Одержання високоврожайних і скоростиглих сортів та гібридів соняшника

Одержання високоврожайних і скоростиглих сортів та гібридів соняшника

Вступ

Соняшник займає важливе місце в харчуванні людей. Високий вміст олії у насінні соняшнику характеризує його як високо олійну культурну рослину. В групі олійних культур соняшник за площею посівів посідає друге місце в світі після сої.

Соняшник відносно молода сільськогосподарська культура. Після того, як він був завезений до Європи з американського континенту, використання його обмежувалося квітниками завдяки яскравому привабливому суцвіттю. Інколи насіння соняшнику використовувалось як замінник горіхів, і тільки в 20 столітті цей вид набув широкого розповсюдження як олійна культура [40].

В багатьох країнах світу спостерігається неухильне зростання виробництва олійних культур. Різко збільшилися ресурси олії та виробництво макухи і шроту, підвищилося споживання олії у порівнянні з продуктами тваринництва, які містять велику кількість речовин, що негативно впливають на здоровя людини і є причиною серцево-судинних захворювань [27].

В олії соняшника містяться біологічно активні речовини - фосфатиди, жиророзчинні вітаміни й провітаміни А, Д, Е. Вміст токоферолів (вітамін Е) досягає 60-80 мг% фосфоліпідів 0,7-1,0%, з яких є найбільш цінними для харчових і технічних потреб. Серед жирних кислот соняшникової олії основними є лінолева та олеїнова.

В Україні соняшник є основною олійною культурою для одержання олії, яка представляє собою високоякісний продукт із високим рівнем калорійності і широко використовується в харчовій та консервній промисловості. Слід звернути увагу на те, що потенціал соняшника в зоні Лісостепу та Поліссі України далеко не використанні. За виходом олії з одиниці площі соняшник перевищує інші олійні культури й виробництво його економічно ефективне в усіх зонах країни.

На сьогодні зусилля вчених спрямовані на удосконалення технології вирощування цієї культури, на виведення скоростиглих сортів та гібридів, які забезпечать розширення зон вирощування [63].

Актуальність. Для вирішення основних задач селекції (одержання скоростиглих та високопродуктивних сортів соняшнику) необхідно здійснювати пошуки вихідного матеріалу, його оцінки і можливого подальшого використання. Тому вивчення сортозразків вітчизняної та зарубіжної колекції відповідає потребам сьогодення.

Новизна. Вперше в умовах північно-східного Лісостепу проведено дослідження особливостей росту і розвитку таких сортів соняшника як: Єрмак, Тиса, Larch, Фотон.

Апробація. Результати досліджень покладені в дипломну роботу були представлені на засіданні наукового студентського гуртка кафедри ботаніки, а також на науковій студентській конференції 2004-2005 рр.

Особистий внесок. Проведення дослідів, обробка експериментальних даних, аналіз літературних джерел виконано самостійно автором роботи

Тема дипломної роботи повязана з темою: «Одержання високоврожайних і скоростиглих сортів та гібридів соняшника», якою займається кафедра рослинництва.

соняшник вирощування сівба математичний

1. Огляд літератури

1.1 Народногосподарське значення культури

Соняшник - основна олійна культура, яка вирощується в Україні. Посіви соняшника почали поширюватись в Україні в кінці XIX - на початку XX століття.

Соняшникова олія - цінний харчовий продукт із високими смаковими якостями. Олія представляє собою найбільш економічну форму запасної поживної речовини. Олія утворюється в клітині і не дифундує через клітинну стінку. Жирні олії, що містять велику кількість ненасичених кислот, належать до висихаючих. Олія соняшника належить до напіввисихаючих поряд із кунжутовою, соєвою, кукурудзяною, сафлоровою, ріпаковою. Серед жирних кислот соняшникової олії основними є лінолева та олеїнова. В олії сучасних сортів соняшника частка лінолевої кислоти складає 55-60%, олеїнової - 30-35% суми всіх жирних кислот. Містяться також в олії соняшника і насичені кислоти - пальмітинова й стеаринова. Вони складають 10%. Найбільшу цінність для організму людини представляє лінолева кислота. Соняшникова олія найбагатша на цю сполуку з усіх рослинних олій (після олії з волоського горіха, де вміст лінолевої кислоти становить 75%). В олії містяться біологічно активні сполуки - фосфатиди, жиророзчинні вітаміни й провітаміни А, Д, Е. Вміст токоферолів в олії досягає 60-80 мг-% (вітамін Е надає олії антиокислювальних властивостей; чим більший вміст цієї речовини, тим стійкіша олія до згіркнення), фосфатидів (фосфоліпідів) -0,7-1,0%, з яких 55-65% припадає на лецетини - речовини, найбільш цінні для харчових та технічних потреб. Нижчі сорти соняшникової олії використовуються для технічних потреб, а одержані з них фосфатиди - як кормові домішки до раціону тварин із метою підвищення їх продуктивності. Вміст олії в насінні олійного соняшника залежить від вмісту в його ядрі та від лушпинності. Чим вищий вміст олії в ядрі і чим нижчий відсоток лушпиння, тим насінина багатша на олію. Відсоток олії в ядрі і відсоток лушпинності значно варіюють у залежності від сортів та умов вегетації. На вміст олії також впливає густота стояння рослин.

Олія соняшника широко застосовується в харчовій промисловості (для виготовлення рибних та овочевих консервів, маргарину (попередньо олію рафінують для видалення запаху, а потім піддають гідрогенізації), кондитерських виробів, хлібопеченні. Вагова одиниця олії за поживними властивостями рівноцінна восьми аналогічним одиницям картоплі, чотирьом - хліба, двом-трьом одиницям цукру.

При переробці насіння на олію пресовим способом як сторонній продукт одержують макуху (33%), переробка насіння екстракційним шляхом дає сторонній продукт шрот (35%). Ці продукти - цінні високобілкові корми для тварин. Шрот містить 32-35% сирого протеїну, близько 1% жиру (у макусі 5,5-7%), майже 20% вуглеводів, 3-3,5% фітину, 13-14% пектину, вітаміни групи В, кальцій та фосфор. Протеїн шроту та макухи характеризується досить високим вмістом незамінних амінокислот, а також їх сприятливим співвідношенням. Важливо відмітити, що при селекції соняшника на підвищення олійності насіння в ньому збільшується і вміст незамінних амінокислот.

Висока олійність насіння супроводжується підвищенням поживної цінності протеїну, який за складом незамінних амінокислот (за виключенням лізину) не поступається сої. Соняшниковий шрот та жмих широко використовують у тваринництві як висококонцентрований білковий корм. Він є важливим компонентом при виробництві різних комбікормів. Білок соняшника можна використовувати не тільки у тваринництві, але й для приготування харчових продуктів. В останні роки білок соняшника знаходить все ширше застосування в кондитерській промисловості (білкове соняшникове борошно).

При переробці насіння одержують як сторонній продукт - лушпиння, яке є цінною сировиною гідролізної промисловості. Лушпиння складає 16-20% маси переробленого насіння. В лушпинні сучасних високо олійних сортів міститься 3% жиру, 3,4% сирого протешу, 29,7% безазотистих екстрактивних речовин, 61,1% клітковини. Проте великий вміст лігніну робить низькою перетравність лушпиння при годівлі тварин. З лушпиння виробляють фурфурол, який широко використовується в хімічній та інших галузях промисловості, етиловий спирт та інші продукти. Лушпиння соняшника може служити поживним середовищем для культивування кормових дріжджів Candida і Torula з метою одержання кормового білку. В обмолочених кошиках соняшнику міститься 3,5-4% жиру, 5-8 протеїну, 14-17 клітковини, 13-15 зольних елементів (фосфор, калій, кальцій, магній), до 60% безазотистих екстрактивних речовин, 14-16% клітковини; 1 кг борошна із сухих кошиків містить 0,7-0,8 кормових одиниць і 38-43 г. сирого протеїну, за поживністю не доступається сіну середньої якості. Пектин, який одержують із кошиків, широко використовується в кондитерській промисловості.

Кошики соняшнику - цінний корм для тварин. Маса сухих кошиків складає 50-60% маси врожаю насіння. Кошики для годівлі тварин готують заздалегідь, перешаровуючи з соломою ячменю або гороху, добавляють в силос або готують борошно і гранули. Борошно з кошиків соняшника, приготоване разом з відходами вороха, є поживним кормом з високим вмістом жиру, білку, вуглеводів, мінеральних солей.

Соняшник широко використовують як силосну культуру. Добре силосується зелена маса, скошена під час цвітіння. В цей період урожай сирої маси досягає 600 ц/га. Соняшниковий силос багатий на поживні речовини. В ньому міститься 2,5% протешу, 0,8% жиру, 17% вуглеводів, багато фосфору, кальцію, багато каротину (35 мг на 1 кг).

Соняшник - гарний медонос. Особливу цінність він має в степових районах України, де зацвітає в середині літа, коли всі інші рослини вже відцвілися. Одна квітка функціонує 2 дні. В перший день вона виділяє 0,3-1, у другий - 0,2-0,4 мг цукру в нектарі. При цьому забезпечуються збори високоякісного меду. Під час цвітіння культури приріст в показниках контрольного вулика може становити 3-5 кг за день. Медопродуктивність 1 гектара соняшника становить 47-75 кг. Містить 28-33% глюкози, 42-46% фруктози. Діастазне число коливається від 15,8 до 27,8 одиниці Готе [58].

Соняшникова олія широко використовується як сировина для виготовлення високоякісних фарб різного призначення. Фарби, виготовлені на основі соняшникової олії, характеризуються високими протиерозійними властивостями, тривалий час захищають вироби від псування.

Таким чином, соняшник має досить широкий діапазон використання в сільському господарстві, харчовій, лакофарбовій промисловості та медицині.

1.2 Ботанічні та біологічні особливості соняшнику

Соняшник належить до родини складноцвітих (Соmpositae); роду Нellianthus, який включає кілька десятків видів. Видова назва соняшнику Нellianthus annus L. - соняшник однорічний.

Сучасна класифікація соняшника розроблена. Вся різновидність форм соняшника за комплексом морфологічних ознак, біологічних особливостей, поширенням і характером використання поділяється на два підвиди: польовий - ssp sativus Wenz і декоративний - ssp. Ornamentalis Wenz.

Підвид польовий об'єднує власне польові, вирощувані у сільськогосподарському, виробництві форми і сорти соняшника, він складаєтья з чотирьох груп різновидностей:

Microcapus wenz - дрібнонасінні, олійні Macrocarpus wenz - крупнонасінні, лузальні Gigantel wenz - гігант кормовий.

Longicarpus (Armeniaci) wenz - довгонасінний Вірменський Коренева система стрижнева, розгалужена, проникає на глибину 2-3 м. Маючи добре розвинуту і активно діючу кореневу систему. Соняшник використовує вологу і поживні речовини з великого обєму ґрунту, що недосяжно багатьом іншим рослинам [31].

Перший ярус бічних коренів утворюється близько від поверхні, на відстані 3 - 10 см., вони спочатку ростуть горизонтально, а на відстані - 40 см від кореня заглиблюється і йдуть паралельно головному кореню, проникаючи на глибину 50-70 см. Другий ярус дуже розгалужених коренів, які ростуть під кутом до головного кореня, утворюється на відстані 30 - 50 см від поверхні іноді може створюватися і третій ярус бічних коренів, на глибині 70-80 см.

Розташування бічних коренів і ступінь їх розгалуження в великій мірі залежить від умов зволоження ґрунту. В посушливі роки, коли у верхньому шарі ґрунту мало вологи, бічні корені інтенсивно ростуть вниз.

В умовах достатнього зволоження соняшник інколи утворює повітряні корені на приземній частині стебла [49].

Стебло соняшнику міцне, грубе, вкрите шорсткими волосками, виповнене губчаcтою серцевиною. Висота стебла сортів олійного соняшнику досягає 1,5- 2 м (у кормових сортів на силос - до 4 м). У олійного соняшнику нерозгалужене або слаборозгалужене стебло. До кінця першого місяця вегетації (в період від утворення кошика до цвітіння) рослини вступають у фазу максимального росту. До цього часу вони мають 40% своєї висоти, а до початку цвітіння - 95%. У цей період середня швидкість росту становить 4- 6 см на добу [56].

Стебло містить ендодерму, клітини якої нагромаджують крохмаль. В стеблі нагромаджується значна кількість вологи, яка зберігається в ньому до кінця вегетаціi [34].

Листки великі, на довгих черешках, овально - серцеподібної форми, з загостреною верхівкою, опушені. Краї листків зубчасті. Особливості формування листків різних ярусів рослини соняшника вивчались Дорджиєвою В.І. [20]. Нижні дві - три пари листків супротивні, а вищі по стеблу чергові. Найбільші за розміром листки знаходяться в середньому ярусі. У деяких форм черешки, нерви і краї листків мають фіолетовий відтінок, що є важливою сортовою ознакою. Кількість листків на рослині варіює у досить великих межах: від 20 до 40 і більше.

