Адаптація управління підприємством до умов ризику

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Менеджмент
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    45,33 Кб
  • Опубликовано:
    2013-04-10
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Адаптація управління підприємством до умов ризику

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту









КУРСОВА РОБОТА

Адаптація управління підприємством до умов ризику












КИЇВ - 2011р.

ВСТУП


Актуальність теми. Розвиток світової економіки супроводжується виникненням нових причинно-наслідкових зв’язків, які формують і визначають сучасні умови функціонування об’єктів господарювання. Ускладнення зовнішнього середовища вимагає пошуку нових ефективних підходів і методів побудови систем управління підприємством. Оперативність, адекватність, гнучкість, швидкість у прийнятті управлінських рішень - це властивості, необхідні сучасній системі управління будь-якої організації, якщо вона прагне досягти успіху в жорсткій конкурентній боротьбі за ресурси та споживача. При цьому слід також враховувати такі категорії, як інформативність і комунікативність, невизначеність і ризик.

Проблеми ризиків викликають сьогодні інтерес з боку фахівців. Наслідком цього стала величезна кількість робіт, присвячених проблемам теоретичного і практичного обґрунтування зниження рівня ризиків. Початком такого дослідження стали переклади різних монографій зарубіжних авторів. Вітчизняна наука протягом довгих років не виявляла цікавість до проблем економічної теорії нестабільності, наслідком якої є ризики.

Кожне підприємство має свої власні переваги в діяльності, спрямованої на зниження можливих збитків. Управління ризиком - нове для вітчизняної економіки явище. Тому поки ще далеко не усі вітчизняні підприємці до кінця усвідомили неминучість ризику і важливість його постійного урахування. Тим часом, уміле управління ризиками істотно підвищує шанси підприємства в успішному веденні діяльності і значно зменшує небезпеку фінансового краху.

Для написання курсової роботи були використані наступні наукові роботи вітчизняних та іноземних науковців: І. Алексєєва, М. Альберта, В. Герасимчука, Д. Гвишиани, В. Гончарова, В. Гуменюка, П. Друкера, Й. Завадського, Є. Крикавського, О. Кузьміна, Л. Лігоненко, І. Продіуса, Й. Петровича, Т. Пітерса, Ж. Поплавської, Н. Тарнавської, Р. Уотермана, Ф. Хедоурі, Ф. Хміля, А. Шегди. А. Альгін, Д. Бачкаї, П. Верченко, В. Вітлінського, Л. Временко, А. Гайдуцького, Дж. Нейман, О. Устенко, Е. Уткін, Н. Хохлов, В. Черкасов, Г. Чернова, Л. Шаршукова, О. Шевчук, О. Ястремський, В. Юрчишин.

Мета і завдання курсової роботи. Метою роботи є теоретичне вивчення вітчизняного та іноземного досвіду, методичних підходів і практичних заходів адаптації системи управління підприємством до умов ризику для підвищення ефективності діяльності підприємства.

Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких завдань:

-      проаналізувати підходи до поняття ризик як елемента системи управління підприємством;

-        проаналізувати індикатори і методи уникнення та зниження ступеня ризику;

         проаналізувати механізм адаптації підприємства до умов ризику;

         сформулювати конкретні рекомендації щодо вдосконалення формування елементів систем управління підприємством, враховуючи фактор економічного ризику.

Об’єктом дослідження є процес адаптації системи управління ТОВ „Квадрат - Площа Слави” до умов ризику.

Предметом дослідження є принципи, способи та методико-прикладні аспекти адаптації системи управління підприємством до умов ризику.

1. Теоретичні аспекти адаптації підприємства до ризику

 

.1 Ризики в діяльності підприємства


Необхідність урахування ризику при прийнятті управлінських рішень постала наприкінці XIX ст., коли розпочалося будівництво великих промислових підприємств, з’явилися нові види транспорту. Перший план управління ризиками був розроблений у США в 90-х роках XIX ст. для компанії, яка займалася будівництвом залізниць [36]. В 60-х роках XX ст. ризик отримує статус загальнонаукового поняття, яке виходить за рамки тої чи іншої конкретної науки [22]. Проте утвердження самого управління ризиком і поява професійних ризик-менеджерів припадають на початок 70-х років [3].

З переходом до нових умов діяльності, зі зміною методів господарювання, формуванням нової стратегії підприємств, орієнтованих на економіку ринкового типу, розпочався пошук ефективних механізмів ризик-менеджменту у системах управління підприємством. Відомо, що уникнути невизначеності та усіх ризиків у діяльності підприємства неможливо навіть за рахунок прийняття найефективніших планів, оптимальних рішень. Позбутися невизначеності та ризику, можна лише знищивши сам ринок. Тому необхідно враховувати ризики при формуванні систем управління підприємством, що дасть змогу не лише зменшити ймовірність і розмір можливих збитків, а й створити всі умови для отримання найкращих позитивних результатів у вигляді додаткових доходів, прибутків, дивідендів тощо. Основним завданням для менеджера повинна бути не відмова від прийняття ризикованих рішень, пов’язаних з невизначеністю, а чітка ідентифікація, детальний аналіз, точна оцінка й, відповідно, ефективне управління ризиком. Оскільки, як зазначено в науковій літературі, перехідний період економіки характеризується значним ступенем економічного ризику, а також і великими можливостями для самого підприємства [33].

Управління будь-якою організацією розглядається як відкрита система, на формування та функціонування якої впливають фактори зовнішнього та внутрішнього середовищ. Зовнішнє середовище є фактором, який визначає основні характеристики менеджменту, в тому числі організаційну диференціацію та інтеграцію підприємства. При цьому однією з ключових детермінант зовнішнього середовища є невизначеність і спричинений нею ризик. Він впливає на структуру як системи управління загалом, так й окремих елементів, а також взаємозв’язків між ними. Важливо налагодити гнучкі, ефективні та раціональні взаємозв’язки між елементами системи. На практиці часто намагаються розробити найкращі елементи управління, забуваючи про його цілісність, а саме цілісна взаємодія зможе забезпечити ефект синергізму розроблених та впроваджених елементів.

У науковій економічній літературі є велика кількість визначень і тлумачень ризику. Термін “ризик” вживається у багатьох суспільно-політичних і природничих науках, кожна з яких дає йому своє тлумачення.

В економічній науці існують дві теорії ризику - класична та неокласична. Основними представниками класичної теорії були Дж. Міль та Н.У.Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виникнути в результаті прийнятого рішення [30]. Розвиток неокласичної теорії ризику продовжив Дж. М. Кейнс, який виділив: поняття “схильність до ризику”, як специфічну якість підприємця, поняття добровільний та вимушений ризик [23].

Часто ризик розглядається як явище, що призводить лише до негативних наслідків, тобто ці визначення є однобічними, хоча відомо, що відхилення може бути і в позитивний бік, що і спонукає менеджерів до прийняття ризикованих рішень. Крім того, існування ризику є причиною народження та функціонування підприємств - страхових компаній, факторингових фірм, консалтингових організацій, венчурних підприємств тощо.

Також результати або наслідки можуть бути нейтральними (нульовими) щодо відношення до суб’єкта ризику [37]. Найчастіше наслідки є нейтральними при застосуванні превентивних методів зниження ступеня ризику.

Очевидно, що ризик є багатоаспектним явищем і може безпосередньо впливати на прибутки, доходи, дивіденди тощо.

Тому під ризиком будемо розуміти економічну категорію, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору у процесі виробничо-господарської діяльності. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, бажаного (очікуваного) результату, а також ступінь невдачі з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування [18].

Класифікація ризиків є дуже важливою як теоретично, так і практично, оскільки від її точності залежать правильність кількісної оцінки, відповідність у застосуванні методів уникнення та зниження ступеня ризику, а отже, ефективність функціонування як самої системи менеджменту, так і підприємства загалом [32]. Тобто її результати є вихідними даними для подальшого процесу дослідження ризиків.

Класифікувати ризики можна за різними ознаками. Ризики підприємства залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та внутрішні (рис. 1.1). Обсяг та ймовірність виникнення внутрішніх ризиків безпосередньо залежать від функціонування системи управління і господарської діяльності підприємства. До зовнішніх для організації відносять ризики, зумовлені причинами, на які підприємство не має прямого впливу. За українських економічних умов вони відіграють важливу роль у діяльності підприємства. Слід зазначити, що уникнути зовнішніх ризиків дуже важко, найчастіше їх просто враховують. Звичайно, кожен з виокремлених ризиків можна ще розділити на підвиди, але ми не ставили собі за мету розробити детальну класифікацію. Враховуючи те, що на зовнішні ризики важко впливати, до них можна хіба лише адаптуватись, у даній роботі основну увагу звернено на внутрішні економічні ризики.

Рис. 1.1.Класифікація ризиків підприємства за сферою виникнення

Особливої уваги на сучасному етапі розвитку української та світової економіки заслуговують інформаційні та енергетичні ризики. Проте, для нормального функціонування організації будь-якого масштабу недостатньо лише технічних, матеріальних, фінансових, трудових ресурсів; необхідно освоювати управління новими стратегічними ресурсами, а отже, вміти керувати інформаційними та енергетичними ризиками

Для того, щоб правильно ідентифікувати виокремлені ризики, слід їх проаналізувати та описати їхні особливості.

Політичні ризики - ймовірність виникнення збитків або одержання додаткового прибутку як наслідок політичного курсу, який провадить держава. Слід зазначити, що твердження про неможливість впливу на цей тип ризиків не зовсім правильне, оскільки вплив на політичну ситуацію в країні здійснюється як за кордоном, так і на території нашої країни шляхом лобіювання корпоративних інтересів. Відмінність полягає лише у тому, що в економічно розвинених країнах ця діяльність законодавчо унормована.

