Часткова еквівалентність у перекладі (на матеріалі роману Дж. Р.Р. Толкієна 'Володар перснів')

Часткова еквівалентність у перекладі (на матеріалі роману Дж. Р.Р. Толкієна 'Володар перснів')

ЧАСТКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ У ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІЄНА «ВОЛОДАР ПЕРСНІВ»)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Еквівалентність як базове поняття теорії перекладу

1.1 Поняття еквівалентності в перекладі та її різновиди

.2 Явище часткової еквівалентності в перекладі

.3 Оцінювання еквівалентності перекладу художнього твору

РОЗДІЛ 2. Аналіз явища часткової еквівалентності у перекладі (на матеріалі роману Дж. Р. Р. Толкієна «Володар перснів»)

.1 Шляхи досягнення функціональної еквівалентності при перекладі

.2 Компенсація як засіб передачі комунікативної та стилістичної рівнозначності різномовних художніх текстів

.3 Особливості перекладу частково еквівалентної авторської лексики в на матеріалі роману Дж. Р. Р. Толкієна «Володар перснів»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та живопису, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, літературний твір інколи стикається із значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. На жаль полілінгвізм зараз є явищем скоріше виключним, ніж розповсюдженим. Тоді на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій [19].

Дослідники в галузі перекладознавства визначають переклад, як процес перетворення тексту мовою оригіналу в текст мовою перекладу. При цьому окремі слова перекладу далеко не завжди повинні відповідати окремим словам оригінального тексту, у той час як зміст, почуття і стиль автора повинні бути передані перекладачем з абсолютною чи ж максимальною точністю. В даний час такий підхід до перекладу є найбільш розповсюдженим: повна тотожність цілого при відсутності подібності між окремими його елементами.

Проблема еквівалентності як явища виникла, ймовірно, ще за часів Давнього Риму, коли Цицерон нотував свої міркування щодо власних перекладів праць давньогрецьких ораторів. Еквівалентності як терміну й поняттю найбільшу увагу приділяли вже у ХХ столітті: тут можна згадати і теорію рівнів еквівалентності, і проблему розрізнення еквівалентності й адекватності. Досить довгий час «якість перекладу» визначалась саме за наявністю (чи відсутністю) еквівалентності між джерельним і цільовим творами, а сам термін містився у центрі наукового підходу, який отримав назву «прескриптивізм». Поняттю еквівалентності у перекладі приділяли свою увагу такі науковці, як Л. Бархударов [4], А. Вітренко [14], Н. Гарбовський [17], О. Каде [25], Л. Латишев [40], Ю. Найда [49], В. Сдобніков [54], А. Федоров [61], А. Швейцер [67] тощо.

Незважаючи на вивченість різних аспектів еквівалентності, недостатньо уваги приділялося саме явищу часткової еквівалентності, що і зумовлює актуальність дослідження.

Мета роботи - проаналізувати причини і шляхи досягнення часткової еквівалентності у перекладі.

Відповідно до мети визначаємо такі завдання:

·Розглянути поняття перекладацької еквівалентності та її різновиди.

·Виявити специфіку явища часткової еквівалентності в перекладі.

·Визначити критерії еквівалентності перекладу художнього твору.

·Проаналізувати шляхи перекладу частково еквівалентної авторської лексики в романі Дж. Толкієна «Володар перснів»

Обєктом дослідження є еквівалентність як базове поняття перекладознавства.

Предмет дослідження - особливості перекладу частково еквівалентної авторської лексики.

Матеріалом дослідження слугував роман-трилогія відомого англійського письменника Дж. Толкієна «Володар перснів» («The Lord of the Rings») та його український переклад у виконанні А. Немірової.

Вибір науково-дослідницьких методів був зумовлений методологічними засадами написання роботи та специфікою предмету дослідження. Застосовано описовий метод, метод суцільної вибірки, метод зіставного аналізу, методи порівняння та систематизації, які у всій своїй сукупності стали важливим механізмом для досягнення поставленої мети.

Теоретична новизна дослідження полягає в систематизації уявлень стосовно поняття еквівалентності і зокрема явища часткової еквівалентності та особливостей її відтворення у перекладі.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики, Херсонського державного університету. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Часткова еквівалентність у перекладі», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013).

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ЯК БАЗОВЕ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

.1 Поняття еквівалентності в перекладі та її різновиди

Дослідження концепції комунікативної еквівалентності в художньому перекладі займає центральне місце в сучасній транслятології. Проте, на думку З. Сушко, до сьогодні обсяг та зміст поняття «еквівалентність» до кінця не вивчено [59, с. 268]. Його часто змішують з поняттям «адекватність» або «тотожність» та вживають синонімічно (І. Ревзін, В. Розенцвейг). Проте ці поняття не є рівнозначними.

У роботах А. Федорова при розгляді відношень між текстом оригіналу та перекладу протиставляються два поняття - «формалізм» та «адекватність», при чому під адекватністю розуміється «повноцінність», а за сутністю - еквівалентність [61, c. 38]. Однак у поняття «еквівалентність» часто вкладають різний зміст, тому в теорії перекладу воно розглядається з різних точок зору, наприклад, як 1) збереження інваріантності на рівні змісту (О. Каде [25]) ; 2) рівноцінність дії на адресатів вихідного і перекладеного текстів (Ю. Найда [49]); 3) збереження структурно-семантичної схожості тексту перекладу й оригіналу та виконання всіх умов інваріантності (І. Альбрехт [70]); 4) повноцінний переклад, за якого інтерпретації відображають увесь зміст оригінального тексту та досягається ідентична дія на адресата [61]; 5) «оптимальний» варіант перекладу, за якого має бути враховано багато «взаємосуперечливих» умов (Л. Латишев [41]).

Незважаючи на таке розмаїття підходів щодо вивчення поняття «еквівалентність», дотримуємося погляду Л. Латишева, що «еквівалентність» - це повноцінна передача денотативного змісту оригіналу з дотриманням мовних і узуальних норм цільової мови, зі збереженням структурно-семантичних особливостей тексту оригіналу та з урахуванням регулятивного впливу на адресата» [41, с. 66]. Проте у своїх роботах дослідник уникає вживання терміна «еквівалентність», надаючи перевагу слову «оптимальність», «адекватність», «адекватна міра трансформації» [41, с. 66]. Еквівалентність тексту оригіналу і перекладу Л. Латишев визначає як «оптимальне перекладацьке рішення», де «оптимальне» означає «найкраще з можливого» [41, с. 66]. Науковець стверджує, що оптимальний варіант перекладу досягається шляхом «максимально точного відтворення змісту тексту оригіналу» і «шляхом адаптації відтворюваного змісту та мовного оформлення перекладного тексту до нових умов сприйняття повідомлення: до іншої мовної системи і мовної норми, іншому узусу та преінформаційному запасу адресатів перекладу» [41, с. 228].

Як бачимо, Л. Латишев намагається послідовно протиставити поняття «еквівалентність» і «адекватність» та розмежовує їх із погляду категорій процесуальності та результативності. Згідно з його теорією, еквівалентність - це «оптимальне перекладацьке рішення», отже, результат перекладацького процесу. Адекватність, на думку вченого, - це шлях до оптимального перекладу, спосіб знайти оптимальне перекладацьке рішення, а відтак це процес перекладу, в результаті якого може виникнути еквівалентний переклад. Таким чином, для створення еквівалентного перекладу інтерпретатор добирає адекватний спосіб трансляції, залишаючи за собою вибір засобів у кожному конкретному випадку.

У сучасному перекладознавстві немає описаного алгоритму пошуку оптимального перекладацького рішення, тому перекладач, на думку Л. Латишева, може полегшити свої «муки перекладацькі», якщо буде керуватися при цьому двома наступними критеріями «адекватного перекладу» - рівнозначністю регулятивного впливу текстів оригіналу та перекладу та їхньою семантико-структурною подібністю.

Варто відзначити, що Л. Латишев також не завжди точний у термінології. Так, при встановленні критеріїв, якими керується перекладач у своїй діяльності, вчений називає переклад то адекватним, підкреслюючи таким чином спосіб перекладу, процес перекладу, то повноцінним [41, с. 25-27]. У цьому вузькому контексті повноцінність можна, безперечно, трактувати як синонім до слова «адекватність», однак у більш широкому контексті - на фоні історичного розвитку поняття - термін повноцінність перекладу» може бути сприйнятим і як результат перекладу, тобто як еквівалентність.

З. Сушко стверджує, що прояснити поняття еквівалентності та відмежувати його від адекватності допомагає введення поняття інваріантності. Через неоднаковість мовних структур перекладач не може перекласти абсолютно всі структурно-семантичні особливості оригіналу та досягти аналогічного регулятивного впливу на адресата. Тому для досягнення максимальної еквівалентності він повинен знайти в оригіналі головні елементи, без яких неможливо обійтися, та другорядні, які можна безболісно опустити [59, с. 269].

На думку Л. Бархударова, при заміні тексту оригіналу текстом перекладу повинен «зберігатися якийсь певний інваріант; ступінь збереження цього інваріанту й визначає собою міру еквівалентності перекладу тексту оригіналу» [4, с. 9]. Цю думку підтримує й Л. Латишев: «Інваріант - це те, що залишається незмінним у вираженні при його перетворенні» [41, с. 66]. Звідси витікає, що текст перекладу ніколи не може бути абсолютно ідентичним канонічному тексту оригіналу, проте перекладач має завжди прагнути до більш повної еквівалентності. Таким чином, перекладач повинен визначити «черговість» передачі змісту, тобто встановити, які елементи «користуються перевагою при передачі у процесі перекладу, а якими можна «жертвувати», щоб втрати при перекладі були мінімальними» [4, с. 24].

Рангова ієрархія елементів змісту за ступенем їх функціональної завантаженості, тобто за ступенем участі їх у створенні комунікативного ефекту (Л. Латишев, Й. Альбрехт) складається із чотирьох типів: інваріантні, інваріантно-варіабельні, варіабельні та пусті. До інваріантних елементів змісту зараховуємо ті, пропуски чи заміна яких приводить до його викривлення. Таким чином, повної еквівалентності або всіх її типів в одному перекладі досягнути неможливо, її слід розглядати як нормативну вимогу, а не «інваріантність усіх факторів» [70, с. 27]. На думку Й. Альбрехта правильне їх визначення може привести до досягнення абсолютної еквівалентності, але при цьому саме перекладач вирішує, які з цих факторів мають бути «інваріантними», а якими можна «пожертвувати».

До них може бути віднесено елементи змістової, стилістичної, семантичної, функціонально-комунікативної, інформаційної реакції адресата на переклад тощо. Однак при цьому варто відзначити, що перекладачеві не відводиться головна роль у визначенні факторів інваріантності. Вирішальну роль тут відіграють, по-перше, тип тексту, по-друге, мета перекладу та, по-третє, характер адресата.

У розробленій Й. Альбрехтом схемі взаємовідношення еквівалентності, адекватності та інваріантності еквівалентність - це відношення між текстом оригіналу та вимогами до інваріантності в тексті перекладу, які формуються перекладачем на основі перелічених факторів інваріантності. Якщо в перекладі витримані не всі риси інваріанту і переклад зроблено з певною метою та розраховано на конкретного адресата, такий переклад є лише адекватним. Якщо ж у перекладі реалізовано всі вимоги інваріанту і збережено структурно-семантичну схожість текстів оригіналу і перекладу, такий переклад можна вважати еквівалентним [70, с. 29].

На думку В. Комісарова, інколи для успішної реалізації мети міжмовної комунікації досягнення максимальної еквівалентності виявляється необовязковим, а часом навіть небажаним. Цим, на його погляд, і пояснюється поява оціночного терміна «адекватність перекладу», який означає «відповідність перекладу вимогам та умовам конкретного акту міжмовної комунікації» [34, с. 113]. Варто зазначити, що В. Комісаров має на увазі лише денотативну еквівалентність, вважаючи, що передача інших її типів при перекладі нехудожніх текстів особливого значення не має.

Отже, оціночний характер «еквівалентності» робить зайвим використання терміну «адекватність». Разом із тим для оцінки ступеня еквівалентності цілком прийнятний термін «тотожний переклад», бо його метою не є «повнозначна передача змісту та досягнення рівноцінних комунікаційних реакцій» [34, с. 115].

Дослідження понять еквівалентності та адекватності дозволяє З. Сушко стверджувати, що сьогодні в теорії перекладу право на існування мають обидва терміни, однак у відношенні до них окреслились декілька підходів.

Перший підхід розглядає еквівалентність як категорію ретроспективну, критичну, статичну, орієнтовану на перекладацький результат. Адекватність (тотожність) розуміється як категорія перспективна, динамічна, орієнтована на перекладацький процес [59, с. 270].

Аналізуючи категорію еквівалентності, В. Комісаров справедливо відзначав, що «зіставлення перекладів із їхніми оригіналами демонструє існування декількох типів еквівалентності, в кожному з яких вміщуються різні частини змісту вихідного тексту. Вивчення рівнів еквівалентності дозволяє визначити міру близькості до оригіналу перекладача, що досягається в кожному конкретному випадку» [34, с. 134].

Розглядаючи категорію еквівалентності як головну в теорії перекладу, звернемося до змісту поняття, щоб зясувати, як співвідноситься воно з близькими до нього поняттями адекватності, тотожності, правильності.

Так, М. Гарбовський визначає еквівалент як «рівноцінне, рівнозначне, рівносильне іншому поняття, що повністю замінює його» [17, с. 265]. Варто звернути увагу на те, що існує деяка суперечливість у визначенні цього поняття. В першій його частині говориться про те, що порівнювані обєкти рівні за цінністю, значенням, силою. Інакше кажучи, вони однакові, тобто абсолютно схожі. У другій частині, проте, стверджується, що еквівалентним є те, що повністю замінює будь-що в певному відношенні. Отже, суперечності у визначенні поняття переконливо демонструють відносність терміна еквівалентність, що має принципове значення для теорії перекладу: еквівалентність передбачає взаємозамінність порівнюваних обєктів, проте не абсолютну, а можливу лише в якомусь певному відношенні.

Розуміння відносності еквівалентності в теорії перекладу, з одного боку, важливе для відмежування можливого від неможливого, і це допомагає позитивно вирішити питання перекладності. Якщо розглядати еквівалентність як основну властивість тексту перекладу в його відношенні до тексту оригіналу, то саме неабсолютний характер цього відношення дозволяє уникнути максималізму в оцінці можливостей перекладу.

З іншого боку, відносність, закладена в самому понятті еквівалентності, порушує складне питання про те, як саме текст перекладу виявляється рівнозначним, рівноцінним, рівносильним тексту оригіналу. Зазначимо при цьому, що не оцінюємо істинність оригінального тексту в його відношенні до обєктивної дійсності: будь-який текст є засобом вираження та репрезентації певного погляду на оточуючу дійсність.

Спроба створити типологію еквівалентності, знайти ті сходинки, що ведуть від мінімально можливої до максимальної еквівалентності приводить до необхідності вивчення рівнів еквівалентності. Поняття багатоступеневого перекладацького еквівалента набуває достатньо чітких контурів у теорії Г. Єгера, в якій простежується «ієрархія відношень мовних знаків» [20, с. 137], вибудуваних у наступних чотирьох рівнях: 1) прагматичному, 2) семантичному (денотативному); 3) семантичному 2 (сигніфікативному), 4) синтаксичному. Повна еквівалентність, чи власне еквівалентність, між текстом оригіналу і текстом перекладу досягається тоді, коли на всіх чотирьох рівнях значення вихідного тексту інваріантні значенням перекладного.

Ця концепція, підтримана А. Швейцером, спирається на ідею про те, що «прагматичний рівень займає найвище місце в ієрархії рівнів еквівалентності. У цій ієрархії існує така закономірність: кожний рівень еквівалентності передбачає наявність еквівалентності на всіх вищих рівнях» [66, с. 85]. Прагматичний рівень еквівалентності, піднесений до рангу домінуючого, складає те необхідне комунікативне ядро, без якого еквівалентності не може бути досягнуто. На думку дослідника, «прагматичний рівень, що охоплює такі життєво важливі для комунікації фактори, як комунікативна інтенція, комунікативний ефект, установка на адресата, керує іншими рівнями. Прагматична еквівалентність є невідємною частиною еквівалентності взагалі та нашаровується на всі інші рівні та види еквівалентності» [66, с. 86-87]. У побудованій А. Швейцером моделі еквівалентності виявляються ті ж самі три рівні, що й у моделі, запропонованій Г. Єгером: прагматичний, семантичний, синтаксичний.

М. Гарбовський вибудовує більш розгорнуту модель, яка передбачає пять ієрархічних взаємоповязаних рівнів: 1) рівень мети комунікації; 2) рівень опису ситуації; 3) рівень засобу опису ситуації; 4) рівень структури висловлювання; 5) рівень лексико-семантичної відповідності. Як бачимо, у цій моделі змінено ієрархію двох рівнів: рівень опису ситуації підпорядковує собі рівень засобу опису ситуації. Крім того, рівень лексико-семантичної відповідності логічно завершує ієрархію рівнів еквівалентності [17, с. 261].

Американський теоретик перекладу Ю. Найда виділив два типи еквівалентності: формальну і динамічну. В основі його уявлення про необхідність розрізняти ці два види еквівалентності лежить переконання в тому, що абсолютно точний переклад неможливий. Однак дуже близьким до оригіналу може бути вплив перекладу на адресата, хоча тотожності в деталях не буде. «Дотримуючись формальної еквівалентності, - пише дослідник, - увага концентрується на самому повідомленні, як на його формі, так і на змістові. При такому перекладі необхідно перекладати поезію поезією, речення - реченням, поняття - поняттям» [75, с. 117]. Такий тип перекладу Ю. Найда називає перекладом-глосою (gloss translating), який передбачає «врощування» одержувача інформації в культуру іншого народу, для якого створено оригінальний текст.

