Геолого-гідрогеологічні умови родовищ сірководневих мінеральних вод Львівської області

Геолого-гідрогеологічні умови родовищ сірководневих мінеральних вод Львівської області

Геолого-гідрогеологічні умови родовищ сірководневих мінеральних вод Львівської області

ЗМІСТ

Вступ

. Фізико-географічна характеристика району досліджень

. Геологічні умови

.1 Тектоніка

.1.1 Південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи

.1.2 Передкарпатський крайовий прогин

.1.3 Карпатська складчаста область

.2 Літолого-стратиграфічні комплекси

.2.1 Південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи

.2.2 Передкарпатський крайовий прогин

.2.3 Карпатська складчаста область

.3 Гідрогеологія

.3.1 Волино-Подільський артезіанський басейн

.3.2 Передкарпатський артезіанський басейн

.3.3 Гідрогеологічний масив Складчастих Карпат

. Історія вивчення мінеральних вод західних терен України

. Ґенеза і закономірності поширення типів мінеральних вод

.1 Вуглекислі мінеральні води

.2 Мінеральні води типу "Нафтуся"

.3 Сульфатні мінеральні води

.4 Сірководневі мінеральні води

.5 Мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей

. Основні методи бальнеологічного лікування

. Гідрогеологічно-бальнеологічні особливості родовищ сірководневих мінеральних вод Львівської області

.1 Великий-Любінь

.2 Немирів

.3 Шкло

. Безпека життєдіяльності

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Західні області України за багатством і різноманітністю мінеральних вод займають провідне місце не тільки в Україні, а й у Європі. Тут відкриті і використовуються, нажаль не в повній мірі, лікувальні води майже всіх основних груп. В поєднанні з чудовими природними рекреаційними умовами місцевості, адже Прикарпаття і Карпати найбільш екологічно чиста зона в Україні, розвинутою сіткою залізничних і шосейних доріг та надлишком трудових ресурсів, існують надзвичайно сприятливі умови для розширення існуючої мережі туристично-курортних і санаторно-курортних закладів і розгортання будівництва нових курортів.

Львівська область має давні традиції використання мінеральних вод, чільне місце серед яких посідають сірководневі. На даний час накопичений унікальний досвіт використання природних лікувальних факторів, складовою яких є мінеральні води.

Зважаючи на те, що в даний час відбувається структурна перебудова економіки, створення в Карпатах і Прикарпатті широкої рекреаційно-курортної мережі набуває особливої актуальності, а вигідне географічне розташування при створенні відповідної законодавчої бази і економічних передумов, сприятиме залученню інвестицій, в тім числі і закордонних.

В процесі багаторічних геологічних досліджень різного спрямування в регіоні виявлена величезна кількість мінеральних вод. Інформація про них міститься у відповідних геологічних звітах. Невелика кількість екземплярів цих звітів, а також розпорошеність інформації в них, створює обмежений доступ до цієї інформації, що в свою чергу сповільнює її практичне використання. стратиграфічний тектонічний мінеральний вода

Мета дипломної роботи полягала у систематизації та узагальненні інформації про сірководневі мінеральні води Львівської області використовуючи як опубліковані, так і неопубліковані фондові матеріали, зібрані під час проходження виробничої практики у відділі гідрогеології ДП „Західукргеологія". Одним з етапів практики була польова робота, яка включала виїзди на об'єкти - родовища та проявами мінеральних підземних вод Львівщини. Під час даного етапу проводилась рекогносцирувальна робота виходів мінеральних вод на поверхню, заміри їхніх дебітів та відбір проб. Також досліджувалися питання щодо потенційних джерел забруднення підземних вод у межах Львівської області.

Тексова частина дипломної роботи висвітлює географічну, геологічну та гідрогеологічну характеристики району досліджень. Також висвітлюються ґенеза і закономірності поширення типів мінеральних вод Львівської області та історія їхнього вивчення. Окремим розділом подано основні методи бальнеологічного лікування, звертаючи особливу увагу на бальнеологічні особливості сірководневих мінеральних вод. Основним розділом у дипломній роботі є висвітлення гідрогеологічно-бальнеологічних особливостей родовищ сірководневих мінеральних вод Львівської області, що включає історію розвитку родовища, фізико-географічні умови, типи мінеральних вод та їх бальнеологічні характеристики, профіль, лікувальні методики та інфраструктуру санаторіїв Любіть Великий, Немирів та Шкло.

Текстова частина насичена фактичним матеріалом, зібраним у табличних варіантах. Графічна частина роботи включає геологічну карту Львівської області, карту поширення типів мінеральних вод та карту гідрогеологічних параметрів сірководневих вод за водопунктами.

1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Площа Львівської області становить 21800 км2 (3,6 % території України). Адміністративний центр - м. Львів. Область складена з 20-ти адміністративних районів, 43-х міст, 34-х селищ міського типу і 1854-х сіл. В області проживає 2761,5 тис. чол. (5,4% населення України), середня щільність населення 126,7 чол. на 1 км2.

Рельєф області - неоднорідний: гірський на півдні (Українські Карпати, найвища точка - г. Пікуй, 1408 м), на північ змінюється підняттям у Передкарпатті, горбистий на Подільській височині (до 471 м), низинний у Малому Поліссі і знову підняття - в межах Волинської височини [1].

Клімат помірно континентальний: зима відносно тепла з частими відлигами (середня температура січня -3,9 - -6,6˚С) і тепле літо (середня температура липня +15,0 - +18,7˚С). Характерним є зростання континентальності з заходу на схід та майже широтний розподіл окремих метеорологічних елементів - опадів, вологості повітря, вітрового режиму тощо. У Карпатах спостерігається зміна метеорологічних елементів з висотою: температура повітря і тиск знижуються, кількість опадів збільшується, зростає швидкість вітру. Деякі місцеві кліматичні особливості спостерігаються поблизу міст і штучних водойм, на меліорованих землях.

Кількість опадів коливається від 640-740 мм (Мале Полісся) до 1000 мм (Карпати). Висота снігового покрову від 30-40 см (на рівнині) до 50-100 см (у горах). Несприятливі кліматичні явища: тумани, ожеледь, зливові дощі з градом, сильні вітри, весняні заморозки [1].

В області 8950 рік, з яких 216 рік має довжину більше 10 км. Вони відносяться до басейнів Дністра, Дніпра і Західного Бугу. Середня щільність річкової сітки - 0,35 км/км2 (Мале Полісся), 0,70 км/км2 (Передкарпаття), 1,50 км/км2 (Карпати).

Підземне живлення відіграє суттєву роль для рік розчленованих рівнин, долини яких глибоко врізані у товщу інтенсивно тріщинуватих і закарстованих порід. Формування їх меженного стоку відбувається, в основному, за рахунок підземних вод, що виклинюються на денну поверхню, і повязане з особливістю режиму підземних вод і звязком останніх з поверхневими водами.

Для гірських річок снігове живлення є переважаючим і складає 50%, дощове - 44% і тільки 6% складає підземне.

Розподіл середньорічного річного стоку наступний. Основна його частина припадає на весняний період - 40%, на літо - 20-30%, а на осінь та зиму 30-40%.

У водному режимі рівнинних річок чітко виявлена весняна повінь, низька літня межень з окремими дощовими паводками, незначне підвищення рівнів восени і низька зимова межень, що інколи порушується тривалими відлигами. Інтенсивність наростання та загальне підвищення рівнів води залежить від розмірів річкового басейну, висоти снігового покриву та погодних процесів.

Ріки Карпат мають паводковий режим. Формуванню високих паводків сприяють зливові дощі, густа гідрографічна сітка і значне падіння. Паводки характерні протягом усього року.

В області багато дрібних озер і біля 1200 водоймищ загальною площею 600 км2. Річки і водойми використовуються для промислового і комунального водопостачання, риборозведення. Річне споживання води становить 386 млн. м3, обєм скидів забруднених стічних вод у природні поверхневі водні обєкти - 55,9 млн. м3.

Ґрунти області - сірі лісові (60,0 %), темно-сірі лісові опідзолені і опідзолені чорноземи.

Природна рослинність представлена лісовими, луговими і болотними різновидами. Ліси займають 25 % території області (сосна - 23 %, смерека - 20 %, бук - 17 %, дуб - 16 %).

Серед родовищ корисних копалин найбільше промислове значення мають паливно-енергетичні (нафта, газ, камяне вугілля, торф) і сировини для хімічної промисловості (калійна і камяна сіль, сірка, озокерит). Важливе економічне значення для області мають запаси будівельних матеріалів: гіпсів, вапняків, мергелів, пісковиків, глин. Є велика кількість джерел мінеральних вод і лікувальних грязей.

Галузями спеціалізації області є машинобудівна, хімічна, паливно-енергетична, деревообробна, целюлозно-паперова, легка і харчова промисловість. Сільське господарство спеціалізується у тваринництві на виробництві яловичини і мяса птиці, у рослинництві на вирощуванні цукрового буряка, льону, зернових культур. Площа земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств - 13840 км2.

Загальна довжина залізниць у межах області - 1308 км, щільність - 60,0 км на 1000 км2. Основні магістралі: Київ-Львів-Стрий-Чоп, Львів-Самбір-Ужгород, Львів-Івано-Франківськ, Львів-Тернопіль, Львів-Червоноград-Володимир-Волинський, Львів-Пшемисль (Польща). Залізничні вузли: Львів, Стрий, Самбір, Червоноград, Красне. Загальна довжина автомобільних доріг - 8000 км (в т. ч. із твердим покриттям - 7700 км), щільність - 354,6 км на 1000 км2. Основні автодороги: Львів-Броди-Київ, Львів-Стрий-Мукачеве, Львів-Мостиська, Львів-Червоноград-Володимир-Волинський, Львів-Луцьк, Львів-Рівне, Львів-Тернопіль, Львів-Івано-Франківськ. У м. Львові знаходиться міжнародний аеропорт. Територію області перетинають нафтопровід "Дружба", газопроводи Уренгой-Помари-Ужгород і Івацевічі-Долина [2].

2. ГЕОЛОГІЧНІ УМОВИ

.1 Тектоніка

Львівська область розташована в межах трьох великих геоструктурних одиниць: південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи, Передкарпатського крайового прогину і Карпатської складчастої області.

Вони різняться тектонічними особливостями, літолого-стратиграфічними розрізами, історією геологічного розвитку та закономірностями поширення мінеральних вод.

В основу тектонічного районування покладена "Схема тектонічного районування Заходу України" І.В. Вишнякова та С.С.Круглова, 1990р.

.1.1 Південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи

Давня геоструктурна область допалеозойської Східноєвропейської платформи примикає до більш молодої епіпалеозойської Західноєвропейської платформи.

У межах Східноєвропейської платформи виділяються два структурних комплекси: комплекс кристалічного фундаменту і комплекс осадового (платформового) чохла. Осадовий комплекс у свою чергу складається з палеозойського, мезозойського і кайнозойського структурних поверхів.

Кристалічний фундамент характеризується інтенсивними дислокаціями і метаморфізмом рифейських порід. За геофізичними даними фундамент платформи занурюється в південно-західному напрямку від 700-800 м до 4800 м.

Комплекс осадового чохла представлений трьома структурними поверхами, в яких виділяються структурні яруси, що утворюють самостійні структури, розділені значними стратиграфічними та кутовими неузгодженнями.

У палеозойському структурному поверсі виділяються формації кембрій-нижнього девону (каледоніди) і девону-карбону (герциніди). До каледонського тектонічного циклу відноситься початок утворення Волино-Подільської монокліналі. Складчасті рухи, що закінчили цей цикл, призвели до утворення каледонської гряди і закладення Львівського палеозойського прогину.

У герцинський тектонічний цикл продовжувався розвиток Львівського прогину. Прогин має асиметричну будову і витягнутий по своїй довгій осі в північно-західному напрямі. Породи зімяті в складки довжиною 10-20 км, шириною 2-3 км. Крила їх широкі і падають під кутами 15-450. Вузькі складки з крутими крилами приурочені до осьової зони депресії. Ядра цих складок складені верхньосилурійськими, а крила - девонськими та камяновугільними породами.

Мезозойський структурний поверх утворюють відклади юри і крейди, які залягають з кутовим неузгодженням на різновікових породах палеозою. Тут також виділяються два структурних яруси, які розділені перервами в осадконакопиченні.

Юрський структурний ярус формує стрийський юрський прогин. Він утворився в кембрійську складчастість. Прогин має асиметричну будову. Північно-східне крило пологе з кутами залягання порід 1-20, південно-західне коротке, круте. В межах останнього спостерігається плікативна дислокованість відкладів і блокова будова. Кути падіння порід в окремих блоках складають від 10-150 до 300 [3].

Крейдовий структурний ярус утворює Львівську крейдову западину (мульду). Вона заповнена теригенно-карбонатними і глинисто-карбонатними відкладами нижньої і верхньої крейди. Мульда успадкувала юрський прогин і має аналогічну асиметричну будову. Максимальні потужності відкладів досягають 1000-1200 м і тяжіють до осьової зони западини.

Верхній кайнозойський структурний поверх повязаний з альпійським циклом тектогенезу. В цей час відбулося остаточне відділення Більче-Волицької зони Передкарпатського крайового прогину від Волино-Подільської окраїни платформи. Більче-Волицька зона уже розвивалась, як самостійна одиниця.

Кайнозойський структурний поверх складений породами міоцену, які слабо нахилені в бік Передкарпатського прогину і розбиті скидами на ряд блоків. На загальному фоні цього схилу виділяються невеликі підняття, западини і дрібні флексури.

.1.2 Передкарпатський крайовий прогин

Передкарпатський крайовий прогин знаходиться між Волино-Подільською окраїною Східноєвропейської платформи і Карпатською складчастою областю, від якої він відділений Прикарпатським глибинним розломом.

Це типовий передгірський прогин. Він ділиться на три структурно-формаційні зони: Більче-Волицьку, Самбірську (покров) і Бориславсько-Покутську (покров). В основу виділення зон покладені відмінності в будові і складі донеогеновогого фундаменту, історії геологічного розвитку, характері плікативних локальних структур і поширенні корисних копалин.

В південно-західній Бориславсько-Покутській зоні донеогенова основа складена крейдово-палеогеновими флішовими утвореннями Карпат, які перекриваються моласами нижнього міоцену. Внутрішня структура Бориславсько-Покутської зони характеризується розвитком лінійних лежачих загорнутих до північного сходу антиклінальних складок, розділених насувами. Синклінальні структури, як правило, не виражені. Насуви другого порядку простежуються на великі віддалі, зумовлюючи перекриття однієї групи складок іншою і утворюючи таким чином багатоярусне розміщення антиклінальних структур по вертикалі. Тут виділяються Бориславський покрив (І ярус складок), Майданський покрив (ІІ ярус складок), Битківський покрив (ІІІ ярус складок) і Покутський покрив [4].

Структури Бориславсько-Покутської зони перекриті з південного заходу Скибовим покривом Карпат і насунуті на Самбірську зону.

Самбірська зона - це система лінійних складок, інколи насунутих одна на другу, утворюючи покрив, яка з південного заходу перекриває автохтонні утворення Більче-Волицької зони. Вона складена моласами раннього міоцену. В будові Самбірського покриву приймають участь два комплекси порід міоцену, що розділені кутовим неузгодженням. Нижній комплекс складений добротівською, стебницькою і балицькою світами (нижніми моласами) - основною масою покрову, на якому залягають менш дислоковані відклади баденію і сармату (верхні моласи). Останні мають локальне поширення. Нижні моласи зімяті в лінійні складки. Характерною особливістю Самбірської зони є розвиток широких синклінальних складок, розділених вузькими антикліналями [4].

Більче-Волицька зона сформована розбитим системою розломів доміоценовим фундаментом, який перекритий слабодислокованими товщами верхніх молас карпатію, бадену і сармату. Потужність останніх різко зростає у напрямку Карпат.

Характер тектоніки в цій зоні визначається повздовжніми розломами, закладеними ще в її фундаменті. У баден-сарматський час рух її окремих блоків активізувався і вони розвивалися самостійно один від одного. Поряд з повздовжніми розломами в будові зони помітна роль належить поперечним скидам і скидо-зсувам. Вони мають невеликі амплітуди вертикального зміщення, горизонтальні - від декількох сотень до 1500 м.

.1.3 Карпатська складчаста область

Складчасті Карпати сформовані відкладами крейдово-палеогенового віку. За відмінностями в характері тектоніки, геологічних розрізах та історії геологічного розвитку тут виділяють декілька структурно-формаційних зон.

Найбільша крайня північно-східна зона (покров) - Скибова. Вона характеризується поширенням різноритмічного флішу, який зібраний у вузькі складки північно-західного простягання. Ядра антикліналей, як правило, складені верхньокрейдовими відкладами, синкліналі заповнені породами палеогену. Всі складки запрокинуті на північний схід. Їхні північні крила ускладнені насувами, утворюючи насунуті одна на одну луски. Найбільші насувні структури (скиби) простягаються на великі відстані. В складі покриву виділяються шість скиб: Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелемянки і Рожанки. Скибовий покров по Прикарпатському глибинному розломі насунутий на неогенові відклади прогину. Амплітуда насуву місцями перевищує 15 км [3].

Кросненська зона - великий олігоцен-ранньоміоценовий прогин. Його зовнішня границя умовно проводиться по місцю занурення крейдово-еоценових відкладів південних скиб під потужну товщу кросненської світи. Внутрішня структура зони також має чітко виражену насувну будову. Кросненські відклади утворюють вузькі гребенеподібні антикліналі, що простежуються інколи на десятки кілометрів. Синкліналі широкі, сплющені, кулісоподібні. Виходячи з неоднорідності будови та відкладів, які складають зону, виділяють Славсько-Верховинську, Турківську і Битлянську підзони.

Кросненську зону з південного заходу перекривають Чорногорський і Дуклянський покриви.

Чорногорський покрив складений породами чорного "флішу" нижньої крейди. Ці відклади зімяті в складки, розбиті скидами і ускладнені повздовжніми насувами. У складі покриву виділяють Скуловську, більш просту за будовою, і Яловичорську підзони, для якої характерна дрібно лускувата будова і розвиток більш пісковикового розрізу верхньокрейдових відкладів[4].

Дуклянський покрив представлений серією складок, інтенсивно посічених поперечними і повздовжніми розломами, по яких вони зірвані і насунуті в північно-східному напрямку.

Південніше знаходиться Поркулецький покрив. Він складений нижньо- і верхньокрейдовими породами, які зімяті в дрібні складки, розбиті поперечними і повздовжніми дизюнктивними порушеннями.

На крайньому південному заході у вигляді вузької переривчастої смуги рахівської світи, яка обрамляє Мармороський кристалічний масив, простягається Рахівський покрив. Останній складений метаморфічними породами протерозою та палеозою і перекритий малопотужним чохлом тріасово-юрських і крейдових відкладів.

.2 Літолого-стратиграфічні комплекси

2.2.1 Південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи

Південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи виділяється в окремий регіон, який в літературі отримав назву Волино-Подільська плита. У геологічній будові Волино-Подільської плити приймають участь протерозойські кристалічні породи Східноєвропейської платформи та суміжні з ними більш молоді складчасті споруди Західноєвропейської платформи, які перекриті осадовими відкладами верхнього протерозою та фанерозою.

Протерозой

Фундамент Східноєвропейської платформи складений нижньопротерозойськими утвореннями тетерів-бузької серії.

Тетерів-бузька серія складена біотит-плагіоклазовими гнейсами, що вміщують гранат, графіт, кварц, амфібол, мусковіт, калієвий польовий шпат. Залягають гнейси у вигляді окремих полів та пачок серед мігматитів та гранітоїдів подільського чарнокітового комплексу.

До низів верхнього протерозою відноситься осницька серія осадово-вулканогенних порід, яка представлена зміненими кислими ефузивами. Породи зібрані в складки широтного простягання.

