Удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах ПП 'Каравай' м. Житомир

Вид работы:

Дипломная (ВКР)
Предмет:

Эктеория
Язык:

Украинский
,
Формат файла:
MS Word

89,02 Кб
Опубликовано:

2013-03-22

Все дипломные работы по экономической теории

Скачать дипломную работу Читать текст online Заказать дипломную
*Помощь в написании! Посмотреть все дипломные работы

Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.

Удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах ПП 'Каравай' м. Житомир

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Економічна сутність ефективності виробництва

.2 Методичні підходи до оцінки управління ефективністю виробництва

.3 Фактори впливу на управління ефективністю виробництва

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА В ПП «КАРАВАЙ»

.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства

.2 Аналіз фінансово - господарської діяльності підприємства

.3 Аналіз управління ефективністю виробництва на підприємстві

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА В ПП «КАРАВАЙ»

.1 Модель сучасного хлібопекарського підприємства як основа удосконалення управління ефективністю виробництва

.2 Програма удосконалення управління ефективністю виробництва на підприємстві

.3 Техніко-економічне обґрунтування розробленої програми

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

.1 Нормативно - правове забезпечення охорони праці

.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

.3 Забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена тим, що в сучасних умовах господарювання управління ефективністю виробництвом набуває великого суспільного, морально-емоційного та стимулюючого значення. Вона є тим "імпульсом зворотного зв'язку", на підставі якого суттєво визначаються зміст стратегії і тактики розвитку виробництва на майбутній період.

Управління ефективністю виробництвом в практичній управлінській діяльності виступає об’єктивною вимогою, а сучасні умови формують потребу у її здійсненні не тільки на емпіричному рівні, як це часто робиться, а й на науковому підґрунті. Це вимагає, в першу чергу, розробки методології управління ефективністю виробництвом, яка повинна ґрунтуватися на її якісно-кількісній визначеності та враховувати найбільш важливі фактори формування. Крім того, вона повинна бути придатною для використання різними за специфікою та рівнями ієрархії соціально-економічними системами. Також управління ефективністю виробництвом у значній мірі сьогодні залежить від програмного забезпечення, а тому має бути економічно доцільною та доступною у користуванні для суб’єкта упраління. Особливо це стосується підприємств харчової промисловості, де забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентоздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. А тому, найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є - ефективність виробництва. Процес управління ефективністю виробництвом на підприємстві є найголовнішою стратегією будь - якого господарства. Ефективність процесу управління - це обґрунтована стратегія і тактика організацій. Більшість підприємств збанкрутували чи отримують збитки, або їх виробництво не рентабельне лише тому, що управлінські рішення стосовно управління виробництвом є не ефективними і не направлені на перспективний розвиток, що підтверджує актуальність обраної теми дипломної роботи.

Мета дипломної роботи - на основі теоретичного дослідження стану та проблем управління ефективністю виробництва розробити практичні рекомендації щодо напрямів її удосконалення в умовах досліджуваного підприємства.

Досягнення визначеної мети здійснювалося на основі таких завдань:

. Вивчити теоретичні аспекти управління ефективністю виробництва;

. Визначити основні фактори, що впливають на рівень управління ефективністю виробництва;

. Дослідити фінансово-економічний стан підприємства;

. Проаналізувати систему управління ефективністю виробництва на підприємстві;

. Запропонувати шляхи удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах досліджуваного підприємства.

Об’єктом дипломної роботи є процес управління ефективністю виробництва підприємства.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних і практичних аспектів удосконалення управління ефективністю виробництва досліджуваного підприємства.

Теоретичною та методологічною основою дипломної роботи послужили фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних вчених в області економічного аналізу, менеджменту, економіки підприємства та виробництва. В процесі роботи були використані наступні методи: логічного узагальнення - для розкриття сутності поняття «управління ефективністю виробництва» та змісту процесу управління виробництвом; графоаналітичний метод - для аналізу та порівняння статистичних даних щодо виробничої програми підприємства; індукції і дедукції, аналізу і синтезу, класифікації; підходи: інформаційний (аналіз джерел інформації).

Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові акти України, офіційні матеріали Державної служби статистики України, річна фінансова звітність ПП "Каравай" за останні три роки, а також дані первинного, аналітичного та синтетичного обліку підприємства.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота викладена на 111 сторінках і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Економічна сутність ефективності виробництва

Забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів.

Ефективність виробництва - найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях [9, с. 85]. Під економічною ефективністю управління виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих же витратах, тим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, або чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

Ефективність виробництва - це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна виміряти через коефіцієнт - відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури [57, с. 101].

Процес виробництва на будь - якому підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг [62, с.56].

Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи - це по суті терміни - синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств) [64, с.127].

Процес формування результатів і ефективності виробництва:

Результати (1.1)

Ефективність (продуктивність) =

Ресурси (витрати)

Показано процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи), де перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній та вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо - господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це, важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Схема формування результатів та ефективності виробництва

Джерело: [24, с.154]

Відповідні види ефективності виробництва виділяються переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.

Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками представлено на рис.1.2.

Рис. 1.2 Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками

Джерело [24, с. 167]

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають особливість - не усі з них піддаються кількісному виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.

Проблема ефективності вцілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі управління виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.

Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загально - економічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання [37, с.145].

У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують якусь певну сторону діяльності.

Узагальнюючі показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.

Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.

Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності - інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.

Однак, було б помилково зі сказаного робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко - економічних показників.

Як уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва, була введена система показників, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище:

узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва;

показники ефективності використання праці;

показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень;

показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

Наочно систему показників ефективності суспільного виробництва можна представити у вигляді рис.1.3.

Ефективність виробництва

Узагальнюючі показники ефективності виробництва

Показники ефективності використання праці

Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень

Показники ефективності використання матеріальних ресурсів

Темпи зростання виробництва

Темпи зростання продуктивності праці

Фондовіддача

Відносна економія матеріальних витрат

Витрати на 1 грн. товарної продукції

Частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці

Оборотність оборотних коштів

Загальна рентабельність

Відносна економія живої праці

Відносна економія оборотних коштів

Відносна економія використання минулої і живої праці

Питомі капітальні вкладення

Рис.1.3 Система показників ефективності суспільного виробництва

Джерело:[ 37, с.235]

Ефективність суспільного виробництва є складною і багатоплановою категорією. Тому її окремі сторони можна виміряти за допомогою системи економічних показників. З їх допомогою визначається результативність використання окремих видів ресурсів, зокрема праці, фондів, матеріалів.

Ефективність виробництва аналізується за показниками:

Фондовіддача - показник ефективного використання основних виробничих засобів. Розраховується за формулою:

ФВ = ВВП : ОВ (1.2)

де ФВ - фондовіддача; ВВП - валовий внутрішній продукт; ОВЗ - вартість основних виробничих засобів.

Фондомісткість (ФМ) характеризує потребу в основних виробничих засобах для виробництва одиниці продукції промисловості.

Визначається як показник, обернений фондовіддачі:

ФМ = 1 : ФВ = ОВЗ : ВВП (1.3)

Фондоозброєність - це показник оснащеності працюючих у промисловості основними виробничими засобами.

ФО = ОВЗ : Ч (1.4)

де ФО - фондоозброєність; Ч - чисельність працюючих.

Продуктивність праці - показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості:

ПрП = ВВП : Ч (1.5)

Ураховуючи попередні формули, фондоозброєність можна виразити як добуток фондомісткості та продуктивності праці:

ФО = ФМ * ПрП = (ОВЗ * ВВП) : (ВВП * Ч) = ОВВ:Ч (1.6)

Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат у промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції. Прямі матеріальні витрати включають вартість усіх матеріальних ресурсів, використаних у виробництві промислової продукції: сировини, палива, тепло - та електроенергії, основних та допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

До прямих матеріальних витрат не належить амортизація.

Матеріаломісткість може визначатися на одиницю валової продукції промисловості або валового внутрішнього продукту:

ММ = ПС : ВП (1.7)

де ММ - матеріаломісткість промислової продукції, визначена за валовою продукцією (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ПС - вартість прямих матеріальних витрат; ВП - валова продукція.

За видами економічної діяльності та підприємствах рівень продуктивності праці визначається за формулою:

Пп = Q : Чпвп (1.8)

де Пп - продуктивність праці за видами економічної діяльності і підприємствами; Q - обсяг продукції, грн; Чпвп - середньоблікова чисельність персоналу, осіб.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = ПЗ : КК * 100 % (1.9)

де Рф - рентабельність основних засобів; Пз - загальний прибуток за звітній період; Кк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду [15, с.190].

Виробництво можливе тільки при введенні у виробничий процес всіх чинників, що діють взаємозв'язано і доповнюють один одного.

1.2 Методичні підходи до оцінки управління ефективністю виробництва

В економічній літературі під методом управління виробництва розуміється спосіб, прийом і навіть сукупність прийомів цілеспрямованого впливу на колективи людей, а через них - на матеріальне виробництво для досягнення конкретної мети або розв’язання певної проблеми. Таким чином, суть методу становить сукупність практичних прийомів та методів здійснення функцій з повним врахуванням об’єктивних економічних законів.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів називають методами управління. Методи являють собою важливий елемент процесу управління (наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члена [38, с. 229]. Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління.

За допомогою різноманітних методів управління досягається організуючий вплив керуючої системи чи окремого керівника на об’єкт управління, визначаються умови економічного кругообігу фондів, час виробництва і обігу виробничих фондів.

У вітчизняній літературі методи управління найчастіше об’єднуються в три групи:

економічні методи;

адміністративні (організаційно-розпорядницькі);

соціально - психологічні методи [39, с. 230].

Економічні методи управління ґрунтуються на дії економічних факторів ринкової економіки, їм належить провідне місце в системі методів управління господарською діяльністю фірм. Вони сприяють виконанню такої функції управління, як планування. Ці методи управління пов’язані і з функціями мотивації та контролю.

До економічних методів управління належать стратегічне і поточне планування господарської діяльності підприємств, формування системи оподаткування суб’єктів господарювання, визначення дієвої амортизаційної політики, встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій, а також матеріальне стимулювання праці, ціноутворення, фінансування, кредитування, штрафні санкції.

В управлінні важлива роль належить економічним інтересам і матеріальній зацікавленості, а звідси - економічним методам управління.

Економічні методи управління - це способи впливу на економічні процеси і явища через інтереси працівників, що досягається шляхом створення економічних умов (стимулів), які спонукають працівників і підприємства діяти в потрібному напрямі для досягнення поставлених цілей. Фактори стимулювання, що лежать в основі економічних методів, діляться на:

а) зовнішні - реалізаційна ціна на продукцію, ціни на предмети матеріально - технічного постачання, кредити, податки, митні платежі, кошти держави на соціальну інфраструктуру, державні субсидії, державні премії, іноземні субсидії, тарифи за послуги, штрафи;

б) внутрішні - аванс, основна зарплата, додаткова оплата, премії, привілеї, майновий і земельний пай, дивіденди, внутрішньогосподарські ціни і тарифи, спецодяг тощо.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих належать податок на прибуток, на землю, на транспорт, на добавлену вартість та ін. Непрямими податками є митний та акцизний збори. Мито стягується з товарів, які ввозять, вивозять і транзитних, а також цінностей, що перевозять під контролем митного відомства.

Важливим регулятором господарської діяльності господарства є кредит. Кредитування господарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційних банків за рахунок власних коштів та одержаних кредитних ресурсів від Національного банку України.

На господарську діяльність господарства впливають також місцезнаходження виробничих, торгових та інших підприємств та ступінь розвитку інфраструктури в місцях діяльності їх. Місцеві органи влади також використовують ряд економічних регуляторів щодо господарства, до яких відносять рентні платежі, місцеві податки і збори.

Таким чином, економічне регулювання господарської діяльності підприємства здійснюється державою та уповноваженими нею органами.

Що стосується економічних важелів внутрішнього впливу, то тут необхідно відмітити, що вони встановлюються та регулюються колективним договором господарства, відповідно до нього працівники господарства отримують аванс та основну заробітну плату. За простої почасової системи заробіток працівника господарства формується відповідно до його тарифної ставки (окладу) і фактично відпрацьованого часу [39, с. 237].

Також конкретним відображенням економічних методів управління є планування, комерційний (господарський) розрахунок, економічний аналіз та ін.

Планування - це засіб передбачення ходу розвитку виробництва.

На практиці це комплекс робіт по розробі планів і організації робіт по їх виконанню. В перехідний період планування не тільки не губить свого значення, але й стає ключовою функцією управління виробництвом, оскільки сприяє формуванню і розвитку ринку, в тому числі ринку послуг зв’язку. При цьому використовуються наступні дані:

- вивчення попиту і пропозиції на ринку;

- ринкового ціноутворення;

- діючої системи доведення товарів і послуг до споживачів [39, с. 125].

При складанні планів розвитку зв’язку необхідне чітке дотримання певних пропозицій між розвитком засобів зв’язку і продуктивних сил країни, підгалузями зв’язку, окремими ланками мережі зв’язку .

Найбільш перспективними з них є ЕММ, оскільки вони дають можливість переходу до варіантного, а потім оптимального планування.

Методи планування:

- балансовий метод;

- нормативний метод;

метод економічного аналізу;

метод експертних оцінок;

економічно - математичний метод.

У вирішенні задач економічного планування існує два підходи:

- розробка моделей розвитку інформацією, тобто від минулого до майбутнього;

- розробка моделей розвитку, в яких спочатку визначаються майбутні орієнтири, а на їх основі, по спеціальних алгоритмах, здійснюється рух до теперіщньго.

Комерційний розрахунок - це метод ведення господарства шляхом порівняння у вартісній (грошовій) формі затрат і результатів виробничо - фінансової діяльності. Комерційний розрахунок вимагає відповідності затрат і результатів господарської діяльності, порівняння витрати сільськогосподарського підприємства з його власними прибутками, одержання прибутку, за рахунок якого проводяться платежі державі, забезпечується розширене виробництво і створюються фонди економічного стимулювання. Комерційний розрахунок виражає об’єктивну можливість та необхідність ощадливого, економічно обґрунтованого управління виробництвом на підставі використання ринкового механізму і матеріального стимулювання колективів і окремих виконавців за результати їх праці [57, с.178].

Аналіз, як особлива функція менеджменту, являє собою процес збору, опрацювання, осмислення і інтерпретації одержаних даних для підготовки і прийняття управлінських рішень. Економічний аналіз має вирішальне значення у виборі цілей і конкретних стратегій діяльності; у відшуканні і мобілізації внутрішніх резервів для збільшення обсягу виробництва і скорочення витрат, покращення якості продукції на підставі переходу від екстенсивних до інтенсивних форм ведення виробництва, широкого впровадження досягнень науки і передового досвіду. Планово - економічний відділ постійно вивчає фактори, що впливають на кінцеві результати господарювання, приймає участь в обґрунтуванні управлінських рішень, в контролі за здійсненням запланованих заходів щодо подальшого вдосконалення госпрозрахункових важелів управління виробництвом і забезпечення росту його ефективності.

Отже, суть економічних методів полягає у здійсненні непрямого впливу на виконавців і створенні таких економічних передумов, за яких вибір напряму своєї діяльності здійснює саме підприємство, його господарські підрозділи і окремі виконавці під впливом економічних стимулів, що діють як перспективи матеріальної вигоди або втрати. На закінчення слід відмітити, що економічне управління виробництвом не може замінити складного комплексу методів управління і зокрема адміністративного (організаційно розпорядчого) управління і соціально-психологічних методів [39, с.237].

В управлінні діяльністю підприємств, поряд з економічними, важлива роль належить методам організаційно - розпорядчого впливу. Вони забезпечують чіткий розподіл обов’язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу та дисциплінарної відповідальності. Так, організаційно - розпорядчі методи забезпечують підтримку організованості роботи та високої дисципліни праці, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємств, організацій та окремих працівників.

Застосування організаційно - розпорядчих методів впливу виключає суб’єктивізм і захоплення адмініструванням. Інакше кажучи, керівник і працівники апарату управління, вирішуючи різноманітні питання господарської та іншої діяльності, не повинні покладатися лише на силу розпоряджень і наказів.

Для успішної роботи підприємств у нових умовах господарювання передусім слід активізувати соціальну активність кожного працівника - ініціативність, творчу цілеспрямованість, самодисципліну. Цього можна досягти, управляючи інтересами та через інтереси. Здійсненню цього завдання сприяють соціальні та психологічні методи управління, які забезпечують реальні умови для переходу від адміністративних до економічних методів управління. Теоретичною основою соціальних та психологічних методів управління є соціальна психологія і психологія особистості як науки про закони психофізичної діяльності індивіда, різних суспільних груп, колективів. Мета цих методів управління - вивчати і використовувати закони психічної діяльності людей для оптимізації психологічних явищ та процесів у інтересах суспільства й особистості. У цьому полягає єдність, тісний зв’язок і взаємозумовленість соціальних та психологічних методів управління. Разом з тим, між ними існують і відмінності: за допомогою соціальних методів управління здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами, за допомогою психологічних - управління поведінкою індивіда та міжособистісними стосунками у колективі.