Адміністративно-законодавчі ризики виникають внаслідок прийняття нормативно-правових актів органами державної влади всіх рівнів, які прямо або опосередковано погіршують умови діяльності організації. Проте адміністративно-законодавчі ризики, як і будь-які інші, не тільки можуть призвести до збитків, а й можуть створювати додаткові можливості для організацій. В умовах становлення Української держави та її економіки ця група ризиків є дуже суттєвою за своїм впливом. Пояснюється це відсутністю практичних інструкцій щодо виконання та реалізації нормативно-правових актів, прогалинами в законодавчих кодексах, частими їх змінами, а також небажанням юридичних та фізичних осіб дотримуватись нормативно-правових актів у своїй діяльності. Адміністративно-законодавчі ризики можна поділити на дві великі групи: ризики зміни в законодавстві та ризики недотримання вимог по відношенню до капіталу.

Ризики ринкової кон’юнктури проявляються як імовірність втрат чи додаткових можливостей в результаті зміни економічної ситуації на ринку чи в сегменті, де функціонує підприємство, порівняно з іншими ринками та сегментами. Відомо, що ринки, поля бізнесу та сегменти розвиваються, як правило, циклічно. Загалом різні сегменти ринків щільно пов’язані між собою, і зміна на одному з них тягне зміни на інших. Тому організаціям необхідно слідкувати за подіями на суміжних ринках та в їх сегментах. Дані ризики складаються з трьох основних груп, які часто взаємопов’язані, а саме: ризики зміни ринкових цін, ризики зміни ринкового попиту та пропозиції, ризики зміни життєвого циклу самих ринків.

Природно-екологічні ризики пов’язані з ймовірністю втрат внаслідок природних катаклізмів та екологічних катастроф. Спрогнозувати та передбачити цю групу ризиків дуже важко. Проте завдяки розвитку науки і освіти, техніки та технології землетрусам протиставлені раціональні принципи розселення, містобудівні принципи та технології; повеням протиставлені регулювання стоків рік гідротехнічними спорудами; посухам - меліорація та лісозахисні насадження тощо. Також є добре вивчені і розроблені конкретні методи з ліквідації наслідків природно-екологічних ризиків.

Соціальні ризики виявляються безпосередньо у втратах внаслідок конфліктів, які виникають у суспільстві, а також у проблемах з потенційними трудовими ресурсами для підприємства. Як правило, вони виникають при конфлікті інтересів підприємства з його стратегією, планами та інтересами соціальних груп зі своїми мотивами, цілями. Сюди слід віднести: демографічні ризики; ризики виникнення конфліктів з громадськістю, організаціями соціального захисту тощо; ризики соціальних заворушень.

Ресурсні ризики пов’язані з ймовірністю втрат чи отримання додаткового прибутку внаслідок залучення та використання ресурсів у виробничо-господарській діяльності організацій. Ресурсні ризики можна поділити на такі основні групи: фінансові, трудові, матеріальні, інформаційні, енергетичні.

Фінансовий ризик виникає під час здійснення фінансової діяльності чи виконання фінансових угод. До фінансових ризиків треба віднести: валютні, інфляційні, дифляційні, ліквідності, інвестиційні [35]. Валютний ризик пов’язаний зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до другої в період між датою підписання угоди та датою її виконання, що може призвести до валютних втрат чи додаткових отримань.

Внаслідок дії інфляційного ризику можливі збитки, зумовлені зміною курсу національної валюти, а саме її знеціненням протягом періоду реалізації інвестиційного проекту, виконання угоди чи виробничого періоду. Незначний рівень інфляції є позитивним та стимулюючим фактором виробництва, експорту продукції та припливу капіталу. Проте значний рівень інфляції негативно впливає на розвиток підприємств.

Дифляційний ризик за природою обернений до інфляційного, він виникає внаслідок зростання купівельної спроможності національної грошової одиниці. Проте цей ризик негативно впливає на експорт, не стимулює виробництво та зменшує приплив іноземного капіталу, при цьому стимулюючи імпорт іноземної продукції, тому досить небезпечний як на мікро-, так і на макрорівні.

Ризик ліквідності пов’язаний зі зниженням здатності фінансувати взяті на себе зобов’язання, коли настає момент їхньої ліквідації, тобто час покривати грошовими ресурсами вимоги контрагентів, а також вимоги забезпечення. У структурі фінансового ризику велике значення відіграє інвестиційний ризик, який виникає за умов інвестиційної діяльності організації і залежить від специфіки діяльності [12]. Це ризик збитків в результаті вкладання матеріальних та нематеріальних цінностей у різні проекти. До інвестиційних ризиків належать: ризики невикористаних можливостей, ризики прямих фінансових втрат, відсоткові ризики, кредитні ризики, портфельні ризики. Ризики персоналу - це ймовірність втрат, пов’язаних із використанням трудових ресурсів на підприємстві, тобто ризик втрат, зумовлений можливими похибками працівників, летальними випадками серед працівників, шахрайством, недостатньою кваліфікацією, відсутністю стійкості штату організації, можливістю негативних змін у трудовому законодавстві тощо. Основні види ризиків персоналу (трудових) наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Основні види ризиків персоналу

Ризик

Характеристика

Неефективних організаційних структур

Ризик пов’язаний з втратами внаслідок дублювання або невиконання функцій, роботи, завдань тощо працівниками різних підрозділів підприємства.

Кваліфікаційний

Полягає в ймовірності втрат внаслідок недостатньої кваліфікації, досвіду чи навиків у працівника на певній посаді.

Плинності кадрів

Ризик зумовлений непередбаченими витратами на навчання та перекваліфікацію нових працівників внаслідок постійної їх зміни на підприємстві.

Конфлікту інтересів

Ризик проявляється у конфлікті між працівниками та адміністрацією, а також між адміністрацією та власниками підприємства через конфлікт інтересів, мотивів, планів та особистих цілей.


Матеріальні ризики - це ймовірність втрат внаслідок неефективної роботи із залучення та використання підприємством матеріальних ресурсів (табл. 1.2). Для зниження та уникнення цієї групи ризиків необхідно підвищити ефективність роботи відділу постачання та підрозділів, які використовують матеріальні ресурси в своїй роботі.

Таблиця 1.2 Основні види матеріальних ризиків

Ризик

Характеристика

Зриву постачання

Ризик зумовлений неотриманням або несвоєчасним отриманням необхідних матеріальних ресурсів.

Недопостачання

Ризик можливих збитків у зв’язку із неповним отриманням відповідно до умов підписаної раніше угоди партії матеріалів.

Зміни цін на матеріали

Ризик зумовлений несподіваною зміною ринкових цін на матеріали

Постачання неякісних матеріалів

Ризик ймовірності збитків через невідповідність якості матеріальних цінностей зазначеній в угоді.


Інформаційні ризики - це ризики несвоєчасної інформації, ризики дезінформації, ризики надлишкової інформації, ризики нечіткої інформації, ризики неповноти інформації, ризики втрати комерційної інформації, ризики дублювання інформації. Вони зумовлені насамперед наступними причинами недостатньою ємкістю систем, їхньою неадекватністю щодо операцій, які проводяться, недосконалістю методів обробки даних або низькою якістю чи невідповідністю даних, що використовуються, тощо. Такі ризики часто дуже важко виявити, проте масштаб збитків, заподіяних ними, є значним та прихованим, а тому може виявлятися протягом тривалого періоду. Щоб уникнути виникнення ризиків цієї групи, необхідно спроектувати ефективну інформаційну систему як основний елемент менеджменту підприємства та системи управління економічним ризиком.

Ризик несвоєчасної інформації пов’язаний із застосуванням застарілих для прийняття та виконання певного управлінського рішення даних. Внаслідок дезінформації можливі збитки, зумовлені навмисним або операційним перекрученням інформації (помилки, пов’язані зі збоями в функціонування комп’ютерних інформаційних систем), яка використовується у виробничо-господарській діяльності організації. Ризик надлишкової інформації спричиняє збитки, пов’язані з витрачанням додаткових ресурсів на її обробку як непотрібної у подальшій діяльності. Нечітка інформація спричиняє збитки, зумовлені додатковим залученням ресурсів для уточнення інформації або прийнятих на її основі управлінських рішень. Ризик неповноти інформації пов’язаний із втратами через прийняття та виконання управлінських рішень на основі неповної інформації. Ризик втрати комерційної інформації проявляється у вигляді збитків, яких організація зазнає в результаті операційної втрати чи розголошення працівниками підприємства комерційної інформації. Ризик дублювання інформації - це ймовірність виникнення збитків як результати додаткових витрат на отримання, обробку та зберігання інформації, яка вже є у розпорядженні організації.

Виробничо-господарські ризики пов’язані з виробництвом будь-якої продукції, товарів та послуг, в процесі якого виникають проблеми застосування технології виробництва, незавантаження виробничих потужностей, зниження інтенсивності виробництва, зростання браку тощо. Виробничо-господарські ризики поділяються на такі групи ризиків: технічні ризики, технологічні ризики, інноваційні ризики, майнові ризики (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Основні виробничо-господарські ризики

Ризик

Технічний

Виникає при незадовільній організації виробництва та проведенні превентивних заходів або внаслідок морального та фізичного зносу обладнання.

Технологічний

Виникає під час похибок у використанні технології або як результат неправильно обраної технології, (тобто зумовлений недосконалістю технології).

Інноваційний

Пов’язаний з ймовірністю втрат внаслідок непередбаченого попиту на товари та послуги, у розвиток яких вкладаються кошти.