Якщо ж перекладач ставить собі за мету досягти динамічної еквівалентності перекладного тексту оригінальному, він не стільки прагне досягти збігу повідомлення мовою перекладу з повідомленням мовою оригіналу, скільки створити динамічний звязок між повідомленням та адресатом мовою перекладу, приблизно такий самий, «як звязок, існуючий між повідомленням та одержувачем мовою оригіналу» [75, с. 119]. Реципієнт не переноситься в іншу культуру, йому пропонується «модус поведінки, релевантний контекстові його власної культури» [75, с. 119]. Американський дослідник докладно обґрунтував принципи орієнтації перекладу на формальну та динамічну еквівалентність.

Е. Честерман зазначив, що «теорія перекладу по-різному розглядає еквівалентність, залежно від дозволеної міри відмінності між похідним явищем і оригіналом; контрастивний аналіз розглядає еквівалентність строгіше, так що відношення між різними явищами вважають або конвергентими, або дивергентними, вони або подібні, або відмінні» [71, c. 15].

М. Гелідей зауважив, що еквівалентність можлива, головним чином, на рівні речення: «Візьмімо два тексти різними мовами, один із яких - переклад іншого, на якому рівні (серед граматичних елементів) ми будемо готові впізнати еквівалентність? Загалом це буде на рівні речення, яке є контекстуальною одиницею мови; саме речення діє у ситуаціях. Еквівалентність одиниць та елементів губиться, як тільки ми переходимо нижче за рівень речення; і чим нижче ми пересуваємось по рівневій шкалі, тим менше залишається для еквівалентності. Як тільки ми досягаємо найменшого елемента - морфеми - більшість залишків еквівалентності зникає. Чим ближче ми наближаємось до речення, тим більшою стає імовірність еквівалентності; тож можна стверджувати, що основною одиницею перекладу є речення» [72, c. 162].

Саме визначення еквівалентності становить проблему. Є багато варіантів визначення еквівалентності, проте жоден із них не можна вважати універсальним. Наприклад, y «Словнику лінгвістичних термінів», укладеному О. Ахмановою, термін еквівалентність окремої статті не має, а еквівалент розглядається як одиниця мови, що має таку ж функцію, що й інша одиниця мови, або може виконувати ту ж функцію, що й інша одиниця мови [80, c. 522]. В енциклопедії перекладознавства за редакцією М. Бейкер подано визначення еквівалентності вже з погляду теорії перекладу: «прихильники теорій, що ґрунтуються на еквівалентності, зазвичай визначають еквівалентність як відношення між текстом-джерелом і цільовим текстом, яке вважається найперше перекладом тексту-джерела» [82, c. 77]. На жаль, таке визначення досить-таки абстрактне і не передбачає єдиного трактування.

Ю. Жлуктенко вважає, що умову, за якої аналізовані обєкти повністю збігаються з моделлю, можна вважати станом їхньої еквівалентності [23, c. 6].

Щось подібне висловив також Т. Кшешовскі, який дотримується думки, що «тільки еквівалентні системи, конструкції і правила можна порівняти» [74, c. 6]. Проте він по-іншому розуміє саме поняття еквівалентності, оскільки в одній із своїх праць автор зазначив, що якщо мови структурно ідентичні, то їх не можна порівнювати, тому що не буде нічого відмінного, що б можна було розглядати [73, c. 4]. У тій же книжці «Порівняння мов» він написав, що «гіпотеза стосовно ідентичності семантичних репрезентацій еквівалентних речень приводить до семантичного парадоксу, який ґрунтується на тому, що те, що ідентичне, не може порівнюватися, а те, що різне - не порівнюване» [73, c. 7].

Цікаво, що у своїй статті «Контрастивна лінгвістика. Проблеми і перспективи» Ю. Жлуктенко і В. Бублик подали інше визначення еквівалентності: «еквівалентність - це адекватність змісту двох структур із можливими відхиленнями у самих структурах» [22, c. 9].

Ю. Жлуктенко, пишучи про еквівалентність у контрастивному аналізі, згадує перекладознавців, зокрема В. Комісарова. Дослідник також вважає, що еквівалентність, визначена на основі перекладу, є критерієм порівнюваності, а тому переклад одне із основних понять порівнюваності та важливе поняття синхронно-порівняльної лінгвістики. Подібні думки висловив також М. Гелідей, який зауважив, що коли ми беремось за порівняльний опис двох мов, ми маємо у своєму розпорядженні два види свідчень. Перший - це перекладна еквівалентність; другий - формальне порівняння. Перекладні еквіваленти повязані з категорією граматичної одиниці і дають підстави сказати, що кожна окрема одиниця чи категорія в ВМ - нормальний (тобто найімовірніший) еквівалент одиниці чи категорії в ПМ; це означає, чи, принаймні, дає змогу припустити, що дві одиниці чи категорії - порівнювальні. Можливість перекладної еквівалентності, звичайно, є передумовою порівняння: якщо дві одиниці ніколи не перекладають одна одну, то немає змісту їх порівнювати [72, c. 165].

Багато науковців вважають, що треба враховувати семантичний чинник. Загалом існує популярна думка, що найкращою основою для порівняння різних мов є значення. Такий підхід підтримує Д. Престон: «Хоча граматики, засновані на семантиці, зовсім не однакові, усі вони передбачають, що глибинніші (а отже, ближчі до універсальних) категорії синтаксичної «класифікації» можна виявити, розглядаючи в передусім семантичні поняття» [76, c. 74].

У статті «Контрастивна лінгвістика. Проблеми і перспективи» автори говорять про формальну та функціональну еквівалентність [22]. Вочевидь, такий поділ видався Ю. Жлуктенку недостатньо вичерпним, оскільки вже у статті про критерії еквівалентності він згадував інші типи еквівалентності.

Він виділив чотири основні типи еквівалентності:

·референтну еквівалентність;

·концептна еквівалентність (оскільки випадків збігу понять / концептів мало, то цей тип еквівалентності доволі обмежений);

·ситуативна еквівалентність [23].

Т. Кшешовскі розробив власну класифікацію еквівалентності. Він розрізняє сім типів еквівалентності:

·статистична еквівалентність (між двома обраними одиницями, які мають максимальну подібність з погляду частоти використання);

·перекладна еквівалентність (цей тип еквівалентності охоплює усі типи перекладу);

·системна еквівалентність (може існувати між порівнюваними парадигмами);

·семантико-синтаксична еквівалентність (еквівалентність між конструкціями, які мають однакову глибинну структуру);

·еквівалентність правил (подібність правил формування висловлювань тощо);

·предметна (substantive) (на основі позамовної дійсності);

·прагматична еквівалентність (яка зумовляє подібну когнітивну реакцію) [73].

О. Пилипчук вважає, що обидві класифікації, незважаючи на те, що вони були створені для цілей контрастивного аналізу, мають спільні риси з перекладознавством і типами еквівалентності, які запропонували різні перекладознавці [50, с. 369].

У світлі теорії комунікації проблема адекватності та еквівалентності набуває нових характеристик. Російські науковці В. Сдобніков і О. Петрова, наприклад, висловлюють такий погляд: «Функціонально-комунікативна адекватність перекладу передбачає максимально можливе відтворення домінантності функцій тексту, яка формується на комунікативній інтенції адресанта повідомлення та спрямована на досягнення певного комунікативного ефекту з боку одержувача тексту перекладу» [54, c. 202]. Натомість під еквівалентністю науковці розуміють максимально можливу мовну близькість текстів оригіналу та перекладу. Отож, адекватність, стосується художньої точності перекладу, а еквівалентність - мовної точності.

Ю. Жлуктенко наголошував, що важливо розрізняти парадигматичну та синтагматичну еквівалентність. Парадигматичний аспект зазвичай стосується співвідношення між різними одиницями в межах того самого класу [23]. Науковець застерігає: важливо памятати, що еквівалентність може бути повною чи частковою і той мінімум, за якого одиниці можна вважати частково еквівалентними ще не визначено [23].

Як стверджує З. Сушко, у випадку формально еквівалентного перекладу автор в основному орієнтується на мову оригіналу, на форму та зміст першоджерела. При цьому робляться спроби повного відтворення граматичних форм, послідовності у виборі значень у межах вихідного контексту. Такі переклади не завжди зрозумілі звичайному читачеві, потребують приміток і коментарів, однак, безумовно, мають право на існування [59, с. 275].

Переклад, орієнтований на динамічну еквівалентність, Ю. Найда вважає «найближчим природним еквівалентом вихідного повідомлення» [75, с. 129]. Розшифровуючи цю дефініцію, він уточнює, що «термін «еквівалент» орієнтовано на вихідне повідомлення, термін «природний» - на повідомлення мовою перекладу, а визначення «найближчий» поєднує обидві орієнтації в максимальному наближенні» [75, с. 129]. Розглядаючи категорію «природності» перекладу, Ю. Найда говорить про три аспекти, що її визначають: дотримання норм мови перекладу та культури-реципієнта загалом; відповідність контекстуальна та сприймальна. Дослідник визнає, що формальна та динамічна еквівалентність є певними полюсами, між якими розташовується безліч проміжних типів еквівалентності.

Природність викладу мовою перекладу повязана, на думку Найди, головним чином із проблемою взаємної сполучуваності слів на декількох рівнях, найважливішим із яких є класи слів, граматичні категорії, семантичні класи, типи дискурсу та культурні контексти. Природність контекстуальна торкається таких аспектів мовлення, як інтонація та ритм, а також стилістична доречність повідомлення в рамках контексту. Третій аспект природності формулюється як ступінь відповідності перекладного повідомлення і спроможності одержувача його зрозуміти. «Щодо цієї відповідності, - пише Ю. Найда, - можна виходити із рівня досвіду та спроможності аудиторії до декодування, якщо, звісно, досліджувати рівні істинно динамічної еквівалентності» [75, с. 134]. Говорячи про цей аспект природності, дослідник робить важливе для теорії перекладу застереження, яке стосується того, що не завжди можна з цілковитою впевненістю передбачити, як саме реципієнт відреагує на отриману інформацію.

Ставлячи за мету викликати у читача певну реакцію, за словами З. Сушко, перекладач виходить із власного розуміння цієї мети, розуміння, що формується в нього як продукт певної культури, конкретної історичної епохи. Отже, відкритим залишається питання щодо здатності перекладача правильно зрозуміти перлокутивні стратегії, закладені автором оригінального тексту, зверненого до певного кола читачів, тому з усією очевидністю спостерігаємо зміщення акцентів від одного полюса до іншого (від динамічної до формальної еквівалентності) [59, с. 276].

Адаптація тексту перекладу, що ґрунтується на принципах динамічної еквівалентності, знімає невизначеність та зберігає для одержувача звичний для нього культурний контекст. Текст перекладу набуває при цьому природності та органічно сприймається реципієнтом. Окрім того, зазначає О. Пилипчук, динамічна еквівалентність, що передбачає високий ступінь адаптації перекладного тексту до культури того, хто сприймає, орієнтована на читача середнього рівня, який, не завжди здатний зрозуміти текст, що прийшов з іншої культури. Рівень цієї адаптації залежить насамперед від спроможності перекладача розкрити подібність/однаковість розуміння інформації, що міститься в оригінальному тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але й на почуття реципієнта, і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно внесена у підтекст [50, с. 372].

Як бачимо, уявлення про еквівалентний компаратив художнього перекладу постійно змінюється; одвічна дискусія про переваги вільного чи буквального перекладу є не чим іншим, як спробою встановити відповідний тип еквівалентності. Двополюсна модель еквівалентності, між крайніми точками якої (формальна та динамічна еквівалентність), розміщуються численні проміжні рівні еквівалентності, відбиває сутність наукових суперечок сьогодення. У відомій тріаді автор - перекладач - читач, що відображає звязок між основними учасниками процесу перекладу як акту міжмовної комунікації, перекладач є певним мобільним елементом, який прагне наблизитися або до автора оригіналу, або до свого читача. Таке наближення виявляє подвійний смисл із властивими йому формальними категоріями, що можуть розглядатися у просторових, часових або аксіологічних умовах. У звязку з цим виникає потреба пошуку нових інтелектуальних концептів, серед яких надається перевага категорії «метатекст» як інтегральному способу конструювання і пізнання іншомовної культури.

.2 Явище часткової еквівалентності в перекладі

Аналіз наукової літератури з теми свідчить про широкий інтерес науковців до питання існування явища часткової еквівалентності. «Еквівалентний переклад може бути точним, а точний переклад частково еквівалентним», - пише, наприклад, В. Комісаров [34, с. 148]. Про часткову еквівалентність говорить і А. Швейцер [67, с. 95]. Інакше кажучи, поняття «часткова еквівалентність» і відповідний термін, здавалося б, мають право на існування. Однак, на думку А. Вітренко, справжній зміст цього питання інший: «чи допустимий частково еквівалентний текст перекладу, чи може він бути визнаний метою перекладу як процесу і якщо так, то в яких випадках?» У цьому звязку при більш пильному розгляді проблема еквівалентності перекладу взагалі, і «часткової еквівалентності» зокрема, виявляється складною, багаторівневою.

Дослідниця стверджує, що з одного боку, це повязано з численними вадами та недоліками термінології сучасного перекладознавства, яка поки ще не склалася у непорушну терміносистему [12, с. 5]. При описі підходів до оцінки якості перекладу спостерігається термінологічний різнобій як в типології перекладів, так і у визначенні якісної відповідності вихідного тексту і оригіналу.

Безсумнівно, велике значення для типології перекладу має критерій, покладений в основу тієї чи іншої класифікації. Так, цілий ряд авторів поділяє поняття «переклад» на навчальний і професійний. Перший, за словами В. Алімова, «повязаний з розшифровкою іншомовного тексту з метою його розуміння», другий, що вимагає, «спеціальної підготовки, навичок і вмінь», є «особливою мовною діяльністю, спрямованою на відтворення першотвору іншою мовою» [2, с. 16]. А. Вітренко стверджує, що таке протиставлення навряд чи можна визнати вдалим. По-перше, під «навчальним перекладом» маються на увазі вправи з порівняльної граматики і т.п. Але і вони, подібно перекладу як професійної діяльності, вимагають «підготовки, навичок і вмінь». По-друге, навчальним, тобто таким, що виконується з дидактичними цілями в процесі підготовки професійних перекладачів, може бути і переклад, віднесений до другої категорії [14, с. 47].

Залежно від міри інформаційної впорядкованості тексту перекладу, переклад підрозділяють на повний і скорочений. Повний, в свою чергу, на думку, Т. Казакової, підрозділяється на буквальний (послівний), семантичний і комунікативний. Буквальний (послівний) переклад, на її погляд, «зазвичай має виключно наукову область розповсюдження» [27, с. 13]. Семантичний переклад «використовується для академічних видань, призначених для вузького кола фахівців, або для документів, існуючих в одиничних екземплярах так званого автентичного перекладу», а також для перекладу технічних інструкцій, більшості наукових публікацій, юридичних документів. Комунікативний переклад, за її класифікації, «призводить до переказу тексту з адекватним вихідним впливом на одержувача». Лише при цьому способі перекладу мовний склад вихідного тексту не є головним обєктом і не допускаються ані скорочення, ані спрощення вихідного матеріалу, але враховується прагматика одержувача. До цього способу перекладу Т. Казакова відносить і переклад поезії [27, с. 16].

Існують й інші класифікації перекладу. Так, В. Алімов ділить переклад на буквальний (політерний на рівні морфем і «послівний» на рівні лексики), що є результатом інтерференції вихідної мови і призводить до спотворення сенсу, описовий (при перекладі нових та незрозумілих слів), який допомагає перекладачеві, і вільний, при якому через погане розуміння оригіналу перекладач «відходить» від тексту оригіналу, роблячи переклад неадекватним [2, с. 23].

А. Вітренко вважає, що підходи до оцінки якості таких видів і різновидів перекладу та застосовані при цьому критерії будуть неоднакові [14, c. 48].

Як зазначає А. Крюков, у давнину розрізняли вірний, тобто буквальний, переклад, який полягав у дослівній передачі оригіналу, і вільний (передача за змістом) переклади. Для ХVIII ст. був характерний «поліпшуючий» або «виправний», переклад, сутністю якого було пристосування першотвору до вимог і норм класицизму [39, c. 9]. З ХІХ ст. термін «правильний переклад», на додачу до попереднього, став широко вживатися в значенні «правильний». У ХХ ст. для характеристики перекладу стали вживатися словосполучення «буквально точний (дослівний)» та «дослівно точний», а термін «правильний переклад» було витіснено терміном «адекватний переклад», який спочатку використовувався у значенні «правильний, хороший, якісний». Так, Г. Гачечіладзе пише: «Художній переклад коливається між двома крайніми принципами: дослівно точний, але художньо неповноцінний переклад і художньо повноцінний, але далекий від оригіналу, вільний переклад» [16, c. 81]. Переклад, «адекватний» у художньому відношенні, може і не бути адекватним щодо мовного, в його окремих елементах» [16, c. 87-88]. У міру розвитку теорії перекладу зявилися нові визначення адекватного перекладу. Частина з них мала певні недоліки, як, наприклад, визначення Р. Міньяра-Белоручева: «Адекватний переклад - відтворення єдності змісту і форми оригіналу засобами іншої мови. Адекватний переклад є метою художнього перекладу» [46, c. 221]. А. Вітренко зазначає, що фігуруючи в масових виданнях, такі визначення створювали плутанину в поняттях і термінології. В останній виникла небажана полісемія, що відображала загальну невизначеність поняття [14, c. 50].