Суцвіття - багатоквітковий кошик, оторочений обгорткою, що складається з кількох листків видовженої форми із загостреними кінчиками. Діаметр кошика звичайного соняшнику від 15 до 45, а олійних сортів - від 12 до 20 - 25 см. Квітки кошика розміщені на загальному квітколожі, по краях язичкові, а всередині трубчасті. Язичкові квітки на краях кошика безплідні. Трубчасті квітки двостатеві, складаються з 5 тичинок, склеєних у трубочку пиляків, дволопатевої приймочки і нижньої одногніздної зав'язі. У кожному кошику від 600 до 2000 квіток. При погіршенні умов вирощування в період формування суцвіття це часто призводить до значного зменшення рівня врожайності. Також відомо, що при зниженні температури в період дозрівання насіння, в олії накопичується більше лінолевої кислоти. Вміст олеїнової кислоти зменшується [42].

Встановлено, що не зважаючи на візуальну хаотичність центру кошика, останній має математично витриманий вигляд. Тобто в кошику соняшнику існує одна логарифмічна спіраль, яка розпадається в зонах розпаду на безліч дрібних спіралей [53].

Плід - сім'янка різної величини залежить від сорту, вкрита зверху дерев'янистою плодовою оболонкою білого, чорного, сірого, чорного з білими смужками або коричневого кольору. Деякі сорти соняшнику в оболонці сім'янки мають чорний панцирний шар, який містить до 75% вуглецю. Такі сім'янки не пошкоджуються соняшниковою міллю. Всередині сім'янки розміщується ядро, яке легко відділяється від оболонки.

Сім'янка соняшнику містить 26 - 57, а ядро - 53 - 65% олії. Олійність соняшнику залежить від сортових особливостей, грунтово-кліматичних умов та способу вирощування. Сонячна погода влітку у степових районах сприяє нагромадженню олії в насінні.

Сім'янки олійних сортів та гібридів видовженої або округло-видовженої форми довжиною 8-14 мм, шириною 4-8 мм. Лузальні-видовжені, довжиною -15-20 мм, шириною 6-13 мм. Межеумок займає проміжне місце за довжиною і формою.

1.3 Вимоги соняшнику до умов вирощування

Променева енергія, що надходить від сонця, обумовлює фотосинтез, від інтенсивності і характеру якого залежить ріст, розвиток і продуктивність рослин.

Соняшник - світлолюбна культура. Затінення і похмура погода затримує ріст і розвиток рослин, призводить до формування маленького листя, що призводить до зниження урожаю. Соняшник відноситься до рослин короткого дня. При просуванні на північ вегетаційний період його збільшується.

Насіння соняшнику має здатність проростати при відносно низьких температурах 3 - 5° градусів С. Проте такої температури недостатньо, щоб забезпечити нормальний ріст. Спостереженнями встановлено, що сходи соняшника з'являються на 7 - 13 день за умов, що в цей період середньо - добова температура повітря буде 12 - 14 градусів. При низьких температурах проростання затримується. За умов оптимальної глибини загортання насіння і наявності в ґрунті достатньої кількості вологи масові сходи соняшнику з'являються, коли сума ефективних температур складатиме 110 - 1250.

Температурні умови майже в усіх областях України є сприятливими для вирощування соняшнику. До деякої міри в цьому відношення є небезпечними північні лісостепові райони, де є загроза пошкодження соняшника весняними приморозками. Короткочасне зниження температури до -3-50С не завдає великої шкоди, проте ріст і розвиток уповільнюється, подальше зниження температури до -6-8°С спричиняє загибель точки росту, внаслідок чого рослина утворює з пазух листків численні бічні пагінці. Розгалужені рослини соняшника завжди менш продуктивні, ніж одностебельні.

Максимальна температура для цвітіння соняшнику становить 23-25° С, температура понад 25° С пригнічує рослини, а понад 30°С - згубна для пилку [36]. У дослідах Гусєвої Т.Е. [63] навіть при короткочасному підвищенні температури до 35-37°С в період бутонізації - цвітіння різко знизилась продуктивність і крупність насіння соняшнику, а при високій температурі в період появи кошику технічної стиглості, в два рази знижувалася продуктивність рослин, а олійність насіння - на 10.1%.

Вимоги до вологи у соняшнику досить високі. Для утворення однієї частини сухої речовини соняшник витрачає близько 600 частин води, значно більше, ніж зернові культури, у яких транспіраційний коефіцієнт становить 350 - 450. При врожаї насіння 20 ц соняшник споживає близько 3000 т води. Потреба у волозі протягом вегетаційного періоду відбувається нерівномірно.

За даними багатьох авторів соняшник у першу третину свого життя до утворення кошиків витрачає близько 20% загальної кількості спожитої вологи. Потребу у воді в цей період він задовольняє переважно з шару ґрунту від 0-40 см, а у вологі роки - і за рахунок опадів. Період з початку утворення суцвіття і до цвітіння, який збігається з інтенсивним ростом стебла і листків, характеризується найбільшим споживанням вологи, якої витрачається близько 60% від загальної потреби. Цю вологу соняшник добуває з глибших шарів ґрунту від 40 до 60 см, а в посушливі роки - навіть до 100 см.

Під час цвітіння і утворення насіння витрачається близько 20% за рахунок її запасів у шарі ґрунту, глибше за 60 см, або за рахунок опадів. Ці особливості у споживанні вологи свідчать про пряму залежність рівня врожаю соняшника від наявності в ґрунті більшого або меншого запасу вологи, який утворюється за рахунок осінньо - зимових і частково весняних опадів. Поряд із значними вимогами до вологи соняшник здатний переносити значне знезвожування листя під дією повітряної посухи. За існуючими даними, рослини соняшнику стійкіші проти в'янення у період до цвітіння, ніж під час формування насіння. Висока температура і низька вологість повітря під час цвітіння викликають значну пустозерність у центрі кошика, яка в окремі роки досягає 20% і більше від загальної площі кошика.

Особливості у споживанні вологи і здатність переносити відносно тривалу атмосферну і ґрунтову посуху в молодому віці обумовлюють значну посухостійкість соняшника, завдяки чому він має значне поширення в південно-східних і південних областях України.

Завдяки потужній кореневій системі і витратам великої кількості вологи на формування врожаю, соняшник дуже висушує грунт. Внаслідок цього в ґрунті після соняшника в умовах Степу і частково Лісостепу України, як правило, є значна нестача вологи у глибоких шарах ґрунту. Через це соняшник є незадовільним попередником для культур, коренева система яких розвивається саме в цих шарах ґрунту.

Найбільш придатні для вирощування соняшнику є родючі ґрунти з добрими фізичними властивостями - суглинисті і супіщані чорноземи. На важких ґрунтах, які погано піддаються обробітку, повільно прогріваються, недостатньо прониклі для повітря і особливо вологи, соняшник росте незадовільно саме в перший період росту. Мало придатними є піщані ґрунти, які мають слабку водопоглинаючу і водоутримуючу здатність і здебільшого мало родючі; солонцюваті ґрунти також мало придатні для одержання високого врожаю соняшнику.

Для утворення врожаю, соняшник витрачає багато поживних речовин, значно більше, ніж озима пшениця та інші зернові культури. За даними Воронезької дослідної станції для утворення 1 ц насіння соняшник витрачає: азоту - 6,5 кг, фосфору - 2,7 кг, калію - 15,5 кг/га [57].

У різні періоди життя соняшник має неоднакову потребу в окремих елементах живлення. Найбільшу потребу в фосфорі він виявляє, коли коренева система розвинута ще недостатньо, а також під час утворення насіння. Максимум споживання азоту збігається з періодом найбільшого приросту вегетативної маси, тобто від утворення кошиків до цвітіння; нестача азоту в цей час викликає уповільнення росту рослин. Що ж до калію, то він надходить протягом всього життя рослин, найбільше - під час цвітіння і утворення насіння.

1.4 Агротехніка вирощування соняшника

.4.1 Місце соняшника в сівозміні

Перш ніж розглянути питання про місце соняшника в сівозміні, необхідно зупинитися на терміні «родючість ґрунту». Родючість - це основна специфічна властивість ґрунту. Під родючістю розуміють властивості ґрунту, необхідні для життєдіяльності рослин, створення умов, що визначають поживний, температурний, водний, повітряний, окислювально-відновлювальний та інші режими. На цілинних землях родючість пов'язана з генетичними особливостями, а на орних - ще й з характером сільськогосподарського використання. Рівень родючості залежить від механічного складу ґрунту, агрономічних властивостей, які, у свою чергу, зумовлені як ґрунтоутворювальними процесами, так і технологіями вирощування сільськогосподарських культур. Отже, родючість це не тільки природне, а й соціально-економічне явище. За своєю суттю це явище досить складне, залежить від багатьох факторів і знаходиться в постійній динаміці.

Для підтримання потенційної родючості ґрунту необхідно постійно і своєчасно компенсувати втрати органічної речовини. Найефективніший шлях для досягнення цієї мети - сівозміна.

Сівозміна з структурою посівних площ у відповідності до природно-економічних умов і завдань безперервного зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва складає основу раціональної системи землеробства. В таких сівозмінах забезпечується підвищення родючості ґрунту, створюються найбільш сприятливі умови для ефективного застосування добрив, обробітку ґрунту, системи заходів по захисту рослин від хвороб, шкідників та бур'янів.

В зв'язку з цим впровадження і дотримання чергування науково-обгрунтованих сівозмін, а також удосконалення їх з врахуванням вимог сільськогосподарського виробництва залишається важливим заходом у справі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Культури, що вирощуються в господарствах, де висівається соняшник, відрізняються за вимогами до умов вирощування та за впливом на склад органічної речовини, а також за фізико-хімічними властивостями ґрунту і здатністю його утримувати вологу.

Накопичений численний експериментальний матеріал, свідчить про значну роль багаторічних бобових трав і травосумішок у покращанні фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунту. Одним з найважливіших джерел накопичення органічної речовини є кореневі та післяжнивні залишки рослин. Найбільшу їх кількість залишають багаторічні трави. За даними В.Ф. Губенко [26], після багаторічних трав першого укосу в ґрунті шаром 0…30 см залишається 73-88 ц/га сухих кореневих та післяжнивних залишків. В більш глибоких горизонтах їх залишається значно менше - від 8 до 10 ц/га.

Кількість кореневих та післяжнивних залишків озимої пшениці коливається в великих межах в залежності від умов вирощування. Так, в експериментах, проведених на Іванівській дослідній станції, коренева маса озимої пшениці складала, по чистому пару 80 ц/га, по кукурудзі на зелений корм - 45 д/га. А в дослідах, проведених в Уманській сільськогосподарській академії, загальна маса кореневих залишків озимої пшениці, яка висівалась по горохові, складала 50 ц/га, а після кукурудзи на силос - 37 ц/га. Ячмінь, овес і віко-вівсяна суміш залишають в ґрунті 0…30 см. по 30-40 ц/га, кукурудза - біля 25, горох - 20-25, а цукрові буряки лише 7-8 ц/га сухих кореневих залишків. Отже, при наявності в сівозміні багаторічних трав і озимої пшениці, яка висівається по І кращих попередниках, ґрунт ліпше збагачується кореневими залишками. І навпаки, коли в сівозміні багато полів під цукровими буряками, однорічними травами, яровими зерновими та озимими, і що висіваються по неякісних попередниках, тим менше залишається в ґрунті рослинних залишків і виникає потреба в поповненні речовин в ґрунті за рахунок внесення добрив.

В дослідах В.П. Прєснякова [45] в сівозміні з багаторічними травами маса кореневих та післяжнивних залишків становила 33 ц/га. При насиченні сівозміни культурами висіву в межах 66% кореневих залишків у ґрунті залишалось до 34 ц/га, а при насиченості просапними культурами до 66% - 23,5 ц/га.

Склад і співвідношення культур в сівозміні впливають також на вміст гумусу в ґрунті: багаторічні трави сприяють збільшенню гумусу.

Багаторічні трави також збагачують ґрунт азотом за рахунок діяльності азотфіксуючих бактерій. На потужних малогумусних чорноземах кореневі залишки бобово-злакових травосумішей одного року використання вміщували по. 130-150 кг/га азоту, а при дворічному використанні вміст азоту в кореневих залишках значно збільшувався [39].

Після багаторічних трав підвищується вміст рухомого азоту в ґрунті. В зоні недостатнього зволоження (Сумська область) у ланці сівозміни з багаторічними травами після озимої пшениці азоту було майже стільки, як і після чорного пару.

Вплив культур на водний режим у різних зонах зволоження неоднаковий. Цей вплив менш помітний в зоні достатнього зволоження, більш помітний - в зоні нестійкого зволоження, й особливо помітний - в зоні недостатнього зволоження.

Основне завдання при вирощуванні соняшнику - створення оптимальних умов для росту і розвитку, раціональне використання, зберігання і підвищення родючості ґрунту. Виконати ці умови можливо лише при вирощуванні сільськогосподарських культур у системі сівозміни. При цьому створюються сприятливі умови для ефективної боротьби з шкідниками та хворобами, а також бур'янами без додаткових витрат. Науково обґрунтоване розміщення соняшнику в сівозміні сприяє раціональному використанню вологи та елементів мінерального живлення, а також засобів боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками. При умові вирощування соняшника в сівозміні можливе одержання максимального врожаю при високій якості отримуваної продукції.