Майновий

Збитки, одержані внаслідок пошкодження майна підприємства або його повної чи часткової втрати.


Всі виробничо-господарські ризики стосуються групи внутрішніх ризиків, оскільки на них можна безпосередньо вплинути, а виникають вони, як правило, з вини самого суб’єкта господарювання.

Комерційні ризики - це можливі збитки або додаткові надходження, які можуть виникнути у процесі реалізації товарів та послуг. До комерційних ризиків належать: ризики неплатежів, маркетингові ризики в складі яких чільне місце посідають торгові ризики, транспортні ризики (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 Основні комерційні ризики

Ризик

Характеристика

Неплатежів

Пов’язаний з проблемою відмови в оплаті за поставлені товари та послуги.

Маркетинговий

Ризик втрат внаслідок незадовільної маркетингової діяльності підприємства.

Транспортний

Зумовлений втратами внаслідок транспортування товарно-матеріальних цінностей між контрагентами чи власними підрозділами.

Торговий

Безпосередньо виникає у процесі переходу товарів та послуг від продавця до споживача.


Мінливість зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства і його вплив на результати діяльності підприємств може розглядатись як передумова адаптації до ризику.

1.2 Джерела виникнення ризиків


В економічній літературі існують не тільки різні тлумачення поняття «ризик», а й різні погляди на його природу. Відомі три основні підходи до цієї проблеми: визнається або суб’єктивна, або об’єктивна, або суб’єктивно-об’єктивна природа ризику. Суб’єктивісти стверджують, що вирішальним фактором виникнення ризику є роль особи, яка приймає рішення за умов невизначеності. Прихильники об’єктивної природи ризику вважають, що вирішальним фактором є сама ситуація. Проте в науковій літературі переважає останній підхід. Суб’єктивно-об’єктивна природа ризику визначається тим, що він породжується процесами як суб’єктивного характеру, так і такими, існування яких не залежить від волі та свідомості людей [38].

Виходячи із суб’єктивно-об’єктивної природи, економічний ризик має значення тільки відносно осіб, які приймають позитивне чи негативне рішення, і тільки відносно наявних альтернативних варіантів цих рішень. Саме людський потенціал створює умови, які дають змогу організації загалом сформувати цілі та плани та зреалізувати їх внаслідок адекватно прийнятих управлінських рішень та подолання ризику (рис. 1.2).















Рис. 1.2 Джерела економічних ризиків підприємства

В економічній літературі зустрічаються такі групи причин суб’єктивно об’єктивного характеру його виникнення:

. Причини об’єктивного характеру. Проявляються через зміни у зовнішньому середовищі організації та відсутність повної інформації. Постійний розвиток світової економіки спричинює зміни, які є принципово індентермінованими, тобто їх важко передбачити, зробити точний прогноз як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищах організації. Зміни в діяльності підприємства слід розподілити наступним чином:

а) зміни, що раптово настали у зовнішньому середовищі і впливатимуть на діяльність підприємства (зміни адміністративно-законодавчі, зміни соціально-економічної політики, інфляція, природні процеси та явища, стихійні лиха тощо). Слід зазначити, що підприємствам важко вплинути на цю групу змін чи уникнути їх, тому для ефективного функціонування слід навчитись оптимально враховувати їх у виробничо-господарській діяльності;

б) зміни відносин з контрагентами (зміна контрагентів; зміни смаків, уподобань, переконань і орієнтацій партнерів тощо). Ці зміни можуть бути викликані як самим підприємством, так і контрагентами підприємства, що спричинить зміни досягнутих раніше домовленостей або відмову від них;

в) зміни внаслідок науково-технічного прогресу. Його поступ, особливо в найближчий період, може з певною точністю бути передбачений. Проте визначити конкретні наслідки тих чи інших наукових відкриттів, технічних винаходів у недалекому майбутньому практично неможливо.

Для прийняття рішень необхідна повна, достовірна, оперативна та економічно вигідна інформація про наявність і розмір попиту на товари й послуги; про платоспроможність партнерів, клієнтів, конкурентів; про прибутки, ціни, курси, тарифи, дивіденди; плани та проекти конкурентів; смаки і вподобання потенційних клієнтів тощо:

г) економічно оптимальна інформація. Нерідко, враховуючи витрати часу та вартість послуг інформаційних посередників, більш економічно вигідно і доцільно працювати з неповною інформацією, ніж збирати дорогу повну інформацію;

д) прихованість та спотвореність інформації. Слід пам’ятати про можливість спотворення і приховання інформації економічними агентами з соціальних, економічних, політичних чи з інших причин. Також вона може бути помилковою внаслідок неточних експертних оцінок, похибок технічних засобів переданя інформації тощо.

. Причини суб’єктивного характеру. Суб’єктивні причини проявляються в тому, що ризик реалізується через підприємця або підприємство. Саме підприємець, менеджер, виходячи з власних потреб та соціально-психологічних особливостей, по-різному оцінює ситуацію, можливі результати і уявляє ймовірності їхнього здійснення, робить вибір із множини альтернатив.

а) Внутрішня мотивація менеджера. Прийняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її потребами у самоствердженні, самовираженні. На ризик підприємця, менеджера штовхає нескінченна кількість нагромаджених орієнтацій, мотивів та амбіцій [20]. Крім того, кожен управлінець володіє певним характером, складом розуму, психологічними особливостями, індивідуальними характеристиками пам’яті, розумінням відповідальності, інформаційно-психологічними особливостями, рівнем знань в галузі своєї діяльності, стереотипами поведінки, ідеалами, намірами, має певні уподобання. Немало також залежить від того, що візьме гору - передчуття успіху чи невдачі, тобто чи схильний менеджер до ризику, чи ні. Ризикованих рішень прагнуть уникнути підприємці та менеджери консервативного типу, не схильні до інновацій, для яких основним завданням є мінімізація можливих ризиків;

б) Неефективність систем управління (втрата адаптивності, невідповідність кадрів запланованим проектам розвитку підприємства, нечітка організаційна структура, яка не відповідає сучасним стандартам менеджменту, наявність дублювання функцій і надлишковий кадровий резерв, застарілі механізми контролю, не володіння методами менеджменту, неадекватність внутрішніх змін до мінливості зовнішнього середовища, погані посадові інструкції тощо). Система управління повинна постійно удосконалюватись та адаптуватись до внутрішніх і зовнішніх змін у середовищі організації. А самі елементи та взаємозв’язки системи менеджменту при формуванні та функціонуванні повинні враховувати наявні зміни. Втрата адаптивності, саморегуляції менеджерів та усього підприємства призводить до появи ризику як похідного фактора невідповідності управлінського потенціалу вимогам середовища функціонування, яке швидко змінюється. Залежно від кваліфікації персонал може бути або джерелом ризику, або важливим ресурсом його зниження. Якщо персонал недостатньо надійний і кваліфікований, то постійно виникатимуть внутрішні економічні ризики. Крім того, в Україні відсутня корпоративна культура. Ризик виникає в організаціях внаслідок елементарного невиконання працівниками своїх обов’язків, недотримання правил тощо.

в) Зміни у внутрішньому середовищі організації (раптові поломки обладнання та техніки, збій в системі носіїв інформації тощо). Дані зміни є більш прогнозованими в порівнянні з іншими групами змін за умов правильної і оптимальної побудови економіко-господарських процесів і системи менеджменту підприємства.

Отже, удосконалення системи управління з урахуванням ризику необхідно всесторонньо враховувати визначення його суті та причин виникнення. Це дасть змогу менеджерам і підприємцям зрозуміти природу економічного ризику, а отже, обрати оптимальні інструменти для його зниження чи уникнення, тобто підвищити стабільність і стійкість діяльності підприємства.

адаптація ризик підприємство

1.3 Методи оцінки, прогнозування та зниження рівня ризиків


Оцінка, прогнозування й обмеження рівня ризиків є найбільш відповідальний і методично складний етап адаптації. Якщо в умовах невизначеності при виборі рішення є можливість оцінити вірогідність вдачі, невдачі та відхилення від поставленої мети, то таке рішення містить у собі ризик. Ризикова діяльність підприємств викликана необхідністю адаптації до ринкових умов і досягнення маневровості в системі ринкових відносин.

Менеджери підприємств найчастіше стоять перед вибором: не ризикувати і задовольнятися меншим прибутком чи в розрахунку на великий прибуток йти на ризик. Але для цього важливо знати рівень припустимого ризику й імовірності програшу в ринковій боротьбі. Оскільки ризик являє собою дію в надії на щасливий результат, то приймати його на себе підприємця змушує, насамперед, невизначеність ситуації, тобто невідомість умов політичної й економічної обстановки, перспектив зміни цих умов. Чим більша невизначеність ситуації при прийнятті рішення, тим вищий рівень ризику.

Виявлення рівня ризику може здійснюватися різними методами: від складного ймовірнісного аналізу в моделях дослідження операцій до чисто інтуїтивних здогадів. У літературі подані такі методи оцінки: статистичний, експертний, комбінований. Найбільш прийнятний і широко використовується статистичний метод, тому що він дає уявлення рівня ризику в кількісному вираженні [25].

Деякі автори схильні до абсолютизації статистичного методу числення рівня ризику. Невизначеність господарської ситуації багато в чому визначається фактором випадковості. Випадковість це те, що в подібних умовах відбувається неоднаково, і тому її заздалегідь не можна передбачити.

Випадкові події в процесі їхнього спостереження повторюються з визначеною частотою. Частота являє собою відношення числа появ цієї події до загального числа спостережень. Вона звичайно має статистичну стійкість у тому розумінні, що при багаторазовому спостереженні її значення міняються незначно. Таким чином, частоти випадкової події як би групуються біля деякого числа. Стійкість частоти відбиває деяка об'єктивна властивість випадкової події, що полягає у деякій мірі його можливості. Звідси рівень ризику визначається величиною відхилень фактично отриманих доходів від їхнього середнього розміру.