Організаційно - розпорядчі методи тісно пов'язані з і економічними методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань з досягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно - розпорядчих методів управління передує економічним методам, оскільки для того, щоб використати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. Організаційно - розпорядчі методи управління ґрунтуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.

Характерними особливостями організаційно - розпорядчих методів управління є: прямий вплив на об'єкт управління; обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів; суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Організаційний вплив на об'єкт управління здійснюється у формі регламентування, нормування, інструктування та інформування. Він є засобом впливу через документи тривалої дії [65, с.100].

Вплив на систему за допомогою організаційного нормування реалізується через встановлення нормативів, які уточнюють межі будь-якої діяльності, параметри технічних і економічних процесів. Використовуються такі нормативи:

- техніко - технологічні - регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів;

- економічні - охоплюють регулювання оплати і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності;

трудові - це норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, трудового розпорядку тощо;

фінансово - кредитні - регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін.;

матеріально - постачальницькі - визначають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів у підприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження тощо;

Організаційно - управлінські, до них відносять типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та ін. [39, с. 238].

На відміну від організаційного впливу методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління і спрямованості на регулювання виробництва та усунення збоїв і перешкод, що виникають у роботі, їх здійснюють шляхом прийняття адміністративно - управлінських актів керівником, проведення спеціальних організаційних заходів. Розпорядчий вплив реалізується у формі наказів, розпоряджень, вказівок (письмово чи усно). Накази можуть віддаватися керівником підприємства як в письмовій, так і в усній формі. При цьому використовуються кадрові, виробничі накази, накази по заробітній платі, з приводу переводу на іншу роботу, прийняття на роботу та звільнення з роботи, накази про покарання та заохочення. Розпорядження віддаються як в усній, так і в письмовій формі начальниками підрозділів, служб, в деяких випадках - керівником. Вони мають на меті виконання наказів. Вказівки використовуються для виконання наказів і розпоряджень. Дисциплінарні дії на підприємстві використовуються згідно з конкретними ситуаціями. Вони виливаються в зауваження, догани, звільнення.

Колегіальні органи здійснюють розпорядчий вплив шляхом ухвалення постанов. Постанови - це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації в цілому.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання та ін. Розпорядчий вплив здійснюється на основі розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, які виникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючи ці рішення конкретним виконавцям для реалізації.

Організаційно - розпорядчі методи управління можна класифікувати також за джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління, практика свідчить, що кожний рівень системи управління має свої особливості організаційного впливу і виділяє ті з них, які найбільш ефективні для цього рівня.

Отже, організаційно - розпорядчі методи витікають із суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем. Звідси випливає потреба застосування організаційно - розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної форми і спонукає виконавців до конкретних дій.

Крім об'єктивних факторів (рівень розвитку виробничих сил, характер існуючих виробничих відносин, організація праці, рівень кваліфікації, матеріальне та моральне стимулювання тощо) на трудову активність людей впливають суб'єктивні фактори (соціальна та психологічна структура трудового колективу, взаємовідносини людей, ціннісні установки, орієнтація працівників, індивідуальне ставлення до роботи, розуміння змісту та значення своєї праці, а також особистий настрій, бажання). Все це підвищує значення соціально - психологічних методів управління. Активізація різних соціально-психологічних якостей трудового колективу сприяє ефективній реалізації потенціалу кожного з виконавців.

Об’єктом соціальних методів управління підприємства є група працівників і трудовий колектив у цілому, а метою - управління формуванням і розвитком колективу для оптимальної згуртованості його членів у досягненні загальної мети шляхом забезпечення єдності інтересів, соціальної справедливості, розвитку ініціативи і почуття відповідальності кожного працівника за результати індивідуальної та колективної праці. Під впливом соціально - психологічних факторів в управлінні формуються суспільна свідомість, психологічні зв'язки в колективі, відношення до праці. Психологічний стан працівника може сприяти підвищенню продуктивності й ефективності праці, і навпаки, знижує трудову активність людей (втома, роздратування, апатія тощо).

Соціально - психологічні фактори звичайно виступають у вигляді матеріальних умов праці (стан та забезпеченість технічними засобами, техніка безпеки, санітарно - гігієнічні умови праці, виробнича естетика) і організаційних моментів (організаційне нормування та регламентування, трудова дисципліна) [64, с.55].

Поряд з об'єктивними на трудову активність людини у виробничому колективі значно впливають суб'єктивні фактори: психологічна структура колективу, розподіл ролей, соціальний статус робітників, характер неформальних зв'язків, індивідуальне відношення до праці, настрій.

Соціально - психологічні методи управління - це сукупність конкретних прийомів впливу на процеси формування та розвитку трудових колективів, соціальні процеси, що відбуваються всередині них, структуру зв'язків споживачів, інтереси, стимули, соціальні завдання. Соціально -психологічні методи управління являють собою єдність двох аспектів управлінського впливу на працівників - соціального і психологічного.

Соціальний вплив проявляється через сукупність конкретних способів і прийомів, спрямованих на формування і розвиток виробничого колективу, трудову і творчу активність його працівників, формування духовних інтересів людей і їх світогляду.

Соціальні методи управління за змістом і цільовою спрямованістю є відображенням об’єктивних соціальних зв’язків та стосунків усередині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують їх формування і розвиток шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, схильності тощо. Залежно від цього соціальні методи управління поділяють на дві групи:

) методи управління окремими груповими явищами і процесами;

) методи управління індивідуально - особистісною поведінкою.

До методів управління окремими груповими явищами і процесами належать методи:

підвищення соціальної активності;

соціального регулювання;

управління нормативною поведінкою [25, с. 44].

Методи підвищення соціальної активності покликані підвищувати ініціативу і творче ставлення членів колективу до виконання службових та громадських обов’язків. Ефективним засобом стимулювання трудової активності є моральне заохочення працівників за результатами праці. Зокрема у господарстві працівників які досягли високих успіхів у професійній діяльності нагороджують грамотами, цінними подарунками тощо

Методи соціальної профілактики включають різні форми попередження:

перенесення інтересів у сферу загально корисної діяльності, дисциплінарної допомоги;

захист соціальних інтересів колективу (виступи на зборах і прийняття відповідних рішень);

організація конфліктних комісій.

Психологічний вплив полягає в регулюванні взаємовідносин між членами виробничого колективу з метою створення в ньому сприятливого психологічного клімату. Психологічний вплив базується на використанні різноманітних факторів: інформованість про результати праці, моральні спонукання до творчості, ініціативи, активності якісної праці, врахуванні психологічних особливостей працівників, забезпечення перспективного соціального й професійного росту, справедливості матеріального стимулювання, підборі працівників з врахуванням їх психологічних характеристик.

В процесі управління ці способи і прийоми впливу різним чином поєднуються, завдяки чому підвищується їх ефективність.

Психологічні методи управління покликані забезпечити формування первинних трудових колективів відповідно до індивідуальних здібностей, нахилів, інтересів працівників і дотримання їх психологічної сумісності та шляхи регулювання відносин між людьми, впливаючи на індивідуальну психологію окремих робітників. Тому знання аспектів психології та правильне використання кадрів управління має важливе значення. Вони повинні розуміти особливості поведінки людини, враховувати його темперамент, тип вищої нервової діяльності.

Міжособисті ролі проявляються у вигляді конкретного виконання прав і обов'язків в залежності від індивідуальних особливостей і здібностей людини. Від того, як вони виконуються, формується і соціальний статус людини.

Об’єктом психологічних методів управління підприємства є індивід, а метою - управління психічною діяльністю особистості кожного працівника для раціонального регулювання його поведінки і міжособистісних стосунків у трудовому колективі, створення на цій основі оптимального морально - психологічного клімату в колективі, який сприяє активізації діяльності його членів.

Суб’єктом психологічних методів управління є керівник господарства, який у своїй діяльності спирається на думку членів трудового колективу. За допомогою психологічних методів управління регулюються міжособистісні стосунки як працівниками і керівниками, так і між членами трудового колективу господарства.

Психологічні методи управління поділяють на такі основні групи:

методи формування і розвитку трудового колективу;

методи гуманізації стосунків у трудовому колективі;

методи психологічного спонукання (мотивації);

методи професійного відбору і навчання.

Методи формування і розвитку трудового колективу дають можливість підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу. До методів гуманізації стосунків у трудовому колективі належать: стиль керівництва; культура управління; етика управлінської діяльності.

Їх завданням є створення оптимальних стосунків між працівниками і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості.

Сутність методів психологічного спонукання (мотивації) полягає у формуванні у працівників мотивів до високопродуктивної праці завдяки розвитку ініціативи та винахідливості, з цією метою в господарстві неодмінно заохочуються раціоналізаторські пропозиції та ініціатива.

Основний зміст процесу управління ефективністю виробництва виявляється у здійсненні безпосереднього цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на об’єкт за допомогою відповідного механізму. У процесі такого впливу реалізуються цілі, завдання, функції, принципи та методи, які і складають зміст механізму управління[25, с.42].

Усі методи, що використовуються в управлінні, пов’язані між собою, доповнюють один одного і повинні використовуватися в органічній єдності.

1.3 Фактори впливу на управління ефективністю виробництва

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від численних чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:

) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

) напрямками розвитку і удосконалення виробництва;

) місцем реалізації у системі управління виробництвом [39, с. 44].

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел. Підвищення ефективності, зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу:

створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції;

механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці;

побудова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Класифікація внутрішніх чинників на "тверді" і "м'які" природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви "тверді" і "м'які" чинники запозичені з англійської комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається "твердим товаром", а програмне (математичне) забезпечення - "м'яким товаром". При цьому "твердими чинниками" позначають такі з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а "м'якими" - ті, які не можна фізично відчути, проте мають неабияке значення для економічного управління виробництвом [24, с.141].

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати.

Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки послідовного здійснення власної програми підвищення управління ефективністю виробництва.

Інтегрована модель факторів ефективності виробництва представлена на рис.1.4.

Класифікаційні ознаки факторів ефективності виробництва
Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності)	Основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва	Місце реалізації факторів у системі управління виробництвом
Продуктивність праці Фондомісткість продукції Матеріалоємність продукції Природні ресурси	НТП структура виробництва організаційні системи керування форми і методи організації виробництва якість продукції планування і мотивація виробництва	внутрішні	зовнішні
		«тверді» технологія устаткування матеріали й енергія вироби “м'які” робітники організація і система методи роботи стиль управління	Державна економічна й соціальна політика Інституційні механізми Інфраструктура Структурні зміни

Фактори підвищення ефективності виробництва

Рис.1.4 Інтегрована модель факторів ефективності виробництва

Джерело:[ 38, с. 102]

Головні внутрішні та зовнішні фактори підвищення управління ефективністю виробництва [37, с. 98].

• Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

• Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно - технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв'язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу тощо.

• Матеріали і енергія. Проблема економії і зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв'язуватись шляхом запровадження маловідходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізації управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

• Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної преваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

• Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники - керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато де в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

• Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

• Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

• Стиль управління. Значний (за деякими оцінками - переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль управління - типовий м’який чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

• Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємства в Україні, про власність, про підприємництво, про оподаткування підприємств, про оплату праці та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності [64, с.145].

• Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалось, залежить від багатьох чинників - внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до підприємства), непересічним завданням держави є створення на національному рівні не лише відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо - економічних систем. Такі умови зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів - організацій (дослідно - впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв'язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо - економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів для ринкової економіки.

• Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої - інфраструктури - комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не найбільш вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому, так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них - підприємства, мають потужна і розгалуджена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру.

• Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві незалежно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливими, окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру.

На закінчення варто зазначити, що обов'язковість у використанні (урахуванні) зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішніх чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання ефективності [64, с. 178].

Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси),а також на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА В ПП "КАРАВАЙ"

2.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства

Хлібопекарська промисловість знаходиться в конкурентному середовищі, в якому паралельно працюють підприємницькі структури, а відсутність в Україні хлібопекарського обладнання європейського рівня не дозволяє виробляти продукцію відповідної якості. Але з розвитком ринкових відносин виникла велика кількість пекарень, відроджується домашнє хлібопечення.

ПП «Каравай» - це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа - засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів.

Юридична адреса підприємства: 10001, Україна, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Транспортна 3. Підприємство створено з метою здійснення підприємницької діяльності та реалізації на основі отриманого прибутку.

ПП «Каравай» має статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкритий розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи.

Згідно з чинним законодавством підприємства - суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності обов’язково повинні мати статутний капітал. Разом з тим станом на середину 2002 р. в Україні жоден законодавчий або нормативно-правовий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру і строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства. Отже, зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу внесення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов’язковим.

Підприємство ПП «Каравай» при своїй підприємницької діяльності керується затвердженими зборами засновників Установчим договором та Статутом, конституцією України, законодавчими і нормативними актами.

Згідно штатного розпису підприємства кількість працівників становить 34 особи.

Система управління ПП «Каравай» представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Система управління ПП «Каравай»

Джерело: дослідження автора

Власник представляє підприємство у всіх установах і організаціях, розпоряджається майном підприємства, укладає договори, видає накази по підприємству, відповідно до трудового законодавства приймає і звільняє робітників, застосовує міри заохочення і накладає стягнення на робітників підприємства, відкриває в банках рахунки.

Підприємство складається з таких структурних елементів:

Основні підрозділи: хлібопекарський цех, кондитерський цех.

Допоміжні структурні підрозділи: склад товарно - матеріальних цінностей, транспортна ділянка.

В таблиці 2.1. наведена характеристика посадових осіб, відповідальних за внутрішній та зовнішній економічний механізм господарської діяльності.

Таблиця 2.1

Характеристика служб (посадових осіб), відповідальних за внутрішній та зовнішній економічний механізм господарської діяльності

Характеристика економічної роботи	Відповідальні служби (посадові особи)
Організація та координація всієї роботи підприємства, складання проектів, бізнес-планів по розширенню виробництва або введення нових видів продукції	Директор (власник)
Розрахунок завдань для структурних підрозділів	Зам. директора
Положення про оплату праці та преміювання,документація та складання фінансової звітности, оцінка та аналіз роботи підприємства	Бухгалтерія

Джерело: власні дослідження автора

ПП «Каравай» обрало собі вигідну галузь для здійснення підприємницької діяльності, яка має потенціал для зростання обсягів господарювання та відповідно збільшення прибутків самого підприємства.

ПП «Каравай» виробляє хлібні вироби двох видів: хліб чорний, хліб білий.

Відносини ПП «Каравай» з постачальниками та покупцями регулюються за допомогою укладання договорів, що дає гарантії фірмі щодо уникнення втрат. У ПП «Каравай» є постійні постачальників, з якими укладено довгострокові договори купівлі сировини, матеріалів, обладнання, запчастин необхідних для здійснення підприємницької діяльності, обладнання, основних засобів та інших цінностей. Якщо постачальники не дотримують всіх умов укладених договорів, то після сплати товариству претензії, договір розривається.

Продтоварні магазини, дрібні фірми, різні підприємці та фізичні особи, що займаються продажем хліба є покупцями хлібних виробів ПП «Каравай». Товариство виготовляє хлібні вироби високої якості і високим рівнем санітарії, тому вони користуються попитом у населення міста Житомира і Житомирської області. Підприємство на власному транспорті розвозить хлібні вироби покупцям чотири рази на добу. Основними ринками збуту продукції є торгівельна мережа м. Житомира та райони області: Житомирський, Дзержинський, Коростишівський, Володарськ - Волинський, Черняхівський.

Імпорт хлібобулочних виробів також не набув швидкого розвитку у м. Житомирі. У продажу є тільки здобні рулети, які завозяться із Польщі, попит на рулети декілька років потому був досить високий, у даний час подібна продукція стала випускатися місцевими виробниками, які заповнили ринок та поступово виштовхують польську продукцію.

За допомогою даних табл. 2.2. здійснено порівняння об’єктів господарської діяльності ПП «Каравай» за 2009 - 2011 рр.

Таблиця 2.2

Характеристика об’єктів господарської діяльності підприємства

Види об’єктів та їх характеритика (продукція, роботи, послуги, товари)	Одиниця виміру	Роки			Відхилення 2011 до 2009 р.р.
		2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
Чорний хліб	т	8407,0	8489,5	8569,7	162,7	1,94
Пшеничний хліб І сорту	т	6175,0	6219,6	6289,1	114,1	1,85
Білий хліб	т	5804,8	5899,9	6080,3	275,5	4,75
Булочна продукція	т	4325,5	4415,1	4508,7	183,2	4,24
Всього	т	24712,3	25024,1	25445,8	735,5	2,98

Джерело: розраховано на основі річних звітів ПП «Каравай»

Обсяги господарювання підприємства мають тенденцію до зростання за всіма видами хлібобулочної продукції: на 735,5 т (2,98 %). Найбільш продаваємим є білий хліб, на цей хліб приходиться 4,24 %, всього обсягу господарювання.

