Проблема жіночої емансипації в творах Шарлотти Бронте
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Херсонський державний університет
Інститут іноземної філології
Кафедра зарубіжної літератури та методик її викладання
КУРСОВА РОБОТА
Тема: «Проблема жіночої емансипації в творах Шарлотти Бронте»
Виконала: студентка 441 гр.
заочної форми навчання
Шапошникова Т.Б.
Науковий керівник:
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1
1.1 Місце Шарлотти Бронте в розвитку англійської літератури ХІХ століття
.2 Еволюція жіночих романтичних образів у творчості Шарлотти Бронте
Розділ 2
2.1 Погляди Шарлотти Бронте на жіночу емансипацію та їх висвітлення в романі «Джейн Ейр»
2.2 Жіночі образи роману «Містечко». Життєві позиції героїнь роману
Висновки
Список літературних джерел
Тема даної курсової роботи «Проблема жіночої емансипації у творчості Шарлоти Бронте» є актуальною для дослідження, оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно видозмінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення. Що цікаво, погляди Шарлоти Бронте у час її життя виглядали більш радикальними і революційними, ніж сьогодні, але, в якійсь мірі сприяли становленню феміністичних позицій не тільки в Англії, але і по всій Європі.
Для дослідження феміністичної проблематики твори «Джен Ейр» та «Містечко» вибрані не випадково, саме через ці повісті якнайкраще прослідковується позиція Шарлоти Бронте стосовно місця жінки в суспільстві.
У «Містечку», а ще більше в «Джен Ейр» особисте щастя героїнь Бронте більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.
Творчість Шарлотти Бронте одержала високу оцінку Карла Маркса. Він писав у 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейлі трибюн" англійську літературу того періоду: "Блискуча плеяда сучасних англійських романістів, що у яскравих і красномовних книгах розкрили світу більше політичних і соціальних істин, чим усі професійні політики, публіцисти і моралісти, разом узяті, дали характеристику всіх шарів буржуазії як людей повних самовпевненості, лицемірства, деспотизму і неуцтва(якими зобразили їхній Дікенс, Текерей, Бронте і Гаскел)»[7, с.340], а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: «Вони плазують перед тими, хто вище за них, і ведуть себе, як тирани, стосовно тих, хто нижче, ніж вони»[8, с.96]. Критика лицемірної і жорстокої англійської буржуазії в романах Шарлотти Бронте зберегла усе своє гуманістичне значення і для нас, сучасних читачів.
Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза Бронте в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в Англії, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у літературних контактах.
Гадаємо, що вивчення творчості Шарлоти Бронте та її найкращих творів буде актуальним і на майбутнє.
Об'єкт дослідження − жіноча проблематика в її взаємозв'язку з громадським статусом жінки у вікторіанському суспільстві і її художня інтерпретація в творчості Шарлоти Бронте
Предметом дослідження стали найбільш значимі в ідейно-художньому плані романи Ш. Бронте («Джейн Ейр», 1847; «Містечко», 1853).
Метою роботи є визначення головних тенденцій в розробці жіночої проблематики в англійській літературі, виявлення художньої своєрідності її втілення у вікторіанському романі на тлі загальної зміни місця і ролі жінки в англійському суспільстві XIX ст.
Розділ1
.1МІСЦЕ ШАРЛОТИ БРОНТЕ В РОЗВИТКУ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ
В історії розвитку англійської літератури велику роль зіграв реалістичний соціальний роман <#"justify">Тема жіночої свободи і рівноправства, ідеал повнокровного, яскравого, не обмеженого умовностями життя були властиві творчості всіх Бронте. Критика не раз відзначала, наскільки співзвучна сучасності тема боротьби за емоційну та громадянську рівність жінки. Саме у творчості Шарлоти Бронте та її сестер виникає в англійській літературі XIX століття образ нової жінки на противагу затвердженого буржуазно-вікторіанського ідеалу «лагідного ангела», чия роль в житті − бути тільки берегинею домашнього вогнища[24, с.95].
Жінка у творчості Бронте − істота волелюбна, незалежна, рівна чоловікові за інтелектом і силою характеру. Цей жіночий образ було «передано» сестрами Бронте і сучасникам. В Англії, наприклад, образ Джейн знайшов відгук у поемі Е.-Б. Браунінг «Аврора Лі», героїня якої стверджує цінність і рівноправність жінки в світі духовному і в світі почуттів. Особливо багато наслідувань викликала «Джейн Ейр» в Америці, де в 60-70-ті роки «жіночий роман», тобто роман, написаний жінкою і про жіночу долю, стає дуже популярним. Відразу ж завоювавши велику популярність і визнання, роман Бронте стає ідеалом, за образом і подобою якого створюється безліч творів. Вкорінюється сама типологія образу бідної, але гордої дівчини і конфлікту, ситуації, «заданої» Шарлоттою Бронте в її знаменитому романі: героїня (не обов'язково гувернантка, але, як правило, молода дівчина або жінка) потрапляє в складну ситуацію і лише завдяки своїй моральній цілісності , стійкості, розуму і характеру долає життєві негаразди. Більше того − домагається успіху, у тому числі і матеріального.
