Банківська система України

Банківська система України

ВСТУП

Банки на сьогодні є одним із основних суб’єктів фінансового ринку, зокрема, та економіки загалом.

До розкриття сущості банку можливо підійти з двох сторін: з юридичиної та з економічної.

Економічна сторона:

а) прияняття грошей до вкладів;

б) надання різноманітних видів кредиту;

в) купівля векселей та чеків;

г) комісійні операції з цінними паперами;

д) операції з коштовностями і т.і.

Банки - це кредитно-фінансові заклади, які виконують операції щодо накопичення вільних грошових коштів підприємств, організацій та населення, посередництва в платежах, а також емісію грошей, цінних паперів, короткострокиве кредитування.

Розвиток банків стимувався і стримується зараз бідністю населення та бідністю значної кількості підприємств.

Крім того, банк - це атономне, незалежне, комерційне підприємство. Банк - не завод, не фабрика, але у нього, як і у любого підприємства, є свій продукт. Продуктом банка є насамперед формування платіжних коштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у виді надання кредитів, гарантій, доручення, консультацій, управління власністю. Діяльністю банку несе виробничий характер. Чим більше банкв, там бальше їх продукт. Ринок висуває банк в число основних, ключових елементів економічного регулювання. Банк стає найважливішою складовою, яка забезпечує народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Зазначення грошей, кредиторів щоденно зростає, вони перетворюються в єдине джерело прискорення виробництва.

Початок банківської діяльності відноситься до часів Древнього Вавилону, коли храми приймали внески на заощадження і видавали позики під відсотки, беручи в клієнтів письмові зобов¢язання, або під заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися в Древній Греції жерцями, храмами і міняйлами-транзитами, а в Древньому Римі - менсаріями. З падінням Римської імперії занепав і початок банківського ремесла.

Витоки банківської системи України можна віднести до середини XVIII ст. Початок діяльності українських банків був тісно пов’язаний з тими країнами, до складу яких на той час входили українські землі: Західна Україна - з Австро-Угорщиною та Польщею, Східна Україна - з Росією. Але безпосереднє формування банківської системи в Україні розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р.

Сьогодні банківська система України - це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні і фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.[10]

Банківська система виступає одним із найважливіших організаційних механізмів фінансової системи держави, який суттєво впливає на функціонування всіх економічних процесів у суспільстві. Безперебійне та ефективне функціонування всіх державних органів, розвиток суверенної держави, взаємозв’язок банківських установ із суб’єктами господарювання, забезпечення стабільності національної валюти значним чином залежать від стану банківської системи, постійний розвиток якої відбувається в наш час. Ефективне фінансово-правове регулювання функціонування банківської системи потребує чіткого розуміння її поняття та структури, її дослідження як складової фінансової системи держави. Усі ці питання активно обговорюються в юридичних та економічних колах науковців і дуже тісно пов’язуються з визначенням місця банківського права в правовій системі.[9]

Напрямами підвищення ефективності функціонування банківської системи на мікрорівні є:

підвищення капіталізації банківського сектору;

удосконалення організаційної структури банківської системи;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків порівняно з іноземними фінансовими установами;

посилення контролю ризик-менеджменту у банках.

Ефективне функціонування банківської системи на таких засадах забезпечить зростання її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках банківських послуг та вирішення однієї із найгостріших проблем - розриву її із розвитком реального сектору економіки.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження даної курсової роботи.

Об’єктом дослідження є банківська система України

Предметом дослідження є банки, банківська система, банківська діяльність, поняття, види, їх зміст, значення.

Метою даної курсової роботи є дослідження банківської системи та її розвиток.

Мета дослідження передбачає виконання наступних завдань:

дослідити розвиток банківської системи;

висвітлити структурно-логічну схему банківської системи України;

висвітлити роль банківської системи в розвитку фінсового ринку України;

охарактеризувати види банківської системи;

з’ясувати значення банківської системи;

здійснити аналіз показників діяльності банків України;

Структура роботи складається з вступу, пяти питань, висновків, практичної частини. Завершує курсову роботу список використаної літератури, які було застосовано під час написання курсової роботи.

РОЗДІЛ І «Теоритична частина»

.1 Поняття та функції банківської системи України

В економічній літературі зустрічаються різні тлумачення суті банку і процесу його становлення.

