Джерела формування та особливості оновлення місцевих політичних еліт країн Центрально-Східної Європи у постсоціалістичний період

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Политология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    28,57 Кб
  • Опубликовано:
    2013-08-20
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Джерела формування та особливості оновлення місцевих політичних еліт країн Центрально-Східної Європи у постсоціалістичний період















Джерела формування та особливості оновлення місцевих політичних еліт країн Центрально-Східної Європи у постсоціалістичний період


Лендьел М.О.

Розуміння сутності соціально-політичних змін, що відбулися в країнах Центрально-Східної Європи (далі може бути - ЦСЄ) після 1989 року, - які в руслі транзитологічної парадигми називаються «переходом до демократії», «демократичними трансформаціями», - як правило, відбувається під кутом зору інституційного чи політико-культурного підходів. Однак, частина дослідників вказують, що спрямування інституційних реформ чи політико-культурні орієнтації населення не пояснюють чітко часову динаміку та сучасний стан розвитку політичної сфери постсоціалістичних країн, оскільки вона змінюється лише під впливом відповідних цілеспрямованих субєктів, якими є політичні еліти.

Погоджуємося з твердженням А. Колодій, яка, вказуючи на роль еліт у проведенні демократичних трансформацій, наголосила, що, фактично, у багатьох, переважно, пострадянських країнах, інституційні зміни здійснювалися «поміркованими контрреволюціонерами» з числа партійної номенклатури. Без сумніву, що ця еліта намагалася надати змінам тієї форми, яка відповідала їх корпоративним інтересам, що, у багато чому, поряд з культурними чинниками, пояснювало складнощі трансформацій та зворотній рух до авторитаризму у деяких суспільствах [8,14].

У попередніх публікаціях ми вже спробували довести вплив стану місцевої демократії на консолідацію відповідного політичного режиму у загальнонаціональному масштабі [17;18], так само як і запропонувати пояснення концепту «місцевої демократії» [15;16]. Додамо тепер, що у західній політології місцевий рівень розглядається як простір, де органічно можуть розроблятися демократичні взірці (паттерни) інститутів та політичної поведінки, адже саме тут є можливою безпосередня участь громадян, а також обрання ними політичних лідерів [40,767].

Активними акторами формування демократичних моделей публічної влади на місцевому рівні, точніше, демократичного «володарювання» як способу розпорядження повноваженнями, наданих місцевому самоврядуванню, є місцеві політичні еліти. Незважаючи на залежність від інституційних умов, сформованих законодавством про місцеве самоврядування, соціально-економічної ситуації, що склалася в муніципалітетах, а також від політико-культурних орієнтацій жителів громад, еліти можуть визначати інструменти та методи розвитку територій, формувати політику щодо яких мають право.

Дотримуючись гіпотези про вплив минулого (англ. background) - карєрного шляху, суспільної активності, участі у соціальних мережах - на пріоритети діяльності представників політичних еліт, вважаємо, що дослідження цього чинника сприятиме формуванню цілісного уявлення про сприятливі та гальмуючі обставини для функціонування місцевої демократії в регіоні ЦСЄ.

У контексті вирішення наукової проблеми визначення передумов для функціонування демократичного режиму врядування на місцевому рівні, виникають запитання, на які вчені повинні знайти відповідь: Якою була громадсько-політична спадщина місцевих еліт, що прийшли до влади на початку демократичних перетворень ? Які чинники впливають на сталість перебування політичних еліт на посадах органів самоврядування ? І, врешті-решт, якими були джерела і канали їх оновлення упродовж усього постсоціалістичного періоду ?

Зазначимо, що у суспільних науках регіону проводяться відповідні пошуки, зокрема ця проблема є надзвичайно актуальною для соціологів та політологів Чеської Республіки, які спробували застосувати концепт «місцевих політичних систем» для аналізу соціально-політичного процесу у чеських муніципалітетах, зокрема вивчаючи питання про походження еліт [32,10;33]. Питання про вплив партійної приналежності на стиль та пріоритети політичної діяльності місцевих еліт вивчається в Польщі, Словаччині [42;43]. В обох випадках дослідженням сприяє доступ до бази даних опитувань мерів, місцевих радників у відповідних країнах [48].

На початку 1990-х років відбувся поворот російських соціальних досліджень в бік вивчення еліт, зокрема їх впливу на соціально-політичні процеси. Це пояснювалося, насамперед, спадом хвилі активності і політичної мобілізації мас, яка тривала на зламі 1980-1990-х років. Стало очевидним, що еліти стають найважливішими акторами трансформаційних процесів, тож вчені змістили увагу із сфери масової політики у сферу діяльності еліт.

В середині минулого десятиліття стають популярними дослідження еліт «за межами Московської кільцевої дороги» тобто регіональних і, частково, локальних. Основним дослідницьким інструментом стає вироблення окремих територіальних «випадків» (англ. case study). Водночас, бракує порівняльних досліджень регіональних і місцевих еліт, що пояснюється не лише недостатністю фінансування, відсутністю дослідницьких мереж, однак і браком єдиних теоретичних та методологічних підходів до аналізу цієї проблеми [31].

Проблематика еліт стала популярною упродовж 1990-2000-х років і в середовищі українських суспільствознавців. Зокрема, методологічні питання аналізу формування постсоціалістичних еліт розглядаються львівською дослідницею Л. Мандзій [21]. Згадана автор робить спробу поєднати класичні теорії еліт В. Парето та Г. Моски з сучасними інтерпретаціями шляхів формування елітарних груп у країнах ЦСЄ, зокрема запропонованих російськими політологами. Найбільші здобутки в Україні у сфері політичної елітології мають науковці Інституту політичних і етно- національних досліджень ім. І. Кураса НАН України, з ініціативи яких у 2007 році був проведений круглий стіл «Політичні еліти і політичні лідери в країнах Центральної та Східної Європи: загальне, особливе» [24], а роком раніше була опублікована збірка статей з відповідної проблематики [7]. Серед багатьох розвідок є корисними висновки А. Стативки, який спробував визначити спільні фактори формування політичної еліти в регіоні ЦСЄ, серед яких, зокрема, запровадження принципів конкуренції в політичній та економічній сферах, формування стандартної партійної системи на ідеологічних засадах, посилення механізму громадського контролю [25].

