Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Финансы, деньги, кредит
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    1,09 Мб
  • Опубликовано:
    2013-04-14
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра фінансів







КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

Тема:

Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення











Київ - КНЕУ - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основи організації системи соціального захисту населення в Україні

Розділ 2. Аналіз фінансового стану соціального захисту населення в Україні

Розділ 3. Проблеми фінансування соціального захисту населення в України та шляхи їх вирішення

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

На сучасному етапі економічного та соціально-політичного розвитку забезпечення належного функціонування системи соціального захисту населення країни входить до першочергових завдань держави. Адже в умовах, ще не сформованої ринкової економіки, відсутності стабільного економічного зростання, велика частка населення не може самостійно, без державної допомоги, реалізувати своє право на гідне життя, задоволення своїх первинних потреб.

За статистикою ООН, за межею бідності в Україні перебувають 78% людей. Україна посідає 83-є місце за рівнем розвитку суспільства, опустившись за останній рік на 7 сходинок рейтингу. Тому одним з актуальних питань сьогодення є удосконалення системи соціального захисту населення, яке повинно базуватись на покращенні фінансування конкретних заходів, передбачених відповідними державними програмами, які, в свою чергу, мають сприяти розвитку економіки та піднесенню рівня життя населення.

Об’єктом є форми соціального захисту населення та джерела їх фінансування.

Предмет дослідження є джерела та механізм фінансування видатківна соціальний захист.

Метою моєї курсової роботи є дослідження системи соціального захисту населення в Україні та розробленнярекомендації щодо її вдосконалення.

Курсова робота присвячена виконанню таких завдань:

-  визначити сутність і призначення соціального захисту.

-       розглянути існуючі форми та види соціального захисту населення в Україні.

-       проаналізувати склад і структуру системи соціального захисту населення в Україні.

-       оцінити динаміку соціальних виплат і соціальних гарантій.

-       охарактеризувати проблеми фінансування соціального захисту в Україні на сучасному етапі.

-       запропонувати можливі шляхи вирішення виявлених проблем.

При виконанні роботи були застосовані методи дослідження. У першому розділі був застосований метод порівняння, коли розглядував поняття соціального захисту, та метод аналізу та синтезу при визначенні організаційно правових форм страхового захисту України. Під час аналізу сучасного стану соціального забезпечення в розділі другому застосував статистичний метод при розкриті змін соціального захисту в Україні. А в заключній частині роботи використав метод дослідження індукції, коли були зазначені основні проблеми стану фінансування соціального захисту населення в Україні, та запропоновані обґрунтовані варіанти покращення існуючої системи соціальних виплат.

Курсова складається зі вступу, 3 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі висвітлюються сутність соціального захисту та основи його організації. Наголошується на тому, що соціальний захист означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально-економічних прав, передовсім права на рівень життя. необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості.

В другому розділі дається економічна оцінка сучасного стану соціального захисту населення та структура виплат у системі страхового захисту України.

В останньому розділі виділяються проблеми, пов’язані з проблемами фінансування соціально захисту населення, та шляхи її вдосконалення.

Розділ 1. Основи організації системи соціального захисту населення в Україні

Перш ніж розпочати дослідження форм соціального захисту, буде доцільно визначити, що ж являє собою поняття соціального захисту. Слід одразу ж зазначити, що різні вчені детермінують соціальний захист по різному [рис. 1.2]. Так, наприклад, М.Ф. Головатий у термінологічному словнику визначає соціальний захист як "систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення" [6, с. 399]. У цьому ж словнику є і інше визначення: "соціальний захист - це певні види колективного забезпечення, мета яких - підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій" [6, c. 401-402].

Симигіна Т.В. у навчальному посібнику наводить таке визначення даного терміна: "соціальний захист означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально - економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості". [6, с. 404].

З економічної точки зору, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від здорових до хворих, від багатих до бідних, від молодих до літніх [9]. На мою думку більш доречним визначенням соціального захисту є трактування Симгіна Т.В., повністю розкриває суть даного об’єкту дослідження.

Система соціального захисту населення спирається на такі принципи:

пріоритетності;

законодавчого визначення основних соціальних гарантій;

загальнодоступності і гарантованого рівня соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

законодавчого встановлення розподілу відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

відповідності основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави;

Право на соціальний захист і соціальне забезпечення гарантується ст. 46 Конституції України. При реалізації конституційного права на соціальний захист виникають відносини соціального забезпечення між державою та громадянами, суть яких полягає у наданні з боку держави гарантованого мінімуму засобів існування для забезпечення достатнього рівня життя.

У Конституції України, ст. 46, про соціальний захист сказано наступне:

"Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом." [1, ст. 46]. Тобто тут соціальний захист трактується як право громадян отримувати допомогу при настанні старості або непередбачуваних обставин, але відсутнє розуміння соціального захисту як дій, спрямованих на підтримку нормального рівня життя громадян, їх добробуту. Проте у Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” з'являються такі категорії, як "державні соціальні гарантії", "державні соціальні стандарти" та ін., що означає формування законодавчого забезпечення права на достатній рівень життя громадян України.

У системі страхового захисту України можна виділити такі організаційно-правові форми [див. рисунок 1.1]:

) державна соціальна допомога;

) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

) недержавне соціальне забезпечення;

) соціальні гарантії;

Розкриємо коротко суть кожної з цих форм.

)Державна соціальна допомога - це система заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Виходячи з підстав призначення, можна виділити три групи допомоги.

Перша група - це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Друга група - це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.

Третя група - це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.

Слід зазначити, що соціальна допомогу може надаватись у натуральній і грошовій формах.

) Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’язків, гарантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. [див. 2, стаття 1].

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців. Управління фондами здійснюється на паритетній основі представниками застрахованих осіб, роботодавців, представниками держави.

В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

) на випадок безробіття;

) соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням ;

) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

) пенсійне страхування;

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

пенсія за віком; пенсія по інвалідності;

допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, народженням дитини та доглядом за нею, у зв'язку з безробіттям, на поховання;

—      амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначення;

відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створення робочих місць тощо.

) Державні соціальні гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні :

прожитковий мінімум

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсій за віком;

мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в

установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Доцільним є встановлювати розмір мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму.

) Недержавне соціальне забезпечення має дві форми:

недержавне пенсійне забезпечення;

недержавні соціальні послуги;

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують до них додатки. Недержавні соціальні послуги надаються приватними юридичними особами на платній основі (платні психологічні консультації, приватні медичні установи, комерційні освітні заклади тощо).

Соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. За Законом України «Про соціальні послуги» можуть надаватися такі види соціальних послуг: соціально-побутові послуги;психологічні послуги;соціально-педагогічні послуги;соціально-медичні послуги ;юридичні послуги і таке інше.

Отже, як бачимо, існує багато видів та напрямків соціального захисту, проте всі вони мають на меті одне - забезпечення гідного рівня життя населення, ефективного розподілу фінансових ресурсів та стабільності у соціальній сфері.

Після розгляду видів соціального забезпечення населення в наступному розділі детально проаналізуємо фінансування та виплати кожної з сфер соціального захисту.

Розділ 2. Аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення України

Фінансування соціального захисту займає важливе місце в системі державних видатків. В табл. 2.1 наведені суми видатків зведеного бюджету на соціальний захист та їх частка у ВВП.

Починаючи аналізувати структуру видатків на соціальний захист населення України, доцільно буде розглянути динаміку обсягу цих видатків загалом. Спираючись на дані [див. таблиця 2.1], ми можемо бачити зміни бюджетних видатках в абсолютному обсязі на соціальний захист, та їх частці у загальних видатках та у ВВП за останні роки.

Як бачимо, у 2007 році виплати становили 48.51 млрд. грн., у 2008році обсяг видатків на соціальний захист дуже зріс порівняно з минулим роком на 26 млрд. грн., і становив 74,07 млрд. гривень. Тенденція зростання виплат на соціальний захист і соціальне забезпечення продовжується до 2009 року і становить 78,77 млрд. гривень. Такі великі темпи зростання соціальних виплат спричинені стрімким розвитком світової економіки що загалом стосувалося і економіки нашої держави. Можна зазначити, що показники 2009 року були найбільшими за весь час незалежності України.

Але починаючи з 2010 року ситуація змінилася країна зазнала фінансової кризи в наслідок якої економіка всієї країни зазнала скрутних змін. Виплати на соціальне забезпечення з бюджетних видатків зменшилися на 9 млрд. грн.. і становила 69.31 млрд. гривень, а в 2011 році виплати ще стрімкіше знизилися аж на 6 млрд. грн. і зупинилися на позначці 63.54 млрд. грн. Оскільки економіка України продовжує переживати скрутну економічну кризу прогнозується, що зростання загального рівня соціального хисту і соціального забезпечення не буде зростати а навпаки ще більше зменшиться.

Аналізуючи дані зміни бюджетних видатках в абсолютному обсязі на соціальний захист бачимо наступну ситуацію. Переважно рівень від загальних видатків протягом останніх років не зазнавав значних коливань. Так в 2007 році соціальний захист і соціальне забезпечення становив 21.3%, в 2008 дещо зріс до 23.7%. А в 2009 році досяг найбільшої позначки в 25,4%.

Так, щороку більше 20% державного бюджету витрачається на фінансування програми "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні", якою передбачено надання найуразливішим верствам населення передбачених законодавством соціальних виплат. Проте зростання частки видатків на соціальний захист не супроводжується істотним підвищенням соціальних гарантій. Адже велика частина коштів йде на покриття дефіциту Пенсійного Фонду [див. Рис. 2.1], чинна система соціального захисту, і насамперед пільг та субсидій, не забезпечує належного рівня підтримки найнезахищених верств населення, незважаючи на зростання питомої ваги видатків зведеного бюджети на зазначені цілі. Хронічна нестача коштів на фінансування програм соціального захисту і соціального забезпечення пояснюється, передусім, тим, що діюча система пільг є фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою і соціально несправедливою. Вона не орієнтується на захист від бідності - частка пільговиків серед небідних становить 30%, а серед бідних - 23% [16].

Так у загальних видатках та у ВВП соціальні гарантії мають такі показники у 2008році показник становив 7.8% а в наступному періоді показник зріс на 0.8% і становив 8.6% від загально обсягу ВВП таке зростання показниківбуло спричинене сприятливим економічним розвитком економіки. В наслідок зростання валового виробленого продукту(ВВП), надходили більші доходи до бюджету від фіскальної політики порівняно з минулими періодами тому це дозволило уряду виділити більше коштів з на соціальний захист і соціальне забезпечення.

Але в наступних 2010-2011 роках в зв’язку з погіршенням стану економіки та зменшенням рівня ВВП в зв’язку з тим що зменшилось споживання, в 2011 році відношення становило 5.3% що порівняно з 2009 зменшилось на 3.9% [див. табл. 2.1].

Проаналізуємо стан загально обов’язкового соціального страхування.

Основною та принциповою передумовою здійснення страхових виплат, надання соціальних послуг потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань є своєчасна та вповному обсязі сплата страхувальниками страхових внесків до Фонду.

Станом на 1 січня 2010 року кількість страхувальників, які знаходяться на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України становила 1 286 112, в тому числі юридичних осіб - 877 091, фізичних осіб, які використовують найману працю - 408 790, добровільно застрахованих - 231 . Кількість взятих на облік страхувальників у 2009 році збільшилась на 57 873, або на 4,7 % у порівнянні з 2008 роком [див. Рис. 2.4].

Починаючи з 1 січня 2010 року кількість страхувальників, які знаходяться на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України становила 1 286 112, в тому числі юридичних осіб - 877 091, фізичних осіб, які використовують найману працю - 408 790, добровільно застрахованих - 231 [18, с 23]. Кількість взятих на облік страхувальників у 2009 році збільшилась на 57 873, або на 4,7% у порівнянні з 2008 роком.

У 2009 році страхувальники сплачували страхові внески до Фонду за страховими тарифами за 67 класами професійного ризику виробництва в розмірі від 0,56% (1 клас) до 13,5% (67 клас). Середній розмір страхового тарифу за класами професійного ризику виробництва - 1,38%.

Бюджет Фонду на 2009 рік за доходами був виконаний на 78,5% (плановий показник - 4 548,8 млн. грн., фактичний - 3 570,2 млн. грн.).

Сума надходження страхових внесків роботодавців склала 3 137,1 млн. грн. [18, с 21].

році страхові внески до Фонду сплачували 768 902 страхувальники, або 95,9% від кількості страхувальників, які ведуть господарську діяльність та використовують найману працю, що на 0,1% більше у порівнянні з 2008 роком.

