Основи господарського процесуального права

  • Вид работы:
    Ответы на вопросы
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    94,65 Кб
  • Опубликовано:
    2013-12-05
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Основи господарського процесуального права

1. Поняття, предмет і методи ГПП

Господарське процесуальне право визначається як сукупність та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених законодавством.

Господарське процесуальне право як галузь права можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права. Як уже зазначалося, тривалий час ця дисципліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне процесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існуючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше - арбітражного процесуального права).

Інші автори методом господарського процесуального права визнають імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлено тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права, яке припускає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого - формою примусового здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб'єктів.

Імперативні засади методу господарського процесуального права проявляються у тому, що: норми господарського процесуального права забезпечують головуюче положення господарського суду; основними юридичними фактами є владні процесуальні дії господарського суду; норми господарського процесуального права забезпечують господарському суду право контролю за діями сторін, а також наділяють господарський суд повноваженнями щодо керівництва процесом; господарський процес здійснюється в певній процесуальній формі правосуддя - господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального права полягають у тому, що: рівність сторін господарського процесу в межах, наданим їм для захисту своїх прав та інтересів; свобода користування цими правами, оскільки суб'єкти на власний розсуд користуються чи не користуються наданими ним правами; наявність системи гарантій прав суб'єктів господарського процесуального права.

. Поняття та стадії ГП

Господарський процес - це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріального (господарського) права. Стадія господарського процесу - сукупність процесуальних дій по конкретній справі, обєднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія виконує свої особливі функції в господарському процесі. Складність і кількість здійснюваних процесуальних дій на кожній стадії процесу залежить від задач, які стоять на кожній стадії.

Перша стадія господарського процесу - порушення провадження у справі. Обєктом процесуальних дій і правової оцінки на цій стадії є предявлення позовної заяви з усіма доданим до неї матеріалами (ст. 54 ГПК), вивчення її з точки зору підвідомчості й підсудності, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення провадження у справі, прийняття справи до провадження (ст. 61 ГПК). У випадках, передбачених законом, суддя може відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) або повернути її (ст. 63 ГПК).

Після порушення справи в господарському суді настає стадія підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду. Мета цієї стадії - забезпечити правильне і своєчасне вирішення справи, бажано у першому ж засіданні суду. Процесуальні дії судді на цій стадії передбачені ст. 65 ГПК.

Основна стадія господарського процесу - господарський розгляд (розд. ХI ГПК). Вона визначається як основна, тому що при цьому розгляді спір вирішується по суті, дається остаточна відповідь на позовні вимоги. Формою розгляду справи є засідання господарського суду. Як правило, ця стадія закінчується прийняттям рішення (ст. 82 ГПК), однак, в окремих випадках, - припиненням провадження у справі (ст. 80 ГПК) або залишенням позову без розгляду (ст. 81 ГПК).

Наступна стадія - перевірка законності й обґрунтованості судових рішень господарських судів: перегляд судових рішень в апеляційному порядку (розд. ХІІ ГПК); перегляд судових рішень у касаційному порядку (розд. ХІІ-1, ХІІ-2 ГПК); перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами (розділ ХIII ГПК). Ці стадії орієнтовані на виправлення судових помилок. Проходження справи по цій стадії не є обовязковим, а визначається зацікавленими особами - учасниками справи. На стадії перегляду судових рішень також є етапи порушення провадження, підготовки справи до розгляду і вирішення у відповідній інстанції.

Господарський процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили. Ця стадія - стадія виконання судових рішень - спрямована на практичну їх реалізацію діяльністю зобовязаних субєктів. Рішення господарського суду підлягають обовязковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами (ст. 115 ГПК). Існують певні правила виконавчого провадження, які регулюють відносини між боржником і стягувачем

3. Принципи ГП

Принципи господарського судочинства поділяють на: принципи, що визначають організацію та устрій господарського суду (організаційні принципи); принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи).

До організаційних принципів належать такі:

1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому Законом України «Про судочинство та статус суддів».

. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно до ст. 4-6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цих судів залежно від категорії й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами - колегією в складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України - колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

. Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Цей принцип закріплений в ст. 129 Конституції України та в Законі У країни «Про судоустрій та статус суддів» і означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону.

. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей принцип закріплено в Конституції України, у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» та в ст. З ГПК України, відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною мовою. Учасникам процесу, які не володіють державною мовою, надане право ознайомлення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право на виступ у суді рідною мовою.

. Принцип гласності й відкритості господарського процесу. Цей принцип закріплений в п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України, і в подальшому його розвинуто в Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи.

До функціональних принципів належать такі:

1. Принцип законності, який є конституційним, оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи державної влади (до яких належить і господарський суд) зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Принцип законності як основну засаду судочинства встановлено також і в п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України. Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві полягають, передусім, у зобов'язаннях: розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господарсько-процесуальних норм; вирішувати господарські спори та інші віднесені до компетенції господарських судів питання в чіткій відповідності до закону та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини. Причому господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству, а також відмовити в задоволенні вимог сторін, якщо вони ґрунтуються на акті органів державного управління, який не відповідає чинному законодавству. Реалізація принципу законності в господарському судочинстві забезпечується процесуальними гарантіями. До них належать, насамперед, гарантії, що складають зміст інших принципів, наприклад: незалежність суддів господарського суду та підпорядкованість їх лише Конституції і закону, рівність перед законом і судом, змагальність процесу і рівноправність сторін, гласність розгляду в господарських судах, безпосередність і безперервність судового розгляду.

. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплений у п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України, Законі України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі IV ГПК України (зокрема, ч. 1 ст. 22 встановлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами). Останнє положення означає, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечують ся широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з їх приводу свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв'язку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасникам процесу питання. Цей принцип закріплений у п. 4 ч. Зет. 129 Конституції України (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості) та в ст. 4-3 ГПК України.

. Принцип об'єктивної істини. Цей принцип означає, що господарський суд має приймати рішення у справі після того, як у судовому засіданні будуть встановлені дійсні взаємини сторін і фактичні обставини. Принцип об'єктивної істини нерозривно пов'язаний із принципом законності, оскільки рішення господарського суду законне лише тоді, коли у справі встановлена об'єктивна істина. Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

. Принцип диспозитивності. Сутність принципу диспозитивності полягає в нерозривній єдності двох елементів - свободи вибору варіанту захисту порушеного права і свободи розсуду сторони при обранні варіантів поведінки в процесі захисту права. Цей принцип безпосередньо не закріплений у законодавстві, хоча його дія в господарському судочинстві не викликає сумнівів і заперечень. Зазначений принцип певним чином отримав свій розвиток у господарському процесуальному законодавстві, що закріплює право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати в господарському суді свої матеріальні і процесуальні права.

. Принцип солідарності господарських інтересів сторін. Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що окремі категорії спорів, які визначені ч. 1, 2 ст. 5 цього Кодексу, можуть бути передані на розгляд господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

. Принцип обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян, іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, установленому ГПК України та іншими законодавчими актами. Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є встановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови особами, яким пред'явлено для виконання.

. Принцип оперативності. Цей принцип характеризує діяльність господарського суду як судового органу, спроможного в короткі, визначені Господарським процесуальним кодексом України строки відновити порушені контрагентами права суб'єктів господарювання. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб при вирішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно та своєчасно використовувати всі встановлені законом засоби для правильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у господарській діяльності, які виявлені при розгляді справи.

. Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідання з кожної справи має відбуватися безперервно, до закінчення розгляду початої справи або до відкладення її розгляду суд не повинен розглядати інші справи. Якщо в ході судового розгляду виникає необхідність відкласти або призупинити розгляд справи, має бути розпочате нове засідання

4. Джерела ГПП

Джерелами господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини при здійсненні господарського судочинства. Господарське процесуальне право має відокремлені джерела, які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій та статус суддів»); загальні господарсько-процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс України) та спеціальні господарсько-процесуальні норми, які містяться в законах як матеріального-правового, так і процесуально-правового характеру (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). До джерел господарського процесуального права належать і інші нормативно-правові акти, у яких містяться норми, що регулюють окремі питання здійснення правосуддя в господарських відносинах.

Головне місце серед джерел посідає Конституція України, у ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту щодо відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Господарські суди безпосередньо застосовують Конституцію в таких випадках: якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй; якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами під час вирішення конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

У розділі VIII Конституції закріплено принципи організації судів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторканність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обрання, основні засади судочинства, державне забезпечення функціонування судів, діяльність судів, засади правового статусу Вищої ради юстиції.

Коло інших законодавчих актів, що належать до джерел господарського процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення й спрямованість. Основними за значенням законами, які слід у першу чергу віднести до джерел, є Закон України «Про судоустрій та статус суддів» та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Основним джерелом господарського процесуального права також є Господарський процесуальний кодекс України, який складається з 18 розділів.

Норми господарського процесуального права містяться в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними стосовно норм ГПК України.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного чи часткового задоволення вимог кредиторів. Однак відповідно до ч. 2 ст. 5 цього закону законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відносини, пов'язані зі справлянням державного мита з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Міністрів від 21.01.1993 р. №7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчислення і справляння державного мита від 22.04.1993 р.

Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначено особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» виходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, та необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому Генеральною асамблеєю ООН для можливого використання державам у своєму законодавстві. Цей закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак окремі положення застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

До джерел господарського процесуального права належать також широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосуються провадження в господарських судах. Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господарський кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У випадках, передбачених законом або міжнародним договором, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, оскільки при розгляді господарських спорів у цьому випадку необхідно застосовувати правила про аналогію закону та права. Під аналогією закону розуміється застосування до відносин, які не врегульовані нормами права, але мають бути ними врегульовані, закону, що регулює подібні відносини. За відсутності такого закону господарський суд вирішує справу, застосовуючи аналогію права, тобто виходить із загальних підстав і змісту законодавства (гуманізму, справедливості, рівності тощо). Слід брати до уваги, що аналогія закону й особливо аналогія права мають обмежену сферу використання.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз'яснення Вищого господарського суду України. Роз'яснення Вищого господарського суду не належать до офіційних тлумачень. Офіційне тлумачення - це сформульоване в спеціальному акті роз'яснення змісту й мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов'язкове значення. І тому офіційне тлумачення є, так би мовити, загальнообов'язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційно тлумачити Конституцію та закони України надано лише Конституційному Суду України. Роз'яснення ж Вищого господарського суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види: автентичне, за якого зміст норми права роз'яснює той самий орган, який її встановив; легальне, за якого загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений чинним законодавством.

. Історія виникнення та розвитку господ. судів

Прототипом господарських судів були комерційні суди, що з'явилися на початку XІX століття та розглядали торговельні і вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. Перший комерційний суд був заснований у 1808 р. губернатором Новоросії герцогом Рішелє в м. Одесі за аналогією з подібними судовими установами, що існували у Франції в ту епоху. До початку XX в. комерційних судів було чотири - у Москві, Петербурзі, Харкові й Одесі. Досвід їхньої роботи показав, що торговельні справи можуть бути цілком розглядатися і загальними судами. В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.

Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. У 1924 р. були створені арбітражні комісії. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Подальший розвиток арбітражу повязаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських звязків на договірних засадах. Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. З.Шкундін вважав арбітраж того часу особливим органом у системі держави, не відносячи його ані до судів, ані до адміністративних органів державного і громадського управління.

Після обрання Україною незалежності у зв'язку з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про арбітражний суд» і Арбітражного процесуального кодексу України система держарбітражів була скасована з її одночасним перетворенням в арбітражні суди. В Україні починають діяти Вищій арбітражний суд України, арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, що складають єдину систему арбітражних судів.

Прийнята Верховною України 28 червня 1996 р. Конституція України створила фундаментальну правову базу, покликану забезпечити подальший розвиток судово-правової реформи в Україні.

У 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний арбітраж». Цим Законом до компетенції арбітражного суду був віднесений зокрема розгляд справ про банкрутство. Зазнала змін і доповнень ст. 4 Закону України «Про арбітражний суд», яка містила принципи організації та діяльності арбітражного суду. Ця стаття була доповнена дуже важливою для діяльності цього суду вказівкою, що арбітражний суд здійснює правосуддя і на такому принципі, як «змагальності сторін та свободи в наданні ними арбітражному суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості».

Крім того, були замінені слова «арбітр», «арбітражна колегія» на слова «суддя», «судова колегія», що ще більше підкреслювало правову природу арбітражних судів як спеціалізованих судових установ для здійснення правосуддя з господарських спорів.

Отже, в особі арбітражних судів судова влада одержала спеціалізовані судові органи, що мали прерогативи вирішувати господарські спори, які раніше розглядалися загальними судами, а також органами виконавчої влади.

Подальше реформування судової влади відбулося 21 червня 2001 р., коли Верховною Радою України були прийняті закони про внесення змін у Закон України «Про судоустрій України», у Закон України «Про арбітражний суд», в Арбітражний процесуальний кодекс України. У відповідності зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій України» у системі судів загальної юрисдикції утворяться загальні і спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Отже, правосуддя в господарських відносинах з того часу здійснюється спеціалізованим судом - господарським судом. У зв'язку зі змінами у господарському судоустрої були внесені зміни і до Арбітражного процесуального кодексу України. Зокрема, була змінена його назва на «Господарський процесуальний кодекс України».

Останнім на сьогодні етапом історичного становлення господарських судів та господарського судочинства в Україні є прийняття у 2010 році Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який визначає правові засади організації судової влади, в тому числі й господарського судочинства, та здійснення правосуддя в Україні, в тому числі господарського, з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

. Система господ. судів України та їх повноваження

Система господарських судів, які здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення, ґрунтується на загальних принципах і положеннях судоустрою та судочинства.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної, юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій.

Згідно ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Згідно ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно ст. 21 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Згідно ст. 26 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.

Згідно ст. 31 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. До складу вищого спеціалізованого суду входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

Отже, господарські суди становлять єдину систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України.

. Порядок і строки предявлення претензії

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Претензійні строки - це встановлений законом строк, протягом якого сторона, право якої порушено, зобов'язана перед зверненням з позовом до господарського суду направити порушникові претензію.

Мета претензійного порядку - звільнити судові органи від розгляду спорів, які можуть бути врегульовані сторонами самостійно в досудовому порядку.

Залежно від підстав та категорії спору розрізняють строки пред'явлення та розгляду претензій.

Чинне законодавство не обмежує потерпілу сторону часом звернення з претензією, окрім випадків, передбачених у транспортному законодавстві. Щодо загальних строків розгляду претензій, то вони встановлені у ст. 7 ГПК України. Претензія підлягає розглядові протягом одного місяця від дня отримання. Якщо ж обов'язковими для сторін правилами чи договором передбачене право перепровірки забраковано! продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю, розглядаються протягом двох місяців. Порядок пред'явлення претензії перевізникові, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти встановлено транспортними кодексами (статутами). Якщо ж позивач звертається з позовом до господарського суду і не подає доказів того, що ним вживалися заходи досудового врегулювання спору, то суддя відповідно до п. 7 ст. 63 ГПК України повертає заяву без розгляду для усунення допущених порушень.

. Порядок та строки надання відповіді на претензію

Після розгляду претензії сторона повинна дати відповідь заявнику в установлені строки, в якій має повідомити про її визнання (повне або часткове) або про відмову в її задоволенні. Відповідь подається в письмовій формі, а її зміст має містити повне найменування і поштові реквізити підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь.

Якщо претензія відхилена повністю чи частково, заявникові повинні бути повернуті оригінали документів, отриманих як додатки до претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку (аналогічно як і вручення претензії). Будь-які інші посадові особи не мають права на підписання відповіді на претензію. Згідно з чинним законодавством, якщо претензія чи відповідь на неї підписується особою, що виконує обов'язки повноважної особи, то в ній вказуються дані про це, не допускається проставляння вертикальної риски перед підписом, як це часто робиться на практиці. За таких умов претензія чи відповідь на неї можуть бути визнані недійсними. Якщо у відповіді на претензію не повідомляється про перерахування визнаної суми, то заявник має право по закінченні 20 днів після одержання відповіді звернутися до державної виконавчої служби із заявою про примусове стягнення визнаної суми з боржника без звернення в господарський суд. Відповідь на претензію, в якій визнаються претензійні суми, розглядається як підстава для відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення суми заборгованості. Виконавче провадження має порушуватися на підставі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». До заяви додається відповідь на претензію з визнаною сумою.

Оскільки розгляд претензії та надання на неї відповіді заявнику в обумовлені ст. 7 ГПК України строки є обов'язком суб'єктів господарювання, то при порушенні цих строків або ж залишення претензії без відповіді господарський суд при вирішенні господарського спору має право стягнути в доход державного бюджету з підприємства, організації, Що припустилися такого порушення, штраф у розмірі двох відсотків від суми претензії, але не менш як п'ять і не більш як сто розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господ. договорів

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

. Господарські справи підвідомчі господарському суду

Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам

Господарським судам підвідомчі:

) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

) справи про банкрутство;

) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

. Підсудність господарських справ: поняття, види

Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами.

Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом, територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін.

Таким чином, підсудність господарських справ поділяється на два головних види: родову та територіальну.

За допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа. Загальні положення родової підсудності визначено в ст. 13 ГПК України, де зазначається, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Територіальна підсудність дозволяє розмежовувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися рекомендаціями Вищого господарського суду України.

Відповідно до ст. 13,15 ГПК України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, що передбачена ст. 16 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

Справи в спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї зі сторін, до якого звернувся заявник.

У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності прав зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з того, що територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. З ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову.

У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого. У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. З ст. 15 ГПК України. Згідно з цією статтею справи в спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Справи в спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Справи про банкрутство розглядаються за місцезнаходженням боржника.

При вирішенні питання про підсудність зустрічних позовних заяв у справах, що віднесені до виключної підсудності господарських судів відповідно до ч. 4 ст. 16 ГПК України, слід виходити з того, що за змістом ч. 1 ст. 60 ГПК України зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом у тому самому суді, у провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, у тому числі випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією, зазначеною в ч. 4 ст. 60 ГПК України.

Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, має бути ним розглянута по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, ст. 17 ГПК України встановлює правила передачі матеріалів справи з одного господарського суду до іншого.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Підсудність справи про стягнення іноземної валюти визначається розділом III ГПК України, виходячи з ціни позову у національній валюті України - еквіваленті іноземної валюти згідно з офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день подання позову.

. Виключна підсудність господарських справ

Стаття 16. Виключна підсудність справ. Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна. Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента. Справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

. Поняття і склад учасників господ. Процесу

Учасники господарського процесу - це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії. До складу учасників судового процесу належать сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України, зокрема судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Склад учасників судового процесу визначено розділом IV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи: особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи); особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи); особи, які залучаються до процесу для надання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт).

Кожен учасник господарського процесу наділений правами і обов'язками відповідно до мети його участі в процесі. Серед учасників виокремлюються особи, без яких процес у конкретній господарській справі неможливий.

. Процесуальний статус судді ГС. Відвід судді

Відповідно до ст.. 19 ГПК суддя - посадова особа господарського суду, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин. При цьому згідно з чинним законодавством України суддя є носієм судової влади, який наділяється повноваженнями, необхідними для здійснення правосуддя при вирішенні господарських спорів. Принцип господарського процесуального права щодо підпорядкування суддів лише закону забезпечується: а) особливим порядком обрання та призначення суддів; б) їх недоторканністю; в) правом суддів оцінювати докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (статті 4-7, 43 ГПК), та іншими гарантіями, що випливають зі змісту ст. 129 Конституції України.

У чинному українському законодавстві є певні обмеження правоздатності суддів, що пов'язане з виконанням ними своїх посадових обов'язків. Зокрема, професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Як правило, суддя місцевого господарського суду розглядає справи одноособово. Однак, залежно від категорії і складності справи, вона може бути розглянута колегіально у складі трьох суддів під головуванням одного з них (ст. 4-6 ГПК).

Вимоги судці, що ставляться ним у межах передбачених законом повноважень господарського суду, є обов'язковими для посадових осіб, державних та інших органів, господарських та інших організацій і підприємств, до яких вони звернуті. Зазначені вимоги можуть бути адресовані як сторонам у справі (наприклад, обов'язково надати відповідачу відзив на позов, надати позивачу необхідні документи тощо), так і підприємствам, установам та організаціям, які не беруть участі у справі (наприклад, вчинити певні дії, надати необхідні документи, висновки тощо, необхідні для вирішення спору).

Згідно ст. 20 ГПК суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Питання про відвід судді вирішується головою господарського суду або заступником голови господарського суду, а про відвід заступника голови - головою господарського суду, який виносить з цього приводу ухвалу в триденний строк з дня надходження заяви. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід.

Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. Існування зазначеної норми пояснюється тим, що участь у провадженні у справі неминуче призводить до формування у судді визначеного погляду з приводу того, як потрібно вирішати господарський спір, у зв'язку з чим його певна позиція з цього приводу може вплинути на його об'єктивність при новому розгляді справи.

Відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому процесі. У зв'язку з цим заявлення відводу судді - це їх право, а не обов'язок. Слід зазначити, що право заявити відвід судді мають не всі учасники судового процесу, а лише закріплені у коментованій статті - сторони і прокурор, у зв'язку з чим зазначена імперативна норма є вичерпною і розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому відвід, що був заявлений сторонами та/або прокурором, має бути мотивованим і заявленим у письмовій формі, тобто мають бути письмово зафіксовані конкретні фактичні дані, що піддають сумніву об'єктивність та неупередженість судді (суддів), які розглядають конкретну судову справу.

Існує два моменти, коли можна заявити про відвід судді уповноваженим на те учасникам судового процесу: 1) до початку вирішення спору; 2) після початку вирішення спору. При цьому перший випадок є загальним правилом, передбаченим коментованою статтею, - відвід має бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору.

Закон чітко визначає коло осіб, які наділені правом вирішувати питання щодо заявлених відводів. Так, відповідно до статті 20 ГПК питання про відвід судді вирішується головою господарського суду або заступником голови господарського суду, а про відвід заступника голови - головою господарського суду, який виносить з цього приводу ухвалу у триденний строк з дня надходження заяви. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України у триденний строк з дня надходження заяви про відвід. Отже, закон закріплює імперативну норму щодо визначення строку для прийняття рішення щодо задоволення чи відмови у задоволенні заявленого відводу сторонами та/або прокурором - триденний строк з дня надходження заяви, після спливу якого виноситься ухвала, в якій може бути лише одне з двох варіантів вирішення заяви по суті, що тягне за собою певні кричні наслідки: 1) або задовольнити заяву про відвід - тоді зазначається суддя, у провадження якого передається зазначена судова справа; 2) або відмовити у заяві про відвід - у такому разі справа розглядається тим суддею, який порушив провадження

15. Сторони в судовому процесі. Права та обовязки

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Сторонами судового процесу є учасники спірного матеріального правовідношення, тобто особа, яка має право вимоги (кредитор) та особа, на яку покладається обов'язок виконати зобов'язання (боржник). У судовому процесі кредитор стає позивачем, а боржник - відповідачем.

Права та обов'язки сторін у господарському процесі визначає ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи й міркування з усіх питань, що виникають під час судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості використання процесуальних засобів свого захисту.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім загальних прав, якими наділені сторони, слід зауважити, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Але господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У таких випадках господарський суд розглядає спір по суті.

16. Процесуальна співучасть

Господарське процесуальне законодавство припускає можливість участі у справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23 ГПК України), що визначається в юридичній літературі як процесуальна співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Для наявності процесуальної співучасті позов повинен бути одночасно поданий кількома позивачами або до кількох відповідачів. Приєднання співучасника до справи після прийняття позову та порушення провадження у справі ГПК не передбачає. Водночас відповідно до ст. 24 ГПК суд із власної ініціативи за згодою позивача або за заявою позивача може залучити співвідповідачів.

Інститут процесуальної співучасті виникає як наслідок існування множинності осіб в матеріальному правовідношенні на стороні боржника чи кредитора. Це може бути пов'язане з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні.

Процесуальна співучасть на стороні боржника може виникнути з таких норм ЦК:

  1. відповідно до ст. 96 ЦК особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації;
  2. відповідно до ст. 107 ЦК якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася;
  3. відповідно до ст. 124 ЦК у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;
  4. відповідно до ст. 140 ЦК учасники товариства з обмеженою відповідальністю, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників;
  5. відповідно до ст. 151 ЦК учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу;
  6. відповідно до ст. 153 ЦК особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства;
  7. відповідно до ст. 198 ЦК особа, що випустила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно;
  8. відповідно до ст. 232 ЦК довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними;
  9. відповідно до ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки;
  10. відповідно до ст. 808 ЦК якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу;
  11. відповідно до ст. 1119 ЦК у випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії. Користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно;
  12. відповідно до ст. 1123 ЦК за договором комерційної концесії за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем;
  13. відповідно до ст. 1138 ЦК якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення;
  14. відповідно до ст. 1141 ЦК з моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб;
  15. відповідно до ст. 1190 ЦК особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Слід відрізняти подання позову до кількох відповідачів, які солідарно відповідають за зобов'язанням, коли до всіх відповідачів пред'являється одна вимога, від об'єднання позовів, коли до кожного з відповідачів пред'являється самостійна вимога.

Процесуальна співучасть на стороні позивача є можливою у таких випадках:

  1. відповідно до ст. 365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників;
  2. відповідно до ст. 1135 ЦК учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

ГПК встановлює процесуальну самостійність кожного з процесуальних співучасників, тобто кожен із них самостійно і незалежно реалізує процесуальні права і несе обов'язки.

Водночас співучасники мають право доручити ведення справи одному з співучасників. ГПК не визначає, яким чином повинно бути оформлене це доручення. Таке доручення може бути реалізоване призначенням спільного представника для ведення справи в суді.

17. Залучення до участі у справі іншого відповідача та заміна неналежного відповідача

Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Заміна неналежної сторони можлива лише тільки при розгляді справи в суді першої інстанції.

Залучити або допустити заміну відповідача за клопотанням сторони - це право, а не обов'язок суду. Задоволення клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача може мати місце тільки за умови вжиття нею щодо іншого відповідача заходів досудового врегулювання спору у передбачених ст.5 ГПК випадках. Якщо залучення до участі у справі іншого відповідача здійснюється з ініціативи суду, то додержання досудового порядку врегулювання спору необов'язкове. Про притягнення іншого відповідача або заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. При цьому всі дії, здійснені в процесі неналежною стороною, не мають ніяких правових наслідків для належної сторони, яка її замінює. Саме цим інститут заміни неналежного відповідача відрізняється від процесуального правонаступництва.

