Земельне оподаткування в Україні

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи Національного банку України

Кафедра обліку та аудиту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Податкова система»

на тему: «Земельне оподаткування в Україні»

Виконав: студент заочної форми навчання

курсу групи ЗФК-01 В.В. Воробйова

Перевірив: к.е.н, доцент Веремчук Д.В.

Севастополь - 2013

Зміст

Вступ

. Теоретичні основи земельного оподаткування

.1 Економічна суть та значення земельного оподаткування

.2 Елементи плати за землю в Україні

. Аналіз плати за землю в Україні

.1 Аналіз надходжень плати за землю в Україні

.2 Порядок нарахування і сплати земельного податку

.3. Практичне завдання

. Проблеми земельного оподаткування в Україні та шляхи їх вирішення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Курсова робота присвячена теоретичному осмисленню актуальної проблеми у сфері земельного оподаткування, а також обґрунтовані шляхи її практичного розв’язання, виконані на основі ретельно проведеного аналізу статистичного матеріалу.

Актуальність теми дослідження. В умовах формування в Україні соціально орієнтованої економіки, становлення відповідної їй системи оподаткування проблеми розвитку податкового законодавства набули істот­ного значення. Особливо значущою на даний період часу є проблема нормативно-правового регулювання земельного податку. Його законодавче закріплення тісно пов’язане як зі збільшенням державних потреб у фінансових ресурсах, реформуванням податкової системи в цілому, так і з демонополізацією державної форми власності на землю, становленням та постійним зростанням числа приватних земельних власників. Відсутність єдиної, чітко виробленої державної політики оподаткування землі, нестабільність податкового законодавства, докорінні зміни у відносинах земельної власності - всі ці фактори визначають необхідність створення адекватного вимогам часу, науково обґрунтованого механізму правового регулювання земельного податку.

Метою роботи є систематизація, закріплення та поглиблення теоретичних знань, здобуті у процесі вивчення нормативно - правової бази з земельного та податкового законодавства, наукових коментарів та досліджень у цієї сфери, а також їх застосування під час вирішення конкретного практичного завдання.

Об'єктом дослідження є діючий механізм земельного оподаткування в Україні.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі нарахування та сплати земельного податку та плату за оренду землі.

У підготовці роботи використовуються таки нормативні акти, як Земельній та Податковий Кодекси.

При виконані роботи використовувались матеріали Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень, звіти Державного агентства земельних ресурсів.

Курсова робота висвітлюється на __ сторінках комп’ютерного тексту і складається з вступу, трьох розділів, висновків, зміщує 2 рисунка, 1 таблицю, перелік використаних джерел, два додатка.

1. Теоретичні основи земельного оподаткування

1.1 Економічна суть та значення земельного оподаткування

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У статті 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.

Питання земельного оподаткування знаходяться на межі двох наук: фінансової та науки про земельні відносини. Фінансисти, досліджуючи принципи та особливості функціонування земельного податку в сільському господарстві, детально не розглядають окремі важливі для оподаткування аспекти (зокрема, методику визначення бази оподаткування та її диференціації). Водночас, вчені-аграрники, при дослідженні питань оцінки землі в цілях оподаткування чи диференціації сум податку, недостатньою мірою досліджують принципи земельного оподаткування та його економічну природу.

Економічна природа земельного податку у сільському господарстві відзначається подвійністю. З одного боку, цей вид виступає різновидом оподаткування доходів від використання землі (яка у сільському господарстві виступає основним засобом виробництва) і в цьому відношенні є повноцінним податком. З іншого боку, він являє собою плату за користування ресурсом - землею і в цьому відношенні йому притаманні ознаки плати (ресурсних платежів). Земельний податок в частині оподаткування рентних доходів є класичним податком, адже відповідає практично всім характерним ознакам податку. Єдине, що пом’якшує його податкову природу - це специфічний об’єкт оподаткування (земельна рента), власність на частину якої належить всьому суспільству. В залежності від побудови механізму податку та вибору бази оподаткування земельний податок може мати ознаки як податків на майно, так і податків на доходи. У разі оподаткування на основі цінності землі (наприклад, якщо в основі оцінки землі в цілях оподаткування лежить її ринкова вартість), цей вид має ознаки майнового оподаткування, у разі оподаткування на основі визначення дійсного (нормативного) рентного доходу від землі - прибуткового оподаткування.

У пункту 14.1.147 статті 14 Податкового Кодексу України закріплено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, відповідно до положень Податкового Кодексу України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об'єднує в собі два обов'язкових платежі - земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 Податкового Кодексу України земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. А згідно з пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового Кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов’язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

Плата за землю, поряд з іншими податками, є джерелом формування фінансових ресурсів держави й дієвим інструментом її впливу на земельні правовідносини.