Починаючи з 2011 року ситуація щодо загально обов’язкового соціального страхування зазнала змін [див. 3]. Згідно закону підприємства та фізичні особи, які сплачували внески до цих фондів, почали сплачувати єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду. І мінімальний страховий внесок становив на 1 грудня 2011 року - 348,39 грн. А для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування з 1 грудня 15060 грн. Проаналізуємо стан виплат Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України [див. 30]. Станом на 1 січня 2012 р. Фонд проводить страхові виплати 310 401 потерпілим (членам їх сімей), які постраждали на виробництві.

За 2011 рік з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 3,7 млрд. грн., що на 327 млн. грн., або на 9,7% більше, ніж у попередньому 2010 році.

У структурі страхових виплат за 2011 рік основна частина припадає на щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей) - 2786,6 млн. грн. (75,6%) та одноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей) - 785,7 млн. грн. (21,3%) [див. Рис. 2.5].

Середньомісячний розмір страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім'ї) має стабільну тенденцію до зростання. Так, у 2011 році він склав 989,2 грн., що на 14,4% більше порівняно з 2010 роком.

Найбільша частина загальної суми страхових виплат по Україні за 2011 рік припадає на шахтарські регіони (78,8%), а саме: Донецьку область - 39,4%, Луганську - 16,9%, Дніпропетровську - 15,8%, Львівську - 6,7%.

Також у цих регіонах склався найвищий середньомісячний розмір страхової виплати: у Львівській - 1366,5 грн., Дніпропетровській - 1336,6 грн., Донецькій - 1126,5 грн. областях, що більше, ніж по Україні на 38,1%, 35,1%, 13,9 відсотків відповідно [див. Рис 2.6].

Сума витрат на щомісячні страхові виплати потерпілим за 2011 рік склала 2622,9 млн. грн., що на 224,7 млн. грн., або на 9,4% більше в порівнянні з попереднім роком. Середній розмір щомісячної виплати, яка призначалась 291 777 потерпілим склав 758,01 грн., що на 99,34 грн., або на 15,1% вище, ніж за 2010 рік.

Сума витрат на щомісячні страхові виплати особам, що мають на це право в разі втрати годувальника, в 2011 році склала 163,8 млн. грн., що на 10,9 млн. грн., або 7,1% більше порівняно з попереднім роком. Середній розмір даної виплати, яка призначалась 18624 особам, за звітний період склав 738,72 грн., що на 76,72 грн. або 11,6% більше, ніж за 2010 рік.

За 2011 рік виплачено 589,3 млн. грн. одноразової допомоги потерпілим, що на 14,2% більше у порівнянні з минулим роком. Цю допомогу протягом звітного періоду надано 11 607 потерпілим, що на 26 осіб, або 0,2% менше порівняно з 2010 роком. Розмір одноразової допомоги в середньому на одного потерпілого за цей період склав 48,7 тис. грн., що більше на 15,4 % в порівнянні з 2010 роком.

Найвищий середній розмір одноразової допомоги на одного потерпілого склався у Львівській (54,3 тис. грн.), Дніпропетровській (51,7 тис. грн.), Луганській (50,6 тис. грн.), Донецькій (49,6 тис. грн.) областях.

Сума одноразової допомоги утриманцям в разі смерті потерпілого склала 31,3 млн. грн., в порівнянні з 2010 роком вона зросла на 3,2 млн. грн. або 11,3 відсотка. Ця допомога надавалась 873 утриманцям, що на 38 осіб або 4,2% менше, ніж в 2010 році. Середній розмір виплати на одного утриманця збільшився на 13,4% та склав 33,3тис. гривень.

Сума одноразової допомоги в разі смерті потерпілого на сім'ю склала 165,1 млн. грн., що на 12,7% більше, ніж за попередній рік. Ця сума була призначена 1036 сім'ям, їх кількість зменшилась на 26 сімей або на 2,4 відсотка. Одноразова допомога на одну сім`ю в середньому надавалась у розмірі 150,7 тис. грн., що вище на 15 відсотків порівняно з 2010 роком.

Найвищий середній розмір виплат на одну сім`ю склався в Чернівецькій (229,7 тис. грн.), Донецькій (184,2 тис. грн.), Дніпропетровській (175,4 тис. грн.), Луганській (167,8 тис. грн.), Запорізькій (158,1 тис. грн.), Кіровоградській (157,2 тис. грн.), Чернігівській (156,6 тис. грн.) областях та м. Києві (191,7 тис. грн.).

Протягом 2011 року Фонд проводить виплату щомісячних страхових сум 2779 потерпілим (членам їх сімей), що проживають за межами України, в країнах з якими укладено міжнародну угоду України та передбачено здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг. Цим потерпілим (членам їх сімей) за звітний період було виплачено 20,8 млн. грн., або щомісячно в середньому на одного потерпілого по 617,9 грн. та на утриманця щомісячно по 695,9 гривень. Найбільша кількість потерпілих (членів їх сімей) 2452 особи, або 88,2% від загальної кількості осіб, які виїхали за межі України, проживають в Російській Федерації, в Республіці Білорусь відповідно 225 осіб або 8,1%, в Республіці Молдова - 31 особа або 1,1%.

Крім того, у 2011 році надано разову грошову допомогу більш ніж 149тис. інвалідам від трудового каліцтва та професійного захворювання на суму 41,4 млн. гривень. Ця допомога призначалась у розмірі 800 грн. інвалідам І групи, 400 грн. інвалідам ІІ групи та по 240 грн. інвалідам ІІІ групи.

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» протягом 2011 року Фондом виплачено 89,1 млн. грн. суми індексації щомісячних страхових виплат потерпілим (членам їх сімей), що на 28,9 млн. грн., або 48% більше, ніж за 2010 рік. Отже бачимо що соціальні виплати на професійну сферу постійно зростають.

Проаналізуємо стан та динаміку соціальних гарантій за 2007-2012 роки в Україні [див. таблицю 2.2]. Як бачимо з даних таблиць, і розміри прожиткового мінімуму, і розміри мінімальних пенсій, і розміри мінімальної заробітної платні в абсолютному розмірі збільшуються. Зокрема, у 2008 заробітна платня зросла на 31% порівняно з попереднім 2007 роком і становила 605 грн., а в 2009 порівняно з 2008 зросла на 43%і мала позначку 869 грн. Але починаючи з 2010 швидкі зростання зменшується в зв’язку з економічною кризою, в 2010 показники становили 922 грн. А в 2011 році розмір мінімальної заробітної плати становив на 8% більше ніж попередній рік і мав показник 1004 грн.. На 1 грудня 2012 року прогноз становить 1134 грн.

