Проблеми побудови толерантних відносин між владою та населенням у сучасному українському суспільстві

Проблеми побудови толерантних відносин між владою та населенням у сучасному українському суспільстві

УДК 35:32.019.52:324:316.6

ПРОБЛЕМИ ПОБУДОВИ ТОЛЕРАНТНИХ ВІДНОСИН МІЖ ВЛАДОЮ ТА НАСЕЛЕННЯМ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Осипенко Володимир Валерійович,

спеціаліст економіст-менеджер,

депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим,

Голова підкомісії з питань зовнішньоекономічних зв’язків

та інвестиційної політики

Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим

з питань бюджетної, економічної та інвестиційної політики

Анотація. Стаття присвячена вивченню проблеми побудови толерантних відносин між владою та населенням у сучасному українському суспільстві. Дається характеристика феномену влади, розкривається поняття толерантності у політичному контексті, розглядаються основні складові довірливих відносин влади із населенням. Також проводиться аналіз актуальних статистичних даних.

Ключові слова: влада, толерантність, індекс відчуження, довірливі відносини, громадянське суспільство.

Аннотация. Статья посвящена изучению проблемы построения толерантных отношений между властью и населением в современном украинском обществе. Дается характеристика феномена власти, раскрывается понятие толерантности в политическом контексте, рассматриваются основные составляющие доверительных отношений власти с населением. А также проводится анализ актуальных статистических данных.

Ключевые слова: власть, толерантность, индекс отчуждения, доверительные отношения, гражданское общество.

Annotation. The article studies the problem of tolerant relations between the authorities and the publican the Ukrainian society. A characteristic phenomenon of power, reveals the concept of tolerance in the political context, are considered the main components of trust authority with the people. As well as an analysis of relevant statistics.

Key words: power, tolerance, index of alienation, trust, civil society.

Сучасні трансформаційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві здійснили значну зміну у відносинах «народ-влада». Руйнація радянської ідеології трансформувала суспільну свідомість, яка сьогодні набагато більше орієнтована на участь у прийнятті важливих політичних рішень. Світосприйняття громадян, вплив західної цивілізації, політика індивідуалізму знищують колективістські настрої та спрямовують людину на прагнення до влади та участі у керуванні державою.

Амбівалентність та складність влади як феномену доводить той факт, що вона, як правило, асоціюється, з одного боку, з відповідальністю, а з іншого, - з певним набором благ як її невід’ємною частиною. Особливо дана проблема стосується сприйняття влади у політичному контексті, який набув актуальності з розшаруванням суспільства і виникненням держави. Сприйняття влади та її носіїв не може бути одномірним та абсолютним. Проте сучасність свідчить про важливість та навіть необхідність встановлення довірливих відносин між політичною владою та населенням, суперечки між якими ведуть до тяжких наслідків. Особливо гострою ця проблема стала у ХХІ столітті, коли спалахнули конфлікти, пов’язані із поширенням демократичних ідей на Сході. Описані події дозволяють говорити про актуальність запропонованої теми.

Метою даного дослідження є вивчення проблеми встановлення толерантних відносин між політичною владою та населенням. Реалізація наміченої мети передбачає вирішення цілого комплексу завдань:

-       з’ясувати основні причини виникнення недовірливих відносин між владою та суспільством в Україні;

-       зробити аналіз проблеми, використовуючи данні соціологічних опитувань;

-       вивчити явище толерантності у політичному контексті;

-       проаналізувати основні шляхи оптимізації відносин між владою та населенням.

Таким чином, предметом дослідження є толерантні відносини між владою та населенням, а об’єктом - основні принципи встановлення толерантних відносин між владою та населенням.

Влада завжди є предметом палких дискусій та суперечок. Прагнення до влади та домінування, бажання превалювати над іншими може бути пов’язане із різними причинами, проте властиве кожній людині. Саме тому існує значна кількість контекстів вивчення влади, що обумовлено природою її виникнення, оскільки в основі влади лежить біологічна потреба у протистоянні та перемозі (психологічний, антропологічний, структурно-організаційний, системний, соціологічний та ін.). Ще більше дискусій викликають питання конкретних форм її реалізації, повноважень представників, оптимальної організації державного управління.