Рецептура більшості виготовляємих на Житомирських хлібозаводах кондитерських і булочних виробів розробляється спеціалістами підприємства. Це стосується й інших найменувань нових виробів, запроваджених у виробництво у 2013 р.

Для виготовлення хлібних виробів підприємство купує сировину - борошно, дріжджі, цукор, сіль та інші. Вартість цих та інших матеріальних ресурсів формується виходячи з їх придбання без врахування податку на додану вартість (включаючи оплату процентів за придбання в кредит на даний постачальниками цих ресурсів), витрат на транспортування та інших про які вже говорилося вище.

Для повноцінного виготовлення продукції підприємство використовує такі основні засоби, обладнання, інструменти :

виробничі приміщення для виготовлення хлібу;

склади для зберігання матеріалів;

тістомісильна машина ФВ - 98, формуючий апарат ХЗ - 60;

піч для випічки хлібних виробів ХШГ - 94;

технологічні лінії по випуску хліба.

визначення поточного фінансового стану;

визначення змін в фінансовому стані у структурно - часовому аспекті;

визначення факторів, що спричинили ці зміни; прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.

Так, як різні види оборотних активів володіють різним ступенем ліквідності, розраховується декілька коефіцієнтів ліквідності (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Показники ліквідності ПП «Каравай» за 2009 - 2011 рр.

№	Показники	Нормативне значення	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 р. до 2009 р., +-
1	Коефіцієнт покриття	> 1	0,28	0,18	0,48	0,20
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності	> 0,5	0,06	0,21	0,29	0,23
3	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	> 0,5	0,00	0,00	0,00	0,00
4	Коефіцієнт оборотних засобів в активах	> 0,2	0,10	0,31	0,29	0,19
5	Коефіцієнт оборотності засобів	За планом	7,90	12,00	9,20	1,30
6	Час оборотності засобів, дн.	> 0,5	46	30	40	- 6

Джерело: розраховано на основі річних звітів ПП «Каравай»

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентноздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Важливим показником платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття. Кп показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Критичне значення Кп = 1. Коефіцієнт покриття за 2011 р. має високе значення: на одну гривню короткострокових зобов’язань приходиться 0,48 грн. оборотних кошті - товариство має можливість покрити всі кредиторську заборгованість та ще залишити частину коштів в резерві.

Коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму короткострокових зобов’язань підприємства. Нормативне значення цього показника в межах 0,5. Коефіцієнт має значення у 2011 році 0,29, що на 0,23 менше, ніж у 2009 р.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів показує ефективність використання активів. У 2011 р. зросла частка оборотних активів у загальній сумі активів становила 9,2 , що на 1,3 пункти більше, ніж у 2009 р.

Час обороту оборотних активів - тривалість в днях одного обороту. Тривалість обороту у звітному періоді зменшилась на 6 днів.

Проведемо оцінку показників фінансової стійкості ПП «Каравай» за 2009 - 2011 рр. (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4

Показники фінансової стійкості ПП «Каравай» за 2009-2011 рр.

№	Показники	Нормативне значення	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 р. до 2009 р., +-
1	Коефіцієнт автономності	> 0,5	0,18	0,24	0,38	0,20
2	Коефіцієнт маневреності робочого капіталу	За планом	0,05	0,02	0,36	0,31
3	Коефіцієнт фінансової залежності, грн.	< 0,5	5,62	4,09	2,64	-2,98
4	Коефіцієнт маневреності власних засобів	> 0,5	4,08	1,81	0,86	3,22
5	Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу	< 0,1	4,62	3,09	1,64	-2,98

Джерело: розраховано на основі річних звітів ПП «Каравай»

Фінансова стійкість - це стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність.

Коефіцієнт автономності визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу, чим більше значення коефіцієнту тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Цей коефіцієнт характеризує частку активів власників підприємства в загальній сумі активів, авансованих у його діяльність. Показник автономності носить не стабільне значення 0,38, яке характеризує високу залежність фірми від зовнішніх джерел.

Коефіцієнт фінансової залежності показує, яка сума загальної вартості активів підприємства припадає на 1 грн. власних коштів. Чим менше значення коефіцієнта, чим ближче він до 1,0 тим менша фінансова залежність підприємства від зовнішніх джерел. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Коефіцієнт фінансової залежності у 2011 р. становить 2,64 грн., що в 2,98 раз менше, ніж у 2009 р., відповідно, спостерігається покращення ситуації та зменшення боргів в підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних засобів - це частка від ділення власних оборотних активів на всю суму власного капіталу. Він свідчить про ступінь гнучкості використання власних коштів підприємства. Коефіцієнт маневреності власного капіталу характеризує ступінь мобільності власних засобів підприємства. Маневреності власного капіталу ПП «Каравай» має тенденцію до зниження на 3,22 %, значення показника позитивне.

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу характеризує ступінь мобільності робочого капіталу підприємства. Коефіцієнт маневреності робочого капіталу у 2011 р. також знизився на 0,31 п.с.

Важливим показником для визначення фінансової стійкості підприємства є коефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує співвідношення власних та позикових коштів та обчислюється шляхом ділення власного капіталу на залучений капітал. Структура капіталу підприємства характеризується співвідношенням зовнішніх зобов’язань і власного капіталу.

Структура капіталу підприємства характеризується співвідношенням зовнішніх зобов’язань і власного капіталу. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу розраховується як відношення всієї суми зобов’язань по залучених коштах до суми власних коштів. Коефіцієнт показує, що 24,64 % залучених коштів приходиться на власні кошти.

Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу розраховується як відношення всієї суми зобов’язань по залучених коштах до суми власних коштів. Коефіцієнт фінансової залежності у 2011 р. становить 2,64 грн., що в 2,98 раз менше, ніж у 2009 р., відповідно, спостерігається покращення ситуації та зменшення боргів в підприємства Ефективність використання основних засобів характеризує аналіз системи таких економічних показників: фондовіддача, фондомісткість, коефіцієнт обороту основних засобів, рентабельність основних засобів, коефіцієнт самофінансування основних засобів, стійкості економічного росту, трудомісткість.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача та фондомісткість. Фондовіддача показує скільки чистого доходу (виручки) приносить кожна гривня, вкладена в основні фонди.

Фондомісткість - обернений показник до фондовіддачі, який характеризує яка вартість основних засобів вкладена в одну гривню чистого доходу (виручки від реалізації продукції).

Розглянемо ці показникив таблиці 2.5. Протягом періоду дослідження рівень фондомісткості збільшився протягом 2009р. і 2010 р. на 0,03 і 0,06 грн. Це свідчить про покращення економічної ефективності використання основних фондів підприємства.

Матеріаломісткість протягом періоду 2009 р. і 2010 р. має тенденцію до зменшення з 0,47 до 0,42. Водночас трудомісткість (за фондом оплати праці) - має тенденцію до зростання 0,34 до 0,44. Рівень матеріаловіддачі на підприємстві зріс на 22 % порівняно 2009 -2010 р.р.

Таблиця 2.5

Оцінка фінансового стану підприємства

№№	Показники	Од. виміру	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011р. до 2009р.
						+ \ -	%
1	Загальна вартість активів (майна)	Тис.грн	457,1	330,5	358,5	-98,6	78,43
2	Вартість необоротних активів	Тис.грн	274,2	212,6	252,6	-21,6	92,12
3	Вартість оборотних активів	Тис.грн	182,9	117,9	105,9	-77,0	57,90
4	Дебіторська заборгованість	Тис.грн	24,0	83,5	0,0	-24,0	0,00
5	Власний капітал	Тис.грн	89,9	91,8	135,9	46,0	151,17
6	Залучений капітал	Тис.грн	415,3	283,8	222,6	192,7	53,60
7	Середньооблікова чис. працівників	Чол.	34	34	34	0,0	100,00
8	Фондоозброєність	Тис.грн	5,96	4,15	5,30	-0,64	88,93
9	Вартість основних засобів	Тис.грн	-	-	-	-	-
10	первісна	Тис.грн	27,3	277,2	365,1	86,8	в 13,37р. зр
11	залишкова	Тис.грн.	202,8	141,2	181,2	-21,6	89,35
12	Коефіцієнт зносу основних засобів		0,27	0,49	0,50	0,23	185,19
13	Матеріаломісткість господарської діяльності		0,47	0,42	-	-	-
14	Трудомісткість господ. діяльності	Тис.грн	0,34	0, 44	-	-
15	Фондомісткість господ. діяльності	Тис.грн	0,03	0,06	-	-	-
16	Матеріаловіддача	Тис.грн	2,15	2,38	-	-	-
17	Коефіцієнт відношення:
18	Необоротних і оборотних активів		1,50	1,80	2,39	0,89	159,33
19	Оборотних і необоротних активів		0,67	0,55	0,42	-0,25	62,69

Джерело: розраховано на основі річних звітів ПП «Каравай

В активах підприємства протягом 2009 - 2011р.р. знизилась вартість оборотних активів -42,1, збільшився на 51,17%, дебіторська заборгованість знизилась. За цей період зменшилась сума грошових коштів 100 %, залучений капітал - на 46,40 %.

Щоб мати можливість судити про ефективність використання основних виробничих фондів господарства, розрахуємо декілька показників, які характеризують забезпеченість основними фондами і енергетичними ресурсами. Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Ці два показника взаємопов’язані між собою.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат.

Аналіз рентабельності господарської діяльності ПП «Каравай» представлено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Аналіз рентабельності господарської діяльності ПП «Каравай»

№ з/п	Показники	Роки			Відхилення 2011р./2009р.
		2009	2010	2011	+/-
1	Ефективність використання майна, %	0,03	0,01	0,16	0,13
2	Рентабельність власного капіталу, %	11,5	9,1	11,0	-0,5
3	Рентабельність статутного капіталу, %	18,5	2,7	79,7	61,2
4	Рентабельність продажу, %	20,2	8,2	7,4	-12,8
5	Рентабельність продукції, %.	25,3	8,9	8,0	-17,3
6	Окупність витрат, %.	0,80	0,92	0,93	0,13
7	Чиста рентабельність підприємства, %.	2,6	0,5	12,3	9,7

Джерело: розраховано на основі річних звітів ПП «Каравай»

У 2011 р. спостерігається зростання показника окупності виробничих витрат на 0,13 п.с. у порівнянні з 2009 р. Рентабельність продажу зменшилася на 17,3 п.с. Однак позитивним є зростання чистої рентабельності підприємства на 9,7 пункти, яка в 2011 р. дорівнювала 12,3%.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на організацію систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільної діяльності.

2.3 Аналіз управління ефективністю виробництва на підприємстві

Основною задачею харчового виробництва є повне забезпечення населення продовольчими товарами високої якості деяких галузей промисловості - виробничими ресурсами.

Специфікою хлібобулочної промисловості є те, що хлібобулочні вироби користуються попитом у різних верств населення:

) група осіб, чиї середні доходи в багато разів перевершують прожитковий мінімум;

) частина населення, середні доходи якого знаходяться на рівні прожиткового мінімуму чи незначно перевищують його;

) основна маса населення, чиї середні доходи нижче і, як правило, значно нижче прожиткового мінімуму.

З цього випливає, що хлібобулочні вироби користуються широким попитом у всього населення м. Житомира та Житомирської області.

Також хлібобулочну продукцію купують і громадяни, які проїздом, або приїхали на довгий час у місто Житомир. До населення хлібобулочні вироби надходять через мережу магазинів, кіосків та точок на базарі, більшість магазинів побудованих у місті, мають відділ по продажу хлібобулочних виробів. Клієнтам пропонуються не тільки простий чорний та білих хліб, але й хліб з різних сортів та видів муки, дієтичний хліб, здобні булочки, сайки, коржики. Аналіз управління ефективністю виробництва зроблено з використанням динаміки результатів економічної діяльності ПП «Каравай» за 2009 - 2011 рр., що представлено в табл.2.7

Таблиця 2.7

Динаміка показників економічної діяльності ПП «Каравай» за 2009 - 2011 рр.

Показники	Од. виміру	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.
Дохід (виручка) від реалі-зації продукції (товарів, послуг, робіт)	тис. грн.	869,6	1191,0	1237,4	142,3
ПДВ	тис. грн.	144,9	195,6	206,2	142,3
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (това-рів, послуг, робіт)	тис. грн.	724,7	995,4	1031,2	142,3
Собівартість реалізованої продукції (товарів, послуг, робіт)	тис. грн.	578,3	913,8	954,8	165,1
Валовий прибуток (збиток)	тис. грн.	146,4	81,6	76,4	52,2
Інші витрати	тис. грн.	110,7	79,7	118,5	107,0
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування	тис. грн.	13,2	1,9	56,9	в 4,3 р. зр.
Податок на прибуток від звичайної діяльності	тис. грн.	-	-	12,8	-
Прибуток від звичайної діяльності	тис. грн.	13,2	1,9	44,1	в 3,34 р. зр.
Чистий прибуток	тис. грн.	13,2	1,9	44,1	в 3,34 р. зр.

Джерело: розраховано на основі річних звітів ПП «Каравай»

Отримані результати свідчать про ріст основних економічних показників. Так, виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) у 2011 р. Становила 1237,4 тис.грн., що на 42,3 % більше, ніж у 2009 р. Чистого доходу від реалізації - на 42,3 %, валовий прибуток - на 47,8 % менше. Чистий прибуток підприємства у 2011 р. становить 44,1 тис.грн. Аналіз фінансових результатів за останні три роки свідчить про те, що підприємство було прибутковим.

Основний виробник хлібобулочних виробів у місті - Житомирський хлібозавод, продукція якого займає 90% ринку збуту. Інші 10 % припадають на приватні хлібопекарні, які виграють перед колишнім державним підприємством своєю компактністю і можливістю оперативно реагувати на зміну попиту на продукцію та на нові розробки у галузі технологій та техніки. Хлібобулочне підприємство ПП «Каравай» працює за спеціальною технологію, яка дозволяє більш економно витрачати сировину та знизити відходи до нульової відмітки. У середньому, на рік, у нашому місті та області виготовляється приблизно 9,921 тон хлібобулочних виробів, з яких 8,929 тон припадає на головного виробника - Житомирський хлібозавод, а 992 тони на приватні пекарні.

Ціни на хлібобулочні вироби встановлюються законодавчими та нормативними документами, це пояснює чому у різних кінцях міста хліб коштує однаково. Головним контролюючим органом, котрий контролює рівень цін у магазинах, кіосках на хлібобулочні вироби є податкові органи. Збільшення за останні роки обсягів валової продукції пов’язане із зростанням цін на хлібобулочні вироби у відповідності до нормативних документів.

Вкладати кошти у хлібобулочну галузь вигідно, це пов’язано із тим, що попит населення на хлібобулочні вироби відрізняється від попиту, наприклад, на електротовари, які купуються певною сім’єю декілька разів на 20-25 років, хліб купується і буде купуватися від 3 до 7 разів на тиждень.

Якщо розглядати конкретно наше місто, створення нових пекарень у данні часи являється недоцільним, можна запропонувати вкладати кошти у діючі підприємства, які наладили постійні канали збуту та мають певну репутацію на ринку м. Житомира. Харчова галузь промисловості одна із найбільш важливих у Україні. Ця галузь розвивалась з давніх часів, задовольняє попит населення на такі продукти харчування, завжди користується попитом та має невичерпні джерела для удосконалення та розвитку.

На нашу думку, основними шляхами підвищення доходності фінансово-господарської діяльності ПП «Каравай» на майбутнє є:

- нарощування обсягів реалізації товарів, робіт, послуг;

- зменшення витрат на реалізацію продукції (тобто її собівартість);

- розширення асортименту і якість продукції, розширюватися на ринок;

заходи щодо підвищенню продуктивності праці своїх робітників;

використання потенціалу, що є в розпорядженні із максимальною віддачею, у т.ч. фінансові ресурси;

придбання сировини та виробничих послуг сторонніх організацій за помірними цінами;

- кваліфіковане зі знанням справи здійснення цінової політики, тому що на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

- грамотна будова договірних відносин з постачальниками і покупцями;

- максимальне використання законодавчих пільг;

мінімізація податкових виплат без порушення законодавства;

- модернізація комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.

Функціонально - вартісний аналіз, факторний аналіз показників фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється працівниками бухгалтерії за допомогою спеціальних прийомів економічного аналізу: абсолютні і відносні величини, прийом порівняння і зіставлення, прийоми групування, обчислення індексів, визначення структури, ланцюгових підстановок, середня величина.

