайності та якості одержуваної продукції сортів і гібридів
сільськогосподарських культур, здатних без додаткових витрат підвищувати
врожайність, збільшувати валовий збір більш дешевої і високоякісної продукції.
Усвідомлюючи важливість цієї галузі сільськогосподарського виробництва, в
нижчевикладених матеріалах ми проаналізуємо особливості формування пріоритетів
у виборі посівного матеріалу зернових та олійних культур, обсягів їх
використання, а також встановимо основні закономірності у формуванні ринку
насіння. В результаті співпраці Міністерства аграрної політики, Державної
системи охорони прав на сорти рослин та Українського інституту експертизи
сортів рослин щорічно готується офіційне друковане видання - "Державного
реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні". На 2013 р. до
реєстру внесено понад 2000 сортів і гібридів зернових і олійних культур, що
цілком достатньо для повного забезпечення ними господарств України. Виробникам
всіх форм власності рекомендуються високо інтенсивні, інтенсивні, пластичні
сорти і гібриди зернових і олійних культур, які мають високий потенціал
врожайності та адаптовані до конкретних ґрунтово-кліматичних умов. Тому, цікаво
буде проаналізувати темпи реєстрації сортів і гібридів основних зернових та
олійних культур за останні 14 років.
Таблиця 3.1
Кількість сортів і гібридів основних зернових та
олійних культур, придатних для поширення в Україні за 2000, 2005, 2007, 2010 та
2013 рр.
|
Культура
|
Роки
|
|
2000
|
2005
|
2007
|
2010
|
2013
|
|
Озима
пшениця м’яка
|
64
|
102
|
135
|
192
|
228
|
|
Озима
пшениця тверда
|
7
|
10
|
12
|
13
|
17
|
|
Озиме
жито
|
23
|
29
|
28
|
29
|
29
|
|
Озимий
ячмінь
|
26
|
24
|
28
|
34
|
38
|
|
Яра
пшениця м’яка
|
17
|
24
|
28
|
38
|
35
|
|
Яра
пшениця тверда
|
8
|
11
|
11
|
12
|
13
|
|
Ярий
ячмінь
|
59
|
76
|
81
|
101
|
112
|
|
Овес
|
14
|
13
|
18
|
21
|
24
|
|
Кукурудза
|
240
|
291
|
357
|
472
|
615
|
|
Соняшник
|
69
|
141
|
203
|
278
|
397
|
|
Озимий
рапс
|
20
|
31
|
42
|
58
|
119
|
|
Ярий
рапс
|
16
|
23
|
34
|
42
|
46
|
Дані таблиці свідчать про щорічне збільшення
кількості зареєстрованих сортів і гібридів більшості зернових і олійних
культур. При цьому слід зазначити, що більш інтенсивними темпами реєстрації
характеризуються зарубіжні селекційні фірми, які в ряді випадків на порядок
перевищують вітчизняні. Майже однакові темпи реєстрації сортів та гібридів
соняшнику, кукурудзи, озимого і ярого ячменю, а також м'якої ярої пшениці.
Відзначено зниження темпів реєстрації зарубіжних сортів по таким культурам, як
овес і ярий ріпак, що, очевидно, пояснюється невеликими площами, щорічно
займаними цими культурами в Україні.
Сучасні комерційні гібриди соняшнику повинні мати
не тільки господарсько-цінні ознаки, але і позитивно реагувати на збільшення
густоти посівів. Ця ознака особливо важливий для ранньостиглих гібридів, які
характеризуються більш низьким генетичним потенціалом продуктивності в
порівнянні з пізньостиглими формами. В процесі селекції негативна кореляція між
скоростиглістю і продуктивністю повинна бути усунена за рахунок поліпшення
елементів структури та згущене рослин на одиниці площі. Одним з найважливіших
напрямків селекції є також створення та впровадження у виробництво гібридів з
підвищеною стійкістю до комплексу несприятливих факторів.
Отже для вибору конкретного сорту/гібрида певної
культури необхідно максимально використовувати рекомендації регіональних
науково-дослідних установ, обласних державних центрів експертизи сортів рослин
та сортовипробувальних станцій.
Аналіз структури державного реєстру сортів та
гібридів соняшнику свідчить про значне переважання селекційного матеріалу
іноземних заявників, кількість яких вдвічі більше, ніж вітчизняних.
