Короткий словник географічних термінів та понять
КОРОТКИЙ
СЛОВНИК ГЕОГРАФІЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ
ЗЕМЛЯ В
КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ
Астероїди —
малі планети. В Сонячній системі обертаються між орбітами Марса і Юпітера.
Астрономічна
одиниця — одиниця виміру відстані в астрономії: дорівнює середній відстані від
Землі до Сонця (149,6 млн. кілометрів).
Астрономія —
наука про будову й розвиток небесних тіл, їх систему та Всесвіт в цілому.
Зоря —
розпечене небесне тіло, що випромінює світло. Складається з сильно нагрітих
газів.
Знаки зодіаку
— 12 сузір'їв, по яких проходить річний шлях видимого руху Сонця серед зірок.
Комети — малі
небесні тіла, що складаються з яскравої голови та хвоста. Розміри їх величезні,
а маси малі. Комети рухаються за своїми орбітами.
Метеори —
невеликі небесні тіла, величиною з шпилькову голівку, що світяться в променях
Сонця на нічному небозводі.
Метеорити —
кам'яні, залізні і залізокам'яні небесні тіла, що падають на Землю з космічного
простору.
Орбіта — шлях
небесного тіла у космічному просторі.
Планета —
великі кулясті небесні тіла, що рухаються навколо Сонця по колових орбітах.
Планети світять відбитим сонячним світлом.
Полярна зоря
— найяскравіша зоря в сузір'ї Малої Ведмедиці. Розташована поблизу північного
полюса Всесвіту. Звідси і її назва.
Телескоп —
оптичний астрономічний прилад для розглядання і фотографування небесних світил.
ЗЕМЛЯ НА
ПЛАНІ ТА КАРТІ
Абсолютна
висота — висота місця над рівнем океану.
Азимут — кут
на місцевості або на карті, що утворюється напрямом на північ і напрямом на
обраний пункт. Кути зчитуються від напряму на північ за ходом годинникової
стрілки.
Географічна
довгота — величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до
заданого місця.
Географічна
широта — величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданого місця.
Географічна
карта — зменшене зображення земної поверхні на площині прийнятими умовними
знаками.
Географічні
координати — географічна широта і географічна довгота будь-якої точки на земній
кулі.
Глобус —
модель земної кулі з контурами суходолу й водних просторів.
Горизонталі —
лінії на планах місцевості та географічних картах, що з'єднують точки земної
поверхні, які лежать на одній висоті над рівнем моря.
Горизонт —
частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій
місцевості.
Градусна
сітка — сітка на географічній карті чи на глобусі, що утворюється від
пересічення меридіанів з паралелями.
Масштаб —
умовна міра, що показує, у скільки разів відстань на місцевості зменшена при
зображені її на карті чи на плані.
Меридіани —
умовні лінії на глобусі і карті, що проведені від полюса до полюса, які
показують напрям “південь — північ”.
Нівелір —
прилад для визначення відносної висоти місця, тобто перевищення однієї точки
над другою.
Орієнтування
— вміння визначати на місцевості сторони горизонту за Сонцем, зорями, компасом,
місцевими ознаками.
Відносна
висота — висота, що показує перевищення однієї точки поверхні Землі над другою.
Паралелі —
лінії, проведені на глобусі і карті паралельно екватору. Паралелі розміщені під
прямим кутом щодо меридіанів.
Полюси —
умовні точки на земній поверхні, через які проходить земна вісь.
Початковий
(нульовий) меридіан — меридіан, від якого ведеться відлік інших меридіанів на
захід і схід у градусах. Він проходить через Гринвіцьку обсерваторію (поблизу
Лондона).
Екватор —
паралель, проведена на однаковій відстані від полюсів.
ЛІТОСФЕРА
Астеносфера —
в'язкий, частково розплавлений шар у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50 — 100 км. Балка — улоговина з
пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку — яр.
Бархани —
піщані горби серпоподібної форми, які трапляються в
пустелях
утворюються внаслідок роботи вітру.
Вивітрювання
— процес руйнування і зміни гірських порід під дією
коливань
температури, повітря, вологи і живих організмів.
Гейзери —
гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.
Геофізика —
комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, які
відбуваються в кожній з її оболонок.
Гіпоцентр —
область в надрах Землі, де виникає землетрус.
Дюни — піщані
горби чи пасма, які утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.
Епіцентр —
місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, де його сила
максимальна. Район найбільших руйнувань.
Ерозія —
процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром
(вітрова).
Жерло вулкана
— канал, який з'єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі.
Землетрус —
коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових
зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.
Кальдера —
заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з
крутими схилами.
Кратер —
чашоподібне або лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з
якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, виливається на поверхню
лава.
Лава — магма,
яка вилилась на поверхню і позбавлена газів.
Літосфера —
верхня тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до
шару астеносфери.
Літосферні
плити — великі блоки літосфери, розділені глибокими розколинами, що повільно
переміщуються по астеносфері.
Магма —
розплавлена вогняна маса, що утворюється в шарі астеносфери і насичена газами.
Магматизм —
процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.
Метаморфізм —
процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в надрах
Землі.