Відклади верхнього протерозою широко розвинуті на платформі. Вони є найбільш древніми в складі чохла Волино-Подільської плити (поліська серія) та складчастого ранньобайкальського комплексу фундаменту Західноєвропейської платформи (хідновицька серія).

Хідновицька серія зустрінута на північному заході Передкарпатського прогину під потужною (2700 м) товщею неогену. Вона складена хлорит-серицитовими сланцями та строкатими філітами, рідше кварцитоподібними пісковиками. Породи падають під крутими кутами близько 900 [5].

Поліська серія представлена монотонною товщею теригенних відкладів - пісковиками, алевролітами з прошарками аргілітів та доломітів. Породи забарвлені в темно-коричневі кольори. Вони залягають на розмитій поверхні кристалічного фундаменту і перекриті відкладами венду, палеозою та мезозою. Потужність товщі більше 800 м.

Вендський комплекс

Утворення венду залягають з кутовими і стратиграфічними неузгодженнями і утворюють монокліналь меридіонального простягання, яка полого падає на захід. Потужність товщі збільшується в західному напрямку і змінюється від 50 до 400 м. У складі комплексу виділяється волинська та валдайська серії.

Волинська серія складена теригенними породами - пісковиками кварцовими, кварцпольовошпатовими з прошарками гравелітів, брекчій та ефузивно-пірокластичними породами - базальтами, туфами, туфітами [5].

Валдайська серія представлена кварцовими і кварцовопольовошпатовими пісковиками, алевролітами, аргілітами, гравелітами з конкреціями фосфоритів.

Палеозой

Відклади палеозою на Волино-Поділлі складені кембрійськими, ордовіцькими, силурійськими, девонськими та камяновугільними утвореннями. Їхня загальна потужність сягає 800 м. Породи повязані поступовим переходом з підстеляючими їх валдайськими відкладами, а сильно розмита покрівля перекрита юрськими та крейдовими утвореннями.

Кембрійська система

Відклади кембрійської системи розкриті окремими свердловинами. У південно-західному напрямку спостерігається поступове зрізання їх давньою ерозійною поверхнею. Складені вони крупнозернистими пісковиками, сірими аргілітами та алевролітами нижнього та середнього кембрію. Нижньокембрійські відклади представлені балтійською серією, середньокембрійські виділені в бережківську світу. Загальна потужність порід складає 500 м [6].

Ордовіцька система

Відклади ордовіку залягають на розмитій поверхні бережківської світи. Вони представлені молдовською світою верхнього відділу - пісковиками кварцовими, жовто-сірими, піщанистими вапняками, мергелями і конгломератами загальною потужністю до 6,3 м.

Силурійська система

Силурійські відклади широко поширені на Волино-Поділлі. Розрізи силуру є стратотипними і представлені найповніше. Тут виділяється нижній відділ у складі ландоверійського і венлокського ярусів та верхній в обємі лудловського і даунтовського ярусів.

Нижній силур залягає на розмитій поверхні ордовіку, місцями середнього кембрію.

Ландоверійський ярус представлений теремцівським горизонтом і характеризується непостійністю літологічного складу, який помітно змінюється в західному напрямку. Серед порід переважають аргіліти, мергелі, вапняки, глини зеленувато-сірих відтінків, доломітизовані вапняки. Потужність ярусу змінюється в межах 5-140м.

Венлокський ярус складений вапняками грубо- і тонкоплитчастими, які вверх змінюються плитчастими доломітами, а далі грудкуватими вапняками з прошарками глинистих сланців. Потужність 50-160 м. За фауною і літологічними особливостями венлокський ярус розділяється на китайгородський, мукшинський і устечківський горизонти.

Верхньосилурійські відклади складені товщею бітумінозних вапняків, доломітів, мергелів та туфопісків загальною потужністю до 280м. В межах верхнього силуру виділяють малиновецький горизонт (лудловський ярус) та скальський горизонт (даунтовський ярус).

Девонська система

Відклади девонської системи поширені на Волино-Поділлі і представлені трьома відділами. Східна межа їхнього розповсюдження проходить у меридіональному напрямку східніше міст Кременець, Збараж, Великі Борки через Теребовлю, Буданів, Товсте. Нижньодевонські відклади представлені тиверською та дністровською серією жедінського ярусу.

Тиверська серія представлена морськими відкладами - темно-сірими аргілітами, які перемежовуються з плитчастими вапняками.

Дністровська серія складена теригенними континентальними утвореннями - пісковиками, аргілітами, алевролітами, переважно червоного кольору. Потужність нижнього девону (жедінського ярусу) на Волино-Поділлі досягає 300-1000 м.

Середньодевонські відклади представлені перемежуванням аргілітів, алевролітів та пісковиків, які забарвлені в червоно-бурі і зелено-сірі тони (ейфельський ярус) потужністю 50-85 м [5].

Жіветський ярус складений чергуванням строкатих аргілітів, доломітів і вапняків. Потужність його 100-150 м.

Верхній відділ девону представлений теригенно-карбонатними відкладами з багатою фауною. Складений він вапняками, часто доломітизованими бітумінізованими, доломітами, у верхній частині пісковиками, аргілітами та алевролітам. За фауною та літологічними ознаками в розрізі верхнього девону виділені (знизу-вверх): струтинська світа, волчковецький та ремезівський горизонти, золочівська світа, воронежський та евланівсько-лівненський горизонти (франський ярус), задоно-елецький горизонт та літовежська світа (фаменський ярус). Потужність відкладів сягає 990 м.

Девонська і камяновугільна система

Нерозчленовані верхи девону - низи карбону обєднані в торчинську та володимир-волинську світи.

Торчинська світа (100-125 м) складена вапняками. Вапнистими доломітами і доломітизованими пісковиками з прошарками органогенно-уламкових вапняків та аргілітів.

Володимир-волинська світа (до 250 м) складена строкатими алевролітами, аргілітами і пісковиками з прошарками конгломератів та гравелітів.

Камяновугільна система

Відклади камяновугільної системи розвинуті тільки в межах Львівської палеозойської впадини. Вони представлені турнейським, візейським, намюрським ярусами нижнього відділу та башкирським ярусом середнього відділу. Породи залягають на глибині більше 300 м [6].

Турнейський ярус представлений хорівською світою, яка складена вапняками, що чергуються з аргілітами, алевролітами та рідкісними прошарками пісковиків і доломітів. Потужність світи 12-26м.

Візейський ярус (270-700м) залягає трансгресивно на турнейських та девонських утвореннях. Він складений вапняками, які чергуються з алевролітами, аргілітами, пісковиками та вуглистими сланцями, пластами камяного вугілля.

Намюрський ярус розвинутий в найбільш прогнутій частині Львівської палеозойської впадини. Він представлений, в основному, теригенними осадками озерно-лагунного типу (пісковики, аргіліти, алевроліти, рідше вапняки), які вміщують пласти камяного вугілля до 2 м. Сім пластів камяного вугілля мають промислову потужність і в даний час розробляються. Потужність ярусу 110 - 360 м.

Башкирський ярус залягає в ядрах синклінальних складок, які мають північно-західне простягання і складений чергуванням алевролітів, аргілітів, пісковиків, пластів камяного вугілля. Потужність ярусу 100-150 м.

Відклади верхнього карбону і пермської системи на території досліджень відсутні.

Мезозой

Відклади мезозою широко поширені в межах платформи, залягаючи трансгресивно зі стратиграфічною та кутовою незгідністю на породах палеозою. Вони представлені юрською та крейдовими системами.

Юрська система

Відклади юрської системи широко розповсюджені в межах Львівської впадини. На решті території вони мають спорадичне поширення. Юрські утворення представлені прибережно-морськими та континентальними осадками. А в їхньому розрізі виділяються: нижній відділ (сокальська світа) - алевроліти, гіпси, пісковики з прошарками бурого вугілля та вуглистих сланців, та середній відділ (коржівська світа) - строкаті глини, аргіліти, пісковики і конгломерати з рідкісними прошарками вапняків, доломітів, ангідритів, гіпсів; верхній відділ (нижнівська на платформі, підлубинська та буковинська світи в прогині) - вапняки, доломіти, доломітизовані вапняки. Потужність юрських відкладів змінюється від 15-200 м на платформі, до 850 м на границі з Передкарпатським прогином [6].

Крейдова система

Відклади крейдової системи розвинуті в межах всієї території досліджень. Вони трансгресивно залягають на породах палеозою та юри. В складі відкладів встановлено наявність нижньої крейди - альбського ярусу та верхньої крейди - сеноманського, туронського, коньякского, сантонського, кампанського і маастрихтського ярусів.

Породи альбського ярусу (5-10 м) - теригенні відклади непостійного складу - пісковики, глини з уламками вапняків.

Відклади верхньої крейди складені потужною однорідною товщею - мергелями, глинистими та крейдоподібними вапняками з кремнієвими конкреціями, крейдою. В основі розрізу залягають пісковики, опоки, спонголіти. Загальна потужність крейдових відкладів збільшується від 120-150 до 1000 і більше метрів у напрямку Передкарпатського прогину.

Кайнозой

Кайнозойські породи в межах платформи представлені неогеновими (міоцен) і четвертинними відкладами, які трансгресивно залягають на утвореннях крейди, юри, палеозою.

Неогенова система

Карпатський ярус складений кварцовими пісками, вапняками, мергелями, пісковиками та зеленими глинами. Потужність порід - 10-45м.

Відклади баденського ярусу стратиграфічно розділяються на нижній, середній та верхній підяруси. В складі нижньобаденських відкладів виділяється опільська світа, складена глауконітовими пісковиками з рідкісними прошарками глин та мергелів, літотамнієвими вапняками [6].

Середньобаденські відклади представлені тираською світою, верхньобаденські відклади - кайзервальдськими та тернопільськими шарами.

Тираська світа (потужністю 38-40 м) складається з товщі гіпсів та ангідритів з прошарками глин, алевролітів та мергелів. В складі світи виділяються дністровський горизонт, складений вторинними та метасоматичними вапняками і підпорядкованими їм прошарками пісків, мергелів, глин, рифових вапняків та туфів. Рифові вапняки відомі на Поділлі як товтрова гряда Медобори. Потужність тернопільських шарів 40-60 м.

Сарматський ярус міоцену розділений на нижній і верхній підяруси. Нижньосарматські відклади представлені бугловськими та волинськими горизонтами.

Бугловський горизонт (10-12 м) складений глинами з рідкими прошарками алевролітів, пісковиків та бурого вугілля.

У волинському горизонті переважають пісковики, оолітові вапняки. Його потужність становить біля 16 м.

Четвертинна система

Четвертинні відклади поширені суцільно, відсутні лише на крутих схилах долин. Представлені вони льодовиковими, воднольодовиковими, делювіально-алювіальними, еолово-делювіальними та алювіальними утвореннями. Потужність відкладів складає 3-50 м. Літологічний склад їх різноманітний - суглинки, глини, піски, гравій, галечники і торфи.

2.2.2 Передкарпатський крайовий прогин

Мезозой

Юрська система

В Передкарпатському прогині юрські відклади представлені нижнім, середнім і верхнім відділами.

Нижній відділ (коханівська світа) складений строкатими аргілітами і алевролітами з прошарками кварцових пісковиків і гравелітів. Вони перекривають кембрійські і силурійські породи. Потужність світи 150-550 м.

Верхньоюрські відклади (буковинська світа) представлені карбонатними осадками неглибокого моря і лагун, які згідно залягають на середній юрі.

Крейдова система

Верхня крейда представлена відкладами альбу - аргілітами, пісковиками, органогенно-уламковими вапняками з глауконітом. Потужність порід до 140 м. У Більче-Волицькій зоні прогину верхньокрейдові відклади представлені платформовими карбонатними фаціями - глинистими вапняками, мергелями.

Неоген

Неогенові відклади заповнюють Передкарпатський краєвий прогин і діляться на нижні і верхні моласи.

До нижніх молас відносяться воротищенська, стебницька та балицька світи.

Воротищенська світа відома під назвою прикарпатська соленосна формація. Вона складена товщею теригенно-хемогенних осадків, найбільш поширеними серед яких - соленосні глини, брекчії, галітові порода, аргіліти та пісковики.

Характерною особливістю світи є наявність потужних пластів камяних і калійних солей.

У північно-східній та центральній частині прогину воротищенська світа ділиться на три підсвіти: нижньоворотищенську, загорську і верхньоворотищенську. В південно-східній частині Бориславсько-Покутського прогину вона ділиться на нижньоворотищенську та верхньоворотищенську. Стратиграфічним аналогом загорської підсвіти тут є світа слобідських конгломератів, а добротівська світа - фаціальний аналог верхньоворотищенської підсвіти. Загальна потужність воротищенських відкладів 2-2,5 км [7].

Слобідська світа представлена товщею засолонених глин, аргілітів, пісковиків, які вміщують прошарки і пачки гравелітів, конгломератів. Потужність світи 600 м.

Добротівська світа складена різнозернистими пісковиками, які перемежовуються з темно-сірими глинами, алевролітами, мергелями.

Відклади воротищенської світи згідно перекриваються породами стебницької світи. Літологічно вона представлена строкатими карбонатними глинами, алевролітами, пісковиками з пачками гравелітів і конгломератів. Потужність відкладів до 2000 м.

Розріз нижніх молас завершується балицькою світою. Вона представлена наступними породами: сірі і зеленуваті глини, вапнисті пісковики. В нижній частині розрізу залягають соленосні глини, прошарки і лінзи калійних і камяних солей. Потужність світи до 1500 м [7].

Верхні моласи сформувалися в бадені - нижньому сарматі. Вони поділяються на богородчанську, тираську, косівську та дашавську світи.

Богородчанська світа складена, в основному, вапнистими глинами і мергелями з прошарками пісковиків і туфів. Потужність світи 20-150 м.

Тираська світа набула значного поширення в прогині і є важливим стратиграфічним і маркуючим горизонтом. В Більче-Волицькій зоні прогину вона складена гіпсо-ангідрітовою товщею, в Самбірській зоні містить прошарки солей і соленосних брекчій. Потужність світи від 30-40 м до 150-200 м.

Косівська світа представлена піщано-глинистою товщею (глини, алевроліти, пісковики). За літологічним ознаками вона розділяється на три шари: вербовецькі (сірі глини з тонкими прошарками пісковиків), прутські (сірі малопіщанисті глини) і коломийські (глини з незначним вмістом піщаного матеріалу). Потужність світи сягає 1000м.

Дашавска світа складена сірими вапнистими глинами і алевролітами з прошарками світло-сірих пісковиків, туфів і туфітів. Потужність світи від 150-200 м до 3000 м.

Четвертинні відклади

Відклади четвертинної системи в межах прогину широко поширені . У долинах рік розвинуті алювіальні відклади - галечники, гравій, суглинки, піски. Для північно-західної частини Передкарпаття характерні середньочетвертинні флювіогляціальні і гляціальні відклади, представлені пісками, супісками, глинами і галькою.

.2.3 Карпатська складчаста область

Мезозой

Крейдова система

Крейдові відклади складають потужні флішові товщі Карпат. Їхні виходи на денну поверхню тісно повязані з тектонічними особливостями Карпат і, як правило, з піднятими зонами, де складають ядра антиклінальних складок. Вони представлені нижнім і верхнім відділами.

Нижній відділ

В розрізі нижньокрейдових відкладів Скибової і Кросненської зон виділяються спаська і головнінська світи. Спаська світа представлена потужною (300 м) товщею чорних аргілітів, розділених пачкою масивних сірих пісковиків. Головнінська світа повязана поступовим переходом зі спаськими відкладами. Представлена вона товщею кременистих мергелів з прошарками пісковиків, алевролітів, і аргілітів. Потужність світи - більше 100 м. Нижньокрейдові відклади південних структурно-формаційних зон Складчастих Карпат представлені ритмічним піщано-глинистим флішем (буркутська, білотисенська світи) та "чорним" флішем - чорними аргілітами і алевролітами з прошарками мергелів, вапняків, пісковиків (шипотська світа). Загальна потужність нижньокрейдових відкладів тут складає до 200 м[8].

Верхній відділ

Верхньокрейдові відклади широко розповсюджені в межах Скибової і Кросненської зон Карпат, де представлені стрийською світою. За літологічними ознаками ця світа розділяється на три товщі (знизу-вверх) : нижня - піщано-глинисто-мергельний фліш потужністю 400 м; середня - піщано-глинистий фліш з прошарками мергелів та вапняків потужністю 500 м; верхня - тонкоритмічний піщано-глинистий фліш потужністю до 300 м.

В південних структурно-формаційних зонах Карпат верхньокрейдові відклади представлені середньо- та тонкоритмічним флішем (суховська, яловецька світи) та грубошаруватими пісковиками, конгломератами з пачками піщано-глинистого флішу (чорногорська, соймульська світи). Потужність відкладів до 1000 м.

Загальна потужність крейдових відкладів до 3000-4000 м.

Кайнозой

Кайнозойські відклади Карпат представлені потужним комплексом флішових осадків палеогену і четвертинними утвореннями різноманітного генезису.

Палеогенові відклади

Палеогенові відклади продовжують розріз крейдових порід. Вони чітко розділяються на три комплекси: палеоцен, еоцен, олігоцен і поширені в Кросненській і Скибовій зонах Карпат та глибинних складках Бориславсько-Покутської зони прогину.

Палеоценові відклади виділені в ямненську світу. Вона складена масивними сірими пісковиками з прошарками і лінзами гравелітів, інколи конгломератів. В основі світи залягає строкатий яремчанський горизонт, складений тонкошаруватими пісковиками, алевролітами, аргілітами. Загальна потужність світи - 300 м [8].

Еоценові відклади в Кросненській зоні представлені голятинською світою, яка складена тонкоритмічним чергуванням чорних аргілітів і темно-сірих кварцитових пісковиків. Вище по розрізу ці породи змінюються товщею середньо- і грубошаруватих пісковиків з прошарками чорних аргілітів. Розріз завершується піщано-глинистим флішем, який вміщує пачки грубошаруватих пісковиків і строкатих аргілітів. Потужність світи - 800-1000 м.

В Скибовій зоні у відкладах еоцену виділяються три світи - манявська, вигодська і бистрицька.

Манявська світа складена зеленувато-сірими аргілітами з тонкими прошарками дрібнозернистих пісковиків та алевролітів. Потужність світи - 250 м.

Вигодська світа складена масивними різнозернистими пісковиками, які місцями переходять в гравеліти і конгломерати. Потужність відкладів 300-400 м.

Бистрицька світа завершує розріз еоцену. Вона складена тонкошаруватими зеленими і сірими аргілітами, які чергуються з пісковиками.

Олігоцен представлений менілітовою серією. В основі олігоцену виділяється шешорський горизонт, складений перемежуванням мергелів, пісковиків і чорних бітумінозних аргілітів. В Кросненській зоні спостерігається нижній кремнієвий горизонт, який переходить вверх по розрізу в чорно-коричневі аргіліти (головецьку підсвіту). Вище залягає потужна (більше 1000 м) товща порід піщано-глинистого флішу (кросненська світа). В Скибовій і Бориславсько-Покутській зонах в розрізі олігоцену виділяються світи: нижньоменілітова, середньоменілітова, верхньоменілітова і поляницька [6].

В розрізі нижньоменілітової світи за літологічними ознаками виділяються знизу-вверх: 1) кременевий горизонт - тонкошаруваті силіциди, які чергуються з чорними аргілітами і кременистими мергелями; 2) нижня аргілітова пачка - чорні бітумінозні аргіліти з прошарками пісковиків; 3) горизонт клівських пісковиків; 4) верхня аргілітова пачка - чорні та темно-коричневі аргіліти. Потужність нижньоменілітової підсвіти 300-400 м.

Середньоменілітова світа складається із сірих, сильновапнистих аргілітів, які чергуються з голубувато-сірими вапнистими пісковиками. Потужність - 200-300 м.

