єкта складу злочину в кримінально-правовій науці
.2 Поняття моральності в кримінальному праві
РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ ЗА КК УКРАЇНИ
.1 Злочини проти моральності, передбачені розділом ХІІ КК України…
.2 Злочини, що посягають на моральність, в статтях інших розділів Особливої частини КК України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Сьогодні, коли Україна після багаторічного перебування у складі різних політико-територіальних утворень, формується як незалежна держава з системою соціальних, правових і демократичних принципів, важливим є питання захисту моральності. Адже саме від того, чи буде забезпечено цей захист, чи зможе законодавець досягнути достатнього рівня нормативно-правового регулювання у цій сфері, залежить, чи зможе Україна в майбутньому бути по справжньому сучасною європейською державою, в якій будуть сповідувати принцип гуманізму, законності і справедливості.
В науці кримінального права, значна увага дослідженню питань охорони окремих сфер моральності від злочинних посягань приділялася такими дослідниками як: А.В Ландіна, В.В. Кузнєцов, В.О. Навроцький, Л.С. Кучанська, Н.О. Горб С.П. Репецький, С.С. Яценко та іншими . Дані дослідження мають велике пізнавальне та прикладне значення, оскільки в них аналізуються найбільш проблемні питання щодо охорони моральності відповідно до норм Особливої частини чинного Кримінального кодексу (далі - КК) України.
Для кожного цивілізованого та демократичного суспільства, у тому числі українського, мораль (моральність), будучи особливою формою суспільної свідомості, є основним типом нормативної регуляції людської поведінки, таким, як право, звичаї, традиції, перетинається з ними, але у той же час відрізняється від них. Завдяки моральності забезпечується дотримання людиною встановлених суспільством норм моралі, сприймаються загальнолюдські цінності, формуються правильні уявлення про справедливість, гуманність, добро, зло. Більше того, під впливом моральних вимог відбувається постійне збагачення права та зростання його ролі як соціального регулятора суспільних відносин.
У чинному кримінальному законі України передбачена відповідальність за найбільш ганебні і небезпечні посягання на основи морального життя суспільства і кожної окремої особи. Так, в розділі ХІІ КК України згруповані такі склади злочинів проти моральності, що регулюють дане питання у частині поваги до померлих і місць їхнього поховання; ставлення до памяток - обєктів культурної спадщини; збереження культурної спадщини та відкритості інформаційних ресурсів; ставлення до тваринного світу; розповсюдження відомостей про засоби вирішення конфліктів і прийнятні способи поведінки людей (сексуальної включно); підстав і форм задоволення сексуальних потреб; нормального розвитку неповнолітніх.
Хоча, як бачиться, виділення злочинів проти моральності в окремий розділ Особливої частини КК України ще не є гарантією достатньої нормативної регуляції і убезпечення від злочинних посягань. Прикладом є статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за період 2002 - 2009 рр. Зокрема, спостерігається відчутне зростання кількості низки зареєстрованих злочинів проти суспільної моральності (зокрема, ввезення, виготовлення, або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію - у 23,7 разів; ввезення,виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів - у 5,5 разів; створення або утримання місць розпусти і звідництва - у 3 рази; сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією - 1,6 разів.
Потрібно відзначити, що наукова розробка питань, повязаних із кримінально-правовою охороною моральності, дає можливість більш чіткіше окреслити такі питання, які потребують вдосконалення і доопрацювання, що в свою чергу, стало б вагомим кроком для якісного оновлення системи кримінального законодавства України.
Метою даного дослідження є комплексна характеристика системи злочинів проти моральності в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України.
Завданнями даної магістерської роботи відповідно до її мети є :
дослідити розвиток інституту кримінально-правової охорони моральності в памятках права;
проаналізувати норми кримінальних законів зарубіжних держав, в яких передбачається відповідальність за злочинне посягання на моральність, співставити, порівняти їх з аналогічними нормами українського кримінального законодавства;
розглянути проблеми визначення обєкта злочинів проти моральності, дослідивши ряд наукових доробок вчених і зробити самостійні висновки;
визначити нормативний і соціальний зміст моральності;
охарактеризувати систему злочинів проти моральності в Особливій частині КК України.
Обєктом дослідження є інститут кримінальної відповідальності за посягання проти моральності.
Предметом дослідження є моральність як обєкт кримінально-правової охорони.
Науково-теоретичною базою магістерської роботи є дослідження вчених з кримінального права, історії держави і права України, філософії, соціології. Це, зокрема, праці А.В Ландіної, В.В. Кузнєцова, В.М Куца, Є.В Фесенка, Л.С. Кучанської, М.О. Мягкова, Н.О. Горб, О.М. Архипова, О.М. Кривулі, С.П. Репецького. Проаналізовано також памятки кримінального права України.
Емпіричну базу дослідження складають становлять матеріали судової практики різних регіонів України, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України. Всього проаналізовано десять вироків у справах про злочини, що посягають на моральність.
Нормативну базу дослідження складає Конституція України, КК України, Цивільний кодекс України, нормативно-правової акти інших галузей права, що регулюють окремі аспекти відносин моральності.
Методи дослідження. Під час виконання даної наукової роботи було застосовано ряд загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, серед яких такі:
історичний (при дослідженні памяток українського кримінального права);
аналіз (у частині дослідження окремих норм Розділу ХІІ Особливої частини КК України);
- синтез (зокрема, при розкритті поняття моральності як обєкта кримінально-правової охорони);
порівняння (в частині виявлення спільних та відмінних тенденцій в чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав щодо забезпечення охорони моральності);
узагальнення (в частині виділення практично значущих висновків на підставі проведених окремих досліджень);
- системний (при підході системи злочинів, що посягають на моральність).
Практичне значення одержаних результатів. Результати, що були одержані під час виконання магістерської роботи можуть бути застосовані при удосконаленні кримінального законодавства у сфері охорони моральності від протиправних посягань, під час практичного правозастосування, а також при викладанні студентам юридичних факультетів Особливої частини кримінального права України.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
.1 Моральність як обєкт кримінально-правової охорони у памятках кримінального права України
Дослідження будь-якого правового явища неможливе без вивчення його історичних витоків. А тому видається доцільним проаналізувати окремі памятки права, такі як: Руська Правда, русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pоків, Литовські Статути, Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року, памятки права часів Козацько-гетьманської держави, Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року та 1903 року, а також Кримінальні кодекси Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 1922, 1927 і 1960 років.
Вагомою ознакою джерел права Київської Русі було те, що базою їх формування була сукупність звичаїв, які в той час були уставлені в суспільстві. Звичайно, розвиток звичаєвого права був органічно пов'язаний з державою, що формувалася. Право було системою правових норм, що складалися з санкціонованих, тобто визнаних державою, звичаїв. Згадку про такі звичаї до утворення Давньоруської держави можна знайти у літописах. У міру становлення феодалізму окремі звичаї родового ладу, котрі можна було використовувати в інтересах панівного класу, що формувався, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права.
У IX-X ст. на Русі, певно, існувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірниках права й літописах, котрі були складені ще у XI-XII ст., і тому не дійшла до нас. Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава - давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII-IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією X ст. Cвоєю чергою, русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pоків свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантійського й давньоруського права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім - у Поширену редакцію Руської Правди. У них можна знайти і норми, запозичені від давнього усного звичаєвого права.
Докладніше зупинившись на положеннях Руської Правди, потрібно відзначити, що дана памятка права містила багато статей, які свідчили про достатній рівень розвитку кримінального права. Однак не існувало різниці між кримінальним правопорушенням та цивільно-правовим, а таке поняття як злочин взагалі було відсутнє. Будь-яке нанесення потерпілому матеріальних або моральних збитків визначалося як "образа" (ст. 15 короткої редакції). Існували лише такі поняття, як спроба образи і дійсна образа. Разом з тим розрізняли об'єктивну і суб'єктивну сторони такої «образи». Наприклад, вбивство могло бути скоєне навмисно чи випадково, у стані афекту чи під час бійки тощо (ст. ст. 6, 7, 54). Об'єктами ж злочину, перш за все, виступали влада, особа, майно, звичаї. Суб'єктом злочину міг бути будь-хто, крім холопа і челядина, які перебували в повній власності господарів. Останні несли матеріальну відповідальність за протиправні дії своїх слуг.
Тяжкими злочинами були посягання на інтереси церкви і християнську мораль, зокрема, шляхом дотримання язичницьких обрядів. До них відносилися: церковна татьба (крадіжка церковного майна), розриття могил, нищення хрестів, .моління в гаях, біля води, чародійство тощо. Руська Правда не згадує про ці види злочинів, однак вони знайшли відображення в церковних уставах князів Володимира і Ярослава. В цих документах також йдеться про злочинні дії ченців, попів і попівн (блуд, пияцтво, порушення межі своїх приходів під час виконання обрядів, зв'язок з іновірцями чи відлученими від церкви).
