язаними з товарно-грошовим обігом. Кінцевою метою комерційної діяльності є здійснення купівлі-продажу товарів, послуг і отримання прибутку. В такому випадку об'єктом комерційної діяльності торгівельного підприємства є товари та послуги, що реалізуються.
Послуга, як об'єкт комерційної діяльності займає досить важливе місце на ринку. Послуга є предметом торгівлі, в такій же мірі, як і товари (у звичному розумінні). А останнім часом послуги у сфері торгівлі почали здобувати все більше розповсюдження.
Послуги підприємств торгівлі є досить істотним чинником розвитку економіки України. У 2010 р. У сфері оптової та роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуг з ремонту надано послуг вартістю 61 млрт. грн. Вартість, створена у цьому секторі економіки, за обсягами поступилася лише обробній промисловості та сільському господарству.
У 2009-2010 pp. підприємства торгівлі збільшили обсяги надання послуг з 38,9 до 75 млрд. грн., тобто більше ніж на 82%. динаміка їх зростання була найвищою у сфері матеріального виробництва.
У ринковій економіці номенклатура та якість послуг підприємств оптової торгівлі оцінюється їх здатністю забезпечувати для підприємств роздрібної торгівлі спрощення процедури закупівлі товарів, їх сортування, зберігання, транспортування, утримання товарних кредитів, надання різноманітної комерційної інформації, а для товаровиробників - прискорення процесу обігу коштів, продажу товарів, вирішення проблем їх складування, зменшення ризику в наданні товарних кредитів, отримання інформації про кон'юнктуру внутрішнього ринку.
Номенклатура і якість послуг підприємств роздрібної торгівлі оцінюються їх можливостями гарантувати споживачам високий рівень культури обслуговування та безпеки споживання. Це сприяє зростанню в економіці споживчого попиту на продукцію конкурентоспроможних підприємств, створює сприятливі умови для їх економічного розвитку.
Зважаючи на це, дослідження проблеми розвитку системи в умовах торговельного підприємства є дуже актуальним і має велике значення для підвищення ефективності не тільки сфери обігу товарів, але й всієї системи відтворення суспільного продукту. Отже, послуга - це результат корисної діяльності, що змінює стан особи або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат, безумовно, є товаром, він має і мінову вартість, і корисність, але це товар специфічний, що має ряд характеристик, які відрізняють послуги від товарів речовинних. Таким чином, послуга, як об'єкт комерційної діяльності - це товар, який реально проявляється у формі діяльності, роботи, тобто не в матеріально речовій формі. Як і будь-який товар, послуга в комерційній діяльності має вартість і на неї розповсюджується товарно-грошові відносини. Така специфіка надає послузі, як об'єкту комерційної діяльності, унікальні характеристики стосовно набору, змісту, якості послуг не кажучи про форми і методи їх надання.
Мета курсової роботи - закріпити і поглибити теоретичні знання, отримані в процесі вивчення питань з предмету «Економіка підприємств » і розвинути організаційно-економічне мислення. Для цього вирішуються наступні задачі:
- поглибити вивчення методів, принципів і прийомів організації проектування обєктів виробництва та форм просторово-часової організації їх виробництва;
- придбати практичний досвід рішення проектних завдань з урахуванням особливостей обєкту, специфіки сучасного етапу розвитку засобів і способів виробництва;
- розвинути уміння і навички самостійної роботи в процесі вирішення організаційно-економічних проблем та задач;
- придбати практичні навички щодо підготовки та обґрунтування рішень і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності;
- придбати навички в дослідницькій роботі організаційно-економічного характеру;
- підготувати студентів до виконання економічної частини дипломного проекту.
1. Теоретичний розділ
.1 Характеристика типу виробництва
Тип виробництва - це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.
Під типом виробництва розуміють ступінь постійного завантаження робочих місць однаковою роботою і пов'язані з нею особливості в економіці.
Залежно від ступеня завантаження робочих місць, який обумовлюється масштабом та трудомісткістю виробництва, розрізняють такі типи виробництва:
одиничне;
серійне;
масове.
Одиничне виробництво - являє собою форму організації виробництва, при якій різні види продукції виготовляються в одному або декількох екземплярах (штучний випуск).
Основні особливості одиничного виробництва полягають у тому, що програма заводу складається зазвичай з великої номенклатури виробів різного призначення, випуск кожного виробу запланований в обмежених кількостях. Номенклатура продукції в програмі заводу нестійка. Нестійкість номенклатури, її різнотипність, обмеженість випуску призводять до обмеження можливостей використання стандартизованих конструктивно-технологічних рішень. У цьому випадку велика питома вага оригінальних і вельми маленький питому вагу уніфікованих деталей.