Співвідношення ж внесених до реєстру вітчизняних та іноземних гібридів
соняшнику виглядає наступним чином.
при сівбі ярих колосових культур
сільгоспвиробники традиційно віддають перевагу посівному матеріалу
селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та
сортовивчення (м. Одеса), Миронівському інституту пшениці ім. В.Н. Ремесло НААН
України, Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва НААН України (м. Харків) та ННЦ
"Інститут землеробства НААН України" (м. Київ). При сівбі кукурудзи
основна частина сільгосппідприємств використовує насіння ДУ "Інститут
сільського господарства степової зони" НААН України (м. Дніпропетровськ),
а також фірм: Pioneer, Syngenta і "Сади України". У групі олійних
культур найбільшого поширення набули насіння Інституту олійних культур НААН (м.
Запоріжжя), Інституту рослинництва ім.В.Я. Юр'єва НААН України (м. Харків), а
також фірм: "Сади України", Syngenta, Euralis, Monsanto, Pioneer,
KWS, LG і Maisadour.
Загалом, для забезпечення сівби на прогнозованих
площах в Україні необхідно мати щорічно до 3 млн. тонн високоякісного насіння
зернових культур, у тому числі озимих - 1,8 млн. тонн і 1,2 млн. тонн ярових
зернових, а також близько 95 тис. тонн олійних, в тому числі сої - 60 тис.
тонн, соняшнику - 30 тис. тонн і ріпаку - 5,0 тис. тонн.
Таблиця 3.2
Експорт-імпорт насіння олійних культур за останні
3 сезони, тонн
|
Рік
|
Соняшник
|
Ріпак
|
|
імпорт
|
експорт
|
імпорт
|
експорт
|
|
2010
|
6 006
|
51
|
4394
|
15528
|
|
2011
|
8891
|
150
|
722
|
1793
|
|
2012
|
16980
|
702
|
2622
|
706
|
Обсяги виробленого в Україні насіннєвого
матеріалу дозволяють експортувати значну частину вітчизняних сортів і гібридів
сільськогосподарських культур, що спостерігається в останні роки. Основна
частина імпортованого посівного матеріалу в Україну переважно представлена
насінням кукурудзи, сої, соняшнику та ріпаку.
У 2012 р. найбільшими імпортерами насіння
кукурудзи та соняшнику в Україну були фірми Syngenta, Pioneer і
"Ерідон". Основними ж експортерами виявилися "Черліс" і
"Шполатехагро", які вивозили насіння переважно в країни ближнього
зарубіжжя (Росія, Білорусь, Молдова). В останні роки в Україні спостерігається
тенденція до спорудження сучасних і потужних насінницьких заводів, які
представлені такими світовими брендами, як Euralis Semens, Maisadour Semences,
Syngenta та інші, з метою виробництва насіння для реалізації не тільки на
внутрішньому ринку, але і для ринків Європи і світу.
Для формування стабільно високих врожаїв
необхідно повне забезпечення товаровиробників рослинницької продукції
високоякісним насінням зареєстрованих і перспективних сортів і гібридів
сільськогосподарських культур в обсягах, достатніх для проведення
сортооновлення та сортозміни, формування Державного резервного насіннєвого
фонду та створення виробниками насіння власних насіннєвих страхових і перехідних
фондів. Вимагається прискорення впровадження у виробництво сортів і гібридів
нового покоління, адаптованих до агроекологічних умов вирощування з цінними
господарськими властивостями. Використовувати на сівбу варто тільки те насіння,
яке відповідає вимогам державного стандарту за сортовими та посівними
показниками. На державному рівні слід прискорити вихід України з насінницької
продукцією на європейський і світовий ринок, з обов'язковим виконанням всіх
прийнятих зобов'язань щодо міждержавних поставок насіння. Необхідно нарощування
обсягів фінансування програм державної підтримки селекції і насінництва, кошти
яких спрямовуються на виробництво та закупівлю оригінального та елітного
насіння сільськогосподарських рослин та фінансування цільових селекційно-генетичних
програм.
3.2
Зниження собівартості виробництва соняшника
Собівартість як економічна категорія являє собою
відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість
спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно
економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на
виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).
