Формування рейтингу комерційних банків

ВСТУП

рейтинг комерційний банк

Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці. Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу. Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Одним з варіантів аналізу, що дозволяє одержати оцінку фінансового стану комерційних банків і провести їх порівняння, є методики формування рейтингів. Для визначення рейтингу будь-якого банку необхідний системний підхід до вивчення всіх фінансових показників, що характеризують дану структуру. Одним із основних показників є рентабельність діяльності банку. Прибуткова діяльність банків є необхідною умовою фінансової надійності банку. Для забезпечення стабільної прибуткової діяльності вітчизняних банківських установ першочергове значення придбаває збільшення доходів, особливо шляхом підвищення якості і удосконалення структури банківських активів, а також зменшення витрат, в першу чергу - небанківських. При цьому необхідно враховувати зміни на ринку фінансових послуг, появу нових конкурентів і т.д.

Важливість даної теми полягає у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку. Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку, - щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.

Метою дипломної роботи є формування моделі рейтингу комерційних банків України з урахуванням найвпливовіших показників, що характеризують діяльність банку. Об'єктом дослідження є комерційні банки України. Предметом - модель формування рейтингу комерційних банків.

1. РЕЙТИНГ ЯК МЕТОД ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Поняття фінансової стійкості банку і рейтингу як метода його визначення

Фінансова стійкість банку - це характеристика діяльності банку, яка вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і структуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості. [8]

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;

недосконала система набору кадрів для комерційних банків;

надання клієнтам недостовірної інформації;

використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів;

неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

недосконала оцінка кредитних ризиків;

відсутність систематизованих даних про несумлінних позичальників;

маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

шахрайське вторгнення до банківських комп’ютерних мереж;

витік конфіденційної інформації;

недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ. [10]

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України. [3]

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку - це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану.

Щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо. [12]

Необхідно створити рейтингову систему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів.

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. У зв’язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків, - зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об’єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб’єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні структури, реальні і потенційні клієнти і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб’єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу. [6]

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків.

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості. [15]

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свої рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. У ході аналізу таблиць рейтингів було помічено, що рейтинги певного банку залежно від категорії користувачів інформації дещо відрізняються.

НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених відсоткових норм та нормативів ведення банківської справи, в обов’язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

неякісну оцінку капіталу;

збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля. [19]

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики - це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення. НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», пов’язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби і ін.), а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухобліку, матеріально-технічних засобів, засобів зв’язку і т. п. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів. [24]

1.2 Показники, які використовуються при складанні рейтингу комерційних банків

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобов’язаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

проведення розрахунків, пов’язаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні. [34]

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, пов’язані, наприклад, із структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобов’язаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих ) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами, які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку. [40]

Отже, в процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг - це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду.

В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд.

Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзначають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду. [31]

Основні об’єкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

якість активів;

доходність, ефективність роботи банку;

ліквідність банку;

темпи росту (розвитку) банку;

чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок. [45]

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Аналіз балансу банку

Види операцій	Зміст операцій	Методи аналізу, які використовуються
Структурування   Контроль   Калькуляція   Аналіз  Експертна оцінка	І. Попередній етап Попереднє групування статей активу і пасиву Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників ІІ. Аналітичний етап. Опис одержаних показників. ІІІ. Заключний етап. Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.	Метод групування   Метод порівняння   Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи

В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S - strong (сильний), W - weak (слабкий), O - opportunities (задовільний), T - threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. [51]

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об’єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов’язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов’язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів. [2]

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Сиcтема рейтингу включає такі складові:

1)      достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2)      якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

)        доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

)        ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов’язання. [7]

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків для його партнерів. Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й об’єктивної оцінки надійності комерційного банку. Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. [12]

Найбільш поширеною є методика, в якій використовуються грошові коефіцієнти, які складаються за результатами публікації звітності. Саме вони будуть використовуватися в даній роботі:

1) генеральний коефіцієнт надійності (К1), дорівнює відношенню капіталу до ризикових активів, показує, наскільки ризиковані вкладення банку в працюючі активи захищені власним капіталом банку, яким будуть погашатися можливі збитки у випадку неповернення або повернення в знеціненому виді того або іншого працюючого активу. Припускає максимальний інтерес для кредиторів банку:

К1 = К / АР, (1.1)

де К - розмір власного капіталу банку: сумарна величина всіх фондів + нерозподілений прибуток + резерви під можливі втрати по позичках + резерви під забезпечення цінних паперів - витрати майбутніх періодів - інші дебітори - акції, викуплені в засновників;

АР - розмір працюючих (ризикових) активів: сумарний обсяг позичкової заборгованості, включаючи прострочені кредити й відсотки по них + вкладення в цінні папери + коштів на кореспондентських рахунках у банках + коштів для участі в господарської діяльності інших організацій + лізингові операції + розрахунки по факторінговим операціям.

Оптимальне співвідношення дорівнює 1 , тобто сума виданих кредитів не повинна перевищувати власний капітал банку.

) коефіцієнт миттєвої ліквідності (К2), дорівнює відношенню ліквідних активів і зобов'язань до запитання, показує, чи використає банк клієнтські гроші в якості власних кредитних ресурсів, і, у такий спосіб:

якою мірою клієнти можуть претендувати на одержання відсотків по залишкам на розрахункових і поточних рахунках

- якою мірою їхні платіжні доручення забезпечені можливістю банку швидко робити платежі. Становить найбільший інтерес для клієнтів, що складаються в банку на розрахунковому й касовому обслуговуванні:

К2 = ЛА / ОВ, (1.2)

де ЛА - ліквідні активи, що включають гривневі й валютні кошти на кореспондентських рахунках банку + готівка в касі й у шляху (гривня й валюта) + операції з валютою на біржі + резерви в НБУ + вкладення в державні цінні папери;

ОВ - зобов'язання "до запитання", що включають величину залишків на поточних рахунках клієнтів + інші пасиви + зобов'язання перед емітентами, цінні папери яких поширює банк + внески громадян на строк до одного місяця + коштів у розрахунках + несквітовані суми по виписках НБУ.

3) крос-коефіцієнт (К3), дорівнює відношенню сумарних зобов'язань до активів працюючої, показує, яку ступінь ризику допускає банк при використанні притягнутих коштів:

К3 = З / АР, (1.3)

де З - сумарні зобов'язання банку, що включають зобов'язання "до запитання" + депозити + внески громадян і депозити на строк більше одного місяця + отримані міжбанківські кредити.

Оптимальне значення дорівнює 3, тобто ризику піддаються не більше третини від всіх довірених банку коштів.

4) генеральний коефіцієнт ліквідності (К4), дорівнює відношенню сумарних ліквідних активів, захищеного капіталу до сумарних зобов'язань, характеризує здатність банку при неповерненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у гранично розумний строк, необхідний керівництву банку для ухвалення рішення й завершення операцій із продажу приналежному банку майна й цінностей:

К4 = (ЛА + ЗК)/З, (1.4)

де ЗК - захищений капітал, що включає основні кошти банку (за винятком нематеріальних активів) + активні залишки групи рахунків капітальних вкладень + дорогоцінні метали.

Оптимальне значення дорівнює 1, тобто сукупні зобов'язання банку повинні бути повністю забезпечені ліквідними активами, нерухомістю й матеріальними цінностями.

) коефіцієнт захищеності капіталу (К5), дорівнює відношенню захищеного капіталу до власного капіталу, показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщає в нерухомість, цінності й устаткування. Крім того, велике значення цього коефіцієнта може служити непрямим показником обґрунтованості банку - банки, розраховані на короткочасний строк діяльності, звичайно не вкладають коштів у свій розвиток:

К5 = ЗК / ДО. (1.5)

Оптимальне значення дорівнює 1, тобто капітал банку повинен бути повністю інвестований у матеріальні цінності.

) коефіцієнт фондової капіталізації прибутку (К6), дорівнює відношенню власного капіталу до статутного фонду, характеризує ефективність роботи банку - здатність нарощувати власний капітал за рахунок заробленого прибутку, а не проведення додаткових емісій акцій:

К6 = К / УФ, (1.6)

де УФ - статутний фонд + дооцінка валютних внесків засновників.

Оптимальне значення дорівнює 3, тобто сума коштів, інвестованих у розвиток банку, повинна перевищувати в 3 рази внески засновників. [16]

1.3 Порівняльний аналіз методик формування рейтингу комерційних банків

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході створено систему «CAMELS», де S - чутливість фінансового ринку до багатьох факторів, серед яких:

1)      інфляція;

2)      зміна вартості капіталу;

)        страховий ризик;

)        вплив на коливання валютних курсів;

)        ризик, пов’язаний із торговою діяльністю;

)        ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

Крім того, відомими й популярними є методики МБО Оргбанк й ИЦ «Рейтинг». [9]

Рейтинги відрізняються по кількості показників, що враховують. Так, у методиці Оргбанка використається близько 100 показників, в ИЦ “Рейтинг” - 48, в Аналітичному центрі фінансової інформації підсумковий показник розраховують по сумі 10 показників, рейтинг “Сто найбільших банків” - на основі 4 показників і т.д.

Недозволеної поки залишається проблема достовірного відбиття фінансового стану банку в балансі. Існуючі сьогодні пробіли у фінансовому законодавстві, недосконалість ведення бухгалтерії, а також що не сформувалися до кінця правила поведінки банків на ринку не дозволяють повною мірою довіряти їхньої фінансової звітності. А саме на основі балансів банків проводиться складання рейтингів. Трохи згладити цю проблему дозволяє використання експертних оцінок, що коректують формальні результати розрахунків. І такі оцінки в тім або іншому ступені сьогодні дійсно використаються в кожній з існуючих методик рейтингу. Однак формалізувати думки експертів і виробити усереднений критерій впливу експертної оцінки на положення того або іншого банку в рейтингу поки не вдалося нікому.

Звичайно рейтинг розраховується по звітності на кінець року або півріччя. Рідше використаються баланси на кінець кварталу. У пресі рейтинг з'являється через 2-4 місяця від дати аналізованих балансів (час, необхідне на збір й обробку інформації). Таке відставання в часі є їхнім головним недоліком. Через нестійкість банківської системи в цей час (додамо до цьому ще й можливе перекручування звітності) до моменту публікації рейтингів фінансовий стан банків уже змінюється й представлена інформація застаріває. Почасти поправити дану ситуацію можна, розглянувши рейтинги, складені різними фірмами (тому що різні методики оцінюють різні сторони фінансового стану банку) і на різні дати (це дозволить оцінити тенденції зміни фінансового стану банку). [16]

Порівняльний аналіз, проведений у свій час експертами “Коммерсантъ-Daily” найбільш відомих рейтингів - ИЦ “Рейтинг”, Оргбанка й “Коммерсантъ-Daily”, показав, що майже в 50% випадків думки авторів рейтингів щодо надійності того або іншого банку збігаються в те змісті, що й ті, і інші відносять його до числа 75 найбільш надійних. Цей показник ще більше зростає, якщо розглядати не 100, а тільки 50 найбільших банків і вибирати з них 35 найбільш надійних - практично кожний з банків цієї категорії, віднесений авторами одного рейтингу до числа найбільш надійних, одержує таку ж оцінку в авторів іншого (така ситуація зберігається й у цей час). Це зайвий раз свідчить про те, що однієї з найважливіших характеристик надійності банку є його величина - банки, що мають більше власних коштів, за інших рівних умов виявляються більше стійкими. [27]

У складанні рейтингів виділяються два основних підходи:

експертний;

бухгалтерський.

Ці підходи розрізняються залежно від складу оцінюваної інформації:

експертна оцінка дається на основі досвіду й кваліфікації фахівців з будь-якої доступної інформації й аналізу як кількісних, так й якісних параметрів;

бухгалтерська оцінка дається винятково на основі офіційної фінансової звітності банку й аналізу тільки кількісних показників.

У побудові підсумкового списку (рейтингу) виділяються 2 основних способи:

1)   складання єдиного списку (рейтингу) по загальному балу;

2)   складання категорій рейтингу, усередині яких банки упорядковуються за алфавітом.

Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й обєктивної оцінки надійності комерційного банку. Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. У підсумку все це призводить до дуже приблизних висновків про фінансовий стан кредитного закладу. В дипломній роботі представлена модель формування рейтингу комерційних банків, яка побудована за допомогою кластерного та дискрімінантного аналізу. Ця модель дозволяє всунути вказаний недолік існуючих методів формування рейтингових систем. [33]

1.4 Зарубіжний досвід - рейтингова система CAMEL

Назва методу відбувається по початкових буквах назви п'яти груп коефіцієнтів:

) С (capital adequacy) - показники достатності капіталу, що визначають розмір власного капіталу банку, необхідний для гарантії вкладників, і відповідність реального розміру капіталу необхідному;

) А (asset quality) - показники якості активів, що визначають ступінь "зворотності" активів і позабалансової статі, а також фінансова дія проблемних позик;

) M (management) - показники оцінки якості управління (менеджменту) роботи банку, політики, дотримання законів і інструкцій, що проводиться;

) E (earnings) - показники прибутковості або прибутковості з позицій її достатності для майбутнього зростання банку;

) L (liquidity) - показники ліквідності, що визначають чи достатньо ліквідний банк, щоб виконувати звичні і абсолютно несподівані зобов'язання.

У США три головних установи по банківському нагляду - Федеральна Резервна система, Контролер грошового обігу і Федеральна Корпорація по страхуванню депозитів - спочатку використовували свої власні системи оцінки банків. З 1978 року діє угода, досягнута цими установами, про стандартизацію рейтингової оцінки. Так за рубежем затвердилася система CAMEL. Вона включає всі найважливіші компоненти стійкості банку, оцінювані банківськими аудиторами. Хоча рейтингова система CAMEL є стандартизованим методом оцінки банків, її ефективність залежить від уміння і об'єктивності аналітиків, що здійснюють оцінку банків, оскільки основу для аналізу складають результати наглядової перевірки на місці. Лише частину показників CAMEL можливо визначити на основі зовнішньої звітності банку. Розглянемо докладніше основні компоненти даної рейтингової системи [2].

Показники достатності капіталу. Основними функціями капіталу є:

) забезпечення адекватної бази зростання (наприклад, якщо для консервативної діяльності необхідний менший капітал, то для діяльності з підвищеною часткою ризикованих позик - цей же рівень капіталу вже не є достатнім);

) поглинання можливих збитків (звичайно, доходи дозволяють поглинати поточні збитки, але їх може бути недостатньо в довгостроковій перспективі);

) захист негарантованих вкладників і кредиторів у разі ліквідації (тобто можливість забезпечити суми понад ліміти Федеральної Корпорації по страхуванню депозитів) [11].

