Центральний банк и грошово-кредитна політика

ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

План

Вступ

. Національний Банк України (НБУ)

. Сутність грошово-кредитної політики

. Інструменти грошово-кредитної політики

. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці

. Завдання

Висновки

Використані джерела

Вступ

Грошово-кредитна політика (monetary policy) - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами грошової кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

)        визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

)        процентну політику;

)        рефінансування комерційних банків;

)        управління золотовалютними резервами;

)        операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

)        регулювання імпорту та експорту капіталу;

)        емісію власних боргових зобов’язань і операції з ними.

В Україні головним суб’єктом грошової кредитної політики є Національний банк, який відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банк України» визначає та реалізує грошову кредитну політику.

1. Національний Банк України (НБУ)

Центральний банк країни - це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Володіє монопольним правом випуску в обіг банківських та скарбничих білетів, а також фінансовими функціями. Головним завданням центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, регулювання та координація діяльності грошво-кредитної системи.

Ознаки центрального банку країни:

. єдиний емісійний центр, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви;

. єдина інституція, що визначає та здійснює (впроваджує) Основні засади грошово-кредитної політики (грошово-кредитна політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу);

. виступає органом стабільності національної грошової та банківської систем;

. виступає органом банківського регулювання, контролю та нагляду;

. голова центрального банку несе персональну відповідальність за діяльність установи.

Центральним банком України є Національний Банк України.

Функції Національного Банку України

· регулюючі:управління сукупним грошовим оборотом;регулювання грошово-кредитної сфери;регулювання попиту та пропозиції на кредит;

· контролюючіконтроль за функціонуванням банківської системи;валютне контролювання;

· обслуговуючі:організація платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;кредитування банківських установ та уряду;виконування ролі «фінансового агента уряду»;

· функції центрального банку:емісія національної валюти;«банк банків»;реалізація банківського регулювання та нагляду;виконання ролі банкіра і «фінансового агента» уряду;забезпечення формування і реалізації грошово-кредитної політики в країні. [3]

Національний Банк України відповідно до своїх функцій здійснює такі операції:

надає комерційним банкам кредити;

веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;

купує та продає цінні папери, що випускає держава;

надає кредити банкам під заставу цінних паперів;

купує та продає іноземну валюту;

проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

організовує індексацію та перевезення грошових знаків та інших цінностей;

інші. На відміну від комерційних банків, НБУ не має на меті отримання прибутку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та законом про центральний банк.

Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Відмітною рисою Національного банку як особливого центрального органу державного управління є наявність у нього згідно з Конституцією України (Ст. 93) права законодавчої ініціативи, тобто права офіційно вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття або скасування законів, внесення до них змін. Зокрема, Верховною Радою України прийняті важливі закони, проекти яких подавав Національний банк і які визначають правові засади функціонування вітчизняної банківської системи: «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Національний банк згідно з Законом «Про Національний банк України» має також нормотворчі повноваження, тобто права та обов'язки встановлювати обов'язкові для всіх юридичних і фізичних осіб правила поведінки з питань, що належать до його компетенції і потребують правового регулювання. Нормотворчі повноваження реалізуються Національним банком шляхом розроблення та прийняття нормативно-правових актів (інструкцій, положень, правил), що видаються у формі постанов Правління. 110. нормативно-правові акти Національного банку підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації. В окремих випадках на ви- конання правових актів Президента України чи Верховної Ради України Національний банк видає нормативно-правові акти спільно з Кабінетом Міністрів України чи з іншими державними органами. Зокрема, Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що засади функціонування Фонду та порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасникам Фонду визначається Кабінетом Міністрів України спільно з Національним банком України.

2. Сутність грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава встановлює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та емісії цінних паперів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить незалежним у своїх діях.

Основною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі грошово-кредитної політики - це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін і т. ін. Проміжні цілі грошово-кредитної політики - це зміни в певних економічних процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Так, якщо метою загальнодержавної економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою в цьому разі має бути пожвавлення економічної кон'юнктури. Проміжні цілі доповнюють стратегічні та конкретизують їх.

