Проблеми розвитку сучасного сільськогосподарського виробництва

Вступ

Для України нарощування виробництва сільськогосподарської продукції має стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей. Але за останні роки її обсяги постійно скорочувалися. Отже, підвищення рівня ефективності виробництва сільськогосподарської продукції є найважливішим завданням, від рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання його повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування .

Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції займається велика група науковців. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення сільськогосподарського виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Дослідженням проблеми підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції науковими установами завжди приділялась належна увага. Значний вклад у вивчення стану та розроблення теоретичних підвалин і практичних рекомендацій щодо ефективного використання у сільському господарстві виробничого потенціалу як в цілому розвитку галузі, так і в умовах регіональних особливостей країни, належить відомим ученим економістам-аграрникам В.Г.Андрійчуку , М.І.Кісілю, І.І.Лукінову, М.Й.Маліку, О.М.Онищенку, Б.Й.Пасхаверу, П.Т.Саблуку, І.І.Червену, О.М.Шпичаку та іншим.

Їх наукові публікації здебільшого присвячені важливим проблемам обґрунтування теоретичних засад підвищення ефективності аграрного виробництва на макроекономічному рівні. Нині ж не менш важливого значення дослідження ефективності сільського господарства має регіональний і мікроекономічний рівень виробничої діяльності. До того ж, проблема підвищення ефективності виробництва є багатопланова і різновекторна за змістом і сутністю і разом з тим характеризується можливостями розширення використання у виробничо-технологічному процесі нових досягнень науково-техніко-технологічного прогресу.

Потребують поглиблення і розширення дослідження ефективності аграрного сектора економіки в умовах становлення і розвитку продовольчого ринку, створення і функціонування організаційно-правових структур на приватній основі на землю і засоби виробництва, формування нових виробничих відносин на селі.

В цих умовах особливого значення набувають дослідження ефективності регіонального розвитку сільськогосподарського виробництва. Слід підкреслити, що в залежності від найбільш відчутного впливу на результат виробничої діяльності тих або інших чинників, формується і відповідна ефективність - технологічна, організаційна, економічна тощо.

Однак питання підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції на рівні регіонів вимагають подальшого наукового обґрунтування і практичного вирішення.

Основна мета роботи полягала у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільськогосподарського виробництва та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення її ефективності.

Мета дослідження обумовила постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

- уточнити сутність економічної ефективності сільськогосподарського виробництва;

визначити тенденції змін, які відбулись у сільськогосподарському виробництві;

визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності сільськогосподарського виробництва;

обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва.

Основними джерелами інформації, які послужили для написання курсової роботи були річні звіти підприємства. Крім цього методичною і методологічною основою досліджень послужили Постанови Уряду з питань розвитку сільського господарства, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів-аграрників.

В ході написання курсової роботи використані статистичні, економіко-математичні, розрахунково-конструктивний та монографічний методи дослідження та інші.

1.
НАУКОВІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва - визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект - це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва [6 ].

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва в збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві - продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці [11].

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються [18].

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат - матеріальних, трудових і фінансових - досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

1.2 Сучасний стан і економічна ефективність сільськогосподарського виробництва

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агропромислового комплексу і подальшого підвищення результативності функціонування економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську економічну ефективність; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність виробництва окремих культур, видів продукції; економічну ефективність окремих агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики [16].

Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці.

Основний критерій економічної ефективності висвітлює головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Проблема підвищення ефективності загального виробництва є основою розвитку на сучасному етапі.

Необхідність визначення ефективності будь-якої галузі народного господарства об’єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції.

Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій ринковій мотивації до праці.

Інтенсивний тип розширеного відтворення в умовах становлення та розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просто збільшення обсягів виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порівняні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ефективність сільськогосподарського виробництва визначає його конкурентоздатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність - це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства [2].

З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості , ефективного використання виробничих ресурсів.

Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва формується інтенсивна технологія виробництва. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих результатів.

.3 Методика визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається відповідно як ефективність народногосподарська, галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємозв'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики [9].

Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається такими показниками, як обсяг і темпи зростання виробництва валової продукції і окремих її видів з розрахунку на душу населення.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим стимулюючим фактором прискорення розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності і якості.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим стимулюючим фактором прискорення розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності і якості. Закупівельні ціни, які органічно пов'язані з роздрібними цінами на продовольство і товари з сільськогосподарської сировини, відображують інтереси всього населення і забезпечують відповідний рівень його добробуту.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 - 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

2. ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ'ЄКТУ ДОСЛІДЖЕННЯ

.1 Земельні ресурси підприємства і ефективність їх використання

Земля є невід’ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як природний об’єкт, що охороняється законом, існує незалежно від волі людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя - соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади - політичну; як об’єкт господарювання - економічну функцію.

Земля як специфічний засіб виробництва відіграє подвійну роль, оскільки задіяна у процесі суспільного матеріального виробництва або іншої сфери соціальної діяльності.

Для підприємств промисловості, транспорту, будівництва, розміщення населених пунктів, ряду інших галузей вона слугує просторовим операційним базисом, місцем для розміщення будинків, споруд, устрою шляхів сполучень.

Цілком іншу роль виконує земля сільськогосподарському виробництві і лісовому господарстві, де вона є не тільки матеріальної умовою, але й активним чинником виробництва. Землі є носите лем визначених природних властивостей, тому в сільському і лісовому господарствах слугують не тільки загальною умовою праці, але і головним, основним засобом виробництва, предметом праці. Оброблюючи землю як предмет праці, людина перетворює її в засіб праці.

Земля як засіб виробництва має ряд якісних характеристик. Найважливішою є родючість, якою володіє її верхній поверхневий прошарок - ґрунт, що містить у собі необхідні для зростання рослин вологу і живильні речовини (фосфор, азот, калій і ін.) у засвоюваної для рослин формі. Родючість значною мірою визначає собою вартість землі, її корисність. Родючість землі на різних її ділянках неоднакова.

Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що утворився в результаті природного процесу ґрунтоутворення.

Штучна родючість ґрунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства.

Економічна родючість - це сукупність його природної та штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил.

Рівень економічної родючості характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість ґрунту.

Абсолютна родючість ґрунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна - вартістю продукції на одиницю виробничих витрат.

У процесі використання природна продуктивна спроможність землі не зменшується, а збільшується при її раціональному використанні. Внаслідок цього земля є вічним засобом виробництва.

Істотною особливістю землі є її незамінність, тобто, неможливість використовувати замість її які-небудь інші засоби виробництва. А це створює об’єктивну необхідність підвищення рівня інтенсивності використання земельних ділянок шляхом вкладання додаткових витрат із метою одержання більшої кількості продукції з одиниці земельної площі.

Земельні відносини в Україні регулюються головним земельним законом - Земельним кодексом України.

Усі землі України становлять її земельний фонд - 60354,8 тис.га. Згідно ст.18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за цільовим призначенням і правовим режимом поділяються на такі категорії: 1) землі сільськогосподарського призначення -сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження); 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісогосподарського призначення; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення [1].

Процентне відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь.

Землезабезпеченість визначається діленням площі відповідних угідь на наявне населення країни (області, району, підприємства).

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

ступінь господарського використання землі, який розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

ступінь розораності, який визначається як ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

ступінь меліорації - як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушуваних) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

питома вага інтенсивних культур (цукрового буряка, льону, картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, конопель) в загальній посівній площі підприємства;

коефіцієнт повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

Про економічну ефективність використання землі судять на підставі системи натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять:

врожайність сільськогосподарських культур;

виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства - на 100 га ріллі, птахівництва - на 100 га площі зернових культур).

До вартісних показників відносять:

виробництво валової продукції в порівняних цінах на гектар сільськогосподарських угідь;

виробництво товарної продукції в поточних цінах на гектар сільськогосподарських угідь;

виробництво чистої продукції на гектар сільськогосподарських угідь;

обсяг чистого прибутку на гектар сільськогосподарських угідь.

