Соціальна проблематика у блогах українських журналістів

Соціальна проблематика у блогах українських журналістів

ВСТУП

Напевно, практично кожна людина на Землі, що використовує Інтернет, одного разу зустрічала в Мережі згадки про блоги. Живі Журнали увійшли в Інтернет-життя так само щільно, як соціальні мережі, електронна пошта або ICQ.

На думку журналіста Алана Волфа, що опублікував у газеті New York Times статтю про політичні блоги, завдяки їм світова політика стає все більш світовою (тобто нюанси подій в межах однієї країни миттєво привертають увагу всього світу) і інтернетизованих. У цьому є як плюси − завдяки блогах люди стають більш поінформованими та зацікавленими, так і мінуси − «відхід у Віртуал» зменшує привабливість традиційних методів впливу на владу − наприклад, демонстрацій протесту.

Для багатьох блоги − єдине доступне і безпечний засіб вираження власної думки. Актуально це і для України, враховуючи те, що останнім часом, за словами самих журналістів, тиск на них посилився і існує небезпека повернення цензури і темників. Сокротилась сфера публічної політики, і ключові політичні питання вирішуються тепер переважно кулуарно. Все це посприяло тому, що тепер критично мислячі люди, що займають активну громадянську позицію, висловлюють свою думку в сферах, поки ще не настільки жорстко контрольованих владою − зокрема, в інтернет-блогах.

Зростає інформаційна роль блогів як своєрідної альтернативи офіційним ЗМІ. Так, під час війни в Іраку з’явилися блоги американських солдатів, що повідомляли про те, що реально відбувалося на теріторії військових дій, а також їх знайомих і рідних, які стали розміщувати солдатські листи з описом того, що відбувається. Ці блоги завдали потужного удару по пропаганді адміністрації США. Найвідомішим блогером, який писав про війну в Іраку, став піхотинець Колбі Баззел. Його блог «Колбі Баззел посилає війну на...» придбав величезну популярність. Коли Баззел повернувся додому, його запросили на роботу в журнал Esquire, а в 2007 році він отримав престижну премію LuluBlookerPrize за свою книгу «Моя війна: вбиваючи час в Іраку».

Знакова подія відбулася в 2003 році. Тоді британська газета Guardian у своїй онлайн-версії розмістила статтю, в якій тодішньому заступнику міністра оборони США Полу Вулфовіцу приписувалося заяву, що США вторглися до Іраку, щоб забезпечити безпеку поставок нафти (чого він ніколи не говорив). Ця цитата була скопійована багатьма світовими ЗМІ. Однак блогери швидко виявили помилку. В результаті, Guardian була вимушена принести вибачення і не поставила неточний матеріал у свій «паперовий» випуск.

Під час виборів блоги стають майданчиками для обміну даними про різних неформальних опитуваннях. Приміром, поки діє заборона на публікацію даних exit-polls та інших опитувань виборців у ЗМІ, в блогах користувачі Інтернет вже діляться інформацією про своїх голосах.

Актуальність теми полягає в визначенні понять «блогосфера» та «блог» зокрема, аналізі блогів українських журналістів на предем висвітлення соціальної проблематики. На сьогодні блоги є популярним засобом вираження своєї власної думки не тільки для звичайних користувачів, але й для журналістів.

Мета роботи - простежити специфіку блогосфери як виду журналістики, представити аналіз діяльності українських журналістів у блогосфері, виявити аспект висвітлення соціальної проблематики у блогах журналістів.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

− дати визначення поняттям «блогосфера» і «блог»;

− окреслити жанрове розмаїття блогосфери;

− визначити соціальну направленість блогів;

− розглянути специфіку блогософери,як нового поля для української журналістики;

− виявити та проаналізувати соціальну проблематику у блогах журналістів на сайті «Української Правди».

Об’єкт дослідження - соціальна проблематика у блогах українських журналістів.

Предметом дослідження є форма і зміст текстів, що публікуються українськими журналістами в блогах, а саме блоги Мустафи Найеми та Єгора Соболева на сайті «Української Правди» за період травень - грудень 2012 року.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: системний, аналізу і синтезу, порівняльний аналіз, спостереження, описовий.

Методологічну й теоретичну основу роботи становлять праці таких учених, як В. Волохонский, А. Калмиков, Л. Коханова, Ю. Зайцева, О. Попов.та ін., вони розглядають деякі окремі питання, пов’язані з блогосферою.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що що в ній вперше було здійснено спробу аналізу блогів українських журналістів на сайті «Українська Правда», детально досліджено матеріалина предмет висвітлення соціальної проблематики.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали кваліфікаційної роботи бакалавра можуть бути використані під час подальших наукових розробок, при підготовці лекційних та практичних занять з курсів «Теорія журналістики», «Проблематика засобів масової інформації», при написанні курсових та дипломних робіт студентів.

Також результати проведених досліджень можуть бути корисними при підготовці наукової статті та тез доповіді для наукової конференції.

Структура роботи: робота складається з реферату, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної роботи − 54 сторінки. Список використаної літератури включає 34 найменування (викладених на 4 сторінках).