До злочинів проти сімї та моральності відносилися: розпуста, зґвалтування боярських дружин і дочок, групове зґвалтування, укладення шлюбу між близькими родичами, багатоженство, співжиття із черницею, кума з кумою, народження позашлюбної дитини, співжиття з сестрами або з братами. Злочином вважалося сексуальне збочення - скотолозтво. Щоправда, світське право не містило норм, які охороняли б сім'ю від злочинних посягань. Вони знайшли втілення в церковних уставах Володимира та Ярослава.
За злочини проти сім'ї та моральності давньоруське законодавство, на відміну від візантійського, в яких за певні порушення передбачалася смертна кара чи покалічення), застосовувало систему покарань у вигляді грошових штрафів на користь єпископа (ст. 2 Уставу князя Ярослава). Наприклад, у Візантії одружений чоловік за перелюбство отримував для "напучення" 12 ударів палицею, незалежно від соціального походження та матеріального становища; за зв'язок із заміжньою жінкою чоловікам відрізали носи. У Київській Русі покарання за подібні вчинки не були такими суворими. Ст. 8 розширеної редакції Уставу князя Ярослава забороняла митрополиту стягувати штраф за подружню невірність чоловіка. У пам'ятках канонічного походження є також свідчення, що на порушника цієї церковної настанови накладалися піст і єпитимія. За скотолозтво у Візантії оскопляли, а у Київській Русі за ст. 21 розширеної редакції "Уставу" князя Ярослава таке ж збочення каралося штрафом у 12 гривень на користь єпископа і оголошенням єпитимії. Інші прояви сексуальної розбещеності або збочень також каралися накладенням єпитимій.
Розглянувши більш докладно окремі склади злочинів, що стосуються моральності як обєкта кримінально правової охорони, потрібно виділити їх у дві групи. Перша група - злочини проти родини і моральності. Друга група - злочини проти церкви.
Злочини проти родини і моральності. Після того, як було прийняте християнство і встановлене одруження за правилами православної церкви, природно, що церковна влада стала боротися з залишками язичества в сімейно-шлюбних відносинах. Як у Статуті Володимира, так, особливо, у Статуті Ярослава утримується перелік злочинів проти родини і моральності, причому іноді винні в цих злочинах підлягали судові єпископа і судові князя і несли подвійне покарання. Дуже характерно, що церковна влада, бажаючи домогтися швидкого ефекту в боротьбі зі злочинами цього виду, ряд провин проти статевої моралі, що у Візантії або в Римі спричиняли чисто церковні покарання (єпітімїі, посилені молитви, покаяння тощо), стала обкладати покараннями, що характерні для світського карного права, а саме, грошовими стягненнями.
Перші статті Статуту Ярослава говорять про умикання, про пошибання (зґвалтування) боярських дружин і дочок, про розпусту (самовільний розвід із дружиною). Винні в цьому злочині підлягали грошовому стягненню в залежності від приналежності дружини і дочки. Так, наприклад, за умикання боярської дружини і дочки стягувалося на користь постраждалої і єпископа 5 гривень золота, за той же злочин, спрямований проти дружин і дочок менших бояр, стягувалася гривня золота, добрих людей - 5 гривень срібла, а крім того, "князь страчує".
Серед інших злочинів проти родини і моральності треба вказати на народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини (передача її в будинок церковний і накладення грошового штрафу на її батьків), організація масового зґвалтування дівиці, висновок шлюбу між близькими родичами (80 гривень штрафу), перелюбство, привід у будинок нової дружини без здійснення розводу зі старої, двоєженство (штраф у розмірі 40 гривень), співжиття з черницею, кума з кумою, брата із сестрою, свекра з невісткою, одночасне співжиття з двома сестрами і двох братів з одною дружиною, з мачухою (грошові штрафи, сплачувані єпископові в розмірі від 100 до 30 гривень). Мається стаття, що передбачала скотолозтво (12 гривень і єпітімія).
Злочини проти церкви. Відомо, що феодальне законодавство посилено охороняло церкву, її майно і служителів церкви. У Руській Правді не міститься статей про церковні злочини. Невелика кількість статей також і в церковних статутах. Утім, у Статуті Володимира говориться про церковну татьбу, про розграбування могил, про посічені хрестів, про введення в церкву тварин і птахів, про моління під клунею, у гаях і у води, про "знахарство", тобто про чаклунство. Однак ніяких покарань у Статуті Володимира за ці злочини не встановлюється. Ще менше уваги злочинам проти церкви приділяє Статут Ярослава.
Характеризуючи правове поле на українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського (Волинь, Поділля та Київщини), потрібно відзначити, що умови для кодифікації законодавства у Литві були сприятливішими, ніж у Польщі. Результатом цього стала поява у Великому князівстві Литовському у XV ст. Судебника, а в XVI ст. - трьох Литовських статутів.
Становленню якісно нового рівня правових відносин у Великому князівстві Литовському сприяло створення писаного кодексів законів під назвою «Литовські Статути». Ці нормативні акти були діючим правом на землях великого князівства Литовського та в українських провінціях, що увійшли до складу Речі Посполитої. Перші законодавчі акти Великого князівства Литовського (загальноземські, обласні грамоти і інші) свідчили про достатньо високий для свого часу (Х - XVI ст.) ступінь розвиненості кримінального права. Проте в цей період судові органи держави керуються в основному правом, заснованим на місцевих звичаях, а процесуальні дії учасників судочинства не закріплюються у письмовій формі. Разом з ним в багатьох землях Великого князівства Литовського (особливо в колишніх князівствах - державах, таких як Полоцьке, Турово-Пінське, Берестейське і інші) продовжував діяти власний кримінальний закон. Поступово кримінально-правові норми у зв'язку з централізацією держави уніфікуються і розвиваються. Перший кодифікований кримінальний закон Великого князівства Литовського - це Судебник Казимира 1468 року. Він закріпив основні, єдині для всієї держави види покарань за злочини , вніс новизну і визначення суті і цілі покарання, заклавши правову основу і цілі індивідуального покарання. Протягом ХVI століття піддавалося істотним змінам більшість інститутів кримінального права, створювалася спеціальна юридична термінологія для визначення правових понять.
Закон відрізняє складові частини злочину і досить виразно описує його істотні і типові ознаки. Об'єктом злочину признаються конкретні блага і інтереси особи, а Статут 1588 року визнає об'єктом злочину злочинні посягання на відносини по підтримці громадського порядку і суспільної моралі.
Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалась дія, яка заподіяла шкоду чи збитки життю, здоров`ю, майну і честі особи, а також шкоду і збитки державі.
Злочинів проти моралі безпосередньо передбачалися тільки у Статуті Великого князівства Литовського редакції 1588 року, де вони містилися в розділі чотирнадцятому «О воровстве всякого рода». Статути законодавчо закріпили такі правові принципи, як: законність, індивідуалізація, рівність всіх перед законом, справедливість покарання тощо. Згідно Статуту 1588 року до цих злочинів були віднесені діяння, які передбачалися:
артикулом ХХІХ «О распутных людях, кои подговорив замужню женщину увезут оную» (безпосередньо в диспозиції вказувалось, що норма встановлена «для прекращения распутства о обуздание развратных людей»);
артикулом ХХХ «О наказании прелюбодейства» (параграф другий цього артикулу переслідував « девиц, которые забыв страх Божий и отложа стыд в сторону, будут жить в непотребстве »);
артикулом ХХХІ «О казни сводням », який містив наступний припис: «желая, дабы подданые наши на всегда жили честно и не искали мерской корысти, противной Богу и честным людям, постановляем; дабы в городах нашых не были терпимы такие люди как мужеска, так женска пола, кои для бесчестной своей прибыли, обыкли подговаривать девиц, или вдов и замужних женщин к непотребству так, что хотя бы которая нибудь и могла себя вести добропорядочно в супружестве; однако увлекаясь подговорами сводней предается непотребной жизни, а по сему наказывается урезанием носа, ушей, губ и изгнанием из города. Если же и после такого наказания будут питаться тем же мерзким ремеслом, то суд имеет из казнить смертию».
Про громадську мораль йшлося і в інших розділах Статуту. Так, згідно артикула LX «О наказаниях таких развратных женщин, которые бы умертвляли детей своих, или чужых» розділу одинадцятого «О насилиях, побоях и о платежах за голову дворянина» підлягали смертній карі жінки, які «ведя жизнь непорядочную и распутную и так очреватев, потом от стыда, или боясь наказание оной свій плод умертвили ». Цей артикул був введений з метою, « Дабы в христианском нашем государстве соблюдено было благочестие и надлежащее благовение к христианскому закону ». Наведене положення дозволяє стверджувати, що цей злочин теж міг бути віднесений до злочинів проти моральності.
Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року - це перша спроба кодифікації кримінального законодавства України, в основу якої було покладено Литовський Статут 1588 року. І хоча Права так і не стали діючим законом, вони відіграли дуже помітну роль у розвитку української юридичної думки. Злочини проти моральності в основному передбачалися гл. 23 Прав «О казни и наказании прелюбодеев, блудников, насильников жен и девиц, також мужеложников и скотоложников». Чотирнадцять артикулів цієї глави передбачали як традиційні склади злочинів (прелюбодійство, викрадення чужих жінок, насильницьке одруження, двожонство, кровосуміш, звідництво), так і раніше не відомі (мужолозтво, скотолозтво, розбещення малолітніх). Передбачалася Правами і відповідальність за наругу над могилою, але артикул 22, де про це йшлося, був розташований в іншій главі, двадцять четвертій, «О ворах, наказании и казни их, також о протчем о делах татейним».
За часів Козацько-Гетьманської держави кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалась дія, яка заподіяла шкоду чи збитки життю, здоров`ю, майну і честі особи, а також шкоду і збитки державі. Поза тим, поширюється формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду державному інтересу, навіть якщо вона не передбачена законом, що часто призводило до судово-адміністративної сваволі. За звичаєм суб`єктом злочину могли бути усі особи по досягненні 16-річного віку, наприкінці 18 ст. вік кримінальної відповідальності було знижено.
До злочинів проти моральності належало, зокрема, ганьблення запорізьким козаком жінки. За Гетьманщини у кримінальне законодавство було вміщено нові склади злочинів - безчоловіччя (мужелозтво, скотолозтво), перевідництво; конокрадство (за яке іноді потерпілі вчиняли і самосуд).
До складів злочинів, які опосередковано посягали на моральні устої тогочасного суспільства, зокрема, можна віднести злочини проти православної віри. До таких належали: богохульство, віровідступництво, чари, порушення церковних обрядів, зневажання церкви та інші, хоч, на відміну від судової практики Росії, а особливо Речі Посполитої, такі судові справи в Лівобережній Україні були рідкістю.
За часів перебування українських земель у складі Російської імперії, система злочинів проти моральності була досить чітко визначеною і кодифікованою у тодішніх актах кримінального законодавства. Так, Л.С. Кучанська у своєму дослідженні вказує, що розвинену систему злочинів проти моральності передбачало Укладення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Такі діяння передбачалися главою «О преступлениях против общественной нравственности, и проступках против общественного благоустройства и благочиння». Ця глава містила в собі два розділи : «О соблазнительном и розвратном поведении, о противоестественных пороках и сводничестве» та «О противоправних нравственности и благопристойности сочинениях, изображениях, представлениях и речах». Розміщені тут норми передбачали відповідальність за розпусту, утримання власного чи за найманням будинку для розпусти, втягнення малолітніх та неповнолітніх дітей особами, які здійснюють нагляд за ними у розпусту та інші пороки,відвідування явним та спокусливим чином розпусних жінок , проституцію, розповсюдження розпусними жінками і дівками венеричних захворювань, протизаконне сумісне проживання неодруженого з неодруженою, появу в громадських місцях у нетверезому вигляді, мужолозтво, скотолозтво, звідництво батьками своїх дітей, чоловіками своїх жінок, будь-яке інше звідництво, заняття звідництвом як ремеслом.
Цікавим є той факт, що окремою статтею передбачалась відповідальність власників установ, які були створені не з метою заняття розпустою, а з іншою метою, але в яких також надавалися такі послуги.
Наступним етапом у розвитку кримінального законодавства Російської імперії , до складу якої входила і Україна, стало Кримінальне укладення (уложення) 1903 року. У даному нормативно-правовому акті вводяться нові склади злочинів, які раніше були невідомі. Такі як: жорстоке поводження з душевнохворими, домашніми тваринами, несанкціоноване створення розважальних установ, а також установ для гри в карти, кості і таке ін., надання для цих цілей свого приміщення чи створення ігорного дому.
В КК УРСР 1960 року теж окремо не виділялися, а розглядалися як складова злочинів проти громадського порядку і містилися в главі Х «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоровя» . Тут передбачалася відповідальність за такі склади злочинів як знищення памяток історії та культури, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, посягання на особу та права громадян під приводом виконання релігійних обрядів чи під іншим приводом, утримання притонів розпусти та звідництво, виготовлення, збут чи розповсюдження порнографічних предметів. Також ст. 214 був передбачений склад злочину, який, хоч і не посягав прямо на моральність, все ж опосередковано заподіював шкоду відносинам моральності. Даною статтею передбачалась відповідальність за бродяжництво, жебрацтво, та інші паразитичні способи життя.
З 1960 року протягом наступних сорока років система злочинів проти моральності за КК УРСР неодноразово доповнювалася новими складами, зокрема ст. 208-1 (доведення неповнолітнього до стану спяніння, 1973 р.), ст. 211-1 (виготовлення та розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості, 1986 р.), ст. 207-1 жорстоке поводження з тваринами, 1988 р.). Що стосується розбещення неповнолітніх (ст. 121), мужолозтва (ст. 122 ) та статевих зносин з особою яка не досягла статевої зрілості (ст. 120), ці діяння розглядалися як злочини проти статевої свободи і містилися в розділі ІІІ КК УРСР 1960 р. «Злочини проти життя, здоровя, свободи та гідності особи» .
У КК України 2001 року законодавець вперше за майже сто років виділив злочини проти моральності у окремий ХІІ розділ «Злочини проти громадського порядку та моральності», тим самим підкресливши важливість питання чіткого і ґрунтовного регулювання даної сфери суспільних відносин і встановлення справедливих покарань за порушення моральних устоїв в державі.
1.2 Моральність як обєкт кримінально-правової охорони у чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав
Аналізуючи злочини проти моральності, видається важливим звернути увагу на досвід законодавців зарубіжних держав у даній сфері правового регулювання, а саме на норми Особливих частин кримінальних законів окремих держав. Це дало б змогу провести порівняння між чинним вітчизняним і зарубіжним законодавством щодо захисту моральності.
Зокрема, М.І. Хавронюк у своїй монографії висвітлює питання захисту моральності за кримінальним законодавством ряду країн пострадянського простору і Європи. Автор коротко характеризує деякі з них. Проаналізуємо такий зарубіжний правовий досвід на основні кримінального законодавства окремих пострадянських держав.
Розпочнемо з аналізу кримінального законодавства пострадянських країн. Так, у КК Російської Федерації злочини проти моральності компактно розміщені наприкінці глави 25 «Злочини проти здоровя населення і громадської моральності». Крім злочинів, повязаних з проституцією і порнографією, це: наруга над тілами померлих і місцями їхнього поховання (ст. 244). При цьому ст. 244 містить не лише простий, як аналогічна ст. 297 КК України, а й кваліфікований склад злочину: ч. 2 цієї статті передбачає відповідальність за зазначені дії, якщо вони вчинені: а) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою; б) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі; в) щодо скульптурного, архітектурного спорудження, присвяченому боротьбі з фашизмом чи жертвам фашизму, або місць поховання учасників боротьби з фашизмом; г) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування. Також передбачена відповідальність за жорстоке поводження з тваринами (ст. 245).
Своєю чергою, в розділі ХІІ КК Республіки Білорусь передбачена відповідальність за склади злочинів, що посягають на громадський порядок і громадську моральність. Зокрема, захист моральності здійснюється відповідно до положень таких статей кримінального закону:
Ст. 343: Виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів чи предметів порнографічного характеру. Так, ч. 1 статті законодавець вказує на виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження або рекламування, чи розповсюдження або рекламування порнографічних матеріалів або друкованих видань, зображень, інших предметів порнографічного характеру, чи публічна демонстрація кіно- або відеофільмів порнографічного змісту А. ч. 2 передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою або з використанням глобальної компютерної мережі Інтернет, іншої мережі електрозвязку загального використання чи виділеної мережі електрозвязку, розповсюдження чи рекламування завідомо неповнолітньому порнографічних матеріалів чи друкованих видань, зображень, інших предметів порнографічного характеру, здійснене особою, яка досягла вісімнадцятирічного віку , чи демонстрація цією особою завідомо неповнолітньому кіно- чи відеофільмів порнографічного характеру.
