Підприємство і його роль в ринковій економіці

ЮМІНСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут соціальної та економічної освіти

Кафедра економічної

теорії та права

Курсова робота з дисципліни:

"Політична економія"

на тему "Підприємство і його роль в ринковій економіці"

Виконав: Студентка 35 групи

економічного факультету

заочної форми навчання

Гарбар Леся Іллівна

Перевірив: Сергієнко Леонтій Йосипович

Умань - 2012

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи і види підприємств

1.1 Основні риси і функції підприємств

1.2 Класифікація і організаційно-правові типи підприємств

Розділ 2. Підприємство в ринковій економіці

2.1 Особливості ринкової економіки в сучасній Україні

2.2 Проблеми та перспективи розвитку підприємства

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємств. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємств, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щоб досягти рівня 17 серпня 1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємства.

Основою будь-якої економіки є підприємство.

Об’єктом дослідження є підприємство, його сутність, форми та види. Вивчаються функції підприємств.

Предметом дослідження являється визначення ролі підприємств у ринковій економіці України, його зв'язок з економікою, державна підтримка підприємства, зокрема малого.

Діяльність підприємств регулюється Законами України "Про власність”, "Про підприємство”, "Про господарські товариства”, Указ Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва”.

Проблему розвитку підприємства в Україні досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя. Визначення проблем цього сектору економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності його діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємства та його ролі в економічній еволюції.

Метою дослідження є визначення ролі та функцій підприємства в Україні. Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

вивчення теоретико-методичних питань підприємства;

визначення його соціально-економічної сутності;

вивчення системи регулювання підприємницької діяльності;

аналіз та оцінка сучасного рівня розвитку підприємств в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи і види підприємств

1.1 Основні риси і функції підприємств

Уява про підприємство формувалося протягом тривалого часу еволюції і змінювалося залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотно доповнював зміст підприємства новими гранями, суттєво збагачуючи його [13, с.9].

Причини виникнення і функціонування будь якого підприємства учені пов’язують з суспільним поділом праці - спеціалізацією окремих суб'єктів господарювання.

Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначення підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)". [17]

Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі. [17]

Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.

Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.

Принцип матеріальної заінтересованості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності. Кожне підприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи.

Зайняті суспільною працею на підприємстві робітники, інженери та службовці утворюють трудові колективи цих підприємств. В економічному розумінні трудовий колектив - це сукупний працівник підприємства і водночас суб'єкт економічних відносин, який здійснює спільну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, установах і організаціях, спрямовану на задоволення суспільних потреб.

Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві.

Підприємство - це юридична особа й одночасно господарська та фінансова одиниця.

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере в кредит, користуючись безготівковим обігом, свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію в ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупівель. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругообіг починається знову.

Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Чинниками виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище, підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчену серію операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності:

різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміністративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.

Підприємство, як і будь-яка складна система, складається з комплексу більш простих систем, що виконують визначені функції.

У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин і механізмів, підібраних пропорційно по кількості і потужності відповідно до видів продукції, що випускається (виконуваних робіт, послуг), технологією її виготовлення й обсягами випуску.

Організаційно підприємство являє собою первинною ланкою економіки, виробничу одиницю народного господарства з визначеною внутрішньою структурою, зовнішнім середовищем, закономірностями функціонування і розвитку. Організаційна система підприємства включає його виробничу й організаційну структуру керування підприємством, а також зв'язку між виробництвом і керуванням, між підприємством і зовнішніми організаціями.

Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:

економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;

соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;

екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Крім того, що підприємство функціонує в системі національної економіки, воно може вступати у відносини з іншими партнерами в системі світового господарства, що й зумовлює здійснення ним зовнішньоекономічної функції. Вона визначається місцем і роллю даного підприємства в міжнародному поділі праці. Зовнішньоекономічна функція реалізується розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. Найбільш відомими формами такої спеціалізації і кооперації є міжнародна торгівля, організація спільних підприємств, участь у спільних міжнародних проектах, науково-дослідне співробітництво.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

В умовах ринкової економіки, як уже зазначалось, виникає безліч різних підприємств. В Україні нині налічується близько 10 тис. підприємств (без малих). Вони діють у різних галузях і різняться за багатьма ознаками, зокрема за формами власності, характером економічної діяльності, сферою діяльності і т.д.

В економічній літературі колишнього СРСР поняття "підприємство" не трактувалося. Відсутнє воно в енциклопедії "Політична економія", виданій наприкінці 70-х років у Москві, словнику "Політична економія" (1990) за редакцією О. Ожерельєва. Сутність підприємств не з'ясовувалась, а лише обґрунтовувалися їх особливості та відмінності залежно від капіталістичного або соціалістичного способу виробництва.