Сівозміна сприяє більш ефективному використанню земель, поліпшенню організації праці та ефективному використанню засобів виробництва. В сівозміні вирощується декілька культур з різною технологію, і це дає можливість більш якісно провести виконання польових робіт, тому що строки виконання їх, як правило, не співпадають. Агротехнічне значення сівозміни полягає і в тому, що кожна культура, яка розміщується, забезпечується найбільш сприятливими умовами вирощування.

Відомо, що при беззмінному вирощуванні сільськогосподарських культур відбувається зниження врожайності. У свій час було висунуто кілька концепцій для пояснення цього явища: токсична теорія, хімічна теорія, структурна теорія, біологічна теорія. Кожна відображувала окремі процеси, які відбувалися в ґрунті, але жодна не розглядала це питання комплексно. Згідно з класифікацією, розробленою Д.М. Прянишниковим, виділено чотири основних принципи чергування культур в сівозміні:

1. хімічний полягає в залежності умов живлення від правильного впливу чергування культур на структуру, фізичні властивості та вологість ґрунту;
2. фізичний, при якому передбачається вивчення впливу правильного чергування культур на структуру, фізичні властивості та вологість ґрунту;
3. біологічний, який має найістотніше значення при вирощуванні соняшнику і розміщенні його в сівозміні, береться до уваги також шкодочинність шкідників, хвороб та бур'янів;
4. економічний, при якому значення мають організаційно-господарські аспекти сівозміни.

Різні культури засвоюють з ґрунту поживні речовини в різних співвідношеннях і з різних горизонтів, що залежить від будови кореневої системи й глибини її проникання в ґрунт. Таким чином, у різних культур різні можливості забезпечувати себе як поживними речовинами, так і водою. Соняшник, маючи потужну, добре розвинену кореневу систему, здатний ефективно використовувати вологу з усього об'єму ґрунту, де розміщується коріння. Коріння соняшнику проникає в грунт на глибину до 3 м. Від нижньої частини головного кореня відходять бокові, які утворюють густу сітку тонких коренів, особливо у верхніх шарах ґрунту (до глибини 30 см). В посушливі періоди функціонування бокових коренів послаблюється, а після дощів - поновлюється. При цьому утворюється нова сітка білих дрібних корінців, які густо пронизують верхній шар ґрунту і активно живлять рослину.

Запаси продуктивної вологи на глибині до 1 м використовуються соняшником на початкових етапах його вегетативного розвитку, а в подальшому - в залежності від кількості опадів. В найбільш відповідальні періоди для формування насіння соняшнику, при відсутності достатньої кількості вологи, ця культура використовує її з глибоких горизонтів (понад 1 м). Від насиченості цих горизонтів вологою часто залежить рівень врожайності соняшника. Тому соняшник не рекомендують висівати після культур, які не здатні використовувати вологу, що знаходиться в ґрунті понад 1 м глибиною.

Бондаренко Ю. і Шонцу Г. [66] показали, що урожайність насіння соняшнику, що висівався після цукрових буряків, була на 6,4 ц/га нижче у порівнянні з попередником - кукурудзою. Ячмінь, як попередник соняшника, виявився рівноцінним із кукурудзою. В стаціонарних сівозмінах урожайність соняшника після озимої пшениці і кукурудзи на силос складала 20,0 і 19,8 ц/га. Встановлено, що посіви після соняшнику (гороху, сої) знижували врожайність: урожайність кукурудзи була меншою на 4,7 ц/га. Соняшник у сівозміні в окремі роки негативно впливав на врожайність цукрових буряків. На підставі одержаних даних. автори дійшли до висновку, що соняшник слід висівати після кукурудзи, а після соняшника краще висівати культури, які рано збираються, наприклад, зернобобові або злаково-бобові суміші.

Ці результати свідчать про те, що хоча соняшник і має добре розвинену кореневу систему, він досить чутливий до попередника і тому розміщення соняшника в полях сівозміни має суттєве значення. Передчасне повернення соняшника на попереднє місце призводить до поширення хвороб та шкідників, а це викликає зменшення врожайності і погіршує якість насіння.

Місце соняшника в сівозміні визначається його вимогами як до попередника, так і до строків повернення на те ж місце. Ці вимоги головним чином повязані з двома чинниками: залишковою кількістю вологи в грунті і його інфекційним станом. Стосовно строків повернення соняшника на одне й теж місце, де він вирощувався, не раніш ніж 8-10 років.

1.4.2 Обробіток ґрунту

Обробіток ґрунту під соняшник поділяють на основний і передпосівний. Його потрібно проводити з врахуванням попередників, забур'яненості і наявності вологи в ґрунті. При основному обробітку ґрунту головна роль приділяється зяблевій оранці, яка забезпечує найбільш сприятливі умови для накопичення вологи, а також фізичні умови в ґрунті для сприятливого росту і розвитку рослин соняшнику. Основний обробіток ґрунту в найбільшій мірі відповідає вимогам, спрямованим на боротьбу з бур'янами, що в агротехніці соняшнику займає чільне місце.

Оранку на зяб необхідно проводити слідом за збиранням попередника, але обов'язково з попереднім лущенням стерні, коли попередником виступають зернові колосові культури. При розміщенні соняшника після просапних культур і, зокрема, після кукурудзи, яка збирається пізно, зяблевий обробіток ґрунту складається з дворазового дискування з метою подрібнення кореневих залишків, що в подальшому забезпечує повне їх загортання в ґрунт, і оранки слідом за збиранням попередника.

Крім звичайної зяблевої оранки, під соняшник можна використати також обробіток ґрунту за типом напівпару. Він передбачає слідом за збиранням рано достигаючої культури або використанням її зеленої маси на корм тваринам подальший поверхневий обробіток в літньо-осінній період для боротьби з бур'янами та підтримання ґрунту у пухкому стані. Напівпаровий обробіток ґрунту доцільний лише у випадку з тривалим періодом після збирання попередника.

Основну підготовку ґрунту під соняшник можна також здійснювати шляхом покращання зябу. Суть поліпшеного зяблевого обробітку ґрунту полягає в систематичному обробітку його впродовж періоду від збирання попередньої культури і до пізньої осені.) На полях, забур'янених осотом та іншими коренепаростковими бур'янами, прийоми обробітку в системі поліпшеного зябу рекомендується чергувати так, щоб досягти виснаження бур'янів і їх повного знищення. Перед проведенням зяблевої оранки перше лущення необхідно проводити слідом за збиранням врожаю попередника дисковими або лемішними лущильниками, або використовувати обидва види цих знарядь у загальній системі поліпшеного зяблевого обробітку. Перше лущення проводять на глибину 6-8 см, а наступні - на глибину 10-12 см, що також сприяє проникненню вологи в глибокі шари ґрунту та її накопиченню.

Глибоке лущення стерні та наступний глибокий обробіток до зяблевої оранки сприяють кращому проростанню бур'янів, і тому посіви в наступному році забур'янюються в меншій мірі, створюються також кращі умови для ґрунтової мікрофлори, що, у свою чергу, сприяє накопиченню додаткових, поживних речовин. При поліпшеному зяблевому обробітку ґрунту в орному шарі збільшується кількість нітратів в півтора рази, а водорозчинних фосфатів - в два рази. Забур'яненість посівів при цьому різко зменшується. Слід підкреслити, що в боротьбі з осотом найефективніше поєднувати розпушування ґрунту із застосуванням гербіцидів. Після відростання багаторічних бур'янів, коли вони утворюють достатньо розвинену надземну масу, слід суцільно чи в місцях найбільшої забур'яненості провести обробіток гербіцидом 2,4 Д aмінної солі з розрахунку 2 кг/га. Обприскування слід проводити при температурі не нижче 12-14°С. При такій температурі розчин гербіциду проникає в кореневу систему найінтенсивніше. Оранку після обробки поля гербіцидом слід проводити не раніше як за два тижні. Таке поєднання кількох різноглибин них лущень і застосування гербіциду забезпечує майже повне знищення осоту рожевого і берізки польової.

Нехтування подібними рекомендаціями веде до того, що посіви соняшнику засмічуються осотом і боротьбу з ним доводиться проводити шляхом міжрядної культивації. Але це не завжди забезпечує досягнення поставленої мети, тому що підземні кореневища продовжують пригнічувати рослини соняшнику. При проведенні рихлення міжрядь соняшнику підрізані пагони осоту можуть розноситися по всьому полю робочими органами ґрунтообробних знарядь і це може призвести до засмічення всього поля.

Вплив поліпшеного зябу на очищення поля від бур'янів в повній мірі може проявитися лише при систематичному застосуванні його в сівозміні. Багаторазове рихлення ґрунту перед проведенням оранки забезпечує знищення бур'янів до утворення насіння і разом із тим буде провокувати проростання насіння, що міститься в ґрунті і вже пройшло стан біологічного спокою.

Можливий інший варіант основного обробітку ґрунту шляхом дворазової пошарової оранки. Цей спосіб полягає в тому, що послідовно виконуються такі операції:

1. проведення лущення стерні;
2. мілка оранка на глибину 14-18 см при необхідності з боронуванням або коткуванням;
3. проведення двох-трьох поверхневих обробок;

- глибока оранка на 27-30 см наприкінці вересня - початку жовтня,

Перераховані способи основного обробітку ґрунту під соняшник в залежності від конкретних умов здійснюються різними знаряддями, на різну глибину і в різні строки. Крім цих способів, існують також інші, які передбачають поглиблення орного шару, щілювання з метою покращання водно-фізичних властивостей ґрунту, запобігання водній та вітровій ерозії.

Недоцільно ставити строк оранки в залежність від лущення стерні. Лущення стерні необхідно проводити на тих полях, які неможливо зорати безпосередньо після збирання попередньої культури, щоб не допустити висушування ґрунту після зернових колосових, а також зернобобових, гречки, льону олійного. В цьому випадку одночасно або слідом за збиральним агрегатом пускають лущильники і проводять лущення на глибину 6-8 см, а в посушливих умовах - на 8-10 см. При більш мілкому лущенні одна третина, а то й половина площі залишається не обробленою робочими органами лущильних агрегатів, і тому таке лущення не запобігає втраті вологи ґрунтом. Глибоке лущення одночасно з збиранням або слідом за ним забезпечує збереження й накопичення вологи за рахунок опадів, а також знищення шкідників. Крім того, лущення сприяє проростанню бур'янів в післязбиральний період, сходи яких в подальшому знищуються оранкою.

В системі основного обробітку ґрунту під соняшник дуже важливо здійснювати зяблеву оранку якомога раніше. Ранній зяб, чистий від бур'янів і з достатнім запасом вологи, - це один з елементів процесу формування високого врожаю соняшнику. А тому з врахуванням грунтово-кліматичних умов і тривалості літньо-осіннього періоду необхідно якомога ширше застосовувати, не проводячи лущення стерні, ранню глибоку оранку. При цьому значно скорочуються строки проведення оранки, а це має істотне значення в ті роки, коли стоїть прохолодна погода і після збирання врожаю рано настає дощовий період. На півдні Лісостепу зоране поле необхідно заборонувати, бо вважається, що грудкувата поверхня зяблевої оранки погано накопичує і зберігає осінньо-зимову вологу.

Вирівняна оранка забезпечує кращі умови для проведення боротьби з бур'янами, накопичення вологи, покращання мікробіологічних процесів в орному шарі і підвищення в ньому поживних речовин.

Слід зауважити, що є багато експериментальних даних, які свідчать про те, що при недостатній кількості опадів в осінньо-зимовий період глибока оранка в порівнянні зі звичайною не має переваги в плані накопичення вологи.

Вважається, що недоцільно висівати соняшник при поверхневому обробітку ґрунту або по веснооранці. Нехтування цією рекомендацією веде до втрати врожайності соняшнику на 2-2,5 ц/га. При поверхневому обробітку ґрунту під соняшник післядія оранки на 27-30 см, яка проводилась під попередню культуру, не проявляється.

1.4.3 Особливості мінерального живлення

За статистикою, кожний четвертий житель земної кулі задовільно харчується завдяки внесенню мінеральних добрив під посіви сільськогосподарських культур. Добрива, при їх правильному використанні, підвищують вміст поживних речовин, позитивно впливають на поглинальну здатність та буферність ґрунту, покращують його фізичні властивості. При цьому також підвищується активність біологічних процесів у ґрунті, внаслідок чого покращуються умови живлення рослин, що сприяє їх активному росту та розвитку.

Без добрив важко регулювати процеси живлення рослин, впливати на якість врожаю, підвищувати родючість ґрунту. Добрива здійснюють комплексний вплив на ґрунт і є не тільки сполуками, що поповнюють ґрунтовий розчин поживними речовинами, вони також покращують агрохімічні та фізичні якості ґрунту.

