Експорт та імпорт капіталу
Експорт та імпорт капіталу
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
.1 Сутність та роль експорту та імпорту капіталу в економічній системі держави
.2 Регулювання імпорту та експорту капіталу в Україні
РОЗДІЛ ІІ. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛІВ ТА ІНВЕСТИЦІЙ
.1 Класифікація форм експорту та імпорту капіталів
.2 Розподіл міжнародних інвестицій у сучасному світовому господарстві
РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ В УКРАЇНІ
.1 Перспективи економічного і соціального розвитку України в 2011-2013 роках
.2 Пропозиції щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються з її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватися як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування. напрямком руху інвестиційних ресурсів пов'язані поняття «експорт капіталу» та «чистий приплив капіталу». Головною метою експорт капіталу е одержання вигід від його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу це різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивезення капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.
На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт) приватного та державного капіталів. Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.
Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.
Вихід із глибокої соціально-економічної кризи неможливий без кардинального збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. Саме тому тему курсової роботи вважаємо актуальною.
Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є комплексне теоретичне та практичне дослідження питань експорту та імпорту капіталу та впливу міграційних процесів на інвестиційний клімат України.
Для досягнення поставленої мети намічено вирішити наступні завдання:
узагальнити наукове визначення міжнародного руху капіталів як форми міжнародних економічних відносин;
розглянути правове регулювання експорту та імпорту капіталу в Україні;
дослідити міжнародний рух капіталів та інвестицій;
проаналізувати розподіл міжнародних інвестицій в сучасному світовому господарстві;
зробити висновки стосовно формування інвестиційної стратегії в Україні;
визначити аспекти позитивного та негативного впливу іноземних інвестицій на українську економіку.
Предметом даного дослідження є основні напрямки міжнародного руху капіталів, та умови що визначають функціонування інвестиційної діяльності.
Об'єктом дослідження є механізм руху міжнародного капіталу та інвестицій
Методологія і методика дослідження. Теоретичною основою і методичною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних фахівців із проблем міжнародної економічної діяльності, закони України, а також інші офіційні документи і матеріали періодичної преси, присвячені дослідженню вказаних питань в їх критичному науковому осмисленні. При цьому використовувалися методи економічного і статистичного аналізу, порівняльний аналіз та ін.
РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
.1 Сутність та роль експорту та імпорту капіталу в економічній системі держави
До основних форм міжнародних економічних відносин належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і техніки; валютно-кредитні відносини.
Міжнародна торгівля - торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівля послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці [9, с.13].
Міжнародний рух капіталів можна визначити як міжнародне переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх застосування.
Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші - ввезення з-за кордону. Дослідження показують, що причини експорту та імпорту капіталу переважно перетинаються, хоча їхні остаточні ролі бувають різними. Мета залучення іноземного капіталу визначається пріоритетами, що встановлені програмами економічного розвитку країни.
В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:
Øвідносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;
Øпопит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;
Øрізницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;
Øінтернаціоналізацію виробництва;
Øзацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;
Øвідмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;
Øбажання обійти тарифні та нетарифні бар´єри, які є у звичайному комерційному експорті;
Øзахист грошей від інфляції;
Øтехнологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;
Øнеобхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.
Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни - експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.
Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічного розвитку країни. До них належать:
а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношення з національним багатством країни;
б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;
в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.
Міжнародний рух капіталів можна звести до трьох видів:
) експорт (імпорт) підприємницького капіталу;
) експорт (імпорт) позичкового капіталу;
) міжнародна допомога.
Експорт підприємницького капіталу - це закордонні довгострокові інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі у капіталі. Він має дві форми: прямі і портфельні закордонні (якщо стосується імпорту капіталу, то іноземні) інвестиції [15, с.10].
Прямі інвестиції - це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.
Портфельні інвестиції - це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Інколи портфельні інвестиції розглядають як капіталовкладення в іноземні цінні папери з метою отримання доходу, але щодо підприємницького капіталу, то це стосується тільки пайових цінних паперів.
Експорт позичкового капіталу належить до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.
Міжнародні кредитні відносини - це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, враховуючи наростання процентів. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів.
Міжнародний кредит має 3 субформи:.пільговий кредит, тобто кредит з певними пільгами щодо терміновості, величини та форми сплати процентів;.звичайний закордонний кредит, тобто позика усталеного гину, що надається за кордон тамтешньому суб'єктові на умовах повернення та платності;.портфельні інвестиції, але лише у частині капіталовкладень у боргові цінні папери.
Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу - надання капіталу в грошовій і товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто невідшкодування.
Міжнародна економічна допомога має свої форми:
.фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безкоштовного кредиту чи безвідшкодовного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктів інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм і технічних проектів;
.матеріальна допомога - безплатна передача суб'єктами одних країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення суб'єктам інших країн.
Водночас капітал, що експортується, за приналежністю ділиться на державний і приватний. Приватний капітал експортується частіше у формі підприємницькій і позичковій, дуже рідко - у формі матеріальної допомоги. Державний капітал має дещо іншу тенденцію. Його експорт здійснюється у формі позик центральним банкам або урядам інших країн під їхні гарантії.
Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:.прагнення контролювати діяльність підприємства, контролювати частину місцевого ринку;.отримання підприємницького прибутку;.отримання процентів на позичковий капітал;.прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.
Якщо подивитись на рух капіталів з позиції приймаючої сторони, тобто розглянути іноземні інвестиції, то можна побачити як позитивні (корисні) риси цього процесу, так і негативні (шкідливі) [20, с.11].
Корисність від імпорту капіталу:
.порівняно швидкий розвиток виробництва;
.- спрощене здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;
.розширення експорту;
.підвищення рівня кваліфікації працівників
.розвиток сфери послуг
.нові робочі місця
.поповнення національного бюджету;
.набуття іноземного досвіду в господарюванні.
Негативні риси імпорту капіталу:
)можливе вивезення сировини;
)іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;
)конкуренція з місцевими виробниками може стати причиною згортання деяких видів національної промислової діяльності;
)захоплення іноземним капіталом основних сфер приймаючої економіки країни, що може призвести до однобічного розвитку національної економіки;
)втрати контролю над частиною національного ринку з боку національних виробників;
)вивезення-прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме: за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються іноземною фірмою, не виправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах).
1.2 Регулювання імпорту та експорту капіталу в Україні
Стаття 30 Закон України Про Національний банк України" встановлює, що Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу. Таким чином, обєктом правового регулювання цих відносин є експорт та імпорт, тобто рух товару та капіталів.
Основними інструментами Національного банку України щодо контролю за цими операціями є видання індивідуальних ліцензій та реєстрація кредитів.
Регулювання імпорту більш обмежене порівняно із регулюванням експорту. Інвестиції в Україну не потребують індивідуальних ліцензій. Іншою формою імпортних операцій із руху капіталу є кредитування в іноземній валюті. Реєстрація таких кредитів була введена Указом Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» [4,19], а врегульовані у Положенні Національного банку України [19]. Всі договори про кредити в іноземній валюті, отримані резидентами, підлягають контролю шляхом реєстрації в Національному банку України (з видачею відповідного реєстраційного свідоцтва) протягом семи робочих днів з дати надходження необхідних для реєстрації документів. Уповноважені банки здійснюють обслуговування операцій за договорами на підставі реєстраційних свідоцтв. Отримання реєстраційного свідоцтва мусить бути здійснене ще до здійснення кредитної операції. В разі одержання кредиту без реєстрації резидент сплачує фінансові санкції - штраф у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики з подальшою обовязковою реєстрацією договору. Цей порядок не поширюється на відносини, що виникають у зв'язку із залученням іноземних кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України.