Розрахуємо структуру сільськогосподарських угідь по формулі 1.

(1)

де  - структура земельних угідь;

По - площа окремого виду земельних угідь, га;

Пз - площа землі загальна, га.

Зобразимо наші розрахунки у таблиці 1.

Таблиця 1

Структура сільськогосподарських угідь

За даними таблиці видно, що площа оброблюваного клину склала 4215 гектарів, з котрих 3435,2 гектарів рілля, 257,6 гектарів сінокосів та 522,1 гектарів пасовища, що не має тенденції к зменшенню в порівнянні в базовим періодом.

Необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для інших потреб підприємства.

Оскільки ми знаємо значення окремих складових угідь, то ми можемо визначити структуру сільськогосподарських угідь, яка визначається за формулою 2 та зображена у таблиці 2.

 (2)

де  - структура сільськогосподарських угідь;

Пс - площа окремих складових сільгоспугідь, га;

П - загальна площа сільгоспугідь, га.

Таблиця 2

Склад і структура посівної площі

Проаналізувавши таблицю, можна побачити, що найбільше місця у структурі сільськогосподарських угідь займають зернові і зернобобові культури, які займають половину угідь, а саме озима пшениця, ярі без кукурудзи, кукурудза на зерно, соняшник, найменш овочі. Кормові культури мають тенденцію к зменшенню у порівнянні з базовим періодом.

Метою ефективного використання землі є досягнення високих результатів при мінімальних затратах на одиницю продукції і постійному підвищенні родючості ґрунтів.

Основними показниками використання землі є показники рівня інтенсивності, натуральні і вартісні показники ефективності.

До показників рівня інтенсивності використання землі відносять: ступінь господарського використання землі, ступінь розорення, ступінь меліорації, питома вага інтенсивних культур у загальній постійній площі підприємства.

До натуральних показників відносять: урожайність основних сільськогосподарських культур, вихід продукції тваринництва, а саме: молока, приросту живої маси усіх видів тварин, вовни на 100 га сільгоспугідь; приріст живої маси свиней на 100 га ріллі, приросту живої маси птиці та виробництво яєць на 100 га посіву зернових.

Всі вищезгадані показники зобразимо у таблицях 3,4,5.

Таблиця 3

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів

По розрахункам з таблиці видно, що інтенсивність використання земель збільшилась у порівнянні заданого періоду з базовим значно. Показники рівня інтенсивності використання земельних ресурсів знаходяться на достатньому рівні, тому обсяг виробництва продукції на підприємстві буде зростати.

Таблиця 4

Ефективність використання землі (натуральні показники)

Можна зробити деякі висновки щодо ефективності використання землі. Врожайність зернових всього на 0,5 ц менше ніж у базовому періоду, виробництво зерна на 100 га рілля збільшилось на 297,46 ц, виробництво продукції скотарства теж збільшилось на 180 ц та продукції вівчарства на 100 га с-г угідь навпаки зменшилась на 1 ц, виробництво продукції свинарства на 100 га рілля збільшилось на 15 ц, виробництво продукції птахівництва, на 100 га площі зернових , а саме м'яса птиці мала тенденції к зменшенню на 1,3 ц, коли виробництво яєць збільшилось на 6,4 тис. шт.

Таблиця 5

Ефективність використання землі (вартісні показники)

Як ми бачимо з таблиці, то виробництво валової продукції в порівняних цінах по господарству збільшилось на 643537,05 грн., де тваринництво займає вагоме місце в порівнянні з рослинництвом. Товарна продукція в поточних цінах реалізації теж збільшилась на 57110,23 грн, де товарна продукція тваринництва була більш реалізована ніж продукція рослинництва.

.2 Основні фонди (основний капітал) аграрних підприємств

Основні засоби - це засоби праці, які підприємства багаторазово, протягом тривалого часу (більш 365 днів), використовують в процесі виробництва, або передають в оренду і які при цьому зберігають матеріальну форму і поступово переносять свою вартість на готовий продукт.

За економічним значенням основні засоби сільськогосподарського підприємства поділяють на три види:

·   основні виробничі фонди основного виду діяльності;

·   основні виробничі фонди не основного виду діяльності;

·   основні невиробничі фонди.

До складу нематеріальних активів належать довгострокові вкладення (інвестиції) у придбання об’єктів промислової інтелектуальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель, а також інших майнових прав.

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих елементів цих фондів в їх загальній вартості.

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю впливають на кінцеві результати господарювання. За інших рівних умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені активними основними виробничими фондами.

Для характеристики руху основних фондів використовують такі показники:

коефіцієнт зростання - відношення суми основних коштів на кінець року до їх вартості на початок року;

коефіцієнт вибуття - відношення вартості вибулих в звітному році основних засобів до суми всіх основних коштів на початок року;

коефіцієнт оновлення - відношення знову введених за рік основних засобів до вартості всіх основних засобів на кінець року;

коефіцієнт сукупного відновлення - відношення вартості основних засобів, які поступили протягом року, до первинної вартості всіх основних засобів на початок року.

коефіцієнт зносу - відношення суми зносу до первинної вартості основних засобів;

коефіцієнт придатності - ділення первинної вартості засобів за мінусом всієї суми зносу на їх первинну вартість.

Для оцінки ефективності використання основних фондів розраховують наступні показники:

фондовіддача - відношення вартості виробленої продукції до первинної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення;

фондомісткість - це зворотний показник фондовіддачі, який показує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривни продукції;

рентабельність основних засобів - відношення чистого прибутку до середньорічної вартості основних фондів виражене у відсотках.

Розрахуємо структуру основних виробничих фондів у таблиці 6.

Таблиця 6

Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності

Зробив необхідні розрахунки, можна зробити висновок, що структура пасивних засобів зменшилась на 1,1 % в порівнянні з базовим періодом, коли структура активних засобів навпаки збільшились рівно на 1,1 %.

Так як нам дані деякі данні, ми зможемо розрахувати показники руху, розміру і стану основних фондів. Всі розрахунки зобразимо у таблиці 7.

Таблиця 7

Показники розміру, руху і стану основних фондів

Ми бачимо, що поступило та вибуло однакова кількість основних засобів, котру показують нам розрахунки. Також можна зробити деякі висновки щодо коефіцієнтів зростання, оновлення, вибуття, відновлення, зносу ті придатності основних фондів, вони ніяк не змінилися в порівнянні заданого періоду з базовим.

Для оцінки ефективності використання основних фондів розрахуємо наступні показники, яку зобразимо у таблиці 8.

·   фондоозброєність по формулі 3:

-  (3)

де,  - фондоозброєність;

 - вартість основних виробничих фондів;

- однорічний працівник.

·   фондовіддача по формулі 4:

  (4)

де,  - фондовіддача;

 - вартість (валової) товарної продукції;

 - 1 грн. вартості основних виробничих фондів.

·   рівень рентабельності основних фондів по формулі 5:

 (5)

де,  - рівень рентабельності основних фондів;

 - чистий прибуток;

 - середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Таблиця 8

Показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів

За нашими розрахунками можна зробити деякі висновки щодо забезпечення основними фондами, вони ніяк не змінились в порівнянні з базовим періодом, але такого не можна сказати за фондоозброєність, вона зменшилась на 0,03 %, у той час коли фондовіддача збільшилась на 30,19 %, але фондомісткість зменшилась на 24,21 %, все це вплинуло на рентабельність основних засобів, вона зросла на 13,68 %.

.3 Оборотний капітал аграрних підприємств

Оборотні кошти - це засоби виробництва, які беруть участь тільки в одному виробничому циклі, в ході якого повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Оборотні фонди - це грошовий вираз предметів праці, які знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва і повністю переносять свою вартість на знов створену продукцію.