Перед підрахунком показників необхідно визначити склад капіталу.

Сплачений акціонерний капітал, надбавка до емісійного курсу акцій, нерозподілений прибуток, загальні резерви і резерви, що наказують законодавством, звичайно розглядаються як капітал і іноді називаються стрижньовим капіталом. Інші види капіталу іноді називають додатковим капіталом. Сюди входять резерви для переоцінки основних фондів, вільні резерви, що покривають майбутні втрати від кредиторів, і різні види боргових інструментів, які можуть бути підлеглі інтересам вкладників.

Після того, як капітал визначений, необхідно вибрати те, з чим його порівнювати. Звичайно це або депозити, або сукупні активи, але все зводиться до того, що капітал необхідно протиставити, показнику, зваженому по банківських ризиках, як по балансових, так і позабалансовим статтям.

Найважливішим з коефіцієнтів, що розраховуються і визначають достатність капіталу, є показник ризикових активів. Він дозволяє об'єктивно оцінити відношення сукупного капіталу до активів, що містять в собі можливість збитків (тобто ризиковим активам). Коефіцієнт ризикових активів розраховується по консолідованому звіту про фінансовий стан банку на останню дату (включаючи філіали усередині країни і за рубежем, якщо є відповідні дані) і визначається таким чином:

коефіцієнт ризикових активів=сукупний капітал/ризикові активи.

Сукупний капітал включає сукупний акціонерний капітал, резерв для покриття можливих кредитних збитків, а також боргові зобов'язання.

Ризикові активи визначаються як сукупні активи мінус резерв для покриття можливих кредитних втрат, мінус готівка і засоби на рахівницях "Ностро" банків-кореспондентів, цінні папери Казначейства США, облігації урядових установ США, комерційні облікові цінні папери, продані федеральні фонди і цінні папери, куплені за угодою про перепродаж.

Оскільки коефіцієнт ризикових активів не визначає ступінь ризику, пов'язаного з різною структурою активів, він повинен бути використаний разом з показником якості активів для отримання кінцевої оцінки банківського капіталу.

В нижченаведених таблицях приводяться критерії показників і обмежувальні умови, які використовуються для отримання сукупної оцінки капіталу (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Шкала коефіцієнтів ризикових активів

Оцінка капіталу	Граничні умови якості активів
1 2 3 4  5	Якість активів повинна оцінюватись 1 або 2 3 чи більше 4 чи більше Капітал оцінюється таким чином, якщо зважені по ризикам активи зменшують капітал  Капітал оцінюється таким чином, якщо активи, класифіковані як втрати, зменшують капиталу

Для оцінок 1-4 коефіцієнт ризикових активів повинен дорівнювати або перевищувати спеціальний нормативний показник, пов'язаний з окремою оцінкою капіталу; для оцінки 5 є верхня межа, нижче за яке коефіцієнт ризикових активів гарантує низький рейтинг капіталу. Рейтинг капіталу нижче за нормативний не обов'язково виключає більш сприятливу оцінку активів як "сильних" або "задовільних". І, згідно оцінці аналітика, більш сприятлива оцінка підтверджується і погодиться із загальним фінансовим станом банку. Якщо нормативні умови не досягаються, то оцінка капіталу повинна бути знижена до рівня, відповідного розміру і ризику активів, що класифікуються.

Нормативи, що використовуються в процесі аналізу, не надають чітких і непорушних критеріїв і не виключають елемент оцінювання; проте будь-який відхід повинен бути зафіксований і пояснений в обговоренні капіталу в конфіденційному розрізі докладу аналітика.

У процесі оцінювання капіталу аналітику необхідно враховувати ряд чинників:

) розмір банку - місцевий, регіональний або транснаціональний банк: порівняти коефіцієнт первинного капіталу з мінімальним рівнем; визначити зону падіння коефіцієнта сукупного капіталу; порівняти коефіцієнти з середнім по групі рівнозначних банків; взяти до уваги тренди;

) об'єм ризикових активів: порівняти коефіцієнт ризикових активів з середнім по групі; врахувати тренди;

) об'єм критичних і неякісних активів: зважений класифікований показник; класифікований показник, тренд і змішані класифікації;

) очікуване зростання банку, плани і перспективи: порівняти показник формування капіталу з показником зростання активів; попередні тренди; плани розширення або головні плани побудови і перебудови;

) якість капіталу: відношення капіталу, що запозичає, до акціонерного не повинне перевищувати 50% відповідно до нормативів ради директорів;

) нерозподілений прибуток: порівняти виплати дивідендів з відповідним середнім показником по групі; минулі тренди і перспективний прибуток.

) доступ до ринків капіталу: сила батьківських компаній; здібність до ін'єкцій капіталу власниками; дохід по акціях - тренд і середній по групі;

) позабалансові активи і фонди, не відображені в бухгалтерській книзі: основний капітал за номіналом; вирахування ліквідаційної вартості; податкові коректування.

За наслідками аналізу капітал оцінюється від 1 до 5 балів таким чином (табл. 1.3):

Оцінка 1 (сильний) - капітал сильний по відношенню до:

) об'єму ризикованих активів;

) об'єму критичних і неповноцінних активів;

) очікуваному зростанню банку, планам і перспективам;

) якості управління по відношенню до 1), 2), і 3).

Звичайно, банк з сильними або задовільними активами або ж банк, коефіцієнт ризикових активів якого дорівнює або перевищує відповідний відсоток в таблиці, мають свій в розпорядженні капітал з оцінкою 1.

Таблиця 1.2 - Оцінка достатності капіталу

Оцінка	Коефіцієнт сукупного капіталу	Коефіцієнт первинного капіталу	Границі
1  2  3  4  5	7%  6%  6,5%  5%  <5%	6%  5,5%  5%  5%  <5%	Якість активів не менше 2. Коефіцієнт ризикових активів не менше 11%. Якість активів більше 3. Коефіцієнт ризикових активів не обмежений. Якість активів більше 4. Коефіцієнт ризикових активів не обмежений. Зважені класифікації перевищують первинний капітал. Класифікації втрат перевищують первинний капітал.

Оцінка 2 (задовільний) - капітал задовільний по відношенню до:

) об'єму ризикованих активів;

) об'єму критичних і неповноцінних активів;

) очікуваному зростанню банку, планам і перспективам;

) якості управління по відношенню до 1), 2), і 3).

Якщо управління з достатньою компетенцією може задовільно дозволити невеликі труднощі в пунктах 1), 2) і 3), то банківський капітал повинен бути оцінений 2, якщо якість активів не нижче 3 і відносний показник ризикових активів рівний або перевищує відповідний відсоток в таблиці, приведеній нижче.

Оцінка 3 (посередній) - капітал не зовсім достатній по відношенню до:

) об'єму ризикованих активів;

) об'єму критичних і неповноцінних активів;

) очікуваному зростанню банку, планам і перспективам;

) якості управління по відношенню до 1), 2), і 3).

Банківському капіталу необхідно привласнити оцінку 3, якщо відношення капіталу до пунктів 1), 2) і 3) несприятливе, управління грає пом'якшувальну роль. Такі умови звичайно переважають там, де якість активів не нижче 4, і коефіцієнт ризикових активів дорівнює або перевищує відповідний відсоток в таблиці, приведеній нижче.

Оцінка 4 (критичний) - капітал не є достатнім. Це звичайно відноситься до банків, чиї зважені класифікації активів завдають збитку акціонерному капіталу або ж чий коефіцієнт ризикових активів знаходиться у відповідних межах, відображених в таблиці, приведеній нижче.

Оцінка 5 (незадовільна) - ця оцінка привласнюється у випадках, коли втрати класифікованих активів завдають збитку акціонерному капіталу або ж коли відносний показник ризикових активів банку нижче за рівень, що наказав, в таблиці.

Показник якості активів. Звичайно для оцінки якості активів необхідна перевірка на місці. Аналітики, що добре розбираються в оцінці позик і інших кредитних послуг, засновують класифікацію для проблематичних позик на основі аналізу "зворотності" (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 - Розподіл активів по ступеню ризику

Група активів	Вага
Особої якості Субстандартні «Сумнівні» Втрати	0% 20% 50% 100%

Система класифікації стандартних, сумнівних активів і збитків дозволяє перевіряючому кількісно визначити рейтинг всіх активів в рамках системи CAMEL, а також оцінити достатність резервів на випадок збитків від кредитів.

Необхідно відзначити, що хоча звіти, що представляються, дозволяють в якійсь мірі судити про активи, правдива і повна їх оцінка може бути проведена в рамках перевірок на місцях, здійснюваних фахівцями в області кредитного аналізу.

Визначення якості активів - найвідоміший і, видно, найтриваліший етап наглядової перевірки. В цій процедурі бере участь велика частина персоналу, що здійснює перевірку. При цьому від кожного аналітика потрібна суб'єктивна думка.

Активи по ступеню ризику розділяються на декілька груп. Щоб надалі більш точно визначити ступінь впливу ризику на капітал банку, кожній категорії активів додається певна вага.

Загальна сума зважених активів - агрегат, що складається з 20% активів-субстандарти, 50% - "сумнівних" і 100% активів-втрати.

Відношення суми зважених активів до загального капіталу - основний показник, що визначає якість активів.

У процесі аналізу якості активів розглядаються наступні чинники:

) об'єм активів: активи, зважені з урахуванням ризику; загальний показник активів, зважених з урахуванням ризику; їх тренд;

) спеціально згадані позики - їх рівень і тренд;

) рівень, тренд і структура позик, по яких не нараховуються відсотки, і позики, з переглянутими умовами;

) ефективність позикової адміністрації: позикова і інвестиційна політика; об'єм і тренд прострочених зобов'язань по позиках; адекватність системи аналізу позик;

) об'єм і характер операцій "інсайдера";

) окремі операції, що перевищують 25% капіталу;

) перевищення фактичної оплати акцій банку над їх номіналом;

) зменшення оцінки портфеля цінних паперів.

Рейтинг якості активів містить 5 типів оцінок.

Рейтинг 1 (сильний): звичайно, така оцінка дається, коли активи, зважені з урахуванням ризику, не перевищують 5% капіталу. Невелике перевищення 5% не суперечить рейтингу 1, якщо економічний стан гарний, і керівництво демонструє свою здатність ефективно справлятися з проблемами, що виникають в процесі кредитування. Але якщо даний випадок виходить за рамки вище вказаного, або якщо існують додаткові проблеми з концентрацією інвестицій або кредиту, проблеми, пов'язані з великою часткою "непрацюючих" активів, інших "особливо згаданих" або з крупним інвестуванням у фіксовані (постійні) активи, то використовується інший низький рейтинг, навіть якщо зважені активи не перевищують 5% від загального капіталу.

Рейтинг 2 (задовільний): при оцінці потрібно керуватися тими ж мотивами, що і раніше, але з урахуванням того, що зважені активи не повинні перевищувати 15% від загального капіталу.

Рейтинг 3 (посередній): керуватися тими ж мотивами, що вказані вище, з урахуванням того, що зважені активи не повинні перевищувати 30% від загального капіталу.

Рейтинг 4 (критичний): з урахуванням того, що зважені активи не повинні перевищувати 50% від загального капіталу.

Рейтинг 5 (незадовільний): така оцінка дається, коли зважені активи перевищують 50% від загального капіталу.

Показник прибутковості. Банки повинні бути прибутковими для збільшення свого капіталу. І хоча новий капітал може виникнути із зовнішніх джерел, таких як випуск нових акцій або вкладення капіталу утримувачами акцій, велика частина його утворюється з прибутку. Прибуток лише тоді має значення для нарощування капіталу, коли вона збережена від розподілу, тоді як банки, чий прибуток повністю йде на дивіденди, мають дуже мало шансів збільшити свій капітал.

Так само, як і капітал, прибуток може бути зміряний кількісно, тобто через співвідношення. Показник, частіше всього що використовується для оцінки прибутковості банку, - прибуток до середньої величини активів. Він вимірюється відсотковим співвідношенням прибутку після сплати податків до активів, по яких був одержаний прибуток. Чисельником тут є чистий прибуток після сплати податків, але до виплати дивідендів. Знаменником - середня величина сукупних активів, по яких банк мав прибуток за рік, хоча прибуток також може вимірюватися щокварталу.

Доходи банку повинні оцінюватися виходячи з їх рівня (кількості) і структури (якості). Для визначення кінцевого рейтингу важливо обидва аспекти.

Кількісний аспект оцінюється за допомогою аналізу прибутковості активів банку щодо групи аналогічних банків або щодо середньої. Попередня оцінка, одержана з порівняльного аналізу з групою аналогічних банків, потім модифікується (в міру необхідності), щоб повністю відобразити якість або структуру чистого доходу банку. Цей крок особливо важливий. Ніякий рейтинг не може бути привласнений доходам, якщо не вивчена їх структура.

Кількісний аспект доходів оцінюється через аналіз прибутковості банківських активів (визначається розподілом чистого доходу на середню величину загальної суми активів) за три роки порівняно з відповідною групою банків. Наступні рівні загальних сум активів є загальноприйнятими по країні групи порівняння, які використовуються при аналізі доходів:

) менше 50 млн. дол. США;

) 50-100 млн. дол. США;

) 100-300 млн. дол. США;

) 300 млн. - 1 млрд. дол. США;

) 1-5 млрд. дол. США;

) понад 5 млрд. дол. США.

Середня величина прибутковості за 3 роки встановлюється для кожної з груп і розраховується по кожному банку з цієї групи. Це дозволяє розташувати всі початкові показники, що базуються на групах порівняння, обчислених за три роки, в такому порядку, щоб для кожного банку можна було індивідуально проводити необхідні порівняння його прибутковості. Рівні, які розділяють одержаний список середніх на 15% "найвищого рівня", 50% "високих", 35% подальші і на 15% "низьких", використовуються для встановлення початкових пропорцій.

Ці початкові дані далі використовуються як стандарти, по яких оцінюється прибутковість кожного окремого банку за даний рік. Використовування даних за три роки зменшує дію на стандарти стану банку короткострокового ефекту спаду в доходах, пов'язаного з динамікою господарства, таким чином, роблячи критерій доходів більш стабільним і менш схильним циклічним коливанням.

На практиці перевіряючий порівнює величину прибутковості активів банку за повний рік з початковими даними, щоб виставити банку попередній рейтинг прибутковості. Проміжні доходи також повинні використовуватися для виставляння кінцевого рейтингу, і, звичайно, повинна враховуватися якість структури доходів.

