визначити педагогічні умови ефективного використання народознавчого матеріалу в початковій школі.
Для написання роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, чинних навчальних програм та підручників для початкової школи, передового педагогічного досвіду; анкетування вчителів; спостереження навчально-виховного процесу; спостереження, педагогічний експеримент; тестування учнів; теоретичне узагальнення; кількісний і якісний аналіз результатів експериментального дослідження.
Експериментальне дослідження проводилось у три етапи.
Під час констатувального етапу експерименту ми проаналізували стан дослідження проблеми в теорії та практиці роботи сучасної початкової школи; провели анкетування вчителів початкових класів, визначили основні поняття проблеми.
На формувальному етапі ми визначили педагогічні умови використання народознавчого матеріалу на уроках в початковій школі та здійснили відбір народознавчого матеріалу, який використовувався на уроках початкової школи в 3 класі.
Під час підсумкового етапу ми узагальнювали результати експериментального дослідження; формулювали загальні висновки дослідження.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел -56, додатків.
Загальний обсяг дипломної роботи: …. сторінки
РОЗДІЛ I. ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ НАРОДОЗНАВСТВА
1.1 Традиції та обряди як основа української етнопедагогіки
Народознавство - це наука про народний досвід виховання і навчання
підростаючих поколінь, виховну мудрість певної етнічної спільності людей. Предметом вивчення етнопедагогіки виступає народна педагогіка - сукупність педагогічних знань і виховного досвіду, що збереглися в традиціях сімейного виховання, усній народній творчості, народних обрядах. Вона перебуває в тісному зв'язку з науковою педагогікою, яка виникла і базується на здобутках народної педагогіки, продовжує осмислювати і розвивати її досвід [18, c.576].
За словами К. Д. Ушинського, незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя мета і свої особливості для досягнення цієї мети. Він відстоював природне право кожного народу мати національну школу, національну систему виховання.
Національна система виховання - це історично зумовлена і створена народом система поглядів, переконань, ідеалів, а також традицій, звичаїв, обрядів, практичних дій, спрямованих на виховання підростаючого покоління в дусі культурно-історичної спадщини, духовності нації. Вона охоплює ідейне багатство народознавства, принципи організації навчально-виховної роботи, а також наукову педагогіку, має під собою грунт духовності рідного народу, постійну і систематичну діяльність родини, державних, громадських виховних закладів, установ і організацій [27, c.64].
Кожне нове покоління входить в уже існуючу національну систему виховання, яка відображає історичні, економічні, географічні, етнографічні і психологічні особливості певного народу, адекватна його світосприйманню і світорозумінню, його самобутньому культурно-історичному шляху розвитку.
Слушними, є слова С. Русової: «Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу, воно через пошану до других народів виховуватиме в дітях пошану до других народів і тим приведе нас до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями» [27, c.66].
Історичний шлях становлення й розвитку української народної педагогіки розпочинається в сивий давнині, ще в епоху первісного суспільства. Передача життєвого досвіду, набутих знань становила сутність історичного буття народу. Вже тоді вони докладали чимало зусиль, щоб молодь засвоїла родові і племені звичаї, вірування, легенди, землеробські, мисливські навички тощо. Одним з найважливіших засобів передачі досвіду старших поколінь була спільна праця та оборона від ворогів. Елементи цієї найдавнішої народної педагогіки простежуються, зокрема, в фольклорі. З глибини століть набирала розмаху розмаїта народна творчість - пісенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна тощо. Багатогранна за тематикою і жанрами, вона і нині є могутнім джерелом засобів, методів і прийомів національного виховання [24, c.28].
Сьогодні Україна переживає велике національне відродження. До нас повертаються скарби наших предків, входять у школу з уроками народознавства, факультативами, вечорами народної пісні, весняними, осінніми і зимовими святами. Народні знання про різні сфери життя - то невичерпна скарбниця мудрості наших предків. У різноманітних засобах народознавства закладено мудру народну філософію, моральні заповіді, поведінкові норми-бути працьовитими, чесними, допомагати слабшому, поважати старших, не нищити природу. Народні настанови, розраховані на вікові особливості дітей, мають велику впливову силу [24, c.29].
Важливим педагогічним завданням сучасності є виховання підростаючого покоління в народному дусі, на основі національних духовних і культурних традицій. Власне, справжнє виховання є глибоко національним за суттю, змістом і характером. Закономірно, що різні якості людей, залежно від національної приналежності, потрібно виховувати неоднаковими чи уніфікованими засобами і методами, які виробилися в кожній нації протягом віків і які є складовою й невід'ємною частиною її самобутньої матеріальної і духовної культури.[36, c.18]
Завдання сучасної школи - прилучати дітей до народних традицій. Сила народної педагогіки саме в тому, що корінням своїм вона сягає в традиційні родинні зв'язки, скеровує життя людини в єдиний з природою біологічний ритм. Педагогічна культура українського народу знайшла своє відображення у фольклорі, народних виховних традиціях, етнографічних матеріалах, святах і обрядах, досвіді родинного виховання, у трудовому і громадському житті і стала важливим виховним компонентом [24, c.30].
У центр навчально-виховного процесу народна педагогіка ставить дитину - її складний і розмаїтий світ думок і почуттів, мрій і надій. Українська етнопедагогіка видокремлює такі фундаментальні принципи: природовідповідність, народність виховання, самодіяльність дитини, гуманізм, зв'язок виховання з життям народу, виховання в праці, врахування вікових, індивідуальних особливостей учнів, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з самостійністю учнів, практичне оволодіння культурно-історичним досвідом рідного народу, повне і глибоке довір'я до дитини та віра в її сили й можливості [13, c.321].
Складовими народної духовності, що віддзеркалюються у засобах народознавства є: національна психологія; національний характер; національна свідомість і самосвідомість, своєрідність яких зумовлена культурно-історичними обставинами, матеріальними чинниками (уклад життя, економіка, природа тощо), природними особливостями людей. Трансформуючись у мислення юнака чи дівчини, вони визначають самобутність, оригінальність національного способу мислення, завдяки якому творче бачення світу одним народом багато в чому відмінне від творчого бачення інших народів. Важливою складовою національної духовності є національний світогляд - історично зумовлена система поглядів, переконань, ідеалів, які становлять основу народної духовності і відображені в ідейно-моральній спадщині, культурно-історичних традиціях української нації. Народний світогляд найяскравіше відображений у міфології, фольклорі, прикметах, віруваннях, у пам'яті про історичні події і здобутки культури народу, що їх засвоює учень у процесі навчання й виховання. Лише на основі народного світогляду може успішно формуватися науковий світогляд. Народна філософія передає споконвічні прагнення, принципи, ідеали народу. В учня як об'єкта і суб'єкта національної системи виховання формується філософське осмислення життя, утверджується народне розуміння правди, добра і дружби між народами. Ідеї народної філософії, світогляду, моралі лежать в основі ідейного багатства народу, тобто народної ідеології [20, c.158].
Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення і засвоєння кожним учнем у процесі праці народних моральних та етичних ідей, принципів, поглядів, переконань, додержання у побуті народних традицій, звичаїв та обрядів. Народна мораль переймає всі сфери життя, вона є його сутністю. Народ прагнув будувати життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси. Будівництво і влаштування житла, садиби українців мають традиційний український колорит. Народна естетика пробуджує в учнівській молоді внутрішні сили, наповнює оптимізмом, надихає на добрі справи, вселяє любов, віру і надію [24, c.31]
Народні символи і національна символіка. Велике значення для пізнання учнями традицій народу мають народні символи - домашні обереги, за влучним висловом В. Скуратівського. Вони виконують важливу функцію консолідації нації, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу і виховують в учнів високі почуття патріотизму, громадянськості, мужності, приналежності до свого родоводу, народу, прагнення відстоювати, продовжувати і підтримувати його надбання [33, c.252].
Народні традиції, звичаї та обряди. Об'єднують минуле і майбутнє народу, старші й молодші покоління, інтегрують людей у високорозвинену сучасну націю. Це своєрідні устої розвитку народу, нації, що втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому й естетичному житті. Практично прилучаючись до них, учнівська молодь вбирає в себе філософський, психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формуються національна свідомість, творче ставлення до дійсності [19, c.132].
Застосування в школі прогресивних народних традицій-культурних, духовних, моральних, сімейно-побутових - необхідно для всебічного і повноцінного розвитку особистості. Вони засвоєні й примножені не одним поколінням, відшліфовані тисячолітнім досвідом народу і містять у собі духовні, моральні цінності, які мають величезне значення для сучасної системи виховання.
Реалізація концепції національної школи потребує перебудови виховної роботи на основі використання української народної педагогіки, виховання учнів спадкоємцями народних цінностей, національних традицій і звичаїв, рідної сімейно-побутової культури. Застосування традицій народної педагогіки передбачає спільні зусилля школи і батьків, додержання принципу наступності у вихованні підростаю чого покоління, починаючи з початкових класів [19, c.136].