Особливістю проміжних цілей є їхня дія протягом тривалого періоду, впродовж якого може бути доведено їхню ефективність. Наприклад, активізація кон'юнктури ринку шляхом зростання грошової маси або зниження відсоткових ставок у короткостроковому періоді можуть спричинити зростання попиту й цін і лише за умови, що ці заходи активізують інвестиційні процеси, зростання виробництва. Можливо також забезпечити збільшення пропозиції, що, в свою чергу, має зупинити зростання цін і стабілізувати їх, але для цього необхідно тривалий період часу.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики полягають у регулюванні ключових економічних змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей.

Основними ознаками тактичних цілей є короткостроковість їхньої дії, реалізація їх виключно оперативними заходами центрального банку та багатоаспектність. Ці особливості значно ускладнюють вибір методів та механізмів реалізації тактичних цілей грошово-кредитної політики держави.

Грошово-кредитна політика НБУ в її конкретних завданнях і акцентах значно залежить від сукупності умов економічного та соціального середовища, в якому вона реалізується. Тому і розробці цієї політики і в її здійсненні є характерні особливості, що визначаються особливостями того чи іншого періоду в розвитку нашого суспільства. Грошово-кредитна політика включає такі складові моменти:

         визначення загального напряму грошово-кредитної політики на певний період;

         визначення сукупності основних інструментів здійснення грошово-кредитної політики;

         організацію та удосконалення бази даних, які фіксують стан та зміни грошової маси, кредитів та заощаджень;

         розробку й реалізацію конкретних програм у сфері грошового обігу та кредиту.

3. Інструменти грошово-кредитної політики

Інструменти грошово-кредитної політики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово- кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові).

Інструменти прямої дії - це регулятивні заходи центрального банку, то мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

Інструменти опосередкованої дії - це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб'єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах.

До інструментів грошово-кредитної політики НБУ належать:

встановлення кількісного контролю за збільшенням грошової маси шляхом визначення її приросту на основі обліку реальних змін ВВП та цільових показників інфляції;

забезпечення потреб економіки в готівкових грошах з акцентом на посилення контролю за рахунками в готівково-грошовій формі між суб’єктами господарювання, підвищення ефективності їх використання, а також децентралізація випуску готівкових грошей в обіг;

скорочення обсягу готівкових розрахунків через створення і широке використання національної системи розрахунків на основі пластикових карток;

підвищення надійності існуючої системи електронних розрахунків;

підтримка високого рівня ліквідності активів комерційних банків на основі їх рефінансування;

досягнення того, щоб найбільш важливі урядові програми кредитувались через комерційні банки;

розширення кредитної бази через подальше вдосконалення кредитних аукціонів НБУ, викуп акумульованих вкладів населення для подальшого продажу цього кредитного ресурсу комерційним банкам;

посилення контролю НБУ над діяльністю небанківських кредитних установ для підвищення ефективності дій НБУ з регулювання грошової маси [6]

4. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці

Специфіка перехідної економіки України істотно деформує передавальний механізм та знижує його ефективність порівняно з розвинутими ринковими економіками. Ця обставина значно ускладнює проведення грошово-кредитної політики як на стадії визначення її цілей, так і на стадії проведення заходів щодо їх досягнення.

Ключовими особливостями перехідної економіки, що найбільш відчутно деформують передавальний механізм та ускладнюють проведення монетарної політики, можна назвати такі:

. Принципова відмінність кризової динаміки в перехідній економіці порівняно з класичними кризовими коливаннями фаз ділового циклу в розвинутих ринкових економіках, яка знижує ефективність і роль короткострокових монетарних імпульсів у передавальному механізмі, обмежує регулятивні можливості грошово-кредитної політики на коротких часових інтервалах, ускладнює процеси узгодження її стратегічних цілей. У зв'язку з цим головним завданням грошово-кредитної політики стає забезпечення довготривалого нарощування пропозиції (маси) грошей відповідно до потреб довготривалого нарощування обсягу ВВП. Для вирішення цього завдання більш доцільною є монетаристська модель перед анального механізму.