Система сівозмін є необхідною умовою ефективного застосування мінеральних добрив. Різні ж технології обробітку ґрунту є невід'ємним фактором, що істотно впливає на динаміку і доступність поживних речовин у ґрунті. Слід зауважити, що висока ефективність застосування мінеральних добрив можлива лише на фоні високого рівня агротехніки, при високому рівні землеробства.

Застосування добрив при дотриманні правильної технології дозволяє одержати істотні результати, зупинити падіння родючості ґрунту, збільшити врожайність сільськогосподарських культур, зменшити вартість отриманої сільськогосподарської продукції, звільнити значні площі і вивести їх з експлуатації та відвести їх для угідь відтворення дикої фауни, лісів, пасовищ, заповідників. Завдяки застосуванню добрив в поєднанні з іншими агротехнічними заходами можливе забезпечення отримання більш високих врожаїв з меншої площі. Досліди, проведені в США [3], показали, що без застосування добрив для одержання валових зборів кукурудзи необхідно було використати втричі більше орної землі.

В найближчі роки і в далекій перспективі головним джерелом повноцінного харчування і забезпечення кормами сільськогосподарських тварин залишаються продукти, які отримують завдяки родючості ґрунту, а родючість ґрунту підтримується завдяки застосуванню як мінеральних, так і органічних добрив.

Добрива - це джерело біогенних елементів, оскільки живлення рослин відбувається завдяки споживанню цих елементів із ґрунту, якщо вони знаходяться в доступному стані, або з добрив, які вносяться в ґрунт. І ті, і інші форми добрив рослини використовують, і вони в однаковій мірі важливі для створення врожаю. Наявність у ґрунті доступних для рослин форм поживних речовин у відповідному співвідношенні є однією з основних умов формування високих врожаїв сільськогосподарських культур, в тому числі соняшнику.

Практичний досвід та ціла низка наукових досліджень свідчать, що досягти високої врожайності соняшнику можна лише тоді, коли добрива вносяться в певній послідовності, тобто за системою, яка побудована з урахуванням наявності поживних речовин у ґрунті, способу обробітку, розміщення культури в сівозміні. Відомо також, що заміна попередника багаторічних трав на кукурудзу на силос або горох, насичення сівозміни просапними культурами посилює втрати гумусу, внаслідок чого створюється його від'ємний баланс, а роль гумусу в підвищенні родючості ґрунту важко переоцінити. Ця речовина є джерелом багатьох поживних елементів для рослин, покращує фізичні та хімічні властивості ґрунту, тому що характеризується більшою ємністю поглинання в порівнянні з глинистими мінералами ґрунту. Гумус запобігає міграції по профілю багатьох катіонів, що важливо для попередження забруднення ґрунтових вод. Він також посилює біологічну активність ґрунту і також здатний поглинати токсичні речовини і важкі метали, які потрапляють у ґрунт і, таким чином, запобігти їх надходженню в ґрунтові води та рослини. Це має важливе значення з точки зору якості сільськогосподарської продукції, що використовується для харчування та приготування кормів. Гумус в якійсь мірі виконує в даному випадку санітарно-гігієнічну функцію. Про важливу роль гумусу, як чинника родючості, свідчать численні дані. Так, Т.Н. Кулаковська [47] зазначає, що збільшення вмісту гумусу на 0,1% сприяє збільшенню суми поглинутих кальцію та магнію на ґрунтах, зв'язаних за гранулометричним складом, на 0,10-0,18 мекв, а на легких - до 0,31-0,37 мекв на 100 г. ґрунту. Аналіз численних експериментальних даних дає можливість зробити висновок, що високий врожай сільськогосподарських культур можна одержати при вмісті гумусу в ґрунті в межах від 1,8 до 2,1%.

Науково обґрунтоване вирощування сільськогосподарських культур в цілому, і соняшнику зокрема, має передбачати не тільки бездефіцитний баланс гумусу, а також і його розширене відновлення в ґрунті. А це можливо лише у випадку раціонального сполучення органічних та мінеральних добрив з врахуванням спеціалізації сівозміни і конкретних грунтово-кліматичних умов.

У відповідності з даними багатьох експериментаторів активна частина гумусу складає тільки частку від загального запасу. В різних типах ґрунтів ця частка може бути різною.

В залежності від ступеня інтенсифікації землеробства (кількість просапних, бобових трав, зернових в сівозміні, наявність чистого чи зайнятого пару, застосування добрив, зрошення тощо) і типу ґрунтів вміст гумусу в ґрунті може щорічно зменшуватись на 0,5-1 т на гектар. Ось чому важливо постійно турбуватися про внесення в ґрунт органічних добрив, які при правильних дозах можуть істотно сприяти підвищенню вмісту гумусу в ґрунті, компенсуючи його втрати при мінералізації. Для позитивного балансу гумусу відповідними агротехнічними заходами важливо забезпечити в ґрунті новоутворення гумусових речовин у кількості, яка не менша витрат на щорічну мінералізацію. Якщо мінеральні добрива покращують кругообіг і баланс біогенних елементів, то органічні добрива є не тільки важливим джерелом поживних речовин для рослин, а також джерелом поповнення запасу гумусу в ґрунті.

Гумус, як джерело поживних елементів, містить у собі майже весь зв'язаний вуглець ґрунту, 80% азоту та сірки і близько 50% фосфору в органічній формі. Він є також джерелом діоксиду вуглецю, необхідного для проходження фотосинтезу, а також основним фактором біогенності ґрунту.

В багаторічних дослідах, проведених у Польщі та Німеччині, при внесенні невисоких доз гною спостерігалась стабілізація вмісту гумусу в ґрунті. В Данії, при щорічному внесенні 10 т/га, вміст гумусу дещо зменшувався. В Німеччині щорічне внесення гною по 12 т/га протягом 76 років збільшило вміст гумусу, а Великобританії (Ротамстедська дослідна станція) внесення гною у великих дозах (35 т/га щорічно) дозволило збільшити вміст гумусу.

Вплив мінеральних добрив на вміст гумусу в ґрунті значно менший у порівнянні з впливом гною.

1.4.4 Сівба та догляд за посівами

Способи сівби. В сучасних умовах соняшник в усіх зонах висівають пунктирним способом, в основному, за допомогою сівалок СПЧ-6 та СУПН-8 із шириною міжрядь - 70 см. Технологія вирощування соняшнику пунктирним способом знайшла широке поширення тому, що має суттєві переваги перед квадратно-гніздовим способом, який у свій час був досить поширений, та звичайним рядковим. Переваги полягають у простоті здійснення цього способу сівби та можливості при менших витратах сформувати необхідну густоту стояння рослин, а також у забезпеченні більш досконалого технологічного догляду посівів під час вегетації. При пунктирному способі сівби насіння висівається через рівні проміжки в рядку, але потім ця відстань може збільшуватись внаслідок неповної схожості висіяного насіння та пошкодження рослин під час догляду та шкідниками. Для сівби пунктирним способом насіння обов'язково повинне бути прокаліброване, висіваючий апарат має бути відрегульованим шляхом підбору відповідних висіваючих дисків та шестерень.

При сівбі пунктирним способом створюються сприятливі умови для знищення бур'янів у рядках. Пунктирний спосіб сівби дозволяє легко сформувати необхідну густоту стояння. Для забезпечення якісного догляду за рослинами необхідно забезпечити культиваторні агрегати прополювальними борінками чи голчастими дисками та дисковими або полицевими загортачами.

При пунктирному способі сівби ручна праця виключається на всіх етапах вегетації рослин, тому що бур'яни знищуються під час догляду не лише в міжряддях, а й у рядках.

Глибина загортання насіння відіграє істотну роль при формуванні продуктивності рослин соняшника. При різній глибині загортання насіння складаються неоднорідні умови для проходження процесу набубнявіння та постачання насіння киснем. Різна глибина розташування насіння в ґрунті впливає на параметри формування кореневої системи рослин.

Глибина загортання має бути не лише оптимальною, але й однаковою для всього висіяного насіння. У протилежному випадку сходи з'являться в різний час і це викличе формування рослин неповноцінних за інтенсивністю розвитку, що призведе до строкатості стеблостою.

Особливості розвитку рослин у залежності від глибини загортання насіння показують, що цей елемент технології має велике значення в процесі формування рослин. З ростом культури землеробства рекомендації щодо глибини загортання насіння необхідно переглядати у відповідності з біологічними вимогами тієї чи іншої культури. Глибоке й нерівномірне загортання насіння пов'язане з недосконалою сучасною посівною технікою, неякісною підготовкою насіннєвого ложа, порушенням нормативів технологічних операцій. Все це веде до зниження польової схожості насіння, посилення диференціації рослин в посіві за ступенем розвитку, формування малопродуктивних форм із зниженою життєздатністю і в кінцевому результаті - до зниження врожайності.

В лабораторних умовах насіння соняшнику може проростати через шар піску до 15-20 см. На практиці глибина загортання насіння коливається в межах 4,5 - 10 см і залежить від значення таких показників як вологість ґрунту, його температура та механічний склад. Перші два параметри у свою чергу тісно пов'язані із строками сівби.

Норми висіву. Враховуючи погодні умови навесні, запас вологи в ґрунті, важливо точно встановити норму висіву. Густоту стояння рослин на період збирання рекомендують встановлювати в залежності від зони вирощування. В Лісостеповій зоні кількість рослин на гектарі може коливатись в межах 50-55 тисяч, в Поліссі - 55-60 тисяч.

Визначення норми висіву соняшника - справа досить складна, оскільки необхідно враховувати цілу низку чинників, таких як енергія проростання та схожість насіння, кількість рослин, які можуть випадати після обробітку ґрунту в міжряддях та досходового й післясходового боронування, рівень зволоженості ґрунту, забур'яненість поля.

При визначенні норми висіву насіння соняшнику потрібно заздалегідь брати до уваги агрокліматичні умови, фітосанітарний стан поля та технологію вирощування. Польова схожість досить тісно корелює з енергією проростання, але на польову схожість можуть впливати й інші чинники, такі як температура й вологість ґрунту, строки сівби, якість підготовки ґрунту. Польова схожість може відхилятися від лабораторної на 10-15%. При задовільних умовах проведення сівби й відповідності оптимальним умовам інших чинників польова схожість може становити 80-82%.

Догляд за посівами. Пунктирні посіви соняшнику боронуються середніми боронами двічі: до появи сходів та після появи. Міжрядний обробіток посіву виконується тричі. Під час першого і другого обробітку міжрядь бур'яни в захисних зонах знищуються прополювальними борінками, під час третього - дисками-загортачами, що забезпечує присипання їх ґрунтом.

Суцільне боронування посіву соняшнику до і після сходів забезпечує добре вирівнювання поля, а це сприяє кращому збереженню вологи в ґрунті. При обробітку міжрядь прополювальні борінки та дискові загортачі присипають землею бур'яни і недорозвинені рослини соняшнику, що сприяє вирівнюванню посіву за фазами розвитку.

При проведенні догляду за рослинами соняшнику (боронування, обробіток міжрядь) знищується і частина рослин соняшнику разом із бур'янами. У зв'язку з цим необхідно виконувати ці операції з таким розрахунком, щоб кількість знищених рослин була зведена до мінімуму. А це залежить, в першу чергу, від правильності комплектування агрегатів, швидкості їх руху під час обробітку поля, а також від фази розвитку рослин у посіві. Під час проведення досходового й післясходового боронування випадає до 20-25% рослин. Під час обробітку ґрунту в захисних зонах рядка ротаційними дисками чи прополювальними борінками теж пошкоджується інколи до 10% рослин соняшнику. Під час присипання бур'янів у рядках теж гине деяка частка рослин (до 3%). Таким чином для формування потрібної густоти стояння рослин при забезпеченні механізованого догляду за посівом необхідно враховувати всі вищевикладені моменти і розраховувати норму висіву, виходячи з можливого зрідження посіву.

До проведення сівби соняшнику висуваються відповідні вимоги:

1. необхідно забезпечити постійну швидкість та прямолінійність руху посівного агрегату;
2. забезпечити включення і виключення висіваючих апаратів у межах поворотних смуг;
3. забезпечити рівномірність завантаження банок сівалки насінням, стежити за рівномірністю висіву й наявністю насіння в банках;
4. необхідно стежити за правильністю роботи сошників і в разі необхідності проводити їх очищення.

Високий врожай соняшнику можна одержати при оптимальній густоті стояння рослин на площі, тобто врожайність соняшнику в значній мірі залежить від площі живлення, яка припадає на кожну рослину окремо.

В умовах достатнього зволоження оптимальна площа живлення рослин знаходиться в межах 1800-2000 см2. Біологічні особливості соняшнику полягають в тому, що він витрачає велику кількість вологи на утворення вегетативної маси і взв'язку з цим він досить гостро реагує на площу живлення й вологість ґрунту.