Значно більш широке коло відносин охоплює регулювання експорту, оскільки воно стосується, перш за все, резидентів - субєктів господарської діяльності України. Сюди відносяться інвестиції українських резидентів за кордон, кредитування іноземних субєктів, відкриття українськими резидентами валютних рахунків за кордоном. Щодо всіх цих операцій мають видаватися індивідуальні ліцензії Національного банку України. Зокрема, порядок отримання таких ліцензій передбачено в Інструкції Національного банку України про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями [19]. З точки зору грошово-кредитної політики основним у них є вимоги, які ставить НБУ до отримувачів ліцензій. Інструкцією передбачено, що ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операцією надаються виключно центральним апаратом НБУ. Для їх отримання резидент повинен подати до НБУ відповідні документи, а в деяких випадках для отримання індивідуальної ліцензії в ряді випадків вимагається висновок органів по боротьбі з організованою злочинністю (СБУ та інші правоохоронні органи).
Документом, в якому відображаються експортно-імпортні операції і весь товарообмін по зовнішньоекономічних операціях, є платіжний баланс, який являє собою співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити [4].
Складання, аналіз і прогнозування платіжного балансу є прерогативою НБУ, який використовує методику МВФ. Складається платіжний баланс на основі таких принципів: а) до платіжного балансу заносяться лише економічні трансакції між вітчизняними та зарубіжними субєктами; б) розрізняються статті дебету і кредиту; в) платіжний баланс є документом подвійного запису, оскільки більшість операцій відбуваються в еквівалентному обміні економічними цінностями [22, с. 171]. Платіжний баланс складається із двох великих розділів - балансу поточних операцій (це є операції з товарами, роботами, послугами та поточні трансферти) і балансу операцій з капіталом та фінансових операцій (здебільшого це інвестиційні операції).
Складовими частинами балансу поточних операцій є торговельний баланс, баланс послуг, баланс доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними, баланс поточних трансфертів (односторонніх переказів). До складу операцій з капіталом та фінансових операцій входять капітальні трансферти, прямі, портфельні та інші інвестиції. Третій розділ платіжного балансу складають резервні активи (валюта та депозити, депозитна позиція в МВФ, золото та ін.). Таким чином, платіжний баланс є аналітичним документом для оцінки зовнішньоекономічних відносин України.
Одним із актуальних питань регулювання експорту та імпорту капіталів є вдосконалення форм управління ним. Рух України до Ради Європи має супроводжуватись лібералізацією руху капіталів, оскільки вільний економічний обмін є одним із принципів Європейського співтовариства. Але це не означає згортання системи контролю за рухом капіталів - вона лише має бути модифікована і збережена.
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛІВ ТА ІНВЕСТИЦІЙ
2.1 Класифікація форм експорту та імпорту капіталів
Світовий ринок позичкових капіталів - система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.
Світовий грошовий ринок - надання короткострокових позик переважно для обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей (депозитів).
Світовий ринок капіталів - надання тривалих позик, фінансування капіталовкладень.
.Кредитний ринок,
.Ринок цінних паперів
.Ринок євровалют
.Євроринок
Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:
. Вкладники - населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.
. Посередники (акумулятори і постачальники капіталу) - транснаціональні банки фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.
. Споживачі(позичальники) - ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.
Географічна структура світового ринку позичкових капіталів - відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.
Основні передумови формування фінансових центрів:
ØВисокий рівень економічного розвитку країни.
ØАктивна участь у МЕВ.
ØРозвинений національний ринок капіталів.
ØЛіберальне валютне і податкове законодавство.
ØВідносна політична стабільність.
Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.
Ядром світового ринку капіталів є Євроринок - це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження). Обсяг позичкових капіталів Євроринку в 2010 р. складав 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складав 10трл $ [43].
Функції світового ринку позичкових капіталів:
.Акумуляція капіталу.
.Перерозподіл капіталу.
.Стабільність світового господарства.
.Забезпечення прибутку від кредитних операцій.
Міжнародний кредит - це позика в грошовій або товарній формі, яку надає кредитор однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення і платності.
Класифікація кредитів різноманітна:
. За призначенням:
а). комерційні кредити - це кредити, що надаються для закупівлі певних товарів або оплати необхідних послуг.
б). фінансові кредити - це кредити, які можуть використовуватися позичальниками на довільні цілі(інвестиції, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію.)
. За джерелами кредитування:
а). внутрішні - це кредити, які надаються субєктами однієї країни один одному для здійснення ЗЕД.
б). зовнішні - це кредити іноземних позичальників національним субєктам для здійснення ЗЕД.
. Субєктами кредитування:
а) приватні кредити - це кредити приватних фізичних та юридичних осіб.
б)державні кредити - це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.
в)кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
г)змішані кредити - це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами.
. За формою надання:
а). товарні кредити - це переважно комерційні кредити, для закупівлі певних видів товарів чи послуг.
б). валютні кредити - це грошові фінансові кредити.
. За формою забезпечення:
а). забезпечений кредит - це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, цінними паперами, як заставою.
б). бланковий кредит - це міжнародний кредит, який надається під зобовязання боржника сплатити його і під соло-вексель з одним підписом позичальника.
а)короткострокові кредити - до 1 року.
б)середньострокові кредити - від 1-5 років.
в)довгострокові кредити - зверх 5-7 років.
У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.
Міжнародні інвестиції - це довгострокове вкладення міжнародного капіталу в економіку країни у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.
В залежності від ступеню реального здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств інвестиції мають дві форми:
). Прямі закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід. Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах не менше 10% ) [39, с.13].
). Портфельні закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.
Інвестування має велике значення для обох країн: експортери капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни, або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій національних інтересах.
В останні роки екс-соціалістичні країни стали заохочувати прямі іноземні інвестиції, бо саме вони суттєво впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин, становлять реальний шлях використання та впровадження сучасної техніки та методів управління.
Види інвестицій:
). Реальні інвестиції-це вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва та предмети споживання.
). Фінансові інвестиції-це вкладення капіталу у цінні папери, а також вміщення капіталу в банки.
). Інтелектуальні інвестиції-це інвестиції, що передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку та перепідготовку персоналу.
У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.
Вивіз капіталу здійснюється в першу чергу в економічно слабко розвинуті країни, тому що в результаті недостачі власних капіталів, низьких цін на землю і сировину, низького рівня заробітної плати робітників норма прибутку там значно вище, ніж у країнах розвитого капіталізму.
2.2 Розподіл міжнародних інвестицій у сучасному світовому господарстві
Величина функціонуючих за рубежем іноземного капіталу достатньо велика. Щорічно міжнародний рух капіталу оцінюється приблизно 0,7-1,2 трлн. дол., у т.ч. прямих інвестицій - близько 0,13-0,24 трлн., портфельних - 0,12-0,67 трлн.дол. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн.$. Т.о. картина сучасного міжнародного економічного життя створюється насамперед тими компаніями, що не тільки активно торгують із закордонними країнами, але й активно інвестують там. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності їх на зовнішньому ринку. Компанії США і Японії реалізовують у такий спосіб відповідно мінімум половину і чверть усієї продаваної ними за рубежем продукції [26].
Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:
. Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динамікові експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).
. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД - 35% (при цьому у виді пільгових кредитів - 35%, безпроцентних кредитів - 65%).
. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25% і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько 75%).
. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).
. Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій - 35-40%.
. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.
. Росте число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).
. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%) [26].
. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий «Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий «Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д.
. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій:
Øпереважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвитими країнами, особливо між країнами «тріади» (США, Японія, Західна Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу - США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвиті країни є і головними імпортерами закордонних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових засобів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих закордонних інвестицій);
Øзбільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвитих країн у що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ЮВА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).
Øзбільшується обсяг іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;
Øспостерігається повільний ріст іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.
За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЭСР) на розвиті країни приходиться близько 90% вивозу і близько 80% увозу світового щорічного обсягу прямих інвестицій. Т.ч. рух прямих інвестицій йде насамперед між розвитими країнами.
Після закінчення II світової війни закордонні інвестиції здійснювалися в основному підприємствами США. Поступово протягом 70-х і особливо 80-х рр. на зміну їм прийшли європейські, а потім і японські компанії. Японія з початку 80-х років став самим великим інвестором за кордоном, хоча сама вона приймає дуже мало іноземних інвестицій. Більш половини потоку іноземних інвестицій Європи складають інвестиції усередині самої Європи. Країни "третього світу" у міру поліпшення політичної обстановки або міжнародних механізмів захисту від некомерційних ризиків знову стають привабливим місцем розміщення іноземних інвестицій.
Значення країн, що розвиваються, з ринковою економікою і країн з перехідною економікою в міжнародному русі прямих інвестицій невелике, хоча і зростає. Так, що розвиваються країни за 1997 р. залучено 84 млрд. і вивезли 33 млрд. дол. прямих інвестицій (у 1987р.- 14 млрд. і 3 млрд.). Вся Східна Європа - у тому ж році залучила тільки 6 млрд. дол. прямих інвестицій, хоча і це був помітний ріст.
Особливо швидко росте щорічний приплив прямих інвестицій у Китай - 4 млрд. дол. у 1999р., 11 млрд. у 2002р., 26 млрд. у 2003р. і 35 млрд. у 2004р., останні роки - більш 40 млрд. дол. у рік [31, с.43].
Основна частина прямих інвестицій розміщена в обробній промисловості. Падає частка вкладень у видобувну промисловість, росте частка вкладень у сферу послуг, включаючи транспорт і торгівлю.
Аналізуючи існуючі тенденції руху капіталу, можна дійти висновку, що при наявних темпах вивозу підприємницького капіталу вартість нагромаджених у всьому світі прямих закордонних інвестицій може скласти до 2010р. - від 20 до 28,6 трлн., а до 2015 р. - від 40 до 60 трлн. доларів. У більш довготривалій перспективі, глобальні потоки повинні збільшитися і повернутися до зростаючого тренду. Перспективи майбутнього зростання залежать від факторів на макро-, мікро- та інституційному рівнях [43].
Різке зростання цін на глобальних ринках цінних паперів, яке почалося на початку 2003 року, тривало впродовж більшості періоду з 2006-го по 2007 рік, незважаючи на два гострі падіння курсів акцій у травні-червні 2006 року і в кінці лютого-травні 2007 року.
Таблиця 2.1. Середньорічні темпи приросту прямих закордонних інвестицій (%)
1981-19951996-20002001-20052006-20102011-2015Розвинені країни11,714,014,515,015,0Країни, що розвиваються25,726,023,020,018,0Світ в цілому11,715,015,515,815,6
Упродовж трьох років поспіль акції в розвинених європейських країнах показували кращі результати, ніж акції на інших ринках розвинених країн, зі збільшенням індексів до 19% в період з кінця березня 2006 року до середини травня 2007 року, випереджаючи темпи зростання акцій в Америці та Японії на 17% і 2%.
Глобальні фондові ринки зазнали значних втрат у травні-червні 2006-го року і лютому-березні 2007-го року, з падінням глобального індексу MSCI на 13% і 7%, відповідно. Різке падіння курсів акцій в середині 2006-го року було більше спричинене послабленням схильності інвесторів до ризику, ніж переоцінкою основних принципів; в результаті, курси акцій країн, що розвиваються, пережили найістотніше падіння до 26%.
Однією з найважливіших подій на світовому фондовому ринку наприкінці 2007-го року стало повідомлення про те, що Китай уперше пообіцяв дозволити закордонним компаніям випускати й продавати акції й облігації в місцевій валюті. Таким чином, китайська влада частково пішла на поступки США, які очікують від Китаю лібералізації фінансових ринків. Багато західних компаній хотіли б зробити розміщення своїх акцій на китайському ринку, оскільки в 2007 році він показав найкраще зростання серед усіх фондових ринків світу. З іншого боку, це дозволить китайцям купувати акції світових компаній. Раніше про намір розмістити свої акції в Шанхаї як тільки це стане можливо повідомляв банк HSBC. Він уже інвестував в економіку Китаю більше п'яти мільярдів доларів. Крім того, лістинг можуть провести такі компанії як Coca-Cola і Siemens, які також влили в китайську економіку не один мільярд євро, відзначають експерти. Зараз китайський фондовий ринок є дуже закритим для закордонних інвестицій. Іноземним банкам заборонено організовувати продаж акцій на місцевих біржах. Очікується, що ця заборона незабаром буде знята за умови, що закордонний банк відкриватиме з китайським партнером спільне підприємство.
Скорегувала наміри та тенденції цьогорічна ситуація на світових фінансових ринках, яку відомий мільярдер Дж Сорос охарактеризував кризою, якої не було з часів Другої світової війни і пов'язана вона з можливою рецесією у США. А аналітик із MF Global Едвард Майєр називає ситуацію, що склалася катастрофою, оскільки „ослаблення американської економіки розповсюджується всюди, і від неї не можна сховатися навіть за урядовими облігаціями". І найбільш важко на негаразди американського іпотечного ринку відреагував азійський регіон. Основні фондові ринки в Азії від Токіо до Сіднея впали 22 січня 2008 року на 4-8%, відобразивши паніку інвесторів, спричинену страхом можливого негативного впливу рецесії в США на розвиток світової економіки. В цих умовах азійські інвестори, побоюючись затяжного "ведмежого" ринку зменшують операції з акціями, активізувавшись на більш безпечних, з їхньої точки зору, урядових облігаціях. Як зазначає Reuters, в першу чергу увага інвесторів буде прикована до звіту Bank of America. І все залежатиме від того, чи повідомить він про додаткові списання, пов'язані з іпотечною кризою, чи ні.
Аналітики вважають, що паніку серед азійських інвесторів загострила заява директора китайського банку China Merchants Bank Co про те, що прибуток китайських банків у цьому році може постраждати через іпотечну кризу в США. На його думку, такі відомості вказують на те, що навіть країни, що розвиваються не можуть уникнути негативного впливу погіршення міжнародної економіки.
Цьогорічні масштабні втрати провідних інвестиційних банків на ринку іпотечного кредитування США спричинили низку труднощів на світовому фінансовому ринку. За прогнозами фахівців американського банку Goldman Sachs ці труднощі збережуться до кінця 2008 року, оскільки провідні міжнародні інвестиційні інституції будуть змушені списати додатково 48 млрд. дол. в якості втрат з різних видів цінних паперів, прив'язаних до іпотечного ринку США. Ця масштабна криза викрила на поверхню усю вразливість, так званої епохи нерозмінних кредитних грошей і, звісно, звички американського суспільства жити у кредит, що нині уже перетворився на явище мультиплікованого кредиту.
