Світова фінансово-економічна криза 2008-2010 рр. та її наслідки для України

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«СВІТОВА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 2008-2010 РР. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ»

Севастополь - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ

.1 Поняття економічних криз та причини їх виникнення

.2 Теоретичні моделі виникнення фінансово-економічних криз

.3 Основні індикатори фінансово-економічних криз

Висновки за розділом 1

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 2008-2010 РР. ТА АНТИКРИЗОВІ ЗАХОДИ

.1 Причини виникнення фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр.

.2 Аналіз факторів та перебігу фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. в Україні

.3 Заходи антикризової політики в Україні та світі

.3.1 Антикризова політика країн світу

.3.2 Заходи антикризової політики в Україні

Висновки за розділом 2

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Світова фінансово-економічна криза 2008-2010 рр. в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930-х років. Криза висвітлила реальні проблеми економік багатьох країн світу, в тому числі і України.

Світова криза змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення. У посткризовий період перед національними економіками держав, що постраждали від кризи, стоїть завдання забезпечити економічне зростання. Для цього урядами країн приймаються і переглядаються стабілізаційні заходи в залежності від економічної ситуації. Отже, дослідження причин кризових явищ має дати змогу виявити оптимальні напрями та дієві інструменти антикризової політики, спрямованої як на послаблення негативного впливу кризи, збереження макроекономічної стабільності, так і на уникнення післякризової депресії, якнайшвидше відновлення ділової та інвестиційної активності на підґрунті якісних структурних зрушень в економіці.

Актуальність дослідження. Світова фінансово-економічна криза охопила майже всі сфери та галузі економіки, її масштаби та руйнівні наслідки є значними як для економічного, так і для політичного, соціального життя країн. Криза порушила всі міжнародні економічні звя’зки, призводячи до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Економічний спад, що спостерігається на даний момент у більшості країнах світу, як наслідок світової економічної кризи, у сукупності зі структурною диспропорціональністю світової економіки, виявленою в дисбалансі розвитку як окремих країн, так і сфер економіки, свідчить про необхідність більш активної участі держав та міжнародних організацій в оздоровленні економіки та попередженні надалі подібних кризових явищ на основі розробки й реалізації заходів антикризового регулювання економіки.

Мета дослідження - запропонувати заходи антикризової політики в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

–    охарактеризувати природу фінансово-економічних криз;

–      простежити існуючі моделі фінансово-економічних криз для подальшої характеристики сучасної кризи;

–      безпосередньо проаналізувати світової фінансово-економічну кризу 2008-2010 рр.;

–      зробити висновки щодо сучасної ситуації у світі та Україні.

Об’єктом дослідження є вивчення економічного процесу накопичення кризових явищ у світі.

Предметом дослідження є вивчення механізму виникнення та розвитку кризових явищ в економіці України.

Методи дослідження: методологічною основою є теорії та моделі походження фінансово-економічних криз та сучасної світової кризи, виявлення індикаторів кризи для подальшого запобігання їй або ж подолання її наслідків. Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань були використані такі методи:

–    метод спостереження - для дослідження перебігу фінансово-економічної кризи;

–      аналітичний метод - для виявлення причин походження кризи з метою знаходження шляхів подолання її наслідків;

–      історичний метод - для розуміння понять економічних криз шляхом вивчення їх походження та закономірності виникання.

Велика кількість вітчизняних та західних економістів (С. Шредер [1], Х. Мінскі [2], П. Кругман [3], М. Обстфельд [4], А. Демиргуч-Кунт [5], В. Круглов [6], С. Горбунов [7], Я. Аспечс [8], Дж. Стиглиц [9], Ф. Аллен [10], І. Розмаинский [11], К. Боріо [12], Я. Крегель [13], Б. Бернарке [14], Я. Жаліло [15] та інші) тривалий час досліджують природу фінансової нестабільності, тож сучасні вітчизняні розвідки у цій галузі економічної науки перегукуються із західними або їх інтерпретують.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ

1.1 Поняття економічних криз та причини їх виникнення

Криза - (гр. krisis - поворотний пункт) - різке погіршення економічного становища в країні; фаза капіталістичного циклу, під час якої відбувається насильницьке відновлення порушених в ході розвитку капіталістичної економіки основних пропорцій відтворення. Економічні кризи виявляються в абсолютному падінні виробництва, скороченні капітальних вкладень, зростанні безробіття, збільшенні кількості банкрутств фірм, падінні курсу акцій та інших економічних потрясіннях [16].

Дослідження проблематики фінансових криз мало кілька етапів. Намагаючись пояснити природу виникнення фінансових потрясінь, якими особливо позначилися 1990-ті роки, вчені запропонували низку власних підходів до вивчення цього явища. Проте зауважуємо брак чіткого розуміння того, що ж саме включає поняття фінансової кризи і що є первинним у її розгортанні.

Згідно із сучасною теорією еволюції криза є невід’ємною, органічною складовою процесу розвитку економічної системи і становить перехід до нової фази певного циклу або нового циклу. Криз неможливо уникнути, адже ресурси й цілі кожної економічної системи обмежені й вичерпні, а в інформаційній економіці вони відрізняються від тих, що притаманні індустріальній.

Класична теорія базується на концепції системної рівноваги, згідно з якою випадкові зміни в ринковій економіці та її циклічні коливання не виходять за допустимі межі (асимптоти) завдяки автоматично діючим наглядовим механізмам ціноутворення і конкуренції. І.Пригожин, Е.Тофлер, Й.Шумпетер та інші зарубіжні економісти розробили нову концепцію перервної рівноваги, згідно з якою коливання й циклічність системи в міру вичерпності її ресурсів неминуче виходять за звичні, так звані нормальні межі в зони хаосу, де попередні стримуючі механізми вже не діють. Система не повертається до попередньої рівноваги - з хаосу виникає новий порядок, який може виявитися як гіршим, так і кращим від попереднього [17].

Основними формами прояву кризи є значний спад виробництва, масові банкрутства, поступове зменшення товарних запасів (затоварюваності), призупинення різкого падіння цін, зменшення відсоткової ставки. Після депресії починається пожвавлення.

Пожвавлення - зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою.

Піднесення - швидке зростання виробництва, яке супроводжується зменшенням рівня безробіття, підвищенням цін на товари і послуги, розширенням розмірів кредиту та ін.

Вершиною піднесення є бум. Бум - короткотермінове піднесення виробництва, торгівлі, банківської діяльності і таке інше.

До причин виникнення економічних криз на рівні господарюючих суб’єктів можна віднести:

а)   зовнішні чинники - незбалансована грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика, незадовільна структура доходів і видатків населення, нестабільність функціонування базових політико-правових інститутів, відставання в науково-технічному розвитку, конкуренція;

б)     внутрішні чинники - помилки у виробничій, фінансовій, маркетинговій стратегії, нераціональне використання ресурсів, непрофесійний менеджмент, низький рівень організаційної і корпоративної культури.

Криза на рівні окремого регіону або держави в цілому виникає в результаті реалізації таких чинників:

а)   деформація структури регіональної або федеральної економіки у бік пріоритетного розвитку однієї або декількох зв’язаних галузей;

б)     збільшення майнового розшарування населення;

в)     криміналізація державного управління і господарської діяльності;

г)     ослаблення системи державного управління і контролю [18].

Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу.

Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій. Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії. 3 настанням кризи з’ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.

Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту).

Галузева криза - це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо.

Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

-     охоплюють не все народне господарство, а його частину;

      триваліші щодо будь-якої галузі;

      породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією;

-     можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

      диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції (така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін);

      інвестиційний цикл у кожній галузі специфічним;

      специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.

В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон’юнктури) має за мету пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності - наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва за товарного дефіциту, знецінення грошей.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування [19].

1.2 Теоретичні моделі виникнення фінансово-економічних криз

Спершу було зроблено теоретичні моделі валютних криз, які цілком відповідали умовам 1970-1980-х років. Вони дістали назву моделей першого покоління та описують валютну кризу, як результат, тривалої грошово-кредитної та/або бюджетної експансії. Зростання грошової маси й бюджетних видатків за умов фіксованого курсу призводить до погіршення торгового балансу й виснаження валютних резервів та, зрештою, до значної девальвації реального курсу національної валюти.

Модель Пола Кругмана [20] вважається канонічною моделлю першого покоління, де вихідною умовою є зростання внутрішнього кредиту в умовах фіксованого курсу національної валюти. За цією моделлю, країна втрачатиме власні золотовалютні резерви при фіксованому курсі зі швидкістю, пропорційною нарощуванню внутрішніх зобов’язань, за умови незмінності інших макроекономічних показників рівня процентних ставок, цін на світовому ринку, обмінного курсу тощо. Через виснаження золотовалютних резервів держава буде змушена відмовитися від підтримання фіксованого обмінного курсу валюти, що в результаті призведе або до впровадження плаваючого обмінного курсу, або до фіксації курсу на новому нижчому рівні.

Чим вищою буде швидкість зростання внутрішнього боргу, тим швидше обвалиться фіксований курс і тим більшим буде прибуток учасників валютного ринку від проведення атаки на національну грошову одиницю. Причому девальвації можна уникнути, якщо помітно знизити темпи зростання внутрішнього кредиту або якщо держава отримає внутрішню фінансову допомогу. Недоліком цієї моделі є неможливість оцінити вплив процентної політики на ймовірність виникнення кризи. Припущення щодо обов’язковості умови непокритого процентного паритету заперечує ймовірність використання захисної процентної політики для уникнення кризи.

Р. Флуд і О. Жан [21] розвинули модель П. Кругмана припущенням про те, що боргові зобов’язання розвинутих країн і тих, що розвиваються, не є абсолютними субститутами. Вони дійшли висновку, що підвищення внутрішніх процентних ставок до початку спекулятивної атаки на національну валюту, без будь-яких інших кроків, не дало жодного належного захисного ефекту. Навпаки, підвищена процентна ставка збільшує вартість обслуговування внутрішнього боргу та придушує реальне виробництво. До того ж, коли внутрішній борг є значним відносно ВВП, збільшення процентної ставки може спонукати інвесторів переглянути оцінки надійності держави як позичальника, а це, в свою чергу, провокує відтік капіталу з фінансових ринків країни.

