Розумове виховання обдарованої дитини
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка
Інститут педагогіки і психології
Кафедра педагогіки
Курсова робота з педагогіки на тему:
«Розумове виховання обдарованої дитини»
студентки III курсу
фізико-математичного факультету
Юсюк Вікторії Вікторівни
Науковий керівник - кандидат
педагогічних наук, доцент
Коваленко Н. В.
Суми - 2013
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ
.1Поняття і визначення розумового виховання
.2Завдання, зміст і засоби розумового виховання
РОЗДІЛ ІІ. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
.1 Поняття і визначення обдарованості
.2 Психологічні особливості ранньої обдарованості
2.3 Розумове виховання обдарованих дітей у сімї
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Кожна людина має свободу вибору в різних аспектах життєдіяльності. Але кожен повинен розуміти, що найважливішим виявом такої свободи є відповідальність: за своє слово, дію, вчинок, за близьку людину, державу, усю планету. У таких умовах дуже важливо навчитися усвідомлювати та корегувати свої мотиви, дії, вчинки. Психологічну основу зазначених здібностей складає інтелектуальна діяльність людини. Тому розумове виховання обдарованих дітей є актуальною проблемою сучасності, адже саме обдарованим дітям доведеться вирішувати проблеми ХХІ століття.
Нашій державі необхідні молоді, порядні і висококваліфіковані управлінці-професіонали, спроможні мислити стратегічно, творчо, нестандартно, інноваційно і здатні прискорити започатковані в Україні реформи на шляху до європейського співтовариства за Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада».
На сьогодні в Україні сформовано розуміння важливості проблеми підтримки талановитої та обдарованої молоді як національної, про що свідчить зацікавленість органів влади різних рівнів, широких кіл громадськості, вчених в діяльності творчих обєднань, малих академій наук на базі загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів. З метою створення механізму добору та залучення обдарованої молоді до впровадження у державі економічних та соціальних реформ. На часі створення системи пошуку та розвитку обдарованих дітей та молоді, які стануть надійним поповненням Президентського кадрового резерву «Нова еліта нації».
Вивчення проблеми обдарованості завжди було в центрі уваги педагогів, психологів, учителів-практиків, методистів. Про це свідчать численні наукові, методичні публікації, науково-практичні конференції. Серед вчених, що вивчали проблему обдарованості, можна назвати як зарубіжних (Ф. Гальтон, С. Стернберг, Дж. Фрімен, К. Хеллер), так і вітчизняних (О. Антонова, Ю. Бабаєва, Д. Богоявленська, Н. Волкова, О. Кульницька, В. Моляко, Ю. Гільбух, Г. Костюк, Н. Лейтес, С. Науменко, О. Стеценко, Б.Теплов, Д. Ушаков, М. Холодна, В. Шадриковтаін) дослідників.
Отже, дослідження питання розумового виховання обдарованої дитини є досить актуальним у наш час.
Мета дослідження: дослідити психологічні особливості обдарованих дітей і їх урахування у процесі розумового виховання.
Завдання дослідження:
.Дослідити сутність понять розумового виховання та обдарованості.
.Визначити завдання, зміст і засоби розумового виховання.
.Дослідити психологічні особливості ранньої обдарованості та розумове виховання обдарованих дітей у сімї .
.Розробити добірку задач, яка допоможе виявити обдаровану дитину.
Обєкт дослідження: процес виховання обдарованих дітей.
Предмет дослідження: форми і методи розумового виховання обдарованих дітей.
Практичне значення курсового дослідження: дана курсова робота може бути використана вчителями, студентами педагогічних вищих навчальних закладів, для виявлення обдарованих дітей за допомогою шкільної математичної олімпіади, для написання статті або для підвищення загального розвитку.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ
.1Поняття і визначення розумового виховання
Ключовою проблемою в процесі всебічного і гармонійного розвитку особистості є розумове виховання. Тільки завдяки розуму людина виділилась із тваринного світу як суспільна істота, створила всі багатства матеріальної та духовної культури й забезпечує безперервний соціально-економічний прогрес [ 13, с.39].
