єктом бакалаврської роботи є поема Ліни Костенко «Берестечко».
Предметом бакалаврської роботи є ономастика поеми Ліни Костенко «Берестечко».
Метою бакалаврської роботи є аналіз ономастичного простору, його наповнення та функціонування у поемі Ліни Костенко «Берестечко».
Для досягнення цієї мети потрібно вирішити наступні завдання:
виявити всі власні назви всіх ономастичних розрядів, ужиті в поемі Ліни Костенко;
встановити співвідношення різних ономастичних розрядів у поемі та динаміку цього співвідношення;
визначити рівень експресивності власних назв у поемі Ліни Костенко;
висвітлити стилістичне, функціональне навантаження ужитих поетесою онімів;
тим самим визначити, як і в якій мірі власні назви в поемі «Берестечко» беруть участь у побудові художнього цілого поеми.
Головним методом дослідження став контекстуальний аналіз. Також застосований традиційний для лінгвістичних робіт описовий метод. Досить широко використовується метод внутрішнього зіставлення. Також задіяний метод історичного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в бакалаврській роботі вперше здійснено опис ономастичного простору поеми Ліни Костенко «Берестечко». Ономастика поезії автора помітно відрізняється від ономастики прози тим, що вона значно більше насичена переносними, конотативними значеннями і вживається як засіб образності, має вищу експресивну напругу. У ній уже не можна говорити про панівний статус антропонімів, порівняно з якими виходять на перше місце топоніми. У сукупному ономастичному просторі поеми Ліни Костенко антропоніми займають приблизно 80%. Окрім цих двох ономастичних розрядів, у поезії ваговитими є теоніми, гідроніми, а нерідко також астроніми та ідеоніми. Індивідуально -авторськими ознаками роботи Ліни Костенко з власними назвами є, серед іншого, те, що вона: 1) тонко відчуває і адекватно відтворює, плекає (але при потребі сміливо й свідомо трансформує) національно -культурну семантику онімів, вироблену віками функціонування в українській мові; 2) широко вживає найрізноманітніші власні назви з усього світу, тяжіючи до онімічної глобальності.
Теоретичне й практичне значення дослідження визначається тим, що розроблена методика невідривного від контексту, цільного аналізу поезійної онімії є придатною для застосування при ономастичному вивченні будь-яких поетичних творів. Розкриття функціонального навантаження і механізмів дії власних назв у поезії сприятиме уточненню та поглибленню теоретичних засад літературної ономастики і - ширше - стилістики (мовознавство) та поетики (літературознавство) у аспектах, причетних до ономастичного компоненту художнього твору. Дослідження може допомогти у студіях поетичної мови, специфіки поетичної образності, у пізнанні тонкощів роботи майстра із словом.
У вищій школі робота може бути використана у курсах сучасної мови, стилістики, історії літературної мови, в ономастичних спецкурсах та в написанні курсових і дипломних робіт.
Бакалаврська робота складається зі вступу (на 4 стор.), двох розділів, висновків (на 7 стор.) та списку використаних джерел. Робота містить 55 сторінок тексту. Список джерел включає 37 найменувань літератури,
1. ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ ОНОМАСТИЧНИХ ОДИНИЦЬ
Ономастика (від грец. <#"justify">1.3 Галузі ономастики
Ономастика, відповідно до категорій власних імен, має кілька розділів: топоніміка <#"justify">2. ОНОМАСТИКА ПОЕМИ «БЕРЕСТЕЧКО»
Для творчості Ліни Костенко характерна надзвичайна увага до власних назв. Ономастика поетеси, крім номінативної функції означання того чи іншого місця події або героя, є також одним зі стилістично-виражальних засобів. Ономастику літературного доробку Ліни Костенко прискіпливо досліджує М. Мельник. Як зауважує дослідниця, «багатство ономастичних знахідок [поетеси] видається невичерпним» [30, 9].
У поемі «Берестечко» ономастичний обшир представлений у вражаючій кількісній площині. Так, поетесою вжито 320 топонімів, 294 антропоніми, 87 теонімів. Крім того, застосовуються гідроніми, етноніми, астроніми. Завдяки такому ономастичному загалу Ліна Костенко створює військову, побутову панораму життя в Україні XVII ст.
.1 Топоніми в поемі «Берестечко»
Лаконічна назва твору - топонім «Берестечко» - одразу в читача викликає асоціації з однією з найболючіших військових поразок в українській історії, яка вплинула і на подальших хід не лише воєнних, а й політичних подій, що призвело врешті -решт до втратою України політичної та територіальної незалежності. Топонім «Берестечко» вживається у творі 10 разів, переважно як символ болючої поразки:
Моя поразка зветься Берестечком [25, 9].
Берестечко моє, дощами і кров'ю залите…
Берестечко моє!.. [25, 9]
Я, гетьман Богдан Хмельницький.
розбитий під Берестечком [25, 10].
Зівсюди все під Берестечко пхалось [25, 12].
Сниться мені, що лежу я
на полі бою під Берестечком… [25, 54]
Щоб підкреслити алегоричність назви, Ліна Костенко вводить смислову антитезу, спираючись на зоровий образ протиставлення білого кольору берести та чорного вороння:
О Берестечко берестове
у завірюхах вороння! [25, 61]
Найуживанішим топонімом у поемі «Берестечко» є «Україна». Він вживається 25 разів. Назва країни в поемі персоніфікується:
Вся Україна хвора від чуток [25, 47].