Заслуговує уваги ще один висновок, який випливає із проведеного аналізу, що в Європі спостерігається ефект „доброчесного кола", в рамках якого прогрес у фінансовій інтеграції і покращені перспективи реальної економіки взаємопідсилюють один одного, а фінансові інновації призводять до зміни характеру посередництва. Поширились продукти у сфері похідних інструментів, структурованого фінансування та секюритизації, що дозволило розширити вибір варіантів співвідношення ризику і прибутку та виміряти розподіл ризиків. У країнах з розвиненою економікою банки все активніше впроваджують ці інновації, створюючи синергічний ефект між банківським і ринковим посередництвом.
У країнах з ринками, що формуються, в тому числі й Україні, очікується, що банки будуть як і раніше в основному займатися своїми традиційними посередницькими функціями, але консолідація в результаті приходу на ринок іноземних банків може за короткий час призвести до впровадження нових продуктів і в цих країнах. Окрім того, спостерігається переміщення капіталу з більш багатих країн у більш бідні. Конвергенція в країнах Європи відбувається на тлі зростаючої фінансової глобалізації. Остання, в свою чергу створила можливості для диверсифікації і розподілу ризиків, що підтверджує зростаючу роль фінансів у процесі конвергенції. Ступінь фінансової глобалізації, вимірюваний співвідношенням сукупних зовнішніх активів і зобов'язань до ВВП, досяг високого рівня у багатьох європейських країнах з ринками, що формуються. Найбільша частка іноземних активів і зобов'язань у ВВП спостерігається в Естонії (2,62%), найменша у Білорусії (0,35%), в Україні і Румунії цей показник дорівнює 0,99%, дещо вищий він у Польщі і Туреччині, а в Росії більше - 1,4% [26].
Дещо відмінною є ситуація із часткою активів іноземних банків, оскільки, безумовно значна присутність іноземних банків підвищує доступність кредитів і сприяє фінансовому розвитку і реформуванню у більш широкому сенсі; підтримка з боку добре капіталізованих материнських банків знижує шанси потрапляння банків під вплив національних (місцевих) фінансових установ, що забезпечує певний рівень стабільності, однак не слід забувати, що концентрована присутність великої кількості міжнародних учасників і подібний характер їх діяльності визначають схильність країн з ринками, що формуються до ризиків, які мають ланцюговий характер і пов'язані із зверненням до одних і тих самих кредиторів - так звана ланцюгова реакція іноземних банків, яка може створити додаткові проблеми фінансовому сектору. Незважаючи на це, майже усі країни з ринками, що формуються, які стали членами ЄС різко збільшили присутність іноземних банків за період з 2008 по 2010 рік. За винятком Словенії, яка у цій ситуації поводилась обережно, а у Македонії і Латвії навіть скоротилась частка активів іноземних банків. Щодо країн з ринками, що формуються та не є членами ЄС - України і Росії, то дії цих країн протилежні, зокрема в Україні за цей же період майже подвоїлась частка активів іноземних банків, а в Росії майже на чверть зменшилась.
Щоб уникнути небажаних наслідків різношвидкісного розвитку фінансової конвергенції і швидкого поглиблення фінансового ринку на тлі значної невизначеності щодо правильного швидкісного режиму, регуляторні органи різних країн приймають низку попереджуючих заходів щодо усунення (нейтралізації) вразливих місць, зокрема:
Øжорсткіша макроекономічна політика: країни Балтії - суворіша бюджетно-податкова політика з метою послаблення існуючого тиску з боку попиту або недопущення його посилення; Латвія - усунення фіскальних стимулів, які сприяють буму в секторі не зовнішньоторгових товарів; Україна - посилення грошово-кредитної політики; Болгарія - підвищення норми обов'язкових резервів;
Øпідвищення пруденційних стандартів: заходи у сфері пруденційного регулювання, спрямовані на усунення викривлень у банківському кредитуванні, пов'язані, наприклад, з ризиковим розподілом по секторах, нехеджованих валютних запозиченнях, необачною поведінкою банків у сфері фінансування чи завищеними цінами на нерухомість; певні вимоги щодо мінімального розміру капіталу для конкретних банків і, при необхідності, їх підвищення; впровадження перспективного нагляду, що ґрунтується на оцінці ризиків (прикладом є Болгарія, Латвія, Румунія та Словаччина);
Øпокращення співробітництва і координування у сфері нагляду: гарантування дієвої реалізації заходів пруденційного регулювання і нагляду за рахунок забезпечення адекватних можливостей правозастосування, міжнародне співробітництво між органами нагляду країн походження і приймаючих країн, а також координація між органами нагляду за небанківськими фінансовими установами з метою недопущення можливості ухилення від закону (Естонія, Литва, Польща, Словаччина та Чехія).
Покращення розкриття інформації про ризики: сприяння більш широкому розкриттю інформації і поглибленню уявлень про ризики, зміцнення ринкової дисципліни банків (країни Балтії, Польща, Словаччина, Угорщина та Хорватія).
Принципово важливе значення має також досягнення та підтримка низького рівня інфляції, оскільки інфляційні очікування впливають на здатність уряду подовжувати криву доходності за межі надто короткострокового горизонту. Для України це дуже важливо, однак і нині є вельми складним, і не лише через внутрішні проблеми та катаклізми, але й ситуацію на світових ринках. Окрім того, розвиток ринку державних цінних паперів можна стимулювати за рахунок розширення бази інвесторів і введення системи первинних дилерів, як тільки буде розроблено чітку стратегію управління боргом і збільшено обсяг первинної емісії. Не менш важливим є також укріплення корпоративного управління, оскільки на нинішній день якість законодавства, яке визначає відповідальність ради директорів, права акціонерів, розкриття інформації і забезпечення прозорості, нижчі за міжнародні стандарти (рис. 3). Не завадило б усунути недоліки у сфері регулювання ринку цінних паперів і нагляду за його функціонуванням, а також у системі клірингів та розрахунків; модернізувати системи проведення операцій на ринку і реєстрації цінних паперів; з метою формування відповідних кон'юнктурних тенденцій сформувати еталон кривої доходності державних цінних паперів, що в свою чергу полегшило б процес ціноутворення на корпоративні цінні папери. Фахівці Міжнародного Валютного Фонду ставлять Україну як хороший конкретний приклад того, як покращення якості інституційного середовища і корпоративного управління може сприяти розвитку корпоративних фінансів.
У наш час важливим та актуальним питанням розвитку світового господарства є розвиток інвестиційної діяльності, залучення та використання іноземних інвестицій. Майже всі країни світу спрямовують свої зусилля на підвищення інвестиційної привабливості іноземних інвестицій та збільшення їх обсягів в національну економіку.
В умовах глобалізації національний економічний розвиток залежить від здатності ефективно використовувати не тільки традиційні, але інтернаціоналізовані ресурси і чинники виробництва постіндустріального суспільства. Це, у свою чергу, забезпечується за умов реалізації моделей відкритої економіки, адаптованих до внутрішніх особливостей та зовнішнього еволюційного середовища. Міжнародне інвестування відіграє при цьому провідну роль. Воно формує канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технологічних і організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі [14, с.69].
За оцінками провідних спеціалістів Європи, підприємницький ризик інвестицій в країну становить 80 %. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. Згідно з розрахунками у світовому потоці прямих інвестицій на економіку України припадає близько 1 %, або в середньому приблизно 5 дол. США на одну особу населення [14, с. 73].