При цьому за відсутності суттєвих недоліків, на відміну від прибуткових податків, вона має значні переваги як у фіскальному, так і в регулюючому аспектах:

При стягненні плати за землю майже не існує можливості ухилення від її сплати, оскільки земельну ділянку неможливо приховати.

.        Земельний податок повністю сплачується землевласниками і не може бути перекладений на будь-якого іншого платника.

.        Земля як об'єкт оподаткування легко піддається точному обліку, що, в свою чергу, створює умови для точного визначення суми податкового зобов’язання на підставі достовірних даних про об’єкт оподаткування за звітний період. Адже, крім грошової оцінки, об'єкт оподаткування має фізичний вимір, що спрощує його облік і визначення суми платежу.

.        При сплаті податку за землю забезпечується стимулювання власників землі та землекористувачів до більш продуктивної праці, оскільки розмір цього платежу залежить лише від розміру земельної ділянки,якою володіє його платник, а не від ефективності її використання.

.        Цей вид платежу як інструмент державного регулювання може сприяти ефективному користуванню землі - основного природного багатства, оскільки її платність змушує землевласника чи землекористувача отримувати дохід від використання земельних ділянок (бо це не призводить до зростання податкових платежів).

.        При цьому ставки плати за землю визначаються за стабільною кадастровою оцінкою земель від її категорії, угідь, груп ґрунтів і переглядаються лише у разі зміни цін та інших причин. Отже, встановлюючи кадастрові диференційовані ставки залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки, держава таким чином здійснює регулювання розподілу капіталу на території країни та її регіонів. Крім того, плата за землю є інструментом регулювання і територіального розміщення продуктивних сил у країні. Так, в індустріально перенасичених регіонах можуть встановлюватися підвищені ставки плати за землю. А для регіонів, які потребують додаткової підтримки з боку держави, навпаки, встановлюється пільговий

В Україні плату за землю було впроваджено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів. При цьому формування національної системи оподаткування земельних ділянок здійснювалося у складних економічних умовах, пов’язаних з трансформацією економіки та становленням України як суверенної держави. У процесі її вдосконалення пройдено складний шлях тривалого пошуку оптимального нормативного врегулювання порядку адміністрування плати за землю, яка є об’єктом права власності суб’єктів національної економіки та їх основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

1.2 Елементи плати за землю в Україні

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі.

Платники плати за землю є суб’єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв’язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

Відповідно до пункту 14.1.34 статті 14 Податкового Кодексу України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їх розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать:

−       рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність;

−       цивільно-правова угода;

−       успадкування земельної ділянки.

Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю.

Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об'єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожному окремому члену такого підприємства. Земельні частки (паї) визначаються розрахунковим шляхом як середня по господарству без виділення земельних ділянок у натурі. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), також є:

−       свідоцтво про право на спадщину;

−       засвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

−       рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на отримання земельної частки (паю) громадянами України, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Відповідно до пункту 14.1.73 статті 14 Податкового Кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Право землекористування як правовий інститут закріплене у Земельному Кодексу України. Право користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки1. Користування наданою земельною ділянкою - не тільки право, а й обов’язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Суб’єктами права постійного землекористування, відповідно до частині 2 статті 92 Земельного Кодексу України, можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Розмір орендної плати, як і податку на землю, не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря, а обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель. Відповідно до Земельного Кодексу України є кілька категорій земель.

−       нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом статтею 271 Податкового Кодексу України;

−       площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Поняття „база оподаткування" кількісно виражає предмет оподаткування.

Відповідно до пункту 14.1.125 статті 14 Податкового Кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Під капіталізацією слід розуміти визначення вартості об’єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання. Рентний дохід - дохід, який можна отримати з землі як фактора сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва залежно від її якості та місця розташування земельної ділянки.

Нормативна грошова оцінка - це не що інше, як встановлення вартості земельної ділянки, тобто ймовірної суми грошей, які можна було б отримати на випадок її продажу.

Відповідно до статті 13 Закону «Про оцінку землі» від 11.12.2003 нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється, зокрема, в разі визначення розміру земельного податку, а також визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності і в цьому випадку вона є обов'язковою.

Суб’єктами, що проводять нормативну оцінку земель, можуть бути органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше, ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше, ніж один раз на 7-10 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Необхідно також враховувати, що нормативно-грошова оцінка одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213.

Зважаючи на те, що нормативну грошову оцінку земель проведено ще не у всіх населених пунктах, існують відмінності щодо оподаткування земельним податком, які залежать від того, встановлена чи не встановлена їх грошова оцінка. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у розмірах, визначених пунктом 275.1 статті 275 Податкового Кодексу України.