Аби сказала Україна:
оце так гетьман! [25, 45]
Лежить твоя зглузована Вкраїна,
схрестивши руки всіх своїх шляхів.
І поки я їх визволю з ярма,
то чи не мертва буде Україна? [25, 59]
Головний герой поеми - гетьман Богдан Хмельницький - змальований як державний діяч, що усвідомлює всю складність посталого перед ним завдання: створити Україну як незалежну державу і здобути політичну стійкість у світі, повному зазіхань: це і поляки, і росіяни («московити» [25, 37]), і литовці, і турки:
Я Україну визволяв із пут [25, 16].
Стережу Україну [25, 24].
Отак живу. Молюсь до України [25, 51].
Не врятував тебе я, Україно [25, 59]
Так вирипали двері України -
аж холодом з Європи потягло [25, 63].
Герой поеми усвідомлює, що це важка задача, навіть непосильна, але при цьому це єдина путь не лише для розвитку, але й для існування України. Інакше доведеться:
Шукати Україну в Україні [25, 36].
І одного разу:
Отак колись незчуємося, де й
поділася та наша Україна [25, 58].
В алегоричній формі, дуже стисло, зображується складне політичне становище України у XVII ст.:
Лиш з України виметеш корону,
а цар вже в душу скипетром - пихиць! [25, 55]
Але чому - імено короля,
а не ім'я священне України?! [25, 53]
Автор через Богдана Хмельницького передає власне ставлення до зображуваних подій і власні думки вкладає в уста головного героя поеми.
Серед топонімів зустрічаються назви країн, з якими тодішня Україна мала ті або інші (найчастіше воєнні) відносини:
І кожен тягне тебе, душогуб, -
за руки - Річ Посполита з царем, азіяти - за п'яти.
Литва - за чуб [25, 27].
Дрижала Порта Оттоманів,
Молдова, Крим і Семиград! [25, 49]
А коли ми вирушали,
до Молдови, до Варшави
чи ізнов до Криму… [25, 48]
Щоб мали свій Версаль.
У них там Фонтенбло [25, 52].
Лежить Німеччина в руїнах
тридцятилітньої війни [25, 57]
Я полк їм послав до Дюнкерка,
і полк той мене не зганьбив! [25, 62]
І судний грім моїх морських походів
ще й досі чують Кафа і Стамбул [25, 34].
Я Польщу в Польщу пересунув [25, 22].
Посол з Венеції з'являвся [25, 24].
У вас - Британія. Довкола море, й не одне [25, 28].
Всі люблять Польщу в гонорі і в славі.
Всяк московит Московію трубить [25, 29].
Отже, Україна, що була на той час частиною Польщі, мала відносини з багатьма провідними європейськими державами: Британією, Францією, італійським містом-державою Венецією. Менш дружні стосунки склалися з Польщею, Росією, Туреччиною. Весь обшир цієї політичної інформації Ліна Костенко передає через застосування топонімів.
Також поетеса застосовує власний прийом зображення історії України шляхом введення у текст поеми назв населених пунктів. Обшир цих топонімів визначає у Ліни Костенко національний характер українців:
…лляні Сорочинці! [25, 14]
Ромни й Вільшани!
Поділля і Брацлавщина
Дрімайлівка, Нехаївка, Сватки [25, 18].
Копичинці, Зозулинці, Тальне,
Попасне, Очеретяне, Гречане,
Затишне, Бурякове і Хмільне!
Прилуки, Луки, Липи, Липовеньки.
Лелеківки, Березівки, Стави.
Дубовий Гай, Гильці, Берестовеньки,
Великі Бубни - що ж задубли ви?! [25, 21]
У топонімах відбиті навіть кулінарні уподобання українців:
Пивці. Підварки. Вергуни. Баштанівка.
Висока Піч, Домашлин і Пиї [25, 24].
Під тиском історичних обставин ментальність українців буває і абсолютно протилежною такій пасторальній тиші. Головний герой лише шкодує, що зміни національного характеру відбуваються не надто часто:
А де ж мої Немиринці і Гнівань,
Велике Дрюкове, Драчі, Шабельники?!
Мій Лютіж, мій Перечим і Сущани… [25, 24]
Ліна Костенко часто використовує засіб персоніфікації топонімів. Водночас перелічення великого масиву топонімічних назв дозволяє визначити етимологію української топоніміки:
Он Димер - все димарики й домарики.
Сховалися, либонь, під хвартухи
Мар'янівкам, Мотронівкам, Варварівкам
Іваньки, Андруші і Явтухи [25, 25].
Також топоніми свідчать і про чорні сторінки української історії. Частина топонімів навіть має прикметник «чорний» у своєму складі:
Куди не глянеш - Гайворон і Галич.
Чорнобиль, Чорнобай і Чорторий [25, 24].
Постійна боротьба з «Диким полем» також відбилася в топонімах тюркського походження, властивих переважно півдню України:
А оніно -
Халча, Шандра, Кандиби.
Келеберда, Калга, Темрюк, Ташлик.
Оце ваш слід, приблуди і задиби,
отой татарський клекіт - Кагарлик!
Чунгул, Пекельне - на своїй землі! [25, 26]
Розташування України на перетині торговельних шляхів, клімат та природні багатства (родючі ґрунти зокрема) здавна робили її обєктом зазіхань сусідніх держав. Могутня Туреччина, Росія - жодна з цих країн не відмовилася б приєднати до себе українські землі. І кожна з них робила все залежне, щоб так і сталося. Польща ж, до якої належала левова частка української території, не хотіла втрачати цю частку. Крім того, із задоволенням приєднала і Лівий берег України, і південний степ:
А стольний Київ стогне від литвина.