Ст. 343-1: Виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів чи предметів порнографічного характеру з зображенням неповнолітнього. Відповідно встановлюється кримінальна відповідальність за виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження або рекламування, чи розповсюдження або рекламування порнографічних матеріалів або друкованих видань, інших предметів порнографічного характеру з зображеннями завідомо неповнолітнього , або публічну демонстрацію кіно - чи відеофільмів порнографічного змісту з такими зображеннями. В ч.2 цієї статті передбачається відповідальність за ті ж дії, здійснені особою, яка раніше вчиняла злочини, передбачені чинною статтею чи частиною другою статті 343 КК Республіки Білорусь, чи групою осіб за попередньою змовою чи з використанням глобальної компютерної мережі Інтернет, іншої мережі електрозвязку загального користування чи окремої мережі електрозвязку, з використанням завідомо неповнолітнього для виготовлення порнографічних матеріалів, друкованих видань чи інших предметів порнографічного характеру з його зображенням. А ч.3 - за дії, передбачені частинами 1 або 2 даної статті, здійсненні організованою групою, з використанням завідомо малолітнього для виготовлення порнографічних предметів, друкованих видань чи інших предметів порнографічного характеру з його зображенням.
Ст. 344: Умисне знищення чи пошкодження історико-культурних цінностей чи матеріальних обєктів, яким може бути присвоєний статус історико-культурної цінності. Дана стаття містить санкцію за умисне знищення чи пошкодження історико-культурних цінностей або матеріальних обєктів, що мають духовну, художню і (або) документальну цінність і відповідають одному з критеріїв відбору матеріальних обєктів для присвоєння їм статусу історико-культурної цінності (ч.1 ст.344) . Кваліфікованим видом даного злочину є здійснення його повторно, чи групою осіб, чи по відношенню до особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей чи особливо цінних матеріальних обєктів, які потягнули за собою спричинення шкоди в особливо великому розмірі (ч.2 ст.344).
Ст. 345: Знищення, пошкодження чи втрата історико-культурних цінностей чи матеріальних обєктів, яким може бути присвоєно статус історико-культурної цінності, з необережності. У цій статті передбачається відповідальність за знищення, пошкодження історико-культурних цінностей чи матеріальних обєктів, що мають виняткові духовну, художню і (або) документальну цінність і відповідають одному з критеріїв відбору матеріальних обєктів для присвоєння йому статусу історико-культурної цінності, знищення з необережності, чи їх втрата внаслідок неналежного зберігання, які потягнули за собою спричинення шкоди в великому розмірі. В ч.2 вказується на вчинення тих же дії, вчинених по відношенню до особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей або особливо цінних матеріальних обєктів чи тих, які потягнули за собою спричинення шкоди в особливо великому розмірі
Ст. 346: Наруга над історико-культурними цінностями. Відповідальність за наругу над історико-культурними цінностями може наставати лише за відсутності ознак злочину, передбаченого статтею 344 чинного КК Республіки Білорусь. Ч.2 цієї статті передбачає відповідальність за ті ж дії, здійснені по відношенню до особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей, чи наруга над памятниками захисникам Вітчизни при відсутності ознак злочину, передбаченого вищевказаної статті 344.
Ст. 347: Наруга над трупом чи могилою. Відповідно до цієї статті особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення наруги над трупом чи могилою, чи за викрадення трупа, чи викрадення предметів, які знаходяться в захороненні. Особа також притягається до кримінальної відповідальності за ті ж дії, вчинені по відношенню до братської могили чи могили захисника Вітчизни (ч.2).
Ст. 348: Незаконне вилучення органів чи тканин від неживого донора . Кваліфікованим видом даного злочину є вчинення його з корисливих мотивів.
Наступним розглянемо кримінальне законодавство Латвійської Республіки. Так, деякі злочинні діяння, що посягають на моральність, включені до глав XVI «Злочинні діяння проти моральності і статевої недоторканості» і ХХ «Злочинні діяння проти громадської безпеки і громадського порядку », натомість КК Литовської Республіки містить дві окремі глави XLIV «Злочини і кримінальні проступки проти моральності», і XLV «Злочини і кримінальні проступки проти памяті померлих». Зокрема, передбачена відповідальність за:
незаконне взяття останків померлого; знущання чи наругу над ними;
незаконне розкопування могили; її зруйнування;
вчинення на кладовищі акту вандалізму (кваліфікуючою ознакою такого діяння є вчинення його за расовими, національними чи релігійними мотивами);
порушення церемонії похорон з метою знущання над померлим;
розголошення неправдивих домислів про померлого (ст. ст. 311-313).
Крім того, у КК Литовської Республіки є глава XXV «Злочини та кримінальні проступки проти рівноправності особи і свободи совісті», якою встановлена відповідальність, зокрема, за збудження ворожнечі проти осіб через їх релігію (ст. 170) і за перешкоджання здійсненню релігійних обрядів (ст. 171).
КК Естонської Республіки виділяє в окремий розділ 9 глави 9 злочинні діяння проти померлих, включаючи до них : наругу над трупом - розчленування трупу людини, залишення його без захоронення, інше поводження з ним, яке не відповідає загальновизнаним звичаям, або крадіжка трупа (ст. 148), осквернення памяті померлого - перешкоджання похоронній чи поминальній церемонії, розорення могил тощо (ст. 149); незаконне вилучення пересадочного матеріалу у трупа - вилучення такого матеріалу правомочною особою з метою трансплантації, якщо людиною за життя було накладено арешт на таку дію (ст.150).
Наступною групою держав, кримінальне законодавство яких підлягає дослідженню, є окремі високорозвинені європейські держави (в тому числі, члени Європейського Союзу). Так, в КК Голландії передбачена відповідальність за такі злочини проти моральності: закопування, спалення, знищення, приховування, викрадення тіла померлого з метою перешкодити встановленню факту або причини смерті чи народження мертвого плоду (ст. 151); вислання адресату без його прохання предмета чи зображення, що ображає благопристойність (ст. 240), - а до проступків - оголення у будь-якому місці, крім місця, визначеного муніципальною радою як придатного для відпочинку нудистів (ст. 430-а).
Своєю чергою, у КК Республіки Італія є розділ ІХ «Злочини проти громадської моральності і добрих вдач», який включає тільки одну главу ІІ - «Посягання на почуття соромязливості та на статеву честь». Цією главою встановлена відповідальність за : безсоромні дії у публічному місці (ст. 527); опублікування безсоромних творів і безсоромні видовища (ст.528).
У КК Республіки Албанія до злочинів проти моральності (статті 113-118, глава VIII розділу II Спеціальної частини) відносять: проституцію, сутенерство, використання приміщень для проституції; гомосексуальні дії вчинені із застосуванням насильства щодо неповнолітніх або осіб, які не здатні захистити себе; порнографію; опоганення могил.
У Главі ХХV Кримінального кодексу Республіки Польща. передбачена кримінальна відповідальність за злочини проти сексуальної свободи і моральності. Зокрема, виділено такі склади злочинів :
П. 1 ст. 202: підлягає покаранню особа, яка публічно демонструє предмети порнографічного змісту таким способом, в результаті використання якого вони сприймаються особою всупереч її волі. Відповідно п. 2 ст.202 передбачає відповідальність за демонстрацію предметів порнографічного змісту малолітньому молодше 15 років, чи привчання його до предметів, маючих такий характер.
П. 3 ст. 202: у цій статті законодавець вказує на виготовлення з метою розповсюдження чи ввезення або розповсюдження предметів порнографічного змісту за участю малолітнього молодше 15 років чи з застосуванням насильства чи з використанням тварини.
Ст. 203 вказує на кримінальну відповідальність особи, яка шляхом насильства, протизаконної погрози , обману, чи використовуючи залежного чи критичного стану особи доводить її до заняття проституцією.
П. 1 ст. 204 - у даній статті вказується на спонукання однією особою іншої до заняття проституцією з метою отримання майнової вигоди, чи для полегшення в отримані такої вигоди.
Також в даному нормативно-правовому акті передбачена відповідальність за злочини, що посягають на свободу совісті і віросповідання (Глава XXIV). Хоча цей розділ і не регулює питання відповідальності за суспільно небезпечні діяння, що прямо посягають на моральність, проте склади злочинів, що тут передбачені, порушують моральні норми, уставлені в цивілізованому суспільстві, серед яких такі:
ст. 194 вказує на заборону обмеження особи в її правах в звязку з її приналежністю до віросповідання чи з приналежністю до якого-небудь віросповідання;
п. 1 ст. 195 передбачає відповідальність за перешкоджання публічному здійсненню релігійного акту церкви або іншого віросповідуючого обєднання, маючого врегульований правовий стан;
ст. 196 передбачається відповідальність для особи яка ображає релігійні почуття інших осіб, публічно ображаючи предмети релігійного вшанування чи місце, приготоване для публічного виконання релігійних обрядів.