. Представник у господарському судочинстві як учасник господарського процесу

Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Довіреність громадянина, який є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

. Процесуальне правонаступництво

У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

. Треті особи в ГП

У судовому процесі участь третіх осіб зумовлена багатосуб'єктністю матеріальних правовідносин та необхідністю участі у справі різних суб'єктів із метою захисту їх прав та законних інтересів. Процесуальною формою такої участі буде вступ у процес третьої особи. Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України). Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - це ймовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, які вступають у чужий процес із метою захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. У контексті коментованої статті під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Відповідно до частини 1 ст. 26 ГПК третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, може вступити у справу до ухвалення судом рішення, тобто вступ у справу цієї особи на стадії апеляції чи касації не допускається.

Самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає, ніби в матеріальних правовідносинах з. відповідачем перебуває саме вона і саме її право порушено відповідачем. Тож третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу.

Відповідно до частини 2 ст. 26 ГПК про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Господарський суд вирішує питання про прийняття позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами за загальними правилами прийняття позову до розгляду, тобто має право у випадках, передбачених ст. 62 ГПК, відмовити у прийнятті позовної заяви або на підставі ст. 63 ГПК повернути позовну заяву. Втім, оскільки третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у справу, яка вже прийнята господарським судом до розгляду, дотримання правил територіальної підсудності не є обов'язковим. Отже, господарський суд, розглядаючи позовну заяву такої третьої особи, не вправі застосовувати процесуальні наслідки порушення позивачем правил територіальної підсудності.

За змістом коментованої статті третя особа із самостійними вимогами на предмет спору може вступити лише після прийняття господарським судом первісної позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, тобто у справу, яка розглядається судом. Якщо позовну заяву третьою особою подано до господарського суду до моменту винесення судом ухвали про прийняття позову до розгляду, суд не вправі прийняти її як заяву третьої особи, а повинен вирішити питання про її прийняття як самостійної позовної заяви.

Відповідно до частини 3 ст. 26 ГПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, активно використовується у господарському процесі. Норми цього інституту покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінитись у результаті винесеного рішення. Згідно з частиною 1 статті 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, повинна знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Якщо особа бажає вступити у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вона подає заяву про вступ у справу. Якщо сторона чи прокурор вважають за необхідне участь особи у справі як третьої особи, вони подають заяву про залучення третьої особи до участі у справі.

У заяві про вступ або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, повинно бути зазначено:

а) на стороні позивача чи відповідача братиме участь третя особа;

б) підстави вступу або залучення, які полягають у тому, які правовідносини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини.

Відповідно до частини 3 статті 27 ГПК господарський суд, вирішуючи питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі, виносить ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, на стороні позивача чи відповідача допущено чи залучено третю особу, на яких підставах її допущено чи залучено. Якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про відхилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результатами розгляду справи по суті (або в ухвалі, якщо розгляд справи закінчується без винесення рішення). треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін.

Водночас треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не користуються правами, які належать лише позивачу та відповідачу. Вони не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Вони також не мають права подавати заяви про відводи, укладати мирову угоду.

. Правовий статус прокурора як учасника господарського процесу

Прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина (ст. 29 ГПК). У ст. 2 ГПК зазначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Правовий стан прокурора в господарському процесі визначається Господарським процесуальним кодексом України і Законом України Про прокуратуру.

Справи, стосовно яких прокурор має право порушувати справу в господарських судах, в законі не визначені. Тому прокурор повинен сам визначити, чи є порушення державних інтересів в кожному конкретному спорі.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - і усно.

Згідно зі ст. 5 ГПК прокурор (його заступник) мають право звертатися до господарського суду без ужиття заходів досудового (претензійного) врегулювання. Позовна заява прокурора має відповідати вимогам ст. ст. 54,57,58 ГПК. Декретом Кабінету Міністрів України Про державне мито прокурора звільнено від сплати державного мита при поданні позовної заяви до господарського суду.

Питання про взаємовідносини в господарському процесі прокурора, який подав позов, і особи, в інтересах якої цей позов подано, є важливим. Прокурор, що подав позовну заяву, несе обовязки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

22. Участь у судовому процесі судового експерта

Права, обовязки та відповідальність судового експерта визначаються Господарським процесуальним кодексом та Законом України Про судову експертизу. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями.

Судовий експерт зобовязаний за ухвалою господарського суду зявитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених перед ним питань. Висновок робиться у письмовій формі й повинен відповідати вимогам ст. 42 ГПК.

Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів.

Важливою гарантією забезпечення обєктивної діяльності судового експерта є його право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обовязку.

23. Поняття і види доказів в господарському процесі

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами в господарському процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами;

висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Стаття 36 ГПК визначає, що письмовими доказами є документи й матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За низкою ознак письмові докази можуть бути класифіковані на певні види:

- за субєктом, від якого виходить документ, - на офіційні та приватні (неофіційні). Офіційні документи виходять від органів держави, громадських організацій, посадових осіб та інших, тобто тих, хто уповноважений їх видавати.

Приватні документи менше застосовують у господарському процесі. До них відносять документи, які виходять від приватних осіб або не звязані з виконанням яких-небудь повноважень;

- за змістом - на розпорядчі й довідково-інформаційні. Для розпорядчих документів властивий владно-вольовий характер. Довідково-інформаційні документи носять інформативний характер про якісь певні обставини, можуть бути офіційними і приватними;

- за способом утворення - оригінали або копії.

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК). Речові докази, як і письмові - це певні предмети, різноманітні матеріальні цінності.

В процесі доказування засобами встановлення обставин, які мають значення для справи, є судові докази. Судові докази - є відомості, які можуть підтвердити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи та отримані у встановленому законом порядку передбаченими засобами доказування.

Традиційна уява про види доказів, яка склалася в процесуальній науці, дозволяє їх класифікувати на види з таких підстав:

1)за характером звязку змісту з фактом, який встановлюється, докази поділяються на прямі й побічні;

2)за процесом формування відомостей про факти - первісні та похідні; за джерелом - особисті й речові.

24. Належність доказів і допустимість засобів доказування

Належність доказів залежить від правильного визначення предмета доказування.

Належність доказів - це властивість, повязана зі змістом судових доказів. Докази, які підтверджують або спростовують існування обставин предмета доказування, є належними. Вимоги щодо належності доказів полягають у тому, що суд повинен приймати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що мають відношення до даної справи. Це правило дозволяє суду позбутися зайвих доказів, не захаращувати справу, зосередитися на тих доказах, які мають суттєве значення для вирішення спору. Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозвязок доказів з обставинами (фактами), які повинні бути встановлені як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Додержання правил про належність доказів сприяє підвищенню рівня судового розгляду, його раціональності та прискоренню. Суддя має право усувати із судового розгляду все те, що не має суттєвого значення для справи.

Якщо належність характеризує обєктивний звязок доказів з фактами (обставинами), які треба встановити, то допустимість доказів звязана з їх процесуальною формою, тобто засобами доказування.

Допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, яка обмежує застосування конкретних засобів доказування, або вимога, яка передбачає обовязок застосування конкретних засобів доказування при встановленні визначених фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду певної справи у порядку господарського судочинства. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК).

Допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права при виборі засобів доказування. Правило допустимості доказів, на відміну від правила належності, застосовується тільки в тих випадках, коли законодавством встановлені певні вимоги щодо оформлення правовідносин або тих чи інших дій. Допустимість доказів носить загальний і спеціальний характер. Загальне правило допустимості полягає в тому, що в процесі доказування можуть використовуватись тільки засоби доказування, які передбачені законом. Спеціальні вимоги встановлені законом щодо необхідності застосування певних доказів або заборони посилання на який-небудь доказ. Застосування правила допустимості доказів носить для господарського суду обовязковий характер, тому що його порушення може призвести до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

25. Підстави для звільнення від доказування

Факти (обставини), які включені в предмет доказування, належать доказуванню в суді, але з цього є виключення. Згідно зі ст. 35 ГПК є три види фактів, які не потребують доказування:

- визнані господарським судом загальновідомими;

преюдиційні;

презумпційні.

Загальновідомість факту може бути визначена господарським судом за наявності двох умов: про факт знає широке коло осіб і він повинен бути відомим складу суду, який розглядає справу.

Преюдиційний (prejudiciеlis), тобто такий, що відноситься до попереднього судового рішення, означає визначеність деяких фактів, які не потрібно доказувати знов. Преюдиційні факти:

- встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, факти не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони;

вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені;

рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обовязковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Презумпція (praesumptio) - визнання факту юридично вірогідним, достовірним, доки не буде доведено протилежне. Презумпційні факти - факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

26. Порядок витребування доказів

Докази надаються особами, які беруть участь у справі. Законодавство встановлює однаковий порядок витребування речових і письмових доказів. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобовязаний витребувати від підприємств та організацій - незалежно від їх участі у справі - документи й матеріали, необхідні для вирішення спору. Стаття 38 ГПК передбачає, що господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження.

У випадку, якщо особи, які беруть участь у справі, не можуть самостійно отримати необхідні докази, вони звертаються з клопотанням про витребування цих доказів. Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази. Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Після вирішення спору речові докази, які знаходяться в господарському суді, повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або повертаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі (ст. 40 ГПК). Вони видаються під розписку уповноваженої особи, і ця розписка додається до справи. Речі, які не можуть знаходитись у власності особи, якою їх подано, передаються відповідним органам.