Фонди обертання не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі і не беруть участь в утворенні вартості, а лише обслуговують його, будучи одночасно результатом цього виробництва.

Знаючи, що в створенні додаткової вартості беруть участь лише оборотні фонди, а фонди звернення лише обслуговують цей процес, важливим моментом є визначення структури оборотних коштів.

Під структурою оборотних коштів розуміють співвідношення окремих елементів в загальному обсязі оборотних коштів, виражені у відсотках до підсумку.

Одним з найважливіших показників ефективності, що характеризує швидкість оборотності оборотного капіталу є коефіцієнт оборотності оборотного капіталу, який розраховується як ділення виручки від реалізації продукції до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Зворотну величину коефіцієнта оборотності називають коефіцієнтом завантаження оборотного капіталу, який характеризує його суму, що доводиться на одну гривну реалізованої продукції.

У практиці достатньо широко застосовується показник тривалості одного обороту оборотного капіталу в днях, який визначається за формулою 6 :

 (6)

де  - тривалості одного обороту оборотного капіталу;

Тп - тривалість періоду, за який розраховується показник (найчастіше, береться один рік - 365 днів);

Коб - коефіцієнт оборотності оборотного капіталу.

Для оцінки і аналізу ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівняних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу.

Для оцінки використання спожитих оборотних фондів розраховують показники матеріаловіддача (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломісткості (зворотна величина показника матеріаловіддачі).

Все вище згадане можемо розрахувати за формулами та внести до таблиць 9,10,11.

Таблиця 9

Склад і структура оборотних коштів

Провівши розрахунки можна зробити висновок, що найбільшу частину оборотних коштів складають виробничі запаси 42,3% та тварини на вирощуванні і відгодівлі - 25,99%, а найменшу - грошові кошти на розрахунковому рахунку - 0,1% В порівнянні з базовими даними найбільше зменшилися дебіторська заборгованість за товари, роботи (10,3%), а навпаки збільшились виробничі запаси - на 7,0%. Підводячи підсумки, можна сказати, що на підприємстві в порівнянні з базовими даними оборотні фонди не змінились, натомість зменшилися фонди звернення на 5,8%.

Таблиця 10

Показники оборотності оборотних коштів

По розрахункам можна сказати, що коефіцієнт оборотності склав 31,03 %, а коефіцієнт закріплення засобів в обороті склав -23,48 %, коефіцієнт оборотності виробничих запасів склав 9,31 %, коли коефіцієнт оборотності готової продукції склав 113,87 %.

Таблиця 11

Показники ефективності використання оборотних коштів

Аналізуючи показники ефективності використання оборотних коштів можна зробити висновок: при виробництві продукції з 1 грн. оборотного капіталу виходить 1,14 грн. товарної продукції, та 0,26 грн. прибутку. В порівнянні з базовими даними перший показник збільшився на 31,03%, і другий також на 44,44%. Показник фондовіддачі склав 0,78, що на 21,21 % менше від базових даних. Зменшення цього показника свідчить про менш ефективне використання оборотних кошті в підприємстві. Показник матеріаловіддачі склав 1,10 що на 1,85% більше від базових даних. Цей показник відображає, що при споживанні 1 грн. оборотних коштів виробляється 1,10 грн. валової продукції. Оберненим показником матеріаловіддачі являється матеріаломісткість, яка становить 0,91 що на 1,09% менш від базових даних. Збільшення матеріаловіддачі та зменшення матеріаломісткості позитивно відображається на розмірі кінцевого результату.

.4 Трудові ресурси і продуктивність праці на підприємствах

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг робіт.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві використовують систему економічних показників. Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і витрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до отримання продукції. Натуральні показники визначають діленням прямих витрат праці, які виникають в процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це - зворотні показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції.

Вартісні показники - погодинна, денна і річна продуктивність праці - визначається відношенням вартості валової продукції в порівняних цінах відповідно до відпрацьованих людино-годин, людино-днів і середньорічної чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві.

Розрахуємо ефективність використання трудових ресурсів у таблиці 12.

Таблиця 12

Ефективність використання трудових ресурсів

Данні, котрі нами були розраховані, показують, що виробництво валової продукції одним працівником збільшилось на 30,84 %, що вплинуло на збільшення вартості валової продукції в порівняних цінах на 10,34 % в порівнянні з заданим періодом. Коефіцієнт використання трудових ресурсів показує динаміку зменшення.

.5 Спеціалізація і диверсифікація аграрних підприємств

Для визначення територіальної спеціалізації і спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції, який визначається діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням отриманого результату на 100.

Диверсифікація економічний процес, зворотний процесу спеціалізації, тобто диверсифікація це процес багатогалузевого розвитку підприємства, направлений на пом'якшення економічних ризиків від можливих втрат при роботі спеціалізованого господарства в умовах ринку.

Коефіцієнт зосередження товарного виробництва характеризує диверсифікацію підприємства. При цьому диверсифікація має тенденції зворотні спеціалізації, тим нижче рівень диверсифікації. Зобразимо ці показники у таблиці 13.

Таблиця 13

Склад і структура товарної продукції

Щоб врахувати ступінь розвитку всіх товарних галузей на підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва по формулі 7.

 (7)

де  - коефіцієнт зосередження товарного виробництва;

Увi - питома вага i-й галузі в структурі товарної продукції, %;- порядковий номер i-й галузі в ранжованому ряду, побудованому в порядку убування: перше місце привласнюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.

=

По коефіцієнту товарного зосередження галузей судять про рівень спеціалізації аграрного підприємства з урахуванням всіх його товарних галузей. Прийнято вважати, що підприємство із слабким рівнем спеціалізації - 0,21 - 0,30.

Підводячи підсумки, слід сказати, що підприємство має спеціалізацію - вирощування зернових та виробництво молока. Таким чином можемо зробити висновок, що підприємство має слабкий рівень спеціалізації, тому що  = 0,22

2.6 Рентабельність виробництва окремих видів продукції

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальному вигляді визначається як процентне співвідношення прибутку і витрат.

Розглянемо рівень рентабельності товарної продукції у таблицях 14,15.

Таблиця 14

Рівень рентабельності товарної продукції (по заданому варіанту)

Проаналізувавши дані таблиці, слід сказати, що рівень рентабельності по рослинництву склав 81,6%, воно є найбільш рентабельним, а саме - озима пшениця. По тваринництву рівень рентабельності склав -3,4% . Всього по господарству рівень рентабельності складає 78,2%. Господарству треба розробляти план по підвищенню рентабельності товарної продукції. Для цього треба збільшити виробництво продукції і зменшити затрати. Це відбувається шляхом механізації виробничих процесів, покращення спеціалізації підприємств, раціонального використання основних і оборотних фондів, впровадження нових технологій, покращення організації та оплати праці, підвищення якості продукції.

Таблиця 15

Рівень рентабельності товарної продукції (по заданому варіанту)

Проаналізувавши з даних таблиці рівень рентабельності продажів, слід сказати, що по рослинництву він склав 164,53%, по тваринництву склав -37,96%, всього по господарству лише 126,57%. Для того щоб підвищити рівень рентабельності продажів господарству треба проаналізувати ринок збуту своєї продукції, а також слід шукати нові ринки збуту для отримання ще більшого прибутку.

.7 Аналіз показників фінансового стану підприємства

I. Показники ліквідності і платоспроможності

Платоспроможність показує здатність підприємства погасити свої короткострокові борги (зобов'язання) за рахунок власних поточних активів (оборотних коштів).

. Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) - визначається як відношення поточних активів і витрат майбутніх періодів (II і III розділи Активу балансу) до загальної суми поточних зобов'язань і доходів майбутніх періодів (IV і V розділи Пасиву).

Коефіцієнт характеризує ступінь покриття поточних зобов'язань і ДМП за рахунок поточних активів і ЗМП. Оптимальним є співвідношення 2:1, а критичним 1. Воно показує, в скільки разів поточні активи і ДМП перевищують поточні зобов'язання (борги).