Блог, блогосфера, сайт, інтернет-журналістика, інтернет-змі, соціальна проблематика

РОЗДІЛ 1. БЛОГОСФЕРА ЯК НОВИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Специфіка блогосфери як виду інтернет-журналістики

Однією з особливостей розвитку ЗМІ на рубежі епох є поява інтернет-журналістики − нового різновиду журналістики, яка стала актуальна у зв’язку з розвитком і поширенням Інтернету. З появою і поширенням Інтернету стало можливим постійне інформаційне мовлення на широку аудиторію, так як особлива технічна інфраструктура при цьому не потрібна. Будь-який користувач персонального комп’ютера може створити власне ЗМІ. У зв’язку з цим, отримала розвиток так звана блогосфера, яку іменують індивідуальною або громадянською журналістикою. Таке співіснування блогосфери та професійної журналістики дозволяє аудиторії отримувати більш повну, різнобічну інформацію про хід подій, і, отже, сприяє їх критичного осмислення.

Шороку популярність придбала індивідуалізація журналістики. Це нове явище, що отримало своє поширення в журналістиці. Тобто будь-яка особистість виступає як виробник і розповсюджувач інформації. Без контролю і будь-яких обмежень ззовні. Стала розвиватися і завойовувати популярність блогосфера; громадськість, преса і наукові кола задалися питанням, чи можуть блоги витіснити так звані «традиційні ЗМІ». На думку Калмикова А., професійна журналістика і блогосфера (яку іноді називають «індивідуальної» або «цивільної» журналістикою) доповнюють один одного, так як переваги однієї заповнюють недоліки іншої, і навпаки [13].

Впровадження нових технологій інтернет-ресурсів дало поштовх для вивчення вченими-журналістікознавцями блогосфери, як нового типу ЗМІ. Такі вчені, як Волохонський В.Л., Калмиков О.О., Попов О.В., Іванов В.Ф., Рубльов С.Г., Коханова І.А., Родін Д.А., та ін. своїми працями внесли великий вклад до журналістикозвнавства і поповнили теоретичну базу питання проблем блогосфери.

Блог можна розцінити як чергову сходинку в еволюції журналістики, одними з ознак якої є децентралізація ЗМІ, прагнення до інтерактивності, перехід від монологу до діалогу та ін.

Слово «blog» є похідним з вираження web-log (від англ. Loggingtheweb-«записуючи події Мережі» [3]. Сьогодні це слово означає особистий або корпоративний щоденник, який виставляється у Всесвітню мережу, на якому в зворотно-хронологічному порядку (останні записи вгорі) послідовно розташовані щоденникові нотатки.

Першим блогом вважається сторінка журналіста Тіма Бернерса-Лі, в газеті «Washington Profile», де він, починаючи з 1992 року, публікував новини. Масово блоги з’явилися в 1996-1997 роках. У серпні 1999 року комп’ютерна компанія PyraLabs із Сан-Франциско відкрила сайт Blogger (Блоггер). Це була перша безкоштовних блогових служба. У 2004 році блог став настільки популярний, що слово «блог» − мережевий щоденник − стало словом року [5].

Масовому поширенню блогів сприяла можливість всього лише просто і безкоштовно завести в Інтернеті особистий щоденник.

Треба озирнутися, щоб зрозуміти, що ж нового приніс блог. Адже і до блогу люди активно спілкувалися в Мережі. Першим проривом, який зруйнував колишній інформаційний світ, стала стрічка новин.

У докомп’ютерне століття новини, що приходять по телефону, телеграфу, що виходять з-під пера або машинки журналіста, стікалися в інформагентства, оброблялися і розсилалися передплатникам (замовникам), наприклад, редакціям. Інформагентства були монопольними власниками новин. Це означало, що, в принципі, вони могли притримати якусь новину, повідомити про неї пізніше інший, а то й спотворити. Формування стрічки новин в Мережі змінило ситуацію [9].

По-перше, інформагенцій стало набагато більше, і вони стали конкурувати між собою.

По-друге, вони, а також всі, хто хотів, могли викладати свої новини в Мережу, а значить, доступ до них став не виборчо, а загально.

І, по-третє, тепер у відповідь на цю новину, кожен мав можливість відреагувати. В цьому діалозі, присутня нерівність, коментатор не мав тих можливостей, що автор новинної публікації, але, тим не менш, саме Мережа прорвала кордони монополії, наскільки це можливо зрівнявши права публікатора і читача.

Виниклі слідом форуми зробили можливим не просто коментарі окремих осіб, а спільне обговорення цих коментарів. Форум надав можливість обговорення новини в режимі діалогу (полілогу) по листуванню. У цих умовах вже стало можливим перевірити свою оцінку, думку чи ідею − реакцією на неї, познайомитися зі своїми опонентами, їх поглядами і думками, зіставити зі своїми.

Ця дискусія розтягувалася в часі, а власник форуму міг виключати текст дискутанта або редагувати його. Але майданчик для спілкування був створений.

Ще далі в розвитку спілкування просунулися чати. Тут обмінюватися думками стало можливим в он-лайні (в режимі реального часу), отримувати репліку відразу ж у відповідь на своє висловлювання. Правда, це перевага чату стало і його недоліком: чат не перетворився на місце для дискусій, залишившись лише місцем для обміну новинами, репліками. Також і форум, не кажучи вже про коментарі до новинних стрічок, не став місцем для дискусій, оскільки предмет дискусії вносився з боку, ззовні, а не самим дискутантів, дискутантівміг тільки реагувати на нього.

Лише блог виявився вільний від недоліків колишніх форм спілкування в Мережі. Тут тему обговорення вносить сам автор, він же надає можливість бажаючим коментувати її і, в принципі, може обговорювати тему в режимі онлайну [5].

Блоги можна класифікувати за різними характеристиками якостям. Відома класифікація по суб’єктивним параметрам, запропонована В.П. Волохонським.