Автори вітчизняної наукової і навчальної літератури 90-х років уже не абстрагуються від поняття "підприємство", хоча по-різному його тлумачать.

Так, у навчальному посібнику "Основи економічної теорії" стверджується, що "підприємство - це відособлена економічна структура, що займається виробництвом і реалізацією певних товарів і послуг". В "Економічному словнику-довіднику" підприємство охарактеризоване як "самостійна, ініціативна система діяльності по випуску продукції, наданню послуг, торгівлі з метою отримання прибутку". Перше визначення було дещо беззмістовним, оскільки в першій його частині замість сутнісної характеристики наведено аморфне положення. Друге визначення також не відповідає основним критеріям з'ясування сутності економічної категорії і значною мірою повторює визначення, яке пропонують підручники західних вчених. Так, К. Макконнелл, С. Брю характеризують підприємство, завод як "реальне підприємство (включаючи землю і капітал), що виконує одну або більше функцій у виробництві (виготовленні і збуті) товарів і послуг".

У "Сучасному економічному словнику" та у "Великому економічному словнику" підприємство характеризується як "самостійний господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи, що виробляє продукцію, товари, послуги, виконує роботи, займається різними видами економічної діяльності". Таке визначення точніше.

У підручнику за редакцією Г. Климка та В. Нестеренка чітко розмежовано правовий та економічний аспекти підприємства. У правовому аспекті зазначено, що "підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)". Економічна сутність підприємства полягає в тому, що "його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення".Ю. Палкій характеризує підприємство як "самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку", а отже, в основному відтворює правове формулювання, зафіксоване в Законі України "Про підприємство". Водночас, розмежовуючи поняття "підприємство" і "фірма", він зазначає, що "підприємство - це сукупність засобів виробництва, за допомогою яких можна організувати виробництво".

Для наведених визначень характерні:

) ігнорування економічної форми підприємства, відсутність політекономічного аспекту категорії. Необхідне розкриття поняття "підприємство" крізь призму відносин економічної власності (у кількісному та якісному аспектах), виокремлення речового змісту категорії (її належність до технологічного способу виробництва, насамперед до продуктивних сил) та її суспільної форми (належність до виробничих відносин, передусім відносин економічної власності в якісному аспекті);

) поєднання економічного і юридичного аспектів;

) ігнорування принципу суперечності.

З точки зору технологічного способу виробництва підприємство означає певну кількість засобів виробництва, працівників і менеджерів, здатних виготовляти товари і надавати послуги (це характеризує його належність до продуктивних сил), і первинну ланку суспільного, тобто одиничного, поділу праці (свідчить про належність до техніко-економічних відносин). З точки зору суспільної форми воно характеризується певною сукупністю виробничих відносин між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили (якщо йдеться про капіталістичне підприємство), або асоційованими членами трудового колективу (якщо це не капіталістичне підприємство), з приводу привласнення засобів виробництва і результатів праці. Синтез цих двох сторін свідчить, що підприємство є певною сукупністю (або системою) виробничих відносин між власниками особистих і речових факторів виробництва з приводу виготовлення та привласнення товарів, послуг і втіленого в них необхідного та додаткового продукту, а також управління економічною власністю.

Проте у цьому визначенні відсутня комплексна характеристика сутності підприємства, оскільки воно стає суб'єктом економічних відносин з іншими підприємствами, державою (щодо привласнення частини прибутку через механізм оподаткування). Крім того, на підприємстві існує більший обсяг об'єктів власності, з приводу яких у відносини економічної власності вступають власники речових та особистісних факторів виробництва (наприклад, інформація, різні види інтелектуальної власності, цінні папери тощо). Отже, підприємство в економічному аспекті - це основна ланка народного господарства, яка у взаємодії з іншими підприємствами забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює процес відтворення на основі принципів господарського розрахунку з метою привласнення прибутку.

На підприємстві відбувається одиничний поділ праці. Залежно від технологічного Процесу виробництва, величини підприємства виокремлюють основний і допоміжний цехи, дільниці, служби, відділи. Одиничний поділ праці між працівниками здійснюється за професіями, спеціальностями тощо. Підприємство вступає у відносини кооперації, спеціалізації, комбінування з іншими підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин, а в цілому - економічних відносин.

Підприємство - система економічних відносин, передусім відносин економічної власності, що формуються всередині нього, а також між іншими суб'єктами господарювання з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних об'єктів власності, а отже, їх привласнення, а також управління власністю з метою привласнення прибутку.