Чим більше коефіцієнт загальної ліквідності, тим привабливіше підприємство для потенційних кредиторів.

. Коефіцієнт термінової ліквідності - визначається як відношення швидко ліквідних активів (III частина Активу за мінусом виробничих запасів, молодняку тварин і худоби на відгодівлі) до суми короткострокових зобов'язань (III частина Пасиву балансу).

Оптимальною величиною коефіцієнта є 1, критичною - 0,5. Чим вище цей коефіцієнт, тим нижче фінансовий ризик і більше потенційних можливостей для залучення додаткових фінансових коштів.

. Коефіцієнт моментальної ліквідності (абсолютною) - відношення грошових коштів та їх еквівалентів до суми поточних зобов’язань та доходів майбутніх періодів.

Оптимальне значення коефіцієнта - 0,5. Критичне значення коефіцієнта - 0,2.

. Коефіцієнт ліквідності запасів

Кліквідн. зап. = (100+110+120+130+140) / (620+430+630)

Показує, якою мірою матеріальні цінності покривають поточні зобов'язання.

. Коефіцієнт ліквідності засобів в розрахунках

Кліквідн. ср. расч. = (150+160+170+180+190+200+210+250+270) / (620+430+630)

Показує, якою мірою очікувані надходження від дебіторів будуть використані для погашення поточних зобов'язань.

Ккред./деб. = (530+540+550+560+570+580+590+600) / (160+170+180+190+200+210)

Показує, якою мірою очікувані надходження від дебіторів будуть використані для погашення поточних зобов'язань.

. Коефіцієнт мобільності активів

Кмоб. акт. = (260+270) / 280

Показує, яку частину у валюті балансу займають оборотні активи.

. Коефіцієнт співвідношення активів

Котн. акт. = (260+270) / (080+270)

Показує рівень співвідношення між оборотними і необоротними активами.

ІІ. Оцінка фінансової стійкості підприємства за показниками фінансової стабільності і структури капіталу

Найважливішою характеристикою фінансового стану підприємства є його автономність (інвестиційна незалежність від зовнішніх джерел).

Характеризується фінансова стійкість показниками:

. Коефіцієнт незалежності (автономії) - показує, скільки одиниць власного капіталу доводиться на одиницю авансованого капіталу.

Критичне значення цього показника 0,5. Якщо він менше 0,5, то підприємство схильне до ризику банкрутства.

. Коефіцієнт заборгованості

Кзадолж. = (Позиковий капітал) / (Аванс. капітал) = (II+III+IV+V Пасив) / (Валюта Балансу)

Коефіцієнт автономії і коефіцієнт заборгованості в сумі рівні 1.

У складі позикового капіталу в розділі II “Забезпечення майбутніх витрат і платежів” відбиваються засоби, призначення для оплати майбутніх відпусток, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок безробіття.

. Коефіцієнт фінансового лівіриджу - характеризує величину позикового капіталу, що доводиться на одиницю власного капіталу:

Клів. = (Позиковий капітал) / (Власний капітал) = (II+III+IV+V Пасив) / (I Пасив)

Добре - Кл < 1; задовільно - Кл = 1; дуже погано - Кл > 1.

. Коефіцієнт маневреності - показує здатність підприємства своєчасно здійснювати поточні платежі, задовольняти потреби в ресурсах. Маневрувати можна тільки високоліквідними оборотними коштами, причому власними.

Кманевр = (Тік. активи - Тік. зобов'язання) / (Собств. капітал)

Коефіцієнт маневреності показує, скільки власних поточних активів доводиться на одиницю власного капіталу.

. Коефіцієнт довгострокової фінансової риски

Чим вище цей коефіцієнт, тим нижче привабливість підприємства для інвестора:

Кдолгоср.фін.ріська = (Долгоср. зобов'язання) / (Собств. капітал) =(III Пасив) / (I Пасив)

. Коефіцієнт фінансової стійкості - показує, якою мірою підприємство може покрити за рахунок власних засобів поточні зобов'язання і доходи майбутніх періодів.

Кфін. стійкості = (Собств. капітал) / (Тік. зобов'язання + ДБП)

. Коефіцієнт фінансової риски:

До риски = (Власний капітал) / (Позиковий капітал). Показники рентабельності

. Рентабельність продажів розраховується діленням операційного прибутку на виручку від реалізації продукції виражене у відсотках

. Рентабельність основного капіталу визначається діленням чистого прибутку на основний капітал виражене у відсотках.

. Рентабельність основної діяльності визначається діленням операційної прибутку на собівартість реалізованої продукції виражене у відсотках.

Зробимо аналіз вищезгаданих показників, данні занесемо у таблицю 16.

Таблиця 16

Аналіз показників фінансового стану підприємства

Треба зазначити, що поточні активи майже в 9 разів перевищують поточні зобов'язання. Коефіцієнт термінової ліквідності показує, що ми маємо найменший фінансовий ризик та більше можливостей залучення додаткових фінансових коштів, коефіцієнт моментальної ліквідності має критичне значення, так як нижче норми. Коефіцієнт незалежності склав 0,92, із цього видно, що наше підприємство не схильне до банкрутства, по коефіцієнту фінансового лівіриджу видно, що цей показник добрий для нашого підприємства. Наше підприємство є дуже привабливим для інвесторів.

.8 Оцінка стану підприємства з погляду можливості його банкрутства

Для оцінки стану підприємства з погляду можливості його банкрутства розраховують індекс Альтмана. Розрахунок даного індексу здійснюється на основі таких п'яти показників, які є індикаторами фінансово-економічного стану підприємства:

1) норма прибутку на авансований капітал - визначається діленням прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на авансований капітал підприємства;

2)      віддача авансованого капіталу по товарній продукції - розраховується діленням вартості товарної продукції на величину авансованого капіталу;

)        співвідношення власного і позикового капіталу - визначається діленням власного капіталу на позиковий капітал підприємства;

)        величина реінвестованого прибутку на одиницю вартості авансованого капіталу - розраховується діленням прибутку підприємства, направленого на збільшення статутного фонду підприємства, а також резервного капіталу на активи підприємства;

)        питома вага власних оборотних коштів в авансованому капіталі - визначається діленням цих засобів на авансований капітал підприємства;

Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом, складає 1,8. З ним зіставляється його фактичне значення. Якщо Z фактичне < 1,8, то в недалекому майбутньому можливе банкрутство підприємства за умови, що не будуть прийняті необхідні заходи по зміцнення його фінансово-економічного стану. Якщо фактичне значення вище критичного стан підприємства задовільний або ж міцний залежно від ступеня перевищення фактичного значення коефіцієнта Z над його критичним значенням.

Зараз розрахуємо цей індекс Альтмана та зобразимо наші розрахунки у таблиці 17.

Таблиця 17

Розрахунок індексу Альтмана (по заданому варіанту)

Так як фактичне значення вище критичного у більш ніж 5 разів, то слід вважати, що стан підприємства задовільний або ж міцний.

.9 Інтенсивність і ефективність інтенсифікації

Інтенсифікáція виробн́ицтва (лат. intensio - напруження, посилення і лат. facio - роблю)- такий розвиток (процес) суспільного виробництва, що ґрунтується на найбільш повному та раціональному використанні технічних, матеріальних, природних, фінансових і трудових ресурсів на базі науково-технічного прогресу. Інтенсифікації виробництва досягають удосконаленням функціонування всіх основних процесів, що беруть участь у відтворенні сукупного суспільного продукту. Інтенсифікація виробництва є поєднання передових методів господарювання та досягнень науково-технічної революції; вдосконалення структури, галузевих, міжгалузевих і територіальних пропорцій виробництва. Дальше піднесення зрослих масштабів виробництва відбувається в основному внаслідок використання інтенсивних факторів (зростання продуктивності суспільної праці, економія сировини й матеріалів, краще використання виробничих фондів, підвищення ефективності капітальних вкладень і нової техніки, наукової організації виробництва і праці, вдосконалення методів управління народним господарством тощо).