Не заглиблюючись в аналіз інших досліджень, які лише опосередковано стосуються проблеми даної статті, зауважимо, що, незважаючи на здобутки у сфері аналізу ролі національних еліт ЦСЄ у започаткуванні та проведенні трансформаційних процесів, каналів їх формування на цьому рівні влади, в українській політології відсутніми є розвідки джерел формування субнаціональних еліт, зокрема місцевих, специфіки їх оновлення на базовому рівні самоврядування. Додамо, що цілісного уявлення про походження еліт у регіоні не вистачає і суспільним наукам сусідніх країн.

Ці обставини спонукають визначити мету даного дослідження, а саме простежити основні громадсько-політичні джерела та канали формування і оновлення місцевих еліт у постсоціалістичний період, спільні характеристики цього процесу для регіону ЦСЄ та особливості окремих країн.

Варто обґрунтувати, чому автор вибрала як цільові країни для дослідницьких потреб саме Польщу, Чеську та Словацьку Республіку, Російську Федерацію, прагнучи сформувати на основі аналізу їх національної емпірії узагальнюючі висновки для усього регіону ЦСЄ.

Як відомо, Польща, територія Чехії та Словаччини багатьма дослідниками відноситься до ареалу так званої «класичної» Центрально-Східної Європи (інша дефініція - Центральна Європа), наслідуючи традицію, започатковану всередині ХХ ст. місцевими істориками та культурологами, зокрема О. Галецьким, Є. Сючем, М. Кундерою, Д. Конрадом, пізніше популяризовану П. Вандичем [2,15-28]. На їх думку, так само як і багатьох інших суспільствознавців, регіон розвивався після 1989 року під впливом так званої спільної «історичної траєкторії розвитку», яка підсилювалася подібними культурними орієнтаціями населення.

Окрім того, Польща становить приклад постсоціалістичного суспільства, яке у 1990-х роках оминуло потребу становлення окремої національної державності, позаяк та існувала у задовільних - для еліти та громадської думки - територіальних рамках. Також Польща мала унітарний характер організації державного механізму, який, хоча й потребував реформ, однак не трансплантації інститутів, як це сталося в багатьох інших країнах регіону.

Приклади елітотворення, як і інших соціально-політичних процесів, в Чеській та Словацькій Республіках, є благодатним матеріалом для взаємного порівняння, оскільки вони демонструють траєкторії оновлення в суспільствах, які у період 1918-1939 та 1945-1992 років розвивалися в рамках єдиного державного організму, а з 1 січня 1993 року отримали можливість для самостійного конституювання системи влади, включно місцевої. Зрозуміло, що аналізуючи ситуацію до 1993 року ми будемо використовувати назву «Чехословаччина», поряд з спрощеними назвами федеративних одиниць - «Чехія» та «Словаччина».

Якщо Польща та Чеська Республіка для вчених-транзитологів є умовними взірцевими «лабораторіями» трансформаційних перетворень, то Словаччина є прикладом держави, де національні еліти у період 1993-1998 років спробували, використовуючи націоналістичні та етатистські страхи населення, вкоренити гібридний політичний режим, які мав характеристики формальної демократії та авторитарного патерналізму. Відповідно, висловимо припущення, що джерела та канали циркуляції еліт могли мати особливості, у порівнянні з сусідніми Чехією та Польщею.

Для потреб подальших узагальнень будемо використовувати термін «центральноєвропейський ареал» для визначення країн, які не входили до складу Радянського Союзу, та, відповідно, термін «пострадянські країни».

Росія, окрім того, що відноситься до пострадянської групи держав, має особливість інституційного характеру - є федеративним утворенням. А, отже, формування місцевих еліт залежить не лише від національного законодавства, але й від особливостей правового поля окремих субєктів федерації. Слід також брати до уваги, що величезна територія Російської Федерації (далі може бути - РФ), багатоетнічний та поліцивілізаційний характер складу населення мають гіпотетично зумовлювати різні паттерни елітотворення. Ще більше, як у випадку з Словаччиною, вчені не наважуються назвати російську модель розвитку демократичною, відносячи її, переважно, до гібридних типів. Зазначимо, що для потреб нашого дослідження є інструментальними положення концепції «незахідного політичного процесу», яка була ще у 1957 році сформульована американським дослідником Л. Паєм. До характерних ознак незахідних суспільств належить і невідокремленість політичної сфери від суспільних та особистих взаємовідносин, існування великої кількості різних клік (угрупувань), представники яких формують склад місцевих еліт [23].

Наукові точність та етика вимагає розяснення категорій, які є засадничими у цій розвідці.

Перш за все, дамо визначення політичних еліт, використовуючи дефініцію російської дослідниці О. Гаман-Голутвіної. Політична еліта - це згуртована соціальна група, яка складає меншість суспільства, і є субєктом підготовки і прийняття (чи субєктом впливу на ці процеси) стратегічних політичних рішень та володіє необхідним для цього ресурсним потенціалом [4]. Цими характеристиками еліта володіє на будь-якому рівні управління, зокрема рівні територіальних громад (муніципалітетів), де вона функціонує як місцева.

«Еліту» у контексті даного дослідження розуміємо у статусному вимірі, тобто до складу місцевої політичної еліти відносимо, насамперед, осіб, які займають виборні посади в органах місцевого самоврядування. Таким чином, їх громадська-політична активність є легітимізована волевиявленням жителів відповідної місцевої громади, а набутий статус - посада - дозволяє безпосередньо впливати на формування місцевої політики.

Болгарська дослідниця А. Крестєва нагадує, що, на відміну від тоталітарних та авторитарних режимів, для демократії характерною ознакою є відкритість еліти. Фактично, циркуляція еліт перешкоджає монополізації влади, а тому є однією з передумов консолідації демократії. Водночас, на думку вченої, для збереження «життєздатності» еліт, їх «доброї форми» необхідним є підтримання звязку з громадянським суспільством на політичних засадах демократії участі, що є легше досяжним - додамо від себе - на локальному рівні [11]. Зауважимо, що решта теоретичних питань функціонування місцевих еліт були розглянуті нами в одній з оприлюднених вже статей [19].

Оскільки, базові територіальні одиниці публічної влади у цільових країнах є відмінними за статусом, а також за назвою («obec» у Чеській та Словацькій Республіках, «gmina» у Польщі, «муниципальное образование» в Російській Федерації), для зручності будемо використовувати узагальнюючі і дещо нейтральні терміни «муніципалітет», «територіальна громада».

Час, який минув у регіоні Центрально-Східної Європи з початку демократичного транзиту узагальнимо терміном «постсоціалістичний період», оскільки у такий спосіб ми уникаємо потреби класифікувати часовий простір за різними критеріями, зокрема тривалості та характеру трансформаційних перетворень, значення яких є відмінними у різних країнах, і встановлення яких не є завданням нашої статті. За допомогою дефініції «постсоціалістичний» можна узагальнити перехідний стан, який настав у розвитку суспільств та держав ЦСЄ після падіння соціалізму, що, в свою чергу, також відзначався високим ступенем динаміки, нестабільністю основних соціальних та політичних інститутів і, водночас, прагненням політичних еліт до модернізації [14,10-12].