Також варто звернути увагу на склад злочину передбаченого в Розділі «Злочини проти сімї і опіки». Так, в ст. 208 передбачена відповідальність за споювання малолітнього, доставляння йому алкогольних напоїв, сприяння в їх споживанні чи спонукання до вживання таких напоїв. Обєктивна сторона даного діяння містить багато спільних ознак обєктивної сторони злочину передбаченого ст. 304 КК України «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність», а тому можна зробити висновок, що дане діяння також посягає на моральність.
Порівнюючи норми зарубіжного кримінального законодавства і співставляючи їх з відповідними нормами КК України досить цікаво буде проаналізувати кримінально-правові норми у сфері захисту моральності країни з відмінними правовими традиціями, а саме Республіки Сан-Марино. Так, у кримінальному законі цієї держави злочинам проти моральності присвячена окрема глава ІІІ.
Значна увага у цій главі присвячена злочинам проти моральності у сфері нормального укладу статевого життя. Це злочини передбачені статтями:
Ст. 268 : Торгівля живим товаром для зайняття проституцією. Дана норма передбачає відповідальність за торгівлю людьми для заняття проституцією за кордоном. Кваліфікованими видами цього складу злочину є здійснення особою злочинної діяльності спільно з організаціями діючими на території різних держав (ч. 2 ст. 268), з використанням погрози, насильства чи обману чи здійсненням насильницького викрадення людини (ч. 3 ст. 268 ).
Ст. 269: Спонукання до заняття проституцією. Кваліфікованими видами даного злочину є вчинення його з використанням насильства, погрози чи обману, з використанням неповнолітнього, чи хворої особи, або особи з психічними розладами. (ч. 2 ст. 269).
Ст. 270: Утримання домів для зайняття проституцією. Згідно цієї норми особа підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона є власником дому для зайняття проституцією чи надає нерухомість для використання в таких цілях.
Ст. 271: Експлуатація проституції. Під цією нормою розуміється експлуатація однією особою іншої для заняття проституцією або сприяння у занятті проституцією.
Ст. 272: Пособництво в проституції. Так, підлягає кримінальній відповідальності особа, яка тим чи іншим чином здійснює пособництво в занятті проституцією, щоб задовольнити статевий потяг іншої особи;
Відповідно до статті 273 КК Сан-Марино до осіб які займаються проституцією як ремеслом застосовується висилка за межі Республіки Сан-Марино.
Ст. 274: Здійснення статевого акту між особами однієї статті. Будь-яка особа, яка, як правило, здійснює статевий акт з особою однієї з собою статі, підлягає покаранню, якщо дане діяння призводить до громадського скандалу. Потрібно відзначити, що чинний КК України не криміналізує дане діяння.
Ст. 275: Непристойні дії і представлення. Відповідно до цієї статті, особа підлягає покаранню, якщо вона своїми діями ображає сексуальну соромязливість інших осіб. Кваліфікованим видом даного злочину є здійсненню його через засоби громадської комунікації.
Ст. 276: Інші посягання на мораль. У даній статті вказується на використання громадських комунікацій розрахованих на необмежену кількість людей для обнародування дій чи предметів, які - враховуючи особливу чутливість малолітніх, не досягнувши малолітнього віку - підходять для пропагування насильства, жорстокості, хуліганства, сексуальної розбещеності, чи загалом підходять для образи цими діями почуттів єдності сімї.
Ст. 277: Позбавлення прав на батьківську владу і опікунство. В даній статті зазначається, що якщо злочини передбачені статтями 268, 269, 272 і 274 чинного кодексу здійснюються батьками, усиновителями чи опікунами в шкоду власному сину чи особі над якою здійснюється опікунство до них застосовується разом з іншими покараннями, передбаченими цими статтями також позбавлення батьківських прав і опікунства;
Ст. 278: Акти сутенерства, скандальної проституції. Відповідно до цієї статті такими визнаються:
а) здійснення статевого акту шляхом вимоги, пропозиції або під дією відповідних манер поведінки, чи провокаційних жестів в громадському місці, відкритому для публіки, або в іншому місці, де збираються люди, пропонують іншій особі;
б) пропозиція свої послуги стосовно занять проституцією або послуг іншої особи і прохання вступити в статевий зв'язок з особою, що займається проституцією з використанням засобів громадської комунікації;
в) виставляння себе напоказ в громадському місці , чи в місці відкритому для публіки з метою підібрати собі клієнтів чи зустрітися з ними користуючись засобами громадської комунікації;
г) Заняття проституцією особою у власному будинку, влаштовування скандалів особам, з якими спільно проживаючим з нею, чи сусідам.
Ст. 279: Терпимість проституції в публічних місцях. Під терпимістю проституції розуміється проявляння терпимості до заняття однією або декількома особами проституцією особою яка має у власності жиле приміщення, дім з обстановкою, пансіон, клуб, приміщення для танців, місце для публічних видовищ чи інше приміщення, відкрите для публіки і в яких дане заняття здійснюється.
Також КК Республіки Сан-Марино чітко регламентує порушення у сфері розповсюдження алкогольних напоїв. Зокрема встановлюється відповідальність за :
виготовлення, ввезення на територію Республіки Сан-Марино, розповсюдження чи зберігання з метою розповсюдження спирту, лікеру для алкогольних напоїв, чи алкогольних напоїв ,без дозволу влади чи з недотриманням інструкцій заводу-виробника ( ч. 1 cт. 280).
здійснення керівництва публічними закладами торгівлі, продаж, доручання продати, або згода продати алкогольні напої в невідповідний для продажу час ( ч.2cт. 280);
продаж алкогольних напоїв особі, яка знаходиться в стані явного спяніння (ч. 3 cт. 280).
Ст. 281 встановлює відповідальність за зловживання наркотичного засобами, зловживання спиртними напоями, участь в азартних іграх. У цій статті вказано, що підлягають покаранню особи, що були затримані в громадському місці, відкритому для публіки, чи в приватних клубах в стані тяжкого психічного розладу, яке виникло в наслідок зловживання наркотичними засобами: в стані явного спяніння; в момент участі в азартній грі.
До злочинів проти моральності також віднесено:
Ст. 282: Непристойні дії, непристойні речі, погане поводження з тваринами. Зокрема, вказується на:
здійснення дій, що суперечать суспільній моралі
непристойне висловлювання в суспільному місці, відкритому для публіки, або в місці, де публіка може це побачити, або почути;
погане поводження з тваринами, здійснення над ними експериментів, що викликають відразу, чи без необхідності знищення тварин;
Кваліфікованим вадом даного злочину опис, ілюстрація, представлення чи відтворення дії, що вказані в попередніх пунктах з використаням засобів масової комунікації.
Ст. 283: Жебрацтво. У цій статті передбачається відповідальність за:
заняття особою жебрацтвом як ремеслом;
заохочення чи керування жебрацькою організацією;
спонукання до жебрацтва неповнолітніх, не досягнувших вісімнадцятирічного віку, чи недієздатної особи, або взяття зобовязання в даних осіб це здійснювати;
демонстративне бідняцтво.
Ст. 260: глум над релігією (осквернення символів будь-якої релігії, осквернення предметів культу або поклоніння а публічне висміювання культових дій, осквернення честі або престижу священика при виконанні ним своїх функцій чи з причини виконання ним своїх функцій, осквернення мощей святих Сан-Марино ).
Ст. 261: порушення релігійної свободи (перешкоджання шляхом насильства або погрози іншій особі сповідувати релігію, пропагувати або брати участь в публічному культі віросповідання або в приватному віросповіданні ).
Ст. 262: порушення богослужіння (перешкоджання проведенню або виконанню функцій церемоній чи релігійних процесій, які проводяться з участю священика ).
Ряд статей КК Республіки Сан-Марино встановлює відповідальність за неналежне поводження з померлим тілом і порушенням процесу поховання:
Ст. 263 вказує на глум над трупом. В даній статті вказується на відповідальність особи, що глумиться над трупом, переміщує його або розкидає його частини. Ст. 264 передбачає відповідальність за пошкодження, знищення або викрадення трупа.
Ст. 265: порушення поховань. Під порушенням поховань розуміється порушення особою цілісності могили, захоронення, або урни з прахом
Ст. 266: порушення процесу поховання (здійснення порушення процесу поховання або похоронної служби). Кваліфікованим видом даного злочину здійснення його з використанням насильства чи погрози.
Ст. 267. Богохульство і тяжке осквернення покійного (висловлювання публічних образ щодо померлих, здійснення публічного богохульства).
Отже, вочевидь, що у всіх проаналізованих кримінальних законах зарубіжних держав моральність забезпечується кримінально-правовою охороною.