Ряд авторів (Х. Бланко, П. Гарбер, Р. Камбі і С. Війнберген) із допомогою модифікованих моделей П. Кругмана показали, що в Мексиці в 1973-1983 роки і в Аргентині ймовірність перевищення тіньовим обмінним курсом національної грошової одиниці фіксованого владою дорівнювала 2-5% у порівняно спокійні періоди та 20-30% у передкризові. Проте в пізніші періоди - під час девальвації національних валют Північної Європи в 1991-1992 роках і мексиканського песо в 1994-1995 роках («текілова» криза) - наявні моделі не показали значних відхилень тіньового курсу від офіційного. Тобто моделі першого покоління, які адекватно описували кризи 1970-1980-х років, не спрацювали для кризових явищ 1990-х. Отже, розділені порівняно незначним періодом часу кризи 1970-1990-х років істотно різнилися за своєю природою й механізмами розгортання, що спонукало науковців до розробки теоретичних моделей для опису криз нового типу [22].

Для особливостей та умов подвійних криз 1990-х років стали розроблятися моделі другого покоління, які поділяються на три основні групи:

–      Моделі очікувань, що самостверджуються;

–      Моделі ліквідності і набігів вкладників;

–      Моделі асиметрії інформації.

Перша група моделей була вперше описана П. Массоном і М. Обстфельдом [23]. Вони стверджували, що зростання внутрішніх процентних ставок через очікування девальвації чи дефолту може зробити ці події ймовірнішими, деформуючи поведінку як внутрішніх економічних агентів, так і нерезидентів. Підвищення внутрішніх процентних ставок призводить до збільшення вартості обслуговування боргу, що зменшує можливості держави з обслуговування своїх зобов’язань та провокуватиме атаки на національну валюту. У моделях другого покоління рішення про девальвацію національної валюти є ендогенним, причому кількість макроекономічних показників, які погіршуються через очікування девальвації, збільшується, що підвищує ймовірність знецінення валюти.

Незалежно від ступеня покриття зобов’язань держави золотовалютними резервами перед інвесторами постає додатковий ризик того, що вона може відмовитись від підтримання фіксованого обмінного курсу, якщо виникне небезпека досягти інших макроекономічних цілей. Інвестори в цьому разі діятимуть відповідно до власних девальваційних очікувань. Наприклад, зростання останніх може призвести до збільшення інфляційних очікувань і вимог підвищення заробітної плати, що змусить державу вдатися до девальвації національної валюти з метою уникнення росту безробіття і падіння виробництва.

Загалом спекулятивні очікування гравців ринку пов’язані з гіпотетичними діями уряду у відповідь, які, у свою чергу, залежать від того, наскільки зміни цін (спричинені тими чи іншими очікуваннями) впливатимуть на базові для уряду макроекономічні показники. Як засвідчили емпіричні дослідження, моделі очікувань, що само справджуються, добре описують кризи європейської валютної системи початку 1990-х років.

Моделі ліквідності й «набігів» вкладників пояснюють, що дисбаланс між активами і пасивами держави та реального сектору чи банків за терміновістю може стати причиною фінансової паніки. Уперше аналіз такого взаємозв’язку був проведений у межах моделі Д. Даймонда й П. Дивбіга [24], що описувала ситуацію банківських банкрутств. Модель відображає класичну ситуацію розгортання кризи внаслідок недостатнього покриття вартості зобов’язань банку вартістю його активів. Погіршення якості активів банку в умовах відсутності страхування вкладів може спровокувати так звані «набіги» вкладників, котрі намагатимуться вилучити свої кошти з банку раніше, ніж буде оголошено про його банкрутство.

Згідно з даної моделлю, вилучення вкладів може стати само здійснюваним процесом, а «набіги» вкладників - відбуватися навіть за відсутності фактичних даних про погіршення фінансового стану банку. Це зумовлено тим, що вкладники формують свою поведінку на основі дій інших вкладників, тобто вилучення ними вкладів провокуватиме інших робити те саме. Імовірність виникнення подібних процесів підвищує вразливість банківського сектору. Адже, коли інформація про вилучення вкладів із окремих банків поширюється, постає загроза банківської паніки. За таких обставин система страхування вкладів, відповідно до заданих у моделі умов, робить пролонгацію депозитів вигіднішою порівняно з їх вилученням.

Найбільш просту й поширену модель ліквідності в розрізі валютного ринку запропонували Д. Родрік і А. Веласко, які на підставі емпіричних досліджень протягом 1988-1998 років кризового досвіду 32-х країн, що розвиваються, довели, що кризу провокувало головним чином скорочення ліквідності. Причиною ж науковці вважають значну частку короткострокової заборгованості різного характеру, та попереджають, що країни, короткострокові зобов’язання яких перевищують обсяги резервів, мають утричі більше шансів зазнати раптового відтоку капіталу й відповідного тиску на національну валюту [25].

І. Гольдфажн і Р. Вальдес, у свою чергу, запропонували модель, згідно з якою основним фактором формування кризи є рух капіталу, при цьому вони наголошують на важливій ролі у формуванні ліквідності фінансових посередників. Це відбувається через трансформування посередниками «довжини» фінансових активів, що у свою чергу, призводить до більшої активності капіталу й, відповідно, вищої ймовірності криз. Таким чином ілюструється циклічність руху капіталу: значний приплив капіталу у країну, криза, різка втеча капіталу. Модель показує: активність діяльності банків у ролі фінансових посередників зростає безпосередньо напередодні кризи, що посилює її негативні наслідки. Також у моделі вказується на подвійний зв’язок між відтоком коштів із банків і валютними кризами. З одного боку, масові вилучення банківських вкладів підвищують попит на іноземну валюту, виснажуючи резерви і провокуючи девальвацію національної грошової одиниці; з другого - очікування девальвації знижує дохідність банківських депозитів, що робить вигіднішим дострокове вилучення коштів із банків, збільшуючи таким чином імовірність кризи банківської системи.

Загалом моделі ліквідності пояснюють, чому у країнах, що мають приблизно рівні сукупну заборгованість та обсяг боргових процентних платежів, ризик виникнення валютної кризи не однаковий. Відповідно до цих моделей, ключовими факторами ризику є ступінь покриття боргових платежів доходами й резервами держави та стан банківської системи. Єдиним недоліком більшості моделей ліквідності є припущення про миттєвий перехід зі стійкого стану у кризовий. Проте, практика свідчить, що кризова ситуація на валютному ринку зазвичай формується протягом певного часу: девальвації передує доволі тривалий період відтоку капіталу. Це передбачає, що економічні агенти відмовляються від попередньої моделі поведінки лише в тому разі, коли накопичать нову інформацію в необхідному обсязі, причому виведення коштів із фінансових ринків здійснюватиметься асинхронно [22, 25].

Моделі асиметрії інформації дають можливість пояснити саму природу виникнення «набігів» вкладників. Такі моделі передбачають можливість ланцюгової поведінки інвесторів, тобто впливу рішення одного інвестора на поведінку інших, які приймають рішення пізніше. У результаті виникає ефект «стадної поведінки», коли інвестор орієнтується не на приватну інформацію, яку має, а на дії інших учасників ринку. Така поведінка призводить до концентрації покупок і продажів активів в певному секторі фінансового ринку.

Перші моделі стадної поведінки (Банерджи, Бікчандані, Капліна і Лехи) були покликані пояснити, як стадна поведінка інвесторів може бути раціональною. Якщо кожен окремий інвестор має певну приватну інформацію та, припустимо, не може достовірно ділитися нею з іншими, тоді спостереження за діями інших інвесторів дає змогу передбачити, яка інформація є в них та свідомо їх імітувати. Залежно від черговості отриманих «сигналів» рівноважна ціна на певний актив може істотно коливатись, причому новий песимістичний сигнал здатний спричинити «каскад» чи «лавину» продажів певного активу (каскадний ефект) і значну зміну його ціни [22].

Стадну поведінку інвесторів у період фінансових криз пояснює те, що при одночасному інвестуванні на кількох ринках інвестори надають перевагу групуванню і аналізу інформації в межах певних кластерів, оскільки аналітична робота по кожній країні стає занадто складною. Саме міжкраїнне групування інформації й, відповідно, інвестиційних рішень є основою для перенесення кризи з однієї країни в іншу в межах виділених інвестиційних кластерів. Асиметрія інформації може стати однією з причин виникнення ефекту зараження - перенесення кризи з країни в країну. Причому для її поширення зовсім не обов’язкова наявність тісних торгових і фінансових зв’язків. Коли існують такі зв’язки девальвація призводитиме до витіснення вітчизняними товарами імпортних, впливаючи на експортні позиції країн партнерів.

Виникнення кризи в одній країні може генерувати нову інформацію про фінансовий і економічний стан іншої, змушуючи інвесторів зменшувати вкладення на її фінансовому ринку. І для цього державам не обов’язково мати подібну структуру економіки, що за логікою передбачало б аналогічні відповіді на схожі зовнішні шоки. Унаслідок браку інформації процес виведення коштів може зачепити країни з порівняно благополучним станом економіки.

Внаслідок посилення глобалізаційних зв’язків у сфері фінансових та валютних ринків практично кожна фінансова криза 1990-х років характеризувалася ефектом зараження. Отже зараження є більш регіональним процесом, ніж глобальним [25].

1.3 Основні індикатори фінансово-економічних криз

Міжнародний валютний фонд (МВФ) розробив цілий ряд программ визначення фінансової стабільності, серед яких:

а)     статистика зовнішнього боргу;

б)     спеціальний стандарт поширення даних (SDDS/ССПД);

в)     індикатори фінансової стійкості (FSI/ІФС).