Сейсмічна
зона — територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.
Цунамі —
велетенські хвилі, викликані підводними землетрусами.
Яр — форма
рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими
водотоками.
ГІДРОСФЕРА
Айсберг
— плаваюча льодова гора материкового
походження.
Артезіанські
води — напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах гірських
порід між водотривкими шарами. При бурінні свердловин вода фонтанує або
виливається на поверхню самостійно.
Батискаф —
самокерований апарат для дослідження морів і океанів на великих глибинах.
Бентос —
сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та прісноводних
водойм.
Болота —
надмірно зволожені ділянки суходолу, часто з шаром торфу, вкриті вологолюбними
рослинами.
Водоносний
шар (горизонт) — шар водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним
пластом і утримує підземні води.
Водоспад —
падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими
породами.
Водопроникні
породи — гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад,
гравій, галька, пісок, вапняк з тріщинами.
Вододіл —
межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.
Водозбірний
басейн річки — територія, з якої стікають у річку поверхневі та підземні води.
Водотривкі,
або водонепроникні, породи (шари) — гірські породи, які дуже слабо пропускають
через себе воду, наприклад, глина, граніт.
Водосховище —
штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі в долині
річки.
Гирло річки —
місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.
Гідросфера —
водна оболонка Землі, до складу якої входять океани і моря, материкові води, в
тому числі і льодовики.
Долина
річкова — витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, по якому
тече річка.
Заплава —
частина річкової долини, що заливається водою під час повені чи паводка.
Затока —
частина океану, моря, озера, що глибоко вдається у суходіл.
Канали —
споруди, що являють собою штучно викопані річища для води.
Льодовик —
великі льодові маси, що сповзають схилами гір або гірськими долинами. Льодові
маси утворюються із снігу, що накопичується в горах, поступово ущільнюється і
переходить у лід. Розрізняють льодовики покривні (о. Гренландія, Антарктида) та
гірські (в горах вище снігової лінії).
Льодостав —
період нерухомого льодового покриву на річці. Межень — період найнижчого рівня
води в річці.
Міжпластові
води — води, що лежать у водоносних шарах, розташованих між двома
водонепроникними шарами.
Море —
частина океану, більш чи менш відділена від нього суходолом. Моря бувають
окраїнні і внутрішні.
Нектон —
сукупність активно плаваючих водних тварин, здатних самостійно протистояти
течії й активно переміщуватися на великі відстані.
Озеро —
природне заглиблення на суходолі, заповнене водою.
Океан —
найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють
чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.
Острів —
невелика порівняно з материком ділянка суходолу, оточена з усіх сторін водою.
За своїм походженням бувають материкові, вулканічні, коралові.
Паводок —
раптове підвищення води в річці, викликане випаданням великих дощів або
інтенсивним таненням снігу.
Планктон —
сукупність організмів, які населяють верхні шари води морів, океанів і
прісноводних водойм, нездатні рухатись самостійно, а пересуваються під впливом
вітру і течії.
Підземні води
— води, що містяться в порах, пустотах і тріщинах гірських порід у верхній
частині земної кори.
Повінь —
найвищий рівень води у річці, що наступає щороку в певні строки.
Півострів —
частина суходолу, яка заходить в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена
водою.
Пороги —
мілководні кам'янисті ділянки в річищі, що утворені виходами твердих гірських
порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.
Припливи і
відпливи — періодичні підняття та опускання рівня води в океанах і морях, що є
результатом впливу на Землю Місяця і Сонця.
Проміле (%о)
— одиниця виміру солоності води. Це тисячна частка цілого. Середня солоність
води в морях і океанах становить 35 %о (35 г на 1 літр води).
Річка —
природний водний потік, що протікає в зниженні рельєфу, створеному її рухом.
Режим річки —
зміни рівня води за сезонами, процес замерзання та скресання річки в певний
час.
Річкова
ерозія — руйнівна робота річок, у ході якої річка розмиває, розширює і
поглиблює річкову долину.
Річище —
заглиблення в річковій долині, по якому вода річки тече постійно.
Світовий
океан — усі океани і моря Землі разом узяті.
Снігова лінія
— лінія, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути протягом року.
Тераси — виступи (сходинки) річкової долини, наслідки діяльності води в річці в
доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибока.
Течії
(океанічні, морські) — горизонтальне переміщення водних мас в океанах і морях у
вигляді величезних потоків, які рухаються певними постійними шляхами (своєрідні
річки в океані). Течії бувають холодні і теплі.
АТМОСФЕРА
Абсолютна
вологість повітря — кількість водяної пари (в г/м3), яка може утримуватися в
повітрі за даної температури.
Амплітуда
коливань температур — різниця між мінімальною і максимальною температурами повітря
за певний проміжок часу (добу, місяць, рік тощо).
Атмосфера —
повітряна оболонка земної кулі, зв'язана з нею силою тяжіння, що обертається
разом з Землею як одне ціле.
Атмосферний
тиск — тиск атмосферного повітря на всі предмети, що в ньому перебувають, і на
земну поверхню.
Атмосферні
опади — вода, яка випадає на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду або
утворюється безпосередньо з повітря у вигляді роси, інею, паморозі.