І шляхта знову шастає проз Львів [25, 32].
Спірні питання у XVI-XVII ст. вирішувалися шляхом військових захоплень, і руйнація, що залишалася після набігів турецько-підданих татар або шляхетських посіпак також відбилася в назвах українських населених пунктів. У «Берестечку» Ліна Костенко наводить масив таких назв:
Скрізь Лиховки, Недогарки, Топильно,
Погарщина і Рубані Мости.
Зарубинці. Попільня. Попелюхи.
Попонне. Погорільці. Гробове.
Нежиловичі. Несолонь. Свинюхи.
Кальне, Грузьке, Холодне і Криве!
Бориничі. Дуліби. Гориславичі.
Яриловичі. Княжичі. Пеньки.
Старі Червища і Нові Безрадичі
Нові Голгочі на Чотирбоки!
Спасибівка. Терпилівка. Адами.
Звенигород. Гостомель. Хотимир
Мала Глумча з Веселими Тернами
і П'ятихатки між Семимогил [25, 26].
Найпереможніші моменти історії України та особисто Богдана Хмельницького як полководця також подані через ономастичну призму:
Коли вступив у Київ я комонно -
Підкреслена урочистість вїзду в столицю після значних перемог над польським військом передана за допомогою архаїзму «комонно». Топоніми «Пилява» та «Жовті Води» залишилися в українській історичній памяті синонімами національної перемоги, піднесення національного духу.
Ономастика в поемі «Берестечко» виступає як провідний художній засіб для зображення подій. Причому водночас із подієвою інформацією ономастичні засоби передають і емоційний настрій автора, надають емоційно-експресивного забарвлення сюжету:
Горить Волинь. Болить Галичина.
І вже вступає в Київ Радзивілл [25, 41].
У наведеній цитаті топоніми «Волинь», «Галичина» виступають як уособлення мас народу походженням з тієї чи іншої області України. Антропонім «Радзивілл» символізує розбещену абсолютною владою польську шляхту, яка бере реванш після переможних походів Богдана Хмельницького.
Узагальнююча персоніфікація топонімів відбиває зміни в ставленні українського загалу до Богдана Хмельницького:
Мене кляли на Масловому Броді.
Мені уже не вірить Чигирин! [25, 46]
«Чигирин» як гетьманська резиденція уособлює в цьому випадку розлад серед козацької старшини, недовіру провідних діячів визвольної війни до Богдана Хмельницького.
Так зясовується багатошаровість ономастики поеми «Берестечко»: крім називної функції, топоніми та антропоніми несуть стилістичне навантаження, передаючи ставлення автора до зображуваних подій. До того ж топоніми набувають символічного значення, оскільки своєю назвою уособлюють ту чи іншу подію української історії, ті чи інші історичні постаті, навіть народи.
Зі стилістичною метою Ліна Костенко застосовує і античний топонім «Карфаген»:
І я димів, як попіл Карфагена [25, 49].
Порівняння з цим топонімом передає духовне пригнічення головного героя, втілює руйнацію його мрій, глибокі душевні переживання. Багатошаровість топонімії відбивається і в цьому прикладі: Карфаген - місто - держава, що не корилося Римській імперії і врешті-решт було зруйноване римлянами вщент. Таким же знищеним Карфагеном відчуває себе і Хмельницький після нищівної поразки під Берестечком. З тим же Карфагеном можна порівняти і Україну, нечисленне населення якої намагається здобути та зберегти незалежність від римів XVII ст. - Польщі, Туреччини та Росії.
Віхи особистого життя головного героя також позначаються топонімічними відбитками: господинею хутора Суботова була друга дружина Хмельницького - чарівна полячка Гелена. І Суботів в уявленні головного героя є таким собі втраченим раєм. Власне руйнування хутора стало поштовхом для активної політичної діяльності Хмельницького. Друга трагічна подія, повязана із Суботовом, - це страта Гелени (за подружню зраду) старшим сином Хмельницького Тимошем. Інше кохання головного героя - молода Ганнуся - асоціюється із гетьманською резиденцією:
У Суботів не треба. Там ВОНА.
А цю - у Чигирин, бо це уже гетьманша! [25, 72]
Похмура за настроєм поема закінчується доволі несподіваною оптимістичною розвязкою, символом якої став той -таки Чигирин:
Чекай в Чигирині.
Ми переможем [25, 72].
Отже, топоніми складають більшість ономастичних одиниць поеми. Такою прикметною рисою позначена вся творчість Ліни Костенко [30, 7]. Здебільшого в літературі серед ономастичних одиниць превалюють антропоніми, а Ліна Костенко в поемі «Берестечко» робить із топонімів діючих осіб. Добір топонімів настільки широкий і різноплановий, що, окрім своєї прямої функції - називання населених пунктів, - вони виконують і експресивну, і стилістичну. Найуживанішим топонімом є «Україна». Цей топонім є проголошенням основної думки поеми - вболівання за долю країни, пошук витоків її нещасть і намагання спрогнозувати майбутнє. Застосування топоніма «Україна» є стилістичною метою для увиразнення епічної складової поеми. Топонім «Берестечко» є метафорою не лише військової, а й політичної поразки, що негативно відбивається на майбутньому України як незалежної держави.