Зростання абсолютного розміру спостерігається і стосовно мінімальної пенсії, і стосовно прожиткового мінімуму. Так прожитковий мінімум на 2011рік становив 1004 грн., а на 2012 рік прогнозується збільшення виплат до рівня 1134 грн. Мінімальна пенсія за віком теж має тенденцію зростання, якщо в 2007 році пенсія сягала 417 гривень то в 2011 вона сягає 800 гривень і на далі планує збільшуватися, так в 2012 році прогнозують, що показник підвищиться до 884 грн.

При аналізі динаміки зростання розмірів цих гарантій стають очевидними певні проблеми у цій сфері навіть коли вони і зростають. Так, темпи зростання мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму останніми роками знизилися, наприклад, на 2011 рік зростання заробітної плати становив8%, тоді як прогнозований показник інфляції - 11%. Така ж само ситуація і з розмірами прожиткового мінімуму, і с мінімальної пенсії. Тобто попри абсолютне зростання соціальних гарантій, фактично у бюджеті закладено зменшення їх розмірів, так як темп їх зростання є меншим за прогнозований рівень інфляції. В 2012 році ситуацію обіцяють покращити, так як наприклад підвищення заробітної плати прогнозують на рівні 12% а прогнозована інфляція повинна становити 7% [24].

До того ж, розрахувавши відношення мінімальної пенсії до прожиткового мінімуму [див. таблицю 2.2], ми бачимо, що пенсії є на 20 - 30 % нижчими за мінімальну суму коштів, необхідну для прожиття. Причому у 2012 році зміна ситуації не прогнозується. Також бачимо, що мінімальна заробітна плата була нижчою за прожитковий мінімум у 2008 та 2009 році, проте у 2010 та 2011 році ситуація покращилася, і тепер мінімальна зарплата встановлюється на рівні прожиткового мінімуму 992 грн. і 1004 грн. відповідно. За прогнозами такі тенденції будуть зустрічатися і в 2012 році і повинні становити 1134 грн.

Спробуємо зрозуміти, чому розмір пенсії за віком значно менший за прожитковий мінімум. Причин такої ситуації, на мою думку, є декілька: по-перше, це велика кількість пенсіонерів: так, у 2009 році на 10 працюючих припадало 9 пенсіонерів, видатки на пенсійне забезпечення вже сягнули 16,3% ВВП у 2010 році [див. Рис 2.2]. Ситуація дещо стала гіршою в 2011 році приблизно кількість працюючих зрівнялася з кількістю пенсіонерів [див. 29].

При цьому не слід забувати, що розмір пенсійних внесків в 2011 становив34,7 % відсотків [див. 20], що набагато вище, ніж в інших країнах Європи: Угорщина - 26,5, Франція -24%, Чехія - 28%, Швеція - 18,9%. Проте й цього недостатньо для покриття пенсійних видатків. Бюджет Пенсійного Фонду відчуває хронічний дефіцит, який компенсується за рахунок Державного Бюджету. Як бачимо [див Рис. 2.1], у доходах Пенсійного Фонду власної частки стає все менше - з 76% у 2007 році вона зменшилася і в 2010 році становила 64%, - решта доходів - це трансферти з Державного Бюджету. Тобто, Пенсійний Фонд не в змозі забезпечити виплату пенсій пенсіонерам за рахунок податкових надходжень та внесків, і потребує відчуження на свою користь все більших і більших сум з Державного Бюджету.

Аналізуючи соціальний захист варто зазначити і недержавне соціальне забезпечення. Недержавні пенсійні фонди(НПФ)діють в Україні з 2004 року. Станом на 30.06.2011 року в державному реєстрі фінансових установ існує 97 пенсійних фондів, та 41 адміністратор НПФ що обслуговували їх діяльність. На цю дату було укладено 69 712 пенсійних контрактів з 58 180 вкладниками, з яких 2931 вкладник, або 4.1% були юридичними особами, на яких припадало 965.7 млн. грн. пенсійних внесків(95.5% від загального обсягу пенсійних внесків за системою НПЗ), а 55 789 вкладників, або 95.9% - фізичні особи. Кількість учасників Недержавних Пенсійних Фондів (НПФ) відповідно до укладених контрактів на початку другої половині 2011 року становила 557 176 осіб [див. Рисунок 2.3].

Починаючи з кінця 2010 року кількість учасників НПФ дещо знизилась. Станом на 30.06.11 року серед учасників НПФ переважну більшість складали особи віком від 40 до 55 років, а саме 39.8% та особи вікової групи від 25 до 40 років 39.7% від загальної кількості учасників. Частка учасників НПФ вікової групи старше 55 років становила 14%, вікової групи до 25 років - 6.5%.

Серед учасників НПФ у розрізі вікових груп більшість складають чоловіки. Причому у віковій групі старше 55 років їхня кількість перевищує кількість жінок більш ніж удвічі.

Пенсійні виплати на 2011 рік складали 187.3 млн. грн.. Сукупно недержавним пенсійним фондом було здійснено пенсійних витрат 56 936 учасникам, тобто 10.2% від загальної кількості учасників отримали пенсійні виплати.

В 2 кварталі 2011 року сума пенсійних внесків становила 1 010.3 млн. грн., що на 4.5% більше ніж на кінець першого кварталу. Загальний обсяг активів, сформованих пенсійними фондами на кінець 2011 року складав 1 265 млн. грн.

Отже як бачимо Недержавні Пенсійні Фонди мають порівняно не велику частку від загальних державних соціальних виплат оскільки видатки зведеного бюджету сягають понад 63 млрд. грн.. а обсяги НПФ приблизно 2млрд. грн.. Але спостерігається тенденція до зростання тому перспективи для не державних установ є.

Як бачимо фінансове забезпечення соціального захисту займає одну з най вагоміших статей видатків бюджету і становить понад 20% від загальних видатків зведеного бюджету. Також було розглянуто стан загально обов’язкового соціального страхування, було зазначено що кожного року відбуваються понад 1 млн. нещасних випадків на виробництві і на виплати цього виду соціального забезпечення сягають близько 4-5 млрд. грн. протягом року.

