єктом активних досліджень літературознавців, психологів, етнографів, біографів та мовознавців. В умовах становлення технологічно-інформаційного суспільства література для дітей є комплексом висвітлення цілого ряду питань і проблем, які посідають чільне місце серед актуальних нині. Загалом вона несе в собі розвиваючу та виховну мету. Пригодницька література скону має призначення розважати читача та забезпечувати збагачення його образного мислення. Таким чином, ми можемо стверджувати, що пригодницька література для дітей є дійсно важливим фактором у формуванні юної особистості і, як наслідок, у формуванні наступних поколінь.
Творчість Анатолія Дімарова є зразком високохудожньої та плідної праці талановитого від Бога митця. Його твори, сповнені щирості та дотепу водночас, можна поставити в один ряд із класиками світової літератури. Прикладом цього є його автобіографічна пригодницька повість для дітей «На коні й під конем». Повість була написана в 1981 році, за словами автора, вона є «веселою історією про збитошного хлопця, з яким увесь час трапляються кумедні пригоди». Повість для дітей «На коні й під конем» є надзвичайно цікавим та багатим джерелом для досліджень, адже вона відтворює для читача повноцінний і правдивий життєвий шлях оповідача, Анатолія Дімарова, тому, на нашу думку, цей твір не має обмежень стосовно кола читачів. Оповідь про пригодницьке життя від першої особи може зацікавити як юне так і доросле покоління читацької аудиторії.
Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім теоретичним осмисленням пригоди як структурного елемента та її ролі у художньому творі (на матеріалі пригодницької повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем»).
Друга половина ХХ століття є цікавим і суперечливим періодом для дослідницької роботи. Конкретно в руслі дослідження літератури для дітей працювали такі літературознавці: Вавілова І. В. «Дитяча література як засіб формування особистості дитини», Гоян Я. «Володар цілющого каменя», Дончик В. «Шістдесятництво як явище», Дзюба І. «Духовні спустошення й трансформації в українському суспільстві ХХ ст.», Іванюк С.С. «Література для дітей. 1900-1980-ті роки», Кіліченко Л.М. «Українська дитяча література», Логвиненко О. «Українська дитяча книжка і сонячне затемнення. Розмова за круглим столом», Мацевко-Бекерська Л. «Література. Діти. Час», Мовчан Р. «Література для дітей та юнацтва в системі історії української літератури ХХ століття», Моренець В.М. «Стежки до юних сердець», Мотяшов І.П. «Счастливый труд души. Беседы с вожатыми о детской литературе», Наєнко М.К. «Історія українського літературознавства», Неділько В. «Провідна тема прози для дітей та юнацтва», «Проблеми шкільної повісті», Папуша О. «Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії», Тарнашинська Л. «Шістдесятництво: філософія покоління як публічна свідомість», Слабошпицький М.І. «Дитинству віддана...» та інші.
Вагомою для нашого дослідження є праця Резніченко Н. А. «Художні особливості пригодницької літератури для дітей 70-80-х років ХХ ст.». У роботі на світоглядному, естетичному, композиційно-сюжетному, образному, хронотопному рівнях визначено жанрово-стильові особливості малодосліджених прозових творів для дітей. Розкрито індивідуальну творчу специфіку, багатогранність стилю художньої прози В. Нестайка, Я. Стельмаха, О. Гончара, В. Близнеця, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, принципи творення дитячих характерів. Визначено три домінантні жанрово-стильові модифікації (пригодницька, лірико-імпресіоністична, інтелектуально-психологічна проза) масиву літератури для дітей зазначеного періоду.
Також важливою є праця Будугай О. «Пригодницько-шкільна повість для дітей 1960 - 1980-их років». У світоглядному, естетичному, композиційно-сюжетному, образному, хронотопічному та мовностилістичному аспектах визначено жанрові особливості різновиду пригодницько-шкільної повісті. Запропоновано термін "пригодницько-шкільна повість" з урахуванням, у разі його тлумачення, українських і зарубіжних традицій формування цього жанрового різновиду, а також типологічної спорідненості повістей. У контексті українського літературного процесу 1960 - 1980-х рр. зроблено аналіз пригодницько-шкільних повістей для дітей О. Огульчанського, Б. Комара, А. Давидова. Здійснено сучасну реінтерпретацію пригодницько-шкільних повістей даного періоду, в ідейному змісті яких втілені загальнолюдські цінності та специфіка української ментальності. Запропоновано розглядати пригодницько-шкільну повість як діалог прози для дітей та педагогіки. На підставі аналізу архівних матеріалів уточнено окремі факти життя та творчості дитячих письменників, висвітлено історію написання та видання маловідомих повістей, їх роль в українському літературному процесі. Виявлено та проаналізовано специфіку читацької рецепції досліджених повістей. Визначено тенденцію розвитку даного жанрового різновиду в сучасному літературному процесі. Систематизовано та доповнено результати досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців стосовно теорії жанрів, жанрових різновидів середньої прози.
Але пригода як структурний елемент, її роль у художньому творі (на матеріалі пригодницької повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем») ще не ставала обєктом дослідження літературознавців.
Мета дослідження: виявити і схарактеризувати пригоду як структурний елемент, її роль у художньому творі (на матеріалі пригодницької повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем»).
Реалізація поставленої мети передбачає розвязання таких завдань:
дослідити пригодницьку прозу для дітей як історико-теоретико-літературну проблему;
простежити основні тенденції української прози для дітей у другій половині ХХ століття;
схарактеризувати пригодництво і жанрово-стильові сюжетні характеристики твору (теоретико-літературний аспект);
проаналізувати пригодництво (пригоду) та його роль у творенні художньої системи повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем»;
схарактеризувати пригоду як жанроутворюючий чинник;
довести, що пригодництво є рушієм сюжету;
довести образотворчу роль пригодництва.
Обєктом дослідження: пригодницька повість для дітей Анатолія Дімарова «На коні й під конем».
Птедмет дослідження: пригодництво у повісті для дітей Анатолія Дімарова «На коні й під конем».
Методи:
Наукова новизна полягає в уперше здійсненому аналізі пригоди як структурного елемента та її ролі у художньому творі (на матеріалі пригодницької опвісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем»).
Практичне значення визначається актуальністю та маловивченістю проблеми. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки кваліфікаційної роботи можуть бути використані в літературознавчих студіях із метою відтворення повноти і структурної цілісності літературного процесу другої половини ХХ ст., у курсах лекцій з історії української літератури, спецкурсах і спецсемінарах, у процесі подальших історико-літературних досліджень прози для дітей. Здобуті результати можна вважати основою для розширення проблематики дипломних і магістерських робіт. Матеріали праці можуть стати в нагоді вчителям-словесникам загальноосвітніх навчальних закладів різних типів.
Обсяг і структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів, кожний з яких має підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Основний текст становить 41 стор. Список використаних джерел нараховує 48 позицій. Повний обсяг дисертації - 49 стор.
Пригодницька проза для дітей як історико-теоретико-літературна проблема
Література для дітей завжди була особливим феноменом суспільства. Сьогодні, як і завжди, високохудожній літературний твір виконує свою місію: духовно збагачує таку особистість, яка тільки формується, стає супутником у вирі дорослого життя, відкриває ширші простори буття, передає цінний досвід попередніх поколінь і є осередком мудрості. Дитина, яка в потрібний час тримала в руках потрібну книгу, завжди знатиме, як вчинити і що обрати в житті. Ми без сумніву можемо сказати, що література для дітей є каталізатором загального стану і рівеня літератури, адже вона також вона також відіграє не останню роль на загальному плані. На думку дитячого поета В. Бичка, саме проза, а не поезія становить основу художньої літератури. Він підкреслив, що діти-читачі самим своїм допитливим характером «прагнуть насамперед до пізнання світу в усіх його обширах і глибинах, в різноманітних ситуаціях, в найскладніших «сюжетах». А це прагнення можуть повністю задовольнити лише ті твори, які ми звемо оповіданнями, повістями, романами» [1, с.29]. Отже, далі проведемо огляд основних тенденції української прози для дітей у другій половині ХХ століття.
Основні тенденції української прози для дітей у другій половині ХХ століття: твори, проблематика, критика
Більшість сучасних дослідників літератури для дітей визнають, що вона, по-перше, є соціокультурним феноменом, тісно повязаним зі станом гуманітарних векторів самого суспільства, зокрема його мистецтва, педагогіки, психології, релігії, врешті панівної ідеології, в контексті яких цей феномен зявляється й функціонує. По-друге ж, цей феномен має ще й самостійний естетичний компонент (із кількома рівнями прочитання), який є невідємною частиною загального літературного процесу певної доби, а тому перебирає на себе його жанрово-стильові ознаки.
Упродовж усього радянського періоду над українською літературою для дітей тяжіла ця ідеологічна заангажованість, що безпосередньо впливало на її якість. Хоча горизонт дитячого читання, починаючи вже від 1920-1930-х років, усе ж постійно розширювався з жанрово-стильового розмаїття «дорослих» текстів. Тому в одному ряду перебували пригодницькі, науково-фантастичні твори Ю. Смолича «Прекрасні катастрофи», О. Копиленка «Десятикласники»; твори історичної тематики З. Тулуб «Людолови», твори О. Довженка «Зачарована Десна», О. Гончара («Тронка») про дітей та ін. Вони дедалі частіше входили до шкільних програм із української літератури, ставали мало не основним компонентом «дитячого читання».
Ситуація дещо змінилася на початку 1960-х років, у період короткочасного «хрущовського» потепління в суспільстві. Тоді зявилася плеяда талановитих митців-шістдесятників, які активно так чи так почали долучатися до дитячої літератури: М. Вінграновський (оповідання «Бинь-бинь-бинь»), Ліна Костенко (збірка віршів для дітей «Бузиновий цар»), І. Жиленко («Підкова»), А. Дімаров («На коні й під конем») та ін. Тому саме в цей короткий період із новою потужністю відкрилася забута, затерта ніша дитячої літератури як самодостатнього естетичного феномена.
Українська література для дітей другої половини ХХ століття - відносно короткий у часі період розвитку новітнього письменства. Одначе за активністю вторгнення в суспільне життя, інтенсивністю пошуків нових методів, способів художнього узагальнення, ідейно-тематичним багатством, художньою досконалістю, стильовим і жанровим розмаїттям вона є помітним етапом у розвитку національної літератури. Творчість українських письменників цього періоду прикметна багатьма якісно новими ознаками, що за всієї органічної єдності літературного процесу все ж відмінні від красного письменства попереднього періоду й не менш потужного масиву літератури для дорослого читача. Слід зауважити також, що на ранніх етапах розвитку народної творчості не простежувалася конкретна спрямованість на дорослу чи дитячу аудиторію. Окрім того, характерною рисою літератури для дітей кожного народу є органічний звязок із письменством для дорослих.