Верхньоменілітова підсвіта починається малопотужною пачкою кременів. Вище залягає товща чорних і коричневих не вапнистих аргілітів з прошарками світло-сірих пісковиків. В середині товщі залягає горизонт (50 м) дацитових туфів. Потужність світи - 1200 м.

Розріз Карпатського флішу завершується поляницькою світою. Вона складена темно-сірими сильновапнистими аргілітами, які вміщують прошарки сірих вапнистих пісковиків. Потужність світи до 900 м.

Четвертинні відклади

В межах північного схилу Карпат широко розвинуті елювіально-делювіальні суглинки, супіски, глини з уламками щебеню. В річкових долинах набули поширення алювіальні відклади, що складені галечники з валунами, гравієм, піском. Потужність четвертинних відкладів змінюється від 2 до 40 м.

.3 Гідрогеологічні умови

Львівська область знаходиться в межах Волино-Подільського та Передкарпатського артезіанських басейнів і гідрогеологічної області Складчастих Карпат.

.3.1 Волино-Подільський артезіанський басейн

Басейн охоплює структури Волино-Подільської плити та Львівського палеозойського прогину.

У відповідності з геологічною будовою і гідрогеологічними особливостями виділяються наступні водоносні горизонти та комплекси.

Водоносний комплекс четвертинних відкладів

Четвертинні породи представлені алювіальними, флювіогляційними та елювіально-делювіальними відкладами, до яких приурочені безнапірні водоносні горизонти.

Глибина залягання вод четвертинного водоносного горизонту знаходиться в прямій залежності від рельєфу місцевості, пори року і кількості атмосферних опадів і не перевищує 1,0-1,5 м в долинах річок, досягаючи 3-5 м і більше на вододілах. Питомі дебіти свердловин і криниць коливаються від 0,02 до 1,7 л/с. Найбільші дебіти свердловин (до 5,5 л/с) приурочені до древньоалювіальних крупно- і середньозернистих пісків басейну річки Західний Буг. На вододільних дільницях водоносний горизонт приурочений до лесів і лесовидних суглинків потужністю від 2-3 до 40 м, поширений спорадично, водозбагачений слабо. Води комплексу гідрокарбонатного кальцієвого або кальцієво-магнієвого складу з мінералізацією 0,5-0,6 г/дм3. Живлення горизонтів відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, розвантаження здійснюється у долинах рік, на схилах балок та ярів [9].

Водоносний горизонт четвертинних відкладів використовується сільським населенням для господарсько-питного водопостачання.

Водоносний комплекс міоценових відкладів

Цей водоносний комплекс поширений, в основному, в зоні прилягання платформи до Передкарпатського прогину. Водовмісними породами сармату є тріщинуваті вапняки та різнозернисті піски. Глибина залягання обводнених порід сармату змінюється від 5 до 46 м, рідше - 90 м. Води безнапірні або слабонапірні (10-15 м). Дебіти свердловин складають 1,5-2 л/с, інколи сягаючи десятків л/с.

Водовмісними породами бадену є вапняки, піски, мергелі, потужністю 2-20 м. Глибина залягання водоносного горизонту 15-80 м. Води слабонапірні. Дебіти свердловин складають 0,6-3,0 л/с, сягаючи значень 42 л/с. Із сірковмісними породами бадену повязані родовища мінеральних сульфідних вод. Ці води, в основному, поширені вздовж границі платформи і прогину, де їх мінералізація сягає 2-3 г/дм3. В областях розвитку загіпсованих порід зустрічаються сульфатні кальцієві води з мінералізацією 2,0-3,5 г/дм3.

Водоносний комплекс верхньокрейдових відкладів

Цей комплекс є найбільш поширеним на території басейну. Водовмісними породами є сенон-туронські вапняки, крейда, мергелі, сеноманські піски та тріщинуваті пісковики. Він характеризується досить високою водоносністю, яка залежить від тріщинуватості порід. Максимальна тріщинуватість характерна для верхньої частини розрізу до глибини 60-100 м. Нижня частина мергель-крейдяної товщі монолітна і є регіональним водотривом. Для вод комплексу характерний напір до 40 м. На вододілах питомі дебіти свердловин складають 0,3-0,8 л/с, в долинах річок 2-8 л/с. На ділянках тектонічних порушень вони сягають 50 л/с. Дебіти джерел коливаються від 0,01 до 16,7 л/с. Води прісні, переважно гідрокарбонатні кальцієві У Львівській впадині на глибинах більше 250 - 300 м зустрінуті гідрокарбонатні натрієві, а в найбільш глибоких частинах розрізу хлоридно-гідрокарбонатні натрієві води з мінералізацією 3-10 г/дм3, що дозволяє розцінювати їх як перспективні для бальнеологічних цілей.

Верхньокрейдовий водоносний комплекс є основним джерелом централізованого водопостачання багатьох населених пунктів.

Водоносний комплекс юрських відкладів

Води у юрських відкладах розкриті свердловинами в південній частині Львівсько-Волинського камяновугільного басейну, де потужність юри сягає декілька десятків метрів. Водонасиченими є тріщинуваті пісковики, бітумінозні вапняки, конгломерати. Води високонапірні. Водонасиченість комплексу невисока. Питомі дебіти свердловин - 0,001-0,06 л/с, рідко 0,6-0,8 л/с. За складом води гідрокарбонатно-хлоридні натрієві з мінералізацією до 1 г/дм3. В південному напрямку мінералізація збільшується до 5 г/дм3, а склад стає хлоридним натрієвим [9].

Водоносний комплекс камяновугільних відкладів

Водоносний комплекс широко розвинутий в межах Львівського палеозойського прогину. Водовмісні породи представлені пісковиками, доломітами, вапняками, які перемежовуються з водотривкими глинистими і вуглистими сланцями. Глибина залягання водоносних відкладів 300-500 м. Їхня водонасиченість незначна, дебіти свердловин складають тисячні часки л/с.

Мінералізація підземних вод збільшується з глибиною і з півночі на південь. Так в північній частині камяновугільного басейну води намюрських відкладів переважно гідрокарбонатно-хлоридні натрієві з мінералізацією 0,9-2,5 г/дм3. На півдні склад вод хлоридний натрієвий, а мінералізація збільшується до 3-10 г/дм3. Води візейських відкладів відрізняються більшою мінералізацією (3,7-36 г/дм3), а за складом вони хлоридні натрієві з підвищеним вмістом кальцію та магнію.

Водоносний комплекс девонських відкладів

Комплекс має широке розповсюдження. Водовмісні породи - пісковики нижнього і середнього девону та тріщинуваті вапняки верхнього девону.

Найбільш водонасиченими є верхньодевонські відклади на площах, де вони перекриті невеликими за потужністю (до 150 м) мергельно-крейдяними верствами. Тут питомі дебіти свердловин коливаються від 1 до 17 л/с. Дещо меншою водонасиченістю характеризується нижньо- і середньодевонські відклади. Питомі дебіти свердловин не перевищують 0,1 - 0,3 л/с. Води девонських відкладів напірні. Водонасиченість свердловин, в цілому, слабка (дебіти 0,17-6,9 л/с). Дебіти джерел складають 0,00052 л/с.

Води девонських відкладів за хімічним складом прісні гідрокарбонатні кальцієві та кальцієво-натрієві з мінералізацією 0,6-0,9 г/дм3. При зануренні відкладів під утворення карбону їх фільтраційні властивості погіршуються, питомі дебіти не перевищують 0,1-0,3 л/с. Мінералізація збільшується від 15 до 100 г/дм3 і більше, а хімічний склад стає хлоридним кальцієво-натрієвим.

В зонах пересікання товщі розломами, мінералізація вод девону підвищується до 1,5-30 г/дм3, що дозволяє розцінювати їх як перспективні для використання з бальнеологічною метою.

.3.2 Передкарпатський артезіанський басейн

У нижньомомасових товщах Передкарпатському артезіанського басейну в межах Львівської області розвинуті четвертинний та міоценовий водоносні комплекси.

Водоносний комплекс в четвертинних відкладах

Водоносний горизонт у верхньонеоплейстоценових алювіальних відкладах поширений в межах I і II надзаплавних терас. Водовмісними служать піщано-глинисті і гравійно-галечникові відклади. Найбільша потужність водоносного комплексу 15 м у долинах карпатських рік. Води безнапірні. Питомі дебіти - від 0,2 до 5 л/с, дебіти джерел - до 2,5 л/с. У напрямку платформи водоносність зменшується. За хімічним складом води переважно гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,2-1,5 г/дм3. Води широко використовуються для централізованого і індивідуального водопостачання.

Водоносний горизонт середньонеоплейстоценових алювіальних відкладів надзаплавних терас розвинутий на правобережжі р. Дністер і його приток. Водовмісні породи - галечники та піски. Глибина залягання вод коливається від 5-10 м до 18 м. Напір сягає 10 м; дебіти - від 1 л/с до 2,5 л/с при пониженнях рівня на 1-8 м. Дебіти джерел - від 0,2 л/с до 0,5-1 л/с. Жорсткість - 2,2-8,7 мг-екв/дм3. Води в основному гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,5 г/дм3.Спостерігається підвищення вмісту іонів сульфату, хлору, магнію, натрію та мінералізації до 1 г/дм3, що характерно для вод надзаплавних терас, які залягають на соленосних відкладах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину. Живлення водоносного комплексу відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Води широко експлуатуються за допомогою свердловин і колодязів для побутового водопостачання.

Водоносний горизонт верхньоеоплейстоценових та нижньонеоплейстоценових алювіальних відкладів надзаплавних терас р. Дністер розвинутий на південному заході території досліджень - на вододілах. Водовмісні породи - піски, галечники. Води безнапірні та напірні. Напори не перевищують 2 м. Статичні рівні - від 3 м до 7 м. Дебіти джерел - 0,1-0,3 л/с. Води переважно гідрокарбонатні кальцієві з підвищеним вмістом іонів натрію й хлору з мінералізацією 0,18-0,25 г/дм3. Живлення - за рахунок атмосферних опадів, розвантаження - на схилах і ярах у вигляді джерел. Води зрідка використовуються для побутового водопостачання.

Водоносний горизонт у неоплейстоценових льодовикових, озерно-льодовикових, водно-льодовикових (флювіогляціальних), еолово-делювіальних та елювіальних відкладах розповсюджений широко у Передкарпатському артезіанському басейні. Водовмісні породи - суглинки, супіски, піски - різні за потужністю (5-25 м). Води мають безнапірний характер, залягають на глибинах від 0 м до 15 м. Водозбагаченість порівняно невелика. Хімічний склад різноманітний: гідрокарбонатні кальцієві, гідрокарбонатно-сульфатні натрієві з мінералізацією від 0,3 г/дм3 до 1,8 г/дм3. Дебіти джерел складають 0,02 л/с до 1,8 л/с. На ділянках, де прошарки пісків відсутні, відклади безводні. І хоча водовмісні відклади поширені спорадично, через що водоносний комплекс не може служити для великого централізованого водопостачання, він дуже широко використовується населенням і невеликими підприємствами для побутового водопостачання, а для більшої північно-західної частини Передкарпатського басейну є основним.

Водоносний комплекс в міоценових відкладах неогену

Підземні води спорадичного розповсюдження у відкладах верхньобаденського (косівська світа) та нижньосарматського (дашавська світа) підярусів приурочені до малопотужних прошарків і лінз пісків і пісковиків (1-2 м, зрідка декілька метрів) у товщі глин. Глибина залягання комплексу 100 - 4000 м і більше. Сталі рівні в свердловинах, що розкрили ці води, від 0 м до 140 м. Напір - від 6,0 м до 1100 м. Питомі дебіти - від 0,001 л/с до 0,07 л/с, деколи сягають 1,1 л/с. Підземні води відрізняються гідрогеологічною зональністю та різноманітною мінералізацією.

Усталені рівні, величина напорів, продуктивність свердловин і хімічний склад підземних вод залежать від глибини залягання водовмісних порід. Гідродинамічна зона активного водообміну поширена на невелику глибину (50-100 м) і має звязок з четвертинними відкладами. Вона характеризується переважним розвитком вод з мінералізацією до 1-2 г/дм3, в основному гідрокарбонатних, гідрокарбонатно-сульфатних кальцієвих, кальцієво-натрієвих. У більшості випадків ці води використовуються для водопостачання. Нижче, до глибин 200-250 м залягає зона сповільненого водообміну, яка характеризується розвитком гідрокарбонатних, гідрокарбонатно-хлоридних натрієвих вод з мінералізацією до 5-6 г/дм3. Сталі рівні встановлюються на глибині 15-20 м. На глибинах більше 250 м у дашавських відкладах циркулюють хлоридні натрієві води. Мінералізація їх збільшується до 20-50 г/дм3. Характерною особливістю вод є збагаченість йодом, бромом, бором [10]. Значна мінералізація, малі дебіти виключають використання їх для водопостачання, але мають бальнеологічну та промислову цінність у звязку з підвищеним вмістом специфічних компонентів.

Водоносний горизонт спорадичного розповсюдження у відкладах стебницької й балицької світ. Водовмісні породи - прошарки та лінзи пісковиків, мергелів і конгломератів у товщі глин. Води залягають на глибинах від 10 м до 40 м, напірні. Питомі дебіти від 0,01 л/с до 0,4 л/с, інколи свердловини безводні. Хімічний склад вод різноманітний; в приповерхневій частині води прісні та використовуються для водопостачання. З глибиною зростає мінералізація, збільшується вміст хлору, натрію, сульфатного іону - утворюються міцні, дуже міцні та надміцні солянки, з яких видобувають кухонну сіль.

Водоносний горизонт спорадичного розповсюдження у відкладах воротищенської світи. Водовмісні породи - піски, слабозцементовані пісковики у вигляді лінз і прошарків у товщі загіпсованих глин (гіпсо-глиниста "шапка"). Водозбагаченість слабка. Дебіти окремих свердловин - 0,3 л/с, питомий дебіт менший 0,01 л/с. Води, в основному, хлоридні натрієві з мінералізацією від 18 до 334,3 г/дм3 [11]. Для водопостачання горизонт не придатний.

.3.3 Гідрогеологічний масив Складчастих Карпат

У гідрогеологічному масиві Складчастих Карпат у межах Львівської області розвинуті водоносні комплекси в четвертинних та крейдово-палеоген-неогенових відкладах.

Водоносний комплекс в четвертинних відкладах

Водоносний горизонт у делювіально-колювіальних верхньонеоплейстоценових і сучасних відкладах - перший від поверхні, повязаний з супіщано-суглинистими утвореннями зі значним вмістом різноуламкового щебеневого матеріалу, потужністю від 5 до 10 м. Води гідрокарбонатні кальцієві, хлоридно-гідрокарбонатні кальцієві, натрієво-кальцієві з мінералізацією 0,5-1,0 г/дм3.

Водоносний горизонт у верхньонеоплейстоценових алювіальних відкладах I і II надзаплавних терас поширений по всій площі. Водовмісними є суглинки, супіски, піски, галечники. Найкращі колектори підземних вод у долинах карпатських рік, де потужність водоносного комплексу сягає 15 м. Води безнапірні. Питомі дебіти - від 0,2 л/с до 5 л/с, дебіти джерел - до 2,5 л/с. У напрямку платформи водоносність зменшується. За хімічним складом води переважно гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,2-0,3 г/дм3 [11].

Водоносний комплекс у крейдово-палеоген-неогенових відкладах

У Складчастих Карпатах, не залежно від стратиграфічної приналежності, виділяються дві різних за умовами водообміну зони. Води верхньої зони переважно розвинуті на глибинах до 100-150 м. Води напірні, водонасиченість порід невелика, дебіти джерел складають 0,01-0,1 л/с, свердловин - не перевищують 1 л/с, при пониженні рівня підземних вод до 50 м. За хімічним складом води гідрокарбонатні кальцієві і натрієві, рідше хлоридно-гідрокарбонатні натрієві і хлоридні натрієві. Мінералізація вод збільшується з глибиною від 0,2 г/дм3 до 40 г/дм3. В межах флішової зони часто зустрічаються води з підвищеним вмістом заліза та органічних речовин. Води нижньої зони корінних порід розкриті глибокими свердловинами на глибинах до перших кілометрів. Ці води часто супроводжують нафтові поклади. Хімічний склад вод хлоридний кальцієво-натрієвий і гідрокарбонатний натрієвий з мінералізацією до 370 г/дм3. Для них часто характерні високі вмісти вмісту йоду та брому. Водовмісні породи - різноритмічний фліш. Живлення водоносного комплексу в приповерхневому фліші здійснюється шляхом інфільтрації атмосферних опадів, розвантаження - у долинах рік і струмків. Водоносний комплекс широко використовується для водозабезпечення.

3. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД ЗАХІДНИХ ТЕРЕН УКРАЇНИ

За багатством і різноманітністю мінеральних вод Карпатський регіон - один з найбагатших на Україні. Достатньо відмітити, що тут діє 8 курортів загальнодержавного значення і багато відомчих і приватних здравниць.

Вже в глибоку давнину було відомо, що підземні води в багатьох місцях Карпатського краю мають лікувальні властивості. Перші літературні згадки про них належать до кінця XVI століття. Н. Радзівіл, перераховуючи місця свого лікування, в одній з книг пише, що в "році 1576 був на термах (теплих джерелах) Яворівських".

Першу систематичну характеристику мінеральних вод Передкарпаття дав польський лікар ХVІ століття Войцех Очко. В його книзі, що видана в 1578 р., були описані теплі джерела Шкло, дані рекомендації про використання мінеральних вод при різних хворобах. В цій же праці вперше згадуються сірководневі джерела Любеня Великого, "що мають силу рятувати страждальців, які сидять в них". Тоді ж В.Очко писав, що люди в Дрогобичі і його окраїнах використовують воду соляних джерел, а також "масляну ропу", як дуже корисні.

Вже в ті далекі часи було показано широкий розвиток мінеральних лікувальних вод, а їх вивчення носило прикладний характер. Розглядались, в основному, медичні аспекти застосування лікувальних вод і в окремих випадках здійснювалось вивчення їх хімічного складу. В ХVІІ-ХVІІІ ст., в основному, використовувались і вивчались лікувальні джерела Шкла і Великого Любеня. Зокрема, шкловським водам присвячена велика трьохтомна праця доктора медицини і філософії Еразма Сікста Львівянина "Про теплі джерела в Шкло" (1617р.). Поряд з детальним описом способів застосування води для лікування, в цій роботі висловлені думки про лікувальне начало шкловських вод. На думку Сікста, ними являються сірка і селітра, що в певній мірі відповідає сучасним уявленням.

До кінця ХVІІ століття лікувальні джерела Прикарпаття стають відомими в Європейському масштабі. В 1698 р. в Лондоні видається книга, в якій розказується, що "в землі Руській, окрузі Львівськім, поблизу Яворова є джерело Шкло. Джерело відвідує багато хворих і воно приносить їм велику користь".

Відомими стають і трускавецькі мінеральні води. Зокрема, про їх використання з лікувальною метою говориться в "Натуральній історії", що видана в 1721 р. в м. Сандомирі.

На початку ХІХ століття офіційно починаються використовуватись сірководневі джерела в м. Немирові. В 1814 р. тут побудована перша водолікувальня, а в 1834 р. зроблені перші аналізи хімічного складу мінеральних вод.

В 1820 р. під час буріння однієї з свердловин були зустрінуті сірководневі води. З тих пір, ця вода стала використовуватись для лікування ревматизму і шкірних захворювань. Після будівництва водолікарні в 1827 р. Трускавець офіційно став називатися курортом. В 1835 р. Львівській аптекар і хімік Т.Тарасович вперше виконав аналізи вод з джерел "Нафтуся", "Марія" і "Фердинанд". В подальшому, вивчення трускавецьких джерел мінеральних вод здійснювалось з медичної точки зору. Зокрема, відомі роботи лікарів Машека (1836 р.), М.Коха (1842 р.), Є.Унгера (1843 р.), Т.Прашіля (1904 р.).

