Значення релігійного чинника в політиці
Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут ІГСН
Кафедра КФ
Індивідуальна робота
з дисципліни
«Роль релігії у сучасному світі»
на тему:
Значення релігійного чинника в політиці
Роботу виконала:
ст. гр. МВ-33
Дівончук А.А.
Роботу прийняв:
доц. к. філос. н. Кадикало А.М.
Львів-2013
Зміст
Вступ
.Історичні аспекти взаємоповязаності релігій та політики
.Релігія, як фактор політичного життя суспільства
.Вплив релігійного фактору на політику України.
Список використаної літератури
Вступ
Співвідношення релігії та політики є багатогранним. Воно може виявлятися у вигляді взаємодії їх соціальних функцій в процесі регулювання поведінки великих мас людей та у процесі управління суспільством загалом. Часто релігія відображає політичні рішення влади. Проте, буває і протилежне, коли релігія заперечує такі рішення.
Разом з тим, політика та релігія можуть доволі сильно впливати одна на одну. Регулюючи суспільне життя, політика чинить певний вплив і на релігію, формуючи законні рамки для її функціонування, контролюючи правове положення релігійних організацій, захищаючи права громадян на свободу совісті, створюючи клімат взаємної толерантності та поваги між конфесійними общинами. З другого боку, розвиток політичного процесу визначається як співвідношенням політичних сил і характером політичної структури, так і духовними принципами та ідеалами, які сформувалися у суспільстві. А такі наслідки багато в чому зумовлені домінуючими в суспільстві релігійними вченнями.
.Історичні аспекти взаємодії релігії та політики
На всіх етапах історії релігія була залучена в політику, оскільки, вона повязана з впливом на людину та суспільство. А це означає її звязок з владою та авторитетом, тому що влада досягається та зберігається або через примус, або через вплив на ідеологію суспільства та на внутрішні переконання людини. Сьогодні ідеологічний вплив і маніпулювання не тільки не зменшився, але навіть і виріс у рази. Таким чином, релігія - це ідеологія та системи соціальних інститутів, а ці сфери суспільного життя завжди повязані з політикою.
В IV ст. християнство стало державною релігією Римської імперії , і церква перетворилася у складну ієрархічну структуру, до якої входили релігійні ордени, асоціації, місії, партії. Разом з тим, існували релігійні рухи у формі єресей, розколів та сект. Релігія вчинила величезний вплив на соціально-політичне життя Європи.
В інших регіонах світу релігія як інститут та як засіб політики також затвердила себе у найдавніші часи. Всі євразійські та східні деспотії, імперії, ханства, каганати багато в чому мали релігійну основу. Жреці та верховні наставники складали соціальну верхівку та володіли величезною силою впливу на правителів та їхніх підданих в імперіях американських індійців (інків та ацтеків), в азіатських та африканських протодержавах.
З настанням епохи сучасних держав світові релігії постійно прагнули підкорити своєму впливу населення цілих держав і регіонів світу, в чому вони досягнули суттєвого успіху. Не випадково виникли такі поняття, як християнська Європа, православна Русь, мусульманський Схід, Свята Земля (Ізраїль) тощо. В багатьох випадках певна релігія чи один з її напрямків підкоряли собі державні влади або заключали з ними писані чи неписані конкордати про, так звану, встановлену (офіціальну) церкву. В свою чергу верховні правителі (царі, імператори, королі) проголошували себе покровителями або главами відповідних церкв, а інколи і присвоювали собі головний духовний сан, скасовуючи вищу релігійну владу. Подібні ситуації існували впродовж довгого часу у відносинах британської корони та англіканської церкви, імператорської влади та православної церкви в Росії. Сьогодні верховну владу в Ірані в своїх руках тримають представники вищого мусульманського духовенства [6].
Відомий послідовник матеріалістичного розуміння релігії Еріх Фромм у звязку з цим писав: «Трагедія всіх великих релігій полягає в тому, що вони порушують та спотворюють принципи свободи, як тільки стають масовими організаціями, що керуються релігійною бюрократією. Релігійна організація і люди, що її представляють, в певній мірі починають займати місце сімї, племені та держави. Вони звязують людину замість того, щоб залишати її вільною, і вона починає поклонятися не Богу, а групі, яка претендує на те, щоб говорити від його імені»[5, с.199].
Отже, саме в здатності виражати приватні, історично змінні інтереси в універсальній формі використовуючи символічну мову та містифікуючи земне коріння цих інтересів, і проявляється специфіка релігій.
.Релігія, як фактор політичного життя суспільства
Як форми суспільної свідомості, релігія та політика постійно взаємодіють, оскільки їх носії практично одні й ті самі. Тому їхній взаємовплив буде існувати до тих пір, поки вони будуть фігурувати в житті суспільства. Взаємозвязок релігії та політики відбувається на двох рівнях - структурному та функціональному.