Відповідно до даних міжнародного проекту дослідження місцевої демократії в країнах Центральної Європу, який здійснювався під керівництвом норвезького вченого Г. Балдерштейна, на початку 1990-х років в регіоні відбулася радикальна зміна складу місцевих еліт: було оновлено 70-74 % складу місцевих легіслатур, вперше було обрано 40-55 % від загальної кількості мерів. Нова еліта була краще освічена та молодша за віком аніж комуністична «стара гвардія», водночас, відсутність політики виборчих квот, яка існувала у період соціалізму, привела до зменшення рівня соціально-демографічної репрезентативності місцевих легіслатур, завдяки, насамперед, потраплянню до влади майже винятково представників інтелігенції, а також зменшення частки жінок [39;46,755].

Польська дослідниця В. Суразська називає ці зміни у громадах центральноєвропейських країн «місцевими революціями», маючи на увазі «тектонічні зрушення, які відбулися у соціальних та політичних структурах, появу нових еліт, артикуляцію нових конфліктів та формування сталих розколів» [48,122].

Взагалі, для зручності вважаємо доцільним використати класифікацію представників місцевих політичних еліт початку 1990-х років за критерієм існуючого політичного досвіду, а саме на осіб, які:

були вперше у 1990 році залучені до публічної діяльності, а, отже, вперше отримали можливість вплинути на майбутнє громади;

мали звязки з демократичною опозицією уподовж попереднього десятиліття (ть);

обіймали політико-управлінські посади при комуністичному режимі, і вирішили продовжити свою карєру в нових політичних умовах [35,70].

Згадану вище третю групу місцевої еліти можна назвати «старою гвардією» (цей термін, запроваджений чеським соціологом М. Ілнером ми будемо використовувати для характеристики ситуації в усіх цільових країнах дослідження), узагальнюючи у такий спосіб осіб, які до 1990 року працювали в місцевих органах влади, структурах комуністичних партій та її сателітів, або ж були опосередковано повязаними із комуністичною номенклатурою [36,84].

Аналіз даних про походження місцевих політичних еліт, які обійняли посади відразу ж після початку демократичних перетворень, або ж увійшли до владної «когорти» упродовж наступних років, створює можливість виокремити ряд спільних характеристик для регіону та особливості елітотворення для окремих цільових країн.

1.Персональні характеристики були найбільш важливим критерієм електорального відбору громадсько-політичних лідерів до складу місцевих політичних еліт на початку 1990-хроків. Великого значення також набули також управлінські здібності представників еліти.

Під час «медового місяця» демократії, тобто під час і відразу після проведення перших демократичних виборів до місцевих органів влади у Чехословаччині та Польщі весною 1990 року, для представників місцевої еліти важливими були моральні якості, вміння переконувати громадян, формувати з жителів сусідніх населених пунктів єдину місцеву спільноту, використовувати позитивні надбання локальної автономії від держави, здатність ініціювати та реалізувати проекти щодо розбудови інфраструктури, тобто лідерські характеристики. Саме ці риси, здебільшого, були відсутніми у так званої «старої гвардії» тобто очільників місцевих органів влади у період соціалізму.

Важливим додатковим критерієм, що сприяв успіху на місцевих виборах, було так зване «місцеве коріння» у кандидатів - навіть, якщо це були переселенці, які зявилися в інших, здебільшого, сільських громадах під час хвилі «внутрішньої міграції» в Чехословаччині та Польщі після подій 1981 та 1968 років відповідно [48,128]

Запровадження інституту прямих виборів мерів у Польщі сприяли зростанню залежності між результатами його політико-управлінської діяльності та електоральним успіхом. Так, у 10 містах з найкращими показниками соціально-економічного розвитку мери спромоглися бути переобраними, деякі, навіть, у першому турі, що засвідчувало про зростання сталості місцевих політичних еліт. Водночас, у містах із значними проблемами розвитку, на посаду мера, як правило, було обрано нових осіб. Ці дані також засвідчують, що для польських виборців на місцевому рівні основними критеріями для вибору посадовців була не їх партійна приналежність, а управлінські здібності [41].

Аналіз спогадів мерів Словаччини, обраних під час демократичних виборів 1990 року, свідчать, що багато з них брали участь у створенні локальних осередків опозиційних рухів у період «оксамитової революції», зокрема «Громадськості проти насильства», нових партій, передусім, Християнсько-демократичної.

Значна частина опитаних, балотуючись на посаду мера вперше, хотіли випробувати власні управлінські та політичні здібності, виправдати надії громадян, які сприяли їх карєрі, а також відчували локальний патріотизм і, як похідне, бажання сприяти розвитку громади.

Більшість представників «старої гвардії», зокрема ті, які балотувалися на посаду мера, мали інші обєктивні переваги перед «новобранцями», зокрема: володіння професійними управлінськими навичками, обізнаністю з проблемами муніципалітету [43].

2.Виборча конкуренція між елітами відбувалася як суперництво між управлінцями «старого режиму», колишніми опозиціонерами-демократами та незалежними кандидатами.

У Польщі та Чехословаччині більшість з вперше обраних мерів та місцевих радників не мала досвіду політичної діяльності в передтрансформаційний період: ані як діячі комуністичних організацій, ані як члени опозиційних утворень, на кшталт «Солідарності». Водночас, у Польщі та Чехії непартійні претенденти на посади скористалися інфраструктурою, відповідно, Громадських комітетів «Солідарності» та Громадянського форуму для організаційного забезпечення свої участі у виборах. У Словаччині поширеним був тип незалежного кандидата. У Польщі перед виборами сформувалася певна конкуренція між особами, які претендували на номінацію від Громадських комітетів: між особами, які у 1980-х роках були активістами «Солідарності» та, умовно кажучи, не-активістами, які, однак, мали лідерські характеристики.