Собівартість є одним з найважливіших показників
господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме
обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки
економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах
господарювання.
Показник собівартості дає можливість глибоко
аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення
ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше
одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і
навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність
продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.
Важливо зазначити й те, що прибутковість
підприємства є в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає
окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів
розширеного відтворення і підвищення матеріальної зацікавленості працівників.
Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з
удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах
і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств
щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.
За економічним змістом і видами витрат, що
включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну
(комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, що
пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до
франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну
собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію
продукції.
Залежно від поставленої мети і строків визначення
собівартості продукції розрізняють планову, фактичну і очікувану собівартість.
Планова собівартість визначається до початку
планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії і
організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською
діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.
Фактична собівартість визначається за
результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі
фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити
прибуток підприємства і економічну ефективність виробництва кожного виду
продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості
окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.
Очікувана собівартість визначається протягом року
на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних
розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.
У процесі господарської діяльності аграрні
підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість
продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в
бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у
фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення
складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", в якому
названі питання знайшли своє відображення і врегулювання.
Витрати, які несуть підприємства в процесі
здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За
характером виникнення і функціональним призначенням всі витрати можна поділити
на такі групи:
операційні витрати, що виникають в процесі
операційної діяльності підприємства;
фінансові витрати;
витрати, що виникають в процесі звичайної
діяльності, і які не є операційними та фінансовими витратами;
надзвичайні витрати. Склад операційних витрат є
також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості
продукції.
До складу прямих матеріальних витрат включають
вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до
конкретного об’єкта витрат (продукція, роботи, послуги або вид діяльності
підприємства). У промисловості це сировина і основні матеріали, що утворюють
основу вироблюваної продукції, купівельні напівфабрикати, допоміжні матеріали
тощо. В сільськогосподарському виробництві - це вартість насіння, кормів,
добрив, отрутохімікати, пального тощо.
До складу прямих витрат на оплату праці включають
заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на
виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо
віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат відносять всі інші
витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
Найбільш важливим серед них в сільськогосподарському виробництві є орендна
плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів,
відрахування на соціальні заходи.
В промисловості до цих витрат, крім останніх двох
видів витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточно
забракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуванням
остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо.
До складу загальновиробничих витрат відносять
досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата
праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування
на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на
службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо); амортизація основних
засобів загальновиробничого призначення, орендна плата за основні засоби та
інші необоротні активи зазначеного призначення; витрати на удосконалення
технології і організації виробництва; витрати на опалення, освітлення,
водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати.
Загальновиробничі витрати між окремими об’єктами
витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних
матеріалів: кормів, насіння, сировини).
Адміністративні це такі загальногосподарські
витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його
обслуговування. Вони займають досить велику питому вагу серед операційних
витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції.
До складу адміністративних витрат відносять
витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого
загальногосподарського персоналу.
В умовах ринкової економіки ці витрати набувають
особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне не виробити
товар, а його продати.
Отже, собівартість в ринкових відносинах є однією
з головних статей для підприємства за допомогою якої, воно може реально
підвищити прибутковість як конкретної культури так і господарства в цілому. Та
і взагалі максимум прибутку при мінімуму витрат є головною ціллю більшості
підприємств.
3.3
Удосконалення шляхів реалізації соняшнику
У сучасних умовах господарювання важливою
проблемою є не тільки ефективне виробництво сільськогосподарської продукції,
реалізація цієї продукції також важливе питання. Реалізація є завершальною
стадією кругообігу оборотних засобів підприємства, на якій підприємству в
грошовій формі компенсуються витрати на виробництво і збут продукції, що були
здійснені раніше, а при успішних операціях підприємство отримує прибуток.
Сформувати чіткі відносини з покупцями та замовниками, встановити оптимальні
ціни, строки та умови реалізації продукції - це питання, які повинні вирішувати
товаровиробники для отримання максимального прибутку від своєї діяльності.
Україна має достатні умови для насичення
внутрішнього продовольчого ринку продукцією оліє продуктового підкомплексу та
її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах.
Зокрема, потреба вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700-800
тис. т соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т, або 10% від
світових обсягів). Останніми роками наша країна посідає одне з перших місць серед
основних експортерів світу (Росія, Аргентина). Однак вона має орієнтуватись на
світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі
економічно міцні держави.