А. Федоров уживав термін «адекватний» у значенні «повноцінний, семантико-стилістично еквівалентний» [61, c. 127]. І. Ревзін і В. Розенцвейг вважали, що поняття «буквальний», «адекватний» і «вільний» переклад позначають, з одного боку, «явища мовні (відповідність або невідповідність того чи іншого елемента МП елементу ВМ), з іншого - явища художньо-естетичні». При побудові наукової теорії, що ставить собі за мету конструктивний опис процесу, вони повинні бути замінені більш точними [52, c. 121]. А. Вітренко зазначає, що термін «еквівалентний» спочатку вживався тільки як синонім терміну «адекватний». Потім «адекватний» став вживатися як термін, що має широке значення (= хороший), а «еквівалентний» - виражає смислову спільність оригіналу і перекладу [14, c. 52]. Вичерпний науковий опис відмінності понять, що позначаються цими термінами, дав А. Швейцер: «Якщо еквівалентність відповідає на питання про те, чи відповідає кінцевий текст вихідному, то адекватність відповідає на питання про те, чи відповідає переклад як процес даним комунікативним умовам» [67, c. 95]. «Адекватний» означає «оптимальний в даних комунікативних умовах». «Переклад може бути адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний вихідному лише на одному з семіотичних рівнів або в одному з функціональних вимірів», - додає науковець [67, c. 96]. Тим не менш, на думку Ю. Ваннікова, терміни «адекватний» і «еквівалентний» продовжують, як і раніше, вживатися в усіх згаданих вище значеннях, у тому числі і як синоніми, не лише в перекладацькому побуті, але і в науковій літературі [9].

У своєму крайньому вираженні понятійна і термінологічна невпорядкованість у теорії перекладу призводить до категоричних тверджень типу «адекватність (повнота і вірність передачі) не може бути обовязковою ознакою перекладу» [47, с. 21] або «процес розуміння цілого не є обовязковою умовою письмового перекладу» [26, с. 6]. До того ж у своїх працях теоретики перекладу іноді - свідомо чи мимоволі - підкреслюють умовність викладання ними поглядів, концепцій, понять. Так, Н. Гарбовський у своїй ґрунтовній монографії «Теорія перекладу», говорячи про те, що еквівалентність та адекватність є головними категоріями теорії перекладу, разом з тим пише: «Кожен перекладач-практик, освоївши теоретичні основи перекладу, виробляє власну концепцію еквівалентності, якою він керується у своїй творчій діяльності, приймаючи рішення в силу своєї загальнокультурної і мовної компетенції» [17, с. 316].

Основна проблема, з якою зіштовхується перекладач при передачі референціальних значень, що виражаються у вихідному тексті, - це розбіжність кола значень, властивих одиницям ВМ і МП. Не існує двох різних мов, у яких смислові одиниці - морфеми, слова, стійкі словосполучення - збігалися б повністю у всьому обсязі своїх референціальних значень. Хоча самі значення («поняття») в більшості випадків збігаються, але їх способи вираження - групування, членування, і об'єднання, сполучення в межах однієї формальної одиниці (або декількох одиниць), як правило, в різних мовах розходяться доволі відчутно. Це особливо яскраво можна продемонструвати на матеріалі словникового складу двох різних мов. Хоча носіями референціального значення є не тільки слова, все ж зручно брати саме слово за одиницю зіставлення при порівнянні семантичних одиниць різних мов. Однак треба мати на увазі, що відзначенні типи розбіжностей між семантичними системами різних мов не обмежуються словами, а характерні для інших мовних одиниць (наприклад, для граматичних морфем) [66, с. 73].

В цілому всі типи семантичних відповідностей між лексичними одиницями двох мов можна звести до трьох основних: 1) повна відповідність; 2) часткова відповідність; 3) відсутність відповідності [66, с. 75]. Випадки повної відповідності лексичних одиниць різних мов у всьому обсязі їх референціального значення відносно рідкі. Як правило, це слова однозначні, тобто які мають в обох мовах тільки одне значення; кількість їх, як відомо, в порівнянні із загальною масою слів у лексиконі мови відносно невелика. Сюди відносять слова, що належать переважно до наступних лексичних груп:

) Імена власні та географічні назви, що входять у словниковий запас обох мов, наприклад Paris-Париж; Hamilton-Гамільтон; Italy - Італія.

) Наукові та технічні терміни: vegetation - вегетація, oxygen - кисень, injector - оприскувач, electric conductivity - електропровідність.

) Деякі інші групи слів, близькі за семантикою до двох зазначених вище, як наприклад, назви місяців і днів тижнів, а також числівники [61, с. 175].

Не варто думати, що всі слова, які належать до вищевказаних груп, відносяться до числа повних відповідників. Нерідко є випадки, коли однозначності відповідностей в межах даних семантичних розрядів слів не спостерігається [53, с. 58].

Найбільш поширеним випадком при зіставленні лексичних одиниць двох мов є часткова відповідність, при якій одному слову в ВМ відповідає не один, а кілька семантичних еквівалентів в МП. Переважна більшість слів будь-якої мови характеризується багатозначністю, причому система значень слова в одній мові, як правило, не співпадає повністю з системою значень слів у іншій мові. При цьому можуть спостерігатися різні випадки. Так, іноді коло значень слова в ВМ виявляється ширшим, ніж у відповідного слова в МП (або навпаки), тобто слово в ВМ (або в МП) має всі ті ж значення, що й у слова в ВМ (відповідно, МП), але, крім того, у нього є і значення, які в іншій мові передаються іншими словами. Так, українське характер, як і англійське character має значення: 1) сукупність психічних особливостей людини; 2) тверда воля, завзятість у досягненні мети (Він людина без характеру - He has no character); 3) властивість, якість , своєрідність чого небудь. У англійського character, крім того, є значення, що відсутні в лексемі характер, і передаються в українській мові іншими словами, а саме: 4) репутація; 5) письмова рекомендація, характеристика; 6) відмінна риса, ознака, якість; 7) фігура, особистість (часто дивна, оригінальна); 8) літературний образ, герой, дійова особа в п'єсі; 9) друкований знак, буква, символ (наприклад, Chinese character - китайські ієрогліфи [38, с. 161].

Дещо інший, і мабуть, більш цікавий, з теоретичної точки зору, характер носять випадки часткової еквівалентності, обумовлені явищем, яке можна назвати недиференційованістю значення слова в одній мові порівняно з іншою. Мова йде про те, що слову, яке виражає більш широке (недиференційоване) поняття в одній мові, тобто яке позначає більш широкий клас денотатів, в іншій мові можуть відповідати два або кілька слів, кожне з яких виражає більш вузьке, диференційоване, порівняно з першою мовою, поняття, тобто відноситься до більш обмеженого класу денотатів. Так, в українській мові існує слово рука, якому в англійському відповідає дві лексеми - arm і hand, кожне з яких означає більш вузьке поняття: arm позначає верхню кінцівку від плеча до кисті, а hand - кисть руки, в той час як українське рука детермінує всю верхню кінцівку людини від плеча до кінчиків пальців. Аналогічним чином українському слову нога, що називає нижню кінцівку, відповідають два англійських слова: leg - нога за винятком ступні і foot - ступня [37, с. 72].

Усі попередні приклади були лише відношеннями між окремими, ізольованими словарними одиницями двох мов. При такому підході розкривається досить складна картина; проте вона стає ще складнішою, якщо проводити порівняння не між окремими словами, а між цілими групами семантично подібних слів (у мовознавстві вони часто називаються «семантичними» або «лексичними полями»). Виявлення такого роду «сіток» або систем взаємних відносин аналогічних лексико-семантичних угруповань у різних мовах представляє собою цікаве і важливе з точки зору як теорії, так і практики перекладу, завдання [32, с. 36].

Третій можливий випадок взаємного відношення лексики двох мов - це повна відсутність відповідності тієї чи іншої лексичної одиниці однієї мови в словниковому складі іншої мови. У цих випадках прийнято говорити про так звану безеквівалентну лексику. Під безеквівалентною лексикою розуміють лексичні одиниці (слова й стійкі сполучення) однієї з мов, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед лексичних одиниць іншої мови (власні імена, назви газет, організацій тощо, реалії, тобто слова, які не існують в практичному досвіді людей, що говорять іншою мовою; лексичні одиниці - випадкові лакуни). Для їх правильного перекладу існують такі способи: перекладацька транслітерація і транскрипція; калькування; описовий (роз'яснювальний) переклад; наближений переклад; трансформаційний переклад [40, с. 93].

Прагматичний аспект при оцінці якості перекладу іноді має властивість виходити на передній план. У гіпертрофованому вигляді він покладений в основу підходу, в наші дні отримав назву «Скопос-теорії», авторство якої приписують німецьким перекладознавцям К. Райс і Х. Фермееру, які вважають, що головне в перекладі - це мета, заради якої він був виконаний [30, с. 15]. Ту ж точку зору висловлює В. Комісаров [33, с. 159].

Однак такий підхід зовсім не новий. Ще В. Бєлінський цілком слушно зазначав, що «в художньому перекладі не дозволяється ні випусків, ні прибавок, ні змін. Якщо у творі є недоліки - і їх треба передати відповідно» [5, с. 427].

А. Вітренко додає, що твердження В. Бєлінського про неприпустимість довільних опущень і додавань при перекладі художньої літератури в значній мірі справедливе і щодо текстів інших функціональних стилів. В офіційно-ділових, а також певною мірою в науково-технічних, текстах, наприклад, в «недоліках» може полягати особлива інтенція їх укладачів, і спроба «удосконалити» оригінал при перекладі зробить останній з лінгвістичної точки зору комунікативно нееквівалентним, а в юридичному, політико-дипломатичному або економічному плані може спричинити за собою негативні, часом непередбачувані, наслідки. Так що «еквівалентність понад 100%», яка декларується деякими авторами як допустима і навіть бажана, насправді допустима лише в обмеженому числі комунікативних ситуацій, в інших же випадках це не благо, а дефект [14, с. 55].

Одночасно необхідно відзначити, що, хоча погляд на прагматичну адаптацію тексту, що перекладається, як на невідємну частину процесу перекладу, зумовлену його цілями, тезаурусом реципієнта і т.п., став у вітчизняному перекладознавстві не тільки переважаючим, але і практично всеохоплюючим, із самого початку існував і прямо протилежний. «Мета перекладу полягає не в підгонці тексту під чиєсь сприйняття, а в збереженні змісту, функцій та ідейно-художніх цінностей оригіналу», - стверджує В. Віноградов [11, с. 24]. Підтримуючи цей погляд, А. Вітренко аналізує питання, чому в науці про переклад запанувала інша думка [14, с. 55].

Науковець вважає, що причину слід шукати насамперед у методології дослідження перекладу як явища обєктивної дійсності.

Хоча «Тлумачний перекладознавчий словник» Л. Нелюбіна наводить цілу низку визначень терміну «переклад» [79, с. 137-140], проте традиційно він вживається лише у двох: переклад як процес і переклад як результат, продукт цього процесу. Останнім часом найбільш поширеним стало так зване «телеологічне» визначення перекладу, запропоноване В. Комісаровим: «Переклад - це вид мовного посередництва, при якому на іншій мові створюється текст, призначений для повноправної заміни оригіналу в якості комунікативно рівноцінного останньому» [34, с. 53]. Це визначення в принципі не суперечить істині, але воно, з одного боку, надто загальне і не конкретизує в необхідній мірі структуру описуваного поняття, а з іншого - зміщує акценти в сукупності елементів, що утворюють цю структуру. На думку А. Вітренко, ця обставина обєктивно зіграла негативну роль у розвитку науки про переклад. Концепція перекладу як, у першу чергу, різновиду мовного обслуговування (посередництва) зробила онтологічний статус перекладознавства значною мірою невизначеним і обєктивно направила дослідження перекладу в сторону від закладених у його основі когнітивних процесів, у бік різноманітних екстралінгвістичних факторів, які іноді мають до предмета даної науки лише опосередковане відношення, виключень з правил тощо. Останнє в чималому ступені пояснюється і обєктивними складнощами вивчення перекладу як процесу [12, c. 5].

Оскільки процес перекладу недоступний для безпосереднього спостереження, з метою його дослідження застосовують метод моделювання, при якому спостереженням і дослідженням піддають гіпотетичну модель, спрощений аналог (не копію) натурального обєкта (в даному випадку процесу перекладу). На сьогоднішній день висунуто близько десятка теорій, які відносяться дослідниками до моделей перекладу: теорія закономірних відповідників Я. Рецкера і А. Федорова, трансформаційна модель Ю. Найди, І. Ревзіна і В. Розенцвейга, семантико-семіотична модель Л. Бархударова, динамічна або функціонально-прагматична, заснована на теорії закономірних відповідностей А. Швейцера, ситуативна (денотативная) модель Д. Кетфорда і В. Гака, психолінгвістична модель А. Ширяева, герменевтична (діяльнісна) модель А. Крюкова і теорія рівнів відповідності В. Комісарова.

А. Вітренко підкреслює, що усі вказані моделі, незважаючи на відмінність назв, мають низку спільних рис. Для більшості з них характерна онтологічна обмеженість: вони описують лише окремі аспекти процесу перекладу. Практично для всіх авторів цих моделей характерна некритичність, що, власне, і породило цей недолік [14, c. 56].

Дослідниця вважає, що руйнуючий вплив теорії закономірних відповідностей, яка насправді заснована на помилкових онтологічних уявленнях, практично зводить нанівець будь-яку модель, що представляє собою спробу наблизитися до пізнання обєктивної дійсності. За її словами, не уникнув такої долі навіть А. Крюков, який сформулював філософські основи теорії перекладу і який висунув цілий ряд переконливих поглядів на сутність перекладу як процесу [39, c. 46]. Так, говорячи про специфіку перекладу зі східних мов і пропонуючи виділити останній в окрему сферу діяльності під назвою «орієнтальний переклад», він у якості обґрунтування правомірності такого підходу посилається на відсутність у деяких східних мовах категорій роду, відмінка, виду тощо, тобто на нерелевантні для процесу перекладу закономірні відповідності [39, c. 21].

Тим не менш, незважаючи на всі явні і приховані недоліки, більшість з перерахованих теоретичних поглядів можна визнати моделями перекладу. На думку А. Вітренко, теорія рівнів відповідності такою не є і в один ряд з перерахованими моделями поставлена бути не може [13, c. 97]. За словами самого її автора, вона застосовується лише при оцінці якості перекладу, тобто його результату. Моделювання процесу перекладу вона фактично не передбачає, можливо тому, що В. Комісаров, за його словами, чітко не уявляє собі, що саме має моделюватися [36, c. 8]. Не випадково тому науковець у своїх працях, як, втім, і багато інших дослідників, аргументуючи ту чи іншу тезу, постійно наводить приклади «перекладу» на рівні слова, словосполучення і речення, хоча сам же справедливо вказує, що «мовні одиниці, складові тексту, самі по собі не є обєктом перекладу» [35, c. 18].

З науково-методологічної точки зору теорія рівнів відповідності може розглядатися лише як аналіз, або як незавершений синтез. У практичному ж плані вона, неправомірно трактуються як модель, завдає шкоди і теорії, і практиці перекладу. По-перше, при цьому спотворюється наукове поняття моделі. По-друге, в рамках дійсної моделі перекладу (а не просто методики оцінки якості його продукту) існування окремих рівнів еквівалентності деякими дослідниками, які вважають, що «теорія перекладу повинна мати справу з одним рівнем еквівалентності» [39, c. 127], справедливо заперечується . По-третє, рівні відповідності найчастіше сприймають не як необхідну сукупність, а кожен з них окремо - як допустимий і самодостатній рівень.

А. Вітренко зазначає, що у результаті в повсякденному вжитку поняттям «семантичний переклад», наприклад, нерідко користуються у навчальній практиці перекладу. При цьому мається на увазі, що цей вид перекладу дозволяє на законних підставах абстрагуватися, в першу чергу, від передачі стилістичних і деяких інших особливостей вихідного тексту, до якого б функціонального стилю він не належав. Такий підхід орієнтований на відмову - його рідко коли пояснюють і аргументують, частіше просто постулюють - від перекодування на мові перекладу всієї сукупності смислів, укладених у тексті мовою оригіналу [13, c. 100].