Ліна Костенко застосовує величезний масив українських топонімів (320 одиниць) для панорамного зображення подій Визвольної війни. Більш того, за допомогою топонімів автор зображує картину історії країни і навіть ментальність українців, розшифровує ментальний код нації. Топоніми - найбільш сталі з ономастичних одиниць, їх добір і закріплення за певним населеним пунктом відбувався протягом століть, тому вони є однім із найбільш надійних історичних джерел. Легко і невимушено вплітаючи топоніми в канву твору, Ліна Костенко синтезує літературу і історію.
.2 Антропоніми в ономастичному просторі поеми
Ненабагато меншим за чисельністю є обсяг антропонімів у поемі «Берестечко»: 294 приклади. Функціонально антропоніми виконують ролі називання тих або інших дійових осіб, передають ставлення автора до зображуваного героя.
Близько чверті (27) від згаданих антропонімів складають імена сподвижників Богдана Хмельницького, героїв Визвольної війни:
Де твій Богун, Пушкар і Джеджалик?
Козак Небаба, ох, таки ж не баба! [25, 13]
Стояв Пушкар, як сивий дуб озимий,
Стояв Богун, як лицар із казок.
Сміявся зором відчайдушне карим…
всіх добрих слів достойний Джеджалик.
І Ганнин брат, Іван Золотаренко.
своїх преславних ніжинців привів.
І той Богун…
подав мені клейноди з булавою.
і ми при війську обнялися з ним! [25, 15]
Кожна з цих постатей є окремим символом у Визвольній війні. Іван Богун - полководець, який не програв жодної битви у своєму житті. Джеджалик, Золотаренко, Небаба - видатні запорозькі сотники, політичні радники Богдана Хмельницького. Символічні обійми Хмельницького та Богуна: останній був прибічником радикальних воєнних і політичних дій, Хмельницький і політиком, і полководцем був обережнішим, завжди відшукував підтримку своїм діям. Тому їхні обійми після поразки українського війська символізували і ідеологічне примирення, і готовність і далі вести боротьбу за незалежність України.
Через антропоніми передається знесиленість головного героя після великої воєнної поразки. Задіявши тавтологію на основі прізвища Хмельницького, автор майстерно передає відчуття героя та настрої епохи:
Дев'ятосил, знемігся я потрошку [25, 24].
Хмелій, Хмельницький! [25, 26]
Я Хмелем був. Тепер моє похмілля [25, 28].
Як Святополк, що звався Окаянний,
я в цій фортеці об каміння б'юсь! [25, 30]
Зневіра у майбутньому країни, у власному майбутньому як полководця, державного діяча та особистості передається через зображення настроїв населення:
Все лають Хмеля,
лають Хмеля -
за москалів, за татарву.
І навіть лають… за Гелену! [25, 36]
Поданий у поемі обшир українських прізвищ козацького походження. Для таких прізвищ характерне «промовисте» походження з яскраво вираженою етимологією:
Оце ж мої Волинці, Пінчуки.
Мої Драчі, Немиринці і Гнівань!
Шевці. Кравці. Броварники. Ткачі.
Дейнеки. Запорожці. Завірюхи.
Тютюнники. Кушніри. Орачі.
Прудиуси. Плачинди. Одчайдухи.
Урвитель. Іскра. Добош. Курінний.
Бандура. Скрипка. Явір. Кияниця.
Сірко. Буланий. Білий. Вороний.
Зозуля. Заєць. Кущ. Перепелиця.
Ох, як вас люди називали ловко! [25, 63]
Протиставленням українським прізвищам є прізвища російські. Автор добирає неблагозвучні варіанти, підкреслюючи протистояння України та тогочасної Росії:
А прізвища! Неплюєв. Портомоїн.
Старухин. Єхинєєв. Бутурлін [25, 55].
…У них і князя звали Калитою, -
така страшна захланна калита! [25, 55]
Таким різким протиставленням додається драматичне напруження в поемі, Росія ставиться в один ряд із Туреччиною та Польщею - активними загарбниками українських земель.
За допомогою антропонімів Ліна Костенко надає картину історичних передумов, що спричинили вибух визвольної війни та її криваві битви. Шляхта звикла до безмежної влади на українських землях і у своїх забаганках перейшла всі моральні межі:
Хан палить села хоч для пограбунку,
а Радзивілл - для світла уночі! [25, 64]
Князь Вишневецький вішає повсюди,
а Лащ у церкві вирізав людей. [25, 65]
Найбільше насміхався Вишневецький,
моїм нещастям втішена пиха.
Пан Конєцпольський зроду недоріка,
Князь Єремія той не дуже.
Фірлей - то дід, улитий медом.
Чарнецький, чорно в роті, а вже в душі стокрот.
І Страус довгоногий. І Хубальд висівчаний.
Пшепюрський - трохи жевжик і трохи патріот.
Потоцький бадьорився, подриґував литками.
А що вже Лянцкоронський, то там таке барило… [25, 62]
Найбільшу лють і презирство і в автора, і у головного героя викликає імя Єремії Вишневецького - прихильника католицизму та прибічника шляхти з українського роду Вишневецьких:
А Єремія кликав до звитяг.
Над ким звитяги? Над своїм народом?!
Князь Єремія з Вишневецьких родом! [25, 63]
Також за допомогою антропонімів розкривається образ головного героя. За допомогою антропонімів окреслюється освіта Богдана Хмельницького:
Якби мав час, теж міг би написати
галантний лист мадам де Шуазі [25, 43].