Аналіз досліджень банківської діяльності дав змогу виділити 2 напрямки щодо періоду виникнення перших банків.

. На думку ряду вчених, перші банки виникли в ХІV-ХV ст. в окремих італійських містах (Венеції, Генуї). Перший банк, у сучасному його розумінні, виник в Італії в 1407 р. (Banka di San Giorgio).

Слово - банк, походить від італ. ― «banc» ―стіл, на якому середньовіч-ні міняли розкладали свої монети в мішках і посудинах. В ролі міняйл виступали представники грошово-торгового капіталу. Вони приймали грошові вклади від купців і спеціалізувалися на обміні грошей різних міст і країн. З часом мі-няйли стали використовувати ці вклади, а також власні кошти для видачі позик і отримання відсотків, що означало перетворення міняйл в банкірів.[8]

Банкірами називали міняйл в Генуї уже в ХІІ ст. Від слова ― «banko», походить також вираз ―банкрут. Коли міняйло зловживав чиєюсь довірою - розбивали стіл, за яким він сидів ― «banko rotto».[8]

Таким чином, на думку цієї групи економістів, банк як особливий вид підприємницької діяльності виник в період розвитку товарно-грошових відносин, коли була потрібна мережа спеціальних закладів, що регулювали б грошовий обіг і здійснювали кредитні операції. Тому банки з’явилися тільки на такій ста-дії розвитку кредиту, коли без його широкого використання неможливе було функціонування капіталістичних підприємств. Ці спеціалісти вважають, що банк характеризується виключно як явище капіталістичної системи господарю-вання.[8]

. Інші вчені вважають, що банківська справа була відома в більш ранній період. В Єгипті банківські операції здійснювались в 2700 році до нашої ери. Збірник Законів Хаммурапі (1704-1662 рр. до н.е.) свідчить про те, що у Вавилоні та Ассірії існували свого роду ― «bekcenir» чеки, а форми збереження коштів і позичкові операції регулювалися законами.

В Стародавній Греції банкірів називали трапезидами (від грецького ― трапеза ― стіл). Крім прийому вкладів, стародавні греки за відповідну плату здійснювали обмін грошей. Роль банкірів часто виконували служителі храмів.[8]

Перші банкіри, крім кредитних операцій, поступово почали здійснювати операції по обслуговуванню вкладників.

Розрахунки здійснювалися за допомогою так званого ―трансфериту, тобто переносу грошових коштів з однієї таблиці рахунка (якщо це документ) на іншу. Кожний вклад мав свою таблицю із зазначеним іменем. Якщо клієнти здали на зберігання свої вільні кошти в банк, то їм уже не потрібно було платити особисто ту чи іншу суму; всі платежі за них виконував банкір, у якого зна-ходились вклад і таблиця (рахунок у сучасному розумінні) з іменем вкладника. Грошові кошти з таблицею одного вкладника переносились в таблицю іншого, утворюючи найпростішу форму безготівкових розрахунків. Спочатку було необхідно особисте розпорядження клієнта про перерахування коштів, а потім з’явилися письмові розпорядження (сучасні чеки), які полегшили й прискорили взаємні платежі.

Отже, все це свідчить, що думка про виникнення перших банків в умовах мануфактурної стадії капіталізму не є остаточною, а операції по прийманню коштів на збереження і видача позик в Стародавньому світі є передумовами зародження банку.[8]

Таким чином, банківська справа веде початок з надання позик не за рахунок власних коштів, а переважно за рахунок промислових і торгових капіталістів та інших власників грошей; при цьому позики надавалися не тільки і не стільки металевими грошима, скільки борговими розписками (із яких згодом виникла банкнота), а отже записами позик на рахунок клієнтів.

Нині, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явилися нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Банківська система України - це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.[5]

Характерними рисами банківської системи, що відокремлюють її з поміж інших суб’єктів ринкових відносин, є її дворівнева побудова, поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного окремого банку і банківської діяльності в цілому, централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів, наявність загальносистемної інфраструктури і гнучке поєднання високого рівня централізації управління банківською системою зі збереженням певної економічної самостійності і відповідальності кожного окремого банку.

Банківська система в ринковій економіці виконує три провідні функції, Таблиця 1.1 [4].