За авторством:

-  особистий (авторський, приватний) блог − ведеться однією особою (як правило, його власником);

-       «примарний» блог − ведеться від імені чужої особи невстановленою персоною;

-       колективний або соціальний блог − ведеться групою осіб за правилами, визначеним власником;

-       корпоративний блог − ведеться співробітниками однієї організації;

За наявністю або виду мультимедіа:

-  текстовий блог − блог, основним змістом якого є тексти;

-       фотоблог − блог, основний зміст якого складають фотографії;

-       музичний блог − блог, основний зміст, якого складає музика;

-       подкаст і блогкастінг − блог, основний зміст якого надиктовувати і викладається у вигляді MP3-файлів;

-       відеоблог − блог, основний зміст якого представлено у вигляді відеофайлів.

За особливостями контенту (змісту):

-  контентнийблог − блог, який публікує первинний авторський контент;

-       моніторинговий (посилальний) блог − блог, основним контентом якого є відкоментував посилання на інші сайти;

-       цитатний блог − блог, основним контентом якого є цитати з інших блогів;

-       тамблелог − це різновид блогу, відрізняється від інших тим, що система ведення записів і заміток більше походить на запис потоку свідомості; складається з цитат, окремих думок записаних як би для себе;

-       сплог (спам-блог) − блог, призначення якого настирлива, агресивна, неприкрита реклама.

Таким чином, можемо зробити висновок, що блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайта. Для блогів характерні короткі публікації особистого характеру. У постах часто використовуються образи і символи, зрозумілі тільки авторові, а тому вони недовготривалі в Інтернет-просторі. Традиційні сайти розміщують матеріали як більші за обсягом, так і триваліші за змістом. Окрім того, блоги більш інтерактивні, автори дискутують з відвідувачами.

Від персональної сторінки блог відрізняють інтерактивні можливості, неформальний стиль спілкування, оперативність, обов’язкове оновлення текстів. Загальними рисами можна назвати суб’єктивність подачі матеріалів, персоналізацію. Персональна сторінка відрізняється варіативністю жанрів, гіпермедійними і мультимедійними можливостями. Сучасні блоги принципово відрізняються від простих щоденників, оскільки мають велике практичне значення для широкого кола персонально незацікавлених користувачів і представників засобів масової інформації [30].

Поняття «блог» значно розширило своє значення. Чимало інтернет-видань в Україні (напр., «Українська правда», «Кореспондент»)мають рубрику «Блоги». Вести її можуть як журналісти, так і відомі інтелектуали з-поза меж редакцій [1]. За своїм жанром це старі добрі «авторські колонки» або «Щоденник» - рубрики що здавна практикуються в традиційній друкованій періодиці. Щоправда тут є щонаймеше дві суттєві різниці.

Перша полягає в тому, що автори блогів на сторінках відомих ЗМІ мають персональний доступ до цього розділу сайту і публікують там матеріали у власній редакції, без втручання ззовні.

Друга відмінність - кількісна. Традиційна паперова газета могла собі дозволити одну-дві авторські колонки. Та натомість, наприклад, блогерів «Української Правди» - близько півсотні. Щодня з’являється щонайменше 3−5 публікацій цієї рубрики. Особливі події можуть змусити вийти в світ із своїми міркуваннями водночас кілька десятків блогерів, оскільки кількісних обмежень, на відміну від традиційних ЗМІ, в інтернет-журналістиці немає. В результаті, маємо підстави вести мову про новий розквіт есеїстики і публіцистики на сайтах інтернет-видань [1].

Це свідчить, по-перше, що не можна стверджувати, що блоги під однойменними рубриками відомих інтернет-видань доповнюють професійну журналістику чи становлять альтернативу до неї. Навпаки, такі матеріали сьогодні є орґанічною і невід’ємною частиною професійної журналістики. Це саме можна сказати про незалежні блоги, автори яких дотримуються стандартів журналістської професії, пишуть репортажі і проводять журналістські розслідування. Такі незалежні журналістські блоги, як свідчить практика, можуть належати як редакційним працівникам, так і незалежним журналістам, незалежно від того, мають чи ні вони формальну журналістську освіту. Головне, як уже мовилось - дотримання професійних стандартів збору інфомації і підготовки публікацій, серед яких далеко не останнє місце посідає журналістська етика.

Таким чином дотриманя чи недотримання професійних стандартів, з нашого погляду, і є тим водорозділом, який визначає приналежність блога (чи інших нестандартних форм масової комунікації) до журналістики. Блогерів, які ведуть мережеві щоденники не можна автоматично зараховувати до числа журналістів. Усе залежить від того, чи дотримуються вони стандартів журналістської професії.

1.2 Жанрове розмаїття інтернет-журналістики

Великий масив створених у журналістиці творів розподіляється на жанри з урахуванням цілого ряду принципів. Журналістський жанр - це важливий елемент метамови інтегрованих соціальних комунікацій чи сучасний код, з допомогою якого шифрується масова інформація ЗМІ й дешифрується аудиторією [31].

Поняття жанр походить від французького слово «genre», що означає в перекладі - рід, вид. Жанр - цій формі, у якій читачеві (глядачеві, слухачеві) представляється підготовлений матеріал. Проте єдиного визначення поняття жанр немає - різні вчені-журналістикознавці мають різне трактування терміну і системи жанрового розподілу. Причин цьому кілька: жанр, вигляд і рід є суміжними поняттями, у результаті їх плутають; жанри змінювалися, зникали і з’являлися у процесі історичного поступу мистецтва, літератури й журналістики, тому кордони між ними інколи дуже розпливчасті; деякі вчені вирізняють кілька площин жанрової диференціації, кожна з яких відповідає будь-якої межі складного будівлі та функціонування мистецького твору.