Кожна одиниця кінцевої продукції унікальна по конструкції, виконуваним задачам і іншим важливим ознакам.
Виробничий процес виготовлення продукції носить переривчастий характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно тривалий час. На підприємствах застосовується універсальне устаткування, складальні процеси характеризуються значною часткою ручних робіт, персонал володіє універсальними навичками.
Поширене у важкому машинобудуванні (виробництво великих машин для чорної металургії і енергетики), хімічної промисловості, у сфері послуг.
Цехи заводів одиничного виробництва зазвичай складаються з ділянок, організованих за технологічним принципом. Значна трудомісткість продукції, висока кваліфікація залучаються для виконання операцій робітників, підвищені витрати матеріалів, пов'язані з великими допусками, зумовлюють високу собівартість виробів, що випускаються. У собівартості продукції значну питому вагу має заробітна плата, складова нерідко 20 - 25% від повної собівартості.
Серійний тип виробництво
Серійне виробництво - це форма організації виробництва, для якої характерний випуск виробів великими партіями (серіями) з встановленою регулярністю випуску.
Серійне виробництво - найбільш поширений тип виробництва.
Характеризується сталістю випуску досить великої номенклатури виробів. При цьому річна номенклатура виробів ширше, ніж номенклатура кожного місяця.
Це дозволяє організувати випуск продукції більш-менш ритмічно. Випуск виробів у великих або відносно великих кількостях дозволяє проводити значну уніфікацію що випускаються виробів і технологічних процесів, виготовляти стандартні або нормалізовані деталі, що входять в конструктивні ряди, великими партіями, що зменшує їх собівартість.
Серійний тип виробництва характерний для верстатобудування, виробництва прокату чорних металів і т.п.
Організація праці в серійному виробництві відрізняється високою спеціалізацією. За кожним робочим місцем закріплюється виконання декількох певних деталеоперацій. Це дає робітникові добре освоїти інструмент, пристосування і весь процес обробки, набути навичок і удосконалити прийоми обробки. Особливості серійного виробництва обумовлюють економічну доцільність випуску продукції по циклічно повторюваному графіком.
Підтипи серійного виробництва:
дрібносерійне;
багатосерійне.
Дрібносерійне тяжіє до одиничного, а багатосерійне - до масового. Цей поділ носить умовний характер. Наприклад, відповідно до класифікації, запропонованої Вудворд виділяються одиничне і дрібносерійне виробництво (Unit Production), масове (Mass Production) і безперервне (Process Production).
Виробництво дрібносерійне є перехідним від одиничного до серійного. Випуск виробів може здійснюватися малими партіями.
В даний час у машинобудуванні одним з конкурентних факторів стала здатність фірми виготовляти унікальне, часто підвищеної складності обладнання малої партією на спецзамовлення покупців.
Впровадження комп'ютеризації дозволяє підвищити гнучкість виробництва і внести в дрібносерійне виробництво риси потокового виробництва. Наприклад, з'явилася можливість виготовляти декілька типів виробів на одній потоковій лінії з витратою мінімальної кількості часу для переналадки обладнання.
Багатосерійне виробництво є перехідною формою до масового виробництва.
У великосерійному виробництві випуск виробів здійснюється великими партіями протягом тривалого періоду. Зазвичай підприємства цього типу спеціалізуються на випуску окремих виробів або комплектів за предметним типом.
Масове виробництво - являє собою форму організації виробництва, що характеризується постійним випуском суворо обмеженої номенклатури виробів, однорідних за призначенням, конструкції, технологічного типу, виготовлених одночасно і паралельно.
Особливістю масового виробництва є виготовлення однотипної продукції у великих обсягах протягом тривалого часу.
Найважливішою особливістю масового виробництва є обмеження номенклатури виробів, що випускаються. Завод або цех випускають одне-два найменування виробів. Це створює економічну доцільність широкого застосування в конструкціях виробів уніфікованих і взаємозамінних елементів.
Окремі одиниці продукції не відрізняються один від одного (можуть бути тільки незначні відмінності в характеристиках і комплектації).
Час проходження одиниці продукції через систему відносно мало: воно вимірюється в хвилинах або годинах. Число найменувань виробів в місячної та річної програмах збігаються.