Таблиця 1.1.1

Трансформаційна функція, полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси є важливою функцією банківської системи, яка полягав втому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції приймають участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Стабілізаційна функція, тобто функція забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується: шляхом прийняття законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність всіх ланок банківської системи та створення належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків.[3]

Банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема шляхом:

стабільності національної грошової одиниці;

забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;

розробки та забезпечення способів управління ризиками;

забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;

забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.[6]

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Умовами нормального функціонування банківської системи є:

) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якісно змінюється;

) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта за-сновника про створення;

) наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.[10]

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій і ролі на грошовому ринку.[3]

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.[3]

Так, прийнятий у 1991 р. Закон України "Про банки і банківську діяльність" перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.[1]

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавча визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

відносно окремих банків як її структурних елементів;

відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

* забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

* забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.[11]

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним. Тому банківська система і є окремою, самостійною галузю економіки.

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків.

Сучасна банківська система країни як самостійна економічна структура має такі ознаки:

а)базується на об’єктивних і суб’єктивних умовах і чинниках розвитку суспільства;

б) виникає на відповідному історичному етапі розвитку продуктивних сил суспільства;

в) практично не залежить від стану та розвитку виробничих відносин суспільства;

г) є самостійною економічною структурою, що взаємодіє з іншими економічними структурами;

д) залежить від особливостей розвитку соціально-економічної системи держави;

е) ґрунтується на сукупності банківських інститутів, як базових економічних суб’єктах;

ж) в основі функціонування покладені компроміси й інтереси різних владних структур і фінансових груп;

з) діяльність її обов’язково врегульовується законодавчими та нормативними актами держави.[6]

Особливо великого значення для банківської системи як самостійної галузі економіки набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закріплено загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави. Так, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - НБУ.[6]

Самостійну банківську систему України на сьогодні можна розглядати в трьох аспектах: як підгалузь фінансового права. Яка формується в самостійну комплексну галузь права; як окрему навчальну дисципліну, яка вивчається в юридичних і економічних закладах освіти; і як науку, яка ще не розвинена, а об’єкт її дослідження тільки створюється. Остання повинна вивчати категорії та поняття, що стосуються правового регулювання банківської діяльності, та розробляти рекомендації щодо вдосконалення банківського права.

Отже, банківська система тісно пов’язана з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.[5]

.3 Типи банківських систем

Світова практика знає кілька типів банківської системи:

) розподільна централізована банківська система;

) ринкова банківська система;

) банківська система перехідного періоду.

Відмінності між типами банківської системи подані в таблиці 1.3.1.[4]

Таблиця 1.3.1

Відмінності між розподільчою і ринковою банківськими системами.

Розподільна централізована система - це така система, коли в країні існує по суті єдиний державний монобанк, що має розгалужену мережу філій по всій країні. Така система склалася в СРСР і в ряді колишніх соціалістичних країн, де існувала виняткова монополія держави на банківську діяльність.

На противагу розподільній системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт господарської діяльності (а не тільки державної) може створити банк. В ринковому господарстві функціонує безліч банків з децентралізованою системою управління. Банки не відповідають по зобов'язанням держави, так само як держава не відповідає по зобов'язанням банків.

Сучасна банківська система України являє собою систему перехідного періоду, що є характерним для економіки перехідного стану. Така система виступає як ринкова модель, розділена на два рівні: перший рівень охоплює центральний банк, задачею якого є розробка основних начал грошово-кредитної політики і контроль за її проведенням. Другий рівень складається з різних комерційних банків, задача яких - обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних послуг.

Банківську систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих єдиному цілому. Це означає, що окремі частини (різні банки) зв'язані таким чином, що можуть при необхідності замінити одна іншу. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною - з'являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть влитися нові банки, що заповнюють специфіку цілого. Таким чином, банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів, з відносинами і зв'язками, що утворять єдине ціле. У системі всі елементи служать цілому, але кожний з них служить по-своєму і відповідає за себе.

1.4 Структура банківської системи

Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього схудного блоку була першою помітною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важловою єднальною ланкою між макроекономічними факторами та мікроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.

Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тільки за умови формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно з приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом, конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворення і стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової економіки.[12]

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України “ Про банки і банківську діяльність”.[1]

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними і фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні разхунки та недепозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.[5]

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність” законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.[2]

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виорбленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що:

пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;

пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.