При аналізі соціальних гарантій було розглянуто основні соціальні гарантії та проаналізований тенденції змін в розрізі 2007-2011 року. Так розмір Мінімальної заробітної плати в 2011 році сягав 1004 грн., прожитковий мінімум працездатної особи на місяць 1004 грн., а мінімальна пенсія за віком 800 грн. Та були наведені прогнозовані дані на 1 грудня 2012 року, які передбачали зростання соціальних гарантій на кінець поточного року.

В кінці розділу було розглянуто недержавні пенсійні фонди які теж відіграють свою роль в соціальному забезпеченні населення, і наведені обсяги виплат цих фондів, які становили порядку 2 млрд. грн..

В наступному розділі я зазначу основні проблеми та недоліки які виникають в системі соціального захисту та можливі шляхи їх вирішення.

Розділ 3. Проблеми фінансування соціального захисту населення в Україні та шляхи їх вирішення

Проаналізувавши стан фінансування соціального захисту населення в Україні, перейдемо до аналізу проблем цього фінансування та шляхів їх вирішення.

Однією з найбільших проблеми системи соціального забезпечення є неефективність вітчизняної системи соціальних пільг. Так, в Україні згідно чинного законодавства пільги надаються за категоріальним принципом, тобто громадяни отримують їх в результаті приналежності до тієї чи іншої пільгової категорії громадян. При цьому не враховуються доходи і матеріальний добробут пільговика та його родини, оскільки пільги цим категоріям надаються без попередньої перевірки рівня їх доходів чи засобів існування, а розмір пільг встановлюється залежно від категорії отримувача.

Як наслідок, частка осіб, які отримують соціальну допомогу, серед тих, хто не належить до числа бідних за критерієм поточних доходів, навіть перевищує кількість отримувачів серед бідних. 2/3 загальної суми пільг та допомоги припадають на частку домогосподарств з середнім доходом, більшим за прожитковий мінімум.

Окремі категорії громадян отримують пільги за багатьма підставами протягом тривалого періоду часу без оцінки потреби в них. Розміри допомоги, яку отримують «бідні» та «небідні», практично не різняться між собою. Оскільки пільги переважно надаються незалежно від доходу та потреби в них (від чого потерпають найбідніші), вони неспроможні забезпечити бідним прожитковий мінімум. Загострює проблему ще й те, що доступ до пільг по країні вкрай нерівномірний: так, частка міських сімей, що користуються пільгами на оплату транспортних послуг, втричі перевищує аналогічний показник для сільського населення (12,6 % та 30,9 %).

Значна кількість пільгових категорій осіб призвела до того, що майже третина населення України охоплена системою пільг. Згідно 83 законодавчих актів право на пільги мають 19,5 млн. громадян, що складає понад третину населення України. До основних категорій громадян, які мають право на пільги, належать: ветерани праці (близько 4,9 млн. осіб), з яких осіб, які мають особливі трудові заслуги перед батьківщиною (1,1 тис.); ветерани війни (близько 3,3 млн. осіб); особи які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (близько 2,1 млн.); діти війни (6,7 млн.); особи які мають право на пільги за професійною (службовою) ознакою (близько 1,3 млн.); пенсіонери за віком (10,6 млн.) [21]. Крім того, одна особа може отримати декілька статусів, що дають їй право на пільги, доплати, преференції, допомоги тощо. Усього в населення нині близько 26 млн. таких посвідчень [15].

Велика кількість осіб, що мають право на пільги, а також відносно великі їх розміри призводять до неспроможності державних фондів фінансувати їх у повному обсязі. Так, Міністерство соціальної політики повідомляє, що в цілому на виплати всіх державних соціальних допомоги, пільг, компенсацій і преференцій у держбюджеті на 2011 рік закладено близько 30-33 млрд. грн.. Але якщо розрахувати всю кількість пільг, яка існує в нинішньому законодавстві, то, за оцінкою експертів, для їх обслуговування необхідна сума, яка співрозмірна сумі приблизно половини державного бюджету - майже 120-140 млрд. гривень. Тобто, має місце збільшення зобов’язань за пільгами без наявності відповідних джерел їх фінансування.

Також серед проблем у системі пільг слід назвати відсутність єдиного законодавства, що регулювало б сферу надання та отримання пільг - ця сфера регулюється багатьма законодавчими актами.

Найгострішими проблемами соціального страхування є низький рівень охоплення бідного населення соціальною підтримкою і низька адресність при наданні соціальної підтримки тощо [див. Рис. 3.2].

Однією з проблем сьогодні незавершеність соціальної реформи, відсутність політичної волі та політичного розуміння необхідності поглиблення та завершення соціальної, в першу чергу, пенсійної реформи. Це зумовлено хронічною нестачею коштів в пенсійних та інших фондах, та не ефективне або не цільове використання їх.

Також в системі соціального забезпечення є велика низка проблем наступного характеру:

низька адресність соціальних пільг

невідповідність між розмірами пільг та реальними можливостями їх забезпечити.

залишкове фінансування медичного забезпечення, що не дозволяє підтримувати систему медичного захисту на належному рівні. [див. табл. 3.1]

Отже, очевидно, що нинішня система надання пільг є неефективною та має дуже багато проблем, тому потребує реформування. Покращувати систему соціальних пільг, на мою думку, потрібно за такими основними напрямками:

-        відхід від категоріального принципу, тобто переорієнтація пільг на людину, якій вони справді потрібні. Це можна реалізувати шляхом попереднього з'ясування рівня доходів адресата пільги, і якщо дохід виявляється вищім за середній, він втрачає право на користування пільгою.

Доцільно, буде також створити систему моніторингу за доходом пільговика. Хоч це і підвищить витрати на обслуговування розрахунків з пільговиками, проте ефективність системи значно підвищить, та й сума пільгових виплат знизиться, адже більшість пільговиків - це особи із доходами вище середнього;

з метою зменшення невідповідності між виплатами по соціальним пільгам та їх реальною сумою, доцільно закріпити за кожним видом пільг нормативний документ та конкретне джерело його (виду пільг) фінансування. Наприклад, це можуть бути або кошти бюджетів різних рівнів чи кошти з фондів соціального страхування.

розробка єдиного законодавчого акту, який би охоплював всю систему надання соціальних пільг. Це зробило б більш прозорою і зрозумілою процедуру надання цих пільг.