На підприємствах відбувається техніко-економічне і соціально-економічне поєднання працівників із засобами виробництва, причому від особливостей поєднання значною мірою залежить вид підприємства. Якщо, наприклад, засоби виробництва належать окремому власнику або групі власників, і працівники наймаються за умови продажу робочої сили за певну заробітну плату, такі підприємства є капіталістичними. Якщо засоби виробництва викуплені працівниками, то воно стає колективним трудовим підприємством. Отже, основним критерієм для класифікації підприємств є тип економічної власності.

1.2 Класифікація і організаційно-правові типи підприємств

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями:

) формами власності;

) формами організації;

) розмірами;

) сферами діяльності. [9, с. 204]:

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів.

Індивідуальне підприємство спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Як зауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальне підприємство працює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачено. Індивідуальне підприємство одноосібно ухвалює всі рішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємства є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійно розподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати види діяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець платить податок з доходу) [2, с.156-157].

Індивідуальне підприємство має право [8, с.370]:

ринкова економіка україна

-        створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

-        придбати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

         наймати або звільняти працівників;

         отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;

         самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків;

         здійснювати операції з валютою.

Отже, зміст діяльності підприємства полягає у самостійній організації виробництва або послуг, у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації [8, с.370]:.

Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї родини.

Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили.

Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Орендне - підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає у користування трудовим колективам.

У колективному підприємстві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підприємства (товариство). Товариства можуть бути юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є [2, с.157]:

         становлення і реєстрація згідно зі законом;

-        наявність організаційної єдності;

         володіння необхідним майном;

         самостійна майнова відповідальність;

         виступ від власного імені в господарському обороті;

         власний розрахунковий рахунок в банку.

Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу [2, с.157].

У всіх країнах світу сьогодні функціонують також державні підприємства. Основні їх мета - здійснення пріоритетних загальнодержавних науково-виробничих і науково-технічних програм, формування інфраструктури, необхідної для функціонування всієї соціально-економічної системи. Чільне місце державні підприємства займають в енергетиці, транспорті, зв’язку, вугільній промисловості, нафтопереробці. Головною ознакою державного підприємства є те, що держава або контрольовані державою установи, володіють часткою капіталу, достатньою для контролю за цим підприємством [12, с.186].

Серед держаних підприємств виділяють [10, с.187]:

         підприємства, засновані на загальнодержавній власності, в т. ч. казенні товариства; особливістю останніх є те, що вони:

-        не підлягають приватизації;

         можуть входити в об’єднання лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

         майно, що є у державній власності і закріплено за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

         підприємства, засновані на власності республіканській (Автономної Республіки Крим);

         підприємства комунальні, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Загальнодержавні та комунальні підприємства засновуються за рішенням органів, уповноважених управляти відповідно державним або муніципальним майном України, а казенні - за рішенням Кабінету Міністрів України [12, с.187].

Якщо при створенні підприємства використовується власність, заснована на базі об’єднання майна різних форм власності, то таке підприємство отримало назву "спільне”. Залежно від виду капіталу, який використовується при їх створенні, спільні підприємства бувають [10, с.187]:

.        Національні.

2.      Спільні підприємства з іноземним капіталом (частка іноземного капіталу не може бути менше 20% статутного фонду).

Підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших країн, складають такий вид підприємств, як іноземні. Особливість цього виду підприємств є те, що, з одного боку, порядок їх створення і діяльності регулюється законодавством тільки тієї країни, резидентом якої вони є, а, з іншого, - умови їх реєстрації та діяльності регулюються законодавством України [12, с.187].

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в країні підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив. До унітарних підприємств належать державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [15, с.186].

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновників за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більшої кількості осіб [15, с.186].

Різноманітність форм власності привела до формування різних організаційних форм підприємств. Відповідно до форм організації підприємства виступають як партнерства, асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Партнерство, або товариство - форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правила, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу).

Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознака, що роблять підприємство юридичною особою, є [3, с.370]:

.        Створення та реєстрація його згідно з законом.

2.      Самостійна майнова відповідальність.

.        Участь від власного імені в господарському обороті.

.        Власний розрахунковий рахунок у банку.

Перевагами партнерства є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдяки більшої кількості власників фінансові ресурси є більшими. Така фірма може збільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати продажі за рахунок виділення коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії, обумовленої збільшенням масштабу виробництва [6, с.316].