В зв'язку з тим, що густота стояння рослин в значній мірі залежить від вологозабезпеченості, а цей фактор зовнішнього середовища має схильність коливатися в широких межах у просторі і в часі, то і кількість рослин на одиницю площі повинна бути різною в окремі роки і на окремих полях. Прогнозувати, яка кількість води надійде до ґрунту за рахунок опадів під час вегетаційного періоду, досить важко, можна лише керуватися багаторічними даними агрометеослужби та польових дослідів.

На підставі багаторічних даних ряду дослідників було запропоновано диференціювати площу живлення в залежності від запасів вологи в ґрунті перед проведенням сівби. Тільки в роки з великим відхиленням від норми випадання опадів густота може виходити за межі 50 тисяч рослин на гектар.

Висока врожайність соняшнику залежить від високого рівня агротехніки. В основу механізованої технології догляду за посівами соняшнику покладено принцип, у відповідності з яким певні операції виконуються своєчасно, коли бур'яни знаходяться в початковій фазі розвитку і їх у цей період легше знищити.

Боронування посівів зубовими боронами досить ефективна операція в боротьбі з бур'янами. Боронування посівів необхідно проводити в строки, коли бур'яни знаходяться на початковій стадії розвитку: у фазі одного-двох листочків, або у фазі білої ниточки. В цей період можна знищити до 80-90% сходів бур'янів. Запізнення з боронуванням веде до зниження ефективності цього заходу.

Боронування проводиться впоперек рядків посіву соняшнику. Агрегат для боронування складається із гусеничного трактора і середніх зубових борін ЗБЗС-1 та зчіпки СГ-21, до якої приєднується сім комплектів зубових борін. В тому випадку, коли насіння соняшнику загорнуте на велику глибину, а грунт ущільнений та глинистий, - можна застосувати і важкі борони. При застосуванні важких борін можливе значне зрідження посіву соняшнику.

Для своєчасного проведення боронування посівів сівбу слід здійснювати на полі, наприклад в 100 га, в два строки, із розривом у 2-3 дні. Перше досходове боронування проводять на швидкості 6-7 км/год. Якщо перше боронування не забезпечило бажаного ефекту, проводять повторне досходове боронування, але не пізніше, ніж за 2-3 дні до появи сходів. Друге боронування проводять під кутом до першого. Повторне боронування проводять на невеликій швидкості (не більше 4-4,5 км/год.).

Друге післясходове боронування проводять, коли соняшник знаходиться у фазі двох листочків. Стосовно цього заходу існують різні точки зору. Замість післясходового боронування можна проводити міжрядну культивацію у випадку, якщо поле характеризується невеликим ступенем засміченості, а також у тому випадку, коли є погроза додаткового зрідження посіву при недостатній його густоті.

Для того, щоб мати повне уявлення про зрідження посівів у результаті проведеного боронування, перевіряють густоту сходів до і після цієї операції. Для цього визначають ділянки в кількох місцях поля розміром 10х4,2міна них підраховують кількість рослин до боронування. Якщо виявилося, що загальна кількість складає 210 рослин, то після проведення математичної операції поділу 210:60-3,5 (60 - загальна довжина всіх 6 рядків на визначеній ділянці, метрів). Таким чином, на одному погонному метрі кількість рослин становить 3,5. Потім здійснюємо ще одну операцію: 3,5 х 143000 = 50000 тис. рослин на га (14300 метрів - загальна довжина всіх рядків соняшника на одному гектарі при ширині міжрядь 70 см).

Після проходу агрегату при боронуванні часто важко визначити, які рослини залишились неушкодженими, а які загинули. В цьому випадку слід вважати кожну не присипану землею рослину живою. Підрахунок густоти стояння рослин найкраще проводити на другий день після боронування, коли можливо досить точно визначити кількість неушкоджених рослин. Методика підрахунку густоти така ж, як і у випадку до проведення боронування. Підрахунок здійснюється на 5-6 ділянках по діагоналі поля.

Під час міжрядного обробітку проводиться контроль за якістю роботи - глибиною культивації і ефективністю зрізування бур'янів Глибину культивації перевіряють декілька разів через 20-30 м проходу культиватора в декількох місцях по довжині гонів і ширині захвату агрегату за допомогою металевої лінійки, заглиблюючи її до твердого дна міжряддя.

Відхилення від заданої глибини не повинно перевищувати ±1 см при використанні лап-бритв і не більше - 2 см - при використанні стрілчастих лап.

На підставі досліджень П.Г. Семихненко [29] прийшов до висновку, що проведення міжрядних обробітків посівів соняшнику на велику глибину - 10-14 см - не завжди забезпечує очікуваний ефект.

Установлено, що перший обробіток міжрядь слід проводити на глибину 10-12 см, а два наступних - на глибину 6-8 см. При цьому, чим менша глибина борозен, тим буде краще зберігатися волога в ґрунті.

При проведенні міжрядних обробітків підрізування кореневої системи не допускається.

Культивація міжрядь соняшнику на чорноземах повинна проводитись лише з метою знищення бур'янів. На полях чистих, не засмічених бур'янами, можна обмежитися лише однією культивацією або навіть не проводити її.

Скорочення розпушень міжрядь має значення не лише з економічної точки зору, а і як агротехнічний та організаційний захід: зменшується небезпека механічного пошкодження рослин соняшнику ґрунтообробними знаряддями, соняшник можна висівати на ерозійне небезпечних полях, схилах. У майбутньому, коли культура землеробства досягне високого рівня, створяться реальні можливості для максимального скорочення кількості культивацій при умові застосування гербіцидів, а потім - і без їх застосування.

Слід вважати, що досить важливим заходом по догляду за рослинами соняшнику є запилення рослин бджолами. Для проведення ефективного запилення достатньо вивозити пасіку з, розрахунку 1-1,5 вулика на 1 гектар посіву. Завдяки такому заходу врожайність соняшника може збільшуватись на 30-50%. При цьому слід мати на увазі, що поля, оброблені гербіцидом, бджоли відвідують досить неохоче, і навіть тоді, коли поле, зайняте іншою культурою і оброблене гербіцидом, знаходиться поруч. Це слід враховувати при розміщенні соняшнику у сівозміні.

Сучасні агротехнічні розробки, рівень агротехнічного забезпечення, правильна організація праці та чітке виконання наукових рекомендацій дозволяють вирощувати високі та сталі врожаї соняшника в усіх зонах України, в тому числі і на Поліссі.

1.4.5 Збирання

Десикація. У посівах соняшнику рослини достигають нерівномірно. Через 20-25 днів після цвітіння вміст олії в насінні досягає максимуму, але накопичення масла триває у міру збільшення маси насіння, яке закінчується на 35-40-й день після цвітіння (фаза фізіологічної стиглості). Далі відбувається фізичне випаровування води із сім'янки і настає фаза повної (господарської) стиглості. Для прискорення збирання і одержання сухого насіння посіви обробляють десикантами при середній вологості насіння на пні не більше 30%. Обприскування рослин десикантами при більш високій вологості насіння погіршує його якості - зменшується маса ядра і врожаю в цілому внаслідок гальмування фізіологічних процесів.

Десикацію проводять через 35-40 днів після повного цвітіння хлоратом магнію (20 кг/га) або реглоном (2 л/га). У вологу осінь, а також у роки епіфітотійного розвитку кошикових форм гнилі збільшують норми хлорату магнію до 25-30 кг/га, або реглону - до 2,5-3 л/га.

Для кращого прилипання десикантів на гектарну норму препарату додають 50-70 мл агралу-90. При авіаобробці посівів препарат розчиняють у 100 л води на 1 га або в 300 л/га при обприскуванні тракторними обприскувачами ОВТ-1В, ОВС-А. Проте норму дефіцитних препаратів можна наполовину зменшити в суміші з аміачною селітрою. Десикація дає змогу прискорити початок збирання соняшнику на 7 - 8 днів, не зменшуючи врожаю насіння та виходу олії.

Через 10 днів після десикації на насінні вже немає залишків хлорату магнію і воно придатне для переробки.

Аналогічні результати одержано при використанні реглону в суміші з аміачною селітрою. Після десикації вологість кошиків зменшувалася більш як утричі.

Десиканти діють швидше при середньодобовій температурі понад 13-14°С. Обробляти посіви ними треба в нежаркий час доби до 9 - 10 і після 15-16 год. 3 екологічної точки зору захід небажаний.

Збирання врожаю. Урожайність соняшнику залежить від строку збирання, який визначають за ступенем стиглості та вологістю насіння. Залежно від погодних умов урожай починають збирати через 7-10 днів після обробки посівів хлоратом магнію і через 5-6 днів - реглоном. За цей час на оброблених полях вологість насіння знижується до 12-15%. Збирають соняшник у фазі господарської стиглості, коли рослин з жовтими і жовто-бурими кошиками в посівах 12-16%, а з бурими й сухими - 85-88%. У Степу починають збирати соняшник при середній вологості насіння 12 - 14%, у Лісостепу - 16-18%.

Гібриди достигають дружно, особливо після обробки рослин десикантами. Тому збирання їх починають при вологості насіння 17-19%, а у вологу осінь - 20-22%.

За 2 - 3 дні до початку збиральних робіт поле обкошують і розбивають на загінки, прокладають транспортні й розвантажувальні магістралі.

Для збирання використовують зернозбиральні комбайни СК-5 «Нива» із спеціальними пристроями ПСП-1,5М чи 34-103А та універсальними ПУН-5 для подрібнення і розкидання стебел по полю. Комбайни ДОН-1200 і ДОН-1500 обладнують пристроями ПСП-8 і ПСП-10. Щоб насіння менше обрушувалось і подрібнювалось, частоту обертання барабана на комбайнах СН-5 «Нива» встановлюють на рівні близько 300 об./хв.

Після первинного очищення на агрегаті ЗАВ-20 чи інших комплексах треба додатково обробити на машинах вторинного й остаточного очищення - СВУ-5, СМ-4, а також на пневмосортувальних столах ПСС - 2,5, БПСУ-3.

Сухе й очищене насіння калібрують, що забезпечує висівання заданої кількості насінин у рядки і позбавляє від необхідності проривати рослини. Для тривалого зберігання посівного насіння соняшнику його вологість має бути не більшою 7 - 8%.

2. Об'єкт, предмет та умови проведення досліджень

Для ефективної селекційної роботи необхідно постійно проводити пошуки вихідного матеріалу, який би характеризувався господарсько цінними ознаками.

Подібний вихідний матеріал може слугувати донором окремих ознак і будучи включеним в гібридизацію може дати основу майбутніх сортів, які відповідають сучасним технологічним вимогам.

До вимог поставлених до сортів, які надалі можна впроваджувати у виробництво та використовувати як селекційний матеріал відносяться:

1. скоростиглість (95-98 днів);
2. низькорослість;
3. високо врожайність (27-35 ц/га);
4. дружність достигання;
5. стійкість до хвороб.

Обєктами наших досліджень були сорти соняшнику ранньостиглої групи. За походженням це були сорти і гібриди різних оригінаторів. Сорти соняшника, які були випробувані в Сумській області: Постолянський, Сумчанин, Час, Хуторянин, Візит.

Метою дослідів було виявлення можливостей цих сортозразків пристосування до певних умов розвитку, вивчення особливостей росту, темпів формування вегетативної і генеративної сфери рослин соняшника і формування високих врожаїв. Досліди проводились протягом 2011 року. Посіви були розміщені на дослідних полях СНАУ, м. Суми, зона Лісостепу.

Що стосується кліматичних умов, то землі СНАУ відносяться до північної частини Лівобережного Лісостепу України і належать до ІІ агрокліматичного району, який характеризується помірним кліматом з теплим літом і значною кількістю опадів. Зима не дуже холодна з частими відлигами. Сума позитивних температур вище +10˚С дорівнює 2580˚С, а кількість опадів, які випадають за цей період складає 280-310 мм. Річна сума опадів коливається в межах 560-570 мм.

Згідно багаторічних даних Сумської гідрометеостанції, яка розташована найближче до центру, середньорічна температура складає 6,3˚С, з мінімумом в січні (-6,8˚С), і максимумом в липні (19,5˚С). Абсолютний мінімум температур доходить до -32˚С, а абсолютний максимум до +37˚С. Середня дата закінчення весняних приморозків припадає на 26 квітня, а настання осінніх приморозків спостерігається між 5 вересням та 27 жовтням. Найбільш частіше заморозки спостерігаються на понижених елементах рельєфу. Середня тривалість безморозного періоду складає 160 днів, з коливанням в різні роки від 129 до 193 днів. Тривалість періоду з температурою повітря вище 0˚С, 5˚С, 10˚С відповідно складає 235, 194, 155 днів.

Найбільша кількість опадів випадає в літньо-осінній період, який співпадає з максимальним ростом і розвитком сільськогосподарських культур. Агрономічне дозрівання ґрунту наступає після переходу температури через +5˚С в середньому в другій декаті квітня.

Середньобагаторічна тривалість періоду з стійким сніговим покривом складає 107 днів. Середньобагаторічна висот снігового покриву досягає 18 см, а його розподілення по території нерівномірне. Зима характеризується нестійкою погодою. поряд з низькою температурою мають місце часті відлиги. Сніг починає танути всередині березня і триває цей період 16-20 днів. Повне відтанення ґрунту наступає через 13-20 днів після того, як зійде сніг.