Ставки податку

Згідно статті 272 Податкового Кодексу Україні ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) встановлюються за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах:

−       для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

−       для багаторічних насаджень - 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, податок справляється саме за цими ставками.

Згідно з пунктом 14.1.76 статті 14 Податкового Кодексу України землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно статті 273 Податкового Кодексу України податок за лісові землі справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством.

Податковий кодекс встановлює дві ставки податку. По-перше, за сільськогосподарські угіддя - відповідно до статті 272 Податкового Кодексу України. По-друге, за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами - відповідно до статей 276 і 280 Податкового Кодексу України. Останні дві статті передбачають особливості встановлення ставок податку за 1 га нелісових земель, що зумовлено розташуванням на них певних об’єктів нерухомості. А саме: у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області та у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статті 274 «Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)» і статті 75 «Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено».

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок сільськогосподарських угідь, за лісові землі, землі, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів, та землі зазначені у статті 276 Податкового Кодексу України.

Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у таких розмірах, приведених у таблиці 1.1.

У частині населених пунктах застосовуються такі коефіцієнти:

−    на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3;

−       на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;

−       на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2;

−       у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які відповідно до законодавства віднесені до категорії гірських;

−       на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи з вищевикладених ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням усіх коефіцієнтів.

Таблиця 1.1 − Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

В основу коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення, закладені характеристики функціонального використання та місця розташування земельної ділянки.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки, обумовлюється трьома групами рентоутворювальних факторів регіонального, зонального та локального характеру. Вихідними даними для обчислення коефіцієнта місцерозташування є генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, плани їх земельно-господарського устрою, матеріали економічної оцінки їх територій. Значення коефіцієнтів установлюються за результатами пофакторних оцінок кожної групи з урахуванням питомої ваги рентоутворювальних факторів у формуванні загального рентного доходу в межах населеного пункту та його економіко-планувальних зон.

Ефективність дії механізму правового регулювання використання землі визначається об’єктивним встановленням величини земельного податку за землі певної якості, місцезнаходження і цільового призначення. Одним з економічних засобів підвищення ефективності використання земель є встановлення диференційованих ставок податку земельних ділянок населених пунктів, в яких не проведена нормативна грошова оцінка.

За законодавством України, усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Окремими групами виділяють також гірські населені пункти та населені пункти, віднесені до курортних. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Критерії віднесення населених пунктів до категорії гірських закріплені Законом України «Про статус гірських населених пунктів України»

Згідно з Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового Кодексу України.

Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового Кодексу України.

Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 Податкового Кодексу України у із застосуванням таких коефіцієнтів:

−       міжнародного значення - 7,5;

−       загальнодержавного значення - 3,75;

Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), надані для залізниць в межах смуг відведення, для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового Кодексу України.

У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами іншим суб'єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря.

Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків обчисленого.

Ставка податку за один гектар у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області встановлюється для:

−       несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, та зайнятих господарськими будівлями (спорудами);

−       земельних ділянок, наданих садівницьким товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними будинками фізичних осіб;

−       земельних ділянок, наданих у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (крім сільськогосподарських угідь та лісових земель), нормативну грошову оцінку яких не проведено;

−       земельних ділянок, розташованих на землях водного фонду, нормативну грошову оцінку яких не проведено, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами;

−       земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту в межах смуг відведення), зв’язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення).

Ставка податку за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту в межах смуг відведення, військовим формуванням, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Ставка податку за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Пільги щодо сплати податку

Від сплати податку звільняються наступні фізичні осіби:

−     фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

−       пенсіонери (за віком);

−       ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

−       фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

−     для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

−       для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

−       для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

−       для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

−       для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Податковий Кодекс України встановлює наступні пільги щодо сплати податку для юридичних осіб.

Від сплати податку звільняються таки юридичні особи:

−       заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

−       дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

−       органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

−       дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій;

−       релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків;

−       санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів;

−       громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

−       дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

−       підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, - за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

−       на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку;

−       новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах - протягом п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

Не сплачується податок за:

−    сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

−       землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

−       земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

−       землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі;

−       земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;

−       земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв.

2.      Аналіз плати за землю в Україні

2.1    Аналіз надходжень плати за землю в Україні

Плата за землю є другим за обсягом джерелом надходжень доходів до місцевих бюджетів. У 2012 році с цього джерела надійшло 12,6 млрд. грн., що на 17,6% більше за відповідний показник минулого року (див. рисунок 2.1)

Рисунок 2.1 - Динаміка надходжень плати за землю за 2007 - 2012 роки

У структурі плати за землю щорічно відбуваються зміни за рахунок більш динамічного нарощування орендної плати та повільнішого зростання надходжень земельного податку (див. рисунок 2.2).