Для виробів характерна висока стандартизація та уніфікація їх вузлів і деталей. Масове виробництво характеризується високим ступенем комплексної механізації та автоматизації технологічних процесів. Масовий тип виробництва типовий для автомобільних заводів, заводів сільськогосподарських машин, підприємств взуттєвої промисловості та ін
Значні обсяги випуску дозволяють використовувати високопродуктивне обладнання (автомати, агрегатні верстати, автоматичні лінії). Замість універсальної оснастки використовується спеціальна. Диференційований технологічний процес дозволяє вузько спеціалізувати робочі місця за допомогою закріплення за кожним з них обмеженої кількості деталеоперацій.
Ретельна розробка технологічного процесу, застосування спеціальних верстатів і оснащення дозволяють використовувати працю вузькоспеціалізованих робітників-операторів. Разом з тим широко використовується праця висококваліфікованих робітників-наладчиків.
1.2 Організація управління
Основною метою діяльності підприємства має бути задоволення потреб споживача при раціональному, ефективному використанні ресурсів з метою отримання максимального прибутку. Тобто процвітання підприємства шляхом просування своєї продукції. Однак більшість керівників протягом останніх двох років характеризують процес функціонування свого підприємства як виживання, наголошуючи, що економічні труднощі і невизначеність майбутнього не дозволяють здійснювати довгостроковий прогноз розвитку підприємства і формування моделі його функціонування.
Організація повинна бути всебічно динамічною, здатною до перетворень, що є головним фактором успіху будь-якої організації. Однак із розвитком демократизації управління, що спостерігаються в усьому світі, організація підприємства призводить до використання керівниками органів самоврядування як такої ланки, яка є найбільш чутливою до будь-яких змін як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі. Головною метою такої співпраці є врахування керівництвом знань, досвіду, пропозицій трудового колективу, оскільки самоврядування як організаційна ланка підприємства здійснює більш практичне вирішення завдань і проблем.
Якщо в організації плануються зміни, то це практично завжди спричиняє стан невизначеності. Тому успішність заходів, які проводяться, багато в чому залежать від того, наскільки колектив був залучений у цей процес і на скільки якісні і прозорі цілі організаційних змін. Загальне бачення майбутнього дозволяє згуртувати весь персонал заради досягнення загальної мети. Адже зміни не будуть доцільними, якщо колектив не буде бачити ясні цілі, критерії їх досягнення і переваги нового стану.
З метою забезпечення ефективного управління організацією можна виділити декілька критеріїв, що беруть за основу при формуванні структури: функціональний, залежно від цілей, ієрархічність і делегування повноважень. Найбільш раціональні пропозиції полягають у закріпленні за певними підрозділами сфер їх відповідальності, координація діяльності цільовими групами, формування таких цілей на підприємстві взагалі і по кожному підрозділу зокрема, які б не суперечили місії фірми, розвиток самоврядування як ефективного способу слідкування за змінами і реагування на них.
Управлінський вплив на обєкт здійснює не тільки менеджер як керівник і лідер трудового колективу, а й група людей, яка виконує разом з менеджером управлінські функції, тобто сферою професійної діяльності якої є процеси управління. Цих людей прийнято називати управлінським персоналом, працівниками апарату управління, кадрами управління.
Для ефективного впливу на обєкт потрібна належна організація праці цієї специфічної частини трудового колективу організації чи підприємства, її обґрунтований поділ та кооперація.
Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.
Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації, що використовується для вироблення рішень.
Зміст управлінського труда розкривається в процесі управління, що складається з циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінських дій, що здійснюються у всіх видах виробничої діяльності: науково - технічної; технологічної; облікової; фінансової і інш.
Технологія управління - це прийоми, способи і порядок (послідовність, регламент ) виконання процесу управління загалом і функцій, які його складають.
Технологія управління повинна враховувати час управлінських циклів і їх раціональну взаємодію з виробничими циклами і життєвими циклами товарів.
Технологія управління повинна відповідати технології виробництва і реалізаціям товарів (послуг), забезпечуючи безперервність і керованість процесів.
Послідовність виконання взаємопов'язаних функцій управління - це суть, технологія управлінського труда.
1.3 Організація праці на дільниці
Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.
Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.
Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.
Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій збагачення праці, автономних груп, гуманізації праці, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій демократії в промисловості, соціальної інтеграції та ін.
Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
мотивація й оплата праці.
Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.
Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх в певному порядку. Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця.