ССПД висвітлює показники щодо розвитку фінансового, зовнішнього, реального, бюджетно-податкового секторів економіки та демографії населення країни.

Аналіз вразливих місць фінансової системи за ІФС включає:

а)     розширений набір показників (12 основних та 10 рекомендованих) щодо діяльності депозитних корпорацій, які оцінюють достатність капіталу банківських установ, якість і структуру активів та зобов’язань, ліквідність, рентабельність, кредитні та ринкові ризики;

б)     показники, що характеризують рівень розвитку інших фінансових корпорацій (страхових компаній, пенсійних, інвестиційних фондів, дилерів цінних паперів та інших фінансових посередників) через співвідношення їх активів до сукупних активів фінансової системи і до ВВП;

в)     індикатори стабільності нефінансових корпорацій (корпоративних клієнтів банківських установ), які визначають боргове навантаження, рентабельність капіталу, спроможність погашати відсотки і основну суму боргу, здатність до валютного ризику та динаміки банкрутств у цьому сегменті;

г)     індикатори стабільності домогосподарств (приватних клієнтів фінансових установ), які обраховують відношення загальної суми заборгованості за споживчими та іпотечними кредитами до ВВП, співвідношення витрат на обслуговування цих кредитів і загальних доходів домогосподарств;

д)     показники ринкової ліквідності, які оцінюють функціонування ринку цінних паперів, валютного та інших значущих для банківської ліквідності ринків;

е)     параметри ринку нерухомості, а саме ціни на комерційну та житлову нерухомість і питому вагу іпотечних кредитів у сукупних кредитах.

У таблиці 1.1 та додатку А.1 наведені методики визначення індикаторів фінансової нестабільності.

Таблиця 1.1 - Індикатори фінансової нестабільності за Ейхенгріном і Роузом [26]

Передбачення фінансово-економічної кризи за допомогою системи економічних індикаторів дає змогу якщо не уникнути її, то принаймні підготуватися до неї та пом’якшити її негативні наслідки. З цією метою активно використовують три методи для виявлення ознак назрівання кризи:

а)     метод найменших квадратів;

б)     імовірнісний метод;

в)     метод сигналів.

Метод найменших квадратів базується на доведенні, що ризик виникнення фінансової кризи зростає при зниженні рівня покриття золотовалютними резервами грошової маси (М2), переоціненості національної грошової одиниці в реальному виражені та нарощуванні заборгованості приватного сектору в попередні роки.

Імовірнісний метод для опису основних індикаторів дає змогу оцінити вплив кожного фактору на розвиток кризового явища, що допомогло статистично довести відмінність природи криз 1970-1980-1990-х років. Науковці визначають ряд макроекономічних і фінансових показників, які є основними кризовими індикаторами, формуючи систему попередження криз на основі як міжнародних даних, так і внутрішніх показників країни.

Метод сигналів, запропонований групою авторів - Г. Камінські, С. Лізондо, став найпоширенішим при ідентифікації факторів кризи. Автори цього методу виявили цілу низку індикаторів на прикладі досвіду розвинутих країни та п’ятнадцяти країн, що розвиваються, в період із 1970-го по 1995 рік, що дало змогу проаналізувати ранні етапи 76-ти валютних і 26-ти банківських криз. Було зроблено припущення, що існує і може бути відібраний кінцевий ряд індикаторів, котрі надсилають сигнал у разі, якщо їх значення перевищує критичний обсяг.

При цьому значення індикаторів розглядаються в абсолютному вираженні, тільки значення деяких змінних істотно зменшується перед настанням кризи, тоді як інших, навпаки, може помітно зростати. Автори також визначили ступінь попередження індикаторами настання кризи (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 − Ступінь попередження індикаторами настання кризи [22]

Ідентифікація кризової ситуації за такою методикою здійснюється як на основі якісного статистичного аналізу, побудови економетричних моделей та моделей бінарного вибору, так і за допомогою стрес-тестування та сигнального підходу, який базується на порівнянні реальних показників з пороговими (критичними) значеннями. Дослідження показали, що всі індикатори вказували на наближення фінансової кризи приблизно за 1.5 року до початку.

Висновки за розділом 1

Фінансові кризи є невід’ємним атрибутом розвитку капіталістичного способу виробництва, його «фазових переходів». Кризи мають об’єктивну й суб’єктивну основу. З одного боку, як зазначає А. Гальчинський, фінансові кризи є наслідком нагромадження структурних диспропорцій в економіці, що утворюються в період зміни технологічних циклів та «радикальної перебудови інституційних засад діючих господарських механізмів». З другого боку, фінансові кризи є реакцією на ірраціональну поведінку людини.

Криза розглядається як явище, викликане обмеженою кількістю факторів, унаслідок чого, як показують емпіричні дослідження, теоретичні моделі добре описують лише певне число кризових явищ. Моделі допомагають описати найважливіші ключові параметри й взаємозв’язки, завдяки чому можна не лише зрозуміти природу криз, а й сподіватися на їх передбачення і розробку політики протидії їм.

Перші моделі опису фінансово-економічних криз, з’явилися ще в період 1970-1980-х років, коли кризові явища у світовій фінансово-економічній системі набрали регулярного характеру. Теоретичні моделі зазвичай описують вплив окремих факторів на ситуацію на фінансових ринках, відповідно, їх спільним недоліком є відсутність універсального підходу.

Загально відомим фактом є те, що попередження проблеми - найкращий спосіб її уникнути. Для того, щоб передбачити проблему наростання кризової ситуації, потрібно знати, на яких засадах оцінюється фінансова стабільність країни загалом. З цією метою Міжнародний валютний фонд (МВФ) розробив цілий ряд программ визначення фінансової стабільності країни. Також доволі ефективним є передбачення фінансово-економічної кризи з допомогою системи економічних індикаторів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 2008-2010 РР. ТА АНТИКРИЗОВІ ЗАХОДИ

2.1 Причини виникнення фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр.

Світова фінансова криза 2008-2010 рр. в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930-х років. Велика кількість думок щодо причин розгортання кризи свідчить про неоднозначність подій 2008-2010 рр.. Зростаюча нерівність у доходах, яка заохочувала домогосподарства брати в кредит і таким чином експлуатувала споживацькі настрої; невизначені механізми регулювання та контролю з боку фінансових інституцій; глобальний надлишок ліквідності як наслідок американської політики «легких грошей»; дефіцит платіжного балансу США; спекулятивна спрямованість незабезпеченої доларової маси; надмірні ризики - ось неповний перелік причин кризи сучасної глобалізованої ринкової економіки [17].

Криза американських банків пов’язана із політикою США в секторі, якому американський уряд приділяв особливу увагу, а саме - фінансування будівельних об’єктів. Американський уряд уже від часів Клінтона намагався сприяти будівлі приватних будинків (не квартир) шляхом надавання так звані «sub-prime-кредитів», які, на відміну від першокласних «prime», не вимагали особливих («першокласних») гарантій від дебеторів. Така практика довела до стану, який американська преса називає «sub-prime» криза.

Емісійний банк США під час президентства Алена Гріншпана знизив процентну ставку до 1% (!) і таким чином збільшив попит на кредити, особливо на будівлю або купівлю будинків. При цьому нехтували основними критеріями оцінки платоспроможності позичальників. Наприклад, не ставили вимог, щоб вони мали власний капітал, і банки фінансували будівництво або купівлю до 100%.

Передумовою для отримання кредитів була зайнятість, що в умовах зростаючого в США безробіття не давало банкам жодної гарантії оплати кредитів і процентів. При постійно зростаючому попиті банки оцінювали цей факт як кон’юнктурну експансію і з конкуренційних мотивів що раз то більше «пом’якшували» критерії для надання кредитів. Така політика привела до створення так звані «іммобільного міхура» (іммобільний - нерухомий), який тріснув, коли ринок нерухомості був перенасичений, і в результаті будівельні об’єкти почали втрачати вартість. Таким чином виникла вже згадана «sub-prime» криза.

У результаті такого розвитку подій банкам загрожувала інсольвенція і вони були змушені шукати шляхи, щоб поповнити свої грошові резерви, які були вичерпані.

У банківському секторі існують різні можливості заробити так звані «свіжі гроші» (fresh money). Особливо улюбленим є метод продажу кредитних претензій, можливо, без будь-яких гарантій у формі пакету цінних паперів. Їх називають «кредитні горщики». Такі цінні папери атестували професійні агентства оцінок «Rating-Agenturen», надавали кредитним банкам найвищий ступінь бонітету цих паперів «AAA» («Triple А»), і таким чином, вони зацікавили банки Європейського Союзу та Швейцарії, які шукали вигідні вклади для свого капіталу. Коли виявилося, що номінальна вартість цінних паперів американських кредитних установ не відповідає дійсності, бо реальна вартість не тільки набагато нижча номінальної, але що надалі відбувається спад показників, виникла критична ситуація, яка викликала масову паніку.

Втрата довіри повністю зруйнувала ринок міжбанківських трансакцій і стала рушійним колесом кризи. В результаті цих драматичних подій у банківському секторі та секторі нерухомості необхідно було зробити переоцінку формування курсів на ринках. Спад курсів викликав не тільки в Америці, але і в Европі загрозу існування кредитних установ, що спричинило необхідність державних допомог та злиття банків. Наприклад, у США так звані будівельні каси та іпотечні банки (Фенні Meй та Фредді Мек), а також найбільша у світі страхова компанія Ей Ай Джі (AIG) отримали допомогу від уряду у розмірі багатьох мільярдів доларів і таким чином не проголосили про банкрутство. У зв’язку з цим виникло принципове питання: «Чи справедливо приватизувати доходи, а втрати соціалізувати?».