Це обумовлено такими чинниками:

−     збільшенням площ, щодо яких проведена грошова оцінка земель;

−       передачею в оренду на більш вигідних умовах земель запасу із державного резервного фонду;

−       збільшенням орендної плати в результаті оформлення права постійного володіння і користування земельною ділянкою підприємств та організацій державної і комунальної власності;

−       проведенням інвентаризації земельних ділянок, наданих у користування та оренду; переглядом укладених угод на оренду землі та розміру орендної плати;

−       збільшенням ставок земельного податку для земель, грошову оцінку яких не проведено на коефіцієнт 3,2 [8];

−       інноваційними змінами в податковій системі загалом та стягненні плати за землю зокрема.

земельне оподаткування плата

Рисунок 2.2 - Динаміка надходжень земельного податку та орендної плати за 2007 - 2012 роки

Позитивна динаміка надходжень плати за землю обумовлюється також і збільшенням кількості земель, де проведена грошова оцінка землі. Надходження коштів від плати за землю після проведення грошової оцінки земель населених пунктів, за підрахунками фахівців, збільшується, як правило, на 25-30%. Слід зазначити, що основна сума надходжень плати за землю припадає якраз таки на бюджети населених пунктів, хоча площа земель населених пунктів становить близько 12%.

Проведення робіт з нормативної грошової оцінки земель сприяє наповненню бюджетів за рахунок плати за землю. Так, значні обсяги робіт, які виконали землевпорядники у 2010-2011 роках, дали в результаті приріст надходжень у майже 2 млрд. грн. у 2013 році, що значно перевищило найоптимістичніші наші прогнози. У I кварталі 2013 року місцеві бюджети вже отримали надходження від плати за землю понад 3 млрд. грн., що на 170 млн. більше у порівнянні із аналогічним періодом минулого року [21].

Станом на 1 вересня 2013 року нормативну грошову оцінку земель проведено у 29764 населених пунктах, що становить 99,99% від їх загальної кількості (29765), у тому числі у 2013 році - 299 поселеннях.

Крім того, за 8 місяців 2013 року актуалізовано показники оцінки земель 4507 населених пунктів, а це 15,1% від загальної кількості населених пунктів країни.

Нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів проведена на площі 539,204 тис. гектарів.

Постійна щорічна індексація грошової оцінки земель також сприяє зростанню надходжень плати заземлю у бюджет. Наприклад, нормативна грошова оцінка земель станом на 01.01.2013 за 2012 рік індексовано на коефіцієнт індексації, що дорівнює 1,0, який відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України розраховано виходячи з індексу споживчих цін за 2012 рік - 99,8 %.

Згідно листа Дерземагенства України [20] у 2013 році нормативна грошова оцінка земель населених пунктів, яка проведена за вихідними даними станом на 01.04.1996, земель сільськогосподарського призначення, яка проведена станом на 01.07.1995, та земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів (крім земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронною, оздоровчою, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель), проведеної станом на 01.01.1997, підлягає індексації станом на 01.01.2013 на коефіцієнт 3,2, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 1996 рік - 1,703, 1997 рік 1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель за межами населених пунктів, проведеної станом на 01.01.1997, індексується станом на 01.01.2013 на коефіцієнт 1,879, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 1997 рік - 1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення, яка проведена у 2006 році відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), затвердженого спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Держкомлісгоспу, Держводгоспу та УААН від 27.01.2006 №19/16/22/11/17/12, зареєстрованого у Мін'юсті 05.04.2006 за №389/12263, підлягає індексації станом на 01.01.2013 на коефіцієнт 1,254, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась.

Протягом 2012 року повторну нормативну грошову оцінку земель відповідно до вимог статті 18 Закону України “Про оцінку земель” проведено у 9 353 населених пунктах (31,4% від їх загальної кількості), що є найвищим показником за всі роки проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів в Україні [22].

2.2    Порядок нарахування і сплати земельного податку

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

До земельно-кадастрової документації відносять кадастрові карти й плани, реєстраційні книги, схеми, таблиці, графіки, результати аерокосмічної зйомки та дистанційного зондування поверхні, різноманітні електронні носії інформації, інші матеріали, що містять відомості про кордони адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі (землекористувачів). Щодо надання інформації, необхідної для обчислення та справляння плати за землю, то сьогодні такий механізм законодавчо визначений тільки відносно земельних ділянок державної і комунальної власності.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за встановленою формою.