Безумовно, такий масштабне явище, як інтернет-журналістика, неспроможна не трансформувати журналістику загалом, вносячи нові художні прийоми уявлення масової інформації, і навіть видозмінюючи методи роботи з масової інформацією.

У журналістиці сьогодення, як у одиницю часу людина має дуже багато різноманітної інформації, першому плані виходять оперативно-новинні жанри.

Замітка є найпростішим жанром періодичної преси. З неї починалася газета. Вона покликана оперативно, який і коротко повідомляти новину у політичному, економічної, культурному житті - що, де, після чи має відбутися. Замітка фіксує конкретний життєвий факт, вона фіксує найголовніше, істотне. Потреба максимальної оперативності і стислості спровокувала появу принципу телеграфного рядка; мова стала сухувата, слова втратили образність [31].

Найчастіше інтернет-видання використовують такий прийом, як публікацію рядка, самого факту новини (із позначкою «Буде доповнене»), а трохи згодом виходить вже розгорнутий варіант нотатки. Отже, видання інформує сам факт, показує, що вони знають про нього й попереджають про ймовірне продовження. Таким методом часто користуються інформаційні агентства.

Жанр інтерв’ю дуже популярний у інтернеті - практично будь-який сайт, що позиціює себе як ЗМІ, містить рубрику «Інтерв’ю». Мережні технології помітно спрощують процес підготовки й публікації інтерв’ю, а той факт, що інтернету характерна інтерактивність, дозволяє залучити до процесу підготовки матеріалу аудиторію видання.

Репортаж - наочне уявлення про подію через сприйняття журналиста-очевидця. Його особливості визначаються призначенням цього жанру. Завдання, що стоїть перед його автором, - розповісти подію очима очевидця чи учасника. Важливими якостями цього жанру є оперативність, динамічність і ефект присутності.

Звіт - це інформаційне повідомлення про захід, на якому присутня певна аудиторія (конференції та збори, змагання і висновком виставки тощо. буд.). Найважливіше завдання звіту в періодичній преси - повідомити читачам подію, її хід та розвиток, тобто все те що, дасть досить повне уявлення про суспільно-політичне значення описуваного. Звіти діляться на прямий, аналітичний, тематичний, проблемний. Наприклад, сайт naviny.by під час виборчої кампанії у Америці й під час самих виборів кілька разів на день публікував звіт про події, куди входили і елементи репортажу, інтерв’ю, замальовки.

Корреспонденцію, коментар (колонку), рецензію можна зарахувати до дослідницько-новиних жанрів.

Кореспонденція - інформаційний жанр, у якому присутня як інформація про подію чи явище, так і елементи оцінки, прогнозу. Цей жанр має місце на ресурсах, що спеціалізуються з новинарний інформації та часто застосовується у газетах (журналах), як онлайнових так і оффлайнових.

Коментар - жанр, який став дуже популярним серед мережевих видань завдяки саме інтерактивності Інтернету. Мережні технології дозволяють в стислі терміни отримати практично необмежену кількість коментарів, як від експертів, і від рядових читачів.

Найпопулярнішими дослідницькими жанрами є стаття, лист, огляд.

Стаття - одне із найбільш поширених полемічних жанрів у Мережі, особливо серед видань з широкою аудиторією. У статті автор ставить за мету проаналізувати громадські ситуації, процеси, явища насамперед із погляду закономірностей, що у основі. Такому жанру, як стаття, властива широта теоретичних і практичних узагальнень, глибокий аналіз фактів і явищ, чітка соціальна спрямованість

Лист - мабуть, найцікавіший політичний жанр з погляду його трансформації за умов інтернет-мовлення. Цей жанр завжди розглядали як метод ефективного взаємодії журналіста, і аудиторії [24]. Цей жанр нерідко використовується онлайновими ресурсами і офлайновими ЗМІ й публікується, зазвичай, подається рубрика «Думка» і доступний як журналістам, а й читачам, експертів і ін. Такі матеріали зазвичай викликають великий інтерес у читачів підштовхують до обговорення матеріалів на форумах, в чатах тощо.

Огляд - жанр, однією з основних завдань якого є коригування суспільної думки щодо актуальною проблемою, - представлено в інтернеті оглядами ЗМІ на інформаційних порталах і новинарних сайтах. Однак поява у мережі матеріалів цього жанру, особливо у початковий період розвитку мережевих ЗМІ, набуло характеру епідемії. Причина такий популярності в тому, що простому користувачеві важко орієнтуватися у велику кількість інформації, представленої у Мережі. Йому набагато зручніше звернутися до тексту журналіста, що зібрав цю інформацію, проаналізував і структурував.

Отже, при перенесенню з паперу на веб-сторінки деякі традиційні жанри журналістики зазнали низку змін. Так, усі вони змушені скоротитися обсягом, оскільки масивні матеріали в інтернеті найчастіше дочитиваються остаточно. Найбільшу популярність у мережі придбала замітка, тому що сучасному споживачеві більш цікавішим буде читати стисло, чітку та загальнодоступну інформацію, аніж громіздку статтю.

Впровадження нових технологій та оновлення можливостей користуванням інтернет-ресурсами стало стимулом для активного використання на своїх шпальтах можливостей мультимедійних жанрів.

Мультимедійний жанр - це новий жанр журнаналістики, основу якого становить мультимедійна інформація (фото, відео, аудіо) [7].