Більш того, при виставлянні остаточного рейтингу не можна не брати до уваги такий важливий чинник, як тренд доходів. Оскільки співвідношення прибутковості саме по собі не завжди дає повну картину банківських доходів, то кількісна оцінка повинна бути модифікована, якщо це потрібно, щоб відобразити якість або структуру доходів, необхідно забезпечити визначення адекватності трансформеров по відношенню до резервів і визначення ступеня дії на чистий дохід таких чинників, як операції з цінними паперами, податковий ефект і ін. Кількісна оцінка може підвищуватися або знижуватися, як буде показано нижче, відповідно до результатів аналізу [16].

Наприклад, чинниками, які впливають на дохід, і які можуть привести до його завишеної оцінки, можуть бути неадекватні резерви проти втрат по позиках, значні податкові кредити, нестандартні доходи по цінних паперах, значні випадкові доходи.

Таким чином, доходи з сумнівною якістю можуть бути оцінені і по більш низькому рейтингу, ніж по привласненому раніше при попередній оцінці, оскільки нездатність одержати достатній дохід по операціях "узаконює" дефіцит, і це повинне бути чітко відображено в остаточному рейтингу.

У процесі аналізу прибутковості також треба звернути увагу на наступні чинники:

1) прибутковість активів порівняно з середнім значенням і тренд банківського прибутку;

) вивчення матеріальних компонентів доходу і витрат - порівняння з групами аналогічних банків, банківськими трендами: операційні витрати/операційні доходи; витрати, не пов'язані з виплатою відсотків/операційні доходи;

) адекватність резервів для покриття збитків від позик: рівень і тренд збитків по позиках - порівняння чистих втрат по позиках з середніми і аналіз банківського тренда; адекватність переоціночних резервів - порівняння з валовими позиками і середніми групи порівняння;

) якість доходів - ступінь впливу на чистий дохід екстраординарної, нерегулярної статі, фондових операцій і податкового ефекту;

) частка в ході виплачуваних дивідендів в співвідношенні з адекватністю банківського капіталу.

Таблиця 1.5 - Орієнтири доходності активів, дол. США

Рейтинг	Менше 1 млн.	100-300 млн.	300-1000 млн.	1-5 млрд.	Більше 5 млрд.
1 2 3 4 5	1,15% 0,95% 0,75% 0,75% Чисті втрати	1,05% 0,85% 0,65% 0,65% Чисті втрати	0,95% 0,75% 0,55% 0,55% Чисті втрати	0,85% 0,65% 0,45% 0,45% Чисті втрати	0,75% 0,55% 0,35% 0,35% Чисті втрати

Доходи оцінюються по 5-східчастій рейтинговій системі (табл. 1.5).

Рейтинг 1 (сильний): так оцінюються доходи, достатні для повного резервування проти втрат і для приросту капіталу при належній увазі до якості активів і зростання банку. Іншими словами, доходи, що мають такий рейтинг, відображають прибутковість активів "вищі" 15% банків. Проте, дещо низька прибутковість не суперечить рейтингу 1, якщо виплати по дивідендах не настільки високі, щоб стати причиною несприятливого зв'язку між відсотком збільшення доходів і відсотком зростання банківських активів, беручи до уваги адекватність капіталу. Загалом рейтинг 1 повинен відображати необхідне резервування проти втрат по проблемних позиках і не повинен залежати від пропорційно високого ступеня відстрочень по сплаті податків, доходів по цінних паперах і інших, ординарними, що не є, доходів і витрат. Отже, такі банки характеризуються високою якістю активів і надійністю операційних результатів.

Рейтинг 2 (задовільний): з підходом, розглянутим вище, можна підійти до оцінки (при виставлянні рейтингу) банку, чиї доходи відносно статичні або навіть скорочуються. Йому можна виставити задовільний рейтинг, при цьому прибутковість активів повинна дорівнювати або бути вище середньої по трьох роках групи порівняння. Оцінювані доходи повинні повністю забезпечувати створення резервів проти збитків і приріст капіталу. В цілому, будь-який негативний тренд повинен бути короткочасним (проходячим) і не повинен викликати проблем в області доходів. Доходи повинні бути високоякісними і відображати задовільні операційні результати.

Рейтинг 3 (посередній): такі доходи недостатні для створення необхідних резервів проти збитків і приросту і приросту капіталу відповідно до зростання банку. В цілому прибутковість активів нижче, ніж в середньому по групі порівняння, але вище, ніж у "низьких" 15% банків у відповідній групі. Картина прибутковості такого банку надалі може бути затьмарена статичністю або поляганням тренда доходів, високим рівнем ставок по дивідендах, неадекватним капіталом або активами, що погіршується, за якістю нижче задовільних. Такі доходи можуть бути нижче якістю і відображати результати діяльності, що сигналізують про майбутні проблеми.

Рейтинг 4 (граничний): поки чистий дохід позитивний, так оцінюються доходи, коли прибутковість активів падає нижче за рівень "низьких" 15% банків. Загальна картина доходів характеризується непередбачуваними коливаннями рівня чистого доходу, посиленням тренда, що знижується, стрибкоподібними збитками або істотними коливаннями в порівнянні з попереднім роком. В цілому такі доходи відображають результати поганої діяльності, повну свою неадекватність для створення достатніх резервів проти збитків і приросту капіталу. Вважатися тут можна тільки на податкові пільги, надходження від цінних паперів або інші надзвичайні заходи.

Рейтинг 5 (незадовільний): відображає рівень доходів, які настільки неадекватні, що під питанням виявляється життєздатність банку. Звичайно, такі доходи відображають лише чисті збитки, хоча і позитивний чистий дохід може оцінюватися таким рейтингом, якщо значні збитки покриваються за рахунок податкових пільг, надходженнями від цінних паперів або іншими неординарними статтями.

Показники ліквідності. Ліквідність повинна оцінюватися на основі здатності банку своєчасно виконати вимоги про виплати за зобов'язаннями і готовністю задоволення потреб в кредиті з боку обслуговуваних клієнтів. Оскільки банки різних розмірів ведуть діяльність при різних обставинах на місцевому, регіональному, національному і міжнародному ринках, то і аналіз ліквідності також відрізнятиметься від банку до банку залежно від важливості, змісту і масштабу банківських операцій. Отже, не існує єдиної формули для оцінки ліквідності різних банків. Ліквідність повинна оцінюватися виходячи із здатності банку виконувати свої зобов'язання. На практиці перевіряючому необхідно зробити огляд поточної банківської ліквідності і взнати, як змінюється ліквідність під впливом певних подій, що виникають в діяльності банку або сфері його послуг, які можуть дати уявлення про діяльність банку і його минулий досвід. Отже, сценарії, що включають скорочення рівня депозитів або шоки на грошовому ринку, слід розглядати і аналізувати з погляду їх дії на полягання ліквідності кредитного інституту. Таким чином, розгляд повинен вестися з урахуванням здатності банку задовольняти виникаючі на ринку потреби в кредиті.

Ліквідність окремого банку оцінюється (від 1 до 5) з обліком:

) непостійність депозитів;

) ступені надійності фондів, чутливих до змін відсоткової ставки;

) здатності активів швидко обмінюватися на готівку;

) доступності грошових ринків;

) всесторонньої ефективності стратегії по управлінню активами і пасивами і політики менеджменту в цій області;

) відповідності внутрішній політиці по дотриманню ліквідності;

) змісту, об'єму і використовування кредитних угод на майбутню дату.

Відомо, що ці чинники мають різний ступінь доцільності їх використовування для різних банків, залежно від їх розмірів і фінансової структури, а оцінка ліквідності окремого банку повинна відноситися на певні обставини.

У процесі аналізу перевіряючими оцінюються наступні чинники:

) полагання на нестійкі пасиви: порівняння з середньою по банках групою порівняння і власним трендом банку; розгляд критичної ситуації, коли їх кількість перевищує 25% загальної суми активів;

) здатність активів вільно конвертуватися в готівку: об'єм поточних активів; порівняти поточні інвестиції/загальні активи з середнім рівнем в банках групи порівняння і власним трендом банку; об'єм платежів по цінним паперам за 5 років або менш в відсотковому відношенні до всього портфеля; кількість і частка незабезпечених цінних паперів; ступінь зниження ціни портфеля цінних паперів;

) полагання на "серцевинні" депозити - порівняти з середнім рівнем в банках групи порівняння і власним трендом банку;

) всебічна ефективність управління активами/пасивами: порівняти показники позик/депозитів з порівнянними значеннями; розглянути у взаємозв'язку із запозиченнями банку; відповідність внутрішній політиці дотримання ліквідності; розглянути структуру термінів по депозитах і позиках;

) рівень і частота запозичення: розглянути стан позик і запозичень банку; частоту і об'єм браку коштів для забезпечення необхідних резервів; розглянути причини запозичення; відсотки по позиках (порівняти з поточним рівнем ставки);

) зміст і об'єм кредитних угод на майбутню дату: загальна сума угод на майбутню дату до загальної суми депозитів; зробити огляд банківського тренда; чи є він трендом зростання емісії резервних акредитивів;

) здатність брати позики: кількість і розміри кореспондентів; облікове вікно.

Ліквідність банків оцінюється по наступній системі.

Рейтинг 1 (сильний): рівень ліквідності забезпечує більш ніж достатній об'єм ліквідних активів або вільний доступ до зовнішніх джерел, для забезпечення здатності своєчасно виконувати зобов'язання по платежах і готовності задовольняти кредитні потреби обслуговуваних клієнтів. Звичайно, така ситуація відображає такі показники ліквідності, які значно перевищують прийняті норми, характерні для певних розмірів і масштабів операцій даного банку. Показники ліквідності, які дещо нижче, теж оцінюються по першому рейтингу, якщо банк має вільний доступ на ринок і якщо виконані умови: 1) помірний рівень позикових фондів і 2) зв'язок між збільшенням стабільного залишку депозитів і збільшенням банківських позик не є зворотним. Більш того, великий об'єм фондів, чутливих до змін ставки, в сукупності з трендом зворотного зв'язку між "серцевинними" депозитами і позиками припускає виставляння більш низького рейтингу, не дивлячись на гарні показники ліквідності.

Рейтинг 2 (задовільний): банку, що знижує ліквідність і збільшуює позикові засоби, але з ще прийнятними показниками, можна виставити задовільний рейтинг, що припускає показники ліквідності, які знаходяться на рівні або трохи вище за норми, прийняті відповідно до об'єму і характеру банківського бізнесу.

Рейтинг 3 (посередній): ліквідність характеризується об'ємом ліквідних активів, який не можна вважати достатнім для повного покриття попиту за зобов'язаннями і адекватним для задоволення кредитних потреб клієнтів без збільшення позикових засобів, і рівнем позикових засобів, які вже досягли або перевищили оптимальні пропорції. Така ситуація може зажадати від банку виплати додаткової маржі для отримання короткострокових фондів на грошовому ринку і, в цілому, передбачає показники ліквідності нижче за відповідні норми.

Рейтинг 4 (критичний): показники ліквідності значно нижче за прийняті норми, відповідні характеру банківського бізнесу. Звичайно, такі банки уразливі відносно втрати довір'я на грошовому ринку. Більш того, такі банки витісняються з ринків, їх примушують платити велику маржу за позикові засоби. Об'єм вільно конвертованих в готівку активів настільки малий, що під загрозою виявляється життєздатність банку, що вимагає термінового втручання керівництва.

Рейтинг 5 (незадовільний): ліквідність настільки критична, що про подальше ведення операцій говорити не доводиться. Такі банки вимагають вживання негайних оздоровчих заходів або фінансової допомоги з метою виконання своїх зобов'язань і угод про операції на майбутні дати.

Показники менеджменту. Безумовно, менеджмент оцінюється суб'єктивно, тому не можуть бути використані відносні показники, як це робиться з іншими компонентами системи CAMEL.

Оцінка менеджменту починається з оцінки "досконалості" банку. Банки з гарним управлінням повинні мати достатній капітал, гарну якість активів, достатній прибуток і задовільну ліквідність. Тому аналітики, що використовують систему CAMEL, не оцінюють менеджмент до тих пір, поки не одержать дані по решті чотирьох показників.

Однаково важливо оцінювати управління на основі стратегії служби раціоналізації управління і управляючих органів, узятих разом. Стратегія створює специфічні рамки для ключових характеристик банківської діяльності, таких як надання позик, інвалюта і ліквідність, визначаючих дії менеджерів.

Служба раціоналізації управління і управляючі органи дозволяють забезпечити реалізацію політики, що проводиться, і дотримуватися потрібної стратегії. Менеджмент також повинен оцінюватися залежно від виконання банком законів і регулятивних правил, включаючи своєчасне і акуратне надання звітів в ЦБ. На завершальному етапі оцінюється діяльність низьких шарів управління на предмет виявлення потенційних вищих менеджерів банку.

У процесі перевірки менеджмент оцінюється з позицій ефективності політики керівництва банку, що проводиться; відповідальність, що покладається на адміністрацію, варіює по складності залежно від кожної конкретної ситуації. Оскільки самі ситуації залежать від розміру і виду діяльності, а для певного банку вони варіюють і в часі, менеджмент, в цілому ефективно виконуючий свої обов'язки, в деяких ситуаціях може виявитися некомпетентним і тому одержує відповідну оцінку.

Діяльність адміністрації оцінюється широким переліком об'єктивних і суб'єктивних чинників. На додаток до таких чинників, як достатність капіталу, якість активів і прибутковість, діяльність керівництва оцінюється і по іншим параметрам:

) технічна компетентність, здібність до лідерства і адміністративної роботи;

) дотримання правил ведення банківської діяльності;

) здатність планувати і реагувати на обставини, що змінюються;

) адекватність внутрішній політиці;

) досягнення успіху;

) тенденція до самостійного ведення справ;

) прагнення до задоволення суспільних потреб в банківських послугах.

Рейтинг 1 (сильний): керівництво успішно виконує свої обов'язки в будь-якій ситуації. Це виконання з урахуванням всіх чинників є високоефективним і демонструє постійну готовність успішно справитися з існуючими або передбачаються проблемами, які можуть виникнути у міру виконання банком своїх функцій.

Рейтинг 2 (задовільний): не дивлячись на деякі недоліки в рішенні дрібних проблем, керівництво залишається компетентним і здатним управляти банком зовні небезпеки. В цілому, адміністрація цілком відповідає покладеним на неї обов'язкам і продемонструвала задовільну поведінку в даній ситуації.