Законодавець передбачає два можливих варіанти обчислення суми податку платником - юридичною особою (щорічний та щомісячний). При цьому обрання тієї чи іншої моделі та безпосередньо нарахування плати за землю він здійснює самостійно. Заповнення та подання декларації покладено на платника податкового платежу, до його обов'язків також віднесено надання довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі коли платником податку виступає фізична особа, нарахування плати за землю та видача повідомлення - рішення про внесення податку здійснюється податковими органами.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку (коли визначається частка кожного з її учасників) виникає: при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини двома або більше особами; за рішенням суду. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільною земельною ділянкою, повинен брати участь у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки, а також у сплаті податків, зборів і платежів.

Земельна ділянка може належати й на праві спільної сумісної власності (без визначення часток її учасників). У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки лише фізичних осіб: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників житлового будинку. В цьому разі ми отримуємо специфічного об’єднаного (так званого консолідованого) платника податкового платежу.

Юридична особа зменшує податкові зобов'язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.

Такий порядок поширюється на визначення податкових зобов'язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Оскільки об'єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності, у Податковому кодексі законодавець визначив, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (фізична особа - людина як учасник цивільних відносин).

Враховуючи, що об’єкт плати за землю (земельну ділянку) в розумінні оподаткування для фізичних осіб є досить сталим, а також з огляду на порядок нарахування фізичним особам сум плати за землю, облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводиться щороку до 1 травня.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Цій порядок сплати податкових зобов’язань по платі за землю (земельному податку та орендній платі за землі державної або комунальної власності).

Визначення термінів сплати плати за землю встановлено, виходячи із принципів фіскальної достатності, тобто встановлення податків і зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами та рівномірності і зручності сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків та зручності їх сплати платниками.

Крім того, враховуючи, що об'єкт плати за землю - це саме земельна ділянка, тобто об'єкт оподаткування є досить прозорим та сталим у розумінні оподаткування, а також те, що плата за землю у повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів, податкове зобов'язання щодо цієї плати, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Встановлення податкових зобов'язань по платі за землю на поточний рік (а не за податковий (звітний) рік) пов’язано із специфікою цієї плати.

Облік об’єктів оподаткування (земельних ділянок) ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у складі державного земельного кадастру.

Оскільки звітні дані про кількість земель складаються щорічно, то платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Однак протягом року може здійснюватись зміна об’єкта оподаткування, зокрема у разі набуття права власності або права користування на нові земельні ділянки або втрати такого права.

Тому власники землі та землекористувачі мають право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє їх від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Враховуючи, що у наведених випадках податкова декларація подається власниками землі та землекористувачами протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, то відповідно до цього пункту податкове зобов’язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Слід зазначити, що 30 календарний день місяця, що настає за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, є граничним (кінцевим) терміном сплати плати за землю. Власникам землі та землекористувачам надається право сплачувати таку плату протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За змістом майно (нерухомість) - це об'єкти майна, які розташовані на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля.

Дійсно, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі, якщо земельна ділянка під придбаними житловим будинком, будівлею або спорудою перебуває у користуванні, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Щодо прибудинкової території, то за змістом прибудинкова територія - це територія навколо будинку, яка призначена для обслуговування такого будинку.

Отже, у разі набуття права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Договір найму укладається на строк, установлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оскільки Податковим кодексом встановлено окремий порядок розрахунку земельного податку у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, тому у цьому пункті визначений термін, з якого здійснюється зазначене обчислення земельного податку. А саме: з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, утворюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у житлових будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Щодо переходу права власності на нежитлові приміщення у багатоквартирному житловому будинку, то слід зазначити, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Слід враховувати, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

При розумінні визначення співвласниками порядку використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, слід спиратися на визначення спільної власності. Так, за змістом спільна власність - це власність, яка характеризується множинністю суб’єктів і одним об'єктом. Розрізняється спільна власність із визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Особливою ознакою спільної власності є те, що її суб'єкти в повному обсязі володіють, користуються і розпоряджаються належним їм на праві спільної власності майном, але свої правочинності можуть здійснювати спільно і за згодою.

З огляду на викладене, а також на визначення прибудинкової території власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету земельний податок з дати державної реєстрації права на нерухоме майно за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у приватній формі власності, регулюються нормами Цивільного [11], Земельного [12] кодексів, а також положеннями Закону України „Про оренду землі" [13]. Розмір, строки і особливості внесення орендної плати за землю, яка перебуває у приватній формі власності, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства [12].

Також покладено обов’язок на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Згідно з статтею 5 Закону України «Про оренду землі» [13]:

− орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою;

−    орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави;

−       орендарями земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній формі власності, і відповідно платниками орендної плати можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (резиденти і нерезиденти).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Виходячи з Прикінцевих положень ЗУ «Про оренду землі» до розмежування, відповідно до закону, земель державної і комунальної власності, орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Слід також наголосити, що ЗУ «Про оренду землі» встановлює вимоги до форми та умов договору оренди землі. Так, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України [15].

