Політика зайнятості населення в Україні

Політика зайнятості населення в Україні

Зміст

Вступ

. Політика зайнятості населення в Україні

.1 Безробіття, її форми, причини і соціально-економічні наслідки

.2 Види безробіття, та їх характеристика

.3 Безробіття в Україні

. Проблеми зайнятості населення в Україні

.1 Державна політика зайнятості й соціальний захист безробіття

.2 Біржа праці

. Основні тенденції формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні

Висновок

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в Україні відбувається процес глобалізації та формування ефективного механізму ринку праці за рахунок перебудови його структурних елементів та характеру втручання держави у процеси на ринку праці.

Мета даної курсової роботи - розкрити проблеми сучасного стану трудових ресурсів України, визначити шляхи їх максимально ефективного використання в умовах переходу до ринкової економіки.

Перехід до ринкової економіки на сучасному етапі характеризується поступовим зрушенням в структурі зайнятості населення за галузями, сферами та секторами економіки України. Розглядаючи проблеми структурних зрушень в економіці, вітчизняні економісти тривалий час аналіз структури зайнятості ігнорували або, як правило, розглядали як чисто соціальний феномен, що зумовлює інтерес тільки з позиції масштабів безробіття, його професійних і статевовікових аспектів. За умов тривалого кризового скорочення виробництва на тлі прогресуючих інфляційних процесів проблема аналізу та прогнозування зайнятості населення постає як важлива для розробки обґрунтованої комплексної системи заходів сприяння досягненню повної продуктивної вільно обраної зайнятості, новий зміст якої на етапі ринкової трансформації економіки. До факторів структурних зрушень у зайнятості населення належать: демографічний фактор, державна політика структурної перебудови економіки, інвестиційна та грошово-кредитна політика, державна політика пріоритетного розвитку окремих галузей і територій, галузеві відмінності в оплаті праці та рівнях доходів населення, соціальна переорієнтація економіки, темпи й ефективність проведення роздержавлення та приватизації.

Теоретичну базу дослідження проблем формування моделі та механізму ринку праці представляють роботи багатьох зарубіжних економістів: Дж.М. Кейнс, А.І. Рофе, А. Маршалл, М. Фрідмен, Я. Корнай, А. Пигу та ін. Вітчизняними вченими також було розглянуто проблеми визначення ролі держави у різних моделях ринків праці України. Серед них були, такі вiдомi економісти, як: А.А. Никифоровой, Е.М. Лібановой, Г.Т. Завіновськой та ін.

Основними задачами, вирішення яких є обов’язковим для розкриття теми роботи, є:

)        визначення сутності ринку праці та його особливостей;

)        розглянути види та уникнути в суть безробіття;

)        аналіз структури ринку праці в Україні ;

)        виявлення особливостей біржі праці;

)        розглянути державну політику зайнятості й соціальний захист безробіття населення;

)        аналіз інфраструктури ринку праці;

)        вияв основних тенденцій формування розподілу і використання трудових ресурсів.

Об’єктом дослідження виступає ринок праці як складова ринкової економіки.

Предметом дослідження є занятість населення та формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні.

Як первинні дані в роботи використовувалися навчальні посібники, періодичні видання та нормативні акти.

Методологічною основою роботи є основні положення фундаментальної економічної науки, викладені в працях вітчизняних і зарубіжних учених по проблемах розвитку ринку праці.

Основним методом дослідження даної роботи є системний підхід, відповідно до якого предмет дослідження розглядається, з одного боку, як самостійна цілісна проблема, а з іншої - як підсистема загальнішої системи регулювання ринку праці у взаємозв'язку та залежністю зі всіма її елементами. Системний та комплексний аналіз використовувався при дослідженні факторів формування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці. Також у ході дослідження використовувався порівняльний метод, метод аналізу та синтезу, графічні та інші методи.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: БЕЗРОБIТТЯ, БIРЖА ПРАЦI, ДЕРЖАВНI СОЦIАЛЬНI ГАРАНТIЇ, ЗАЙНЯТIСТЬ, ТРУДОВI РЕСУРСИ, СОЦIАЛЬНІ АМОРТИЗАЦIЇ.

. Політика зайнятості населення в Україні

1.1 Безробіття, її форми, причини і соціально-економічні наслідки

Ринку робочої сили притаманне явище зайнятості та безробіття. Зайнятість - це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили. Розглядають три основні види зайнятості: повну, раціональну і ефективну.