Повне розкриття структури банківської системи показані у таблиці 1.4.1 «Схема структури банківської системи України».[4]

Таблиця 1.4.1 «Схема структури банківської системи України».

На цій схемі показано логічну структуру банківської системи України. Вона є дворівнева. Перший рівень це Національний банк України, другий рівень мережа комерцйних банків.

Основна функція Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.[2] На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8>, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. А також Національний банк виконує такі функції:

відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0>;

монопольно здійснює емісію <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%96%D1%8F_%28%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0%29> валюти України та організує її обіг <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B3>;

виступає кредитором останньої інстанції <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97&action=edit&redlink=1> для банків і організує систему рефінансування <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%B5%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2&action=edit&redlink=1>;

встановлює для банків правила проведення банківських операцій <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97>, бухгалтерського обліку і звітності <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D1%83%D1%85%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA_%D1%96_%D0%B7%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C&action=edit&redlink=1>, захисту інформації, коштів та майна;

організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%81>;

визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4>;

веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9B%D1%96%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2&action=edit&redlink=1> та операцій у передбачених законами випадках;

веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

здійснює сертифікацію аудиторів <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%83%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80>, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80&action=edit&redlink=1> та ліквідаторів банку;

складає платіжний баланс <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%81>, здійснює його аналіз та прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA> інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BD%D0%B5_%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%B0>, організовує і здійснює валютний контроль за банками <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%BA> та іншими фінансовими установами <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8&action=edit&redlink=1>, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

забезпечує накопичення та зберігання золото-валютних резервів <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE-%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BD%D1%96_%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B8&action=edit&redlink=1> та здійснення операцій з ними та банківськими металами <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B8>;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

         здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.[2]

Що до мережі комерційних банків, то вони ділять ся на чотирі групи. Це показано в таблиці 1.4.2 « Мережа комерційних банків України».[4]

Таблиця 1.4.2

Станом на 01.01.2012 року до першої групи банків увійшло всього 17 банків, до другої групи увійшло 22 банка, до третьої 21 банк, до четвертої 115 банків.

Головними вадами банківської системи України залишалися:

недостатність запасів копіталу у більшості банків;

контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

доступ держави до безплатних кредитів;

привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;

недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

недостатність конкуренції у кредитній сфері.

Треба визнати, що банківська система в Україні перебуває нині у стані подальшого реформування і потребує конкретних дій. Аби підвищити ефективність української економіки, банкам треба відігравати роль посередника між надходженням вітчизняних заощаджень та раціональним розміщенням капіталів в економіці. Як підтверджує досвід функціонування банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок і нормативного регулювання діяльності комерційних банків.

1.5 Роль банківської системи у розвитку ринкових відносин

В умовах розвинутої ринкової економіки, де грошові кошти розвиваються і функціонують як товар, фінансовий ринок має розвинуту, розгалужену інфраструктуру. Він виступає важливим каналом забезпечення фінансовими ресурсами економіки країни, є фундаментом її фінансово-кредитної системи та надає останній стабільності і усталеності. У зв’язку з цим варто зазначити, що в Україні через слабкий розвиток небанківського фінансового сектора, покликаного забезпечувати економіку країни довгостроковими фінансовими ресурсами, банківській системі доводиться виконувати цілий ряд його функцій. Звідси, банк стає єдиним у фінансовій інфраструктурі України універсальним інститутом посередництва, здатного виконувати все різноманіття операцій на фінансовому ринку країни.

Банки України згідно з положеннями діючого вітчизняного законодавства, крім “традиційно банківських” (кредитних, ощадних), мають право надавати цілий ряд послуг “небанківського характеру”:

випуск і розміщення власних цінних паперів;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

факторинг;

лізинг;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;

здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Певною мірою підтвердженням “нетрадиційності” деяких послуг цього спектра є наявність вимоги до обов’язкового отримання письмового дозволу Національного Банку України та ліцензування діяльності в Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.[13]

Наукове дослідження банківського сектора як частини економічної системи суспільства припускає аналіз і вивчення питання про взаємодію і взаємовплив банківської системи, що знаходиться в стані підвищеного ризику. Це також значить, що стан банківської системи відбиває загальний стан економіки, фінансової сфери, правового регулювання. Рівень розвитку банківської системи адекватний загальному розвитку ринкової економіки і фінансового господарства в країні.