Водночас, зауважимо, що, наприклад, у Польщі, за даними Міжнародного дослідження політичних цінностей, після подій 1981 року для місцевих лідерів не були характерними комуністичні політико-культурні орієнтації; вони дотримувалися антиегалітарних установок, мали меритократичні переконання у питанні про винагороду за працю, орієнтувалися на пріоритет економічного зростання [3,15]. Члени місцевих осередків Польської обєднаної робітничої партії та її сателіта Обєднаної народної партії не афішували прихильності до комуністичної ідеології, водночас, були краще освіченими, молодшими за віком, аніж активісти 1960-1970-х років, оскільки членство у правлячих партіях у цей період сприймалося, передусім, як майданчик для вдалої управлінської карєри. Партійці напередодні краху «старого режиму» вважали місцеві проблеми пріоритетними щодо загальнонаціональних, що свідчить, що в цей період на місцевому рівні управління сформувалася технократична еліта.

Таким чином, у центральноєвропейському ареалі конкуренція під час перших демократичних виборів до місцевих органів влади не набула ознак протистояння осіб з радикально різним світоглядом. Партійці, опозиціонери та незалежні поділяли позицію про пріоритетність локальних потреб над вузько партійними чи, навіть, національними.

У Росії процес формування нової постсоціалістичної еліти бере початок у 1989-1990 роках, коли сформувався доступ для опозиціонерів та активних громадян до закритих структур влади, що раніше формувалися винятково за номенклатурним принципом. У період 1991-1993 років був сформований «соціальний бульйон», з якого рекрутувалася нова політична еліта. Як правило, представники «першого ешелону» комуністичної номенклатури заміщалися представниками «другого», до них додавалися вихідці з інших соціальних прошарків [12,144-145].

О. Криштановська, проаналізувавши джерела формування регіональної та місцевої еліт в Росії на основі даних щодо року входження в еліту та, минулого карєрного шляху її представників,, зробила висновок, що на початку 1990-х років основним джерелом формування еліти була номенклатура. В нових умовах вона розділилася на дві елітні страти: політичну та економічну, хоча, безумовно, у єльцинський період збільшився відсоток «новоприбульців» [9;10].

Визначення джерел формування та каналів рекрутування місцевих еліт в Росії є складним завданням, беручи до уваги велику кількість адміністративно-територіальних одиниць, надзвичайно високий рівень фрагментації політичного ландшафту аж до формування відмінних траєкторій розвитку окремих територій. Окрім того, бракує доступу до даних про результати виборів до місцевих органів влади, а, отже, емпірії для вироблення узагальнень, чому також не сприяє відмінний календар проведення виборів у різних субєктах РФ.

Саме тому для дослідження ситуації в Росії, доцільним є використання методики аналізу окремих випадків (cases) на місцевому рівні управління, або ж точніше, виокремлення тих, які не є типовими.

Неординарним є випадок Санкт-Петербургу, характер процесу оновлення еліт в якому, що розпочався під час виборчої кампанії 1989-1990 років, вважається чи не найбільш демократичним на теренах усієї країни. Широка демократична коаліція, що функціонувала у формі комітету «Вибори - 89», стали стартовим майданчиком для просування до складу еліти таких політиків як А. Собчак, Ю. Болдирєв, А. Щелкунов.

3.На початку 1990-х років у центральноєвропейському ареалі постсоціалістичного простору на місцевому рівні відбулася заміна основного складу місцевих політичних еліт, при збереженні суттєвого представництва «старої гвардії». У пострадянських країнах, зокрема Росії, влада у більшості муніципалітетах залишилася у партійної номенклатури

Вибори до органів місцевого самоврядування у Польщі, що відбулися у 1990 році, означали справжній елітарний переворот, оскільки в їх результаті до влади повернулися лише 23 % попередніх урядовців, переважно, у сільських громадах. Близько 48 % місць у польських місцевих легіслатурах зайняли представники Громадських комітетів, а у великих містах цей показник був навіть вищим. Приблизно 40 % новообраних депутатів були членами «Солідарності» ще до запровадження військового стану у грудні 1981 року. Соціал-демократична партія, яка стала правонаступницею ПОРП, обійняла лише 2,7 % від загальної кількості місцевих радників. У середовищі обраних мерів тенденції були подібними: лише менше аніж 50 % з них мали досвід виконання управлінських функцій на місцевому рівні, у 46 польських містах з населенням понад 100 тис. осіб усі мери були новачками [49,607].

У Чеській республіці відбулася найрадикальніша, у порівнянні з іншими постсоціалістичними країнами, заміна складу політичних еліт. Цьому сприяло, поряд з перемогою на перших демократичних парламентських виборах 1990 року опозиційного Громадянського форуму, що обєднав усі антикомуністичні сили країни, прийняття у жовтні 1991 році Закону про люстрацію, відповідно до якого колишнім співробітникам комуністичного апарату та держави було заборонено обіймати державні посади, а також було введено інші механізми оновлення політичної еліти [13,82;29,152].

Водночас, були створені додаткові умови для оновлення місцевих еліт: навесні 1990 року до складу місцевих рад та їх виконавчих органів, замість представників комуністичної партії, були кооптовані нові управлінці. Незважаючи на те, що напередодні перших демократичних місцевих виборів, з ресурсної точки зору, кращі стартові умови були у Комуністичної партії Чехії та її союзників, що володіли розгалуженою організаційною мережею та значною власністю, громадяни обрали, здебільшого, лідерів, які не були повязані з комуністичним режимом і, при тім, були відомими серед жителів [37,353]. Однак, як демонструють дані дослідження, проведеного чеським соціологом М. Ілнером, у малих муніципалітетах більшість представницьких посад вибороли, в першу чергу, представники «старої гвардії», зокрема управлінці, які обіймали посади в період соціалізму, однак не в органах влади [36]. Цей феномен можна пояснити технократичним авторитетом, яким користувалися ці особи, відсутністю асоціації їх діяльності з комуністичною ідеологією, а також браком конкуренції за посади у малих громадах.

Стартовим майданчиком для входження у місцеву політику нових осіб стали опозиційні соціальні мережі, що складалися з родичів, друзів, колег, які у 1989 році почали формуватися у малих муніципалітетах, на взірець Громадянського форуму, що діяв у національному масштабі [34;36]. Тому, незважаючи на різне соціально-демографічне походження нової місцевої еліти, на початку 1990-х років сформувався феномен «згоди» між політичними орієнтаціями пересічних громадян і місцевих лідерів, що пояснювалося спільним позитивним сприйняттям «оксамитової революції» та відсутністю в цей час політичної дискусії з будь-яких інших питань [45,954].

На відміну від близької за траєкторією історичного розвитку Чехії, у Словаччині люстрація у 1991-1992 роках, тобто після прийняття відповідного закону Чехословаччини, фактично не проводилася, а після здобуття незалежності у 1993 році цей процес припинився з формальної точки зору.