З усією пристрастю емоційної натури, Бронте рвалася до широких просторів великого і осмисленого життя, яке відчувала за межами свого вузького і нездорового маленького світу, але наштовхувалася на умовності, забобони, укорінений звичай. Шлюб і домашнє господарство або принизлива роль гувернантки в заможних сім'ях − єдина перспектива, що відкривається в ту пору перед жінкою − викликають в Шарлотті обурення і протест. Зауважимо, що, якщо Жорж Санд − її старша сучасниця − вимагає для жінки свободи у виборі коханого, Бронте йде набагато далі і у всіх своїх книгах відстоює право жінки на вибір професії та самостійного існування в суспільстві. Обурення Шарлотти проти несправедливості становища жінки в сучасному їй суспільстві визначило згодом образи її героїнь.
Центральний роман Шарлотти Бронте, в якому явно простежується проблема емансипації − «Джейн Ейр». Він залучив і вразив читачів образом головної героїні, сміливої і чистої дівчини, що самостійно веде боротьбу за існування і за свою людську гідність. Історія цієї боротьби розказана від першої особи. Це не автобіографія Шарлотти Бронте: історія Джейн Ейр має тільки окремі точки дотику з життям письменниці.
Роман, який читають вже більше 150 років став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Зрозуміло, це поки що не політичне рівноправ'я. Шарлотта Бронте відстоює рівність жінки з чоловіком у родині та трудовій діяльності. Ш. Бронте своєю творчістю близька французькій письменниці Жорж Санд. Знаменитий роман Ж. Санд «Консуело» (1824) був улюбленим романом Ш. Бронте і вплинув на створення образу Джейн Ейр[19, с.129].
Перше видання роману повністю називалося «Джейн Ейр. Автобіографія », хоча чоловічий псевдонім поки охороняв її від спроб ототожнення героїні з автором. Але, незважаючи на дійсно існуючий прототип, можна помітити в образі Джейн Ейр автобіографічні елементи, але, скоріше, морально-етичного, духовного характеру.
А яка сама була письменниця, якій на час створення її другого роману виповнився тридцять один рік?
Шарлота Бронте була горда, щира, мала надзвичайно розвинене почуття власної гідності, яке іноді немов би виглядає чисто християнським смиренням, але не покорою. Жінка розумна і дуже цінує розум у собі та інших. Вона вдячна Богу за здібності, талант і вміє поважати талант чужий, незалежна, волелюбна і непокірна духом, чесна і прямодушна, мужня, стоїчна навіть у безнадії. Літературний талант для неї − це перш за все шлях до незалежного і більш-менш благополучного існування. Їй не чужий був практицизм у справах. І вона, і Емілі були власниками залізничних акцій, вона могла передбачати труднощі, пов'язані з їх скромними «капіталовкладеннями», і тільки страх засмутити Емілі, висловивши недовіру до її фінансової стратегії перешкодила їй вчасно реалізувати папери і уникнути грошових втрат. Шарлотта Бронте, сором'язлива, боязка, іноді панічно губиться в присутності незнайомих людей, була природженим борцем: «Життя − боротьба, і всі ми повинні боротися», − говорила вона[7, с.314]. Така і її Джейн Ейр.
Героїнь Бронте об'єднує байдужість до власних матеріальних благ, багатства. Вони вільні і відстоюють своє право на свободу. Вони мають багатий душевний світ, здатність до найсильніших душевних переживань. На вивченні внутрішнього світу і зосереджений основний інтерес Бронте. Головну увагу вона приділяє розгляду психології героїні, мотивації її вчинків і поривів, її внутрішнього життя, життя її душі. Цьому вона вчиться у Жорж Санд, в книгах якої культ особистого почуття щирість в зображенні душевних хвилювань створює особливу атмосферу романтичного ліризму, який властивий роману «Джейн Ейр».
Дівчинка дізналася ще одну істину в будинку місіс Рід. Вона відмовилася назвати свого «тирана» паном, як він того вимагає: «я не прислуга», − гордо кричить вона служниці Бессі, яка «тягне» її в «висновок». «Ви гірше прислуги», − заперечує та і пояснює: слуги заробляють свій хліб, а Джейн живе з ласки, тому вона повинна бути «завжди приємною» господарям[9, с.12]. І Джейн розуміє, що свободу і незалежність треба не тільки здобути. Їх треба ще закріпити за собою. Почуття самоповаги, пов'язане з незалежністю, дає тільки праця, тому маленька Джейн так завзято береться за навчання: для неї це зараз єдино можлива сфера докладання всіх духовних і фізичних сил, і єдиний захист проти голоду, холоду та інших поневірянь.