Література для дітей та юнацтва оновлюється тематично, стилістично й жанрово відповідно до змін у «дорослій» літературі, яка в цей час активно використовує умовні форми, поєднання фантастичного, уявного з реалістичними описами, у ній посилюються романтичний струмінь і лірична тональність. У дитячій літературі повністю реабілітується її автентичний казковий, фантастичний компонент, тому дедалі більше зявляється літературних казок (В. Симоненка «Казка про дурил», Д. Павличка поема-казка «Золоторогий Олень»), які, власне, закладають традицію для сучасних письменників. Елементи казковості, фантастичності в цих текстах виконують подвійну роль − зацікавлюють юного читача й дають можливість висловити найсокровенніше.
У цей час митців особливо хвилюють проблеми урбанізації, втрати свого етнічного коріння, замулення джерел національної духовності й моралі, історичної памяті. Відповідно вивільнення естетичного джерела з-під соцреалістичних канонів відбувається насамперед через використання фольклору, національної історії, автобіографічного первня. Тому тематично-проблемні акценти переносяться на сучасну людину чи історичного героя, морально-етичний конфлікт, а жанрову стилістику загалом визначають дві проблемні лінії: правда життя й підготовка до нього, а також право на безтурботне, щасливе дитинство.
Новий виток розвитку мистецтва потребував вироблення індивідуального естетичного ідеалу. Письменники, що творили для дітей, поступово відходили від традицій соцреалізму (поверхової описовості), зверталися не до надуманих, а справжніх переживань героя, рішуче відмовлялися від схематичного, ілюстративного відображення життя, надуманої пафосності, лжепатріотизму. Іншим став адресат прози для дітей, зріс і набув якісно нових рис її герой. Розвиток української літератури для дітей другої половини ХХ століття прикметний інтенсивним оновленням жанрово-стильової палітри, використанням найрізноманітніших засобів художньої типізації.
На кінець 1960-х років у літературному процесі було помітно чимало ознак характерної тенденції, що охоплювала фактично всі жанри літератури. Проте основними були зміни й перетворення внутрілітературного характеру, інтенсифікація самого художнього процесу, поява в прозі, поезії, драматургії, критиці нових явищ, тенденцій, збагачення їх якісних параметрів, піднесення загального ідейно-художнього, інтелектуально-філософського рівня. Маємо на оці наполегливі стильові пошуки, внутрішню опозиційність догматичним принципам уже практично поруйнованого соцреалізму, тяжіння до загальногуманістичної проблематики, намагання втримати юного читача в психологічно комфортних параметрах художнього слова. Саме ці роки прикметні розвитком повісті й оповідання. Розквіт цих жанрів у літературі для дітей дослідники повязують з інтенсивним розвитком гуманістичної тенденції. Прикладами справді результативного впливу можливостей повісті є, зосібна, твори В. Близнеця «Паруси над степом», Є. Гуцала «В полях», Гр. Тютюнника «Климко»,В. Нестайка «Тореадори з Васюківки». Вони вирізняються тяжінням до більш яскравого образного втілення ідеї, пошуками нових шляхів охоплення дійсності, глибшого проникнення у внутрішній світ дитини.
Характерною ознакою цього періоду, на нашу думку, є те, що чимало прозаїків розробляли «власний жанр», нові жанрові варіації, яким властиве певне коло авторських зацікавлень, проблем, особливий тип конфлікту, неповторний стильовий колорит тощо. Уже при побіжному читанні помічаємо неухильне збагачення арсеналу образних засобів повісті для дітей. Виразною прикметою прози цього періоду є дослідження проблем взаємозалежності, взаємозвязку довкілля й людини, психології, інтелекту, моралі останньої. На зміну сурогатним підробкам, де оспівувалися «героїчні подвиги», прийшли веселі й дотепні твори, побудовані за сюжетно-композиційними канонами народних казок. Зявилися казкові повісті та оповідання В. Близнеця «Звук павутинки», В. Нестайка «Країна сонячних зайчиків», Гр. Тютюнника «Степова казка», «Лісова сторожка».
Вершинні твори світової літератури спричинили виокремлення відповідних термінологічних одиниць (одіссея і робінзонада), що трансформувалися у вітчизняній літературі для дітей другої половини ХХ віку, зосібна, в творах пригодницького жанру. У дослідженні пропонуємо введення в термінологічний обіг «робінзонади» й «одіссеї» як сталих дефініцій пригодницького письменства. Чергування різних захоплюючих подій - одна з прикметних ознак пригодницької оповіді. Пригодницька проза змушує письменників вести оповідь насамперед цікаво. Але, як відомо, не лише зміна надзвичайних подій стимулює читача до пильного стеження за перебігом подій. Поступово, впродовж їх перебігу, розкривається й образ героя (героїв). Дотримуючись пригодницької сюжетної канви, письменники дедалі більше звертали увагу не стільки на власне пригоди, скільки на переживання - психологічний бік оповіді. Наслідком став більш докладний опис характеру героя, його оточення, міжособистісних взаємин.
Вплив пригодницької літератури - насамперед моральний - на читача визначається рівнем письменницької майстерності, специфікою організації сюжетів, життєвою переконливістю образів, точністю вмотивованості деталей, неповторністю авторського стилю.
Прикладом пригодницької літератури для дітей є творчість В. Нестайка, талановитого майстра пригодницьких оповідей для дітей і про дітей. Індивідуальний стиль митця, безперечно, розкриває його творчу особистість, увиразнює художньо-образні концепти оповіді. Повісті В. Нестайка позбавлені жорстокості. Письменник пам'ятає, що діти найбільше люблять казки, фантастику, пригоди, книжки про життя своїх однолітків. У всіх цих жанрах писав Нестайко. Ключовим у його творах є довірливе ставлення до світу, яке формує психічно повноцінних, без комплексів і вад людей. А саме це викликає оту особливу довірливість юного читача, завдяки якій твір дитячої літератури лише й може викликати у нього захоплення й пошану.
Трилогія В. Нестайка вигідно відрізняється від більшості творів української дитячої літератури. Відрізняється відсутністю дидактики, традиційної малоросійської туги , що ними зазвичай славиться вітчизняна, хай навіть і дитяча, література. У «Тореадорах з Васюківки» немає етнографізму, і - що найцінніше - сільське (нарочито, слід зазначити, сільське, хоча б із огляду на назву книги) походження її «головних героїв» жодною мірою не призводить до меланхолійного замилування, не спонукає до не менш традиційного в нашому письменстві протиставлення сільської автентики та моральної незайманості васюківських тореадорів зовнішній, міській цивілізації [34; 20].
Твори В. Нестайка мають пригодницький характер, важливу сюжетно-композиційну роль у них відіграє мотив таємниці. Діти люблять пригодницьку літературу, бо вона насичена незвичайними подіями й несподіваними поворотами.
Повість В. Нестайка має провідну сюжетну лінію - це пригоди Яви та Павлуші. Ці персонажі змальовані максимально докладно, повнокровно. Натомість другорядні герої окреслені менш чітко. Атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування ваблять дітей. Крім того, прозаїк наситив свою повість щирим, іскрометним сміхом, який допомагає молодій людині формуватися в непересічну особистість, а гостра й влучна сатира сприяє шліфуванню характеру, допомагає позбутися негативних звичок, викристалізовувати силу волі. За всіма пригодами героїв, їхніми суперечками, про які В. Нестайко розповідає просто-таки винахідливо, не зникає і не розчиняється головна концептуальна настанова: піднести, опоетизувати дитинство з усіма його привабами, його свіжість, невимушеність, наївність у сприйнятті світу [34; 20].
Ці твори прикметні відсутністю того, що навіть віддалено нагадувало б казенні тиради. Зображення тут живе, вірогідне, правдиве, з добрим усміхом чи іронією, цікаве й захоплююче. Воно позбавлене часової приналежності, бо розповідає не про певну історичну добу, а про дітей, їхні стосунки, світогляд, внутрішній світ. Оригінальна концепція, настроєвість твору не мають аналогів в українській літературі. Ці та інші чинники сприймаються як свідчення того, що вже нині твір може вважатися класичним. Письменник уводить притаманний пригодницькій літературі сюжет про перипетії на безлюдному острові - особливій території, ізольованій від зовнішнього світу. Тут, фактично, використано традиційний для пригодницької літератури мотив робінзонади. А пригоди друзів у Києві є зразком не менш відомого «подорожу вального» мотиву. Немає тут і привнесеного «від автора» силуваного пафосу, «запрограмованих» дорослих виховних принципів, чужих дитинству ідей. Кожна сюжетна деталь має смислове, психологічне навантаження, виступає своєрідним завданням на кмітливість. Точність деталей, лексично живі, вивірені мовні характеристики персонажів, гумор, нарешті, структура трилогії - все слугує створенню художньо переконливої картини життя дітей. Трилогія «Тореадори з Васюківки» написана в радянський період, але не заполітизована, як вимагав ідеологічний канон доби. Твір читається на одному диханні, бо головна його суть, як і суть авторського кредо - довірливість. Він такий цікавий і захоплюючий, що втрачає часову приналежність, бо розповідає не про радянську добу, а про людей, зокрема й дітей, їхні стосунки, світогляд, прочитання по-новому бачиться його оригінальна концепція, його настроєність [34; 21].
Чимала роль у процесі розвитку пригодницького жанру в нашій літературі для дітей належить Я. Стельмаху. При цьому літературні критики зазвичай оминають прозову творчість автора, особливо для дітей і про них. Так, лише нещодавно його твір «Митькозавр із Юрківки, або химера лісового озера» було включено до шкільної програми. Я. Стельмах майстерно поєднав літературно-казкові жанрові форми з пригодницькими, доповнюючи це пізнавальним і виховним матеріалом, характерним для літератури про дітей. Особливістю композиційної структури багатьох повістей письменника вважаємо максимальний лаконізм, виразну концентрацію змістового сповнення кожного епізоду, винесення за межі твору частини подій. Це надає оповіді динамізму, психологічної гостроти, увиразнює акцентацію провідних ідейно-художніх моментів, вияскравлює авторський задум. Повісті невеликі за обсягом, а більшість із них чітко поділено на розділи. При цьому кожен із них стає важливим сюжетно-композиційним елементом. Розділи здебільшого найменовані, мають змістову завершеність, що віддзеркалює певний етап, найбільш значущу ситуацію чи драматичну подію в житті героя. Принцип кумулятивності, ланцюгової композиції дає змогу втримувати увагу юного читача в постійному напруженні, сприяє розвиткові творчого мислення дитини, яка намагається наперед домислити (дофантазувати) майбутні сюжетні колізії. Обсяг повісті невеликий, проте вона сповнена пригод, несподіванок, небезпечних подій, тяжіння до осмислення досить гострих конфліктів крізь призму дитячої психології. Визначальною в сюжетотворенні повісті, домінуючою в характерах персонажів стає пригода.
Найзначніші здобутки української прози для юнацтва цього періоду повязані з лірико-імпресіоністичною течією. Прозаїки, визначаючи творчою домінантою потужний ліризм, надаючи перевагу поетичній одухотвореності перед реалістичним аналізом дійсності, відкривають чимало нового й важливого в духовному світі сучасника. Із усього розмаїття нас цікавлять передусім ті жанри, жанрово-стильові тенденції, що розвивалися в сфері домінування ліризму й імпресіонізму в українській прозі для дітей. До таких належать «поезії в прозі», що стали своєрідною школою для багатьох українських письменників нового покоління.