Наступне коло проблем, які привертають останнім часом багато уваги і з боку науковців, і з боку держави - це проблеми, що пов’язані із пенсійним забезпеченням українців. Так, вже зараз на одну працюючу припадає один пенсіонер, і тенденція до збільшення кількості пенсіонерів зберігатиметься. Фінансово-економічна криза поглибила проблеми із наповненням бюджету Пенсійного фонду. У 2010 році цей дефіцит склав 26,6 млрд. грн. А в 2011 році дефіцит бюджету пенсійного фонду склало30,1 млрд. грн.. гривень, з яких 17,7 млрд. грн. покривалися коштами державного бюджету, а 12,4 млрд. грн. - позиковими коштами [17].

Порівняно з відповідним періодом минулого року власні доходи зросли на 11 918,1 млн. грн., або на 16,3 відсотки. В той же час тільки з Державного бюджету України на фінансування пенсійних програм надійшло 53 040,6 млн. грн., що на 17 491,7 млн. грн. більше порівняно з відповідним періодом 2010 року.

За рахунок вище зазначених ресурсів забезпечено виплату пенсій та грошової допомоги з урахуванням їх підвищення понад 13,7 млн. пенсіонерів. Загальна сума видатків на пенсійні виплати та інші заплановані витрати склала 141 690,1 млн. грн., що на 19142,2 млн. грн. більше, ніж за відповідний період минулого року. Як наслідок, пенсійні виплати вже становлять біля 18 % ВВП, на них направляється понад 20 відсотків видатків державного бюджету. [див. 3, с. 84]

Наступна проблема, пов’язана із пенсійним забезпеченням, криється у солідарній пенсійній системі. Відповідно до солідарної системи пенсійного страхування держава гарантує виплату пенсії, що розраховується за формулою, яка включає кількість років стажу та розмір заробітної плати при виході на пенсію і фінансується за рахунок відрахувань із заробітної плати. Тобто, пенсію сьогоднішні пенсіонери отримують за рахунок внесків сьогоднішніх працівників. А враховуючи процеси старіння нації і той факт, що вже зараз на одного працюючого припадає один пенсіонер, бачимо, що солідарна пенсійна система втрачає свою ефективність, і потребує реформування.

Світовий досвід показує, що у розвинених країнах нині є досить великою частка накопичувальної системи другого рівня, у той самий час як максимальна частка солідарної системи становить близько 50%. В Україні ж ця частка становить 99%, система ж другого рівня практично відсутня [див. Рис. 3.1]. соціальний виплата гарантія фінансування

Для вирішення проблем пенсійного забезпечення, досягнення бездефіцитності пенсійного фонду та уникнення збільшення навантаження на працюючих людей, доцільно буде здійснити на державному рівні такі заходи, як:

із метою зниження розміру видатків Пенсійного Фонду до адекватних меж, обмежити розмір максимальної пенсії хоча б на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатної людини. Такий розмір максимальної пенсії дозволить пенсіонерові прожити на гідному рівні, і водночас зменшить видатки Пенсійного фонду, а отже, зменшить і розмір його дефіциту.

для уникнення ситуації, коли працюючі громадяни не зможуть утримувати зростаючу кількість пенсіонерів, запровадити в обов’язковому порядку другий рівень пенсійного забезпечення - обов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. За такої системи працююча людина матиме змогу сама забезпечувати себе майбутньою пенсією, оскільки протягом трудового життя буде здійснювати відрахування на свій особистий пенсійний рахунок, а потім отримувати кошти саме з нього. Також потрібно створити умови для розвитку недержавного пенсійного страхування, яке буде здійснюватись недержавними страховими фондами. Участь у недержавних пенсійних фондах приваблива для працівників та роботодавців. Проте щоб недержавні пенсійні фонди мали перспективи розвитку, вони потребують стимулів з боку держави, що виражається в особливому механізмі оподаткування. Якщо оподаткування здійснюватиметься лише на етапі виплати пенсій, то це сприятиме високій інвестиційній активності фондів, створить надійний фінансовий ресурс економічного зростання. А це створить передумови для зростання заробітної плати.

Також багато науковців звертають увагу на такий шлях оздоровлення пенсійної системи, як створення умов для підвищення заробітної платні, її детінізації. Адже більшість працівників левову частку зарплатні отримують "у конвертах", відповідно, без сплати внесків до Пенсійного фонду. Проблема загострюється ще й тим, що мінімальні зарплати працівників бюджетної сфери зростають меншими темпами ніж інфляційні очікування, у той час як мінімальні пенсії також зазнають цих показників. Тобто, на мою думку, підвищення заробітних плат допоможе збільшити дохідну частину пенсійного фонду, а також збільшити кількість робочих місць, адже купівельна спроможність населення є головним стимулом для виробника, який, в свою чергу, створить і нові робочі місця.

Серед основних напрямків подальшого розвитку соціального захисту населення в Україні є реформування системи медичного соціального захисту. Так, нині медична система працює за принципом залишкового фінансування, тобто фактично це означає, що є колосальна можливість покривати інші бюджетні видатки за рахунок видатків на охорону здоров`я. Це сприяє розвитку у даній сфері корупції, тіньового сектору, оскільки змушує пацієнтів фінансувати сферу охорони здоров`я у непередбачені законодавством України способи. Як наслідок - незадовільний стан здоров`я українців - за прогнозами міжнародних організацій, до 2026 року чисельність населення в Україні може скоротитися на 12 мільйонів.

Всі ці факти вимагають того, що потрібно шукати позабюджетні джерела фінансування медичного забезпечення, якими можуть стати або розвиток добровільного, або введення обов’язкового медичного страхування. Аналізуючи публікації науковців, можна сказати, що вони висувають багато "за " і не менше "проти" введення обов’язкового медичного страхування. Серед основних позитивних рис називають "відхід від залишкового принципу фінансування охорони здоров`я, посилення конкуренції в галузі, покращення якості медичних послуг" [14, с. 249]. Водночас їх опоненти посилаються на негативний досвід запровадження обов’язкового медичного страхування в Росії.

На мою ж думку, введення обов’язкового медичного страхування є на даному етапі необхідним, оскільки ані бюджет, ані добровільне медичне страхування не вирішать проблеми - адже витрати пересічного домогосподарства не дозволяють витрачати чималу суму коштів на медичну страховку, та й за даними страхових компаній, лише 5% застрахованих - фізичні особи. Тому, незважаючи на певні недоліки, запровадження обов’язкового медичного страхування є єдиним раціональним шляхом покращення стану медичного захисту. Ця система буде ефективно працювати за умов:

законодавчого врегулювання кола платників соціальних внесків, бази їх нарахування, порядку збирання страхових внесків та їх розподілу, ступінь фінансової участі застрахованих осіб у створенні страхового фонду.