За останні роки українська держава значно підвищила свою інвестиційну активність. Свідченням цього є: підписання угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій із понад 70 країнами світу, укладення більше ніж 50 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, ратифіковання Вашингтонської конвенції 1965 року про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними суб'єктами господарювання, вступ України у 2008 р. у СОТ.
Завдяки вжитим заходам приріст іноземних інвестицій в Україну, починаючи з 2005 р., становив понад 20 %. Однак світова фінансова криза, яка почалась у 2008 р., зруйнувала надії вітчизняних підприємців на отримання фінансових надходжень з-за кордону. На думку світових фінансових експертів, криза є довгостроковою, тому розвиток інвестиційної діяльності в Україні буде проблематичним. Хоча, як видно зі статистичних даних , іноземні інвестиції в економіку України не припиняли надходити [11, с. 69-70].
Протягом 2010 року іноземні інвестори вклали в економіку України 44708,0 млн. дол. США. За даними Державного комітету статистики України до основних країн- інвесторів, на які припадає більш ніж 10 % загального обсягу прямих інвестицій належать: Кіпр - 9914,6 млн. дол. США (22,2 % загального обсягу), Німеччина - 7076,9 млн. дол. США ( 15,8%), Нідерланди - 4707,8 млн. дол. США (10,5 %) [15].
Основними напрямами вкладання іноземних інвестицій є промисловість, де зосереджено 8873,4 млн. дол. (23,0% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної - 7618,6 млн. дол. та добувної - 1102,9 млн. дол. , у фінансових установах акумульовано 8106,1 млн. дол. (21,0%) прямих інвестицій [26]. Чистий приріст прямих іноземних інвестицій в Україну у першому півріччі 2011 року склав 2,452 млрд. доларів, що в 4,9 разу перевищує цей показник за перше півріччя 2010 року. За даними Держстату, протягом січня-червня 2011 року іноземні інвестори вклали в економіку України 2,788 прямих інвестицій, що на 56,4% більше показника за аналогічний період 2010 року. Одночасно капітал інвесторів зменшився на 0,447 млрд. доларів, що на 16,3% менше показника першого півріччя 2010 року. Згідно із даними експертів, поліпшення результатів у 2011 році частково повязане зі зміцненням курсів більшості валют до долара, тоді як у першому півріччі 2010 року долар, навпаки, зміцнювався, особливо по відношенню до євро. Загальний обсяг ПІІ в Україну станом на 1 липня 2011 року досяг 47,206 млрд. доларів, що на 5,5% перевищує їх значення на початок 2011 року і на 16,8% - показник річної давнини. З розрахунку на одну людину ПІІ вперше перевищили 1 тис. доларів і склали 1033,2 долара. Як повідомлялося, чистий приріст ПІІ в Україну в 2010 році склав 4,655 млрд. доларів, що на 4,9% вище цього показника за 2009 рік.
При цьому в першому кварталі приріст дорівнював 0,098 млрд. доларів, у другому - 0,398 млрд. доларів, у третьому - 2,051 млрд. доларів і у четвертому - 2,108 млрд. доларів. У першому кварталі 2011 року чистий приплив ПІІ в Україну дорівнював 0,829 млрд. доларів.
В Україні простежується нераціональний розподіл іноземних інвестицій між галузями економіки. Велика увага зосереджена на інвестування у переробну промисловість. Незважаючи на те, що Україна багата на природні ресурси на добувну промисловість спрямована незначна частка іноземних інвестицій.
В Україні існує ряд проблем, які перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій: відсутність відповідного інвестиційного клімату; недосконалість ринкового механізму; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової та професійних кваліфікації підприємців; відсутність зацікавлених партнерів; нестача привабливих інвестиційних проектів; недосконалість податкової системи; відсутність дієвої системи страхування інвестицій; надвисокий рівень інфляції [43].
Отже, залучення іноземних інвестицій є важливим для економічного розвитку України. Правильний та раціональний розподіл іноземних інвестицій між галузями народного господарства забезпечить економічний розвиток та підвищить авторитет нашої країни у світовому господарстві. Іноземні інвестиції потрібно спрямовувати не тільки на поточні потреби розвитку, а й враховувати майбутні перспективи, розвиток НТП, орієнтуватися на зміни, які відбуваються у світі, щоб вийти на міжнародний рівень розвитку. Вирішення проблем, які перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій, сприятиме покращенню інвестиційного клімату країни та сприятиме покращенню її економічного становища.
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ В УКРАЇНІ
.1 Перспективи економічного і соціального розвитку України в 2011-2013 роках
Державна політика спрямовуватиметься на створення умов для посткризового розвитку України, зняття інфраструктурних обмежень розвитку, підвищення технологічного рівня промисловості, створення сучасного агропромислового комплексу, продовження інтеграції у світовий простір. Ці заходи сприятимуть усуненню впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальному розвитку національної економіки. У результаті передбачається відновлення та закріплення позитивних тенденцій щодо темпів зростання реального ВВП на рівні 6,4 відсотка в середньому за рік, що відповідає довгостроковому потенціалу розвитку економіки. У 2012 році темпи зростання реального ВВП будуть вищими за середні і становитимуть 7,2 відсотка, що повязано з додатковим підвищенням економічної активності у звязку з проведенням фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу [43]. Підготовка та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу забезпечить збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій, спрямованих на модернізацію та розбудову обєктів інфраструктури. Реалізовуватимуться інвестиційні проекти, повязані з розширенням транспортної інфраструктури, підвищенням безпеки руху, зростанням обсягів перевезень, що сприятиме становленню України як транзитної держави. Це забезпечить зростання обсягу іноземних інвестицій в Україну щороку в середньому на 11 млрд доларів США.
Протягом 2011-2013 років передбачається стабілізація ситуації у сфері зайнятості і закріплення позитивних тенденцій в міру розвязання проблем, що виникли внаслідок світової кризи, та відновлення динамічного розвитку виробничої діяльності.
Прогнозується збереження мінімальної заробітної плати на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, зростання реальної заробітної плати темпами, що відповідатимуть реальним можливостям економіки - підвищенню продуктивності праці.
З метою наближення якості життя громадян до європейських стандартів передбачається проведення подальшого реформування системи соціального та пенсійного страхування, удосконалення недержавного пенсійного забезпечення. Підвищенню якості продуктивності праці, якості робочої сили також сприятимуть здійснення заходів, спрямованих на поліпшення якості освітніх та медичних послуг, популяризацію здорового способу життя, розвиток фізичної культури та спорту, поліпшення екологічного стану довкілля.
Основна увага в період відновлення економіки після виходу з кризи приділятиметься стимулюванню становлення середнього класу як основи стабільності суспільства, що позитивно вплине на економічне зростання в цілому та на рівень життя населення.
Зростанню обсягів виробництва сприятиме підвищення продуктивності економіки, яке забезпечуватиметься в результаті ефективного використання таких факторів виробництва, як капітал та робоча сила.
Прогнозується, що темпи зростання обсягів промисловості протягом 2011-2013 років становитимуть щороку в середньому 4,2 відсотка за рік. Зростання обсягу виробництва в промисловості прогнозується досягти за рахунок: продовження структурної перебудови вітчизняного промислового комплексу, зокрема пришвидшення процесів імпортозаміщення; нарощування інвестиційної активності, у тому числі через підготовку до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу; сприятливої конюнктури на зовнішніх сировинних ринках. Вищим за середній буде обсяг зростання виробництва у машинобудуванні, металургії, харчовій та легкій промисловості.