Крім того для удосконалення управління ефективністю виробництва нами сформовано ряд стратегічних цілей та тактичних заходів для ПП «Каравай».

Формування цілей було здійснено за двома напрямками:

- усунення загроз та слабких сторін діяльності підприємства;

отримати бажані результати.

Основними стратегічними цілями діяльності ПП «Каравай» є:

- найм висококваліфікованих спеціалістів з маркетингу (повинні мати вищу освіту за спеціальністю та досвід роботи);

підвищення кваліфікації спеціалістів (повинні мати освіту за спеціальністю та досвід роботи);

створення системи інформаційного забезпечення;

ліквідація застарілого виробничого обладнання та придбання нового (устаткування з системами комп’ютерного моделювання);

розширення асортименту продукції;

проведення рекламної кампанії.

Дерево цілей для ПП «Каравай» побудовано на рис. 2.2.

Рис. 2.2 “Дерево цілей” для ПП «Каравай»

Джерело: власні дослідження автора

Отримання бажаних результатів полягає у:

- збільшенні обсягів виробництва та реалізації в середньому щорічно на 10%;

розширенні асортименту продукції (продукція, що користується широким попитом).

Ціль забезпечення приросту прибутку направить зусилля працівників підприємства на оптимізацію виробничих ресурсів, більш ефективні їх комбінації. Підвищення рентабельності підприємства сприятиме більш ефективному управлінню потенціалом підприємства.

Ціль підвищення ринкової вартості ПП «Каравай» переплітається з метою забезпечення більшої інвестиційної та кредиторської привабливості підприємства. Техніко - технологічні стратегічні цілі встановлені з метою створення потужного виробничого потенціалу ПП «Каравай» та посилення конкурентних переваг.

Створення системи інформаційного забезпечення забезпечить підприємству більшу точність прогнозів та вищий рівень гнучкості системи стратегічного планування, оскільки приведе до зниження трудомісткості робіт у даній сфері.

Реалізація запропонованих заходів буде впроваджуватись відділом збуту ПП «Каравай». Відділ збуту є самостійним структурним підрозділом підприємства і підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства. Задачі відділу збуту заключаються в забезпеченні реалізації продукції підприємства, забезпеченні 100 % - го виконання завдань і обов’язків по реалізації.

Завданнями відділу збуту є:

- своєчасна підготовка та заключення договорів на поставку продукції;

- контролювання постачання продукції структурними одиницями;

забезпечення правильного обліку прийому та звітності по реалізованій продукції.

Функції відділу збуту ПП «Каравай» полягають у слідуючому:

- забезпечення успішної комерційної діяльності підприємства по збуту продукції;

- підготовка та укладання угод з постачальниками на поставку сировини та матеріалів;

складання річних, квартальних та щомісячних планів поставок сировини та матеріалів відповідно до укладених договорів;

- участь у вивченні попиту на продукцію;

- участь в удосконаленні збутової мережі та формах доставки продукції споживачам.

До функцій відділу збуту також відносяться:

дослідження загальної економічної інформації;

дослідження потенційних можливостей ринків і товарів;

виявлення попиту і поведінки споживачів на ринку;

організація прогнозування збуту і розподілення продукції по каналам споживачів;

планування асортименту продукції; пред’явлення претензій за порушення укладених договорів.

Вибір загальної стратегії залежить від характеристик галузі, загальної конкурентної позиції фірми та характеристик самого підприємства (зокрема, стадії його життєвого циклу).

Розробляючи загальну стратегію удосконалення управління ефективністю виробництва на підприємстві нами було враховано фазу життєвого циклу підприємства (табл. 2.8).

Загальна стратегія задає параметри стратегічного набору, тому, беручи до уваги те, що досліджувана фірма входить у стадію зростання життєвого циклу підприємства, було прийняте рішення про впровадження загальної стратегії зростання за рахунок концентрації в даній СЗГ та на існуючому продукті.

Беручи до уваги те, що ПП «Каравай» діє лише на певному сегменті ринку хлібобулочної продукції, було прийняте рішення про формування конкурентних переваг на основі стратегії фокусування за продуктовою ознакою та за допомогою диференціації продукції.

Таблиця 2.8

«Життєвий цикл» ПП «Каравай» та окремі складові «стратегічного набору»

Стратегії	Фази ЖЦ
	становлення	зростання	зрілість	старіння
Продуктово-товарні	Розробка нової продукції	Доробка та уніфікація	Споріднена диверсифікація	Диверсифікація, припинення випуску
Виробничі	Створення виробництва	Розширення, зниження витрат	Диверсифікація, зниження витрат	Стабілізація або спад
Маркетингові	Інтенсифікація ФОПСТИЗ	Інвестиції у ФОПСТИЗ, коригування	Зміцнення елементів ФОПСТИЗ, пошук нових ринків збуту	Зниження цін, маркетингових витрат, планового виготовлення продукції
Організаційні	Кооперація, інтеграція, конкуренція або монополія	Спеціалізація, інтеграція	Спеціальна олігополія	Олігополія або монополія

Джерело: власні дослідження автора

Крім вище перерахованих елементів стратегічного набору, ПП «Каравай» сподівається зберегти та зміцнити свою позицію завдяки часу початку стратегічних дій та впровадженню системи стратегічного управління.

В умовах ПП «Каравай» пропонується використовувати стратегію концентрованого росту, оскільки підприємство не має на меті зміну галузі або розвиток товару. Підприємство веде пошук можливостей поліпшення свого положення на існуючому ринку.

Ввважаємо, що в ПП «Каравай» необхідно комбіновано використовувати стратегії:

- для нових продуктів - стратегія розвитку продукту;

- для існуючих продуктів - стратегія посилення позиції на вітчизняному ринку. Для ПП «Каравай» пропонуємо використовувати стратегію лідирування за низькими витратами та стратегію концентрації (конкурентні стратегії за М.Портером).

Використання стратегії концентрації для ПП «Каравай» та керуючии такими факторами:

- цільова група споживачів порівняно малочисельна;

- існує значний незадоволений попит на визначену продукцію;

ринкова ніша має потенціал росту;

вітчизняні конкуренти не діють в даному секторі;

- підприємство володіє достатніми знаннями і ресурсами для ефективного обслуговування ніши.

ПП «Каравай» володіє певними конкурентними перевагами та має доступ до продуктів без перешкод. Але впровадження таких заходів для даної стратегії потребуватиме значних попередніх капіталовкладень. Велика частка ринку може сприяти економії при закупці, що й далі зменшує витрати. Така стратегія гарантує високі граничні прибутки, які можна заново інвестувати в нове обладнання, щоб досягти найменших витрат.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА В ПП «КАРАВАЙ»

3.1 Модель сучасного хлібопекарського підприємства як основа удосконалення управління ефективністю виробництва

виробництво управління фондовіддача

Модель досконалості Європейського фонду управління якістю (ЄФУЯ) - один з найсучасніших інструментів аналізу та вдосконалення діяльності хлібопекарських і кондитерських підприємств. Розроблено модель Європейським фондом управління якістю (ЄФУЯ) - провідною громадською організацією у галузі якості в Європі. Кожне підприємство шукає власні шляхи досягнення досконалості, тож кращими стають ті, що знаходять оригінальні вирішення, які відповідають цінностям і принципам їхніх лідерів і команди.

Внаслідок вивчення практики і методик найкращих організацій Європи визначено основні підходи і принципи, завдяки яким їм вдалося досягти успіху. Результатом цього дослідження стала розробка моделі, яка описує сучасне Європейське бачення досконалого харчового підприємства та організації його роботи. Закладені в моделі критерії дають змогу реальному виробництву порівняти себе з певним зразком досконалості й знайти власні шляхи наближення до нього.

Щоб розраховувати на високу оцінку за моделлю досконалості Європейського фонду управління якістю хлібопекарня треба будувати свою роботу за філософією загального управління якістю (ТQМ). Принципи ТQМ отримані шляхом узагальнення досвіду сотень підприємств з різних країн, які шукали власні шляхи до постійного успіху. Як свідчить досвід європейських і світових підприємств, лише усвідомивши ідеологію ТQМ і прийнявши її за основу діяльності, підприємство може досяіти високого рівня ділової досконалості.

Систему ТQМ найчастіше характеризує набір концепцій, що відображає їхні основні принципи і положення. Нижче наведено перелік основних концепцій, розроблених ЄФУЯ, які використовують за основу для моделі досконалості ЄФУЯ.

Орієнтація на результат. Діяльність хлібопекарського виробництва має бути спрямована на задоволення інтересів усіх зацікавлених сторін споживачів, постачальників, партнерів, персоналу, власників, кредиторів, представників суспільства. Відповідно до принципів ТQМ за успішні вважають не ті хлібопекарні, які просто виробляють продукцію відповідно до стандартів або вимог споживачів, а котрі забезпечують високий рівень задоволеності споживачів, власного персоналу, сприяють успіху постачальників і партнерів, допомагають у розв’язанні проблем суспільства і досягають при цьому довготривалих високих фінансових результатів.

Концентрація уваги на споживачах. Споживач є кінцевим арбітром якості товару або послуги при концентрації уваги на споживачах досягають глибокого розуміння їхніх потреб і вимог (як поточних, так і потенційних), а також того, які саме споживацькі цінності слід пропонувати. При цьому розглядають вимоги не тільки до якості продукції, а й усіх сторін діяльності хлібозаводу, які вони вважають важливими для себе.

Виявлені потреби споживачів перетворюють на вимоги до діяльності хлібопекарні. Про водять оцінку і аналіз ступеня задоволення потреб споживачів, що впливає на рівень їх лояльності до виробника. Вивчаючи потреби споживачів, їм пропонують інновації, спрямовані на формування та задоволення наявних потреб. Споживачів широко залучають до планування та удосконалення всіх процесів всередині хлібопекарні, з ними налагоджують взаємовигідні довготривалі стосунки, додаючи зусилля для досягнення спільного успіху.

Лідерство та відповідність меті. Лідери розвивають культуру виробництва, визначають його місію, бачення та систему цінностей, пропагуючи серед персоналу. Завдяки цьому забезпечують єдність та чіткість мети підприємства, створюють середовище, в якому люди разом працюватимуть і досягатимуть досконалості. Лідери управляють ресурсами та спрямовують зусилля колективу відносно вдосконалення.

Основний акцент діяльності лідерів на переконані, роз’ясненні, заохоченні. Функції лідерства не обмежуються кількома вищими керівниками хлібозаводу, а розповсюджуються на всі рівні управління.

Управління ґрунтується на процесах і фактах. Хлібопекарня працюватиме ефективніше, якщо всі внутрішньо пов’язані види діяльності розглядають як процеси і ними систематично управляють. Особливу увагу приділяють узгодженості входів і виходів різних процесів, розв’язаню проблем, що виникають на стиках підрозділів.

Рішення, що стосуються поточного управління та запланованих удосконалень, приймаються на підставі надійної інформації, що включає оцінку з боку зацікавлених сторін. Для обґрунтування прийнятих рішень визначається сукупність кількісних показників, що характеризують усі процеси системи управління виробництвом. Запроваджують систему планування, вимірювання, аналізу та вдосконалення цих показників. Використовують колективні методи прийняття рішення, щоб мінімізувати суб’єктивні фактори.

Розвиток персоналу та його залучення до вдосконалення. Повний потенціал персоналу вивільняють заради спільного набору цінностей, створення, культури довіри та надання людям повноважень. Створюють широкі можливості для залучення всіх людей до активності та інформаційного обміну. Працівників розглядають не як пасивних виконавців розпоряджень та інструкцій, а як творчу силу, яка активно впливає на роботу організації. Основні зміни в діяльності підприємства узгоджують із зацікавленими співробітниками. Хлібопекарня поділяє зі своїми працівниками відповідальність за результати своєї роботи, якість продукції, економічний стан.

Надання працівникам широких повноважень ґрунтують на довірі до них, відмові від дріб’язкового контролю. Розширення повноважень підкріплюють, розгалуженою системою постійного навчання та інформування працівників, для цього не обмежують лише виконанням безпосередніх обов’язків, а містить і питання, необхідні для розвитку підприємства в цілому. Систему стимулювання персоналу, як морального, так і матеріального, спрямовано не тільки на виконання планів, а й на активну участь у процесах удосконалення.

Постійне навчання, інновації та вдосконалення. Створюють культуру постійного вдосконалення. Системне навчання основа до вдосконалення стати ще кращим. Заохочують оригінальні думки та нововведення. Чітко усвідомлюють: найкращим стає той, хто шукає шляхи успіху, а не обмежується виконанням загальнообов’язкових стандартів. Будь-що в організації (діяльність, процес, продукт, послуга тощо) є об’єктом систематичного аналізу та перегляду з приводу того, чи не можна зробити його ще краще.

Нічого не робимо певним чином тільки тому, що воно робилося так- упродовж багатьох років. До проведення удосконалення залучають споживачів, постачальників, партнерів, персонал тощо. Удосконалення аналізуємо з точки зору їхнього впливу на задоволення потреб усіх зацікавлених сторін.

Узгоджують плани і діяльність підприємства та його партнерів, оптимізують розподіл обов’язків поміж ними з метою забезпечення максимально тривалої цінності для кожної з сторін. Таке співробітництво може набувати різних організаційних форм: залучення партнерів до розробки стратегії та планів підприємства. Створення спільних робочих груп, обміну інформацією і досвідом, фінансової та матеріальної взаємодопомоги.

Глибокий розвиток подібних стосунків призводить до взаємної інтеграції підприємства та його партнерів: спільних систем управління якістю, стратегічного та поточного планування, діяльності з розвитку та мотивації персоналу.

Відповідальність перед суспільством. Хлібопекарське підприємство усвідомлює, досягнення ним довготривалого успіху можливе за умови корисної діяльності для суспільства. Організація та її колектив приймають етичний підхід і намагаються бути кращими, ніж це передбачено правилами і законами. Важливими: складовими стратегії колективу стають питання, пов’язані із захистом навколишнього середовища, ресурсозбереженням, благодійністю, участю у житті суспільства. Колектив є відкритим для суспільства, інформує його про свою діяльність, ключові інновації та нововведення. Вивчають потреби різних категорій та верств суспільства, аналізують та інтегрують у стратегію та плани організації.

На відміну від підходів до управління, що ґрунтуються на стандартизації, підходи ТQМ дуже гнучкі та м’які, у них фактично відсутні абсолютні обов’язкові елементи чи вимоги. ТQМ часто розглядають як загальну філософію управління, яка визначає найбільш базові ідеї та концепції. Кожна з окремих організацій має шукати власні шляхи вдосконалення в рамках цих концепцій. Тому вищенаведений перелік концепцій не є постійним чи вичерпним. Його можна модифікувати та вдосконалювати в міру накопичення досвіду управління ефективністю виробництва підприємствами та підвищення рівня їх досконалості.

3.2 Програма удосконалення управління ефективністю виробництва на підприємстві

Для усунення виявлених в ході написання аналітичної частини дипломної роботи недоліків в управлінні ефективністю виробництва ПП «Каравай» пропонуємо комплексну програму.

Заходи щодо вдосконалення управління ефективністю виробництва на підприємстві представляють собою послідовність наступних кроків:

. Впровадження нової виробничої лінії булочних виробів, що дозволить істотно розширити асортимент продукції.

. Встановлення системи управління якістю продукції.

. Перебудова організаційної структури підприємства.

. Вдосконалення виробничих форм і технологічних процесів.

. Вдосконалення використання трудових ресурсів.

. Економія ресурсів та управління матеріально - технічним забезпеченням.

. Пошук нових ефективних форм оперативного управління.

У даному розділі дипломної роботи описуються всі організаційні та технологічні процеси, які необхідні для поліпшення ситуації на підприємстві. У зв’язку з новою концепцією управління ефективністю виробництва всередині підприємства буде зроблена перебудова організаційної структури, введені нові відділи, посади та нові посадові інструкції. Підприємство буде діяти з нової стратегічної місії і задачі, які відповідають вимогам сьогодення. Необхідно придбати нову лінію для виготовлення булочних виробів. Вже розроблені нові унікальні рецепти з виробництва здобного печива.

Якісним просуванням і збутом продукції буде займатися сектор маркетингу і збуту. Виробнича лінія, на якій будуть вироблятися нові продукти, повністю автоматизована, контроль за нормою закладки сировини відповідно до технології буде здійснюватися через комп’ютерну систему. Тому нові булочні вироби ПП «Каравай» будуть відрізнятися чудовими смаковими якостями, і ні в чому не поступатися схожим виробам конкурентних підприємств.

На підприємство, планується перебудувати всю організаційну структуру підприємства.

Згідно стратегічного плану на 2013 - 2015 рр. на підприємстві ПП «Каравай» для підвищення обсягів реалізації продукції та розширення асортименту пропонуємо ввести робочу лінію по виробництву кондитерських виробів, а саме: печиво здобне.