У зарубіжній практиці, класичними стали системні, функціональні, структурні, політичні та соціально-психологічні аспекти осмислення проблеми. Зокрема, наголос робиться на залежність відношення до влади від соціального капіталу, невизначеності, соціальних ризиків, турбот і страхів громадян. До представників даних напрямків можна віднести М. Альберта, П. Бурд`є, Е. Гідденса, П. Друкера, М. Кроз`є, Н. Макіавеллі, Т. Парсонса, Т. Пітерса, Д. Ронга, К. Феофанова [13], Ф. Фукуяку [14] та ін.

У зв’язку із молодістю зазначеної проблеми, інтерес до взаємовідносин влади і населення тільки починає з’являтися у вітчизняній науці, тому дослідження мають здебільшого соціологічну спрямованість та проводяться у вигляді соціологічних опитувань, анкетувань населення засобами масової інформації або іншими політичними чи громадськими організаціями (Український незалежний центр політичних досліджень, Інтерньюз-Україна, Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Центр політико-правових реформ, Фонд «Демократичні ініціативи» та ін.) [11]. Це ще раз доводить факт необхідності наукового осмислення даної проблеми в українському контексті.

Наукова новизна даного дослідження полягає у спробі зіставлення емпіричних та теоретичних даних, системному аналізі філософського та соціологічного аспектів державного управління.

З метою комплексного вивчення окресленого питання у ході дослідження були застосовані наступні методи: історичний, діалектичний, метод аналізу, логічний, кількісного дослідження, інтерв’ю, контент-аналізу. Дослідження має міжпредметний характер, про що свідчить досягнення політології, соціології управління, державного управління, психології, філософії та інших галузей знання, досвід яких був використаний у роботі.

За даними ЦВК явка на парламентських виборах України у 2012 році склала 57,99% виборців. При цьому, кількість політично активних громадян не перейшла межу у 70% у жодній з українських областей. Серед причин низької явки - «складність остаточного визначення», «відсутність кандидатів, за яких хотілося б віддати голос», кожний п’ятий вважає, що його «життя не залежить від волевиявлення», і аж 25,4% опитуваних не вірять у чесні вибори. Представники активної позиції наголошують, що причиною їх обов’язкового волевиявлення у день виборів є необхідність виконання обов’язку сумлінного громадянина, можливість вплинути на долю свого міста (села), а також попередити незаконне використання власного голосу [7]. Для порівняння, у 2007 році на вибори прийшли 58,01% громадян.

Зниження покажчиків не є критичним, проте за результатами дослідження можна простежити зниження політичної активності українських громадян, що вже стало тенденцією. Однак це не є виключно українською проблемою. Ще Н.Макіавеллі [10, c. 57] відмічав, що протистояння влади та підвладних можна простежити в усіх республіках, і саме це стає ґрунтом для породження законів - засобу встановлення справедливості та свободи в суспільстві.

У США служба опитувань «Harris Poll», починаючи з 1996 року, щорічно вимірює так званий «індекс відчуження» - «Harris Alienation Index». Опитування проводиться серед дорослого населення та спрямоване на виявлення ступеню внутрішнього віддалення людей від суспільства, членами якого вони являються; від органів влади; оточуючих їх людей. Більшість респондентів розчаровані у владі, що проявляється у погодженні з приводу таких тез: «сьогодні багаті стають багатшими, а бідні біднішими» (75%), «намагання людей влади скористатися своїм службовим положенням та отримати певні переваги» (64%), «людей, які знаходяться у влади в цілому не турбує, що трапиться з вами» (58%), «ніхто серйозно не враховує те, що ви думаєте» (64%), «ви не знаєте, що реально відбувається навколо вас» (41%) [4].

Цього року, за даними GfK Ukraine, індекс відчуження українців, «дорівнює 85, що на 2 пункти більше, ніж у минулому році. Це означає, що більшість українців упевнена, що їхня думка не має вагомого значення, і вони ніяк не впливають на події, що відбуваються навколо. 30% респондентів почувається байдуже відносно української влади, приблизно така сама частка висловлює почуття роздратування, тоді як повага є характерною лише для 4,9% опитаних, а симпатія - для 2,9%» [2]. У зв’язку з цим, описані вищі дані та їх порівняння з минулорічними показниками можуть бути представлені у вигляді наступної діаграми (див. діаграму 1):

Діаграма 1

Можливо, песимістичні настрої стосовно влади є достатньо виправданим, оскільки, як відмітив ще американський політолог, представник біхевіоризму, Г.Д. Лассуелл, за своєю природою влада є засобом покращення життя, а саме власного життя [9]. Цей факт значно ускладнює процес створення позитивного образу представника влади, що беззаперечно впливає на встановлення толерантних відносин.