Пріоритетом економічної політики у середньостроковій перспективі є також реформування житлово-комунального господарства, формування конкурентного середовища у цій сфері та підвищення якості послуг, вартість яких визначатиметься на ринкових засадах з урахуванням необхідності соціального захисту малозахищених верств населення.
Послабленню залежності національної економіки від імпорту енергоресурсів та зниженню енергоємності виробництва сприятиме проведення ефективної державної політики, спрямованої на оптимізацію їх споживання з одночасним збільшенням обсягів власного видобутку (виробництва). При цьому пріоритетом є забезпечення надійності і якості транзиту енергоресурсів з одночасним розширенням експортних можливостей обєднаної енергетичної системи України.
Протягом 2011-2013 років динаміка формування цін визначатиметься зменшенням фіскального навантаження на реальний сектор економіки, наданням ефективної державної підтримки агропромисловому комплексу відповідно до правил СОТ, проведенням виваженої тарифної політики, відсутністю різких коливань на зовнішньому ринку. За таких умов темпи зростання цін виробників у промисловості знизяться з 12,9 відсотка у 2011 році до 9,5 відсотка у 2013 році. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, проведення політики щодо збільшення заробітної плати відповідно до підвищення продуктивності праці, збалансоване з економічним розвитком розширення споживчого кредитування також сприятимуть стабілізації цінової ситуації. Зростання споживчих цін матиме тенденцію до поступового зниження з 9,2 відсотка в 2011 році до 5,5 відсотка у 2013 році. Забезпеченню цінової стабільності сприятиме також розвиток банківської системи за рахунок розширення кола депозитно-кредитних операцій, а також проведення банками більш виваженої кредитної політики.
Помірні темпи зростання імпорту товарів і послуг у середньостроковій перспективі (щороку в середньому на 13,5 відсотка) будуть зумовлені відсутністю зовнішньо-кредитної експансії, що одночасно з розширенням ринків збуту (створення зони вільної торгівлі з ЄС) та підвищенням конкурентоспроможності вітчизняних товарів сприятиме поліпшенню торговельного сальдо з «мінус» 0,4 млрд доларів США у 2011 році до «плюс» 0,3 млрд доларів США у 2013 році. Основні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі формуватимуться в умовах нової посткризової моделі розвитку світу під впливом відновлення сприятливої конюнктури, а саме: зростання світових цін на металопродукцію, продукцію хімічної промисловості, машинобудування та сільського господарства і попиту на світовому ринку.
Незважаючи на відкритість національної економіки, яка посилюватиметься у звязку із створенням зони вільної торгівлі з ЄС, протягом прогнозного періоду передбачається підвищення ефективності якісних внутрішніх факторів зростання, яке забезпечуватиметься проведенням структурних реформ, усуненням внутрішніх диспропорцій в економіці України, що виникли внаслідок кризи, та формуванням сприятливого інвестиційного клімату.
Ризиками макроекономічних показників, урахованих у прогнозі показників зведеного бюджету України на 2011-2013 роки, є можливі зміни у зовнішньоекономічній конюнктурі, стрімке зростання цін на енергоресурси та відповідно зростання собівартості виробленої продукції, зволікання з проведенням структурних реформ, реформи у житлово-комунальній сфері, а також зростання інфляції понад цільові показники [43].
Таблиця 3.1. Основні прогнозні показники економічного і соціального розвитку України на 2011-2013 роки
Найменування показника2011 рік2012 рік2013 рікВВП номінальний, млрд гривень1384,31637,61891,7ВВП реальний, темпи зростання, відсотків105,4107,2106,5Індекс споживчих цін, відсотків:грудень до грудня попереднього року109,2107,9105,5Індекс цін виробників, відсотків:грудень до грудня попереднього року112,9110,3109,5Фонд оплати праці, млрд гривень393,8467,7548,1Середньомісячна заробітна плата працівників, номінальна, скоригована на індекс споживчих цін, у відсотках до попереднього року105,5107,3106,6Баланс товарів і послуг (платіжний баланс), млн доларів США-401-819295Експорт товарів і послуг:млн доларів США73 35482 32792 659відсотків до попереднього року112,7112,2112,6Імпорт товарів і послуг:млн доларів США-73 755-83 146-92 364відсотків до попереднього року116,6112,7111,1
Розвиток економіки за песимістичним прогнозом призведе до значних ризиків під час виконання бюджету в середньостроковій перспективі. З метою мінімізації таких ризиків та забезпечення відновлення високих темпів розвитку економіки України шляхом надання можливості національним товаровиробникам з мінімальними втратами пристосуватись до нових умов розвитку Урядом вживатимуться заходи до створення стимулів для розширення внутрішнього попиту, особливо інвестиційного, активізації процесів просування вітчизняних товарів на зовнішній ринок, стимулювання розвитку нових високотехнологічних виробництв, проведення політики імпортозаміщення.
Дохідна частина зведеного бюджету України
Прогноз доходів зведеного бюджету розроблено з урахуванням основних напрямів проведення податкової реформи відповідно до положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» та основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2010-2013 роки.
Пріоритетними завданнями податкової політики на середньострокову перспективу, спрямованими на забезпечення економічного зростання та виконання зобовязань держави перед населенням, є:
.реформування системи та удосконалення методів адміністрування податків (особливо - податків на додану вартість) і зборів (обовязкових платежів);
.зміщення акцентів з прямих податків на непрямі, зокрема перенесення податкового навантаження з праці і капіталу на споживання, ресурсні, рентні та екологічні платежі;
.забезпечення переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу з метою встановлення прийнятної плати за використання природних ресурсів;
.перехід до зарахування податку з доходів фізичних осіб за місцем податкової адреси фізичної особи, а у разі відсутності податкової адреси фізичної особи - нерезидента на території України;
.перехід до застосування загальної системи оподаткування у сфері страхової діяльності;
.скасування податкових пільг (преференцій) юридичним особам та надання пільг фізичним особам виключно з урахуванням рівня їх річного доходу незалежно від професійної або галузевої ознаки;
.зменшення кількості податків і зборів (обовязкових платежів);
.удосконалення спрощеної системи оподаткування для субєктів малого підприємництва;
.запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість);
.удосконалення плати за землю;
.зближення податкового та бухгалтерського обліку;
.забезпечення переходу до визначення податку на прибуток підприємств із застосуванням методу нарахування;
.досягнення нейтральності оподаткування доходів від капіталу;
.монетизація пільг;
.адаптація податкового законодавства до вимог ЄС;
.запровадження непрямого методу визначення податкових зобовязань громадян разом із щорічним суцільним декларуванням їх майнового стану шляхом здійснення контролю за доходами та витратами, а також визначення особливого (разового та обмеженого у часі) порядку декларування фізичними та юридичними особами доходів, одержаних з порушенням вимог законодавства України з питань оподаткування та валютного регулювання.
Прогноз обсягу надходжень з податку на прибуток підприємств до бюджету у 2011-2013 роках розроблено відповідно до базової ставки оподаткування, яка становить 25 відсотків, та норм і положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З урахуванням наведеного і прогнозних макроекономічних показників на 2011-2013 роки очікується, що частка податку на прибуток підприємств зберігатиметься на рівні 3,6-3,7 відсотка ВВП, проте цей показник може бути уточнено під час проведення податкової реформи.