Прихильники методу державних субвенцій аргументують свої погляди сподіванням, що впродовж років втрати будуть компенсовані доходами і таким чином державі повернуться витрати, а також проценти. Противники таких державних заходів дотримуються погляду, що фінансові допомоги надаються за рахунок податків, які сплачують громадяни, а коли врятовані страхові установи чи банки почнуть на місці червоних чисел писати чорні - всі прибутки загарбають приватні підприємці. Така поведінка уряду є антисоціальною, як і факт, що всі винуватці, особливо «рейтинг агентури», не будуть покарані. Вони вимагають щоб:

а)     держава посилила контроль діяльності менеджерів банків;

б)     менеджери відповідали матеріально за свої хибні рішення;

в)     держава регулювала кредитну та інвестиційну політику банків.

Безмежна свобода, яку пропагує неолібералізм, не тільки не гарантує стабільності в фінансово-економічному секторі, але має руйнівну дію. Цю систему використовують антисоціальні елементи для заспокоєння жадібності максималізувати свої доходи [27].

Можливо уявити собі, як це відбувається, якщо згадати найбільший фінансовий «вибух» у нашій власній історії, тобто крах Ощадбанку СРСР. Ще один наглядний приклад − наступний «великий вибух», уже банку «Україна» (колишній Украгробанк). Він був досить тісно пов’язаний з урядом, що де-факто підтвердили рятувальні заходи, запропоновані урядом та центральним банком країни. А до того ніхто не звертав реальної уваги на управління ризиками в упевненості, що уряд сплатить усі рахунки. Саме «ризик безвідповідальності» вважається багатьма економістами справжньою причиною появи «фінансових бульбашок» у галузі споживчого кредитування й торгівлі деривативами [28, c. 19].

серпня 2008 р. інвестиційний банк Леман Бразерс об’явив себе банкротом. Це подія стала офіційним початком світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр..

2.2 Аналіз факторів та перебігу фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. в Україні

Грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов. Якщо в світовій економіці кризові явища первісно зародились у фінансовій сфері і лише потім знайшли відображення в діяльності реального сектору економіки, то в Україні ситуація розвивалася за протилежним сценарієм.

Зволікання зі здійсненням необхідних структурних реформ в економіці, проведення впродовж останніх років економічної політики на засадах соціального популізму, нерозважлива бюджетна політика та прискорене зростання зовнішнього боргу зумовили накопичення макроекономічних ризиків до критичного рівня, які в умовах впливу світової фінансової кризи призвели до істотного погіршення динаміки економічного розвитку. Реалізація макроекономічних ризиків, у свою чергу, спричинила погіршення показників стану грошово-кредитного ринку, який є частиною економіки та опосередковує рух товарів і послуг у ній.

Таким чином, криза в Україні є передусім економічною і лише потім - фінансовою. Світова криза стала лише каталізатором загострення тих негативних процесів, які впродовж значного часу накопичувалися в економіці України [29].

В Україні офіційним початком кризи вважається рейдерська атака на Промівестбанк в вересні 2008 р.

Відомо, що на момент настання світової фінансової кризи економіка України була на підйомі. Із 2000 року до третього кварталу 2008 року економіка країни зростала в середньому на 7,5% на рік. Потужний зовнішній попит стимулював експорт, обсяги якого росли рекордними темпами - на 50% у річному обчисленні за перші три квартали 2008 року. З іншого боку, через значне збільшення імпорту, сальдо поточного рахунку платіжного балансу залишалося від’ємним з 2005 року (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Динаміка основних показників зовнішньої торгівлі України за 2000-2009 рр.

Однак дефіцит рахунку поточних операцій повністю фінансувався за рахунок значних надходжень іноземного капіталу. У 2005-2008 роках чисті прямі іноземні інвестиції в Україну в середньому складали 8 млрд. дол. США на рік. Це дозволило Національному банку України накопичувати валютні резерви, які наприкінці вересня 2008 року сягнули 37 млрд. дол. США.

Восени 2008 року національна валюта знецінилась більш ніж на 50% відносно долара США, реальний ВВП знизився на 8% та 20,3% в річному обчисленні в останньому кварталі 2008 року та першому кварталі 2009 року відповідно (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Вплив міжнародної кризи ліквідності на окремі країни

Примітка 1. За даними The Economist, центральні банки відповідних країн, Міжнародний фонд Блейзера

Рисунок 2.3 - Значення індексу ПФТС за період 08.01.08-02.09.08 рр. [30]

Восени 2008 відбулася девальвація національної валюти з 5 до 9 грн (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 - Курс долара в Україні в період з 2006 до 2012 рр.

Найвагомішими чинниками, які спричинили дану ситуацію в Україні можна вважати наступні.

По-перше, частка експорту становить 50% ВВП. Експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. Товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 16% всього українського експорту. Також експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема Росія, Туреччина, Італія, Польща, Білорусія та Німеччина разом складають близько половини всього експорту товарів України (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 - Структура експорту України за товарами (% до заг. обсягу) та основними країнами-партнерами (% до обсягу експорту відповідної товарної групи)

Примітка 2. Джерело - Міжнародний фонд Бдейзера

Міжнародна фінансова криза уповільнила світову економічну активність, суттєво знизивши світові ціни на товари (особливо сталь та хімічну продукцію). Все це викликало спад зовнішнього попиту на українські товари. Це означає, що залежність України від вузького кола товарів, що експортуються до невеликої кількості країн, помітно посилила негативні явища в реальному секторі, які й без того були загострені через падіння внутрішнього попиту.

По-друге, за 2006-2008 роки Україна залучила забагато зовнішніх позик для фінансування внутрішнього споживання та інвестицій. Загальний обсяг приватного зовнішнього боргу збільшився з $28 млрд. на початку 2006 р. до $85 млрд. на кінець червня 2008 р. Більше того, обсяг зовнішнього боргу, що підлягав виплаті протягом року, оцінювався приблизно в $40 млрд. Маючи лише $35 млрд. валютних резервів, Україні було необхідно забезпечити рефінансування та реструктуризацію значної частини приватного зовнішнього боргу. Однак таке рефінансування стало надскладним завданням на початкових етапах світової кризи, що збільшило девальваційний тиск на валютний курс (рис. 2.6).

По-третє нестабільна політична ситуація що склалася в Україні спричинила падіння кредитних рейтингів України на світовому ринку позичкових капіталів. У світовому рейтингу конкурентоспроможності Україна посіла 82-ге місце, за 2008 рік опустившись на 10 позицій. Це означає, що світова криза болючіше вдарила по Україні, ніж по інших країнах Східної Європи [31].

Погіршення ситуації на світових ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи значно погіршило динаміку економічного зростання в Україні.

Найбільшого удару від кризи зазнала українська промисловість, обсяги виробництва якої в 2008 р. скоротилися порівняно з 2007 р. на 3,1 % (в 2007 р. було зростання на 10,2 %), у т. ч. в металургії - на 10,6 %, хімічній промисловості - на 6,2 %, що пов’язується насамперед зі звуженням попиту на світових ринках. Зниження вартісних обсягів експорту в ІV кварталі 2008 року склало порівняно з ІV кварталом 2007 року 15 %. Сповільнення приросту виробництва почало фіксуватися ще в червні, а вже у вересні промисловість увійшла в стадію технічної рецесії. В ІV кварталі промислове виробництво скоротилося у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року майже на 25 %. Піком падіння став листопад, коли промислове виробництво скоротилося порівняно з листопадом 2007 р. на 28,6 % (рис. 2.7). Повільне відновлення промисловості почало спостерігатися лише в грудні, що пов’язане з відновленням зростання експортних поставок металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4 %.

Поряд з промисловістю значний вплив на гальмування динаміки ВВП здійснювали будівництво та оптова торгівля. Будівництво, яке є галуззю досить чутливою до проблем з ліквідністю, опинилося у важкому стані ще з початку року, а за результатами 2008 р. обсяг робіт в даному виді економічної діяльності скоротився на 16 %. Девальвація національної валюти, зниження купівельної спроможності населення в останні місяці року, а також ускладнення з отримання кредитів, які для торгівлі відіграють роль обігових коштів, стали факторами падіння товарообороту підприємств оптової торгівлі на 6 % [32, c. 42-45].

Приріст реального ВВП у IІІ кварталі 2010 року порівняно з відповідним кварталом 2009 року в постійних цінах 2007 року становив 3,5%. Зростання індексу промислової продукції за січень - вересень 2010 року становило 10,8%, тоді як за аналогічний період 2009 року знизився на 28,3% (рис. 2.8). Поступове відновлення світової економіки стимулювало зростання обсягів виробництва експортоорієнтованих галузях, які за підсумками січня - вересня 2010 року зростали найвищими темпами. Так, обсяги виробництва в галузі машинобудування з 9 місяців збільшилися на 32,9%, у хімічній та нафтохімічній промисловості - на 20,2%, у металургії - на 12,7%.

Разом з цим у ІІІ кварталі продовжувалося уповільнення темпів зниження виробництва у будівництві, головним фактором чого стало нарощування обсягів робіт із розвитку інфраструктури. Хоча в галузі все ще спостерігається значне падіння обсягів виробництва, його темпи за 9 місяців 2010 року сповільнилися до 12,6% порівняно з відповідним періодом минулого року (52,4%).

В четвертому кварталі 2008 року відбулось суттєве зменшення припливу в Україну валютних ресурсів, пов’язане:

–    зі зниженням в 2,7 разу чистого припливу прямих іноземних інвестицій − до 1,2 млрд. доларів США (у середньому за три квартали 2008 року вони становили 3,2 млрд. доларів США);

–      зі скороченням обсягу чистих залучень довгострокових кредитів і єврооблігацій майже утричі порівняно з ІІІ кварталом 2008 року − до 2 млрд. доларів США;

–      зі збільшенням у зв’язку з погіршенням експортної динаміки негативного сальдо зовнішньої торгівлі за підсумком року до 18,5 млрд. доларів США порівняно з 14,3 млрд доларів США за 9 місяців року;

–      зі зменшенням обсягу зовнішньої заборгованості банківської системи на 2,3 млрд. доларів США (вперше за декілька років);

–      зі значним зростанням попиту на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках внаслідок дій Нафтогазу, що готувався до дворазового підвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах для забезпечення виплат по валютних кредитах, розгортання тенденції до «втечі» населення від національної валюти.