Висновки до розділу 1.
Проаналізувавши злочини проти моральності у памятках українського права, можна відзначити, що:
відповідальність за злочини, що посягали на моральність було передбачена ще в памятках права Київської Русі (Руська Правда, русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pоків). Хоча їхні положення і не були обєднані під одним розділом, все ж, видається зрозумілим,що здійснення посягань проти статевої свободи і статевої етики, церкви, сімї обовязково значною мірою підривало моральний фундамент суспільства, призводило до нехтування моральних норм, які споконвіків формувалися між людьми і утвердилися в нормах звичаєвого права;
в період входження українських земель до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої злочини проти моральності набула ознак системи, підтвердженням цього є значна частина норм, що передбачали відповідальність за злочини проти моральності вже в окремих главах Литовський Статутів - кодифікованих джерел тогочасного права;
протягом тривалого часу в різних законодавчих актах (Укладення про покарання кримінальні та виправні 1845 року, 1903 року, Кримінальні кодекси УРСР 1922, 1927, 1960 років тощо) система злочинів проти моральності багаторазово змінювалася і доповнювалася. Цьому сприяв розвиток суспільства. Наслідком цієї еволюції став КК України 2001 року, який теж містить норми про відповідальність за злочини проти моралі (розділ ХІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності»).
Проаналізувавши кримінальні закони окремих зарубіжних держав в частині норм, що передбачають відповідальність зо злочинні посягання на моральність, можна дійти до наступних висновків:
склади злочинів, що містяться в Особливих частинах КК окремих держав пострадянського простору (Російської Федерації, Республіки Білорусь, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки) у сфері захисту моральності у переважній більшості є практично аналогічними з нормами КК України, що зумовлено спільним входженням цих держав в Союз Радянських Соціалістичних Республік, а отже і наявністю спільної нормативно-правової бази в той час, яка з отриманням цими країнами незалежності стало основою для розробки вітчизняних законодавств;
у кримінальних законах розвинених держав Європи по різному здійснюється забезпечення захисту моральності. В одних злочини проти моральності виділені в окремий розділ, як от в КК Республіки Італія, в інших - ці склади злочинів входять у сукупності до розділів, які поряд з нормами щодо захисту моральності містять норми щодо захисту релігії, повноцінного здійснення батьківських обовязків, захисту особи від протиправних посягань у сфері статевих стосунків (КК Республіки Польща);
КК Республіки Сан-Марино, як держави з відмінними правовими традиціями, містить досить чітко врегулювань систему протиправних посягань у сфері моральності з жорсткою системою покарань за їх вчинення. Особливостями кримінального законодавства даної держави у сфері захисту моральності є такі :
а) чітке розмежування складів злочинів по розділах Особливої частини КК в залежності від сфери в якій здійснюється посягання;
б) приділення значної уваги злочинам проти моральності у сфері нормального укладу статевого життя, а також щодо забезпечення релігійної свободи населення.
РОЗДІЛ 2. МОРАЛЬНІСТЬ ЯК ОБЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
.1 Підходи до розуміння обєкта складу злочину в кримінально-правовій науці
Прийняття 5 квітня 2001 року нового КК України є важливим етапом загальної правової реформи. Але не зникає необхідність теоретичної розробки загальних інститутів кримінального права для правильного їх застосування на практиці, що є гарантією дотримання прав і свобод людини. Одним з таких інститутів, актуальність теоретичної розробки якого не зникла з прийняттям нового КК України, є інститут обєкта складу злочину, який в науці кримінального права є одним з найбільш дискусійних і найбільш складних.
Правова природа обєкта злочину полягає насамперед у тому, що він є елементом складу злочину - системи обовязкових обєктивних і субєктивних елементів, що дають підстави певне суспільно небезпечне діяння визнавати злочином.
Видається доречним, насамперед, проаналізувати теорії, що існують в науці кримінального права, за якими саме обґрунтовувалося те чи інше визначення поняття обєкта злочину.
Першим за часом виникнення в теорії кримінального права є пояснення обєкта злочину як субєктивного права. Представники цієї теорії обєктом злочину вважали субєктивні права людини. Виникнення теорії субєктивного права було зумовлено революційними подіями в Західній Європі у ХVIII ст., коли найвищою соціальною цінністю було оголошено людину та її природні (субєктивні) права (В.Д. Спасович, З.А. Незнамова, І.Я. Козаченко, П.Д. Калмиков).
Іншою теорією, яка зявилися вже під час існування теорії субєктивних прав, є теорія нормативного права. За нормативною теорією норми права розглядають відокремлено від тих суспільних відносин, що регулюються або охороняються ними. У звязку з цим сам злочин розглядається лише як порушення норми, а юридична форма злочину тут виступає його сутністю. Нормативна теорія обєкта злочину бере свій початок з більш загальної теорії права, автором якої вважають Ганса Кельзена. Основою нормативізму є ідеї І. Канта, зокрема його концепція правової держави, апріорні поняття тощо. Г. Кельзен свою теорію вважав чистою теорією права, він ізолював право від політики, суспільства та його матеріальних і духовних потреб, оскільки керувався лише єдиним чисто юридичним методом пізнання. Прихильниками нормативної теорії обєкта злочину були І.Я. Фойніцький, М.С. Таганцев та багато інших правників.
Цікавою видається також теорія соціальних цінностей (благ) у кримінальному праві. Згідно з цією теорією, обєктом злочину є певні цінності (блага). Точка зору щодо визнання цінностей або благ обєктом злочину не є новою. Наприклад, О.Ф. Кістяківський вважав, що обєктом злочину є предмет, на який спрямований і з приводу якого вчинений злочин, пояснюючи, що обєктом злочину може бути лише людина зі всіма правами і установами, котрі нею створюються, як суспільною істотою. Тому, крім життя, здоровя, свободи, честі, як більш-менш основних обєктів злочину, так би мовити, створених самою природою, він вважав речі, тварин, установи і навіть певний склад думок. Останні, на його думку, стають обєктом злочину лише тому, що є придбаними людиною благами, які необхідні для існування та захисту благ основних, наданих людині природою. Далі О.Ф. Кістяківський пояснював, що речі він вважає обєктом злочину внаслідок їх перебування у власності або володінні людиною. Проте річ, яка нікому не належить або та, що не має жодного відношення до людини, на його думку, не може бути обєктом злочину. Сьогодні дану теорію відстоюють чимало науковців. Серед них Є.В. Фесенко., А.В. Пашковська, П.С. Матишевський, В.Б. Харченко та інші. Методологічною основою цієї точки зору є розроблена ще в дореволюційний період «концепція блага, як обєкта злочину». Звичайно, у філософському розумінні категорія «благо» вужче ніж категорія «цінність». Якщо цінність - це специфічно соціальні визначення обєктів оточуючого світу, що виявляють їх позитивне чи негативне ставлення до людини і суспільства, то благо - це загальне поняття для визначення лише позитивної цінності .
У сучасному вітчизняному кримінальному праві більшість учених, що вважають обєктом злочину певні цінності, до останніх відносять, зокрема, життя, здоровя, гідність, майно, природні обєкти, інтереси і права, соціальний звязок тощо. Вочевидь, розглядання цінностей у якості обєкта злочину зменшує значення суспільних відносин. Тому що цінності не можуть розглядатися окремо від останніх.
Після прийняття нового КК України, за традицією, в якості обєкта злочину розглядають суспільні відносини. Таке тлумачення подається як у доктрині кримінального права так і в науково-практичних коментарях КК України. Хоча і дана концепція за останні десятиріччя з боку деяких вчених усе більше піддавалася критиці.
О.М. Архипов у статті «Теоретичні питання обєкта злочину» , зокрема, вказує,що розглядання суспільних відносин у якості обєкта злочину є спадком радянської доктрини кримінального права. Саме радянська концепція кримінального права стверджує, що «будь-який злочин… прямо чи опосередковано посягає на суспільні відносини соціалістичного суспільства. Представляючи певний звязок з приводу матеріальних, соціальних або ідеологічних цінностей, суспільні відносини виступають у якості обєкта злочину. Злочин у кожному конкретному випадку, впливаючи на будь-який з елементів або на всю їхню сукупність, змінює (руйнує) усе відношення. Відношення, як загальнофілософське поняття, лежить в основі поняття суспільних відносин, як обєкта злочину. Як особливий вид відношення, суспільні відносини мають загальні характеристики відношення. А саме те, що виникають вони не менш ніж між двома субєктами, в ролі яких можуть виступати окремі індивіди. Суспільні відносини мають опосередкований характер. Вплив на такі відносини здійснюється через вплив на один з обєктів, між якими існують відносини.