Розробка структури організації управління представляє собою складну, тривалу і вельми тонку операцію. Методи, яких слід при цьому дотримуватися, можуть змінюватися в залежності від проблем, що стоять перед даним підприємством, тобто в залежності від того, чи йдеться про структуру абсолютно нового підприємства або про структуру нової фірми, що виникла в результаті злиття двох існуючих раніше підприємств, або, нарешті, про видозмінені структури давно існуючого підприємства. Методи розробки структури управління змінюються також залежно від країни, в якій знаходиться підприємство, і залежно від того, хто саме займається цією розробкою. Одні автори додають велике значення меті, що стоїть перед підприємством, і аналізу його діяльності. Інші ж виходять з класичних функцій.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління - раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник.
До основних функцій управління належать: планування, організація, мотивація та контроль.
Процес планування визначає виробничі завдання, норми і нормативи витрачання ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі виробничих підрозділів підприємства, фінансові результати господарської діяльності.
План або прогноз для підприємства відіграє значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. При відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати оцінку досягнутому фактичному рівню використання ресурсів, випуску та реалізації продукції, отримання фінансового результату.
Служба планування, укомплектована кваліфікованими спеціалістами, має бути на кожному підприємстві і повинна займатися стратегією його розвитку. Стратегія, закладена в конкретні плани, програми, розроблені з урахуванням можливих змін в господарській діяльності, - основа успішного управління, відтак і виживання підприємства.
Організація є процесом, який направлений на найбільш оптимальне сполучення ресурсів - матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних у виробничому процесі. Ефект організації проявляється у вдалому поєднанні всіх видів ресурсів та їх раціональному використанні. Тому значна частина робочого часу апарату управління використовується для організації виробничого процесу.
Мотивація, як елемент управління, направляється на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками з приводу використання живої праці та матеріальних ресурсів, передбачає підпорядкування та субординацію між членами колективу. Для цього працівники наділяються розпорядчими та виконавчими функціями.
Мотивація передбачає розробку положень про винагороду за досягнення в праці. Преміальна система оплати праці повинна бути направлена на сприяння росту продуктивності праці, зниження витрат на виробництво, підвищення якості продукції.
Контроль в загальному розумінні виступає як інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління інформацією про стан обєкта управління.
Контрольна діяльність полягає в розробці норм функціонування системи і узгодження з плановими завданнями, створенні системи інформації, виявленні відхилень від норм функціонування, порівнянні фактичних показників з їх плановими значеннями, здійсненні необхідного впливу на людей, які мають відношення до контрольної ситуації, прийняття рішень. Для забезпечення контрольної діяльності необхідна інформація про стан обєкта управління, ресурси підприємства та їх раціональне використання, процеси, що відбуваються на підприємстві (постачання, виробництво, збут), формування собівартості продукції тощо.
2. Розрахунковий розділ
.1 Визначення витрат часу на одиницю послуги (роботи)
Нормування праці - це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.
Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.
Суттю нормування праці вважається визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу при проектуванні раціональних трудових процесів та встановленні прогресивних, науково обґрунтованих норм праці чи проектування та практичне запровадження комплексу заходів щодо підвищення загальної результативності праці
Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне - у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне - у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку.
Рвідр = Тст· Нчас : 60 = 44 · 12,81 : 60 = 9,39 (год); (грн.) (1)
де Рвідр - Відрядна розцінка за одиницю продукції, грн.;
Тст - тарифна ставка за годину, грн.;
Нчас - час на виконання одиниці послуги, год..
Таблиця 1 - Розрахунок трудомісткості робіт та відрядної розцінки по заміні гідрокоректора фар
п/пНайменування операцій технологічного процесуТрудомісткістьоперацій, хв, (t шт)Розряд складності робітТарифна ставка за 1год., грн. (Тст)Відрядна розцінка, грн. (Рвідр)1Знімемо щиток приладів.3412,810,642Потягнув на себе, знімемо рукоятку гидрокорректора фар1412,810,213За допомогою плоскогубців або головки «на 24». Відвернемо гайку, яка кріпить головний циліндр гидрокорректора, за допомогою1412,810,214Витягнемо його всередину приладової панелі2412,810,435Знімемо облицювання зі шкалою гидрокорректора1412,810,216Хрестоподібної викруткою відвернемо саморіз, який кріпить світловод підсвічування шкали гидрокорректора фар1412,810,217Знімемо світловод1412,810,218За допомогою головки відвернемо «на 21» гайку, яка кріпить головний циліндр гидрокорректора1412,810,219Натискаючи на стрижень циліндра, втопимо його в отвір панелі приладів.3412,810,6410Витягнемо з-під панелі приладів головний циліндр2412,810,4311Витягнемо патрон лампи з колодкою проводів під панелі приладів.2412,810,4312Від'єднався від патрона колодку проводів2412,810,4313У моторному відсіку від корпусів фар від'єднався робочі циліндри гидрокорректора.4412,810,8514Натискаючи на фіксатор, повернемо робочий циліндр гидрокорректора і витягнемо його з корпусу фари.1412,810,2115Також від'єднався від лівої фари робочий циліндр гидрокорректора3412,810,6416Витягнемо з отвору в щитку передка за допомогою викрутки гумовий ущільнювач трубок гидрокорректора фар1412,810,2117Знімемо гідрокоректор в зборі, виводячи по порядку в салон машини робочі циліндри з трубками2412,810,4318Встановимо новий гідрокоректор фар ВАЗ в зворотному порядку.13412,812,78Разом44412,819,39
.2 Розрахунок планової калькуляції собівартості послуги
Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.
Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.
Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.
Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), зясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.
Калькулювання - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.
2.2.1 Розрахунок прямих матеріальних витрат
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини і основних матеріалів, що утворюють основу продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.
Значний резерв зменшення собівартості продукції полягає в економії сировини і матеріалів, в зменшенні відходів виробництва, усунення матеріальних витрат в технологічному процесі.
Аналіз прямих матеріальних витрат передбачає вирішення таких завдань:
вивчення складу і структури прямих матеріальних витрат;
оцінка зміни фактичних матеріальних витрат порівняно з планом;
визначення впливу факторів на загальну зміну величини прямих матеріальних витрат;
оцінка витрат матеріалів на окремі види продукції;
визначення впливу позапланових зворотних відходів на виробничу собівартість продукції;
розробка заходів по зменшенню собівартості продукції внаслідок більш ефективного використання матеріалів.
2.2.1.1Розрахунок вартості основних і допоміжних матеріал та комплектуючих виробів
Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.
Вартість основних матеріалів та комплектуючих виробів на одиницю продукції (послуги, роботи) визначається за формулою:
Вм.о., к.в.= Ці ∙ Нві ∙ Ктр; (грн.)
собівартість послуга гідрокоректор фара
Вм.о., к.в = 300 · 1 · 1,02 = 306 (грн.) (2)
де Ці - гуртова ціна за одиницю виміру і-го матеріалу, грн.;
Нві - норма витрат і-го матеріалу;
Ктр - коефіцієнт транспортних витрат (1,02);
П - кількість найменувань матеріалів.
Таблиця 2 - Розрахунок вартості основних матеріалів та комплектуючих виробів (гідрокоректор фар)
№ п/пНайменування матеріалів і комплектуючих виробівОдиниця виміруГуртова ціна за одиницю виміру, грн.Норма витрат на одиницю продукціїВартість На одиницю продукції, грнГідрокоректор фар13001300Разом:300
Вартість допоміжних матеріалів визначається в розмірі 2-3% вартості основних матеріалів:
Вм.д. = Вм.о. ∙ %Вм.о. : 100; (грн.)
Вм.д. = 306 · 0,03 = 9,18 (грн.) (3)
де %Вм.о - відсоток вартості допоміжних матеріалів, (2-3% від вартості основних матеріалів).
Всього витрат на матеріали та комплектуючі вироби:
Вм = Вм.о., к.в + Вм.д. ; (грн.)
Вм = 306 + 9,18 = 315,18 (грн.) (4)
2.2.1.2 Розрахунок прямих витрат на оплату праці
Заробітна плата робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві продукції, відносять до прямих витрат на оплату праці. Витрати на оплату праці включають виплату основної і додаткової заробітної плати. Дати визначення заробітної плати, пояснити сутність основної та додаткової заробітної плати. Вказати форми оплати, пояснити чому ви застосували одну із них для оплати праці основних робітників.
Основна заробітна плата (ЗПосн.) за надання послуг (виконання робіт) в курсовій роботі відповідає погодинній розцінці ( див. Табл.1 )
ЗПосн. = Рвідр. = 9,39 (грн.)
Додаткова заробітна плати (ЗПдод.) визначається в розмірі 20-40% від основної заробітної плати згідно формули:
ЗПдод. = ЗПосн. ∙ %ЗПдод. : 100 ; (грн.) (5)
ЗПдод = 9,39 · 0,3 = 2,81 (грн.)