Щоб не до короля, але таки до мене
приїхав той Боплан чи той же Шевальє [25, 34].
Ну, а якби нам матінка Оранта
підкинула Верґілія чи Данта? [25, 32]
Читав я змалку Плінія і Плавта.
Науку ніжних слів явив мені Катулл [25, 31].
От я вже й міг би, вперше у житті,
як Марк Аврелій, римський імператор,
писать свої "Думки на самоті" [25, 31].
Сам Кромвель, Кромвель з -за туманів
мені вітання слав як брат [25, 28].
Антропоніми походженням із Давнього Риму: «Вергілій», «Пліній», «Плавт», «Катулл», «Марк Аврелій» свідчать про ґрунтовну освіту українського полководця. Бажання листуватися з «мадам де Шуазі», зустрічі з інженером Бопланом та істориком Шевальє свідчать про вміння спілкуватися з іноземними мандрівниками та знання не лише латини, а і сучасних європейських мов.
Окремим розділом в особистому житті хмельницького стала дружина - полячка Гелена. Повторення цього імені надає відчуття щирої закоханості героя, спалахии ненависті до якої, спричинені її подружньою зрадою, не змогли пересилити палкого кохання:
І зелена, зелена, зелена
на воротях бовтається пані Гелена.
Пані Гелена, жона гетьманська.
Та світ же білий мені потьмарився! [25, 29]
Оту гадюку, змію зелену!
Мою Гелену… мою Гелену… [25, 29]
Вживання антропоніма гетьманського сина Тимоша свідчить про ще один незагойний особистий біль Хмельницького. Саме Тиміш, син від першої дружини, завзятий воїн, вчинив розправу над Геленою - другою дружиною батька:
Сину мій Тимоше, степове лев'я!
Сину мій Тимоше, степове орля!..
Сину мій Тимоше, ти добив мене ж! [25, 30]
Отже, антропоніми посідають друге місце в ономастичному обширі поеми, ненабагато поступаючись топонімам (294 приклади). Антропоніми виконують функцію індивідуалізації художнього простору. Біля 25% антропонімів називають прізвища видатних українських полководців, що прославилися у Визвольній війні. Антропонім «Хмельницький» і похідний від нього «Хміль» застосовуються у внутрішньому монолозі головного героя для підкреслення ступеню переживань. Перелік масиву козацьких прізвищ сприяє створенню історичного тла поеми. Уособленням шляхетської сваволі в поемі стали прізвища польських магнатів - гнобителів українців. Російські прізвища символізують зазіхання на українські землі північного сусіда.
За допомогою антропонімів увиразнюється особисте життя головного героя. Вони сприяють експресивній напруженості поеми, виконують водночас функцію індивідуалізації та символічності.
.3 Теоніми в поемі «Берестечко»
Теонімічна площина поеми ґрунтується здебільшого на християнських символах і образах. Загальна кількість випадків уживання теонімів - 87 одиниць. З них християнські образи складають 85%. Часто автор застосовує народнорозмовні згадування Бога, що побутують у просторічному мовленні:
Мій Боже, що ті люди мелють! [25, 46]
Ій -Богу ж йому, псяюсі, не з медом [25, 42].
Що тут було, які ще божі кари? [25, 39]
Все у Божій волі [25, 16].
Тепер іди, дай Бог тобі сім'ю [25, 32].
А вона мені, о Боже! -
до стремен припала [25, 34]…
Зустрічаються і називання мусульманського Бога:
Побійся Бога чи Аллаха [25, 18]…
Застосовуються в поемі і теоніми, характерні саме для православної течії християнства:
Вгорі перо, на грудях Божа Мати [25, 21].
На період перебування Богдана Хмельницького у запорозьких козаків вказує особливе почитання Покрову Божої Матері, що трансформувалося в особливий образ Божої Матері -Покрови:
Молюся нашій пресвятій Покрові [25, 36].
Саме Покрову запорозькі козаки вважали своєю захисницею і надавали їй особливе місце у своєму пантеоні.
Зустрічається також і згадка про синтетичний образ язичницької матері - захисниці та християнської Божої Матері - Оранти, яка є втіленням своєрідної перехідної ланки між язичництвом і християнством:
Ну, а якби нам матінка Оранта
підкинула Верґілія чи Данта? [25, 31]
У поемі є і згадка про одне з найулюбленіших релігійних свят, що має язичницьке забарвлення, - яблучний Спас. Християнське за змістом, але язичницьке за формою, це свято завжди широко відзначалося і було великою втіхою для дітей. У поемі «Берестечко» згадка про яблучний Спас виступає як втілення одного із найщасливіших моментів життя гетьмана:
Колись, було, конячку запряжу
та й повезу у Паволоч на Спаса [25, 67].
Рідко (всього 0,02%) в поемі вживаються згадки про сили, протилежні Божим:
І чорту - на, і Богу - на [25, 56].
І виповзали чорні, як анциболи,
набравши смерті повні постоли [25, 43].
Форма згадування антихриста - просторічне сьогодні слово «анцибол» - була широко вживаною в полемічній літературі XVI - XVII ст.