Рейтинг 3 (посередній): такому керівництву через недолік, в деякій мірі, компетентності важко виконувати обов'язки в даній ситуації. Це обумовлюється або скромним характером при здібностях вище середніх, або дійсно здатності дуже низкі, щоб управляти банком даного розміру і типу. Таке керівництво може бути достатньо надійним в даний момент, але негативні риси діяльності банку значно переважують позитивні чинники, а здатність адміністрації скоректувати ситуацію в даних умовах виявляється нижче, ніж задовільна.

Рейтинг 4 (критичний): цей рейтинг є індикатором такого керівництва, яке не відповідає характеру виконуваних їм обов'язків. В більшості випадків, банки з такою адміністрацією можуть оцінюватися змішаним рейтингом, який вказує на уразливість (часто через критичний рівень капіталу, якості активів, доходу або ліквідності) або свідчить про погіршення стану в ціх сферах, з чим керівництво не в змозі справитися.

Рейтинг 5 (незадовільний): це низький рейтинг, який застосовується в тих випадках, якщо продемонстрована повна некомпетентність. В таких випадках керівництво повинне бути посилено або повністю замінено.

Після того, як були оцінено всі п'ять показників (кожний з них одержує номер від "1" ("гарний") до "5" ("незадовільний")) визначається зведена оцінка. П'ять показників складаються і діляться на 5.

Зведена оцінка дає банківському аналітику ясне уявлення про те, чи є банк в цілому "гарним", "задовільним", "достатнім", "критичним" або "незадовільним".

Для контролюючих органів зведена оцінка служить важливим показником ступеню необхідного втручання, яке повинне бути зроблене по відношенню до банку [13].

Зведений рейтинг CAMEL:

1)      зведений рейтинг = 1 (1-1,4) - Strong (сильний), повністю здоровий в усіх відношеннях. Стійкий по відношенню до зовнішніх економічних і фінансових потрясінь. Немає необхідності у втручанні органів нагляду;

2)      зведений рейтинг = 2 (1,5-2,4) - Satisfactory (задовільний), практично повністю здоровий. Стабільний і може успішно долати коливання в діловому світі. Втручання органів банківського нагляду обмежено і здійснюється лише в тому об'ємі, який необхідний для виправлення недоліків;

)        зведений рейтинг = 3 (2,5-3,4) - Fair (посередній), наявність фінансових, операційних або технічних слабкостів, що варіюють від допустимих рівнів до незадовільних. Уразливий при несприятливих змінах економічної ситуації. Може легко розоритися, якщо заходів по подоланню слабкостів, що вживаються, виявляються неефективними. Необхідне додаткове втручання органів банківського нагляду з метою усунення недоліків;

)        зведений рейтинг = 4 (3,5-4,4) - Marginal (критичний), банк має серйозні фінансові проблеми. Без проведення коректуючих заходів ситуація, що склалася, може привести до підриву життєздатності в майбутньому. Існує велика вірогідність розорення. Необхідні ретельний нагляд і контроль, а також конкретний план подолання виявлених недоліків;

)        зведений рейтинг = 5 (4,5-5) - Unsatisfactory (незадовільний), величезна вірогідність розорення найближчим часом. Виявлені недоліки настільки небезпечні, що потрібна термінова підтримка з боку акціонерів або інших фінансових джерел. Без проведення коректуючих заходів, найімовірніше, буде ліквідований, з'єднаний з іншими або придбаний.

2. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА МЕТОДІВ ПОБУДОВИ РЕЙТИНГУ

.1 Аналіз банківської системи України

Для визначення рейтингу будь-якого банку необхідний системний підхід до вивчення всіх фінансових показників, що характеризують дану структуру. Одним з основних показників є рентабельність діяльності банку. Аналіз рентабельності діяльності банків України за перше півріччя 2003 року приведений в наступному підрозділі.

За станом на 1 липня 2012 року ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 153 банки. Серед них 136 банків - акціонерні суспільства (94 - відкриті, з них 2 - державні банки, 42 - закриті), 17 - товариства з обмеженою відповідальністю. Ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями мали 150 банків. З іноземним капіталом створено 19 банків (12,4% від загальної кількості банків, які мають ліцензію), у тому числі 7 банків (4,6%) - з 100-відсотковим іноземним капіталом.

За півріччя кількість філіалів збільшилася з 1350 до 1384, тобто на 34 одиниці, зокрема за II квартал - на 21.

Кількість банків, внесених в Державний реєстр, за півроку зменшилася з 189 до 185. Всі 4 банки (АБ "Ланбанк", КБ "зоря", АКБ "Шахтекономбанк", АКБ "Азов-Банк") виключено з реєстру унаслідок завершення процедури ліквідації.

За звітний період не зареєстровано жодного нового банку.

У стані реорганізації знаходиться один банк - Народний банк. 27.06.2011г. він у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання до Укргазбанку повернув банківську ліцензію в НБУ. Консолідація балансів відбулася 02.07.2011г.

Ухвалено рішення про ліквідацію одного банку (АБ "Інко").

За станом на 01.07.2011г. у стадії ліквідації знаходиться 31 банк (16,8% від загальної кількості зареєстрованих банків). З них 14 ліквідовуються за рішенням НБУ, 15 - господарських судів, 2 - зборів акціонерів (рис. 1.1).

Рисунок 2.1 - Кількість банків в Україні

Узагальнюючим показником багатогранної діяльності банківської установи є фінансовий результат - основа його майбутнього розвитку.

Сумарний прибуток вітчизняних банків за перше півріччя 2012 року порівняно із звітним періодом минулого року збільшився на 62,9% і склав 274,3 млн. грн., за другою - 161,3 млн. грн.

Банки I групи, на які доводиться 50,3% активів, одержали 92,0 млн. грн. прибутку (33,6% від її загального об'єму по системі); банки II групи (на них доводиться 17,0% активів) - 41,8 млн. грн. (15,3%); третьої (18,6% активів) - 119,2 млн. грн. (43,4%); четвертої (14,1% активів) - 21,3 млн. грн. (7,7%). Як видно, пропорційне збільшення об'ємів активів і прибутку в найбільшій мірі характерне для банків II групи; найвищу рентабельність активів мали банківські установи III групи. Незначний об'єм прибутку банків IV групи обумовлений високою вартістю їх зобов'язань (рис. 1.2).

Рисунок 2.2 - Частка активів і прибутку окремих груп банків в загальній сумі

Фінансовий результат діяльності банку залежить від співвідношення його витрат і доходів. Впродовж першого півріччя 2012 року доходи українських банків росли більш високими темпами, ніж витрати, що сприяло поліпшенню співвідношення витрат і доходів, яке на 01.07.2012г. склало 94,2% (за наслідками першого півріччя 2011 року цей показник дорівнював 95,7%).

Рисунок 2.3 - Рентабельність активів по групам банків

Результативні показники діяльності банків порівняно із звітним періодом минулого року покращали. Підвищилася з 0,8 до 1,0% рентабельність активів, рентабельність капіталу зросла з 4,9 до 6,7%. Одночасно дещо знизилася (з 6,1 до 5,7%) чиста відсоткова маржа, що обумовлене зменшенням чистого відсоткового доходу банків (рис. 1.3).

Як вже наголошувалося, в звітному періоді найвищої була рентабельність активів банків III групи - 2,4%. Цього досягнуто завдяки високій прибутковості активних операцій, а також продуманій політиці планування витрат [19].

Не дивлячись на поліпшення результативних показників діяльності, рівень рентабельності активів і капіталу банків ще низький. Перш за все, це торкається банків I, II і IV груп, рентабельність яких нижче, ніж по системі в цілому (відповідно 0,7, 0,9 і 0,5%). Серед основних причин - нераціональна структура активів, в якій значній є частина неприбуткових активів - проблемних кредитів, основних засобів і нематеріальних активів, а також надмірні витрати. Маємо у вигляді, перш за все небанківські операційні витрати, які зараз досягають приблизно 41,0% від всіх витрат банків, а також значні відрахування в резерви, що обумовлене недостатньою якістю активів.

Щонайвищою є вартість зобов'язань банків IV групи - 25,6%. До того ж вони мають низький дохід активів - 16,5% і найнижчу (в порівнянні з іншими групами) рентабельність активів - 0,5%.

Позитивною тенденцією в діяльності банків є зростання доходів більш швидкими темпами, ніж витрат.

Одночасно зменшуються комісійні доходи по операціях банків з грошовими коштами, поміщеними в інші банки, відсоткові доходи по цінним паперам, що обумовлене зменшенням об'ємів внесків.

Прибутковість активів по системі в цілому за звітний період дорівнює 16,8% (за підсумками першого кварталу - 17,5%). В розрізі банківських груп цей показник ділиться так: що стосується банків I групи, він складав 17,0%, другий - 15,5%, третьої - 17,4%, четвертої - 16,5%.

Доходи банків мали таку структуру. Вдсоткові складали 3200,5 млн. грн. (68% від загальної суми доходів), комісійні - 1151,6 млн. грн. (24,5%), результат від торгових операцій - 245,9 млн. грн. (5,2%), інші банківські операційні доходи - 73,8 млн. грн. (1,5%), інші небанківські операційні доходи - 18,2 млн. грн. (0,4%), повернення списаних активів - 18,7 млн. грн. (0,4%), непередбачені доходи - 0,8 млн. грн. (0,0%).

Відсоткові доходи банків збільшувалися більш високими темпами (1,25), ніж загальні (1,21), що пов'язане з розширенням кредитування. За рахунок збільшення частини відсоткових доходів по кредитах, наданих суб'єктам господарювання і фізичним особам, значна вага вказаних доходів за півріччя збільшилася з 66,1 до 68,0%.

Структура відсоткових доходів банків наступна: відсоткові доходи по кредитах, наданим суб'єктам господарювання, складали 2725,6 млн. грн. (85,2% від загальної суми відсоткових доходів); по засобах, розміщених в інших банках, - 196,0 млн. грн. (6,1%), по цінних паперах - 114,9 млн. грн. (3,6%); по кредитах фізичним особам - 130,7 млн. грн. (4,1%); інші відсоткові доходи - 33,3 млн. грн. (1,0%).

Таблиця 2.1 - Головні результативні показники діяльності банків України

Показники	За I півріччя 2011 р.	За I квартал 2012 р.	За II квартал 2012 р.	За I півріччя 2012 р.	Відхилення
					I півріччя 2012 р. в порівнянні з I півріччям 2011 р.	II квартал 2012 р. в порівнянні з I кварталом 2012 р.
Рентабельність капіталу	4,9	5,6	6,7	1,8	1,1
Рентабельність активів	0,8	0,9	1,1	1,0	0,2	0,2
Співвідношення витрат і доходів	95,7	95,0	93,4	94,2	-1,5	-1,6
Чиста відсоткова маржа	6,1	5,8	5,6	5,7	-0,4	-0,2

Чистий відсотковий дохід порівняно з першим півріччям 2011 року збільшився з 1290,8 млн. грн. до 1513,0 млн. грн. Одночасно відношення відсоткових доходів до активів зменшилося - з 12,1 до 12,0%. Це обумовлено зниженням відсоткової маржі - з 6,1 до 5,7% (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Результативні показники за висновками першого півріччя 2012 року по групам банків

Група банків	Доходність активів	Вартість зобов’язань	Рентабельність активів
I	17,0	19,8	0,7
II	15,5	17,0	0,9
III	17,4	19,8	2,4
IV	16,5	25,6	0,5
За системою банків	16,8	20,1	1,0

Комісійні доходи банків порівняно із звітним періодом минулого року збільшилися на 65,2 млн. грн., або на 6,0%. При цьому їх частина в загальних доходах зменшилася з 27,9 до 24,5%. Чистий комісійний дохід порівняно з першим півріччям минулого року збільшився з 920,7 млн. грн. до 1010,1 млн. грн. Відношення комісійних доходів до активів зменшилося з 5,1 до 4,3% (табл. 2.2).

Особливо високими темпами зростали доходи від торгових операцій. Порівняно з відповідним періодом минулого року вони збільшилися більш ніж удвічі. Істотна вага цих доходів зросла з 3.1 до 5.2%. Відношення доходів від торгових операцій до активів зросло з 0.6 до 0.9% (рис. 1.4).

Витрати банків за перше півріччя 2012 року порівняно з відповідним періодом 2011 року теж зросли - на 19.3% - і досягли 4435.2 млн. грн. (за підсумками першого кварталу вони складали 2157.7 млн. грн., другого - 2277.5 млн. грн.).

Витрати збільшилися в основному за рахунок значного зростання інших небанківських операційних витрат - на 367.1 млн. грн., або 25.3%; відсоткових витрат - на 406.9 млн. грн., або на 31.8%; інших банківських операційних витрат - на 74.2 млн. грн., або на 35.2%. високі темпи зростання відсоткових витрат пояснюються переорієнтацією банків на більш дорогі ресурси, перш за все - на внески населення.

Одночасно банки скоротили комісійні витрати на 24.2 млн. грн., або на 14.6%; відрахування в резерви - на 99.6 млн. грн., або на 19.3%.

Рисунок 2.4 - Структура доходів банків України

Витрати формувалися в основному під впливом інших небанківських витрат, які на звітну дату склали 1817,1 млн. грн. (41,0% від загального об'єму витрат). З них на зміст персоналу - 956,5 млн. грн. (21,6% від загальних витрат); відсоткові витрати - 1687,5 млн. грн. (38,0%); відрахування в резерви - 417,8 млн. грн. (9,4%); комісійні витрати - 141,5 млн. грн. (3,2%); інші банківські операційні витрати - 285,3 млн. грн. (6,4%); інші витрати - 86 млн. грн. (2,0%) (рис. 1.5).

Рисунок 2.5 - Структура витрат банків України

На закінчення розділу можна зробити висновок, що прибуткова діяльність банків є необхідною умовою фінансової надійності банку. Для подальшого забезпечення стабільної прибуткової діяльності вітчизняних банківських установ першочергове значення придбаває збільшення доходів, особливо шляхом підвищення якості і удосконалення структури банківських активів, а також зменшення витрат, в першу чергу - небанківських [17].

2.2 Загальна характеристика ЗАТ «Альфа-банк»

Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк» (Україна) є центральною ланкою фінансово-промислового консорціуму «Альфа-Груп» в Україні. «Альфа-Груп» - один із самих більших у Росії приватних фінансово-промислових консорціумів, інтереси якого поширюються на такі сфери, як нафта, телекомунікації, торгівля, банківська діяльність, страхування, виробництво продуктів харчування.