Цікаво відзначити, що Ш. Бронте не раз і не два змусить Джейн думати і говорити про «рабстві» і «звільнення». Наприклад, свого мучителя Джона Ріда вона називає «наглядачем над рабами» і порівнює з «римськими імператорами». І те, що вона прямо висловлює йому все це, - вже є перемога над рабством свого власного становища в будинку місіс Рід. Їй важко живеться і в Ловуді, але там живе нова Джейн, і вона користується повагою, хоча в школі теж можуть знущатися над беззахисними, як це відбувається з її кращим другом Елен Бернс. Але саме тут, де Джейн стала з пригнобленої і страждаючої боку свідком незаслужених страждань іншого, остаточно склалася її філософія життя людини незалежного, гордого і непокірного. У Джейн, що подорослішала, протест набуває більше осмисленого характеру: прояву зла, несправедливості протистоять її воля і розум. Бронте відкидає упокорювання перед жорстокістю і деспотизмом яке представляє в романі Елен, що викладає свою точку зору на несправедливість: «Так не краще терпляче знести образу, від якої ніхто не страждає, окрім тебе самої, ніж вчинити необдуманий вчинок, який буде ударом для твоїх близьких? Твій обовязок − усе винести, раз це неминуче; тільки безглузді і безвільні говорять: «Я не можу винести», якщо це їх хрест, призначений їм долею». Джейн у відповідь вражається: «Я слухала її з подивом: я не могла зрозуміти цієї філософії покірливості» [9, c. 56-57]. Вона заявляє: «Коли нас б'ють без причин ,ми повинні відповідати ударом на удар − я упевнена в цьому − і притому з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас»[9; c.58]. Проте вона розуміє безглуздя відкритого бунту проти Брокльхерста, що обмовив і принизив Джейн в Ловудському притулку. І тоді її протест набуває пасивного характеру. Коли її несправедливо покарали, вона «притамувала ридання, що підступили, підняла голову і рішуче випросталася» [9, c.78]. Вона намагається заслужити любов і повагу хороших людей: «Я так намагалася бути слухняною, я хотіла так багато зробити в Ловуді: знайти друзів, заслужити повагу і любов! І я вже досягла певних успіхів: товаришки по навчанню ставилися до мене доброзичливо, однолітки зверталися як з рівною, і ніхто не ображав мене» [9, c. 100].
Палка промова Джейн є маніфестом рівності, якої жадає вона всім єством: «Невже ви думаєте, я залишуся і зможу бути для вас нічим? Ви думаєте, що я неживий організм, машина, яка нічого не відчуває? Ви думаєте, я стерплю, коли у мене з рота виривають шматок хліба, віднімають останню краплю живої води з чаші моєї? Ви вважаєте, що якщо я бідна, незнатного, некрасива, мала зростанням, то у мене немає ні душі, ні серця? Ви помиляєтеся! У мене стільки ж душі, скільки у вас, і рівно стільки ж серця! І якщо Бог нагородив би мене красою, а особливо багатством, я б постаралася зробити вашу розлуку зі мною такою ж важкою для вас, як вона зараз важка для мене. Я тепер розмовляю з вами, відкинувши заведені правила, умовності, навіть мою смертну оболонку. Це мій дух волає до вашого, ніби ми вже по той бік могили і стоїмо біля ніг Господа Бога, рівні, як ми і є насправді » [9, c.247].
Страждаючи від самотності і несправедливості, прагнучи до рівності і незалежності, Джейн виробляє зовнішній спокій, залізну волю, що допомагають їй з незвичайною силою чинити опір усьому що загрожує її свободі. Так, виходячи заміж за Рочестера, вона оголошує йому про свої умови: «Я хочу тільки зберегти спокій духу, сер, і не бути під гнітом зобов'язань. Я залишуся як і раніше гувернанткою Аделі, зароблятиму собі на утримання і квартиру тридцять фунтів в рік. На ці кошти я одягатимуся, а від вас зажадаю тільки поваги. І якщо я платитиму Вам тим же, ми залишимося квити» [9, c.284]. Джейн протестує проти спроб Рочестера одягнути у шовки і оксамит, її коробить роль бідної нареченої, яку благодійник обсипає подарунками. Вона хоче залишитися такою, яка вона є: «Я не можу винести, щоб містер Рочестр наряджав мене, як ляльку; Я ж не Даная, щоб мене обсипали золотим дощем» [9, c.273]. Вона відмовляється від коштовностей, постійно тримає Рочестерана відстані, не дозволяючи йому захоплюватися роллю багатого жениха, іронізує над романтичним виявом його почуттів, уникає ідилічних сцен. Бронте услід за Санд зображує душевний опір будь-якому моральному примусу. Так, Джейн при перших зустрічах з Рочестером вимагає до себе шанобливого відношення. Бронте показує, як Джейн чинить опір його примхливому і іноді різкому поводженню з нею. Боротьба між героями передається засобами діалогу. Прямі, щирі, повні достоїнства відповіді гувернантки контрастують з різкими, майже грубими випадами її хазяїна. Уражений Рочестер вибачається і просить Джейн не ображатися на його наказовий тон. Проте більше він не дозволив собі грубити, і згодом він говорить з нею м'яким тоном, не допускаючи анінайменшої різкості. Таким чином, опір Джейн приніс свої плоди: її стала поважати неабияка людина, думкою якої вона дорожить.