здійснення низки заходів щодо оптимізації мережі лікувальних закладів з метою зниження необґрунтованих витрат на утримання надлишкових площ приміщень та персоналу

забезпечення збалансованості послуг медичного страхування із їх фінансуванням. Для цього має бути розроблена багаторівнева програма медичного страхування з переліком послуг, які надаються всьому населенню безкоштовно у рамках базової програми обов’язкового медичного страхування, та переліком додаткових послуг, що надаються у рамках добровільного медичного страхування, або за рахунок власних коштів громадян.

Отжена даному етапі система соціального захисту населення має низку проблем практично по всіх напрямках своєї діяльності. Так, незадовільним є стан пенсійного забезпечення, необґрунтованими та невідповідними реальним можливостям є видатки на соціальні пільги, а розміри обов’язкових соціальних внесків, хоч і є одними з найвищих у Європі, проте не дають бажаного соціального ефекту. Тому на даному етапі важливої ролі набуває реформування систем соціального захисту у напрямку підвищення адресності соціальної допомоги, розподіл навантаження між бюджетом та позабюджетними соціальними фондами та недержавними фондами соціального страхування у біг підвищення ролі останніх двох. Також пріоритетним завданням має бути збільшення бази нарахування соціальних внесків шляхом підвищення рівня зайнятості та середнього рівня заробітної плати.

Висновки

Соціальний захист - це сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально - економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості. Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом."

У системі страхового захисту України можна виділити такі організаційно-правові форми:

) державна соціальна допомога;

) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

) недержавне соціальне забезпечення;

) соціальні гарантії;

Кожна з цих форм по своєму виконує свої функції і задовольняє різні потреби верств населення.

В другому розділі було розглянуто детально кожну з цих сфер було встановлено що щорічно в видатках бюджету передбачено понад 20% від загальних видатків зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення і становить понад 63 млрд. грн. Проаналізовано склад і структуру системи соціального захисту населення в Україні.

Також було досліджено особливості загально обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття або втрати працездатності. При аналізі соціального страхування було визначено що виплати на цю сферу соціального захисту становили 3,7 млрд. грн.

Було проаналізовано динаміку соціальних виплат і загальних соціальних гарантій за 2007-2012 рік. Так мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум в 2011 році мали розмір в обсязі 1004 грн., а мінімальна пенсія за віком 800грн.

При дослідженні соціального захисту було розгорнуто питання про недержавні соціальні послуги, безпосередньо це стосувалося Недержавних Пенсійних Фондів які теж займаються соціальними послугами для населення і надають пенсії та послуги для громадян країни. Так в 2011 році пенсійні виплати складали понад 187.3 млн. грн., а на кінець 2011 року кількість укладених контрактів з НПФ становила 557 176 шт..

В третьому розділі було розглянуто основні проблеми сучасного соціального захисту населення в Україні на сучасному етапі.

Так були зазначені наступні проблеми:

низька адресність соціальних пільг

невідповідність між розмірами пільг та реальними можливостями їх забезпечити.

залишкове фінансування медичного забезпечення, що не дозволяє підтримувати систему медичного захисту на належному рівні. Та інші.

Були запропоновані шляхи вирішення проблем системи соціального захисту населення в Україні. Такі як вирішення: низької адресності соціальних пільг, невідповідності між розмірами пільг та реальними можливостями їх забезпечення, дефіцитності пенсійного фонду, залишкового фінансування медичного забезпечення, що не дозволяє підтримувати систему медичного захисту на належному рівні, та інші.

Та визначені додаткові джерела фінансового забезпечення соціального захисту в Україні з урахуванням іноземного досвіду.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

. Основи законодавства України «про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вiд 14.01.1998 № 16.

3.Закон України «Про збір та облік єдиного внесу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вiд 08.07.2010 № 2464-VI

. Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-VI, - Режим доступу:

<#"602574.files/image001.gif">

Рис. 1.1 Структура страхового захисту за організаційно-правовими формами, видами.

Джерело: складено автором за даними [5]

Рис. 1.2 Різні підходи щодо визначення «Соціальний захист» [див. 6]

Додаток до розділу 2

Таблиця 2.1

Державні витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення

Роки

Сума видатків зведеного бюджету України

У % загальних видатків

У % до ВВП

Млрд. карб.

1990

8.4

19.2

5.0

1991

15.3

15.6

5.1

1992

358.6

18.7

7.1

1993

18059.9

31.5

12.2

1994

70350.1

11.2

5.8

1995

332134.5

13.7

6.1

Млн. грн..

1996

4105.6

12.0

5.0

1997

5607.7

16.4

6.0

1998

4227.0

13.6

4.1

1999

4147.1

11.9

3.2

2000

5985.2

12.4

3.5

2001

8332.8

15.0

4.1

2002

12643.9

21.0

5.6

2003

12953.2

17.1

4.9

2004

19310.5

18.8

5.6

2005

39940.2

28.1

9.0

2006

41419.9

23.6

7.6

2007

48517.3

21.3

6.7

2008

74069.7

23.7

7.8

2009

78775.4

25.4

8.6

2010

69311.3

22.8

6.1

2011

63540.2

19.1

5.3


Джерело: складено автором за даними [3,7]

Таблиця 2.2

Основні соціальні гарантії в Україні

Рік

Місячна мінімальна з/п (на кінець року)


У грн.

У % до прожиткового мінімуму

У% до попереднього року

2007

460

80

115

2008

605

90

131

2009

869

116

143

2010

922

100

106

2011

1004

100

108

20121

1134

100

112


Рік

Прожитковий мінімум працездатної особи на місяць


У грн.

У % до попереднього року

2007

568

112

2008

669

117

2009

744

111

2010

922

123

1004

108

20121

1134

112

Джерело: складено автором за даними [4,15,16,24,25,26]

Рік

Мінімальна пенсія за віком


У грн.

У % до прожиткового мінімуму

У % до попереднього року

2007

417

74

113

2008

798

74

131

2009

573

74

105

2010

734

79

128

2011

800

79

108

20121

884

78

110



Таблиця 2.3

Динаміка основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів

Недержавні пенсійні фонди

2009

2010

1 квартал 2011

2 квартал 2011

Темп приросту %






2 кв. 2011/ 1 кв. 2011

Загальна кількість укладених пенсійних контрактів (тис. шт.)