А у статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Також встановлено, що договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок державної та комунальної власності, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

1.    Не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

2.      Не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

.        Може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у попередньому підпункті, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Обов'язковою умовою договору оренди є платність, тобто розмір орендної плати, що вносить орендокористувач орендодавцю земельної ділянки. У разі коли орендодавцем землі виступає відповідна місцева рада або державна адміністрація, орендар, уклавши з нею договір оренди землі, самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету.

Правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об'єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об’єктів енергетики з метою забезпечення безперебійного функціонування цих об’єктів, раціонального використання земель, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення і господарських об’єктів від впливу можливих аварій встановлені в Законі України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів»[14].

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця

Такий порядок земельного оподаткування, за твердженням вітчизняних науковців і практиків [3], та методика податкового обкладання земельних ділянок, розрахунку й стягнення плати за землю, що закладена в чинну систему Податковим кодексом України, є виправданим через те, що він:

−    сприятиме одержанню в перспективі додаткових обсягів доходів місцевих бюджетів, оскільки плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю;

−       є відносно простою і недорогою процедурою у використанні;

−       забезпечуватиме економічне регулювання земельних правовідносин;

−       заохочуватиме до раціонального використання земельних ресурсів національної економіки та охорони земель;

−       перебуває повністю під контролем контролюючих органів;

−       забезпечуватиме неможливість ухилення від оподаткування;

−       служитиме досягненню чітко визначених соціально-економічних цілей.

2.3 Практичне завдання

Відповідно до даних земельного кадастру ТОВ «Каліпсо» за станом на 1 січня 2013 р. користується такими земельними ділянками:

‒  земельна ділянка сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту (рілля) - 300 га;

‒       земельна ділянка сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту (багаторічні насадження) - 150 га;

‒       земельна ділянка, зайнята житловим фондом (в межах населеного пункту) - 0,2 га;

‒       земельна ділянка на території історико-культурного призначення, використання якої не пов’язано з функціональним призначенням цієї території (міжнародного значення) (в межах населеного пункту) - 0,1 га.

ТОВ «Каліпсо» знаходиться м. Севастополь. Нормативна грошова оцінка 1 га: рілля - 15000 грн., багаторічні насадження - 18000 грн. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок в м. Севастополь не проведена, при цьому місцевою радою встановлено локальний коефіцієнт 1,5.

Необхідно:

1) визначити суму земельного податку, що підлягає сплаті до бюджету протягом 2013 р.(Додаток А);

2)      скласти податкову декларацію з плати за землю (земельний податок) на 2013 р (Додаток Б).

3.      Проблеми земельного оподаткування в Україні та шляхи їх вирішення

Завдяки запровадженню положень Податкового кодексу України створено надійне законодавче підґрунтя порядку адміністрування плати за землю, а це, в свою чергу, створює додаткові можливості для ефективної діяльності як платників, так і контролюючих органів.

Проте окремі питання справляння плати за землю, незважаючи на те, що існує такий оновлений порядок понад рік, і досі не врегульовані. Це стосується, зокрема, використання надходжень від плати за землю, норм її справляння без грошової оцінки землі, проведення грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення, податкових пільг, розмежування контрольних функцій при сплаті плати за землю та орендної плати тощо. Саме ці питання мають стати об’єктом для здійснення подальших досліджень з метою розробки науково обґрунтованої податкової стратегії держави.

Нормативно-методичне забезпечення для проведення грошової оцінки земель в Україні, яке розроблене опираючись на зарубіжний досвід в цій галузі, є таким, що відповідає сучасним вимогам. Проблема полягає в нестачі вихідної інформації, необхідної для якісного проведення земельнооціночних робіт. Варто детальніше проробити механізми залучення сучасних вихідних даних в оціночну документацію. Зокрема, розширення баз земельного, містобудівного та інших кадастрів, а також доступність їхніх даних для суб’єктів оціночної діяльності має бути пріоритетним напрямом роботи органів державної влади з питань земельних ресурсів. А суспільство має усвідомити, що землю треба використовувати не тільки як просторовий базис та засіб виробництва, а також і як спадок для наступних поколінь. Тому використання землі має бути екологічно допустимим, економічно вигідним не тільки на даний час, а й на майбутнє. Саме за цих умов ми отримаємо повноцінний ринок земель, який буде приносити користь всій державі.