Розглянемо основні показники інтенсифікації і її ефективності у таблиці 18.

Таблиця 18

Основні показники рівня інтенсивності і ефективності інтенсифікації

Треба сказати, що окупність авансового капіталу валової продукції збільшилась на 30,65 %, на 100 га сільгоспугідь припадає 43,74 % валового прибутку. Також було отримано на 100 грн. витрат - 11,11 % прибутку. Рівень рентабельності продукції склав 3,25 %.

Економічний тип розвитку - це поняття, яке відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу і обсягу виробництва валової продукції.

Залежно від ступеня впливу кожного з названих чинників на приріст валової продукції розрізняють такі економічні типи розвитку підприємств:

інтенсивний - приріст продукції підприємство отримує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу;

екстенсивний - підприємство отримує приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів;

урівноважений - приріст продукції досягається в однаковій мірі за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання;

переважно-інтенсивна (інтенсивно-екстенсивний) - питома вага приросту продукції за рахунок поліпшення ефективності використання авансованого капіталу перевищує питому вагу її приросту, отриманого завдяки зростанню використаних ресурсів;

переважно-екстенсивна (екстенсивно-інтенсивний) - питома вага приросту продукції за рахунок збільшення розміру авансованого капіталу перевищує питому вагу її приросту, отриманого завдяки поліпшенню ефективності його використання.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва зобразимо у таблиці 19.

Таблиця 19

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

За нашими розрахунками видно, що було вироблено продукції на 10200,9 тис. грн., приріст виробленої продукції склав 10,34%, що не можна сказати про авансовий капітал, він навпаки зменшився на 15,7 %. Приріст продукції за рахунок інтенсифікації виробництва збільшився більш ніж у 2 рази.

2.10 Авансований і власний капітал аграрних підприємств

Залежно від економічного сенсу і цільового призначення всі показники ефективності використання окремих виробничих ресурсів при об'єктивному вимірюванні її рівня доцільно об'єднати в чотири групи:

. Показники абсолютної ефективності виробництва. Вони характеризують ефективність використання головного ресурсу підприємства - землі і визначаються діленням валової продукції, чистої продукції, товарної продукції і прибутку на фізичну площу сільськогосподарських угідь.

. Відносні показники ефективності використання ресурсів. До них відносять:

фондовіддачу основних виробничих фондів - відношення вартості валової продукції до вартості основних виробничих фондів;

фондовіддачу оборотного капіталу - відношення вартості валової продукції до вартості оборотного капіталу;

річну продуктивність праці - відношення вартості валової продукції до середньорічної чисельності працівників;

землевіддача - відношення вартості валової продукції до вартості землі, на якій вироблена дана продукція.

. Показники ефективності використання спожитих виробничих ресурсів. Серед них найважливіше значення мають такі показники, як:

зарплатовіддача - відношення валової продукції до фактичного фонду оплати праці;

амортовіддача - відношення валової продукції до нарахованої амортизації;

материаловіддача - відношення валової продукції до матеріальних витрат, сформованих за рахунок спожитих оборотних фондів;

коефіцієнт прибутковості - відношення операційної прибутку до суми всіх поточних витрат, віднесених на реалізовану продукцію.

. Показники ефективності додаткових вкладень у виробничі ресурси.

коефіцієнт ефективності додаткових вкладень в авансований капітал - ділення приросту валової продукції на приріст авансованого капіталу;

коефіцієнт ефективності додаткових поточних виробничих витрат - розраховується відношенням приросту валової продукції до приросту поточних витрат в сільськогосподарському виробництві;

коефіцієнт окупності прибутком додаткових поточних витрат - відношення приросту операційною прибутку до приросту витрат на реалізовану продукцію;

норма прибутку на авансований капітал - визначається діленням чистого прибутку на авансований капітал виражена у відсотках;

норма прибутку на власний капітал визначається по формулі 8:

 (8)

де НПвк - норма прибутку на власний капітал;

НПак - норма прибутку на авансований капітал;

ПК - позиковий капітал, тис. грн.

ВК - власний капітал, тис. грн.;

Вк - ставка відсотків за кредит.

Визначимо всі ці показники у таблицях 20,21.

Таблиця 20

Ефективність використання власного і позикового капіталу

За даними розрахунків у таблиці видно, що прибуток на власний капітал склав 3938,84 тис. грн. Норма прибутку на авансований капітал та власний капітал збільшився майже на 25 %, але таке не можна сказати про прибуток на позиковий капітал, він має негативний характер. Із цього видно, що коефіцієнт фінансового ліверіджу склав 0,09%, але диференціал фінансового ліверіджу зменшився на 0,25 %.

Таблиця 21

Ефективність використання авансованого капіталу

Ми бачимо, що норма прибутку на авансований капітал склала 24,75%, але норма прибутку на власний капітал зменшився майже у 1,5 рази. Рентабельність основного та оборотного капіталу збільшилось у пів рази. Із вище сказаного, можна підсумувати та зробити висновки про ефективність використання авансованого капіталу на стадії виробництва, цей показник збільшився на 0,67 %.

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

3.1 Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна здійснити двома способами - екстенсивним та інтенсивним. Розвиток сільського господарства відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі екстенсивним шляхом, коли розширюється тільки поле діяльності, та інтенсивним, коли застосовуються більш ефективні засоби виробництва.

Екстенсивний розвиток сільського господарства передбачає збільшення виробництва продукції за незмінного рівня техніки і технології. У рослинництві зростання виробництва продукції відбувається за рахунок розширення посівних площ, а в тваринництві - збільшення поголів'я худоби і птиці.

За інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва збільшення виходу продукції здійснюється за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на впровадження досягнень науки, передової техніки і прогресивної технології, які зумовлюють зростання врожайності культур та продуктивності поголів'я худоби.

В історичному розвитку збільшення виробництва продукції сільського господарства протягом тривалого періоду відбувалось при використанні екстенсивних чинників - розширення посівних площ за рахунок розорювання вільних земель. Екстенсивний розвиток сільського господарства обмежується значною мірою наявністю земельних ресурсів, придатних для використання в сільськогосподарському виробництві [24].

Оскільки екстенсивні чинники збільшення виробництва сільськогосподарської продукції обмежені, інтенсифікація сільського господарства в умовах науково-технічного прогресу набуває виняткового значення і є основним напрямом його розвитку. Процес інтенсифікації - об'єктивний і закономірний шлях розвитку сільського господарства, притаманний усім цивілізованим країнам. Проте це не означає, що в умовах інтенсивного ведення сільського господарства немає необхідності збільшувати поголів'я продуктивної худоби.

Основними передумовами переходу до інтенсивного сільського господарства є:

необхідність дальшого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції;

обмеженість орнопридатних земель;

нагромадження матеріальних засобів і коштів у підприємствах для інтенсивного розвитку виробництва.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх чинників виробництва шляхом інноваційної діяльності. У зв'язку з цим в економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу їх між різними земельними ділянками. При цьому інтенсивний розвиток сільського господарства передбачає якісне удосконалення засобів виробництва та використання прогресивних технологій.

Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що ефективність технічних вдосконалень засобів і предметів праці виявляється не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а через поліпшення якості обробітку, збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва базується на додаткових вкладеннях, але не можна пов'язувати її лише з абсолютним зростанням додаткових витрат. У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображати якісне вдосконалення виробництва. Тому додаткові вкладення передбачають широке використання досягнень науково-технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів'я худоби.

У процесі інтенсифікації додаткові вкладення треба розглядати в органічній єдності з результатами виробництва. Отже, інтенсифікація сільського господарства - це концентрація засобів праці на одиницю земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції і поліпшення її якості.