Це обумовило різке зниження курсу гривні та динамічні курсові коливання. Внаслідок девальвації гривні обсяг сукупного державного і гарантованого державою боргу за 2008 рік зріс на 37,3 %, до 24,6 млрд. доларів США (75,4 % цієї суми - зовнішній борг). Стрімкі курсові «стрибки» гривні продовжили загальний процес погіршення очікувань та зниження довіри до вітчизняної фінансової системи, дезорієнтації виробничих процесів, стали потужним інфляційним чинником.

Варто зазначити, що девальвація гривні, попри завдані нею значні ризики, сформувала також певний саморегулівний ефект, який полягає у підвищенні цінової конкурентоспроможності українського експорту та, відповідно, послабленні конкурентоспроможності імпорту. Внаслідок цього ефекту в грудні обсяги імпорту скоротилися до 4,7 млрд доларів США - на 9,1 % порівняно з листопадом і на 34,4 % порівняно з середньомісячними обсягами імпорту за січень-листопад (7,2 млрд доларів США). Це сприяло зменшенню негативного сальдо товарного балансу в грудні 2008 року до -0,05 млрд доларів США, скороченню в грудні 2008 року (найбільше з 2006 року) кумулятивного дефіциту поточного рахунку [33].

Підвищення тарифів на природний газ для населення на 50 % відповідно до умов Меморандуму з Міжнародним валютним фондом у серпні та стрімке зростання цін на продовольчі товари у вересні були визначальними факторами припинення тенденції до зниження індексу споживчих цін (ІСЦ), яка тривала з другого півріччя 2008 року, та прискорення темпів його зростання, починаючи з серпня 2010 року. Не дивлячись на зростання споживчих цін у вересні на 2,9 % за місяць, що зумовило зростання у річному обрахунку до 10,5 %, їх рівень залишався нижчим порівняно з вереснем та груднем 2009 року (15,0 % та 12,3 % відповідно.

Інфляційна динаміка у 2008 р. була неоднорідною - її суттєве прискорення в січні - травні 2008 р. (до 31,1 % у річному вимірі) змінилося подальшим уповільненням (до 22,3%). Утім, у грудні тенденція до зменшення показника інфляції в річному вимірі призупинилася [32, c. 56-58].

У 2009 році спостерігалася стійка тенденція до уповільнення темпів інфляції - приріст індексу споживчих цін (ІСЦ) знизився до 12,3% у 2009 році порівняно з 22,3% у 2008 році.

Головними чинниками зниження інфляційного тиску за 2009 рік були:

–  звуження сукупного попиту, спричиненого скороченням прибутковості підприємств і зменшенням доходів населення на основі низької кредитної активності банків, - зниження рівня інфляції за рахунок погіршення життєвого рівня населення не може розглядатися прийнятним результатом економічної політики та формує ризики для економічного розвитку на майбутнє;

–      отримання позитивних результатів від проведення грошово-кредитної політики, зокрема в частині стабілізації ситуації на валютному ринку та припинення відпливу коштів населення з банків;

–      високий урожай в Україні, завдяки чому вдалося забезпечити порівняно низькі темпи зростання ціни на сирі продовольчі товари (5,2% порівняно з 21,6% у 2008 році);

–      постійне перенесення термінів підняття адміністративних цін в умовах зниження реальних доходів населення (незважаючи на зобов’язання взятих за Меморандумом в рамках програми «Стенд-бай»), що призвело до суттєво нижчих від їх економічно обґрунтованого рівня тарифів на житлово-комунальні послуги. Внесок адміністративних цін у зростання ІСЦ протягом 2009 року становив лише 2,2 в. п. [34].

Зниження впливу ефектів девальвації 2008 - 2009 років та невисокий попит, який залишався на низькому рівні протягом усього 2009 року та в першій половині 2010 року, сприяли продовженню уповільнення базової інфляції, рівень якої у вересні в річному вимірі знизився до 7,7% (її внесок у зростання ІСЦ становив 4,0 п.п).

Динаміка індексу цін виробників (ІЦВ) головним чином була обумовлена зовнішнім ринком. На відміну від ситуації в січні - травні 2010 року, коли в умовах висхідної динаміки світових цін ІЦВ зріс до 27,9% у річному вимірі, протягом червня - вересня цього року на фоні погіршення кон’юнктури зовнішніх ринків відбувалося його зниження до 19,2% у вересні в річному вимірі [33].

Структурні дисбаланси в економіці в частині невідповідності політики стимулювання внутрішнього попиту структурним змінам у внутрішньому виробництві негативно позначалися і на динаміці показників платіжного балансу, що, у свою чергу, чинило вплив на стан валютного ринку.

Якщо у 2004 р. сальдо поточного рахунку платіжного балансу було позитивним і становило плюс 6,9 млрд. дол. США, то в 2008 р. воно становило мінус 11,9 млрд. дол. США. (рис. 2.10).

Для фінансування такого дефіциту поточного рахунку платіжного балансу запозичувалися значні кошти на зовнішніх ринках, що давало змогу завдяки надходженню довгострокових ресурсів за фінансовим рахунком платіжного балансу впродовж тривалого часу мати позитивне зведене сальдо платіжного балансу. Зокрема в перші 9 місяців 2008 р. припливи капіталу давали можливість компенсувати від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу та накопичувати міжнародні резерви.

Утім, спостерігалося прискорене накопичення зовнішнього боргу України, обсяг якого вже перевищив 100 млрд. дол. США, що зробило Україну надзвичайно уразливою до будь-яких зовнішніх потрясінь. Ступінь цієї уразливості ще більше посилився внаслідок неефективного використання залучених ресурсів, значна частина яких спрямовувалася не на інвестиційні цілі, а на приватне споживання через механізми перезапозичення банками цих ресурсів фізичним особам [32, c. 82-83].

Виконання платіжного балансу України у 2009 році було здійснено з дефіцитом як поточного, так і фінансового рахунку.

Водночас за підсумками 2009 року зафіксовано стрімке скорочення від’ємного сальдо поточного рахунку - до 1,9 млрд. дол. США (близько 1,7% від ВВП) порівняно з 12,8 млрд. дол. США в 2008 році (7,0% від ВВП). Це було обумовлено різким зниженням дефіциту зовнішньоторговельного балансу (до 2,7 млрд. дол. США порівняно з 14,4 млрд. дол. США у 2008 році). До того ж у грудні, вперше в 2009 році, зафіксовано зростання кумулятивного (за останні 12 місяців) дефіциту поточного рахунку до 1,9 млрд. дол. США порівняно з 1,6 млрд. дол. США в листопаді за рахунок формування максимального за рік від’ємного сальдо торгівлі товарами.

Скорочення від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу зумовлено більш прискореними темпами зниження обсягів імпорту товарів (на 45,4%) порівняно з темпами зменшення експорту товарів (на 40,3%) за рахунок значного скорочення внутрішнього попиту та девальвації обмінного курсу гривні.

Основними чинниками формування дефіциту фінансового рахунку у 2009 році на рівні 11,8 млрд. дол. США (у 2008 році профіцит - 9,6 млрд. дол. США) було поглиблення світової рецесії та звуження глобальної ліквідності. Обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій в Україну скоротилися в 2,2 раза - до 4,5 млрд. дол. США (9,9 млрд. дол. США у 2008 році). Від’ємне сальдо за операціями з кредитами та облігаціями приватного сектору становило 7,9 млрд. дол. США (порівняно з 12,4 млрд. дол. США чистих залучень за 2008 рік). Водночас на 25,5% - до 9,6 млрд. дол. США скоротилися порівняно з 2008 роком обсяги приросту готівкової валюти поза банками (12,9 млрд. дол. США у 2008 році).

Від’ємне сальдо зведеного платіжного балансу в 2009 році становило 13,7 млрд. дол. США (за 2008 рік - 3,2 млрд. дол. США) (рис. 2.11) [34].

За результатами січня - вересня 2010 року зведений платіжний баланс було виконано з профіцитом у розмірі 6,4 млрд. дол. США порівняно з дефіцитом 12,2 млрд. дол. США за аналогічний період минулого року. Водночас у вересні, як і в попередньому місяці, його виконання було забезпечено виключно притоком за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій.

Попри збереження тенденцій до утримання балансу торгівлі послугами на позитивному рівні (за результатами січня - вересня 2010 року позитивне сальдо становило 3,2 млрд. дол. США) у вересні четвертий місяць поспіль спостерігається погіршення стану рахунку поточних операцій, дефіцит якого за 9 місяців 2010 року становив 826 млн. дол. США. Зазначене зумовлено суттєвим зростанням (до 4,8 млрд. дол. США) дефіциту торгівлі товарами за рахунок певного відновлення внутрішнього попиту, укріплення реального курсу гривні, а також високими обсягами імпорту енергоносіїв. Різниця між темпами зростання до відповідного місяця попереднього року імпорту та експорту товарів зросла у вересні до 17,2 п. п.

Водночас приплив капіталу за борговими цінними паперами державного сектору та збереження достатньо високих обсягів надходжень прямих іноземних інвестицій у вересні виступили основними чинниками формування шостий місяць поспіль профіциту за рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій, який з початку року досяг 7,3 млрд. дол. США, у той час як за 9 місяців 2009 року дефіцит становив 11,3 млрд. дол. США. Натомість сальдо за кредитами та облігаціями за результатами січня - вересня 2010 року залишається від’ємним (1,2 млрд. дол. США), що однак у 5,5 раза менше, ніж за січень - вересень 2009 року.