Розумове виховання - це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці [ 5, c.322].
Розумове виховання - важлива складова всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя і праці. Воно передбачає розвиток мислення й пізнавальних здібностей людини. Основними факторами, що визначають ефективність розумового виховання, є науковість і різноманітність засвоюваних знань, застосування такої методики навчання, яка забезпечує активність і самостійність пізнавальної діяльності, стимулювання інтересів, створює позитивний мікроклімат навчання.
Розумове виховання необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити й бути розумною повинна кожна людина, бо розум конче необхідний у всіх без винятку видах людської діяльності. Тому й справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, в усьому його багатстві.
Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.
Розум - одна з найкращих людських якостей («Не краса красить, а розум»). Від інтелектуального розвитку особистості залежить рівень її підготовки до життя («Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати»), особисті доля й щастя («Щастя без розуму - торбина дірява»). Різні складні перипетії і тяготи життя найчастіше долаються не силою, а розумом [4].
За В.Сухомлинським, розумове виховання - це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці" [5, c.461].
У психолого-педагогічній літературі вживають також термін "розумовий розвиток" - розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.
Розумове виховання зазвичай пов'язується з накопиченням у свідомості особистості міцного фонду наукових знань, з оволодінням навчально-пізнавальними уміннями і навичками та їх вдосконаленням, з проявом кмітливості, гнучкості думки, гарної пам'яті як при засвоєнні нового матеріалу, так і при його застосуванні в різних життєвих ситуаціях [13, с.109].
Мета розумового виховання полягає в забезпеченні засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду. Його зміст охоплює систему фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Безперечно, освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури, її знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися [12, с.247].
Отже, розумова діяльність є провідною в житті людини. Це найважливіша передумова соціального становлення особистості та її морально-духовного збагачення.
1.2Завдання, зміст і засоби розумового виховання
Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології,символів, імен, назв,понять, існуючих між ними звязків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах [2, c.108].
Результативність розумового виховання визначається тим, на скільки вихователь чітко розуміє завдання розумового виховання. До них належать:
-забезпечення умов для розвитку розумових сил і здібностей школярів;
-озброєння запасом знань, що відповідають досягненням сучасної науки і соціально-економічного прогресу суспільства;
-формування основ наукового світогляду;
-розвиток пізнавальних інтересів і потреб;
-формування раціональних способів розумової діяльності [5, c.78].
Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні - необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо) [2, c.108].
Надзвичайно важливим завданням розумового виховання є формування наукового світогляду, основою якого слугує матеріалістичне розуміння наукової картини світу і його пізнання, з'ясування основних законів розвитку природи і суспільства. Наукові основи світогляду закладаються в процесі засвоєння школярами основних світоглядних ідей, що розкриваються в процесі викладання основних навчальних дисциплін, закріплюються, зміцнюються в різноманітній позаурочній роботі.
Процес розумового виховання людини супроводжує її впродовж усього життя. Можна виділити такі шляхи (напрями) розумового виховання:
) стихійне сприйняття явищ і процесів навколишньої природної та соціальної дійсності людиною з раннього віку;
) навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де відбувається оволодіння основами наук;
) навчання у професійних навчальних закладах;
) користування джерелами засобів масової інформації (книги, газети, журнали, радіо, телебачення);
) участь людини у продуктивній праці;
) залучення учнів до позакласної та позашкільної виховної роботи;
) організація досвіду поведінки особистості в соціальній діяльності;
Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.
Зміст розумового виховання - формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).
Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є основою розумового розвитку.
Засоби розумового виховання - це широкий спектр предметів, які використовують у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.
Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, потішки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази, легенди, оповідання, думи, байки, коломийки, частівки, прислів'я, приказки, сміховинки.
Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. "Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання". На багатьох численних переконливих прикладах
В.О. Сухомлинсикий показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома. "Навчання - це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне − і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі".