Як показує практика розвинутих країн і
вітчизняний досвід, подальший розвиток українського суспільства тісно
пов'язаний з формуванням повноцінного продовольчого ринку в основі якого була б
ефективна система управління організацією виробництва і реалізацією
високоякісної сільськогосподарської продукції залежно від потреб споживачів. В процесі
становлення цього життєво необхідного ринку усі сільськогосподарські
підприємства опинилися перед необхідністю дослідження насамперед можливостей
збуту продукції і знаходження споживача, тобто зосередження належної уваги на
маркетинговій діяльності. Тому питання організації маркетингу у системі
формування продовольчого ринку є надзвичайно актуальним на сучасному етапі
пореформеного розвитку аграрного сектора економіки і всього АПК.
Багато науковців переймаються проблемою
реалізації сільськогосподарської продукції та питаннями, які з цим пов’язані.
П.Т. Саблук, В.М. Скупий, Ю.О. Луценко, О.М. Шпичак відзначають, що стабільне
функціонування ринків збуту насіння соняшнику, як і будь-якого іншого виду
продукції передбачає розвиток інфраструктури, як комплексу елементів, що
обслуговують ринковий механізм. До завдань ринкової інфраструктури відносяться:
обслуговування процесу ринкового механізму, забезпечення його надійності і
стабільності.
Ринкова інфраструктура є системою організацій, що
забезпечує взаємодію ринкових контрагентів - структурних елементів товарних
ринків, вона об’єднує в себе окремі підсистеми, такі як: організаційну,
матеріальну, інформаційну, кредитно-розрахункову, кадрову і нормативно-правову
базу. Ринкова інфраструктура сприяє збереженню високої якості продукції,
зниженню так званої посередницької маржі та ціни на сільськогосподарську
продукцію.
Пропонується розвивати три форми реалізації
сільськогосподарської продукції: обов’язкові поставки до державного
(регіонального фонду) і по заставним операціям повинна проводитись державними
заготівельними організаціями на контрактній основі, комерційні операції
здійснюватися через біржі, аукціони. Ярмарки та інші структури ринкового
механізму.
Максимальний прибуток від реалізації можна
отримати тоді, коли товаровиробник знатиме попит на продукцію, це може
відбуватися завдяки використанню прийомів маркетингу, який направлений на
підвищення прибутковості при реалізації продукції.
Сільськогосподарські підприємства виробляють
насіння соняшника для харчової промисловості та продуктів харчування, який є
товаром першої необхідності, і для якого характерне відносно сталий попит. Та
незважаючи на це, із-за невизначеності ринку, а саме зміни кон’юнктури в ході
економічного циклу та умов формування попиту та пропозиції, підприємства
ризикують не тільки не одержати прибуток, а й не повернути витрачені кошти.
Намагаючись пристосуватися до таких умов, деякі товаровиробники змінюють
напрямки господарювання в пошуках вигідних галузей діяльності. Вони виробляють
то один, то інший вид продукції, залежно від кон’юнктури ринку. Постійна зміна
спеціалізації підприємства не може сприяти вирішенню проблеми, раціональним
рішенням якої може стати удосконалення шляхів реалізації політики підприємства.
Організація діяльності в системі формування ринку
повинна спрямовуватися на розвиток підприємницької ініціативи, що передбачає
розробку ефективних ідей, їх оперативну реалізацію в практичній діяльності.
Контроль за вхідними і вихідними факторами виробництва-збуту досягається в результаті
проведення маркетингових досліджень, які охоплюють проектування, збір, аналіз
та узагальнення даних, використання реклами, а також пошук шляхів ефективного
їх застосування у специфічній маркетинговій ситуації. Цілеспрямована
маркетингова діяльність в системі продовольчого ринку може забезпечити
конкурентоспроможність товарів прямо - за рахунок вартісних та не вартісних
чинників і опосередковано - внаслідок пошуку сегменту ринку, потреби якого
відповідають сукупності характеристик. Ринок агропромислової продукції слід
сегментувати за такими основними критеріями: належність до зовнішнього чи
внутрішнього ринку; віддаль від виробника; галузева належність; особливості
попиту; мета здійснення покупки; обсяг здійснення покупки; ціна; вид
розрахунків; фінансовий стан; ризик; відгуки споживачів.