Підприємство виходить на той вид продукції, який користується у споживачів підвищеним попитом. Для виходу на вказаний ринок пропонуємо наступний план дій:

. Розробка робочого проекту по частковій реконструкції існуючих приміщень, інженерних комунікацій і установці технологічного устаткування для випуску хлібобулочних виробів - січень- березень 2013 р.

. Реконструкція і косметичний ремонт орендованого приміщення (загальною площею 144 кв. м) - лютий 2013 р.

. Закупівля вітчизняного обладнання - березень 2013 р.

. Монтажні, шефмонтажні та пусконалагоджувальні роботи, навчання обслуговуючого персоналу, комплектація інженерним і допоміжним обладнанням - березень 2013 р.

. Підготовка виробництва, подальше формування ринку кондитерських виробів і випуск першої партії.

Розрахунок основних техніко - економічних введень нової виробничої лінії приведемо на прикладі печива здобного (вага 25 г нетто, тісто: здобне, горіх мигдаль, кокосова стружка, ваніль - добавки 25% від загальної ваги).

В результаті аналізу кількості необхідного і достатнього для створення потокової лінії обладнання, була отримана внутрішня структура технологічної лінії.

При створенні потокової лінії з виробництва даного виду продукції необхідно на першому етапі провести закупівлю техніки та обладнання, а також створити резервний фонд, який буде витрачатися на підтримку працездатності конвеєра, поки він не перейде на самоокупність і не почне приносити прибуток. Виходячи з уціненої ціни на обладнання в 13 тис. грн. Крім капітальних витрат, необхідних для купівлі обладнання, для установки цієї лінії потрібні поточні (щомісячні) витрати. Вони складаються з декількох складових: - фонду заробітної плати; - оплати електроенергії та додаткових витрати.

Для забезпечення ефективної роботи потокової лінії необхідно ввести наступні посади (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Необхідна кількість нового персоналу для реалізації проекту удосконалення управління ефективністю ПП «Каравай»

№ з/п	Посада	К-ть чол.
1	Робітник на загальний конвеєр	2
2	Робітник на конвеєрі тістовимішувача	2
3	Робітник на вантажно-розвантажувальних машинах	2
4	Робітник з ремонту та обслуговування обладнання	1
Всього		7

При створенні нової потокової лінії виробництва потрібно ввести необхідну кількість робочих місць для реалізації нового проекту.

Витрати на заробітну плану представлено у табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Витрати на заробітну плату

№ з/п	Посада	К-ть робочих	Заробітна плата, грн	Всього нарахувань по з/п
1	Робітник на загальний конвеєр	2	2000	4000
2	Робітник на конвеєр тістозмішувача	2	2000	4000
3	Робітник на навантажувально-розвантажувальних машинах	2	1900	3800
4	Робітник з ремонту обладнання	1	1400	1400
Всього				13200

Джерело: власні дослідження автора

Для необхідної кількості нового персоналу також потрібні додаткові кошти на оплату праці нового персоналу.

Вцілому, витрати на заробітну плату складуть в місяць не менше 13200 грн. Якщо 13 200 розділити на 30 днів, то вийде близько 440 грн.

Витрата електроенергії складуть не менше 1 500 грн. в день. Податки на прибуток та соціальні податки - 82 грн. в день. Таким чином, загальні витрати приблизно складуть не менше 2022 грн.

Ціна виробу - 1 кг здобного печива складе 30 грн. Якщо припустити, що за добу можна реалізувати 100 кг печива за ціною 30 грн., то загальна сума виручки складе 3000 грн. за добу, а за місяць - 90 000 грн. Таким чином, є підстави припустити, що виробництво нового печива буде скоріше всього вигідно.

Впровадження принципів управління ефективністю виробництва на підприємстві припускає, що керівництву підприємства слід особливу увагу приділяти організації виробництва і праці, так як дотримання принципів раціональної організації виробничого процесу є основою нормального ведення фінансово -господарської діяльності з найбільш сприятливими економічними показниками. У зв’язку із цим, основними заходами раціональної організації виробництва на ПП «Каравай» стануть:

- поділ праці і розстановка працівників на виробництві;

- організація робочих місць та їх обслуговування;

впровадження раціональних трудових процесів;

створення сприятливої трудової обстановки;

організація заробітної плати і матеріального стимулювання;

організація виробничого навчання;

охорона праці і техніка безпеки.

У контексті дипломної роботи, зупинимося більш детальніше на загальних засадах організації технологічних процесів виробництва ПП «Каравай».

Тісто на печиво буде виготовлятися із застосуванням обсягів тістомісильної машини. Начинка в печиво буде закладатися вручну. Теплову обробку виріб проходять в духових шафах. Далі, вони розміщуються в шафах. Окрім реалізації порційно в залі, планується доставка печива до торговельної точки власним транспортом.

Розрахунок собівартості пирога з начинкою наведено у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Розрахунок вартості печива здобного з начинкою

Назва виробу	Од. вим.	Вага тістової заготовки, кг	Ціна, грн.
Яйце	шт	4	2,0
Борошно	кг	0,8	1,8
Молоко	л	0,2	1,0
Сметана	л	0,1	0,7
Цукор	кг	0,2	1,8
Шоколад	кг	0,3	13,0
Сіль	кг	0,002	0,001
Виробничі витрати	т	х	1,5
Всього			21,801

Собівартість 1 кг печива здобного з начинкою буде становити 21,8001 грн., а планується реалізовувати продукцію по 30 грн. за 1 кг. Це говорить про те, що введення нової лінії продукції є передумовою удосконалення управління ефективністю виробництва на підприємстві.

3.3 Техніко-економічне обґрунтування розробленої програми

У сучасних умовах господарювання зростає потреба в менеджерах з досвідом роботи в сфері бізнесу для того, щоб уникнути виробничих проблем. Така ж потреба існує в організаторах, лідерах, аналітиках, які розуміють проблеми витрат, які, працюючи разом, могли б зберегти тенденцію отримання прибутку на максимальному рівні.

Для того, щоб виконати це якнайкраще, слід розробити форму, яка б містила інформацію про витрати на закупівлю деталей, сировини, вимоги по фрахту і обробці, операції з будівельно - монтажних робіт або їх частиною у відповідності з вимогами по нормах часу (на противагу нормам затрат). Тому необхідна перевірка:

- ефективності функціонування підприємства;

- порівняльних фінансових звітів;

відхилень від нормативів, витрат засобів на утримання та ремонт, а також придбання нового обладнання;

- розширення підприємством з метою зниження сукупних витрат виробництва;

- підвищення об’єму реалізації інших продуктів за рахунок зниження цін з метою розподілу накладних витрат (це стосується калькуляції собівартості по змінних витратах і за беззбитковістю);

- морального зносу матеріалу, що знаходиться в запасі;

- витрат на доставку і розподіл;

оцінки і підготовки персоналу.

На нашу думку, на ПП «Каравай» доцільно створити комісію по зниженню собівартості продукції. Цим буде займатись бухгалтерський відділ.

Процес відбору продукції для розгляду комісії по зниженню собівартості є головною частиною роботи, яку повинен виконувати встановлений бухгалтер - координатор.

Бухгалтер - координатор повинен ретельно підбирати продукцію або її частини для розгляду комісії. При підготовці проведення комісії повинен встановити певний зв’язок між продукцією та її частинами для того, щоб прослідкувати виробничі відносини в межах нормативів, її вартості в часовому вимірі, повинен ознайомитись з технічними характеристиками продукції, яка виготовляється. Як правило, починають з такого інструменту, як Картка обліку нормативної собівартості (витрат) продукції.

Підготовка будь - якого звіту по собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) може проводитись у двох напрямках: бухгалтер повинен розібратися в технічному боці розробки продукції, в той час як працівники середнього управлінського персоналу на рівні відділів по розробці і виробництву повинні, в свою чергу, зрозуміти процедури бухгалтерського обліку нормативної собівартості продукції.

Звіти по собівартості продукції класифікують по різному: виробництво, закупівля, реалізація. Ціль порівняльних звітів по собівартості продукції (по витратах продукції) полягає у пошуках будь-яких невідповідностей у витратах, які з’являються в зв’язку зі змінами об’єму виробництва і реалізації продукції. На засіданні комісії розглядаються такі питання, як інформація по собівартості, аналіз продукції, вартісний аналіз.

Зниження собівартості продукції - це важливе питання, яке вирішує кожне підприємство. Воно має розглядатись на зборах комісії по зниженню собівартості продукції. Коли йде мова про зниження собівартості, слід намагатися знайти шляхи зменшення витрат і підвищення ефективності на всіх стадіях виробничого процесу - від закупівлі сировини і напівфабрикатів, їх переробки, до контролю на стадії виходу готової продукції і доставки її, споживачу. Зміни можуть бути внесені на будь - якому етапі (виробництво, обробка, упаковка, зборка), якщо вони впливають на якість продукції, яка проходить через ці етапи.

Перелік методів зниження собівартості продукції включає зміни в загальних підходах, стандартизацію деталей. Для того, щоб досягти максимальної ефективності виробництва при мінімальних затратах для окремих виробів, необхідні певні інструкції для кожного виробу, але підприємство може розробити загальну схему. Вона буде залежати від того, яка система визначення собівартості використовується. Навіть якщо на підприємстві проведено нормування витрат, слід додатково провести процедуру визначення нормативної собівартості для кожного виробу. Варто проаналізувати такі елементи:

- закуповувати чи виробляти сировину самостійно,

- об’єми закупівлі,

- методи обробки.

Перелік засобів зменшення собівартості продукції може суттєво вплинути на збільшення прибутку, якщо поставлені цілі є реальними. Перелік повинен бути повним і зрозумілим, в ньому повинні розглядатися всі важливі фази виробництва і маркетингу кожного виробу, а також обов’язки і відповідальність керівництва.

Процедура контролю за вартістю продукції повинна ґрунтуватись да бухгалтерський інформації. Таким чином, бухгалтерська інформація є важливою ланкою між виробництвом та реалізацією продукції. Саме бухгалтерські звіти надають достовірну інформацію про роботу всього підприємства і окремих його відділі за допомогою порівняльних даних і графіків відхилень.

Значний вплив на економію матеріальних ресурсів справляє удосконалення економічної системи нормування витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції та посилення контролю за дотриманням затверджених норм.

На тих підприємствах, де нормуванню, як найважливішому чиннику підвищення продуктивності, не приділяється належної уваги і відсутні спеціалісти з нормування, спостерігається висока собівартість продукції, що зумовлена перевитратами енергоносіїв при випуску продукції, матеріалів, що використовуються при ремонті та обслуговуванні устаткування, паливно- мастильних матеріалів при реалізації продукції. Облікова служба підприємств контролює тільки фактичні показники, аналіз резервів зниження собівартості продукції не робиться. Перевитрати електроенергії і газу на випуск одиниці продукції не контролюються, фактичні витрати відносяться на собівартість продукції, закладаються в ціну виробів і за перевитрати сплачує споживач. Однак викликає сумнів відповідність економічних показників реальному стану господарювання тих приватних підприємств, які протягом 2 - 3 років працюють із значними збитками (рівень рентабельності мінус 37 %). Такі показники можуть свідчити про часткову «тінізацію» підприємства: частина виробленої продукції реалізовується за тіньовою схемою, а витрати енергоресурсів, що облічуються лічильниками, розподіляються на обліковану частину продукції і збільшують величину питомих витрат.

Розроблення системи економічних норм і нормативів та чіткий контроль за їх дотриманням дасть можливість спростити аналіз економічної діяльності, допоможе у виборі оптимальної технологічної схеми виробництва відповідно до реальних умов виробництва.

Створивши комісію щодо ефективного управління виробництвом, на підприємстві посиляться функціональні зв’язки в організаційній структурі управління.

До складу комісії по зниженню собівартості продукції на ПП «Каравай» входитимуть: голова комісії - головній бухгалтер та економіст.

Це забезпечить на підприємстві економію витрачання матеріальних ресурсів, зниження інших операційних витрат. Засідання комісії відбуватиметься в кінці кожного кварталу, тобто 4 рази на рік.

Для підвищення обсягів виробництва продукції на підприємстві необхідно більш інтенсивніше використовувати наявні виробничі потужності та вводити нові.

Для збільшення обсягів виробництва продукції на ПП «Каравай» пропонуємо виготовляти новий вид продукції - печиво здобне з начинкою.

Для цього планується закупити наступне обладнання:

- кондитерські печі;

- подільники, округлювані та видовбувачі для хлібобулочних виробів;

- тістомісильні машини.

Наведемо технічні характеристики даного обладнання, яке планується закупити для реалізації розробленої програми (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Технічні характеристики обладнання для ПП «Каравай»

Модель	Кондитерські печі Debug Monsum	Подільники,округлювачіDebug Monsum
Корисна площа випіку, м.кв.	1,44	3,8
Продуктивність 1 завантаження (булочка 50 г)	108	320
Висота камер випікання, мм	73	73
Габаритні розміри:
- ширина, мм.	906	952
- довжина (глибина), мм.	920	1400
- висота, мм.	1720	1875
Вага, кг.	320	580
Енерговитрати, кВт/год.	9,5	18,5

За даними таблиці 3.5 та 3.6 можна простежити значну диференціацію технічних показників за виробничою потужністю, продуктивністю, енерговитратами запропонованого устаткування.

Таблиця 3.5

Технічні характеристики подільників - округлювачів для кондитерських виробів для ПП «Каравай»

Модель	«Фортуна» напівавтомат	«Фортуна» (автомат)
Кількість заготовок за один поділ, шт	30	30
Вага тістової заготовки (не більше), кг	25-80	40-130
Вага тіста, кг	960-2100	7000
Габаритні розміри:
- ширина, мм.	580	620
- довжина (глибина), мм.	580	620
- висота, мм.	1350	1550
Вага, кг.	330	400
Потужність, кВт.	1,6	1,3

Машини наведені в таблиці 3.5 використовуються для виготовлення виробів округлої форми.

Таблиця 3.6

Технічні характеристики тістомісильної машини для ПП «Каравай»

Модель	з нез’ємною діжею	з відкатною діжею
Максимальна кількість тіста, кг.	40-120	120-200
Максимальна кількість борошна, кг.	25-75	75-125
Об’єм діжі, л.	68-180	180-300
Габаритні розміри:
- ширина, мм.	560-800	865-1581
- довжина (глибина), мм.	900-1270	1400-1068
- висота (робоча), мм.	1154-1300	1485-1530

Машина зручна й безпечна в роботі. Конструктивні елементи й деталі, що контактують із робітничим середовищем, виконані з матеріалів, дозволених до застосування в харчовій промисловості.

Для придбання даного обладнання підприємству необхідні інвестиції, також необхідні додаткові кошти на оплату праці персоналу та проведення засідань комісії зі зниження витрат. Так як підприємство почне виготовляти новий вид продукції, тому необхідно додаткові кошти на сировину та матеріали.

Підрахунок необхідного обсягу інвестицій для реалізації даної програми наведено у таблиці 3.7.

Таблиця 3.7

Розрахунок інвестиції для виготовлення нової продукції в ПП «Каравай»

Показник	Кількість, одиниць	Ціна за одиницю, грн.	Сума всього, грн.
1. Кондитерські печі	2	3000	6000
2. Подільники-округлювачі	1	4000	4000
3. Тістомісильні машини	1	3000	3000
4. Річна заробітна плата нового персоналу	8	-	158400
5. Витрати на засідання комісії	4	350	1400
6. Витрати на матеріальні ресурси	X	X	16000
Разом	X	X	187400

Структура розподілу інвестицій, необхідних для реалізації інвестиційного проекту за джерелами фінансування складається тільки з залучених коштів за рахунок позики у розмірі 187 тис. грн. по кредитній системі для виробничої діяльності. Таке фінансування передбачає пропозицію проектного кредитування корпоративних клієнтів строком до 10 років, під 22% річних. Основний борг гаситься щороку рівними частинами, відсотки нараховуються на залишкову непогашену суму кредиту.

Фінансування проекту ПП «Каравай» та його погашення по роках представлено в табл. 3.8.

Таблиця 3.8

Фінансування проекту ПП «Каравай» та його погашення, тис. грн.

Роки	Отриманий	Повернення	Плата за кредит	Разом сума погашеного
2013	187	18,7	-	-
2014	-	18,7	41,14	59,84
2015	-	18,7	37,03	55,73
2016	-	18,7	32,91	51,61
2017	-	18,7	28,80	47,50
2018	-	18,7	24,68	43,38
2019	-	18,7	20,57	39,27
2020	-	18,7	16,46	35,16
2021	-	18,7	12,34	31,04
2022	-	18,7	8,23	26,93
2023	-	18,7	4,11	22,81

Разом за період з 2013 по 2023 р.р., підприємство виплатить за кредитною системою коштів у розмірі 413,27 тис. грн, що складає переплату у вигляді відсотків у розмірі 226,27 тис. грн.