Частота виникнення деякого рівня втрат знаходиться за формулою імовірності [25]

F =                                                                                              (1.1)

де F - частота виникнення деякого рівня втрат;- число випадків настання конкретного рівня втрат;загаль. - загальне число випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції даного періоду.

Міра об'єктивної можливості випадкової події Х називається його імовірністю. Саме біля числа цієї імовірності групуються частоти події Х. Імовірність будь-якої події коливається від 0 до 1. Якщо імовірність дорівнює нулю, то вона вважається неможливою. Якщо ж імовірність дорівнює одиниці, то подія є достовірною.

Імовірність дозволяє спрогнозувати випадкові події. Вона дає їм кількісну і якісну характеристику. При цьому рівень невизначеності і ступінь ризику зменшуються. Невизначеність господарської ситуації багато в чому визначається і фактором протидії.

Згідно зі статистичними методами, рівень ризику можна вимірювати двома критеріями:

середнє очікуване значення;

коефіцієнт варіації (коливність можливого результату).

Середнє очікуване значення - це те значення величини події, що зв'язано з невизначеною ситуацією. Воно є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується як частота чи вага відповідного значення.

Але середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти правильне рішення.

Для остаточного прийняття рішення необхідно вимірити мінливість показників, тобто визначити міру коливності можливого результату.

Коливність можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини.

Для цього на практиці звичайно застосовують два близько зв'язаних показники: дисперсія і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних [17]. Розраховується за формулами:

 = ;                    (1.2)

                           (1.3)

де G- дисперсія;

 - значення для кожного випадку спостереження;

 - середнє очікуване значення;- число випадків спостереження;і - імовірність виникнення даного результату.

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулами:

=  ;                           (1.4)

,                         (1.5)

де -  середнє квадратичне відхилення.

Для аналізу рівня ризику використовується коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих значень

=                                                                                  (1.6)

де V - коефіцієнт варіації (ризику), %;- середнє квадратичне відхилення;

Коефіцієнт варіації - відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливність ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%.

Чим більший коефіцієнт, тим сильніша коливність, а виходить, сильніша невизначеність ситуації. У літературі встановлена така якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації [16]:

до 10% - слабка коливність;

10 - 25% - помірна коливність;

понад 25% - висока коливність.

Таким чином, ризик має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступенем точності.

Для цього виділяються такі умовні зони.

Безризикова зона. Можливі фінансові втрати не прогнозуються (УП=0).

Слід відмітити, що оцінка можливості існування зони діяльності без ризику носить значною мірою суб’єктивний характер і визначається такими факторами:

особливостями сприяння категорії ризику і поведінки при прийнятті управлінських рішень в ситуації невизначеності;

усвідомленням минулих стратегій і можливістю екстраполювати отримані результати виходячи з майбутніх тенденцій розвитку;

ступенем розвитку системи аналізу і оцінки економічного ризику [9].

Зона мінімального ризику. Утрати незначні та істотно не впливають на очікуваний прибуток (РП<ПП).

Зона припустимого ризику. Межі зони відповідають рівню втрат, рівному очікуваному прибутку від фінансово-господарської діяльності, а виходить, така діяльність ще доцільна (РП=ПП ).

Зона неприпустимого ризику. Можливі втрати, що перевищують величину прогнозованого прибутку аж до величини доходу від діяльності підприємства. Ця зона характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують прибуток і в максимумі можуть привести до утрати всіх коштів, що невідшкодовуються, (ПП=ВД).

Зона критичного ризику. Характеризується можливістю фінансових утрат за розглянутим проектом в розмірі усього власного капіталу, тобто величина таких утрат перевершує критичний рівень (РП=СК).

Зона катастрофічного ризику. Тут можливі фінансові втрати в розмірі власного капіталу без відновлення останнього, що неминуче приведе до банкрутства (УП>СК).

Приведена нижче шкала характеризує рівень ризику при використанні кількісного критерію середнього очікуваного значення (Х) і среднеквадратичного відхилення (G) як міри мінливості (коливності) можливого результату.

Наведена схема дозволяє визначити, які операції підприємства перебувають за межами припустимого ризику для того, щоб ще раз зважити доцільність їхнього проведення. Результати такого угрупування дозволяють оцінити також рівень концентрації ризиків за окремими операціями. Для цього визначають, яку питому вагу в кожній із зон ризику займають окремі господарські операції. Виділення господарських операцій з високим рівнем концентрації ризиків у всіх зонах з можливими фінансовими втратами дозволить у процесі подальших етапів управління ризиками зробити необхідну їхню диверсифікованість і додаткове страхування.

Засоби, які можуть бути застосовані при побудові кривої вірогідності виникнення утрат, можуть бути статистичні, експертні, розрахунково-аналітичні, комбіновані. Але всі вони носять умовний характер стосовно визначення рівня втрат за окремими зонами і їх використання у різних галузях діяльності.

Виходячи з вивчених літературних джерел, дисертант пропонує таку систему розподілу втрат за зонами ризику у комерційній сфері:

безризикова зона - втрати відсутні;

мінімальний ризик - до 10%;

припустимий ризик- 10 - 25%;

неприпустимий ризик- 25-50%

критичний ризик- 50 - 75%;

катастрофічний ризик - понад 75%.

Правильна оцінка рівня ризику і своєчасне реагування на зміну ситуації являють собою процес адаптації підприємства до ризику, ціль якого - зниження небезпеки прийняття помилкового рішення, у результаті якого можуть бути не тільки нейтралізовані чи компенсовані негативні ймовірні результати, але і максимально використані шанси на одержання високого комерційного доходу.

Широко освітлені в економічній літературі методи прогнозування ризиків. Так, можна зустріти велику кількість прогнозних моделей ризику банкрутства [11], інвестиційного ризику [13] і валютного ризику [27]. Відзначимо, що, для цілей прогнозування ризику банкрутства економісти розвинених і політично стабільних країн використовують двофакторну, п’ятифакторну і семифакторну моделі Е.Альтмана.

Досить універсальним і розповсюдженим методом моделювання при прогнозуванні ризиків є імітаційне моделювання. Імітаційна модель дозволяє використовувати всю наявну інформацію поза залежністю від форми її подання (словесний опис, графічні залежності, блок-схеми, математичні моделі окремих блоків і ін.) і ступеня формалізації.

Для статистичного моделювання у випадкових умовах був розроблений метод статистичних випробувань (метод Монте-Карло). Його ідея складається в реалізації "розиграшів" - моделюванні випадкового явища за допомогою деякої процедури, що дає випадковий результат. Відповідно до цього методу при моделюванні з використанням обчислювальної техніки виконують деяку кількість (безліч) реалізації прогнозованого об'єкта чи процесу. Потім результати такого моделювання обробляють з використанням методів математичної статистики [17].

У вітчизняній практиці широко використовується метод експертного прогнозування “Дельфі”. Сутність цього методу полягає в організації системного систематичного збору думок спеціально підібраних фахівців, їх математико-статистичній обробці, коректировці експертами своїх оцінок на основі кожного циклу обробки. При цьому використовується сувора процедура обміну думок, які забезпечують по можливості безпристрастність висновків. Метод використовується при отриманні відносно надійної інформації в ситуації її гострою нестачі. Після опитування значної кількості експертів, аналізу їх відповідей здійснюється статистичний аналіз події.

В зарубіжній практиці при ідентифікації і кількісному аналізі ризику використовуються такі методи:.P.R. - попередній аналіз ризику;.M.D.E. - аналіз типу інциденту і його наслідків ;.D.D. - аналіз за деревом інцидентів або помилок ;.C.C. - аналіз за причинно-наслідковою діаграмою;.d.P. - аналіз з використанням сітки Perty;- аналіз інциденту і оперативне вивчення.

Кожен з розглянутих методів доповнюється спеціальною характеристикою. Так, метод A.P.R. дозволяє здійснити:

виявлення ризику і причини його виникнення, тобто визначення елементів, які становлять безпеку і лежать в основі даного ризику;

визначення наслідків і їх серйозності;

формування концепцій і процедур, які переборюють безпеку і дозволяють запобігти потенційно можливі критичні ситуації.

Метод A.M.D.E. реалізовується шляхом заповнення спеціальної таблиці “Аналіз моделі критичної ситуації”.

Метод A.D.D. може використовуватись у своєму різновиді AdC. Дерево причин введено в аналіз критичних ситуацій французьким Інститутом досліджень безпеки, і воно відрізняється від Дерева інцидентів або помилок. Дерево причин уявляє собою всі дії, які викликає інцидент, не аналізуючи “апріори” ризик інциденту. Більш того, Дерево причин використовується з метою виявлення соціально-технічних і організаційних факторів, які обмежують сферу дії факторів технічних.

Метод HAZOP був розроблений з метою доповнити і уточнити існуючи засоби ідентифікації і кількісні характеристики ризику за допомогою контрольних листів [15].

А.М. Дубров приводить методику прогнозування різних видів ризику на основі Fuzzy for Exel [10], однак вона трудомістка і не може бути використана на будь-якім підприємстві, тому що вимагає великої кількості статистичної інформації. Крім того, приведені методи прогнозування застосовувані тільки до окремих видів ризику: інвестиційного, ризику прийняття управлінського рішення й ін.