Досліджуючи питання ролі і місця банківської системи на фінансовому ринку, перш за все, вчені виділяють дві основні їх функції: забезпечення економіки необхідною кількістю засобів платежу за рахунок ефекту мультиплікатора і трансформація заощаджень в інвестиції. Особливої актуальності сьогодні набувають питання консолідації діяльності банків та різних небанківських фінансових установ (страхових, інвестиційних компаній) [14 ].

Відповідно до своїх функцій банківська система України через перерозподіл фінансових ресурсів по суті визначає розвиток всієї економіки країни. Ця функція стає ще більш вагомою у зв’язку з низьким рівнем розвитку інших сегментів фінансового ринку. Відтак захист даної функції банків є першочерговим завданням в контексті вирішення проблеми допуску на ринок фінансових послуг філій фінансових установ-нерезидентів (у т.ч. і банків). У зв’язку з цим питання збереження національної банківської системи стає питанням національної безпеки країни [11].

Протягом останніх років банківська система України розвивалася досить динамічно на фоні прийнятної динаміки макроекономічних показників. За період 2000-2004 рр. обсяг банківських активів (як загальних так і чистих) зріс більше ніж в 3,5 раза і на початок 2005 року склав 141,5 та 134,3 млрд. грн. При цьому показник відношення активів банків до обсягу ВВП країни склав не більше 40 %, а обсяг балансового капіталу банківської системи становив частку в 5,3 %. Для порівняння значення відповідних показників банківської системи Росії склали 200 та 14 %, а Польщі - 61 та 6 % [14]. Як наслідок, банки не відіграють суттєвої ролі у фінансуванні економічної активності. Наприклад, у тому ж 2004 р. частка кредитів вітчизняних банків у фінансуванні інвестицій підприємств склала близько 10 %. Діяльність банків України характеризується досить високим рівнем ризиків як країни взагалі (висока залежність економічного розвитку від динаміки цін на окремі товари сировинного експорту, проблеми з інвестиційним кліматом), так і власне самої банківської системи (недостатня прозорість функціонування кредитних установ, кредитні ризики, проблема капіталізації та ін.). Банківська система розвивається, головним чином, за кредитно орієнтованою моделлю - у структурі активів переважна частка належить кредитам (2004 р. - 72 %), тоді як питома вага обсягів вкладень банків у цінні папери незначна - лише 6 %. [14]

Пріоритет банків України пов’язаний з кредитним напрямком активної діяльності, певною мірою знижує їхні потенційні можливості як інвесторів на фондовому ринку.

По-перше, інвестиційна діяльність банків України жорстко обмежена. Згідно з вимогами економічних нормативів НБУ загальний розмір прямих інвестицій не повинен перевищувати 60 % розміру регулятивного капіталу банку, в тому числі не більше 15 % за кожним емітентом. Виходячи з нормативу адекватності регулятивного капіталу банку - 10 %, частка прямих інвестицій в активах банку не повинна перевищувати 6 %. Станом на 1 січня 2005 року в структурі сформованого вітчизняними банками портфеля 70 % (5,7 млрд. грн.) займали цінні папери на продаж, цінні папери до погашення - 26,6 % (2,2 млрд. грн.), цінні папери у торговому портфелі - 1,2 % (0,1 млрд. грн.), вкладення в асоційовані та дочірні компанії - 2,2 % (0,2 млрд. грн.). На початку 2005 року очікувався бурхливий розвиток ринку у зв’язку з надходженням значного обсягу іноземного капіталу, однак у зв’язку з процесом реприватизації темп спав. За п’ять місяців поточного року на ринок було отримано корпоративних облігацій на загальну суму близько 2,2 млрд. грн. Водночас, протягом 11 місяців 2004 року було зареєстровано 178 випусків корпоративних боргових цінних паперів на суму 3,3 млрд. грн. з яких лише трохи більше 6 % (0,2 млрд. грн.) припадало на самі банки [2, 14].