Плановий розмір прибутку в ПП «Каравай» по роках представлено в табл. 3.9.

Таблиця 3.9

Плановий розмір прибутку в ПП «Каравай» тис. грн.

Показники	Роки
	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020	2021	2022	2023
Виручка від реалізації продукції	9736,0	10417,5	1146,2	11927,0	12761,9	13655,2	14611,1	15633,9	16728,3	7899,2	19152,2
ПДВ	1623,0	1736,2	1857,8	1987,8	2126,9	2275,9	2435,2	2605,6	2788,0	2983,2	3192,0
Дохід від реаліз. продукції	8113,0	8681,3	9288,9	9939,2	10634,9	11379,4	12175,9	13028,2	3940,2	14916	15960,1
Собівартість	5953,0	6280,3	6625,8	6990,3	7374,7	7780,3	8208,2	8659,7	9136,0	9638,5	10168,6
Валовий прибуток	2160,0	2400,8	2663,1	2948,9	3269,2	3599,0	3967,7	4368,5	4804,2	5277,6	5791,6
Адмін. витр.	420,0	428,4	734	445,7	454,6	463,7	473	482,4	492,1	501,9	512,0
Витрати на збут	1557,0	1634,8	1716,6	1802,4	1819,5	1987,2	2086,5	2190,9	2300,4	2415,4	2536,2
Ін. опер. витрати	47,0	47,9	48,9	49,9	50,9	51,9	52,9	54,0	55,1	56,2	57,3
Фін. рез. від опер. діяльн.	136,0	289,7	460,7	650,9	862,2	1096,3	1355,2	1641,2	1956,7	2304	2686,1
Фін. витрати	-	59,8	55,7	51,6	47,5	43,4	39,3	35,2	31,0	26,9	22,8
Приб. від звич. діяльн.	170,0	229,8	404,9	599,3	814,7	1052,9	1315,9	1606,9	1925,6	2277,1	2663,3
Податок на прибуток	48,0	46	76,9	107,9	168,5	210,5	257,0	308,1	364,3	426,1
Чистий прибуток	88,0	183,9	328,0	491,4	676,2	884,4	1105,4	1349,1	1617,5	1912,8	2237,2

Для дослідження ефективності запропонованої програми удосконалення управління ефективністю виробництва в ПП «Каравай» розглянемо прибутки, що будуть отримані після його реалізації. Для нормального функціонування підприємства залучено позиковий капітал - 187 тис. грн.

У зв᾿язку з цим формуємо фінансові витрати. До них належжать витрати на виплату процентів за користування кредитами. Фінансові витрати беруться до уваги при визначенні прибутку підприємства від звичайної діяльності до оподаткування. При цьому на їх суму зменшуємо операційний прибуток. Отже, загальний розмір чистого прибутку, що прогнозується від реалізації проекту розвитку ПП «Каравай» по завершенню кредитного періоду становить 2237,2 тис. грн. Проведемо порівняння фінансових результатів діяльності ПП «Каравай» у плановому 2013 р. з базовим 2009 і зведемо данні в таблиці 3.10.

Таблиця 3.10

Ефективність діяльності ПП «Каравай» на перспективу

Показники	2009 р.	2013р.	Зміна 2013р. до 2009р.
			+/-	%
Виручка від реалізації, тис. грн.	9736,0	10417,5	681,5	107,0
ПДВ, тис. грн.	1623,0	1736,2	113,2	106,9
Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн.	8113,0	8681,3	568,3	107,0
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	5953,0	6280,4	327,4	105,5
Валовий прибуток, тис. грн.	2160,0	2400,8	240,8	111,1
Рентабельність продукції, %	7,26	17,2	9,9	X
Продуктивність праці, тис. грн. / особу	60,70	62,5	1,8	102,9
Фондовіддача, грн.	2,99	3,80	0,90	131,0
Рентабельність операційної діяльності, %	2,4	5,2	2,8	X
Рентабельність активів, %	8,6	11,7	3,1	X
Рентабельність продажу, %	26,6	27,6	1,0	X

В результаті зростання чистого доходу від реалізації програми ефективність використання персоналу та основних фондів збільшиться. Так, продуктивність праці зросте на 1,8 тис. грн. / особу (2,97 %), фондовіддача - на 0,9 грн. (31 %). У 2013 р. всі показники ефективності господарської діяльності покращуються і у наступних роках за рахунок нарощування обсягів господарської діяльності підприємство підвищить свою конкурентоспроможність.

З урахуванням фактору часу та всіх витрат за 2013 - 2023 рр., згідно даної програми, що пропонується на ПП «Каравай» забезпечить надходження прибутку у розмірі 2,2 млн. грн., отже приведені розрахунки показників, що характеризують економічну, комерційну і бюджетну ефективність виробництва нового виду продукції та організації діяльності комісії зі зниження витрат показали, що дана програма на підприємстві є високоефективною і привабливою для фінансування.

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗБЕКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Нормативно - правове забезпечення охорони праці

Кожна особа має право на належні безпечні умови праці, адже людське життя - безцінне порівняно з продукцією, що виготовляється, чи послугами, що надаються виробництвами. Одним з головних завдань служб охорони праці є реалізація державної політики в галузі охорони праці на підприємстві, в організації, установі. Людина є найвищою цінністю суспільства, тому в наш час на кожному підприємстві велика увага приділяється охороні праці. Основні положення з охорони праці в Україні встановлені і регламентуються Конституцією України, Кодексом законів про працю, Законом «Про охорону праці», а також розробленими на їх основі і відповідно до них нормативно - правовими актами Закон України “ Про охорону праці“ вiд 25.06.2011 р. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації Закон передбачає:

створення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях;

обов’язки власника та працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці;

відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я;

контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці.

Весь виробничий та невиробничий персонал проходить інструктажі з охорони праці: ввідний - при прийманні на роботу; інструктаж по місцю роботи - первинний; періодичний; позаплановий; цільовий.

Люди які приймаються на роботу, що пов’язана з обслуговуванням складних апаратів, посудин, що працюють під тиском, електроустановок допускаються до роботи після спеціальної підготовки та здачі іспиту кваліфікованій комісії [1, с. 56].

Періодичний інструктаж на робочому місці проводить майстер, бригадир або інструктор з метою роз’яснення мір безпеки при виконанні роботи. Якщо впродовж однієї зміни змінюється метеорологічні умови, характер або місце роботи, то цей інструктаж проводиться повторно. Якщо робота носить одноманітний характер на постійному робочому місці, то періодичний інструктаж проводиться один раз на місяць.

Позаплановий інструктаж проводиться на підставі нещасного випадку або при порушенні техніки безпеки, а також при впровадженні нового обладнання. Цей інструктаж проводять УТР, керівники робіт або інструктор у формі лекції.

Згідно закону України “Про охорону праці” фінансування заходів з охорони праці відбувається у кількості 0,5 % від фонду оплати праці. Кошти фонду охорони праці ПП «Каравай» використовує тільки на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Ці кошти не повинні витрачатися на ремонтні та інші роботи, пов’язанні з підтримкою основних засобів у належному технічному стані, на придбання спецодягу, знешкоджуючих засобів, надання різних пільг і компенсацій працюючим, організацію навчання кадрів, благоустрій та озеленення території, а також на природоохоронні заходи.

Згідно Закону, охорона праці - це система правових, економічних, організаційно-технічних, санітарно - гігієнічних і лікувально - профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

За час, що минув з дня набрання чинності цим Законом, розроблено, затверджено і введено в дію більше тридцяти положень, інструкцій та інших підзаконних нормативних актів, прийнято ряд постанов Уряду, рішень міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, спрямованих на забезпечення виконання вимог Закону України «Про охорону праці».

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України по нагляду за охороною прані;

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів;

асоціації, концерни та інші об’єднання підприємств.

На підприємстві організація служби охорони праці здійснюється згідно Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 р. №255. Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і науково - виробничих об’єднаннях, кооперативних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих понад 50 чоловік.

Служба охорони праці на ПП «Каравай» представлена головним інженером з безпеки праці. Він проводить навчання та інструктажу з техніки безпеки, організують роботу з метою досягнення встановлених нормативів безпеки, розробляють і здійснюють заходи для створення здорових і безпечних умов праці.

Організація робіт з охорони праці включає:

забезпечення безпеки виробничою устаткування, виробничих процесів, будинків, споруд;

нормалізацію санітарно-гігієнічних умов прані; інструктаж з техніки безпеки і навчання працюючих безпечним умовам прані;

забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

організацію лікувально - профілактичних заходів, соціально - побутового обслуговування робітників;

професійний відбір працюючих щодо окремих спеціальностей.

Забезпечення безпеки виробничого устаткування і технологічних процесів досягається проведенням організаційно - технічних заходів з боку власника або уповноваженого ним органу, які включають впровадження нових прогресивних технологій, сучасного устаткування, засобів механізації і автоматизації, досконалих засобів з техніки безпеки, своєчасне проведення ремонту будівель і споруд, що гарантує їх безпечну експлуатацію [12,с. 103].

Нормалізація санітарно - гігієнічних умов праці включає забезпечення нормального функціонування вентиляції виробничих приміщень, опалювальних та освітлювальних систем, каналізації, водопостачання, забезпечення працівників миючими засобами.

Регулює відносини між найманими працівниками та власниками підприємства в охорони праці колективний договір, укладений згідно зі ст. 11 Кодексу законів про працю України і ст. 2 Закону України «Про колективні договори та угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII. У розділі «умови та охорона праці» є обов’язковим забезпечення безпечних умов праці, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва, наявність засобів захисту, відповідність санітарно-побутовим нормативним актам з охорони праці. Працівники мають право відмовитися від дорученої роботи, під час якої створюється ситуація, небезпечна для їх життя та здоров’я, якщо такі умови прямо не передбачено трудовими договорами (контрактами), а також для життя та здоров’я інших людей і навколишнього середовища [52, с. 65].

Основними нормативними актами з охорони праці, що використовуються в ПП «Каравай» є:

. Закон України “Про Охорону праці”.

. Колективний договір.

. Наказ про призначення відповідального за ОП.

. Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємстві.

. Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру.

. Положення про навчання, інструктаж, перевірку знань працівників з питань охорона.

. Положення про організацію та проведення первинного та повторного інструктажів, спеціального навчання з ОП.

. Положення про медичний огляд певних категорій. (попередній, періодичний).

. Журнал реєстрації медоглядів.

Всі положення затверджуються наказами:

. Наказ про призначення відповідальної особи з ОП.

. Посадові інструкції керівника підприємства, керівників підрозділів, служб.

. Інструкції з ОП по професіям та видам робіт.

. Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт.

. Загально-об’єктові інструкції про заходи пожежної безпеки.

. Журнал реєстрації вступного інструктажу.

. Журнал реєстрації інструктажів з ОП.

. Журнал обліку видачі інструкцій з ОП на підприємстві.

. Журнал реєстрації інструктажів з пожежної безпеки.

. Журнал протоколів перевірки знань з ОП.

. Журнал реєстрації нещасних випадків невиробничого характеру.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

Колективний договір укладається представниками трудового колективу ПП «Каравай» з роботодавцем. Колективний договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і поширюється на всіх працівників підприємства.

Він містить: основні положення з питань праці і заробітної плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, зобов’язання сторін щодо захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

У колективному договорі сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

В колективному договорі затверджені комплексні організаційно - технічні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни праці, підвищення існуючого рівня охорони праці з виділенням коштів на їх виконання [52, с. 122].

Працівники зобов’язані знати та виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила роботи з машинами, механізмами, устаткуванням, іншими засобами виробництва, користуватися засобами індивідуального та колективного захисту, проходити обов’язкові медичні огляди (може бути передбачено й інші обов’язки працівників).

Власник (уповноважений ним орган) зобов’язаний відшкодовувати працівникам фізичну шкоду, завдану пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, а також моральну шкоду, завдану внаслідок небезпечних або шкідливих умов праці, на умовах і в порядку, передбачених статтею 173 КЗпП України, статтями 7, 9 Закону України «Про охорону праці», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами України.

4.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

В ПП «Каравай» за стан охорони праці відповідає головний інженер з техніки безпеки. В його обов’язки входить проведення інструктажів з техніки безпеки на робочих місцях, організація безпечних робочих місць, проведення заходів з охорони праці, складання звітності підприємства з техніки безпеки і охорони праці.

Нормативні акти про охорону праці, що затверджуються власником, спрямовані на побудову чіткої системи управління охороною праці та забезпечення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону прац і[52, с.148].

Розглянемо докладніше структуру управління охорони праці на підприємстві рис. 4.1.

Рис. 4.1. Структура системи управління охорони праці ПП «Каравай»

Джерело: власні дослідження автора

Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і Колективним договором.

Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності.

Метою дослідження виробничого травматизму на підприємстві є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на даному підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділити їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно - гігієнічні.

Організаційні причини - це порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог, інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно - гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного чи застарілого обладнання.

До технічних причин відносять: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту, конструктивні недоліки обладнання.

Психологічні причини - це помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності.

Щодо санітарно-гігієнічних причин, то до них відносять: надмірний рівень шуму, вібрації, несприятливі метеорологічні умови, підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин, наявність різних випромінювань, недостатнє або нераціональне освітлення, порушення правил особистої гігієни та інше.

Щодо фінансування охорони праці, то його здійснює роботодавець. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції.

Витрати на охорону праці наведені в табл.4.1.

Таблиця 4.1

Планові та фактичні витрати на охорону праці на ПП «Каравай»

Види витрат, грн.	2009 р.		2010 р.		2011 р.
	план	факт	план	факт	план	факт
Лікувально-профілактичне харчування	100,0	4318,0	100,0	3519,0	100,0	3576,8
Спеціальний одяг	48,2	1638,8	55,7	1893,8	55,2	1876,8
Медогляд	38,1	1295,4	35,5	1207,0	34,5	1173
Витрати на оздоровлення	13,07	465,8	8,7	2958,0	10,2	346,8
Всього:
На 1 працівника	х	127,0	х	103,5	х	105,2

Вцілому стан охорони праці на підприємстві можна охарактеризувати, як задовільний. Кошти, що витрачаються на охорону праці виправдовують себе.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь.

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005 - 88 ССБТ. „ Общие санитарно - гигиенические требования к воздуху рабочей зоны”.

На даній лінії виробництва, наприклад, чорного хліба, внаслідок тепловиділення від поверхонь технологічного обладнання, електродвигунів і випаровування вологи при митті обладнання і підлоги спостерігається зміна температури і вологості повітря.

Щоб уникнути цього проводять теплоізоляцію гарячих поверхонь обладнання, застосовують проточно-витяжну вентиляцію.

Так, у тістомісильному, заквасочному відділеннях встановлена приточно-витяжна вентиляція; в заварочному, тістоподільному відділеннях і пекарному залі передбачені місцеві приточно-витяжні насоси; на робочих місцях біля печі і вистійної шафи передбачене повітряне душування.

Для підтримки заданих значень температури і вологості повітря здійснюється, також, за допомогою кондиціонерів з механізмами для автоматичного регулювання.

Оцінка загазованості та запиленості повітря. Оточуюче повітря є найважливішим фактором забезпечення життя людини. Отруйні речовини на харчовому підприємстві потрапляють у повітрі у вигляді пилу, газу або пари і дають негативно на організм людини.

На хлібопекарському підприємстві спостерігається утворення борошняного пилу (відділення безтарного зберігання борошна, просіювальне відділення) і вуглекислого газу СО2 (відділення рідких дріжджів) в результаті технологічного процесу. Також, має місце утворення оксиду вуглецю у пекарному відділенні.

Для миття обладнання на даному підприємстві застосовують такі хімічні засоби: карбоніт натрію кришталевий (кальцинована сода), гідроокис натрію (каустична сода), азотна кислота та синтетичні мийні засоби, дозволені органами МОЗ.

На даній виробничій лінії загазованість і запиленість повітря знаходиться в межах норм, забезпечуючи нормальні умови праці.

Оцінка рівня шуму та вібрації на лінії виробництва. Деякі виробничі процеси пов’язані з вібрацією. Вібрація - це механічне коливання машин , механізмів або їх елементів.

Наявність на даній лінії великої кількості двигунів, редукторів зумовлює підвищений рівень шуму і вібрації в приміщенні.

Джерелом вібрації даного виробничого цеху є ручні машини, обладнані двигунами.

Тому, вживаються колективні та індивідуальні заходи щодо боротьби з вібрацією. Найпоширенішим інженерним методом захисту від вібрації є віброгасіння. Вібруючі машини з динамічним навантаженням (вентилятори, насоси, агрегати) встановлені на окремі фундаменти.

Вібрація на робочих місцях виробничих приміщень не повинна перевищувати гранично допустимий рівень відповідно до вимог ДНАОП 0.03 - 3.12 - 84, ДНАОП 0.03-3.11 - 84 та ГОСТ 12.1.012 - 90.