Класному керівникові під час планування своєї роботи потрібно добирати такі її форми і методи, які б враховували можливості школи у використанні народної педагогіки. Засвоєння матеріалу сприяє впровадженню активних форм: бесід, обговорення проблемних ситуацій, вечорів запитань і відповідей, народних свят.
Кожна національна система виховання утверджує свій ідеал людини, громадянина. Українська культура передбачає ідеального українця - людину лагідну і широку, доброзичливу, чесну і правдолюбиву, дотепну і жартівливу, талановиту і працьовиту, доброго господаря, славного захисника свого роду і Батьківщини. Без повернення до багатовікового досвіду народу у справі виховання і навчання не може здійснюватись і формування національної самосвідомості. Здобутки рідного народу, що повинні мати найвищий статус у змісті української системи виховання, формуватимуть у підростаючого покоління національну гордість і гідність, надихатимуть на нові досягнення і звершення в ім'я суверенної України. Тому дуже влуч ними є слова М. Рильського:
«Немає мудріших, ніж народ, учитель:
У нього кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина» [19, c.133].
Велику роль у посиленні виховного впливу на дитину відіграють народні традиції. Виникнення поряд зі звичаями системи народних традицій спричинило появу дійового чинника, який інтенсивно сприяє свідомому і цілеспрямованому виробленню у підростаючих поколінь тих розумових, духовно-моральних, господарсько-трудових і фізичних якостей, яких вимагало життя [38, c.6].
Звичаї та традиції виявлялися і в ставленні до природи, і в поезії землеробів, і в усній народній творчості, і в давніх народних, ремеслах, красі одягу, житла, і у виняткових законах гостинності, і в добрих правилах побуту та поведінки. Звичайно, зміцненню і закріпленню традицій та звичаїв сприяла релігія, під впливом якої знаходилася сім'я, основні етапи життя людини (хрещення, шлюб, похорон). Українцям імпонувала передусім загальнодоступна ідея соціальної справедливості у християнстві (рівність усіх перед Богом), єдність людської історії, засудження жорстокості, насилля і користолюбства, звернення до совісті, честі, милосердя, «внутрішньої свободи» і людської гідності.
Звичаї і традиції завжди закріплюють те, що досягнуте в громадському та особистому житті, вони є сильними соціальними засобами стабілізації суспільних відносин. Вони виконували роль соціальних механізмів передачі новим поколінням взаємин старших поколінь, відтворювали у молодіжному житті ці взаємини [31, c.13].
Узагальнений морально-трудовий досвід народу (в традиціях), природно, впливає на всі сторони суспільного життя: погляди, переконання, норми поведінки, звички, і підтримується силою громадської думки. Цим самим з допомогою трудових традицій та інших соціальних механізмів створювалася модель формування особистості взагалі та її морально-трудового становлення зокрема.
Характерною особливістю традицій є те, що вони включають емпірично відкриті і перевірені практикою способи трудової діяльності людей та відповідної їх поведінки. Виконуючи функцію «залучення» підростаючої зміни до багатого морально-трудового досвіду, традиції служать провідним етнопедагогічним фактором, який справляє вирішальний вплив на здійснення передачі суспільних цінностей від покоління до покоління, на формування внутрішньої єдності і національної своєрідності культури народу. Отже, вони сприяють тим самим цілеспрямованому розвиткові особистості.[56, c.16]
Однак зв'язок традицій з формуванням морально-трудових якостей, відповідальності особистості не прямий, а є для неї лише системою соціальних установок, ціннісних орієнтацій. Складність тут, насамперед, у процесі перетворення знань, морально-трудового досвіду у переконання особистості. Головне, щоб вони стали особистісно значущими для молодої людини, тобто, щоб традиції інтегрувалися особистістю. Отже, народні трудові традиції - це морально-трудовий досвід народу, ідеали, засоби підготовки підростаючого покоління до праці, котрі склались історично, передавалися з покоління в покоління стереотипізованим усталеним способом та підтримувалися силою громадської думки [20, c. 15].
Отже, традиція має безпосередню, а звичай - лише опосередковану педагогічну спрямованість. Звідси звичай можна розглядати лише як форму вираження традиції, хоча «звичай» є значно старшим поняттям у історичному аспекті. Традиції ніколи не діють без зв'язку із звичаями, вони завжди функціонують на основі останніх. Традиції доносять до нових поколінь зразки переконань, почуттів, установок, розкриваючи, в ім'я чого слід трудитися. [31, c. 18]
Характерно, що у етнопедагогіці народний трудовий досвід базувався на емпіричних, буденних знаннях, реальних життєвих потребах, що дозволяє розглядати його як певну систему, котрій притаманні свої принципи виховання дітей та молоді. До найважливіших принципів формування у юних відповідального ставлення до праці, на наш погляд, доцільно віднести: виховання у праці; зв'язок з життям; природовідповідність; послідовність і наступність; систематичність; єдність поваги і вимог до особистості дитини; врахування вікових особливостей.[44, c.302]
1.2 Різноманітність жанрів усної народної творчості для дітей
Важливим завданням початкової школи є формування особистості молодшого школяра. Одним із шляхів розвязання цього завдання є прилучення учнів до національної культури та народних традицій. Саме в школі прищеплюється повага до свого народу, його історії, культури, закладаються основи цілісного внутрішнього світу особистості, її національної самосвідомості, народного світогляду, емоційної культури.
В звязку з цим важливого значення набуває здійснення народознавчого підходу у процесі вивчення природознавства. Це зумовлено тим, що використання народознавчого матеріалу на уроках дає змогу сформувати, поглибити, розширити знання дітей про навколишній світ, розвивати дитячу допитливість і кмітливість. При цьому, зазначає О. Біда,
молодші школярі вчаться не просто спостерігати, а й бачити, чути бентежний світ природи, відчувати потребу пильно придивлятися до навколишнього, помічати поруч дивне й загадкове [13, c.321].
Крім того, народні знання відображають традиції шанобливого ставлення українського народу до природи, тому і розглядаються вченими як важлива умова ефективного формування екологічної культури молодших школярів. У численних приказках, обрядах відображено досвід багатьох поколінь, норми поведінки в сімї, суспільстві, з обєктами природи тощо. Пісні, легенди й повіря засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу, що є досить характерним для українського народу. Прилучаючись до скарбів національної культури, учні переймаються особливим ставленням до природи - шанобливим, яке передбачає повагу до законів природи, до всіх форм життя, усвідомлення людства як частини, а не повелителя оточуючого світу [25, c.106].
Звичаї, традиції, обряди є надзвичайно важливим засобом формування особистості. Їх використовують з метою досягнення певних цілей, збагачення і урізноманітнення методики навчально-виховної роботи школи народознавчим змістом [51, c.272].
Національна початкова школа має широко використовувати жанри усної народної творчості на уроках та у позакласній роботі, забезпечуючи дидактичні, виховні, розвивальні цілі. Тому вчитель має постійно звертатися до народної творчості. Особливо активно потрібно на уроці «Я і Україна» використовувати загадки, прислівя, приказки, народні прикмети тощо. Це дає змогу розширити уявлення молодших школярів про народну творчість.
Розглянемо, твори яких жанрів фольклору доцільно використовувати на уроках «Природознавства» в початковій школі.
Серед дидактичних засобів значне місце посідає загадка, яка розглядається як засіб розвитку, навчання та виховання дітей. У дітей молодшого шкільного віку загадки викликають великий інтерес.
Загадки - один із найдавніших і найпоширеніших видів народної творчості. У давнину загадка мала певне значення, слугувала засобом перевірки мудрості, мала пізнавальну цінність. За допомогою загадок народні знання, народна мудрість передавалися поколінням.
Термін «загадка» давнього походження. Він походить від слова гадати, тобто думати. Загадки мають свою специфіку: сутність її полягає в тому, що в загадках предмети чи явища прямо не називаються. Про них мовиться у прихованій, завуальованій, алегоричній формі і треба відшукати їх первісне значення [28, c.42].
Загадки - це стислі твори, в основі яких лежить метафоричне запитання. Для того щоб дати на нього відповідь, потрібно вміти зіставити життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності. Іноді ця подібність обмежується кількома або навіть однією якоюсь ознакою отже, розгадування вимагає не тільки певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному.
У загадках широко використовується метафора, алегорія, уособлення, менше - порівняння. Часто задуманому предметові (явищу) дасться назва інших на основі їх схожості. Наприклад, в загадці про Сонце: «Встає рано, лягає пізно, світить яскраво, гріє жарко». Сонце тут порівнюється з людиною, з діями, вказує на характерні ознаки - світить і гріє. Часом у загадках робляться незвичайні порівняння чи зіставлення. Скажімо, небо у загадках - це голубий шатер, синя шуба, синя хустина, поле неміряне, море безкрає; комар - не звір і не птиця, ні рак, ні риба, летюче, маленьке, кусюче; морква - це дівчина, панна, що має пишну косу, а та надворі та ін.