Знання з кожного предмета мають певний виховний заряд для формування і розвитку творчого розуму. Тому В.Сухомлинський не погоджується з думкою, що для дітей, у яких немає здібностей до математики чи хімії, допустимі неглибокі, поверхові знання з цих предметів [6, c.462].
Важливим засобом формування розумових якостей, вказує Сухомлинський, є праця. Він пише: «Праця - могутнє джерело розумового розвитку. Спілкуючись активно з природою, людина не просто набуває знання, а здобуває їх; напруження фізичних сил зливається з напруженням сил розумових. Ніде думка не набуває такої яскравої форми пошуку, ніде немає такої глибокої потреби в думанні, як у праці…» [7, c.368].
Будучи зосередженим на розумовому розвитку особистості, розумове виховання є важливим чинником всебічного її розвитку. Його метою передусім є розвиток мислення, пізнавальних можливостей.
Розумове виховання - цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці.
Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її пізнавальних здібностей, а зміст розумового виховання включає ступінь розвиненості розуму, здатність людини накопичувати знання. Тому завдання розумового виховання надзвичайно складні і вимагають до себе особливої уваги з боку вчителів, батьків, громадськості, суспільства.
РОЗДІЛ ІІ. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
.1 Поняття і визначення обдарованості
Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Воно зазнало критики, зокрема, з боку англійського психолога Ч. Спірмена, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і теологічності штернівського визначення. Незважаючи на це, визначення В. Штерна залишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.
Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення: внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.
Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними [11, c.370].
Відтак, обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.
Обдаровані діти - це діти, які мають загальну або ту чи іншу спеціальну обдарованість. Як засвідчують наукові дослідження (і життєва практика) є певна вікова послідовність у проявах різних видів спеціальної обдарованості. Так, досить рано виявляється музична обдарованість, потім до малювання. Загалом, обдарованість до мистецтва виявляється раніше, ніж до науки, а в галузі науки раніше за інші розвивається математична обдарованість.
Розрізняють обдарованість:
·соціальну - лідерську;
·художню - музичну, образотворчу, сценічну;
·психомоторну - спортивні здібності;
·інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);
·академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;
·творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (Але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).
Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.
Можна назвати такі ознаки обдарованих дітей:
часто перескакують через послідовні етапи свого розвитку;
мають чудову пам'ять, беруть участь у всіх заходах, змаганнях, усних турнірах, олімпіадах тощо;
мають великий словниковий запас, вони із задоволенням читають словники, енциклопедії;
можуть займатися кількома справами відразу;
дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ;
легко справляються з пізнавальною невизначеністю, із задоволенням сприймають складні довгострокові завдання;
не можуть терпіти, коли їм нав'язують готову відповідь;
можуть концентрувати свою увагу на одній справі;
властиве надто розвинуте почуття справедливості;
добре розвинуте почуття гумору;
негативно оцінюють себе;
інколи мають труднощі з тонкою координацією.
На формування обдарованості дитини впливають як природні, так і соціальні фактори її життя. Природні фактори ведуть до виявлення інтимних механізмів формування обдарованості і, в кінцевому результаті, до їх психологічної природи. Соціальні фактори фіксують вікові зміни в розвитку обдарованості людини і виявляють умови, що спонукають їх розвиток [12].
Психологи і педагоги при визначенні обдарованості розглядають такі параметри: випереджуючий інтелектуальний і психологічний розвиток, виражені фізичні дані. У соціальній педагогіці яскравими рисами прояву обдарованості вважають: почуття справедливості, особистісну систему цінностей, яскраву уяву, почуття гумору, розв'язання недопустимих проблем, перебільшення страху [15].
2.2 Психологічні особливості ранньої обдарованості
Дітей, у яких виявляється досить високий рівень можливостей у певній діяльності, які відзначаються схильністю до її виконання, активність яких ніби вибудовується навколо улюблених занять, вважають обдарованими. Обдарована дитина відзначається високим рівнем досягнень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в таких сферах: інтелектуальній, академічних досягнень, творчого мислення, спілкування й лідерства, художньої та рухової діяльності [3, c.316].
H. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей.. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних здібностей, високою пізнавальною активністю. Їх приваблюють інтелектуальні ігри та заняття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися зі старшими дітьми або з дорослими, яким ставлять досить складні запитання. Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому загальному фізичному розвитку, у розумовому ж розвитку ці діти випереджають своїх однолітків.
. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спостерігаються яскраві прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. Це може бути нахил до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки, підвищений інтерес до розв'язання логічних завдань, читання, конструювання тощо. У шкільному віці діти цієї групи демонструють високу обізнаність з окремих предметів або дисциплін. Загалом же вони випереджають однолітків лише в тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.
. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвиненими пізнавальними психічними процесами - мисленням, пам'яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджають інших у загальному психічному розвитку, але вирізняються певною неординарністю суджень, думок, запитань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самостійністю. Цікавляться багатьма явищами життя, тому часто успіхи у тій чи іншій галузі досить поверхові. Таким дітям усе дається легко, варто тільки зосередитися. Типовою для них є проблема формування працьовитості [8]
Обдарована дитина за темпом розумового розвитку випереджує своїх однолітків. Для неї характерні ранній розвиток мовлення і багатий словниковий запас, чутливість до нової інформації, вміння її одержувати і систематизувати, прагнення вирішувати складні проблеми і міркувати про складні явища, встановлювати приховані зв'язки між об'єктами, знаходити причинно-наслідкові зв'язки. Обдаровані діти дуже допитливі, задають дорослому багато питань, вони критичні щодо себе і оточуючих. У них виявляється ранній інтерес до проблем всесвіту та особистісної долі.
Водночас перелічені властивості обдарованих дітей призводять до труднощів у сфері спілкування: у знаходженні близьких друзів, у пошуку цікавих ігор з ровесниками, у появі конформності, за якої ці діти намагаються приховати свою оригінальність [3, c.316].
Перш за все обдарована дитина надзвичайно чутлива і завдяки цьому, вразлива. Оскільки вона дуже швидко всмоктує все, що відбувається навколо, так само вона сприймає все, що відбувається навколо неї чи стосовно неї. Будь-яке найменше охолодження стосунків з однолітками, недостатня увага з боку вихователів чи батьків сприймається як звинувачення у чомусь або, навіть, як відторгнення. Будь-який незначний подразник з боку інших може сприйматися надзвичайно бурхливо, зі сльозами, бажанням усамітнитися, де б ніхто не заважав переживати почуття власної провини. Такі діти надзвичайне гостро переживають і прояви соціальної несправедливості в суспільстві. У таких випадках не слід промовляти «Нічого не вдієш», «Такий складний час» та інше... Краще допомогти прийняти участь у громадському житті, щоб не знищити бажання щось робити у майбутньому взагалі [12].
Психологи Карне, Шведел і Ліннемайєр (США, 1982) сформулювали принципи розробки навчальних програм для обдарованих дітей.
. Кожна дитина неповторна. Одна може вийти вперед в арифметиці, інша у читанні, третя у музиці. Бувають діти з надзвичайно високим показником інтелекту, маючи загрозливо низьку самооцінку.
. Обдаровані діти дуже критичні до себе і часто мають негативний "Я"-образ. Реакції близьких дорослих означають для них дуже багато. Невідповідність між високо розвиненим інтелектом і недосконалими руховими навичками блокує реалізацію дитиною своїх задумів (побудову конструкцій, створення малюнків тощо), що негативно відбивається на самоповазі. Так, чотирирічний малюк може скласти і добре розповісти якусь історію, а записати її не може. Дорослому слід підвищити впевненість дитини у своїх силах.
. Сім'я повинна відігравати суттєву роль у вихованні обдарованої дитини. Програми для виховання обдарованих дітей слід реалізувати у тісній взаємодії суспільного й сімейного виховання.