Структура політики охоплюю політичну свідомість, політичну діяльність, політичні організації та відносини. А структура релігії - релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні організації та відносини. Відповідно, складові релігії та політики взаємоповязані. Найтісніша взаємодія існує між першими трьома складовими обох систем.
Релігійна свідомість. Має теоретичний та побутовий рівні. Найбільший вплив на формування та розвиток політики має теоретичний рівень релігії, що формується перш за все на основі текстів Священних Книг: Веди, Тріпітака, Авеста, Біблія, Коран тощо; Святого Перекладу(перекладу отців християнської церкви, Сунна тощо), інших книг віро повчального характеру. Теоретична релігійність є основою не лише богословських, а майже всіх розгорнутих філософських, етичних і соціально-політичних вчень. Вона безпосередньо впливає на формування та пояснення певного політичного устрою, громадських відносин, повязаних з проблемою публічної влади. З іншого боку, інститути публічної влади разом з релігійними інституціями утверджують сформовані стереотипи свідомості та поведінки віруючих.
Релігійна діяльність індивідів. Розділяється на культову і некультову. Віруюча людина в своїй некультовій релігійній діяльності на теоретичному та практичному рівнях може впливати на політичне життя суспільства виконанням політичних замовлень влади чи її критики, вдаючись до релігійних доктрин.
Релігійні організації. Найтісніше взаємодіють з політичним життям суспільства, є інституціалізованою формою релігійних культових систем. Як важливі соціальні інституції, вони покликані впорядковувати співіснування та діяльність людей, покладаючись на функції інституцій публічної влади.
Відносини інститутів публічної влади з релігійними організаціями можуть змінюватися від домінування певних світських суспільних інститутів і визначення ними особливостей розвитку релігійного фактору аж до повного підкорення світських інституцій релігійним. Залежить це від конкретного місця і часу діяльності релігійних, громадських інституцій, типу релігійних організацій. Церква, що має велику кількість послідовників у певній країні, може диктувати (завдяки своїм численним адептам) вигідні їй умови, впливати на діяльність політичних інституцій, партій. В більш гіршому становищі знаходяться секти та харизматичні культи, функціонування яких завжди ускладнювалося саме на політичному рівні. Утиски, репресії проти прибічників окремих церкв, сект, культів нерідко спричинялись економічною, політичною нестабільністю суспільства [3].
Тісний звязок політики та релігії зумовлений і основними функціями релігії у суспільстві. У релігії є безліч соціальних функцій, більшість з який опосередковано через соціум все ж таки впливають на політику, але безпосереднє відношення до неї мають наступні:
.Світоглядна функція. Сформовані за допомогою релігії світорозуміння, світовідчуття і тому подібне може спонукати віруючу людину до конфлікту з носіями або субєктами політики (державою, партією, рухом, особою тощо), як що їх принципи, конкретні дії суперечать поглядам, оцінкам і нормам релігійного індивіда чи інституції.
.Легітимна функція виконується релігією тоді, коли релігійна позиція підтримує чи навпаки засуджує владу, її ідеї чи діяння. Політики часто звертаються до релігії, як до структури, що підтримує загальнолюдські цінності, обертаючи престиж релігії на свою користь.
.Інтегруюча функція проявляється в реалізації величезного інтегруючого потенціалу релігії. Відомий французький соціолог Е. Дюркгейм вбачав у релігії засіб зміцнення суспільства за рахунок єднання індивідуума з соціумом. Не звязана державними кордонами, релігія, космополітична та загальнопланетарна за своїм характером, в змозі зближати різнорідні соціальні прошарки, сили, народи і країни.
.Диференціююча функція обумовлює наявність розподілу сфер впливу різних релігій. Будь-яке єдине суспільне утворення може бути розбите на кілька різноконфесійних частин, чи це територіально ціла держава, чи однорідна по складу соціальна група [4].
Таким чином, політика та релігія тісно взаємоповязані як на структурному, так і на функціональному рівнях.
.Вплив релігійного фактору на політику України
З моменту здобуття Україною незалежностi релiгiя почала вiдiгравати значну роль у життi нашого суспiльства та держави. Великого значення у духовному житті України набуває релiгiя як форма суспiльної свiдомостi та важливий iнститут громадянського суспiльства. Безумовно, Церква не є полiтичним iнститутом, але, як свiдчать iсторичний досвiд i сучаснiсть, справляє вiдчутний вплив на полiтичне життя суспiльства.