Дані компаративного дослідження політичних еліт в Чеській та Словацькій Республіках демонструють, що станом на 1993 рік у Словаччині колишні комуністи, з огляду на 12 % представництво в складі населення до 1989 року, були надмірно представленими у складі еліти - до 40 %. Водночас, у Чехії частка членів комуністичної партії серед населення у 1989 році складала 22, 64 %, втім лише 1,2 % з них займали посади через чотири роки [13,77-79].

Саме цією обставиною, а також швидкою переорієнтацією на націоналістичну та соціал-популістську риторику, слід пояснити відносний успіх у 1990 році представників блоку Комуністичної партії Словаччини - Словацької демократичної лівиці, представники якої склали 24,2 % обраних мерів та 13, 6 % радників. Найбільше посад обійняли незалежні кандидати - 25,8 % у мерських перегонах, 15,8 % - серед радників, представники новоствореного Християнсько-демократичного руху (відповідно 19, 9 % і 27, 4 %) та руху «Громадськість проти насилля» (17, 5 % і 20, 4 %).

У Російській Федерації саме у Санкт-Петербурзі у 1989 році відбулася перша символічна виборча поразка партійної номенклатури, яка, врешті-решт, втратила монополію на владу. У «північній столиці» також були апробовані інститути демократичного виборчого процесу, які пізніше були формалізовані на рівні федерального та регіональних нормативних полів, а саме: альтернативності вибору, громадського контролю, проведення публічних дебатів між кандидатами [5].

Російський автор А. Дука, аналізуючи канали формування еліти Санкт-Петербургу, виділяє два етапи процесу локального елітотворення.

На першому етапі відбулося входження до еліти активістів неурядових організацій та громадських рухів через набуття депутатських мандатів у міські раді у 1990 році тобто, іншими словами, через інституалізацію громадських рухів як потенційного джерела поповнення еліти. Представники блоку «Демократичні вибори» вибороли 66 % місць в міській легіслатурі, і у його складі депутатами стали представники Народного фронту, «Демократичної платформи» в КПРС, «Демократичного Союзу, Зеленого Руху, «Союзу виборців», етнокультурного та правозахисного рухів, «Демократичного Союзу» [6,106-114].

Ще раз зауважимо, що прецедент щільної інфільтрації опозиційних політиків та громадських діячів до місцевих органів влади, створений у Санкт-Петербурзі, не є типовим. За даними Г. Цвєткової, станом на 1995 рік 80 % усіх посад у органах влади місцевого рівня обіймали колишні представники міськкомів КПРС та радянських виконавчих органів [27,39].

4.Упродовж другого та наступних виборчих циклів склад місцевих політичних еліт, представлених в органах місцевого самоврядування, почав залежати від партійної структуризації суспільства. Однак, частка незалежних кандидатів та обраних посадовців на місцевому рівні була вищою за відповідні загальнонаціональні та регіональні показники.

Наприклад, у Польщі після виборів 1998 року на регіональному рівні владу у легіслатурах поділили між собою дві коаліції: у 8 воєводствах правляча на національному рівні коаліція Виборчої акції «Солідарність» та Союзу Свободи, в інших восьми - ліва коаліція Партії демократичної лівиці та Польської селянської партії. Приблизно така ж картина склалася на рівні повітів, водночас, у муніципалітетах більша частина місць у радах та мерських посад отримали місцеві групи та незалежні [3,19].

У 2002 році у Польщі четверті з початку демократизації вибори до місцевих органів влади були проведені за новими правилами - мери муніципалітетів (2478 одиниць, включно 65 великих міст із населенням більше аніж 100 тис. осіб) обиралися безпосередньо населенням в два тури голосування. Окрім того, в муніципалітетах з населенням до 20 тис. чоловік депутати обиралися за одномандатною системою, і право висувати кандидатів, окрім політичних партій, отримали комітети громадян. Саме незалежні кандидати від цих комітетів і посіли найбільше місць в місцевих радах, а також були обрані на посаду мерів (73 %), що, в свою чергу, продемонструвало, що політичні партії не відіграють важливу роль у польській місцевій політиці, за винятком великих міст [3,20].

Чеські соціологи вже на початку 1990-х років припустили, що до складу місцевих легіслатур другої каденції (1994-1998 роки) уже повинні, окрім активістів «оксамитової революції», авторитетних особистостей у громадах, також увійти підприємці, інтереси яких викристалізуються після завершення перших етапів трансформаційних процесів, і які будуть бажати впливати на економічну політику громади. До влади отримають шанси повернутися представники старих комуністичних еліт, політичний капітал яких буде перетворений в економічний ресурс. Окрім того, «перший ешелон» посткомуністичної еліти буде будувати відносини з громадянами, насамперед, на основі відносин довіри, а не через формалізовані інститути, і це сприятиме формування клієнтелістських відносин у місцевій політиці [46,756]. Аналіз даних виборів 1994 року підтвердив слушність цих припущень. Соціологічні дослідження, наприклад, продемонстрували, що колишні представники комуністичної партії та її сателітів потрапили до легіслатур, насамперед, як незалежні кандидати. Цьому сприяв малий розмір більшості муніципалітетів ЧР, а, отже, мала кількість осіб, які бажали займатися управлінням [37,358].

Результати опитування мерів чеських муніципалітетів упродовж 1990-х - на початку 2000-х років свідчить про зростання, поряд з підвищенням рівня освіченості та представництва жінок, партійної приналежності представників місцевої еліти. Якщо у 1991 році частка партійців складала 53 %, у 1997 році - 66 %, то у 2003 році - вже 78 %. Зауважимо, що дослідження здійснювалося у громадах з чисельністю населення більшою аніж 10 тис. осіб, що дає підстави припустити, що у менших муніципалітетах відсоток членів партій був нижчим..

У порівнянні з першими вільними виборами, у Словацькій Республіці у 1994 році серед обраних мерів, з одного боку, збільшилася частка незалежних кандидатів - 29, 4 % (серед радників незалежних було 9,0 %). З іншого, лідируючі позиції поділили між собою партійні висуванці: від «демократичної лівиці» (відповідно 17,9 % і 15, 7 %) та новоствореного Руху за демократичну Словаччину (відповідно 15, 9 % і 22, 8 %) [43].

Незадовільні для представників оновленої комуністичної партії результати зовсім не означають, що «стара гвардія» словацьких управлінців вже не була, починаючи з 1994 року, представлена у місцевому самоврядуванні. Частина колишніх комуністів були обрані як члени інших партій, зокрема правлячого на національному рівні Руху за демократичну Словаччину.