Теорія рівнів відповідності знаходить відображення в науковій і навчальній літературі. Проте, на думку Є. Бреуса, спроби застосувати поняття рівнів еквівалентності до опису не тільки продукту, але і процесу перекладу результатів не дають, оскільки в кінцевому підсумку зводяться лише до констатації збігів або розбіжностей на вході і виході, іноді з висловлюванням здогадок щодо причин, що їх породили [8, c. 13-16]. Неплодотворність такого підходу для частини дослідників була очевидною з самого початку. Так, ще у другій половині ХХ ст. І. Ревзін і В. Розенцвейг абсолютно справедливо вказували, що наука, що описує процес перекладу, «не може будуватися емпірично на основі порівняльного аналізу оригіналів та перекладів» [52, c. 51]. Тим не менш, на думку А. Вітренко, згаданий підхід до цих пір не тільки не вийшов з ужитку, але й став магістральним. У якості моделі він фігурує в нормативних курсах з теорії перекладу і знаходить широке застосування не тільки в навчально-дослідницькій роботі студентів-перекладачів, де таке застосування може бути виправдане дидактичними завданнями, але і в наукових дослідженнях, де його часто неправомірно розглядають як метод не тільки оцінки якості перекладу як результату, але і пізнання перекладу як процесу. Звичайно, перебільшений інтерес до порівняльного аналізу перекладів у якійсь мірі пояснюється тим, що останній вимагає не стільки глибини наукової думки і теоретичного осмислення процесу пізнання обєктивної дійсності, скільки елементарною посидючості, однак це зовсім не означає, що різні переклади одного й того ж вихідного тексту не можуть бути обєктом дослідження. Можуть, але саме обєктом для вироблення критеріїв оцінки якості перекладу, а не методики дослідження перекладу як когнітивної діяльності [14, c. 56]. За визначенням А. Вітренко, мета перекладу як когнітивної діяльності - породження на сто відсотків (не менше, але й не більше) комунікативно еквівалентного тексту мовою перекладу. І навряд чи можна погодитися з Л. Ваcільєвим, який стверджує, що в художній текст «вплетене індивідуальне поле «сигніфікат перекладача» (його відношення до перекладному тексту), що може втілитися в формі перекладу» [10, c. 29]. Тут, на думку А. Вітренко, ми маємо справу з атавізмом «літературознавчої теорії перекладу», в дусі якої ще на Другому всесоюзному зїзді письменників було заявлено: «Найчастіше говорять, що перекладач повинен повністю підпорядкувати свою особистість особистості перекладного автора» [14, c. 57]. Але якщо перекладач повністю «не розчиняється» у авторі (Ю. Сорокін вважає, що це відбувається лише за умови психотипової подібності автора і перекладача [58, c. 33]), то це недолік перекладу і такий переклад не є еквівалентним.

А. Вітренко зазначає, що на рівні цілого переклад як результат (продукт) когнітивної діяльності може бути або еквівалентним - до цього перекладач повинен прагнути, - або нееквівалентним [13, c. 7].

Прагматично адаптований переклад повинен розглядатися як частина мовного обслуговування, і не як універсальна мета, а як вимушений фактор, що диктується комунікативної ситуацією, в якій здійснюється переклад. Як вид мовного обслуговування слід розглядати і синхронний переклад, при якому допустимо передавати на мові перекладу не всю сукупність смислів тексту мовою оригіналу.

У світлі сказаного вище, очевидно, потребують більш точного визначення терміни «теорія перекладу» і «перекладознавство». В даний час вони часто вживаються як синоніми, або «перекладознавство» охоплює всі, як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні, аспекти перекладу у всіх його значеннях. На погляд А. Вітренко, наука про переклад (транслятологія) повинна включати в себе в якості складових теорію перекладу, що вивчає переклад як когнітивний процес і його результат (продукт), і перекладознавство, предметом вивчення якого були б лінгвістичні та екстралінгвістичні аспекти перекладу як виду мовного обслуговування [14, c. 57]. Такий підхід сприяв би більш ефективному вирішенню проблеми оцінки еквівалентності перекладу.

Сьогодні невирішеність цієї проблеми починає все більш гостро усвідомлюватися сучасними лінгвістами. «Оцінка еквівалентності перекладу поки не поширюється на рівень гармонії цілого тексту», - констатує Г.Москальчук [48, c. 246]. «Перекладацька еквівалентність тексту є важливою складовою мовної діяльності на рівні міжмовних контактів. Інтуїтивні оцінки адекватності форми цілого необхідно перевести в параметри, які можна досліджувати», - справедливо зазначає науковець [48, c. 248]. Необхідно памятати, якщо система знань претендує на статус науки, вона повинна усвідомлювати, що в кожний конкретний момент ці знання мають відносний характер як в кількісному, так і в якісному плані. А це, в свою чергу, вимагає, щоб вона постійно звіряла свою методологію і свої знання з теоретичним і емпіричним досвідом, які безперервно накопичуються. Абсолютизація наукових знань призводить до їх догматизації, перетворенню їх в гальмо на шляху розвитку самої науки.

Саме тому у даному дослідженні ми розглядаємо часткові еквіваленти як одиниці перекладу, що несуть у собі лише частину інформації лексеми вихідної мови або мають семантичне поле вживання, яке лише частково збігається з семантичним полем вихідної лексеми. Зазначимо, що іноді саме для таких випадків укладачі словників наводять декілька часткових перекладних еквівалентів, сума значень яких відповідає семантиці вихідного слова

1.3 Оцінювання еквівалентності перекладу художнього твору

еквівалентність переклад стилістичний текст

о

Художній твір є не стільки інформаційною, скільки естетичною матерією. Під час ознайомлення з таким текстом вступають у дію особливі рівні сприйняття. У цьому аспекті особливо корисними є думки дослідника М. Сікорського. У своїй праці «Редактирование отдельных видов литературы» [55] теми перекладної літератури він торкається побіжно, проте виводить універсальні аксіоми, які можуть застосовуватися до оцінювання еквівалентності перекладу художніх творів. Ідеться насамперед про глибоке розуміння всіх властивостей художнього образу, оскільки вони визначають підхід до аналізу та оцінки твору - цей образ має бути чуттєво-конкретним, органічним, він повинен мати заряд багатозначності та асоціативності. Оскільки «в образному контексті одні й ті ж слова для кожного читача мають своє значення» [55, c. 293]. Цікавими є зауваження дослідника, що будь-які спроби нівелювати авторський почерк, «підрівняти» його під звичний стереотип суперечать самому змісту художнього твору. Вважаємо ці думки цілком слушними щодо перекладацької праці, оскільки у західній, а останнім часом і у вітчизняній практиці перекладацьку працю все частіше розглядають на рівні з авторською. Плід його творчості - це нова повноцінна літературна одиниця, яка на видавничій ниві починає самостійний шлях, і, як стверджує І. Ковальчук, дуже важливо, щоб читачі в підсумку отримали не «зіпсоване чтиво», а мистецький витвір [31, c. 168].

Лінгвіст О. Чуракова подає три методи художнього перекладу, узагальнені поетом В. Микушевичем: класицистичний, романтичний та реалістичний (обєктивно-історичний) [65, c. 251]. Ці методи вже давно сформувалися в європейській перекладній практиці, й кожен із них доволі поширений. Так, мета класицистів - прикрасити оригінал, підігнати його під задані зразки. Романтичний переклад висуває на перший план не стільки текст оригіналу, скільки його потенційний контекст. Реалістичний переклад - це «естетика відповідностей в дії», «самопізнання художнього перекладу», здатність «правильно зважити й оцінити роль тексту в художньо-естетичній цілісності» [65, c. 252-253].

Варті уваги й підходи, запропоновані І. Корунцем, - це перекодування та переутворення тексту. «Перекодування - це такий метод перекладу, коли його виконавець намагається передати якомога більше особливостей оригіналу, в тому числі й формального характеру. При цьому зміна коду відбувається лише на рівні мови. Проте під час переутворення автор перекладу намагається створити в приймаючій культурі не еквівалент, а, скоріше, аналог оригіналу, таким чином змінюючи код культури» [38, с. 50-51].

У праці «Теорія й практика художнього перекладу» Ю. Солодуб стверджує, що одним із найважливіших критеріїв оцінювання якості художнього перекладу є еквівалентність естетичної дії оригіналу та перекладу [57].

Питанню «еквівалентності» вагоме місце відводить також В. Коптілов. Дослідник зазначає: те, що слово «регулює правильне розуміння думки, можна переконатися на тих прикладах з практики перекладу, де доводиться задля передачі «духу оригіналу» відступити від букви оригіналу» [37, с. 20]. Цілком логічно, що за певних обставин перекладач змушений відступити від буквального перекладу, щоб утримати стилістичну, настроєву напругу. Проте в цьому разі слід мати на увазі «повноту та направленість розуміння» [37, с. 20].

За словами П. Бокової, найбільш комунікативно еквівалентним вважається переклад, що «повністю поєднав смисл образу та своєрідність функції тієї мовної категорії, у якій образ був втілений» [6, с. 14].

Існує кілька концептуальних підходів до перекладу. Згідно з першим, пріоритетним є передати текст оригіналу максимально точно у філологічному аспекті. Відповідно до другого, добір мовних засобів не має принципових обмежень, головне - передати дух першоджерела. Власне зрозуміло, що для художнього перекладу кориснішим вважається другий підхід. Однак, на думку І. Ковальчук, тут перекладачеві слід бути обачливим, оскільки йдеться про той випадок, коли доводиться балансувати між сміливими перекладацькими трансформаціями та надмірними буквалізмами [31, c. 171].

Російські дослідниці Н. Каширіна та І. Цатурова звертають увагу на дотримання таких принципів: по-перше, збереження при перекладі функціональної домінанти оригіналу; по-друге, мінімальність та вмотивованість перекладацьких трансформацій; по-третє, функціонально-змістових, функціонально-нормативних та культурологічних похибок [62, c. 31-36]. Перекладач насамперед повинен розглядати художній переклад на рівні комунікативної відповідності тексту й оригіналу та на рівні їх лінгвістичної еквівалентності, при цьому памятаючи, що художній текст - це текст, основною метою якого є естетичний вплив на читача за допомогою добірних мовних засобів, точних художніх деталей.

Перекладацькі помилки, повязані з порушенням еквівалентності, класифікують за такими типами: викривлення змісту, неточності, буквалізми, втрата імпліцитної інформації, порушення смислових звязків, порушення нормативності мови й узусу [40]. Отже, аналізуючи оригінал, перекладач повинен першочергово усувати названі вади.

Перекладацький аналіз передбачає комплекс прийомів, за допомогою яких робота буде виконана якісно й у повному обсязі [21]. Для цього треба зрозуміти канву авторського оригіналу, вивірити кожну деталь, відчути оригінальний стиль, органічність авторської мови.

Є. Гула виокремлює три аспекти перекладу, які потребують пильної уваги: 1) ступінь формальної відповідності тексту перекладу оригіналові; 2) ступінь формальної відповідності мові перекладу; 3) ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії [18].

О

Коли йдеться про перекладацьку компетентність, особливий акцент робиться на наявності відповідних фонових знань. Адже аналіз оригіналу розпочинається не з аналізу самого перекладу, а з глибокого усвідомлення першотвору. Це дасть змогу не лише вивірити й уточнити певні мовні одиниці, а й сприятиме адекватному розумінню першочергового задуму автора. Для перекладача важливо провести паралелі, визначити авторський стиль, належність твору до тієї чи тієї літературної течії, нарешті, мати поняття про ту епоху, в якій жив автор. Відтак можна подивитися на оригінал як на художню одиницю, створення якої відбувається за допомогою відповідних стилістичних засобів. Як зазначає Д. Солодуб, «для того, щоб встановити цю своєрідність, треба дослідити діалектичний звязок елементів змісту й форми художнього твору на всіх рівнях його структури - лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному, ритміко-інтонаційному, фонетичному» [57].

Першочерговою метою перекладача має бути досягнення відповідного рівня «еквівалентності» художнього твору. Існує чимало «пасток», в які може потрапити перекладач, якщо не надавати вживанню певних мовних засобів особливої ваги. Насамперед це стосується лексикології та фразеології. Вживання сленгу, жаргонів, арго тощо має бути виправданим і доречним. Ідеться про «маркери певної культури» (термін С. Влахова [15]), які містять у собі значне емоційне навантаження.

Такі «маркери» в теорії перекладу називають словами-реаліями. Тобто, це ті слова, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу [15, c. 45]. Майстерність перекладача й полягає в тому, щоб звести комунікативні хиби, повязані з перекладом цих мовних одиниць, до мінімуму. Потрібно мобілізувати весь арсенал рідної мови, аби адекватно передати емоційно-експресивне навантаження першотвору. Слова-реалії мають різний ступінь «умотивованості, прозорості внутрішньої форми, змістової насиченості колірного компонента». При відтворенні їх конотативної семантики дуже важливими аспектами є особливості «образності, асоціативного поля кольорів у різних культурах, розбіжність метафоричних значень колірних лексем» [15, c. 47]. Зловживати такими засобами не варто. Їх можна порівняти зі смаковою приправою, яка неодмінно має бути в страві, проте за суворо визначеною кількістю. Тому подібні «прянощі» потрібні лише в тих частинах твору, де є така необхідність. У тім і полягає універсальність перекладу, щоб перекласти «неперекладне», але при цьому не змістити акцентів. Перекладач повинен уміло працювати над «художніми деталями». Оскільки можна розлого описувати риси зовнішності, характеру, проте багатослівя ніколи не дасть такого ефекту, як вдало дібрана деталь. У процесі перекладу важливо, щоб перекладач навчився виявляти ці компоненти й, за словами Н. Сікорського, «виходячи із загального задуму твору, вмів визначати, наскільки повно автор їх використав» [55, c. 311].

І. Ковальчук зауважує, що останнім часом дедалі частіше видавці говорять про перекладацьку кризу, повязану насамперед із незадовільною кількістю книжкових перекладацьких одиниць, представлених на ринку. Як правило, видають класиків, - ті художні твори, що вже належать до світової культурної спадщини, а тому є комерційно вигідними. Їх продаж часто прямо пропорційно не залежить від іменитості перекладача, а читачі про якість перекладу й не думають. І тут постає питання, чи зможе людина правильно оцінити твір, читаючи його в перекладі? Якщо переклад здійснено відповідно до всіх правил і вимог, якщо він пройшов професійне опрацювання, без сумніву так. Проте якщо бодай на одному рівні порушено еквівалентність та адекватність тексту, сприймання читачем художнього твору може бути викривленим. До таких помилок належать усі мовні девіації, що викривляють зміст твору, - орфографічні, пунктуаційні, лексичні, граматичні та стилістичні [31, c. 174].

Таким чином, перекладач насамперед повинен розглядати художній переклад на рівні комунікативної відповідності тексту й оригіналу та на рівні їх лінгвістичної еквівалентності, памятаючи при цьому, що художній текст - це твір, основною метою якого є естетичний вплив на читача за допомогою добірних мовних засобів, точних художніх деталей. Аналіз літературно-художніх видань засвідчив, що часом мова творів збіднена, їй бракує мелодійності, а часом - узагалі художнього життя, оскільки еквівалентності першотвору не вдається досягнути і тому, щоб зрозуміти зміст, доводиться звертатися до оригіналу. Читач має відкривати барви авторської мови, відчувати індивідуальний стиль оригіналу, натомість «потопає» в неякісних перекладах.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЯВИЩА ЧАСТКОВОЇ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ У ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІЄНА «ВОЛОДАР ПЕРСНІВ»)

.1 Шляхи досягнення функціональної еквівалентності при перекладі

Одним з провідних способів досягнення функціональної еквівалентності є перекладацькі трансформації, або численні і якісно різноманітні міжмовні перетворення, які здійснюються для досягнення перекладацької еквівалентності всупереч розбіжностям у формальних і семантичних системах двох мов [64, c. 36].

Порівнюючи англійську та українську мови, помічаємо, насамперед те, що вони різняться своєю граматичною будовою, тому граматичні трансформації є першорядними в художньому перекладі. Однак проблема перекладу починається з вибору слова, тому здійснюються комплексні лексико-граматичні трансформації з переходом від лексичних одиниць до граматичних і навпаки.

На думку Т. Казакової, трансформація полягає в зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні трансформації) компонентів при збереженні інформації [27, c. 60].

І. Корунець вважає, що термін «трансформація» використовується в перекладознавстві в метафоричному значенні. Насправді йдеться про відношення між початковими й кінцевими мовними виразами, про заміну в процесі перекладу однієї форми висловлювання іншою, яку можна образно назвати перетворенням або трансформацією. Таким чином, описані нижче операції (перекладацькі трансформації) є по суті міжмовними операціями «перевираження змісту» [38, c. 76].

За визначенням вітчизняного перекладознавця Л. Бархударова, перекладацькі трансформації - це такі перетворення, за допомогою яких здійснюється перехід від одиниць оригіналу до одиниць перекладу, при цьому він підкреслює, що сам термін «трансформація» не слід розуміти в буквальному сенсі, оскільки оригінальний текст не змінюється сам по собі. Він залишається незмінним, але поряд з ним, на його основі створюється інший текст іншою мовою [4, c.103].

Залежно від характеру мовних одиниць, П. Топер поділяє трансформації на лексичні, граматичні та лексико-граматичні. Також виділяють семантичні та стилістичні трансформації [60, с. 89].

Розглянемо зазначені перекладацькі трансформації (ПТ) більш детально. За В. Коптіловим лексична трансформація полягає в відхиленні від прямих словникових відповідників та зокрема передбачає вибір варіанту перекладу слова з ряду синонімів, тобто відповідника, що найбільше розкриє суть оригіналу в мові перекладу.

Граматична трансформація - це перекладацька заміна, в результаті якої при перекладі змінюється порядок слів або словосполучень у реченні. Зокрема граматичні трансформації поділяють на морфологічні та синтаксичні. Морфологічна трансформація представляє собою заміну однієї частини мови іншою (або кількома).

Суть синтаксичних трансформацій полягає в зміні певних синтаксичних функцій слів та словосполучень, що супроводжується перебудовою синтаксичних конструкцій у реченні. Лексико-граматична трансформація - це заміна, в результаті якої при перекладі збільшується кількість слів або частин речення. Можуть додаватися іменники, дієслова, прикметники, прийменники, словосполучення [37, c. 97].

Л. Латишев надає класифікацію ПТ за характером відхилення від міжмовних відповідностей, коли всі ПТ поділяються на:

) Морфологічні - заміна однієї категоріальної форми на іншу або кілька;

) Синтаксичні - зміна синтаксичної функції слів і словосполучень;

) Стилістичні - зміна стилістичного забарвлення відрізка тексту;

) Семантичні - зміна форми висловлювання змісту, тих ознак, за допомогою яких описана ситуація;

) Змішані - лексико-семантичні і синтаксично-морфологічні [40, с.131-137].