Тяжіння української прози для дітей до стилістичної новизни, невдоволення повільним темпом розповіді, спроби перейняти від поезії емоції, тяжіння до кінематографічного руху образів, дедалі частіше звернення до класичних традицій - все це яскраво, послідовно простежується в індивідуальному творчому досвіді О. Гончара (роман «Тронка»).
Лірико-імпресіоністичний напрям у прозі для дітей, до якої ми відносимо, зокрема, творчість В. Близнеця. Всі його повісті, оповідання, казки-повісті («Ойойкове гніздо», «Як народжується стежка», «Паруси над степом», «Землянка», «Мовчун», «Земля світлячків»,) висвітлюють сторінки біографії цілого покоління. Казка «Земля світлячків», написана за доби суспільної задухи, відтворює українське життя 1970-х років із його духовністю й бездуховністю, моральністю й аморальністю. Зауважимо, що художні аналоги Близнецевим стовусам і тривусам важко знайти в українській літературі для дітей [33; 277].
У повісті «Звук павутинки» прозаїк виводить привабливий образ дитини з небуденним внутрішнім світом, розвиненою романтичною уявою. Внутрішній світ дитини розкривається в колористиці, що сформовує певну тональність. Дійсність у своїх зовнішніх виявах увесь час присутня в творі, але не самоцінно, а крізь призму світобачення, світосприйняття героя. Досягає цього письменник не прямим називанням почуттів, що виявляються в процесі сприйняття навколишнього світу, а шляхом відбору, перетворення в уяві саме тих деталей інтерєру, пейзажу, які потрапляють у поле зору героя, тобто через передачу його вражень. Слід завважити, що авторський інтерес спрямований не на типове, узагальнене, а на фіксацію безпосередньо сприйнятого, мінливого, одиничного в свідомості героя. В. Близнець, як і письменники-імпресіоністи, охоче вдається до розповіді від першої особи, що справляє враження «необробленості» зображуваного; автор ніби зовсім не втручається в нього. У цьому - один із найважливіших принципів лірико-імпресіоністичної поетики: бачити й виражати спостережене, не деформуючи його надто суворим компонуванням, не навязуючи апріорно вироблених оцінок, концепцій [33; 278].
Оповідь розгортається немовби в двох площинах. Із одного боку - неповторна авторська уява, що віддзеркалює незбагненні тендітні образи, з іншого - глибоке проникнення того ж таки автора у внутрішній світ героя з метою творення виключно правдивого психологічного малюнка. Прозаїк послуговується особливими художніми деталями, дотримується психологічної точності письма, композиційної стрункості викладу. Стильова модифікація творів письменника для дітей відображає процесуальний характер розвитку індивідуальної (лірико-імпресіоністичної) манери письма. Варто зазначити й проникнення однієї родової ознаки в іншу, коли митці поєднують структурні елементи жанрових ладів, створюючи в такий спосіб нову стилістичну якість. Основна стильова прикмета цих творів - виняткова гнучкість фрази [33; 279].
Також характерною для літературного простору другої половини ХХ ст. є наявність інтелектуально-психологічної прози для дітей.
Як свідчать спостереження, Є. Гуцалу та Гр. Тютюннику вдалося майстерно відтворити своєрідні психологічні типи дітей, наділених властивістю загострено реагувати на світ, по-філософськи осмислювати події та явища життя. Дослідження засобів і прийомів розкриття внутрішнього світу особистості дає змогу виразно відчути внутрішню напругу мистецтва слова як людинознавства, збагнути ідейно-естетичні можливості поетики, осягнути значний масив суспільно-філософських, морально-етичних шукань письменства.
Буквально кожен твір Гр. Тютюнника висвітлює найтонші порухи людської душі, особливо дитячої. Поетика «ліплення» образу в його оповіданнях і повістях («Дивак», «Климко», «Вогник далеко в степу»), де головні герої діти, має реалістичну автобіографічну основу. У кожному рядку оповідань «Ласочка», «Степова казка» тощо виявляється особливий (інтелектуально-психологічний) стиль митця. Концептуальним підґрунтям творчих пошуків Гр. Тютюнника було формування такої моделі людських відносин, яка виявляла б почуттєву сферу діяльності, поведінки персонажів. Характеристика героя здійснюється переважно за допомогою психологічної деталі, зорового образу. У творах митця вступів майже немає - така характерна особливість його художньої манери. Натомість одразу подаються яскраві життєві картини, гострі діалоги, в яких чітко вимальовуються характери. Його персонажі навдивовижу реальні, вихоплені з самого життя. Так, особистість Олеся («Дивак») розкривається через конфлікт, що є важливим засобом вияскравлення стану героя, зіставлення - протиставлення дій, вчинків, а також через художню деталь (намальований дятел). «Дивацтво» героя виявляється в тому, що він сприймає світ своєрідно - як утілення добра, людяності, любові, правди, вірності, милосердя. Герой Гр. Тютюнника типологічно близький до персонажів І. Франка, А. Тесленка, Ю. Збанацького Є. Гуцала, В. Близнеця та інших письменників [35; 178].
Проза для дітей Є. Гуцала позначена особливим поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «Країну дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах і щоразу - в новому баченні. Твори Є. Гуцала прикметні тим, що не адресуються дітям. У них завжди наявні такі духовні, людинознавчі первні, що й дорослі знайдуть матеріал для роздумів. «В полях», «Промінець», «Олень Август», «Запах кропу», - ці та інші твори є зразками акварельно-психологічної новелістики. Як художника його відрізняє інтерес до деталей розвитку характеру не лише під впливом оточення, а й у результаті досить стійкого, самостійного внутрішнього розвитку персонажів, їх моральних пошуків, роздумів про сенс життя. Визначальною ознакою стилю автора слід вважати інтелектуально-психологічне письмо. Тому, очевидно головним у розкритті дитячих характерів його творів є душа, її стан, рухи, а також поведінка героя в різних життєвих ситуаціях. Уводяться метафори, перебільшення, виникають несподівано-умовні авторські асоціації. Твори для дітей обох прозаїків характеризується прагненням вийти за межі звичайних сюжетів і конфліктів, традиційних героїв, образів, усталених форм, пошуками нових художніх рішень, стилістичних засобів. Це посутньо унаочнює думку про те, що трагізм буття, драматизм життя українського народу письменники відобразили через інтерпретування психології особистості, вираження почуттів і настроїв людини, свідомості і підсвідомості [35; 179].
Отже, дослідження прози для дітей, яка побачила світ у другій половині ХХ століття, дає підстави твердити, що вона прислужилася розширенню інтелектуальних обріїв, європеїзації національної літератури передовсім через поглиблення психологізму й оновлення жанру (ритм і мова, структура і внутрішні звязки, психологічне вивчення ситуацій і героїв, проблематика, відстоювання духовних цінностей, критичний погляд на сучасність, заперечення бездуховності тощо). Власне кажучи, маємо цілий ряд творів, прикметних позасумнівною новизною ідейно-емоційного змісту, свіжістю конфліктів, характерів, композиційних і стильових прийомів. Вони переконливо свідчать, що в літературі для дітей утвердилася система жанрів і принципи типізації, які відбивали загальну тенденцію розвитку українського письменства другої половини ХХ віку. Тим часом без побоювання будь-яких похибок можемо констатувати, що письменство для дітей тієї доби - помітна й надзвичайно оригінальна складова національного літературного процесу.
Пригодництво і жанрово-стильові сюжетні характеристики твору (теоретико-літературний аспект)
В українській дитячій літературі другої половини ХХ століття прикметним є тяжіння авторського стилю до пошуків нових шляхів охоплення дійсності, більш яскравого образного втілення ідеї та глибшого проникнення у внутрішній світ дитини, що супроводжувалося апелюванням до загально гуманістичної проблематики, намаганням витримати юного читача в психологічно комфортних параметрах художнього слова. Таким чином, простежується, що прозаїки певним чином розробляли «власний жанр», нові жанрові варіації, яким властиве певне коло авторських зацікавлень, проблем, особливий тип конфлікту, неповторний стильовий колорит тощо.
Новий зміст закріплюється у відповідній формі, і чим він значніший, «історичні ший», тим більше підстав для змін у жанрових структурах. Розширення й поєднання видів, типів малих форм свідчить про широкі їх можливості, але у власних межах. Таким чином, сама жанрова форма ніби дволика. Йдеться як про формальну константу, так і про ідейно-змістову, історичну, функціональну субстанцію, спроможну якісно видозмінити жанр із точки зору його формальних співвідношень. Прикладом можуть слугувати пригодницькі повісті, повісті-казки, психологічні, ліричні повісті пригодницько-шкільні повісті й оповідання.
У другій половині ХХ століття літературний процес в Україні чітко реалізував філософський закон єдності й боротьби протилежностей. Утворчому житті країни зявилися нові імпульси. І повязані вони були з жанром, який традиційно в літературі для дітей був показником нормального розвитку. Замість «лжемистецьких» творів, що оспівували героїчні подвиги, зявилися веселі й дотепні твори, побудовані за сюжетно-композиційними канонами народних казок (нові книжки Ю. Збанацького, Л. Письменної, поетичні твори Г. Бойка). Казка звертається до загальнолюдських цінностей, конфлікт починає відображати зіткнення сил добра і зла в їхньому первісному розумінні [15; 456].
Фантастичний елемент почав органічно вплітатися в канву пригодницько-шкільної повісті (прикладом можуть бути повість-казка «Озивайко» А. Давидова, повість «Женя і Синько» В. Близнеця та ін.). Пригодницька проза завойовує все більшу кількість читачів. За Ю. Поповим, пригода - це «надзвичайна подія, тобто, вигадане, «штучне» начало, висловлене найбільш виразно» [19; 440]. Він також підкреслює, що пригода - це й «нетривіальне, небуденне, «штучне» поєднання фактів, подій, обставин, персонажів, характерів, почуттів, свідомостей, мислень аж до інтуїтивно-підсвідомих порухів та імпульсів» [19; 440].
Пригодницька література спирається на досвід багатообразних літературно-художніх оповідних жанрів, для яких авантюрно-цікава установка була істотною, але не визначаючою сюжетне ціле, - грецького роману епохи еллінізму («Ефіопіка» Геліодора, 3 ст н.е.(наша ера)), лицарського епосу 12-16 століття, романа бароко («Астрея» д''Юрфе і т.д.), крутійського роману пригод, літератури подорожей 17-18 ст. і готичного роману передромантизму з його мінливостями, таємницями і жахами. Значну роль в розвитку пригодницької літератури зіграли також документальна проза і журналістика. Пригода, одна з прадавніх художніх структур, становить важливий компонент багатьох літературних жанрів.
На думку літературознавця М. Моклиці, термін «пригодницька література» визначається як епічний прозовий жанр, який базується на зображенні пригод (виключних подій), відрізняється напруженою, примхливо ускладненою сюжетністю, посиленням розважальної функції, щасливим фіналом, романтичною прямолінійністю [22; 180].