Фінансовою складовою частиною групи є Альфа-Банк - самий великий приватний комерційний банк Росії. Альфа-Банк був заснований в 1990 році. На сьогоднішній день Альфа-Банк є високотехнологічним універсальним банком, що надає повний комплекс послуг корпоративному й приватному клієнтам.

Альфа-Банк ставиться до п'ятірки самих більших фінансових структур Росії по обсягах активів і власного капіталу. По даним аудиторської фінансової звітності (МСФО) активи групи «Альфа-Банк», куди входять ВАТ «Альфа-Банк», дочірні банки й фінансові компанії, склали $4,12 млрд., чистий прибуток - $105 млн., власний капітал - $431 млн., кредитний портфель - $2,4 млрд.

Альфа-Банк обслуговує більш ніж 50 тисяч корпоративних клієнтів і близько 500 тисяч фізичних осіб.

Російський Альфа-Банк зробив ряд кроків з метою створення в Україні фінансового супермаркету у відповідності зі стратегією, прийнятої консорціумом «Альфа-Груп», і в Україні був зареєстровано ЗАТ «Альфа-Банк», завданням якого стало об'єднання можливостей російського банку з накопиченим досвідом і знаннями українського бізнесу.

Самими великими акціонерами ЗАТ «Альфа-Банк» є:

ВАТ «Альфа-Банк»;

АСК «Остер-Київ»;

ДП «А-Холдинг»;

Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України.

Статутний капітал ЗАТ «Альфа-Банк» - 73 млн. гривень.

Від дня своєї підстави Альфа-Банк поступово розвивається в Україні як універсальний банк, що пропонує своїм клієнтам максимальний набір банківських продуктів і послуг. Валюта балансу банку в 2011 році зросла в 2,5 рази й на 1 січня 2012 року становила 457,994 млн. грн. Кредитно-інвестиційний портфель збільшився в 2,5 рази - до 337,392 млн. грн.

Капітал банку (з обліком субординованої позики) зріс на 49,8% і склав 109,938 млн. грн. Обсяг коштів клієнтів зріс в 2,5 рази - до 163,112 млн. грн., у тому числі притягнуті кошти фізичних осіб збільшилися в 2,8 рази й становлять 93,575 млн. грн., юридичних осіб - в 2,1 рази - до 69,536 млн. грн. На початок 2012 року в банку обслуговувалося більш ніж 3 тисячі приватних клієнтів, кількість корпоративних клієнтів збільшилося на 77%. Відкрито філії банку в Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Харкові; два відділення в Києві; представництва в Запоріжжя, у Львові й Сімферополі.

Банк є асоційованим членом міжнародної платіжної системи Visa Int. при сприянні ВАТ «Альфа-Банк» (Росія). [40]

Найбільш перспективними напрямками інвестиційної діяльності на українському ринку сьогодні є корпоративні фінанси й керування активами, як власними, так і клієнтськими.

Банк має необхідні дозволи й ліцензії на проведення комплексу банківських послуг для своїх клієнтів. Послуги надаються як корпоративним клієнтам, так і часткою особам.

Послуги для корпоративних клієнтів:

) розрахунково-касове обслуговування;

) депозитні операції в гривні й іноземних валютах;

) операції по міжнародних розрахунках;

) конверсійні операції;

) корпоративні пластикові карти;

) кредитування на вигідних умовах у національній й іноземній валютах;

) операції із цінними паперами;

) консультаційні послуги.

Послуги для приватних осіб:

1)      оформлення міжнародних пластикових карт наступних видів: електронні карти - VISA Electron, класичні карти - VISA Classic, корпоративні карти - VISA Business, ексклюзивні карти - VISA Gold, спеціальні карти - VISA Travel Money, Cash Passport;

2)      оформлення дорожніх чеків Thomas Cook, American Express;

)        грошові перекази по системі Western Union;

)        строкові вклади в національній й іноземній валюті;

)        індивідуальні банківські сейфи;

)        додаткові послуги: прийом комунальних платежів без відкриття; відкриття й обслуговування поточних рахунків у національній і поточній валюті; валютно-обмінні операції; конверсійні операції; здійснення іменних перекладів; прийом на умовах інкасо іменних чеків; видача дозволів на вивіз валюти; продаж пам'ятних й ювілейних монет.

Стратегічні завдання фінансової політики банку наступні:

максимізація прибутку;

оптимізація структури капіталу й забезпечення його фінансової стабільності;

досягнення прозорості фінансово-економічного стану банку для власників, акціонерів й ін.;

забезпечення інвестиційної привабливості банку;

створення ефективного механізму управління банку й ін.

Банки виконують у ринковому господарстві наступні важливі функції:

посередництво в кредиті між грошовими й функціонуючими капіталістами;

посередництво в платежах;

мобілізація грошових доходів і заощаджень і перетворення їх у капітал;

створення кредитних знарядь обігу.

Посередництво банків у кредиті усуває перешкоди, що коштують на шляху до прямого кредитування. Банки мобілізують внески різних розмірів і різної терміновості, тому можуть надавати функціонуючим підприємцям кредити на необхідні для них суми й на потрібні строки. Разом з тим, спеціалізуючись на ведення кредитних операцій, банки мають можливість добре визначати кредитоспроможність своїх позичальників.

З посередництвом у кредиті тісно зв'язана інша функція банків - посередництво в платежах. У ході свої операції промисловим і торговельним підприємцям доводиться займатися веденням каси, прийомом грошей від клієнтів і виплатою їх, зберіганням готівки, записом всіх грошових надходжень і видач на відповідні рахунки й т.д. Виступаючи як посередників у платежах, банки беруть на себе виконання всіх цих операцій для своїх клієнтів. Промислові й торговельні підприємці зацікавлені в банківському посередництві в платежах, тому що концентрація грошових операцій і розрахунків у банках скорочує витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів і рахівників, і т.п.

Особлива функція банків - мобілізація грошових доходів і заощаджень і перетворення їх у капітал. Різні класи й верстви суспільства одержують грошові доходи, частину яких короткочасно або довгостроково акумулюється для майбутніх витрат. Ці грошові доходи й заощадження самі по собі не є капіталом і при відсутності банків й інших кредитних установ перетворювалися б у мертвий скарб. Банки (а також інші кредитні інститути) мобілізують ці грошові доходи й заощадження у вигляді внесків, у результаті чого вони перетворюються в позичковий капітал. Останні банки надають промисловим і торговельним компаніям, які використають отримані від банків кошти для вкладень у свої підприємства. Тим найрізноманітніші грошові доходи й заощадження за допомогою банків в остаточному підсумку перетворюються в капітал.

Однієї з функцій банків є створення кредитних знарядь обігу (банкнот і чеків), що заміщають металеві гроші. [42]

Метою створення ЗАТ «Альфа-Банк» стало об'єднання можливостей російського банку з накопиченим досвідом і знаннями українського бізнесу.

Один з основних елементів керування організації є організаційна структура, що характеризується розподілом цілей і завдань керування між підрозділами й працівниками організації. По суті, структура керування - це організаційна форма подолу праці по прийняттю й реалізації управлінських рішень.

Під організаційною структурою керування необхідно розуміти сукупність управлінських ланок, розташованих у строгій співпідпорядкованості й забезпечуючих взаємозв'язку між керуючими й керованою системами.

У структурі керування організацією виділяються наступні елементи:

ланки (відділи) керування

рівні керування

зв'язки вертикальні й горизонтальні.

До ланок керування ставляться структурні підрозділи, а також окремі фахівці, що виконують відповідні функції керування або їхня частина. В основі утворення ланки керування лежить виконання відділом певної функції керування. Зв'язки, що встановлюються між відділами, носять горизонтальний характер. Під рівнем керування розуміють сукупність ланок керування, що займають певний рівень у системах керування організацією. Рівні керування перебувають у вертикальній залежності й підкоряються один одному по ієрархії.

В організаційному відношенні існують різні форми організації комерційного банку. Це залежить від таких факторів:

розмір і потужність банку,

види операцій й їхня масштабність,

закордонна діяльність,

форми власності.

У цілому, однак, існують типові форми організаційної структури, які можуть коректуватися залежно від зміни діяльності банку.

Організаційний устрій комерційних банків в Україні представлено в декількох варіантах. Найпоширеніший показаний на рисунку 1.1.

Така ж організаційна структура застосовується й в Альфа-Банку.

В організаційній структурі банку виділяються два основних моменти - структура управління банку й структура його функціональних підрозділів і служб. [52]

Органи керування зобов'язані забезпечити ефективне безперебійне керівництво комерційною діяльністю банку з метою реалізації його функцій. Засновники банку безпосередньо беруть участь у керуванні. Вищим органом керування є збори акціонерів, що вирішує всі стратегічні завдання банку. Збори акціонерів запроваджує в життя свої мети й завдання через виконавчі (керування й відділи) і контрольні органи. [46]

Рисунок 2.6 - Організаційна структура банку

В організаційній структурі банку виділяють два основних моменту - структура керівництва банка і структура його функціональних підрозділів і служб. Органи керівництва повинні забезпечить ефективне безперебійне керівництво комерційною діяльністю банку з метою реалізації його функцій.

 

.3 Формування груп комерційних банків за допомогою кластерного аналізу

Для формування рейтингу комерційних банків необхідно утворити групи схожих між собою банків з обліком всіх коефіцієнтів, які характеризують їх фінансовий стан. Для цього використовується метод k-середніх, який належить до групи ітеративних методів кластерного аналізу. [15]

Кластерний аналіз - це сукупність методів, що дозволяють класифікувати багатомірні спостереження, кожне з яких описується набором вихідних змінних . Метою кластерного аналізу є утворення груп схожих між собою об'єктів, які прийнято називати кластерами.

На відміну від комбінаційних угруповань кластерний аналіз приводить до розбивки на групи з обліком всіх групувальних ознак одночасно. Наприклад якщо кожен спостережуваний об'єкт характеризується двома ознаками Х1 і Х2, то при виконанні комбінаційного угруповання вся сукупність об'єктів буде розбита на групи по Х1, а потім усередині кожної виділеної будуть утворені підгрупи будуть утворені підгрупи по Х2. Такий підхід одержав назву монотетичного. Визначити приналежність кожного об'єкта до тієї або іншої групи можна послідовно порівнюючи його значення Х1 і Х2 із границями виділених груп. Утворення групи в цьому випадку завжди пов'язано із вказівкою її границь по кожній групувальній ознаці окремо. [15]

У кластерному аналізі використовується інший принцип утворення груп, так званий політетичний підхід. Всі групувальні ознаки одночасно беруть участь в угрупованні, тобто вони враховуються все відразу при віднесенні спостереження в ту або іншу групу. При цьому, як правило, не зазначені чіткі границі кожної групи, а також невідомо заздалегідь, скільки ж груп доцільно виділити в досліджуваній сукупності.

Кластерний аналіз - один з напрямків статистичного дослідження. Особливо важливе місце він займає в тих галузях науки, які пов'язані з вивченням масових явищ і процесів. Необхідність розвитку методів кластерного аналізу і їхнє використання продиктоване насамперед тим, що вони допомагають побудувати науково обґрунтовані класифікації, виявити внутрішньо зв'язки між одиницями спостережуваної сукупності. [15]

Методи кластерного аналізу дозволяють вирішувати наступні задачі:

-       проведення класифікації об'єктів з урахуванням ознак, що відбивають сутність, природу об'єктів. Рішення такої задачі, як правило, приводить до поглиблення знань про сукупності класифікованих об'єктів;

-       перевірка висунутих припущень про наявність деякої структури в досліджуваній сукупності об'єктів, тобто пошук існуючої структури;

-       побудова нових класифікацій для слабовивчених явищ, коли необхідно встановити наявність зв'язків усередині сукупності й спробувати привнести в неї структуру.

Методи кластерного аналізу можна розділити на дві великі групи: агломеративні (об'єднуючі) і дивізимні (поділяючі). Агломеративні методи послідовно поєднують окремі об'єкти в кластери, а дивізимні методи розчленовують групи на окремі об'єкти. Варто помітити, що як агломеративні, так і дивізимні алгоритми трудомісткі і їх складно використати для більших сукупностей. Крім того, результати роботи таких алгоритмів важко піддаються візуальному аналізу.

У кластерному аналізі існують також методи, які важко віднести до першої або другої групи. Наприклад, ітеративні методи, зокрема, метод k-середніх і метод пошуку згущень. Їхня характерна риса в тім, що кластери формуються виходячи з умов розбивки, що задають, які в процесі роботи алгоритму можуть бути змінені користувачем для досягнення бажаної якості розбивки. Ітеративні методи ставляться до швидкодіючих, що дозволяє їх для обробки більших масивів вихідної інформації. [15]

Поряд з ієрархічними методами класифікації існують численна група так званих ітеративних методів кластерного аналізу. Сутність їх полягає в тім, що процес класифікації починається із завдання деяких початкових умов (кількість утворених кластерів, поріг завершення процесу класифікації й т.д.). Ітеративні методи більшою мірою, чим ієрархічні, жадають від користувача інтуїції при виборі типу класифікаційних процедур і завдання початкових умов розбивки, тому що більшість цих методів дуже чутливі до зміни параметрів, що задають. Наприклад, обране випадковим образом число кластерів може не тільки сильно збільшити трудомісткість процесу класифікації, але й привести до утворення «розмитих» або мало наповнюваних кластерів.

Метод k-середніх належить до групи ітеративних методів еталонного типу. Сама назва була запропонована Дж. Мак-Куіном в 1967 р.

На відміну від ієрархічних процедур метод k-середніх не вимагає обчислення й зберігання матриці відстаней або подібностей між об'єктами. Алгоритм цього методу припускає використання тільки вихідних значень змінних. Для початку процедури класифікації повинні бути задані k випадково обраних об'єктів, які будуть служити еталонами, тобто центрами кластерів. Уважається, що алгоритми еталонного типу зручні й швидкодіючі. У цьому випадку важливу роль грає вибір початкових умов, які впливають на тривалість процесу класифікації й на його результати. [15]

Розглянемо математичний опис алгоритму методу k-середніх.