У класифікації Л. Бархударова ПТ різняться за формальними ознаками: перестановки, додавання, заміни, опущення. При цьому Л. Бархударов підкреслює, що такий розподіл значною мірою є приблизними і умовним. Перестановками називаються зміни розташування мовних елементів тексту перекладу щодо тексту оригіналу. Під замінами мають на увазі як зміни під час перекладу слів, членів речення, типів синтаксичного зв'язку, так і лексичні заміни (конкретизація, генералізація, антонімічний переклад, компенсація).

Додавання припускає використання у перекладі додаткових слів, які мають відповідностей в оригіналі. Під опущенням мають на увазі опущення тих чи інших слів під час перекладу [4, с. 190-231].

Л. Латишев виділяє такі перекладацькі трансформації:

·Лексико-семантичні заміни - конкретизація, генералізація, смисловий розвиток або модуляція;

·Антонімічний переклад;

·Цілісне перетворення" [41, с.31-32].

У свою чергу В. Комісаров розрізняє такі типи лексичних трансформацій, як калькування та лексико-семантичні заміни (конкретизація, генералізація, модуляція) [32, c. 76].

З. Львовська стверджує, що калькування - це спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин - морфем або слів (у разі стійких словосполучень) їх лексичними відповідностями в мові перекладу. Суть калькування полягає в створенні нового слова або стійкого поєднання в мові перекладу, що копіює структуру початкової лексичної одиниці [45, c. 145]. Наприклад: Baggins [78, c. 14] - Торбинс [77, c. 12], oddities and his good fortune [78, c. 18] - чудернацькі витівки і багатство [77, c. 16]. Лексико-семантичні заміни - це спосіб перекладу лексичних одиниць оригіналу шляхом використання в перекладі одиниць мови перекладу, значення яких не співпадає із значеннями вихідних одиниць, але може бути виведене з них за допомогою певного типу логічних перетворень. Основними видами подібних замін є конкретизація, генералізація й модуляція (смисловий розвиток) значення початкової одиниці [45, c. 148].

На думку А. Лілової, конкретизація - це заміна слова або словосполучення мови оригіналу з ширшим значенням словом або словосполученням мови перекладу з вужчим значенням. У результаті застосування цієї трансформації створена відповідність і початкова лексична одиниця опиняються в логічних відносинах включення: одиниця мови оригіналу виражає родове поняття, а одиниця мови перекладу - видове поняття, що входить у неї [44, c. 94]. Наприклад: 1) The Dark Tower had been rebuilt, it was said [78, c. 35]. - Чорний Замок відбудовано - так казали подорожні [77, c. 37]. 2) But this one was as big as an tree, and walking - walking seven yards to a stride, if it was an inch [78, c. 687]. - Він був величезний, мов дуб, і посувався величезними кроками - ярдів сім, ні на п'ядь менше! [77, c. 626]

Генералізацією К. Кириленко називає заміну одиниці мови оригіналу, що має вужче значення, одиницею мови перекладу, яка має ширше значення, тобто перетворення, зворотне конкретизації [29, c. 184]. Наприклад: 1) And there were murmured hints of monsters more terrible than all these, but they had no name [78, c. 63]. - А ще подорожні пошепки переповідали туманні натяки на якихось створінь, страшніших, ніж усі інші вкупі; але як звуть їх, не говорили [77, c. 57]. 2) Sam Gamgee was sitting in one corner near the fire, and opposite him was Ted Sandyman, the miller's son; and there were various other rustic hobbits listening to their talk [78, c. 92]. - Сем Гемджи сидів у куточку біля вогнища, а проти нього вмостився Тед Піскун, син мірошника; інші сільські мешканці, попиваючи пиво, прислуховувались до їх бесіди [77, c. 86]. 3) They do say that one bigger than an oak was seen up away beyond the North Moors not long back [78, с. 24]. - Одного такого - заввишки з дерево! - бачили нещодавно за Північними Драгвами [77, с. 26].

У процесі встановлення лексико-семантичної функціональної еквівалентності прийоми генералізації і конкретизації виявляються ефективними, якщо лексичні одиниці реалізують одне зі своїх словникових значень (часткова еквівалентість) [67].

Відповідно до Дж. Катфорда, модуляцією або смисловим розвитком називається заміна слова або словосполучення вихідної мови одиницею мови перекладу, значення якої логічно виводиться із значення початкової одиниці. Найчастіше значення співвіднесених слів у оригіналі й перекладі повязані причинно-наслідковими звязками [28, c. 73]. Наприклад: 1) At ninety-nine they began to call him _well_-preserved, but _unchanged_ would have been nearer the mark [78, с. 47]. - На дев'яностому році він був усе такий же, як і в п'ятдесят, на дев'яносто дев'ятому сусіди почали говорити: «непогано зберігся», але доречніше було б казати: «зовсім не змінився» [77, с. 41]. 2) There were some that shook their heads and thought this was too much of a good thing; it seemed unfair that anyone should possess (apparently) perpetual youth as well as (reputedly) inexhaustible wealth [78, с. 48]. - Дехто, хитаючи головою, додавав, що це вже занадто: чи то справедливо, коли у ті ж самі руки потрапляє і вічна (без сумніву!) молодість, і невичерпне (як кажуть) багатство! [77, с. 42] 3) It will have to be paid for,' they said. 'It isn't natural, and trouble will come of it! [78, с. 48] - Де б ж це бачено? Від такого добра не діждешся! [77, с. 44]

У багатьох випадках найбільш ефективним виявляється прийом модуляції, тому в художньому тексті слова «обростають» контекстуальними смислами, конотаціями і набувають особливого стилістичного забарвлення.

Якщо прийоми конкретизації і генералізації протилежні за своєю суттю, то модуляція, або смисловий розвиток має за мету уточнення сенсу вихідного тексту, тому можливими є комбінації трансформацій, наприклад, модуляції і конкретизації, модуляції і генералізації [4].

Проте, крім лексичних трансформацій, І. Лєвий виділяє також граматичні та лексико-граматичні форми трансформацій:

)перестановка - це граматична трансформація, в результаті якої при перекладі змінюється порядок слів або словосполучень у реченні [43, с. 121]: Since he lived on the top floor, his voice fell through the whole house, exasperated and stern [78, с. 86]. - Він мешкав на першому поверсі, і голос його, суворий та сердитий, було чутно по всьому дому [77, с. 82];

)додавання - граматико-лексична трансформація, в результаті якої збільшується кількість слів або частин речення. Можуть додаватися іменники, дієслова, прикметники, прийменники, словосполучення [43, с. 122]: 1) I am always drawn back to places where I have lived, the houses and their neighborhoods [78, с. 56]. - Мене завжди тягне до тих місцевостей, де я колись мешкав, до домівок, вулиць, цілих селищ [77, с. 52]; 2) 'Drownded?' said several voices. They had heard this and other darker rumours before, of course; but hobbits have a passion for family history, and they were ready to hear it again [78, с. 63]. - Утопився? - підхопили відразу кілька голосів. Звичайно, і цю небилицю, й інші, ще страшніші, чули вони вже сто разів, але гобіти так захоплюються родинними історіями, що завжди готові слухати [77, с. 60].

)вилучення - граматико-лексична трансформація, в результаті якої під час перекладу деякі слова, частини речення вилучаються. Це є результатом різниці в структурах англійських та українських речень. Найчастіше вилучаються присвійні займенники, прикметники [43, с. 123]: … and closed his door. - … та зачинив двері;

)заміна - граматико-лексична трансформація, яка вживається при перекладі в випадку нестачі прямих еквівалентів [43, с. 123]: It was so dark that I couldnt see him [78, с. 67] - Я не побачив його у такій темряві [77, с. 63].

До комплексних лексико-граматичних трансформацій А. Федоров відносить:

) антонімічний переклад;

) експлікація (описовий переклад);

) компенсація [61, c. 147].

Л. Латишев відзначає, що при антонімічному перекладі відбувається заміна стверджувальної форми в оригіналі на заперечну форму в перекладі або, навпаки, зміна заперечної на стверджувальну. Цей процес супроводжується заміною лексичної одиниці мови оригіналу на одиницю мови перекладу з протилежним значенням [40, c. 88]. Наприклад: 1) Frodo himself, after the first shock, found that being his own master and the Mr. Baggins of Bag End was rather pleasant [78, с. 86]. - Щодо самого Фродо, то він пережив біль розлуки і переконався, що належати самому собі та бути єдиним паном Торбинсом з Торби-на-Кручі не так уже й погано [77, с. 79]. 2) Little of all this, of course, reached the ears of ordinary hobbits [78, с. 90]. - Зрозуміло, що до пересічних гобітів ці звістки майже не доходили [77, с. 82]. 3) It was over nine years since Frodo had seen or heard of him, and he had begun to think that the wizard would never return and had given up all interest in hobbits [78, с. 93]. - Уже десь років із дев'ять, як Фродо не бачив його і не чув нічого [77, с. 91].

Експлікація або описовий переклад - це лексико-граматична трансформація, при якій лексична одиниця мови оригіналу замінюється словосполученням, експлікуючим її значення, тобто тим, що надає пояснення або визначення цього значення мовою перекладу. За допомогою експлікації можна передати значення будь-якого безеквівалентного слова в оригіналі. Недоліком описового перекладу Т. Лєвіцкая вважає його громіздкість і багатослівність. Тому найуспішніше цей спосіб перекладу застосовується в тих випадках, де можна обійтися порівняно коротким поясненням [42, c. 14]. Тим не менш, цей вид перекладу вважається одним із найефективніших, адже не завжди в мові перекладу існує повний відповідник лексичній одиниці мови оригіналу. Наприклад: 1) 'A very nice well-spoken gentlehobbit is Mr. Bilbo, as I've always said,' the Gaffer declared [78, с. 42]. - Наш Більбо дуже порядний пан та достойник, яких мало, я це завжди казав, - раз у раз повторював Дід [77, с. 37]. 2) 'There's a bit of money tucked away up there, I hear tell,' said a stranger, a visitor on business from Michel Delving in the Westfarthing [78, с. 54]. - Там, кажуть, чималенька сума прихована, у підземеллі, - зауважив якийсь відвідувач, що приїхав у своїх справах з Великих Hop у Західній чверті [77, с. 52].

Варто зауважити, що вибір трансформації при перекладі здебільшого залежить від перекладача й є зумовленим стилістичними особливостями та комунікативною метою тексту оригіналу.

2.2 Компенсація як засіб передачі комунікативної та стилістичної рівнозначності різномовних художніх текстів

Як уже згадувалося вище, досягнення перекладацької адекватності та збереження еквівалентності, як правило, пов'язано з деякими втратами та трансформаціями у формі та змісті тексту. Оптимальним, звичайно, є такий переклад, в якому разом з відтворенням основної функції тексту передаються всі функціональні одиниці, які містяться у ньому, але це переклад ідеальний. Таким чином, у більшості випадків безпосередньо відтворюється лише частина таких одиниць, інші підлягають трансформації або вилученню. Для того щоб звести до мінімуму втрати, перекладачі вдаються до такого засобу перекладу як компенсація.

Першим поняття перекладацької компенсації увів Я. Рецкер, який відніс даний прийом до визначених ним семи різновидів лексичних трансформацій. Прийом перекладацької компенсації пояснюється Я. Рецкером як прояв логічної категорії невизначеності. На його думку, компенсацією в перекладі вважається «заміна непередаваного елемента першотвору елементом іншого порядку відповідно до загального ідейно-художнього характеру першотвору і там, де це представляється зручним за умовами мови перекладу» [53, с. 64]. Однак, поділяємо точку зору В. Комісарова, який вважає, що «таке широке визначення робить часом неможливим розрізнення компенсації та інших видів контекстуальних замін, коли при перекладі також використовуються елементи іншого порядку» [34, с. 19].

Таким чином, компенсація - це спосіб перекладу, при якому елементи змісту, втрачені при перекладі одиниці мови оригіналу, передаються в тексті перекладу яким-небудь іншим засобом, причому необовязково в тому ж самому місці тексту, що й у оригіналі. На думку М. Аполлової, саме так заповнюється (компенсується) втрачений зміст і, в цілому, зміст оригіналу відтворюється з більшою повнотою. При цьому нерідко граматичні засоби оригіналу замінюються лексичними й навпаки [3, c. 49].

І. Корунець вважає, що компенсацією називається такий спосіб перекладу, при якому елементи змісту оригіналу, що були втрачені при перекладі, передаються в тексті якимось іншим чином для компенсації семантичної втрати [38, с. 112]. Інакше кажучи, це заміна непереданого елемента оригіналу аналогічним або яким-небудь іншим елементом, що компенсує втрату інформації і здатний справити подібну дію на читача. Отже, причиною компенсації є особливості контексту, точніше незвичайне вживання слова або словосполучення у певному контексті.

При дослідженні явища часткової еквівалентності ми звернули увагу саме на прийом компенсації, оскільки він не набув достатнього висвітлення в сучасній науці, незважаючи на його вагоме значення при перекладі, особливо художньої літератури.

За визначенням Р. Міньяр-Белоручева у перекладацькій практиці використовуються три види компенсації:

) компенсація аналогічним прийомом (повна компенсація), яка застосовується в іншому місці перекладу по відношенню до позиції цього прийому в оригіналі і найбільш повною мірою забезпечує еквівалентність перекладу: `No doubt you can,' retorted Sam, `and I daresay there's more truth in some of them than you reckon. Who invented the stories about dragons anyway? [78, с. 68] - Воно, звісно, так, але ж у казках, їй-бо, більше правди, ніж ти вважаєш. Казки - то не дурні вигадки. От узяти, наприклад, драконів [77, с. 62].

) компенсація іншими прийомами (часткова компенсація), яка частіше використовується на місці непереданого прийому оригіналу і заповнює втрати лише частково: That name the hobbits only knew in legends of the dark past, like a shadow in the background of their memories; but it was ominous and disquieting [78, с. 98]. - Це ім'я гобітам було відоме лише з переказів про давнину; його тінь зберігалась у закутках їхньої пам'яті, бентежила й дихала чимось зловісним [77, с. 92].

) суцільна компенсація, що застосовується тоді, коли автор навмисне приводить абсурдний порядок слів або стиль мови для того, щоб підкреслити незвичність тексту. А отже, ми говоримо про суцільну компенсацію тоді, коли в перекладі взагалі може не бути словникових відповідників оригіналу. Звідси бачимо, що при використанні прийому компенсації еквівалентність перекладу забезпечується на рівні не окремих слів, а на основі всього тексту в цілому в [46, с. 188] : 'Yes, yes, my precious,' came the answer, 'we promised: to save our Precious, not to let Him have it - never. But it's going to Him yes, nearer every step. What's the hobbit going to do with it, we wonders, yes we wonders.' [78, с. 681] - Смеагорл присягав, - і відразу засичав, сам собі відповідаючи: - Аякжже, аякжже. Ми заприсссяглися, щоб зберегти наш есскарб, щоб він не потрапив до Того, іншшшо-го. А вони йдуть до нього! Що гобіт зробить з нашшшим ссскарбом, хотілося б знати, дуже хотілоссся б знати! [77, с. 630]

А. Смоляна вважає, якщо необхідно пожертвувати або стилістичним забарвленням, або експресивною напруженістю слова при перекладі, то в першу чергу слід намагатися зберегти експресивну спрямованість. Тобто, перекладаючи, наприклад, яке-небудь стилістично забарвлене слово, перш за все варто забезпечити точність передачі смислового і експресивного значення слова, жертвуючи, в крайньому випадку, його жанрово-стилістичним забарвленням. Але якщо це забарвлення має принципове значення для стилю оригіналу, його обов'язково необхідно передати в перекладі, принаймні в іншому реченні. Саме в таких випадках доцільно застосовувати прийом компенсації втрат [56, с. 291].

Я. Рецкер розрізняє семантичну і стилістичну компенсацію. У разі семантичної компенсації «для повноти змісту заповнюється пропущений невідтворюваний у перекладі компонент» [53, с. 64]. Даний прийом, на думку автора, часто застосовується при перекладі безеквівалентної лексики, в першу чергу це стосується всіх видів реалій: географічних, етнографічних, фольклорних, міфологічних, побутових, громадських, історичних тощо. Мова йде про реалії, характерні для країни мови оригіналу і чужі мові перекладу. Безумовно, цей прийом не обов'язковим для застосування в подібних випадках. Не можна не погодитися з Я. Рецкером, а також з С. Влаховим і С. Флоріним, які вважають, що якщо реалії не мають принципового значення, то в перекладі їх цілком можна опустити, причому без яких би то втрат для читача [15]. Зауважимо також, що, на думку Я. Рецкера, семантична (або смислова) компенсація може бути двох видів: локальною (місцевою) і тотальною (загальною). Автор не дає чітких визначень двом останнім поняттям, проте з наведених ним прикладів можна зробити висновок, що локальна (місцева) смислова компенсація - це така компенсація, коли заповнюються прогалини, викликані вживанням реалій, характерних для країни ВМ і чужих МП та іншій дійсності, а тотальна (загальна) смислова компенсація - це компенсація, що застосовується в тих випадках, коли пряма словникова відповідність одиниці ВМ адекватно не відображає зміст даної одиниці при її передачі на МП [53, с. 64]. Наведемо приклад семантичної компенсації: 1) They looked hard at one another [78, с. 262]. - Чарівник пильно поглянув на нього [77, с. 239]. 2) 'Then you've heard more than I can speak to,' answered the Gaffer. I know nothing about jools [78, с. 72]. - Ну, то значить, що пан чув більше за мене, - обурився Дід. - Відносно діамантів нічого не знаю [77, с. 67]. Я. Рецкер відзначає, що при передачі в перекладі різних територіальних і соціальних діалектів використовується стилістична і експресивна компенсація - «заміна одного виразного засобу іншим» [53, с. 66]. Така компенсація також може бути локальною і тотальною.