З цих робіт, в яких розглядалися загальні умови формування мінеральних вод і давались спроби виявлення їх лікувального начала, можна виділити працю Т.Тарасовича (1848 р.). в цій роботі приведені матеріали по мінеральних водам Галичини і Буковини. Вперше також було висловлено про те, що лікувальні властивості "Нафтусі" визначаються наявністю нафти.

В 1880 р. почав функціювати курорт Моршин, де була організована водолікарня на базі використання ропи джерела "Боніфацій".

В 1892 р. джерела трускавецьких мінеральних вод описав В.Шайноха. Через тридцять років вийшов у світ схематичний нарис району Борислава (1922 р.). В 1927 р. були опубліковані аналізи бурових вод того ж району, що підготовлені Катуом. В 1928 р. було організоване акціонерне товариство "Мінеральне джерело "Черче", яке після каптажу джерел і благоустрою території офіційно відкрило курорт в 1929 р.

Кліматичні особливості Передкарпаття і Карпат використовувались незначно. З кліматичних курортів функціював тільки один - Яремче.

Різнопланове геологічне вивчення території почалось після 1939 р. Узагальнення досліджень довоєнного періоду проведене в роботах С.З.Сайдаковського, А.Є.Бабинця, Н.А.Биховера (1941 р.). В 1946-50 рр. Карпатською експедицією МГРІ під керуванням А.М.Овчіннікова проведені регіональні геолого-гідрогеологічні дослідження Українських Карпат. За їх результатами складена гідрогеологічна карта, охарактеризовані геолого-гідрогеологічні умови, встановлені загальні закономірності поширення основних водоносних горизонтів, в тому числі мінеральних вод, і проведене гідрогеологічне районування вод корінних відкладів. Одночасно Інститутом курортології і фізіології вивчались мінеральні води Передкарпаття.

На початку 50-х років були розпочаті роботи по пошуках і розвідці мінеральних вод, що супроводжувались великим обємом бурових і дослідних робіт. Основними організаціями, що займались вивченням мінеральних вод, були Гідрогеологічне управління "Геокаптажмінвод" і Львівська геологорозвідувальна експедиція. "Геокаптажмінвод" проводило дослідження на діючих курортах. Роботи, що виконувались Львівською ГРЕ, були спрямовані на виявлення нових родовищ мінеральних вод. Медичні аспекти застосування мінеральних вод вивчались Одеським науково-дослідним Інститутом курортології і Центральним науково-дослідним Інститутом курортології (м. Москва). Узагальнення наукових результатів здійснювалось Інститутом геологічних наук АН УРСР. Деякі види досліджень виконувались Інститутом ВСЕГІНГЕО, Львівським, Івано-Франківським і Чернівецьким медичними інститутами, Трускавецькою і Прикарпатською режимно-експлуатаційними станціями.

В 1950-51 рр. І.Т.Плоташем (Івано-Франківський медінститут) на основі хімічних аналізів 130 джерел Івано-Франківської області були узагальнені матеріали про мінеральні води і виділені три групи:

1. - газові води (вуглекислі, сульфідні);
2. - хлоридні натрієві води;
3. - води складного іонного складу.

З 1951 по 1958 р. під керуванням В.В.Лапшина проводились роботи по вивченню мінеральних вод Буковини, в результаті чого був зібраний і систематизований матеріал по території Чернівецької області (153). В 60-х роках ним же вперше зроблені узагальнення про мінеральні води с.с. Брусниця і Щербинці, завдяки яким пізніше вони сформувались як курорти.

Найбільш суттєві результати одержані управлінням "Геокаптажмінвод" на Трускавецькому, Велико-Любінському і Немирівському родовищах мінеральних вод.

Активне вивчення Трускавецького родовища розпочате в 1950 р., коли була проведена детальна зйомка Курортної балки. Результати цих досліджень були викладені в роботах Г.А.Гонсовської і П.М.Дмитрієвої в 1954 р.

В період з 1955 по 1959 р. продовжувалась розвідка Курортної балки з метою одержання додаткових запасів мінеральних вод "Нафтуся" і вивчення підземних вод на ділянках Помірки, Воротище і Липки. Результати гідрогеологічних досліджень узагальнені в роботах К.Г.Гаюна, М.А.Волкової М.Л.Бронфмана. В 1960-1965 роках в межах Трускавецького родовища був виконаний значний обєм робіт по бурінню і тривалим відкачках з експлуатаційних свердловин. За результатами цих робіт вперше були затверджені запаси мінеральних вод Трускавецького родовища, в тому числі і по "Нафтусі", по сульфатно-хлоридним натрієвим водам ділянки Юзя і сульфатно-хлоридним сірководневим розсолам ділянки "Нафтуся". Але у звязку з невеликою кількістю затверджених запасів, роботи були продовжені лише в період 1963-1973 рр. Результати цих робіт викладені в звітах І.М.Койнова і О.Д.Гончарова. За результатами цих досліджень в 1973 р. затверджені запаси мінеральних вод "Нафтуся" в кількості, достатній для забезпечення потреб курорту. В цей же період проводились роботи по розвідці хлоридних натрієвих і сульфатно-хлоридних магнієво-натрієвих розсолів на ділянках Воротище, Помірки і Липки. В 1973 р. за цими дослідженнями А.І.Готрою та ін. був складений звіт з підрахунком запасів розсолів. Запаси були затверджені в ДКЗ СРСР в 1974 р.

Планомірне вивчення Велико-Любіньського родовища сірководневих мінеральних вод розпочалось в 1952 р., коли були пробурені кілька експлуатаційних свердловин. Ці роботи формально можна вважати попередньою розвідкою родовища. Результати цих досліджень викладені в роботах М.М.Єніної і Л.М.Купріна.

В 1975-1976 рр. була проведена детальна розвідка мінеральних вод цього родовища - О.Д. Гончаров та ін.[12]. В 1977 р. запаси мінеральних вод Велико-Любинського родовища були затверджені в ДКЗ СРСР.

Вивчення гідрогеологічних умов Немирівського родовища сірководневих мінеральних вод розпочалось в 1952 р. В 1977-79 рр. були виконані роботи, що відповідали стадії попередньої розвідки. Результати цих досліджень викладені в роботах Л.Н.Купріна, Т.А.Гонсовської і М.А.Волкової [13]. Не дивлячись на те, що ці дослідження були названі попередньою розвідкою, за обємом і змістом вони відповідали детальній стадії робіт. Запаси мінеральних вод були оцінені за промисловими категоріями А і В, але їх затвердження в ДКЗ не відбулось. Це повязано з запланованою відробкою сірчаного карєру поблизу родовища мінеральних вод, що неминуче привело б до виснаження останнього.

В 1959-62 рр. Львівською ГРЕ (Стенгач І.Х.) проводились пошуки в межах Львівської області, що включали в себе буріння розвідувальних свердловин на курорті Черче, але вони не дали позитивних результатів. В подальшому, на цьому родовищі ціленаправлені гідрогеологічні дослідження не проводились за виключенням режимних спостережень.

Вивченню геологічних умов, що визначають формування лікувальних мінеральних вод на території України, особливостей їх хімічного складу, а також практиці лікувального використання на бальнеологічних курортах України, в т.ч. і Передкарпаття присвячена монографія "Лікувальні мінеральні води і курорти України" (А.Є.Бабинець, 1963 р.[14]).

Питанню питного лікування мінеральними водами, зокрема "Буковинською", при захворюваннях органів травлення присвячена робота співробітників Одеського Інституту курортології Г.О.Горчакової, Л.О.Серебріної "Лікувальні властивості мінеральних вод України" (1972 р.). Питання формування і розташування родовищ мінеральних вод і торфяних грязей Прикарпаття, перспективи їх використання в медичній практиці вивчені в роботі І.М.Койнова, Колесникової А.А.

Великий вклад у вивчення мінеральних вод Передкарпаття вніс колектив лабораторії гідрогеологічних проблем ІГН України під керуванням А.Бабинця. За результатами їх досліджень видано ряд монографій і статей [15, 16 і ін.], які присвячені закономірностям поширення і умов формування як мінеральних вод в цілому, так і окремих їх типів.

З 1967 р. цілеспрямовані роботи по виявленню мінеральних вод в Чернівецькій і Івано-Франківській областях проводяться Чернівецькою КГГП Львівської ГРЕ. В 1967-70рр. проведені пошукові роботи, в результаті яких виявлені або підтверджені перспективні ділянки поширення мінеральних вод в Брусниці, Щербінцях, Верховині, Коршові. В 1974 р. В.Г.Соколовим проведена попередня, а в 1976-78 рр. детальна розвідка Брусницького родовища мінеральних вод. В результаті вияснені умови формування сульфідних і хлоридно-гідрокарбонатних натрієвих вод, оцінені запаси за промисловими категоріями з затвердженням в ДКЗ.

Моршинською ГРП Львівської ГРЕ виконані крупні пошуково-розвідувальні роботи на Східницькому, Моршинському і Бориславському родовищах мінеральних вод.

Активні роботи по вивченню Східницького родовища проводились на початку 70-х років після наполегливих дій першовідкривача родовища Є.А.Стоцького. В 1972-1975 рр. були проведені пошуки і детальна розвідка Східницького родовища мінеральних вод "Нафтуся" - Кулібаба Ф.В., Лютий Г.Г. В 1975 р. запаси мінеральних вод Східницького родовища були затверджені в ДКЗ СРСР.

Не дивлячись на те, що курорт Моршин відомий з 1878 р., перші гідрогеологічні роботи, спрямовані на оцінку запасів мінеральних вод, були розпочаті у другій половині 60-х років. В 1966-71 рр. були проведені пошуки і розвідка лікувальних розсолів. Їх результати викладені в роботах А.А.Киричука. В ДКЗ були затверджені запаси за промисловими категоріями запаси хлоридного натрієвого типу для бальнеологічних процедур (ванн).

Запаси розсолів, що містять сульфат, для лікувально-питного застосування за промисловими категоріями не були затверджені в наслідок слабкої вивченості умов їх формування. В звязку з цим, в 1976-79 рр. на новій ділянці Моршинського родовища розсолів була виконана попередня розвідка - (Ф.В Кулібаба), а в 1980-81 рр. детальна розвідка - (Ю.М.Жексембаєв та ін.). В результаті цих робіт були в повному обємі вивчені умови формування сульфатвмісних розсолів, визначені принципи їх розвідки, що в кінцевому результаті дозволило успішно затвердити запаси в ДКЗ СРСР.

В 1979-82 рр. був виконаний широкий комплекс пошукових робіт на мінеральні води в районі м. Борислав. Під час проведення пошуків були виявлені прояви мінеральних вод і солянок самих різноманітних типів. Результати цих робіт викладені в роботах Ю.М.Жексембаєва [17]. На основі пошукових досліджень в 1979-82 рр. були виконані цілеспрямовані роботи по попередній розвідці хлоридних натрієвих розсолів і розсолів, що містять сульфат для бальнеологічного застосування. Вперше для оцінки запасів розсолів був застосований комбінований (гідрохімічний і гідравлічний) метод, що дало можливість суттєво скоротити витрати на розвідувальні роботи - Ю.М.Жексембаєв.

Для вияснення перспективи розширення гідромінеральної бази Карпат і Прикарпаття, в 1976-79 рр. В.Ю. Усовим, В.О.Агєєвим проведені пошуки мінеральних вод, в результаті яких приведена характеристика раніше відомих проявів і виявлені перспективні ділянки. В подальшому, на їх основі були поставлені більш детальні дослідження (Мізунь, Вижниця, Шешори та ін.).

Завершуючи характеристику вивчення мінеральних вод в Карпатському регіоні, слід відмітити, що Львівською ГРЕ в 1986-98 рр. виконано ряд узагальнюючих робіт про мінеральні води. Це в першу чергу по Львівській області (Жексембаєв Ю.М. та ін.) і Тернопільській області (Шевченко Т.Г.), Івано-Франківській і Чернівецькій областях (Кондратюк Є.І. та ін.). В них висвітлені умови формування і закономірності поширення основних типів мінеральних вод, приведені пошукові критерії. Розроблена методика пошуків і розвідки деяких типів мінвод і оцінені прогнозні ресурси.

4. ҐЕНЕЗА І ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОШИРЕННЯ ТИПІВ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

Формування мінеральних вод здійснюється під впливом цілого ряду природних факторів і визначається складними системами взаємодії: вода - порода - газ - жива речовина. Шляхи взаємодії цих систем обумовлені геологічною будовою і фізико-географічними особливостями території.

Більшість дослідників, для вивчення закономірностей формування підземних вод і гідрогеологічного районування, за основу беруть геолого-структурний принцип.

У відповідності з вченням про гідромінеральні провінції, територія досліджень розташована на стику Причорноморсько-Дністровської області Східноєвропейської провінції і Карпатської області Альпійської (Середньоземноморської) провінції мінеральних вод.

Причорноморсько-Дністровська область включає Львівський район хлоридних, сульфатних, гідрокарбонатно-хлоридних, сірководневих вод і солянок. У геоструктурному відношенні вона відповідає Волино-Подільському артезіанському басейну.

Карпатська область мінеральних вод займає південну і південно-західну частину території в межах розвитку геологічних структур Передкарпатського крайового прогину і флішових Карпат. Особливості формування і поширення мінеральних вод в Карпатській області визначаються, головним чином, структурно-тектонічною зональністю, формаційними, петролого-геохімічними умовами і історією геологічного розвитку її структур.

У Карпатській області виділяють Передкарпатський і Карпатський райони мінеральних вод.

У відповідності з основними положеннями, що викладені в роботі А.Е.Бабинця, В.І.Маруса, І.М.Койнова [15], велика різноманітність мінеральних вод (рис. 4.1) досліджуваного регіону повязана з історією його геологічного розвитку і палеогідрогеологічними умовами.

.1 Вуглекислі мінеральні води

Вуглекислі води у Львівській області зустрічаються поблизу границі з Закарпатською областю, одиничні випадки біля с. Івашківці, і в долині р. Чорний Черемош. Ця частина регіону за А. Є.Бабинцем [15] належить до північного поясу вуглекислих вод Карпат, що повязаний з зоною Центрально-Карпатських розломів. Пояс простягається з північного заходу, від державного кордону з Польщею, на південний схід, до державного кордону з Румунією. На території України до нього приурочений цілий ряд крупних і дрібних родовищ вуглекислих, часто залізистих мінеральних вод (Климець, Сойми, Гірська Тиса, Буркут). Це, в основному, гідрокарбонатні або хлоридно-гідрокарбонатні води різного катіонного складу з мінералізацією до 5 мг/дм3.

Більшість дослідників мінеральних вод вважають, що збагачення підземних вод вуглекислотою відбувається в результаті глибинного метаморфізму гірських порід. Геологічні умови розповсюдження вуглекислих вод, високий вміст в підземних водах СО2 при невеликій кількості інших газів переконливо свідчать про інтенсивну сучасну генерацію вуглекислоти в процесі глибинного метаморфізму, що підтверджується дослідженнями ізотопного складу вуглецю СО2. Слабопроникні флішеві верстви, широкий розвиток закритих антиклінальних структур і пологих насувів створюють умови для накопичення значної кількості вуглекислого газу в підземних водах. Джерела і свердловини, що найбільш інтенсивно газують, приурочені, як правило, до склепіння антикліналей або до зон насувів.

Основне значення в процесі формування і прояву мінеральних вод мають розломи, які відіграють двояку роль: по них піднімається вуглекислота з глибин і вони ж є зонами підвищеного обводнення в умовах гірської складчастої області. Виходи вуглекислих вод співпадають з лініями тектонічних порушень - насувами і поперечними розломами. За гідрогеологічними умовами родовища вуглекислих вод - локальні системи з місцевими областями живлення і розвантаженням в алювіальні відклади, що покривають напірні тріщинуваті водоносні горизонти, які не мають витриманого стратиграфічного розвантаження [18]. За умовами залягання, вуглекислі води є, як правило, тріщинними і тріщинно-жильними.

Виявлені джерела вуглекислих вод на досліджуваній території відносяться до слабомінералізованих вод гідрокарбонатного типу з різним катіонним складом і до маломінералізованих вод хлоридно-гідрокарбонатного кальцієво-натрієвого типів. Ці води приурочені до піщано-глинистих флішових відкладів і зустрічаються, головним чином, в приповерхневій зоні тріщинуватості неглибоких антиклінальних структур. Слабомінералізовані вуглекислі води формуються в процесі збагачення атмосферних інфільтраційних вод вуглекислотою, що поступає з зон тектонічних порушень [14]. Джерела, що безпосередньо приурочені до порушень, інтенсивно газують СО2. В результаті збагачення води вуглекислим газом підвищується її агресивність, і активно розчиняються карбонати кальцію і магнію флішових порід, а також відбуваються обмінні процеси. Одночасно частково руйнуються породотвірні мінерали. Додатково переходять в розчин кремній, залізо, марганець та ін. Цьому сприяє кисле середовище вод (рН 5,3-6,2).

.2 Мінеральні води типу "Нафтуся"

Наприкінці минулого століття в ряді районів України були широко розгорнуті роботи по виявленню слабомінералізованих вод, в тому числі і тих, основним специфічним компонентом яких є органічна речовина. Для пошуків таких вод еталоном служить "Нафтуся". При визначенні лікувальної складової мінеральних вод, основну увагу звертають на підвищену кількість розчинених в них органічних речовин. До середини 70-х років походження вод типу "Нафтуся" повязували з нафтоносними районами.

Виявлення і розвідка мінеральних вод на Поділлі, в Карпатах, і підтвердження їх бальнеологічних властивостей, що аналогічні водам джерела "Нафтуся", мали принципове значення для виявлення вод типу "Нафтуся" і визначення критеріїв їх пошуків.

В результаті вивчення розчиненої органічної речовини встановлено, що активним фізіологічним началом вод типу "Нафтуся" є специфічні нелеткі органічні речовини. Вони складаються з бітумів, гумінових і фульвокислот, гумусових речовин - в основному, високомолекулярних органічних кислот різноманітного складу [16]. Важливе значення має також вміст в воді азотних органічних сполук, з якими дослідники повязують біологічну активність нафтусеподібних вод [19].

Дослідження, що виконані в Карпатах в 70-80-х і на початку 90-х років, свідчать, що такі води приурочені до відкладів, які збагачені органічною речовиною. Такі породи складають нижньоменілітову світу в Скибовій і Кросненській зонах і у Бориславсько-Покутському покриві. Найбільше збагачені органічними речовинами відклади нижньоменілітової підсвіти, які широко поширені в південній і південно-західній частинах досліджуваної території.

Формування хімічного складу і, зокрема, складу органічних сполук, відбувається в результаті взаємодії вод з вмісними породами на всьому шляху їх фільтрації від денної поверхні до найбільш промитих зон. При цьому кінцевий сольовий склад підземні води набувають завдяки їх взаємодії з породами нижньоменілітової світи, в складі яких присутня органічна речовина (20-30%). В процесі взаємодії води збагачуються органікою, вміст якої в перерахунку на валовий вуглець становить 8-30 мг/дм3.

Виходячи з цього, мінеральні води типу "Нафтуся" можуть формуватися не тільки в породах нижньоменілітової світи, але й бути приуроченими до відкладів інших стратиграфічних підрозділів, породи яких збагачені органічною речовиною, і розташовані в особливих гідрогеологічних і гідрохімічних умовах.

.3 Сульфатні мінеральні води

Високомінералізовані води і солянки з великим (більше 20 екв.%) вмістом сульфатів зустрічаються у природі надзвичайно рідко. Переважно мінералізація таких вод не перевищує 25 г/дм3.