62.5

69.7

70.6

69.7

- 1.3

Кількість учасників за укладеними пенсійними контрактами (тис. осіб)

497.1

569.2

557.6

557.2

- 0.1

Загальні активи НПФ (млн. грн.)

857.9

1 144.3

1221.4

1 265.9

3.6

Пенсійні внески (млн. грн.) у т.ч.

754.6

925.4

967.2

1 010.3

4.5

- від фізичних осіб

31.8

40.7

43.0

45.3

5.3

- від юридичних осіб

722.7

884.6

924.0

964.7

4.4

- від фізичних осіб-підприємців

0.1

0.2

0.2

0.2

0.0

Пенсійні виплати (млн. грн.)

90.1

158.2

172.0

187.3

8.9

Кількість осіб, що отримали/отримують пенсійні виплати (млн. грн.)

28.1

47.8

52.8

56.9

7.8

Сума інвестиційного доходу (млн. грн.)

236.7

433.0

488.9

511.0

4.5

Сума витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів (млн. грн.)

47.1

64.6

69.4

74.5

7.3


Джерело: [див. 10]

Таблиця2.4

Результати аналізу

Питання, які підлягали аналізу

Виявлені явища, факти, процеси, тенденції

Динаміка розміру соціальних гарантій

Розміри основних соціальних гарантій протягом аналізованого періоду мали тенденцію до збільшення, так з 2007року мінімальна заробітна плата зросла на 218% (2 рази) в 2011 році. А прожитковий мінімум з 2007 до 2011 року зріс на 176% (1.5 рази).

Зміни у механізмі фінансування соціального страхування

З 1 січня 2011 року система фінансування соціального страхування змінилася кардинально. Відтепер соціальні внески сплачується єдиним платежем у Пенсійний Фонд, а вже потім розподіляється між іншими фондами.

Динаміка обсягу видатків на соціальний захист

Останніми роками обсяг і частка видатків на соціальний захист у ВВП та у державному Бюджеті зросла порівняно з минулими роками і продовжує зростати й наразі.

Стан фінансування пенсійних видатків

У доходах Пенсійного Фонду власної частки стає все менше - з 76% у 2010 році вона зменшилася до 61% у 2011 році - решта доходів - це трансферти з Державного Бюджету.


Джерело складено автором за даними [21,23]

Рис. 2.1 Видатки і власні доходи пенсійного фонду в 2004-2010 роках [7]

Таблиця 2.5

Якісна оцінка результатів аналізу

Виявлені явища, факти, процеси, тенденції

Інтерпретація (якісна оцінка, причини виникнення, вплив, наслідки)

Розміри основних соціальних гарантій протягом аналізованого періоду мали тенденцію до збільшення, так з 2007 мінімальна заробітна плата зросла на 218% (2 рази) в 2011. А прожитковий мінімум з 2007 до 2011 року зріс на 176% (1.5 рази)

Це причинено безпосередньо тим що країна переживає кризові часи тому темпи інфляції досить високі і постійні надбавки до соціальних гарантій не можуть встигнути за інфляційними зростаннями.

З 1 січня 2011 року система фінансування соціального страхування змінилася кардинально. Відтепер соціальні внески сплачується єдиним платежем у Пенсійний Фонд, а вже потім розподіляється між іншими фондами.

Внаслідок зміни порядку сплати внесків прогнозується скорочення кількості звітів від підприємств на 3 млн.. Очікується, що підприємці від переходу на нову схеми виплат соціальних внескiв будуть економити 2 млрд. гривень на рік.

Останніми роками обсяг і частка видатків на соціальний захист у ВВП та у державному Бюджеті зросла порівняно з минулими роками і продовжує зростати й наразі.

Зростання частки видатків не супроводжується підвищенням соціальних гарантій - адже великі обсяги цих коштів йдуть на покриття дефіциту бюджетного фонду, а надання пільг здебільшого не орієнтоване на захист від бідності.

У доходах Пенсійного Фонду власної частки стає все менше - з 76% у 2010 році вона зменшилася до 61% у 2011 році - решта доходів - це трансферти з Державного Бюджету.

Пенсійний Фонд не в змозі забезпечити виплату пенсій пенсіонерам за рахунок податкових надходжень та внесків, і потребує відчуження на свою користь все більших і більших сум з Державного Бюджету.


Джерело: складено автором

Рис. 2.2 Частка пенсійних видатків у ВВП [15]

Рис. 2.3 Динаміка кількості учасників НПФ за 2008-2011 роки. [10]

Рис. 2.4 Динаміка кількості зареєстрованих страхувальників загально обов’язкового соціального страхування [18, с. 20]

Рис. 2.5 Структура виплачених коштів на відшкодування шкоди потерпілим (членам їх сімей) в розрізі видів виплат за 2011 рік. [30]

Рис. 2.6 Кількість потерпілих (членів сімей), яким Фонд проводив страхові виплати в розрізі регіонів України за 2011 рів [30]

Додаток до розділу 3

Рисунок 3.1. Середня частка пенсії з різних рівнів пенсійної системи, у деяких країнах світу (%) [21]

Рисунок 3.2 Основні проблеми фінансування соціального захисту населення в Україні

Таблиця 3.1

Шляхи вирішення проблем соціального захисту населення України

Виявлені в ході дослідження проблеми

Пропозиції щодо вирішення

Низька адресність соціальних пільг

Відхід від категоріального принципу надання пільг і орієнтація пільг на конкретну людину. З'ясування рівня доходів людини, яка претендує на пільгу, і надання пільги тільки у разі, якщо її дохід є нижчім за середній

Невідповідність між розмірами пільг та реальними можливостями їх забезпечити

Заборона на введення нових пільг, законодавче встановлення конкретного джерела фінансування для кожного виду пільг, введення обмеження "одна людина - одна пільга"

Дефіцитність Пенсійного фонду

З метою зменшення видаткової частини Пенсійного Фонду ввести максимальний розмір пенсії за віком, детінізація заробітної платні, що дозволить збільшити базу для нарахування пенсійних внесків

Залишкове фінансування медичного забезпечення

Запровадження обов’язкового медичного страхування, що дозволить зменшити навантаження на державний бюджет та водночас обмежити можливість покривати інші бюджетні видатки за рахунок видатків на охорону здоров`я.


Джерело: [5,14,15]

Похожие работы на - Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!