% серед теонімів складають згадки про Страшний Суд:
Образну палітру поеми збагачують порівняння, створені на основі біблійних образів: Берези у непорушному повітрі порівнюються із закамянілою жінкою Лота; сидіння в камяній вязниці нагадує головному герою перебування Йони в китовому животі; Україна в розумінні головного героя і є обітованою землею для знедоленої нації, що звикла жити серед нашесть із заходу чи півдня; вибух національної зненависті до поневолювачів, кривава розправа з поляками та євреями - це остання битва, після якої змінюється світ:
…І жінками Лота
білів, болів березовий стовбняк [25, 34].
В кам'яному чреві
сиджу як Йона в череві кита [25, 41].
…мене ж Мойсеєм називав народ! [25, 35]
Мені в короні змалечку цар Ірод [25, 32].
Там вибрали якогось чоловічка
і думають, що це вже Вифлеєм [25, 33].
Земля обітованна -
вона ж під нами, наша, ось вона! [25, 34]
Ну, то й дійшло до крові, до шабель.
Армаґеддон [25, 48].
Богдан Хмельницький у довгому внутрішньому монолозі опонує і звертається до біблійних мудреців або святих:
Отут ти помилився, премудрий Соломоне.
Поразка - це поразка [25, 54].
Усі народи, а відтак і мій,
у чомусь винні, скоївши й не скоївши,
як винен той святий Варфоломій
за те Варфоломіївське побоїще [25, 56].
Як казав цар Давид: тісно мені звідусіль [25, 63].
А наш Іоасаф усе святив мечі [25, 52].
Отже, теоніми біблійного походження широко використані в поемі «Берестечко» для увиразнення думок головного героя. За допомогою теонімів також проводяться паралелі між біблійними подіями та українською історією. Таким чином події національної історії набувають світового масштабу завдяки біблійним паралелям. Також те оніми виконують експресивно -увиразнюючу функцію, надаючи тексту публіцистичної запальності та пришвидшуючи темпоритм твору.
Теоніми з античного світу складають 15% від загальної кількості цього типу ономастичних одиниць. Слід зауважити, що в романі у віршах «Маруся Чурай», події якого розгортаються також у XVII ст., Ліна Костенко не вживає жодного античного теоніма. Як зазначає М. Мельник, «це нетипово для Ліни Костенко, але характерно для світосприйняття українського народу зображуваного XVII ст.» [30, 7] Поема «Берестечко» за будовою - внутрішній монолог гетьмана. Богдан Хмельницький - людина освічена, з родини козацької старшини, обізнаний зі здобутками світової філософії та поезії, володів іноземними мовами, тому використання в поемі античних теонімів сприймається природно. Античні теоніми збагачують образну палітру твору, надають нових рис для характеристики образу головного героя, стають ще однією мелодією для створення поліфонічного звучання поеми. Запального польського короля Хмельницький характеризує так:
О, той не стане політикувати
і під мечем не всидить, як Дамокл [25, 37].
Чарівність і привабливість другої дружини -польки увиразнена порівнянням з Єленою Троянською:
Ото колись одна така Гелена
і до війни троянців довела [25, 39].
Козаки порівнюються з давньогрецькими героями:
…були преславні наші козаки -
як ті Ахілли і як ті Ґеракли [25, 43].
Таке порівняння надає твору пафосності, оскільки в уяві читача козаки сприймаються не як військове утворення, а набувають індивідуальних рис, підкреслюється їхня фізична сила, витривалість, надлюдські здібності. Античні теоніми в поемі набувають рис архетипічності, коли лише натяк на того чи іншого героя створює в уяві сприймача опуклу картину.
Україну автор порівнює із зруйнованою Троєю:
Все нас руйнують, як ахейці Трою [25, 52].
Теперішній час дієслова «руйнують» надає зображуваній дії значення повторюваності: якщо Трою зруйнували один раз, то Україну руйнують постійно.
Використання в поемі «Берестечко» теонімів надає твору пафосності, смисловий обрій розширюється від меж програної битви в Україні XVII ст. до роздумів над історією і майбутнім України. Теоніми, використані в поемі, складаються за походженням з двох типів: теоніми християнського напрямку та античного. Незважаючи на різні джерела, походження, теоніми створюють мистецький симбіоз і сприяють розширенню смислової та експресивної палітри твору. Завдяки теонімам християнського походження події національної історії набувають загальносвітового значення. Античні теоніми через свою архетипність сприяють увиразненню міжчасових звязків. Крім того, теоніми сприяють деталізації образу головного героя Богдана Хмельницького: надають експресивності, увиразнюють політичні погляди, свідчать про рівень освіченості. Теоніми є однією із виразних стилістичних та значеннєвих прикмет поеми «Берестечко».
2.4 Гідроніми, астроніми та етноніми в поемі «Берестечко»
Порівняно з топонімами, антропонімами та теонімами, гідроніми посідають скромне місце в мовній канві поеми «Берестечко». Переважно вживається назва ріки Дніпро (40% від кількості гідронімів). Також зустрічаються назви рік, через які проходило військо Богдана Хмельницького:
Від Ворскли до Дунаю [25, 36].
Дністро і Буг,
І Тясмин, де колись кусали комарі
святого Афанасія Сидящого… [25, 47]
Чи тобі полегшало,
що на мене пальцями тицяють
від Дніпра аж по Віслу… [25, 41]
Чого ж ти їх не вистріпав на Стрипі?
Тепер би не програв на Пляшовій! [25, 58]
Нема спокою між Дніпром і Бугом [25, 59].
З Бреста і по Бугу
плоти лаштують на далекий Данціг [25, 63].