Незважаючи на певне посилення тенденції до накопичення готівкової валюти у вересні, у цілому за 9 місяців 2010 року зростання обсягів готівкової валюти поза банками становило 3,2 млрд. дол. США, що в 2,3 раза менше, ніж за відповідний період минулого року (рис. 2.12) [33].

Період 2008-2010 рр. для банківської системи супроводжується відсутністю довіри до банківських інституцій та відсутністю з боку Національного банку України адекватної оцінки ризиків та стратегії розвитку національної банківської системи, відсутністю моніторингу кризових явищ та оперативного реагування на них. Виникнення кризи у банківській системи було обумовлено багатьма чинниками. Як зазначено у монографії Коваленко В. В., Крухмаль О. В. основними з них є: значні темпи зростання споживчого кредитування; доларизація економіки; невідповідність обсягу довгострокових кредитів і довгострокових депозитів, постійне збільшення розривів між ними з урахуванням валютних дисбалансів [35, с.66-70].

До них можна додати надмірну зовнішню заборгованість корпоративного і банківського секторів, яка перевищила зовнішню заборгованість держави майже в два рази; штучне зміцнення курсу гривні до долару США влітку 2008 р.; велике негативне сальдо торгівельного балансу.

У цей час падіння ВВП у 2009 р.склало 15% і перевищило аналогічні показники Білорусі і Росії. Відтік коштів з банківської системи склав більше 110 млрд. грн. і був частково компенсований за рахунок операцій рефінансування, що проведені НБУ. Крім того, банки з іноземним капіталом своєю політикою у галузі споживчого кредитування на основі залучення іноземних запозичень значно ускладнили процес економічної кризи України (рис. 2.13).

Як видно із рис.4. кредитний портфель банків з іноземним капіталом за 2008 р. становив більше 400 млрд. грн., або 57% загальної кредитної заборгованості. Значна частина цих кредитів (понад 65%) була надана фізичним особам, переважно на споживчі цілі.

Для підтримки ліквідності і платоспроможності банків НБУ були надані кредити рефінансування (переважно великим банкам) на суму понад 120 млрд. грн. З метою відновлення діяльності банків Урядом України були виділені кошти на рекапіталізацію банків Укргазпром, банк «Київ», «Родовід банк», на суму 17 млрд. грн.

Однак зазначені інвестування коштів не призвело до відновлення діяльності банків, а стосовно банків «Родовід банк» і «Надра», то у них до цього часу діє тимчасова адміністрація. Таким чином, процес рефінансування і рекапіталізація банків був непрозорим, проводився за відсутності чітких методик оцінки стану банків та критеріїв відбору, що в свою чергу поглиблювало недовіру суспільства до державних органів влади.

Слід зазначити, що у кризовий період для банківської системи, НБУ було прийнято постанову №273 від 09.06.2010, якою внесені зміни до Інструкції про регулювання діяльності банків України, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та інших нормативно-правових актів НБУ. Зазначеними змінами були встановлені нові вимоги до банків, а саме: мінімальний розмір регулятивного капіталу збільшено до 120 млн. грн.; встановлені підвищені вимоги до розміру регулятивного капіталу для здійснення окремих операцій (120-180-240 млн. грн.).

Таким чином, можна констатувати, що розгортання фінансової кризи в Україні було значно посилено неконтрольованим зростанням частки іноземного капіталу у банківській системі та швидким зростанням обсягів валютних кредитів; банки використовували частину рефінансування НБУ на придбання валютних коштів для погашення зовнішніх зобов’язань, що поглибило кризові явища; малі та середні національні банки долали кризові явища переважно без державної підтримки, зокрема рефінансування НБУ.

2.3 Заходи антикризової політики в Україні та світі

.3.1 Антикризова політика країн світу

У відповідь на поширення кризових явищ уряди багатьох країн світу почали активно розробляли антикризові програми. Одним із ключових напрямів антикризових заходів є використання інструментів бюджетно-податкової політики. Пакети бюджетно-податкового стримування економіки були особливо значними в Японії, США та азійських країнах з ринками, що формуються. Країни ЄС, Африки і Латинської Америки застосовували дані інструменти в менших обсягах. Фіскальні стимули позитивно впливають на економіку вцілому, проте як показує практичний досвід у країнах з ринками, що формуються, у період дестабілізації фінансових ринків застосування фіскальних стимулів може призводити до суттєвого підвищення рівня процентних ставок, невід’ємним компонентом яких є ризикові премії. Якщо при цьому довіра учасників фінансового ринку до перспектив утримання макроекономічної стабільності у країнах є хиткою, а зростання ризикової премії достатньо вагомою, то ефекти фіскальних стимулів стають негативними. Крім того, проведення стимулюючої фінансової політики може мати небезпечні наслідки у країнах із великими проблемами у зовнішньому фінансуванні та значними обсягами зовнішніх боргових зобов’язань.

Стосовно бюджетної політики, то у розвинутих країнах збільшення дефіциту бюджету і нарощування державного боргу зазвичай позитивно впливають на економічну динаміку в короткостроковому періоді. Проте в довгостроковій перспективі підвищення реальних процентних ставок у результаті проведення експансійної фіскальної політики і зростання податкових вилучень, необхідних для обслуговування накопичених боргів, деформують економічні пропорції та знижують динамізм економічного розвитку

Наступним напрямом здійснення антикризових заходів було визначено посилення контролю за фінансовими установами (Спільна декларація саміту країн Великої двадцятки, який проходив у Лондоні 1-2 квітня 2009 року). Ця сама проблема порушувалася і на саміті в Піттсбурзі 24-25 вересня того ж року. У межах більш жорсткої системи регулювання їхньої діяльності передбачається вжиття заходів для попередження надмірного левериджу банків і задекларовано необхідність збільшення резервів на покриття можливих ризиків, що формуються в період економічного піднесення. У розвинутих країнах Великої двадцятки прямі бюджетні витрати на рекапіталізацію фінансового сектору досягли станом на початок 2010 року 2,7% ВВП минулого року (таблиця Б.1) [37, с.6-7].

Отже, основними сферами впливу антикризової політики урядів є грошово-кредитна політика, бюджетно-податкова політика, підтримка населення, банківської системи, реального сектора економіки. Механізм застосування та набір антикризових інструментів у кожній з країн світу відрізняється масштабами, спрямованістю, ранжируванням за пріоритетами тощо.

Потрібно зауважити, що ефективність реалізації антикризової політики прямо пропорційно залежить від якості антикризових програм і планів, механізму їх впровадження. Антикризові програми і плани Європейського Союзу, Росії, Казахстану, Китаю характеризується комплексністю та системністю складових частин, досяжністю поставлених цілей, помірною забезпеченістю фінансовими ресурсами. Антикризові програми і плани ґрунтуються на засадах антициклічного регулювання засобами грошово-кредитної та фіскальної політики. Основною перешкодою на шляху до відновлення економіки є недостатність фінансових та інвестиційних ресурсів.

Державна антикризова підтримка в країнах ЄС включала такі заходи: вливання капіталу, викуп проблемних активів, поширення державних гарантій на певні види зобов’язань фінансових установ, надання ліквідності центральним банком і розширення схем гарантування депозитів. У широкому розумінні фінансові, економічні та соціальні втрати від фінансової кризи перевищили 4% ВВП прямої бюджетної підтримки фінансового сектору чи 19% ВВП підтримки держави у цілому. Станом на початок 2010 року кумулятивне падіння ВВП у країнах Великої двадцятки, охоплених проявами системної кризи, сягнуло 27%.

Потрібно зазначити, що посилення глобальної кризи та можливість формування її другої хвилі є наслідком слабкості антикризових заходів, зокрема у країнах ЄС. Спекулятивний капітал пішов у Китай, де його обсяги з 2009 р. щокварталу збільшуються на 60 млрд. дол., що веде до наростання нового глобального дисбалансу. Свій «внесок» у це роблять і США, проводячи політику «дешевих» грошей із метою врятувати свої банки й економіку від катастрофи. Але це тільки підсилює проблему відриву монетарної сфери від реального сектору та створює структурні передумови для нових кризових явищ, тобто комплекс передумов майбутніх потрясінь унаслідок істотних глобальних структурних диспропорцій та прагнення суб’єктів господарювання перекласти свій фінансовий вантаж і проблеми і реальному секторі на конкурентів. Такі підходи стали однією з причин народних бунтів у країнах Африканського континенту [38, с.4].

З метою забезпечення конкурентоспроможності національних виробників Північної Європи, як мінімум, на внутрішньому ринку слід застосовувати у зовнішньогосподарських стосунках такі економічні важелі:

а)   ввести, умовно кажучи, «кліматичний» імпортний тариф, котрий підвищує ціни на продукцію, що ввозиться, до рівнів, які дозволили б мати вітчизняним виробникам, що природно мають додаткові витрати у зв’язку з північноєвразійським холодом і величезними просторами. Цей тариф може дещо компенсувати додаткові енергетичні та транспортні витрати, а також вирівняти норму прибутку, щоб вона була не менша, аніж в іноземних компаній;

б)     встановити валютні обмеження щодо руху капіталу, які діяли стосовно багатьох розвинутих країн майже до початку глобалізації і котрі зможуть стримувати відплив капіталу закордон. Ці валютні обмеження стануть бар’єром на шляху відтоку ресурсів з Північної Євразії, зберігаючи необхідні їй робочі місця і засоби існування населення, а також дадуть реальну можливість знизити ставки відсотка до рівня Заходу, що здешевить кредит. Центральні банки країн СНД, діючи в умовах економічно недоцільної відсутності валютних обмежень щодо руху капіталу, змушені утримувати свою облікову ставку на надмірно високому рівні заради хоча б деякого стримування відпливу капіталу за кордон [39, с.41].

В якості важливого стимулятора економічної активності у міжнародній практиці розглядається розвиток інфраструктурних проектів. Зокрема, нові інфраструктурні проекти передбачають модернізацію транспортної інфраструктури, енергетики, в тому числі альтернативних джерел енергії, а також сільського господарства.