Вчений-журналістикознавець Носик А. виділяє наступні найпоширеніші мультимедійні жанри інтернет-журналістики:

-  статична ілюстрація - класична ілюстрація в мультимедійної історії. Вона несе практично тіж самі функції, що й будь-яка фотоіллюстрація у традиційному ЗМІ: відбиває суть того що відбувається, розширює інформацію, допомагає вибудувати візуальний ряд. У ідеалі це кадри з місця подій чи архівні знімки абсолютно релевантні суті історії. У мультимедійної замітці також найчастіше доводиться використовувати колажі та інші «хитрі» рішення ілюстрування, якщо документальної ілюстрації немає;

-       фотоленти, фоторепортажі, фотогалереї - похідні розповіді про подію з допомогою фотографій. Це може бути добірка знімків, яка розташована за класичним канонам фоторепортажу, що допомагає користувачу побачити як послідовно розгортаються події. Це може бути мікс різних ілюстрацій, які стосуються загальної темі. По-різному тут організується навігація: щодо одного разі користувач гортає картинку за картинкою, й інші - вибирає з «прев’ю». Однією з популярних варіантів фотогалерей є добірка «Фото дня» чи «Фото тижня»;

-       слайд-шоу відрізняється від фотоленти насамперед тим, що картинки перегораються автоматично, создаючи ефект фотофільма, і найчастіше дуже подібні до відео. Інколи ця схожість настільки принципова, що, наприклад, за правилами організаторів деяких чималих змагань, шоу-подій, ЗМІ наділені правами збирати слайд-шоу, щоб не порушити права замовників. Не обов’язково всі кадри слайд-шоу повинні мати відношення до одного моменту. Іноді, навпаки, важливо зібрати картинки, різного часу й різних події;

-       підкаст - (від анг. podcasting, від iPod і анг. Broadcasting- повсюдне, широкоформатне мовлення) - звуковий файл, передача, кінцевий сюжет. Зазвичай, викладений з Інтернету фрагментрадийної програми чи начитаний текст повідомлень. Подкастом називається або окремий файл, або регулярно обновлювана серія таких файлів. Найчастіше цей жанр використовують радіостанції, але інколи і інші онлайн-ЗМІ;

-       аудіоіллюстрація - фрагмент аудіозапису, який належить до певної частини тексту. Аудіоілутсраціямоде бути не закінченою, мінімально коротким (2-3 секунди). Вона повинна проілюструвати ті частини повідомлення, у якій звукова складова несе значеннєву чи емоційну навантаження. Наприклад: звук рідкісного музичного інструмента, сміх знаменитості, ревіння вогню на безпрецедентне пожежі чи аудіо цитата ньюзмейкера, коли тон, експресія, емоція, з якою він вимовляє ключові речі, грають роль не меншу, ніж власне слова;

-       аудіоверсія тексту - начитаний диктором чи електронним диктором текст повідомлення. У загальні моменти були дуже популярні аудіоверсії цілої газети. Аудиоверсія може бути повноцінної альтернативою радіопотоку, бо включає живі голоси, синхрони, інтершум і все те, що робить звукову версію «живою»;

-       аудіосюжет нагадує класичний радіосюжет. Тут є як текст, начитаний голосом диктора, так й цитати ньюзмейкера, інтершум. Оптимальна тривалість аудіосюжета в мультимедійної замітці трохи більше 60 секунд;

-       відеоілюстрация - фрагмент відео, що стосується певної його частини тексту, інфографіки чи мультимедійної статті. Може також стояти головною ілюстрацією до заміткі. Видіоілюстрація немає закінченого сюжету і може бути короткою (від 3 до 20 секунд). Вона може мати заставку і рекламу. Сплеш (заголовний кадр) відеоілюстрації має виконувати роль статичної ілюстрації;

-       відеосюжет - має свою зав’язку, кульмінацію і розв’язку. На відміну від телевізійного сюжету, відео сюжет в конвергентном ЗМІ має включати інформацію, що носить факультативний характер. Краще уникати «розмовляючих голів» і стендапів (крім випадків, коли присутність кореспондента у кадрі є частиною драматургії). Оптимальна тривалість видеосюжета для новинного конвергентного ЗМІ − 60−90 секунд. Відеосюжет може містити рекламу і заставку. Можливо розміщений як самодостатній матеріал (нею можуть вести гіперпосилання з мультимедійного матеріалу), і у тілі мультимедійної статті;

-       потоковое відео з місця подій інтернет-ЗМІ дозволяє пропонувати користувачам кілька прямих ефірів одночасно, звісно, якщо це можна буде. Плеер з потоковим відео може бути головною ілюстрацією сайту, ілюстрацією розділ, у тілі статті. Він можна віднести у спеціальний розділ або стати додаткової картинкою в сюжеті. Потоковое відео можна використовувати й в репортажі з місця події, і з прес-конференції масових заходів, створюючи ефект максимального присутності, синхронізації події та інформації про неї. Потоковое відео дозволяє організовувати «ток-шоу у прямому ефірі». Потоковое відео має низку «життів» - як прямий ефір події як сировину для похідних видеоілюстрацій, відеосюжетів, мультискрипта та інші [9].

Отже, нові можливості Інтернету, широке використання фото-, відео- і аудіоматеріалів призвело до виникнення мультимедійних жанрів журналістики. У редакцій з’явилася можливість створювати різні жанри з одному й тому ж інформації. Одні говорили і самі фотографії можна опублікувати як фотофакт, фоторепортаж чи слайдшоу. Набирає популярність аудіоінформація, оскільки найчастіше яку можна слухати, паралельно займаючись іншими справами. А допомогою відеороликів можна візуально ознайомитися з обставинами тієї чи іншої події, інтерв’ю з тим чи іншим людиною.