Повна зайнятість - надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею. Раціональна зайнятість - зайнятість яка має місце в суспільстві з врахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевовікової та освітньої структури [5,с. 206].

Ефективна зайнятість - зайнятість, що спрямована на підвищення результативності праці, скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Відомо, що існують об’єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною.

Отже, безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробітними, згідно з Законом України „Про зайнятість населення ”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних (Кб) від кількості працездатного населення (Пр) (такого, що живе на доходи від своєї праці).

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами:

. пошуком роботи;

. негнучкістю заробітної плати;

.недостатнім сукупним попитом.

Пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Негнучкість заробітної плати - це ситуація, коли заробітна плата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не урівноважені.

Недостатній сукупний попит виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Він призводить до того, що процес продажу утруднюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують виробництво і звільняють частину працівників.

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття - робітники відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших ся працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших причин не хочуть шукати роботу [6, с. 157].Фрикційне безробіття - характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Інституціональне безробіття викликане небажанням деякої частини працездатного населення працювати, у зв’язку з гарантією виплати державою допомоги по безробіттю.

Вимушене безробіття - коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин (не може знайти роботу, бо немає вільних робочих місць). Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеним є: плинне, приховане або аграрне, застійне, сезонне, технологічне, конверсійне та структурне.

Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття - це стан, коли частина працездатного населення зайнята неповний робочий період (внаслідок розорення дрібних селянських господарств, скорочення тривалості робочого тижня на підприємстві та інше) і решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях.

Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками.

Циклічність розвитку ринкової економіки призводить до скорочення попиту на робочу силу в період депресії та кризи. Відповідно, виникає циклічне безробіття. Ліквідувати цей вид безробіття неможливо, так як не можна відмінити циклічність економічного росту.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях(будівництво, сільське господарство, туризм).

Конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу.

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок запровадження досягнень НТП на підприємстві [3, c. 52].

Структурне безробіття охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов’язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена.

Згідно із цим законом, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВВП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. У західній літературі широкого визнання набула концепція А.Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та частково безробітними на нетривалому проміжку часу.

Безробіття зумовлює не лише економічні, але й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації працівником, втрати ним самоповаги, занепаду моральних принципів.

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав’язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове явище сучасної “цивілізованої ” економіки, що в цьому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має роботу, під страхом її втрати, і домовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших [5, с. 205].

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20% осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття [4, с. 67].

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття зумовлене комплексом причин:

·        структурними змінами в економіці;

·        нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

·        постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;

·        пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

·        диспропорційністю розвитку економіки;

·        обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є де професіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від’ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати політичну та економічну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основні напрямки соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:

·        регулювання рівня й тривалості безробіття;

·        соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як робоча сила) державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб’єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом’якшувати циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни. Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.п.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні і сімейні.

У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст.23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише льняним лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов’язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

.2 Види безробіття, та їх характеристика

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

·        зменшення рівня життя;

·        поява невпевненості в майбутньому;

·        морально-психологічної травми (зайва людина);

·        виникнення почуття власної неповноцінності;

·        зниження кваліфікації працівників;

·        ріст злочинності та ін.

Розрізняють такі види безробіття:

·        фрикційне;

·        структурне;

·        циклічне.

Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіону (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака - низька тривалість. Так, в США в кінці 80-х років приблизно 50% безробітних були такими менш чим 5 тижнів, а 80% безробітних - приблизно 14 тижнів. Це говорить про те, що американське безробіття по природі в значній мірі носить фрикційний характер, що свідчить про достатньо високу ефективність ринку робочої сили, нормальний процес перерозподілу ресурсів в економіці, а не про серйозну соціальну проблему. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм [11,c. 132].

Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести природжених дармоїдів(бомжі тощо), для яких життя без домівки - своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітних нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.

Структурне безробіття виникає в результаті не збігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого - з’явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп’ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітних [12,с. 34].