Виділяють деякі основнi напрямки впливу релiгiї на полiтику в Україні. По-перше, вплив релiгiї як певної iдеологiчної системи, яка активно втручається в полiтичне життя шляхом впливу на полiтичнi погляди вiруючих. Таке втручання може мати рiзний полiтичний характер, усе залежить вiд позицiй, симпатiй чи антипатiй дiячiв церкви, вiд соцiально-полiтичної обстановки. По-друге, самi полiтичнi дiячi використовують релiгiю, її органiзацiї у своїх власних цiлях, для того, щоб надати масовим соцiально-полiтичним рухам вiдповiдного характеру (тут можуть використовуватися рiзнi засоби, як матерiальнi, так й iдеологiчнi). І по-третє, у силу конкретних роздумiв, вiруючi беруть участь у масових соцiальних рухах і звертаються до релiгiї для iдеологiчного оформлення своїх iнтересiв.
В українському суспiльствi взаємовiдносини релiгiйних i полiтичних iнститутiв розглядаються в двох аспектах:
§виконання релiгiєю функцiй обґрунтування й пiдтримки цiнностей даного суспiльства. Цi цiнностi також втягнутi у полiтичну дiяльнiсть і справляють вплив на ставлення до закону та влади, і виявляються в пiдтримцi чи протидiї їм;
§спiввiднесення релiгiї з полiтикою як iнституцiї, що представляє iнтереси тих чи iнших соцiальних груп, якi пов'язанi з посиленням їх впливу. Релiгiйнi органiзацiї на рiзних рiвнях, включаючи iнституцiональний, беруть участь у полiтицi через активну iдеологiчну дiяльнiсть.
Широко відомо, що у критичних ситуацiях, коли людина не в змозi вирiшити проблему самостiйно, вона часто шукає інші шляхи вирiшення питання. Одним iз таких шляхiв є релiгiя, як специфiчний засiб вiдображення дiйсностi за допомогою рiзних iдей, поглядiв, уявлень. Щодо цього питання проводить безліч опитувань, які виявили, що кiлькiсть переконаних в тому, що Церква може позитивно вплинути на суспiльство, у кiлька разiв перевищує кiлькiсть тих, хто вважає, що вона може бути корисною для їхнiх родин i для них особисто. Тобто, релiгiя перетворилася на засiб полiтичної й етнiчної мобiлiзацiї рiзних соцiальних верств населення [2].
Церква вже кiлька рокiв залишається лiдером у рейтингу народної довiри. Практично в кожному дослiдженнi кiлькiсть тих, хто довiряє Церквi, складає не менше 50 %. А якщо додати до цього категорiю осiб, що "скорiше довiряють, нiж не довiряють", то рiвень довiри досягне 75 - 80 % [1]. Суспiльна думка вбачає в Церквi соцiальну iнституцiю, що не несе вiдповiдальностi за дiяльнiсть держави і тому здатна розв'язати тi численні проблеми, що не пiд силу полiтичним режимам [7].
Таким чином, релiгiя на сучасному етапi користується великою популярнiстю в українському суспiльствi. Це у свою чергу сприяло тому, що релiгiя перетворилася на об'єкт впливу полiтики, яка використовує її у власних цiлях.
Висновки
релігія політика суспільство індивід
Релігія займає вагоме місце в політичній культурі більшості країн та народів світу. Релігійна символіка присутня в якості складової частини символіки держав, політичних партій, громадських організацій. Релігійні свята є також і державними майже в усіх країнах світу. Релігійні діячі входять в склад політичної еліти багатьох країн. Це не дивно, адже успіх багатьох партій напряму залежить від підтримки їх релігійними лідерами. Присяга вищих посадових осіб при вступі на посаду часто супроводжується релігійним обрядом.
Але, окрім цього, найістотнішим моментом у відношеннях релігії та політики має стати питання про найефективніше, з точки зору суспільства, їх співіснування, про найрозумніші методи державного управління населенням, що проповідує різні релігії.
Релігія в наш час виступає в якості своєрідного морально-етичного регулятора, гуманістичної системи виховання, орієнтованої на традиційні цінності. Таким чином, в релігії можна побачити механізм, що дозволяє зберегти як етичні цінності, так і національне самоусвідомлення і закріпити солідарність між націями і народами.
Список використаної літератури
1.Єленський В. Релiгiя, демократизацiя та суспiльний розвиток в Українi // Релiгiя i суспiльство в Українi: фактори змiн. - К.Б.И., 1998. - С. 31-47.
.Політологія. За ред. Бабкіної О.В., Горбатенка В.П. - К: Академія, 2001.
.Религиоведение. Под ред. Радугина А.А. - Москва: Центр, 2005.
.Фромм Э. Сумерки богов. - М., 1989. - С. 199
.Халик Томаш Християнство й мир у суспiльствi // Людина i свiт. - 1998. - № 7. - С. 12-21.
.Шведов В. Религия и политика // Международная жизнь. - 1992. - № 5. - С. 48-59.