1.3 Соціальна спрямованість блогосфери

Події, що відбулися в світі за останні місяці, дали всі підстави називати блогосферу «соціальною журналістикою». Якщо ще зовсім недавно (у всякому разі, у російськомовному інтернеті) існувала думка, що блогосфера «навряд чи колись перетвориться на громадянську журналістику» і що насправді «ніякої блогових журналістики немає», то після грузино-осетинського конфлікту і недавніх подій в індійському місті Мумбаї (вірніше, їх висвітлення) − заперечувати очевидне стало марно [5]. Блогосфера більш оперативна і об’єктивна, ніж традиційні ЗМІ і має повне право на статус «громадянської журналістики».

Між «традиційною» і «блогерською» журналістикою існує ряд відмінностей. Одне з найголовніших − «блогерську» практично неможливо контролювати. Це і стало причиною критики останньої, так як багато аналітиків побоюються, що така активність користувачів при висвітленні подій, може «зіграти на руку терористам» і заважати «роботі спецслужб». До речі, при висвітленні теракту в «Норд−Ост» (2002 рік − тоді блогосфера ще була не так розвинена) - «традиційним» ЗМІ висувалися абсолютно аналогічні звинувачення. У результаті - досі ведуться дискусії з приводу того, що події в «Норд-Ості» були висвітлені в ЗМІ не найоб’єктивнішим чином [18].

Можна виділити три групи основних відмінностей, які відрізняють блог від ЗМІ, а блогера від журналіста - це етичні і регулюючі (тобто законодавчі) норми, а також принципи роботи з джерелами. Звичайно, існують ще відмінності в «форматі» - стиль, обсяг, регулярність виходу, «традиції» у подачі матеріалу, орфографія (ось тут точно − не на користь блогів). Але, за великим рахунком, - «формат» не так вже важливий, тим більше що його критерії постійно змінюються. Тому зупинимося на етичних і регулюючих нормах і відмінностях в принципах роботи з джерелами між блогом (блогером) і «традиційним» ЗМІ (журналістом).

У традиційній журналістиці існує офіційний «Кодекс професійної етики журналіста». Основний принцип - тяжким професійним злочином вважається будь-яке спотворення фактів і надання (поширення) «недостовірної» інформації. Звичайно, це − в ідеалі. У блогерів - офіційного кодексу етики не існує. Але «негласні» принципи блогерського «етики» таки виділити можна. Блогер повинен: боротися зі спамом, боротися з плагіатом, «банити тролів» і всіх, з чиєю думкою не згоден. Ну ось, мабуть, і все − більше (в етичному плані) блогер нічого нікому не винен. Якщо розглядати «етичні взаємини» між колегами по цеху, картина виходить така. Між собою блогери, по більшій частині, постійно «гризуться», з’ясовують стосунки («банять» і не тільки), поширюють по блогосфері чутки, щось постійно один у одного запозичують (крадуть контент). Є, звичайно, й інші варіанти «взаємин» − існують різні коаліції блогерів, які ведуть себе цілком «етично» - підтримують один одного, виступають за «оригінальність» контента і навіть намагаються служити «на благо суспільства Мережі», піднімають різні соціальні проблеми, обговорюють, шукають шляхи вирішення. Але, на жаль, перший варіант «неетичність» взаємин таки переважає [17]. Журналіст поважає і відстоює професійні права своїх колег, дотримується законів чесної конкуренції. Але і на практиці − нерідко багато журналістів дотримуються цього принципу. Не тому що журналіст за своїм визначенням «етичніше» блогера, а тому що журналіст, у більшості випадків, несе відповідальність не тільки за себе. Працюючи в штаті якогось ЗМІ, журналіст несе відповідальність за свої матеріали в першу чергу перед своєю редакцією. Станься що - відповідати будуть всі разом. Так само до «етичності» журналіста підштовхує та обставина, що в більшості випадків його матеріали піддаються попередньому перегляду редактором. Блогер ж, як відомо, несе відповідальність тільки за себе (і, як правило, ні до якої «відповідальності» не залучається).

Якщо казати про урегульованість,то слід зазначити, що на думку Мелещенко О.К., загалом блогосфера поки ніяк не регулюється законодавством [20]. Є, звичайно, окремі прецеденти і показові історії, коли блогерам довелося відповісти за поширювану інформацію. Але це - поодинокі випадки. Намагаються ввести закони, дія яких поширюватиметься на інтернет-видання, але чи будуть зараховані до таким блоги - не відомо. У будь-якому випадку - все це тільки в перспективі, а поки ніяких офіційних санкцій до блогерів застосоване бути не може. Так що по частині об’єктивності і незалежності від проурядової позиції блогери безперечно виграють.

Традиційні ЗМІ регулюється законодавством. Не можна, звичайно, говорити про те, що «свободи слова» у них немає. Але все-таки, більшість «офлайнових» журналістів завжди тримають в розумі, що за поширювану інформацію і думки цілком можливо доведеться відповідати. Звідси - куди більша обережність у висловлюваннях, менш різка опозиція і, отже, можливе «утиск» об’єктивності (іноді - це на краще). До речі, існує цікава тенденція - за свою свободу слова блогери хвилюються помітно частіше журналістів, хоча володіють нею, у порівнянні з останніми, в набагато більшому ступені.