Зміни в структурі попиту сьогодні виявляються все більш суттєвими. Американські експерти, складаючи прогноз розвитку ринку праці в США до кінця століття, виявили неминучість серйозних змін на ньому. Швидше за все буде збільшуватися кількість робочих місць для людей, які володіють наступними професіями:

·        бухгалтер і аудитор;

·        спеціаліст по перевихованню правопорушників;

·        інженер-механік;

·        медична сестра;

·        спеціаліст по зв’язкам компаній з громадськістю;

·        програмувальник для персональних комп’ютерів і комп’ютеризованої техніки;

·        терапевт, який спеціалізується на професійних захворюваннях;

·        технік по обслуговування медичної апаратури.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим, що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.

Фрикційне і структурне безробіття також називається природним безробіттям. Поняття було введено в економічну науку М. Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим - Е. Фелпсом.

Природне безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможної достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природне безробіття - це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.

Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.

На природний рівень впливають також система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо. Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.

Розрахунки показують, що рівень природного безробіття зростає при збільшенні фактичного безробіття. Збільшення безробіття в періоди спадів виробництва закінчується повертанням її не до початкового рівня, а до більш високого природного рівня.

Безробіття на природному рівні необхідне, тому що стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю будь-який сплеск сукупного попита AD обертається зростанням рівня цін, оскільки виробництво не може адекватно відреагувати на попит, який виріс, через нехватку ресурсів (рис. 1.1).

Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття - циклічне.

Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.

Отже, чим нижче фактичний ВНП порівняно з потенційним, тим більше циклічне безробіття, як ми можемо бачити на рис.1.1:

Рисунок 1.1. Зростання рівня цін під впливом збільшення сукупного попиту при повній зайнятості

.3 Безробіття в Україні

Громадяни України хочуть почути від керівників країни правду: «Скільки громадян змушені виживати без роботи?» Влада у відповідь оперує цифрами, які дуже далекі від правди.

Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких - 9,2%, у Польщі - 19,2%, у Чехії - 7,8%, в Італії - 8,2%, у Португалії - 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво». Рівень безробіття ми можемо наглядно бачити на Додатку № 2

Рисунок 1.2. Безробіття у різних країнах

Уряд правління в Україні звітує, що 2009 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць побільшало тільки на 1%.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки - Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі. Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік. Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення. Основні показники економічної активності населення, ми можемо бачити в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Основні показники економічної активності населення за 1998-2009рр

Дані ,які наведені вище , узгоджені з матеріалами вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності та не включають інформацію щодо інституційного населення. Основні показники економічної активності населення за 1998-2009рр. перераховані у зв'язку з приведенням їх у відповідність до нової демографічної структури населення, отриманої за результатами Всеукраїнського перепису населення 2009р. Для вирішення хоча б частини проблеми уряд міг би розглянути хоча б таку перспективу: зарплати й пенсії збільшити до прожиткового мінімуму. Це дозволить людям заробляти й купувати товари та послуги, розширить внутрішній ринок. Та наш патріотичний уряд йде протилежним шляхом. Він зменшив мінімальну зарплату із 907 до 985 гривень і відтягнув її збільшення до виборів, коли зростання цін давно підвищення.

Через незаконні маніпуляції з розрахунком пенсій кожен пенсіонер щомісяця втрачає 30-40 гривень. Із подачі Кабміну Президент наклав вето на законопроект, який передбачав виплати вчителям згідно зі статтею 57 Закону «Про освіту». Через безвідповідальність уряду заборгованість із зарплати два роки тримається на позначці 2 млрд. гривень.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

·        розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості,

·        професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

·        надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

·        стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;

·        залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

·        регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;

·        стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;

·        збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;

·        заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;

·        організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю. В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб перед пенсійного віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення до працездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства. Тож, як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в Україні, а офіційний перехід України до статусу країни з ринковою економікою є лише приманливою завісою реалій сьогодення [6, с. 105]. Влада не робить нічого для того, щоб покращити сучасний стан незайнятого населення.

У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення до працездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й повинна робити ставки.

Таким чином, у даній курсовій роботі ми також визначили, що безробіття - це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення країни. Розв'язання проблеми безробіття безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед із розвитком малого й середнього бізнесу. Завдяки аналізу форм та видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи підходу до даної проблеми [8, с. 221].

. Проблеми зайнятості населення в Україні

.1 Державна політика зайнятості й соціальний захист безробіття

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах. Розглянемо призначення соціальних амортизаторів на рис.2.1.