З листопада по травень панують східні вітри та південно-східні вітри, а в літньо-осінній період переважають вітри північно-східного напрямку.

Повітряні засухи бувають дуже рідко. Відносна вологість повітря у весняно-літній період коливається в межах 49-67%.

В цілому кліматичні умови місця розташування земель СНАУ сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур.

Дослідні ділянки розміщувались на ґрунтах характерних для зони, тобто чорноземах типових малогумусних.

За характером рельєфу основний масив землекористування господарства являє собою слабо хвилясту рівнину з невеликим зниженням і підвищенням. На понижених ділянках дуже виражений мікрорельєф, зустрічається багато блюдце подібних знижень.

3. Методика проведення досліджень

Соняшник було запропоновано висіяти після озимої пшениці. Тому що, вона після себе більше залишала післяжнивних залишків, це зменшує норму внесення добрив, менше висушує ґрунт. Також після озимої пшениці залишається менше бурянів і підвищується родючість ґрунту.

Після збирання озимої пшениці була проведена зяблева оранка на глибину 27 см. Через півтори неділі було проведено культивацію, для знищення бурянів, а також для запобігання росту та наступної появи бурянів. Наступну культивацію провели через тиждень після першої культивації. В зимовий період провели снігозатримання.

Весняний обробіток починали, коли наступає фізіологічна стиглість ґрунту. В першу чергу проводили боронування для висіву насіння на однакову глибину і для отримання дружніх сходів та рівномірного розвитку рослин. В звязку з погодними умовами, які склалися на той час, а саме дощів, сівбу було запропоновано перенести на більш пізні строки. Після закінчення дощового періоду склалися сприятливі погодні умови для початку сівби. Сівбу проводили вручну.

Кожний сортозразок займав площу 10м2 з 4-разовою повторністю. Як тільки почали зявлятися сходи соняшнику і позначатися рядки ми провели формування рослин. Формування рослин також проводили вручну, в розрахунку 3-4 рослин на 1 погонному метрі.

Сходи зявилися на 9 день, практично на всіх варіантах 24 травня. В травні було проведено після сходове розпушування грунту.

Міжрядний обробіток проводили коли рослини досягли 15-20 см. А потім обробіток міжрядь здійснювали одночасно з підгортанням, що забезпечило знищення бурянів.

Період від посіву до формування кошиків характеризувався достатнім зволоженням, завдяки достатній кількості опадів весною і середніми температурами. Таким чином, умови для початку росту соняшника бути задовільними.

З настанням фази «бутонізації», коли почали зявлятися кошики діаметром біля 2 см, було проведено облік морфологічних параметрів. Будь-який вид рослин характеризуються певним набором ознак, які виступають в якості параметрів його морфологічного статусу. В якості морфологічних ознак рослин виступає будь-яка підлягаюча порівнянню структурна особливість організму як компонент фенотипу.

Фенотипом називають сукупність всіх зовнішніх і внутрішніх структур і функцій організму, яка може бути описана морфологічними, анатомічними, фізіологічними і біохімічними методами. Ознаки можуть бути розподілені на якісні (наприклад, присутність на рослині квітів, наявність в стеблі вторинних анатомічних структур тощо). і кількісні, враховуючі число метамерів або структур у рослин (наприклад, число квітів на рослині, число листків, розмірів листової поверхні).

Із кожного сортозразка відбиралися по 10 типових рослини і проводили виміри. Всі ці виміри заносили до журналу. Для цих обліків використовувалися такі інструменти як: ваги, лінійка, штангель-циркуль, олівець, гумка, зошит. Кількість листків підраховували на декількох рослинах даного сортозразку і брали середню величину.

Період від появи кошиків до цвітіння 23 червня - 20 липня був посушливий. В цей період соняшник не вимагав великої кількості опадів і високих температур. Нестача опадів на початку даного періоду в деякій мірі компенсував запасами вологи, накопичених весною, а потім діяльністю кореневої системи.

На території розміщена пасіка, яка сприяла покращенню запилення рослин, зниженню пустозерності і збільшенню врожайності.

В період повної стиглості було проведено зважування насіння. Ми визначали масу насіння 1-го кошика і масу 1000 штук.

В подальшому ці дані допомогли зробити облік врожаю.

Збирання врожаю проводилося вручну. Перед збиранням кожного сортозразка видалялися всі рослини з пізньою формою появи мучнистої роси, сірою і сухою гнилями, склеротиніозом.

Соняшник почали збирати, коли в посіві досягли жовто-бурого забарвлення не менше 90% кошиків, що повинно відповідати вологості насіння на рівні 10-12%. Потім кожен кошик з ділянки поміщали в мішок і переносили на місце обмолоту. В подальшому кошики обмолочувалися вручну.

Одержані дані були оброблені методом одно факторного-дисперсійного аналізу. Суть дисперсійного аналізу є розчленування загальної суми квадратів відхилень і загального числа ступенів свободи на частини-компоненти, відповідні структурі досліду і оцінка значимості дії і взаємодії вивчаючих факторів по F-критерію.

При обробці даних одно факторним дисперсійним аналізом були одержані статистично достовірні результати. Це видно, коли в взаємодію вступає сорт і різні морфопараметри це: кількість листків, висота рослини, діаметр стебла, діаметр кошика маса насіння 1-го кошика, маса 1000 штук і врожай.

4. Використання комп'ютерних методик обробки інформації

Математичне оброблення результатів польових дослідів, обліків і спостережень на базі сучасної компютерної техніки є необхідною складовою будь-якого сільськогосподарського та біологічного дослідження. Вимоги до сучасних дипломних і дисперсійних робіт, досліджень, публікацій в журналах, а тим більше до книг і брошур неодмінно передбачають компютерне опрацювання кількісних показників. На сьогодні така обробка здійснюється за допомогою компютерів на основі спеціальних пакетів, які звичайно мають досить широкий набір методів математичної статистики.

У сучасному сільському господарстві та біології рідко можна зіткнутися з дослідженням, результати якого мали б суто якісний характер. У переважній більшості випадків результатом праці є кількісні показники: величини врожаїв, продуктивність тварин, результати вимірів розмірів рослин, параметри, які характеризують властивості ґрунту, і т. п. Їх оцінка, згортка, комплектування та інтерпретація проводиться на основі методів математичної статистики.

Не випадково більшість методів математичної статистики є ідеально пристосованими для аналізу економічних і агрономічних проблем та проблем тваринництва. В сучасних умовах на шляху математизації й компютеризації стоїть немало перешкод. Та все ж, не зважаючи на комплекс цих труднощів, математизація й компютеризація всіх галузей сільського господарства - процес неминучий.

Біометричні методи досліджень допомагають досліднику встановити закономірності та тенденції в своїх дослідженнях. Обробіток результатів наших досліджень виконувався методом однофакторного дисперсійного аналізу з використанням персонального компютера. За допомогою однофакторного дисперсійного аналізу був проведений аналіз формування сортами соняшника висоти рослин, діаметра стебла, кількості листків, діаметра кошика, маси насіння 1 кошика, маси 1000 шт. насінин, урожайності. Розрахунки дисперсійного аналізу проводилось із використанням програми «Statistica».

Для розрахунку безпосередньо НІР були використані додаткові розрахунки, згідно до рекомендацій.

При оформлені роботи використовувалась програма «MS Word». Було використано: набір тексту, оформлення табличного матеріалу, вставка об'єктів «Statistica», та «Змістів і заголовків» та перевірка орфографії.

Результати обробки наводяться в додатках.

Аналіз розвитку практично всіх наук показує, що вони проходять три етапи: емпіричний, теоретичний і математико-статистичний, на рівні якого досліджуються кількісні закономірності й створюються точні математичні моделі структур і процесів, що є обєктом даної науки.

Застосування математичної статистики вносить у сільське господарство і біологію:

• точність і однозначність матеріалів і висновків;
• дає можливість оцінювати ступінь вірогідності й надійності всіх висновків і пропонувань;
• дозволяє глибше проникати в сутність науково-виробничих завдань, виявляти раніше невідомі закономірності і ставити нові проблеми, які раніше не стояли перед сільським господарством.

Математична статистика і компютерні технології у XXI сторіччі є неодмінною умовою прогресу сільського господарства, але тільки за умови їх умілого застосування.

5. Результати дослідження та їх аналіз

5.1 Особливості росту рослин соняшника протягом вегетаційного періоду

При вивченні колекційного матеріалу соняшника протягом вегетаційного періоду здійснювали фенологічні спостереження за ростом і розвитком рослин соняшнику. Початок кожної фенологічної фази фіксували згідно методики щодо фенологічних спостережень. Проведені дослідження дозволили встановити відмінності між досліджуваними сортозразками в швидкості проходження фенологічних фаз рослинами соняшника (таблиця 5.1.1).

Як видно з представлених в таблиці даних, перші сходи зявилися одночасно на всіх варіантах. Але уже на стадії масових сходів почали спостерігатися відмінності між сортами. Так, у гібриду Візит масові сходи з'явилися через 2 доби, а на інших варіантах на 1-2 доби пізніше.

Початок наступної фази - поява першого справжнього листка - в першу чергу був відмічений на варіантах Візит та Хуторянин. На інших варіантах ця фаза наступила пізніше.

Важливим етапом в розвитку рослин соняшнику є утворення 4-6 листків. Швидкий вступ до цієї фази свідчить про скоростиглість рослин соняшника, саме на цій стадії відбуваються інтенсивні асиміляційні процеси, які є основою формування вегетативної маси та генеративних органів.

Гібрид Візит і сорт Хуторянин вступили в фазу 4-6 листків. Що стосується сорту Час, то він відставав на 5 днів за цим показником. Інші сорти займали проміжне місце.

Стадія викидання кошика (стадія «зірочки» або стадія «монетки») є непрямим свідченням переходу рослин до утворення генеративних органів. Для гібриду Візит ця стадія настала швидше, ніж для інших. Дещо пізніше вступили в цю фазу сорти Час і Сумчанин (на 2-3 дні, у порівнянні з іншими варіантами).

При аналізі фенологічних фаз та швидкості їх проходження важливим висновком є особливість сорту щодо швидкості утворення генеративної маси, а в нашому випадку - насіння. Стадія дозрівання є надзвичайно важливим етапом в онтогенезі рослини. При доборі вихідного селекційного матеріалу для створення ранньостиглих сортів соняшника (а в нашому випадку - вивчення колекції сортів) аналіз цього фенологічного етапу є дуже важливим.

Стадія дозрівання почалася в третій декаді серпня, на нашому колекційному матеріалі скоростиглістю характеризувалися гібрид Візит та сорт хуторянин. Вони випередили інші сортозразки на 6-7 днів. Останнім сортом, який вступив в цю фазу виявився сорт Час.

Таким чином, аналізуючи особливості росту колекційного матеріалу соняшника можна сказати, що на підставі спостережень виділяються два сортозразка за швидкістю проходження основних фенологічних фаз і - найважливіше - початком дозрівання: Візит і Хуторянин.

Виходячи з даних таблиці ми можемо сказати, що такі сорти як Хуторянин і гібрид Візит відносять до ранньостиглих сортів. Тому що, в них вегетаційний період складає 96-97 днів.

Таблиця 5.1.1. Фенологічні спостереження за колекцією соняшника

Види сортуПоява сходівМасові сходиПоява 1-го листкаПоява 4-6 листківВикидання кошикаПочаток цвітінняМасове цвітінняДозріванняТривалість вегетаційного періодуВізит20.05211233461639696Постолянський20.0531326386668102102Сумчанин20.0531326396567102102Час20.0541428406870103103Хуторянин20.05211243663659797

В інших зразків вегетаційний період коливався в межах від 102 до 103 днів. Всі ці сорти можна вирощуватися в зоні Лісостепу та використовувати для подальшої селекційної роботи, як вихідний матеріал.

5.2 Вивчення особливостей розвитку соняшника

Протягом вегетаційного періоду проводили вивчення інтенсивності росту та формування вегетативної маси у всіх сортозразків. Облік параметрів є необхідним і важливим для визначення придатності селекційного матеріалу для подальшої роботи: включення в селекційний процес по створенню ранньостиглих сортів, чи сортів, що характеризуються ознаками придатності до механізованого збирання (форма кошика, кут його нахилу, висота стебла).

Як уже було зазначено в розділі «Методика досліджень», ми зупинилися на обліку найбільш вагомих морфопараметрів, що мають найбільшу інформативність: кількість листків (N1), висота рослин (H), діаметр стебла (d), маса стебла (wst), та загальна фітомаса (W). Перший облік морфопараметрів рослин соняшника ми проводили в 6 справжніх листків (таблиця 5.2.1).

Таблиця 5.2.1. Основні морфопараметри в період 6 справжніх листків

СортКількість листків. шт. (Nl)Висота, см (H)Діаметр, см (d)Маса листків, г (Wl)Загальна фітомаса, г (W)Візит10,045,00,915,238,1Постолянський11,450,00,919,449,1Сумчанин9,441,00,919,747,7Час10,149,11,020,452,6Хуторянин12.053,01,127,268,0

Як видно з таблиці на початку вегетаційного періоду висота рослин коливалася від 41,0 до 53,0 см. Найнижчий був сорт Сумчанин (41,0 см), а найвищий Хуторянин (53,0 см).