27. Запобіжні заходи: поняття, види, порядок застосування

Запобіжні заходи - це термінові тимчасові заходи, які застосовуються господарським судом до моменту пред'явлення позову та спрямовані на забезпечення майнових інтересів заявника в тому випадку, якщо є достатньо підстав вважати, що їх незастосування може ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення.

Запобіжні заходи вживаються господарським судом за заявою особи, яка має підстави побоюватися, що подання необхідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її права порушено або існує реальна загроза їх порушення. Тому тягар доведення, за наявності підстав для вжиття заходів забезпечення, покладається на особу, яка подала заяву про вжиття запобіжних заходів. Попри те, що невжиття заходів забезпечення позову в будь-якому випадку ускладнить або навіть унеможливить виконання судового рішення, зацікавлена сторона має довести наявність обставин, які на момент пред'явлення позову мають свідчити про реальну загрозу в майбутньому виконати рішення суду, тобто, залежно від предмета спору, мають підтверджувати відсутність у відповідача наявних грошових коштів (спірного майна) або виконання ним дій, спрямованих на його відчуження, передачу майна третім особам тощо.

Ст. 43-2 ГПК встановлено три види запобіжних заходів, а саме:

витребування доказів;

огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Витребування доказів та огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, провадяться з метою фіксування доказів правопорушення.

Накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, призначене забезпечити відновлення порушеного права під час виконання рішення суду.

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеження права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам. Накладення арешту на грошові кошти як запобіжний захід не допускається.

Особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 432 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову.

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи, негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

28. Поняття доказування та види доказів в господарському процесі

Доказування - складний процес, який охоплює розумову і процесуальну діяльність його субєктів з обґрунтування якого-небудь положення і виявлення якогось знання на підставі дослідженого.

При доказуванні суд і особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують обставини предмета доказування, його елементи за допомогою доказів, що допомагають сформувати нове знання, яке має значення для вирішення справи. Діяльність субєктів доказування в господарському процесі з обґрунтуванням обставин справи з метою його вирішення і становить процес доказування. Таким чином, доказування в господарському процесі - це логіко-практична діяльність осіб, які беруть участь у справі.

Доказування в господарському процесі можна розділити на два види:

) доказування відносно окремих юридичних фактів, як правило, для здійснення певної процесуальної дії. Обєктами доказування при цьому є обставини, які належить установити згідно з вимогами найчастіше господарського процесуального законодавства;

) доказування відносно всієї справи. Обєкт доказування по справі в цілому є предметом доказування.

У процесуальній теорії традиційно під предметом доказування розуміють сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі.

Факти, які мають матеріально-правове значення, або юридичні факти - це факти, з наявності або відсутності яких закон повязує можливість виникнення, зміни і припинення матеріально-правових відносин. Встановлення фактів, які мають матеріально-правове значення, - головна мета при розгляді справи в господарському суді, оскільки в першу чергу від чіткого їх визначення і встановлення залежить правильне вирішення справи.

Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад по справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Саме норми матеріального права визначають, які обставини треба встановити для вирішення певної категорії справ. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування по справі.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами в господарському процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами;

висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Стаття 36 ГПК визначає, що письмовими доказами є документи й матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За низкою ознак письмові докази можуть бути класифіковані на певні види:

- за субєктом, від якого виходить документ, - на офіційні та приватні (неофіційні). Офіційні документи виходять від органів держави, громадських організацій, посадових осіб та інших, тобто тих, хто уповноважений їх видавати.

Приватні документи менше застосовують у господарському процесі. До них відносять документи, які виходять від приватних осіб або не звязані з виконанням яких-небудь повноважень;

- за змістом - на розпорядчі й довідково-інформаційні. Для розпорядчих документів властивий владно-вольовий характер. Довідково-інформаційні документи носять інформативний характер про якісь певні обставини, можуть бути офіційними і приватними;

- за способом утворення - оригінали або копії.

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК). Речові докази, як і письмові - це певні предмети, різноманітні матеріальні цінності.

В процесі доказування засобами встановлення обставин, які мають значення для справи, є судові докази. Судові докази - відомості, які можуть підтвердити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи та отримані у встановленому законом порядку передбаченими засобами доказування.

29. Огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження

Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів.

За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи.

Як правило, огляд та дослідження доказів у місці їх знаходження відбувається за ініціативою самого суду. В зв'язку великими витратами часу дана норма на практиці застосовується дуже рідко, хоча суд касаційної інстанції на дану норму посилається в своїх рішеннях. В резолютивній частині таких Постанов у більшості випадків зазначається про направлення справи до суду тієї інстанції, яка порушила дану норму.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження (ст. 65 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про неможливість встановити наявність порушеного права заявника, у зв'язку з відсутністю в акті адреси земельної ділянки, повинен був витребувати інші документи для з'ясування даного питання або провести огляд земельної ділянки для визначення її меж.

30. Обставини та порядок призначення і проведення судової експертизи

Експертиза - це вивчення, перевірка, аналітичне дослідження, кількісна чи якісна оцінка висококваліфікованим фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності.

Головним призначенням експертизи у господарському судочинстві є якісна оцінка фахівцем (фахівцями) з урахуванням вимог законодавства обставин справи, усвідомлення та оцінка яких виходять за межі обов'язкових знань суддів господарського суду. Такими знаннями є спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.

Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Отож вирішення питання щодо необхідності призначення експертизи у справі є прерогативою суду, причому він визначає також кількість питань, що має розв'язати експерт, та їх зміст.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

-науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Експертизи та інші дослідження в експертних установах проводяться співробітниками, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності, а також позаштатними працівниками цих установ.

Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, назва суду, який виніс постанову (ухвалу); назва справи та її номер; обставини справи, які стосуються експертизи, підстави призначення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, поставлені експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, а також матеріалів, направлених експертові для ознайомлення, або посилання на такі переліки, які є в матеріалах справи; інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

31. Оцінка доказів господарським судом при вирішенні господарського спору

Оцінка доказів - розумова, пізнавальна діяльність господарського суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі принципів господарського судочинства: верховенства права; законності; рівності усіх учасників господарського процесу перед законом і судом; змагальності сторін.

При цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінка доказів здійснюється судом за його внутрішнім переконанням і впевненістю у правильності його висновків. Внутрішнє переконання у ході оцінки доказів має ґрунтуватися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження, які є невід'ємною умовою встановлення істини у справі.

Повнота дослідження обставин справи означає правильне визначення предмета доказування, з'ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню на підставі всієї сукупності зібраних доказів, що стосується конкретної справи. Порушення вимог закону про повне дослідження обставин справи є однією з підстав для направлення її на зміну чи скасування судових рішень.

Достовірність означає, що відомості, які вона надає, відповідають дійсності. Достовірний доказ повинен бути отриманий з надійного джерела інформації та якісного процесу формування доказу. Достовірність визначають при порівнянні кількох доказів, при оцінці всієї сукупності доказів по справі. Достовірність - це якість доказів, яка характеризується точністю, правильністю відображення обставин, які входять в предмет доказування.

Об'єктивність дослідження обставин справи полягає у недопущенні уповноваженим суб'єктом виявів упередженості та однобічності.

Усі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу. Ніякі докази не мають для господарського суду наперед встановленої сили (Сила доказів - це якість доказів, яка в основному визначається при вирішенні справи, це якість сукупності доказів, необхідних для вирішення справи).

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

32. Поняття і види судових витрат в господарському процесі

Судові витрати - це відповідні грошові кошти, які витрачаються у звязку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду.

Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з:

-судового збору,

сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом,

-витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження,

оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином держава певною мірою компенсує витрати на утримання судової системи і забезпечення здійснення функцій правосуддя. З іншого боку, судові витрати виконують також превентивну та штрафну функції, адже за загальним правилом (див. ст. 49 та коментар до неї) компенсація таких витрат здійснюється за рахунок сторони, дії або бездіяльність якої викликали потребу у судовому захисті прав та інтересів, а тому є одним із негативних наслідків для правопорушника. Крім того, покладання на винну особу обов'язку відшкодування судових витрат, які можуть мати досить великий розмір, слід розглядати як запобігання правопорушенням. Водночас це є способом запобігти необґрунтованим позовам, тобто усунути зловживання процесуальними правами, недопустимість якого закріплено у ст. 22 цього Кодексу.

Перелік складу судових витрат не є вичерпним. До інших витрат можна віднести, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. До інших витрат можна також віднести витрати, понесені особами, що не є учасниками судового процесу, у зв'язку із наданням документів або матеріалів, витрати на проведення огляду і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження тощо.