Для означення південних територій України вживаються гідроніми - назви південних річок:
Згадав степи… Молочну, Янчекрак [25, 57].
Дніпро семантично поєднується у творі із запорозькими козаками, є їхнім метафоричним символом:
А запорожці все сидять як соколи
на чортомлицькім рукаві Дніпра [25, 58].
Побужжя йде, Волинь і наддністрянці.
А там, диви, обізветься й Дніпро [25, 58].
Згадується в поемі одне із найкрасивіших озер України - волинський Світязь:
У Волині є око Світязя,
Воно також дивиться в ніч [25, 54].
Є згадка про пролив між Францією та Британією як символ залученості України до великої політики XVII ст.:
Гуляли вітри на Ла -Манші [25, 28]
Гідроніми в поемі виконують переважно метафоричну роль, означаючи собою певну частину країни. До того ж гідроніми є певними віхами військового шляху українців, вони позначають області, які проходило військо протягом Визвольної війни.
Астроніми, що застосовуються в поемі, мають українські назви, підкреслюючи світосприйняття головного героя, його українську ментальність:
Чумацький Шлях заремигає - злазь [25, 19].
Вже зірочки на чорнім оксамиті
Чумацьким Шляхом розсипають сіль [25, 47].
Пє тишу ніч з Великого Ковша [25, 48].
Застосовуються і етноніми, виконуючи роль семантичного підкреслення багатонаціональної сили, з якою доводилося воювати українців:
І влох, і угрин, і литвин, і сакс [25, 53].
Лаконічна назва твору - топонім «Берестечко» - одразу в читача викликає асоціації з однією з найболючіших військових поразок в українській історії, яка вплинула і на подальших хід не лише воєнних, а й політичних подій, що призвело врешті -решт до втратою України політичної та територіальної незалежності. Топонім «Берестечко» вживається у творі 10 разів, переважно як символ болючої поразки:
Найуживанішим топонімом у поемі «Берестечко» є «Україна». Він вживається 25 разів. Назва країни в поемі персоніфікується:
Автор через Богдана Хмельницького передає власне ставлення до зображуваних подій і власні думки вкладає в уста головного героя поеми.
Серед топонімів зустрічаються назви країн, з якими тодішня Україна мала ті або інші (найчастіше воєнні) відносини.
Костенко передає через застосування топонімів.
Обшир топонімів - назв населених пунктів України визначає у Ліни Костенко історію країни і увиразнює національний характер українців.
Ліна Костенко часто використовує засіб персоніфікації топонімів. Водночас перелічення великого масиву топонімічних назв дозволяє визначити етимологію української топоніміки.
Ономастика в поемі «Берестечко» виступає як провідний художній засіб для зображення подій. Причому водночас із подієвою інформацією ономастичні засоби передають і емоційний настрій автора, надають емоційно -експресивного забарвлення сюжету.
Для ономастики поеми характерна багатошаровість: крім називної функції, топоніми та антропоніми несуть стилістичне навантаження, передаючи ставлення автора до зображуваних подій. До того ж топоніми набувають символічного значення, оскільки своєю назвою уособлюють ту чи іншу подію української історії, ті чи інші історичні постаті, навіть народи.
Загальна тенденція до посилення впливовості топонімів простежується протягом усієї творчості Ліни Костенко. «Берестечко» - найбільш яскравий приклад використання топоніміки як семантичного і стилістичного засобу.
Простеживши динаміку ономатворчості автора, можна відзначити зростання глобальності її поетичного мислення.
За допомогою ономастики Ліна Костенко створює не просто поему, а мовну картину світу, у якій відкладається, консервується давнє світосприйняття етносу, що найповніше вимальовується на лексичному рівні.
Мовна картина світу, у свою чергу, є відмітною позначкою мови, притаманної і мові в цілому, і окремим її рівням, і окремим частинам цих рівнів. Тому і власні назви як окрема системна, дуже автономна і дуже потужна (у кожній мові онімів незрівнянно більше, ніж апелятивів) група лексики, теж відтворює мовну картину світу України XVII ст. за допомогою своїх невичерпних ресурсів.
Якщо у мові та її компонентах відклалась усталена народна, етнічна мовна картина світу, то у мовленні, в ужитках мови відображається сприйняття індивідуума, проявляє себе індивідуально -авторська мовна картина світу, яка не може бути абсолютно тотожною у двох індивідуумів, але в усіх індивідуумів, у всіх носіїв даної мови є лише варіантами, більш або менш специфічними різновидами того інваріанта, яким є етнічна мовна картина світу, притаманна даній мові.
ВИСНОВКИ
Ономастика вивчає історію та закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні <#"justify">СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Авакумов О.В., Бучко Г.Е., Бучко Д.Г. та ін. Ономастика України першого тисячоліття нашої ери (Монографія) / Ін -т Укр. мови. Акад. наук України <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8>. - К.: Наук.думка, 1992. - 283 с.
.Алексушин Г.В. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83%D1%88%D0%B8%D0%BD,_%D0%93%D0%BB%D0%B5%D0%B1_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> Имя твое неизвестно… // Таможня. - 2007. - № 17. - С. 30 -31.
.Алефиренко Н.Ф. <http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%90%D0%BB%D0%B5%D1%84%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE,_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9_%D0%A4%D1%91%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&action=edit&redlink=1> О природе ономастической семантики // Ономастика Поволжья: Тез. докл. VIII междунар. конф. Волгоград, 8 -11 сент. 1998 г. / Отв. ред. В. И. Супрун. - Волгоград: Перемена, 1998. - С. 165 -168.