Недоліки партнерства полягають у тому, що фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупинити діяльність фірми, а той здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію [6, с.317].

Розрізняють такі види партнерства [9, с. 205]:

         повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

-        товариство з обмеженою відповідальністю;

         змішане (командитне) товариство.

Повне товариство - об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми) [14, с.174].

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є [2, с.162]:

         відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність в межах внеску);

-        статус юридичної особи;

         регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтуються на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикована для підприємця і тому більш поширена [14, с.174].

Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійснення будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами [6, с.317].

Змішане товариство (командитне) - об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками [14, с.174].

Асоціації - об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-якого з учасників) [9, с. 205].

Корпорація (акціонерне товариство) - форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниці між ними у тому, що перші не випускають акції, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) - випускають акції, які вільно купуються та продаються [14, с.175].

Акціонерні товариства також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компанії з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі.

Увесь акціонерний капітал компанії складається з власного та позиченого. Власний формується із коштів, отриманих від продажу акцій і облігацій, відрахувань від прибутку. Позичений капітал складають банківські кредити. Основну частку капіталу фірми зазвичай отримають від продажу акцій - більше 50% [14, с.175].

Стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в банк. Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції є предметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена в акції, називається номінальною, а та, за яку її продано на ринку цінних паперів - курсом. Він визначається за формулою:

 (1.1)

Курс акцій зростає зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівня банківського процента, і навпаки [14, с.175].

У сучасній ринковій економіці активізується роль об’єднання підприємств (рис.1).

Концерни - об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців [9, с. 205].

Синдикат - форма об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції [1, с.239].

Диверсифікати - багатогалузеві корпорації, об’єднанні системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільним виробничим та науково-дослідницькими програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату [14, с.175 - 176]:

.        Наявність галузевого ядра.

2.      Об’єднання суміжних галузей.

.        Впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів - товарів і послуг.

.        Допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Консорціум - тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети [12, с.189].

Трест - форма об’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як і у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результатами господарської діяльності усіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи [1, с.239].

Конгломерат - багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату [14, с.176]:

         відсутність галузевого ядра;

-        зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

         незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

         провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Картель - угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується [1, с.238].

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - організаційна форма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожен член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції фінансово-промислової групи [14, с.176]:

.        Акумуляція фінансових ресурсів.

2.      Створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності.

.        Належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів.

.        Сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок.

.        Міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [1, с.244]:

         у промисловості та будівництві - 200 чол.;

-        в інших галузях виробничої сфери - 50 чол.;

         у науці та науковому обслуговуванні - 100 чол.;

         у галузях невиробничої сфери - 25 тис. чол.;

         у роздрібній торгівлі - 15 чол.

Переваги малих підприємств [11, с.127]:

.        Вони гнучкі, ніж великі, легко пристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.

2.      Швидко освоюють нову продукцію.

.        Орієнтуються на місцеві ринки, тому краще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.

.        Не потребують великих інвестицій.

Недоліки малих підприємств [11, с.127]:

         неспроможні здійснювати дорогі науково-дослідні розробки;

-        дуже чутливі до змін у цінах і відсоткових ставках;

         схильні до банкрутства.

Функції дрібних підприємств [1, с.245]:

.        Оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки.

2.      Коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань.

.        Розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів.

.        Забезпечують розвиток конкуренції.

.        Сприяють послабленню монополізму.

.        Створюють додаткові робочі місця.

.        Насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів.

.        Швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати.

.        Є основою для формування середнього класу.

.        Активні щодо інноваційної діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [15, с.188].

Двоїста роль середніх підприємств [1, с.244]:

         створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;

-        є проміжною сходинкою до монополізації;

         максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

         саме середні підприємства прагнуть займати монопольне становище в певних сегментах ринку.

Великі підприємства часто асоціюються з монополіями, але можуть мати різні масштаби діяльності. Вони постійно перебувають у двоїстому стані: з одного боку монополізувати свою сферу діяльності, а з іншого - зазнають впливу конкуренції, у тому числі з боку малого бізнесу. Конкуренція спонукає великі підприємства до зниження цін і постійної турботи про якість. Вважається навіть, що загроза конкуренції є джерелом прогресу не тільки великих компаній, а й усієї економіки [11, с.128].

Переваги великого виробництва порівняно з дрібним [1, с.243 - 244]:

.        Технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП.

2.      Економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості.

.        Порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління).

.        Більші можливості використання кредиту.