Послідовна інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення і раціонального використання всіх його чинників зазвичай забезпечує високі кінцеві результати. При цьому темпи зростання виробництва продукції можуть перевищувати темпи збільшення додаткових витрат. Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільського господарства, створює нові можливості підвищення економічної ефективності виробництва. Процес інтенсифікації передбачає створення високопродуктивного сільського господарства на основі підвищення його технічного рівня, широкого використання більш досконалих засобів виробництва і кваліфікованої праці.

Інтенсифікація сільського господарства - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі (а в тваринництві - на голову худоби) для збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва. Як економічний процес, інтенсифікація сільського господарства відображає одну з важливих закономірностей його розвитку, що супроводжується науковими, технічними й організаційно-економічними заходами вдосконалення виробництва.

Інтенсифікація сільського господарства вивчається не тільки як єдиний і цілісний процес, а також відносно до галузей - рослинництва і тваринництва. За характером об'єкта інтенсифікація тваринництва суттєво відрізняється від інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в цілому, а також від інтенсифікації рослинництва. В рослинництві об'єктом інтенсифікації є земля, яка в процесі розширеного відтворення підвищує родючість, а тому є вічним засобом сільськогосподарського виробництва і невід'ємною його умовою.

У тваринницьких галузях об'єктом інтенсифікації є відповідне поголів'я продуктивної худоби і птиці. Тварини мають певні продуктивні можливості, зумовлені переважно їхніми біологічними особливостями. Тварини як засоби виробництва інтенсивно використовуються лише протягом певного періоду, який закінчується після вибракування їх у зв'язку із зниженням продуктивності і недоцільністю утримання [22].

Специфічні особливості об'єктів інтенсифікації виробництва у рослинництві і тваринництві зумовлюють відмінності в організації розширеного відтворення в цих галузях. Збільшення виробництва тваринницької продукції здійснюють за рахунок як зростання поголів'я худоби, так і підвищення її продуктивності. При раціональному поєднанні інтенсивного і екстенсивного шляхів забезпечують високі темпи розвитку тваринництва і підвищення його ефективності.

Інтенсифікація тваринництва передбачає насамперед інтенсивне й ефективне використання продуктивної худоби, вдосконалення способів її утримання і годівлі. Прогрес тваринництва виявляється не стільки у збільшенні поголів'я, скільки в поліпшенні його якості, в заміні гіршої худоби кращою, в підвищенні рівня її годівлі. Додаткові вкладення спрямовують на поліпшення племінної роботи, виведення нових, продуктивніших порід худоби, підвищення її продуктивності, впровадження прогресивних способів відтворення стада і прискорення його обороту.

Інтенсифікація сільського господарства тісно пов'язана з інтенсивним розвитком інших галузей агропромислового комплексу, об'єднаних спільною кінцевою метою. Процес інтенсифікації здійснюють в умовах оптимізації основних пропорцій між аграрним сектором і промисловістю, яка забезпечує його засобами виробництва, а також між галузями, які здійснюють переробку сільськогосподарської продукції і виробниче обслуговування сільського господарства. Це сприяє підвищенню ефективності інтенсифікації сільського господарства на основі економії виробничих ресурсів, а також соціально-економічному розвитку села.

Сільське господарство нашої країни протягом багатьох років розвивалось на основі поєднання екстенсивного та інтенсивного напрямів, що забезпечувало вдосконалення структури виробництва, підвищення продуктивності праці і збільшення виходу продукції. В сучасних умовах інтенсифікація сільського господарства є головним напрямом його розвитку і основним джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, що забезпечує зміцнення економіки аграрних підприємств.

.2 Впровадження комплексної механізації і прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції

Розвиток сільського господарства надалі відбуватиметься на основі послідовної інтенсифікації. У зв'язку з цим головною умовою розвитку продуктивних сил аграрного сектора економіки є широке впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

В окремі періоди розвитку сільського господарства пріоритетними були різні напрями інтенсивного розвитку виробництва. Це вдосконалення сільськогосподарської техніки, меліорація земель, збільшення застосування мінеральних і органічних добрив, розширення сортових посівів культур, поліпшення породного складу продуктивної худоби і птиці. Сьогодні окремі з цих чинників не мають такого значення, як раніше, інші ж стали основою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

На сучасному етапі основними напрямами інтенсифікації сільського господарства є такі: комплексна механізація і автоматизація виробництва, хімізація рослинництва і тваринництва, розвиток сільськогосподарських меліорацій, організаційно-економічні заходи (спеціалізація і концентрація виробництва, впровадження прогресивних форм організації і оплати праці), широке використання досягнень науки і передового досвіду.

Впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва передбачає створення високопродуктивних і досконалих систем машин з урахуванням особливостей галузей сільського господарства. Особливого значення набуває підвищення якості і надійності сільськогосподарської техніки, що є основою високої ефективності її використання.

У процесі інтенсифікації сільського господарства передбачається використання найбільш сучасних систем машин і обладнання, здатних значно підвищити продуктивність праці й ефективність виробництва. В сільськогосподарських підприємствах країни на ручних роботах у рослинництві і тваринництві зайнято досить багато працівників цих галузей. Тому створення системи машин і завершення комплексної механізації в рослинницьких і тваринницьких галузях є основою інтенсифікації сільського господарства.

Процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва передбачає не лише насичення його сучасною технікою, а й підвищення ефективності її використання. Так, від ефективної роботи машино-тракторного парку значною мірою залежить рівень продуктивності праці і зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств. В умовах, коли в господарствах зростає кількість енергонасичених тракторів, необхідно мати повний набір начіпних та причіпних машин і знарядь. Питання підвищення ефективності використання сільськогосподарських машин і обладнання невіддільне від соціальних чинників, насамперед проблеми значного підвищення умов праці механізаторів.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва визначається рівнем виробництва визначається рівнем освоєння прогресивної технології і організації виробництва на базі комплексної механізації процесів праці, кількістю і якістю внесених у грунт добрив, щільністю поголів’я тварин, тобто витратами на одиницю земельної площі. Вона є основою подальшого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість продукції з меншими витратами на її одиницю [14].

Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це означає:

·   розміщення культур у сівозміні після науково обґрунтованих попередників;

·   висівання стійких проти засухи і полягання, хвороб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу;

·   застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур’янами;

·   здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації праці;

·   виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

Зменшення енергоємності виробництва сільськогосподарської продукції може бути забезпечене підвищенням урожайності сільськогосподарських культур, зменшенням кількості технологічних операцій та зниженням їх енергоємності.

.3 Хімізація сільськогосподарського виробництва

Хімізація сільського господарства є одним з основних напрямів його інтенсифікації. Особливого значення набуває застосування мінеральних добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур і прискорення окупності додаткових вкладень. Багаторічні дослідження наукових установ засвідчують, що внесення мінеральних добрив у господарствах Полісся забезпечує 40-50% приросту врожайності сільськогосподарських культур, Лісостепової зони - 35-40, Степу - 30-35%.

Особливо високоефективне внесення повного мінерального добрива (К45Р60К70). Приріст врожайності озимої пшениці в лісостеповій зоні становив 5-8 ц/га залежно від попередника і способу оброблення ґрунту. Приріст урожайності озимої пшениці на Поліссі при внесенні повного мінерального добрива (понад 40 кг активної речовини азоту, фосфору і калію) становить в середньому 8,4 га ц/га. В умовах Степу висока ефективність мінеральних добрив на посівах ячменю, особливо в посушливі роки, коли приріст урожайності становив 8-9 ц/га.

Внесення мінеральних добрив у сільськогосподарських підприємствах України за період з 1997 по 2007 рр. зменшилося з 135 кг активної речовини на 1 га посівної площі до 13 кг, або в 10,8 рази.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва відбувається на основі підвищення родючості ґрунту, що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив. Для того, щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно в кожному конкретному випадку мати агрохімічне обґрунтування їхнього внесення.