. Небувало висока за мирних умов гіперінфляція «з'їла» заощадження населення та грошові капітали в реальному секторі і призвела до критичної демонетизації економіки. Відновлення докризового рівня монегизацн економіки (ремонетизація) є необхідною передумовою успішного розвитку ринкових відносин та економічного зростання взагалі і тому стає важливим завданням грошово-кредитної політики. У своїй політиці регулювання пропозиції грошей центральний банк повинен ураховувати не тільки потреби в грошах для зростання виробництва, а й для потреб ремонетизаціі економіки, які взагалі не враховані в класичних моделях передавального механізму.

. У перехідній економіці діє ряд чинників, які деформують та послаблюють дію сукупного попиту як чинника впливу на сукупну пропозицію. Це, зокрема, надмірно висока питома вага державного сектору в економіці, надмірно високий прямий вплив держави на основні економічні процеси - ціноутворення, інвестування, перерозподіл фінансових ресурсів, бартерні відносини, «узаконені» масові неплатежі, держані товари та послуги тощо.

. Ряд особливостей перехідної економіки України деформують окремі канали впливу передавального механізму, зокрема процентної ставки та кредиту:

інфляційне знецінення заощаджень, низькі рівні доходів і більшості сімейних господарств, надмірно високий рівень оподаткування, збитковість багатьох економічних суб'єктів украй обмежують можливості збільшувати пропозицію інвестиційних і ресурсів за умов зростаючого попиту на них, об'єктивно підтримують процентні ставки на високому рівні та обмежують використання їх як важливого, а в кейнсіанській моделі - вирішального інструменту впливу на інвестиційний попит;

низький рівень задоволення споживчих потреб сімейних господарств спричинює високу чутливість споживчого попиту до зміни пропозиції грошей і високу активність його у формуванні сукупного попиту та стимулювання зростання ВВП. Проте занадто високий рівень процентних ставок, у тому числі депозитних, посилює зацікавленість домогосподарств у нарощуванні заощаджень та стримуванні поточного споживання, що обмежує можливості впливу на сукупний попит через стимулювання споживчих витрат.

. Висока питома вага зовнішньоекономічної діяльності у формуванні сукупного попиту зумовлює високу залежність кон'юнктури внутрішнього ринку України від зовнішніх чинників, зокрема кризових явищ на світових ринках, посилює роль курсової політики у формуванні пропозиції грошей та вплив валютного курсу на чистий експорт, а отже, на обсяг ВВП. В окремі періоди якраз валютні інтервенції НБУ, а не політика рефінансування чи процентна політика, відігравали вирішальну роль у регулюванні пропозиції грошей, а отже, і сукупного попиту.

Діють і інші чинники деформуючого впливу на передавальний механізм грошово-кредитної політики, зокрема нерозвинутість ринкових інститутів та інструментів, низький розвиток ринку цінних паперів, все ще високі інфляційні очікування, висока розбалансованість державних фінансів. Ще залишається надто високою швидкість обороту грошей, і в міру економічного зростання та формування ринкових відносин вона неминуче буде сповільнюватися. Це буде послаблювати асиметрію між динамікою пропозиції грошей та обсягів ВВП і має враховуватися в подальшій грошово-кредитній політиці.

Розглянуті особливості дії передавального механізму в умовах перехідної економіки дають підстави для висновку, що в цих умовах найбільш повно відповідає потребам грошово-кредитного регулювання спрощена монетаристська модель передавального механізму, яка орієнтується на прямий зв'язок динаміки пропозиції грошей з динамікою ВВП з урахуванням передбачуваної зміни швидкості обороту грошей та забезпечення відносної їх стабільності.

У таких специфічних умовах, які склалися в трансформаційній економіці України, досить складно не тільки забезпечити належну ефективність грошово-кредитної політики, а й правильно її визначити.

5. За наведеними даними визначити регулятивний капітал банку і порівняти з нормативними значеннями, якщо банк здійснює свою діяльність по всій території України

Основний капітал банку -250млн. грн.

Розрахункова сума резерву, який повинен бути сформований протягом поточного року - 24млн. грн.

Фактично сформований резерв на можливі втрати за кредитами 20млн. грн.

Додатковий капітал 180млн. грн.

Субординований капітал 65млн. грн.

Відведення 15млн. грн.

Основні засоби 150млн. грн.