Барометр —
прилад для вимірювання атмосферного тиску.
Бризи — вітри
прибережної зони, які дмуть вдень з моря на суходіл, вночі — з суходолу на
море.
Відносна
вологість повітря — співвідношення фактичного вмісту водяної пари в повітрі до
тієї кількості, яка необхідна за тієї ж температури для насичення повітря,
виражене у відсотках.
Вітер — рух
повітря в горизонтальному напрямі з місць високого тиску до місць низького
тиску.
Гігрометр —
прилад для визначення вмісту водяної пари у повітрі.
Випаровування
— надходження в атмосферу водяної пари
з поверхні води, снігу, льоду, рослинності, ґрунту.
Клімат —
зміни в стані погоди, що повторюються в певній місцевості рік у рік.
Метеорологія
— наука про земну атмосферу і процеси, що в ній відбуваються.
Мусони —
сезонні вітри, які дмуть взимку з суходолу на море, влітку—з моря на суходіл.
Опадомір,
дощомір — прилад для вимірювання кількості атмосферних осадків.
Погода — стан
нижнього шару атмосфери (температури, тиску, опадів, напряму і сили вітру тощо)
у якійсь місцевості за певний час.
Полярні кола
— паралелі, віддалені від екватора на 66°33'. На полярних колах Сонце протягом
року не заходить цілу добу (на Північному полярному колі — 22 червня, на
Південному — 22 грудня) і не сходить одну добу (на Північному полярному колі —
22 грудня, на Південному — 22 червня).
Пояси
освітлення Землі — тропіки і полярні кола поділяють земну поверхню на пояси,
які відрізняються між собою сонячним освітленням і кількістю тепла, що
надходить від Сонця. Залежно від кута падіння сонячного проміння і тривалості
дня й ночі виділено п'ять поясів освітлення: два полярних, два помірних,
тропічний.
Стратосфера —
шар атмосфери між тропосферою і верхніми шарами атмосфери (від 9 — 18 до 45 —
55 км).
Тропіки —
паралелі, віддалені від екватора на північ і на південь на 23° 27'. В дні
літнього сонцестояння (21 — 22 червня) Сонце перебуває у зеніті над Північним
тропіком, а в день зимового сонцестояння (21 — 22 грудня) — над Південним
тропіком.
Тропосфера —
нижній, основний шар атмосфери (висота її над екватором 16 — 18 км, над
полюсами 8—10 км). У тропосфері зосереджено 80 % всієї маси повітря та водяної
пари.
Хмари —
скупчення в атмосфері на значній висоті дрібних крапель води або кристаликів
льоду, що виділилися під час охолодження повітря, насиченого водяною парою.
БІОСФЕРА І
ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА
Біосфера
(сфера життя) — оболонка земної кулі, в якій зосереджені живі організми. Вони
поширені у частині літосфери (до 4 — 5 км глибини), в усій товщі гідросфери, у
нижній частині атмосфери (до 30 км висоти).
Біосферний
заповідник — велика ділянка суходолу чи моря, що суворо охороняється. Тут є
території, які використовуються для багаторічних спостережень за впливом
діяльності людини на навколишню природу.
Географічна
оболонка — оболонка, в межах якої стикаються, проникають одна в одну і
взаємодіють верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера та
біосфера.
Ґрунт —
верхній пухкий шар землі, що має родючість.
Гумус
(перегній) — органічна, звичайно темного кольору, частина верхнього шару
ґрунту, що утворюється внаслідок складних хімічних процесів.
Екологія —
наука про взаємовідносини людини, тварин, рослин і мікроорганізмів між собою і
навколишнім середовищем. У зв'язку з посиленим впливом людини на природу і
забрудненням навколишнього середовища вона набуває особливого значення.
Екологічні
проблеми — проблеми, що виникли у зв'язку з втручанням людини в природні
процеси і призводять до порушення рівноваги природних комплексів.
Заповідник —
ділянка суходолу чи моря, на якій зберігається у природному стані весь
природний комплекс. Під заповідник виділяють території, характерні для
природної зони, або такі, що мають цінні в науковому й культурному відношенні
природні об'єкти. Територія заповідника суворо охороняється.
Червона книга
— це список рідкісних та тих, що перебувають під загрозою зникнення видів
тварин і рослин, символічний сигнал лиха, адресований урядам та громадськості
окремих держав.
Родючість
ґрунту — здатність ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами і вологою,
створюючи умови для одержання врожаю.
Природні зони
(географічні зони) — природні комплекси суходолу чи Світового океану, що
простягаються в широтному напрямі і мають подібні природні умови (клімат,
ґрунти, рослинність, тварин).
Природні
(географічні) компоненти — складові частини географічної оболонки: гірські
породи літосфери, води гідросфери, повітря, Ґрунт, рослини й тварини біосфери,
їх поєднання в різних варіантах створює природні комплекси.
МАТЕ РІАЛ ДЛЯ
ДОВІДОК І ПРАКТИЧНИХ РОБІТ
Додаток 1
Планети
Сонячної системи
|
Планета
Похожие работы на - Короткий словник географічних термінів та понять
|