Загадки розвивають процес мислення - аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, привчають до самостійності мислення, розвивають такі якості розуму, як тямущість і кмітливість.
Загадка може бути використана для того, щоб зосередити увагу дітей на понятті, яке вивчається або закріплюється на уроках, із метою уточнення, конкретизації знань дітей про тіла і явища природи, їх призначення. При цьому загадки підбираються, згідно з метою уроку та рівнем розвитку дітей.
Молодших школярів захоплює сам процес загадування і відгадування. Загадка примушує учнів думати, аналізувати, вчить приглядатися до оточуючого світу, помічати те, що не лежить на поверхні, проникати у сутність речей, розвиває спостережливість, асоціативне мислення, фантазію. Вона несе дітям радість відкриття і пізнання світу [28, c.44].
У народних загадках звеличується природа, звертається увага на її красу та чарівність, наприклад, весна «пробуджує поля», «заквітчує гаї», Сонце - «яснокриле», ромашки - «сестрички із золотими очима та білими віями». Часто у народних загадках прямо вказано на те, яку користь людині приносять тварини, рослини.
В окремих загадках мова йде про залежність рослин від зовнішніх умов, змінюються умови - зникають одні рослини і зявляються інші. Наприклад:
Я найперша зацвітаю
Синім цвітом серед гаю,
Відгадайте, що за квітка,
Бо мене не стане влітку. (Пролісок)
Після того, як діти відгадали загадку, вчитель звертає їхню увагу на головні ознаки, за якими учні впізнали рослину: перша зацвітає, влітку зникає, квіти синього кольору. Учитель організовує бесіду з учнями: чому саме влітку ці квіти зникають? Чи треба їх берегти? Як саме?
У загадках про тваринний і рослинний світ фігурують, насамперед, свійські тварини та культурні рослини, які здавна відігравали важливу роль у житті людини, а також дикі звірі, рослини, комахи. В цих загадках із великою силою виявляються трудова основа народної поетичної творчості, утилітарне ставлення людини до навколишньої дійсності, прагнення якомога повніше підкорити її своїм інтересам, оцінка всіх предметів навколишнього світу з точки зору їх ролі й важливості в житті трудівника.
Широко представлена в народних загадках сама людина, її фізична природа, їжа, житло, домашній інвентар, речі повсякденного вжитку. Для загадок цього напряму також характерні картини-аналогії з повсякденного трудового життя народу, які мають зорієнтувати того, перед ким ставиться загадка, «полегшити» відгадку твору [19, c.134].
Великою кількістю і широким за тематикою являється цикл загадок про трудовий процес, господарський інвентар, знаряддя виробництва, техніку і засоби пересування. У цілому ряді цих загадок знайшли відображення минулі епохи розвитку суспільства з їх мануфактурним способом виробництва, із широким застосуванням ручної праці (наприклад: загадки про соху, серп, кужіль, терницю та ін) [23, c.224].
Чимале місце займають тут також виробничі процеси, повязані із сільськогосподарським побутом: оранка, сівба, косовиця, молотьба, ткацтво, ковальство, приготування їжі, рибальство, мисливство тощо. Безпосередньо до цих загадок примикають твори про господарський інвентар та знаряддя виробництва. Мовби дальшим розвитком, логічним завершенням цієї групи творів є загадки про машини, починаючи з найпростішої і закінчуючи порівняно складними.
Чимало загадок присвятив український народ чудовій природі рідного краю, поетично змалював у них таких представників лісового царства, як тополя, ялина, смерека, береза. Ось, як, наприклад, говориться в народній загадці про ялину: «Зимою й літом маячить зеленим цвітом». Ще яскравіше відображені в загадці характерні риси білокорої берези: «Біле - не сніг, зелене - не луг, кучеряве - не людина» [28, c.42].
Близькими до прислівїв є приказки. Різкої межі між прислівями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислівя більш розгорнуті. Прислівями вважаються самостійні судження із замкнутою формою кліше, що є художніми творами з прямими або переносними значеннями, інтонаційно й граматично оформлені як прості або складні речення. Вони в стислій, точній формі підводять підсумки спостережень за групами подій або явищ, відзначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений висновок, який може бути застосований при характеристиці аналогічних подій чи явищ. На відміну від прислівя, приказка висловлює думку неповно, становить собою вид незамкнутого кліше, частину речення, до якого приєднується авторський контекст. Іноді приказки - це скорочені прислівя, але без властивого їм повчального значення.
Якщо говорити про час виникнення прислівїв та приказок, то зараз важко визначити, з якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислівя та приказки повязані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї діяльності. В них можна знайти натяки на епоху матріархату, залишки зооморфізму та антропоморфізму. Російський дослідник В. Анікін пояснює походження ряду прислівїв забобонною уявою первісної людини: «Зозуля кує - недолю віщує» - прислівя, повязане з віруванням у те, що крик птаха може віщувати щось фатальне для людини.
У ході розвитку мови одні прислівя та приказки виходили з ужитку, інші змінювали значення. На місці старих зявлялися нові, відображаючи життя прийдешніх поколінь. Джерела, які живили прислівя та приказки, весь час розширювалися. Стали посилено живити їх писемні художні твори та філософські трактати. Але найчастіше прислівя та приказки зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища.
Разом прислівя та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, - словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет минулих поколінь.
Прислівя та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Ушинський писав, що в прислівях, «як у дзеркалі... відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя». Вони не тільки відображають різні обєкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом із народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло.
Однією з основних прикмет прислівїв та приказок є той чи інший ступінь узагальнення, аж до перенесення названого явища на інші, начебто не подібні до нього.
Досягти узагальнення у прислівях найчастіше допомагає метафора («Дивиться псом, а думає вовком»; «Орел не ловить мух»). Широко застосовуваним засобом узагальнення та економного вислову у прислівях є зведення однорідних членів до одного з них: «Влітку і качка прачка»; «На чужині і тріска бється». Тут сполучник «і» ніби завершує ряд подібних понять і виступає замість сполучників «не тільки», «а і».
Прислівя здебільшого мають двочленну будову: «Ходив три дні, та виходив злидні»; «Дешева рибка - погана юшка». Трапляються й складніші конструкції, які іноді переростають у короткі народні усмішки із завершеним сюжетом: «Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг, та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!» [26, c.470].
Стилістичну побудову прислівя урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу («Хочу пирогів, а нема! - Та он, на печі, бери їж! - Не хочу, я думав, що нема!»), звертання («Засмійся, Матвійку, дам копійку!», «Посидь, Уляно, бо ще рано!»), запитання, що передбачають заперечення («Чи хто видав, щоб ведмідь літав?», «Хіба що сіре, те й вовк?!»), або саме заперечення («Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти»), паралелізми («Яка хата, такий тин, який батько, такий син»), протиставлення (антитези) типу бідний - багатий, розумний - дурень, працьовитий - ледащо.
Для прислівїв характерне римування від приблизної співзвучності до послідовного витриманого ритму і досить складної рими: «Слово - полова, а праця - диво».
Прислівя та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів - сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: «Ніколи вгору глянути», «Накивати пятами» тощо.
Тематика прислівїв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислівях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя - особисте, родинне та громадське - в його історичному розвитку.
Найдавнішими є прислівя і приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю та побут людини. Вони відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступає в них, то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що дійшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те, чи інше явище змінювалися, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислівїв. Лише в окремих із них можна відчути відголоси давньої епохи [17, c.108].
Чимало є прислівїв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислівях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: «Зірко до зірка, то й буде мірка», «Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку!».
Не менш велика й розгалужена тематична група прислівїв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя («Свого доправляйся, роду не чурайся», «Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече»), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.
Прислівя та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності («Гляди, не забудь, людиною будь») [26, c.470].
Інформаційний потенціал скоромовок дещо вужчий, хоча і вони займають велике місце в скарбниці духовної культури українського народу. Найбільшу тематичну групу становлять скоромовки, в яких часто повторюється певна буква, а також ця буква стоїть на початку скоромовки. Також чималу групу складають скоромовки про тваринний і рослинний світ.
Окрему групу становлять скоромовки, в яких йдеться про господарську діяльність людини. В них лише подається коротка стисла розповідь про якийсь трудовий процес: «Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі», «Пиляв Пилип поліно з лип, притупив пилку Пилип».
Невелику за обсягом тематичну групу становлять скоромовки з дещо повчальним змістом, або ті, в яких висміюється ледарство людей та їх незграбність. Наприклад: «Був господар, був господар, та й розгосподарився», «Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп - кипить окріп, як при Прокопові, так і при Прокописі і при Прокопенятах» [30, c.6].
Прислівя, приказки, загадки скоромовки - ці золоті зернята народної мудрості маленькі, але дорогоцінні. Вони служать і служитимуть справі морального й естетичного виховання нашого народу і особливо дітей та юнацтва - майбутніх знавців українського фольклору.