Оцінка ризику може здійснюватися із застосуванням спеціальних прийомів при розробці і прийнятті рішень. До них відноситься теорія ігор [6]. Це математична теорія конфліктних ситуацій, тобто завдання - вироблення рекомендацій з раціонального способу дій учасників конфлікту. При цьому будують спрощену модель конфліктної ситуації. Під "грою" розуміють захід, що складається з низки "ходів". Від реальної конфліктної ситуації гра відрізняється тим, що ведеться за цілком визначеним правилом. Для забезпечення можливості математичного аналізу гри дотримують такі вимоги:

·    правила гри;

·        система умов, що регламентує можливі варіанти дій гравців;

·        обсяг інформації кожного боку про поводження іншого;

·        результат гри, до якого приводить кожна дана сукупність ходів.

Однак у теорії ігор не враховуються в кожній конфліктній ситуації прорахунки і помилки гравців, рівень ризику (сума втрат).

У загальному вигляді принципи аналізу ризику можуть бути зведені до такого.

. Величина утрат від різних видів ризиків незалежно друг від друга. Даний принцип означає, що в тому випадку, якщо один із видів ризику переходить категорію реалізованого, то утрати у випадку реалізації інших ризиків не міняються (наприклад, якщо фірма несе збитки із-за того, що було змінено податкове законодавство, то утрати у випадку реалізації ризику інфляції не змінюються).

. Реалізація визначеного виду ризику не обов’язково збільшує або знижує вірогідність виникнення іншого виду (за виключенням форс-мажорних обставин). Взаємозв’язок і взаємозалежність більшості економічних процесів не тільки не вступають в протиріччя з цим принципом, а напроти, є його доповненням.

. Максимально можливі утрати у випадку реалізації конкретного ризику не повинні перевищувати фінансових можливостей господарчого суб’єкта. Цей принцип засновується на теорії оптимального ризику, яка передбачає наявність ефективного ризику тільки в межах власних активів.

Утрати, які виникають у процесі фінансово-господарської діяльності, залежно від їх належності до конкретного виду використовуваних ресурсів, можуть бути поділені на такі групи [7].

. Фінансові утрати - це прямий грошовий збиток, який може бути нанесений підприємству внаслідок реалізації визначеного виду ризику або іншої групи ризиків (наприклад, зниження обсягів реалізації товарів та послуг, абсолютного або відносного зниження прибутку, отримання інформації).

. Матеріальні втрати - являють собою непередбачені планом розвитку підприємства додаткові або прямі утрати виробничих фондів (обладнання, площ, реалізованої продукції і т.п.).

Утрати часу - це утрати, які пов’язані з нераціональним його використанням внаслідок виникнення визначених видів ризику. В цій групі виділяють:

трудові утрати - утрати робочого часу, які викликані випадковими обставинами (зупинка діяльності внаслідок несправності обладнання, хвороба працівників);

неефективні утрати організації - такі утрати, які виникають в тому випадку, коли процес господарської діяльності йде не за планом, або норма отримання прибутку на інвестований капітал менша, чим середньогалузева з економіки.

. Соціальні утрати - такі , які пов’язані з нанесенням збитків здоров’ю та життю людей.

. Збутові утрати - пов’язані зі змінами відношень покупців (реальних або потенційних) до реалізації підприємством якогось товару.

. Екологічні утрати - це нанесення збитку навколишньому середовищу. Такий вид утрат класифікують за ступенем їх діяння на господарський суб’єкт на прямі і непрямі.

. Морально-психологічні утрати - обумовлені тим, що будь-яке підприємство є складною соціальною системою, і порушення рівноваги цієї системи може привести до небажаних наслідків.

Сучасна практика обмеження ризику передбачає використання декількох форм.

. Запобігання ризиків. Підприємство в процесі своєї діяльності може відмовитися від здійснення операцій, зв'язаних з високим рівнем ризику. Даний напрямок обмеження ризиків є найбільш простим і радикальним. Він дозволяє цілком уникнути потенційних утрат, але, з іншого боку, не дозволяє дістати прибуток. До того ж відхилення від ризику може бути неможливим, а запобігання одного виду ризику приведе до виникнення інших. Тому даний метод може бути застосований лише у відношенні серйозних великих ризиків.

Рішення про відхилення від ризику може бути прийняте як на попередній стадії прийняття рішення, так і пізніше, шляхом відмовлення від подальшого здійснення операції.

Відхилення ефективне, якщо: відмовлення від одного виду ризику не спричиняє виникнення інших видів ризиків більш високого чи однозначного рівня; рівень ризику набагато вищий за рівнем можливої прибутковості операції; фінансові втрати за даним видом ризику підприємство не має можливості відшкодувати за рахунок власних коштів, тому що вони занадто високі.

Звичайно, не від усіх видів ризиків підприємство може ухилитися. Велику частку ризиків приходитися брати на себе, тому що деякі з них несуть у собі потенціал можливого прибутку, а інші приймаються в силу їхньої неминучості.

. "Прийняття ризику на себе". У даному випадку основне завдання керівника - пошук коштів, необхідних для покриття можливих утрат. Вони можуть покриватися з будь-яких ресурсів, що залишилися після настання ризику.

3. Диверсифікація ризиків. Диверсифікація - це розсіювання підприємницького ризику. Хоча можливості диверсифікації великі, вона не може звести ризики до нуля. Це зв'язано з тим, що на підприємництво (і інвестиційну діяльність) впливають зовнішні фактори, що не зв'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, і , отже, на них не впливає диверсифікація.

. Лімітування ризиків. Являє собою встановлення системи обмежень як зверху, так і знизу, що сприяє зменшенню ступеня ризику. У комерційній діяльності лімітування може застосовуватися найчастіше при продажі товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і т.д. У першу чергу це відноситься до коштів - установлення граничних сум витрат, кредиту, інвестицій і т.п. Так, наприклад, обмеження розмірів видаваних кредитів одному позичальнику дозволяє зменшити втрати у випадку неповернення боргу.

. Страхування. Використовується для зниження рівня ризиків фінансово-господарської діяльності підприємства. Це приводить до того, що діяльність з надання послуг страхування перетворюється в особливу галузь підприємництва - страховий бізнес.

. Створення дочірнього підприємства. Сутність такого заходу полягає в тім, що на базі існуючих підрозділів великого підприємства створюється дочірнє підприємство. У цьому випадку це менше підприємство може ризикувати, тому що у разі його невдачі підприємство - засновник не буде нести відповідальність усім своїм майном, а обмежиться вартістю тільки ризикового капіталу.

. Проведення маркетингових досліджень. Відомо, що вчасно проведене дослідження ринку може забезпечити успішність проведення підприємницької діяльності. Маркетингові дослідження покликані виявити рівень ризиковості нового проекту, досліджувати ринкові можливості, способи зниження ризику.

9. Об'єднання ризику. Зм'якшення його наслідків. Один зі способів, що давно використовується підприємцями. Його ще називають поділом ризику між партнерами.

Об'єднання ризику - метод, при якому ризик від імовірності втрат чи нанесеного збитку поділяється між декількома партнерами так, щоб ефект нанесеного збитку для кожного учасника був невеликим. В основному така міра може застосовуватися на фінансовому ринку при здійсненні інвестицій.

. Передача ризику третій особі (трансферт). Цей метод обмеження ризиків здійснюється через передачу ризику партнерам в окремих фінансово-господарських операціях шляхом укладання контрактів.

. Хеджування ризиків. Система мір, що дозволяють виключити чи обмежити ризики фінансових операцій (цінових чи інфляційних) у результаті несприятливих змін курсу валют, цін на товари, відсоткових ставок у майбутньому. Такими мірами є валютні застереження, форвардні операції, опціони й ін.

. Компенсації можливих фінансових утрат за рахунок системи штрафних санкцій

Перераховані форми обмеження ризику реалізовуються в межах індивідуальних підходів, які склалися на сучасному етапі.

 


2. Сутність і структура механізму адаптації підприємства до ризику


Сучасна ринкова економіка характеризується великою динамічністю і невизначеністю процесів, що відбуваються в ній. Це створює великі труднощі при формуванні і реалізації рішень, що визначає необхідність використання адаптивних, таких, що гнучко настроюються, механізмів, що дозволяють на основі адаптивних до внутрішніх і зовнішніх умов моделей забезпечити динамічну стабільність чи активний розвиток суб'єкта господарювання.

Термін "адаптація" (з латинської) означає “пристосування”. В економічній літературі адаптація характеризується, як постійний процес активного пристосування до умов середовища; є результатом цього процесу.

Основні типи адаптаційного процесу - тип, що характеризується перевагою активного впливу на середовище, і тип, що визначається пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтацій, - формуються залежно від структури потреб і мотивів [14].

Слід зазначити, що адаптуватися можна тільки до "пізнаного", проаналізованого ризику. Адаптацію до ризику необхідно розглядати як здатність системи оперативно реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства і можливість пристосування її окремих елементів до цих змін. При формуванні механізму адаптації до ризику доцільно використовувати як основний методологічний інструмент системний підхід, що являє собою всебічний підхід, що фокусує увагу не тільки на самому підприємстві, але і на навколишньому середовищі. Центральним поняттям системного підходу є "система", що відображає поняття про те, що різні елементи, з'єднуючись, набувають нову якість, відсутню у кожного з них окремо. Нова якість виникає завдяки наявності зв'язків у системі, що здійснюють перенесення властивостей кожного елемента на всі інші елементи системи.

Адаптація підприємств до ризику повинна мати безперервний характер, в ході якого здійснюється розробка рішень керівниками підприємств щодо обмеження ризику. Ефективна адаптація підприємств до ризику може бути забезпечена на основі дослідницької та аналітичної роботи. До того, ж слід відмітити, що реальна практика адаптації підприємств до ризику дуже складна внаслідок постійних змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємств. Іншими словами, можна стверджувати, що забезпечення адаптації підприємств до ризику можливо тільки на основі відповідного механізму.