Для підвищення ефективності вирощування соняшнику
необхідним є врахування товаровиробниками таких факторів:
удосконалення регіонального розміщення посівів
цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до
умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору
сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та
економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється
сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності
до індексу собівартості);
неухильне додержання вимог чергування посівів
соняшнику в полях сівозміни;
застосування інтенсивних технологій вирощування і
збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження
високоврожайних сортів з високим вмістом олії гібридів;
залучення необхідних для розвитку галузі коштів
та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів)
шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій
з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;
інтегрування в агропромислові та кооперовані
формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціонального
використання урожаю.
Успішна збутова діяльність кожного підприємства
повинна ґрунтуватися на глибокому аналізі ринку продукту, що виробляється ним.
Ретельне дослідження цього ринку дозволить оцінити його обсяг, визначити
основних споживачів та конкурентів, встановити рівень прибутковості або збитковості
при різних реалізаційних цінах залежно від місць продажу. До основних завдань
маркетингу відноситься: формування попиту на товар, задоволення попиту шляхом
доставки товарів у потрібний час потрібному споживачу.
Важливим елементом в системі формування продовольчого
ринку є ціноутворення. Особливістю ціноутворення в аграрній сфері є те, що його
механізм має враховувати сезонний характер сільськогосподарського виробництва
та надто повільне обертання капіталу в процесі виробництва. Саме ціна
відображає наскільки правильно була розроблена і успішно реалізована програма.
Якщо продукція реалізується по розрахунковій ціні, це свідчить про успіх, якщо
ж покупець відмовляється купляти її по цій ціні, то це невдача. Через ціну
реалізуються основні результати виробничо-збутової діяльності товаровиробника і
відповідно вона визначає ефективність цієї діяльності.
Значення ціни в умовах ринкової економіки полягає
в тому, що саме вона визначає структуру виробництва, суттєво впливає на рух
матеріальних і грошових ресурсів, розподіл товарної маси, рівень добробуту
населення. Помилка в ціноутворенні може дестабілізувати фінансові плани,
підірвати ефективність і знизити прибутковість виробництва.
Державне регулювання проблем ціноутворення
повинно відбуватися паралельно. По-перше, щоб забезпечити паритетність
міжгалузевих відносин; по-друге, для здійснення переходу до гарантованих цін (з
урахуванням наступної дефляції аж до урожаю наступного року) на
сільськогосподарську продукцію і заставних операцій, як форми пільгового кредитування;
по-третє, з метою усунення цінового диктату з боку підприємств, які
забезпечують сільське господарство, і певного вирівнювання прибутковості
суміжних галузей АПК необхідно проводити жорсткий антимонопольний контроль за
цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги в поєднанні з
вільним ціноутворенням без адміністративного втручання в господарську
діяльність в аграрному секторі економіки.
Для більш детального аналізу проблеми реалізації
сільськогосподарської продукції, в т. ч. і насіння соняшника, треба розглянути
канали її реалізації. Так як держава не проводить закупівлю
сільськогосподарської продукції за державними контрактами, виключенням є
закупівля зерна для державного резервного фонду, виробники вимушені шукати інші
шляхи вирішення проблеми вигідної реалізації своєї продукції. У цих умовах
позитивним э те, що в Україні відбувається процес організації ринкової
інфраструктури, оптових закупівель агропродукції. З прийняттям законів
"Про товарну біржу", "Про фондову біржу та цінні папери", в
Україні утворюється значна кількість бірж, які обирають різні підходи роботи з
клієнтами. Так був розроблений механізм зустрічного контракту, суть якого
полягає в тому, що виробник насіння соняшника або іншого виду продукції,
отримує можливість постачати її під розрахунок матеріально-технічними
ресурсами. Інший досвід свідчить про використання товарною біржею застав. Тобто
під форвардний контракт на аграрну продукцію укладається один контракт на
заставу майна сільгоспвиробника. В інших випадках гарантією виконання контракту
виступає вартість так званого брокерського місця. Але таке важливе завдання, як
формування цін, біржі не виконують в повній мірі. Особливістю роботи товарних
бірж є й те, що зараз укладаються угоди тільки на реальні товари, такі як спот
і форвард, ф’ючерсні контракти майже не застосовуються. З цих та інших причин
біржі не змогли зайняти належного місця у сфері реалізації.