Говорячи про толерантність у політичному аспекті, слід зазначити, що у контексті актуальних досліджень хрестоматійне значення толерантності зазнало змістових змін. Зокрема, у минулому столітті толерантність трактувалася, як «терпимість до поглядів іншого роду, вдач, звичок. Толерантність необхідна відносно до особливостей різних народів, націй та релігій. Вона є ознакою впевненості в собі та усвідомлення надійних власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейною течією, яка не боїться порівняння з іншими точками зору та не уникає духовної конкуренції…» [12, с.247]. Дух сучасної доби втілився у розумінні толерантності не просто як терпимості, «не протидії», «не нарікання», покірливої витримки. Сьогодні толерантність - це ознака сучасного суспільства, яка полягає у «готовності приймати поведінку та переконання, що відрізняються від власних, навіть якщо ви не погоджуєтеся або не схвалюєте них» [1, c. 567]. У сучасній науці та суспільному житті толерантність розуміється як активна, дієва позиція, до якої людина приходить добровільно та цілеспрямовано. Даний феномен означає терпимість та інколи пожертвування заради спільного добробуту.

Сучасна політична обізнаність українських обивателів не може бути рівномірною та досконалою, оскільки не завжди інформація про дії влади, що надається ЗМІ, об’єктивна та містить роз’яснення тих чи інших вчинків. Саме тому, на ранніх етапах формування демократичної держави вагомою складовою у формуванні непохитних толерантних відносин між владою та населенням є довіра. На противагу суспільному хаосу, «скріпами суспільства є солідарність», - зазначає кримський дослідник І. Кальной [5]. На його думку, основні принципи громадянської згоди - компроміс, толерантність та взаємна довіра.

Єдиним інститутом, до якого населення стабільно не втрачає довіру, - церква. Це дещо роз’яснює факт того, що найвищі показники довіри до влади були зафіксовані у часи існування СРСР. Сьогодні, коли з’являється альтернатива, і церква відокремлена від політики, влада втрачає свої позиції. Якщо говорити про шляхи оптимізації відносин між владою та населенням, то абсолютно зрозумілим стає факт того, що повернення до радянських традицій у врегулюванні даних відносин є неможливим. Проте аналіз політики радянських часів є досить корисним.

Слід виходити з того, що відсутність у радянській державі громадянського суспільства надала можливість впровадження та використання цілої низки «недемократичних» засобів, які не є альтернативними для сучасного українського суспільства. Сьогодні у «громадянському суспільстві врівноважується соціальна активність, формується оптимальне співвідношення «Я й інші», набуває оформлення так звана солідарна спільність… Цей процес упорядкування суспільних відносин зводить нанівець загострення протиріч у системі «Я й інші», блокує механізм перманентної «війни всіх проти всіх». Соціокультурні передумови громадянського суспільства є результатом світогляду, орієнтованим на діалог, пошук згоди й єдності» [8], - тобто толерантні відносини. Отже, побудова довірливих відносин між владою і населенням передбачає розвиток громадянського суспільства, встановлення діалогу між владою та населенням, фундаментом якого стали б громадянська злагода, громадянська ідентичність, громадські цінності свободи, солідарності, справедливості, рівності та життя.

Демократичний лад передбачає розвинене громадянське суспільство, яке підтримує довірливі відносини до органів влади, не перекладаючи на неї вирішення всіх проблем. Верховенство права, яке стає основним принципом, має забезпечити відкритість урядовців на всіх рівнях, забезпечити прозорість їх дій. Громадяни мають невід’ємне право голосу, волевиявлення та доступу до всього масиву соціально значущої інформації. Крім того, значний внесок у побудову довірливих відносин мають правові наслідки недоліків відповідальності та підзвітності всіх гілок влади. У свою чергу, необхідна для суспільства соціальна справедливість має досягатися через масову участь підвладних у громадському контролі за розподілом та використанням суспільного багатства. Все це можливе лише за умов організації та розвитку громадянського суспільства. Однак, на жаль, пропозиції щодо організації громадянського суспільства як фундаменту побудови демократії в Україні залишаються лише номінальними, хоча існування громадянського суспільства має забезпечити стабільність і комфортну атмосферу у державі.