Чеські автори М. Кубалек та Л. Буштікова, взагалі запропонували вважати, що у малих муніципалітетах ареалу сформувався інший тип легітимності політичних лідерів аніж у великих, маючи на увазі, що якщо у містах політики мали модерну легітимність, що була заснована на слідуванні раціональних правил, то в сільській місцевості переважав традиційний тип, який базувався на використанні соціальних мереж та звичаїв невеликої спільноти [34;38]. Використовуючи тези німецького соціолога ХІХ століття Ф. Тьонера цей поділ можна ототожнити з правилами, притаманними суспільству (Gemeinschaft) та спільноті (Gesellschaft) [26,36-52].

Що стосується аналізу виборів як механізму оновлення еліт різного рівня в Російській Федерації, то доцільним є використання тези Д. Орєшкіна про існування різної «електоральної культури» на її території (пропонується поділ на «руську Росію» та «Росії національних утворень»). Якщо процедури та фон проведення виборів у європейській частині ще, принаймні з формальної точки зору, наближався до західних взірців, то у решті субєктів федерації характерними ознаками були нестача можливостей для вільного вибору виборців та формування переваг для правлячих еліт, що дало підстави говорити про існування регіонів з «особливою електоральною культурою». Вони характеризуються, насамперед, існуванням значного відсотка так званого «керованого електорату», який завжди голосує так як це потрібно владі, і тому є пасивними ресурсом «начальників» [22,91].

Інша російська дослідниця - А. Чірікова - спробувала визначити причини сталого політичного впливу російських губернаторів, який, як демонструють дані виборів, не залежать від змін в інституційному середовищі. Гадаємо, що вони є подібними до причин впливу місцевих еліт на інших політичних акторів та населення муніципалітетів. Ними є: формування у період перебування при владі мережі неформальних звязків з представниками інших - економічних, громадських - еліт, що дозволяє швидко мобілізувати та використовувати цей соціальний капітал без застосування формальних процедур; існування неформального впливу на легіслатуру, судову та прокурорську владу; традиційність моноцентричної моделі влади; орієнтація політичних акторів на персони, що сприяє зміцнення впливу місцевого лідера [28,52-53]

Зауважимо, що упродовж 1990-х років мери міст - зокрема, регіональних центрів - як обрані посадові особи були природними союзниками федерального центру у його протистоянні з регіональними властями, і тому поширені конфлікти між губернаторами та мерами мали не персональний, а інституційний характер. У 1996 році позитивне рішення Конституційного Суду РФ для інституту виборних мерів з так званої «удмуртської справи» засвідчило про підтримку Москви представників місцевого самоврядування у їх протистоянні з губернаторами [20,20].

Після зміцнення позицій центру на початку 2000-х років у відносинах з регіонами підтримка місцевих еліт стала зайвою, що викликало ініціативу скасування інституту виборності мерів, - тобто проведення так званої «деавтономізації» місцевого самоврядування, - яка не була реалізована через її відверту невідповідність нормам Європейської Хартії місцевого самоврядування. Водночас, такі загрози стали стимулом для формування «критичного голосу» мерів регіональних центрів, які обґрунтовували необхідність збереження повноцінного місцевого самоврядування на рівні міст, насамперед, з точки зору економічної та управлінської доцільності. Протест мерів мав політичне відображення у переході їх частини до лав партії «Справедливої Росії» (з «Єдиної Росії»), очолюваної Головою Ради Федерації С. Мироновим, яка, без сумніву, є підконтрольною Кремлю, однак, створює можливості для формування політичної конкуренції між різними рівнями еліти. Врешті-решт, уся сукупність вказаних чинників зумовила відмову федерального центру від ідеї ліквідації незалежності мерів [20,24-27].

Зауважимо, що в російській політології функціонування місцевих еліт, прийнято аналізувати, здебільшого, в контексті концепції регіональних (місцевих) політичних режимів. Наприклад, розподіл та паттерни формування влади у Пермській області упродовж 1990-х років отримали назву «пермського феномену». Його специфіка полягала в тому, що основними політичними акторами стали представники бізнес-еліти, а розподіл влади на регіональному рівні набув форм поліцентризму: губернатор був вимушений ділитися ресурсами з представниками різних бізнес-угрупувань, які отримали керівні посади у виконавчих органах влади. Водночас, в обласному центрі - Пермі - домінувала моноцентрична форма влади мера, адміністрації якого де-факто підпорядковувалася місцева легіслатура - Міська дума [1,132-138].

Як вже зазначалося, до специфічних чинників формування місцевих еліт в Росії належить складне інституційне середовище: відповідно до законодавства, субєкти федерації можуть самостійно визначати формат виборчих систем місцевого самоврядування, не порушуючи базові загальнонаціональні принципи. Як результат, системи виборів місцевих органів влади різняться за багатьма критеріями, що приводить до формування відмінних каналів оновлення еліт.

Станом на 2002 рік у переважній більшості муніципальних утворень (95, 74 %) представницькі органи місцевого самоврядування формувалися депутатів, обраних на основі всезагального та прямого виборчого права.

У 4,26 % муніципалітетів, що у абсолютному вимірі складає 534 одиниці, повноваження представницьких органів виконують збори (сходи) громадян, зокрема, така ситуація склалася в Красноярському краї, Евенкійському автономному окрузі. Основну частину таких утворень складають поселення, на території яких проживає від 100 до 1200 виборців [30,213-217].

Основна частина депутатів представницьких органів місцевого самоврядування обирається за мажоритарною системою. При цьому близько третини депутатів (30, 79 %) обираються по багатомандатним виборчим округам. За пропорційною системою, станом на 2002 рік, обиралися лише 93 депутати 16 муніципальних утворень Красноярського краю [30,222].

Щодо голів муніципальних утворень, то в РФ на початок 2000-х років були обраними є 96, 91 % посадових осіб, при цьому - 65, 60 % безпосередньо населенням, 29, 91 % - представницькими органами місцевого самоврядування та 1,10 % - зборами (сходами) громадян. Призначеними легіслатурами є 1, 61 % голів, іншими органами - 1, 41 % [30,228].

5.Склад місцевих політичних еліт, представлених в органах місцевого самоврядування, є відносно сталим.

Відповідно до даних деяких досліджень, у Польщі на кінець 1990-х років приблизно 70 % місцевих радників виконували свої функції два строки поспіль тобто належали до когорти урядовців, які прийшли до влади з початком демократичних трансформацій. У деяких муніципалітетах після виборів 1998 року склад рад залишився сталим на 80-90 %. У великих гмінах ротація складу рад була значно вищою, що пояснювалося переважанням партійної конкуренції у середовищі міських еліт, а також більшим попитом на управлінські посади аніж у малих громадах [44,246].