Але у Джейн є ще одне, і головне, зброя, яку вона завжди готова пустити в хід: гордість бідного, але чесної людини, яка швидше помре, ніж візьме що-небудь з милості чи зробить вчинок, противний її людської гідності. Проте вона не тільки горда й самолюбні. Вона - справжній друг. Зовні тендітна - вона віддана і надійна, зрадити вона не здатна і завжди готова допомогти і врятувати.
2.2 ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ «МІСТЕЧКО». ЖИТТЄВІ ПОЗИЦІЇ ГЕРОЇНЬ РОМАНУ
За ті кілька років, які відокремлюють «Джен Ейр» від роману «Містечко», в житті Англії відбулися істотні зміни. Після 1848 року країна вступила в нову фазу розвитку. Здобувши перемогу над робочим рухом в кінці 40-х років, буржуазія зміцнила свої позиції і інтенсивно збагачувалася. На міжнародній арені, в промисловості і в торгівлі Англія зайняла провідне становище. Про другу половину XIX століття буржуазна історіографія пише як про «золотий вік вікторіанства»[29, c.321]. Проте офіційна версія про загальний добробут не відповідала істинному стану справ, важким умовам життя народу.
Відбуваються зміни і в літературі. На новому етапі свого розвитку критичний реалізм характеризується інтенсивними пошуками нових засобів зображення життя і людини. Важливою сферою дослідження стає психологія особистості, більш пильною − увага до інтелектуального та духовного життя героїв, зростає інтерес до етичних аспектів суспільного проблематики. У реалістичному романі посилюється роль драматичного і ліричного початку. Проблеми важливого соціального значення вирішуються тепер в дещо іншому ключі: узагальнююче пізнання життя досягається аналізом внутрішнього стану героя, що поєднується з осмисленням найдрібніших подробиць його буття. Це проявилося в романах Джордж Еліот («Адам Бід»,1859, «Млин на Флоссі», 1860), а дещо пізніше - у творчості Джорджа Мередіта («Егоїст», 1879) і Семюела Батлера («Шлях кожного тіла», 1903). Роман Ш. Бронте «Містечко» багато в чому випереджає ці тенденції і є сполучною ланкою між двома етапами розвитку реалізму в англійській літературі XIX століття.
У романі розповідається про молоду англійку Люсі Сноу, яка рано осиротіла, опинилася в повній самоті, без коштів та підтримки. Деякий час вона живе в будинку своєї хрещеної матері місіс Бреттон, потім стає компаньйонкою багатої дами міс Марчмонт, а після її смерті покидає Англію і їде на континент. Вона виявляється в Брюсселі (у романі він описаний як Villette -«Містечко») і починає працювати в пансіоні мадам Бек. Спочатку їй доручають обов'язки виховательки: навчаються тут дівчата із забезпечених родин, а потім вона отримує місце вчительки англійської мови. Люсі Сноу доводиться подолати багато труднощів, зіткнутися з лицемірством і несправедливістю, пережити важкі розчарування, втрату ілюзій і надій на щастя. Але разом з тим у боротьбі за існування і людську гідність формується і зміцнюється її характер, «здатність до ясного мислення і непохитного самовладання» [23, c.35]. Вона знаходить себе як особистість, пізнає радість праці і знаходить своє місце в житті. «Мені здається, - Міркує Люсі, - що від природи я не мала ні впевненості у своїх силах, ні заповзятості, ці властивості натури проявилися в мені під впливом обставин, як буває з тисячами інших людей»[23, c.79].