Локальна компенсація «може мати особливе призначення: служити меті, що досягається у МП іншими засобами, ніж у ВМ. Наприклад, при передачі алітерації чи контамінованої мови. У таких випадках мета виправдовує засоби, оскільки зміст інформації може мати менше значення, ніж ефект, який викликається даним висловлюванням» [53, с. 66]. Наприклад: I saw Mr. Bilbo when he came back, a matter of sixty years ago, when I was a lad. I'd not long come prentice to old Holman (him being my dad's cousin), but he had me up at Bag End helping him to keep folks from trampling and trapessing all over the garden while the sale was on [78, с. 98]. - Сам бачив, як він повернувся додому, ще парубком був, десь літ шістдесят тому - саме я став за учня при Норчику (він моєму батькові брат у других). Коли розпродаж почався, звелів він мені відганяти народ, щоб не потоптали сад, не сплюндрували [77, с. 92].

А. Федоров, хоча і не розглядав окремо у своїх працях прийом компенсації, фактично розкрив його сутність: «У практиці перекладу зустрічається низка випадків, коли не відтворюється зовсім або замінюється формально далеким той чи інший елемент першотвору, пропускається те чи інше слово, словосполучення тощо [...] Звичайно, ціле існує не як якесь абстрактне поняття, - воно складається із конкретних елементів, які, однак, є істотними не кожний окремо і не в механічній своїй сукупності, а в системі, утвореній їх поєднанням і складовій єдності зі змістом твору. Звідси існує можливість замін і компенсацій в системі цілого, яка відкриває для цього різноманітні шляхи; таким чином, втрата окремого елемента не грає організуючою ролі, може не відчуватися на фоні великого цілого, він ніби розчиняється в цілому чи замінюється іншими елементами, іноді й не заданими оригіналом » [61, с. 124]

Л. Бархударов розглядає прийом компенсації, що забезпечує, на його думку, еквівалентність тексту в цілому, як комплексну лексико-граматичну заміну. Він уважає, що компенсація «застосовується в тих випадках, коли певні елементи тексту на ВМ з тієї чи іншої причини не мають еквівалентів у МП і не можуть бути передані її засобами, у цих випадках, щоб заповнити («компенсувати») семантичну втрату, викликану тим, що та чи інша одиниця ВМ залишилася неперекладеною або частково перекладеною (не у всьому обсязі свого значення), перекладач передає ту ж саму інформацію будь-яким іншим засобом, причому необов'язково в тому ж самому місці тексту, що і в оригіналі» [4, с. 218-219]. На наш погляд, дане пояснення не представляється повним, оскільки в ньому йдеться лише про семантичні втрати, і нічого не сказано про стилістичні.

На думку Л. Бархударова, компенсація «використовується особливо часто там, де необхідно передати суто внутрішньо лінгвістичні значення, що характеризують ті чи інші мовні особливості оригіналу - діалектне забарвлення, неправильність або індивідуальні особливості мови, каламбури, гру слів тощо, а також при передачі прагматичних значень, коли не завжди можна знайти пряму й безпосередню відповідність тієї чи іншої одиниці ВМ в системі МП. Прийом компенсації чітко ілюструє таке положення: еквівалентність перекладу забезпечується на рівні не окремих елементів тексту (зокрема слів), а всього перекладного тексту в цілому. Інакше кажучи, існують неперекладні випадки, але немає неперекладних текстів» [4, с. 220]. Надаючи своє визначення компенсації, Л. Бархударов нічого не говорить про стилістичний аспект даного явища, проте, аналізуючи цей прийом глибше, він згадує про прагматику, таким чином розширюючи своє тлумачення компенсації.

А. Швейцер також звертався у своїх дослідженнях до прийому компенсації. Описуючи ситуативну модель, яка використовується для передачі денотативних значень і пов'язана зі співвідношенням семантичних компонентів в оригіналі та перекладі, автор розглядає випадки, коли одні компоненти в перекладі додаються, інші опускаються, а треті замінюються іншими компонентами. Саме до реалізації ситуативної моделі автор відносить прийом компенсації [66]. В. Комісаров відносить прийом компенсації до лексико-граматичних трансформацій. Їй надається таке визначення: «компенсація - це спосіб перекладу, при якому елементи змісту, втрачені при перекладі, передаються в тексті перекладу яким-небудь іншим засобом, причому необов'язково в тому ж самому місці тексту, що і в оригіналі» [34, с. 172-173]. Однак зауважимо, що дане визначення представляється нам неповним, оскільки в ньому йдеться виключно про втрату елементів змісту, але не про стилістичні втрати. При цьому В. Комісаров все ж пише про них, докладно розглядаючи прийом компенсації при описі п'ятого типу еквівалентності (тобто так само, як і у Л. Бархударова, в його визначенні нічого не говориться про стилістику, але надалі він приділяє значну увагу даному аспекту проблеми).

І. Алексєєва також відносить компенсацію до різновидів трансформацій. Вона вважає, що компенсація «стосується функціональних домінант тексту, що займають в ієрархії компонентів змісту верхні сходинки: інваріантних і варіантно-варіабельних компонентів» [1, с. 168]. Дослідниця розрізняє позиційну і різнорівневу (або якісну) компенсацію. Як приклад однорівневої позиційної компенсації, на думку І. Алексєєвої, може слугувати передача в перекладі фразеологізмів. «Крім функції передачі когнітивної інформації в тексті, вони одночасно виконують функцію передачі просторічно-розмовного забарвлення тексту (у художньому тексті, побутовому усному тексті) [...]. Однак, як відомо, не кожен фразеологізм знаходить у МП ідіоматичну відповідність, у такому випадку фразеологізм з іншим значенням уводиться в текст в іншому місці, оскільки є важливим сам факт наявності певного числа фразеологізмів в даному тексті - для створення колориту просторіччя» [1, с. 168]. Наведемо приклад: _'Elves and Dragons'_ I says to him. '_Cabbages and potatoes are better for me and you. Don't go getting mixed up in the business of your betters, or you'll land in trouble too big for you,' [78, с. 47] - Ельфи та дракони! - кажу йому. - А як на мене, то ліпше капуста з картоплею. То й ти не лізь у панські справи, бо виростеш, як кіт навсидячки!» [77, с. 42]. Ідея існування позиційної і різнорівневої компенсації представляється вкрай цікавою і потребує, на наш погляд, подальших досліджень.

На думку Л. Бреєвої й А. Бутенко, компенсація «найбільш важко піддається опису з усіх прийомів перекладу. У будь-якій мові є елементи, що не піддаються окремій передачі засобами іншої мови, тому є очевидною необхідність компенсувати цю втрату при перекладі. Мова йде про втрати смислового і стилістичного порядку. Прийом компенсації полягає в передачі смислового значення або стилістичного відтінку не там, де він виражений в оригіналі, або не тими засобами, якими він виражений в оригіналі. Якщо перекладач змушений жертвувати або стилістичним забарвленням, або експресивним зарядом слова при перекладі, то, звичайно, він повинен в першу чергу зберегти експресивне значення слова або словосполучення, а в разі неможливості знайти таку відповідність, відшкодувати цю втрату прийомом компенсації» [7]. Автори пропонують свою класифікацію видів компенсації. Так, вони вважають, що компенсація може бути контактною (у реченні, в розгорнутій метафорі, в надфразовій єдності, в структурі похідного способу, образі персонажа). Наприклад: And look at the outlandish folk that visit him: dwarves coming at night, and that old wandering conjuror, Gandalf, and all [78, с. 36]. - А хто до нього ходить? Самі чужинці: то гноми вночі причалапають, то старий чаклун Гандальф, а то й взагалі невідомо хто [77, с. 33]. Також, на думку дослідників, можна відзначити існування дистантної компенсації одиничних мікрообразів, коли образи в МП з'являються там, де немає мовного образу першотвору. Таким чином перекладач компенсує, наприклад, втрату образної метафоричної інформації в канві мовного твору як цілого. Тим не менш, автори говорять лише про «мікрообрази», тобто про образну компенсацію, але цю ж схему можна застосувати й при описі експресивної, семантичної і стилістичної компенсації. Це означає, що кожна з цих компенсацій може бути як контактною (втрати компенсуються в тому ж самому місці тексту МП, що і в тексті ВМ), так і дистантною (втрати компенсуються в іншому місці тексту МП, ніж у тексті ВМ). Свою класифікацію видів компенсації пропонує С. Циркунова. Згідно її концепції, кожен вид компенсації можна охарактеризувати типологічним і топографічним параметрами. У типологічному аспекті компенсація може бути: прямою (коли певний стилістичний прийом у мові оригіналу передається тим же стилістичним прийомом мовою перекладу: наприклад, каламбур передається каламбуром): 'And you can say _what you_ like, about what you know no more of than you do of boating, Mr.Sandyman,' retorted the Gaffer, disliking the miller even more than usual [78, с. 47]. - Це ти можеш, Піскуне, молоти язиком, чого сам в тямки не візьмеш, - буркнув Ґемджи, відчуваючи до мірошника ще більшу неприязнь, ніж досі [77, с. 43]; і аналоговою (стилістичний прийом ВМ передається іншим стилістичним прийомом МП): If that's being queer, then we could do with a bit more queerness in these parts [78, с. 82]. - Якщо вони дивні, то, значить, в нашій окрузі на дивноту недорід [77, с. 76]. У топографічному аспекті (автор має на увазі місце розташування елементів в текстах мови оригіналу та мови перекладу) компенсація може бути: паралельною (компенсація в тій же частині тексту), суміжною (компенсація на деякій відстані від втраченого стилістичного прийому мови оригіналу), зміщеною ( компенсація на значній відстані) і узагальненою (текст перекладу містить стилістичні прийоми, адаптуючі його для читачів МП) [63, с. 33-34]. Вважаємо, що дана класифікація може використовуватися не лише по відношенню до стилістичних прийомів, але і по відношенню до будь-якого мовного явища мови оригіналу, яке при його передачі мовою перекладу необхідно компенсувати.

А. Попович пише, що «оскільки в силу відмінностей - мовних, літературних, культурних - пряма і безпосередня ідентифікація двох кодів є неможливою, переклад в порівнянні з оригіналом повинен відрізнятися деякими зрушеннями. Це означає, що деякі сторони тексту реалізуються, а деякі виникають знову. При цьому необхідно, щоб все втрачене при перекладі хоча б частково тим чи іншим способом компенсувалося» [51, с. 97]. Принцип «заповнення втраченого» сформулював А.Людсканов: «Принцип функціональних еквівалентів передбачає свободу перекладача при виборі засобів, і тому неминуче веде до виключення чогось (-) і до змін та додатків (+)» [51, с. 98].

На думку М. Яковлєвої, компенсація може бути контактною, коли втрати компенсуються в тому ж самому місці тексту МП, що і в тексті ВМ, і дистантною, коли втрати компенсуються в іншому місці тексту МП. Дослідниця вважає за необхідне ще більш деталізувати даний розподіл і ввести два нових поняття: горизонтальна і вертикальна компенсація.

Вертикальна компенсація - це така компенсація, при якій елементи змісту, прагматичні значення, а також стилістичні нюанси, що виражаються в тексті оригіналу одиницями одного рівня і втрачаються при перекладі, відтворюються в тексті перекладу одиницями іншого рівня: тобто лексика передається синтаксисом, фонетика - лексикою, синтаксис - лексикою тощо [69] : 'Yes, yes, to help the master: the master of the Precious. But if we was master, then we could help ourselfs, yes, and still keep promises [78, с. 791]. - Так-так, він хазяїн нашшої коштовності. Але якби ми сстали хазяїном, то присссяги не порушили б: ми допомагали б ссамі ссобі [77, с. 750].

Таким чином, проаналізувавши такий метод лексичних трансформацій, як компенсація, можемо зробити висновок, завдяки прийому компенсації всі «нестандартні» елементи мови оригіналу можуть бути відтворені у мові перекладу з досягненням необхідної еквівалентності різномовних текстів. Завдяки компенсації, у випадку, коли неможливо досягти еквівалентності форми, перекладач досягає еквівалентності змісту та/або комунікативного впливу. Тим не менш, варто зазначити, що успішність перекладу будь-якого тексту оригіналу при застосуванню прийому компенсації втрат залежить від розуміння особливостей стилю, емоційного забарвлення, жанрової своєрідності, реалій художнього твору, а також почуття міри, смаку та досвіду перекладача.

2.3 Особливості перекладу частково еквівалентної авторської лексики в на матеріалі роману Дж. Р. Р. Толкієна «Володар перснів»

Під час дослідження ми проаналізували особливості функціонування явища часткової еквівалентності в перекладі на матеріалі роману-трилогії Дж. Толкієна «Володар перснів» та його україномовного перекладу у виконанні А. Немірової. Розглянемо приклади:

) My dear Bagginses and Boffins,_ he began again; _and my dear Tooks and Brandybucks, and Grubbs, and Chubbs, and Burrowses, and Hornblowers, and Bolgers, Bracegirdles, Goodbodies, Brockhouses and Proudfoots._ 'ProudFEET! '[78, с. 82]

Дорогі мої Торбинси та Мудрінси, - почав він знову, - Туки та Брендібоки, Рясні, Нерясні, Копайнори, Нор-Бобринги, Трюхстони, Люлькаси та Мохностопи! - Мохноступи! [77, с. 75]

Поданий фрагмент насичено промовистими прізвищами гобітів, при перекладі яких можна досягти лише часткової еквівалентності, тобто можливо відтворити зміст, форму або зберегти функціональність лексеми. Так, перекладач калькувала Bagginses - Торбинси, Boffins - Мудрінси (від boffin - учений, розумний), Burrowses - Копайнори (burrow - нора) - у цих випадках їй вдалося передати сенс власних назв; транскрибувала Tooks - Туки (мин. час від take - брати) та Brandybucks - Брендібоки (Brandy - бренді, buck - кошик)- відтворено форму. Інші прізвища було по суті випущено, оскільки поданий ряд гобітських родин відтворено українською мовою, вочевидь, довільно, оскільки вони не співпадають з англійськими ні за значенням, ні за формою, тобто А. Немірова утворила лексеми, які на її думку відповідають традиції утворення прізвищ напівросликів. Тим не менш, такий варіант можна вважати допустимим, оскільки прагматику вислову збережено.

Особливу увагу варто звернути на гру слів в антропонімі Proudfoots - ProudFEET. По суті це каламбур, заснований на особливості чергування голосних в коренях деяких іменників у множині foot (ступня) - feet (ступні). Такі випадки в англійській мові є винятками, зазвичай множина іменників утворюється додаванням закінчення s. Тож в оригіналі виникає враження, що Більбо припустився граматичної помилки й названий гобіт його виправляє, насправді жартуючи. Досягти повної еквівалентності в такому разі не є можливим, ураховуючи відмінності двох мов, і тому перекладач удається до прямої горизонтальної компенсації, застосувавши зміну голосної у корені лексеми: Мохностопи! - Мохноступи!. Відзначимо, що цей варіант перекладу доволі вдалий, оскільки вдається відтворити принаймні частину гумористичного забарвлення.

) The banquet was very splendid, however, though I had a bad cold at the time, I remember, and could only say 'thag you very buch'. [78, с. 87]

Щоправда, я все ж таки взяв участь у розкішному бенкеті, хоча тоді підхопив жахливу нежить, отож міг тільки гундосити: «Бдякую! Бдякую!». [77, с. 84] У цьому фрагменті спостерігаємо наявність графону 'thag you very buch', який відображає наявність у мовця нежить, що заважає йому нормально розмовляти, відповідно від чого створюється ефект кумедності. Самої лише прямої компенсації недостатньо, оскільки українське Бдякую! Бдякую! не передає всього змісту оригіналу, тому перекладач застосовує вертикальну компенсацію, надаючи нейтральному дієслову say розмовності - гундосити. 3) There's something fishy in this, my dear! I believe that mad Baggins is off again. Silly old fool. But why worry? He hasn't taken the vittles with him.'[78, с. 90]

Щось тут негаразд, голубонько! Гадаю, цей навіжений Торбинс знову подався шукати вітра в полі. Старий дурень! Але нам нема чого хвилюватися. Адже частування він з собою не забрав! [77, с. 87]

Лексема fishy має просторічне забарвлення й означає сумнівність, букв. щось тут не так тхне. А. Немірова відтворила його генералізованим нейтральним словом негаразд, щоправда вже в наступному реченні компенсувала втрату стилістики мовлення персонажу, застосувавши український фразеологізм подався шукати вітра в полі замість виразу is off (букв. пішов). Явище часткової еквівалентності присутнє і при перекладі архаїзму vittles, який представляє собою застарілу форму написання іменника victual (букв. харчі). В українському варіанті такого типу лексики не зустрічається, хоча слово частування відзначається певною емоційним колоритом.

) You have had your joke, and alarmed or offended most of your relations, and given the whole Shire something to talk about for nine days, or ninety-nine more likely. Are you going any further? [78, с. 91]

Ти зіграв свій жарт, збентежив та образив майже усю рідню й забезпечив Гобітанію темою для балачок на дев'ять, а то й на дев'яносто дев'ять днів наперед. Що ще збираєшся утнути? [77, с. 88]

У даному фрагменті спостерігаємо приклад дистантної компенсації. Топонім Shire (який А. Немірова переклала як Край), генералізовано до позначення усієї країни гобітів - Гобітанія. Як виявиться далі, не дарма, оскільки чутки про зникнення Більбо поширяться не лише його рідним селом, а й серед усіх напівросликів, його імя та вчинки стануть народною легендою. Тобто вже на початку роману підкреслюється мудрість та далекоглядність Гендальфа та нетиповість Торбинсів. Також, частковим еквівалентом перекладу є відтворення питальної фрази Are you going any further?