Соціальні амортизатори - це механізми соціального захисту.

Рисунок 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

.системної, соціально-економічної трансформації;

.структурної перебудови;

. виходу на новий щабель економічного розвитку;

.переходу до нового рівня цивілізації.

Рисунок 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

безробіття зайнятість трудовий ринок

Цілі соціальної політики перехідного періоду.

Стратегічного характеру:

. наповнення реформ соціальним змістом;

.        розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

.        активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

.        забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

.        створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

.        стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

.        забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

.        гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

.        формування ефективної системи соціального захисту населення;

.        реформування пенсійної системи;

.        розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

.        зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

. погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

. забезпечення прожиткового мінімуму;

. боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

. захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

. обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

. створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

. запобігання соціальній деградації тощо .

Рисунок 2.3. Суб’єкти соціальної політики України

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

·        прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

·        соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

·        впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

·        прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

·        встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

·        державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

·        державний вплив на ціни та цінотворення;

·        обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

·        пенсійне забезпечення;

·        розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

·        підготовка та перепідготовка кадрів;

·        організація оплачуваних громадських робіт;

·        соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [13, с. 57]. Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового реформування - соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов‘язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов‘язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф.Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л.Ерхард - батько німецького “економічного дива ” і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв‘язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7-х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.

Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв‘язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв‘язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов‘язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об’єднаннями профспілок та об’єднаннями працедавців.

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разом з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення [2, c. 57].

.2 Біржа праці

Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів - складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної організації праці (МОП), "підприємці і наймані працівники разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов праці."

Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття - як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи допомоги безробітним: матеріальної - із фондів по безробіттю, і організаційної - у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості [3, с. 237].

Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв'язки й економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред'явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальної освітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи. Бізнес активно включився у професійну підготовку кадрів.

Скорочення потреб у робочій силі в певні періоди, яке раніше призводило до зростання безробіття, стало нині певною мірою регульованим процесом. Цьому сприяють не тільки соціально-економічні, а й політичні фактори.

Ринок праці сформувався як система суспільних відносин, які відображають рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими силами, які беруть участь на ринку: підприємцями, найманими працівниками і державою. Організаційною формою вираження таких інтересів на ринку праці є асоціації підприємців, з одного боку, і профспілок - з іншого. Держава ж виступає як роботодавець на державних підприємствах і інвестор, фінансуючи великі проекти і програми розвитку. Однак головна його функція полягає у визначенні правил регулювання інтересів партнерів і сил, які цьому протистоять [3, с. 127].

У вузькому розумінні механізм регулювання ринку - це зведення нормативних, законодавчих або колективно-договірних актів, якими керуються партнери при реалізації політики зайнятості.

У широкому контексті механізм регулювання охоплює цілий спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Воно здійснюється через систему працевлаштування, державні програми допомоги в набутті професійних знань і працевлаштуванні незайнятому, але бажаючому працювати населенню та ін.

Перехід до ринкової економіки загострює проблему зайнятості і додає до неї нові, пов'язані з структурною перебудовою нашого народного господарства і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності.

Згідно з Законом України "Про зайнятість" від 01. 03. 1991 p., держава у разі неможливості надати відповідну роботу безробітному, може запропонувати пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію [1,с.23]. Розроблено основні принципи державної політики зайнятості населення. Держава сприяє також незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм різні види компенсацій.

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості.

Що стосується біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо.

Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри, що мають відповідний дозвіл.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

·        аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

·        консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо;

·        веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

·        організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та підвищення кваліфікації (Закон України "Про зайнятість населення", ст.19).

Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому рівнях і формується за рахунок:

·        асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого бюджетів;

·        обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються комерційною діяльністю), кооператорів;

·        добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

·        коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям.

Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками.

З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб'єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов'язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров'я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних [5,с.206].

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.

До активних заходів належать:

·        створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для само зайнятості населення тощо;

·        профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

·        організація громадських робіт;

·        посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

·        розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать:

·        виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп'ютерної системи державної служби зайнятості до простору “INTERNET” [5, с. 87].

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку - непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць.

Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

Основні напрями реформування оплати праці.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Отже, біржа праці - це організація, що спеціалізується на посередництві між робітниками і підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці дозволяють упорядкувати наймання підприємствами робочої сили і скоротити громадянам час пошуку місця роботи. При існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують також функції контролю за встановленням права на отримання допомоги безробітними і за її втратою. Біржі праці можуть мати різні форми: бюро, контори, товариства і т.п. Залежно від форм власності виділяються наступні їх основні види: приватні, що функціонують на комерційній основі: філантропічні, громадські і державні. Біржі праці, крім працевлаштування безробітних, звичайно надають послуги особам, охочим змінити місце роботи, вивчають попит і пропозицію робочої сили, збирають і поширюють інформацію про рівень зайнятості в розрізі професій і територій. До компетенції бірж праці входить також професійна орієнтація молоді, направлення молодих людей на курси для надбання професії. Важливе місце займає організація перенавчання і працевлаштування інвалідів. Направлення бірж праці не обов'язкові для підприємців, що можуть відмовити в прийомі на роботу. З іншого боку, відмова безробітного від направлення на роботу, як правило, спричиняє втрату права на допомогу по безробіттю. Діяльність бірж праці отримала міжнародно-правову регламентацію у ряді конвенцій МОП. В цілому конкретні заходи діяльності бірж праці можна розбити на наступні групи: діяльність бірж як органу захисту інтересів торгівлі на ринку праці; створення центрального ринку; виявлення стану ринку і цін; сприяння розвитку вищих форм торгівлі трудовими ресурсами.

Серед переваг, які представляють біржові контракти, можна виділити:

. поліпшення планування питань пропорційного рішення кадрових питань;

. вигода;

. надійність;

. конфіденційність;

. швидкість;

. гнучкість;

. ліквідність;

. можливість арбітражу.

Біржа праці може:

. знаходити зацікавлені організації кожен місяць або кожного кварталу, що дають замовлення на ті чи інші вакантні місця;

. виконувати всю кількість замовлень організації, яка робить кадровий запит;

.звернутися до традиційних ринків праці, скориставшись механізмом трудової підготовки на необхідні в даній місцевості потреби.

Біржа праці - це місце, куди звертаються безробітні, щоб знайти роботу і одержати допомогу з безробіття, поки ця робота не знайдена. Служби зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення". Слід зазначити, що діяльність бірж праці не робить істотного впливу на стан ринку праці. Направлення, що видаються біржами праці, не є обов'язковими для підприємців. Багато підприємців наймають працівників безпосередньо через відділи кадрів своїх підприємств, що дозволяє особливо кваліфікованим працівникам не користуватися послугами бірж праці, а зв'язуватися безпосередньо з підприємством.

. Основні тенденції формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні

Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів слугує чисельність населення [2, c.73].

Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

·        осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

·        осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки - від 16 до 54 років, чоловіки - від 16 до 59 років включно);

·        осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки - з 55, чоловіки - з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці - це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці - це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

·        населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

·        працюючі особи пенсійного віку;

·        працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення - це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

До економічно активного населення належать особи у віці 15-70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві - не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення - це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

·        учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

·        особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

·        особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

·        особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

·        особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

·        інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання. Фаза формування характеризується:

природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку;

відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок тощо);

одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу трудових ресурсів характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров’я. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від молодого покоління.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Велике значення має формування і використання трудових ресурсів по території країни з урахуванням регіональних особливостей, що пов’язані з впливом демографічних і соціально-економічних факторів.

Демографічними факторами формування трудових ресурсів регіону є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв’язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особливості структури виробництва, а також економічної кон’юнктури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, професіями, професійною підготовкою робочої сили.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це - зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене - перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення - відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівняє числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення - не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення - депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також від величини дитячої смертності [14, c. 31].

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, про що свідчить Додаток А.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

·        зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

·        баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках, професіоналах, фахівцях і технічних службовцях та джерел їх забезпечення;

·        балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

·        балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання;

·        балансові розрахунки потреби у професіоналах, фахівцях; міжгалузевий баланс затрат праці;

·        баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати кон’юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрямки та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи підвищення продуктивності праці тощо.

Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв’язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів.

Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Ефективність використання трудових ресурсів як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров’я тощо. Трудові ресурси, які розглядаються з урахуванням таких параметрів, являють собою трудовий потенціал.