Важливо, що в пригодницькій літературі інколи трапляються твори з драматичним, а то й трагічним фіналом, оскільки «романтична прямолінійність» у вдачі юного героя часто зіштовхується з суворою реальністю життя. Дитині доводиться переживати не тільки захоплюючі пригоди, але й боротися зі складними випробуваннями, приймати нестандартні рішення у надзвичайних ситуаціях.
Пригода, як жанрово-стильова і сюжетна ознака, найчастіше проявляє себе в жанрах оповідного характеру: романі, повісті та оповіданні. Епічність пригодницьких творів повязана з пригодою як подієвим, зовнішнім світом.
Варто простежити взаємодію пригодницького елемента та композиції пригодницько-шкільної повісті за допомогою теоретико-літературних джерел і конкретних прикладів із відповідних художніх текстів.
Особливості повісті щодо обсягу перебувають на межі між обсягами оповідання й роману. Фактично, цей формальний елемент твору визначає специфіку жанру. Значний обсяг повісті дозволяє описати низку подій, досить розлого розгорнути сюжетну лінію, показати внутрішній світ одного або кількох героїв, насичити твір важливими деталями. Як оповідний жанр, повість розташовується в часі й просторі. «Саме обсяг визначає хронотоп твору (часо-просторові особливості розгортання подій) [22; 118].
Р. Громяк пропонує таке визначення генологічного терміну «повість»: «Епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. Крім обсягу, повість різниться від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування повісті та роману менш виразне» [20; 554]. На менш виразну різницю між романом і оповіданням звертає увагу і В. Кузьменко: «Окремі оповідання за своїми показниками наближаються до повістей, а повісті іноді цілком відповідають усім романним канонам.
Т. Тищук наполягає на тому, що жанр повісті відрізняється від жанру роману саме тим, що в повісті відсутній один із пяти найважливіших елементів великого сюжету, найчастіше - розвязка. «Повість - це такий жанр літературного твору, де загальний сюжет завжди великий (багатолінійний чи багатофабульний), як в романі, але, на відміну від роману, в головній сюжетній лінії відсутні один або декілька елементів її розвитку. Це великий неповний жанр літератури» [38; 148]. Досвід аналізу пригодницько-шкільної повісті підтверджує, що такий підхід у визначенні повісті як жанру в галузі дитячої літератури не спрацьовує, оскільки найчастіше автори дають розвязки у своїх творах, адже на них чекають юні читачі й роблять завдяки розвязці свої висновки щодо піднятих у творі важливих проблем. Приклади випадків, коли розвязки все ж таки бракує, свідчать, що автор повісті порушив таку складну проблему, що й він сам не може дати вичерпної відповіді про її вирішення. Така проблема потребує зусиль не окремої людини, а всього суспільства (наприклад, проблема алкогольної залежності матері й занедбаності її дитини в повісті «Зуйка-шибайголова» В. Рачіцкаса).
Коли автор зображує пригоди у творі, то спирається на реальні звязки, але робить цю проекцію на життєві явища через призму власного світогляду. Композиція літературного твору в першу чергу зумовлюється специфікою жанру. В. Фащенко наголосив: «Природа будь-якого жанру найбільш зримо виступає в композиції, в якій здійснюється розгортання теми і яка надає світу, відбитому в слові, естетичної завершеності [21; 195].
З огляду на те, що досліджуваний жанровий різновид стосується періоду 1960-1980-х років, спершу варто звернутися до одного із найавторитетніших тогочасних наукових джерел. Термін «Пригодницька література» тлумачиться у «Великій Радянській Енциклопедії» як «художня проза, в якій основну задачу оповіді складає захоплююче повідомлення про реальні чи вигадані події, а елементи аналітичний, дидактичний і описовий відсутні або мають свідомо другорядне значення [1; 578]. Для пригодницької літератури характерні стрімкість дії, мінливість і гострота сюжетних ситуацій, перебільшеність переживань, мотиви викрадення й переслідування, таємниці й загадки. Дія протікає в особливих умовах; персонажі рідко розділяються на злодіїв і героїв» [25; 578]. Упорядники ВРЕ зауважують також, що пригодницька проза переплітається з детективною літературою, науковою фантастикою і мандрівкою (як літературним жанром). Наголошується, що радянську пригодницьку літературу відрізняв саме «героїко-патріотичний, життєстверджуючий, революційний пафос» [25; 578]. Це стосується й творів для дітей, виховна цінність яких полягала перш за все у формуванні особистості в дусі «радянського патріотизму».
Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Громяка, Ю. Коваліва, В. Теремка не містить тлумачення терміну «пригодницька література», але дає визначення пригодницького роману. Скористаємося ним, оскільки більшість фахівців зараховує повість до серединного жанру між романом і оповіданням: «роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується несподіваним їх поворотом, великою динамікою розгортання. Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. Одними з перших таких творів були «морські» Р. Дж.-Ф. Купера й Ф. Марієтта, історико-пригодницькі О. Дюма-батька, соціально-пригодницькі Е. Сю» [20; 610]. Упорядники цього наукового видання звертають увагу на типологічні подібності пригодницького роману з фантастичним та науково-фантастичним (Ж. Верн, О. Толстой), а також детективним та політичним (Л. А. Буссенар, Л. Жаколіо, Ю. Семенов). Називають також такі різновиди пригодницького роману: сенсаційний, у сюжеті якого є подія або повідомлення, що справляють сильне враження, а також авантюрний. Отже, укладачі словника-довідника не ставлять знак рівності між словами «пригодницький» та «авантюрний».
Ці два поняття ототожнює літературознавець Ю. Попов. Він тлумачить пригодницький (авантюрний) роман як «тип роману, в ідейно-тематичний центр якого покладена пригода, надзвичайна подія, тобто, вигадане, «штучне» начало, висловлене найбільш виразно» [19; 440]. Практичний досвід доводить, що в літературі для дітей пригоди не завжди повязані зі «штучним началом». Часто українські дитячі прозаїки брали за основу своїх творів пригоди, що мали місце в реальному житті. Дійсність іноді зіштовхує людину з такими несподіванками, які самому автору важко вигадати, сидячи за письмовим столом. Наприклад, мотив пригод друзів Яви Реня й Павлуші Завгороднього, які заблукали на колгоспному полі кукурудзи, запозичений В. Нестайком з життя, ліг в основу сюжету повісті «Пригоди Робінзона Кукурузо». Подібні приклади є і в світовій літературі. Відомо, що поштовхом для створення того ж широковідомого роману Д. Дефо «Робінзон Крузо» став реальний факт 1704 року з шотландцем Олександром Селкірком. Оскільки в тогочасній Англії спостерігався великий інтерес до книг про морські мандри та пригоди, Д. Дефо врахував популярність подібної літератури й надав життєписові Робінзона Крузо пригодницький характер.
Отже, ми можемо погодитись із думкою Н. Копистянської, що у творі великого художника завжди присутнє наслідування традицій, усталених норм та правил, жанрових уявлень і одночасно полеміка з ними, порушення й навіть іноді їхнє висміювання [18; 32]. Тут думка Н. Копистянської суголосна висновку А. Градовського, який підкреслив, що «особливості жанру визначаються не тільки літературною традицією (балада в епоху романтизму), а й творчою манерою кожного письменника (балада Драча)» [7; 203]. Єдність у жанрі змісту і форми досягається не простою відповідністю, а боротьбою, притяганням і відштовхуванням, гармонією та дисонансом. Це складна діалектична єдність, динамічна і, разом із тим, із константами» [18; 28].
За наявності значного багатьох прикладів пригодницько-шкільної повісті для дітей в українській літературі варто зазначити, що це мистецьке явище потребує літературознавчого аналізу.
Пригодництво (пригода) та його роль у творенні художньої системи повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем»
Пригодницький твір - це літературний твір, для якого характерний доволі напружений, динамічний, часто несподіваний розвиток подій, незвичайні, подеколи й карколомні пригоди, скрутні, часто небезпечні ситуації, в які постійно потрапляють персонажі твору. Героям пригодницької літератури повсякчас доводиться стикатися із небезпекою, але закон пригодницького жанру полягає в тому, що мужні, сміливі, відважні, чесні й благородні герої завжди виходять переможцями тих лихих сил, з якими вони боролись упродовж усього твору. У сучасному літературному процесі пригодницький жанр виявив здатність активно розвиватися в нових умовах. Для пригодницької літератури характерні стрімкість дії, мінливість і гострота сюжетних ситуацій, перебільшеність переживань, мотиви викрадення й переслідування, таємниці й загадки. Дія протікає в особливих умовах; персонажі рідко розділяються на злодіїв і героїв. Пригодницька проза повязана також із детективною літературою, науковою фантастикою і травелогом. Прикладом можна вважати й веселу історію про збитошного хлопця, з яким весь час трапляються кумедні пригоди в автобіографічній повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем».
Пригода як жанроутворюючий чинник
У звязку зі словом «пригода» у більшості літературознавців та читачів виникають асоціації, пов'язані із забавними випадками із життя та таким обов'язковим елементом як хороша розвязка. Але «Великий тлумачний словник сучасної української мови» подає ширше його тлумачення: «1. Те, що трапилося (часто непередбачене, несподіване); подія, випадок // також у сполученні зі словами лиха, тяжка і т. ін. небажана, неприємна або небезпечна для когось подія. 2. Події, які трапляються під час подорожей, мандрівок і часто повязані з ризиком [3; 929]. Стосовно слова «пригодницький», то його визначення подають так: 1. «Побудований на пригодах (у 2 значеннях). Пригодницький фільм. 2. Властивий тому, хто шукає пригод (у 2 значеннях)» [3; 929].
Що найтісніше пов'язано із дитячими роками? Звісно, сім'я і школа. Саме з цими двома осередками дитячого світу пов'язані як тріумфальні так і прикрі історії та випадки з життя юного покоління. В дитячій фантазії ці історії та випадки є надзвичайними пригодами, несподіваність і розмах яких, вимагають від героїв активної реакції, дієвості. У звязку з цим, автори творів для дітей вибудовують динамічний сюжет із несподіваними ходами, інтригами, захоплюючими подробицями. Таким чином цікаві та непередбачувані дитячі будні у творах стають захопливою альтернативою сірості та одноманітності їхнього попереднього домашнього та шкільного життя. Навіть у буденному діти знаходять несподіване, бо вони люблять таємниці й ризик.
Порівнюючи, наприклад, зі «Словником російської мови» С. Ожегова, де слово «пригода» тлумачиться як «подія, несподіваний випадок у житті», а прикметник «пригодницький» - «такий, що описує складні й заплутані ситуації, інтриги» [26; 590], можна сказати, що в українській мові слово «пригода» має два основних значення, і в пригодницько-шкільних повістях зустрічаються й зовсім неочікувані пригоди, які завдають не тільки радощів, а й прикрощів. Приміром, у повісті А. Дімарова «На коні й під конем» автор зображує різні моменти життя як веселі («… я саме полюю на зайців, цілячись з пугача на вчителів черевик, що блищить он під столом… Обережно рухаю гвинтики, що тримають гвинтики… гвинтики їдуть, їдуть, а я, наче заворожений, дивлюся на них… Пуга випалив, наче з гармати. Блискучий черевик підлетів вище столу, а я … дивлюся н зблідлого вчителя. Настає грізна тиша…» оповідання «Пугач» [10; 88]), так і сумні («В ту страшну, голодну весну, коли й земля, здавалося, стогнала: «Їсти!», навіть діти не бавилися в свої звичайні ігри, а гралися в їжу» (оповідання «Земляні млинці» [10; 23])).