У літературі даються такі визначення поняття механізму.

. Послідовність станів, процесів, що визначають яку-небудь дію, явище.

. Система, пристрій, що визначає порядок якого-небудь виду діяльності [26]

З позиції системного підходу механізм адаптації до ризику повинен охоплювати всі ланки господарської діяльності підприємства і призваний розв’язувати такі завдання:

створити адаптивні способи управління ризиком, що не чинили б опір змінам зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, а мінялися разом з ним;

здійснювати постійний контроль за рівнем ризику підприємства в ринкових умовах за допомогою розроблених моделей;

управляти власним капіталом з метою попередження ризику банкрутства на основі постійного контролю імовірності одержання майбутнього результату;

забезпечити внутрішню збалансованість в діяльності підприємств;

визначити етап неефективного розвитку підприємства і його коректировка на базі методів аналізу, оцінки та прогнозування ризиків;

дати можливість економічним партнерам визначити, наскільки надійне підприємство, і прийняти рішення про доцільність пропозиції з ним співробітництва.

Механізм адаптації повинен діяти всередині підприємства, пронизувати всі його елементи і в той же час мати можливість впливати на них у відповідності з тактичними та стратегічними завданнями [18] (рис. 2.1).


Соціально-психологічні повинні включати у себе рівень адаптації суб’єкта, який приймає рішення, до ризику.

Організаційно-економічні елементи повинні включати фактори ризику. Поєднання цих елементів і адаптація до ризику повинні ґрунтуватись на методах аналізу, який складається з таких етапів.

. Отримання та обробка інформації про зовнішнє та внутрішнє середовище підприємства.

. Аналіз чинників, які впливають на ситуацію ризику.

. Оцінка ризику (визначення його рівня).

. Моделювання ризиків (можливість функціонування структури механізму адаптації ї зміни цієї структури у часі).

. Прийняття управлінського рішення.

. Діяння на ризик (визначення методів обмеження ризику).

. Контролювання ризику (постійне спостереження за ситуацією ризику).

Аналіз ризиків повинний виконується за такими напрямками: якісний і кількісний аналіз, моделювання ситуації ризику.

Якісний аналіз припускає: виявлення джерел і причин ризику, ідентифікацію всіх можливих ризиків. Результати якісного аналізу є важливою вихідною інформацією для здійснення кількісного аналізу.

Кількісний аналіз припускає чисельне визначення окремих ризиків і загального ризику підприємства, установлення потенційних зон ризику.

Моделювання ризику зводиться до можливості формалізації елементів системи управління ризиком, а також їхнім змінам у часі. За результатами моделювання відбувається виявлення практичних вигод і можливих негативних наслідків, що можуть наступити при реалізації стримуючого ризик рішення.

У результаті одержання інформації, аналізу ризику формується картина можливих ризикових подій, імовірність їхнього настання і наслідків. Після порівняння отриманих значень ризиків із гранично припустимими розробляється управлінське рішення щодо діяння на ризик.

Завершальним і узагальнюючим етапом повинний стати етап постійного контролю всього процесу управління ризиками. Такий контроль повинний здійснюватися у таких напрямках:

якість одержуваної інформації;

правильність ідентифікації й оцінки ризиків;

імовірність настання позитивних чи негативних наслідків ризику;

правильність прийняття управлінського рішення.

Таким чином, в межах розробки механізму адаптації до ризику треба ураховувати ту особливість, що комерційна діяльність є ризиковою. Тому з такої точку зору механізм адаптації повинен відповідати таким вимогам:

підвищувати адаптаційні можливості підприємства;

попереджати виникнення ризиків між підприємством і навколишнім середовищем;

нівелювати негативні діяння внутрішніх та зовнішніх ризиків.

Система елементів управління механізму адаптації до ризику повинна ґрунтуватися на взаємозв'язку і взаємозалежності цих елементів, ураховуючи специфіку підприємства. Такий підхід дасть можливість у процесі господарської діяльності здійснювати постійний моніторинг, аналіз і контроль за ризиками. Обов'язковою умовою перерахованих елементів є відповідна адаптація й алгоритм взаємозв'язків стосовно комерційної сфери.

 

3. Індикатори аналізу ризиків на ТОВ „Квадрат - Площа Слави”


Успіх розробки та реалізації механізму адаптації підприємства до ризику багато в чому залежить від точності кількісного аналізу цього ризику. Вибір ефективних методів кількісної оцінки ризику допоможе підприємству виявити найбільш суттєві ризики, встановити ймовірність отримання збитків, а також їх можливий обсяг. Отже, отримані своєчасні та чіткі результати кількісної оцінки дають змогу застосувати ефективні методи оптимізації економічного ризику та забезпечити стійкість фінансово-господарської діяльності підприємства.

ТОВ „Квадрат - Площа Слави” зареєстроване в 1991 році в м. Києві

Юридична адреса ТОВ „Квадрат - Площа Слави”: Україна м. Київ, Площа Слави (підземний перехід). Статутний фонд Товариства за станом на кінець 2010 року становить 8500 тис. грн. ТОВ „Квадрат - Площа Слави” є юридичною особою, майно якого складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі.

Чисельність персоналу на 1 січня 2011 року складає 19 чоловік.

Метою діяльності ТОВ „Квадрат - Площа Слави” є об‘єднання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів його учасників для здійснення господарської діяльності в інтересах Товариства, одержання прибутку (доходу) і задоволення на цій основі економічних і соціальних потреб учасників та працівників Товариства. Предметом діяльності Товариства є:

·   розвиток мережі універсальних торгових центрів типу «Квадрат», що пропонують кінцевому споживачеві різноманітний асортимент послуг і продукції;

·   побудова за найсучаснішими технологіями та запуск об'єктів у найкоротший термін;

·   здача в оренду торговельних центрів типу «Квадрат» спрямованих на надання послуг європейського рівня: починаючи від складання бізнес - плану, закінчуючи введенням готових об'єктів і управління ними.

·   пошуку перспективних ділянок, комплексному дослідженні ринку.

·   виробництво, реалізація та послуги у сфері роздрібної торгівлі;

·   надання платних послуг населенню;

·   організація та проведення виставок та ярмарок;

·   навчально-методична діяльність;

·   інші види діяльності, що не суперечать чинному законодавстві.

Організаційна структура ТОВ „Квадрат - Площа Слави” відноситься до лінійно - функціонального типу (Рис. 3.1).

В економічній літературі з ризик-менеджменту пропонується низка коефіцієнтів фінансового аналізу, що є показниками-індикаторами ризику. Однак варто насамперед звернути увагу на аналіз діяльності який здійснюється з врахуванням вимоги українських нормативних документів, а саме:

. “Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій”. Лист Державної податкової адміністрації України від 27.01.2008.

. ”Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможності підприємств і організацій”, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.2007, №81.

. ”Положення про порядок проведення зовнішнього аудиту, юридичних осіб-акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.03.2008, №22.

Рис. 3.1 Організаційна структура ТОВ «Квадрат - Площа Слави»


Таблиця 3.1 Фінансові показники-індикатори ризику підприємства

Назва показників (коефіцієнтів)

Спосіб розрахунку

Нормативне значення

„Квадрат - Площа Слави” за 2010 рік

Поточної ліквідності

__Поточні активи ______ Поточні зобов’язання

0,7 - 0,81,61114


Абсолютної (термінової) ліквідності

__Грошові засоби_______ Поточні зобов’язання

0,2 - 0,250,695868


Маневреності власних коштів

Власний оборотний капітал_ Власний капітал

0,50,028371


Фінансової незалежності (стабільності)

__Власний капітал___ Валюта балансу

0,20,955888


Автономії

__Власний капітал___ Залучений капітал

0,533,59258



Тому для відносної оцінки економічного ризику необхідно провести аналіз критеріїв, наведених у табл. 3.1.

Для оцінки економічного ризику та моніторингу симптомів його появи, а саме ризику банкрутства, можна скористатись показниками банкрутства. Згідно із Законом України “Про банкрутство”, як критерії виявлення ризику банкрутства використовують наступні фінансові показники: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними засобами і коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Нормативні значення показників оцінки структури балансу організації

Показники

Нормативне значення

Коефіцієнт поточної ліквідності

Не менше 2

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами

Не менше 0,1

Коефіцієнт відновлення платоспроможності за шість місяців

Не менше 1,0

Для оцінки ризику банкрутства і кредитоспроможності підприємств в економічно розвинених країнах використовуються різні аналітичні та класифікаційні моделі. Найбільш поширеною з них є “Z-аналіз” Альтмана [8]. Ця модель розроблена за допомогою дискримінантного аналізу статистичних даних підприємств-банкрутів. Лінійна модель Альтмана має такий вигляд:

= 1,2Х1 + 1,4Х2 + 3,3Х3 + 0,6Х4 + Х5,                                               (3.1)

де Х1 - відношення оборотних активів до суми активів (ф1.260/ ф1.640);

Х2 - нерозподілений прибуток до суми активів (ф1.350/ ф1.640);

Х3 - операційний прибуток до суми активів (ф2.105/ф1.640);

Х4 - ринкова ціна акцій до заборгованості;

Х5 - обсяг реалізації до суми активів (ф2.10/ф1.640).

Ймовірність банкрутства, згідно з наведеним показником Альтмана, для американських підприємств оцінюється за наступною шкалою: 1,8 і менше - досить висока; 1,81- 2,7 - висока; від 2,8 - 2,9 - можлива; від 3 і вище - дуже низька. Якщо Z < 1,81, то підприємство стане банкрутом через 1 рік - з ймовірністю 95%; через 3 роки - з ймовірністю 48%; через 4 роки - з ймовірністю 30%; через 5 років - з ймовірністю 30% .