Таким чином, трудовий потенціал - це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров’я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. Трудовий потенціал може скорочуватися або зростати під впливом демографічних процесів. Окрім того, у процесі життєвого циклу людини кількісні і якісні елементи трудового потенціалу мають різне значення.

У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У ринкових умовах трудовий потенціал як економічна форма втілення людського фактора виробництва, реалізується в різних формах власності. Якщо поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється на державних підприємствах, то трудовий потенціал є власністю держави. Якщо це поєднання здійснюється на приватному підприємстві - реалізується приватна форма власності. У тих випадках, коли особи ведуть індивідуальну трудову діяльність, вони є одночасно власниками речових і особистих факторів виробництва.

У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. У зв’язку з цим суспільство несе непродуктивні витрати щодо забезпечення життєдіяльності працюючих, необхідності оплачувати набуття ними нових трудових навичок відповідно до потреб ринку. Трудовий потенціал працівника - це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. У процесі практичної діяльності потенційні можливості не завжди використовуються повною мірою. На окремому підприємстві трудовий потенціал являє собою сукупну трудову дієздатність його колективу, ресурсні можливості у сфері праці всіх працівників підприємства, виходячи з їхнього віку, фізичних можливостей, знань і професійно-кваліфікаційних навичок.

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливості участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з іншого - характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей [15,c. 203].

Можна виділити параметри трудового потенціалу колективу підприємства:

) параметри виробничих складових трудового потенціалу:

·        чисельність персоналу;

·        кількість робочого часу, який можливо відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці;

·        професійно-кваліфікаційна структура;

·        підвищення та оновлення професійного рівня;

·        творча активність.

) параметри, що характеризують соціально-демографічні складові трудового потенціалу:

·        статевовікова структура;

·        рівень освіти;

·        сімейна структура;

·        стан здоров’я тощо.

Якісна характеристика передбачає оцінювання:

фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров’я, фізичного розвитку тощо);

обсягу загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо);

якість членів колективу як суб’єктів господарської діяльності (відповідальність, співпричетність до економічної діяльності підприємства тощо).

Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров’я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації - показник середнього розряду робітників, рівня професійної підготовки - показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо.

Аналіз статевовікової структури населення України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків має місце з 17-річного віку, а серед сільських лише після 42 років. Населення Західного регіону України належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша, ніж чоловіків, бо молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу, ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.

Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населення працездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношень між віковими групами в регіонах. Ці пропорції в цілому по Україні в 2009р. становили: група молодша від працездатного віку до загальної чисельності населення становила 22,2%, частка населення працездатного віку - 55,6%, а старша від працездатного віку - 22,2%. За регіонами ці пропорції коливались відповідно від 19,8, 51,0, 29,2% у Чернігівській області до максимального рівня в м. Києві, де вони становили 21,4, 62,4 та 16,2%. По-вікова структура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкувати на регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах мають розбіжності, які відрізняють одну область від іншої у 5-8 і більше разів. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшу частку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Частка кожної з них становить від 1,8 до 3% загальної чисельності трудових ресурсів [7, c. 72].

Регіональний розподіл населення, зайнятого в народному господарстві областей характеризується такими особливостями. Майже 11% загальної чисельності зайнятих у народному господарстві України припадає на Донецьку область. Друге місце посідає Дніпропетровська, частка якої становить 8%. Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих у народному господарстві України становить 1:7,2. Певні особливості в регіональному розрізі мають такі показники, як частка зайнятих працездатного віку у народному господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарстві осіб працездатного віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цей показник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область - 72,1%. Від 70 до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Полтавська. Найменший рівень за цим показником займає Закарпатська область, де він становить 51,7%.

Серед областей з високим рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків (понад 4% від загальної чисельності по Україні) - Вінницька та Хмельницька області. Найменша частка працюючих пенсіонерів та підлітків у Волинській області - до 1,1% [7, с. 76].

Звісно, в Україні є проблеми формування трудових ресурсів. Освіта в Україні потерпає не лише від економічних проблем, що не дозволяють забезпечити високу якість та рівний доступ кожного до навчання . Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв , які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси). Цей критерій дає змогу виявити типологічні кваліфікаційні особливості сукупної робочої сили і визначити її роль як чинника економічного зростання [9, с. 89].