На фоні цього виникають посередницькі фірми. Які
тільки гальмують і збільшують шлях просунення агропродукції, підвищують її ціни
для споживачів та присвоюють значну кількість прибутків. Альтернативними
шляхами для вирішення цієї проблеми є укладання довгострокових контрактів,
реалізація продукції через оптові ринки, створення агропромислових асоціацій та
ін.
Кінцевим етапом вирощування соняшника є
реалізація насіння культури. На даному етапі визначається оцінка споживчої
вартості продукту, формування економічного результату виробничого процесу. Для
вигідної реалізації виробленої продукції потрібен всебічний аналіз цієї
проблеми і застосування комплексу підходів до її вирішення. Тільки при цьому
можна розраховувати на отримання прибутку від реалізації та вести ефективне
виробництво взагалі.
Для досягнення поставленої мети слід вирішити
такі питання:
створити такі умови співробітництва
сільськогосподарських товаровиробників та заготівельників (покупців), щоб ціна
та обсяг реалізації продукції не залежали від останніх. Це відбувається тому,
що гостро постає проблема заборгованості за матеріальні ресурси, використані в
процесі виробництва. За таких обставин товаровиробники, щоб прискорити процес
реалізації і розрахуватися з боргами, вимушені погоджуватися з усіма умовами
покупців;
вирішити проблему диспаритету цін;
прискорити процес формування інфраструктури
ринків через створення і розширення маркетингової мережі збуту
сільськогосподарської продукції від виробника до споживача;
удосконалити механізм реалізації продукції за
рахунок укладання довгострокових контрактів держави із сільськогосподарськими
товаровиробниками
вжити заходів щодо формування цивілізованого
біржового ринку продукції сільського господарства в т. ч. і насіння соняшника
шляхом створення законодавчо нормативної бази і умов, які забезпечують торгівлю
за реальними цінами; запровадити нові біржові технології, адаптовані до умов
сучасного господарювання.
Отже можна зробити висновки що обрання найбільш
вигідного каналу реалізації, дасть змогу збільшення прибутку за рахунок більшої
ціни реалізації.
Висновки
і пропозиції
Соняшник є однією з головних олійно-білкових
культур світового землеробства, важливим джерелом виробництва олії і шроту. Він
відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового стану сільськогосподарських
підприємств у період подолання економічної кризи і переходу до ринкових
відносин. Економічна сутність стабільного виробництва соняшнику полягає в тому,
що воно завжди є досить прибутковим, а продукти переробки соняшнику є
конкурентоспроможними на внутрішньому та світовому ринках. У багатьох аграрних
підприємствах соняшник забезпечує 40-60 % прибутку від реалізації продукції
рослинництва.
Україна знаходиться у першій п’ятірці по
виробництву соняшнику на душу населення в світі (після Аргентини, Угорщини,
Молдови, Росії). Соняшник в Україні займає найбільшу посівну площу серед
технічних і олійних культур.
Приватно-орендне підприємство ТОВ АФ
"Борщівське" розташоване в с. Борщівка Балаклійського району
Харківської області. На території села знаходиться Балаклійський олійний завод.
За 12 км. саме м. Балаклія.
Кліматичні умови господарства сприятливі для виробництва
більшості сільськогосподарських культур.
ТОВ АФ "Борщівське" господарство одно
галузеве, виробництво якого сконцентровано на вирощуванні зернових та технічних
к культур - у рослинництві. Із зернових культур вирощують озиму пшеницю, жито,
ячмінь, гречку, овес, кукурудзу, просо.
Значну виручку ТОВ АФ" Борщівське"
отримує від продажу зернових і зернобобових культур, вона коливається в межах
5635.5 тис. грн. Значну питому вагу в товарній продукції цієї галузі посідає
насіння соняшнику та інша продукція рослинництва.
Продуктивність праці та її оплати по різним видам
продукції відрізняються. Так по зерновим культурам, соняшнику, приросту ВРХ
індекс продуктивності та індекс оплати праці протягом останніх років зросли,
зокрема по зерновим індекс продуктивності від 0,69 до 1,04, а індекс оплати
праці від 0,95 до 1,79, по приросту ВРХ від 1,00 до 1,50 та від 1,31 до 1,63
відповідно.