На думку вчених О.М. Кривулі та В.М. Куца , теза про те, що обєктом злочину виступають суспільні відносини дуже віддалена від безпосередньої практики юриста, оскільки ні прямо, ні опосередковано нікому не дано усунути обєктивні підстави «материкових» відносин, що є фундаментом соціальності. Категорія «суспільні відносини» відображає дійсність на надзвичайно високому рівні абстракції. Пересічний правознавець з такими рівнями абстракції не працює. Він має справу з питаннями правового захисту життя, здоровя, гідності, власності (як сукупності трьох правочинностей - володіння, користування та розпорядження майном), політичної системи і таке інше, але схильний трактувати злочин як посягання на суспільні відносини. Це непорозуміння виникає через те, вказують автори, що суспільні відносини змішуються з формами їх зовнішнього прояву. Найчастіше суспільні відносини ототожнюють із взаємодією, спілкуванням, людськими вчинками, тобто з міжособистісними відносинами, а інтереси, потреби, цінності та ідеали вважають змістом цих відносин. Більш коректним, на думку авторів, було і таке вирішення цього питання: взаємодія людей, їх вчинки один відносно іншого входять до «шлейфу» понять, похідних від діяльності. Остання існує у рамках, котрі визначаються суспільними відносинами. Тою мірою, якою люди усвідомлюють суспільні відносини, вони формують різні норми, в тому числі і правові. Ці норми - спосіб презентації відносин у свідомості людей. Іншими словами, норми - це наявність суспільних відносин у секторі усвідомленого. Вихід за межі норми хоча й тягне за собою санкцію, але не означає зникнення індивіда з мережі суспільних відносин, тому що він знаходиться в ній незалежно від своєї дії чи бездіяльності, діє за законом (нормою) чи всупереч йому. Таким чином, можна дійти висновку, що в злочинних діях (бездіяльності) окремих осіб відсутня небезпека суспільним відносинам, якщо вони не є обєктом злочину.
М.О. Мягков у своїй праці «Щодо проблеми обєкта злочину в науці кримінального права» вважає можливим виділити лише одне загальне положення: «обєкт злочину це те, на що спрямовано злочин».
У згаданих основних підходах визначення обєкта злочину спільним є те, що останнє справедливо розглядається як соціально-правове явище. По-перше - обєкт злочину є елементом складу злочину, який вказує на що спрямоване суспільно небезпечне діяння, передбачене КК. По-друге, він є частиною обєктивної соціальної дійсності, що піддається негативним змінам у разі прояву кримінальної девіації. Такими частинами є і суспільні відносини, і соціальні цінності. Таким чином, не можна відділяти соціальні цінності від суспільних відносин. Вони становлять собою певну цілісність. Соціальна цінність виступає предметом, із приводу якого існує суспільне відношення. Злочин спрямований на певну цінність, одночасно спрямований і на відповідні суспільні відносини. Але цінність не існує сама по собі, вона має свій прояв у суспільних відносинах, тобто ми характеризуємо певний обєкт як цінність через сприйняття певних відносин. Тому право не може безпосередньо охороняти соціальні цінності, воно робить це через охорону суспільних відносин. На підставі вказаного, бачиться більш обґрунтованим, у загальному розумінні, визначення обєкта злочину як суспільних відносин. Проте, щоб стати обєктом кримінально правової охорони вони повинні бути упорядковані, а для цього отримати відповідну правову регламентацію, стати правовідносинам.
Розглядаючи більш конкретно, саме, інститут моральності, як обєкта кримінально-правової охорони, потрібно, перш за все, звернути увагу на недавні дослідження науковців у цій сфері.
Так, А.В. Ландіна у своїй дисертаційній роботі вказує, що моральність - це порядок відносин між людьми, що існує в суспільстві за умови дотримання норм моралі, який охороняється кримінальним законодавством. Автором робиться спроба розвинути концепцію про те, що об єкт злочину - це встановлений правовими нормами порядок відносин між людьми в суспільстві, який охороняється кримінальним законом.
П.П. Сердюк, розмірковуючи щодо моральності як об'єкта кримінально-правової охорони, вказує, що моральність у якості об'єкта злочину не репрезентована тими предикатними якостями, які характерні для нього. Натомість, автор пропонує визнавати об'єктом злочинів, передбачених ст. ст. 300, 301 КК України, соціальне благополуччя (здоров'я) особи, а не моральність як об'єктивне явище соціального регулювання, однак за умови того, що буде доведено феномен генетичного чи обумовлюючого зв'язку між впливом і шкідливими змінами у моральному здоров'ї особи, причому не ймовірнісного, а цілком певного. Злочини ж, передбачені ст. ст. 303, 304 КК України, можуть справляти негативний вплив на статус особи та її спосіб життя, тож об'єктом цих злочинів слід визнавати особисту недоторканість, статеву свободу чи статеву недоторканість людини.
С.П. Репецький у авторефераті своєї дисертаційної роботи вказує, що родовий обєкт розділу ХІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності» Особливої частини КК України включає два складових компоненти - громадський порядок та суспільну моральність, які прямо не співпадають. Відповідно родовим обєктом злочинів проти суспільної моральності, зазначає автор, слід визнати суспільні відносини у сфері суспільної моральності, які визначають найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства. При цьому С.П Репецький аргументує, що вказівка на термін «суспільна» має бути обовязковою, оскільки моральність має суспільний характер, передбачає сферу суспільних відносин, суспільну свідомість та поведінку, суспільні ідеали, порушення яких викликає суспільний осуд. Безпосереднім обєктом злочинів проти суспільної моральності слід вважати суспільні відносини у сфері суспільної моральності, що визначають найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства в духовному, культурному та статевому житті, вихованні молоді та мирному співжитті. Автор констатує, що майже в кожному злочині проти суспільної моральності варто виділяти : основний та додатковий безпосередні обєкти (як необхідні, так і факультативні).
І.О. Бандурка вказує, що виходячи з того, що слід розглядати злочин як явище реальної дійсності та склад злочину як ідеальну, абстрактну категорію, доведено, що злочин може посягати виключно на конкретний, безпосередній обєкт, а склад злочину містить ознаки загального, родового, видового та типового безпосереднього обєкта. У своїй дисертаційній роботі І.О. Бандурка здійснює розмежування обєктів злочину на обєкти індивідуального (життя, здоровя, воля, честь, гідність, статева свобода тощо) і суспільного (громадська безпека, довкілля, безпека виробництва тощо) значення. При цьому звертається увага на те, що розділ ХІІ КК «Злочини проти громадського порядку та моральності» визначає обєктом кримінально-правової охорони не мораль (громадську мораль), а моральність. При зясуванні ж співвідношення понять «мораль» і «моральність» установлено, що мораль - це категорія суспільного значеня, а моральність - категорія індивідуального значення, яка являє собою, насамперед, внутрішнє ставлення, визнання, міру реалізації норм моралі окремою людиною.
Н.О. Горб проводячи кримінально-правовий аналіз злочину передбаченого ст.297 «Наруга над могилою» Особливої частини КК України зазначає, що суспільна моральність, донедавна, розглядалася у контексті громадського порядку, при цьому автором проводиться визначення і співставлення понять «мораль», «моральність» і «громадський порядок». Зазначається, що суспільна моральність обґрунтовано визнана самостійним видовим обєктом злочинів та відокремлена від громадського порядку.
Загалом, можна зробити висновок, що думки вчених, щодо розуміння обєкта злочинів проти моральності різняться, а, отже, залишається ряд дискусійних питань, які є не вирішені. Серед них такі:
Чи виправданим є обєднання злочинів проти громадського порядку і злочинів проти моральності в один ХІІ розділ Особливої частини КК України?
Чи дійсно моральність як об'єктивне явище соціального регулювання може бути визнана обєктом кримінально-правової охорони ?
Чи варто включати в розділ ХІІ Особливої частини КК України склади злочинів які хоч і в певній мірі посягають на моральність, але включені, враховуючи їх певні особливості, в інші розділи КК України?
Вирішення цих питань потребує подальших ґрунтовних досліджень в системі злочинів проти моральності.
2.2 Поняття моральності в кримінальному праві
Дослідження такого поняття як «моральність» неможливе без встановлення основи даного терміну - моралі. Термін «мораль з лат. moralis - моральний, від mores - звичаї ) - духовно-культурний механізм регуляції поведінки особистості та соціальних груп за допомогою уявлень про належне, в яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп. Специфіка моральної свідомості формується за умов розкладу родоплемінного суспільства, виникнення складної системи опосередкованих звязків (політичних, економічних, соціальних та ін.), що прийшла на зміну безпосередньому характеру всіх стосунків людей у традиційній общині. Поява відносної свободи вибору, потреба в ситуаційній гнучкості поведінки й стосунків, відповідно до динамічних умов життя, робили чимдалі проблемнішим збереження, культурну трансляцію і примноження досвіду безпосередньо моралістичного ставлення людини до людини, спільноти, природи, світу. В контексті критичного осмислення реальних звичаїв людей (що свідчило про руйнацію традиційних форм моральності) складається узагальнена система уявлень про чесноти, норми поведінки, основоположні закони колективного співіснування («не убий», «не укради» та ін.).