Ми маємо можливості використати багатий досвід досягнення життєвого успіху, що накопили поколіннями американці, німці, японці. Засвоїти цей досвід , на жаль, досить непросто. Адже, щоб добитися успіху, одних знань недостатньо. Слід володіти широким спектром особистих якостей: упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійністю, сміливістю, умінням пристосовуватись до певних ситуацій і ризикувати, працелюбністю, комунікабельністю і т.п. Формування і удосконалення таких якостей - головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних і інших схожих проблем нашого суспільства.

В зв’язку з низкою економічних проблем, працездатне населення України виїжджає за кордон, особливо на Захід, де рівень економічного життя є набагато вищим.

Висновок

Таким чином написавши курсову роботу, ми можемо зробити, такі висновки:

.Зайнятість - це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

.Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

.Безробітними, згідно з Законом України „ Про зайнятість населення ”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

.Добровільне безробіття - робітники відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших ся працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших причин не хочуть шукати роботу.

.Вимушене безробіття - коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин (не може знайти роботу, бо немає вільних робочих місць).

.Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

.Розрізняють такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

.Державні соціальні гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

.Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

.Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

.Біржа праці - це організація, що спеціалізується на посередництві між робітниками і підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці дозволяють упорядкувати наймання підприємствами робочої сили і скоротити громадянам час пошуку місця роботи.

.Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою.

.Суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.

.НТП, сім’я, суспільство, школа, вільний час, престиж впливають на формування освіти - суб’єкту формування трудових ресурсів.

.Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни. Висока професіональна майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики спрощують працю і знецінюють вартість робочої сили.

.Створення ефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства - політичної, економічної та культурної.

Список літератури

1.Закон України "Про зайнятість населення"[Текст] // Урядовий кур’єр. - 2000. - № 72.

.Буряк П.Ю., Карпінсткий Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціальні відносини [Текст] : навч. посіб. -Київ :Центр навчальної літератури , 2004.- 440 с. ISBN 966 -85668 -14-1

.Владимирова, Л. П. Экономика труда [Текст] : учеб. пособие / Л.П. Владимирова. - М. : Издательский дом «Дашков и Ко», 2002. - 300 с. - ISBN 5-8316-0023-8.

.Власенко І.С. Трудові ресурси // Україна: аспекти праці. 2009.-175.Саратьов А.Л. Формування трудових ресурсів і зайнятості.// Економіст. - 2009. - №10. - с.72-77.

.Волкова О.В. Ринок праці [Текст] : Навч. посіб. - К.:Центр учбової літератури, 2007.-624 с.- ISBN 978-966-364-448-6

.Генкин, Б. М. Экономика и социология труда [Текст] : учеб. пособие / Б. М. Генкин. - М.: Издательство НОРМА, 2002. - 416 с. - ISBN 5-89123-619-5.

.Гришнова, О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. / О.А. Гришнова. - К. : Знання., 2004. - 535 с. - ISBN 966-346-001-6.

.Гришнова, О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. / О.А. Гришнова. - К. : Знання., 2006. - 559 с. - ISBN 966-346-195-0.

.Гришнова, О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : підручник / О.А. Гришнова. -4-те вид.,оновлене. -К.: Знання, 2009. - 390 с. - ISBN 978-346-546-3.

.Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка(аспект эффективности ): Учеб.-метод. Пособие. -2-е изд.,испр. и доп.- К.: МАУП, 2000.-300с.-Библиогр.:с 295-298. ISBN 5-86926-073-6.

.Пащенко І.Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. - Львів: «Магнолія 2006», 2009. - 260 с. - ISBN 966-8340-78-7.

.Приймак, В.Н. Регіональні особливості безробіття в Україні [Текст] / В.Н. Приймак // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 4. - С. 8-13.

.Червінська Л.П. Економіка праці : [Текст]: навч. посіб. - К:Центр учбової літератури ,2010.-288 с. ISBN 978-01-0100-4

.Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : навч. посіб. / Є.П. Качан, О.П. Дяків, В.М. Островерхов та ін.; за ред. Є.П. Качана. - К.: Знання, 2008. - 407 с. - ISBN 978-966-346-492-3.

Додатки

Додаток А

Рисунок А.1.- Зміна чисельності населення України 1990-2010р.

Додаток Б

Таблиця Б.1.-Сфера соціального сектору