У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка - це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.
За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.
Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:
-фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;
-наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;
-гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології [30, c. 24].
«Казка - животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, звязує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», - писав В. Сухомлинський [51, c.274].
Казка - найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, «через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу».
Поступово перший етап розумової праці переходить у другий - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього».
Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запамятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запамятовування (память). Тому слід створювати умови для запамятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації [21, c.57].
1.3 Використання відомостей народного календаря
Народний календар українців виступає як унікальне історичне джерело, осередок його національно-історичної пам`яті завдяки комплексності самого «місяцеліка», довготривалої історії його творення та універсальності у використанні, а також надзвичайно широкої сфери застосування. Календар дає можливість зрозуміти і ту історичну соціальну реальність, коли він виник і тоді, коли він побутував. «Будь-яке джерело, чи йде мова, наприклад, про писемні, речові, усні джерела інформації, писала О.Медушевська, не може бути інтерпретоване поза тією загальнокультурною ситуацією, в якій воно виникло і функціонувало» [41].
Людина з початку свого існування вела певні спостереження за природою і на основі цього виник Календар.
Із давніх-давен український народ жив у сприятливих природнокліматичних умовах, серед родючих ґрунтів, розкішної рослинності та багатого тваринного світу.
Природа завжди була в основі матеріальної та духовної культури наших пращурів, постійно одухотворювалась у їхній свідомості і поставала в народних уявленнях Матір'ю-Берегинею. Відповідно і ставилися вони до природи по-синівськи шанобливо і дбайливо, а будь-яку діяльність у ній узгоджували з її законами.
Український народ споконвічно хліборобський. Впродовж століть він виробив велику хліборобську культуру, яка позначилася на його психології, характері, світогляді.
Творець ранньої культури нашого народу - народний календар зібрав за всю історію розвитку і хронологічно систематизував почуття, віру, прагнення, життя та ідеали наших пращурів.
Народний календар - це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народні традиції і звичаї адекватно відображають сутність, зміст і характер подій та явищ у природі, житті, зокрема у трудовій діяльності, побуті і дозвіллі людей.
В основі народного календаря лежить землеробський (аграрний) календар. Крім цього, розрізняють також церковний календар, календар погоди, родинний календар.
Народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, нерідко день за днем передбачає відповідно до конкретних умов даного регіону всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі (це функція календаря як прогностика).
Українські календарні традиції, звичаї, обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ідентичність. Саме календарна обрядовість допомогла народу єднатись і зберегти його самобутній національний дух, вижити і розвиватись.
Календарна обрядовість, звичаї українського народу, з погляду багатьох дослідників, явище феноменальне. Багатовікове перебування наших земель під владою сусідніх держав не завадило українцям зберегтися як великій нації, ще й витворити світового рівня матеріальні та духовні цінності. Етнічна своєрідність нації, безмежна воля до самозбереження, природні та біологічні фактори допомогли нашому народу знайти сили для відродження. Українців упродовж століть гартували і єднали народні звичаєві традиції. Саме вони допомогли зберегти національну своєрідність і допоможуть самовідновитися. Звичаї самі по собі не народжуються. На їх формування впливають природно-географічні фактори. Зручне географічне розташування, помірний клімат створили всі умови не тільки для формування характеру та психіки, але й для формування обрядів, що супроводжуються поетичністю, м'яким і лагідним характером етносу. Українці як етнос сформувались задовго до прийняття християнства, на всій території України була високорозвинена звичаєво-обрядова культура. Боротьба християнства з дохристиянськими звичаями призвела до двовір'я (своєрідний дуалізм) народу. Саме завдяки цьому пощастило зберегти колядки й щедрівки, вертепи, веснянки, гаївки, свято Купала та ін. Паралельно з церковно-вселенською співіснувала національна обрядовість.
Народний календар розуміється нами, як народна хронологічна система визначення часу тієї чи іншої події в добі, господарському сезоні, порі року відповідно до явищ природи і важливих суспільно-сімейних подій, переважно традиційних свят. Інколи етнографи вживають термін «Народний календар» як синонім до опису свят та обрядів у їх календарній послідовності. Становлення українського народного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій.
Історія народного календаря - це спроба увібрати весь аспект матеріальної і духовної культури українців. Цей цінний документ об`єднав тисячолітній досвід і народну пам`ять українства. Протягом віків він удосконалювався, доповнювався новими формами і філософськими структурами, перетворившись у цінне історичне джерело. Ось чому, як тільки з`явились більш-менш сприятливі умови, найважливішим для українських істориків було осмислення народного календаря як «історичної посвідки» (В.Скуратівський) нашого народу.
Особливе місце в народному календарі займають дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої та інші.
Народний календар передбачає і такі дати й урочистості, що мають регіональний характер у зв'язку з певними природними умовами, історичними подіями в минулому, специфічними видами трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах).
Складовою народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся) [54].
1.4 Інтеграція навчального процесу як чинник розвитку пізнавальної активності учнів на уроках природознавства
Однією з найважливіших проблем сучасної освіти, на наш погляд, являється помітне зниження зацікавленості учнів до навчання. Оновлення змісту освіти у 21 столітті вимагає розвязання складної проблеми, як перетворити гігантський масив знань в індивідуальне надбання та знаряддя кожної особистості. Адже світ інформаційного вибуху, який формує нові взаємовідносини між дитиною і знаннями, стає все складнішим, тому молодь потребує вміння розвязувати складні проблеми, критично ставитися до обставин, порівнювати альтернативні точки зору та приймати зважені рішення. Отже, головним завданням освіти є підготовка молоді до сучасного життя, тобто формування в неї необхідних компетентностей, а одним із засобів їх формування є інтеграція навчальних дисциплін. Інтеграція може вирішити основні суперечності освіти - протиріччя між безмежністю знань і обмеженими людськими ресурсами.
За багаторічну працю в системі профтехосвіти ми зрозуміли, що нікому не можна дати освіту на засадах якоїсь окремої науки незалежно від інших наук, що інтеграція, тобто органічне поєднання відомостей інших навчальних предметів навколо однієї теми, є однією з найперспективніших інновацій, яка закладає нові умови діяльності викладачів та учнів, що має великий вплив на ефективність сприйняття учнями навчального матеріалу.
Я. А. Коменський акцентував увагу на необхідності «завжди і всюди брати разом те, що повязано одне з одним». Необхідність інтегрованого підходу до організації навчально-виховного процесу великий дидакт пояснював таким чином: «Всі знання виростають з одного коріння- навколишньої дійсності, мають між собою звязки, а тому повинні вивчатися у звязках».
Інтеграція здатна вирішити чисельні проблеми освітянської системи. Звичайно, система інтегрованого навчання ще недостатньо опрацьована, а тому неоднозначно сприймається багатьма педагогами. Її повне теоретичне обґрунтування та запровадження у практику навчання - справа майбутнього. Але вже сьогодні є очевидним, що інтегроване навчання як ніяке інше закладає нові умови діяльності викладачів та учнів, є діючою моделлю активізації інтелектуальної діяльності та розвиваючих прийомів навчання. Інтеграція зобовязує до використання різноманітних форм викладання, що має великий вплив на ефективність сприйняття учнями навчального матеріалу, вона стає для всіх її учасників - викладачів, і учнів, і батьків, і адміністрації - школою співпраці та взаємодії, що допомагає разом просуватися до спільної мети. Сучасна педагогічна наука вважає інтеграцію одним з головних дидактичних принципів.
Інтеграційні процеси у професійній освіті останніми роками посідають щораз важливіше місце, оскільки вони спрямовані на реалізацію нових освітніх ідеалів - формування цілісної системи знань і вмінь особистості, розвиток їх творчих здібностей та потенційних можливостей.
Ідея інтегрованого навчання актуальна, оскільки з її успішною методичною реалізацією передбачається досягнення мети якісної освіти, тобто освіти конкурентноздатної, спроможної забезпечити кожній людині самостійно досягти тієї чи іншої життєвої цілі, творчо самостверджуватися в різних соціальних сферах.
Інтеграція вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого можливо створити в учнів цілісну картину світу. Через інтеграцію здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, тому що учень сам у змозі обирати «опорні» знання з різних предметів з максимальною орієнтацією на субєктивний досвід, що склався в нього під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії з навколишньою дійсністю.
Впровадження інтеграції в навчальний процес актуальне, тому що дає змогу:
-спресувати споріднений матеріал кількох предметів навколо однієї теми, усувати дублювання у вивченні ряду питань;
-ущільнити знання, тобто реконструювати фрагмент знань таким чином, засвоєння якого вимагає менше часу, проте породжує еквівалентні загально навчальні та технологічні уміння;
опанувати з учнями значний за обсягом навчальний матеріал, досягти цілісності знань;
залучати учнів до процесу здобуття знань;
формувати творчу особистість учня, його здібності;
дати можливість учням застосовувати набуті знання з різних навчальних предметів у професійній діяльності.