Прогноз надходження сум податку з доходів фізичних осіб розраховано відповідно до базової ставки оподаткування доходів (15 відсотків) та з урахуванням положень Програми дій Уряду щодо забезпечення збільшення розмірів мінімальної заробітної плати відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін) та недопущення зниження рівня оплати праці у бюджетній сфері, завдяки чому у 2011-2013 роках частка податку з доходів фізичних осіб у ВВП становитиме 4,3-4,4 відсотка ВВП.
У звязку з набуттям Україною членства у СОТ прогнозом показників доходів бюджету враховано внесення відповідних змін до податкового законодавства, що зумовить відповідне скорочення надходжень до бюджету. Так, у 2011-2013 роках зменшуватимуться ставки вивізного мита: на живу худобу - щороку на 5 відсотків та становитимуть 40, 35 та 30 відсотків відповідно; на шкіряну сировину - щороку на 1 відсоток та становитимуть 29, 28 та 27 відсотків відповідно; на відходи та брухт чорних металів становитимуть 14,8, 13,2 та 11,6 відсотка відповідно; на насіння деяких видів олійних культур - щороку на 1 відсоток та становитимуть 14, 13 та 12 відсотків [40].
Під час розрахунку прогнозних обсягів надходжень до зведеного бюджету України у 2011-2013 роках не враховувалися надходження податкової заборгованості з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та рентної плати за транзит природного газу, які є джерелом формування спеціального фонду та на 2007-2009 роки визначені в обсязі 2,64 млрд гривень, 4,99 млрд гривень та 3,5 млрд гривень відповідно.
У середньостроковій перспективі передбачається тенденція до зростання надходжень від плати за землю завдяки скасуванню пільг для різних категорій її платників (крім пільг, що надаються соціально незахищеним верствам населення та бюджетним установам), а також підвищення заінтересованості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в адмініструванні цього податку.
Пріоритетом у реформуванні податкової системи також визначено систему податків і зборів (обовязкових платежів), які надходитимуть до місцевих бюджетів, що сприятиме зниженню диспропорцій у ресурсній базі місцевих бюджетів та створить додаткові умови для їх фінансової самодостатності, зокрема скасування податків та зборів, які є малоефективними для місцевих бюджетів у частині забезпечення незначних, але досить обтяжливих в адмініструванні надходжень.
Видаткова частина зведеного бюджету України
У посткризовому періоді 2011-2013 років бюджетна політика спрямовуватиметься на відновлення та стабілізацію національної економіки, проведення структурних змін в економіці та бюджетній сфері, забезпечення макроекономічної стабільності, стійкості та збалансованості бюджетної системи. Розподіл бюджетних коштів здійснюватиметься за програмно-цільовим методом з урахуванням пріоритетів і завдань бюджетної політики в умовах зниження податкового навантаження та обмеженості бюджетних ресурсів.
У соціальній сфері бюджетна політика орієнтуватиметься на піднесення життєвого рівня населення шляхом підвищення заробітної плати, пенсій і допомог. Продовжуватиметься реформування системи соціального захисту населення шляхом підтримки малозабезпечених верств населення.
Здійснюватиметься подальше реформування пенсійної системи, зокрема, запровадження накопичувальної системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування.
Також передбачається подальше проведення реформ у галузі охорони здоровя та освіти, зокрема створення умов для переходу у перспективі до загальнообовязкового державного соціального медичного страхування та повного переходу навчальних процесів в усіх освітніх закладах до норм Болонського процесу, що створить умови для розбудови «економіки знань».
Економічна політика спрямовуватиметься на забезпечення стабільного розвитку національної економіки шляхом відновлення та подальшого розвитку експортно-орієнтованих галузей економіки та галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, забезпечення диверсифікації енергетичних ресурсів, стимулювання розвитку альтернативних джерел енергії та палива, подальшого переоснащення виробничих циклів підприємств на основі сучасних інноваційних розробок, що дасть змогу в посткризовий період підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів та сприятиме збереженню їх ринків збуту. Особлива увага приділятиметься модернізації вітчизняних шахт та забезпеченню безпечних умов праці на них.
З метою ефективного розподілу бюджетних коштів у агропромисловому комплексі удосконалюватиметься та приводитиметься у відповідність з нормами СОТ та ЄС система надання державної підтримки сільгоспвиробникам.
У рамках підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу здійснюватиметься комплекс заходів, повязаних з реконструкцією та будівництвом нових стадіонів, спортивних баз, готелів, автомобільних доріг, аеропортів тощо.
Протягом 2011-2013 років бюджетна система України функціонуватиме на засадах Бюджетного кодексу України у новій редакції, положеннями якого, зокрема, врегульовується запровадження механізму середньострокового бюджетного планування та прогнозування, який максимально узгоджено з державним плануванням та прогнозуванням соціально-економічного розвитку, орієнтованого на визначення стратегічних пріоритетних завдань та досягнення конкретних результатів соціально-економічного розвитку, а також удосконалюється застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, у тому числі запроваджується його застосування на рівні місцевих бюджетів.
До Бюджетного кодексу України вносяться важливі зміни щодо здійснення реформи місцевих бюджетів, а саме: зміцнення їх фінансової бази, удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин, запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу, посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів, забезпечення прозорості процесу їх формування та виконання.
Податково-бюджетна політика на відповідний рік з метою забезпечення послідовності її реалізації здійснюватиметься відповідно до стратегічних напрямів на середньостроковий період, які можуть уточнюватися з урахуванням фактичного досягнення визначених цілей за попередній період та змін економічної ситуації чи інших зовнішніх факторів. Прогнозні показники видатків зведеного бюджету України на 2011-2013 роки розроблено на основі відповідних макроекономічних показників, показників дохідної частини, фінансування та кредитування бюджету. Обсяг видатків на наступні роки може уточнюватися у разі зміни макроекономічної ситуації та пріоритетів державної політики, внесення змін до законодавства, фактичних результатів виконання бюджетних програм та стану досягнення головними розпорядниками бюджетних коштів установлених цілей [40].
Прогнозні показники видаткової частини зведеного бюджету України на середньостроковий період розроблені з урахуванням таких припущень:
) зниження питомої ваги видатків на загальнодержавні функції із 2,46 відсотка ВВП у 2011 році до 2,13 відсотка ВВП у 2013 році, що зумовлюватиметься скороченням значної частки соціальних привілеїв для окремих категорій державних службовців;
) підвищення розміру заробітної плати залежно від зростання обсягу продуктивності праці;
) поступове скорочення чисельності населення призведе до необхідності зменшення кількості працівників правоохоронних структур; скасування привілеїв для зазначеної категорії працівників. Відповідно зменшаться у середньостроковому періоді видатки на забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади у питомій вазі до ВВП;
) зменшення у 2011 році на 41 відсоток порівняно з 2008 роком обсягу видатків на провадження економічної діяльності (30,3 млрд гривень проти 51,3 млрд. гривень) зумовлюватиметься відсутністю потреби у резервуванні бюджетних коштів для рекапіталізації банків та зниженням податкового навантаження на підприємства, що даватиме можливість підприємствам нарощувати власну ресурсну базу і відповідно збільшувати прибутки;
) у разі загального збільшення обсягу фінансування освіти її питома вага у ВВП зменшуватиметься із 5,29 відсотка у 2011 році до 4,86 відсотка у 2013 році, що зумовлюватиметься зміною підходів у фінансуванні закладів освіти, а також скороченням потреби через демографічну ситуацію та перенасичення ринку фахівцями у галузях економіки і права;
) зменшення у середньостроковій перспективі кількості пільговиків (ветеранів війни, дітей війни, чорнобильців) у звязку з удосконаленням системи надання пільг і заміною їх на адресну допомогу, а також урахуванням природного чинника, що додатково вивільнятиме ресурс держави при фінансуванні системи соціального захисту та соціального забезпечення. У питомій вазі до ВВП частка видатків зведеного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2011 році буде навіть меншою (6,65 відсотка) ніж у 2007 році (6,73 відсотка) та утримуватиметься на цьому ж рівні у 2012 та 2013 роках.