Конструкція виробничого устаткування даного цеху забезпечує захист від вібрації - за ГОСТ 12.1.012 - 90 і Державними санітарними нормами виробничої загальної та локальної вібрації.

Виробничий шум - це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

В умовах виробництва, як правило, мають місце шуми різної інтенсивності і спектри, які виникають унаслідок дії різноманітних механізмів, агрегатів та інших пристроїв .

Джерелом шуму в приміщенні виробництва хліба житньо-пшеничного є розташоване в ньому технологічне обладнання та системи витяжної вентиляції.

Конструкція виробничого устаткування даного цеху забезпечує шумову характеристику - за ГОСТ 12.1.003 - 83 і Санітарними нормами виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку.

Гранично допустимий рівень шуму на постійних робочих місцях не перевищує 80 дБА.

Дане приміщення ізольоване та обладнане засобами шумоізоляції (устаткування встановлене на шумопоглинальних основах тощо).

З метою зменшення рівня шуму у машинах передбачено:

періодичне ретельне змазування і своєчасну заміну спрацьованих деталей;

балансування деталей, які рухаються;

з‘єднання окремих вузлів та деталей за допомогою звукопоглинаючих матеріалів.

Машини та агрегати у відповідності з планами технічного обслуговування та планово-попереджувальних ремонтів оглядаються своєчасно, для виявлення та усунення усіх дефектів, що можуть викликати збільшення шуму .

Освітлення на лінії виробництва. Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць.

Приміщення підприємств хлібопекарної промисловості щодо задач зорової роботи відносяться до 1-ї групи приміщень.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Випромінювання. Джерела випромінювання мають місце в різних галузях виробництва. Випромінювання може бути теплове, ізоляційне і ін.

На даному виробництві має місце теплове випромінювання.

Джерелами теплового випромінювання на даному виробництві є технологічне обладнання на самій лінії виробництва. Тому тут передбачається теплова ізоляція всіх апаратів і комунікацій, випромінюючих тепло. Температура поверхні ізоляції не перевищує 45°С.

В данiй роботi описано мікроклімат виробничого приміщення, загазованість і запиленість повітря, шум і вібрація, що створюються технологічним обладнанням, освітлення і випромінювання. Було проаналізовано всі шкідливі фактори виробництва для технологічної лінії на ступінь відповідності встановленим нормам.

Стимулювання заходів щодо покращення охорони праці здійснюється згідно з розділом ІV «Стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці». Так, ст. 25 «Економічне стимулювання охорони праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки й поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором). Питання охорони праці на підприємстві повинні бути відображені в колективному і трудовому договорах. Працівники повинні мати соціальні гарантії, передбачені законодавством. До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Навчання та інструктажі з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці.

Навчання, перевірка знань та проведення інструктажів з питань охорони праці організується для всіх працівників при прийнятті на роботу та в процесі роботи, в тому числі при переведенні працівників на іншу роботу на тому ж підприємстві.

Порядок та види навчання, інструктажів, порядок перевірки знань з питань охорони праці всіх працівників регламентуються чинними нормативними документами органів державного нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці, санепіднагляду, держпожнагляду тощо. На підприємствах з урахуванням вимог чинних нормативів органів державного нагляду за охороною праці щодо навчання, розробляються та затверджуються їх власниками відповідні положення підприємств і щорічні плани-графіки навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці.

Вивчення основ охорони праці проводиться в усіх закладах освіти за програмами, погодженими з Держнаглядохоронпраці. Заклади освіти формують знання, навички з безпеки праці, відповідальне ставлення до охорони життя та здоров'я людей на виробництві. Особлива увага при цьому приділяється професіям, що пов'язані з роботою в небезпечних та шкідливих умовах.

Усі працівники при прийомі на роботу та періодично протягом роботи проходять на підприємстві навчання у формі інструктажів з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, ознайомлення з правилами поведінки на випадок аварії. Власник підприємства зобов'язаний надати робітникові примірник інструкції з охорони праці за його професією або приладнати її на робочому місці працівника.

Особи, які поступають на роботи з підвищеною небезпекою, або на роботи, що потребують професійного добору, в тому числі і в гірництві, окрім інструктажів до початку роботи повинні пройти спеціальне попереднє навчання з охорони праці. Особи, які раніше працювали на гірничих підприємствах, і студенти гірничотехнічних навчальних закладів перед виробничою практикою також проходять спеціальне навчання.

Спеціальне попереднє навчання проводиться за програмами, розробленими з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог відповідних нормативів службою охорони праці підприємства за участю фахівців, відповідальних за експлуатацію даного виду небезпечного устаткування чи за виконання небезпечних робіт. Спеціальне попереднє навчання закінчується перевіркою знань відповідно до чинних нормативів.

Перед перевіркою знань на підприємстві організуються заняття, лекції, семінари, консультації. У складі комісії з перевірки знань з охорони праці повинно бути не менше ніж три особи, які в установленому порядку пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Програма навчання посадових осіб також регламентується вказаним вище нормативним актом. У спеціалістів виробництва перевіряються знання тих нормативних актів про охорону праці, виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Отже, для забезпечення охорони прані і техніки безпеки на виробництві обов'язковим є не тільки суворе виконання обов'язків з боку власника або уповноваженого ним органу, а також всіх найманихпрацівників. Вони зобов'язані дотримуватись норм, правил і інструкцій, які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на виробничій території і в приміщеннях, вимоги щодо правильного користування знаряддями праці, засобами колективного та індивідуального захисту.

4.3 Забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях

Цивільний захист (ЦЗ) являє собою систему організаційних, інженерно - технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій (НС), які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час в особливий період [2, с. 10].

Для проведення робіт з ліквідації наслідків стихійних лих, аварій (катастроф), забезпечення постійної готовності органів управління і сил для ведення цих робіт, а також для здійснення контролю за розробкою і реалізацією заходів по попередженню НС створюються Державна комісія Кабінету Міністрів України з НС, комісія з НС при виконкомах обласних, міських та селищних Рад народних депутатів.

Руйнування будівель, споруд, промислових об’єктів, загибель людей і матеріальних цінностей мають місце не тільки під час війни, але і в мирний час в результаті стихійних лих, виробничих аварій і катастроф:

НС, пов’язані із стихійними лихами (землетруси, катастрофічні паводки, урагани, снігові бурі і заноси, зсуви, обвали, лавини, лісові і торф’яні пожежі, епідемії, та інше);

НС, пов’язані із викидом шкідливих речовин в навколишнє середовище (аварії на атомних електростанціях (АЕС) і інших об’єктах ядерної енергетики з викидом (витіканням) радіоактивних речовин в атмосферу і аварій на об’єктах, що мають небезпечні хімічні речовини (НХР), аварії на виробничих підприємствах з викидом (витіканням) біологічних засобів;

НС, пов’язані з виникненням пожеж і вибухів та їх наслідки (руйнування будівель, споруд, технологічних установок, ємностей і трубопроводів на підприємствах із вибухо- і пожежонебезпечною технологією, пожежі і вибухи в населених пунктах та на транспортних комунікаціях);

НС соціального характеру (збройні напади екстремістських груп, демонстрації, революції, тощо).

Завдання ЦЗ - попередити, а при необхідності, ліквідувати наслідки цих НС.

Одне з головних завдань цивільного захисту на підприємстві - це проведення заходів, що спрямовані на підвищення стійкості об’єкту в НС природного і техногенного характеру. Під стійкістю роботи промислового

об’єкту розуміють його здатність в умовах цих НС випускати продукцію в запланованому об’ємі і номенклатурі, а при отриманні слабких і середніх руйнувань і порушень зв’язку по кооперації і постачанню відновлювати виробництво в мінімальні терміни [29, с.47, 50].

На стійкість роботи підприємства впливають наступні фактори: надійність захисту робітників і службовців від дії стихійних лих та техногенних катастроф і здатність інженерно - технічного комплексу об’єкта протистояти дії цих стихійних лих і аварій (катастроф) та надійність системи постачання всім необхідним для виробництва продукції (сировиною, паливом, комплектуючими, електроенергією, водою, газом, і т.п.); стійкість і безперервність управління виробництвом і цивільним захистом; підготовленість об’єкта до проведення рятувальних і невідкладних аварійних відновлювальних робіт і робіт по відновленню порушеного виробництва.

Перераховані фактори визначають собою і основні, загальні для підприємства шляхи підвищення стійкості роботи в НС природного і техногенного характеру, а саме:

забезпечення надійного захисту робітників і службовців від уражаючих факторів стихійних лих та техногенних катастроф;

захист основних виробничих фондів від уражаючих факторів;

підвищення надійності і оперативності управління виробництвом;

забезпечення стійкості постачання всім необхідним для випуску продукції, та підготовка до відновлення порушеного виробництва.

Під стихійним лихом розуміють явища природи такого масштабу, які викликають катастрофічні ситуації, що характеризуються раптовим порушенням нормальної життєдіяльності населення, руйнування і знищення матеріальних цінностей.

Виробничими аваріями прийнято рахувати раптовий вихід з ладу машин, механізмів, агрегатів під час їх експлуатації, що супроводжується серйозними порушеннями виробничого процесу, вибухами, утвореннями вогнищ, пожеж, зон забруднення або виникнення інших ситуацій, що створюють загрозу людям і навколишньому середовищу.

Катастрофою називають раптове лихо, подію, викликаною злочинною дією (чи без дії) окремих або груп осіб, що потягло за собою трагічні наслідки: руйнування будівель, різних споруд, транспортних засобів, знищення матеріальних цінностей і масову загибель людей.

Аварії і катастрофи можуть бути також наслідком стихійних лих.

Причини стихійних лих і виробничих аварій різні. Пожежі, наприклад, виникають не тільки в результаті дій сил природи, але й в наслідок недотримання населенням правил протипожежної безпеки. Зсуви і обвали виникають деколи при будівельних і господарських роботах, що виконуються без врахування геологічних умов місцевості. Виробничі аварії переважно стаються із-за порушень технологічних процесів і правил техніки безпеки.

Стихійні лиха і виробничі аварії небезпечні своєю раптовістю. Однак руйнівним наслідком їх можна запобігти або значно зменшити, якщо будуть прийняті попереджувальні заходи [34, с.208].

Основним завданням формування цивільного захисту в НС природного і техногенного характеру є порятунок людей і матеріальних цінностей. Послідовність виконання цього завдання залежить від лиха чи аварії, стану погоди та інших факторів.

Порядок приведення в готовність і дії формування цивільного захисту в НС природного і техногенного характеру визначають завчасно на кожному з об’єктів народного господарства.

Успіх дій формування ЦЗ в НС природного і техногенного характеру в значній мірі залежить від своєчасної організації і проведення розвідки і від того, наскільки при цьому будуть враховані конкретні умови.

При виробничих аваріях уточнюють: ступінь і об’єм руйнувань та можливість проведення робіт без індивідуальних засобів захисту; наявність руйнувань, які можуть ускладнити обстановку чи призвести до збільшення наслідків аварії; місце скупчення людей, ступінь загрози для їх життя; стан електричних і комунально-енергетичних мереж.

При НС природного і техногенного характеру в районах стихійних лих, місцях виробничих аварій та зонах забруднення в першу чергу виконуються заходи, пов’язані з проведенням рятувальних робіт, відверненням виникнення можливих вторинних причин, які здатні викликати загибель людей і знищення матеріальних цінностей. Роботи проводяться до повного їх завершення.

Стійкість роботи ПП «Каравай» при НС природного і техногенного характеру визначається ступінню його підготовки (людей і інженерно-технічного комплексу) та заходами захисту, що повинні забезпечити безперебійний випуск продукції.

На будівлі хлібопекарні та окреме технічне обладнання можуть чинити вплив землетруси. Землетруси - це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними або вулканічними причинами, що призводять до руйнувань споруд, будівель та людських жертв. Для захисту від землетрусів завчасно визначаються сейсмічні та небезпечні зони в різних регіонах держави, тобто переважно виділяють області, яким загрожує землетрус інтенсивністю VII-VIII балів по шкалі Ріхтера. До заходів захисту відносяться неухильне виконання норм і правил при будівництві і реконструкції будівель, споруд та інших об’єктів.

ПП «Каравай» не загрожують дії землетрусів, оскільки Жтомирська область не знаходиться в сейсмічно небезпечній зоні. Будівля та споруди хлібопекарні можуть отримати слабкі пошкодження тільки при землетрусі в VII балів.

Достатньо стійка хлібопекарня і до дії зсувів. Територія хлібопекарні знаходиться на рівній поверхні і ймовірність виникнення зсувів наближається до нуля.

Однак існує ймовірність того, що будівля та споруди підприємства можуть піддаватися дії ураганного вітру, хоча на даній місцевості ніколи не було зареєстровано вітру силою 12 балів по шкалі Боформа. Сучасні методи прогнозу погоди дозволяють за декілька годин і навіть діб попередити населення про насування такого стихійного лиха та життю людей. Завод може працювати без припинення випуску продукції. В найбільш важких випадках надійним захистом працівників заводу являється використання захисних споруд (сховищ, ПРУ, підвалів, будівель).

Для захисту хлібопекарні від пожеж, що викликані стихійними лихами (блискавки, замикання електропроводки внаслідок пошкодження магістралей і т.п.) використовуються громовідводи, автоматичні системи відключення, системи автоматичного пожежегасіння, а також первинні засоби пожежегасіння.

Наслідками виробничих аварій і катастроф на хлібопекрні, як правило, являються пожежі і вибухи, в результаті яких руйнуються виробничі будівлі, пошкоджуються техніка і обладнання. В ряді випадків вони викликають загазованість повітря. Пожежі, що виникають при виробничих аваріях і катастрофах можуть викликати вибухи, які в свою чергу можуть бути вторинною причиною пожежі, так як при вибухах часто пошкоджується електропроводка, руйнуються газопроводи, перевертаються діючі вогневі установки і прилади [2, с. 201, 206].

Причинами виробничих аварій і катастроф можуть бути стихійні лиха, дефекти, допущені при проектуванні і будівництві споруд та монтажі технічних систем, порушенні технології виробництва, правил експлуатації транспорту, порушення технічної безпеки.

Для захисту підприємства від виробничих аварій і катастроф, а також їх попередження, здійснюється комплекс організаційних, інженерно-технічних заходів, які визначають вимоги охорони праці і техніки безпеки, протипожежної безпеки, а також вимог інструкції по експлуатації газового о Важливе місце серед заходів по підвищенню стійкості заводу при НС, пов’язаних з виробничими аваріями, займає автоматизація. Вона не тільки підвищує продуктивність праці, а й сприяє зниженню вибухо- і пожежонебезпеки на підприємстві, зменшенню небезпеки отруєння обслуговуючого персоналу та ушкодження електричним струмом. Для цього використовується автоматичні системи контролю роботи обладнання, автоматичні системи аварійного відключення та різноманітні блокуючі пристрої. Підвищенню стійкості сприяє також суворе дотримання вимог охорони праці, техніки безпеки, протипожежної безпеки при проектуванні, будівництві, реконструкції та монтажі будівель, споруд та технічних систем, а також правильна, згідно інструкцій, експлуатація діючого обладнання.

Підвищеної стійкості системи енергоспоживання досягається за рахунок передбачання автономного джерела живлення електроенергією. Система газопостачання закільцьовується, що дозволяє відімкнути пошкоджені ділянки і використати лінії що збереглися. На газопроводах встановлюють запірну арматуру з дистанційними керуванням і автоматичні крани.

Постачання водою здійснюється з двох джерел постачання - основного і резервного, одне з яких повинно бути підземним. Резервним джерелом можуть служити резервуари з запасом води, яка захищена від можливого забруднення.

Стійкість об’єкту підвищується також за рахунок внутрішнього джерела пари і тепло місцевої котельні. На трубопроводах встановлюються автоматичні відключаючі пристрої канали-відсікачі, що перекривають ділянки, що вийшли з ладу. Для цілей дегазації на підприємстві створюються необхідні запаси речовин, що нейтралізують НХР.

В цехах підприємства обладнано автоматичну сигналізацію, яка дозволяє відвернути аварії, вибухи і загазованість приміщень і територій. Встановлені автоматичні системи пожежогасіння та первинні засоби пожежогасіння.

ПП «Каравай» є одним із стратегічних об’єктів народного господарства, оскільки потреба у споживані хліба людьми є постійною. Тому велике значення має підвищення стійкості хлібопекарні в надзвичайних ситуаціях природного і техногенного характеру та здатність його випускати продукцію в запланованому обсязі та асортименті. Природні катаклізми, що можуть призвести до стихійних лих, виробничі аварії та катастрофи, забруднення місцевості небезпечними хімічними речовинами - все це може спричинити не тільки руйнування і знищення матеріальних цінностей, але й загибель людей.