де %ЗПдод - відсоток додаткової заробітної плати
2.2.1.3 Розрахунок суми витрат на соціальні заходи
Витрати на соціальні заходи включають збір до Пенсійного фонду , внески до Фонду страхування хохол - не человек на випадок тимчасової втрати працездатності , внески до Фонду страхування на випадок безробіття та до Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві.
Величина цих нарахувань встановлюється у відсотках до суми основної і додаткової заробітної плати основних робітників.
Відсоток відрахувань на соціальні потреби становить 37,67%. Розрахувати по наведеній формулі
Всз =( ЗПдод. + ЗПосн ) ∙ %Всз : 100 ; (грн.) (6)
Всз = (2,81 + 9,39) · 0,3767 = 4,6 (грн.)
де % Всз - відсоток відрахувань на соціальні заходи
2.2.2 Розрахунок накладних витрат
Накладні витрати - це витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Накладні витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю продукції (послуги, роботи), їх розподіляють між загальною кількістю продукції (послуги, роботи), відповідно до обраної бази розподілу. В курсовій роботі за базу розподілу приймається основна заробітна плата основних робітників. Здійснити розрахунок накладних витрат згідно формули:
В = ЗПосн. ∙ %В : 100 ; (грн.) (7)
де %В - відсоток накладних витрат.
2.2.2.1 Розрахунок витрат на утримання і експлуатацію устаткування (Вуеу.)
Витрати на утримання і експлуатацію устаткування складають 80 - 90% від основної заробітної плати основних робітників.
Вуеу = 9,39 · 0,8 = 7,51 (грн.)
2.2.2.2 Розрахунок загально-виробничих витрат (Взв)
Розрахувати загально-виробничі витрати пропорційно сумі основної заробітної плати згідно формули розподілу накладних витрат ( формула 7 ). Загально-виробничі витрати складають 135 - 185% від основної заробітної плати основних робітників.
Взв. = ЗПосн. · 160 %
Взв. = 9,39 · 1,6 = 15,02 (грн.)
Виробничу собівартість дорівнює сума вище розрахованих статей:
СВвир = Вм.о., к.в. + ЗПосн + ЗПдод + Всз + Веуе + Взв; (грн.) , (8)
СВвир = 315,18 + 9,39 + 2,81 + 4,6 + 7,51 + 15,02 = 354,51 (грн.)
де Вм.о., к.в. - витрати на матеріали та комплектуючі вироби
ЗПосн - витрати на оплату основної з/плати
ЗПдод - витрати на оплату додаткової з/плати
Всз - втрати на соціальні потреби
Веуе - витрати на утримання і експлуатацію устаткування
Взв - загальновиробничі витрати
2.2.2.3 Розрахунок адміністративних виртат (Вадм)
Адміністративні витрати - це ті витрати, які повязані з управлінням та обслуговування підприємства і які накопичують протягом одного року. Адміністративні витрати складають 115-135% від основної заробітної плати основних робітників.
Вадм = ЗПосн · 130 %
Вадм = 9,39 · 130 % = 12,2 (грн.)
2.2.2.4 Витрати на збут (Взб)
Взб = СВвир · 7 %
Взб = 354,51 · 7 % = 24,82 (грн.)
Повна собівартість послуги розраховується:
СВпов = СВвир. + Вадм. + Взб. або
СВпов = Вм.о., к.в + ЗПосн + ЗПдод + Всз + Веуе + Взв + Вадм + Взб; (грн.)
СВпов = 354,51 + 12,2 + 24,82 = 391,53 (грн.) (9)
де Вадм -адміністративні виртати
Взб - витрати на збут
Результати розрахунків калькуляції собівартості і ціни звести в таблиці 3
Таблиця 3 - Калькуляція собівартості та відпускної ціни заміни гідрокоректора фар
№ п/пЕлементи витрат собівартості та ціниСума, грн.Питома вага, %І.Матеріали і комплектуючі вироби315,1880,52.Основна заробітна плата основних робітників9,392,43.Додаткова заробітна плата основних робітників2,810,724.Відрахування на соціальні заходи4,61,175.Витрати на утримання та експлуатацію устаткування7,511,926.Загальновиробничі витрати15,023,84Виробнича собівартість354,5190,547.Адміністративні витрати12,23,128.Витрати на збут24,826,34Повна собівартість391,53100
2.3 Розрахунок ціни по заміні гідрокоректора фар
Ціна - це грошовий вираз вартості товару. При формуванні ціни реалізації (відпускної ціни) підприємства до виробничої собівартості продукції додається величина прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір (для високорентабельних і монопольних підакцизних товарів). Розрахунковий прибуток встановлюється виходячи із заданого рівня рентабельності до 25%, ставка ПДВ - 20%.