При здійсненні земельної реформи дві третіх селян отримали земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва. У 62,4% усіх домогосподарств є у володінні земельні ділянки, з яких 98,7% належать сільським домогосподарствам. Проте відсутність навичок і можливостей спричинює масове передання цих земельних наділів іншим особам, що створює для перших додаткові джерела доходів у вигляді орендної плати [6].

В Україні станом на 2010р. було зареєстровано - 4 603 116 договорів оренди земельних ділянок, а загальна суму виплат становила - 5 135 719 тис. грн. Проте фактично впродовж перших десяти місяців 2010р. було виплачено - 2 747 996 тис. грн., що становить 53% від загальної суми [21]. Зазначені дані вказують на вагоме значення оренди в економіці країни, проте низький рівень фактичних виплат зумовлює неефективність ведення орендних відносин, що у свою чергу веде до ненадходження виплат в Державний бюджет України.

Дохід від надання майна в оренду або суборенду включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Податковим агентом платника податку - орендодавця з приводу доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування розраховується виходячи з розміру орендної плати, що вказана в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, передбачена законодавством з питань оренди землі. Податковий агент, який здійснює нарахування оподатковуваного доходу на користь платника податку, утримує податок із суми такого доходу за його рахунок, за ставкою податку, визначеною в статтею 167 Податкового Кодексу України. При оподаткуванні доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді орендної плати, можуть застосовуватися різні ставки ПДФО - 15% або 17%. Якщо підприємство орендує об'єкт у свого працівника, то воно одночасно сплачує два види доходів - орендну плату і заробітну плату. У першу чергу оподатковують доходи, що входять до складу заробітної плати; далі формують оподатковуваний дохід у міру виникнення у платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу [5].

Якщо орендна плата надається у грошовій формі, то податок стягується до бюджету при виплаті доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного пред’явлення розрахункового документа про переказ цього податку до бюджету.

Аналізуючи стан справ в даній сфері слід відзначити і певні недоліки. Оподаткування доходів від передання майнових чи земельних паїв в оренду передбачає покладення на орендаря функції податкового агента, тим самим обтяжуючи його. Наявність значних обсягів операцій на «тіньовому» земельному ринку, що пов’язані з відчуженням земельних угідь, нині не підлягають обліку та оподаткуванню. Як наслідок сільські бюджети, яким належать сільськогосподарські землі, що виставляються на продаж, практично нічого не отримують від здійснення земельних трансакцій. Орендна платає податком, розмір якого з гектара угідь не зазначаються ні в ПКУ, ні в інших нормативно-правових актах, а встановлюють в договорі оренди землі. Саме це, на нашу думку, і є недоліком даної податкової форми. Якщо орендодавцем є нерезидент-юридична особа, слід враховувати, чи існує угода про запобігання подвійного оподатковування між країнами. Якщо ні, то при переказі нерезидентові лізингових платежів необхідно додатково сплатити 15% податку на дохід.

Для забезпечення ефективності здійснення орендних відносин слід зосередити увагу на зменшенні кількості тіньових операцій в даному секторі, у зв’язку з якими бюджет недораховується значної частини коштів. Укладення договорів про запобігання подвійному оподаткуванню в значній мірі сприятиме збільшенню вкладень іноземних інвесторів у розвиток економіки. У зв’язку зі зростанням кількості укладених договорів оренди, зростають обсяги виплати орендної плати, тому слід подбати про її сплату, адже фактичний розмір виплат в Україні є надто низьким.

Висновки

У ході курсової роботи розглянути актуальної проблеми у сфері земельного оподаткування, а також обґрунтовані шляхи її практичного розв’язання.

У першим розділі розглянути теоретичні основи земельного оподаткування, економічна суть та елементи оподаткування.

У другому розділі проведено аналіз сплати за землю в України, залежність надходжень у бюджет платі за землю від кількості земель, де проведено нормативна грошова оцінка земель, її індексацції, та від категорії земель. Узагальнені підходи до нарахування та сплати земельного податку.

У третьому розділі розглянуто проблеми земельного оподаткування в Україні та запропоновано наступні шляхи їх вирішення.

Проблема полягає в нестачі вихідної інформації, необхідної для якісного проведення земельнооціночних робіт. Варто детальніше проробити механізми залучення сучасних вихідних даних в оціночну документацію. Зокрема, розширення баз земельного, містобудівного та інших кадастрів, а також доступність їхніх даних для суб’єктів оціночної діяльності має бути пріоритетним напрямом роботи органів державної влади з питань земельних ресурсів. А суспільство має усвідомити, що землю треба використовувати не тільки як просторовий базис та засіб виробництва, а також і як спадок для наступних поколінь. Тому використання землі має бути екологічно допустимим, економічно вигідним не тільки на даний час, а й на майбутнє. Саме за цих умов ми отримаємо повноцінний ринок земель, який буде приносити користь всій державі.