Так, в США згідно Проекту відновлення і реінвестування для розвитку інфраструктури передбачено фінансування протягом двох років будівництва і реконструкції доріг і мостів, інвестицій в залізничний транзит, медичних інформаційних технологій, проектів, спрямованих на «озеленення» Америки, енергоефективності громадських будівель на федеральному, державного і місцевого рівнях, будівництва, ремонту і модернізації шкіл і лікарень, екологічних проектів. Загальна вартість проекту складає 180 млрд дол. США.

Європейський інвестиційний банк надаватиме додаткові кредити для розвитку енергетики, інфраструктури та подолання наслідків зміни клімату. На реалізацію зазначених заходів виділено 14 млрд євро.

Уряд Китаю передбачив першочергову підтримку таких галузей, як транспорт (покращення управління, безпеки технологій, підготовки кадрів та інформаційних систем), енергетика (підвищення ефективності електричних та атомних електростанцій, технологій для дистанційного електроживлення об'єктів), паливний сектор, а також розвиток інфраструктури районів, що постраждали від землетрусів. Загалом передбачено фінансування у розмірі від 270 до 470 млрд дол.

Реалізація вищенаведених антикризових заходів вимагає концентрації значних фінансових ресурсів. В конкретних країнах застосовуються різні комплекси джерел фінансування, серед яких, зокрема:

–    збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг;

–    зростання державного боргу;

–      використання валютних резервів для вливання ліквідності в банківську систему (Корея), підтримки доступу компаній до ліквідності (Бразилія);

–      випуск казначейських облігацій;

–      використання коштів фондів суверенного багатства чи національних фондів (Казахстан, Росія, Норвегія)

–      використання коштів державних та місцевих бюджетів;

–      використання коштів державних банків та банків розвитку.

За своїм характером майже всі елементи програм антикризових заходів різних країн світу мають соціальний зміст. Адже соціальна орієнтація антикризової політики, зрештою, має на меті підтримання та розвиток споживчого попиту, який небезпідставно розглядається як одна з ключових підвалин післякризового пожвавлення економіки, а також дозволяє зберегти в кризовий період людський капітал - ключову конкурентну перевагу в новітній економіці.

економічний криза фінансовий

2.3.2 Заходи антикризової політики в Україні

Прояв кризових явищ в Україні восени 2008 р. спонукав до реалізації відповідних антикризових заходів і на українських теренах. В цілому уряд розробив та направив до Верховної ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Крім того, у Верховній Раді зареєстрована значна кількість законопроектів, розроблених представниками різних політичних блоків, представлених у ній.

Одним з найперших стратегічних нормативних актів, спрямованих на подолання кризи, було рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 20.10.2008 р. [40], введене в дію Указом Президента від 24.10.2008 р. Враховуючи загрозливі тенденції у банківському секторі та реальному секторі економіки, зумовлені світовою фінансовою кризою, РНБОУ окреслила основні напрямки антикризової політики та визначила низку комплексних заходів, реалізація яких була покладена на уряд , НБУ, СБУ та Генеральну прокуратуру.

НБУ було запропоновано реалізувати низку заходів антикризового характеру в сфері банківського нагляду та грошово-кредитної політики, зокрема: збільшити з 1 квітня 2009 року нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій; розробити механізми обмеження верхньої межі ставки залучення банківськими установами на внутрішньому ринку депозитів фізичних осіб; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; не допускати дострокового погашення позик, отриманих резидентами України за кордоном; запровадити норматив резервування для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків у розмірі 100 % від обсягу наданих кредитів на споживчі потреби тощо.

Загалом заходи антикризового спрямування, які здійснювалися в Україні з вересня 2008 р., можна поділити на:

а) заходи з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);

б)     заходи макроекономічного регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);

в)     заходи соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

У сфері заходів з фінансової стабілізації антикризові заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках.

Зокрема, з метою припинення лавиноподібного закриття депозитів фізичними особами НБУ Постановою від № 319 14 жовтня 2008 року заборонив дострокове закриття депозитів як фізичними так і юридичними особами. Це дозволило припинити швидке вилучення коштів фізичними особами з вітчизняної банківської системи, що ставило останню у вкрай загрозливу ситуацію.

Невдовзі, для забезпечення невідкладної капіталізації банків Правління Національного банку України прийняло постанову № 389 від 21.11.2008 р. «Про здійснення діагностичного обстеження банків» [41]. Крім того, постановою Правління Національного банку України № 405 від 01.12.2008 р. було затверджено Спеціальний порядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, спрямований на спрощення процедури та скорочення термінів внесення змін до статутів банків щодо збільшення рівня статутного капіталу.

Постанова № 319 втратила чинність після прийняття Правлінням НБУ Постанови № 413 «Про окремі питання діяльності банків» від 04.12.2008 р., яка була спрямована на фінансове оздоровлення банків, їхнє діагностичне обстеження згідно визначених нормативів та врегулювання окремих питань у валютній сфері.

листопада було прийнятно Постанову КМУ № 960 «Про затвердження Порядку участі держави в капіталізації банків» [42]. Проте 18 лютого 2009 року Кабмін спростив процедуру рекапіталізації, новий варіант постанови передбачав більш гнучкі умови отримання додаткового фінансування банками за рахунок держави.

З метою захисту прав клієнтів банківських установ та припинення практики односторонньої зміни умов укладених кредитних договорів та договорів банківського вкладу, 12 грудня 2008 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» [43].

.10.2008 року Верховна Рада прийняла Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Законом передбачено створення Стабілізаційного фонду за рахунок понадпланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 році та надходжень цих коштів у 2009 році, цільового розміщення державних цінних паперів, а також перелік заходів, спрямованих на підтримання державою капіталізації вітчизняних банків. При цьому Закон містив перелік витрат, на які можуть спрямовуватись кошти Стабілізаційного фонду, зокрема надання кредитів для погашення, рефінансування та обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб’єктами господарювання в іноземних кредиторів до 15 вересня 2008 року; надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів і обов'язковою умовою якого є співфінансування з боку банків та забудовників; надання фінансової допомоги банкам (у тому числі з метою збільшення статутних капіталів), поповнення статутних капіталів державних банків та Державної іпотечної установи.

Також урядом було суттєво збільшено статутні фонди державних банків - Державного ощадного банку (Постанова КМУ від 27 грудня 2008 р. № 1119 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»» [44]) та Укрексімбанку (Постанова КМУ від 17 грудня 2008 р. № 1116 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та внесення змін до його статуту» [45]).

З метою поліпшення структури платіжного балансу Верховна Рада прийняла за основу проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою», яким передбачено, у випадку досягнення платіжним балансом України критичного стану, застосування процедури запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари [46].

Заходи макроекономічного регулювання, спрямовані на підтримку національного виробника в реальному секторі, включали прийняття низки законів, що врегульовували діяльність підприємств окремих галузей.

З метою стабілізації ситуації на окремих ринках, а також з метою послаблення соціального тиску на підприємствах, уряд ініціював підписання меморандумів з представниками низки галузей.

Зокрема, 10 листопада 2008 року було підписано Меморандум про взаємопорозуміння з КМУ, Федерацією металургів України, об’єднаннями профспілок. Документ передбачав підтримку підприємств ГМК державою в період кризи, а також заморожування кількості робочих місць на підприємствах та рівня зарплати робітників. До найбільш вагомих заходів, передбачених документом, слід віднести ті, які спрямовані на зниження собівартості вітчизняної металургійної продукції, зокрема:

а)     зниження цін на електроенергію та залізничні тарифи;

б)     скасування 12- % націнки на газ, який купують виробники металу;

в)     5-денне повернення ПДВ на експорт і відстрочка платежів по податку на прибуток до 1 липня 2009 року;

г)     надання підприємствам ГМК кредитів за мінімальними ставками;

д)     звільнення від ввізного мита обладнання для проектів комплексної модернізації і енергозаощадження;

е)     запровадження державного регулювання відпускних цін [47].

Меморандуму передувала постанова КМУ від 14 жовтня 2008 р. № 925 «Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі».

17 листопада 2008 року був також підписаний меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу, положення якого були спрямовані на подолання наслідків скорочення виробництва хімічної продукції в Україні, викликаного зменшенням споживання та світовою фінансовою кризою; збереження робочих місць, існуючого рівня заробітної плати та інших соціальних гарантій для працівників галузі; стабілізацію внутрішніх цін на хімічну продукцію.

З метою врегулювання ситуації в аграрному секторі в листопаді 2008 року був прийнятий за основу законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу», яким передбачено фінансові інтервенції на аграрному ринку за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. 17 грудня 2008 року КМУ також видав розпорядження № 1565-р «Про затвердження плану невідкладних заходів щодо запобігання виникненню негативних наслідків для агропромислового комплексу, зумовлених впливом світової фінансової кризи». Заходами, запропонованими Кабінетом Міністрів, зокрема, передбачено тимчасове обмеження імпорту низки видів сільськогосподарської продукції, посилення захисту внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції із застосуванням заходів нетарифного регулювання, зниження тарифів на перевезення сільськогосподарської продукції тощо.

Для врегулювання ситуації на ринку нафтопродуктів Верховна Рада 19 лютого 2009 року прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо послаблення негативного впливу світової фінансової та економічної кризи на вітчизняну нафтопереробну галузь)», яким встановлено імпортне мито на бітум нафтовий у розмірі 10 % від його митної вартості; скасовано експортне мито на скраплені гази (крім природного) тощо.

З метою збалансування бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття законом передбачається як перерозподіл страхових внесків між фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, так і додаткове збільшення розміру внесків.

З метою посилення адресності державної соціальної допомоги, яка надається малозабезпеченим сім’ям, та удосконалення контролю за її призначенням 24 грудня 2008 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» [48].