У широкому плані «Містечко» − це роман про становлення особистості. Ш. Бронте створює реалістичний роман про сучасну їй дійсність. Перед її героїнею виникають труднощі економічного, соціального та психологічного характеру, народжені умовами конкретно-історичної англійської дійсності середини XIX століття. Проблеми, що постають перед Люсі Сноу, породжені її середовищем і епохою. Вірність життєвій правді, соціальна обумовленість психологічних характеристик дозволили письменниці прийти до суттєвих узагальнень про самотність і відчуження людини в навколишньому його світі. Люсі Сноу − новий тип героїні в романі Англії XIX століття. Бронте відстоює думку про те, що доля жінки не повинна бути зведена тільки до заміжжя і сімейного життя, вона може присвятити себе якійсь важливій справі, служити своєму покликанню. «Містечко» − перший англійський роман, героїня якого від початку і до кінця працює, сама заробляє собі на життя. Для Люсі Сноу праця є не тільки джерелом її існування, а й невід'ємною частиною її єства. Тому вона і знаходить в собі сили для того, щоб жити і працювати після загибелі коханого нею Поля Еманюеля.
У романі в життєвих долях трьох героїнь − Люсі Сноу, Поліни де Бассомпєр і Джиневри Феншо − представлені різні погляди на сенс життя і різне розуміння його призначення. Для легковажною і егоїстичної Джиневри основна мета - вигідне заміжжя. У досягненні її Джиневра безпринципна, хитра і навіть жорстока. Вона лукавить, її зовнішня чарівність і тендітна краса не відповідають тій безсердечності і жорстокості, які їй притаманні. Кокетуючи з доктором Бретоном, вона зневажає і обманює його, беручи дорогі подарунки, насміхається над ним. «Жодна гризетка не приймає подарунків з такою готовністю, як Джиневра, - вигукує в розпачі Бреттон, - але ж вона з хорошої родини» [23, c.189]. З образом Джиневри в романі пов'язана тема «ярмарку марнославства»: Джиневра горнеться до вищих кіл, схиляється перед місіс Чамлі, прихильно приймає залицяння де Амаля і зневажає тих, хто стоїть нижче неї на суспільній драбині. «Я ніколи не стану дружиною буржуа», - з погордою заявляє вона[23, c.145]. Обмежена у своїх прагненнях і Поліна де Бассомпєр. Помисли цієї розважливої, милої і зворушливої молодої особи пов'язані тільки з особистим благополуччям і сімейним щастям. Поліна ніжно прив'язана до батька, віддана своєму майбутньому чоловіку, але вона в достатній мірі егоїстична, щоб не помічати страждань Люсі.
Традиційно використовуючи «готичні елементи», Ш. Бронте прагне допомогти людям зрозуміти життя і розібратися в її справжніх цінностях. «Фантастичне» і «жахливе» отримує в її романах реальне обгрунтування [19, c.174]. У романі «Містечко» це проявляється в сценах зустрічі Люсі з привидом черниці, в історії переслідування її «таємничими» недоброзичливцями. Страшна чарівниця, яку Люсі зустрічає під час грози, коли спалахи блискавок прорізають огорнуту мороком землю, виявляється родичкою мадам Бек - злою і корисливою старою Уолревенс; блукаючий в алеях парку привид черниці - це шанувальник Джиневри, що ховається від пильних очей господарки пансіону, одягнувшись у жіночий одяг. Незвичайні видіння виникають перед Люсі в моменти сильного емоційного збудження і напруження, але вона знаходить у собі сили розібратися в тому, що відбувається. «Завжди і все життя моє я любила правду ... Я безстрашно зустрічаю її грізний погляд ... Побачити і дізнатися найгірше − значить перемогти страх»[23, c.297]. Люсі Сноу наділена здатністю дивитися правді в очі і тверезо судити про життя і людей, про саму себе. Разом з тим Бронте наполягає на істинності двох істот, які співіснують в людині: здоровий глузд і уява. Здоровий глузд допомагає твердо стояти на ногах; уява і здатність до фантазії допомагають осягати і творити життя. «Розсудливість хоче переконати мене в тому, що я народжена лише для того, щоб працювати заради шматка хліба, чекати смерті з її муками і віддаватися смутку протягом усього життя. Можливо, ці доводи і справедливі, але ж немає нічого дивного в тому, що ми час від часу нехтуємо ними, звільняємося від їх влади і випускаємо на волю ворога розсудливості - нашу добру живе уяву, яка підтримує нас, дає нам надію. Ми неодмінно повинні іноді виходити за кордони розсудливості і будемо чинити так, не зважаючи на жахливі кари, очікують нас після повернення». Включення категорії уяви в систему ключових понять, що визначають будову роману, структуру характеру та особливості світосприйняття головної героїні, дозволяє говорити про зв'язок творчих принципів Ш. Бронте з естетикою романтизму.