Список використаних джерел

1.      Земельное право Украины. [Текст]: Учебник/Под ред Погребного О.О. - К.: Истина, 2003 - 448 с, ISBN 966-7613-36-4.

2.      Земельне право України. [Текст]: Підручник/ М. В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.; За ред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с, ISBN 966-667-115-8

3.      Аналіз виконання бюджету за 2012 рік [Текст]: Бюджетний моніторинг/ Зубенко В.В., Самчинська І.В., Рудик А.Ю. / ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. - К.: 2013. - 73 с.

4.      Дулік Т.О., Александрюк Т.Ю. Регуляторний вплив плати за землю на формування земельних правовідносин в Україні [Текст] / Т.О.Дулік, Т.Ю. Александрюк // Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії. - 2012. - № 1. - с. 116-120.

5.      Занько Б. Облік та оподаткування орендних операцій. Занько Б. // Вісник Державної податкової служби України. - 2012. - №13. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/1295

6.      Кирик Т. Правове регулювання орендної діяльності в Україні: проблеми та перспективи розвитку// Вісник Житомирського державного технічного університету. - 2012. - №1./ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu_econ/2012_1_2/6.pdf

7.      Коваль М. Проблеми оподаткування орендних відносин в україні та шляхи їх вирішення. // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. - 2012. - № 3. /[Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.rusnauka.com/36_PVMN_2012/Economics/> 3_123402.doc.htm

8.      Шульга Т. Земельний податок як джерело бюджетних доходів: проблеми теорії та практики / Т. Шульга // Юридичний радник. - 2009. - № 2. - с. 8.

9.      Печенюк В. Актуальні проблеми грошової оцінки земель/ В. Печенюк// Науковий вісник Чернівецького університету. 2009. - №4. - с. 110 - 115.

10.    Податковий Кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 02.12.2010 №2755-V зі змінами та доповненнями./ Верховна рада України. - Режим доступу: <http://www.ligazakon.ua>

11.    Цивільний Кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 16.01.2003 №435-IV зі змінами та доповненнями./ Верховна рада України. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15>.

12.    Земельний Кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 25.10.2001 №2768-III зі змінами та доповненнями./ Верховна рада України. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14>.

13.    Про оренду землі [Електронний ресурс]: Закон України від 06.10.1998 №161-XIV/ Верховна рада України. - Режим доступу: //http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T980161.html.

14.    Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів [Електронний ресурс]: Закон України від 09.07.2010 №2480-VI/ Верховна рада України. - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2480-17>.

15.    Про затвердження Типового договору оренди землі [Електронний ресурс]: Договір, Форма типового документа. Постанова Кабінету міністрів України від 03.03.2004 №220/ Кабінет Міністрів України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-п.

16.    Національний стандарт № 1. Загальні засади оцінки майна і майнових прав: станом на 10 вересня 2003 р. / Кабінет Міністрів України. - Постанова № 1440. - К.: Вид-во КМ України, 2004. - 11 с. (Бібліотека офіційних видань).

17.    Національний стандарт № 2. Оцінка нерухомого майна: за станом на 28 жовтня 2004 р. /Кабінет Міністрів України. − Постанова № 1442. - К.: Вид-во КМ України, 2004. - 10 с.(Бібліотека офіційних видань).

18.    Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: станом на 27.01.2006 р. / Держкомзем України, Мінбудархітектури України, Українська академія аграрних наук. - Наказ № 19/16/22/11/17/12. - К.: Парлам. вид-во, 2007. − 6 с. (Бібліотека офіційних видань).

19.    Науково-практичний коментар до Податкового Кодексу України [Електронний ресурс]: За заг. ред. д.е.н., професора, члена-кореспондента Національної академії наук України Азарова М.Я. - Режим доступу: <http://www.profiwins.com.ua/uk/comentsnk.html>

20.    Про індексацію нормативної грошової оцінки земель [Електронний ресурс]: Лист Державного агентства земельних ресурсів України від 10.01.2013 №326/22/7-13 - Режим доступу: <http://www.buhgalter911.com/ShowArticle.aspx?a=31730>

21.    Прес-служба Державного агентства земельних ресурсів [Електронний ресурс]: Урядовий портал - Режим доступу: <http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=246706269&cat_id=244277212>

22.    Довідка про підсумки діяльності Державного агентства земельних ресурсів України за 2012 рік [Електронний ресурс]: Інформація Державного агентства земельних ресурсів України від 27.06.2013- Режим доступу: <http://land.gov.ua/zvitnist/statystyka/104834-richnyi-zvit-diialnosti-derzhavnoho-ahentstva-zemelnykh-resursiv-ukrainy-za-2012-rik-rozshyrenyi.html>