Проблема інтеграції навчання і виховання важлива і сучасна як для теорії так і для практики. Її актуальність зумовлена змінами у сфері науки, виробництва, новими соціальними запитами.
Значущість проблеми інтеграції знань учнів повязана також зі створенням нових технологій та матеріалів із заданими властивостями, з поширенням високопродуктивних методів обробки матеріалів із заданими властивостями, таких як електронно-променевий, плазмовий та інші, які мають опанувати сучасні фахівці. Знанням з фізики і хімії в розумінні цих сучасних технологій належить провідне місце, оскільки дослідження властивостей речовини як виду матерії є одним із головних обєктів цих предметів, а вивчення їх - одним із завдань навчання цих дисциплін. Якість цих знань визначає фундамент для вивчення предметів професійно - теоретичної підготовки у вищому професійному училищі.
В чому полягає інтегративний підхід до навчання? Як сказано в «Енциклопедії освіти» «інтегративний підхід в освіті веде до інтеграції її змісту, тобто доцільного обєднання його елементів у цілісність». Суть інтегрованого навчання полягає в тому, що це така будова навчального курсу, в якому:
-окремі розділи тісно поєднані;
-можливості такого поєднання використовують максимально.
Слід памятати, що інтеграція - це не поєднання, а взаємопроникнення двох або більше предметів. Це не просто поєднання частин, а обєднання їх у єдине ціле на основі спільного підходу. Інтегрований урок (від лат.integеr -повний, цілісний), тобто органічне поєднання в уроці відомостей інших навчальних предметів навколо однієї теми, що сприяє інформаційному збагаченню сприйняття, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що також дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.
Метою інтегрованого навчання є:
формування в учнів цілісного уявлення про навколишній світ, системи
знань і вмінь;
досягнення якісної, конкурентоздатної освіти;
створення оптимальних умов для розвитку мислення учнів в процесі вивчення загальноосвітніх предметів і предметів професійно - теоретичного циклу;
активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках;
ефективна реалізація розвивально-виховних функцій навчання.
Переваги інтегрованого навчання:
інтеграція пожвавлює навчальний процес;
економить навчальний час;
позбавляє від перевтоми.
Інтегровані уроки більш цікаві, тому що не кожний день на уроці присутні два викладачі одночасно,вони допомагають вирішувати більшу кількість задач, використати різні методи і форми навчання, інформаційно-комунікаційні технології, педагогічні програмні засоби навчання. Застосування в навчальному процесі інтегрованих технологій та інтерактивних форм і методів навчання сприяє формуванню навичок і вмінь учнів, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, активної взаємодії учнів. Це така організація навчального процесу, за якої не можлива не участь учня в колективному процесі пізнання, співнавчання, взаємонавчання.
У вищому професійному училищі ми використовуємо такі форми інтегрованого навчання:
урок та його різновиди;
семінари, лекції, лабораторні заняття, факультативи, заліки,
конференції, екскурсії, практичні заняття та ін.
Новими організаційними формами навчання є інтегровані уроки, комплексні семінари, а також інтегровані навчальні дні.
Інтегровані уроки можна здійснювати між різними навчальними дисциплінами, навіть такими, які, на перший погляд, здаються несумісними. На інтегрованих уроках формуються наступні компетенції:
ціннісно-смислові (розуміння мети уроку, важливості вивчення теми);
загальнокультурні (культура мовлення, почуття патріотизму, історичні дані про рідне місто);
інформаційні (робота з компютером, вміння самостійно підбирати необхідний матеріал);
комунікативні (вміння працювати в групах, вислуховувати, спілкуватися, лояльно відноситися до людей з іншою точкою зору).
Інтегровані уроки бувають цілісні і фрагментарні. Але частіше можуть проводитися фрагментарні інтегровані уроки, що пояснюється повністю обєктивними причинами:
-неспівпаданням загальних навчальних тем з різних навчальних предметів за часом вивчення;
-неможливість провести цілий урок інтегрованим, тому що на цьому уроці необхідно проходити і інший програмний матеріал, який не може бути інтегрованим з цим предметом (наприклад, в темі БЖД «Техногенні небезпеки» порушуються питання глобальних екологічних проблем, з курсу ж хімії необхідно повторити розділ «Неметали» про хімічну речовину озон, його властивості, значення, знаходження в природі та проблеми його розпаду).
Ми, викладачі-однодумці, визначаємо тему, мету, задачі уроку, спільні для обох предметів та специфічні для кожного. Проведення уроку доцільне лише за умови наявності спільної мети. Залежно від теми, мети та завдань уроку визначаємо його тип. У відповідності до теми, задач, типу уроку добираємо фактичний і дидактичний матеріал. Обираємо найбільш ефективне поєднання методів і прийомів - відповідно до поставленої мети, змісту навчального матеріалу. Обмірковуємо структуру уроку. Акцент робимо на самостійній пізнавальній діяльності учнів (а не заучуванні готових висновків), створенні проблемних ситуацій з урахуванням логіки навчальних дисциплін. Визначаємо ступінь участі кожного з викладачів: або обидва працюють на рівних(відбувається діалог), або хтось із них «включається» в урок епізодично.
Ми практикуємо проведення бінарних уроків (від лат. binaries - подвійний) - тобто такий різновид інтегрованого уроку, що органічно поєднує вивчення двох предметів, наприклад, хімії та електроматеріалознавства, екології та безпеки життєдіяльності, біології та охорони праці. Звичайно, проведення бінарних уроків потребує серйозної підготовки, поєднаної з подоланням таких труднощів:
-не завжди теми в програмах навчальних предметів, які варто інтегрувати, сформульовано однаково;
-часто уроки, які можна інтегрувати відповідно до вимог програми, мають проходити з великим проміжком часу, а це ж вимагає вносити корективи до навчального плану.
Залежно від дидактичної мети інтегровані уроки поділяють на:
-уроки вивчення нового матеріалу;
-уроки систематизації та узагальнення знань;
комбіновані уроки.
Структура інтегрованих уроків може бути різною. Це залежить від мети, завдань, змісту уроків, способів діяльності. Наприклад:
-вступ (формулюється мета, завдання уроку, аналізуються опорні знання);
-основна частина (розкривається зміст навчального матеріалу);
завершальна частина (підведення підсумків, оцінювання роботи учнів, повідомлення домашнього завдання).
Для ефективного проведення інтегрованих уроків необхідні наступні умови:
-правильне визначення обєкту вивчення, ретельний відбір змісту уроку;
-високі професійні якості викладачів, що забезпечать творчу співпрацю викладачів і учнів при підготовці уроку;
включення самоосвіти учнів в навчальний процес;
використання методів проблемного навчання, активізація розумової діяльності на всіх етапах уроку;
обовязкове врахування вікових психологічних особливостей учнів.
Алгоритм оцінювання ефективності бінарного уроку:
якість знань учнів з виучуваної теми( повнота, системність тощо). На яку оцінку заслуговує організація мислення учнів на уроці.
-які форми мислення( індукція, дедукція), які мисленнєві операції (аналіз, синтез, порівняння та ін.) застосовувалися на уроці. Які творчі процеси ініціювались викладачами.
-чи мало місце проблемне навчання. Яка була роль усієї групи й кожного окремо учня у вирішенні кожної з проблем.
на скільки ефективними були способи організації пізнавальної діяльності учнів. Якою мірою вони сприяли розвиткові інтересу в галузі інтегрованих дисциплін.
який був емоційний тонус уроку. Яким був рівень духовного спілкування викладачів і учнів.
якою мірою інтеграція двох предметів дала змогу реалізувати принцип нерозривності навчання і виховання.
Алгоритм оцінювання діяльності учнів на уроці:
глибина й міцність одержаних ними знань;
здатність до мислення;
спроможність розуміти суть явищ, робити висновки й узагальнення;
розуміння глибоких, а не поверхневих звязків між інтегрованими предметами.
Алгоритм оцінювання діяльності викладача:
особистісні якості викладача, які сприяли реалізації основної мети й задач уроку;
рівень ефективності дидактичної діяльності щодо обєднання знань учнів у галузі інтегрованих предметів;
міра володіння викладачем поняттями інтегрованих дисциплін.
Використання інтегрованих уроків вносить певний вклад в підготовку висококваліфікованих робітників, сприяє прагненню та свідомій зацікавленості учнів в оволодінні як загальноосвітніми предметами так і дисциплінами професійно-теоретичної підготовки. Наші випускники можуть адекватно сприймати зміни, що відбуваються в суспільстві і впевнено витримують конкуренцію на ринку праці.