По-друге, на інвестиційну активність банків негативно впливає сектор державних боргових зобов’язань, відволікаючи ресурси з реального сектора економіки країни. Частка ОВДП та цінних паперів, що рефінансуються НБУ, склала третину загального обсягу портфеля - 2,7 млрд. грн. Інструменти ринку державних цінних паперів активно використовуються в процесі реалізації засад грошово-кредитної політики НБУ з метою регулювання рівня ліквідності в економіці в цілому і у банківській сфері зокрема. Крім того, проведення торгів державними цінними паперами, в тому числі на організованих торгових площадках, дозволяє підвищити прозорість і ефективність ринку.[12]

Сама діяльність банків в ролі емітентів цінних паперів, як вже було зазначено, характеризується слабкою активністю. Найбільшої актуальності набули випуски акцій банками - акціонерними товариствами, з метою збільшення розмірів власних статутних фондів і доведення обсягів регулятивного капіталу та його адекватності до встановлених (нових) нормативів. За даними ДКЦПФР дана обставина призвела до здійснення банками України в 2004 році випуску акцій на суму більше 20 млрд. грн. Водночас, боргові цінні папери під субординований борг (ощадні/депозитні сертифікати та облігації), як складова капіталу банку другого рівня станом на початок 2005 року становили лише 1,3 % у структурі зобов’язань вітчизняних банків [13].

Немаловажним і, як свідчить практика, одним із найперспективніших напрямків діяльності банків на фінансовому ринку стає надання послуг андерайтера та фінансове консультування компаній які виходять на ринок з метою розміщення власних цінних паперів. Беручи участь у розміщенні цінних паперів як андерайтера, банки отримують подвійну вигоду - доступ до “цікавих” цінних паперів та гарантію стабільного доходу. Комісійна винагорода андерайтерів становить 0,1-0,5 % від обсягу випуску. За даними експертів частка випусків облігацій, розміщених банками-андерайтерами, перевищує 70 %. Кількість банків-андерайтерів в Україні збільшується із року в рік. За обсягами розміщених випусків облігацій лідирують такі банки, як: АКІБ “УкрСиббанк”, АКБ “Укрсоцбанк”, Альфа-банк (Україна), Перший український міжнародний банк та ін. Загальний розмір розміщених ринкових випусків облігацій десяткою основних банків-андерайтерів у 2004 році становив 0,684 млрд. грн. Важливою перевагою банків при виконанні ними функцій андерайтерів є володіння значними кредитними ресурсами, що дозволяє викуповувати непогашену частину випуску облігацій із наступним їх розміщенням на вторинному ринку (андерайтинг “на базі твердих зобов’язань”).[12,13]

Для спільного розвитку банківської системи і фінансового ринку важливу роль відіграє процес фінансової інтеграції. Це стосується як взаємного проникнення банків у сфери діяльності небанківських фінансово-кредитних установ та навпаки, так і банків різних країн на ринки один одного.

В першому випадку мова йде про консолідацію фінансових зусиль банків та небанківських установ кредитно-інвестиційної сфери через створення альянсів спільної діяльності. Така форма забезпечує високий потенціал успіху в умовах глобальної конкуренції, оскільки за невеликих операційних витрат і менших потреб в інвестиціях учасники фінансового ринку можуть швидко досягти стратегічних цілей та ефекту синергії. Важливим напрямком взаємодії також є запровадження спільних технологій продажу фінансових послуг, а, відтак, розширення спектра послуг і збільшення обсягу їх продажів. Результатом такої бізнес-моделі банківського бізнесу є створення з іншими суб’єктами фінансового ринку так званих фінансових супермаркетів для клієнтів.

Інтеграція фінансових ринків суттєво стимулює розвиток як економіки в цілому, так і банківських систем окремих країні зокрема. Адже, по-перше, відбувається зняття перешкод між національними фінансовими ринками в процесі більш ефективного розподілу фінансових ресурсів, по-друге, для об’єднаного фінансового ринку характерні більші глибина і ліквідність, по-третє, розширюється спектр фінансових інструментів, що приваблює інвесторів.[7]

Звичайно, існує цілий ряд обмежень, що стримують активність подібного характеру: непогодженість і відносна жорсткість валютного регулювання в окремих країнах, наявність відмінностей в національних нормах, що регулюють фінансову діяльність; відмінність в інфраструктурі фінансових ринків та ін. Їх подолання дозволяє країнам створювати надійні і ефективні регіональні фінансові ринки з уніфікованим набором правил здійснення операцій на них.