У цій частині нашої дослідження зосереджуємо увагу на пригоді як жанроутворюючому чинникові. Перш за все, варто звернути увагу на проблеми, типи конфліктів, прийоми розкриття особливостей життя і навчання школярів у стінах навчального закладу, наявних одного або кількох головних героїв-школярів, які зазнають пригод, взаємодіючи з однолітками, батьками, педагогами.
Щодо визначення повісті як жанру більшість теоретиків літератури ведуть мову про її формальні ознаки: зовнішній обсяг, кількість сюжетних ліній, героїв, співвідношення простору і часу тощо. Найчастіше порівняння зводиться до формули «більше-менше», внаслідок чого повість вважають просто «серединним жанром». Повість - це серединний епічний прозовий жанр. Від роману відрізняється обсягом, здебільшого односюжетністю, меншою інтенсивністю епічності, тобто відсутністю широкого соціального тла та історичного контексту, ліризацією оповіді. Пригодницько-шкільна повість є жанровим різновидом повісті - епічним твором середньої жанрової форми, який посідає проміжне місце між романом і оповіданням, має або наскрізний динамічний сюжет з життя школярів, або змальовує ряд послідовних пригод школярів, обєднаних за принципом нанизування. Якщо дія твору відбувається під час канікул, але герої-школярі за цієї обставини не втрачають звязків зі своїм навчальним закладом, то таку повість ми відносимо теж до пригодницько-шкільної, а не до канікулярної [2; 51].
Повість Анатолія Дімарова «На коні й під конем» поєднує в собі особливості двох жанрів повістевих творів: пригодницько-шкільної та канікулярної, що мають багато спільного між собою. Проте є між ними і певні відмінності, які, на нашу думку полягають в показі збереження звязків між школярами-героями й навчальним закладом під час канікул або відсутності таких звязків. У пригодницько-шкільній повісті дія твору може теж відбуватися під час канікул, але за цієї умови персонажі-школярі все-таки не поривають звязків зі своїм навчальним закладом, діють за допомогою вчителів, піонервожатих, наукових керівників гуртків школи або іншого навчального закладу. У пригодницьких канікулярних повістях показано, що звязок зі школою відсутній, діти зазнають чимало пригод під час самостійного літнього відпочинку. Так, наприклад, проілюструвати це поєднання ми можемо уривками із повісті: «В один з літніх днів мене і брата застукала посеред степу гроза. Взявшись за руки, ми щодуху лопотіли твердою степовою дорогою, а за нами рухалася сиза стіна…Степ попереду здавався ще безмежнішим, а ми наче дві пилинки, що загубилися в його освітленому сонцем просторі…» (оповідання «Не хочу раю») [10; 11]; «Нарешті настає довгожданий день, коли нас відпускають із школи. На довгі, безмежно довгі літні канікули. Коли з раннього ранку до самого вечора можеш робити все, що тільки тобі заманеться. Ганяти лісом, мандрувати луками, влаштовувати розбійницькі напади на садки та городи… (оповідання «Літні канікули» [10; 148]); «Іще в третьому класі в мене вперше покинувся поет. Ми вивчали Шевченків «Заповіт». Вчили напамять, декламували, коли нас по черзі викликала вчителька…» (оповідання «Заповіт» [10; 88]).
Отже, ми вияснили, що пригода та усі засоби, що забезпечують пригодницьке тло повісті відіграють фундаментальну роль і є тим чинником, що зумовлює жанр твору.
На основі досліджуваної повісті А. Дімарова «На коні й під конем», погоджуючись із думкою Будугай Ольги, зазначимо, що відповідно до ставлення самих героїв до подій, які з ними відбуваються, пригоди, на нашу думку, можна умовно розділити на три типи , зокрема:
. Пригоди-несподіванки, до яких персонаж не був готовий, але змушений реагувати, діяти згідно з обставинами, що склалися. Вони можуть бути як приємними, цікавими, так і завдавати клопоту [2; 80]. Прикладом може служити випадок з оповідання «Отака моя доля», коли, головний герой, збираючись у гості, несподівано опинився в незвичній, навіть «катастрофічній» для нього ситуації. Звісно, мати вирядила синів у найкраще вбрання, і попросила зачекати кілька хвилин перед виходом, проте, звідки не візьмись зявилася сусідка Сонька, уже із підступним задумом: за получити перламутрові ґудзики. Зі штанів, що так гарно сиділи на Толі. І Соня запропонувала хлопцям подивитися на квочку з яйцями в обмін на один ґудзик, на чому вони й домовились. І, несподівано, нічим незагрозлива, здавалось, ситуація перетворилась у катастрофу: переломаний ґудзик, замурзані штани і неминуче покарання: «З сухим тріском ґудзик переламався навпіл. Сонька поточилася назад, а я з усього маху всівся в решето. Застріляли яйця… а мої штани враз промокли до пупа…» [10; 32]. Або ж оповідання «Моргун». Як головний герой, начитавшись творів Нечуя-Левицького про вечорниці і розваги молоді, вирішив і сам все випробувати на практиці. І, несподівано для самого себе, ненароком моргнув, та не тому, кому було треба - Соньчиній матері, і пішло-поїхало: «Тут тітка Настя охнула, вхопилася обома руками за живіт і, задихаючись від сміху, повалилася на прилавок. Я кулею вилетів з крамниці» [10; 75]/
. Пригоди-поневіряння, від яких герой страждає, але, долаючи перешкоди, гартує волю, характер. Найчастіше вони трапляються несподівано, коли герой сподівався кращого, а опинився в епіцентрі драматичних подій. У літературі для дітей такі перешкоди частіше долають підлітки, ніж малюки. Наприклад, випробування юного парашутиста. Є випадки свідомої згоди героя на можливі страждання заради якоїсь ідеї. Такі пригоди носять пафос героїзму, жертовності [2; 80]. Наприклад, оповідання «Слово і діло», «Урок», «По чому яблука з чужого саду», в останньому розповідається про те, як Толя, намагаючись вчинити по-лицарському, наважився угостити однокласницю Олю Чровжову яблуком: «Оля, що почувала себе маленькою царицею серед вірних васалів, примхливо сказала, кинувши гарненьким підборіддям на сад дядька Матвія: «Як би я хотіла куштувати отого яблука! - І зиркнула лукаво на мене…»«. Отож, юний герой свідомо пішов на вірну небезпеку, одне з двох: загрозу бути покусаним злим псом Полканом або бути побитим і насвареним господарем саду дядьком Матвієм, або і те, і інше разом. В результаті, на звуки самооборони Толі від грізного Полкана прибіг і дядько Матвій, і тут - принизливі розплата і покарання водночас - падіння з найвищої гілки прямо в «таку розкішну кропиву». Потім у героя виникає план помсти, який він реалізує із вірним соратником, другом Ваньком. Вони викопали яму-пастку, яка, врешті-решт, покарала не тільки жадібного дядька Матвія, але й місцевого «донощика» голову ССТ (сільського споживчого товариства): «А на ранок од веселої новини все село гуло: у викопану яму попав н тільки дядько Матвій, а й голова ССТ - пісний на вид чоловяга, що його люто ненавиділи всі парубки та дівчата нашого села. Він так пас, хто з ким стоїть… а потім доносив батькам» [10; 97].
. Пригоди-розваги, до яких герой прагне свідомо, наражаючи себе на несподівані повороти долі, які вимагають ризику. Саме до цієї категорії пригод найбільше пасує термін «авантюрні» [2; 80]. Такі пригоди-авантюри подобаються дітям. Елементи таких пригод помічаємо в оповіданнях «Кіт на дорозі», «Пугач», «Пучок часнику», «Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг», «Літні канікули». Наприклад, в останньому мовиться, як юні «лобуряки» проводили щасливі літні дні. І от, починається гра «Вибирать короля». Тут описано тонкощі дитячого гумору і те, як вони розігрували одне одного, розважалися, бешкетували: «Король» має пройти жеребкування: вийняти жеребок, ротом, із ямки, наповненої дотепним Миколою кізяком… Ото видовище: «Васькові страх хочеться стати «королем», тому він старанно виконує усі Миколині поради: заплющує очі і, поширше розставивши рота, нахиляється до ямки. А Микола, діждавшись поки він нахилиться до ямки, бє пятою по дощечці! «Король» біжить одмиватися до річки, а ми качаємось по піску, корчачись од несамовитого реготу…» [10; 150].
Отже, на прикладі повісті А. Дімарова «На коні й під конем» ми довели, що пригода э жанроутворюючим чинником, також вияснили, що є доречним класифікувати частини повісті відповідно до пригоди, яку змальовано в оповіданні. Таким чином, ми розподілили пригоди на пригоди-несподіванки, пригоди-поневіряння та пригоди-розваги.
Пригодництво як рушій сюжету
Пригодницько-шкільна повість має ряд характерних ознак, які повязані з особливостями композиції, фабули, сюжету. Один із найвагоміших критеріїв цього жанру - наявність у змісті твору пригоди або ряду пригод, які переживають персонажі. Такі повісті одночасно відносяться як до пригодницької літератури, так і до шкільної прози, бо другий властивий їм вагомий критерій - це змалювання шкільного життя, хронотоп школи.
Завдяки значному обсягові, в повісті можна описати низку подій-пригод, досить розлого розгорнути сюжетну лінію, показати внутрішній світ одного або кількох героїв, насичити твір важливими деталями.
Структура повісті А. Дімарова «На коні й під конем» з легкістю реалізує творчий задум автора: вдале зображення пригодницького характеру долі головного героя твору. Повість складається із чотирьох частин, по тридцять сім, десять, десять і два оповідання в першій, другій, третій і четвертій частинах відповідно. Саме така організація структурних елементів забезпечує поступовий розвиток основної сюжетної лінії. Кожне оповідання - окрема історія (пригода), але всі події повязані між собою героями, місцевістю, іноді обставинами, проте найголовнішим чинником їхньої єдності є логічна і хронологічна послідовність у часі, оскільки повість змальовує людей, події та місця, безпосередньо повязані з життям головного героя - оповідача. І те, що повість має оповідний характер є великим плюсом, тому що такий прийом нарації від імені першої особи додає новий вимір у рецепції подій, інтригує адресата.