.Белей Л. Функціонально -стилістичні можливості української літературно -художньої антропонімії ХІХ-ХХ ст. - Ужгород: Вид -во Ужгородського державного ун -ту, 1995. - 212 с.
.Белецкий А. Лексикология и теория языкознания. Ономастика: Учеб. пособие. - К.: Наукова думка, 1972. - 384 с.
.Бондалетов В.Д. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B2,_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> Русская ономастика: Учеб. пособие. - М.: Просвещение <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D0%B5%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%28%D0%B8%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29>, 1983. - 224 с.
.Брюховецький B.C. Ліна Костенко. Нарис творчості. - К.: Наукова думка, 1990. - 74 с.
.Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. - К., 1963. - 244 с.
.Восточнославянская ономастика / Отв. ред. А.В. Суперанская. - М.: Наука, 1972. - 367 с.
.Горбаневский М. В мире имен и названий. - М.: Наука, 1983. - 216 с.
.Горбаневский М., Максимов В. Времен связующая нить. - М.: ООО «ИИЦ «История Фамилии», 2008. - 352 с.:
.Ермолович Д.И. Имена собственные на стыке языков и культур. - М.: Р. Валент, 2001. - 200 с.
.Железняк І. Словник мікрогідронімів України: Волинь, Житомирщина, Запоріжжя, Київщина, Кіровоградщина, Полтавщина, Черкащина. - К.: Ірпінь, 2004. - 296 с.
.Зубко А. Українська ономастика: здобутки та проблеми <http://hghltd.yandex.net/yandbtm?text=%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0&url=http%3A%2F%2Fwww.history.org.ua%2FJournALL%2Fsid%2F15%2F19.pdf&noconv=1&fmode=inject&mime=pdf&l10n=ru&sign=a94df7ce87d428f4b21efec4b605a74b&keyno=0>. - К.: Наукова думка, 1998. - 296 с.
.Историческая ономастика / Отв. ред. А. В. Суперанская. - М.: Наука, 1977. - 308 с.
.Калинкин В.М. К вопросу о метаязыке поэтики онима (Статья первая: специальная терминология) // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. - Вип.1, 1998. - С. 131-138.
.Калинкин В.М. Общая теория поэтонима. Предпосылки и перспективы разработки // Kieleckie Studia Rusycystyczne. - T. 8, 1998. - S.119-131.
.Калинкин В.М. Поэтика онима. - Донецк: Юго -Восток, 1999. - 408 с.
.Калинкин В.М. Психолингвистические аспекты семантики собственных имен художественных произведений (коннотации поэтонимов) // Семантика в преподавании русского языка как иностранного. - Вып. 3. - Ч. 1. Общие вопросы. Лексикология. Семантика частей речи и других номинативных классов. - Харьков, 1989. - С. 154-156.
.Калінкін В.М. Теоретичні основи поетичної ономастики. Автореф. дис… докт. філол.н. - Київ, 2000. - 24 с.
.Карпенко Ю. Про назви творів Ліни Костенко // Культура слова. - 1991. - Вип. 41. - С. 43-47.
.Карпенко Ю. Теоретичні засади розмежування власних і загальних назв // Мовознавство. - 1974. - № 4. - С. 22-34.
.Карпенко Ю.О. Реєстри Війська Запорізького і проблема постання українських прізвищ // Питання історичної ономастики України. - К.: Наукова думка, 1994. - 386 с.
.Компан О. Ономастика як допоміжна історична дисципліна // Історичні джерела та їх використання. - К., 1966. - Вип. 2. - С. 60.
.Костенко Л. Берестечко. - К.: Либідь, 2010. - 76 с.
.Кошарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. - К.: Наукова думка, 1994. - 286 с.
.Курилович Е. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87,_%D0%95%D0%B6%D0%B8> Положение имени собственного в языке // Курилович Е. Очерки по лингвистике. - М.: Изд -во иностр. лит -ры, 1962. - С. 251 -266.
.Лосев А. Ф. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%B2,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%B9_%D0%A4%D1%91%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> Философия имени. - М.: МГУ, 1990. - 269 с.
.Матвеев А. К. Субстратная топонимия Русского Севера: В 3 ч. Ч. 1, 2. - Екатеринбург: Изд -во Урал. ун -та, 2001. - 186 с.
.Мельник М.Р. Ономастика творів Ліни Костенко: Автореф. дис... канд. філол. наук. - Одеса, 1999. - 18 с.
.Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: вид -во ДДУ, 1998 р. - 368 с.
.Отин Е.С. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D0%B8%D0%BD,_%D0%95%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> Словарь коннотативных собственных имён. - Донецк: Юго -Восток, 2004. - 412 с.
.Подольская Н.В. <http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F,_%D0%9D%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%8F_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0&action=edit&redlink=1> Словарь русской ономастической терминологии. - М.: Наука, 1978. - 198 с.
.Рут М. Э. Русская народная астронимия. - Свердловск: Изд -во Урал. ун -та, 1987. - 67 с.
.Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник -довідник. - К.: Іпінь, 2002. - 406 с.
.Суперанская А. Общая теория имени собственного. - М.: Наука, 1973. - 206 с.
.Ташицкий В. Место ономастики среди других гуманитарных наук // Вопросы языкознания. - 1961. - № 2. - С. 16-20.