Застосовуючи в навчально - виховному процесі інтеграцію наукових знань, реалізуючи її в системі профтехосвіти, можна досягти таких результатів:
-знання учнів набувають системності;
-уміння стають узагальнюючими, сприяючи комплексному застосуванню знань, їхньому синтезу, перенесенню ідей та методів з однієї галузі науки до іншої, що, по суті, покладено в основу творчого підходу до наукової діяльності людини в сучасних умовах;
посилюються світогляд на направленість пізнавальних інтересів учнів;
більш ефективно формуються переконання, досягається всебічний розвиток особистості;
інтегровані уроки сприяють інтенсифікації, оптимізації навчальної і педагогічної діяльності.
Все це сприяє підвищенню якості знань учнів.
Навчаючи виховуємо
Ініціативу інтеграції ми продовжуємо і в позаурочній роботі і вважаємо, що вона не тільки відкриває широкі перспективи для оновлення змісту освіти, але й спонукає формуванню духовно багатої особистості, вихованню учнівської молоді у дусі найкращих людських цінностей.
Практика нашої роботи показала плідність інтеграції , виявила перспективи подальшого розвитку та удосконалення такого підходу до навчання. Застосування інтеграційних форм навчання сприяє налагоджуванню взаєморозуміння і поліпшенню співпраці викладачів та учнів у процесі навчання, дає можливість ширше використати потенційні можливості змісту навчального матеріалу та розвинути здібності учнів.
Інтеграція - необхідна умова сучасного навчального процесу, її можлива реалізація в межах будь - якого навчального закладу здійснила б перехід цього закладу на новий рівень його розвитку.
Інтеграційні процеси в освіті тривають, і вони різноманітні, але мета їх одна - розвинена, креативна особистість, здібна до творчого пошуку.
етнопедагогіка виховний початковий освіта
РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НАРОДОЗНАВЧОГО МАТЕРІАЛУ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА
2.1 Аналіз чинних навчальних програм із курсу «Я і Україна» з точки зору використання народознавчого метеріалу
Для зясування, шляхів використання народознавчого матеріалу на уроках «Природознавства» в початковій школі, ми проаналізували чинні навчальні програми даного курсу.
Навчальний курс «Природознавство» реалізує галузь «Людина і світ» Державного стандарту початкової загальної освіти і охоплює такі змістові лінії: Людина як особистість; Людина і суспільство; Людина серед людей; Культура; Обєкти природи; Планета Земля; Україна; Рідний край. Зазначені змістові лінії у програмі початкової школи виділяються як природознавча і суспільствознавча в інтегрованому предметі «Природознавство» в 1-2 класах, а в 3-4 класах вони представлені окремими предметами: «Природознавство» і «Громадянська освіта» [46].
У процесі вивчення курсу «Природознавства» в початковій школі в учнів формуються уявлення та поняття про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність до природи і суспільства; засвоюються емпіричні та узагальнені уявлення і поняття, які відображають основні властивості й закономірності реального світу, розширюють і впорядковують соціальний та пізнавальний досвід.
Цей курс передбачає створення передумов для усвідомленого сприймання і засвоєння соціальних та морально-правових норм, історичних, національно-культурних традицій українського народу.
Суспільствознавча складова програми (людина як особистість; людина і суспільство; людина серед людей культура) охоплює знання про людину як складноорганізовану моральну і самооцінну істоту; знання про українське суспільство, довкілля, в якому живе дитина; способи пізнання й орієнтації в навколишньому житті; сприяє поетапному усвідомленню єдності компонентів: «Я» - сімя - школа - рідний край - Україна; розкриває взаємодію людей у сімї, колективі, суспільстві; передбачає активне спілкування дітей із природним і соціальним оточенням, накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема, етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських.
Природознавча складова (обєкти природи; рідний край; Україна) ознайомлює учнів із різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України, з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, повязану з охороною та збереженням природних багатств.
Зміст програми, крім перелічених, містить культурологічні знання, й ті, що сприяють розвитку спостережливості, мислення дитини, уяви, памяті, самостійності, активності. А також особистісні компоненти, які забезпечують ставлення учнів до отримуваних знань, створюють міжсубєктність спілкування в процесі пізнавальної та комунікативної діяльності, виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів і є потужним джерелом мотивації їхнього навчання [47].
Зміст курсу «Природознавства» та його структурування визначаються загальнодидактичними принципами (гуманізації; особистісно зорієнтованого навчання; науковості; наступності; забезпечення позитивної мотивації навчання; створення умов для самореалізації кожного учня; розвитку його творчої самостійності та соціальної активності) і власне природничими принципами (екологічним, краєзнавчим, українознавчим, планетарним, фенологічним), що реалізуються в єдності.
Детальний аналіз розділів програми курсу «Природознавства» засвідчив, що в них передбачено вивчення дітьми народних знань. Результати аналізу відображені в таблиці 2.1
Таблиця 2.1.1
Результати аналізу програми «Я і Україна» (3-4 клас)
ПриродознавствоНазва розділуТема уроку3 класНежива природаЗначення води, повітря для людини. Значення ґрунту для життя людей. Охорона ґрунту від руйнування.Зелене диво ЗемліЦінність рослин для людей (пізнавальна, моральна, естетична, оздоровча, практична). Збереження рослинного світу місцевості.Тварини - живі організмиЦінність тварин для людей (пізнавальна, моральна, естетична, оздоровча, практична). Збереження тваринного світу своєї місцевості.Людина - живий організмЗалежність здоровя від міри дотримання правил гігієни. Загартовування. Народні традиції харчування. Народні традиції здорового способу життя.4 класУкраїна - наша БатьківщинаНаселення України.Рідний крайОрієнтування на місцевості за місцевими ознаками. Передбачення погоди в рідному краї за народними прикметами. Розвиток галузей сільського господарства у звязку з погодними умовами рідного краю. Розвиток галузей промисловості у звязку з природними умовами рідного краю.Громадянська освітаНазва розділуТема уроку3 клас4 класЛюдинаРозвиток людини після народження. Людські чесноти.Історії досягнень людини в науці, спорті, мистецтві. Працелюбство в житті людини.Людина серед людейОсновні обовязки в сімї. Поштиве ставлення до старших. Історія школи. Збереження традицій. Людські чесноти.Культура поведінки. Людські чесноти. Правила гостинності.Правила життя в суспільствіОсновні правопорушення, поширені серед дітей.Основні правопорушення, поширені серед дітей.КультураПамятки культури рідного краю. Підготовка й участь у відзначенні народних свят. Дослідження змісту свят.Вироби народних майстрів. Участь у відзначенні памятних дат.Громадянські права і обовязкиВідзначення державних свят. Дослідження їх змісту. Основні історичні памятки України.Основні символи держави. Турбота кожного про довкілля і культурну спадщину.
Аналіз навчальних програм із курсу «Я і Україна» для 3-4 класів показав, що у їх змісті фрагментарно передбачено вивчення народних знань, особливо це стосується природознавства [47].
Таким чином, аналіз змісту підручників «Я і Україна» показав, що у них є особливі рубрики: «Народна мудрість», «Відгадай», «Поміркуй», «Перевір», де учням пропонується відгадати загадку і пояснити відгадку; перевірити народні прикмети передбачення погоди; пояснити, як розуміють те чи інше прислівя. Проте слід зазначити, що народознавчий матеріал у підручниках одноманітний за жанрами. Переважно це прислівя, загадки і народні прикмети [46].