Діаметр стебла досяг 1,1 см у сорту Час та 1,3 см, решта сортозразків мали діаметр 0,9-1,0 см.

Найменша кількість листків була у сортів з малим діаметром стебла. Так, сорт Суичанин та гібрид Візит мали кількість листків 9,4 шт. та 10,0 шт. відповідно.

Загальна фітомаса рослин залежала від їх висоти. Найбільшу масу мав сорт Хуторянин (68,0г) та сорт Час (52,6г), а найменшу гібрид Візит (38,1).

Наступний облік морфопараметрів ми проводили в період масової бутонізації (поява кошиків, діаметр більше 2 см) (таблиця 5.2.2).

Таблиця 5.2.2. Основні морфопараметри соняшника в період масової бутонізації

Вид сортуКількість листків. шт. (Nl)Висота, см (H)Діаметр, см (d)Маса листків, г (Wl)Маса стебла, г (wst)Загальна фітомаса, г (W)Візит191151,6125150275Постолянський211201,8168210378Сумчанин251302,3154190344Час231251,8160250410Хуторянин181282,0172320492Звичайно рослини, що мають схильність до скоростиглості, формують невелику кількість листків, тому цей параметр є досить інформативним. Як видно з наведених в таблиці даних, найменша кількість листків до стадії бутонізації сформувалася у гібрида Візит (19 шт.), та Хуторянин (18 шт.). Найбільш облистненим виявився сорт Сумчанин (25 шт.). Інші варіанти займали проміжне місце (21-23 шт.).

Значними були відмінності між варіантами і за таким параметром, як висота стебла. Цей показник визначає придатність сорту до механізованого збирання і, часто корелює з параметром скоростиглості. За нашим спостереженнями, найкоротшим стеблом відзначався сортозразок Візит (115 см), найбільш високим був сорт Сумчанин (130 см).

За таким параметром як діаметр стебла, різниця між варіантами складала 0,5 см. Найбільший діаметр був у сорту Хуторянин і найменший - у гібрида Візит.

Найбільша маса стебла була характерна для сорту Хуторянин (492г). Рослини з невисокою масою стебла були у гібрида Візит (275г).

Такий параметр, як фітомаса листків є свідченням інтенсивності морфоутворюючих процесів, що відбуваються в рослинах. Накопичення більшої маси листків дозволить рослинам сформувати і розвинений генеративний апарат, що є запорукою утворення великої кількості насіння або насіння з великою масою. В наших дослідах маса листків була досить значною у сорту Хуторянин (172 г.), найменшою - у гібрида Візит (125 г.) та Час (86 г.). Листки у рослин цієї групи відзначалися найменшими розмірами і мали невелику листову поверхню.

Загальна фітомаса рослин варіювала в широких межах; найбільший цей параметр був у сорта Хуторянин (492 г.).

На стадіях дозрівання ми також провели облік деяких морфопараметрів рослин соняшника, а саме: висоти рослин (H), діаметр стебла (d), кількості листків (Nk), та діаметра кошика. (таблиця 5.2.3).

З даних, представлених в таблиці видно, що за таким параметром, висота рослин, на стадії дозрівання домінували такі сорти, як Час (150 см) та Сумчанин (147 см).

Характеризуючи такий параметр, як діаметр стебла, можна сказати, що він залежить від висоти. Чим більша висота тим і більший діаметр. Такі сорти як: Час і Сумчанин мали найбільший діаметр стебла.

Таблиця 5.2.3. Основні морфопараметри соняшника в період дозрівання

СортВисота, смДіаметр, смКількість листків, т.Діаметр кошика, см.Фотон1281,82118,0Larch1302,02317,9Білгородський скоростиглий1472,42624,8Час1502,22523,3Миколаївський1331,92219,3

Діаметр кошика є важливим параметром, оскільки більші за діаметром кошики формують і більшу кількість насіння. За цим показником домінував серед всіх сортозразків Сумчанин (24,5 см). Досить великими кошики були і у сорту Час (22,0 см). Всі інші сортозразки значно відставали за цим параметром. Найменшим кошиком характеризувався гібрид Візит скоростиглий (18,0 см).

5.3 Формування врожаю соняшника в залежності від сортових особливостей

Для скоростиглості сортів дуже важливо, щоб кожна стадія розвитку проходила якомога швидше. Період росту кошиків теж повинен бути дуже малий. Динаміка росту кошиків показана в таблиці 5.3.1.

Таблиця 5.3.1. Динаміка росту кошиків (см)

Сорт, гібридПочаток бутонізаціїПеріод масового цвітінняПеріод наливу насінняПеріод дозріванняВізит7,414,311,314,8Постолянський10,914,819,517,9Сумчанин13,58,718,414,8Час9,215,719,217,3Хуторянин13,516,218,319,3

Як видно з таблиці на початок бутонізації діаметр кошиків у сортів коливався досить у широких межах. Так, у гібрида Візит найменший (7,4 см), а у сорту Сумчанин найбільший (13,5 см).

В період наливу насіння цей показник коливався в межах 11,3-19,5 (см). Найменший він був у гібрида Візит (11,3 см), а найбільший у сортів Постолянський (19,5 см) та Час (19,2 см).

На фазу «період дозрівання» розміри кошиків у різних сортів не відрізнялияся за коливанням діаметру від інших періодів. Тобто, сорти, які відзначалися малими кошиками раніше, тепер теж мали невеликі розміри Візит, а сорти, які мали великі кошики, зберегли цей показник і в подальшому Постолянський і Час.

Вивчення сільськогосподарських культур та створення нових сортів проводять з однією метою: одержання рослин з більшою продуктивністю. При дослідженні особливостей сортозразків ми проводили обліки генеративної сфери рослин соняшнику (таблиця 5.3.2).

Таблиця 5.3.2. Основні показники продуктивності та урожайності сортів соняшнику

СортМаса насіння 1-го кошика (г)Маса 1000 штук, гУрожай, ц/гаВізит31,06419,6Постолянський28,45024,6Сумчанин55,64327,2Час45,26421,8Хуторянин27,17034,6За параметром «маса насіння з 1-го кошика» домінували сорти Сумчанин (55,6 г) та Час (31,2 г). Найменшою була маса кошика у сортів Хуторянин та гібрида Візит (27,3-31,0 г). Миколаївський та Фотон відзначалися і найбільш важким насінням: за показником маса 1000 штук рослини сорту Хуторянин досягли 70 г., а рослини сорту Час - 64 г., тоді як у інших сортів цей параметр знаходився на рівні 43-56 г. Формування добре розвинених генеративних органів дозволило рослинам сорту Хуторянин створити найбільш високий врожай: цей показник сягав 34,6 ц/га.

Таким чином, вивчення особливостей росту і розвитку п'яти сортозразків дозволило встановити придатність деяких з них для включення до подальшої селекційної роботи, використовуючи як вихідний матеріал:

-Як вихідний матеріал для селекційного напрямку на скоростиглість можна рекомендувати сорти Хуторянин та Сумчанин. Ці сортозразки значно швидше за інші проходили всі фази онтогенетичного розвитку;

-Як вихідний матеріал для селекційного напрямку на врожайність можна рекомендувати сорти Хуторянин та Сумчанин;

Сорти Час та Хуторянин можна використати для подальшої гібридизації в селекційній роботі для створення сортів придатних для механізованого збирання та дружного достигання: ці сортозразки відзначалися невисоким стеблом та дружність формування врожаю.

6. Економічна оцінка результатів досліджень

Основною олійною культурою в Україні є соняшник. Він займає найбільшу посівну площу серед технічних і олійних культур.

Збільшення виробництва насіння соняшнику і підвищення його ефективності пов'язані з впровадженням високоврожайних і високоолійних сортів та широким використанням індустріальної технології. Нині вже створені сорти соняшнику, насіння яких містить 55-57% олії. Це забезпечує виробництво 14,5-15 ц олії з гектара посіву соняшнику. Важливим напрямом у селекції соняшнику є створення високопродуктивних сортів і гібридів, стійких проти найбільш поширених хвороб і шкідників. В окремі роки

внаслідок ураження посівів гнилями значно знижуються врожайність і якість насіння соняшнику. Впровадження нових сортів, підвищення культури землеробства і вдосконалення технології вирощування соняшнику дають змогу значно підвищити його врожайність. Затрати праці на 1 ц насіння в умовах індустріальної технології зменшуються в півтора раза. Підвищенню ефективності виробництва соняшнику сприятимуть дальше вдосконалення розміщення посівів, впровадження досягнень науки і передової практики [54].

Результатами економічної ефективності вирощування різних сортів в умовах ННВЦ СНАУ наведені в таблиці 6.1.

З таблиці видно, що соняшник був висіяний на однаковій площі. Але урожайність не однакова. Вона залежала від погодних умов, якості посівного матеріалу і наявності поживних речовин в ґрунті. Виробничі витрати на 1 га на кожному сортозразку різні в залежності від врожайності, це при тому, що при збиранні була задіяна лише ручна праця.

Таблиця 6.1. Економічна ефективність вирощування соняшнику

ПоказникиСортиВізитПостолянськийСумчанинЧасХуторянин1. Посівна площа, га0,010,010,010,010,012. Урожайність, ц/га19,624,627,221,834,63. Валовий збір, ц0,350,280,220,300,264. Виробничі витрати, грн.19,315,112,319,913,85. Собівартість 1 ц/насіння55,053,955,966,353,06. Затрати праці люд\год, 1ц\га5,04,73,44,93,67. Вартість продукції, грн.42,033,626,436,031,28. Середня ціна реалізації (грн)120012001200120012009. Прибуток всього, грн.22,718,514,116,117,410. Рівень рентабельності (%)117,6122,5114,680,9126,1

7. Екологічна експертиза

Організація раціонального використання природних ресурсів, надійного захисту довкілля, забезпечення правильних взаємовідносин людського суспільства і біосфери, що ґрунтується на науковій основі - одна з глобальних суспільно-політичних проблем. Тому охорона природи - це комплексне і довгострокове завдання, яке стосується виробничих сил, науки, культури та інших аспектів діяльності людини. Найважливішою щодо екології є концепція пристосування структур і продукційного процесу організмів до зміни умов навколишнього середовища.

Все людство в цілому і кожна людина зокрема є частиною природи. Елементи природи, які використовуються у виробництві для задовільнення потреб людини у сировині та енергії, становлять природні ресурси [21].

В наш час природа не встигає компенсувати шкоду, якої завдає її людина. Так, для утворення 1 см шару чорнозему залежно від географічних умов потрібно від 200 до 1000 років. В цілому під охороною природи розуміють систему заходів, які забезпечують раціональне використання та відновлення природних ресурсів, збереження природних умов, сприятливих для життя людини, а також захист від руйнування рідкісних природних обєктів. При вирішенні біологічних проблем охорони природи треба зважати на взаємозвязок природних явищ у середині біологічних комплексів.

Вирішення проблем охорони флори і фауни, збереження природних умов, сприятливих для живих організмів, ґрунтується на вивчення екосистем - природних комплексів, пристосованих до певних територій. Основним фактором формування навколишнього середовища є впровадження досягнень науки і людська праця. Показником культурного рівня людини, невідємною його складовою частиною є його екологічні знання про взаємозвязки біологічних систем різного рівня організації з навколишнім середовищем, неорганічної і органічної природи, що досліджують загальні закони функціонування екосистем та їх роль у біосфері [63].

Питанням охорони ґрунту і раціонального використання природних ресурсів займається агроекологія - наука про агроценози. Вона також досліджує звязки між організмами в агроценозах, вплив на них зовнішніх умов, роль організмів у створенні певного біоценозного середовища, а також структуру, продуктивність, типи агроценозів та їх районування. Загальна мета агроекології - підвищення та відтворення родючості грунту, використання біоценостичних закономірностей культурної рослинності для підвищення її продуктивності та якості.

Екологічним фактором називають будь-який елемент середовища, здатний безпосередньо впливати на живі організми, а також на характер їх взаємовідносин.

У сільському господарстві формуються агро системи трьох рівнів організації: перший - поле, зайняте культурою, другий - територія сівозміни з набором культур, третій сільськогосподарський ландшафт - природноекономічний район з вираженою спеціалізацією [66].