Дані соціологічних досліджень у Чеській Республіці опосередковано демонструють, що вибори 2002 року мали наслідком часткове оновлення місцевих еліт, які домінували в муніципальних радах з 1990 року, оскільки зменшився середній вік радників. Однак, все-рівно частка перебування на посадах політиків, обраних ще у 1990 році, залишилася значною [45,959].

У Словаччині, після виборів 1994 року, було переобрано 70 % мерів та 54 % їх заступників [47,401]. Під час наступних перегонів - у 1998 році - було переобрано 73 % мерів, у 2002 році - 69 %, тобто рівень підтримки інкумбентів був високим, чому сприяв інститут прямих виборів мера, який, відповідно до законодавства, очолював місцеву виконавчу владу. Зауважимо, що малий розмір муніципалітетів мав наслідком низький рівень політичної конкуренції за посади в місцевому самоврядуванні [47,357, 401-402].

Взагалі, у Словаччині ми знаходимо високий рівень спадковості у входженні до складу політичної еліти на місцевому рівні: так, у 2002 році лише 37 % депутатів було обрано до легіслатур вперше. Багато серед депутатів було осіб, які обійняли посаду вдруге (27 %) та втретє (20 %). Нараховувалось 12 % осіб, які були переобрані вчетверте і, навіть, 3 %, які увійшли в склад ради впяте. Феномен переобрання не залежав від розміру муніципалітету.

Опитування місцевих політиків у 2003 році, продемонструвало, що 22 % місцевих радників каденції 2002-2006 років брали участь у політичній чи громадській діяльності до 1990 року, що, опосередковано свідчить, що ці представники локальної еліти входили до активістів комуністичної партії чи супутніх організацій. Цікаво, що 11 % депутатів раніше були депутатами парламенту Словацької Республіки або ж депутатами Федеральних зборів ще за часів існування Чехословаччини. Навіть в цей період 18 % мерів були колишніми представниками народних комітетів (місцевих виконавчих органів влади) [47,413-414].

Таким чином, на основі аналізу відомостей про результати виборів до органів місцевого самоврядування Польщі, Чеської та Словацької Республік, Російської Федерації у період з 1989-1990 років, тобто з початку демократичних перетворень, є підстави виділити ряд спільних характеристик джерел формування місцевих політичних еліт. Схожими для регіону Центральної та Східної Європи є і способи оновлення складу посадовців місцевого самоврядування. Водночас, склад та методи циркуляції місцевих еліт в Росії має ряд особливостей, у порівнянні з країнами центральноєвропейського ареалу, що пояснюється комплексом чинників, зокрема федеративним устроєм держави, а, отже, існуванням, поряд із загальнонаціональними, регіональних інституційних рамок функціонування місцевого самоврядування, поліетнічний і, навіть, поліцивілізаційний склад населення, що впливає на існування різних типів політичної культури.

Література

місцевий політичний еліта польща

1.Борисова Н.В. Роль элит в трансформации регионального режима: «пермский феномен» //Кто и куда стремится вести Россию ? Акторы макро-, мезо- и микроуровней современного трансформационного процесса /Под. общ. ред. Т.И. Заславской. - М.: МВШСЭН, 2001. - С.132-138.

2.Вандич П. Ціна свободи Історія Центрально-Східної Європи від середньовіччя до сьогодення. - К.: «Критика», 2004. - 464 с.

.Вятр Е. Местные элиты и демократические перемены. Польша 1990-2002 // Социологические исследования. - 2005. - № 2. - С.15-21.

4.Гаман-Голутвина О. Политическая элита - определение основных понятий // Система федеральных образовательных порталов «Социально-гуманитарное и политологическое образование»// http://www.humanities.edu.ru/db/ msg/81518.

.Драбкина Т. Санкт-Петербург //Россия накануне думских выборов 1999 года / Под ред. М. Макфола, Н. Петрова А. Рябова; Моск. Центр Карнеги // www. carnegie.ru/ru/news/249017drabkina.doc

.Дука А.В. Трансформация местных элит Институализация общественных движений: от протеста к участию //Мир России. - 1995. - № 2. - С.106-117.

7.Еліти і цивілізаційні процеси формування націй / Збірник. - Т 2. - К.: ТОВ УВПК «ЕксОб», 2006. - 584 с.

8.Колодій А. Транзитологічна парадигма суспільних змін у світлі помаранчевої революції //Наукові записки. Серія «Політичні науки». Демократичний транзит в Україні: підсумки електорального циклу 2004-2007 рр.». - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія». - Випуск 3. - 2008. - С.7-24.

.Крыштановская О.В. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту // Общественные науки и современность. - 1995. - № 1.- С.51-65

10.Крыштановская О.В. Формирование региональной элиты: принципы и механизмы //Социологические исследования. - 2003. - № 11. - С.3-13.

.КрэстеваА. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс. - 1996. - № 4. - С.19-29.

.Кузьмин А. Партии в регионах // Формирование партийно-политической системы в России / Под ред. М. Макфола, С. Маркова и А. Рябова. - М., 1996- С.137-151.

13.ЛемакВ.В. Державно-правова реформа в Чехословаччині в умовах постсоціа- лістичної модернізації й поділу федерації. - Ужгород: «Ліра», 2002. - 248 с.

14.Лемак В.В. Правова реформа в Чехії та Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації: теоретичні і практичні проблеми: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук: 12.00.01. - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень /Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2003. - 38 с.

15.Лендьел М. Звязок характеру місцевого управління та стану місцевої демократії // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць: Вип. 14. - К.: Товариство «Знання України», 2003. - С.65-74.

16.Лендьел М. Місцевий режим управління та функціональні характеристики місцевої демократії // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія. Вип. 2 /Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет; Редкол.: М. Вегеш (гол. Ред.), В. Денисенко, Ф. Кирилюк та ін. - Ужгород: СМП «Вісник Карпат», 2005- С.186-190.

.Лендьел М. Місцева демократія як чинник консолідації політичних режимів у країнах Центральної та Східної Європи //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія. - Вип. 5-6: Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2007. - С.372-376.

.Лендьєл М. Стан місцевої демократії в країнах Центральної та Східної Європи як чинник консолідації національної демократії: теоретико-методологічні засади //Наукові записки. Серія «Політичні науки». Демократичний транзит в Україні: підсумки електорального циклу 2004-2007 рр.». - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія». - Випуск 3 - 2008. - С.134-144.