Порівняльний аналіз Програми 2006 року з Програмою 2011 року
КласВідмінностіПримітки1 клас 2 клас 3 класЗбільшено кількість годин: 2 години на тиждень / 68 годин на рік (1 година на тиждень / 35 годин на рік); резерв - 6 годин. Змістовні лінії · Обєкти природи · Взаємозвязки у природі · Земля - планета Сонячної системи · Українці на планеті Земля · Рідний край · Охорона і збереження природи · Методи пізнання природи Вилучено розділи «Про тебе самого», «Родина, рід, рідня», «Людина серед людей» У розділах «Світ, у якому ти живеш», «Світ неживої природи», «Світ живої природи» кількість годин збільшена. У розділі «Світ, у якому ти живеш» введено нові теми «Як людина пізнає світ», «Живі організми, їхні ознаки та умови, необхідні для життя». Учень має уявлення про прилади, за допомогою яких людина пізнає світ. П.р. Дослідження дрібних деталей предметів за допомогою лупи. У розділі «Світ неживої природи» введено нові теми «Гірські породи та їх значення». У розділі «Світ живої природи» введено нові теми «Рослини та їх будова», «Дерева, кущі, травянисті рослини», «Листяні та хвойні рослини», «Дикорослі та культурні рослини», «Кімнатні рослини», «Тварини дикі і свійські», «Комахи. Риби. Птахи. Звірі». У розділі «Моя країна - Україна» введено нові теми «Карта України та умовні позначки на карті: рівнини, гори, річки», «Водойми України, найбільші річки та озера, їх значення для людини», «Чорне та Азовське моря, їх значення», «Гори України. Природа Українських Карпат», «Природа Кримських гір». Новий розділ «Запитання до природи» 5 годин упродовж року. Тематика за вибором вчителя: · З чого виготовляють папір? · Звідки береться рослинне масло? · За що нам вдячні домашні улюбленці? · Як економно вдома використати воду? · Чи розуміють тварини одне одного? · Чому малює твій олівець? · Чому підстрибує мяч? · Чим снідає їжачок? Збільшено кількість годин: 2 години на тиждень / 68 годин на рік (1 година на тиждень / 35 годин на рік); резерв - 5 годин Складові змісту навчального матеріалу 1. Назви тем 2. Практичні роботи 3. Демонстрації 4. Дослідницький практикум 5. Міні-проекти «Вступ», розрахований на 4 години. У вступній частині введено вимірювання довжини тіні від гномона та планування регулярних (1-2 рази на місяць) спостережень за висотою Сонця опівдні. Моделювання зміни дня і ночі за допомогою глобуса і джерела світла Зміни пір року на Землі за допомогою телурія Введено теми «Кругообіг води в природі» «Однорідні та багаторічні рослини» «Гриби: їстівні та отруйні. Правила збирання грибів» «Птахи восени. Перелітні та осілі птахи» «Замерзання води. Лід. Дослідження замерзання води» «Відлига. Повінь. Льодохід. Сокорух, розвиток бруньок, цвітіння. Ранньоквітучі травянисті рослини» «Рослини і тварини лугів. Життя прісних водоймищ влітку» Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів сформульовані з вживанням таких дієслів: - має уявлення; - наводить приклади; - знає; - вимірює; - спостерігає; - називає; - пояснює; - розрізняє; - визначає; - фіксує; - описує; - перевіряє; - знаходить; - обговорює в групі; - дотримується; - презентує; - характеризує; - зясовує; - використовує; - допомагає; - спостерігає та виконує; - прагне; шукає інформацію. Збільшено кількість годин: 2 години на тиждень / 68 годин на рік (1 година на тиждень / 35 годин на рік); резерв - 3 годин В розділі «Природа і ми» в окреме питання виведено «Охорона природи» в кожній темі. Вилучено теми: «Тіла. Речовини. Молекули.», «Листяні рослини» Вилучено тему «Кругообіг води в природі». Розширена тема «Використання води». Додаються теми «Світовий океан, його властивості», «Нагрівання та охолодження повітря над сушею та водою», «Способи видобування гірських порід, використання у господарській діяльності», «Квіткові рослини», «Походження свійських тварин», «Віруси». Питання, які вивчаються в темі «Сонце - джерело енергії на Землі» відрізняються. Перевага: енергозбереження. Курсивом виділено теми, які співпадають Порівняно з попередньою програмою збільшено на 23 години Учень пояснює сутність класифікації на підставі будови Порівняно з попередньою програмою тема вивчалася у 3 класі Курсивом виділено дієслова, які співпадають
Оскільки підручники з курсу «Я і Україна» є єдиними для всієї України, то вони не можуть повністю відобразити регіональні особливості кожної області, кожного краю. Тому виникає протиріччя між необхідністю вивчення природи і національно-культурних традицій своєї області, з однієї сторони, та змістом підручників, з іншої. Для виходу з цієї ситуації вчителю початкової школи необхідно підібрати народознавчий матеріал про історію, культуру та природу своєї області, який доцільно використовувати на уроках під час вивчення нового матеріалу.
2.2 Констатувальний експеремент. Умови ефективного використання народознавчого матеріалу в початковій школі
З метою вивчення думки педагогів щодо можливості та доцільності використання народознавчого матеріалу «Природознавства» було проведено анкетування вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, а саме: ЗНЗ № 4 , ЗНЗ № 3, Початкова школа №25, СЗНЗ №2, Ліцей №22 початкових класів м.Чернігова. Було опитано 12 респондентів, які дали відповіді на питання розробленої нами анкети. Зразок анкети, яка пропонувалася вчителям подана у додатках. (Додаток 1)
Аналіз проведеного анкетування показав, що усі вчителі схвально сприймають ідею використання народознавчого матеріалу на уроках «Природознавства». Деякі з них висловили думку про реалізацію даної проблеми і в позаурочний час. Вчителі переконані, що народознавчий матеріал цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі дозволяють просто та доступно розкрити важливі питання єдності природи, розуміння її глибинності. Вони, несучи у собі великий багаж наукових знань, спонукають до перевірки їх достовірності, формують у дітей власні переконання.
Усі вчителі одноголосно стверджують, що фенологічні спостереження є обовязковим етапом уроку «Природознавства», оскільки дитина ніколи не пізнає природу, якщо у неї не будуть розвиватися вміння та навички аналізувати природні зміни.
Більшість вчителів вважають, що проблема використання на уроках «Природознавства» нарознавчий матеріал природознавчого характеру в теорії навчання розроблене недостатньо, і що вони недостатньо забезпечені науково-популярною літературою з даної проблеми.
Аналізуючи питання, чи достатньо навчального матеріалу підручника для пізнання навколишнього світу, особливостей змін та взаємозвязків у природі, більшість вважають, що ні, деякі використовують ще і додаткову літературу.
На сьогоднішній день рівень знань молодших школярів про народознавчий матеріал, на думку вчителів, є недостатній.
В процесі вивчення курсу «Я і Україна» вчителі встановлюють єдність пізнання, переживання і діяльності учнів за допомогою екскурсій, бесіди, практичної роботи, на основі спостережень, наочного матеріалу, обговорення різних ситуацій, поєднують пізнавальну самостійність учнів із відповідними методами навчання за джерелом знань.
Щоб змінити світосприйняття дітей в цьому напрямку, вчителі відповіли, що потрібно частіше використовувати народні знання на уроках, у позаурочний і позашкільних заняттях, доповнити навчальний матеріал підручника, збільшити кількість екскурсій, більшу увагу приділяти практичній діяльності, більше залучати дітей до практичної діяльності [4, c.334].
Отже, проблема використання на уроках «Природознавства» народних прикмет природознавчого характеру отримала належне опрацювання на рівні загальнонаукового уявлення. Дещо гірше розроблена вона на рівні навчального предмета, навчального матеріалу, педагогічної діяльності і особистісного надбання учнів.
2.3 Формувальний експеремент. Методика використання народознавчого матерілу під час вивчення курсу «Природознавства» в 3 класі.
Результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках «Природознавства» в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал, ми перевіряли в процесі експериментального дослідження.
Експериментальна робота проводилась впродовж 2012 навчальної чверті, з 01.09.2012- 20.10.2012 року, на базі Ліцею №22 міста Чернігова. У педагогічному експерименті взяли участь 60 учнів третіх класів даної школи. Серед них визначено експериментальний клас 3-А - 30 учнів, класним керівником якого є та контрольний клас 3-А - 30 учнів, класним керівник якого є Колесник Лілія Юхимівна. Класи були підібрані приблизно з однаковим рівнем навчальних досягнень учнів.
У контрольному класі навчальний процес здійснювався за традиційною методикою. Для проведення уроків «Природознавства» в експериментальному класі нами було підібрано народознавчий матеріал до інтегрованих уроків тем, що вивчалися. Навчальний процес був побудований таким чином, щоб реалізувати запропоновані нами шляхи використання народознавчого матеріалу в початковій школі. За допомогою різноманітних жанрів фольклору (загадки, легенди, народні ігри, казки, скоромовки, прислівя та приказки) ми намагались ознайомити учнів з історією, культурою, традиціями і звичаями українського народу, поведінкою, способом життя тварин, показати, яку користь приносять рослини, тварини людям, узагальнити знання учнів про взаємозвязки в природі, розвивати у дітей мислення, увагу, спостережливість, любов до природи тощо.
Розглянемо фрагмент уроку, на якому ми використовували різні жанри народної літературної творчості українського народу. (Додаток 2)
Тема:
Використовуючи українські народні пісні на уроках природознавства , дає вчителю краще подати новий матеріал і полегшити сприйманню та засвоєнню знань учнями .
Ще однією складовою культурно-історичного досвіду народу, яку доцільно використовувати на уроках «Природознавства» є народні прикмети. Вони узагальнюють багатовіковий досвід трудової діяльності людей, тривалі спостереження за взаємозвязком і взаємозалежністю явищ у природі та праці. Народні спостереження допомагають передбачити і врахувати життєві явища, події [45, c.89].
Під час експериментального навчання ми використовували народні прикмети, показуючи учням 3 класу нерозривний звязок і взаємозалежність неживої природи та представників рослинного і тваринного світу [14, c. 38]
На початку кожної пори року ми пропонували дітям перевірити певні народні прикмети щодо передбачення погоди. На основі аналізу спостережень учні відбирали ті народні прикмети, за якими можна прогнозувати погоду в даній місцевості. Результати проведених спостережень вони занотовували у таблиці в «Щоденнику спостережень»:
ДатаНародні прикмети, які спостерігалиПрогноз погоди синоптиків на цей деньЯка погода була насправді в цей день
Крім того, учні отримували завдання дібрати інші народні прикмети, за якими можна передбачити погоду тієї чи іншої пори року. Завдяки такій роботі в учнів розвивається спостережливість, бажання розгадувати таємниці природи, якомога більше дізнатись про вже відомі явища.