Для ТОВ „Квадрат - Площа Слави” на кінець 2010 року:= 1,2*(616,1/8668,9) + 1,4*(-213,5/8668,9) + 3,3*(-102,8/8668,9) + 0,6*0 + (1726,7/8668,9) = 0,21085

Ця модель має і переваги, а саме: простота у застосуванні, в тому числі у підготовці статистичних даних; результат розрахунку отримується у вигляді інтегрованого показника, що дає змогу порівняти з показниками інших господарських об’єктів; незначні витрати на розрахунок.

Проте ця модель розрахована на підставі статистичних даних американських організацій, і застосування коефіцієнта Альтмана для оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств не дасть можливості отримати об’єктивні результати. Проте наведені переваги зумовлюють великий інтерес з боку вчених, які працюють на теренах колишнього СРСР, що роблять спроби модифікувати та адаптувати модель до прогнозування банкрутства вітчизняних підприємств [31]. Підприємствам, акції яких не котуються на біржі, рекомендується [34] взяти для розрахунку балансову вартість акцій, а сама модифікована формула матиме такий вигляд:

= 0,717Х1 + 0,847Х2 + 3,107Х3 + 0,42Х4 + 0,995Х5.               (3.2)

Балансова вартість акцій розраховується так: сума активів за мінусом зобов’язань та вартості привілейованих акцій.

Для ТОВ „Квадрат - Площа Слави” на кінець 2010 року:= 0,71*(616,1/8668,9) + 0,847*(-213,5/8668,9) + 3,107*(-102,8/8668,9) + 0,42*0 + 0,995*(1726,7/8668,9) = 0,19144

Проте більш важливою для оцінки ризику банкрутства підприємств, які функціонують на теренах СНД, є чотирифакторна R-модель [24], яка має вигляд

= 8,38К1 + К2 + 0,054К3 + 0,63К4,                                             (3.3)

де R - показник ризику банкрутства організації;

К1 - відношення оборотного капіталу до активів (ф1.260/ф1.640);

К2 - відношення чистого прибутку до власного капіталу (ф2.190/ф1.380);

К3 - відношення виручки від реалізації до активів (ф2.10/ф1.640);

К4 - відношення чистого прибутку до витрат (ф2.190/ф2.180).

За допомогою R-моделі можна прогнозувати банкрутство на три квартали з ймовірністю 81% (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Ймовірність банкрутства організації відповідно до значення R моделі

R

Ймовірність банкрутства, %

Менше 0 0-0,18 0,18-0,32 0,32-0,42 Більше 0,42

Максимальна (90-100) Висока (60-80) Середня (35-50) Низька (15-20) Мінімальна (до10)


Для ТОВ „Квадрат - Площа Слави” на кінець 2010 року:

R = 8,38*(616,1/8668,9) + (-102,8/8286,5) + 0,054*(1726,7/8668,9) + 0,63*0 = 0,5939

Описаний метод відносної оцінки ризику є найбільш доступним та оперативним. Тому підприємство, у якого відсутні необхідні ресурси для проведення більш детального кількісного аналізу ризиків, може користуватись запропонованою низкою фінансових показників-індикаторів ризику та критеріїв ймовірності банкрутства.

 


4. Шляхи удосконалення управління ТОВ „Квадрат - Площа Слави” в умовах ризику


Будь-яке підприємство функціонує під впливом зовнішнього і внутрішнього середовища. Ризик і невизначеність є джерелом як прибутку, так і втрат. Тому одна з актуальних проблем, що вимагають рішення, - це попередження ризику і, насамперед , рівня втрат. На основі вищевикладених методик аналізу, оцінки ризику і моделювання на основі моделей надійності систем, керівник повинний приймати управлінське рішення. Алгоритм прийняття рішення адаптації до ризику для ТОВ „Квадрат - Площа Слави” можна застосувати як зображено на рис. 4.1. [21]

Вимоги до максимально ранньої діагностики ризику викликані необхідністю мати достатній лаг часу для прийняття управлінського рішення і погашення інерції тактичної і стратегічної мети аналізованого підприємства, а також щоб ужити відповідних заходів з профілактики і страхування ризиків, якщо прогнозний рівень утрат дуже високий.

У процесі адаптації до ризику ТОВ „Квадрат - Площа Слави” дуже важливим є питання, входити чи не входити в ситуацію ризику. Для цього необхідно провести моніторинг навколишнього середовища. Після проведеного спостереження за ситуацією необхідно визначити, у якій зоні ризику він знаходиться: безризикового, мінімального, допустимого, недопустимого, критичного чи катастрофічного.

Рис. 4.1 Алгоритм прийняття управлінських рішень при адаптації до ризику

Імовірність аналізу ринку буде визначена об'єктивно, якщо надійде досить інформації для того, щоб прогноз виявився статистично достовірним. В умовах невизначеності часто відбувається так, що приходиться приймати рішення, не маючи доступу до надійної інформації. У цьому випадку необхідно обчислити емпіричним шляхом нову інформацію, що, можливо, уплине на управлінське рішення. Причинами невизначеності для ТОВ „Квадрат - Площа Слави” можна виділити такі:

·    незнання, тобто недостатнє знання керівником навколишнього середовища;

·    протидія, тобто починання підприємства можуть гальмуватися невизначеністю попиту на товари, труднощами їхньої реалізації, порушенням договірних зобов'язань постачальниками, конфліктами в колективі.

Тому головне завдання керівника - інтуїтивно відчути усі аспекти, провести необхідні аналітичні розрахунки і знайти шляхи розв’язання подолання незнання, випадків, протидій і ефективно навчитися управляти причинами невизначеності з метою зниження небезпеки помилкового прийняття рішення вже в момент самого його прийняття, скоротити можливі негативні наслідки цих рішень на інших стадіях функціонування підприємства.

Інформація, яка надходить про стан зовнішнього та внутрішнього середовища, повинна безперервно аналізуватися, в результаті чого керівник в кожен момент часу може дати оцінку стану середовища. За результатами такої оцінки керівником ТОВ „Квадрат - Площа Слави” приймається рішення про внесення змін у поточну діяльність підприємства, тобто формується адаптивна реакція на діяння зовнішнього та внутрішнього середовища, на зміни, які відбулися в них.

Тому на ТОВ „Квадрат - Площа Слави” доцільно створити систему збору та обробки інформації для інформаційного забезпечення процесу адаптації до ризику, яке повинно відповідати таким вимогам:

·    вірогідність (коректність) інформації (ступінь наближення інформації до першоджерела чи точність її передавання);

·        об'єктивність (ступінь відображення інформацією реальності);

·    повнота (відображення вичерпного характеру відповідності отриманих даних цілям збору);

релевантність (ступінь відповідності інформації поставленому завданню);

значимість (ступінь важливості інформації для оцінки ситуації невизначеності);

доречність ( здатність впливати на рішення і задовольняти інтереси підприємства в необхідний момент і у визначені строки, тобто інформація повинна бути надана своєчасно);

порівнянність (можливість порівняння показників звітності підприємства з даними інших підприємств, що потребує застосування набору визначень, одиниць вимірювання, методики обробки даних, строків звітності, відповідних міжнародним стандартам);

доступність ( надання інформації в ясній для розуміння формі, яку можна використовувати для прийняття рішення);

конфіденційність ( надання лише тієї інформації, яка не наносить морального збитку з боку конкурентів. Проведення суворого обліку і контролю за розповсюдженням інформації, її змістом і характером);

вартість інформації.

Успішно функціонувати ТОВ „Квадрат - Площа Слави” може в тому випадку, якщо воно не просто враховує зміни, а діє на ринку, використовуючи новітню інформацію для коректування своєї діяльності. Імовірність прийняття помилкового рішення залежить від якості й обсягу використовуваної інформації. Якщо усіх вимог до інформації дотримано, то можна бути упевненим, що ситуації невизначеності вже не існує. Важливим у процесі одержання інформації є те, з яких джерел і яких методами добувається інформація.

Існує кілька видів і способів одержання Товариством релевантної інформації:

·    документована;

·    одержання інформації про діяльність партнерів через працівників, що працюють на цих підприємствах;

·    агентурні методи.

Однак у багатьох випадках ТОВ „Квадрат - Площа Слави” не має достатніх відомостей для об'єктивної оцінки імовірності. У такому випадку керівник може використовувати судження про можливість альтернатив з тією чи іншою суб'єктивною чи передбачуваною імовірністю. Після того, як мається прогноз рівня ризику і відомі фактори, впливаючи на нього, керівник повинний розв’язати проблему обмеження ризику, якщо він присутній.

Проблема управління ризиками зводиться до реагування на загрози, що виникли, і скорочення до мінімуму наслідків. Тут виникає необхідність пошуку способів зменшення негативних результатів. Комплекс заходів щодо діяння на зовнішні і внутрішні ризики для ТОВ „Квадрат - Площа Слави” може бути зведений до визначених заходів.

Доцільно ТОВ „Квадрат - Площа Слави” для всіх видів ризиків визначати наступне. В зонах мінімального ризику необхідно використовувати заходи прийняття на себе ризику. Моніторинг факторів, які впливають на рівень ризику. В зонах допустимого (крім валютного) - аналіз і оцінка рівня ризику з метою виявлення тенденції до зменшення або збільшення. Виявлення факторів і умов, які будуть впливати на появу ризику, визначення кількісної міри їх впливу. В зонах катастрофічного ризику - страхування, самострахування (утворення резервного фонду). Передача ризику. Підвищення якості управлінської роботи.