Ось чому одним з головними завдань ЦЗ є підвищення стійкості роботи об’єктів народного господарства, тобто забезпечення безперервності випуску продукції при будь-яких надзвичайних ситуаціях. Важливу роль в забезпечені стійкості роботи хлібозаводу відіграє здатність його інженерно-технічного комплексу протистояти в надзвичайних ситуаціях, що забезпечує персоналу підприємства безпечні умови роботи та безперервність випуску продукції.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Ефективність виробництва - найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях. Під економічною ефективністю управління виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Процес виробництва на будь - якому підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг.

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм підвищення управління ефективністю виробництва. Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки послідовного здійснення власної програми підвищення управління ефективністю виробництва.

ПП «Каравай» - це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Згідно штатного розпису підприємства кількість працівників становить 34 особи.

ПП «Каравай» виробляє хлібні вироби двох видів: хліб чорний, хліб білий. Продтоварні магазини, дрібні фірми, різні підприємці та фізичні особи, що займаються продажем хліба є покупцями хлібних виробів ПП «Каравай». Товариство виготовляє хлібні вироби високої якості і високим рівнем санітарії, тому вони користуються попитом у населення міста Житомира і Житомирської області. Підприємство на власному транспорті розвозить хлібні вироби покупцям чотири рази на добу. Основними ринками збуту продукції є торгівельна мережа м. Житомира та райони області: Житомирський, Дзержинський, Коростишівський, Володарськ - Волинський, Черняхівський.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найзагальніших показників, які всебічно характеризують фінансовий стан підприємства. Так, як різні види оборотних активів володіють різним ступенем ліквідності, розраховується декілька коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнт покриття за 2011 р. має високе значення: на одну гривню короткострокових зобов’язань приходиться 0,48 грн. оборотних кошті - товариство має можливість покрити всі кредиторську заборгованість та ще залишити частину коштів в резерві. Коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму короткострокових зобов’язань підприємства. Нормативне значення цього показника в межах 0,5. Коефіцієнт має значення у 2011 році 0,29, що на 0,23 менше, ніж у 2009 р.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача та фондомісткість. Протягом періоду дослідження рівень фондомісткості збільшився протягом 2009р. і 2010 р. на 0,03 і 0,06 грн. Це свідчить про покращення економічної ефективності використання основних фондів підприємства. Матеріаломісткість протягом періоду 2009 р. і 2010 р. має тенденцію до зменшення з 0,47 до 0,42. Водночас трудомісткість (за фондом оплати праці) - має тенденцію до зростання 0,34 до 0,44. Рівень матеріаловіддачі на підприємстві зріс на 22 % порівняно 2009 - 2010 р.р.

Аналіз управління ефективністю виробництва зроблено з використанням динаміки результатів економічної діяльності ПП «Каравай» за 2009 - 2011 рр. Отримані результати свідчать про ріст основних економічних показників. Так, виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) у 2011 р. становила 1237,4 тис.грн., що на 42,3 % більше, ніж у 2009 р. Чистого доходу від реалізації - на 42,3 %, валовий прибуток - на 47,8 % менше. Чистий прибуток підприємства у 2011 р. становить 44,1 тис.грн. Аналіз фінансових результатів за останні три роки свідчить про те, що підприємство було прибутковим.

. Встановлення системи управління якістю продукції.

. Перебудова організаційної структури підприємства.

. Вдосконалення виробничих форм і технологічних процесів.

. Вдосконалення використання трудових ресурсів.

. Економія ресурсів та управління матеріально - технічним забезпеченням.

7. Пошук нових ефективних форм оперативного управління.

. Реконструкція і косметичний ремонт орендованого приміщення (загальною площею 144 кв. м) - лютий 2013 р.

. Закупівля вітчизняного обладнання - березень 2013 р.

5. Підготовка виробництва, подальше формування ринку кондитерських виробів і випуск першої партії.

Для цього планується закупити наступне обладнання:

- кондитерські печі;

- подільники - округлювачі для мілкоштучни та хлібобулочних виробів «Рогата» (напівавтомат) та «Рогата» (автомат);

подільники, округлювані та видовбувачі для хлібобулочних виробів;

тістомісильні машини.

Отже, для запровадження заходів, по зниженню витрат в ПП «Каравай» необхідно залучити інвестиції у обсязі 187 тис.грн., які планується залучити у формі довгострокового кредиту. Структура розподілу інвестицій, необхідних для реалізації інвестиційного проекту за джерелами фінансування складається тільки з залучених коштів за рахунок позики у розмірі 187 тис. грн. по кредитній системі для виробничої діяльності. Таке фінансування передбачає пропозицію проектного кредитування корпоративних клієнтів строком до 10 років, під 22% річних. Основний борг гаситься щороку рівними частинами, відсотки нараховуються на залишкову непогашену суму кредиту. Разом за період з 2013 по 2023 р.р., підприємство виплатить за кредитною системою коштів у розмірі 413,27 тис. грн, що складає переплату у вигляді відсотків у розмірі 226,27 тис. грн.

У плановому 2013 р. обсяг виручки від реалізації продукції збільшиться - на 681,5 тис. грн. (7 %). Збільшиться також обсяг чистого доходу на 568,3 тис.грн. (7 %). Валовий прибуток зросте на 240,8 тис. грн. Собівартість реалізованої продукції матиме менші темпи росту, ніж виручка. Вона збільшиться на тис.грн., тобто 0,07 %. В результаті рентабельність продукції підприємства у 2013 р. порівняно з 2009 р. збільшиться на 9,9 відносних пункти і у 2013 році складе 17,2 %. З урахуванням фактору часу та всіх витрат за 2013 - 2023 рр., згідно даної програми, що пропонується на ПП «Каравай» забезпечить надходження прибутку у розмірі 2,2 млн. грн., отже приведені розрахунки показників, що характеризують економічну, комерційну і бюджетну ефективність виробництва нового виду продукції показали, що дана програма на підприємстві є високоефективною і привабливою для фінансування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агєєв Є.Я. Основи охорони праці: навч.-метод. посіб. / Є.Я. Агєєв. - Львів : Новий Світ - 2000, 2011. - 404 с.

. Атаманчук П.С. Безпека життєдіяльності : навч. посібник для ВНЗ / П.С. Атаманчук [та ін.]. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 275 с.

. Аширов Ф.Х. Основи економічної теорії і практики : навч. посібник / [В.Б. Алексєєнко, Т.Б. Іванова. Ф.Х. Аширов]. - 2005 г. - с. 407.

. Батенко Л.П. Планування діяльності підприємства: навч. посібник / [та ін.] ; за ред. В.Є. Москалюка. - К. : КНЕУ, 2005. - 384 с.

5. Близнюк О.С. Управління грошовими коштами як вид управління: юридичне розуміння / О.С. Близнюк // Право України : юридичний журнал. - 2006. - № 10. - с. 51-54.

. Бродська Р.Р., Економічна теорія : навч. посібник / Бургонов О.В.. - М. Инфра-м, 2003 - с. 714.

. Василенко В.О. Ситуаційний менеджмент: навч. посібник / [В.О. Василенко., В.І. Шостка., О.М. Клейменов]; - 2-ге вид., випр. та допов. - К. : Центр навч. л - ри, 2005. - 372 с.

. Васильков В.Г. Організація виробництва: підручник / В.Г. Васильков. - К.: КНЕУ, 2005. - 524 с.

. Виноградський М.Д. Управління персоналом: навч. посібник / М.Д. Виноградський [та ін.]. - К. : Центр навч. л - ри, 2006. - 501 с.

11. Гаєвська Л.М. Економіка підприємства: навч. посібник / За ред. Л.М. Гаєвська. - Ірпінь, 2001. - 145 с.

12. Геврик Є.О. Охорона праці: навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. / Є.О.Геврик. − К.: «Ніка-Центр», 2003. − 280 с.

13. Гогіташвілі Г.Г. Системи управління охороною праці: навч. посібник. / Г.Г. Гогіташвілі. − Львів: «Афіша», 2002. − 320 с.

14. Горфинкель И.Я. Экономика предприятия: учебник / За ред. И.Я. Горфинкель. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 718 с.

15. Грузинов В.П. Экономика предприятия: учебник / За ред. В.П. Грузинов. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 534 с.

16. Дробот В.І. Лабораторний практикум з технології хлібопекарського та макаронного виробництв: навч. посібник / В.І. Дробот [та ін.] - К. : Центр навч. л-ри, 2006. - 341 с.

17. Дробот В.І. Технологія хлібопекарського виробництва / В.І. Дробот.- К. : Логос, 2002. - 365 с.

18. Желібко Є.П. Пищева промышленность: навч. посібн. / Є.П. Желібо, Н.М. Заверуха., В.В.Зацарний . - К., 2002. - 123с.

. Зверєва Л. Ф. Проектирование хлебопекарных предприятий / [Зверева Л.Ф., Колобаев Ю.А., Мырсин В.А.та ін.].- М.: ИНФРА - М, 1999. - 519 с.

. Кантор Е.Л. Экономика предприятия: учебник / За ред. Е.Л. Кантор. - СПб.: Питер, 2002. - 352 с.

21. Керб Л.П. Основи охорони праці: навч. посібник. / Л.П. Керб. - К.: КНЕУ, 2003. - 215 с.

22. Крупельницька, І.Г. Звітність підприємств : навчальний посібник для ВНЗ / І.Г. Крупельницька. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 231 с.

. Козаченко Г.В. Управління інвестиціями на підприємстві: навч. посібник / Г.В. Козаченко. - К.: Лібра, 2004. - 368 с.

24. Козик В.В. Організація виробництва: навч. посіб. / В.В. Козик, А.С. Гавриляк. - К. : Знання, 2011. - 222 с.

25. Коніщева Н. Аналітичні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств / Н. Коніщева., Р. Балашова, В. Гураль // Економіст. - 2000. - №12. - С. 44 - 47.

26. Кузнецова Э.А. Економіка: навч.посібник. // За ред. проф. Э.А. Кузнецова. - Х.: Одіссей, 2006 - с. 512.

. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: навч. посібник / В.В. Кулішов - К.: Ніка-Центр, 2002. - 216 с.

28. Кураков Л.П. Экономическая теория 4-е изд.: навч. посібник // Издательство: Гелиос АРВ - 2004 г. - c. 516.

29. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: навч. посіб. / В.М. Лапін. - 7-ме вид., переробл. і доповн. - К. : Знання, 2011. - 334 с.

30. Лисюк Г.М. Технологія борошняних кондитерських і хлібобулочних виробів: навч. посібник / За ред. Г.М. Лисюка. - Суми: Унів. книга, 2009. - 464 с.

31. Любімов В.І. Управління інноваційн-інвестиційною діяльністю промислових підприємств / В.І. Любімов // Економіка та держава: Міжнародний науково - практичний журнал. - 2006. - № 4. - С. 26-29.

32. Производственный менеджмент: учебное пособие для вузов. / М. В. Макаренко, Н. Коніщева, Р. Балашова, В. Гураль. - М.: «Издательство «ПРИОР», 1998. - 384 с.

33. Минаев Э.С. Управление производством и операциями: учебное пособие. / Э.С. Минаев - М., 1999. - 328 с.

34. Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства: навч. посібник / О.П. Мягченко. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 384 с.

35. Носова С.С. Экономическая теория: навч. посібник / Изд-во: Владос, 2005 г. - c. 520.

36. Рульєв В.А. Менеджмент: навч. посібник / В.А. Рульєв, С.О. Гуткевич. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 312 с.

37. Онищенко В.О. Організація виробництва: практикум: навч. посібник / В.О. Онищенко [та ін.]. - К. : Ліра, 2005. - 376 с.

38. Осовська Г.В. Основи менеджменту: навч. посібник. / Г.В. Осовська. - К.: «Кондор», 2010. - 556 с.

39. Осовська Г.В. Основи менеджменту: підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. - 3 - тє вид., переробл. і допов. - К. : Кондор, 2010. - 664 с.

40. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1999. - 384 с.

41. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент: підручник / А.М. Поддєрьогін [та ін.]. - К. : КНЕУ, 2005. - 536 с.

42. Петровича І.М. Економіка виробничого підприємства: навч. посібник / За ред. І.М. Петровича. - К.: Знання, 2001. - 405 с.

43. Петровича Є.М. Економіка підприємства: підручник / Й.М. Петрович [та ін.]; за ред. Й.М. Петровича. - 2-ге вид., випр. - Л. : Магнолія плюс: В. М. Піча, 2006. - 580 с.

44. Покропивного С.Ф. Економіка підприємства: підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

45. Примак Т.О. Економіка підприємства: навч. посібник / Т.О. Примак.- К.: Вікар, 2001. - 178 с.

46. Плахотін В.Я. Теоретичні основи технологій харчових виробництв: підручник / В.Я. Плахотін, І.С. Тюрікова, Г.П. Хомич; Полтав. у - нт споживчоїї кооп. України. - К.: Центр навч. л - ри, 2006. - 640 с.

. Ростовський В.С. Система технологій харчових виробництв: навч. посібник / В.С. Ростовський, А.В. Колісник. - К.: Кондор, 2008. - 256с.

. Салига С.Я. Фінансовий менеджмент: навч. посібник / С.Я. Салига [та ін.]. - К.: Центр навч. л-ри, 2006. - 274 с.

49. Сафронова Н.А. Экономика предприятия: учебник / За ред. Н.А. Сафронова. - М.: Юристъ, 1998. - 584 с.

50. Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера: навч. посібник / Л І. Скібіцька. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 360 с.

51. Станковська І.К., Економічна теорія:підручник / І.К. Станковська, Стрілець І.А. - Вид-во: ЕКСМО - 2006 р. - с. 448.

52. Стецюра Є. Ю. Охорона праці. Збірник нормативно-правових актів України: усі нормат.-прав. акти надано станом на 1 лют. 2010 р. / упоряд. Є.Ю. Стецюра. - 3-тє вид., доповн. та випр. - Х. : Бурун Книга, 2010. - 384 с.

. Товажнянський Л.Л. Загальна технологія харчових виробництв у прикладах і задачах: навч. посібник / Л.Л. Товажнянський [та ін.]. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 496 с.

54. Товажнянський Л.Л. Загальна технологія харчової промисловості у прикладах і задачах: підручник для студ. навч. закл. / Л.Л. Товажнянський [та ін.]. - К.: Центр учбової л-ри, 2011. -с. 831.

55. Труш Ю.Л. Аналіз факторів, що впливають на якість хлібобулочної продукції / Ю.Л. Труш // Формування ринкових відносин в Україні. - 2011. - № 4. - С. 172-175.

56. Устенко О.Л. Экономика предприятия: Методическое пособие / О.Л. Устенко. - К.: МАУП, 2000. - 144 с.

57. Фатхутдинов Р.А. Организация производства: учебник. / Р.А. Фатхутдинов.- М.: ИНФРА-М, 2000. - 672 с.

58. Фатхутдинов Р.А. Производственный менеджмент: учебник для вузов. / Р.А. Фатхутдинов. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 447 с.

59. Харів С.П. Економіка підприємств: Навчальний посібник / За ред. П.С. Харіва. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 500 с.

60. Хрипач В.Я. Экономика предприятия: Учебное пособие / За ред. В.Я. Хрипач. - Мн.: Экономпресс, 2000. - 464 с.

61. Цыганова Т.Б. Технология и организация производства хлебобулочных изделий: учебник / Т.Б. Цыганова. - 2 - е изд., испр. - М. : Академия, 2008. - 448 с.

62. Цигилик. І.І. Економіка й організація виробництва: навч. посібник /І.І. Цигилик, О.І. Мозіль, Н.В. Кірдякіна. - К.: Центр навч. л - ри, 2006. - 176 с.

. Шегди А.В. Економіка підприємства: навч. посібник / за ред. А.В. Шегди. - К.: Знання, 2006. - 614 с.

64. Швець Л.П. Економіка виробництва: навч. посіб. / Л.П. Швець, Н.І. Доберчак. - Львів : Новий Світ - 2000, 2010. - 258 с.

65. Ярошкевич Н.Б. Підприємництво і менеджмент: навч. посіб. / Н.Б. Ярошевич, Р.З. Берлінг, А.С. Гавриляк. - Львів : Новий Світ - 2000, 2011. - 408 с.

Удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах ПП 'Каравай' м. Житомир

Удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах ПП 'Каравай' м. Житомир

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Економічна сутність ефективності виробництва

1.3 Фактори впливу на управління ефективністю виробництва

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА В ПП "КАРАВАЙ"

2.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА В ПП «КАРАВАЙ»

3.1 Модель сучасного хлібопекарського підприємства як основа удосконалення управління ефективністю виробництва

3.3 Техніко-економічне обґрунтування розробленої програми

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗБЕКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Нормативно - правове забезпечення охорони праці

4.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Похожие работы на - Удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах ПП 'Каравай' м. Житомир