33. Судовий збір, його розміри та порядок сплати (стягнення)

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат

1. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

2. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

За подання до господарського суду:

1) позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат

) позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати

) заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати

4) апеляційної скарги на рішення суду - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

) касаційної скарги на рішення суду - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

) заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати

) заяви про скасування рішення третейського суду - 2 розміри мінімальної заробітної плати

10) заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати

11) заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду - 2 розміри мінімальної заробітної плати

12) заяви про затвердження плану санації до порушення провадження у справі про банкрутство - 1 розмір мінімальної заробітної плати

13) заяви про порушення справи про банкрутство - 5 розмірів мінімальної заробітної плати

14) заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом - 1 розмір мінімальної заробітної плати

15) заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство - 1 розмір мінімальної заробітної плати

16) заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною - 1 розмір мінімальної заробітної плати

17) апеляційних і касаційних скарг у справі про банкрутство - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати

За видачу судами документів:

1) за повторну видачу копії судового рішення - 1 гривня за кожний аркуш копії

) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа - 3 гривні

) за роздрукування технічного запису судового засідання - 5 гривень за кожний аркуш тексту на папері формату А4

) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання - 15 гривень

) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень". - 1 гривня за кожний аркуш копії

Порядок сплати судового збору (ст.6 ЗУ «Про судовий збір)

1. Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

. У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

У разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За подання позовної заяви про розірвання шлюбу з одночасним поділом майна судовий збір справляється за розірвання шлюбу і за поділ майна.

. За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.

. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

. У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі:

подання позову одним позивачем до кількох відповідачів;

об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

. Розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

34. Розподіл судових витрат

Судові витрати розподіляються за принципом - витрати покладаються на сторону, з вини якої виник спір.

Судовий збір покладається:

-у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо розбіжності між сторонами вирішені частково на користь однієї зі сторін і частково на користь другої сторони, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної зі сторін.

35. Поняття і види строків в господарському процесі

Процесуальний строк - це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі (слід відрізняти строки, встановлені господарським процесуальним законодавством від строків, встановлених матеріальним правом, наприклад, строків позовної давності, встановлених Цивільним кодексом України).

) За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК господарському процесі можна поділити на види:

- строки, встановлені законодавством - Господарським процесуальним кодексом України або іншими законами, - для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі;

- строки, які визначені господарським судом, - для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі.

2)Залежно від субєкта, якому адресовані конкретні процесуальні строки:

-Процесуальні строки для здійснення дій суддею(судом);

Процесуальні строки для здійснення дій учасниками процесу;

Процесуальні строки для здійснення дій іншими особами, зобовязаними виконати приписи суду.

3)За характером вчинюваних процесуальних дій:

-Строки порушення позовного провадження;

Строки розгляду справи по суті;

Строки перегляду судових актів;

Строки виконавчого провадження;

4)За способом обчислення процесуальні строки поділяються:

-Строки, які обчислюються роками, місяцями, днями;

Строки, зумовлені подією, що повинна неминуче настати.

36. Встановлення та обчислення процесуальних строків

Процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені Господарським кодексом. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

При оголошені перерви або перенесенні розгляду справи встановлюється дата, на яку справу перенесено, та у разі необхідності накладається зобов'язання на сторону вчинити певні процесуальні дії.

Перебіг строку для вчинення процесуальних дій, що визначаються періодом часу, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Він обчислюється роками, місяцями та днями.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Так, апеляційна скарга (подання) на рішення господарського суду подається (вноситься) протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення - з дня підписання рішення.

37. Наслідки пропуску процесуального строку в господарському процесі

Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.

За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.

Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.

Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, повязані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається.

При порушенні процесуального строку зберігається обовязок здійснення процесуальної дії, але одночасно виникає можливість застосування до несправного субєкта процесуальних (штрафних) санкцій.

У деяких статтях ГПК прямо передбачені наслідки пропущення процесуальних термінів. Так, апеляційна скарга на рішення господарського суду, подана після закінчення встановленого строку до розгляду не приймається і повертається скаржникові (заявникові). Таким чином, у цих випадках особи, що порушили строк, встановлений для провадження процесуальних дій, втрачають право на їхнє здійснення. Право на здійснення визначених процесуальних дій може бути погашене з витіканням встановлених термінів. Порушення господарським судом встановлених термінів не звільняє його від обов'язку вчинити визначені дії

38. Суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи та послуги перекладача

Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом (з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною установою.).

Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; найм житлового приміщення, а також добові у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подано, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з перекладом документів, а також з оплатою за вручення їх за кордоном має нести заінтересована сторона.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду. У разі невирішення питання про розподіл судових витрат у судовому засіданні господарський суд виносить ухвалу про стягнення визначених судом витрат відповідно до ст. 88 ГПК України.

39. Закінчення процесуальних строків

Закінчення процесуального строку повязане з його закінченням. Це правило встановлює граничну межу строку, до якої може бути або повинна бути здійснена певна процесуальна дія.

Згідно зі ст. 51 ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до двадцять четвертої години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до двадцять четвертої години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

День здачі документів в орган зв'язку підтверджується датою поштового штемпеля на конверті, поштовою квитанцією, описом коштовного листа, випискою з реєстру поштових відправлень і т.п., оскільки вони дозволяють встановити факт здійснення процесуальної дії у встановлений термін. У тих випадках, коли процесуальна дія відбувається в господарському суді (наприклад, безпосередня здача документів у канцелярію), вона повинна бути виконана до кінця робочого дня, встановленого в цьому суді. [11]

40. Зупинення процесуальних строків

Господарське процесуальне законодавство передбачає зупинення процесуальних строків (ст. 52 ГПК). Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.

Підстави для зупинення провадження у справі передбачені ст. 79 ГПК. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повязаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами. За клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою господарський суд може зупинити провадження у справі у випадках:

- призначення господарським судом судової експертизи;

надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

заміни однієї сторони її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження, господарський суд поновлює провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. В такому випадку процесуальні строки обчислюються з урахуванням минулого часу до зупинення провадження по справі, тобто процесуальні дії повинні бути здійснені в процесуальний строк, який залишився.

41. Відновлення та продовження процесуальних строків в господарському процесі

За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

. Поняття та елементи позову

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача, про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Для того щоб позов мав можливість виконати роль засобу порушення судового провадження, він повинен мати певні складові частини (елементи). Позов складається з трьох частин (елементів):

1)Предмет позову. Це конкретна матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

2) Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

3) Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Згідно зі ст. б ЦК України позивач може просити суд винести рішення: про визнання права, про відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; про присудження до виконання обовязку в натурі; про відшкодування моральної шкоди; про припинення чи зміну право відношення; про стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки, штрафу, пені чи іншими засобами, передбаченими законодавством.

43. Форма і зміст позовної заяви. Визначення ціни позову

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

) найменування господарського суду, до якого подається заява;

) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків);

) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору якщо такі проводилися;

) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 цього Кодексу;

) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

. Порядок подання позову. Документи, що додаються до позовної заяви

Позовна заява подається до господарського суду. Позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; 3) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі;

) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

45. Особливості обєднання позовних вимог. Зміна позову

В одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Господарський процесуальний кодекс України надає право позивачу збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підставу позову. Так, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Позивач має право змінити предмет або підставу позову (шляхом подання письмової заяви) тільки до початку розгляду господарським судом справи по суті.

46. Відзив на позовну заяву

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору). До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

47. Порядок подання зустрічного позову

Відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів. Позовна заява подається до господарського суду. Позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

48. Прийняття позовної заяви судом та порушення провадження у справі

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана у порядку, встановленому ГПК. Для прийняття справи до провадження господарському суду необхідно перевірити відповідність позовної заяви за її формою і змістом вимогам законодавства, а також встановити, чи є в наявності документи, які вимагає закон. Встановивши, що позовна заява може бути прийнята до провадження господарського суду, суддя порушує справу. Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

49. Відмова у прийнятті та повернення позовної заяви

Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору, якщо вони є заявниками, не пізніше трьох днів з дня надходження заяви.

До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

) у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

4) не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі;

5) порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

7) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше трьох днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.

50. Процесуальні дії судді господарського суду по підготовці справи до розгляду

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

) вирішує питання про призначення експертизи;

) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

51. Забезпечення позову. Підстави для забезпечення позову

Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Стаття 66. Підстави забезпечення позову <#"justify">52. Скасування забезпечення позову

Стаття 68. Скасування забезпечення позову

Питання про скасування забезпечення позову <#"justify">Скасування забезпечення позову можливе у випадку:

1) господарський суд може скасувати забезпечення позову як за власною ініціативою, так і за ініціативою осіб, зазначених у ст. 66 цього Кодексу, які не позбавлені можливості брати безпосередню участь у вирішенні судом цього питання. При цьому господарський суд може скасувати заходи забезпечення позову у будь-який час у ході розгляду судової справи за заявою осіб, які беруть участь у справі (наприклад, підставою для скасування є зміна умов, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову);

2) господарський суд одночасно з винесенням рішення або після цього може постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову за наявності достатніх правових підстав, що пояснюється можливістю скасування забезпечення позову на будь-якій стадії процесу, тобто як при розгляді справи, так і при виконанні рішення. Питання щодо скасування забезпечення позову вирішується суддею, який розглядає зазначену справу, з повідомленням про це осіб, які беруть участь у справі, однак їх неявка у судове засідання не є перешкодою для вирішення цього питання.