Фінансування бюджету та державний борг
У 2000-2007 роках показник відношення державного боргу до ВВП постійно зменшувався в результаті як утримання державного боргу на відносно стабільному рівні, так і економічного зростання.
Однак у 2008 і 2009 роках сума державного боргу, показник та його відношення до ВВП зростали у звязку з розгортанням кризових явищ і відповідно зростанням потреб держави у державних запозиченнях для стимулювання сукупного попиту та економічної активності. Очікується, що показник відношення державного боргу до ВВП наприкінці 2009 року становитиме близько 18,9 відсотка [40].
Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, характеризується зростанням вартості державних запозичень для України на світовому ринку капіталу, що не дає змоги здійснювати випуск облігацій зовнішньої державної позики на прийнятних умовах. З метою задоволення потреб держави у позикових фінансових ресурсах Урядом активізовано співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями.
Здійсненню внутрішніх державних запозичень перешкоджає ряд факторів, спричинених низьким рівнем розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. З метою розвитку зазначеного ринку державою здійснюються заходи щодо забезпечення ринкового ціноутворення у разі розміщення внутрішніх державних облігацій; розширення спектра інструментів державної позики; створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; посилення прозорості здійснення державних запозичень; розміщення коштів єдиного казначейського рахунка тощо.
Метою управління державним боргом у 2010-2013 роках є забезпечення фінансування бюджету за рахунок боргових джерел при мінімально можливій вартості з урахуванням ризиків у середньо- та довгостроковій перспективі.
У цілому управління державним боргом у 2010-2013 роках спрямовується на виконання таких завдань:
.координація політики управління державним боргом з бюджетною та грошово-кредитною політикою, зокрема в частині розвитку ринку облігацій внутрішньої державної позики та сприяння здешевленню вартості залучених ресурсів;
.утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні;
.своєчасне та у повному обсязі виконання зобовязань за державним боргом;
.здійснення державних запозичень із строками погашення, які дають змогу уникнути пікових навантажень у графіку платежів з погашення державного боргу та зменшити ризик рефінансування;
.надання переваги запозиченням з фіксованою відсотковою ставкою;
.утримання середньозваженого строку до погашення державного боргу протягом не менше ніж чотирьох років;
.удосконалення системи управління ліквідністю єдиного казначейського рахунка;
.запровадження здійснення в процесі управління державним боргом операцій з дострокового погашення та інших активних операцій з управління державним боргом;
.розвиток внутрішнього фінансового ринку шляхом перетворення державних цінних паперів в універсальний та надійний інструмент управління ліквідністю фінансових установ, зокрема, випуск облігацій внутрішньої державної позики на постійній основі, забезпечення постійного двостороннього котирування облігацій внутрішньої державної позики, випуску їх для некомерційних інвесторів;
.забезпечення умов для належного функціонування інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів.
Виконання середньострокової програми управління державним боргом дасть змогу створити передумови для розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів, що дасть можливість набути державним цінним паперам якості інструменту управління ліквідністю, підвищити їх привабливість та попит на них з боку інвесторів. Зазначене сприятиме задоволенню потреб держави у фінансуванні за прийнятних умов з точки зору витрат та ризиків. Рівень бюджетного дефіциту в середньостроковому періоді передбачатиметься в межах від 0,47 відсотка у 2011 році до 0,33 відсотка у 2013 році. При цьому фінансування державного бюджету здійснюватиметься за рахунок боргових джерел, значна частина надходжень від яких у кожному конкретному році спрямовуватиметься на рефінансування боргових зобовязань держави за раніше здійсненими запозиченнями. Зростатимуть видатки на обслуговування державного боргу.
У посткризовому періоді приватизаційні процеси не набудуть значних масштабів, у звязку з чим надходження від приватизації у 2011-2013 роках очікуються у невеликих обсягах - 600-800 млн гривень [40].
капітал імпорт міграційний інвестиція
3.2 Пропозиції щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні
Розвиток міжрегіонального співробітництва - один зі шляхів до міжнародного безпечного і стабільного економічного розвитку, зміцненню державності. До того ж, міжнародне співробітництво - один з реальних шляхів залучення значних інвестиційних ресурсів в економіки держав, і при цьому закриває ту нішу інвестиційного ринку, що не цікава національними і регіональним інвестиційним інститутами - ніша малих проектів. Не враховувати процеси глобалізації, що відбуваються, розвивати регіональні економіки поза основними тенденціями розвитку світової економіки - значить залишитися на задвірках інвестиційної світової імперії. Головна задача для економіки України - не доганяти світове співтовариство, а виробити на основі аналізу існуючого положення випереджальні рішення і встати в джерел системою глобалізації й упорядкування інвестиційних відносин, регулювання інвестиційного ринку На сьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бути націлена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогою децентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Для відновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно: встановлення приватної власності в більшості секторів економіки;
створення сильної інституціонально-правової системи;
направлення державних інвестицій в стратегічно важливі галузі.
Привабливість інвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, серед котрих необхідно виділити такі:
.поступовий економічний розвиток держави;
.існування секторів економіки, що швидко розвиваються;
.помірні ставки відсотків по банківських кредитах;
.державні гарантії захисту інвестицій;
.помірні податки;
.стабільна економічна і політична ситуація;
.розвиток фінансової і банківської системи;
.правова система, що надійно захищає корпоративні права і свободу громадян. Досягнення цих умов базується на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи, що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тих секторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій, хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.
Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливість України для інвесторів, складаються в наступному:
. досягнення макроекономічної стабілізації;
. розвиток конкуренції;
. покращення інституціонально-правової бази.
До задач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.
Економічний розвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюють економічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.
В країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.
Український уряд, діючи відповідно до рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтовані жорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств, різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припинення діяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринкової трансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризація економіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки до зменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування інших економічних суб'єктів, гальмує ділову активність.
На сьогодні основним джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.
Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) доповнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними.
Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту. Динаміка особистого споживання в значній мірі визначається соціальною диференціацією населення.
Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідок низького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживання не може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.
Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій в Україні разюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуються стабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є сама стабілізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не від пожвавлення і структурних зрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпу формуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.
Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має вирішальне значення. Головне для інвестора й товаровиробника - щоб вироблена продукція або послуги були оплачені, адже платоспроможний попит визначається рівнем доходів населення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожний імпульс попиту супроводжуватиметься резонансним ефектом, тобто ефектом відтворення нових хвиль попиту та їх заспокоєння за рахунок пожвавлення взаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримки фірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивів цього процесу. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньому ринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляційних сплесків виключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізуються. Диверсифікація вкладень, яка при цьому відбуватиметься, супроводжуватиме розширення попиту й на ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку [51].
Не викликає сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки участі банків в інвестиційному процесі:
Øпроведення операцій, пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;