Відзначимо, що повість А. Дімарова «На коні й під конем» має в основі потужне пригодницьке начало. Про це свідчить арсенал сюжетних прийомів, засобів мотивів, котрі, власне, й визначають саме таку - у нашому випадку пригодницько-шкільну - жанрову природу. Наприклад, часто застосовуваним протягом усього твору є мотив протистояння, суперництва. Так, малий Толя міг заздрити своєму товаришеві Миколці, коли той розповідав про той випадок, як сам спинив потяга, що мчався по залізниці: «Цілий день Микола ходив героєм, пригадуючи все нові й нові деталі неймовірної історії. І ми з Ваньком, аж позеленілі од заздрощів, домовились ісобі зупинити поїзд…» («Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг») [10; 123]. Або ж як Толя вихвалявся перед сином маминої подруги, що приїхали в гості,намагаючись показати себе сильним і хоробрим: «…а мене баран минулого року побив… як звалив у борозну, то мало всі ребра не потовк…
Що баран! - перебиваю я його. - У нашому селі бугай , як ваша хата, то він мене цілий день на своїх рогах носив!
І не заколов?
Ні… я потім зірвався…
Василь уже з поваго дивиться на мене. Це додає мені жару, і я пускаюся на ще більші хвастощі…» Проте, все завершилось не так уже й красномовно, адже хлопці обоє поплатились за свої вихваляння, адже в результаті обох «силачів» набили старші хлопці: «Еге ж, хвалько! - не втримував я сліз. - Звідки ж я знав, що вони з батога-ами» («Слово і діло» [10; 86])
Також у багатьох оповіданнях фігурує і мотив таємниці. Так, наприклад, в оповіданні «Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг» головний герой тремтить при думці про те, що він не може дізнатися, що ж заховано в учительському ящичку, який він так і не спромігся відчинити: «Я так і н встиг довідатись, що ж запаковано до нижнього ящика: в грудні приїхав отой учитель та й забрав обидва ящики із собою…» [10; 118], або те, як хлопці-шибеники боялися розголосу про зіпсоване простирадло-парашут, за яке їм могло гарненько дістатися: «Парашут ми потім спалили. Не класти ж назад у комод простирадло з отакою сіромахою посередині! І мама довго грішила на сусідку, недорахувавшись одного простирадла…» [10; 122].
Досить часто також помічаємо в оповіданнях і мрію, як засіб вираження пригодництва. Приміром, алюзія автора до інших творів світової літератури, які безпосередньо представляють пригодницький напрям: згадка у творі про скарбошукання, ці думки у головного героя виникають під час читання «Оповідань та повістей» Джека Лондона: «Я часто мріяв про скарби. Важкі золоті дукати і драхми… Шаблі, пістолі й мушкети» [10; 118], або про славнозвісних «Мушкетерів» Дюма: «Перед очима юрмляться хоробрі мушкетери, дзвенять в поєдинках шпаги… - казковий, яскравий, такий неподібний до нашого сільського життя світ» [10; 116].
Не можна не зазначити і про наявність фантастичних мотивів, наприклад мотив передбачення майбутнього. В оповіданні «Як я «розбагатів»« автор майстерно виводить образ відьми-віщунки баби Одарки. Її постать інтригу, та стає ключовим в одній із пригод юних шестикласників-розбишак. Вона дивним чином віщує життя трьом хлопцям з абсолютною точністю, після того, як вони вчинили чергову шкоду її урожаю огірків, але робить це у вигляді сварки і прокльонів: «А щоб же вас і земля н носила! Та бодай вам руки-ноги покорчило! …Бачу, всіх бачу, і не ховайтесь! І тебе, Миколо, бачу, клятий ти сину, - покінчиш своє життя на шибениці! І тебе, Йване, бачу, - горітимеш у вогні! І тебе, Только, … Лежи, їж мої огірочки: прийде час - вороги тебе отак їстимуть!... Ми лежали і не відали, що пророкування тітки Одарки здійснилося повністю, тільки набагато пізніше…» [10; 137].
Поза нашою увагою не залишиться й один з найцікавіших елементів багатьох із оповідань, він, безумовно, є логічним, необхідним і абсолютно виправданим в усіх випадках його застосування ˗˗ це мотив покарання. Він, фактично, у кожному оповіданні є тією червоною рискою, яку автор підводить під загальним результатом пригоди, своєрідним висновком. Помічаємо його в оповіданнях «По дріжджі», «Отака моя доля», «Моргун», «Пугач», «Урок», «Непорочний отрок». Наприклад, в останньому, читач також може вловити і присутність автора, який приймає сторону «грішника», не зважаючи на те, що він свідомо допомагав аферистові дурити чесних людей: «Мама спіймала мене біля Миколиної хати, коли я саме збирався заступати «на роботу». Взявши мене за вухо, вона мовчки повела мене додому - через всеньке село, на загальний глум. Після того я прийшов до твердого переконання, що каятись доводиться не тільки тоді, коли грішиш, а й коли робиш святу справу. Незвідані путі твої, Господи!..» [10; 48].
Одним із найяскравіших та найбільш повязаних із пригодами є мотив дороги. Він уже сам по собі передбачає насичений та інтригуючий сюжет. Прикладом цьому, може послугувати історія, описана в оповіданні «Маскулінум, Фемінум, Нойтрум». Коли уже «дорослий хлопчина», якому випало переходити до восьмого класу, вперше поїхав до «середньої школи». І так, по дорозі з ним трапляються різні речі: «Давай посидимо на дорогу…Вулиця, якою ми ступаємо, довга-предовга..»; І всі люди, котрих вони з мамою зустрічають, висловлюють свою думку, що також справляє враження на головного героя: «Аж ось і Сончина мати. Думав, що хоч сьогодні без неї обійшлося, А хіба од неї втечеш? - Ой зятько дорогий, на кого ж ти нас покидаєш? - Вдає, що журиться, а сама аж тремтить од сміху. Рада, мабуть, що я печу рака…» [10; 175]; Толя обіцяє братові привезти йому і дефіцитних сірників, і солодощів, коли буде приїжджати з навчання: «Сірників? Та я тобі привезу скільки хочеш! У мене тепер будуть гроші. - Де ж ти їх візьмеш? - А на харчі, що мама даватиме. По карбованцю в день… І тоді ще на поїзд. Проїхав раз зайцем - і от тобі й сорок сім копійок у кишені!...» [10; 175].
Отже, на рівні змісту особливостями жанрового різновиду пригодницько-шкільної повісті є наявність гострого конфлікту, психологічної напруги, активного пошуку відповідей на злободенні питання, креативність дій персонажів юного віку, які прагнуть стати самодостатніми особистостями. Щодо художньої форми, то вона органічно поєднується зі змістом, підкреслює драматизм подій і має сильний ліричний струмінь, тяжіє до біографічного характеру оповіді про героя.
Із великим зацікавленням сприймається пригодницька література широким загалом читачів. Ці твори, а основі яких лежить пригода, є як повчальними, так і розважальними. Також пригодницький сюжет приваблює мотивом таємничості, ігровим началом. Наявність активного героя, ровесника юного адресата, робить пригодницько-шкільний твір більш доступним для сприймання підлітка.
Образотворча роль «місія пригодництва»
Усі талановиті дитячі письменники є одночасно вдумливими психологами, знавцями глибин дитячого світосприймання. Їм доводиться долати складне мистецьке завдання, оскільки твір адресовано читачеві-дитині, яка чітко відчуває голе моралізаторство від справжнього заглиблення дорослої людини в складний світ дитячої психіки.
Пригодницько-шкільні повісті являють собою не замкнуте в собі ціле, а таке діалогічне висловлювання, яке з самого початку зорієнтоване на певний тип читацького сприйняття, вбирає його в свою художню структуру як значущий фактор, дійову передумову естетичного сприйняття». Емоційність є важливою рисою української ментальності. У письменників особливим чином розвинені емпатичні якості. Дитячий письменник прагне вплинути на читацьку свідомість, прогнозувати оцінку дитини зображеного у творі. Без сумніву можна сказати, що А. Дімаров володіє вмінням відчувати юного читача і змальовувати характер близького йому героя-дитини. Адже навіть на прикладі повісті «На коні й під конем» очевидно, що конфлікти, оцінки, емоції - динамічно формуються на очах читача. Це світ, що перебуває в постійному становленні.
І. Мотяшов підкреслив: «Є вимоги дітей до книги. І є вимоги суспільства до дітей, виражені через книгу. Письменник вивчає дитячі вимоги не для того, щоб пристосуватися до них і догодити їм, а для того, щоб використати ці знання для успішного діалогу з читачем і таким чином донести до нього вимоги суспільства» [24; 56].
Пригодницько-шкільна повість зображує життя школярів. Як і будь-яке життя, воно ділиться на дві нероздільні й разом з тим повні протиріч сфери: внутрішній і зовнішній, духовний і матеріальний світи особистості. «Якщо митець намагається відтворити зовнішній світ (він складається з описів місця дії і події), він орієнтуватиметься на бачене, спостережене, вивчене тощо. Інакше кажучи, епос тяжіє до життєподібних форм» [24; 113]. Змальовуючи внутрішній світ героя, автор показує субєктивні, особливі погляди персонажа на життя, звертається до ліричних засобів самовираження.
М. Слабошпицький з цього приводу писав: «Юні герої постають перед першими несподіваними життєвими іспитами, не такими вже й легкими, як то може видатися, коли забуваєш про складні і примхливі лабіринти дитячої душі» [36; 46]. Літературознавець наводить слова В. Крапивіна: «Ні, я не з тих, хто оспівує в дитинстві безтурботність і веселощі … Я твердо знаю, що в житті кожної десятирічної дитини можуть бути і великі нещастя, і великі тривоги. І праці їй вистачає, і турбот. І всякий біль сильніший, ніж у дорослого» [36; 46]. Таким чином, ми можемо розглядати пригоду і як образотворчий засіб у творі.
Майстерність дитячого письменника полягає саме в тому, щоб розставити у творі правильні акценти, без зайвого моралізаторства допомогти юному читачеві сприймати героїв у комплексі їх позитивних і негативних рис, допомогти полюбити героя за позитивне в його вдачі й бути критичним до негативного. Навчаючись на прикладах із літератури, читач і сам починає прискіпливіше ставиться до власної поведінки, спостерігає за мотивами вчинків людей, з якими йому доводиться часто спілкуватися. Змістовна й естетично вартісна книга допомагає дитині зростати порядною дорослою людиною, стає співрозмовником і порадником.
У повісті А. Дімарова «На коні й під конем» ми знайомимося із багатьма образами дітей. Очевидно, що улюбленим героями письменника є хлопці 6-7-х класів, допитливі, жваві, цікаві до всього нового, кмітливі, майстерні на всілякі витівки любителі гумору (дузі Ванько, Микола, Федько, Мишко та ін.). Образи дівчаток у творі помічаємо зовсім рідко (сусідка Сонька, однокласниця Оля та ін.).