Використання мінеральних і органічних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Досвід роботи господарств, які вирощують озиму пшеницю за інтенсивною технологією, показав, що врожайність зростає на 65-70% порівняно з традиційною технологією.

Високоефективне використання хімічних засобів (білково-вітамінних добавок, вітамінів, кормових антибіотиків, мінеральних кормових добавок, консервантів кормів, засобів захисту тварин від хвороб і комах та ін.) у кормо виробництві і тваринництві. Так, прогресивна технологія силосування трав з додаванням хімічних консервантів дає змогу значно зменшити втрати поживних речовин порівняно з традиційною технологією заготівлі силосу і сінажу та одержати високоякісний корм.

Важливим напрямом інтенсифікації сільського господарства є меліорація земель, яка забезпечує підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь і економічної ефективності виробництва. Меліорація - це дієвий чинник і в багатьох випадках необхідна умова підвищення родючості земель, що є основою високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. В Україні нині меліоровано всього 11,7% сільськогосподарських угідь. Площа меліорованих земель у 2007 р. становила 4,3 млн га, в тому числі 2,1 млн га зрошуваних і 2,2 млн га осушених.

Завдяки меліорації господарства значно інтенсивніше використовують землю, є можливість створити міцну кормову базу тваринництва, особливо в зоні недостатнього зволоження. На зрошуваних землях 50% посівних площ сільськогосподарських культур використовують для вирощування кормових культур. Їхня урожайність у 1,5-2,0 рази вища, ніж на незрошуваних землях. Крім того, впровадження пожнивних та повторних посівів дає змогу збирати 1,5-2,0 рази більше врожаю кормових культур на рік. Практика передових господарств свідчить про значні можливості підвищення продуктивності і ефективності зрошуваного землеробства.

У господарствах України осушені землі використовують переважно для організації стабільного кормо виробництва. На осушених землях близько 50% всіх посівів площ сільськогосподарських культур займають посіви зернових і 40% кормових культур. У багатьох сільськогосподарських підприємствах Полісся завдяки меліорації земель створено відповідні умови для сталого виробництва кормів. На осушених землях тут одержують зернових культур по 35-50 ц/га, зеленої маси кукурудзи - 400-500, кормових коренеплодів - 500-600, багаторічних трав - 40-50 ц/га.

Сучасні осушувальні меліорації здійснюють на якісно новій основі при насиченості гідроспорудами, широкому застосуванні закритого дренажу, наявності систем двобічного регулювання водно-повітряного режиму. Впровадження більш досконалих способів осушення і якісне проведення меліоративних робіт дають можливість господарствам поліських і західних областей України підвищити інтенсивність використання земель, збільшити виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Одним із напрямів інтенсифікації є спеціалізація сільськогосподарського виробництва. Спеціалізація як одна з форм суспільного поділу праці є умовою широкого використання в сільськогосподарському виробництві досягнень науково-технічного прогресу і основою його послідовної інтенсифікації. Спеціалізація аграрних підприємств неодмінно супроводжується концентрацією виробництва в усіх галузях, що сприяє підвищенню його ефективності. Збільшення виходу продукції і підвищення її ефективності в процесі інтенсифікації забезпечується на основі поглиблення спеціалізації та досягнення оптимальних розмірів сільськогосподарського виробництва в підприємствах різних форм власності і видів господарювання [24].

3.4 Впровадження досягнень науки і передового досвіду в сільськогосподарське виробництво

Серед організаційно-економічних заходів, які забезпечують раціональне використання виробничих ресурсів і підвищення ефективності інтенсифікації виробництва, велике значення має впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Нині інтенсифікація сільськогосподарського виробництва потребує докорінної перебудови методів організації і оплати праці на основі прогресивних форм матеріального стимулювання. При цьому доцільно впроваджувати такі форми оплати Праці, які безпосередньо залежать від кінцевих результатів, насамперед від одержаного валового доходу. Послідовна інтенсифікація сільськогосподарського виробництва здійснюється на основі широкого використання досягнень науки і передового досвіду. Для дальшої інтенсифікації сільського господарства великого значення набувають виведення і впровадження у виробництво більш урожайних сортів сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід худоби, пристосованих індустріальних технологій.

Окремі напрями інтенсифікації в тих чи інших підприємствах можуть переважати і зумовлювати високі темпи їхнього розвитку та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Проте важливе економічне значення можуть мати також інші напрями інтенсифікації виробництва. Так, інтенсифікація тваринництва і підвищення його ефективності залежить від багатьох проблем, однак визначальним чинником інтенсифікації тваринництва є підвищення рівня годівлі худоби на основі збільшення виробництва кормів і поліпшення їхньої якості.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва тісно пов'язане також з технічним переозброєнням АПК. Сучасні системи машин повинні відповідати таким вимогам: забезпечувати впровадження інтенсивних і ґрунтозахисних технологій, створювати умови для оптимізації машино-тракторного парку відповідно до природно-кліматичних умов; сприяти завершенню комплексної механізації вирощування, збирання, доробки і зберігання врожаю, зниженню енергомісткості та собівартості продукції; зменшувати пошкодження зерна, особливо насіннєвого; забезпечувати успішне функціонування різноманітних форм господарювання [11].

У кожному господарстві є багато шляхів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва. Послідовна інтенсифікація сільського господарства здійснюється на основі комплексного використання всіх чинників, що дає змогу значно підвищити його економічну ефективність.

Таким чином, сільське господарство має великі резерви підвищення ефективності виробництва своєї продукції, приведення яких у дію дозволить перетворити цю галузь на високорентабельну.

Проте в цілому сучасне сільськогосподарське виробництво знаходиться ще на тій стадії, коли підвищення рівня насиченості ресурсами сприяє піднесенню його ефективності. При цьому необхідно забезпечити комплексний характер дії всіх факторів, пов'язаних із зростанням рівня забезпечення ресурсами.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

У цій роботі були визначені показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому по господарству, по галузях і за видами продукції, а також показники ефективності використання наявних ресурсів.

Досягнення абсолютної ефективності, з моєї точки зору, неможливо, можна, але кожна система повинна прагне до досягнення того оптимуму, при якому ефективність буде по можливості максимальною. Так як, відомо, що потреби безмежні, а ресурси обмежені, необхідно використовувати їх ефективно і раціонально.

В умовах формування ринкових відносин істотно розширюються можливості дії всіх факторів підвищення ефективності виробництва. Здійснюються структурна перебудова народного господарства, переорієнтація його на споживача; модернізація найважливіших галузей промисловості на основі високих технологій; подолання відставання від світового науково-технічного рівня; фінансове оздоровлення економіки; органічне включення країни в глобальні господарські зв'язки. В результаті цього сформується регульоване, цивілізоване ринкове господарство, яке з'явиться дієвим засобом, стимулюючим зростання продуктивності праці, підвищення ефективності всього суспільного виробництва, примноження суспільного багатства в інтересах підвищення добробуту народу.

Вихід валової продукції склав 11527.1 тис.. грн.по порівнянні з попереднім роком відбулося збільшення на 10,34%. Для всебічної характеристики економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в курсовій роботі були визначені показники ефективності використання земельних ресурсів, трудових ресурсів, основних і обігових коштів.

Для оцінки ефективності використання земельних ресурсів були визначені наступні показники: врожайність сільськогосподарських культур; вихід валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь в цілому по господарству і по галузям; прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь. Урожайність зернових склала 39,5 ц / га, сталося зниження на 0,5%. Вихід валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь підвищилася на 64538,05 тис. грн .. і склала в 273478,05 тис. грн. Прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь становила 101463,81 тис. грн., Це вище на 30883,81 тис. грн., Ніж в заданому періоді. Аналізуючи ці показники бачимо, що в цілому земельні ресурси в господарстві використовуються більш ефективно.