Робота з джерелами. Тут існує кілька варіантів. І блогери, і журналісти нерідко як джерело інформації використовують Інтернет. Але блогери- більшою мірою, журналісти - в меншій. Нерідко для блогера єдиним джерелом є Мережа, можливо, в цьому немає нічого поганого. Але для журналіста (в ідеалі) − для роботи над матеріалом одного джерела інформації недостатньо (тим більше, якщо це джерело − Інтернет). У більшості випадків навіть дилетанти-журналісти не працюють тільки з одним джерелом. І не тому, що вони такі працьовиті, а тому, що редакція все одно відправить «ще кудись» (в сенсі − ще за одним джерелом). Звідси - частіше велика вірогідність і можливість аналізувати, зіставляти дані.

Нерідко блогер є очевидцем тієї чи іншої події. У цьому випадку його блог може бути єдиним джерелом інформації. Природно, велика оперативність, бесцензурного і об’єктивність при висвітленні суспільно значущих подій набагато пріоритетнішим, ніж можливість зіставляти та аналізувати чиїсь думки. У цьому випадку - блог безперечно є більш цінним джерелом, ніж «традиційні» ЗМІ. Також сюди можна віднести «пряму» зв’язок з аудиторією - коментарі до постів іноді несуть набагато більшу цінність, ніж самі тексти [15].

Написане вище ставиться до представників «традиційної» журналістики та блогосфери, які формують громадську думку; якимось чином зачіпають або висвітлюють у своїх матеріалах (постах) аспекти соціальної, економічної, політичної і культурного життя країни. Тобто не мають відношення до «жовтої» журналістики і суто розважальних ресурсів. Безперечно, в перспективі (а швидше за все і на даний момент) − блогерського (онлайн) журналістика має набагато більше суспільно-значущих переваг, ніж «традиційна».

Однак серйозній блогерській журналістиці було б непогано перейняти деякі достоїнства своїх «офлайнових» колег. Велика етичність, достовірність, терпимість до колег (не варто відразу «банити»), чесна конкуренція (створювати свій контент, а не «переймати» чужий), більш ретельна перевірка інформації, робота з декількома джерелами − зробили б з блогосфери російського і українського інтернет-простору гідний майданчик для формування громадської думки [19].

інтернет блогер соціальний текст

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА У ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ У СУЧАСНІЙ БЛОГОСФЕРІ

2.1 Специфіка української блогосфери

Блоги як спосіб самовираження набувають все більшої популярності і в українських користувачів. Причому вони не тільки використовують їх для особистих записів, але і в професійних цілях. У зв’язку зі скороченням ЗМІ це стало як ніколи актуальним.

За даними компанії Яндекс, навесні 2010 року українські користувачі ведуть більше 420 тисяч особистих щоденників і близько 20 тисяч спільнот. Це на 70% більше, ніж півроку тому, і в 3,5 рази більше, ніж півтора роки тому. Так що в наявності значний ріст блогосфери. Зауважимо, що українськими блогами Яндекс вважає всі щоденники, в профілі яких зазначено географічна належність до України, а також всі щоденники на українських блогохостинг і ті, які ведуться українською мовою [1].

У той же час активних блогів − таких, які містять не менше п’яти записів і оновлювалися хоча б раз за останні три місяці, − всього 15%. Хоча б раз на тиждень оновлюються всього 6% блогів. Активних спільнот ще менше - всього 13%. Серед них близько 5% оновлюються протягом тижня. Журналістика інтернетблогосфера.

Близько 80% українських блогів (і активних, і неактивних) розташоване на трьох блогохостинг: LiveJournal.com, Blogs.Mail.ru і Livelnternet.ru. Однак поряд з ними все більш помітні стають і українські блогохостинг: Dnevnik.Bigmir.net, BlogJ.ua, Blog.Meta.ua і Blox.ua. На цих чотирьох хостингах розташоване приблизно 15% українських блогів.

В останні півроку в Україні швидко набирає популярність Twitter.com. Це не блогохостинг в традиційному розумінні, а сервіс для створення коротких записів, довжиною до 140 символів. За останні півроку число українських акаунтів на Твіттері зросло в 9 разів і зараз становить приблизно 5 тисяч. Оскільки сервіс відносно новий, на ньому дуже висока частка активних акаунтів − більше 90%.

Все більш популярними стають блоги на власних сайтах, або автономні. Число українських автономних блогів навесні 2009 перевищила 8 тисяч. Це майже в 2 рази більше, ніж півроку тому. Автономні блоги − самі «живі» зі звичайних блогів, серед них 39% активних. Серед блог-движків останнім часом вельми популярний WordPress. Причому його використовують не тільки приватні блоги, але і багато новинні ресурси.

% особистих блогів і 95% співтовариств зареєстровано у восьми українських містах: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі, Львові та Запорожье.3 За останні півроку вісімка лідерів змінилася всього на одну позицію: замість Луганська в неї тепер входить Сімферополь. За загальною кількістю блогів Сімферополь обігнав не лише Луганськ, але і Запоріжжя, і Львів. У Києві стільки ж блогів і спільнот, скільки в інших містах вісімки, разом узятих.

За кількістю російськомовних блогів Київ посідає третє місце, поступаючись тільки Москві і Санкт-Петербургу.

Відзначається також деяка залежність разспределенія активних блогів і спільнот по містах. Так, у згаданих восьми містах зареєстровано 56% активних особистих блогів і 91% активних спільнот. Це означає, що у великих містах, де інтернет широко поширений, більше людей пробує вести мережеві щоденники, але багатьом це заняття швидко набридає. В той же час в невеликих містах люди заводять блоги більш цілеспрямовано.