Обєктивний процес розвитку літератури для дітей довів життєвість органічного поєднання у творах про дітей шкільного віку різних боків їхньої діяльності, включаючи й відпочинок. Науково доведено, що найкориснішим для підлітка є відпочинок активний. І найцікавіші для читача пригоди трапляються з юними героями дитячих пригодницьких книг саме на лоні природи, в незвичних для школяра умовах. Проілюструвати це можна словами із оповідання «Літні канікули»: «…з раннього ранку до самого смеркання можеш робити све, що тільки тобі заманеться. Ганяти лісом, мандрувати луками, влаштовувати напади на садки та городи, ловити руками по мілких, що пересихають, озерцях карасів і линів, виганяти на пашу колгоспних коней… і повертатися додому разом із сутінками…» [10; 148]. Саме в такій нестандартній ситуації дитина випробовує свою готовність до складного дорослого життя. Досвід, набутий під час таких пригод, стає активним надбанням особистості, сприяє її самоствердженню та зміцненню її авторитету в очах ровесників і дорослих. Для підлітка таке надбання важко переоцінити. Тому, на нашу думку, пригодницьку літературу для дітей не можна розцінювати як суто розважальну. Пригодницький елемент у повісті про школу стає каталізатором, який активізує і сам творчий механізм показу діяльності персонажа-школяра.
Загальновідомо, найкраще та найяскравіше характер головного героя розкривається крізь призму спілкування з іншими, другорядними, героями. Найхарактернішими для більшості зразків такого прийому описання образу є наявність моделей діалогічних стосунків таких типів: «учень-клас-школа»; «учень-учень»; «батьки (або хтось один із батьків)-учень»; тощо. Типові конфлікти зароджуються в межах вищеназваних моделей стосунків двома шляхами: а) школяр може бути щасливою органічною частинкою однієї з цих моделей і вирішувати проблеми науково-навчального плану; б) інша частина оповідань показує ситуації, в яких з певних причин учень протистоїть класові (чи його частині), учителеві (або кільком педагогам) чи комусь із знайомих, односельчан. Перебіг подій твору замикається не тільки на житті школи, а виходить за її межі (найчастіше в коло сімї і групу дозвілля дитини).
Отже, наведемо приклади того, як власне пригода безпосередньо впливає на поведінку та світогляд головного героя. В оповіданні «Слово і діло» ми бачимо реалізацію моделі «учень-учень»: головний герой, Толя, спілкується із сином маминої подруги, і між ними виникає питання: хто ж із них хоробріший? Спочатку все обмежується вихвалянням, але все-таки вони вирішують перевірити свої слова на конкретному прикладі, зібравшись набити старших хлопців: двоє проти чотирьох. Читаючи, ми розуміємо, що Толя, таким чином навчається тримати своє слово і ніколи не брехати людям (не вихвалятися і т. д.), як навчала його мати: «Врешті я вийшов із хати… Я взяв кийок і почимчикував за Василем…Мені дуже хотілося, щоб тих хлопців не було.. Ія, розуміючи, що відступати вже пізно, щосили розмахнувся кийком…» [10; 85].
На прикладі оповідання «Урок», ми бачимо, як проявляється винахідливість головного героя. Тут реалізується модель взаємодії головного героя з матірю: «батьки (або хтось один із батьків)-учень». Не помітивши, що коли сапав помідори, то повирубував усе, включно із помідорами. Тому він хотів їх «воскресити», і вирішив, що найкращим виходом буде повтикувати стебла назад до землі та гарненько полити, щоб краще прийнялися. Проте такий варіант не виявився рятівним: мама помітила підозрілу хазяйновитість сина і викрила його план: «Полив помідори раз. Потім, подумавши, став поливати вдруге…Мама подивилась на мене: надзвичайна моя запопадливість здалася їй підозрілою… Мама нахилилася, взялася за стебло, що аж плавало у воді, і воно вільно висмикнулося з землі. Вона ще не встигла розігнутися, а мене наче корова язиком злизала…» [10; 54].
А в оповіданні «Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг» ми бачимо, як розкривається внутрішній світ головного героя. Немає дітей, які б не мріяли. І Толя не був виключенням. У нього відкрита, мрійлива душа. Часто юний герой поринає і світ мрій, що надає йому тієї дитячої безпосередності та потужного потенціалу у втіленні своїх мрій в життя. Наприклад, як герой розповідає про те, як «мріяв стати парашутистом… Я не раз стрибав у мріях. Стояв на крилі, і вітер бив мені у груди… А на землі застигли люди… Опускаюся посеред шкільного подвіря … і прямую до Наркома Оборони, який спеціально примчав із Москви, щоб прийняти мій рапорт…» [10; 121]. Чи не найчистіші помисли, широкий розмах уяви, висока ідея… Але герой і сам розуміє: «Мрії, мрії! Які вони далекі від реальної дійсності!» [10; 121]. Також він любить читати: вдома, на навчанні. Оповідання «Як я мало не став відмінником», у якому проявляється підвищений інтерес хлопця до літератури: «…одразу видно, що книжка дуже цікав… - Дай почитати! - Та мені вже здається, що помру, як не прочитаю «Агасфера» Ежена Сю» [10; 249].
Також немалу роль у характеротворенні відіграє і художня деталь. Художні деталі повісті для дітей стають влучними тільки у знавців радощів і проблем дитячого віку. Наприклад, в оповідання «Нові ковзани» ми бачимо яку радість принесли хлопцеві звичайні ковзани, але для Толі то були не звичайні, а найкращі у світі ковзани, а тітка, мамина сестра, що їх подарувала, виявилась дуже «хорошою»: «Ковзани! - Так і тьохнуло у мене всередині. Мама щось говорить, а я вже нічого не чую, роздивляючись розкішний подарунок…» [10; 68]. Але завжди є «але». Ковзани стали тим каменем спотикання у житті Толі, адже через них він дуже негарно показав себе перед директором школи, хоча добивався зовсім протилежного: «Тільки я випростався,щоб набрати хвацького вигляду, тільки розкрив рота - вигукнути оте: «Добридень!», як ковзани наскочили на каменюку, і я, наче з гармати вистріляний, гепнувся Іванові Степановичу просто під ноги. Директор, хоча й був людиною суворою та поважною, опинився, однак, у тій калюжі швидше, ніж я встиг його привітати…» [10; 69]. Це стало приводом для Толиних роздумів над своєю поведінкою та спокутування провини перед директором через вибачення, звісно, з ініціативи мами. Проте Толя і сам зробив певні висновки після такої ситуації.
Отже, ми бачимо, що, хоч діти і сприймають світ по-своєму, проте вони також цілком спроможні правильно оцінити ситуацію, зробити вибір та володіти багатим внутрішнім світом.
Поруч із головним героєм у повісті присутні також й інші колоритні образи, які так чи інакше мають стосунок до пригодницького життя Толі. В. Моренець наголошує на тому, що «пригодницький і бешкетливий світ дітей цього віку не замикається в собі, не вичерпується розвагою чи витівкою - він злитий із життям дорослих, їхніми турботами і працею, бо ж погляд дитини завжди звернений на старших» [23; 8].
Героїв-дорослих у пригодницько-шкільних повістях можна умовно розділити на три типи [2; 145]:
. Педагоги, науковці та інші наставники, які організовують навчання й дослідницьку роботу школярів. Вони керуються у своїй діяльності новими досягненнями науки, прагнуть крокувати в ногу з часом і заохочують до цього учнів. Трапляються й учителі, які не можуть налагодити взаєморозуміння зі школярами, мають проблеми. Наприклад, «завжди заклопотаний, трохи сердитий» вчитель Михайло Семенович, вчитель Павло Степанович, який виховує високу моральність у своїх учнів: «Герой! Ну, герой! Бігла дівчина, а він їй - підніжку! Я ніколи не думав, що ти такий боягуз. Бо тільки боягузи знущаються із слабших…» [10; 126].
. Батьки та інші старші родичі школярів. Батько й мати є взірцями поведінки дорослої людини в соціумі, а представники найстаршого покоління - носіями народної педагогіки. Серед родичів дитини можуть бути різні стосунки, різне ставлення до дитини, різний мікроклімат панує в сімях героїв. Наскрізним у творі є образ матері, який супроводжує життєві перипетії свого сина. Вона постає перед нами всерозуміючою, доброю та водночас вимогливою та справедливою. Мати - опора сина, вона, навіть попри сильний потяг сина до пригодницького буття, намагається «вивести його в люди», виховує і старається вкласти в нього все найкраще, проте, чи виходить воно так насправді - питання часу. «Якось Ванько прийшов до нас, і ми довго гралися вдома. Коли ж за дверима почулися знайомі кроки і залунав наймелодійніший для нас мамин голос, я і брат наввипередки кинулися до неї. Схилившись до нас, мама усміхалася люблячими очима, ласкаво запитувала, чистото ми вже так скучили за нею, і я, сповнений гордощів за свою маму, переможно оглянувся на Ванька» [10; 11], ось якою мати була для головного героя - найкращою.
. Сусіди та сторонні по відношенню до дитини дорослі. Вони дають оцінку поведінці й успіхів дитини, дають поради. Можуть бути й байдужими, рідше - ворожими до юних героїв. Можуть помилятися в оцінці персонажів, оскільки не глибоко знають їх. Сусід дід Стратон: «Найбільше з усіх ми боялися діда Стратона. Угледівши нас, дід Стратон вискакував з хати, вимахував здоровенним ціпком і кричав… За що він так ненавидів усіх дітей…» [10; 27], баба-віщунка Одарка: «Ото ви думаєте, що там без нечистої сили обійшлося? Та вона ж сама - відьма: бігає щоночі на ферму колгоспні корови доїти…» [10; 139], та ін. Очевидно, з якою повагою ставляться усі односельчани до найстарішої людини в селі ˗˗ діда Оксентія, який «з усіма на «ти»«.
Отже, підсумовуючи, скажемо, що образи, створені автором, у пригодницько-шкільній повісті несуть важливе ідейне навантаження. Усі вони беруть участь у формуванні особистості центрального персонажа. Взаємодія кожного між героями відбувається протягом певного часу, в конкретному місці, що створює загальний план для опису тієї чи іншої ситуації, події, що завжди несе пригодницький, інтригуючий характер.
Висновки
На сучасному етапі література для дітей є важливим феноменом суспільства. В свою чергу пригодництво є важливим фактором як створення, так і для сприймання пригодницької літератури для дітей читачами. Значна кількість зразків текстів досліджуваного явища в українській і зарубіжній літературі свідчить про інтерес до нього з боку читачів і авторів. Не є виключенням із цього ряду і пригодницька повість для дітей Анатолія Дімарова «На коні й під конем».
Протягом роботи над матеріалами було здійснено аналіз пригодницької прози для дітей як історико-теоретико-літературної проблеми. Також простежено основні тенденції української прози для дітей у другій половині ХХ століття. Таким чином було виявлено, що вона прислужилася розширенню інтелектуальних обріїв, європеїзації національної літератури передовсім через поглиблення психологізму й оновлення жанру (ритм і мова, структура і внутрішні звязки, психологічне вивчення ситуацій і героїв, проблематика, відстоювання духовних цінностей, критичний погляд на сучасність, заперечення бездуховності тощо). На підтвердження цьому маємо цілу плеяду талановитих дитячих письменників: В. Нестайко, Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, В. Близнець, Я. Стельмах та ін. Тим часом без побоювання будь-яких похибок можемо констатувати, що письменство для дітей тієї доби - помітна й надзвичайно оригінальна складова національного літературного процесу.