Образ Люсі Сноу - велике художнє досягнення не тільки в творчості Бронте, але і у всій англійській літературі середини XIX століття. Характер непересічної жінки − сміливої і рішучої в своїх судженнях і діях, розсудливої жінки, яка тонко відчуває світ − показаний у всій його складності, багатогранності, обумовленості життєвими обставинами, в його русі та мінливості [26, с.23]. Самотність Люсі Сноу обґрунтовується в романі не тільки її сирітством, але і бідністю. Її батьки загинули, у неї немає свого будинку, немає притулку. Люсі зовсім не скаржиться на долю, та й немає жодної людини, якій вона могла б довіритися. «Я втратила будь-яку можливість вдатися до допомоги інших людей і могла розраховувати лише на себе». Вона рано зрозуміла, що знаходиться «серед безкрайньої пустелі, де немає ні піщаних пагорбів, ні зелених полів, ні пальми, ні оази». Вона навчилася стримувати себе і не проявляти емоцій. Ця звичка народжена в ній свідомістю відчуженості від оточуючих. Роман будується таким чином, що вже в перших його розділах звучить пророкування про очікують Люсі життєвих випробуваннях і втрати. У будинку місіс Бреттон тиху і мовчазну Люсі Сноу майже не помічають. Центром уваги стає маленька Поллі, яка своєю появою відтісняє Люсі на задній план, цілковито заволодіваючи увагою молодого Бреттона. Згодом така ж ситуація повториться, і Поліна де Бассомпьер стане нареченою доктора Бреттона, витіснивши з його серця Люсі. Контури майбутнього Люсі вимальовуються і в трагічній історії міс Марчмонт, яка дізналася про смерть свого нареченого в той самий вечір, коли вона чекала його приїзду, мріючи про щасливе заміжжя. У ніч, попередню смерті міс Марчмонт, слухаючи виття вітру, його «стогони, скарги та невтішні ридання», Люсі думає про те, що ці «різкі звуки віщують смерть». В фіналі роману, очікуючи Поля Еманюеля, який повинен стати після повернення з далекої подорожі її чоловіком, Люсі знову прислухається до завивання бурі і лиховісному вою вітру. "Буря шаленіла сім днів. Вона не заспокоїлася, поки всю Атлантику не усіяний уламками. Печаль, не терзати доброго серця, залиш надію доброму уяві. Нехай намалює картину воно зустрічі і довгого щасливого життя ". Однак зробити це уява безсило. І хоча про загибелі Поля прямо не говориться, з контексту роману ясний трагічний результат подій.
Люсі мала можливість переконатися в тому, що «Доля тверда, як камінь, а Надія − вигаданий кумир, сліпий, безпристрасний, з душею з граніту» [23, с.317]. Однак до цього висновку героїня Ш. Бронте приходить не відразу. У той час, коли Люсі прийняла рішення виїхати з Англії, вона розпорядженні лише п'ятнадцятьма фунтами, але її серце, «напоєні силами юності», незважаючи на самотність і складність становища, «билося рівно і сильно».
Вирушаючи у свою першу далеку подорож, Люсі перетворилася зі спостерігача життя в її учасника. З невідворотною неминучістю перед нею вставали питання: «Які у мене перспективи? Куди мені йти? Що мені робити?» [23, c.42]. Люсі шукала на них відповіді. Вперше в житті виявляється вона в Лондоні, такому багатолюдному, але чужому і пустельному для неї. Вид на величезне місто з висоти собору св. Павла народжує в її душі відчуття свободи і захоплення. У Люсі з'являється впевненість, що вона може і повинна йти тільки вперед, що вона зможе знайти свою дорогу в житті. Це пристрасне бажання знайти свій шлях, знайти і затвердити себе у ворожому їй світі підтримує Люсі в боротьбі з усіма труднощами. На кожному кроці їй дають зрозуміти, що вона бідна. Опинившись в ресторані, Люсі відчуває «невпевненість, беззахисність і приниженість». В готелі її вражає «прозорливість, з якою слуги і покоївки розподіляють між гостями зручності пропорційно їх гідності». Люсі ясно бачить, що кожен, з ким зводить її життя, виробляє миттєвий розрахунок і оцінює її «з точністю до одного пенса». У пансіоні мадам Бек Люсі стикається з егоїзмом, нахабством і брехливістю багатих вихованок. У цьому процвітаючому навчальному закладі, як вона незабаром переконується, характери учениць формують «під тиском законів рабства». Зусилля школи і церкви спрямовані на те, щоб виростити дітей «сильними тілом, але слабкими духом». Їх не стільки навчають, скільки розважають, прагнучи зробити «здоровими, веселими, неосвіченими, бездумними і недопитливими» [23, с.65]. Втіленням меркантилізму та лицемірства постає перед нами власниця пансіону мадам Бек. Образ цієї розумної і віроломної, хитрої і пильної, діловий і бездушною правительки маленького шкільного маленького світу, в якому, як у краплі води, відображені закони і встановлення великого і нелюдського світу, створений в кращих традиціях