Найбільш відомі баталінські мінеральні води сульфатного магнієво-натрієвого складу з мінералізацією 21 г/дм3 [20]. Ґенеза цих вод залишається невстановленою. Хлоридно-сульфатні і сульфатні натрієві розсоли з мінералізацією до 142 г/дм3 в 70-і роки виявлені в північній частині Московського артезіанського басейну [21].

Ще більш унікальні за складом солянки, що містять сульфат, поширені на Прикарпатті. Їхня мінералізація часто сягає 300-400 г/дм3, а вміст калію - 20 екв.%, тоді як в нечисленно відомих водах і солянках, що вміщують сульфат, калій не перевищує 1-2% [15].

Прикарпатські солянки, що містять сульфат, поширені тільки у Внутрішній зоні Передкарпатського прогину і приурочені до двох галогенних моласових формацій нижнього міоцену - воротищенської і балицької світ. Відклади цих світ розвинуті вздовж північно-східного схилу Карпат у вигляді вузької смуги 1-6 км від польської границі на північному заході приблизно до с. Молодьків на півдні. На цій же території поширені і хлоридно-натрієві солянки. Їх формування відбувається аналогічно тим, що містять сульфат. Літологічно ці відклади складені брекчійовидними глинами, брекчіями, галітовою породою з покладами камяних і калійних солей. Як правило, породи сильно дислоковані в круті стоячі (інколи перекинуті на північний схід) складки, що часто розбиті поперечними розломами.

Усі водоносні горизонти мають напірний характер. Глибина їхнього залягання залежить від глибини корінних соленосних порід. У природних умовах живлення горизонтів солянок відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів через верству так званої гіпсо-глинистої шапки. Фільтраційними провідниками в гіпсо-глинистій шапці є пісковикові різновиди порід. Структурне залягання первинних соленосних порід (крутопадаючі пласти) в певній мірі успадковане і в гіпсо-глинистій шапці. Тому в верхній зоні шапкии переважають підземні води з рухом, близьким до вертикального. В зоні соляного дзеркала відбувається основне збагачення вод різними компонентами за рахунок вилуговування солей. Водотривом горизонтів служать незаймані вилуговуванням корінні соленосні породи.

Фільтраційні властивості горизонтів низькі. Навіть на промитих ділянках коефіцієнти проникності становлять 1-5 м2/добу і рідко перевищують 10 м2/добу. Дебіти горизонтів солянок у звязку з низькими фільтраційними властивостями порід-колекторів та обмеженою пропускною здатністю порід гіпсо-глинистої шапки, звичайно, незначні, і в межах окремих блоків становлять кілька м3/добу. Їхнє розвантаження відбувається в долинах річок переважно в прихованому вигляді. В наслідок цього, води четвертинних відкладів на таких ділянках мають підвищену мінералізацію, а в їх складі значну роль відіграють хлориди і сульфати.

Охарактеризовані геолого-структурні особливості разом з мінеральним складом порід, що вилуговуються, гідрогеологічні умови і характер живлення, обумовили основні закономірності поширення сульфатвмісних солянок і формування їхнього хімічного складу.

.4 Сірководневі мінеральні води

Сірководневі (сульфідні) води на досліджуваній території поширені як у вигляді локальних проявів (Волино-Подільський артезіанський басейн) і приурочені до водоносних комплексів верхньокрейдових і девонських відкладів, так і у вигляді регіонально розвинутої зони (в основному, структурно-формаційна зона зчленування платформи з прогином).

Зона регіонального поширення сірководневих вод простягається у вигляді смуги з північного заходу на південний схід досліджуваної території і має тісний генетичний звязок з областю розвитку сірчаних родовищ. Ширина цієї зони досягає кількох кілометрів. Глибина залягання водоносного горизонту змінюється від кількох метрів до кількох сотень метрів, збільшуючись в напрямку прогину.

У гідрогеологічному відношенні зона поширення сульфідних вод належить до моноклінально залягаючої частини Волино-Подільського басейну. Водовмісними породами сірководневих вод служать вапняки і гіпсо-ангідрити дністровського горизонту середньобаденського підярусу.

Накопичення сірководневих вод відбувається, головним чином, в сірчаних вапняках. Водоносний горизонт середньобаденських відкладів напірний. Підошвою горизонту служать безводні гіпсо-ангідрити і пісковики, а покрівлею - глинисті породи бадену і сармату. Рух підземних вод відбувається зі сторони Східно-Європейської платформи до Передкарпатського прогину. На динаміку підземних вод суттєвий вплив мають численні повздовжні і поперечні розривні тектонічні порушення. Водовмісні вапняки не витримані за простяганням, тому смуга поширення сірководневих вод не суцільна.

Як відмічають А.Є.Бабинець та ін. [15], зону поширення сірководневих вод на південно-західному краї Волино-Подільського басейну можна було б розглядати як єдине регіональне родовище.

Для розуміння закономірностей розташування родовищ сірководневих вод вирішальне значення має процес формування сірководню і нерозривно повязане з ним утворення самородної сірки. Обидва ці процеси повязані з існуванням сульфатредукції - відновлення сульфатів у водному середовищі до сірководню специфічними бактеріями в анаеробній обстановці. Надходження сульфатів в підземні води обумовлене вилуговуванням гіпсів і ангідритів. Процес сульфатредукції може відбуватися тільки при наявності органічних речовин. Розглядають три шляхи надходження органіки в підземні води: а) достатня кількість органіки в бітумінозних вапняках; б) надходження свіжої органіки з газонафтоносних товщ по тектонічним порушенням; в) надходження свіжої органіки з областей живлення. Всі три версії підтверджуються фактичним матеріалом. Так вміст бітумів в сірконосних вапняках становить 0,04-0,27% (І.І.Алєксєнко, 1967р.). В областях живлення водоносного горизонту верхньобаденських відкладів існують значні товщі торфяників, через які відбувається інфільтрація атмосферних опадів. Деякі дослідники вважають, що по зонах тектонічних порушень з глибинних горизонтів надходить метан, який є головним резервом вуглеводнів (А.Є.Бабинець, І.І.Цапенко, 1960р.).

Відновлювальне (безкисневе) середовище є необхідною умовою для ходу процесів сульфатредукції, що визначаються наявністю верстви глин, яка перекриває водоносний горизонт верхньобаденських відкладів. Сульфатредукція може відбуватись за різними схемами (в реакцію вступають або сульфат-іони, що містяться у воді, або безпосередньо гіпс):

а) SO4 + 2Сорг. + 2Н2О - Н2S+2НСО3

б) СаSO4 + 2Сорг. - СаS + 2СО2

СаS + СО2 + 2Н2О - СаСО3 + Н2S

Зокрема по другій схемі відбувається метасоматичне заміщення гіпсів вапняками. Існує теорія відновлення сірки до сірководню:

3S + 2Н2О - 2Н2S+ SO2

Інтенсивність процесу мікробіологічної редукції сульфатів залежить від органічної речовини, що надходить з водами в анаеробну частину шару. Саме тому, всі фактори, що ускладнюють приток води, несприятливо впливають на інтенсивність процесів сульфатредукції. Сульфатредукуючі бактерії заносяться в шар потоком води з областей поверхневого залягання водоносних горизонтів. Про це говорить значне поширення цих бактерій в водах областей живлення, приуроченість ореолу поширення бактерій до пористих порід і відсутність їх в щільних непромитих відкладах.

На території Львівщини існує ряд родовищ (Немирівське, Шкло, Великий Любінь). Детальний аналіз гідрогеологічних умов цих родовищ і наведені вище особливості формування сірководню у воді дозволяє однозначно говорити, що сірководневі води південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи утворилися при фільтрації вод у гіпсоангідрити і вапняки, що перекриті потужною верствою глин. Ці дві ознаки і були покладені в основу виділення границь зони сульфідних вод .

Вміст сірководню в підземних водах залежить від ряду факторів, що визначаються геологічною будовою і гідрогеологічними характеристиками.

За даними М.В. Іванова [22] вміст сірководню у воді різко збільшується при наближенні до родовищ сірки. На контурах цих родовищ концентрація сірководню становить 30-60 мг/дм3, а безпосередньо на родовищах сірки збільшується до 150-260 мг/дм3 і більше. В загальному, із збільшенням гідрогеологічного розкриття родовища, вміст сульфідів у його водах менший. Для крайньої північної частини зони поширення сірководневих вод поблизу перекриття дністровських вапняків безпосередньо четвертинними відкладами, поширені гідрокарбонатні кальцієві води з мінералізацією 0,2-0,4 г/дм3 (область живлення). При перекритті вапняків глинами і появи гіпсоангідритів, води стають сульфатними кальцієвими, а їхня мінералізація сягає 2-3 г/дм3. При цьому, відношення Са2+/SO42- =1. Тут відбувається процес відновлення сульфатів до сірководню, вміст якого досягає 50-70 г/дм3. та проходить розвантаження вод у вигляді джерел (Шкло, Немирів і т.д.). Внаслідок інтенсивного вилуговування сульфатно-карбонатної товщі широко розвинуті карстові процеси. При зануренні гіпсів у південно-західному напрямку і збільшенні верстви перекриваючих глинистих порід, відбувається ріст мінералізації, що супроводжується зниженням вмісту іонів Са і збільшенням кількості іонів Nа. Вода стає сульфатною натрієво-кальцієвою і кальцієвою-натрієвою. Мінералізація сягає 5 г/дм3, а вміст сірководню збільшується до 350 мг/дм3 і більше. Ще південно-західніше у вузькій смузі ступінчатих скидів, при глибинах залягання водоносного горизонту верхньобаденських відкладів біля 560 м відбувається збільшення мінералізації до 10 г/дм3. Вода стає хлоридно-сульфатною кальцієвою-натрієвою і натрієвою. Вміст сірководню сягає 300-700 мг/дм3.

Основні розвідані і експлуатовані родовища сірки розташовані на достатньо занурених ділянках залягання дністровських горизонтів. Тому перспективною для виявлення нових родовищ сірководневих вод є територія, що розташована на північний схід від смуги сірчаних родовищ, де розвинуті сульфатні води з мінералізацією біля 2-3 мг/дм3 і вмістом сірководню в кількості 50-150 мг/дм3. Одним з факторів, що визначають вміст сірководню в підземних водах, є показник Еh, який характеризує окисно-відновний потенціал середовища. Встановлено, що більшому вмісту сірководню у воді відповідає нижче значення окисно-відновного потенціалу (табл.4.1).

Таблиця 4.1. Вміст Н2S і показник Еh у водах основних родовищ сірководневих (сульфідних вод)

РодовищеЕhВміст Н2S, мг/дм3Немирів310-350120-160Любінь Великий200-35070-90

Під час експлуатації родовищ сірки було встановлено, що процес мікробіологічної редукції сульфатів в значній мірі зберігається. На обводнених ділянках сірконосних порід мікроорганізми продовжують енергійно генерувати сірководень навіть після багаторазового промивання родовища внаслідок водопонижуючої відкачки. Так, наприклад, на Роздільському родовищі сірки в 1955-1959рр. було відкачано 37,5 млн.м3 води при природних запасах 6 млн.м3. При цьому відбулось зниження концентрації сірководню з 97 до 30 мг/дм3. За цей період було добуто 1900 т сірководню, причім 1300 т було редуковано за період відкачки (М.В.Іванов, 1964р.).

Ця обставина дозволяє зробити важливий методологічний висновок про неперервність утворення сірководню в зоні поширення сульфідних вод. Під час пошуків і розвідки родовищ цих вод, однією з найважливіших задач повинно бути визначення оптимальної величини водозабору, при якій буде зберігатися постійний вміст сірководню. Викладене вище, дозволяє віднести сірководневі води горизонту середньобаденських відкладів до ІІІ групи, згідно класифікації Г.Н.Плотнікової (сульфідні води типово інфільтраційного водообміну з біохімічними сульфідами сучасної генерації).

.5 Мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей

Води без специфічних компонентів і властивостей поширені в обох провінціях мінеральних вод, тобто у всіх трьох геоструктурних підрозділах.

Практично всі відомі прояви цих мінеральних вод зустрінуті у Флішових Карпатах у вигляді окремих виходів джерел. На території Волино-Подільського артезіанського басейну води без специфічних компонентів і властивостей повязані, переважно, з верхньокрейдовими і девонськими відкладами. Тут характерна вертикальна гідрохімічна зональність.

Широкого поширення набули сульфатні кальцієві води з мінералізацією 2-3 г/дм3, які приурочені до гіпсоносних верств баденського ярусу. Формуються вони в результаті вилуговування водовмісних порід. При наявності доломітів у їхньому катіонному складі зявляється магній.

У верхніх горизонтах, в зоні зчленування платформи з прогином, розвинуті, в основному, хлоридно-сульфатні і сульфатно-хлоридні натрієві води з мінералізацією до 10 г/дм3.

В межах Передкарпатського прогину широко розвинуті хлоридні натрієві води і розсоли. Їхня наявність у Більче-Волицькій зоні обумовлена поширенням у зонах сповільненого і дуже сповільненого водообміну. В інших ділянках прогину вони утворюються за рахунок вилуговування атмосферними опадами соленосних відкладів.

В області Складчастих Карпат води без специфічних компонентів і властивостей зустрічаються переважно на глибинах більше 100-150 м, що повязано з нормальною гідрохімічною зональністю - чим глибше, тим вища мінералізація при зміні складу від гідрокарбонатного натрієвого до хлоридного натрієвого. На деяких ділянках по зонах глибинних розломів відбувається надходження мінералізованих вод з глибоких горизонтів. В таких випадках мінералізовані води зустрічаються і на менших глибинах.

Завершуючи характеристику умов формування і поширення мінеральних вод, слід відмітити, що на досліджуваній території виявлені прояви мінеральних вод з специфічними компонентами - бромні, залізисті, кременисті.

Ресурси і запаси типів мінеральних вод Львівської області охарактеризовані у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2. Загальні ресурси і запаси мінеральних вод Львівської області

№ п/пТипи водПрогнозні ресурси категорії P, м3/добуПопередньо оцінені запаси, м3/добу1Води типу "Нафтуся"342317682Сульфатвмісні солянки464703Сірководневі води68834-4Води без специфічних компонентів і властивостей-267955Кременисті води-15006Залізисті води-50757Йодні води-428Бромні води (питні)-1529Вуглекислі води-8010Содові води-511Бромні бальнеологічні-1051Всього:72721365385. ОСНОВНІ МЕТОДИ БАЛЬНЕОЛОГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ

Мінеральні води використовуються на курортах для питного лікування, купання в лікувальних басейнах, душей, а також для інгаляцій, полоскань і зрошувань.

Питне лікування

Серед методів внутрішнього застосування питне лікування є найпоширенішим. При вживанні мінеральної води відбувається подразнення рецепторів слизових оболонок верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ротової порожнини, шлунка, дванадцятипалої кишки).

Встановлено, що вода, випита за 1-1,5 години до їжі, досить швидко переходить у дванадцятипалу кишку і, подразнюючи її рецептори, гальмує шлункову секрецію. Якщо мінеральну воду випивати разом із їжею чи через 10-15 хвилин після їжі, то вона не встигає перейти у незміненому вигляді у дванадцятипалу кишку і надовго затримується у шлунку, подразнюючи вже його, стимулюючи тим самим шлункову секрецію.

Ці властивості мінеральної води враховуються при питному лікуванні захворювань шлунка, що супроводжується тим чи іншим порушенням шлункової секреції. При цьому час приймання води призначається в залежності від того, стимулюючого чи гальмівного ефекту необхідно досягти у хворого. Слід відзначити, що такі властивості притаманні мінеральній воді різного хімічного складу. Гідрокарбонатні натрієві води (лужні) добре розчиняють слиз, який в значних кількостях покриває слизову оболонку шлунка при деяких захворюваннях. А води, що містять у значних кількостях сульфатні іони, навпаки - сприяють накопиченню цього слизу і міцно зафіксовують його на слизовій оболонці.

Наприклад, відомо, що кальцій має протизапальну дію і тому води, що містять значні концентрації кальцію сприятливо впливають при запальних захворюваннях. Сульфат магнію викликає, так званий, бульбашковий рефлекс - виділення у дванадцятипалу кишку жовчі із жовчного міхура.

Таким чином хімічний склад мінеральної води значною мірою визначає її вплив на організм при питному лікуванні.

При питному лікуванні значення має також температура води. Пиття холодної води посилює перистальтику шлунково-кишкового тракту, а при підвищеній подразливості мускулатури шлунка, кишківника чи жовчних шляхів може призвести до спазму. Тому, звичайно, призначають підігріту воду. Холодну воду призначають лише при необхідності посилення перистальтики кишківника.

Ванни

З бальнеологічних процедур, що впливають на шкіру, найбільш широке використовуються різного роду ванни. В основі дії ванн лежить вплив води різної температури на численні нервові закінчення (рецептори), розміщені в шкірі. В результаті подразнення шкірних терморецепторів відбуваються рефлекторні зміни в системі кровообігу, в інтенсивності процесів обміну речовин в організмі. При прийомі гарячих ванн посилюється кровопостачання шкіри і хронічних запальних вогнищ. В результаті посилення кровообігу в шкірі в організм поступають з ванни значні кількості тепла, що веде до підвищення інтенсивності окислювальних процесів і, зокрема, до окислення патологічних продуктів, що утворюються в запальних вогнищах, їх виведення з організму, а також до прискорення відновних процесів в патологічних осередках. Поліпшення кровопостачання шкіри сприяє і поліпшенню її фізіологічних функцій, зокрема, функції імуногенезу.

При прийомі холодних ванн спершу відбувається швидке звуження шкірних судин, яке незабаром змінюється їх розширенням. Під впливом холодних процедур відбувається підвищення тонусу нервової системи і тонусу м'язів. Ці процедури мають тонізуючу дію, ведуть до тренування механізмів терморегуляції організму.

Ванни так званих індиферентних температур (температур, близьких до температури шкіри) не мають подразливої дії на терморецептори шкіри, не викликають пов'язаного з цим перерозподілу крові в організмі, а отже, не створюють підвищених вимог серцево-судинній системі. Вони знижують підвищену збудливість нервової системи, викликають гальмування в корі головного мозку. Тому такі ванни широко використовуються при лікуванні гіпертонічної хвороби, при схильності до судинних і м'язових спазмів, при дискінезіях (розладах рухової функції) внутрішніх органів, при гіперстенічних формах неврозів.

При користуванні різними мінеральними ваннами охарактеризовані вище закономірності впливу ванн, залежні від їх температури, повністю зберігаються. Проте в їх дії виділяється цілий ряд особливостей, обумовлених їх фізико-хімічним складом і властивостями. В деяких мінеральних ваннах, що містять фізіологічно активні компоненти, ці особливості вельми істотні, але вони ніколи не знімають основної реакції організму на температуру ванни.

В даний час не можна вважати остаточно з'ясованим питання про те, проникають, чи ні через нерухому шкіру у внутрішнє середовище організму різні речовини, що містяться в мінеральних ваннах. Якщо можна визнавати точно доведеним, що розчинені у воді гази (вуглекислота, сірководень, радон і ін.) проникають в організм при прийомі відповідних ванн і спричиняють там властиву їм дію, то відносно мінеральних речовин (різних солей), що містяться в лікувальних водах, дотепер не одержано переконливих доказів їх проникнення в організм через непошкоджену шкіру. Більшість бальнеологів на даний час заперечує таку можливість. Є підстави припускати, що через непошкоджену шкіру можуть проникати в організм в мінімальних кількостях деякі органічні речовини, що містяться в мінеральних водах.