53. Права учасників господарського процесу

До складу учасників <#"justify">55. Вирішення спору при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів

З метою забезпечення можливості оперативного захисту права або охоронюваного законом інтересу, та запобігання затягуванню процесу, суду надається право розгляду справи без відзиву Відповідача на позовну заяву та без витребуваних судом матеріалів.

Наявність відзиву на позовну заяву значно полегшує і прискорює розгляд справи, оскільки суддям (судді) стають відомі посилання відповідача на докази та нормативно-правові акти. У разі ненадання відзиву на позов та витребувані судом докази господарський суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, тому відсутність відзиву не є перешкодою для розгляду справи господарським судом.

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи за наведених умов, суд керується необхідністю всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

56. Відкладання розгляду справи, перерва в засіданні

Господарський <#"justify">Відкладення розгляду справи можливе виключно в межах строків, установлених у ст. 69 ГПК. Суд не вправі відкладати розгляд справи, в разі спливу строків встановлених для вирішення спору. Для відкладення розгляду справи за таких умов, суд зобов'язаний спочатку вирішити питання про продовження строку розгляду спору.

57. Відмова позивача від позову

Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту і на закриття порушеної ним цивільної справи.

Відмова <#"justify">58. Мирова угода сторін

Мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямованим на урегулювання спору шляхом взаємних поступок, внаслідок чого можна врегулювати спір повністю або частково. Зокрема, у разі укладання мирової угоди сторони можуть передбачити порядок розподілу судових витрат, витрат щодо оплати послуг адвоката тощо.

Мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними договору про заміну зобовязання, на підставі якого й виник спір, іншим зобовязанням з метою врегулювання такого спору. Реалізація цього права може безпосередньо впливати на здійснення судочинства, оскільки тягне за собою припинення позовного провадження у справі без розгляду спору по суті, а тому безпосередньо пов'язана із захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.

Як вже зазначалося, мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав і обов'язків сторін і предмета спору. Про укладення мирової угоди сторони можуть повідомити суд, зробивши спільну заяву. мирову угоду або повідомлення про ньому викладено в адресованому суду письмовій заяві сторін, це заява додається до справи.

59. Зупинення провадження у справі та його поновлення

Господарський <#"justify">60. Припинення провадження у справі

Господарський <#"justify">67. Постанови господарського суду

Постанови господарського суду це акти г. суду,що приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень г. суду першої інстанції, які не набрали законної сили, та судом касаційної інстанції судових рішень г. суду першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили.

У постанові мають бути зазначені:

) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу;

) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу;

) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги;

) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі в триденний строк з дня її прийняття.

68. Апеляційна скарга

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у триденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 106 цього Кодексу, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду.

Справа, яка надіслана до апеляційного господарського суду, реєструється в день її надходження

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення,

Апеляційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга;

) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

) перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу, має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

) апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

) до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі;

) скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено;

) до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала.

На ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої цієї статті, апеляційна скарга може бути подана повторно.

Про прийняття апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або про відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Порядок розгляду апеляційної скарги

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу;

) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

За наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені:

) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу;

) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу;

) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги;

) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі в триденний строк з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

. Касаційна скарга

Касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Апеляційний господарський суд зобов'язаний невідкладно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо вона подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили.

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу, має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, що подала скаргу.

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

) найменування апеляційного господарського суду, постанова якого оскаржується, номер справи та дату прийняття постанови;

) найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

) вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

) перелік доданих до скарги документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником.

До скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

) скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

) до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі;

) скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено;

) у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

) до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Про повернення касаційної скарги виноситься ухвала.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, касаційна скарга може бути подана повторно.

Порядок прийняття та розгляду касаційної скарги.

Стаття 111-4. Прийняття касаційної скарги

Про прийняття касаційної скарги до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги, а також витребовує справу чи копії матеріалів справи, необхідні для розгляду скарги на ухвалу суду.

Питання про прийняття касаційної скарги до провадження або про повернення касаційної скарги суд вирішує не пізніше п'яти днів з дня її надходження.

Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу.

Стаття 111-5. Порядок розгляду касаційної скарги

У касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Строк подання - 20 днів

Строк розгляду - 1 місяць(рішення), 15 днів (ухвали)

. Межі перегляду справи в касаційній інстанції

Стаття 111-7. Межі перегляду справи в касаційній інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

. Право на звернення до ВСУ з заявою про перегляд судових рішень господарських судів

Стаття 111-15. Право на звернення про перегляд судових рішень господарських судів

Сторони, треті особи, прокурор мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Заява про перегляд судового рішення в господарських справах з мотивів, передбачених пунктом 2 частини першої статті 111-16 <#"justify">. Підстави для скасування або зміни рішення чи постанови

Стаття 111-10. Підстави для скасування або зміни рішення або постанови

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу.

) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

. Поняття нововиявлених обставин. Підстави перегляду судових рішень за н. об.

Перегляд за ново виявленими обставинами є окремою процес. Формою судового процесу, що визначається юридичною природою цих обставин. До них можна віднести: матеріально-правові факти на яких ґрунтується вимоги і заперечення сторін, а також інші факти що мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи.(існували на час розгляду справи, вони не могли бути відомі заявникові на час розгляду)

Стаття 112. Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

. Порядок і строки подання заяви про перегляд судових рішень за н. об.

господарський суд позовна заява

Стаття 113. Порядок і строк подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами

Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. При цьому заява про перегляд судового рішення господарського суду з підстави, передбаченої(істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;), може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням господарського суду законної сили.

Строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарського суду у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

) у випадку, встановленому (істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;) - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

) у випадках, встановлених(п.2 встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;п.3встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення) - з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

) у випадку, встановленому(скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду) - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

) у випадку, встановленому (встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане), - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Заява про перегляд судового рішення подається до господарського суду, який прийняв судове рішення, де вона реєструється з дотриманням порядку.

Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів. До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату судового збору.

Заява про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами до розгляду не приймається і повертається заявникові у разі:

) подання заяви після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом;

) подання заяви без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;

) відсутності доказів сплати судового збору у порядку і розмірі, встановлених законодавством;

) якщо заява про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами з підстави, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, подана після закінчення трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили незалежно від поважності причини пропуску цього строку;

) якщо заява про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

. Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Стаття 114. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами

Рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заява про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження.

Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами перегляду судового рішення приймаються:

) рішення - у разі зміни або скасування рішення;

) постанова - у разі зміни або скасування постанови;

) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.

У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

. Загальні умови виконання судових рішень госп. суду

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 115. Обов'язковість виконання судових рішень ГПК

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно, Стаття 17. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою (про виконавче провадження) примусовому виконанню підлягають : накази - господ. судів; видані на підставі рішень третейських судів, міжнарод. комерційних арбітражних судів при Торгово-промисловій палаті України; ухвали і постанови госп. судів.

77. Виконання судових рішень як стадія господарського процесу

Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється в процесуальній формі, та порядок діяльності органів виконання заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати участь у виконавчому провадженні, при цьому їм надані певні процесуальні права.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України (ст. 115 ГПК). Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Предявленням наказу до виконання порушується виконавче провадження.

Провадження по виконанню рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі захисту прав.

Виконання рішення господарських судів регламентуються нормами Господарського процесуального кодексу України (ст.ст. 115-122), Законом України Про виконавче провадження та іншими нормативно-правовими актами.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржник у стадії виконавчого провадження - це особа, зобовязана за рішенням господарського суду здійснювати певні дії на користь другої сторони - стягувача. Стягувачем буде сторона, на користь якої провадиться стягнення. Стягувачем звичайно є попередній позивач, але при повороті виконання рішення стягувачем може бути попередній відповідач. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або через представників.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. 116 ГПК). Наказ може бути видано на виконання не тільки рішення, але й постанови господарського суду. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Виконання рішення господарського суду здійснюється, як правило, за участю сторони, на користь якої воно винесено. Накази про стягнення грошових сум разом із рішенням видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення грошових сум до бюджету надсилаються або видаються господарським судом місцевим органам податкової служби для виконання у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом (ст. 116 ГПК).

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ст. 121 ГПК).

78. Наказ господарського суду: зміст і порядок предявлення

Стаття 116. Наказ господарського суду і пред'явлення його для виконання

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, що підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

79. Поновлення для пропущеного строку для предявлення наказу до виконання

Стаття 119. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання

У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику.

Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

. Відстрочка або розстрочка виконання рішення

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника; у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (ст. 121 ГПК).

Відстрочка - це відкладення або перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатись господарським судом.

При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів до забезпечення позову.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

81. Зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали постанови

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

82. Зупинення виконання судового рішення

Стаття 121-1. Зупинення виконання судового рішення ГПП

Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала.

Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

Стаття 38.Право державного виконавця зупинити виконавче провадження

1) у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання;

2) у разі прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

) у разі перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

) у разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини;

) за заявою стягувача у разі його перебування у відпустці за межами населеного пункту, де він проживає.