Найбільшу питому вагу в структурі земель
господарства посідають сільськогосподарські угіддя (89,7%). В площі
сільськогосподарських угідь чільне місце посідає рілля (2733 га), площа якої в
2011,р порівняно з попередніми роками збільшується на 2%.
Нормальне функціонування підприємства
забезпечується як основними фондами, так і оборотними засобами, які включають
виробничі фонди і фонди обігу. Обсяг оборотних засобів господарства залежить
від розмірів виробництва сільськогосподарської продукції і строків її
реалізації. Так, оборотний капітал ТОВ АФ "Борщівське" протягом
останніх років зріс до 2174,40 тис. грн., з них оборотних фондів 1858,20 тис.
грн. і 326,20 тис. грн. фондів обігу.
Важливим показником роботи галузі рослинництва є
урожайність сільськогосподарських культур. В ТОВ АФ "Борщівське"
урожайність сільськогосподарських культур по рокам відрізняється. Так,
урожайність зернових i бобових, кукурудзи на силос і зелений корм, багаторічних
трав на сіно в 2010 р. зменшилася порівняно з 2011р. на 9,8%, 34,1 %, 13,00%
відповідно.
Урожайність кукурудзи на зерно, соняшнику на
зерно, багаторічних трав на зелений корм зросла на 102,4%, 32,3%, 618,1%
відповідно.
ТОВ АФ "Борщівське" реалізує продукцію
сільськогосподарського виробництва за різними каналами, головними з них є
реалізація на ринку, в рахунок оплати праці, переробним підприємствам,
приватним підприємцям. Зерно, соняшник, мед, інші види худоби найчастіше
реалізуються по іншим каналам, зокрема приватним підприємцям. Господарству
необхідно вести жорсткий контроль за витратами на виробництво для зменшення
собівартості сільськогосподарської продукції, щоб отримувати кращі фінансові
результати діяльності.
В господарстві галузь тваринництва є
нерентабельною. Причиною цього є значні матеріальні витрати на виробництво
продукції та низькі реалізаційні ціни. Основним завданням господарства є
зменшення витрат на виробництво, що в свою чергу приведе до збільшення
фінансових результатів діяльності.
Шляхами підвищення економічної ефективності
виробництва сільськогосподарської продукції ТОВ АФ "Борщівське", які
забезпечать збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її
одиницю, є:
поліпшення використання землі;
підвищення родючості;
впровадження комплексної механізації і
автоматизації виробництва;
поглиблення спеціалізації виробництва;
раціональне використання виробничих фондів і
трудових ресурсів;
впровадження ресурсозберігаючих технологій;
широке використання прогресивних форм організації
виробництва і оплати праці.
Список
використаної літератури
1. Економіка сільського господарства / В.І. Мацибора: підручник
К.: "Вища школа", 2005 - 415с.
. Економіка сільського господарства / В.І. Мацибора, Л.Ф. Жигало
та ін. за ред. В.П. Мертенса - К.: Урожай, 200 - 288с.
. Ольховіков О.В., Грицишин О.Б. Основи економіки агропромислового
виробництва: Підручник для учнів прф. - тех. навчальних закладів. / за
редакцією В.В. Паржницького - К.: Пед. преса, 2005. - 320с.
. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві. - К: КНЕУ,
2004. - 495 с.
. Економіка АПК / В.І. Андрійчук: підручник - 2-ге вид. доп. і
перероб. / В.І. Андрійчук - КНЕУ. 2002 - 624с.
. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч.
пос. - К.: Ніка-Центр, 2002. - 214 с.
. Кучеркова С.О. Фактори формування прибутку в
сільськогосподарських підприємствах // Економіка АПК. - 2004. - №7. - с 35-136.
. Мацибора В.Г. Економіка сільського господарства: Підручник. -
К.: Вища пік., 1994. - 415 с.
. Мертенс В.П. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.:
Урожай, 1995. - 288 с.
. Олефір К.У. Рентабельність аграрного сектору АПК в умовах
переходу до ринку // Науковий вісник - 1999р. - №15
. Філімоненков О.С. Фінанси підприємства: Навч. Посібник. - Київ.
- 2004 - 321.