Хоча під час прийому мінеральних ванн розчинені в них солі і не проникають всередину організму, вони подразнюють нервові закінчення, закладені в шкірі; шкіра одержує при цьому не тільки температурні, але й хімічні подразнення. Тому мінеральні ванни звичайно діють активніше, ніж прісні ванни тієї ж температури, і причому тим активніше, чим вища мінералізація води. Крім того, під час прийому мінеральної ванни деяка частина розчинених в ній солей адсорбується шкірою, утворюючи на ній так званий "сольовий плащ", який спричиняє подразнення шкіри після виходу хворого з ванни. При дуже високій мінералізації води (солянки) це подразнення таке значне, що може викликати патологічні зміни шкіри. При використанні таких вод їх або розводять прісною водою, або призначають після ванни прісний душ.

Деякі мінеральні води володіють різко вираженою лужною реакцією. Особливістю дії ванн з такої води є їх пом'якшувальна на шкіру дія, що особливо важливо при деяких шкірних захворюваннях. Навпаки, води з кислою реакцією, діють на шкіру і слизисті оболонки "дубильним" чином, знижуючи інтенсивність запальних процесів в них. Тому кислі води з успіхом використовуються для вагінальних зрошень.

Найвираженішими особливостями відрізняється дія ванн з мінеральних вод, що містять значні кількості розчинених газів (вуглекислота, азот, метан) або хоча б порівняльно невеликі кількості особливо активних в біологічному відношенні газів - сірководню і радону. На тілі приймаючого ванну, що містить велику кількість газу, осідають численні дрібні пухирці цього газу, що створює своєрідні умови для шкіри. Як відомо, індиферентна температура води і газів різна - у води вона близька до температури шкіри (34-35°С), а у газів дорівнює приблизно 20-23°С. При прийомі такої газової ванни рецептори шкіри сприймають різко різні подразнення залежно від того, чи прилягає до даної ділянки шкіри вода, чи пухирець газу. При прийомі таких ванн постійно відбувається рух пухирців газу - одні з них відриваються від шкіри і до цієї ділянки знов прилягає вода, а на інших ділянках пухирці утворюються знов. При тепловому подразненні в газових ваннах відбувається своєрідна гімнастика судин шкіри і, як наслідок, їхнє тренування. Тому газові і, в першу чергу, вуглекислі ванни з успіхом застосовуються у випадках, коли необхідне тренування нервово-судинного апарату.

Вуглекислота, проникаючи в шкіру, викликає загальне розширення судин, так що гімнастика судин, що відбувається у вуглекислій ванні, не створює підвищених вимог до роботи серця, чим і пояснюється широке їх вживання при багатьох захворюваннях серцево-судинної системи. Крім того, вуглекислота, що поступає в організм через шкіру, викликає підвищення концентрації її в тканинах; це викликає рефлекторне підвищення дихальної функції, що також корисне при дихальних захворюваннях. Сірководневі ванни сприяють різкому розширенню шкірних судин (реакція почервоніння), що значно полегшує роботу серця. Дія сірководню різко покращує функції шкіри і перебіг регенеративних у ній процесів, живить її. Ці ванни сприятливо впливають на процеси обміну речовин, посилюють виведення з організму продуктів розпаду білків і нормалізують жировий обмін, а також посилюють процеси імуногенезу. В результаті посилення обміну речовин стимулюється виведення з організму різних токсичних продуктів, як тих, що утворюються в організмі, так і тих, що надходять ззовні. Сірководневі ванни є дуже цінними при лікуванні низки захворювань серцево-судинної системи, пов'язаних із порушеннями обміну речовин, при хронічних запальних та обмінних захворюваннях кісток, суглобів, м'язів та периферійних нервових закінчень, при хронічних професійних отруєннях, при шкірних та інших захворюваннях. Радіоактивні радонові ванни діють випромінюванням як на поверхню шкіри, так і на внутрішні органи. Радонові ванни застосовують як знеболюючий засіб, при захворюваннях суглобів, гіпертонічній хворобі, неврозах із серцево-судинними проявами.

Купання

Купання в басейнах з мінеральною водою має, в основному, вплив аналогічний відповідним ваннам, але є і деякі особливості. При купаннях в басейнах нижні кінцівки і тазова частина зазнають більшого тиску, ніж грудна клітка, і це сприяє кращому відтоку крові, що є суттєвим при запальних процесах у цих частинах тіла. Наприклад, при купаннях у радонових водах на тілі осідає значно більша кількість продуктів розпаду радону, ніж при прийманні ванни.

Полоскання і зрошування

При цих процедурах механічному і відповідно хімічному впливові мінеральної води піддаються ті чи інші слизові оболонки. Застосовуються різноманітні види полоскання та зрошування ротової порожнини, горла, кишківника. Досить ефективними є гінекологічні зрошування.

Інгаляції

Суть цього методу полягає у вдиханні повітря, насиченого дрібнорозпорошеною водою. При цьому мізерні крапельки води проникають глибоко у дихальні шляхи. Розпорошення води апаратами для інгаляцій призводить до утворення мікроскопічних заряджених частинок, так званих, аеронів.

Осідаючи на поверхні слизових оболонок дихальних шляхів, аерони їх зволожують і сприяють розсмоктуванню слизу на слизових оболонках (особливо при інгаляціях лужними водами), а також подразнюють численні рецептори цих оболонок. Інгаляції мають не тільки місцеву дію на слизові оболонки дихальних шляхів, але й різносторонній загальний вплив.

Інгаляції використовуються, головним чином, при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. В останні роки інгаляції почали застосовувати і для загального впливу на організм, при лікуванні хворих гіпертонічною хворобою, бронхіальною астмою, силікозом та іншими захворюваннями.

6. ГІДРОГЕОЛОГІЧНО-БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОДОВИЩ СІРКОВОДНЕВИХ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1 Любіть Великий

Історія розвитку родовища

Мінеральні джерела родовища були відомі місцевому населенню ще в ХVІ ст. Польський лікар В. Очко описав їх в трактаті (1578р.), присвяченому бальнеологічному лікуванню. Наприкінці ХVІ ст. тут була побудована примітивна лікарня; в кінці ХVШст. у Любінь Великому лікувались "приїжджі гості". У 1798р. львівський лікар К. Крочкевич у спеціальній брошурі описав лікувальні джерела Любіня Великого. Санаторій "Любінь Великий " обладнав і зареєстрував у 1778р. австрійський підприємець Серж, а територія селища і курорту була власністю графа Яблоновського. Проте курорт майже не розвивався, хворі купалися в примітивних басейнах. Лише наприкінці ХVІІІст. приватні власники Любіня Великого почали будувати приміщення для лікування мінеральними ваннами і торф'яними пелоїдами, а також пансіонати [23].

Осоливо відомим та престижним став курорт на початку XIX сторіччя, перебуваючи у власності графині Яблоновської. Пізніше ним володів барон Бруницький, який заклав на території курорту парк, провів каналізацію та водогін. Бурхливий розвиток курорту почався у 1912р. коли провели залізницю Львів-Самбір. Під час Першої світової війни курорт був майже повністю зруйнований. З 1921р. він входив у склад Польщі і знаходився у володінні приватних осіб.

До 1939 р. - це санаторій європейського рівня і комфорту з лісопарком, басейном, бальнеологічним відділенням, фізіотерапією, рибними ставами, автомобільним та залізничним сполученням, банком, поштою, ресторанами, барами, кафе.

У післявоєнний період санатарій продовжував розвиватись і тепер на базі родовища мінеральних сірководневих вод функціонує бальнеологічний курорт Любінь Великий загальнодержавного значення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

На курорті діє цілорічний санаторій "Любінь Великий" на 300 стаціонарних ліжок і курсовий відділ. Його профіль - лікування опорно-рухового апарату, органів кровообігу, нервової системи.

Фізико-географічні умови

Родовище знаходиться на Подільській височині, на висоті 275 м, в долині р. Верещиця (притока Дністра), на віддалі 28 км на південний захід від Львова і 8 км на південь від м. Городок та пов'язаний з ними шосейною, а зі Львовом також і залізничною дорогою. Територія санаторію зайнята великим старовинним лісопарком площею понад 48 га. В парку переважають листяні породи дерев (дуб, граб, бук та ін.).

Клімат району - помірно-континентальний з надлишковою вологістю, теплим літом, м'якою зимою і теплою осінню. Зима, загалом, відзначається значною хмарністю і частими туманами, нерідко тут бувають відлиги, сніжний покрив нестійкий. Середня температура січня -4°С. Літо тепле, переважають ясні, сонячні дні, середня температура липня +18°С. Для літа притаманна велика кількість опадів, що випадають у вигляді грозових злив і теплих дощів. Осінь - тепла, суха. Теплий період триває 180-190 днів, починаючи з середини квітня і закінчуючись у другій декаді жовтня. Відносна вологість повітря коливається на протязі року від 55% до 80%. Опадів близько 700 мм в рік, максимум - в червні-липні.

Район Великого Любіня є частиною Прикарпатської низовини, яка поблизу курорту перетинається грядами невисоких пагорбів Розточчя, відокремлених один від одного довгими пасмами долин.

Територія родовища розташована на правобережній надзаплавній терасі долини р. Верещиці, яка являє собою пологу рівнину з широким розвитком торфовищ. Абсолютні відмітки поверхні землі району становлять 259-315 м, в районі курорту - 280м.

Природними лікувальними речовинами курорту є сірководневі води та лікувальні торф'яні багна (грязі) Великолюбінського родовища, які згідно Постанови КМ України № 1499 від 11.12.1996 р. відносяться до об'єктів категорії лікувальних.

Основний лікувальний профіль - захворювання серцево-судинної та нервової систем, опорно-рухового апарату, гінекологічних та шкірних захворювань тощо. В санаторії функціонує одне з перших в Україні (1978р.) відділення для доліковування хворих, які перенесли гострий інфаркт міокарду та відділ реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем [24].

Типи мінеральних вод та їх бальнеологічна характеристика

Води верхньобаденського водоносного горизонту за хімічним складом гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві з мінералізацією від 1,9 г/дм3 до 2,5г/дм3. Вміст сірководню у воді, як правило, перевищує 50 мг/дм3.

20.04.1974 року Центральним НДІ курортології і фізіотерапії (м. Москва) надані кондиції на мінеральні сірководневі води курорту Любінь Великий, які розкриті експлуатаційними свердловинами № 1-К і № 2-К.

На цей час мінеральні води родовища видобуваються свердловинами №1-К, №2-К та джерелом №2.

У 1952 році каптажною свердловиною №1-К глибиною 21,5 м, яка пробурена Українською комплексною гідрогеологічною експедицією на відстані 50 м від джерела №1 (колишній "Людвіг") були виведені з ратинських вапняків тираської світи верхнього тортону сірководневі гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві води з мінералізацією 1,9-2,5 г/дм3. Свердловина №1-К експлуатується санаторієм з 1956 року по сьогодні з дебітом від 55,0 м3/ добу (1956 р.) до 23,8 м3/добу (2001 р.). Джерело №1 ("Людвіг") ліквідовано в 1976 році через антисанітарні умови.

У 1967 році на території санаторію була пробурена резервна каптажна свердловина №2-К глибиною 50 м, яка вивела на поверхню такі ж мінеральні води, що й експлуатаційна свердловина №1-К. Крім свердловин №1-К і №2-К на території курорту розташоване висхідне джерело №2 з орієнтовним дебітом до 26 м3/добу, яке раніше було відоме під назвою "Адольф". На цей час джерело не використовується. За даними польових вимірів дебіт джерела складає 0,2 л/сек (2001р.).

20.04.1977 року Державною комісією по запасах корисних копалин при РМ СРСР (протокол №7830) затверджені експлуатаційні запаси середньосульфідних (вміст сірководню 66-75 мг/дм3) мінеральних вод для бальнеолікування Великолюбінського родовища в кількості по категоріях: А - 442 м3/добу (експлуатаційні свердловини №№ 1-К, 2-Ю), В - 134 м3/ добу (експлуатаційні свердловини №№ 1-К, 2-К). На сьогодні запаси родовища експлуатуються двома свердловинами загальним обємом води близько 33 м3/добу, (трохи більше 5% запасів) [24].

У 1994-1999рр. комплексна гідрогеологічна партія ГГП "Укргеокап-тажмінвод" в районі курорту Любінь Великий проводила детальну розвідку з підрахунком запасів та оцінку екологічного стану нової ділянки Великолюбінського родовища торф'яних лікувальних пелоїдів. В процесі детальної розвідки був виконаний комплекс гідрографічних, обстежувальних і розвідувальних робіт, якими було встановлено, що пелоїди Великолюбінського родовища представлені торфами двох різновидів: тростинно-осоковим і осоково-тростинним. Для лікувального використання придатні обидва шари торфів, які за своїми властивостями повністю відповідають вимогам, які пред'являються до лікувальних грязей.

Згідно загальноприйнятої класифікації торфи Великолюбінського родовища відносяться до різновиду низькомінералізованих слабосульфідних високозольних сульфатних магнієво-кальцієвих пелоїдів. Живлення торфовища здійснюється, в основному, ґрунтовими водами, що зумовлює формування низинних видів торфу.

Балансові запаси лікувальних торфів родовища складають 204,7 тис. м3, в тому числі: по категорії А - 75,7 тис.м3; по категорії В - 128,9 тис.м3 (протокол ДКЗ України №492 від 12.03.1999 р.).

Профіль курорту, лікувальні методики

На курорті здійснюється лікування хворих із захворюваннями органів кровообігу, опорно-рухового апарату, периферійної нервової системи. Цілющий ефект сірководневих мінеральних вод в основному зумовлений дією вільного сірководневого газу.

Лікувальна дія сірководневих вод проявляється регулюючим впливом на кровообіг, функціональний стан нервової системи, діяльність ендокринних залоз і реактивність всього організму, їх застосування сприяє нормалізації обміну речовин, проявляє розсмоктуючу і десенсибілізуючу дію при запальних захворюваннях органів руху і опори, периферійної і центральної нервової системи, гінекологічних захворюваннях. Особливо ефективні ці води при порушеннях серцево-судинної системи. Незамінимі сірководневі води при лікуванні хвороб шкіри. Безпосередній вплив сірководню полягає у тому, що він викликає подразнення нервових закінчень у шкірі та слизовій оболонці дихальних шляхів, проникає через шкіру в тканини організму, сприяє утворенню в організмі гістаміноподібноїречовини. З 1978р. у Любені Великому було створено реабілітаційне відділення для лікування хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарду, а з 1998р. у санаторії функціонує відділ для лікування дітей з дитячим церебральним паралічем. Тут успішно лікуються захворювання кістково-суглобової системи, артрози, артрити, остеохондрози, спондільози, посттравматичні ускладнення, хвороби шкіри. Основне використання вод з вмістом сірководню понад 10 мг/дм3 - це купелі у ваннах. Такою методикою забезпечується найкращий контакт шкіри пацієнта з сірководнем води і перехід газу через шкіру в тканини організму. Дозування кількості сірководню, який потрапить в організм, досягається приписуванням лежачих, сидячих, двокамерних та чотирикамерних ванн. Різна площа шкіри занурена у воду - різна кількість сірководню всмоктується в тканини організму.

Воду використовують також для інгаляцій і зрошень. Поряд з мінеральними водами широко застосовують торф'яні пелоїди. Пелоїди вирізняються високими терапевтичними якостями, містять значну кількість сірководню. Крім цього, застосовують кліматотерапію, лікувальну фізкультуру, штучні вуглекислі ванни, фізіотерапевтичні процедури та ін.

Крім основних лікувальних факторів, якими є сірководнева вода для купелей і природні торфи для теплолікування, впроваджено в практику ряд допоміжних лікувальних методик: гінекологічні спринцювання і торфотампони, рефлексо-терапія, тренажерний зал, аромотерапія, кисневі пінки, масаж, підводний душ, іропатичні процедури, підводне горизонтальне розтягування хребта, стоматологічна та логопедична допомога.

В залежності від захворювання, розроблені конкретні методики для хворих кардіологічного, ревматологічного, неврологічного, дерматологічного та гінекологічного профілів [25].

Сучасний стан інфраструктури

На курорті функціонують цілорічний санаторій, бальнеогрязелікарня. Організовано амбулаторно-курсівочне лікування.

В санаторії на даний час розгорнуто 300 ліжок, в т.ч. відділ реабілітації хворих після гострого інфаркту (з 1978р.), відділ відновного лікування для дітей з дитячим церебральним паралічем у супроводі батьків (з 1996р.), загально-терапевтичний відділ на 240 ліжок. Всі палати з туалетом, душем, балконом, одно- і двомісні. В 2003р. розпочато благоустрій палат і водолікарні за сучасними технологіями, надається ряд комерційних послуг (поліпшені умови проживання, харчування, лікування).

В парку є басейн для купання, навколо якого обладнані майданчики для кліматотерапії.

Аналогічні курорти

В Україні: Черче (Івано-Франківська обл.), Немирів, Шкло (Львівська обл.), Синяк (Закарпатська обл.).

За межами України: Сочі-Мацеста (Російська Федерація); Карлові Вари (Чехія), Баден-Баден (Німеччина).

6.2 Немирів

Історія розвитку родовища

Родовище мінеральних вод Немирів - одне із найстаріших курортів України. Воно розташоване в смт. Немирів у лісопарку серед віковічних лісів неподалік мальовничого озера.

Цілющі властивості немирівської сірководневої мінеральної води були відомі ще у XVI столітті, але офіційні дані про курорт відносяться до 1814 року. Перші дослідження хімічного складу мінеральної води немирівських джерел зроблені Карлом Штіллером (1821р.) і Теодором Торосевичем (1830р.). Функціонуючі на сьогодні джерела мінеральної сірководневої води "Броніслава" і "Марія" (№1 і №2) вивчав професор Радзішевський в 1905-1906 роках. В 1912 році була виявлені лікувальні торф'яні пелоїди. В 1929 році професором Костовським і лікарем Дадлезом було відкрито джерело мінеральної питної води "Олександра".

Перша невелика бальнеолікарня і житловий будинок для приїжджаючих хворих були побудовані в 1814 році приватним підприємцем. В 1912 році побудовано нове ванне приміщення. Курорт почав ставати відомим.

Немирівське родовище сірководневихих вод, що є найбільшим серед таких в Україні, входить у перелік державних заказників місцевого значення (Рішення Львівського облвиконкому за №495 від 09.10.1984 р.), а також водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних (Постанова Кабінету Міністрів України №1499 від 11.12.1996 р.).

Фізико-географічні умови

Бальнеологічний курорт знаходиться в Яворівському районі в 3 км на захід від смт. Немирів та 85 км на північний-захід від обласного центру, з яким він зв'язаний шосейною дорогою Львів-Рава-Руська-Немирів і Львів-Яворів-Немирів. Найближчі залізничні станції Яворів та Рава-Руська знаходяться в 15-20 км.

Немирів розташований в межах Волино-Подільської височини на вододілі рік Сяну та Дністра (височина Розточчя, висота до 414 м). Курорт знаходиться у великому лісовому масиві. Чудові хвойні ліси створюють тут особливий мікроклімат. В центрі курорту - парк, де ростуть хвойні та листяні породи дерев (переважає сосна, дуб, бук). Територія курорту становить 150 га.

За характером загальних кліматичних умов район відноситься до крайньої західної смуги центральної кліматичної області Європейської території та характеризується помірним кліматом.

Характерною особливістю клімату району є його знаходження під одночасним або перемінним впливом Азорського і Сибірського антициклонів, які діють відповідно з боку Атлантичного океану та Східноєвропейської рівнини.

На клімат району Немирова помітно впливають також Карпати і, в певній мірі, вододільна частина Поділля, які є додатковими факторами утворення хмарності і опадів.

Клімат в районі курорту помірно-континентальний, з помірно м'якою зимою (середньомісячна температура січня -4,1°С), з теплою сухою осінню, негарячим вологим літом (середньомісячна температура червня +15,9°С, липня - +17,3°С). Середньорічна температура становить +6,9°С.