. Програма повинна включати різноманітний навчальний матеріал, що відповідає інтересам і потребам дитини.
. Програма повинна бути збалансованою і сприяти всебічному розвиткові, передбачати розвиток емоційної та рухової сфер, а також спілкування і наполегливості у досягненні цілей..
. Обдарована дитина повинна мати можливість спілкування з такими ж обдарованими ровесниками.
. Реалізація програм для виховання обдарованих дітей вимагає спеціальної підготовки вихователів та її постійне вдосконалення.
. Програма повинна своєчасно забезпечувати поступовий і плавний перехід з рівня на рівень [3, c.318].
Якщо у малюка проявляться інтелектуальні чи математичні, моторні або образотворчі здібності тощо, то вихователь має звернути на це увагу батьків, порадити їм, як створити умови для їх розвитку. Наприклад, підібрати індивідуально посилену програму навчання, відповідну літературу, порадити цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та переваги в інтелектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхідно враховувати не лише їхні інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігнорувати й фізичне здоров'я малюків, наявність адаптивних механізмів, забувати, що обдарованість - це таке непередбачуване явище, з яким треба бути особливо обережним.
У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх ровесників. У процесі шкільного навчання вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дошкільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від ровесників у навчальних досягненнях, а на якомусь з етапів розвитку починає швидко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх [8].
2.3 Розумове виховання обдарованих дітей у сімї
Зрозуміло, що найчастіше саме батьки першими помічають обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити, так як не існує якогось стереотипу обдарованості - кожна дитина проявляє свої здібності по-своєму [1, c.26].
Наївно думати, що виховання обдарованих дітей у сім'ї - заняття менш складне, ніж виховання дітей із середніми здібностями. Хоча, цілком природно думати, що дитина, випереджаючи однолітків за рівнем розвитку, не буде зустрічати труднощів у навчанні, і їй уготовано більш щасливе дитинство, а в подальшому і запаморочливий успіх у дорослому житті. У дійсності ж дітей з раннім розумовим розвитком можуть очікувати чималі складнощі і вдома, і в школі, часто приймають характер справжньої драми під час вікового розвитку.
Багато батьків вважають, що основне виховання дитина повинна отримувати в школі, забуваючи при цьому, що навіть найкращий вчитель, маючи справу з класом з 25-30 осіб, позбавлений можливості орієнтуватися на тих, хто за своїми особистими якостями на голову вище всіх інших. З іншого боку, більшості вчителів в силу завантаженості просто ніколи займатися обдарованими дітьми, та й винятковість дитини з надзвичайно високим коефіцієнтом розумових здібностей вимагає особливого до нього підходу, який не завжди адекватно оцінюється з боку батьків, у яких діти на загальному тлі однолітків нічим не виділяються .
Науці відомі два типи обдарованих дітей: альтруїстичний і егоцентричний, які по своїй суті являють собою як би два різноспрямовані вектори: один вектор йде в бік людини (егоцентрик), а інший - від нього (альтруїст). Образно кажучи, альтруїсти - це діти з високим рівнем духовності і свої «таланти і дари» вони спрямовують на благо інших, намагаються бути корисними суспільству. Наприклад, діти з високими інтелектуальними здібностями беруть активну участь у наукових конференціях, олімпіадах, вікторинах, культурних і спортивних заходах, тим самим захищаючи інтереси і честь своєї школи. Їм подобаються складні ігри, що вимагають кмітливості, гнучкості розуму, прояви логічних здібностей.
Діти з егоїстичними нахилами більш орієнтовані на самозбагачення за рахунок своїх здібностей. Мотивом до участі в проведених заходах служить фінансова або матеріальна винагорода. Даний випадок - випадок впливу батьків - це більшою мірою проблема сімейного виховання, ніж соціального. Таким чином, у вихованні сформульовані головні ціннісні орієнтації та установки, воно є важливою складовою гармонійного розвитку обдарованої дитини [10, c.182].