Банки України залишаються одним із найбільш потужних і активних учасників ринку фінансових послуг. Незважаючи на існуючі структурні диспропорції в якісному складі їхнього продуктового ряду, виявлені в ході проведеного дослідження тенденції вказують на очевидність і неминучість процесу поглиблення рольової значущості банків у становленні повноцінного, багатосекторного фінансового ринку країни. Відтак вирішення питання сприяння цьому процесу лежить не тільки в площині самоорганізації форм та обсягів діяльності банків, а і в активній підтримці (правовій, фінансовій, організаційній) відповідними державними інститутами (ВРУ, КМУ, НБУ, ДКЦПФР та ін.). Створення правового поля, погодження регулятивної політики, уніфікація правил та стандартизація послуг дозволить як банкам, так і небанківським фінансовим установам бути рівноправними учасниками фінансового ринку, працювати в прозорому і стабільному середовищі, функціонувати на ринкових засадах конкуренції і співпраці між собою та державою.[7]

На макрорівні необхідно, перш за все удосконалити банківське законодавство, оскільки відсутні, зокрема, закони України щодо регулювання сфери кредитування, валютного регулювання та контролю. Прийняття законодавчих актів у цих проблемних сьогодні сферах сприяло б вирішенню ряду питань щодо активізації механізму кредитування, урегулювання валютного ринку тощо. Необхідні зміни у законодавстві, зокрема щодо захисту прав вкладників банків. Кризи 2004 та 2008-2009 рр. поставили під сумнів право вилучення депозиту на вимогу вкладника банківської установи. Це дозволить уникнути масового відпливу фінансових ресурсів із банківської системи в умовах економічної та політичної нестабільності, що характерно для вітчизняного фінансового ринку. Адже, вилучення депозитів із банківського сектору були спричинені радше панічними, стихійними настроями учасників ринку, ніж об’єктивно зумовленими на цепричинами.[9]

З метою активізації кредитування економіки важливим є також посилення контролю зі сторонни Національного банку України за цільовим використанням кредитів рефінансування. Зокрема, надання таких кредитів за нижчими відсотковими ставками та жорсткий контроль за їх наступним використанням сприятиме спрямуванню фінансових ресурсів у ті сектори та галузі економіки, де вони є найбільше потрібні, а також дозволить уникнути спекуляцій з валютними операціями та тиску на курс гривні.

РОЗДІЛ ІІ. «Практична частина»

Таблиця 2.1

«Рейтингові показники діяльності деяких банків України за станом на 01.01.2012 р.»

В цій таблиці представлені показники які достатньо відомі в світовій практиці для рейтингових показників діяльності банків.

Показник К1-це відношення балансового прибутку до сплаченого статутного фонду (ROE).

Показник К2 - представляє відношення балансового прибутку до загальної суми балансу (ROA). Він характеризує здатність банку змусити працювати свої активи з найбільшою віддачею.

Показник К3 - коефіцієнт надійності банку, що розраховується як відношення сплаченого статутного фонду до загальної суми балансу.

ВИСНОВКИ

банківський система україна ринковий

Розглядаючи тему курсовой роботи я намагалася вивчити і проаналізувати теоретичні аспекти поліпшення роботи банківської системи України в умовах переходу до ринкової економіки та можливості їх практичного застосування.

Розвиток банківської системи України - одна з необхідних умов ефективного функціонування економіки країни при переході до ринкових відносин, оскільки він сприяє раціональному використанню фінансових ресурсів.

Завершення структуризації банківської системи за дворівневим принципом водночас не можна вважати остаточним завершенням процесу її формування. Адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забезпечують нормальну діяльність кредитних установ, сприяючи функціонуванню складного механізму взаємозв’язків банків із суб’єктами економічних відносин, що діють у різних секторах господарства країни. На практиці в організаційному плані реалізація допоміжних функцій забезпечується елементами, які у своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забезпечення діяльності банків.

На сьогодні українські банки перейшли на міжнародні стандарти ведення обліку і звітності, однак робота в цьому напрямку не закінчилась. Застосування сучасних норм бухгалтерського обліку і складання балансів, а також регулярне публікування балансів, звітів про прибутки і збитки сприятимуть більшій прозорості діяльності банківської системи і поступово збільшать довіру клієнтів до банків. Отже, можно зробити висновок, що реформування банківської системи України на сьогодні дало відчутні результати для національної економіки та перебудови суспільства. Водночас злагодженої взаємодії усіх галузей економіки можна досягти тільки за умови економічного зростання. Тоді й банки зможуть ефективно виконувати свої завдання, які постали перед ними на етапі трансформації.