Спочатку визначається гуртова ціна підприємства, потім ціна реалізації.
Гуртова ціна підприємства розраховується за формулою:
Пр = СВвир ∙ Кп; (грн.)
Пр = 354,51 · 0,2 = 70,9 (грн.) (10)
Цгурт = СВвир + Пр
Цгурт = 354,51 + 70,9 = 424,9 (грн.)
де Кп - коефіцієнт, що враховує долю прибутку в ціні, до 25 %
Ціна реалізації послуги враховує ПДВ:
Цр = Цгутр ∙ Кпдв; (грн.) (11)
Цр = 424,9 · 1,20 = 509,88 (грн.)
де Кпдв - коефіцієнт, що враховує долю ПДВ в ціні (1,20)
3.Аналітичний розділ
.1 Розрахунок техніко-економічних показників
Валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі витрати (адміністративні, комерційні та інші витрати). Розрахувати валовий прибуток за формулою:
Пв = Цр - СВвир - ПДВ; (12)
Пв = 509,88 - 354,51 - 84,98 = 70,39 (грн.)
ПДВ = Цр - Цгурт (грн) або ПДВ = Цгурт · 0,2; (грн) (13)
ПДВ = 424,9 · 0,2 = 84,98 (грн.)
Чистий прибуток визначається як різниця між валовим прибутком та адміністративними, комерційнии та іншими витратами, що не включаються до собівартості реалізованої продукції:
Пч = Пв - Вадм - Взб; (14)
Пч = 70,39 - 12,2 - 24,82 = 33,37 (грн.)
Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами, які забезпечують підприємницьку діяльність, тобто визначити рентабельність.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:
Rпп = Пч : СВпов ∙ 100;(15)
Rпп = 33,37 : 391,53 · 100 = 8,52 (%)
де: Пч - сума чистого прибутку, грн.;
СВпов - повна собівартість послуги, грн.
Розрахувати відносні показники:
Економічна ефективність від зниження собівартості робіт ( Ес )
Ес = СВпов · %Сзд : 100 %;(16)
Ес = 391,53 · 7 : 100 = 27,41 (грн.)
де Сповна - собівартість повна послуги, грн.
% Сзд - відсоток зниження собівартості ( до 8% )
Матеріаломісткість послуги (Мм)- відображає вартість матеріальних витрат на одиницю виробу або на 1 грн. виготовленої продукції.
Мм = Вмат : Свпов;(17)
Мм = 315,18 : 391,53 = 0,8 (грн.)
де: Вмат.- витрати на матеріали та комплектуючі вироби,
СВповна- повна собівартість
Таблиця 4. Техніко-економічні показники
Найменування показниківОдиниця виміруЗначення показникаТрудомісткість послугихв44Виробнича собівартістьгрн.354,51Собівартість послугигрн.391,53Гуртова цінагрн.424,9Ціна реалізаціїгрн.509,88Валовий прибутокгрн.70,39Чистий прибутокгрн.33,37Рентабельність%8,52Економічна ефективність від зниження собівартостігрн.27,41Матеріаломісткістьгрн0,8
3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності підприємства
В умовах конкуренції підприємство повинно постійно підвищувати свій потенціал для отримання прибутку в майбутньому. Рівень конкурентоспроможності підприємства (тобто його позиція на ринку) є інтегральним показником цього потенціалу. Підвищення потенціалу передбачає вдосконалення діяльності підприємства. Пояснимо це твердження на прикладі.
Припустимо, що за чотири роки відбулося відносне поліпшення діяльності підприємства в порівнянні з колишнім рівнем розвитку. Одночасно великими темпами розвивалися лідери галузі. Таким чином, в дійсності відставання підприємства від передової світової практики збільшилася - відбулася деградація підприємства і знизився його потенціал.
Основними критеріями оцінки підвищення потенціалу є: по-перше - якість продукції, по-друге - собівартість, по-третє - здатність підприємства виконувати замовлення в заплановані терміни.