Нехай є n спостережень, кожне з яких характеризується p ознаками . Ці спостереження необхідно розбити на k кластерів. Для початку з n крапок досліджуваної сукупності відбираються випадковим образом або задаються дослідником виходячи з яких-небудь апріорних міркувань k точок (об'єктів). Ці точки приймаються за еталони. Кожному еталону привласнюється порядковий номер, що одночасно є й номером кластера. На першому кроці що залишилися (n - k) об'єктів витягається точка  з координатами  й перевіряється, до якого з еталонів (центрів) вона перебуває ближче всього. Для цього використається одна з метрик, наприклад, евклідова відстань:

 (2.1)

Об'єкт, що перевіряється, приєднується до того центра, якому відповідає min . Еталон заміняється новим, переліченим з урахуванням приєднаної точки, і вага його (кількість об'єктів, що входять у даний кластер) збільшується на одиницю. Якщо зустрічаються дві або більше мінімальні відстані, то i-й об'єкт приєднують до центра з найменшим порядковим номером. На наступному кроці вибираємо точку  й для неї повторюються всі процедури. Таким чином, через (n - k) кроків всі точки сукупності виявляться віднесеними до одному із кластерів, але на цьому процес розбивки не закінчується. Для того щоб домогтися стійкості розбивки по тому ж правилу, всі точки знову приєднуються до отриманих кластерів, при цьому ваги продовжують накопичуватися. Нова розбивка рівняється з попередньому. Якщо вони збігаються, то робота алгоритму завершується. У противному випадку цикл триває. Остаточна розбивка має центри ваги, які не збігаються з еталонами, їх можна позначити . При цьому кожна точка  буде ставиться до такого кластера l, для якого

. (2.2)

Можливі дві модифікації методу k-середніх. Перша припускає перерахування центра ваги кластера після кожної зміни його складу, а друга - лише після того, як буде завершений перегляд всіх даних. В обох випадках ітеративний алгоритм цього методу мінімізує дисперсію усередині кожного кластера, хоча в явному виді такий критерій оптимізації не використається. [15]

Підсумувавши можна сказати, що методи кластерного аналізу являють собою дуже ефективний засіб статистичної обробки даних, що дозволяє вирішувати наступні задачі:

-       вивчення структури сукупності з метою виділення груп об'єктів, схожих між собою по декількох ознаках;

-       перевірка висунутих припущень про наявність структури в досліджуваній сукупності, а також побудова нових класифікацій;

-       зниження розмірності ознакового простору перед проведення кореляційно-регресійного аналізу без втрати інформації про взаємозв'язок між змінними.

Вибір алгоритму класифікації багато в чому залежить від прийнятого критерію якості розбивки на класи. Істотний вплив на вибір алгоритму й на якість класифікації роблять перелік і структура ознак класифікації. Для усунення впливу масштабу класифікаційних ознак на результати кластерного аналізу необхідно попередньо дані стандартизувати.

Результатом проведення кластерного аналізу є одержання груп подібних об'єктів. Різні методи кластерного аналізу дозволяють одержувати кластери, що розрізняються по розмірі й формі. [15]

Для реалізації методів кластерного аналізу використовувався пакет STATISTICA. У його модулі «Кластерний аналіз» реалізований повний набір методів кластерного аналізу даних, включаючи методи k-середніх, ієрархічної кластеризації й двовходового об'єднання. Дані можуть надходити як у вихідному виді, так й у вигляді матриці відстаней між об'єктами. Спостереження, змінні або й спостереження, і змінні можна кластерізувати, використовуючи різні міри відстані (евклідова, квадрат евклідової, міських кварталів (манхетенське), Чебишева, статечне, відсоток незгоди й 1- коефіцієнт кореляції Пірсона) і різні правила об'єднання (зв'язування) кластерів (одиночний, повний зв'язок, незважене й зважене попарне середнє по групах, незважена, зважена відстань між центрами, метод Варда й інші). Матриці відстаней можна зберігати для подальшого аналізу в інших модулях системи STATISTICA. При проведенні кластерного аналізу методом k-середніх користувач має повний контроль над початковим розташуванням центрів кластерів. Можуть бути виконані надзвичайно більші плани аналізу: так, наприклад, при ієрархічному (деревоподібному) зв'язуванні можна працювати з матрицею з 90 тис. відстаней. Крім стандартних результатів кластерного аналізу, у модулі доступний також різноманітний набір описових статистик і розширені діагностичні методи (повна схема об'єднання із граничними рівнями при ієрархічної кластерізації, таблиця дисперсійного аналізу при кластерізації методом k-середніх). Інформація про приналежності об'єктів до кластерів може бути додана до файлу даних і використатися надалі аналізі. Графічні можливості модуля Кластерний аналіз включають що набудовують дендрограми, двовходові діаграми об'єднань, графічне подання схеми об'єднання, діаграму середніх при кластерізації по методу k-середніх і багато чого іншого. [26]

2.4 Класифікація комерційних банків за допомогою методів дискрімінантного аналізу

У тих випадках, коли виникає необхідність віднесення того або іншого об'єкта до одного з реально існуючих або виділених певним способом класів, користуються дискрімінантним аналізом. В даному випадку необхідно віднести ЗАТ «Альфа-банк» до однієї з існуючих груп: банки з відмінним, гарним і задовільним фінансовим станом.

Дискрімінантний аналіз - це розділ математичної статистики, змістом якого є розробка методів рішення задач дискримінації об'єктів спостереження по певних ознаках. Наприклад, розбивка сукупності підприємств на кілька однорідних груп за значеннями яких-небудь показників виробничо-господарської діяльності.

Метод дискрімінантного аналізу знаходять застосування в різних областях: медицині, соціології, психології, економіці й т.д. При спостереженні більших статистичних сукупностей часто з'являється необхідність розділити неоднорідну сукупність на однорідні групи. Таке розчленовування надалі при проведенні статистичного аналізу дає кращі результати моделювання залежностей між окремими ознаками.

Дискрімінантний аналіз виявляється дуже зручним і при обробці результатів тестування окремих осіб. Наприклад, при виборі кандидатів на певну посаду можна всіх опитуваних претендентів розділити на дві групи: «підходить» й «не підходить».

Всі процедури дискрімінантного аналізу можна розбити на дві групи й розглядати їх як зовсім самостійні методи. Перша група процедур дозволяє інтерпретувати розходження між існуючими класами, друга - проводити класифікацію нових об'єктів у тих випадках, коли невідомо заздалегідь, до якому з існуючих класів вони належать. [15]

Нехай є множина одиниць спостереження - генеральна сукупність. Кожна одиниця спостереження характеризується декількома ознаками (змінними)  - значення j-й змінної в i-го об'єкта

Припустимо, що вся множина об'єктів розбита на кілька підмножин (два й більше). З кожної підмножини взята вибірка об'ємом , де k - номер підмножини (класу), k = 1, ..., q.

Ознаки, які використаються для того, щоб відрізняти один клас (підмножина) від іншого, називаються дискрімінантними змінними. Кожна із цих змінних повинна вимірятися або за допомогою інтервальної шкали, або шкали відносин. Інтервальна шкала дозволяє кількісно описати розходження між властивостями об'єктів. Для завдання шкали встановлюються довільна крапка відліку й одиниця виміру. Прикладами таких шкал є календарний час, шкали температур і т.п. Як оцінка положення центра використаються середня величина, мода й медіана.

Шкала відносин - окремий випадок інтервальної шкали. Вона дозволяє співвіднести кількісні характеристики якої-небудь властивості в різних об'єктів, наприклад, стаж роботи, заробітна плата, величина податку. [15]

Теоретично число дискрімінантних змінних не обмежене, але на практиці їхній вибір повинен здійснюватися на підставі логічного аналізу вихідної інформації й одного із критеріїв, про яке мова йтиме трохи нижче. Число об'єктів спостереження повинне перевищувати число дискрімінантних змінних, як мінімум, на два, тобто р<N. Дискрімінантні змінні повинні бути лінійно незалежними. Ще одним припущенням при дискрімінантному аналізі є нормальність закону розподілу багатомірної величини, тобто кожна з дискрімінантних змінних усередині кожного з розглянутих класів повинна бути підлегла нормальному закону розподілу. У випадку, коли реальна картина у вибіркових сукупностях відрізняється від висунутих передумов, варто вирішувати питання про доцільність використання процедур дискрімінантного аналізу для класифікації нових спостережень, тому що в цьому випадку утрудняються розрахунки кожного критерію класифікації.

Коефіцієнти дискрімінантної функції  визначаються таким чином, щоб  якнайбільше розрізнялися між собою, тобто щоб для двох множин (класів) було максимальним вираження

. (2.3)

Тоді можна записати наступне:

 (2.4)

де k - номер групи;- число змінних, що характеризують кожне спостереження. [17]

Позначимо дискрімінантну функцію як (k - номер групи, t - номер спостереження в групі). Внутрішньогрупова варіація може бути обмірювана сумою квадратів відхилень:

. (2.5)

По обох групах це буде виглядати в такий спосіб:

У матричній формі це вираження може бути записане так:

 (2.6)

де А - вектор коефіцієнтів дискрімінантної функції;

 - транспонована матриця відхилень спостережуваних значень вихідних змінних від їхніх середніх величин у першій групі

 - аналогічна матриця для другої групи.

Об'єднана коваріаційна матриця  визначається так:

 (2.7)

отже вираження, що випливає, описує внутрігрупову варіацію:

 (2.8)

Міжгрупова варіація може бути обмірювана як

 (2.9)

При знаходженні коефіцієнтів дискрімінантної функції  варто виходити з того, що для розглянутих об'єктів внутрігрупова варіація повинна бути мінімальної, а міжгрупова варіація - максимальної. У цьому випадку ми досягнемо найкращого поділу двох груп, тобто необхідно, щоб величина F була максимальною:

 (2.10)

У точці, де функції F досягає максимуму, частки похідні по  будуть дорівнюють нулю. Якщо обчислити частки похідні й дорівняти їхньому нулю, то після перетворень одержимо вираження:

. (2.11)

Із цієї формули й визначається вектор коефіцієнтів дискрімінантної функції (А).

Отримані значення коефіцієнтів підставляють у формулу дискрімінантної функції, потім знаходять середнє значення для кожної групи. Таким чином, кожне i-1 спостереження, що спочатку описувалося m змінними, буде як би переміщено в одномірний простір, тобто йому буде відповідати одне значення дискрімінантної функції, отже, розмірність ознакового простору знижується. [15]

Перед класифікацією при наявності двох навчальних вибірок необхідно визначити границю, що розділяє в окремому випадку дві розглянуті групи. Такою величиною може бути значення функції, рівновіддаленої від , тобто

 (2.12)

Величина С називається константою дискримінації. Якщо  , то цей елемент ставиться до першої групи.

При необхідності можна проводити розбивка множини об'єктів на k класів (при k>2). У цьому випадку необхідно розрахувати k дискрімінантних функцій, тому що класи будуть відділений друг від друга індивідуальними поділяючими поверхнями. У підсумку можна сказати, що дискрімінантний аналіз так само, як і кластерний аналіз, ставиться до методів багатомірної класифікації, але при цьому базується на інших передумовах. Основна відмінність полягає в тім, що в ході дискрімінантного аналізу нові кластери не утворяться, а формулюється правило, по якому нові одиниці сукупності ставляться до одному із уже існуючих множин (класів). Підставою для віднесення кожної одиниці сукупності до певної множини служить величина дискрімінантної функції, розрахована за відповідним значенням дискрімінантних змінних. Основними проблемами дискрімінантного аналізу є, по-перше, визначення набору дискрімінантних змінних, по-друге, вибір виду дискрімінантної функції. Існують різні критерії послідовного відбору змінних, що дозволяють одержати найкраще розрізнення множин. Можна також скористатися алгоритмом покрокового дискрімінантного аналізу. Після уточнення оптимального набору дискрімінантних змінних дослідникові треба буде розв'язати питання про вибір виду дискрімінантної функції, тобто вибрати вид поділяючої поверхні. Найчастіше на практиці застосовують лінійний дискрімінантний аналіз. У цьому випадку дискрімінантна функція являє собою або пряму, або площина (гіперплощина). [15]

Лінійна дискрімінантна функція не завжди підходить у якості опису поділяючої поверхні між множинами. Наприклад, у тих випадках, множини, що розрізняють коли, не є опуклими, правомірно припустити, що дискрімінантна функція, що приводить до найменших помилок класифікації, не може бути лінійної.

Якщо множини, використовувані як навчальні вибірки, близько розташований друг до друга, то зростає ймовірність помилкової класифікації нових об'єктів, особливо в тих випадках, коли об'єкт, який класифікується, сильно вилучений від центрів обох множин. Складається ситуація, при якій розпізнавання об'єкта утруднене. Одним з можливих виходів у такому випадку є перегляд набору дискрімінантних змінних.

У якості дискрімінантних змінних можуть виступати не тільки вихідні (спостережувані) ознаки, але й головні компоненти або головні фактори.

Дискрімінантний аналіз можна використати як метод прогнозування (пророкування) поводження спостережуваних одиниць статистичної сукупності на основі наявних стереотипів поводження аналогічних об'єктів, що входять до складу об'єктивно існуючих або сформованих по певному принципі множин (навчальних вибірок). [15]

В пакеті STATISTICA модуль «Дискрімінантний аналіз» містить повну реалізацію методів покрокового дискрімінантного аналізу за допомогою дискрімінантних функцій. Програма дозволяє проводити аналіз із покроковим включенням або виключенням змінних або вводити в модель задані користувачем блоки змінних. На додаток до численних графік і статистиків, що описують поділяючу (дискрімінуючу) функцію, програма містить також великий набір засобів і статистик для класифікації старих і нових спостережень (для оцінки якості моделі). Як результати видаються: статистика лямбда Вілкса для кожної змінної, приватна лямбда, статистика F для включення (або виключення), рівні значимості p, значення толерантності й квадрата коефіцієнта множинної кореляції. Програма виконує повний канонічний аналіз і видає всі власні значення (у безпосередньому виді й кумулятивні), їхні рівні значимості p, коефіцієнти дискрімінантної (канонічної) функції (у безпосередньому й стандартизованому виді), коефіцієнти структурної матриці (навантаження факторів), середні значення дискрімінантної функції й дискрімінантної ваги для кожного об'єкта (їх можна автоматично додати у файл даних). Убудовані засоби графічної підтримки включають: гістограми канонічних ваг для кожної групи (і загальні по всіх групах), спеціальні діаграми розсіювання для пар канонічних змінних (на які відзначено, до якої групи належить кожне спостереження), великий набір категорізованих (множинних) графіків, що дозволяє досліджувати розподіл і взаємозв'язки між залежними змінними для різних груп (у тому числі: множинні графіки типу діаграм розмаху, гістограми, діаграми розсіювання й графіки на нормальному імовірнісному папері) і багато чого іншого. У модулі Дискрімінантний аналіз можна також обчислити стандартні функції класифікації для кожної групи. Результати класифікації спостережень можна вивести в термінах відстаней Махаланобіса, апостеріорних імовірностей і властиво результатів класифікації, а значення дискрімінантної функції для окремих спостережень (канонічні значення) можна переглянути на оглядових піктографіках й інших багатомірних діаграмах, доступних безпосередньо з таблиць результатів. Всі ці дані можна автоматично додати в поточний файл даних для подальшого аналізу. Можна вивести також підсумкову матрицю класифікації, де зазначені число й відсоток правильно класифікованих спостережень. Є різні варіанти завдання апріорних імовірностей приналежності класам, а також умов відбору, що дозволяють включати або виключати певні спостереження із процедури класифікації (наприклад, щоб потім перевірити її якість на новій вибірці). [26]

 

.5 Багатокритерійний вибір альтернатив на основі перетину нечітких множин

Сучасні методи формування рейтингу такі, як експертний, бухгалтерський, рейтинг стабільності банків Аналітичного центру фінансової інформації та інші, мають як свої достоїнства, так і недоліки, головними з яких є суб’єктивність щодо вибору показників, які необхідно розглянути для формування рейтингу, визначення їх впливу на загальний фінансовий стан комерційного банку; значна різниця між показниками фінансової діяльності різних банків в залежності від іх розміру. Для вирішення цих питань застосовуються методи ухвалення рішень на основі теорії нечітких множин, які дозволяють більш досконало та точно сформувати рейтинг.