Розділ 2. Підприємство в ринковій економіці

.1 Особливості ринкової економіки в сучасній Україні

Капіталістична система чітко виявляє значення свободи підприємства і вибору. Споживачі вільні купляти те, що вони бажають; підприємства - виготовляти і продавати те, що вони вважають необхідним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування наявних в них матеріальних людських ресурсів. Якщо задуматись, можна тільки дивуватися, чому економіка не потрапляє у стан повного хаосу. Коли споживачі потребують кукурудзяні пластівці, підприємства передбачають виготовлення спортивного взуття, а постачальники ресурсів бажають запропонувати свої послуги для розробки засобів програмного забезпечення комп’ютерів, весь процес виробництва, здавалося б, повинен зайти в глухий кут внаслідок явної неузгодженості цих вільно вибраних рішень.

На щастя, дві інших риси капіталізму - система ринків і цін та сильний фактор конкуренції - забезпечують координуючі і організаційні механізми, які виключать потенційний хаос, який могла б створити свобода підприємств і вибору.

Та що означає термін "Ринкова економіка”? Це економіка, в якій продукцію товарообміну визначається, в основному, попитом і пропозицією (або попитом і пропозицією більшою мірою, ніж дерективно) або самим суб’єктом товарообміну.

Основними рисами ринкової економіки є:

. цивілізована конкуренція виробників товарів;

. вільний перелив капіталу між галузями і регіонами;

. розвиток кредитно - банківської системи, утворення фінансового і валютного ринку;

. свобода підприємництва, незалежність товаровиробників і відносна свобода їх діяльності;

. лібералізація цін залежно від попиту і пропозиції;

. вільний обмін товарами і послугами;

. певний рівень попиту населення та місткість ринку;

. нормальне оподаткування;

. забезпечення правових, юридичних норм;

. економічна свобода і обмеження державних монополій;

. боротьба з мафією;

Для кращої ефективності функціонування ринкової економіки необхідно визначити її інфраструктуру, яка є надзвичайно актуальною для країн з перехідною економікою, в тому числі для України.

Перехід національної економіки до ринкових відносин досі супроводжується ослабленням державного регулювання, що негативно позначається на ефективності суспільного виробництва та підтримує існування постійної кризової ситуації в країні, яка стала вже іманентною ознакою національної економіки. У перші роки незалежності України це можна було пояснити трансцендентним характером державного управління, який спричинив домінування ліберальних підходів з мімізацією важелів впливу держави на конструювання національної ринкової моделі економіки. Однак цей процес затягувався майже на два десятиліття, що призвело до нехтування науковими методами в державному регулюванні [7, с.6].

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;

чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним фактором економічного зростання, економіки взагалі.

Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання або доведене до банкрутства.

Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміністративних умовах за незбереження індивідуального відтворення, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому порядку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підприємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають банкрутами. [16. С.179-180]

Аналіз стану діяльності підприємств в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Сьогодні стає очевидним, що становлення та розвиток підприємства в Україні, формування сприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвіду підприємства, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутих країн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і для України [9, с.220 - 221].

Зміст підприємства в США, наприклад, зводиться до спроб сміливих людей зробити щось нове або взяти на себе ризик, пов’язаний з реалізацією нових ідей.

Аналіз діяльності підприємств дозволив визначити такі суттєві чинники її успіху [6, с.310 - 311]:

. Висока кваліфікація. Підприємець або сам має бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто має професійні знання і досвід в обраній сфері діяльності.

. Влада й обґрунтована ідея виробництва конкретного товару або послуги. Концепція повинна бути чітко сформульована в бізнес-плані та обґрунтована з усіх боків - фінансового, матеріально-технічного, маркетингу, трудових ресурсів тощо.

. Широкі особисті контакти. Треба пам’ятати, що нова справа не починається з ізоляції від інших підприємств. Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогою партнерів і соратників, які поділяють ідею підприємця.

. Достатні матеріальні та фінансові ресурси. Концепція ресурсів - одне з головних завдань підприємств. Успішний пошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.

. Наявність замовлень споживачів. Необхідно глибоко вивчити попит споживачів, свою "ринкову нішу”.

За даними деяких досліджень, в економіці промислово розвинутих країн на середній та малий бізнес припадає приблизно 90 - 95% усіх підприємств, до 40 - 60% виробництво валового національного продукту.

Малі, середні та великі підприємства у США поділяють на п’ять категорій: найменші (1 - 24 службовців), малі (25 - 99), проміжні (100 - 499), середні (500 - 999), великі (1000 і більше службовців).