Серед жителів міст першої вісімки найактивніше створюють спільноти блогери з Одеси, Львова і Донецька: на 100 активних блогів в цих містах доводиться 6 активних спільнот.

Частка чоловіків і жінок на різних блог-хостингах. Середній український блоггер − дівчина 22 років з Києва, у неї 19 друзів (серед них 9 взаємних), і вона бере участь у 13 спільнотах. Свій щоденник вона веде вже рік і три місяці, на нього підписаний 21 чоловік. Більше трьох чвертей блогерів − люди від 15 до 29 років.

Якщо порахувати середній вік окремо для дівчат і окремо для чоловіків, то дівчина-блогер виявиться на 4 роки молодше чоловіки-блоггера: їй 20, йому 24.

Взагалі, чим старше блогер, тим вище ймовірність, що це чоловік. Серед блогерів до 21 року переважають жінки, 22-23-річних жінок і чоловіків приблизно порівну, а серед блогерів старше 24 років чоловіків уже більше половини.

Кожен будній день українські блогери пишуть близько 20 тисяч постів і близько 60 тисяч коментарів. По вихідних з’являється менше записів: приблизно 14 тисяч постів і близько 37 тисяч коментарів. У середньому український особистий блог оновлюється раз на 22 дні, а якщо враховувати тільки активні блоги − набагато частіше, раз в 3−4 дні.

Серед блогерів виділяються дві групи: ті, які тільки пишуть, і ті, які тільки коментують. Чистих письменників в українській блогосфері − 35%, чистих коментаторів − 13%. Тих, хто пише приблизно порівну постів і коментарів, − 6%. Однак на різних блогохостинг ці частки помітно різняться.

Жінки більш схильні брати участь у співтовариствах, ніж чоловіки: кожна жінка складається в середньому в 14, а кожен чоловік − в 11. Зате чоловіки заводять більше друзів: в середньому 23, а жінки − тільки 15. Чоловічі щоденники привертають більше уваги, ніж жіночі: у чоловічих і жіночих блогів в середньому по 24 і 16 передплатників відповідно.

Українські блогери додають у друзі приблизно однакове число українців і росіян. А ось серед передплатників українських блогів росіян в 1,6 рази більше, ніж українців [12].

Поспостерігавши якийсь час за популярними ЖЖ-ресурсами, я зрозумів, що професійні журналісти відіграють одну з головних ролей у житті російсько-та україномовної блогосфери. Їх блоги − одні з найбільш читаних і коментованих. Це служить ще одним доказом того, що Живий Журнал давно вийшов за рамки цифрового щоденника і відіграють все більш значну роль у житті суспільства.

В блогах журналісти ведуть себе по-різному: одні не виходять з професійного образу, зберігаючи в своїх постах звичний офіціоз, інші тримаються досить розкуто, дозволяючи собі те, що ні за що б не пропустила телевізійна чи друкована цензура, треті і зовсім відверто заграють з користувачами, не гребуючи відкритих полемік, які не завжди проходять на високому культурному рівні. Однак, незалежно від поведінки журналіста-блогера в мережі, пости акул пера читати завжди цікаво, так як професійні журналісти часто знають трохи більше обивателів, і свою ексклюзивну інформацію найчастіше «заливають» якраз в блоги, адже вона не завжди буває доречна в ЗМІ.

У процесі свого моніторингу я виявив, що більшість українських журналістів воліє російський сервіс livejournal.com. Це не стало для мене несподіванкою, так як я і сам вважаю LJ найбільш комфортним і змістовним, особливо на тлі знаходяться лише в стадії розвитку українських блогів. На Livejournal я виявив сторінки відомих політичних оглядачів Вахтанга Кіпіані (<#"670244.files/image001.gif">

-  досвід роботи «третього сектору»: форми самоорганізації громадян для вирішення своїх проблем, механізми взаємодії НКО з владою та бізнесом у соціальній сфері, потенціал громадських організацій у різних сферах соціального життя: ресурсні центри, благодійні акції, добровольча допомогу, консультативна допомога, телефон довіри, довідково-інформаційна система та ін.;

-       проблеми незахищених верств населення: безробітні, мігранти, неповні сім’ї, питання соціального сирітства, ставлення до престарілим громадянам, створення безбар’єрного середовища для людей з обмеженими можливостями, адаптації та соціалізації дітей з обмеженими можливостями;

-       проблеми молоді: алкоголізм, наркоманія, СНІД, криміналізація суспільства і підліткова злочинність, доступності та якості освіти діяльність дитячих установ (школи, сімейні дитячі будинки, пансіонати, сирітські притулки та ін.);

-       екологічна та природоохоронна діяльності: форми і досвід діяльності громадських екологічних організацій, екологічні проблеми регіонів і екологічна експертиза, екологічна освіта та ін.;

-       пропаганда здорового способу життя: популяризація масового спорту і фізкультурного руху, роль спорту у вихованні, "соціальні" хвороби та їх профілактика, фізичне і психічне здоров’я, інформація про нетрадиційні методики лікування: арт-терапія, музична терапія та ін.;

-       теми морального виховання та екології особистості: принципи громадянського суспільства, толерантності, сімейні та моральні цінності, міжетнічні, міжконфесійні проблеми, спонсорська допомога, досвід благодійних фондів, традиції меценатства;

-       соціально-трудові відносини і економічна політика: соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальне страхування, доходи і рівень життя населення, розвиток ринку праці, охорона праці та екологічна безпека.