19.Лендьел М.О. Теоретико-методологічні аспекти дослідження місцевих політичних еліт країн Центральної та Східної Європи //Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - № 4 (60). - С.124-128.

20.Макаркин А. Мэры: борьба за независимость // Pro et Contra. - 2006. - Т. 11. - С.19-29.

21.Мандзій Л. Політичні еліти постсоціалістичних країн: проблеми методології дослідження //Вісник Львівського університету. Серія: Філософські науки. - 2001- Вип. 4. - С.171-176.

22.Орешкин Д.Б. География электоральной культуры и цельность России // Полис. - 2001. - № 1. - С.73-93.

23.Пай Л. Незападный политический процесс //Политическая наука. Политическое развитие и модернизация: Современные исследования: Сб. науч. тр. /РАН ИНИОН. Центр социал. науч.-информ. исслед. Отд. политической науки. - М., 2003. - С.66-86.

24.Політичний менеджмент. - 2007. - Спеціальний випуск. - 262 с.

.СтативкаА. Деякі фактори формування політичної еліти в країнах Центральної та Східної Європи //Політичний менеджмент. - 2007. - Спеціальний випуск. - С.16-23.

26.Тьоніс Ф. Спільнота та суспільство /Пер. з нім. - К.: ДУХ і ЛІТЕРА, 2005. - 263 с.

.Цветкова Г.А. Особенности партийной жизни на местном уровне // Общественные исследования. - 2003. - № 8. - С.39-44.

.Чирикова А.Е. Рецентрализация и феномен губернаторской власти //Куда прийшла Россия ?. Итоги социетальной трансформации /Под общ. ред. Т.И. Заславской. - М.: МВШСЄН, 2003. - С.51-54.

.Шимов Я.В. Гражданское общество и правящая элита в переходный период: чешский вариант //Полис. - 2001. - № 3. - С.149-159.

.Шумянкова Н.В. Муниципальное управление: Учебное пособие. - М.: Екзамен, 2004. - 640 с.

.Юрченко В.М., Морозова Е.В., Самаркна И.В., Мирошниченко И.В. Политический мир местных сообществ: лидеры //Вестник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. - 2003. - № 2. - С.63-80.

32.Bubenictk V Konflict ekonomickych zajmfijako factor endogenmho rozvoje locality //Socialnl potential jako factor endogenniho regionalmho rozvoje (Vyuziti mistnlho socialniho potenicialu v regionalnlm rozvoji): Ceska zemedelska univerzita v Praze. - Praha, 2004. - Р.6-20.

33.Bubenicek V. Vyzkum komunalnlch volebnich kampani v malych obcich // www. cspv.cz/dokumenty/kongres2006/HP%2028/Vaclav%20 Bubenicek.pdf.

34.Bustikova L. Znamosti osobnosti lokalni politiky: Studie vznikla v ramci projektu «Socialni site v lokalnim politickem systemu» podporeneho GA AV CR c. A8028703 (nositelka grantu: Zdenka Vajdova, doba trvani: 1997-1999) http:// studie.soc.cas.cz/upl/texty/files/146_99-3wptext.pdf.

35.Dziemianowicz W., Herbst M. Territorial Self-Government and Local Economic Development: Poland // Local Government and Economic Development /Ed. S. Capkova. - OSI/LGI, 2005. - Р.67-85.

.Illner M. Continuity and Discontinuity. Political Change in a Czech Village after 1989 //Sociologicky casopis. - 1992. - Vol. 28 (Special Issue) - Р.79-91.

.Kostelecky T. Komunalni volby jako mechanismus vyberu mistnich politickych elit //Geograficka organizace spolecnosti a transformaCni procesy v Ceske republice /Ed. M. Hampl & kolektiv. - Praha, 1996. - Р.353-360.

38.Kubalek M. Legitimita lokalnich politickych instituci /www.cspv.cz/dokumenty/ <http://www.cspv.cz/dokumenty/> kongres2006/HP%2028/ Michal%20Kubalek.pdf. - Р.717-726.

.Local Democracy and the Processes of Transformation in East-Central Europe / Ed. H. Baldersheim, M. Illner, A. Offerdal. L. Rose, and P. Swianiewicz. - Boulder, CO: Westview Press, 1996. - 257 p.

.Local Government //The Encyclopedia of Democracy /Ed. by Lipset S.M. - Congressional Quarterly Inc., Washington D.C., 1995. - Volume 3- Р.719-1099.

.Majcherkiewicz T. Challenges of Coalition Building in Poland: Experiences of Central and Regional Politics //http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/ documents/nispacee/unpan018504. pdf

.Majcherkiewicz T. Political parties, factions, and local organizations in Estonia, Hungary, Poland and Slovakia // http://lgi.osi.hu/publications/2005/265/ Majchierwicz4WEB.pdf/

.Malikova L., Bucek J. Mayors in Slovakia (A Case Study) //Sociology - Slovak Sociological Review.- 1997. - № 6. - Р.707-722.

.Okraszewska A., Kwiatkowski J. The State of Democracy in Polands Gmina // The State of Local Democracy in Central Europe /Ed. Soos G., Toka G., Wright G. - Budapest:OSI/LGI, 2002. - Р.181-284.

.RysavyD. Komunalnl je komunalnl a velkaje velka! K hypoteze politizace lokalnlch politickych elit // Sociologicky casopis/Czech Sociological Review. - 2006.- Vol. 42. - No. 5. - Р.953-970.

.Rysavy D. Promeny lokalnlch politickych elit na venkove a malem meste //Politicke procesy a obcanska participace na lokalnl urovni www.cspv.cz/dokumenty/ kongres2006/HP%2028/Dan%20Rysavy.pdf - Р.755-766.

.Sopoci J., Hrabovska A., Buncak J. The State of Local Democracy in Slovakia. // The State of Local Democracy in Central Europe Reports from Bulgaria, Estonia, and Slovakia. /Ed. Sos G. - OSI/LGI, 2006. - Р.351-472.

.Surazska W. Local Revolutions in Central Europe, 1990 to 1994: Memoirs of Mayors and Councilors from Poland, Slovakia, and The Czech Republic //Publius: The Journal of Federalism. - 1996. - Volume 26. - № 2. - Р.121-140.

.Swianiewicz P. Poland and Ukraine: Contrasting Paths of Decentralisation and Territorial Reform. Local Government Studies. - Vol. 32. - No. 5 (November 2006). - Р. 599-622.

Похожие работы на - Джерела формування та особливості оновлення місцевих політичних еліт країн Центрально-Східної Європи у постсоціалістичний період

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!