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (гарантії, поручительства, акредитиви, сумнівні гарантії, зобов'язання з кредитуванням); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями:

) кредитними операціями;

) операціями з цінними паперами;

) дебіторською заборгованістю;

) простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталів (рис. 1).

Рис. 1. Складові елементи регулятивного капіталу

Величину регулятивного капіталу (РК) розраховують за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де ОК - основний капітал; ДК - додатковий капітал; В - відрахування.

Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал не має стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал (за підсумками року розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валового доходу або валових витрат відповідно до методики НБУ);

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

емісійні різниці;

резервні фонди;

загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та основний капітал зменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за:

) кредитними операціями;

) операціями з цінними паперами;

) дебіторською заборгованістю;

) простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

) коштами, розміщеними на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або які зареєстровані в офшорних зонах;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

резерви під стандартну заборгованість інших банків;

резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

нерозподілений прибуток минулих років;

прибуток звітного року, що очікує затвердження;

результат переоцінки основних засобів;

прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих нарахованих доходів;

субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал), із метою підвищення капіталізації;

нерозподілений прибуток минулих років;

прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб на умовах субординованого боргу.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу" можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу НБУ в разі їх відповідності таким критеріям:

не можуть бути погашені за ініціативою власника;

можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати процентів, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

При розрахунку загальної суми регулятивного капіталу на капітал 2-го рівня накладають такі обмеження:

загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 % основного капіталу;

розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх урахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій здійснюється з урахуванням особливих умов щодо випуску та погашення облігацій.

Не допускається заміна облігацій на прямі договори або, навпаки, протягом усього періоду дії угоди (договору) про залучення коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку.

Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій для врахування цих коштів до капіталу банку становить 100 тис. грн.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

а) акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);

б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

ґ) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

д) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах;

е) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш ніж 25 % капіталу банку.

Отже, відкоригована частина фінансового капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та захист інтересів вкладників, виступає регулятивним капіталом.

Відповідно до Постанови НБУ від 28.08.2001 №368 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні», мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн.грн. Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал.

Отже за умовами завдання регулятивний капітал (РК) банку (Н1) становить:

РК= ОК (250+24)+ ДК (180+65)- В(15)=504млн. грн.

Отже, банк дотримується встановлених НБУ нормативів достатності капіталу, оскільки регулятивний капітал (РК) банку становить 504млн. грн., що більше встановленого нормативу і статутного капіталу.

Висновки

національний банк грошовий кредитний

Центральний банк країни - це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Національний Банк України - центральний банк України.

Функції НБУ поділяються на регулюючі, контролюючі, обслуговуючі та функції центрального банку. Однією з функцій НБУ є впровадження грошово-кредитної політики. Основною метою грошово-кредитної політики є проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних

взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Інструменти грошово-кредитної політики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Інструменти грошово-кредитної політики поділяють на безпосередні та опосередковані. Специфіка перехідної економіки України істотно деформує механізм грошово-кредитної політики та знижує його ефективність порівняно з розвинутими ринковими економіками. Тому грошово-кредитна політика України потребує особливого підходу, орієнтованого на країну перехідного періоду.

Використані джерела

1.      Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 р Алєксєєв І.В., Колісник М.К. - Гроші та кредит: Навч. посіб. - К.:Знання, 2009. - 253с.

2.      Постанова НБУ від 28.08.2001 №368 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні».

.        Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000.

.        Бисага Ю.М., Сідак М.В. - Банківське право України: Навчальний посібник- Ужгород: Ліра, 2007. - 422 с.

.        Глущенко С.В. - Гроші та кредит: конспект лекцій - К.: Видивничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 86 с.

.        Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - Ринок фінансових послуг: Термінологічний словник. Підручник - Львів: Бескид Біт, 2008.-544 с.3

.        Грошово-кредитна політика в Україні / Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І.- 2-е вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2003.- 421с.

.        Економічна енциклопедія. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. - Т. І. - С. 307.

.        Тиркало Р. Регулятивний капітал банків: сутність, порядок визначення та проблеми достатності / Р. Тиркало, Н. Ткачук // Світ фінансів. - 2008. - №4 (17). - С. 93-103

.        Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с.

.        http://www.bank.gov.ua Сайт Національного Банку України