Елементи теорії нечітких множин успішно застосовуються для ухвалення рішень. Експертні оцінки альтернативних варіантів по критеріях можуть бути представлені як нечіткі множини або числа, виражені за допомогою функцій приналежності. Для впорядкування нечітких чисел існує безліч методів, які відрізняються один від одного способом згортки і побудови нечітких відносин.

Останні можна визначити як відносини переваги між об'єктами. Розглянемо одну з математичних постановок задач ухвалення рішень на основі теорії нечітких множин. В даному випадку критерії визначають деякі поняття, а оцінки альтернатив є ступенями відповідності цим поняттям.

Хай є безліч альтернатив А = {а1, а2 ..., аm} і безліч критеріїв С={С1,С2 ..., Сn}, при цьому оцінки альтернатив по кожному i-му критерію представлені нечіткими множинами:

.

Правило вибору кращої альтернативи можна представити як перетин нечітких множин, відповідних критеріям:

.

Операція перетину нечітких множин може бути реалізована різними способами. Іноді перетин виконується як множення, але звичайно цій операції відповідає узяття мінімуму:

.

Кращою вважається альтернатива а*, що має найбільше значення функції приналежності

.

Якщо критерії Сi мають різну важливість, то їх внесок в загальне рішення можна представити як зважений перетин:

,

де  - вагові коефіцієнти відповідних критеріїв, які повинні задовольняти наступним умовам:

.

Коефіцієнти відносної важливості можна визначити, використовуючи процедуру попарного порівняння критеріїв.

3. МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ РЕЙТИНГУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

 

.1 Модель кластерного аналізу

Метод k-середніх дозволить визначити задану кількість кластерів, тобто ми можемо споконвічно задати яка кількість груп нам необхідно. У зв’язку з проведеним аналізом літератури можна сказати, що найпоширенішою класифікацію комерційних банків є наступна:

) відмінний фінансовий стан банку,

) гарний фінансовий стан банку,

) задовільний фінансовий стан банку.

Саме вона буде використовуватися в роботі для формування рейтингу комерційних банків.

Після стандартизації даних запускаємо в пакеті Statistica модуль «Кластерний аналіз» і вибираємо метод кластерізації k-means clustering (метод k-середніх). Вибір кнопки «Members of each cluster and distances» дозволяє подивитися об'єкти, що ввійшли в той або інший кластер, а також відстані, на яких вони перебувають від центроїдів відповідних кластерів.

На рисунку 3.1 показаний графік розподілу середніх у кожному із кластерів.

Рисунок 3.1 - Графік розподілу середніх у кластерах

Як видно з результатів аналізу, у перший кластер увійшло 25 елементів. У другий кластер увійшли 28 елементів. Третій кластер сформували 11 елементів.

Наступним кроком необхідно дати економічну інтерпретацію отриманих кластерів, для цього натиснемо кнопку «Descriptive statistics for each cluster» (перегляд описової статистики). Отримано наступні значення середньоарифметичних (mean) і дисперсій (variance) змінних для кожного кластера (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Перегляд описової статистики

У перший кластер (відмінний фінансовий стан) увійшли елементи з високими значеннями генерального коефіцієнта надійності, коефіцієнта миттєвої ліквідності, низьким значенням кросу-коефіцієнта, і високими значеннями генерального коефіцієнта ліквідності й коефіцієнта захищеності капіталу.

У другий кластер (гарний фінансовий стан) увійшли елементи з високими значеннями коефіцієнта миттєвої ліквідності й коефіцієнта захищеності капіталу.

У третій кластер (задовільний фінансовий стан) увійшли елементи з високим значенням коефіцієнта фондової капіталізації прибутку.

На рисунках 3.3 й 3.4 наведені середні значення по кластерах й евклідова відстань між кластерами відповідно.

Рисунок 3.3 - Середні значення по кластерах

Можна бачити, що визначальним фактором для влучення в кластер 1 є високі значення коефіцієнтів К1, К2, К4, К5 і низького К3; у кластер 2 - високі значення коефіцієнтів К2 і К5; у кластер 3 - високі значення К6.

Із рисунка 3.4 видно, що найменшим є відстань між кластерами 2 й 3, а найбільшим - 1 й 3. Це говорить про ступінь розходження між фінансовими станами комерційних банків 1, 2 й 3 груп.

Рисунок 3.4 - Евклідова відстань між кластерами

Так, фінансовий стан банків другої групи незначно перевищує стан банків третьої групи по досліджуваних коефіцієнтах. Тобто при вмілому керівництві, спрямованому на підвищення рівня надійності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності банків, можливий перехід з групи банків зі задовільним фінансовим станом до групи з гарним фінансовим станом.

3.2 Побудова рейтингу комерційних банків за допомогою дискримінант них функцій

Дискрімінантний аналіз допоможе нам перевірити правильність сформованих груп, а також надалі провести класифікацію нових масивів даних, тобто можна визначити в якому фінансовому стані перебувати наше підприємство в цей момент. Відмітною рисою цього модуля є введення до складу так називаної групувальної змінної, котра містить номер групи, у яку входить відповідний об'єкт. Після вказівки всіх складових отримаємо результати дискрімінантного аналізу. Лямбда Вілкса, що характеризує ступінь дискримінації (виміряється від 0 до 1, чим менше, тим краще), дорівнює 0,1032941, що дуже добре. Критерій значимості Фішера дорівнює 19,70682. Для визначення параметрів дискрімінантної моделі виберемо кнопку Classification function. Дані з результатами представлені у вигляді таблиці (рис. 3.5).

Рисунок 3.5 - Функції, що класифікують

Як видно з рисунку, функції, що класифікують, для наших груп виглядають так:₁=-2.62577-0.91451x₁-1.91359x₂+2.04055x₃+1.39410x₄-1.62341x₅+0.64126x₆

D₁=-1.86544-0.50125x₁+1.46375x₂-2.04872x₃-1.87134x₄+1.62238x₅-0.45320x₆

D₁=-8.78325+4.95689x₁+0.99293x₂+0.73792x₃+2.29780x₄-0.58936x₅-0.46841x_6.

Наступна матриця класифікації дозволяє нам переглянути відсоток коректної класифікації по наведеній системі дискримінаційних моделей (рис. 3.6).

Рисунок 3.6 - Матриця класифікацій

Як видно, всі об'єкти розпізнані вірно. Відсоток об'єктів, які правильно класифікуються становить 100%, що дозволяє зробити висновок про можливості використання дискрімінантних моделей для оцінки фінансового стану банку.

Можна побачити, як розподілені елементи кластерів у просторі (рис. 3.7).

Рисунок 3.7 - Розподіл кластерів

Після проведення всіх процедур, можна визначити нинішній фінансовий стан банку. Для цього включимо в навчальну вибірку 65 елемент - ЗАТ «Альфа-банк» і повторимо процедури без зазначення групи.

В результаті аналізу ЗАТ «Альфа-банк» віднеслось до 2 групи - комерційні банки з гарним фінансовим станом.

3.3 Побудова рейтинги за допомогою інтегрального показника

Оскільки фінансовий стан банку розглядається нами як багатомірний об'єкт, те математичним інструментарієм одержання кількісної оцінки фінансового стану банку були обрані методи таксономії, зокрема, метод рівня розвитку. [15]

Розглянемо докладніше алгоритм даного методу:

У загальному виді матриця вихідних даних має такий вигляд:

  (3.1)

де n - число показників (j=1,2,...n);- число кварталів (i=1,2,...m);

 - значення j-го показника, що характеризує фінансовий стан в i-ий період часу.

Зі списку показників здійснити виключення тих, які впливають на фінансову ситуацію підприємства. Для цього розраховується значення коефіцієнта варіації по формулі:

,  (3.2)

де

,  (3.3)

.  (3.4)

Потім по кожному j-ому показнику перевіряється наступна нерівність:

  (3.5)

де е - гранична величина.

Якщо значення V_j менше величини е=0,1, то показник уважається квазіпостійним і виключається з дослідження. [15]

Всі показники, які залишаються після виключення зайвих і квазіпостійних, є рівнозначними. Тому, якщо виникає необхідність підкреслити важливість яких-небудь показників, то здійснюється їхнє зважування за допомогою коефіцієнта ієрархії, що розраховується по формулі:

,  (3.6)

де n - кількість показників у списку після виключення зайвих і квазіпостійних. Показники, відібрані в список, мають різну розмірність, тому матрицю вихідних даних необхідно нормувати, уводячи єдиний для всіх показників масштаб:

,  (3.7)

де  - значення i-го показника для j-го періоду;

 - середнє арифметичне значення j-го показника;

 - середньоквадратичне відхилення j-го показника .

На цьому етапі здійснюється роздроблення вихідної сукупності фінансових ситуацій на окремі групи. Як міра подібності ситуації розглядається евклідова відстань із(z_j, z_k), що розраховується по формулі:

с(z_{j ,} z_k )=.  (3.8)

Після визначення відстані між всіма ситуаціями даної сукупності одержимо матрицю відстаней:

З=.  (3.9)

Елементи цієї матриці є основою для різних методів класифікації ситуацій. [15]

Зрівняємо отримані фактичні ситуації із ситуацією, прийнятої за еталон. Для одномірного випадку таке порівняння, проведене для одного показника, не представляє праці, тому що еталон лінійно впорядкований. Для сприятливого впливу, тобто тоді кожна ситуація матриці вихідних даних розглядається крапка в n-мірному просторі показників, необхідно визначити координати крапки-еталона. Із цією метою всі показники розділяються на дві групи: стимулятори й дестимулятори. До стимуляторів ставляться показники, які впливають на фінансовий стан банку. Показники із протилежними властивостями називають дестимуляторами (табл. 3.1).

При формуванні крапки-еталона (Р₀) серед показників - стимуляторів вибираються максимальні їхні значення, а серед показників -дестимуляторів - мінімальне значення, тобто:

Р₀ (z₀₁ ,…,z_0k,…,z_0n), (3.10)

де_0k = , якщо ,   (3.11)_0k = , якщо ,  (3.12)- безліч показників-стимуляторів.

Таблиця 3.1 - Перелік показників стимуляторів і дестимуляторів

Найменування показника	Стимулятори (+), дестимулятори (-)
генеральний коефіцієнт надійності	+
коефіцієнт миттєвої ліквідності	+
крос-коефіцієнт	-
генеральний коефіцієнт ліквідності	+
коефіцієнт захищеності капіталу	+
коефіцієнт фондової капіталізації прибутку	+

Здійснюється розрахунок комплексної кількості оцінок фінансового стану банку, що виражається у вигляді інтегрального показника. Основні достоїнства інтегрального показника укладаються в наступному:

по-перше, він синтезує в собі весь вплив, включених у дослідження фінансових показників і коефіцієнтів;

по-друге, зводить проблему оцінки фінансового стану банку до одного кількісного значення, що дозволяє більш легко зробити інтерпретацію отриманих результатів.

Для розрахунку кількісної оцінки інтегрального показника необхідно:

визначити відстань (С_i0) між крапками, які характеризують досліджувані елементи й еталонна крапка Р₀ :

,  (3.13)

де i =1,2,..,m, k=1,2,...,n;

-        визначити значення модифікованої комплексної оцінки:

_i =1-C_i0/C₀ . (3.14)

Інтерпретація показника d_i така: чим ближче значення комплексної оцінки до одиниці, тим краще фінансовий стан банку. Значення інтегрального показника d_i дозволяють проаналізувати динаміку зміни фінансового стану банку, тобто одержати ряд упорядкованих чисел:

d^(m) d^{(m-1) …}d⁽¹⁾ ,   (3.15)

які показують місце і-ої ситуації на універсальній шкалі Харрінгтона. [15]

Відповідно алгоритму, приведеному вище, знайдемо коефіцієнт варіації V, щоб перевірити, чи є серед показників квазіпостійні, тобто, якщо V<0,1, то показник вважається квазіпостійним і виключається з вибірки.

Проведений аналіз коефицієнтів варіації показав, що серед показників немає квазіпостійних, тобто усі показники будуть залишені в дослідженні.

Для того, щоб оцінити важливість показника, розрахуємо коефіцієнт ієрархії и визначимо, які показники найбільш впливають на інтегральний показник.

Показники, відібрані для аналізу, мають різну розмірність, тому матрицю вихідних даних слід нормувати, вводячи єдиний для всіх показників масштаб. Далі розрахуємо точку-еталон z_0k .

Для того, щоб визначити рейтинг комерційних банків, який виражається у вигляді інтегрального показника, необхідно:

визначити відстань (С_i0) між точками, які характеризують досліджувані елементи, і точкой-еталоном z_0k ;

визначити значення модифікованої комплексної оцінки d_i..