Середньорічна кількість опадів складає 690 мм і сягає в багатоводні роки 729 мм. Їхній максимум приурочений до весняно-літніх місяців з перевагою в травні-серпні. Опади осінніх місяців складають 30-60% загальнорічної кількості. Зимові місяці є найбільш бідні на опади і становлять 20% річної кількості. Спостереження за водним режимом показують, що весняні і літні опади майже повністю витрачаються на транспірацію рослинами. Основну роль у поповненні підземних вод відіграють осінньо-зимові опади.

Сніговий покрив тримається 70-80 днів, його товщина не перевищує 15 см. Вітри слабкі та помірні. Зимовий переважаючий напрямок вітру західний і північно-західний, літній - південно-західний і західний.

Район відрізняється порівняно високою відносною вологістю. Найбільш вологими місяцями року є січень, лютий, вересень, жовтень, листопад і грудень. Максимальна відносна вологість повітря 83-87% характерна для грудня, мінімальна 59% - для травня.

Типи мінеральних вод та їхня бальнеологічна характеристика

Достатня кількість сульфатів і органіки, відновлювальні геохімічні умови, відносно висока швидкість потоку інфільтраційних вод сприяють формуванню на Немирівському родовищі міцних сульфідних (сірководневих) вод.

Сірководневі води Немирівського родовища приурочені до верхньобаденських відкладів і за умовами залягання відносяться до пластово-тріщинних. Вони без кольору, прозорі, прісні або слабосолонуваті на смак, з різким запахом сірководню [26].

Їхня ґенеза обумовлена вилуговуванням гіпсів прісними інфільтрогенними водами. Води вилуговуваня за складом сульфатні або гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві. Їхня мінералізація у межах родовища міняється від 1,10 г/дм3 до 2,68 г/дм3 (таблиця 6.1).

Таблиця 6.1. Основні показники сірководневих вод Немирівського родовища

№п/пОсновні показникиСвердловина №1-КСвердловина №1-Д1Мінералізація, г/дм32,36-2,592,11-2,582Температура, ° С9,0-10,09,0-10,03pН7,0-7,27,0-7,14Сульфат-іон, %-екв.74,52-76,5768,84-75,415Гідрокарбонат-іон, %-екв.20,47-22,2620,27-29,646Кальцій-іон, %-екв.81,65-85,1333,99-75,957Сірководень, мг/дм3125,8-169,5150,0-190,4

Серед аніонів переважає сульфат-іон 37-81 %-екв. (0,276-1,312 г/дм3), гідрокарбонат-іон 18-61 %-екв. (0,397-0,604 г/дм3). Серед катіонів переважає кальцій-іон 29-92%-екв. (0,090-0,620 г/дм3), потім (Na+К)-іони 10-59%-екв. (0,079-0,222г/дм3), магній-іон присутній в кількості до 12-18%-екв. (0,024-0,048 г/дм3).

З мікрокомпонентів присутні: залізо - 1,10-0,12 мг/дм3; марганець - 0,07 мг/дм3; мідь - 0,01 г/дм3; кобальт - 0,005 мг/дм3; нікель - 0,005 мг/дм3; цинк - 0,015 мг/дм3; ртуть - 0,006 мг/дм3; бром - 0,21 мг/дм3; йод - 0,03 мг/дм3; гідрофосфат - 0,02 мг/дм3; фтор - 0,4 мг/дм3; нітрат - 2,8 мг/дм3; нітрит - 0,07 мг/дм3.

Вміст органічних речовин e воді свердловини № 1-К складає від 3,3 мг/дм3 до 4,3 мг/дм3 (при перерахунку на органічний вуглець).

Вміст сірководню на Немирівському родовищі коливається в широких межах. Свердловини, які розташовані в контурі промислового покладу мінеральних вод, містять сірководень в кількостях від 100,3 мг/дм3 до 190,4 мг/дм3, в середньому - 150 мг/дм3. В свердловині № 1-К в період відкачки вміст сірководню коливався в межах 126-160 мг/дм3, в період експлуатаційного відбору (30-50 м3 /добу) - 140-175 мг/дм3.

рН сірководневих вод Немирівського родовища коливається в межах 6,79-7,25. Збільшення рН води призводить до переходу Н2S в гідросульфідну форму НS-.

У розчиненому газі присутні: сірководень - 20,6 об.%, вуглекислота - 46,0 об.%, азот - 32,0 об.%. За температурою води холодні. Коливання температури у воді свердловини № 1-К складали від 9,8°С до 10,1 °С. Температура води залежить від температурних коливань атмосфери.

Величина Еh складала -310-315 mV, що характерно для відновлювальної геохімічної обстановки.

Згідно класифікації В.В.Іванова та Е.О.Невраєва [27] сульфідні (сірководневі) води Немирівського родовища відносяться до групи "В", класу III, підкласу 1, підгрупи "а" і виділені як самостійний тип "Немирівський". Сірководневі води Немирівського родовища внесені в ГСТУ 42.10-02-96 "Води мінеральні лікувальні" (мінералізація 2,0-3,0 г/дм3, вміст терапевтично активного мікрокомпоненту Н2S+НS- - 100-200 мг/дм3) і застосовуються для бальнеолікувальних процедур при захворюванні нервової системи, органів кровообігу, шкіри, опорно-рухового апарату.

Санітарно-бактеріологічний стан мінеральних вод задовільний.

Запаси сірководневої води досить достатні, за результатами попередньої розвідки оцінюються в межах 570 м3/добу за категоріями А+В.

З 1996 року з метою розширення лікувального профілю курорту "Немирів" тут відкрито бювет з використанням води типу "Миргородська" з джерела "Анна" (свердловина №3-рк). Такого типу хлоридні натрієві води з мінералізацією 2,5-3,5г/дм3 використовуються такими відомими оздоровницями, як Миргород і Куяльник. Експлуатаційні запаси лікувально-столової води "Анна" затверджені в кількості 60 м3/добу.

За хімічним складом лікувально-столова вода "Анна" відноситься до хлоридно-натрієвих малої мінералізації без специфічних компонентів і властивостей. Загальна мінералізація води 2,9-4,0 г/дм3. Згідно заключення Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації і курортології (м. Одеса) вона відноситься до класу хлоридно-натрієвих вод малої мінералізації без специфічних компонентів і властивостей. Хімічний склад мінеральної води "Анна":

Сl - 1000-2200 мг/дм3; SO4 - 100-250 мг/дм3; НСО3 - 500-800 мг/дм3; Na++К+ - 1000-1800 мг/дм3; Са2+ - <100 мг/дм3; Мg2+ - <75 мг/дм3.

Профіль курорту, лікувальні методики

Покази для лікування на курорті:

·захворювання шкіри (псоріаз, екзема, нейродерміт, склеродермія, червоний плоский лишай, іхтіоз, алергічні ураження, себорея);

·захворювання нервової системи (полірадикулоневрити, радикуліти, плексити, залишкові явища інфекційних менінгоенцифалітів та травматичних пошкоджень головного та спинного мозку, арахноїдит, неврастенія);

·захворювання серцево-судинної системи (хронічні захворювання міокарда, атеросклеротичний та міокардитичний міокардіосклерози, вади серця - при недостатності кровообігу не більше 1-ї стадії, серцево-судинні неврози, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен);

·захворювання опорно-рухового апарату (ревматичний та ревматоїдний поліартрити не у фазі загострення, хвороба Бехтєрєва, травматичні артрити, остеохондроз хребта, деформуючий хронічний остеоартрит, хронічні бурсити та тендовагініти, обмінно-дистрофічні поліартрити, остеомієліти (крім туберкульозних), контрактури після травм);

·захворювання статевих органів у чоловіків (простатити) і у жінок (аднексити), як супутні хвороби при перелічених вище;

·захворювання органів травлення в поєднанні з переліченими видами патології або без них.

Післяопікова реабілітація:

·опікові контрактури і деформації будь-яких локалізацій, які розповсюджуються на протязі перших 1,5 років після отримання опіків;

·післяопікові рубці, які самостійно загоюються, ділянки опіків ІІІА ступеня не в зоні суглобів (на протязі 1 року після загоювання опікових ран);

·достигаючі ділянки вільної пересадки шкіри, не в зоні суглобів (на протязі 1 року після пересадки шкіри);

·гіпертрофічні та колоїдні рубці після оперативного лікування або самостійного загоювання опікових ран (на протязі перших 1,5 років після загоєння ран);

·астенізація реконвалесцентів; гіперкінез; вегетотрофічні порушення; ураження периферійних нервів; опікова енцефалопатія [25].

Вода "Анна" в умовах курорту показана при функціональних захворюваннях шлунка, що супроводжуються зниженням рівня кислотоутворення і секреції, а також тонусу шлунка; при хронічних гастритах з нормальною секрецією і секреторною недостатністю в стадії компенсації, субкомпенсації і декомпенсації; дискінезії товстої кишки, колітах і ентероколітах, хронічних захворюваннях печінки і жовчовивідних шляхів, є позитивний вплив на перебіг деяких постгастрорезикційних синдромів.

Методики бальнеолікування: питне лікування; сірководневі купелі; хвойні купелі; озокеритне лікування; електролікування; лікувальна фізкультура; мануальна терапія; голкорефлексотерапія; механотерапія; світлотерапія, "Біотрон".

"Немирів" - єдиний в Україні спеціалізований санаторій для лікування дітей після опіків, наслідків опіків та повного позбавлення рубців після опіків. Тут лікують дитячий церебральний параліч, енурез.

Пацієнтами санаторію можуть бути люди віком від 3 до 80 років. Лікуються вони курсами по 24, 18, 12 днів.

Соціальна інфраструктура

Санаторій "Немирів" (закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") цілорічної дії місткістю 179 стаціонарних місць (2002 р).

На території санаторію розташовані: два спальних корпуси (№ 5 і № 6), один лікувальний корпус (курортна поліклініка), водогрязелікарня, адміністративний корпус, клуб-їдальня, магазин, бібліотека, кафе-бар.

В лікувальному триповерховому корпусі знаходяться: бювет, клінічна лабораторія, урологічний кабінет, душові з роздягальнею, кабінети біохімічної лабораторії, лазерної терапії, рентген-кабінети, маніпуляційний кабінет, кабінети рефлексотерапії, масажу, дуодентального зондування, стоматологічний, зубопротезний, кабінет заступника головного лікаря, УВЧ, кабінети мануальної терапії, фізіотерапії, ЛФК. Водолікарня санаторію має 22 загальні (об'ємом 200 дм3) і 1 чотирьохкамерну (об'ємом 50 дм3) ванни, а також 3 установки зрошення голови (об'ємом 5 дм3), 1 кушетку гінекологічного зрошення (об'ємом 5 дм3) та інші процедурні кабінети. Пропускна здатність санаторію дозволяє відпускати за 6 годин біля 200 сірководневих ванн.

Реабілітаційне відділення Немирівської міської лікарні (РВНМЛ)

Підпорядковане Міністерству охорони здоров'я, цілорічної дії, розташоване в сосновому масиві, на відстані 3 км від смт. Немирів в 100 м від санаторію "Немирів". Водолікарня реабілітаційного відділення Немирівської міської лікарні розташована в одноповерховому кам'яному будинку. Ємність реабілітаційного відділення 60 місць. Водогрязелікарня обладнана кабінетами для прийняття загальних сірководневих, хвойних, солерозвідних ванн та кушетками для відпуску озокеритних аплікацій. Всього водолікарня нараховує 6 загальних ванн для прийняття лікувальних процедур та 5 озокеритових кушеток.

Перспективи розвитку курорту

Перспективними для санаторію на майбутнє будуть: покращення сервісу в спальних корпусах (формування одномісних "напівлюксів" і "люксів") розширення діагностичної лікувальної бази санаторію; введення нових методів лікування, в тому числі і нетрадиційних.

Для розширення обсягу лікувальних послуг в санаторії може бути організоване лікування хворих за принципом "Санаторій вдома", який полягає в прийомі протягом 2 вихідних днів процедур (ванни, підводний душ-масаж, масаж), а також необхідних обстежень (лабораторні аналізи, ЕКГ, УЗД), консультації спеціалістів, дієтичного харчування, відпочинку.

Аналогічні курорти

Атчман, Гарячий Ключ, Ейск, Ключі, Красноугольськ, Менджі, П'ятигорськ, Сергіївські мінводи, Серноводськ, Мацеста (Сочі), Тайги, Усть-Качка, Тбілісі, Хилово, Чіміон.

6.3 Шкло

Історія розвитку родовища

Перші спогади про родовище "Шкло" відносяться до 1456 року, про що свідчать літературні джерела ХV-ХVІ століть. Назва місцевої ріки Шкло, а пізніше і санаторію пов'язані з наявністю в цьому районі джерел розвантаження сірководневих вод в річки, що призводило до забарвлення води у зелений колір мікрочастинками сірки. Запах сірководню у річковій воді також дав привід до назв місцевих річок: Гноєнець, Вонячка, Смердех.

В 1576 році місцевість "Шкло" відвідав польський лікар Войцех Очко і зробив перший медичний опис лікувальних властивостей місцевих джерел. Саме з цього часу в "Шкло" приїжджають лікуватися люди. Ця дата власне і вважається початком створення курорту. Вже у 1616 році тут була відкрита перша лічниця на базі цілющих торф'яних пелоїдів. А в 1870 році курорт умовно був розділений на дві половини: південну - з мінеральними джерелами і торф'яними пелоїдами до річки Вонячка, яка належала військовому відомству Австро-Угорщини; північну, з сірчистими пелоїдами і мінеральними джерелами, купила приватна особа.

У 1938 році будується санаторій для дітей, який працює тільки в літній період. У 1950 році після детального вивчення джерел типу "Нафтуся" був відкритий перший бювет цієї лікувальної води. З 1956 року на курорті почали лікування хворих з урологічними захворюваннями, а також захворюваннями печінки і жовчевивідних шляхів.

Найінтенсивнішого розвитку родовище зазнало у 60-70 роках минулого століття. Зокрема в цей час значно покращився благоустрій військового санаторію "Шкло". Були збудовані нові корпуси, сучасний бювет мінеральної води "Нафтуся", лікувальний корпус, клуб та їдальня на 500 чоловік [26].

Фізико-географічні умови родовища

Родовище "Шкло" розташоване в 40 км від м. Львова, в мальовничому лісопарку площею 125 га, оточеному масивами соснових лісів. Рельєф території санаторію рівнинний, розташований у долині річки Шкло. Ліс у парку багатоярусний. Вікові сосни панують над іншими деревами. Збереглися кілька екземплярів багатовікових дубів і лип.

Клімат м'який, помірно-вологий, без різких температурних коливань. Найсприятливіші погодні умови бувають влітку і ранньою осінню. Середньорічна температура +7,5°С. Зимою переважає погода з слабкими та помірними морозами. Середня температура січня -4°С. Сніговий покрив нерівномірний і нестійкий, часто бувають довгі зимові відлиги. Осінь, як правило, тепла та довга. Середньорічна відносна вологість - 70-75%. Середньорічна кількість опадів - 694 мм.

Найбільша їх кількість випадає влітку та пізньою осінню. Середньорічний атмосферний тиск - 739 мм рт.ст. Число годин сонячного сяйва близько 1500 в рік.

Кліматичні умови курорту "Шкло" сприяють лікуванню профільних захворювань.

Типи мінеральних вод курорту та їхня бальнеологічна характеристика

Курорту "Шкло" притаманні унікальне поєднання низки природних лікувальних факторів. Це наявність джерел лікувальних вод типу "Нафтуся", поширення сірководневих мінеральних вод та торф'яно-мінеральних пелоїдів і, звичайно, цілюща сила чарівної природи.

На території санаторію на даний момент функціонує бювет, побудований на основі джерела мінеральної води з дебітом 12 м3/добу. "Нафтуся-Шкло" являє собою маломінералізовану (0,7 г/л) гідрокарбонатну натрієво-кальцієву воду з вмістом сірковмісних органічних сполук та мікроелементів (йод, марганець, залізо). Зазначений хімічний склад обумовлює біохімічну активність та лікувальний ефект мінеральної води.

"Нафтуся-Шкло" дуже швидко засвоюється організмом, покращує функцію шлунково-кишкового тракту, прискорює водний обмін в організмі, покращує печінковий і нирковий кровообіг, тканинний обмін в організмі в цілому, прискорює процеси жовчоутворення, сечоутворення, виведення продуктів обміну. Лікувальний ефект цієї води характеризується покращенням процесів травлення, ліквідації застійних явищ в жовчевивідних шляхах (виводить слиз, жовчний пісок, продукти запалення, ліквідуються умови виникнення жовчних конкрементів (каменів), зникають відчуття болю в зв'язку з покращенням функції печінки і ліквідації застою), значно збільшується сечовиділення, що сприяє виведенню дрібних конкрементів, зупиняється утворення сечового піску і сечових конкрементів, ліквідуються запальні процеси в сечовивідних шляхах, больові відчуття.

Сірководневі води видобувають із свердловини глибиною 90 метрів і подають в санаторій спеціальним пятикілометровим водогоном. За хімічним складом це сульфатно-гідрокарбонатна кальцієво-магнієва вода з мінералізацією 2,5-4 г/дм3 і вмістом сірководню до 150 мг/дм3.

Механізм дії сірководневих ванн складається з суми ефектів хімічної, термічної, гідростатичної і рефлекторної дії. Це проявляється в покращенні загального кровообігу, особливо периферійного, шкірного, що сприяє зняттю напруження, зниженню артеріального тиску, підвищенню опору шкіри й слизових оболонок до різних мікроорганізмів, деякому покращенню процесів обміну, зняттю больового відчуття в суглобах кінцівок. Високий лікувальний ефект застосування відмічається при гінекологічних сірководневих зрошуваннях у випадку хронічних запальних захворювань.

Лікувальні пелоїди - типовий купоросний осоково-тростиновий торф'яник низинного типу з високим вмістом сульфатів заліза і алюмінію, а також сірководню і бітумів. Це обумовлює сильну кислу реакцію і високі лікувальні властивості пелоїдів. Висока теплоємкість, активний хімічний склад є основою механізму дії, яка полягає в активації поверхневого тканинного крово- і лімфообігу, покращенні тканинного внутрішнього обміну. Лікувальний ефект проявляється у зменшенні больового відчуття, розсмоктування рубців і запальних інфільтратів після операцій і поранень, загоєння гнійних ран і свищів [25].

Профіль курорту, лікувальні методики

Урологічні захворювання:

·сечокам'яна хвороба при наявності дрібних каменів, які не впливають на функцію нирок;

·сечокам'яна хвороба після видалення або самостійного відходу конкременту (каменю);

·сечокам'яна хвороба з наявністю каменів, якщо в даний час операція не показана і не має значних порушень відтоку сечі;

·загальні захворювання сечовивідних шляхів (пієлонефрит, пієліт, цистіт) при збереженні функції нирок і випорожнення сечового міхура;

·сольові діатези;

·хронічний простатит, уретрит.

Захворювання печінки та жовчних шляхів:

·жовчно-кам'яна хвороба з рідкісними приступами печінкових коліків;

·стан після видалення жовчного міхура і операції на жовчних протоках;

·загальні хронічні захворювання печінки і жовчовивідних шляхів;

·функціональні розлади жовчовивідних шляхів.

Виходячи з наявності зазначених вище лікувальних факторів у санаторії "Шкло" можна провести ефективний курс лікування шкірних захворювань (псоріаз, екзема, свербець, кропив'яний висип), а також інших супутніх захворювань:

·запальні захворювання матки та маткових труб;

·функціональні розлади серцево-судинної системи;

·функціональні розлади центральної нервової системи;

·функціональна стадія захворювань артеріальних судин кінцівок;

·хвороби опорно-рухового апарату (подагра, хронічні поліартрити різної етіології, крім специфічних, остеохондроз);

·хвороби периферійної нервової системи (радикуліти, неврити, плексити).