Оптові торгові підприємства належать до категорій малого бізнесу, якщо їхній річний оборот становить 3 - 18 млн. дол. У роздрібній торгівлі та серед обслуговування ця межа дорівнює 1 - 5 млн. дол. [9, с.221], [19] (Додаток 4).

Аналіз практики діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних і малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок. Через невиробничі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства не можуть залучити кваліфікованих фахівців, наймати дрібних працівників з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничого характеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі у пошуку інвесторів і отриманні кредитів, формуванні клієнтури [9, с.224].

За статистичними даними фінансовий результат (сальдо) до оподаткування великих та середніх підприємств м. Кіровограда (крім банків та бюджетних установ) за січень - вересень 2012 року склав 156,5 млн. грн. прибутку, в цілому по Кіровоградській області - 170 млн. грн. прибутку.

За видами економічної діяльності з найбільшим прибутковим фінансовим результатом до оподаткування (сальдо) спрацювали великі та середні підприємства промисловості - 219,3 млн. грн., будівництва та сфери операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям по 3,7 млн. грн., діяльності транспорту та зв’язку - 2,5 млн. грн.,

За переважною більшістю видів промислової діяльності склався прибутковий фінансовий результат до оподаткування (сальдо), найбільший - по переробній промисловості - 265,5 млн. грн.

Прибуток до оподаткування у сумі 368,4 млн. грн. отримали 62,3% великих та середніх підприємств м. Кіровограда.

За видами економічної діяльності найбільший збитковий фінансовий результат до оподаткування (сальдо) склався по підприємствах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 70,7 млн. грн.

Збиток до оподаткування у сумі 211,9 млн. грн. отримали 37,7% великих та середніх підприємств м. Кіровограда, що, відповідно, на 54,7 млн. грн. більше та на 3,5 в. п менше порівняно з відповідним періодом попереднього року. [18] (Додаток 4).

Відомо, що всі країни, які йдуть ринковим шляхом, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є американська, канадська, німецька, японська моделі ринкової економіки. На яку з них може орієнтуватися Україна?

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту.

Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення у "стихійному режимі", самопливом. Такий шлях не тільки неефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

На початку 90-х років Україна розпочала побудову багатоукладної змішаної економіки, яка базується на різних формах власності і господарювання. Але ефективність її значною мірою залежить від співвідношення ринкового і неринкового секторів та їх взаємодії. Як свідчить світовий досвід, ринковий сектор повинен бути переважаючим, у ньому має працювати більшість активного населення. Своєю динамічністю і високою ефективністю він активно впливає на неринковий сектор, забезпечуючи загальний високий рівень розвитку економіки. Це дає підстави говорити, що така економіка є ринковою, головною ланкою якої виступають підприємства.

Підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим.

В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процен­тів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція - це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.

Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб’єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої ринкової економіки відіграє її інфраструктура - насамперед біржі.

Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції - ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб’єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на підприємствах) і виробляють необхідні для людей і народного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, від­шкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є об’єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.

2.2 Проблеми та перспективи розвитку підприємства

Одним із перспективних шляхів економічного зростання підприємств є їх інноваційний розвиток. Практика показує, що інноваційні

перебудови на сучасному етапі розвитку суб’єктів господарювання можуть не лише забезпечити високі показники економічного розвитку, але й підвищити конкурентоспроможність сучасних підприємств, їх експортний потенціал, а також допоможуть вирішити економічні, екологічні, соціальні проблеми.

Інноваційна діяльність є однією з основних складових процесу забезпечення успішного функціонування підприємств. Тому сучасні економічні умови вимагають інтенсивної інноваційної діяльності, ефективної організації досліджень та розробок, нововведень, зниження інноваційних ризиків, стратегічного управління в інноваційній діяльності кожного підприємства.

Дослідженням щодо проблем та економічних умов інноваційного розвитку вітчизняних підприємств присвятили свої праці українські вчені, серед яких М.П. Денисенко, Ж.А. Говоруха, Р.С. Квасницька, Н.С. Ардашкіна. Однак враховуючи швидкоплинність економічних процесів питання інноваційного розвитку підприємств потребують подальших досліджень.

В Україні питання інноваційної діяльності у напрямі підвищення ефективності та якості аспектів виробничо-господарської діяльності може забезпечуватися не лише постійним вдосконаленням виробничого процесу, а й на основі переходу підприємств на інноваційний шлях розвитку.

Відомо, що економічне зростання підприємств значно залежить від їх інноваційної активності. Суб’єкти інноваційної діяльності повинні творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи надприбутки, зміцнюючи свої ринкові позиції.