Без цих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об’єктивно випливає з потреби всебічного регулювання діяльності кредитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб’єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, банківська система в умовах ринку попри належний рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфраструктуру, яка обслуговує обидві рівні - верхній і нижній, забезпечуючи нормальне функціонування банківської системи загалом. Кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами, кредитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити питання про економіку і банки, а не суто банківську проблему.

Великий вплив на ефективність банківської діяльності має невідповідність методів, які використовуються при плануванні розвитку банків, сучасного стану й напрямками розвитку фінансового ринку України, а токож процесу інтеграції у світове економічне співтовариство. Це не дає змоги створити високоефективну банківську систему, породжує недовіру до неї суб'єктів господарської діяльності, обмежує можливості використання фінансового ринку для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів економічної системи в цілому.

У загальнонаціональному масштабі України слід вказати на ті фактори, які негативно впливають на розвиток даного процесу.

По-перше, це недостатній розвиток усіх елементів грошової маси (грошових агрегатів), що є наслідком незавершеної приватизації (відсутність достатньо розвинутого ринку цінних паперів), недостатній розвиток ринку казначейських зобов'язань.

По-друге, недостатньо висока ефективність функціонування підприємств і високий рівень податків, що не заохочують підприємства активно використовувати можливості співробітництва із комерційними банками (ефект фінансового важеля у таких умовах наближається до нуля або набирає від'ємного значення).

По-четверте, впровадження в дію мереж електронних платежів із використанням пластикових карток, які є домінуючими у країнах Заходу, пов'язане із великими капітальними вкладеннями й потребує забезпечення стабільних і досить високих доходів громадян, що, у свою чергу, пов'язане із ефективністю функціонування економіки в цілому.

По-п'яте, у зв'язку з недостатнім розвитком ринку фінансових послуг структура активів і пасивів, а також показники діяльності банків України суттєво відрізняються від аналогічних західних стандартів і нормативів банківської діяльності, що не дає змоги орієнтуватися на них при прийнятті рішень. Із розвитком фінансового ринку в Україні, природно, спостерігатиметься зближення цих характеристик.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. №872-ХІІ.

. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. №679-ХІV.

3. Андрушків Т. Банки як суб’єкти фінансових ринків України: роль і перспективи // Банківська справа. -2000. - №2. - с. 20-28.

. Банківська система: у схемах і таблицях: навчальний посібник С.А. Кузнецова, Т.М. Болгар, З.С. Пестовська. - Дніпропетровськ: Дніпро-петровський університет імені Альфреда Нобеля, 2012. - 320 с.

. Романова М. І, Устюсова М. В. Основи банківської справи: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 168 с.

. Осипа В.В. Основи банківської справи: Навч. посібник. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2005. - 137 с.

. Ковальчук К.Ф., Вишнякова І.В., Савчук Л.М., Сокиринська І.Г. Банківські операції: Навч. посібник з грифом МОНУ. - Дніпропетровськ: НМетАУ,
2010. - 239 с.

. Скоморович І. Г., Реверчук С. К., Малик Я. Й. та ін. Історія грошей і банківництва: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. - К.: Атіка, 2010. - 340 с.

. Арістова, А. М. Економічний аналіз діяльності фінансових посередників : навч. посіб. / А. М. Арістова. - К. : Київ. нац. торг.-екон. універ., 2009. - 332с.

. Вовчак, О. Д. Кредит і банківська справа : підручник / О. Д. Вовчак. - К. : Знання, 2008. - 564 с.

. Дадашев, Б. А. Кредитні спілки України : навч. посіб. / Б. А. Дадашев. - К. : Центр учб. л-ри, 2010. - 112 с.

. Дмитренко, М. Г. Кредитування і контроль : навч.-метод. посіб. - К. : Кондор, 2009. - 296 с.

. Лютий, І. О. Державний кредит та боргова політика України : монографія / І. О. Лютий, Н. В. Зражевська, О. Д. Рожко. - К. : Центр учб. л-ри, 2008. - 352 с.

. Полозенко, Д. Гроші, фінанси і кредит у контексті забезпечення добробуту людини / Д. Полозенко // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 1. - С. 39-42.