Для підвищення використання земельних ресурсів необхідно: застосування інтенсивних технологій вирощування культур; використання більш врожайних районованих сортів; вдосконалення структури посівів; проведення всіх польових робіт в оптимальні строки; поліпшення організації праці; культури землеробства і т.д.

Ефективність використання основних фондів характеризує фондовіддача і фондомісткість. Фондовіддача склала 30,19%, в порівнянні з попереднім роком збільшилася. Ефективність використання основних і оборотних коштів характеризує норма прибутку і вихід на 1 грн. основних і обігових коштів. Норма прибутку склала 44,44%. Вихід продукції на 1 грн. основних і обігових коштів склав 31.03%. В цілому оборотні та основні засоби стали використовуватися більш ефективно. Ефективність використання основних і оборотних коштів залежить від сформованих пропорцій між основними і матеріальним оборотними коштами, тому важливо нарощувати виробничі потужності, а насамперед домагатися пропорцій в їх складі.

Для оцінки ефективності використання трудових ресурсів в курсовій роботі була проаналізована продуктивність праці (річна, годинна). Ці показники були розраховані в цілому по господарству і по галузям. Найбільш загальний показник вихід валової продукції одного середньорічного працівника склав 54,68 тис.грн.

В цілому трудові ресурси стали використовуватися більш ефективно. Одним з основних ростов продуктивності праці полягає в прискоренні переходу в комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, також у підвищенні інтенсивності праці, в дотриманні трудової дисципліни, впровадження досягнень науково-технічного процесу.

Аналіз використання трудових ресурсів, зростання продуктивності праці, необхідно розглядати в тісному зв'язку з оплатою праці. З ростом продуктивності праці здаються реальні передумови в підвищенні оплати праці. При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати. У господарстві цей принцип дотримується, отже господарство може вести розширене відтворення.

Для підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції при одночасному скороченні витрат на виробництво одиниці продукції.

У даній роботі увага приділялася дослідженню інтенсифікації та інновацій у сільськогосподарському виробництві.

Інтенсифікація сільського господарства - це концентрація засобів праці на одиницю земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції і поліпшення її якості.

Загальні принципи підходу до визначення суті інтенсифікації всього суспільного виробництва значною мірою розповсюджуються і на сільське господарство. Але разом з тим цій галузі притаманний ряд особливостей, що істотно впливають як на зміст самого процесу інтенсифікації, так і на вибір показників, що використовуються для характеристики даного процесу.

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна здійснити двома способами - екстенсивним та інтенсивним. Розвиток сільського господарства відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі екстенсивним шляхом, коли розширюється тільки поле діяльності, та інтенсивним, коли застосовуються більш ефективні засоби виробництва.

Інтенсифікацію сільського господарства необхідно пов'язувати з величиною додаткових вкладень засобів виробництва на одиницю земельної площі, використанням різних технічних удосконалень. Підвищення інтенсивності використання землі зумовлює поліпшення використання інших елементів продуктивних сил сільського господарства.

Послідовна інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення і раціонального використання всіх його чинників зазвичай забезпечує високі кінцеві результати. При цьому темпи зростання виробництва продукції можуть перевищувати темпи збільшення додаткових витрат. Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільського господарства, створює нові можливості підвищення економічної ефективності виробництва.

Часто підвищення ефективності виробництва залежить від поставлених завдань. Так, збільшення обсягів випущеної продукції може бути забезпечене за рахунок наступних чинників економічної ефективності: поліпшення використання виробничої потужності шляхом оптимізації завантаження устаткування і технологічних режимів, поліпшення організації обслуговування устаткування.

Завершуючи роботу, слід зауважити, що методики визначення та аналізу системи показників ефективності, використані в роботі, допоможуть керівникам будь-якого рівня повніше виявити резерви подальшого підвищення ефективності виробництва і намітити конкретні шляхи його вдосконалення. Забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентоздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів, а найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є - ефективність виробництва.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

сільськогосподарський фінансовий інтенсифікація

1.     ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27;

2.      Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.;

.        Азізов С. П. Організація сільсько-господарського виробництва : практикум / С. П. Азізов, П. К. Канінський, В. М. Скупий. - К. : ННЦ ІАЕ, 2005. - 270 с.;

.        Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник / В.Г.Андрійчук.- К.: КНЕУ, 2002. - 624с.;

.        Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / В.Г.Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.;

6.     Барбашин А.І. Економіка сільського господарства: Курс лекцій: 2-ге вид. / А.І. Барбашин. - Курськ: Видавництво КГСХА, 2002 р.- 278 с.;

7.      Войтов А.Г. Економіка / А.Г. Войтов. - М.: Дашков и К, 2003. - 600с. ;

8.     Герасименко К. Статистика. Підручник / К. Герасименко - К: Вища школа, 2000.- 467 с.;

Головач А.В. Статистика. Підручник / А.В.Головач / - К.: Вища школа, 1996. - 623 с.;

9.     Грузінов В.П., Грібов В.Д. Економіка підприємства / В.Д. Грібов, В.П. Грузінов. - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 336 с.;

10.    Дієсперов В. С. Продуктивність сільськогосподарської праці : монографія / В. С. Дієсперов. - К. : ННЦ ІАЕ, 2006. - 274 с.;

.        Добринін А.І. Економіка сільського господарства/ Н. Добринін.- М.: ІНФРА-М, 2003. - 714 с. ;

12.    Економіка підприємства та галузей АПК: Підручник/ Под ред. П.В.Лещіловского, Л.Ф.Догіля и др. - Мн.: БГЭУ, 2001. - 575 с.;

13.    Економіка підприємства: Підручник /Под ред. проф. О.І. Волкова. - М.: ІНФРА-М, 1998.-416 с.;

14.    Ємел’янова Ф. Н. Організація переробки сільськогосподарської продукції / Ф. Н. Ємел’янова, Н. К. Кірілов. - М. : Тандем, Экмос, 2000. - 384 с.;

.        Іваненко Ф. В. Технологія зберігання та переробки сільськогосподарської продукці: навчальний посібник для самост. вивч. дисц. / Ф. В. Іваненко, В. М. Сінченко. - К. : КНЕУ, 2005. - 221 с.;

.        Казаков А.П. та ін. Економіка / А.П.Казаков. - М.: Інфра-М, 2010. - 309 с.;

17.   Коваленко Н.Я. Економіка сільського господарства / Н.Я. Коваленко .- М.: ЄКМОС, 1998.- 268с;

18.    Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник / В.І.Мацибора. - К.: Вища шк., 1994. - 415 с.;

19.    Мертенс В.П. Економіка сільського господарства / В.П. Мертенс. - К.: Вища школа, 1991.- 245 с.;

20.   Мінаков І.А. Економіка сільського господарства / І.А. Мінаков.- М: Колос, 2002 .- 464 с.;

21.    Попов Н.А. Організація сільського виробництва. Підручник / Н.А. Попов.-М.:Асоціація авторів та видавників "Тандем". Видавництво "Экмос", 1999.-352с.;

22.   Руснак П.П., Жабка В,В., Рудий М.М., Чалий А.А. Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка, М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. - Урожай, 1998. - 201 с.;

23.   Технологія виробництва продукції тваринництва : підручник / О. Т. Бусенко, В. Д. Столюк, М. В. Штомпель . - К. : Аграрна освіта, 2001. - 432 с.;

24.    Шакіров Ф.К., Удалов В.А., Грядов С.І. та ін..; под ред. Ф.К.Шакірова. Организация сельскохозяйственного производства / С.І. Грядов, В.А. Удалов, Ф.К.Шакіров та ін.-М.: Колос,2000.-504с.;

.        Шебанін В. С. Системне оновлення і розвиток матеріально-ресурсного потенціалу сільського господарства / В. С. Шебанін. - К. : ННЦ ІАЕ, 2005. - 276 с.;

.        Економіка сільського господарства : навчальний посібник / В. А. Павчак, Р. А. Іванух, В. Г. Поплавський. - К. : Вища шк., 1990. - 398 с.