Проаналізуємо ситуацію активності підприємств щодо інноваційної діяльності в динаміці за період 2006-2009 рр. Згідно з даними (рис.2) [20] з 2006 року по 2009 рік частка підприємств, які впроваджували інновації протягом 2006-2007 років значно зросла (на 1,5%), але потім в період 2007-2009рр. - зменшилась на 0,8%.

Дослідимо економічні умови, у яких працюють підприємства, що здійснюють інноваційну діяльність та виявимо причини зниження інноваційної активності.

Підприємства, що прагнуть реалізовувати інноваційну діяльність потребують значних капіталовкладень, а особливо інвестиційного забезпечення. Але на сьогодні інвестиційний клімат в Україні оцінюється як високо ризиковий. Причиною такого стану є не лише відсутність коштів для вкладень, але й підвищений ризик будь-яких форм інвестування.

Розвиток інноваційної діяльності підприємств потребує супутньої підтримки, яку мають забезпечувати інноваційні структури різних типів.

Одними із основних таких структур є технопарки, які забезпечують функціонування інноваційної моделі національної економіки. Однак, аналізуючи ситуацію в Україні, спостерігаємо, що діяльність технопарків знаходиться на низькому рівні. Так, у 2009 році кількість діючих проектів технопарків зменшилася в 7 раз (з 108 до16). Загальний обсяг реалізованої інноваційної продукції у першому півріччі 2009 року становить 227,5 млн. грн., що у 6,7 рази менше за результати першого півріччя 2007 року. Причиною такої ситуації в Україні є невиконання Закону "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" [21].

В сучасних умовах господарювання інновації - це необхідний і об’єктивний чинник конкурентоспроможного розвитку кожного підприємства.

Україна стала на інноваційний шлях розвитку економіки. На користь цього свідчить велика кількість заходів, прийнятих на державному рівні, зокрема, прийняття в новій редакції Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність"; Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка передбачає підвищення конкурентоспроможності економіки на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва. Слід зазначити, що за останні роки урядом було прийнято багато постанов та рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, але більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній економіці. Через це виникають економічні суперечності між інтересами держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційний шлях розвитку, розв’язання яких потребує ґрунтовних досліджень.

Визначимо екзогенні та ендогенні чинники, які уповільнюють або сприяють інноваційному розвитку підприємств (додаток 5).

З огляду на зазначене в додатку 5, серед стримуючих чинників інноваційного розвитку підприємств вагоме місце посідає недостатня кількість та різноманітність джерел фінансування, серед яких головним джерелом фінансування інноваційної діяльності підприємств України є кошти самих підприємств. Це не дає змогу суб’єктам господарювання реалізовувати ефективну інноваційну політику, тому важливим завданням є пошук та залучення фінансових ресурсів в інноваційний сектор.

Також до чинників, що стримують інноваційний розвиток підприємств є відплив наукових кадрів за кордон. Щороку через таку тенденцію Україна втрачає більше ніж 1 млн. дол. США. Тому, одним із ефективних засобів скорочення відпливу наукових кадрів є збільшення фінансування науки, що передбачає поповнення бюджету, зміну ставлення влади до науки. Саме перехід від моделі з дешевою робочою силою до моделі з високим рівнем оплати ефективної праці стане першим кроком до формування конкурентоспроможної економіки. Підвищення професійного рівня паралельно зі зростанням оплати праці підвищить інноваційний розвиток підприємств.

Негативним фактором також є відсутність повноцінної інформаційної бази щодо інноваційних проектів, що призводить до неможливості координації функціонування суб’єктів інноваційної діяльності [22].

До заходів, які спрямовані на вирішення цих проблем, можна віднести: створення єдиної функціонуючої національної інноваційної системи, яка формується на різних рівнях; формування загальнодержавної системи пошуку, збору, накопичення, обробки, зберігання, розповсюдження та надання інформації в сфері інноваційного розвитку; забезпечення використання існуючого науково - технічного доробку щодо його інноваційного впровадження. Крім цього необхідно визначити напрями, в яких вітчизняні вчені та виробники мають наукові резерви та розробки, які відповідають міжнародним стандартам та забезпечуватимуть сильні позиції на світовому ринку. Потрібно забезпечити фінансування фундаментальних досліджень. Знайти додаткові джерела на фінансування, одним з яких є реформування податкової системи. Не менш важливим напрямом є створення нових та розвиток існуючих технологічних парків, вільних економічних зон для притягнення інвестицій в модернізацію виробництва.