Лікувальний процес проходить на базі лікувально-діагностичного центру, де окрім прийому сірководневих ванн та пелоїдотерапії широко використовується апаратна фізіотерапія, масаж, підводний душ-масаж, вібромасаж, лікувальна фізкультура.

Діагностичні відділення санаторію "Шкло" допомагають своєчасно діагностувати зміни у перебігу захворювань, що дає можливість коректувати санаторно-курортне лікування та раціонально використовувати лікувальні фактори для максимальної ефективності лікування.

Соціальна інфраструктура

Окрім спілкування з живою природою та лікувального процесу у розпорядженні відпочиваючих санаторію: клуб з концертним та танцювальним залом, бібліотека, комп'ютерні ігри, відеосалон, сауна з басейном, пляж, більярдна, відкриті спортивні комплекси, супутникове телебачення, кафе-бар, екскурсії по Львівщині.

Санаторій надає готельні послуги з харчуванням. При санаторії функціонує стоянка для автомобілів.

Аналогічні курорти світу

Глибинні сірководневі води Шкло подібні до вод курортів Сочі-Мацестинського типу.

7. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є комплекс явищ і процесів в системі "людина - навколишнє середовище", що негативно впливають на людину та навколишнє середовище.

Навколишнє середовище поділяється на 2 комплекси:

. Природні тіла, умови, ресурси. .

. Предмети соціальної діяльності людини.

Предмет вивчення безпеки життєдіяльності - об'єктивні закономірності виникнення небезпечних та шкідливих факторів у системі, виявлення джерел їх виникнення, їх ідентифікаціЯ і таксономія; розробка стратегії, принципів і методів захисту навколишнього середовища і людини від впливу небезпечних та шкідливих факторів.

Безпека життєдіяльності в умовах виробництва використовує для вивчення наступну схему: " людина - машина (засоби виробництва) -виробниче середовище".

Мета і зміст безпеки життєдіяльності полягає у забезпеченні оптимальних умов діяльності людини на всіх стадіях її життєвого циклу і оптимально-допустимих рівнів впливу негативних факторів на людину і навколишнє середовище. ЇЇ основне завдання зводиться до вивчення компонентів системи "Людина - навколишнє середовище" і "Людина - засоби виробництва" та пристосування людини до цих компонентів. Особливість основних (польові, камеральні, геофізичні, бурові та ін.) і допоміжних (енерго-, водопостачання, ремонтні, транспортні та ін.) робіт в геології - це широке застосування джерел іонізуючих випромінювань, вибухових речовин, електроенегії, хімічних речовин, різноманітного виду транспорту та обладнання, приладів і т.д [28].

Проведення геолого-гідрогеологічних досліджень та оформлення дипломної роботи здійснено у таких основних етапах:

. Підбір та опрацювання ретроспективного матеріалу з геології, гідрогеології та бальнеології Львівської області.

. Систематизація, узагальнення інтерпретація зібраного матеріалу.

. Польові рекогностирувальні маршрути. Відбір проб вод із водопунктів.

. Оформлення проекту та графічних додатків на персональному компютері.

Підбір та опрацювання ретроспективного матеріалу

Відповідна робота здійснювалася у науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Франка, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, фондосховищах ДП "Західукргеолгія" та у компютерно-інформаційній мережі (Internet).

Вимоги щодо приміщень бібліотек та фондосховищ: достатня освітленість, наявність сприятливого мікроклімату для збереження друкованої літератури, оптимальна вентиляція та опалення. Відповідні приміщення повинні характеризуватись якісного звукоізоляцією та у повній мірі укомплектованими письмовими столами та стільцями. Їх висота повинна бути не нижчою 2,5 м. Рекомендована площа на одного інженерно-технічного працівника - від 6 до 10 м2. Обовязковою вимогою щодо використання бібліотечних фондів є наявність у їх приміщеннях засобів пожежогасіння.

Організація робочого місця

Для того, щоб робоче місце було зручним, воно має відповідати антропометричним даним працюючого. Середні антропометричні дані обчислюють за великою кількістю вимірювань основних антропометричних показників різних груп населення.

Для сприятливого функціонування органа зору має значення кут сприйняття зорового сигналу. Найкраще сприйняття зорового сигналу спостерігається в межах кута від нормальної лінії погляду ±15о. Обєкт спостереження в цих умовах сприймається центральним зором. У цій зоні мають розташовуватися найбільш важливі засоби інформації, які найчастіше використовуються. Відносно сприятливе сприйняття зорової інформації зберігається в межах кута ±300.

При організації робочого місця для виконання роботи сидячи важливе значення має конструкція сидіння. Робочі стільці залежно від їх призначення можуть мати різну форму сидіння, спинки, підлокітники. Проте загальною вимогою для них є висота, яка регулюється (від 380 до 420 мм). Ширина сидіння коливається від 400 до 420 мм, форма сидіння залежить від характеру роботи. Для роботи з клавішними пристроями робоче сидіння має бути з невеликим нахилом вперед [29].

Для виконання відповідної роботи (сприйняття друкованої інформації) людиною застосовується зоровий аналізатор. Він склалається з трьох відділів: рецепторного (периферичного), провідникового і центрального, що виконує аналітичну функцію.

Для виникнення зорового сприйняття предмета у зоровому аналізаторі реалізуються три його основні функції: світловідчуття, контрастна чутливість і гострота зору. Ці функції дають можливість сприймати форму, розмір і яскравість предмета, який розглядається.

Зоровий аналізатор здатний регулювати світлову чутливість залежно від рівня освітленості. Цю здатність ока називають зоровою адаптацією. Якщо переходи від низької яскравості до вищої і навпаки відбуваються часто і не вкладаються у тривалість термінів адаптації, настає переадаптація, яка характеризується різким порушенням функціонального стану зорового аналізатора (різь в очах, сльозоточивість, втрата здатності зорового сприйняття).

Зорова адаптація має велике значення при вирішення оптимальних умов виробничого освітлення . Однією з з обовязкових гігієнічних вимог до виробничого освітлення єрівномірність освітлення робочого місця.

Підчас виконання зорової роботи за несприятливих умов освітлення зорова працездатність спадає. Показники, що характеризують зорову втому, є насамперед показниками функціонального стану зорового аналізатора (збільшення порогів світлової, кольорової і контрастної чутливості, зниження гостроти зору і критичної частоти миготіння, продовження часу сприйняття і переробки зорової інформації, підвищення зорової хронаксії і ін.). Зорова втома зумовлює швидкий розвиток загальної втоми в організмі працівника і звичайно значною мірою відбивається на якісних і кількісних виробничих показниках.

Польові рекогностирувальні маршрути. Відбір проб вод із водопунктів

Польові рекогностировочні роботи та відбір проб вод із водопунктів здійснювалися у весняну пору року (місяць квітень) у річкових долинах, ярах, на густо залісненій місцевості, а також у сільській місцевості. Для успішного виконання запланованої роботи та уникнення негативних наслідків були дотримані наступні вимоги:

переміщення по місцевості і огляд схилів провадилися обережно (особливо після сильних дощів) для запобігання обвалів, падіння каменів та дерев;

пересування по краях урвищ заборонялося;

при переправах струмків та річок убрід оберігалися багнистого дна та мулистих наносів;

попередньо обстежувалося місце переходу броду;

переправи здійснювалися тільки у світлий час доби;

для броду вибиралися ділянки із течіями не більше 1 м/с та глибиною не більше 0,7 м;

маршрути проводилися із постійним дотриманням візуального і голосового звязку;

для уникнення травм заборонялося наступати на повалені дерева, гілки, стовбури тощо.

Оформлення проекту та графічних додатків на персональному компютері

Характеристика обладнання

Персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ) складаються з системного блоку, систем уведення інформації (клавіатура, сканер та ін.) і її виведення (монітор, принтер та ін.). Найбільшу кількість інформації оператор отримує з монітора. Саме із зображенням на моніторі здебільша пов'язані рішення, які приймає оператор.

В процесі комп'ютерної обробки матеріалів використовувались наступні програми: Microsoft Exel, Word, Corel Draw. Cтатистична обробка матеріалів включала побудову графіків, карт, схем. Використовувався персональний комп'ютер на базі процесора Athlon 2200, монітор фірми LG (17 дюймів) на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ), особливість якої полягає у перетворенні енергії електронів, які випромінює катод, на світлову енергію за допомогою шару люмінесцентного матеріалу, нанесеного на внутрішню поверхню колби ЕПТ. Окрім того для написання дипломної роботи використовували сканер, цифрову камеру, принтер.

Основними несприятливими чинниками [30], що впливають на тих, хто працює з ПК, є електромагнітні поля, що їх генерують монітори на основі ЕПТ.

Джерелами шуму на робочих місцях операторів ПК є друкуючі пристрої (матричні та струменеві принтери), сканери, дисководи. Рівні шуму на робочих місцях операторів можуть досягати 56-76 дБ, а при роботі друкуючого устаткування - 82 дБ.

Організація робочого місця та санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

В Україні розроблені й діють Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин від 10 грудня 1998 р. № 7 (ДСанПіН 3.3.2007-98). У цих правилах, зокрема, регламентується, що приміщення, де люди працюють з ПЕОМ, повинно розміщуватися в північній або північно-східній частині будівлі. Площа одного робочого місця повинна становити щонайменше 6 м2, об'єм - щонайменше 20 м3 , відстань між робочими столами - щонайменше 2,5 м у ряду і 1,2 м між рядами. Стіни приміщень потрібно фарбувати у пастельні тони з коефіцієнтом відбиття 0,5-0,6.

Для того щоб особи, які працюють з ПЕОМ, меншою мірою втомлювались і зберігали високий рівень працездатності, потрібно раціонально організовувати їхні робочі місця. Зокрема, робоче місце має відповідати основним антропометричним даним людини. Крісло або стілець на робочому місці повинні мати висоту сидіння 40-50 см від рівня підлоги, а також відповідний кут нахилу спинки. Стегна працюючих при правильно організованому робочому місці мають розміщуватися паралельно підлозі, а стопи ніг - на підлозі або підставці.

Передній ряд клавіш ЕОМ має бути розташований так, щоб можна було без зусиль натискати клавіші трохи зігнутими пальцями при вільно опущених плечах і горизонтальному положенні рук. При цьому кут між плечем і передпліччям повинен становити 90°.

Монітори потрібно розміщувати на висоті рівня очей (висота від підлоги до нижнього краю екрана має становити 95-100 см) на відстані 60-70 см від оператора (відстань від краю столу - 50-70 см). Найдоцільніше розміщувати екран перпендикулярно до лінії погляду користувача. Кут нахилу екрана по вертикалі має становити 0-30°. З цією метою сучасні монітори комплектують підставкою з поворотним кронштейном, що дає змогу регулювати кут нахилу монітора і горизонтально обертати його навколо вертикальної осі. Висоту екрана від поверхні підлоги регулюють змінюючи висоту робочої поверхні столу. Іноді монітори встановлюють на спеціальні підставки, що уможливлює його переміщення у просторі у вертикальному та горизонтальному напрямах.

При написанні дипломної роботи і обробці матеріалів усіх наведених вище вимог було чітко дотримано.

Вплив зовнішніх факторів на компютерну систему

Вплив температури. Значна частина потужності, що використовується машиною, перетворюється на тепло. Якщо це тепло не відводити, тобто не охолоджувати машину, то температура всередині неї буде зростати, створюючи значну небезпеку для елементів схем із-за перегріву. Також можуть бути пошкоджені вузли пам'яті ПК, може проходити окислення металів, корозія тощо.

Вплив вологості повітря. Нормальним вважається значення відносної вологості 60-70%. При 40% повітря вважається сухим, а при 80% - вологим. Знижена вологість повітря призводить до поступового пересихання і зневоднення багатьох матеріалів, в результаті чого вони кородуються і втрачають свою міцність.

Вплив пилу. Створює найбільший вплив на носії інформації, також прискорює знос механічних пристроїв системи вводу і виводу інформації. Крім цього, осаджуючись на контакті з'єднаннь апаратури, пил знижує і навіть повністю перериває провідність струму.

Вплив біогенних факторів виникає при наявності тепла, підвищеної вологості і застою повітря, що створюють сприятливі умови для розвитку грибкових утворень (пліснявих), комах і гризунів.

Аналіз впливу виробничих умов на довкілля

У тих кількостях, які використовуються в лабораторіях, речовини і процеси не мають помітного впливу на параметри навколишнього середовища. Комп'ютер негативно впливає на організм людини дією електромагнітного та електростатичного полів і рентгенівської редіації. Дія на нервову та серцево-судинну системи призводить до зниження частоти серцевих скорочень, порушення складу крові, зміни тиску, пульсу тощо. Спостерігається значна втома зорового аналізатора, знижується енерговіддача. Тому рекомендується працювати з комп'ютером не більше 3-4-х годин на добу. При виконані дипломної роботи важливе місце надавалося ознайомленню з правилами техніки безпеки у лабораторіях. Дотримання інструкцій є запорукою безпечної праці.

ВИСНОВКИ

. Зона регіонального поширення сірководневих вод простягається у вигляді смуги з північного заходу на південний схід Львівської області і має тісний генетичний звязок з областю розвитку сірчаних родовищ. Ширина цієї зони досягає кількох кілометрів. Глибина залягання водоносного горизонту змінюється від кількох метрів до кількох сотень метрів, збільшуючись в напрямку Передкарпатського прогину.

. У гідрогеологічному відношенні зона поширення сульфідних вод належить до моноклінально залягаючої частини Волино-Подільського басейну. Водовмісними породами сірководневих вод служать вапняки і гіпсо-ангідрити дністровського горизонту середньобаденського підярусу.

. Рух підземних вод відбувається зі сторони Східно-Європейської платформи до Передкарпатського прогину. На динаміку підземних вод суттєвий вплив мають численні повздовжні і поперечні розривні тектонічні порушення. Водовмісні вапняки не витримані за простяганням, тому смуга поширення сірководневих вод не суцільна.

. Формування сірководневих вод проходить внаслідок сульфатредукції - відновлення сульфатів у водному середовищі до сірководню специфічними бактеріями в анаеробній обстановці. Надходження сульфатів в підземні води обумовлене вилуговуванням гіпсів і ангідритів. Процес сульфатредукції може відбуватися тільки при наявності органічних речовин.

. Розглядають три шляхи надходження органіки в підземні води: а) достатня кількість органіки в бітумінозних вапняках; б) надходження свіжої органіки з газонафтоносних товщ по тектонічним порушенням; в) надходження свіжої органіки з областей живлення.

. Необхідною умовою для ходу процесів сульфатредукції є наявність відновлювального (безкисневого) середовища, що визначається наявністю верстви глин, яка перекриває водоносний горизонт верхньобаденських відкладів.

. На даний час у межах Львівської області з використанням сірководневих мінеральних вод діє три санаторії Любіть Великий, Немирів, Шкло із затвердженими запасами 576, 570 та 50 м3/добу відповідно.

. Використання бальнеологічних ресурсів, зокрема і сірководневих вод в межах Львівської області не достанє, що відкриває великі перспективи для розвитку курортно-бальнеологічної галузі, а також відкриття заводів для пляшкового розливу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Природа Львівської області. Львів: ЛДУ, 1969. - 208с.

. Навчально-методичний посібник. Географія (Львівська область). - Львів: Пролог, 1998. - С. 68.

. Глубинное строение, развитие и нефтегазоносность Украинских Карпат / Доленко Г. Н., Бойчевская Л. Т., Данилович Л. Г., Килын И. В., Медведев А. П., Чалый Б. Н, Щерба А. С., Щерба В. М., Ярош Б. И. - К.: Наукова думка, 1980. - 146 с.

. Разломная тектоника Предкарпатского и Закарпатского прогибов и ее влияние на распределение залежей нефти и газа / Доленко Г. Н., Бойчевская Л. Т., Килын И. В., Улизло Б. М., Щерба А. С., Щерба В. М., Ярош Б. И. - К.: Наукова думка, 1976. - 125с.

. Ладыженский Н. Р. Геология и газонефтеносность Советского Предкарпатья. - К.: АН УССР, 1955. - 382 с.

. Вялов О. С. Общее структурное подразделение западных областей УССР. - К.: Изд-во АН УССР, 1953. - 282 с.

. Глушко В. В. Тектоника и нефтегазоносность Карпат и прилегающих прогибов. - М.: Недра, 1968. - 264 с.

. Глушко В. В., Круглов С. С. Геологическое строение и горючие ископаемые Украинских Карпат. - М.: Недра, 1971. - С. 3-90.

. Гавриленко Е. С. и др. Подземные воды Западных областей Украины. К.: Наукова думка, 1968г.

. Карпатська нафтогазоносна провінція / Колодій В. В., Бойко Г. Ю., Бойчевська Л. Т., Братусь М. Д., Величко Н. З., Гарасимчук В. Ю. і ін. - Львів-Київ: ТОВ "Український видавничий центр", 2004. -390 с.

. Бабинец А. Е., Мальськая Р. В. Геохимия минеральных вод Предкарпатья. К.: Наукова думка, 1975. - 200с.

. Гончаров О.Д., Струкова Н.Е., Сергиенко Б.А., Пархомец Н.И. Отчёт о результатах гидрогеологических разведочных и опытных работ с подсчётом запасов минеральных сульфидных вод месторождения В. Любень Львовской области (на 15.12.1976г.). Л.: Фонды "Укргеокаптажминвод", 1977.

. Волкова М.А., Бунелик Н.А. Отчёт о гидрогеологических работах на курорте Немиров за 1955г. Л.: Фонды "Укргеокаптажминвод", 1963.

. Колодий В. В. Формирование Карпатской провинции углекислых минеральных вод в связи с тектоникой плит // Геология и геохимия горючих ископаемых, 1989. - Вып. 73. - С. 40-46.

15. Бабинец А.Е., Марус В.И., Кайнов И.М. Минеральные и термальные воды Советских Карпат. К.: Наукова думка, 1978. - 160с.

16. Бабинец А.Е., Шестопалов В.М., и др. Лечебные минеральные воды типа "Нафтуся". К.: Наукова думка, 1986г.

. Жексембаев Ю.М. и др. Отчёт "Перспективная оценка прогнозных ресурсов минеральных вод Львовской области УССР" (отчёт Моршинской ГРП о результатах тематических работ в 1986-1990гг.). Л.: Фонды ЛГРЭ, 1990.

. Особенности формирования, перспективы использования и охрана минеральных вод Украины. К.: ИГН АН УССР, 1988.

. Гудзенко В.В., Жексембаев Ю.М., Онищенко И.П. и др. Вопросы формирования химического состава подземных вод Украины. К.: ИГН АН УССР, 1986.

. Посохов Е.В. Формирование химического состава подземных вод. Л.: Гидрометеоиздат, 1969. - 334с.

. Куликов Г.В., Жевлаков А.В. Условия формирования и распространения минеральных вод. Советская геология. 1987, №7. - 102-110с.

. Иванов М.В. и др. Роль микробиологических процессов в генезисе месторождений самородной серы. М.: Наука, 1964. - 368с.

. Лига В. Великий Любіть. Історичний нарис. - Львів: Леограф, 1994. - 95 с.

. Мироненко В. М. Курорт Любіть Великий. - К.: Здоровя, 1979. - 119 с.

. Мінеральні води та курорти Львівщини / Під ред. Матолича Б. М. - Львів: Палітра Друку, 2003. - 96 с.

. Курортні ресурси України / Під ред. М. В. Лободи. - К.: Укрпрофздоровниця, 1999. -344 с.

. Иванов В. В., Невраев Е. А. Классификация подземных минеральных вод. М: Недра, 1964. - 168 с.

. Грянік Г. М., Лахман С. Д., Бутко Д. А. Охорона праці. - К.: Урожай, 1994. -272 с.

. Миценко І. М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. - Кіровоград:, 1998. -292 с.

. Безопасность жизнедеятельности / Под общ. ред. проф. С. В. Белова. - М: Высш. шк., 1999. -448 с