До того ж, «відірваність» влади від народу можуть нейтралізувати міцні зв’язки уряду із засобами масової комунікації. Public relations - свого роду буфер, який має постачати двосторонній потік комунікації з метою мобілізації громадян. Якщо інформація про діяльність влади висвітлюється в українських ЗМІ регулярно (кожного дня), то дослідження суспільної думки проводяться систематично, проте їх ще більша розповсюдженість, організація прямого спілкування з владою на кшталт «журі громадян» у США, «громадянського воркшопу» у Великобританії, «слухаючого уряду» в Голландії прискорили б процес зворотного зв’язку.

Спираючись на дані російського дослідника Д. Князєва [6] можна дістатися висновку, що довірливе ставлення до представників влади складається з трьох основних компонентів: моральність (слідування нормам професійної етики, узаконені норми поведінки, які зазначаються у моральному кодексі представників влади), соціально-психологічна складова (здатність державних службовців до керування, професійна придатність, вміння спілкуватися з населенням, чуйність до особистих проблем та соціальних інтересів, хист до організації людей з метою досягнення позитивних результатів) та раціональність (результативність діяльності представників влади, очевидність позитивних змін, ясність та зрозумілість позицій та механізмів прийняття рішень, прозорість дій та своєчасне інформування про них громадян).

Таким чином, дієвою силою у формуванні толерантних відносин між владою та населенням є, перш за все, формування громадянського суспільства з чітко визначеним переліком його невід’ємних складових як базової характеристики демократичної держави. По-друге, налагодження двосторонніх міцних зв’язків з населенням шляхом вільного доступу до інформації про діяльність, створення позитивного іміджу, прозорість та відкритість влади, юридична відповідальність представників влади за порушення своїх службових повноважень, - з одного боку. А з іншого, - приділення уваги населенню, нагальним суспільним проблемам за допомогою впровадження розгалуженої системи соціологічних досліджень, референдумів, опитувань, анкетувань. По-третє, підвищення рівня професійної підготовленості представників влади відповідно до потреб економічного та соціального розвитку країни, інноваційність у прийнятті рішень та осмисленні соціальних явищ.

Список використаних джерел

толерантність суспільство влада населення

1.     Большой энциклопедический словарь / [сост. И. Лапина и др.]. - М.: АСТ, 2011. - 1248 с.

2.      Відчуження українців від влади далі зростає. [Електронний ресурс] - Режим доступу до джерела: http://www.gfk.ua/public_relations/press /press_articles/009771/ index.ua.html.

.        Дрожжина С.В. Специфічні риси формування громадянського суспільства в Україні / Дрожжина С.В. // Культура народов Причерноморья. - 2010. - №183. - С. 216 - 219.

4.      Индекс отчуждения. [Електронний ресурс] - Режим доступу до джерела: http://www.polit.ru.

.        Кальной И. Гражданское согласие как предпосылка формирования общества / Кальной И. - Симферополь: ТНУ, 2009. - С. 71-79.

6.     Князев Д.В. Социально-управленческие механизмы формирования доверия населения к институтам государственной власти: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. соц. наук: спец. 22.00.08 «Социология управления» / Князев Д.В.. - М., 2009. - 26 с.

7.      Консевич О. ЦИК: Явка на выборах в парламент Украины составила 57,99% // Сегодня. UA. [Електронний ресурс] - Режим доступу до джерела: http://www.segodnya.ua/elections/elections2012/Na-vybory-Verhovnoy-Rady-prishli-okolo-54-ukraincev.html.

8.     Кочубей Л. Громадянське суспільство як необхідна передумова демократичного розвитку в Україні / Кочубей Л. // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2008. - Вип. 12. - С. 196 - 204.

9.      Лассуэлл Г.Д. Психопатология и политика / Лассуэлл Г.Д. - М.: Издательство РАГС, 2005. - 352 с.

.        Макиавелли Н. Государь: Трактаты: Пер. с итал. / Макиавелли Н. - М.: ООО "Издательство АСТ", 2004. - 509 с.

11.    Нова влада: виклики модернізації / [Редакційна колегія: Бураковський І., Бистрицький Є., Коліушко І., Сушко О.]. - К.: «К.І.С.», 2011. - 260 с.

12.    Философский энциклопедический словарь / Под ред. Е. Губского, Г. Кораблевой, В. Лутченко - М.: Инфра-М, 1991. - 576 с.

.        Феофанов К.А. Социология организаций Никласа Лумана: Коммуникация власти и доверия / Феофанов К.А.// Социологические исследования. - 1999. - №3. - С. 27-36.

.        Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Фукуяма Ф. - М.: ООО «Издательство ACT»: ЗАО, 2006. - 736 с.