Чим ближче значення комплексної оцінки d_i до одиниці, тим більш високе місце займає комерційний банк у рейтинговому списку і тим кращим є його фінансовий стан (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2 - Рейтинг комерційних банків

№	Назва банку	di	Рейтинг
1	Райффайзенбанк Украина	0,580571954	1
2	«Надра»	0,51752878	2
3	Инг Банк Украина	0,382927895	3
4	Кредитпромбанк	0,347141454	4
5	Донгорбанк	0,30409825	5
6	«Кредит-Днепр»	6
7	Індустріалбанк	0,294631526	7
8	«Биг энергия»	0,284750683	8
9	Имексбанк	0,272414603	9
10	Альфа-банк	0,284750683	10
11	Инвест-банк	0,232172049	11
12	Морской транспортный банк	0,224352482	12
13	Таврика	0,219764095	13
14	Західінкомбанк	0,214973255	14
15	Донбиржебанк	0,21148371	15
16	Украинский кредитный банк	0,202304751	16
17	Наш Банк	0,197226663	17
18	Універсальний	0,190155206	18
19	Меркурий	0,188048996	19
20	Капитал	0,173247593	20
21	Укркомунбанк	0,156094936	21
22	Промэкономбанк	0,140313299	22
23	Металург	0,140498853	23
24	Южкомбанк	0,137723098	24
25	Реал-банк	0,133258513	25
26	Причерноморье	0,131790337	26
27	Муніципальний	0,115799055	27
28	Коопінвестбанк	0,10653842	28
29	Земельный банк	0,096334609	29
30	Порто-франко	0,079020663	30

В результаті проведеного аналізу виявилось, що досліджуваний об’єкт ЗАТ «Альфа-банк» займає 10 місце в рейтингу серед комерційних банків з гарним фінансовим станом. ЗАТ "Альфа-банк" є дочірнім російському банку і лише починає завойовувати ринок фінансових послуг в Україні. При грамотному проведенні політики упровадження в країні керівництву банку слід чекати підвищення приведених показників.

Беручи до уваги необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності банку на внутрішньому і міжнародних ринках, керівництву ЗАТ «Альфа-банк» слід провести необхідні дії, що стосуються:

підвищення рівня капіталізації, особливо шляхом залучення нових акціонерів, збільшення резервних фондів, результату діяльності, активізації процесу об'єднання банків, інтенсивного використовування такої процедури реорганізації, як приєднання і злиття малих і фінансово нестійких банківських установ;

підвищення якості активів, підвищення їх рентабельності за рахунок зменшення частини неробочих, проблемних активів;

забезпечення об'єктивної класифікації активів по рівню їх ризику і формування в повному об'ємі резервів по активних операціях;

удосконалення структури капіталу, активів і зобов'язань;

підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтації банківських установ на отримання доходів від кредитування і обслуговування реального сектора економіки, зниження витрат шляхом упровадження новітніх, особливо комп'ютерних, технологій. [51]

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці. В існуючому законодавстві [1 ] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці. Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог[1 ].

.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 × 10 = 60 м²; - об'їм: V = 6 × 10 × 3,5 = 210 м³.

Згідно [2 ], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м². В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: S_необх. = 6 × 8 = 48м². Отже, приміщення відповідає вимогам [2 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3 ]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [4 ].

Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [5 ]

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

Найменування чинників	Джерела виникнення	Характер дії на організм людини	Нормований параметр
1	2	3	4
Шум	Принтери, сканери, системні блоки	Розлади ЦНС, зниження слуху	Рівень звуку Lр, дБА
Вібрація	Системні блоки ЕОМ	Розлади серцево-судинної системи, ЦНС	Рівень виброшвидкості Lv, дБ
М'яке рентгенівське випромінювання	Монітори ЕОМ	Стомлення, захворювання органів зору,	Еквівалентна доза, Р, мкР/ч
Електромагнітне випромінювання	Монітори ЕОМ	Пониження кров'яного тиску	Напруженість, Е, В/м
Ультрафіолетове інфрачервоне випромінювання	Монітори ЕОМ	Головний біль, сонливість, запаморочення.	Інтенсивність теплових випромінювань Е, Вт/м2
Електростатичне поле	Комп'ютерна техніка	Головний біль, погіршення зору	Напруженість,  Е, кВ/м
Яскравість екрану	Монітор	Стомлення очей	Не більше 40 кд/м2
Підвищена іонізація повітря	Комп'ютер	Опромінювання	Кількість іонів в 1см3 n+ =1500 - 3000 n- = 3000 - 5000
Напруга в електромережі	Штучне освітлення	Поразка електрик-ним струмом	Uпр ≤ 36
Монотонність праці	Безперервна робота на ЕОМ	Стомлення ЦНС	-

4.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [6 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Период роки	Категорія виконуваних робіт по енерговитратах	Температура, 0С	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с
Теплий	I а	23 - 25	40 - 60	0,1
Холодний	I а	22 - 24	40 - 60	0,1

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n⁺ = (1500 ÷ 3000), n^Ї = (3000 ÷ 5000)] в см³ повітря [2 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м³, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [7 ]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води - міський водопровід, діюча каналізація - господарсько-побутова [8 ] .

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

 % ( 4.1 )

де е_N - коефіцієнт природної освітленості; _н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;_N - коефіцієнт світлового клімату (0,9);

 номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

 м²; (4.2)

_ок- світлова характеристика вікна _ок = 13,5;

к_з - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, к_з = 1,4;_п - площа підлоги приміщення; S_п = L·В= 10 · 6 = 60м²;

к_зд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, к_зд = 1;

 - загальний коефіцієнт світлопроникнення;

 (4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

- коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r₁ =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S₀ = 16,36 м²

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Е_min складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [9 ].

Таблиця 4.3- Характеристика освітлення

Площа підлоги, м2	Розряд зорових робіт	Освітлення
		природне		штучне
		Вид освітлення (верхнє, бічне)	КЕО еN %	Мінімальна освітленість, Еmin, лк
60	IIIв	бічне	1,8	300

Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [11] рівень вібрації для категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами:

електростатичного поля;

слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

рентгенівського випромінювання;

ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [12], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

відстань від очей до дисплея 550 мм;

простір для ніг 770 мм;

відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

відстань від очей до документації 500 мм;

оптимальна зона моторного поля 360 мм;

висота робочої поверхні 800 мм;

кут огляду документів 30^!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20^!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60^° [14,15]. Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).

Рід струму - змінний, напруга в мережі 220 / 380В. ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії від трифазної чотирьох провідної мережі з глухо заземленою нейтраллю змінного струму частотою 50 Гц. По ступені небезпеки поразки електричним струмом приміщення ставиться до приміщень з підвищеної небезпеки [16].

Працівник, що поступає на роботу, обов'язково проходить ввідний і первинний інструктаж по техніці безпеки в цілях профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем по дотриманню заходів техніки безпеки при роботі з ПЕВМ.

4.6 Пожежна безпека

Категорія приміщення по вибухо-пожежонебезпеки - В [3 ], вогнестійкість будівлі - II [4 ]. Зона класу приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожежонебезпечної зони - IР44[17]. Можливими причинами пожеж в приміщенні може бути несправність електропроводки і електроустаткування, коротке замикання в мережі, зберігання горючих матеріалів, блискавка і т.д. Згідно [18] пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту і організаційно-технічними заходами. В системі запобігання пожежі передбачені наступні заходи: контроль і профілактика ізоляції, наявність плавких запобіжників в устаткуванні, блискавкозахист будівлі. Для даного класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин у рік (20 годин), встановлено ІІ категорію блискавкозахисту [19].

Система пожежного захисту передбачає забезпечення вогнегасниками -ВВК-8. Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів наочної агітації.

4.7 Охорона навколишнього середовища

На робочому місці, що розглядається, відсутні відходи, що забруднюють навколишнє середовище, оскільки устаткування (ПЕВМ, принтер) не є джерелом забруднення навколишнього середовища. Проте при виробленні ресурсу устаткування стає повторною сировиною і підлягає утилізації[20].

 

ВИСНОВКИ

У дипломній роботі були розглянуті різні методи побудови рейтингів комерційних банків, проведено порівняння вітчизняних методів із зарубіжними, окрім цього, були проаналізовані фінансові показники їх діяльності, що впливають на місце в рейтингу, і побудована модель оцінки фінансового стану і формування рейтингу комерційних банків в Україні за допомогою методів кластерного, дискрімінантного аналізу і інтегральних показників. Можна зробити висновок, що в ході складання рейтингу глибше вивчаються всі чинники, внаслідок чого можна спрямувати свої зусилля в потрібному напрямі з метою зміцнення положення банку.

Беручи до уваги необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності банків на внутрішньому і міжнародних ринках, на необхідність зростання їх ролі у фінансуванні реального сектора економіки України, вітчизняним банкам слід провести необхідні дії, що стосуються:

підвищення рівня капіталізації, особливо шляхом залучення нових акціонерів, збільшення резервних фондів, результату діяльності, активізації процесу об'єднання банків, інтенсивного використовування такої процедури реорганізації, як приєднання і злиття малих і нестійких банківських установ;

підвищення якості активів, підвищення їх рентабельності за рахунок зменшення частини неробочих, проблемних активів;

забезпечення об'єктивної класифікації активів по рівню їх ризику і формування в повному об'ємі резервів по активних операціях;

удосконалення структури капіталу, активів і зобов'язань;

підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтації банківських установ на отримання доходів від кредитування і обслуговування реального сектора економіки, зниження витрат шляхом упровадження новітніх, особливо комп'ютерних, технологій.

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1       Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти. - №7. - 1997. - с. 68.

2       Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків» (у новій редакції) // Галицькі контракти. - №2. - 1997. - с. 72.

         Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа. - №4. - 1997. - с.75.

4       Андрейчиков А.А. Анализ принятия решений в планировании и управлении. - М.: ЮНИТИ, 1995. - 320 с.

5       Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. - М.: АО «Финстатинформ», 1995. - 125 с.

6       Банківська енциклопедія // Під ред. А.М. Мороза. - К.: Ельтон, 1993. - с. 45.

7       Банки и банковские операции: Учебник для вузов // Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 240 с.

         Банковское дело // Под ред. В.И. Колесникова. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 310 с.

         Банковское дело // Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 350 с.

10     Бастун Л. Платіжний баланс України в 1996 році : аналіз, перспективи. // Вісник НБУ. - №1. - 1997. - с.24.

11     Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. - с.184.

12     Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Экспертные оценки. - М.: Наука, 1973. - с. 79.

13     Бурков В.Н. Большие системы: моделирование организационных механизмов. - М.: Наука, 1989. - 354 с.

14     Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика // Пер. с англ. Лукашевича М.Д. - Л.: Наука, 1991. - с. 12.

15     Дубрев А.М., Мхиторян В.С. Многомерные статистические методы. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 350 с.

         Иванов В.В. Анализ надёжности банка. Практическое пособие. - М.: РДЛ, 1996. - 240 с.

         Івасів Б.С. Операції комерційних банків: навчальний посібник. - К.: НМК ВО, 1992. - с. 84.

         Івасів І. Яка банківська система потрібна Україні? // Вісник НБУ. - №4. - 1997. - с. 50.

         Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 1996. - с. 178.

         Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійкість комерційних банків: способи визначення // Вісник НБУ. - №7. - 1997. - с. 33.

21     Китаев Н.Н. Групповые экспертные оценки. - М.: Знание, 1975. - 64 с.

22     Ковальчук Т.Г., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків. - К.: Знання, 1996. - с. 89.

23     Коммерческие банки // Рид Э., Коттер Р., пер. с англ. - М.: Космополис, 1991. - с. 75.

24     Кофман А., Анри-Лабордер А. Методы и модели исследования операций. - М.: Мир, 1977. - 431 с.

25     Ларичев О.И. Объективные модели и субъективные решения. - М.: Наука, 1987. - 143 с.

         Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - В 2 т.: Пер. с англ. Т.1. - М.: Туран, 1996. - 560 с.

27     Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - с. 224.

28     Масленчиков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке: фундаментальный анализ. - М.: Перспектива, 1996. - с. 132.

29     Моисеев Н.Н. Математические задачи системного анализа. - М.: Наука, 1981. - 487 с.

         Общая теория денег и кредита: Учебник // Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 325 с.

31     Ольхова Р.Г. и др. Банк и контроль. - М.: Финансы и статистика, 1991. -с. 97.

32     Орлов А.И. Допустимые средние в некоторых задачах экспертных оценок и агрегирования показателей качества. - М.: Наука, 1974. - с. 393.

         Основы банковского дела // Под ред. Мороза А.Н.. - К.: Ельтон, 1994. -с.49.

34     Основні показники діяльності комерційних банків України у 1995 році // Банківська справа. - №6. - 1995. - с. 41.

         Основні тенденції розвитку банківської системи України у січні-серпні 1997 року. // Вісник НБУ. - №10. - 1997. - с.20.

36     Панкова Л.А., Петровский А.М., Шнейдерман М.В. Организация экспертиз и анализ экспертной информации. - М.: Наука, 1984. - 120 с.

         Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческих банков. -М.: Финасы и статистика, 1996. - с. 110.

38     Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання // Банківська справа. - №1. - 1996. - с. 32.

39     Полферман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: Инфра-М, 1996. - с.67.

         Раєвський К. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків України (в тому числі і із залученням іноземного капіталу) // Вісник НБУ. - №1. - 1997. - с. 27-40.

         Раєвський К. Інсайдерські ризики в банківській діяльності // Вісник НБУ. - №6. - 1997. - с. 23.

42     Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків // Банківська справа. - №2. - 1997. - с. 31.

43     Рид Э., Коттер Р., Гилл Э., Смит Р. Коммерческие банки. - М: Прогресс, 1993. - с. 123

         Роуз Питер С. Банковский менеджмент // Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: Дело ЛТД, 1995. - с.652-665.

45     Синки Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках // Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера. - М.: Catalaxy, 1994. - с.716-745.

46     Спицын И.О., Спицын Я.О. Маркетинг в банке. - М.: Тарнекс, 1993. - 200 с.

         Статистические методы анализа экспертных оценок. - М.: Наука, 1977. - 384 с.

48     Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році: стан і наслідки // Банківська справа. - №2. - 1997. - с. 28.

49     Сугоняко О. Реформування банківської системи як державна проблема // Вісник НБУ. - №1. - 1997. - с. 18.

50     Сугоняко О. У минулому році банки не змогли заробити на кризі // Галицькі контракти. - №7. - 1998. - с. 16.

51     Тимоти У. Кох Управление банком // Пер.с англ. в 5-ти книгах, 6-ти частях. - Уфа: Спектр, 1993. - с. 314.

52     Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: ИПЦ «Вазар-Ферро», 1994. - с.46-63.

53     Уткин Э.А. Банковсий маркетинг. - М.: ИНФРА-М, Метаинформ, 1994. - с. 217.

54     Экспертные оценки в системных исследованиях. - М.: ВНИИСИ, 1979. - 120 с.