Наприкінці кожного місяця і пори року загалом ми проводили підсумки спостережень дітей. Характеризуючи кожну прикмету, учні висловлювали свої судження, на підставі чого можна зробити висновок щодо взаємозвязків у природі.
Використання у навчально-виховному процесі народних прикмет передбачення погоди дає змогу молодшим школярам краще зрозуміти взаємозалежність у природі, уявити її як цілісне утворення.
Неабиякого значення у процесі навчання ми надавали загадкам, які привертають увагу молодших школярів цікавим змістом. Адже за допомогою них можна закріплювати й розширювати знання учнів про ознаки та властивості рослин і тварин, розвивати кмітливість, швидкість реакції. Відгадуючи загадки, дитина пізнає навколишнє, порівнює різні явища, обєкти, виділяє з-серед численних особливостей істотні, вчиться встановлювати причинно-наслідкові звязки, робити певні висновки. Їх бажано згадувати під час фронтальної роботи з класом. Загадки ми підбирали так, щоб вони розкривали властивості тварин і рослин, явища природи [9,c.16]. Для учнів молодшого шкільного віку краще підбирати поетичні, римовані загадки, які характеризуються конкретним викладом, виразністю та влучністю визначень. Також для учнів 3 класу варто підібрати для уроків загадки типу «Підкажи словечко». Учитель читає загадку у віршах, а діти хором підхоплюють відповідь.
Після відгадування учитель ілюстрував загадку, доповнював відомостями про тварину, рослину, тіла неживої природи чи явища природи.
У відгадуванні загадок важливий не лише результат, а й його обґрунтування, доведення правильності відповіді. Для цього ми постійно запитували в учнів: «Як здогадатись? Чому так вирішили? Поясніть, як міркували».
Найчастіше ми використовували загадки на етапі актуалізації знань учнів та повідомленні теми уроку, а також під час закріплення засвоєних знань, умінь і навичок учнів.
Використання народознавчого матеріалу сприяють кращому засвоєнню знань учнів, урізноманітнює навчання, створює рідну домашню атмосферу яка дозволяє краще познайомитись з традиціями рідного краю.
.4 Аналіз результатів експерементально дослідження
Одним із завдань нашого дослідження було експериментально перевірити вплив систематичного використання народознавчого матеріалу на рівень навчальних досягнень учнів із курсу «Природознавства» в 3 класі.
Ми ставили за мету порівняти результати роботи в експериментальному і контрольному класах, які мали відмінності в організації та змісті навчального процесу за рахунок впровадження народознавчого матеріалу. Для цього впродовж експериментального дослідження проводилося спостереження за активністю учнів на уроках, індивідуальні опитування учнів на уроках, а також контрольний зріз знань у формі письмового опитування наприкінці навчального семестру.
Для письмового опитування ми запропонували учням 3 класу такі завдання:
. Запиши від чого походять назви місяців.
Жовтень______________________
Листопад _______________________
Грудень _______________________
. Основа обрядовості свята «Трійці»:
а) культ рослин і тварин; б) культ рослин; в) культ тварин [30, c.69]. (Додаток 3)
Критерієм оцінювання результатів письмового опитування була якість виконання учнями завдань, тобто правильність та повнота відповіді. За кожне правильно виконане завдання № 1-8 учень отримував 1 бал, за правильно виконане завдання № 9 учень отримував 3 бали.
Якщо порівняти результати досягнень учнів з минулим семестром, то можна побачити позитивний результат засвоєння знань.
Експерементальний клас 3-Б
Учні (П.І.П) 3-б класдо е.д.після е.д1.Борисенко Даніїл 2. Вінс Ірина 3. Гук Владислав 4.Дзюбенко Марія 5. Діденко Іванна 6. Діянич Поліна 7.Єгорова Вікторія 8. Жемера Андрій 9.Курбацький Максим 10.Кучеренко Антон 11.Мартиненко Євгеній 12. Мельник Даря 13.Насташин Данило 14. Нілов Ілля 15.Перепьол Кирило 16.Ребраков Віталій 17.Рибидайло Анна 18. Розовик Даніїл 19.Розуван Дарина 20. Сорока Артур 21.Тавфік Мохамед 22.Тиханов Любомир 23.Ульченко Максим 24. Хурса Анна 25.Цибулько Марина 26.Шумський Вячеслав 27.Ярошенко Ярослав 28.Яковенко Ольга 29.Яровець Дарина 30. Явтуха Платон7 12 8 7 8 10 11 9 8 9 8 9 10 9 9 7 8 7 7 6 6 7 8 8 9 10 11 10 9 98 12 9 8 9 11 12 10 9 9 9 10 10 9 9 7 9 10 9 8 8 9 9 10 10 11 12 12 10 10
Наведені результати експериментального дослідження свідчать про те, що результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках «Природознавства» в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал.
ВИСНОВКИ
Використання елементів народознавства в окремих видах роботи дуже важливе на сучасному етапі. Дітей треба навчити не просто спостерігати, а й бачити, чути цей бентежний світ, щоб вони відчули потребу пильно придивлятися до навколишнього, помічати поруч дивне й загадкове, приховане від лінивого ока, використовуючи при цьому народний календар. І всього цього можна досягти, використовуючи елементи народознавства. Кожен народ, нація протягом багатьох віків виробили власну духовність, якою має оволодіти дитина в сім'ї, дитсадку, школі й далі - у вузі. Народною духовністю повинні бути пройняті всі навчальні предмети і навчальні заходи. Лише за таких умов підростаюче покоління стає народом своєї країни, нацією [27, c.64].
Нині діти опановують зразки національної культури. Використовуючи народознавчий матеріал на уроках «Природознавства», можна цікаво збагатити, урізноманітнити програмовий матеріал.
Народознавчий підхід у навчально-виховному процесі сприяє формуванню загальнолюдської моралі, готовності виконувати заповіти батьків. Використання досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, допомагає впроваджувати в навчально-виховний процес все цінне з народної мудрості, активно залучати школярів до засвоєння спадщини свого народу, адже дитина, позбавлена можливості спиратися на досвід людства, не може розвиватись повноцінно [3, c.7].
Особливого значення ця проблема набуває в початковій школі. Адже добре відомо, що діти цього віку відрізняються підвищеною емоційністю, яскравим сприйманням навколишнього, що створює сприятливі умови для залучення їх до вивчення історії народу [24, c. 29].
Життя молодших школярів повинно будуватися з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-естетичного та духовного виховання. Такої точки зору дотримувались провідні українські педагоги, зокрема К. Ушинський, О. Духнович, І. Огієнко, Ю. Дзерович, П. Холодний, І. Бажанський, С. Русова, А. Волошин, Г. Ващенко, В. Сухомлинський.
Використання елементів народознавства на уроках та в позакласній роботі забезпечує всебічне і глибоке засвоєння учнями всього культурно-історичного шляху розвитку рідного народу [2, c.18].
Опрацювавши науково-методичну літературу з даної проблеми, ми дійшли висновку, що використання народознавчого матеріалу на уроках „Природознавства " дає змогу вчителеві формувати у молодших школярів інтерес до природи, історії, культури і традицій рідного краю, розвивати морально-естетичні почуття, привчати учнів шанобливо ставитись до природи, людей, історичних пам'яток. У численних прислів'ях, приказках, обрядах відображено досвід поколінь, норми і правила поведінки. Пісні, легенди, прикмети, повір'я засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу, що є досить характерним для українського народу.
Проаналізувавши чинні навчальні програми та підручники із навчального курсу «Я і Україна», ми з'ясували, що в курсі народні знання інтегровані з природничими та суспільними, проте включені вони в зміст курсу фрагментарно, без певної системи.
На основі вивчення педагогічної та методичної літератури ми визначили сукупність взаємопов'язаних педагогічних умов, дотримання яких буде сприяти ефективності використання народознавчого матеріалу на уроках «Природознавства» в початковій школі. До таких умов належать:
-у процесі добору народознавчого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв доступності, багатофункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості його для учнів;
-використання народознавчого матеріалу в навчальному процесі має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;
-під час розробки методики використання народознавчого матеріалу необхідно враховувати вікові особливості молодших школярів, специфіку навчального предмету «Природознавства» спиратися на пізнавальну активність учнів.
На основі аналізу навчальної програми курсу «Я і Україна», ми здійснили відбір народознавчого матеріалу до уроків в 3 класі. Під час відбору матеріалу ми враховували, що підготовка і проведення уроків „Природознавства " із використанням народознавчого матеріалу повинні включати такі етапи:
-