Дослівний переклад Чи збираєшся ти зайти ще далі? не відповідає ситуації спілкування, та й взагалі такий вираз не є характерним для розмовної української мови, тому перекладач вдається до смислового розвитку - Що ще збираєшся утнути?

) Yes, I will - two eyes, as often as I can spare them [78, с. 92].

Обов'язково. Буду дивитися обома - коли знайду вільний час [77, с. 89].

Еліптичне речення two eyes не можна відтворювати безпосередньо калькуванням, оскільки варіант обома очима хоч і буде зрозумілим вітчизняному читачеві, не відповідає традиціям спілкування та словоживання української мови. Тому А. Немировій доводиться застосовувати вилучення компоненту eyes та додавання складеної дієслівної форми - буду дивитися обома. Такий результат значно більш адекватний, хоча, по суті є русизмом - від смотреть в оба.

) I want to see the wild country again before I die, and the Mountains; but he is still in love with the Shire, with woods and fields and little rivers [78, с. 92].

Мені вкрай потрібно знову побачити дикі землі та гори, поки живу; а він ще не навтішався Краєм, полями, лісами й річками [77, с. 89].

В аналізованому уривку зустрічаємо приклади досягнення часткової еквівалентності шляхом антонімічного перекладу: так вираз before I die змінюється на поки живу, а складений іменний стверджувадьний присудок is still in love перетворюється на дієслово з негацією - ще не навтішався.

) 'Well, er, yes, I suppose so,' stammered Bilbo [78, с 92]. - Мм-мм... так, здається... - зніяковів Більбо [77, с. 90].

Для перекладу репліки Well, er, yes, I suppose so А. Немирова вдається до вертикальної компенсації, переходячи з лексемного рівня до фонетичного та графічного Мм-мм... так, здається... Можемо вважати таке відтворення вдалим, тому що збережено функціональну еквівалентність, а саме передачу стану ніяковості та розгубленості героя.

) I was professionally interested in your ring, you may say; and I still am [78, с. 93]. - Я ж бо чародій, маг, і твоїм перстеником цікавлюся тільки заради науки [77, с 90]. Цей фрагмент, незважаючи на невеликий обсяг містить низку цікавих прикладів перекладацької компенсації та, відповідно, часткової еквівалентності. В оригіналі мова йдеться про те, що Гендальф професійно зацікавлений кільцем Більбо. Перекладач змінює семантичний склад речення, додавши вказівки на тип діяльності персонажа і вилучивши обставину professionally (паралельна компенсація) - чародій, маг. Зазначимо, що чародій, як і перстеник представляють собою архаїзми, яких не має в англомовному тексті, але таким чином А. Немирова окреслює поважність та численні роки досвіду чарівника.

Іншою справою є додавання виразу заради науки. На нашу думку, такий прийом порушує логічність твору, оскільки «Володар перснів» своїм антуражем відповідає часам раннього Середньовіччя в Англії, тобто епохи становлення народного героїчного епосу. Поняття науки тоді ще не існувало взагалі, воно виникло і почало розвиватися як окремий тип діяльності лише у 17 ст. (епоха Просвітництва). Такий чином вживання цієї лексеми є стилістичною помилкою і порушує адекватність перекладу і не може вважатися навіть частковим функціональним еквівалентом. Запропонуємо власний варіант: Я чарівник і мене цікавив твій магічний перстень; та й досі цікавить.

) 'If I am it is your fault,' said Bilbo. 'It is mine, I tell you. My own. My precious. Yes, my precious. It came to me. But you won't get it. I won't give my precious away, I tell you.' [78, с. 93]

Бо ти мене дратуєш! Він мій, кажуть тобі! Власний. Мій скарб. Мій дорогий, бачиш, дорогесенький! Він сам до мене підкотився. Тільки дзуськи ти його одержиш. Я зі своїм скарбом не розлучусь, ось тобі й усе! [77, с. 90]

Подана частина тексту перекладу характеризується посиленням емоційності порівняно з оригіналом, як лексико-граматичними, так і графічними засобами (знаки оклику). Причиною цього можна вважати схильність українського читача до деталізованих наративів, у той час як західноєвропейський реципієнт задовольняється контекстом. Так у висловленні If I am it is your fault нейтральна лексема fault (провина) була змінена на забарвлене дієслово дратувати - Бо ти мене дратуєш!; у прикладі Yes, my precious до безпосередньо прикметника дорогий під час перекладу було додано його ж у пестливій формі - Мій дорогий, бачиш, дорогесенький!.

При відтворенні репліки But you won't get it в українському варіанті зявився вигук дзуськи, характерний для розмовного просторічного мовлення - Тільки дзуськи ти його одержиш. Використання цього слова посилює напруження ситуації і, водночас, створює певний комізм, коли крихітний гобіт погрожує кремезному чарівникові. Відзначимо приклад застосування модуляції перекладачем, коли присудок came (підійшов) було замінено на підкотився, більш доречний варіант по відношенню до персня як субєкта дії у мові перекладу.

) It hasn't made it any easier in the end, but it would be a pity to waste all my preparations. It would quite spoil the joke.'[78, с. 102]

Мені, щиро кажучи, не полегшало, але ж буде шкода, якщо усі ті зусилля підуть за вітром. Увесь жарт змарную... [77, с. 98]

Тенденція до емфатизації тексту перекладу А. Немировою простежується і в цьому прикладі, де замість неідіоматичного виразу to waste all my preparations вжито фразеологізм усі ті зусилля підуть за вітром. Тим не менш, варто відзначити, що в даному випадку такий спосіб є доречним, оскільки розкриває в українському варіанті сутність гобітів як простого, відвертого та балакучого народу, таким чином «прикрашання» їх мовлення представляє собою узагальнену компенсацію, а це один зі шляхів реалізації часткової еквівалентності.

) Розглянемо переклад останнього гумористичного послання від Більбо його родичам.

_For ADELARD TOOK, for his VERY OWN, from Bilbo,_ on an umbrella. Adelard had carried off many unlabelled ones [78, с. 106].

Наприклад, на парасольці: «Еделярові Туку, у ВЛАСНУ власність, від Більбо» (Еделяр був дуже здатний прихопити з гостин чужу парасольку) [77, с. 102];

При відтворенні побажання for his VERY OWN перекладач застосовує модуляцію, причому у тексті перекладу утворюється випадковий повтор - у ВЛАСНУ власність, який, утім, у цьому випадку є адекватним, оскільки підкреслює кумедність повідомлення, що тут є основним. Поняття unlabelled ones (букв. парасольки з позначками власників ) також зазнає смислового розвитку - чужа парасолька

_For ANGELICA'S use, from Uncle Bilbo,_ on a round convex mirror. She was a young Baggins, and too obviously considered her face shapely [78, с. 106].

_For the collection of HUGO BRACEGIRDLE, from a contributor,_ on an (empty) book-case. Hugo was a great borrower of books, and worse than usual at returning them[78, с. 107].

«Кругле опукле дзеркальце призначалося «від дядька Більбо» молоденькій Любисточці Торбинс, яка була у неприхованому захваті від власної зовнішності, а на пустій поличці для книжок стояло: «Для зібрання Гуго Розпоясса - від укладача» (Гуго часто позичав книги, але віддавав їх вельми неохоче) [77, с. 102].

У наступному фрагменті часткова еквівалентність виникає внаслідок використання таких трансформацій, як антонімічний переклад (obviously - неприхований), контекстуальна заміна (considered - була у захваті) та генералізації (face - зовнішність). Переклад речення, присвяченого Гуго Розпояссу, позначається граматичними перетворенням, де додатки-антитези great borrower та worse than usual at returning перетворюються на присудки, що також протилежні за значенням: часто позичав; віддавав неохоче.

_For LOBELIA SACKVILLE-BAGGINS, as a PRESENT,_ on a case of silver spoons. Bilbo believed that she had acquired a good many of his spoons, while he was away on his former journey. Lobelia knew that quite well. When she arrived later in the day, she took the point at once, but she also took the spoons [78, с. 107].

Коробочка зі срібними ложками призначалася «Геранії Кошіль-Торбинс - як ПОДАРУНОК». Більбо здогадувався, що вона встигла прибрати до рук чимало того добра, поки він мандрував світом. Геранія це усвідомлювала дуже добре. З'явившись пізніше того дня, вона відразу збагнула зміст напису, але від подарунка не відмовилася [77, с. 107].

В останньому, найбільш іронічному посланні до родички, яку Більбо терпіти не міг, А. Немирова знову застосовує прийом фразеологізації висловлення при перекладі: had acquired a good many of his spoons - встигла прибрати до рук чимало того добра. Відтворюючи реакцію Геранії, перекладач використала прийоми генералізації та антонімічного перекладу: she also took the spoons - від подарунка не відмовилася.

) It seemed that the evil power in Mirkwood had been driven out by the White Council only to reappear in greater strength in the old strongholds of Mordor. From there the power was spreading far and wide, and away far east and south there were wars and growing fear. Orcs were multiplying again in the mountains. Trolls were abroad, no longer dull-witted, but cunning and armed with dreadful weapons [78, с. 141].

Рада Мудрих вигнала злу силу з Чорнолісся, але, як виявилося, вона лише зміцніла та повстала у прадавніх твердинях Мордору. Звідти пітьма повзла у широкий світ, на землях сходу й далекого півдня вже запанувала ненависть, гриміли війни. Орки знову множилися у горах, тролі стали покидати печери - не ті, що досі, тупоголові потвори, а хитрющі і з жахливою зброєю [77, с. 132].

Проаналізуємо черговий уривок. Назву чарівного лісу Mirkwood перекладач калькувала відповідно до його змістових компонентів (mirk - морок, темрява, wood - ліс) - Чорнолісся. Поняття the White Council було відтворено наближеним перекладом відповідно до функціональних ознак цього утворення - Рада Мудрих.

Вираз there were wars зазнав смислового розвитку, внаслідок чого набув певної метафоризації в українському тексті - гриміли війни. Також спостерігаємо два випадки застосування конкретизації з метою досягнення часткової еквівалентності: the power (букв. сила) стала пітьмою, що повзла у широкий світ, а компонент речення were abroad перетворився на покидати печери.

) Hobbits go light, and their footprints are not easy even for a Ranger to read, but not far from the top a spring crossed the path, and in the wet earth he saw what he was seeking [78, с. 369].

У гобітів легка хода, і навіть Слідопитові важко відшукати їхні сліди; однак неподалік від вершини пагорба стежку перетинав струмок, і на вогкій землі Арагорн нарешті вгледів те, що шукав [77, с. 341].

Вираз go light А. Немирова змінює відповідно до норм української мови, внаслідок чого дія трансформується в процес, тобто дієслово в іменник - легка хода. Поняття Ranger також підпорядковується певній адаптації, зміні при перекладі, оскільки незважаючи на той факт, що словникові значення цього слова Блукач, Мандрівник, у даному випадку краще застосувати лексему Слідопит, оскільки своєю майстерністю у тлумаченні слідів Арагорн заслуговує такого звання. Інфінітив to read (читати) відтворюється шляхом модуляції - відшукати, тому що в цьому контексті, його дія спрямована на інтерпретацію відбитків і тому в мові перекладу недопустимо вживати безпосередній еквівалент.

) 'No, not even my eyes can see him, my good Legolas,' said Aragorn. 'He must be far aloft indeed. I wonder what is his errand, if he is the same bird that I have seen before. But look! I can see something nearer at hand and more urgent; there is something moving over the plain!' 'Many things,' said Legolas. 'It is a great company on foot; but I cannot say more, nor see what kind of folk they may be. They are many leagues away: twelve, I guess; but the flatness of the plain is hard to measure.' [78, с. 380]

У мене очі не такі гострі, - сказав Арагорн. - Я нічого не бачу. Мабуть, і справді високо летить. Чи не його я помітив учора зі Сторожового поста? Цікаво, кому й які вісті він несе... Проте я добре бачу рух на рівнині!

Великий піший загін на марші, - підтвердив Леголас. - Хто такі - не розрізню, до них звідси щонайменше дванадцять ліг [77, с. 360].

У даному фрагменті звертаймо увагу на переклад репліки No, not even my eyes can see him. Головною метою тут є збереження функції повідомлення, тому внаслідок смислового розвитку в українському варіанті вже мається на увазі не здатність, а ознака зору: У мене очі не такі гострі. Такий результат перекладу, на додачу, підкреслює здібності ельфа Леголаса, які значно переважають людські. Продовжуючи свою думку, Арагорн вголос цікавиться дорученням (errand) птаха-розвідника. А. Немирова застосовує метод експлікації, значно розширюючи думку, вочевидь дотримуючись до вітчизняної традиції детального викладу: Цікаво, кому й які вісті він несе.. Також, у цій же фразі перекладач вдається до уточнення місця подій: if he is the same bird that I have seen before. - Чи не його я помітив учора зі Сторожового поста?. Іншим прийомом, завдяки якому створюється ефект часткової еквівалентності перекладу є конкретизація поняття great company великий піший загін.

) 'Ah! the green smell!' he said. 'It is better than much sleep. Let us run!' At the bottom they came with a strange suddenness on the grass of Rohan [78, с. 383].

Травами пахне! - щасливо повторював він. - Це солодше за будь-який сон! Біжімо швидше вперед! Хранителі вступили у межі Роханської марки [77, с. 362].

У наступному уривку перекладачу при відтворенні речення the green smell доводиться вдаватися до деметафоризації вислову, оскільки покомпонентне калькування не дозволяє створити адекватного варіанту (зелений запах). Саме тому зберігається лише сенс виразу - травами пахне. З метою компенсації втрати образності, в сусідньому реченні А. Немирова перекладає означення better епітетом солодше. На нашу думку, такий варіант є досі вдалим і передбачає збереження художнього забарвлення репліки, що є основним завданням при необхідності вдаватися до часткової еквівалентності. Серед інших прикладів цього явища відзначимо застосування конкретизації при перекладі займенника they більш поетичним варіантом Хранителі. Особливої ж уваги заслуговує відтворення обставини місця on the grass of Rohan, яке в українському перекладі зазнає лексико-семантичного перектворення - у межі Роханської марки. Великий тлумачний сучасний словник української мови серед визначень лексеми марка наводить такі: 1) За середньовіччя - сільська громада в деяких країнах Західної Європи; 2) У Франкській державі 8-9 ст. і середньовічній Німеччині - прикордонний укріплений округ із військовим управлінням. Якщо вдатися до хронотопного та лексико-семантичного контекстів твору, то можна стверджувати, що форма правління Роханського королівства та певна співвіднесеність часових рамок дозволяють уважати такий переклад не лише адекватним, а й доволі оригінальним та таким, що свідчить про майстерність перекладача.

) Sam yelled and brandished Sting, but his little voice was drowned in the tumult. No one heeded him. The great doors slammed to. Boom. The bars of iron fell into place inside. Clang. The gate was shut. Sam hurled himself against the bolted brazen plates and fell senseless to the ground. He was out in the darkness. Frodo was alive but taken by the Enemy [78, с. 835].

Сем заволав, замахав Жалом, але слабкий його голос потонув у іншому шумі. Ніхто не помітив його. Ворота з брязкотом зачинилися: бумм! Заскреготіли залізні петлі. Сем з розмаху кинувся на окуті залізом стулки і впав, мов підкошений. Він лежав непритомний під ворітьми вежі орків, один, у темряві. Залізо і камінь відняли в нього Фродо - беззбройного і безпорадного бранця прислужників Ворога [77, с. 795].

Серед найважливіших трансформацій при перекладі цього фрагменту А. Неміровою відзначимо додавання в українському варіанті окремих мовних елементів для посилення емотивності. Так, сюди варто віднести опис того, як Сем впав під ворітьми вежі орків, а також відтворення останнього речення: Frodo was alive but taken by the Enemy Залізо і камінь відняли в нього Фродо - беззбройного і безпорадного бранця прислужників Ворога. Вочевидь перекладач вирішила за необхідне посилити драматизм ситуації і додає, що беззбройний і безпорадний Фродо був узятий в полон не просто Ворогом, а його прислужниками, ще й за допомогою заліза і каменя. Враховуючи приклад генералізації (The great doors - Ворота) та смислового розвитку senseless - мов підкошений (черговий раз відзначаємо схильність А. Немирової до використання фразеологізмів), можна простежити індивідуальний стиль перекладача, що відчутно впливає на результат перекладу.

Отже, проведений аналіз засвідчив, що явище часткової еквівалентності є особливо характерним для художнього перекладу (дослідження проводилося на матеріалі жанру фентезі). Воно виникає внаслідок застосування перекладацьких трансформацій, зокрема різних типів компенсації, смислового розвитку, конкретизації та генералізації, антонімічного перекладу, експлікації, додавання та вилучення тощо. Його причинами є низка чинників, що зумовлені як розбіжностями структури й традицій ВМ та МП, так і специфікою сприйняття художнього тексту англомовними та україномовними читачами. Також значний вплив на результат перекладу має індивідуальність перекладача, тому його основним завданням можна вважати доречне застосування перерахованих вище прийомів та максимально повне відтворення функціональних та прагматичних особливостей оригіналу.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження засвідчило, що уявлення про еквівалентний компаратив художнього перекладу постійно змінюється; одвічна дискусія про переваги вільного чи буквального перекладу є не чим іншим, як спробою встановити відповідний тип еквівалентності. Двополюсна модель еквівалентності, між крайніми точками якої (формальна та динамічна еквівалентність), розміщуються численні проміжні рівні еквівалентності, відбиває сутність наукових суперечок сьогодення. У відомій тріаді автор - перекладач - читач, що відображає звязок між основними учасниками процесу перекладу як акту міжмовної комунікації, перекладач є певним мобільним елементом, який прагне наблизитися або до автора оригіналу, або до свого читача. Таке наближення виявляє подвійний смисл із властивими йому формальними категоріями, що можуть розглядатися у просторових, часових або аксіологічних умовах. У цілому всі типи семантичних відповідностей між лексичними одиницями двох мов можна звести до трьох основних: 1) повна відповідність; 2) часткова відповідність; 3) відсутність відповідності.