Протягом дослідження було схарактеризувано пригодництво і жанрово-стильові сюжетні характеристики твору в теоретико-літературному аспекті. У звязку з цим, ми вважаємо слушною думку Н. Копистянської, що у творі великого художника завжди присутнє наслідування традицій, усталених норм та правил, жанрових уявлень і одночасно полеміка з ними, порушення й навіть іноді їхнє висміювання [18; 32]. Тут думка Н. Копистянської суголосна висновку А. Градовського, який підкреслив, що «особливості жанру визначаються не тільки літературною традицією (балада в епоху романтизму), а й творчою манерою кожного письменника [7; 203]. Єдність у жанрі змісту і форми досягається не простою відповідністю, а боротьбою, притяганням і відштовхуванням, гармонією та дисонансом. Це складна діалектична єдність, динамічна і, разом із тим, із константами.
На основі аналізу пригодництва (пригоду) та його ролі у творенні художньої системи повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем», було схарактеризовано пригоду як жанроутворюючий чинник. Погоджуючись із науковим поглядом дослідниці Ольги Будугай, пригоди, висвітлені у повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем», було скласифіковано за таким самим принципом на пригоди-несподіванки, пригоди-поневіряння та пригоди-розваги.
Також було доведено, що пригодництво є рушієм сюжету і виступає каталізатором дії у прозі для дітей, вносить в сюжет елементи таємничості, інтригує. Завязка твору відбувається багато в чому завдяки допитливій вдачі непосидючих юних героїв, готових до пригод, до пошуку, експерименту. Сюжет такого твору зазнає стрімкого розвитку дії. Кульмінація назріває і вибухає особливо виразно, несподівано. Розвязкою може служити покращення результатів навчання школяра, налагодження добрих стосунків у класі, в сімї, цікава знахідка в царині дослідження природи чи історії краю, розгадана юними дослідниками таємниця якоїсь із наук, надана допомога в охороні флори й фауни.
У ході дослідження було доведено образотворчу роль пригодництва. Анатолій Дімаров проявив уміння талановитого образо творення, адже образи, створені автором, у повісті «На коні й під конем» несуть важливе ідейне навантаження. Усі вони беруть участь у формуванні особистості центрального персонажа. Кожен образ постає у творі крізь призму пригоди, якоїсь карколомної ситуації, що цілком забезпечує прояв характерних рис героїв. Взаємодія між героями висвітлюється на фоні конкретного місця, перебіг подій відбувається протягом певного часу, що створює загальний план для опису тієї чи іншої ситуації, що завжди несе пригодницький характер.
Найкращі твори для дітей не підвладні часові, річ у тім, що кожне нове покоління читачів по-своєму аналізує та синтезує, оцінює текст у співбесіді із автором, співставляючи прочитане зі своєю епохою, його увагу привертають деталі застарілих для сучасного суспільства явищ життя, котрі відійшли в минуле, стали позитивним чи негативним надбанням історії. Сучасне молоде покоління дає творам попередніх генерацій оцінку зі своєї точки зору, спираючись на власний досвід і розуміння життя. Оскільки пригодницький елемент і на сьогодні не втратив своєї актуальності, а школа і все, що з нею повязане, залишається важливою частиною життя дитини, пригодницька література для дітей приймає позицію виконувати роль морального орієнтира в житті підлітка. Таким чином, досліджуване явище має своє майбутнє. Прикладом цього є пригодницька повість Анатолія Дімарова «На коні й під конем».
Список використаних джерел
.#"justify">.Большая Советская Энциклопедия (В 30 томах) / Гл. ред. А.М. Прохоров. - М.: Сов. Энциклопедия, 1975. - Т.20. - 608 с.
.Будугай О Пригодницько-шкільна повість для дітей 1960 - 1980-их років / О. Будугай Київ - 2007. - 213 с.
.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.-Ірпінь: Перун, 2004. - 1440 с.
.Відлуння десятиліть. Українська література другої половини 20 століття: Навч. посібник / Упор. М.О. Сорока. - К.: Грамота, 2001. - 463 с.
.Выготский Л.С. Педагогическая психология: Учеб. пособие. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.
.Давидов А.І. Про науково-художню літературу // Українська дитяча література. Хрестоматія: У 2 ч. / Упоряд., вступ. ст. та біогр. нариси: І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. - К.: Вища школа, 1992. - Ч.2. - С. 19-20.
.Даниленко В. Історія одного ісходу / Квіти в темній кімнаті: Сучасна укр. новела: Найяскравіші зразки укр. новелістики за останні пятнадцять років / Упоряд., передм., літ. ред. В. Даниленка. - К.: Ґенеза, 1997. - С. 5-15.
.Детская литература: Учеб. пособие / Под ред. Е.Е. Зубаревой. - М.: Просвещение, 1989. - 399 с.
.Дімаров. А. На коні й під конем / А. Дімаров. - Харків: Фоліо, 2009. - 317 с.
.Дончик В.Г. Повість для підлітків: традиції та новонадбання // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Упоряд. В.Я. Неділька. - К.: Веселка, 1976. - С. 19-28.
.Дончик В.Г. Шістдесятництво як явище // Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. - К.: Стилос, 2003. - С. 375-377.
.Ергле З. Таємнича знахідка: Повість: Для молод і серед. шк. віку / Пер. з латиської О.В. Буш. - К.: Веселка, 1984. - 128 с.
.Єфремов С. Вибране: Статті. Наукові розвідки. Монографії. - К.: Наукова думка, 2002. - 216 с.
.Желєзников В. Опудало: Повість для серед. шк. віку / Пер. з рос. Г.М. Пашко. - К.: Веселка, 1985. - 151 с.
.Жук З. Кілька слів про віковий розподіл читачів // Радосинь. - 2006. - №4. - С. 11.
.Іванюк С. С. Завдання на завтра / С. С. Іванюк // Діалектика художнього пошуку. Літературний процес 60 - 80-х років. - К.: Наукова думка, 1989. - 344 с.
.Іванюк С.С. Література для дітей. 1900-1980-ті роки // Історія української літератури 20 століття: У 2 кн. Книга 2, Частина 2.: 1960-1990-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1995. - С. 444-461.
.Іванюк С.С. Література для дітей. 40-ві-90-ті роки // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2.: Друга половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1998. - С. 392-398.
.Кириченко П. Актуальна спадщина 20 століття: жанрове багатство шкільної теми в українській літературі // Гуманітарний вісник ПХДПУ ім. Г. Сковороди: Науково-теоретичний збірник. - Випуск 5. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - С. 143-146.
.Кіліченко Л.М. Українська дитяча література: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1988. - 264 с.
.Кіліченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко І.М. Українська дитяча література: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1979. - 336 с.
.Копистянська Н.Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. - Львів: ПАІС, 2005. - 368 с.
.Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - 636 с.
.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Громяк, Ю. І. Ковалів та ін., 2006. - С. 398.
.Літературознавчий словник-довідник / Уклад. Р.Т. Громяк, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: Академія, 1997. - 752 с.
.Любар О.О., Стельмахович М.Ж., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 447 с.
.Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 192 с.
.Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 192 с.
.Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - 192 с.
.Моренець В.М. Світ у завязі // Комар Б.П. Вибрані твори: В 2-х т.: Для серед. та ст. шк. віку / Передм. В.П. Моренця. - К.: Веселка, 1988. - Т.1: Диваки. Векша. Мандрівний вулкан: Повісті. - С. 5-12.
.Мотяшов И.П. Счастливый труд души. Беседы с вожатыми о детской литературе. - М.: Молодая гвардия, 1974. - 192 с.
.Неділько В. Проблеми шкільної повісті // Література. Діти. Час.: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Редкол.: М.М. Острик та ін. - К.: Веселка, 1989. - С. 121-126.
.Неділько В. Школяр у сучасному житті й літературі // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Редкол.: М.М. Острик та ін. - К.: Веселка, 1976. - С. 43-56.
.Ожегов С. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведовой. - М.: Русский язык, 1990. - 921 с.
.Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання обєктів наукового дискурсу // Слово і час. - 2004. - №12. - С. 20-26.
.Папуша Ольга. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання обєктів наукового дискурсу // Слово і час. - 2004. - № 12. - С. 20-26.
.Петровский М. Книги нашего детства. - СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха - 2006. - 424 ст. Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. / Автор-уклад. Ю. І. Ковалів - К.: ВЦ "Академія", 2007.
.Резніченко Н. А Дитяча психологія у творах Є.Гуцала / Н. А. Резніченко // Іноземна філологія: зб. наук. праць/ редкол.: М. Е. Білинський (відп. ред.) та ін. - Львів, 2007 - Вип. 119. - Ч. 2. - С.248 - 253.
.Резніченко Н. А. Інтелектуально-психологічна проза Євгена Гуцала для дітей./ Н. А. Резніченко //Літературознавчі студії: зб. наук. праць/ редкол.: Г. Ф.Семенюк (відп. ред.) та ін. - К,: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - Вип. 16. - С.222-227.
.Резніченко Н. А. Лірико-імпресіоністична проза Віктора Близнеця для дітей / Н. А. Резніченко // Літературознавчі студії: зб. наук. праць/ редкол.: Г. Ф.Семенюк (відп. ред.) та ін. - К,: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 14. - С.276-280.
.Резніченко Н. А. Художні особливості пригодницької літератури для дітей 70-80-х років ХХ ст. / Н. А. Резніченко // Вісн. Київ. ун-ту: Серія Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. / редкол.: О. С. Снитко, Г. Ф. Семенюк (відпов. ред.) та ін. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2007.- Вип. 18. - С. 19-22.
.Резніченко Н. А. Художні особливості прози Григора Тютюнника для дітей / Н. А. Резніченко // Літературознавчі студії: зб. наук. праць/ редкол.: Г. Ф.Семенюк (відп. ред.) та ін. - К., "Київський університет", 2008. - Вип. 21. - Ч. 2. - С.168-172.
.Слабошпицький М.І. Дитинству віддана... / Література. Діти. Час: Зб. літ.-критич. ст. про дитячу літ. / Упоряд. В.Я. Неділька. - К.: Веселка, 1980. - С. 36-56.
.Стильові тенденції української літератури 20 ст.: Збірник / Наук. ред. В.Г. Дончик: Упоряд. Н.М. Шумило. - К.: Фоліант, 2004. - 284 с.
.Тищук Т. Повість як жанр: головні принципи та композиційні можливості (на матеріалі української та російської прози 19 - поч. 20 ст.): Дисертація … канд. філол. наук: 10.01.06 (Волинський державний університет імені Лесі Українки). - Луцьк, 1999. - 170 с.
.Українська дитяча література. Хрестоматія: У 2 ч. / Упоряд. І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. - К.: Вища школа, 1992. - Ч. 2. - 286 с.
.Українська дитяча література: Хрестоматія критичних матеріалів / Упор.: Ф.Х. Гурвич, В.С. Савенко. - К.: Рад. школа, 1969. - 352 с.
.Ярмиш Ю.Ф. Детская литература Украины: Очерки истории украинской советской литературы. - М.: Дет. литература, 1982. - 336 с.