4. Антикризова система господарювання
.1 Маркетингове дослідження даної послуги
Маркетингове дослідження - це економічно доцільний спосіб визначення чого прагнуть люди, про що думають, у що вірять або що роблять. Маркетингові дослідження - це комплекс заходів зі збору, систематизації й аналізу інформації з метою полегшення процесу прийняття правильних управлінських рішень. Ступінь важливості цієї інформації визначається мірою ризику, пов'язаного з ухваленням рішення. Ця інформація не може бути отримана будь-яким іншим шляхом. Результати маркетингових досліджень допомагають розробляти та продавати товари, надавати послуги, реалізовувати стратегію, ґрунтуючись на вимогах споживачів зокрема, і суспільства в цілому.
Розрахувавши рентабельність даної послуги, яка становила 8,52 %, можна сказати, що рентабельність даної послуги нормальна, але все ж підприємству можна підвищити відсоток прибутковості, для досягнення більшого прибутку.
4.2 Економічна безпека підприємства
Поняття "економічна безпека" пройшло чимало переосмислень у зв'язку зі зміною умов зовнішнього середовища і з урахуванням факторів, які зумовлюють процеси управління. Вперше поняття "економічна безпека" почало застосовуватися на Заході у зв'язку зі зростанням проблеми обмеженості ресурсів та розпадом колоніальної системи, що призвело до порушення традиційних зв'язків між постачальниками ресурсів, життєво необхідних індустріальним суспільствам.
Сутність економічної безпеки полягає в забезпеченні поступального економічного розвитку суспільства з метою виробництва необхідних благ та послуг, що задовольняють індивідуальні та суспільні потреби. Раніше усі питання, пов'язані із забезпеченням безпеки покладалися на державні органи. Останнім часом спостерігається відтворення системи безпеки, в якій провідна роль відводиться державі.
Головна мета управління економічною безпекою - забезпечення найефективнішого функціонування, найпродуктивнішої роботи операційної системи та економічного використання ресурсів, забезпечення певного рівня трудового життя персоналу та якості господарських процесів підприємства, а також постійного стимулювати нарощування наявного потенціалу та його стабільного розвитку.
До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:
забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства;
забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання;
досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством;
досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДДкР;
якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;
забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації;
ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.
Висновок
В курсовій роботі сплановано послугу з ТО та ремонту системи освітлення та аварійної сигналізації автомобіля ВАЗ - 2109 «заміна гідрокоректора фар». Було розраховано всі витрати даної послуги. Ціна гуртова склала 424,9,
ціна реалізації - 509,88. Також розраховано валовий та чистий прибуток, валовий прибуток становить 70,39(грн.), чистий прибуток - 33,37(грн.).
Виходячи з даних розрахунків вирахувано рентабельність даної послуги (вона склала 8,52 %) з даної рентабельності можна зробити висновки, що рентабельність послуги нормальна, але підприємству можна підняти відсоток прибутку, щоб підвищити рентабельність даної послуги.
Список використаної літератури
1. Ильии А.И., Синица Л.М: Планирование на предприятии: В 2-х ч. Часть 2. Тактическое планирование / Под. Общей ред. А.И. Ильина. - Мн.: ООО «Ново© знание», 2000. -416 с.
. МацибораВ.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. Економіка підприємства: Навч. посібник - К.:Каравелла, 2008. - 312 с.
. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. Навч. посібник. - К.: УВПК Ексоб, 2001.- 560 с.
. Організація промислового виробництва. Єгунов Ю.А.: Навч. посібник рекомендовано МОН України. - К.: ЦУЛ, 2006. - 496 с.
. Організація виробничого процесу в часі та просторі. Потокове виробництво. Подвійна В.І.: Навч. посібник. -~К.: ЦУЛ, 2007. - 136 с.
. Організація і планування на підприємствах. Семенов Г.А.: Навч. посібник рекомендовано МОН України. ~К: ЦУЛ, 2006. -560 с.
. Організація та планування виробництва в курсових та практичних роботах. Григурко І.: Посібник. - К.: ЦУЛ, 2007. - 232 с.
.Орлов О. О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. - К.: Скарби, 2002. - 336 є.
. Основи теорії економіки. Кушнір В.С., Мазнув Г.Є., Рижков В.Г.,Навч.пос.- К.-2009.-280с.
. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Бєлов, Н,М Свдокимова, В.Є. Москалюк та ін.; За заг. ред. В.Є. Москалюка. - К.: КНЕУ, 2002. - 252 с.
. Планування діяльності підприємства. Швайко Л.: Підручник затверджено МОН України. - К.: ЦУЛ, 2006. - 268 є.
. Планування і організація надання послуг по ремонту. Піщолка І.А.: Методичний посібник по виконанню курсової роботи, 2011.