критичного реалізму. Тут ясно відчувається значення для Ш. Бронте великих сатириків Теккерея і Діккенса. Яскрава портретна та психологічна характеристика мадам Бек, аналіз спонукальних причин її вчинків - свідчення високого рівня реалістичного майстерності письменниці. Зовнішня м'якість мадам Бек приховує внутрішню жорстокість. Погляд ясних блакитних очей таїть постійну настороженість. Головною силою, що спонукає її діяти, є міркування вигоди. Використані при описі мадам Бек порівняння говорять багато про що вона порівнюється з главою іспанської інквізиції Ігнасіо Лайоло. Девіз мадам Бек - «спостереження і стеження». Вона без коливань і яких би то не було докорів сумління виробляє нічні огляди і обшуки кімнат, заглядає в гаманці та кишені виховательок, знімає зліпки з ключів від їх валіз і робочих шкатулок. У пансіоні процвітають інтриги, змови й доноси, діє великий штат шпигунів і спостерігачів. «Мадам була неабиякою жінкою. Хостел представляв надто обмежену сферу для прояву всіх її здібностей, їй варто було б правити цілим державою або керувати норовливої законодавчої асамблеєю, вона могла б поєднати посади прем'єр-міністра і поліцейського»[23, с.78]. За платню, виплачується Люсі, мадам Бек вичавлює з неї втричі більше роботи, ніж це належить. Однак не тільки користолюбна мадам Бек, але і «порядний» Бреттон керується міркуваннями вигоди. Люсі переконується в тому, що бажання доктора одружитися на Поліні підігрівається багатством де Бассомпьер. «Зустрінь він Поліну, настільки ж юну, ніжну і прекрасну, але одну, пішки, в бідному плаття, простою робітницею або покоївки, вона не завоювала б його серце, не стала б його кумиром»[23, c.398]. Та й сама «мила і ніжна» Поліна здатна цінувати лише те, що пов'язано зі звичними для неї умовами життя. Вона не може приховати подиву, дізнавшись, що Люсі Сноу - тільки проста вчителька, вимушена своєю працею заробляти собі на життя. «Нещасною» вважає Люсі і Джиневра Феншо. Темі становлення особистості належить в романі «Містечко» основне місце. «Хто ж ви, міс Сноу?» - Запитує Джиневра Феншо, марно намагаючись зрозуміти свою наставницю. Це питання набуває в романі принципове значення. За якими критеріями оцінюють жінку в буржуазному суспільстві? Як сприймають навколишні Люсі Сноу? Що вони знають про неї? По суті, справжню Люсі Сноу не знає ніхто. Мадам Бек вважає її синьою панчохою, міс Феншо знаходить її іронічною і різкою, містер Хоум бачить в ній тільки обмежену і допитливу вчительку, доктор Бреттон легко відмовляється від її дружби. Особисті якості Люсі не приймаються до уваги, вони нікого не цікавлять, про людину судять за її станом у суспільстві. І тільки Поль Еманюель, ексцентричний, уїдливий, щирий, розуміє і бачить Люсі такою, яка вона є. Це розуміння взаємне, і саме воно стає основою любові. Люсі знаходить себе у праці і в любові Поля Еманюеля. Спільність їх прагнень, жива і діяльна доброта Поля допомагають Люсі знайти «свій істинний дім», в якому вона «визначається як особистість». У героїні Ш. Бронте своє уявлення про кохання. Люсі не вірить в любов, «народжену лише красою», не сприймає благополуччя, позбавленого духовної близькості, їй дорога «любов, заснована на дружбі, загартована болем, сплав з чистою і міцної прихильністю, викарбувана постійністю, що підкорила розуму і його законам». Таким розумінням любові пояснюється та негативна реакція, яку викликає у Люсі гра знаменитої актриси, підкорила всі сили свого великого таланту зображенню «руйнівної сили пристрасті» (в даному випадку Ш. Бронте має на увазі французьку актрису Рашель). Не менш критична Люсі до творчості живописців, що створюють портрети розкішних і дозвільних красунь або ж прославляють уявну ідилію буржуазного шлюбу. У цьому відношенні багато про що каже сцена відвідування Люсі міської картинної галереї та її судження про серію полотен, названих художником «Життя жінки» і представляють чотири етапи жіночої долі - дівоцтво, заміжжя, материнство, вдівство. «Як можна жити поруч з такими жінками, - вигукує Люсі, − лицемірними, смутними, безпристрасним, нікчемами» [23, с.167].
Роман Шарлотти Бронте «Містечко» - це ще одна історія про жіночу долю, про кохання, людську гідність, про мистецтво і його роль в житті, про силу творчої уяви, яка допомагає долати незгоди буття і творити красу. Для Люсі Сноу праця - не лише джерело існування, а й невід'ємна частина її істоти. Така героїня вперше з'явилася на сторінках англійського роману. Характер жінки незвичайної, відважної та рішучої у своїх думках і діях, розсудливої і делікатної зображений Шарлоттою Бронте в його складності, багатогранності, в русі та зміні[17, c.209].