Стаття 37.Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження

) смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

) визнання стягувача або боржника недієздатним;

) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, якщо згідно з умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача,

) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

) прийняття судом до розгляду скарги на постанову органу посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення;

) зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право;

) зупинення судом реалізації арештованого майна;

) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом,

) прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду;

) звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку

) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство;

83. Дублікат наказу як можливість виконання судового рішення господарського суду

Стаття 120. Видача дубліката наказу

У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

За видачу стягувачу дубліката судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

. Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних субєктів господарювання

Компетенція господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій. Господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій.

Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими ГПК.

Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:

) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;

) іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір (ст. 124 ГПК).

Згідно зі ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (п. 1);

якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія чи представництво іноземної юридичної особи-відповідача (п. 2);

у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України (п. 3);

якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні (п. 5);

дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (п. 7);

Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:

якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України (п. 1);

якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні (п. 4);

якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб,

якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України (п. 7);

якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні (п. 8);

Оскільки в ГПК відсутній інститут договірної підсудності, сторона може звернутись до господарського суду у відповідності з територіальною та виключною підсудністю справ.

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору - Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності (угода про договірну підсудність).

. Процесуальні права та обовязки іноземних субєктів господарювання

Стаття 123. Процесуальні права і обов'язки іноземних суб'єктів господарювання

Іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право звертатися до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. (ст. 1 ГПК право на зверхня)

На вимогу господарського суду іноземні підприємства або організації повинні представити документ, що виданий уповноваженим органом іноземної держави у встановленій формі, легалізований, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав та обов'язків, не менший за суб'єктів господарювання України. Такий режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних підприємств й організацій цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною в економічні союзи.

86. Компетенція господарських судів у справах за участю іноземних субєктів господарювання

Стаття 125. Звернення господарських судів із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави

У разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Стаття 126. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги повинні відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначається:

) назва суду, що розглядає справу;

) за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення;

) найменування справи, що розглядається;

) прізвище, ім'я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження та інші дані, необхідні для виконання доручення;

) процесуальне становище осіб, стосовно яких необхідно вчинити процесуальні дії;

) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;

) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.

Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що додано до нього, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.

. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів

Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

У виклику до суду, який направляється зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів.

У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид покарання як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, арешт, суд надсилає документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку та негайно надсилає розписку і письмові пояснення цієї особи до суду.

У разі відмови особи отримати виклик, представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку на документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.

У разі повторної неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено такі документи вважаються врученими.

Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання.

Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв'язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими в ході виконання доручення, які засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України

Стаття 129. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України

Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документа здійснюється під розписку із зазначенням дати вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.

Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У разі вчинення певних процесуальних дій складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинено процесуальні дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, і скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час і місце виконання доручення.

Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон України. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.

89. Банкрутство

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ознаки

1.Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

2.задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе До неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

3.орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

4.при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Боржник - субєкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа - підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобовязання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. Боржником не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення).

кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобовязань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя);

заінтересовані особи стосовно боржника - власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер),подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника;

Підстава - безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строк.

Порядок порушення справи - подача до госп. суду заяви про порушення справи про банкрутство. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити розпорядника майна неможливо, розпорядник майна призначається на підготовчому засіданні.

. Заходи забезпечення

а) Загальні заходи забезпечення - Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна.

Б)Мораторій. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до цього Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

91. Припинення провадження у справах про банкрутство

Припинення провадження у справах про банкрутство, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;

затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;

затверджено мирову угоду;

затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому Законом;

боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Призначається розпорядник майна. Розпорядник майна зобов'язаний:

·розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку;

·вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;

·повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;

·вживати заходів для захисту майна боржника;

·аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

·виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

·скликати збори кредиторів;

·надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;

·надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Повноваження ліквідатора визначені п.1 ст.25 Закону про банкрутство. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. У процесі ліквідації відбувається звернення стягнення на все майно боржника, що належить йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури (т.з. ліквідаційна маса), за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в комунальну власність.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

92. Санація

Санація - це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. План має бути затв. у 3 міс. строк. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника (платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства). План санації може містити умови про:

виконання зобов'язань боржника третіми особами;

обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права;

задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

·реструктуризація підприємства;

·закриття нерентабельних виробництв;

·відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

·ліквідація дебіторської заборгованості;

·реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Закону;

·продаж частини майна боржника;

·зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

·виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

·продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

93. Мирна угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Рішення про укладення мирової угоди приймається комітетом кредиторів і вважається затвердженим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою, письмово висловили на це згоду. У той же час умови мирової угоди поширюються на всіх кредиторів, у тому числі і на тих, які не брали участь в голосуванні або голосували "проти.

Мирова угода має містити положення про:

·розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

·відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Мировою угодою можна передбачити виконання зобов'язань боржника будь-якими способами, не забороненими законом, включаючи виконання зобов'язання третіми особами, обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права (що надає можливість для великих кредиторів, що володіють більшістю голосів у комітеті, отримати у власність цікавлять їхні активи боржника при порівняно невеликих витратах). Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

. Третейський суд

Третейський суд - форма вирішення правових спорів, яке здійснює не державний суд, а треті відносно сторін спору приватні фізичні особи або особи (третейські судді), які обрані самими сторонами, або обраними (призначеними) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами. Третейські суди не включені в судову систему України, встановлену в VІІІ розділі, Правосуддя Конституції України, та не є державними органами, які здійснюють правосуддя.

Третейський суд на підставі угоди сторін розглядає правові спори, підвідомчі, за відсутності такої угоди, державним судам. Саме тому третейський розгляд називають також альтернативою (відносно державних судів) формою вирішення спору. Третейський суд - суд, обраний за угодою сторін для вирішення спору, який виник між ними. Третейський суд для розгляду конкретної справи аdhoc створюється сторонами для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами, і самі сторони можуть встановлювати практично всі процесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні спору, за виключенням правил, що визначені законодавством як імперативні, тобто такі, що не підлягають зміні за угодою сторін. Постійно діючі третейські суди створюються при певних організаціях - юридичних особах. Порядок утворення, структури та функціонування постійно діючих третейських судів регламентується їх правилами (положення, статути, регламенти, інші установчі документи), затвердженими засновниками. Постійно діючі третейські суди - це органи, яким за угодою сторін доручено організувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін формує склад третейського суду для вирішення спору і організує розгляд справ.

ГПКУ, ЗУ « про третейські суди» від 11.05.2004, ЗУ про «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02. 1994.

Заява про скасування рішення третейського суду подається до господарського суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Підстави для скасування рішення третейського суду

Рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.

Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо:

) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

) третейську угоду визнано судом недійсною;

) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Скасування господарським судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторного звернення.

Питання видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається господарським судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу виконавчого документа про примусове виконання рішення третейського суду подається до господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду подається у письмовій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рішення третейського суду, чи її представником.

У заяві про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду мають бути зазначені:

) найменування господарського суду, до якого подається заява;

) найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення, за яким має бути виданий виконавчий документ;

) прізвища, ім'я та по батькові (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження;

) дата і місце прийняття рішення третейським судом;

) дата отримання рішення третейського суду особою, яка звернулася із заявою;

) вимога заявника про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.

. Порядок розгляду заяви про видачу виконавчого документа

Заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження до господарського суду в судовому засіданні з викликом сторін. Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви.

При розгляді заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду за клопотанням однієї із сторін господарський суд витребовує справу з постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається. Справа має бути направлена до господарського суду протягом п'яти днів від дня надходження вимоги. У такому разі строк розгляду заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду продовжується до одного місяця з дня її надходження до суду.

При розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 122-10 цього Кодексу.

Якщо до господарського суду надійшла заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, господарський суд на підставі статті 79 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого документа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду.

96. Арбітражне рішення

Закон України Про міжнародний комерційний арбітраж від 24 лютого 1994 р. Закон України Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж від 15 лютого 1999 р. Женевський протокол про арбітражні застереження (1923 р.) Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень (1923 р.). Женевський протокол 1923 р.

. Нью-Йоркська конвенція про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 10 червня 1958 р.

Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інші витрати суду, сприяє його діяльності. До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватися на вирішення: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних звязків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних обєднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб'єктами права.

Арбітражне рішення може бути скасоване судом, зазначеним в пункті 2 статті 6, лише у разі, якщо:

) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або

її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону; або

) суд визначить, що:об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання. Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію.

Підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення.

. У визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише:

) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом,

сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або

склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж;

рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято;

97. Морська арбітражна комісія

Морська арбітражна комісія є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат комісії, сприяє її діяльності.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права. Зокрема, Морська арбітражна комісія вирішує спори, що випливають із відносин:

) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка-море);

) щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;

3) щодо морського страхування і перестрахування;

) пов'язаних з купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;

) з лоцманської і льодової проводки, агентського та іншого обслуговування морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден морськими шляхами;

) зв'язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;

) щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього плавання;

) зв'язаних з підніманням затонулих в морі суден та іншого майна;

) зв'язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутрішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також з заподіянням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим об'єктам;

) зв'язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям і іншим знаряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.

Похожие работы на - Основи господарського процесуального права

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!