На основі зональних систем землеробства В.Д. Панніков і В.Г. Мінєєв сформулювали основні умови екологічні принципи підвищення ефективності засобів хімізації та охорони навколишнього середовища:

-проведення комплексу заходів, які забезпечують зберігання та розширене відтворення родючості грунту;

-утримання та збільшення частки гумусу як основного регулятора родючості грунту, захист грунтів від ерозії;

оптимізація структури посівних площ;

управління родючістю та ліквідація втрат хімічних засобів і добрив, застосування їх на основі використання досягнень науки;

освоєння інтегрованих систем захисту рослин;

вирощування інтенсивних сортів культури;

підвищення якості сільськогосподарських культур;

облік погодних умов для забезпечення високої ефективності засобів хімізації;

охорона навколишнього середовища від можливого негативного впливу засобів хімізації та інших антропогенних факторів;

Охорона ґрунтових та рослинних ресурсів

В ННВЦ СНАУ домінують такі грунти, як чорноземи типові, мало-гумусні, легко суглинисті. Згідно плану протиерозійних заходів, який розроблено науково-дослідним інститутом ґрунтознавства, у 1999 році всі схили, які мають крутизну більшу, ніж 3º, були виведені із землекористування і засіяні багаторічними травами, тому водна ерозія майже не проявляється на грунтах НВЦЦ СНАУ.

Культури, що використовуються в сівозміні - це озимі та ярі зернові, багаторічні трави, гречка, картопля та цукрові буряки. Ступінь ущільнення грунту незначний і за останні роки він не змінюється. Це повязано із здійсненням оптимальної кількості проходів агрегатів по полю під час сівби, догляду за посівами, підготовки грунту до посіву та сівби сільськогосподарських культур [23].

За останні роки в ННВЦ СНАУ дещо зменшилися обсяги застосування органічних добрив.

Мінеральні добрива, в основному, вносять при сівбі та в період вегетації сільськогосподарських культур у вигляді підживлення. Тому, за за таких способів застосування добрив не слід вважати екологічною небезпекою при веденні сільськогосподарських робіт. Підвищення норм внесення добрив позитивно впливає на врожайність всіх сільськогосподарських культур.

Поля ННВЦ СНАУ обсаджені лісосмугами, їх кількість і стан задовольняють потреби повністю, на 100 відсотків.

Раціональне використання і охорона водних ресурсів

На території господарювання ННВЦ СНАУ відсутні водозабірні колодязі, однак землі науково-виробничого центру розташовані в безпосередній близькості від Сумського рибного господарства, яке займається розведенням малька риби. Тому на адміністрацію центру покладене завдання за контролем над забрудненням стічних та талих вод агрохімікатами з метою недопущення забруднення водойм рибного господарства. В цілому дана задача вирішується шляхом дотримання регламенту застосування добрив і пестицидів на полях СНАУ.

Охорона атмосферного повітря

Основним забрудни ком атмосферного повітря в сільському господарстві є трактори і автомобілі. Більшість техніки господарства забруднює навколишнє середовище господарства через її спрацювання, тобто перевищення строку експлуатації техніки.

Щоб запобігти забруднення повітря технікою, необхідно дотримуватись строків експлуатації цієї техніки та утримувати її в належному робочому стані з справними механізмами паливної системи.

Охорона диких рослин і тварин

На території розміщуються такі види рідкісних рослин, як материнка звичайна, звіробій звичайний, конвалія звичайна та велика кількість лікарських рослин. Тваринний світ представлений: лисицею, зайцем-русаком, ондатрою тощо.

В науково-виробничому центрі СНАУ контролюються строки полювання і риболовлі. Зимової підгодівлі тварин і охорони гніздування птахів не проводиться. Іноді трапляються випадки загибелі птахів під час механізованого збирання врожаю. На території центру заповідників та заказників немає, але дотримуватися режиму охорони тварин і рослин все-таки слід краще.

На підставі наведених даних ми можемо сказати, що в науково-виробничому центрі СНАУ є факти недотримання охорони і використання природних ресурсів. Найголовнішим заходом збереження земельних ресурсів господарства є боротьба з вітровою водною ерозією - ця боротьба включає і насадження захисних лісосмуг і впровадження відповідного ґрунтозахисного обробітку грунту. Необхідно також підтримувати родючість грунтів, це робиться шляхом внесення збалансованих норм органічних і мінеральних добрив. На полях у вигляді органічних добрив слід застосовувати соломуі сидерати. Також необхідно більше приділяти увагу технічному станові тракторів і автомобілів, що експлуатуються.

Слід чітко дотримуватися регламенту внесення хімічних засобів під час боротьби з бурянами і шкідниками.

Всі ці заходи, на мою думку, дадуть змогу докорінно покращити екологічну ситуацію в науково-виробничому центрі СНАУ.

Висновки

1.Вивчення особливостей росту і розвитку сортозразків дозволило встановити придатність деяких з них для включення до подальшої селекційної роботи.

.Як вихідний матеріал для селекційного напрямку на скоростиглість можна рекомендувати сорти Хуторянин та Сумчанин. Ці сортозразки швидше за інші проходили всі фази онтогенетичного розвитку і характеризувалися коротким вегетаційним періодом

3.Як вихідний матеріал для селекційного напрямку на врожайність можна рекомендувати сорти Хуторянин та Сумчанин.

.Сорт Час можна використовувати для подальшої гібридизації в селекційній роботі для створення сортів, придатних для механізованого збирання та дружнього достигання: цей сортозразок відзначався невисоким стеблом (130 см) та дружністю формування врожаю.

.Такі сорти, як Хуторянин та Сумчанин належать до ранньостиглих сортів, оскільки в них вегетаційний період складає 97-102 днів. Всі інші сорти мали дещо більший вегетаційний період і коливався в межах від 102 до 105 днів. Разом с тим всі ці сорти можна вирощувати в зоні Лісостепу і використовувати для подальшої селекційної роботи, як вихідний матеріал.

Для отримання перспективного вихідного матеріалу доцільно використовувати сорти з коротким вегетаційним періодом і високою урожайністю, зокрема, Хуторянин, Сумчанин та Час.

Список джерел

1.Биология семяобразования подсолнечника. - Харьков: Госагропром, 1993. - 199 с.

2.Бондаренко В.А. Выращивание подсолнечника без затрат ручного труда. - Киев: Урожай, 1980. - 24 с.

.Борисоник З.Б., Борсук Н.О. Особенности агротехники подсолнечника. - Днепропетровск, 1960. - 178 с.

.Борисоник З.Б., Ткалич И.Д. Подсолнечник. - 2-е изд. перераб. - Киев: Урожай, 1985. - 159 с.

.Васильев Д.С. Подсолнечник. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва: Агропромиздат, 1990. - 173 с.

.Гаврик Є.О. Охорона праці. - Львів, 2000. - 284 с.

7.ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы.

.ГОСТ 12.0.004-79 ССБТ. Пожежна безпека. Загальні вимоги.

9.ГОСТ 12.1.019-86 ССБТ. Трактори і машини самохідні сільськогосподарські. Загальні вимоги безпеки.

.ГОСТ 12.2.062-81 ССБТ. Обладнання виробниче, огорожі захисні.

.ГОСТ 12.2.111-85 ССБТ. Машини сільськогосподарські навісні і причіпні. Загальні вимоги безпеки.

.ГОСТ 12.3.017-79 ССБТ. Ремонт і технічне обслуговування автомобілів. Загальні вимоги.

.ГОСТ 12.3.037-84 ССБТ. Застосування мінеральних добрив у сільському і лісовому господарстві. Загальні вимоги безпеки.

.ГОСТ 12.3.041-86 ССБТ. Застосування пестицидів для захисту рослин. Вимоги безпеки.

.ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ. Кольори сигнальні і знаки безпеки.

.ГОСТ 46.014-83. Процеси виробничі у сільському господарстві. Загальні вимоги безпеки праці.

.Гряник Г.М., Лехман С.Д., Бутко Д.А. Охорона праці. - Київ: Урожай, 1994. - 380 с.

.Гуменюк А. Кондитерський напрям у селекції соняшнику // Пропозиція. - 2001. - №3. - С. 38-39.

.Данилевич С.Ю., Червоненко А.Г. Технологія механізованого виробництва соняшника. - Київ: Урожай, 1978. - 128 с.

.Демчук М.В. та ін. Гігієна тварин. - Київ: Урожай, 1996. - 318 с.

.Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч.посібник. - Київ: т-во «Знання», 2000. - 203 с.

.Довідник з охорони праці в сільському господарстві (За ред. С.Д. Лехмана). - Київ: Урожай, 1990. - 400 с.

.Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Сумській області за 1999 рік. - Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. - 153 с.

.Доспехов Б.А. Методика полевого опыта / С основами статистической обработки результатов исследований. - Изд. 4-е перераб. и доп. - Москва: Колос, 1979. - 416 с.

.Жатов О.Г. Курс лекцій з рослинництва: Введення до агрономії. - Суми: РВВ Сумського ДАУ, 1999. - 27 с.

.Жатов О.Г. та ін. Деякі результати селекції соняшнику на продуктивність // Вісник СДАУ. - 1998. - вип. 2. - С. 19-22.

.Забрусков А.П. Безопасность технического обслуживания тракторов и сельскохозяйственных машин. - Москва: Россельхозиздат, 1980. - 46 с.

.Зайцев О., Ковальов В. Вирощування генетично стійких до хвороб і стресів гібридів соняшнику - значний резерв підвищення його врожайності // Пропозиція. - 2002. - №12. - С. 48-49.

.Земцов В.В. и др. Завязываемость семянок при самоопылении подсолнечника // Зерновое хозяйство. - 2002. - №7. - С. 10-12.

.Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоніжко М.А. Рослинництво: Підручник. - Київ: Аграрна освіта, 2001. - 591 с.

.Зінченко О.І., Алексєєва О.С., Приходько П.М. та ін. Біологічне рослинництво: Навч.посібник. - Київ: Вища школа, 1996. - 239 с.

.Злобин Ю.А. Принципы и методы изучения ценотических популяций растений. - Казань: изд-во Казанского университета, 1989. - 148 с.

.Злобин Ю.А., Прасол В.И. Периодизация онтогенеза культурных и сорных растений. - Сумы: ССХИ, 1993. - 64 с.

.Кириченко В.В. Селекція і насінництво перехреснозапильних культур в Україні // Вісник аграрної науки. - 2000. - №12. - с. 42-45.

.Кириченко В.В., Аладина З.К. Сорта и гибриды подсолнечника Харьковской селекции // Вісник аграрної науки. - 1995. - №4. - С. 62-66.

.Курс лекцій з екології (на допомогу слухачам семінару «Екологія»). - Суми: СОД, вид-во «Козацький вал», 2000. - 186 с.

.Лесенко Г.В. Техніка безпеки на механізованих роботах. - Київ: Урожай, 1978. - 64 с.

.Малюга Н.Г., Трубилин Е.И., Калайджян А.А. Современная концепция создания новой модели подсолнечника для ресурсосберегающих агротехнологий // Доклады РАСХН. - 2000. - №4. - С. 12-14.

.Мельник Ю.С. Климат и произрастание подсолнечника. - Ленинград: Гидрометеоиздат, 1972. - 143 с.

.Научно-обоснованная система земледелия Сумской области (под ред. В.А. Мороза, В.Н. Тараненко). - Сумы, 1988. - 342 с.

.Никитчин Д.И., Рябота А.Н. Гибридный подсолнечник. - Киев: Урожай, 1989. - 83 с.

.Нові гібриди соняшнику югославської селекції на українському ринку // Пропозиція. - 2003. - №2. - С. 42-43.

.Оверченко Б. Урожайність соняшнику в Україні та шляхи її підвищення // Пропозиція. - 1999. - №5. - С. 22-25.

.Онищенко М.И. Семеноводство подсолнечника. Проблемы и перспективы // Земледелие. - 1994. - №3. - С. 40-41.

.ОСТ 46.3.150-84 ССБТ. Процессы производства в сельском хозяйстве. Общие требования безопасности.

.Пазій О.П., Кириченко В.В. та ін. Селекційно-насінницькі фактори інтенсифікації виробництва соняшника // Економіка АПК. - 1999. - №5. - С. 45-51.

.Петренкова В.П. Інтенсифікація селекції соняшнику на стійкість проти некротрофних патогенів // Вісник аграрної науки. - 2000. - №12. - С. 36-38.

.Петренкова В.П. Стійкі сорти та гібриди // Захист рослин. - 1997. - №11. - С. 12-13.

.Пустовойт В.С. Подсолнечник. - Москва: Колос, 1975. - 240 с.

.Сергієнко О., Житан С. Високоврожайним гібридам соняшнику - ефективну технологію // Пропозиція. - 1999. - №2. - С. 22-23.

.Статистичний щорічник Сумської області за 2002 рік. - Сумське обласне управління статистики, 2003. - 696 с.

.Ткалич І.Д., Олексюк О.М. Резерви збільшення виробництва соняшника в Україні // Вісник ДДАУ. - 2002. - №2. - С. 42-44.

.Троценко В.І. Соняшник: селекція, насінництво, технологія вирощування: Монографія. - Суми: Університетська книга, 2001. - 184 с.

.Україна в цифрах 2002. - Київ: Державний комітет статистики України, 2003. - 267 с.

.Филатов Л.С. Безопасность труда в сельскохозяйственном призводстве. - Москва: Россагропромиздат, 1988. - 324 с.

.Филатов Л.С. Общие требования безопасности эксплуатации сельскохозяйственной техники. - Москва: Россельхозиздат, 1979. - 30 с.