Випадки повної відповідності лексичних одиниць різних мов у всьому обсязі їх референціального значення відносно рідкі. Як правило, це слова однозначні, тобто які мають в обох мовах тільки одне значення; кількість їх, як відомо, в порівнянні із загальною масою слів у лексиконі мови відносно невелика. Сюди відносять слова, що належать переважно до власних та географічних назви, що входять у словниковий запас обох мов; наукові та технічні терміни; певні групи слів, наприклад, назви місяців і днів тижня, а також числівники.

Було виявлено, що найбільш поширеним випадком при зіставленні лексичних одиниць двох мов є часткова відповідність, при якій одному слову в ВМ відповідає не один, а кілька семантичних еквівалентів в МП. Переважна більшість слів будь-якої мови характеризується багатозначністю, причому система значень слова в одній мові, як правило, не співпадає повністю з системою значень слів у іншій мові. При цьому можуть спостерігатися різні випадки. Так, іноді коло значень слова в ВМ виявляється ширшим, ніж у відповідного слова в МП (або навпаки), тобто слово в ВМ (або в МП) має всі ті ж значення, що й у слова в ВМ (відповідно, МП), але, крім того, у нього є і значення, які в іншій мові передаються іншими словами. Дещо інший, і мабуть, більш цікавий, з теоретичної точки зору, характер носять випадки часткової еквівалентності, обумовлені явищем, яке можна назвати недиференційованістю значення слова в одній мові порівняно з іншою. Мова йде про те, що слову, яке виражає більш широке (недиференційоване) поняття в одній мові, тобто яке позначає більш широкий клас денотатів, в іншій мові можуть відповідати два або кілька слів, кожне з яких виражає більш вузьке, диференційоване, порівняно з першою мовою, поняття, тобто відноситься до більш обмеженого класу денотатів.

Третій можливий випадок взаємного відношення лексики двох мов - це повна відсутність відповідності тієї чи іншої лексичної одиниці однієї мови в словниковому складі іншої мови. У цих випадках прийнято говорити про так звану безеквівалентну лексику. Під безеквівалентною лексикою розуміють лексичні одиниці (слова й стійкі сполучення) однієї з мов, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед лексичних одиниць іншої мови (власні імена, назви газет, організацій тощо, реалії, тобто слова, які не існують в практичному досвіді людей, що говорять іншою мовою; лексичні одиниці - випадкові лакуни).

Було зясовано, що одним із найважливіших критеріїв оцінювання якості художнього перекладу є еквівалентність естетичної дії оригіналу та перекладу. Існує кілька концептуальних підходів до перекладу. Згідно з першим, пріоритетним є передати текст оригіналу максимально точно у філологічному аспекті. Відповідно до другого, добір мовних засобів не має принципових обмежень, головне - передати дух першоджерела. Власне зрозуміло, що для художнього перекладу кориснішим вважається другий підхід. Однак, перекладачеві слід бути обачливим, оскільки йдеться про той випадок, коли доводиться балансувати між сміливими перекладацькими трансформаціями та надмірними буквалізмами. Варто звернути увагу на дотримання таких принципів: збереження при перекладі функціональної домінанти оригіналу; мінімальність та вмотивованість перекладацьких трансформацій, функціонально-змістових, функціонально-нормативних та культурологічних похибок. Перекладач насамперед повинен розглядати художній переклад на рівні комунікативної відповідності тексту й оригіналу та на рівні їх лінгвістичної еквівалентності, при цьому памятаючи, що художній текст - це текст, основною метою якого є естетичний вплив на читача за допомогою добірних мовних засобів, точних художніх деталей. У даному випадку необхідно виділити три аспекти перекладу, які потребують пильної уваги: 1) ступінь формальної відповідності тексту перекладу оригіналові; 2) ступінь формальної відповідності мові перекладу; 3) ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії

Проведений аналіз засвідчив, що явище часткової еквівалентності є особливо характерним для художнього перекладу (дослідження проводилося на матеріалі жанру фентезі, роман-трилогія Дж. Толкієна «Володар перснів»). Воно виникає внаслідок застосування перекладацьких трансформацій, зокрема різних типів компенсації, смислового розвитку, конкретизації та генералізації, антонімічного перекладу, експлікації, додавання та вилучення тощо. Його причинами є низка чинників, що зумовлені як розбіжностями структури й традицій ВМ та МП, так і специфікою сприйняття художнього тексту англомовними та україномовними читачами. Також значний вплив на результат перекладу має індивідуальність перекладача, тому його основним завданням можна вважати доречне застосування перерахованих вище прийомів та максимально повне відтворення функціональних та прагматичних особливостей оригіналу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

.Алимов В. В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации / В. В. Алимов. - М. : Едиториал УРСС, 2004. - 160 с.

.Аполлова М. А. Specific English (Грамматические трудности перевода) / М. А. Аполлова. - М. : Международные отношения, 1987. - 132 с.

.Бархударов Л. С. Язык и перевод: Вопросы общей и частной теории перевода / Л. С. Бархударов. - М. : УРСС, 2010. - 240 с.

.Белинский В. Г. Pro et contra / В. Г. Белинский. - М. : УРСС, 2012. - 1168 с.

.Бокова П. М. Лінгвістичні проблеми перекладу художньої літератур : Проблеми / П. М. Бокова // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - Вип. 22. - К. : НПУ ім. М. Драгоманова, 2009. - с. 64-71.

.Бреева Л. В. Лексико-стилистические трансформации при переводе [Электронный ресурс] / Л. В. Бреева, А. А. Бутенко // Belpaese2000 : итальянистика в Беларуси. - 2005. - Режим доступа : #"justify">.Бреус Е. В. Теория и практика перевода с английского языка на руський / Е. В. Бреус. - М. : Изд-во УРАО, 2001. - 104 с.

.Ванников Ю. В. Проблемы адекватности перевода. Типы адекватности, виды перевода и переводческой деятельности / Ю. В. Ванников // Текст и перевод. - М. : Наука,1988. - С.34-39.

.Васильев Л. Г. Переводчик в коммуникативном пространстве / Л. Г. Васильев // Перевод как моделирование и моделирование перевода. - Тверь : Изд-во ТГУ,1991. - С.25-32.

.Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / Виноградов В. С. - М. : Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224 с.

.Витренко А. Г. К вопросу о терминологии современного переводоведении / А. Г. Витренко // Вестник МГЛУ. - М., 2002. - вып. 420. - С.3-16.

.Витренко А. Г. Надо ли учить переводческим трансформациям? / А. Г. Витренко // Вестник МГЛУ. - М., 2004. - Вып. 488. - С.90-106.

.Витренко А. Г Может ли перевод быть частично эквивалентным? / А. Г. Витренко // Вестник МГЛУ. - Вып. 494. М., 2005. - с. 46-57.

.Влахов С. И. Непереводимое в переводе / Влахов С., Флорин С. - М. : Р. Валент, 2006. - 448 с.

.Гачечиладзе Г. Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи / Г. Р. Гачечиладзе. - М. : Советский писатель, 1980. - 255 с.

.Гарбовский Н. К. Теория перевода / Гарбовский Н. К. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 2004. - 544 с.

.Гула Є. А. Редагування як один із чинників якісного перекладу / Є. А. Гула // Наук.-практ. семінари «Актуальні проблеми теорії та практики перекладу». - К., 2008. - С. 97-104.

.Дюришин Д. Межлитературные формы художественного перевода / Д. Дюришин // Проблемы особых межлитературных общностей. - М. : Просвещение, 1993. - С.234-239.

.Егер Г. Л. Коммуникативная й функциональная эквивалентность / Г. Л. Егер // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. - М., 1978. - С. 82-89.

21.Жарков И. А. Технология издательско-редакционного дела [Электронный ресурс] / И. А. Жарков. - 2010. - Режим доступа : <#"justify">25.Каде О. Проблемы перевода в свете теории коммуникации / О. Каде // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. - М. : Международные отношения, 1978. - №14. - С. 69-90.

.Казакова Т. А. Аспекты теории письменного перевода / Т. А. Казакова. - Свердловск : СГПИ, 1988. - 49 с.

.Казакова Т. А. Практические основы перевода / Т. А. Казакова. - СПб. : Изд-во «Союз», 2000. - 320 с.

.Катфорд Дж. К. Лингвистическая теория перевода: Об одном аспекте прикладной лингвистики. Перевод с английского / Дж. К. Катфорд. - М. : ЛКИ, 2007. - 176 с.

.Кириленко К. І. Теорія і практика перекладу / Кириленко К. І., Сухаревська В. Т. - Вінниця : Нова книга, 2003. - 410 с.

.Ковалева К. И. Оригинал и перевод: два лица одного текста /К. И. Ковалева. - М. : ВЦП, 2001. - 97 с.

31.Ковальчук І. В. Художній переклад як обєкт редагування / І. В. Ковальчук // Наукові записки Інституту журналістики. - К. : КНУ імені Тараса Шевченка, 2011. - Т. 42. - С. 167-174.

32.Комиссаров В. Н. Общая теория перевода. Учебное пособие / Комиссаров В. Н. - М. : Высш. шк., 2000. - 348 с.

.Комиссаров В. Н. Слово о переводе (Очерк лингвистического учения о переводе) / В. Н. Комиссаров. - М. : Международные отношения, 1973. - 215 с.

.Комиссаров В. Н. Современное переводоведение / Комиссаров В. - М. : ЭТС, 2002. - 424 с.

.Комиссаров В. Н. Теоретические основы методики обучения переводу / В. Н. Комиссаров. - М. : Рема, 1997. - 111 с.

.Комиссаров В. Н. Эвристическая ценность моделей перевода / В. Н. Комиссаров // Сб. научн. трудов МГПИИЯ им. Мориса Тореза. - М., 1987. - Вып. 295. - С.8-16.

.Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу / Коптілов В. В. - К. : Вид-во при Київському університеті, 2001. - 166 с.

.Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад) / Корунець І. В. - Вінниця : Нова Книга, 2003. - 274 с.

.Крюков А. Н. Теория перевода / А. Н. Крюков. - М. : Военный Краснознаменный ин-т, 1989. - 176 с.

.Латышев Л. К. Перевод: теория, практика и методика преподавания / Л. К. Латышев, А. Л. Семенов. - М. : Академия, 2003. - 192 с.

.Латышев Л. К. Технология перевода / Л. К. Латышев. - М. : Академия, 2007. - 320 с.

.Левицкая Т. Почему нужны грамматические трансформации при переводе? / Т. Левицкая, А. Фитерман. // Тетради переводчика. - М. : Междунар. отношения, 1981. - Вып. 8. - С.12-22.

.Левый И. М. Искусство перевода / И. М. Левый. - М. : Наука, 1984. - 413 с.

.Лилова А. В. Введение в общую теорию перевода / А. В. Лилова. - М. : Высшая школа, 1995. - 256 c.

.Львовская З. Д. Современные проблемы перевода /З. Д. Львовская. - М. : ЛКИ, 2008. - 224 с.

.Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода / Р. К. Миньяр-Белоручев. - М. : Московский Лицей, 1996. - 298 с.

.Миньяр-Белоручев Р. К. Учебное пособие по теории перевода / Р. К. Миньяр-Белоручев. - М. : Изд-во Военного ин-та, 1986. - 106 с.

.Москальчук Г. Г. Структура текста как синергетический процесс / Г. Г. Москальчук. - М. : Едиториал УРСС, 2003. - 296 с.

.Найда Ю. К науке переводить / Ю. Найда // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. - М. : Международные отношения, 1978. - С. 114-137.

50.Пилипчук О. Л. Еквівалентність у контрастивному аналізі з погляду професора Ю. О. Жлуктенка / О. Л. Пилипчук // Іноземна філологія. - вип. 123. - Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка. - с. 367-374.

51.Попович А. П. Проблемы художественного перевода / А. П. Попович. - Благовещенск : БГК Им. И. А. Бодуэна Де Куртенэ, 2000. - 198 с.

52.Ревзин И. И. Основы общего и машинного перевода / Ревзин И., Розенцвейг В. - М. : Высшая школа, 1984. - 243 с.

53.Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода / Я. И. Рецкер / Дополнения и комментарии Д. И. Ермоловича. - М. : Р. Валент, 2004. - 240 с.

54.Сдобников В. В. Теория перевода / В. В. Сдобников, О. В. Петрова. - М. : АСТ: Восток-Запад, 2006. - 448 с.

55.Сикорский Н. М. Редактирование отельних видов литературы / Н. М. Сикорский. - М. : Книга, 1987. - 340 с.

.Смоляна А. Компенсація та антонімічний переклад як засоби передачі комунікативної та стилістичної рівнозначності різномовних художніх та нехудожніх текстів / Смоляна Анна // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». - Вип. 9. - Херсон : ХДУ, 2010. - с. 290-294.

.Солодуб Д. П. Теория и практика художественного перевода / Д. П. Солодуб. - М. : Академия, 2005. - 304 с.

58.Сорокин Ю. А. Переводоведение: статус переводчика и психогерменевтические процедуры / Ю. А Сорокин. - М. : Гнозис, 2003. - 160 с.

59.Сушко З. А. Формальна та динамічна еквівалентність: прагматичний інваріант / Зоряна Сушко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Літературознавство. - Тернопіль, 2011. - Вип. 31. - С. 267-277.

.Топер П. М. Перевод в системе сравнительного литературоведения / П. М. Топер. - М. : Наследие, 2001. - 254 c.

.Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы) / А. В. Федоров. - М. : Филология три, 2002 - 418 с.

.Цатурова И. А. Переводческий анализ текста / И. А. Цатурова, Н. А. Каширина. - М. : Перспектива, 2008. - 304 с.

.Циркунова С. А. Использование приема компенсации при передаче игры слов в переводе // Перевод: традиции и современные технологии. - вип. 7. - М., 2002. - С. 459-467.

.Чернякова Ю. С. Способы достижения функциональной эквивалентности в переводе художественного текста (на материале английского и русского языков) : дис. канд. филол. наук. : 10.02.20 / Чернякова Юлия Сергеевна. - М., 2008. - 185 с.

.Чуракова О. В. Особливості перекладу поетичного твору / О. В. Чуракова // Лінгвістика. - К., 2010. - Вип. 10. - с. 251-258.

.Швейцер А. Д. Глазами переводчика / А. Д. Швейцер. - М. : УРСС, 2012. - 351 с.

.Швейцер А. Д. Теория перевода: Статус, проблемы, аспекты / А. Д. Швейцер. - М. : Наука, 1988. - 215 с.

.Эткинд Е. Г. Художественный перевод: искусство и наука // Вопросы языкознания. - №4. - М., 1980. - С.15-29.

.Яковлева М. А. Компенсация при передаче стилистически сниженных высказываний на разных уровнях текста : дис. канд. филол. наук. : 10.02.20 / Яковлева М. А. - М., 2008 - 129 с.

.Albrecht F. Vom. Ubersetzen und der Qualitat des Ubersetzens / Albrecht F. // Quality in Translation. - Oxford : Oxford University Press, 1993. - pp. 32-41.

.Chesterman A. Contrastive Functional Analysis / Andrew Chersterman. - Philadelphia : Dell Press, 1998. - 425 p.

.Halliday M. A. K. Language and Education / M. A. K. Halliday. - London : Faber & Faber, 2007. - 252 p.

.Krzeszowski T. P. Contrasting Languages. The Scope of Contrastive Linguistics / Tomasz P. Krzeszowski. - NY : New Press, 1991. - 352 p.

.Krzeszowski Tomasz P. Contrastive Analysis in a new dimension / Tomasz P. Krzeszowski // Papers and Studies in Contrastive Linguistics. - NY, 1977. - Vol. 6. - P. 6-16.

.Nida E. The Theory and Practice of Translation / E. Nida, C. R. Taber. - Leiden : The united bible societies, 1989. - 219 p.

.Preston D. R. Deeper and deeper contrastive analysis / Dennis R. Preston // Papers and Studies in Contrastive Linguistics. - NY., 1975. - Vol. 3. - P. 73-84.

.Толкієн Дж. Р. Р. Володар Перснів. В 3-х книгах / Пер. з англ. А. В. Немірової. - Х. : Фоліо, 2003. - 1178 c.

.Tolkien J. R. R. The Lord of the Rings (Collector's Edition) / J. R. R. Tolkien. - L. : Houghton Mifflin Harcourt, 1974. - 1216 p.

ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

79.Нелюбин Л. Л. Толковый переводоведческий словарь / Л. Л. Нелюбин. - М. : Флинта, 2003. - 320 с.

.Словарь лингвистических терминов / сост. О. Ахманова. - М. : КомКнига, 2007. - 576 с.

81.Українсько-англійський словник: близько 200 000 слів /за ред. проф. Гороть Є.І. - Вінниця : Нова Книга, 2009. - 1040 с.

.Routledge Encyclopedia of Translation Studies / ed. by Mona Baker. - London and New York, 2001. - 1352 p.

.Longman Dictionary of Contemporary English / ed. D. Summers - Harlow : Pearson Education Limited, 2007. - 1949 p.