Для даного дослідження важливим також є осмислення терміну соціальна мораль, так як моральні норми, відображаючи відносини у певному соціумі, вказують рівень моральної свідомості окремих індивідів і суспільства загалом. Так, у філософському словнику соціальних термінів дається визначення соціальної моралі. Вказується, що це усталені моральні звичаї, традиції, форми діяльності, що склалися в процесі історичного поступу чи кимось установлені і дотримання яких є необхідною умовою діяльності людей, підпорядкованої груповим, колективним, суспільним вимогам. Соціальна мораль є виявом підтримки існуючих моральних відносин, що склалися в суспільстві, або їх нехтування. Поняття « соціальної моралі» досить близько прилягає до поняття «норми поведінки», але характеризує не спосіб підтримки суспільної дисципліни, а зміст поведінки окремої людини, соціальної групи, верстви, всієї спільності згідно з досягнутим рівнем соціальної свідомості, культури, громадської відповідальності. Соціальна мораль звужує коло функціонування застарілих, засмічених негативними традиціями, звичаями, уявленнями норм поведінки і утверджує в повсякденному житті справжні норми взаємовідносин між людьми, верствами, націями, що є відображенням їх загальнолюдської суті. Соціальна мораль реалізується в суспільстві за наявності суспільно-значущих стимулів діяльності (мети, ідеалів, цінностей), взірців саме людської поведінки та морального осудження відхилень від усталених соціальних норм.
Потрібно зазначити, що захист моральності, а отже і моралі, як основи даного поняття повинен базуватися саме на охороні моральних норм усталених в цілому суспільстві. Здійснення захисту індивідуальних моральних норм, чи таких, що сповідуються певною соціальною групою може призвести до зловживань і неточностей, а тому потрібно сформувати чітку позицію держави, щодо захисту моральності, яка має знайти своє відображення у законодавчих актах держави. На сьогоднішній день нормативне регулювання питань, щодо охорони моральності знаходить свій вияв в положеннях Конституції України, Законі України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV , Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV, Указі Президента України,«Про невідкладні додаткові заходи щодо здійснення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15 березня 2002 року №258/2002 , «Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя в суспільстві» від 4 лютого 2003 року № 74/2003, «Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства» від 24 листопада 2005 року № 1647/2005, в інших законах та нормативно-правові актах, які в сукупності складають правові засади України щодо захисту моральності у суспільстві.
У нормах Конституції України закріплені основні положення, які сприяють утвердженню моральних цінностей в суспільстві, виведенню їх на якісно новий рівень законодавчого регулювання. Зокрема, це стосується положень ст. 3 Конституції України, де вказується, що людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ст. 11- «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України», ст. 15 - «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної,економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обовязкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України», положення Розділу ІІ «Права, сводоби та обовязки людини і громадянина».
листопада 2003 року був прийнятий Закон України «Про захист суспільної моралі». Ним, зокрема, встановлювалися правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. В статті 1 цього Закону під назвою «Визначення термінів » зазначається, що суспільна мораль - це система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обовязок, совість, справедливість.
У ст. 5 Закону визначені основні напрями державного регулювання обігу інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. Законодавець вказує, що змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.
Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:
формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;
недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;
впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;
підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;
заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;
встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;
приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі.
З метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, створюється Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі.
В ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 14 червня 2003 року обєктами національної безпеки визначається «суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси». Дана норма вказує на важливість для держави (в особі органів державної влади), охорони тих категорій цінностей, які сприятимуть духовному, естетичному і моралістичному збагаченнню її громадян.
Своєю чергою, в Указі Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15 березня 2002 року № 258 / 2002 вказується, що виходячи з недостатності здійснюваних заходів щодо зміцнення моральних та етичних засад у суспільстві, з метою посилення захисту моралі, а також збереження вікових культурних традицій Українського народу від негативного впливу культу насильства, жорстокості, порнографії насамперед через засоби масової інформації, ліквідації наркоманії та інших ганебних явищ, які продовжують руйнувати суспільну мораль, перешкоджають реалізації конституційних прав і свобод людини, інтеграції України в європейський інформаційний, освітній та культурний простір, утвердженню здорового способу життя громадян, належному вихованню молодого покоління, створюючи все відчутнішу загрозу національній безпеці держави, гідному майбутньому народу, установити , що захист моральності, утвердження в суспільстві загальнолюдських гуманістичних цінностей, здорового способу життя, докорінне вдосконалення системи духовного, морально-етичного, патріотичного, правового, естетичного та екологічного виховання перш за все молоді та дітей, забезпечення реалізації відповідних конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист прав та інтересів дитини, підвищення суспільного значення сімї, утвердження шанобливого ставлення до жінки, постійна турбота про підростаюче покоління, його виховання, широке залучення до цієї загальнонародної справи творчих спілок, органів місцевого самоврядування, всієї громадськості є на сучасному етапі одним із найпріоритетніших напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, навчальних закладів, засобів масової інформації та правоохоронних органів.
Буде доречним розглянути також позиції науковців з приводу визначення таких понять як громадська мораль, громадська моральність, суспільна моральність, моральність.
В.О. Морозова в авторефераті до своєї дисертаційної роботи подає визначення громадської моралі, як сукупності суспільних відносин, які засновані на системі загальнолюдських цінностей, що визначають суспільну-корисну (позитивну) діяльність особи та відповідають панівним нормам моралі.
М.Й. Коржанський визначає громадську моральність, як суспільні відносини, що утворилися на засадах загальнолюдських цінностей (добра, істини, справедливості) та вимагають від особи певної поведінки й забороняють поведінку, яка не є відповідною до цих цінностей.
Громадська моральність, О.П. Рябчинська визначає, як систему соціальних норм (принципів, поглядів, уявлень), які виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя в свідомості людей у формі певних категорій, що регулюють міжособистісне спілкування то поведінку людей з метою забезпечення єдності особистісних і колективних інтересів.
Моральність, на думку В.О. Навроцького, суспільні відносини, що формуються, щоби забезпечити поведінку людей в суспільстві на основі узвичаєних правил взаємної поваги, соромязливості, розрізнення соціального і інтимного боків життя та не афішування останнього, поваги до цінностей, сповідуваних іншими членами суспільства, виховання нового покоління в дусі поваги до моральних цінностей суспільства. На погляд автора, моральність передбачає :
наявність правил, які визначають вимоги до поведінки людей у суспільстві, їхніх духовних і душевних характеристик;
результат дотримання таких правил,поведінку, що не викликає почуття сорому в самого себе чи / та до навколишніх.
) це суспільні відносини;
) дані відносини формуються і розвиваються в суспільстві;
) ними забезпечується дотримання правил шанобливого ставлення одних людей до інших, соромязливості, поваги до загальнолюдських цінностей, що утвердилися в суспільстві .
) недотримання моральнісних норм засуджується суспільством і веде до деградації особистості.
Враховуючи дані ознаки, можна сформулювати таке визначення моральності: це суспільні відносини, що формуються і розвиваються в суспільстві, задля забезпечення шанобливого ставлення одних людей до інших, соромязливості, поваги до загальнолюдських цінностей, що утвердилися в суспільстві, недотримання яких особою призводить до громадського осуду і впливає на рівень культурного і духовного розвитку її як особистості.
Висновки до розділу 2:
Розглянувши підходи, щодо розуміння обєкта злочину в кримінально-правової науці, а також щодо визначення поняття моральності як обєкта кримінально-правової охорони, яке пропонувалося в різні періоди вченими криміналістів, можна вказати на такі висновки:
інститут обєкта складу злочину в кримінально правової науці є одним з найбільш складних і дискусійних. При розробці даного інституту було сформовано ряд наукових теорій за якими обстоювалося те чи інше розуміння поняття обєкта злочину. Це, зокрема, такі теорії як: «субєктивного права», «нормативного права», «теорія соціальних цінностей (благ)» та інші;
думки вчених криміналістів у цій сфері досліджень розділилися. Одні вважаю обєктом злочину предмет, на який спрямований і з приводу якого вчинений злочин (А.В. Пашковська, В.Б. Харченко, П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко), інші - в якості обєкта складу злочину розглядають суспільні відносини (В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.І. Бажанов, М.Й. Коржанський);