Батьківське відкриття обдарованості дитини повинно народжувати радісне очікування і готовність вирішувати повязані з цим проблеми. Задача батьків полягає втому, щоб для дитини вчасно знайти вірний момент, правильні слова та приклади, формування здорового самосприйняття.
Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях і справа не в особливих генах геніальності, а в сімейній атмосфері, системі сімейних цінностей.
Оскільки здібності розвиваються у процесі певної діяльності, їх формування більшою мірою залежить від батьків, розуміння ними суті відповідних здібностей, бажання побачити їх прояви і надати необхідну допомогу своїй дитині. Головний напрям впливу - сприяння активізації навчальної діяльності з метою вияву наявних у дитини здібностей, підтримання інтересу, заохочення досягнень, формування впевненості у своїх силах та можливостях [12].
Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для подальшого успішного оволодіння знаннями. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових) [12].
Батькам належить особлива роль - сприяння розвитку. Своїм особистим прикладом, поведінкою ми повинні сприяти розвитку так, щоб підводити обдаровану дитину до кращого розуміння себе, своїх здібностей і можливостей, життєвих цілей і цінностей. Головна мета − сприяти інтелектуальному, емоційному і моральному зростанню індивіда; безперервному саморозкриттю, реалізації кращого в людині на шляху особистісного становлення. Обдарована дитина - насамперед нормальна дитина з високорозвиненим рівнем здібностей, якій також необхідна батьківська турбота і любов [10, c.183].
Обдарованість - це передусім високий рівень розвитку здібностей людини, який дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній діяльності.
Під обдарованістю учня розуміють більш високий рівень його досягнень в певній діяльності, порівняно з досягненнями інших дітей цього ж віку; більш високу, ніжу його ровесників, при інших рівних умовах, сприйнятливість до учіння і більш виражені творчі прояви; доволі стійкі особливості сааме індивідуальних проявів неабиякого інтелекту, що з віком зростає.
Отже, обдарованість - це явище, яке включає високу пізнавальну активність, нестандартність мислення, наполегливість, надзвичайну працездатність тощо.
Характерними особливостями обдарованих дітей є висока пізнавальна активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинене почуття гумору, гостра реакція на несправедливість; їм властивий високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність. Обдарованість дитини найчастіше помічають саме батьки, але це не завжди легко зробити, так як не існує якогось стереотипу обдарованості - кожна дитина проявляє свої здібності по-своєму.
Розуміння батьками суті обдарованості в усіх її проявах, своєчасне діагностування і допомога дитині роблять цілком ймовірним збереження в майбутньому можливого таланту.
Таким чином, правильне виховання обдарованих дітей у сімї сприяє розвитку їхніх здібностей та кращій соціальній адаптації.
ВИСНОВКИ
розумовий виховання обдарований адаптація
Проблема розумового виховання обдарованої дитини сьогодні стає невідємною частиною нашого життя, нагальною потребою сучасного етапу розвитку людства, від вирішення якої певною мірою залежить і подальший розвиток нашої цивілізації.
Розумове виховання - це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці.
Це безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, отримування відомостей із книг, засобів масової інформації.
Завданням розумового виховання є озброєння учнів знаннями основ наук; формування наукового світогляду та національної самосвідомості; оволодіння основними мислиннєвими операціями; формування умінь і навичок культури розумової праці.
Зміст розумового виховання полягає у формуванні у дітей правильних уявлень про явища навколишнього життя, розвитку пізнавальних психічних процесів (відчуттів, сприймання памяті, уявлення, мислення, мовлення), розвитку допитливості, кмітливості і розумових здібностей, інтелектуальних умінь і навичок.
Засобами розумового виховання є широкий спектр предметів, які використовуються у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.
Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях.
Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя. Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант <#"justify">Вже в ранньому віці у дітей можна помітити найперші прояви обдарованості. Ознаками обдарованості в ранньому дитинстві є невгамована допитливість, нескінченні запитання, уміння стежити за декількома подіями одночасно, великий словниковий запас, розвинене мовлення, уживання складних слів та речень. Підвищена концентрація уваги на чомусь одному, завзятість у досягненні результату в сфері, яка викликає зацікавленість, здібності до малювання, музики, лічби також свідчать про здібності дитини. В поведінці дитина демонструє нетерплячість і поривчастість, винахідливість та багату фантазію.