Є потрібними також законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів; розширення джерел фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом; розширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із зниженням процентної ставки. Щоб підвищити процес розробки та впровадження інновацій на підприємстві потрібно залучати персонал, а для цього необхідно створювати преміальні фонди за розробку, давати працівникам додаткові бонуси.

Рівень розвитку підприємств значно залежить від придбання нових технологій, що забезпечують тривалу конкурентоспроможність продукції, високі економічні результати діяльності підприємств. Потрібно зазначити, що не слід інвестувати кошти в ті проекти, що вже розроблені і використовуються в інших державах.

Одним із основних факторів забезпечення стабільного економічного розвитку нашої країни є інноваційна діяльність підприємств. Тому важливим є вчасне виявлення проблем та розроблення дієвих інструментів їх інноваційного розвитку. Забезпечення інноваційної активності підприємств України повинно здійснюватися в комплексі національної інноваційної системи, створення високотехнологічних виробництв і промислового освоєння результатів науково-дослідних робіт.

Висновок

До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України.

Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.

Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства має потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм.

Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування "убиває" в Україні мале підприємництво.

Загальний напрямок удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей. В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворених малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.

Список використаних джерел

1.       Базелевич В.Д. Економічна теорія [Текст]: підручник/ В.Д. Базелевич. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

2.      Беляєв О.О., Політична економія [Текст]: навч. посібник/ О.О. Беляєв, А.С. Бебело - К.: КНЕУ, 2001. - 328 с.

.        Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва [Текст]: навч. посібник/ В.Я. Бобров. - К.: Вища школа, 2003. - 719 с.

.        Бойчик І.М. Економіка підприємства [Текст]: підручник/ І.М. Бойчик, П.С. Харів, М.І. Хопчпн, Ю.В. Піча. - К.: Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с.

.        Виноградська А.М. Основи підприємництва [Текст]: навч. посібник/ А.М. Виноградська. - 2-ге видання, перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005. - 544 с.

.        Дзюбик С.Д. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ С.Д. Дзюбик, О.С. Рикав. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

.        Дрига С. Теоретичні основи розбудови ефективної системи підприєммтва в Україні [Текст] / С. Дрига // Вісник КНТЕУ. - 2009. - №6. - С.5 - 14.

.        Кваша С.М. Основи підприємництва [Текст]: навч. посібник для дистанційної форми навчання. - К.: Ун-т "Україна", 2004. - 452 с.

.        Кривенко К.Т. Політична економія [Текст]: навч. посібник/ К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

.        Логвінова М. Основи правознавства [Текст]: навч. посібник/ М. Логвінова, В. Кафарський. - К.: Кондор, 2003. - 385 с.

.        Мазур О. Є. Основи економіки. Теорія і практикум. [Текст]: навч. посібник/ О. Є. Мазур. - К.: Лібра, 2008 - с.288.

.        Предборський В.А. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ В.А. Предборського. - К.: Кондор. - 2002. - 621 с.

.        Теребух А.А. Організація підприємництва в Україні [Текст]: навч. посібник. / Й.М. Петрович, Г.М. Захарчин, А.А. Теребух. - Львів: "Оксарт", 2000, - 320 с.

.        Тульчинський С.О. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ П.В. Круш, В.І. Депут, С.О. Тульчинський. - К.: Каравела, 2007. - 448 с.

.        Федоренко В.Г. Політична економія [Текст]: підручник/ В.Г. Федоренко, О.М. Діденко, М.М. Руженський, О.Ф. Іткін О.Ф. - К.: Алерта, 2008; - 487 с.

.        Чухно А.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект [Текст]: підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. / Г.Н. Климко, Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. - 2. вид., перероб. і доп. - К.: Вища школа, 1999. - 743 с.

Інтернетресурси:

17. Департамент підприємництва та споживчого ринку Харківської міської ради [електронний ресурс]. Вхід вільний - 2012. - Режим доступу: #"607702.files/image002.gif">

Рис. 1 Типи об’єднань підприємств

Додаток 2

Інноваційна активність промислових підприємств протягом 2006-2009 рр.

Складено на основі даних Державного комітету статистики України [20].

Додаток 3

.03.2011 р. № 53

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств за січень-лютий 2010 року

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за січень-лютий 2011р. становив 42,9 млрд. грн., що у порівнянних цінах складає 11,9% більше обсягу січня-лютого 2010р.

Роздрібний товарооборот за регіонами характеризується такими даними:

Додаток 4

.03.2010 р. № 60

Фінансові результати діяльності підприємств України за січень 2010 року

Додаток 5

Чинники що сприяють або стримують інноваційний розвиток підприємств України