У романі «Містечко» життєствердні мотиви переплітаються з трагедійними. Драматизм зображених життєвих ситуацій у багатьох випадках зближується з трагедією. Люсі розуміє, що життя організоване не за законами істинної справедливості. Ланцюгом втрат є її власне життя. Гине й коханий нею Поль. Кільце самотності, здавалось би, знову зімкнеться навколо Люсі. Проте тепер, після всього пережитого нею, цього вже не стається. Трагедія подолана. Люсі стала іншою: вона готова до життя, відданого своєму покликанню і сповненого праці. Враження, створюване романом Шарлотти Бронте, багато в чому визначається тоном розповіді - довірливо-безпосереднім, іронічно-насмішкуватим, печально-гірким. Знайомлячись з історією Люсі Сноу, яку вона розповідає особисто, виступаючи в ролі оповідача, ми чуємо голос автора - Шарлоти Бронте.
У нарисі, присвяченому Шарлотті Бронте і написаному Теккереєм вже після смерті письменниці, є такі слова: «Пам'ятаю боязке, тендітне створіння, маленьку долоню, великі очі. Мабуть, головною рисою її характеру була палка чесність... Вона мені видалася дуже чистою, піднесеною і шляхетною людиною. В її душі завжди жила велика, свята повага до правди і справедливості»[24, c.67].
ВИСНОВКИ
Метою даної роботи було визначити головні тенденцій в розробці жіночої проблематики в англійській літературі, виявити художню своєрідність її втілення у вікторіанському романі на тлі загальної зміни місця і ролі жінки в англійському суспільстві XIX ст.
Аналізуючи викладений вище матеріал, ми зрозуміли, що жага незалежності, прагнення до справедливості, почуття власної гідності, усвідомлення своєї емоційної і моральної значимості, етична стійкість, гордість людини незаможної, чесною працею заробляє шматок хліба, небажання схилити голову перед авторитетом, якщо він полягає тільки в перевагах положення, привілеї походження − ось справжня висока мораль, яка затверджується сестрами Бронте і робить їх творчість привабливим для сучасного читача. Ми мали змогу побачити, що романи Бронте завжди повні непомірної поваги до людини,яка бореться до останнього, віри в його почуття моральної відповідальності перед собою, людьми і життям, і, які б не були суб'єктивні суспільно-політичні помилки письменниць, вони твердо переконані в тому, що саме праця, свобода − умова повноцінного етичної і емоційного життя, і ще − невичерпне мистецтво. З ним вони брали тяготи особистої долі, такою мужністю вони повною мірою наділили своїх героїнь.
В ході дослідження нам стало відомо: моральний світ Бронте заперечував і зараз існуючий порядок речей, при якому моральне зубожіння людини, агресивне користолюбство, духовна експлуатація особистості, психологічне та матеріальне закабалення суспільством вважаються нормою і закономірністю. Це заперечення − їхній заповіт майбутньому. «Життя є боротьба, і всі ми повинні боротися», − проголосила Шарлотта Бронте свій девіз у тісних і холодних стінах хауортского будинку, і її почули в усьому світі. Все життя сестер Бронте була неустанної боротьбою духу, не тільки страждав, але вистояла в боротьбі і зумів життєві поразки переплавити у творчу перемогу.
Дослідження показало, що головним художнім відкриттям молодої письменниці <#"justify">1.Женская эмансипация в романе «Джейн Эйр» [электронный ресурс] / Школьный отличник // - Режим доступа к статье: #"justify">.Л.И. Емельянов Анализ литературного произведения. Сб. статей. / Под ред. Л.И. Емельянова, А.Н. Иезуитова. - Л., 1976. - 367 с.
.Аникин Г.В. История английской литературы. / Под ред. Аникина Г.В., Михальской Н.П. - М., 1985. - 405 с.
.Ивашева В.В. Английский реалистический роман XIX в. в его современном звучании. - М., 1974. - 355 с.
.История зарубежной литературы XIX века. Под ред. Елизаровой Е.С., Гиждеу С.П. и др. - М., 1957. - 384 с.
.К. Маркс и Ф. Энгельс Об искусстве [электронный ресурс] / Режим доступа: #"justify">.Gaskell, "Life of Charlotte В." (отд. в 2 т., изд. 1857) / G. Lewes, "Life of Charlotte B." - 1850.
.Ш. Бронте - Джейн Эйр [электронный ресурс] / BookMix // - режим доступа к статье: #"justify">.Э. Гаскелл Жизнь Шарлотты Бронте / Под ред. Э. Гаскелл. - 1857.