Водночас перелічені властивості обдарованих дітей призводять до труднощів у сфері спілкування: у знаходженні близьких друзів, у пошуку цікавих ігор з ровесниками; у появі конформності, за якої ці діти намагаються приховати свою оригінальність.
Серед обдарованих дітей вирізняють три категорії: діти із незвичайно високим рівнем розумового розвитку; діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості (до математики чи до інших наук); діти, що відзначаються чимось особливим,певною рисою (пізнавальною активністю, оригінальністю, експериментаторством).
Найчастіше саме батьки першими помічають обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити, так як не існує якогось стереотипу обдарованості - кожна дитина проявляє свої здібності по-своєму.
У сім'ї дітям з ознаками обдарованості важче, ніж звичайним. Важче незалежно від того, захоплюються ними без міри чи вважають дивними.
Таким чином, в питанні про виховання обдарованих дітей велика відповідальність лежить на фахівцях: вихователів дитячих садів, учителів, дитячих психологів. Вони повинні вчасно підказати, направити батьківське виховання.
Тому ми розробили добірку задач, яка допоможе вчителю виявити обдаровану дитину, яку після підготовки, можна запрошувати до II туру олімпіад з математики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Бурменская Г. В. Одаренные дети / Бурменская Г. В, Слуцкий В. М, пер. с англ. Д. А. Линника, А. Г. Мкервали - М.: Прогресс, 1991. - 376с.
.Волкова Н. П. Педагогіка/ Волкова Н. П. - К.: Академія, 2001. - 342 с. (Посібник).
3.Дуткевич Т. В. Дитяча психологія. Навч. посіб. / Дуткевич Т. В. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 424 с.
4.Калатало О. Розумове виховання молоді у творчій спадщині Богдана Лепкого / Калатало О. // Проблеми сучасної педагогічної освіти: педагогіка і психологія.- 2011.- №36, Ч. 1. УДК 37.032
5.Кондрашова Л. В. Педагогіка в запитаннях і відповідях: Навчальний посібник / Л. В. Кондрашова, О. А. Пермяков та ін. - К.: Знання, 2006. - 252 с
.Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник. / Максимюк С.П. - К.: Кондор, 2005. - 667 с.
7.Нор К. Ф Прийоми розумового розвитку учнів початкових класів у дидактичній системі В.О. Сухомлинського. / Нор К. Ф. Педагогічний дискус. - 2011. - №10 С. 367-371
.Павелків Р.В. Дитяча психологія: Навч. Посіб. / Павелків Р.В.,
Цигипало О.П. - К.: Академвидав, 2008. - 432 с.
.Педагогіка в запитаннях і відповідях /[Кондрашова Л.В., Пермяков О.А., Зеленкова Н.І., Лаврешина Г.Ю.]. - К.: Знання, 2006. - 372с. (Навчальний посібник).
.Рычкова В. В. Проблемы воспитания одаренных детей в семье / В.В.Рычкова // Молодой ученый. - 2011. - №10. Т.2. - С. 181-184.
11.Скрипченко О. В. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Каравела, 2009. - 464 с.
.Терещенко Л. Психологічні особливості виховання обдарованих дошкільників. Терещенко Л. Вісник Інституту розвитку дитини.
.Збірник наукових праць УДК 37.015.3:159.928.22
14.Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / М. М. Фіцула. - 3-тє вид., стереотип. - К. : Академвидав, 2009. - 560 с. - (Серія «Альма-матер»).
.Харламов И. Ф. Педагогика / Харламов И. Ф. - М.: Гардарики, 1999. -520 с.
16.Шевців З.М. Основи соціально-педагогічної діяльності / Шевців З. М. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 246 с.