Законом конкретизовані обставини, за яких державна соціальна допомога не призначається. Разом з тим, законом передбачено надання Комісіям при місцевих органах виконавчої влади права у разі, якщо у їхніх сім’ях є троє і більше дітей, або у складі сім’ї є інвалід, а також якщо сім’я не отримує будь-яких джерел для існування в результаті тривалої хвороби одного або кількох членів сім’ї. Крім цього, в законі уточнюється порядок призначення державної допомоги малозабезпеченим сім’ям та умови, за яких вона призначається.

Між тим, як було показано раніше, практична реалізація цих та інших засобів антикризової політики відбувалася вельми непослідовно й не завжди приносила належний ефект. Слід зауважити, що такі заходи розроблялись та приймались в умовах жорсткого внутрішнього політичного протистояння та блокування роботи Верховної Ради, що негативно позначилось на якості, своєчасності та системності антикризової політики. Зволікання із запровадженням необхідної антикризової політики припускало наростання кризових явищ до рівня, на якому вони вже не могли бути подолані лише передбаченими антикризовими заходами. Різке зниження дієздатності влади в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію, який передбачає чітку координацію владних інституцій. Це повною мірою стосується й дотримання умов укладених урядом галузевих меморандумів.

Отже, в Україні актуальним залишається завдання визначення пріоритетних термінових заходів антикризового спрямування, а також напрямів, завдань та інструментів антикризової політики на середньострокову перспективу.

Висновки за розділом 2

Підсумовуючи все вище вказане, можна встановити, що фінансова криза 2008-2010 рр. була спровокована «моральним азартом» (moral hazard) або «ризиком безвідповідальності», до якого підштовхували державне втручання та «підтримк». Ця криза почалася в іпотечному секторі США, і саме державні компанії Фенні Мей (Fannie Mae) та Фредді Мак (Freddie Mac) стали першими її жертвами. Ці установи теж азартно грали на фінансовому ринку, але вони не оцінювали кредитні ризики належним чином, оскільки були впевнені у підтримці з боку уряду. Як і їх клієнти. І це не була вільноринкова економіка за принципом «іди, куди хочеш» (laissezfaire). Це була економіка за принципом: «іди, куди хочеш, а великий брат (уряд) врятує тебе, коли що…”.

Міжнародна фінансова криза восени 2008 року перервала цикл зростання економіки України та багатьох інших країн, що розвиваються. В умовах погіршення зовнішнього економічного середовища Україна зазнала одного з найглибших економічних спадів та однієї з найсильніших девальвацій валюти під час найважчих етапів кризи.

Сучасна фінансово-економічна криза продемонструвала системні недоліки чинної моделі економічної системи з її орієнтацією на надмірне споживання і використання кредитних ресурсів, прорахунки політики економічного лібералізму і впливу держави на розвиток фінансового сектору. У країнах, що розвиваються, світова фінансова криза оголила гіпертрофовану залежність їх економік від зовнішнього фінансування і засвідчила неспроможність національних фінансових систем забезпечувати поступальний економічний розвиток. В умовах зниження глобальної ліквідності, зменшення схильності міжнародних інвесторів до прийняття ризиків і повернення капіталів до місць їх походження багато країн-позичальниць зіткнулися із втратою доступу до зовнішніх джерел фінансування і зазнали масштабної втечі капіталів. В умовах глобальної фінансово-економічної кризи уряди країн світу розробили та впровадили державні антикризові програми та плани на коротко- і середньострокову перспективу. Ці програми включають комплекс заходів, спрямованих на виведення національних економік із кризового стану та стимулювання розвитку у посткризовий період.

В цілому уряд України розробив та направив до Верховної Ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Крім того, у Верховній Раді зареєстрована значна кількість законопроектів, розроблених представниками різних політичних блоків, представлених у ній.

Чимало з ухвалених заходів антикризової політики так і залишилися лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття наступних нормативних актів. До того ж, слід зважати на те, що значна кількість антикризових заходів, запропонованих урядом і закріплених в законах, прийнятих Верховною Радою, потребує фінансування з державного бюджету, відтак ефективність цих заходів залежатиме від здатності уряду забезпечити належні бюджетні надходження.

ВИСНОВКИ

Криза − це одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей.

Оновлення основного капіталу є матеріальною основою виходу з кризи. Після спаду виробництва настає дипресія, потім починається пожвавлення, яке переростає у піднесення і завершується новою кризою. Це означає, що економіка розвивається не по прямій висхідній, а послідовно, просуваючи економіку на вищий ступінь розвитку.

Фінансово-економічна криза - складне суспільно-економічне явище, в якому поєднуються матеріально-технічна і соціально-економічна сторони. Вихід з кризи пов’язаний не лише з оновленням основного капіталу і переходом до нового технологічного укладу, але й розвитком та вдосконаленням виробничих відносин.

В даній роботі було проаналізовано перші прояви фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. в Україні та світі, поширення кризових явищ в Україні та висувалися системні рекомендації щодо запобігання та протидії кризовим явищам, вивчено основні виміри кризи: зовнішньоекономічний, монетарний, промисловий. Зроблено спробу виокремити першочергові напрями та запропонувати найбільш ефективні інструменти антикризової політики держави.

Світова фінансово-економічна криза, яка швидко розповсюдилася восени 2008 р., перервала цикл зростання України та багатьох інших країн. Зменшення схильності до ризику та падіння вартості активів і цін на товари позбавили світові ринки ліквідності, заморозивши багато життєво важливих сегментів міжнародного фінансового посередництва. Зокрема, чимало ринків, що розвиваються, зіштовхнулися з суттєвим скороченням експорту і/або раптовою зміною напрямку потоків іноземного капіталу. В результаті, ставало все важче обслуговувати та рефінансувати зовнішні борги, передусім тим країнам, які на момент виникнення кризи мали слабкі макроекономічні показники та великий зовнішній борг.

Основними сферами впливу антикризової політики урядів є грошово-кредитна політика, бюджетно-податкова політика, підтримка населення, банківської системи, реального сектора економіки. Механізм застосування та набір антикризових інструментів у кожній з країн світу відрізняється масштабами, спрямованістю, ранжируванням за пріоритетами тощо. Реальна загроза макроекономічної нестабільності пов’язаної із фінансово-економічною кризою спонукає до прийняття й реалізації радикальних заходів для підвищення збалансованості державних фінансів із одночасним забезпеченням підтримки зростання внутрішнього попиту.

У посткризовий період перед національною економікою нашої держави стоїть завдання забезпечити економічне зростання, а також переорієнтуватися на скорочення питомих витрат на соціальні потреби.

Для відновлення збалансованості державних фінансів в нашій державі необхідно вжити заходів щодо переорієнтації бюджетних витрат із споживання на нагромадження, а саме підвищити інвестиційну складову бюджетних витрат; зменшити частку соціальних витрат шляхом законодавчого скорочення соціальних виплат; реформувати видаткову частину Пенсійного фонду України; мінімізувати процес заміщення зовнішнього боргу банківського сектору державним боргом, що містить загрозу збільшення боргового навантаження на державу; підвищити ефективність податкового адміністрування, що забезпечить детінізацію доходів та збільшення надходжень до бюджету. Україні потрібно використати досвід європейських країн, які вживають заходів за зменшення соціальних витрат та збільшення державних доходів.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1.        Schroeder, S. Defining and detecting financial fragility: New Zealand’s experience / S. Schroeder // International Journal of Social Economics. - 2009. - Vol.36. - № 3. - Р. 287-307.

2.              Minsky, H. The Financial Instability Hypothesis: An Interpretation of Keynes and An Alternative to «Standard» Theory / H. Minsky // Nebraska Journal of Economics and Business. - 1977. - Vol. 16. - N 1. - P. 5-16.

.                Krugman, P. Are Currency Crises Self-Fulfilling? / P. Krugman // Macroeconomics Annual. - Cambridge: MIT Press, 1996. - 367 p.

.                Obstfeld, M. Globalization and capital markets/ Obstfeld M., Taylor A// NBER Working Paper. - 2002. - 69 p.

.                Demiguc-Kunt, A. Financial liberalization and financial fragility / A. Demiguc-Kunt, E. Dedtragilache // World Bank Annual Conference on Development Economics. - Washington, 1998.

.                Круглов, В. В. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений / В. В. Круглов - М. : Наука, 2000. - С. 41-57.

.                Горбунов, С. В. Валютные курсы при капитализме: проблемы и противоречия / С. В. Горбунов. - М. : Наука, 1979. - 204 c.

.                Aspachs, O. Towards a measure of financial fragility / O. Aspachs, C. Goodhart, D. Tsomocos, L. Zicchino // Annals of Finance. - 2007. - Vol.3. - № 1. - Р. 37-74.

.                Stiglitz, J. Credit rationing in markets with imperfect information / J. Stiglitz, A.Weiss // American Economic Review. - 1981. - Vol. 71. - № 3. - Р. 393-410.

.                Allen F. Financial fragility, liquidity, and asset prices / F. Allen, D. Gale // Journal of the European Economic Association. - 2004. - Vol. 2. - № 6. - Р. 1015-1048.

.                Borio, C. Towards an operational framework for financial stability: «fuzzy» measurement and its consequences / C. Borio, M. Drehmann // Working Papers. - 2009. - № 284. - 50 р.

.                Kregel, J. The Natural Instability of Financial Markets / J. Kregel // The IDEAs Working Papers Series. - 2009. - N 4. - 24 p.

.                Bernanke, B. Financial fragility and economic performance / B. Bernanke, M. Gertler // Quarterly Journal of Economics. - 1990. - Vol. 105. - № 1. - Р. 87-114.

.                Жаліло, Я. А. Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2008 році. - К.: НІСД, 2008. - 108 с.

16.            Блейзер, С. Мировой финансовый кризис и возможные последствия для Украины [Електронний ресурс]. − Режим доступу: <#"663307.files/image006.jpg">

Примітка 5. За даними [26]