Головним завданням керівника ТОВ „Квадрат - Площа Слави” є: визначення зон підвищеного ризику, оцінка рівня ризику, аналіз приємності даного рівня ризику, розробка заходів щодо обмеження ризику і прийняття заходів щодо максимально можливої компенсації збитку.

Разом з тим, теорія і практика управління ризиком відпрацювала низку основних принципів, якими слід користуватись ТОВ „Квадрат - Площа Слави” [19]:

не можна ризикувати більше, ніж це дозволяє власний капітал;

необхідно думати про наслідки ризику;

не можна ризикувати більшим заради меншого.

Реалізація першого принципу означає, що перед тим, як прийняти рішення в умовах ризику, керівнику необхідно:

·    визначити максимально можливий обсяг збитків при настанні ризику:

·        зіставить обсяг ризику з інвестованим капіталом і власними коштами і визначити, чи не приведуть ці збитки до банкрутства Товариства.

Реалізація другого принципу потребує, щоб керівник, який знає максимально можливу величину збитків, визначив би яка ймовірність настання ризику.

Реалізація третього принципу передбачає, що перш ніж прийняти рішення щодо застосування будь-якого заходу, яке передбачає ризик, необхідно зіставить очікуваний результат з можливими втратами, які понесе ТОВ „Квадрат - Площа Слави” у разі настання ризику.

Адаптаційний підхід до управління ризиками, дозволяє керівнику ТОВ „Квадрат - Площа Слави” більш ефективно використовувати ресурси, розподіляти відповідальність, поліпшувати результати роботи підприємства і забезпечувати безпеку від дії ризику. Інакше кажучи, роль адаптації, а також у цілому управління ризиком, полягає у формуванні свідомого відношення до нього таким чином, щоб ситуація ризику, що проявилася, не стала несподіванкою для керівника підприємства і щоб не приходилося приймати необґрунтовані рішення.

ВИСНОВКИ


Здійснення обґрунтування й розв’язання актуального завдання адаптації ТОВ „Квадрат - Площа Слави” до умов ризику полягає у встановленні взаємозв’язку та взаємодії елементів системи управління ризиком.

. Ефективна адаптація ТОВ „Квадрат - Площа Слави” до ризику залежить від ставлення до нього особи, що приймає рішення, правильної оцінки і раціонального розподілу ресурсів у ситуації ризику та невизначеності. Формування механізму адаптації до ризику повинне базуватися на комплексному підході, який містить у собі елементи аналізу, оцінки рівня ризику, моделювання ризикової ситуації, розробки заходів щодо діяння на ризик.

. Джерелами виникнення зовнішніх ризиків є: інфляційні процеси в економіці; недосконалість системи оподатковування, відсутність чіткого податкового регулювання, велика кількість документів, що дають роз'яснення з питань оподатковування; криза неплатежів; тінізація економіки, що є результатом високої норми оподатковування, що у свою чергу не стимулює економіку; тверда монетарна і кредитна політика; нестабільність курсу національної валюти; криміналізація економіки; зниження доходів широких верств населення й ін.

. Ефективність методів аналізу, оцінки та моделювання ризику на ТОВ „Квадрат - Площа Слави” у більшості залежить від якості використовуваної інформації. Отримання достовірної, повної та своєчасної інформації про об’єкт господарчої діяльності - важлива умова для прийняття якісного управлінського рішення. Отримання додаткової інформації різко зростає у ситуаціях, які пов’язані з необхідністю зняття невизначеності - обмеження можливого ризику в діяльності Товариства.

. Ризик має кількісну і якісну оцінку. Усестороння оцінка ризику має велике значення для керівників, тому що дає можливість оцінити рівень ризику в конкретній ситуації під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на діяльність ТОВ „Квадрат - Площа Слави”.

. Механізм адаптації до ризику - це комплекс взаємозв’язаних і взаємозалежних елементів системи управління ризиками, які максимально реагують і пристосовуються до змін зовнішнього і внутрішнього середовища Товариства, кінцевою метою яких є мінімізація ризиків на ТОВ „Квадрат - Площа Слави”. Елементи механізму передбачають заходи оцінки, моделювання ризику та прийняття управлінського рішення.

. Механізм адаптації до ризику забезпечує виконання наступних функцій:

інформаційну (виявлення потенційних можливих ситуацій, зв'язаних з ризиком, одержання характеристики ризикової ситуації);

попереджувальну (зниження небезпеки прийняття помилкового рішення; уміння реагувати на можливі негативні наслідки діяльності суб'єкта);

компенсаційну (здатність нейтралізувати чи компенсувати ймовірні негативні результати дій при досягненні поставлених цілей).

. Діяльність будь-якого підприємства завжди спрямована на отримання доходу. Ризик і доход являють собою дві взаємопов’язані і взаємообумовлені фінансові категорії. Рішення, які приймаються керівниками, у значній мірі пов’язані з ризиком. Тому, методи аналізу, оцінки та моделювання ризиків створюють базу для розробки методів його обмеження. При виборі методів зменшення впливу ризику необхідно використовувати комплекс заходів, що дозволить керівнику ТОВ „Квадрат - Площа Слави” знизити до мінімуму очікувані втрати прибутку від впливу непередбачених обставин, правильно вибрати політику управління, підвищити конкурентоздатність і прибутковість Товариства в умовах нестабільної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.     Альгин А.П. Грани экономического риска. - М.: Знание, 2005. - 64 с.

2.      Аристов Г.В., Дерябина М.А. Ликвидация взаимных долгов предприятия и финансовая стабилизация // ЭКО. - 2010. - №2. - С.145 -149.

.        Артемонова Н.С., Продіус О.І., Черкесова С.О. Багатофакторні моделі прогнозування банкрутства суб’єктів підприємництва // Тр. Од. пол. универ. 2011. - Вып. № 1 (17). - С. 271-274.

.        Ачкарян В.В. Валютные курсы в экономике современного капитализма. М.: Международные отношения, 2003. - 96 с.

.        Багриновский К.А., Егорова Н.Е. Имитационные модели в народнохозяйственном планировании. - М.: Экономика., 2002.

.        Баранов-Кучма М. Комплексная оценка конкурентности субъектов инвестиционной деятельности // Экономика Украины. - 2009. - №1. - С.89

7.      Барановський В. К концепции перехода Украины на модель устойчивого развития // Економіка України. - 2010. - №7. - С. 78-83.

.        Блайер А. И др. Риск колебания курса валюты при заключении сделок в сфере внешней торговли. - К.: «Украина», 2005. - 106 с.

.        Большой экономический словарь / Под ред.А.Н.Азрилияна. - 4-е изд.доп.и перераб. - М.:Институт новой экономики, 2003. - 1248 с.

.        Бочарников В.П. и др. Прогнозные коммерческие расчеты и анализ рисков на Fuzzy for Excel. - К.: ИНЭКС, 2004. - 159 с.

.        Бочаров В.В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций. - М.: Финансы и статистика, 2006.

.        Бузько И.Р. Экономический риск (методы анализа, оценки и ограничения). - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2006. - 330 с.

13.    Вітлінський В.В., Верченко П.І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2010. - 292 с.

.        Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. - К.: ТОВ «Борисфен-М», 2010. - 336 с.

.        Герасимчук А.А., Тимошенко З.І., Шейко С.В. Філософські основи менеджменту і бізнесу: Курс лекцій; навч. посібник. - К.: Вид-во Укр.фін. ін-ту менедж. і бізнесу, 2006. - 111 с.

.        Гранатуров В.М. Экономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения. - М.: «Дело и Сервис», 2004. - 112 с.

.        Деева И.Э. Сущность и классификация экологических рисков // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Серія: економічна. Вип. 49. - Донецьк, ДонГТУ, 2005. - С. 219-229

.        Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - 494 с.

.        Кочетков В.Н., Шипова Н.А. Экономичнеский риск и методы его измерения: Учебное пособие. - К.: Европ.ун-т финансов, информ.систем, менеджм. И бизнеса, 2010. - 68 с

.        Лапуста М.Г., Шаршукова Л.Г. Риски в предпринимательской деятельности. - М.:ИНФРА-М, 2008. - 223 с.

.        Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций: методы, модели, техника вычислений. - М.: ЮНИТИ, 2008. - 400 с.

.        Любушин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Н.П. Любушина. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 471 с.

23.    Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства. - К.:Хрещатик, 2006. - 800 с.

.        Милль Дж.С. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии. - М.: Прогресс, 2000. - 352 с.

.        Міронова Л.О., Атамас П.Й. Методичні підходи діагностики банкрутства підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики.- 2006. - Вип. 114. - С. 99-105.

.        Подольчак Н.Ю. Класифікація ризиків та методи їх зниження // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”: “Менеджмент та підприємництво в Україні: Етапи становлення та проблеми розвитку”. - Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2009. - №457. - С. 23-32.

.        Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посі6ник. - К.: КНЕУ, 2009. - 412 с.

.        Україна і світова економіка: оцінка ризиків та рекомендації щодо економічної політики // Інститут економічних досліджень і політичних консультацій. - Київ, 2004. - 85 с.

.        Хохлов Н.В. Управление риском. Учебное пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003. - 239 c.

.        Христиановський В.В., Полшков Ю.Н., Щербина В.П. Экономический риск и методы его измерения. - Донецк: ДонГУ, 2005. - 250 с.

.        Черкасов В.В. Проблеми риска в управленческой деятельности: Монография. - М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2004. - 288 с.

.        Чернова Г.В. Практика управления рисками на уровне предприятия. - СПб: Питер, 2005. - 176 с.


Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!