Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об’єктів

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

ДУДИН Р.Б.

КОНСЕРВАЦІЯ, РЕСТАВРАЦІЯ ТА РЕКОНСТРУКЦІЯ САДОВО-ПАРКОВИХ ОБ’ЄКТІВ

Конспект лекцій для студентів напряму 1201 “Архітектура”

спеціальність 6.120102 “Містобудування”

спеціалізація “Ландшафтна архітектура”

напрям 1304 “Лісове та садово-паркове господарство”

спеціальність 7.130402 “Садово-паркове господарство”

освітній кваліфікаційний рівень спеціаліст

Львів - 2006

Рекомендовано до друку методичною радою лісогосподарського факультету Національного лісотехнічного університету України (протокол № __ від “__”_________________ 2006 р.)

Автор: асистент Дудин Р.Б.

Рецензенти: __________________________

__________________________

Ó Р.Дудин, 2006 р.

ВСТУП

Ландшафтна архітектура є мистецтвом досить своєрідним, так як має справу з живим будівельним матеріалом, який постійно видозмінюється, а отже вимагає постійного професійного нагляду і підтримки. За відсутності такого нагляду композиції втрачають мистецький характер, перетворюючись просто в зелені території. Ця обставина стала однією з основних причин, через які до наших днів дійшла відносно невелика кількість пам’яток садово-паркового мистецтва. Тому ті сади, парки та інші об’єкти, які збереглися, вимагають найбільш бережного відношення при їх використанні і наукового обгрунтування при їх відновленні.

Протягом всього часу існування ландшафту рослини, розвиваючись, змінюють своє забарвлення, форму і величину, що впливає на зовнішній вид ландшафту, однак певний тип садово-паркового ландшафту може існувати при умові спрямованого на нього впливу. Так, при постійному проведенні робіт по формуванню та догляду за деревами, чагарниками та квітковими партерами регулярний тип ландшафту зберігається тривалий час, а при недотриманні цих заходів швидко перетворюється в лісовий або пейзажний.

Як правило, завершений образ ансамблі набували поступово; від початку будівництва і до створення виразної композиції ансамблю, яку прийнято називати періодом розквіту, проходило 40-50 років. В процесі подальшого формування одні ансамблі не піддавались змінам, які б принципово порушували першопочатковий задум, інші ж перероблялися, доповнювалися у відповідності з вимогами інших стилістичних періодів, тобто переживали подальші нашарування.

Вивчення сучасного стану парків-пам’яток садово-паркового мистецтва обумовлено рядом причин, головними з яких є пристосування до нових умов експлуатації та зміна структур ландшафтів, яка пов’язана з віковими характеристиками рослинності. Старовинні парки України, більшість яких формувала палацово-паркові комплекси, на сьогоднішній день організовувались як міські сади і вимагають термінових заходів в зв’язку із зміною їх функціонального використання. Відновлення парків повинно проводитись комплексом методів: реставрація найбільш цінних елементів ландшафтів, реконструкція насаджень у ландшафтних виділах, консервація дерев та чагарників, що підлягають охороні, адаптація всього паркового комплексу до сучасних умов. Основною метою цих робіт є формування стійких і довговічних високодекоративних насаджень.

У збірнику лекцій наводяться шляхи вирішення цих завдань, які вивчає дисципліна “Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об’єктів”

ЛЕКЦІЯ 1. Завдання і методи відновлення парків-пам’ятників

Духовне відродження народу України неможливе без збереження культурно-історичної спадщини. Важливою складовою частиною останньої є старовинні парки. За період, який охоплює другу половину XVII - початок ХХ століть в Україні було побудовано багато парків. Один з їх дослідників О.Л.Липа згадує, що їх було понад 250, підкреслюючи, що це неповний список. Усі вони мали велику історичну і культурну цінність. В наш час із 88 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення 68 (тобто близько 80%) є старовинними. Значний відсоток складають старовинні парки і серед 411 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення. Внаслідок безгосподарчого використання деякі парки або втратили значення, або значно зменшилась їх площа. Майже всі вони знаходяться на різних ступенях деградації, яка відбувалась протягом багатьох десятиріч.

За дослідженнями Ю.О.Клименка та С.І.Кузнєцова (2000), в сприятливих природно-кліматичних умовах Правобережного та Західного Лісостепу України знаходиться 36 старовинних парків загальнодержавного значення, у тому числі у Вінницькій області - 8, Житомирській - 4, Київській - 1, Києві - 2, у Черкаській області - 4, Хмельницькій - 8, Тернопільській - 4, Рівненській - 2, Львівській - 3.

А.Д.Жирнов (1989) зазначає, що всього до пам’яток природи і садово-паркового мистецтва за рішенням Львівського облвиконкому № 498 від 1984 р. було віднесено 61 парк, з них 6 республіканського (на той час) значення.. За кількістю парків-пам’яток Львівщина займала перше місце на Україні, за кількістю парків-пам’яток республіканського значення - третє місце. Однак якогось каталогу чи систематичного опису парків Львівщини на даний час немає.

Для того, щоб зрозуміти, як відбувався процес руйнації, та відповідно як відновлювати старовинні парки, розглянемо коротко процес їх історичного розвитку, формування ландшафтів. У 1994-1998 рр. групою вчених (Ю.О.Клименко, С.І.Кузнецов, Центральний ботанічний сад НАН України, м. Київ) було обстежено старовинні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Правобережного та Західного Лісостепу і виявлено наступні закономірності.

З 1387 р. землі Подолії, Галичини, Волині попали на декілька століть під владу Польщі. Контакт української культури з польською, литовською, західноєвропейською залишив глибокий слід в розвитку українського паркового мистецтва і є унікальним для території колишнього Радянського Союзу. Паркобудування на Львівщині представлене монастирськими садами Середньовіччя (парк ім. І.Франка, сади Онуфріївського, Бернардинського монастирів, монастиря Бенедиктинок у Львові), садами палаців і замків в с. Муроване, в с. Підгірці Бродівського району, Оброшинський дендропарк, водними парками.

Будівництво регулярних садів поступово з середини XVIII ст. змінюється будівництвом пейзажних парків. В розвитку пейзажного паркобудування на Львівщині можна виділити три основні типи парків: романтичні, де пейзаж трактується як театральна декорація (Стрийський парк), реалістичні, які базуються на природних ландшафтних картинах місцевості (Залізна Вода, Личаківський, Високий Замок) і дендрологічні (натуралістичні), в яких парк розглядається як колекція рослинності (Міжинець, Підгорецький, Роздольський). З початку ХІХ ст. з’являється інтерес до нових екзотичних декоративних рослин, закладається цілий ряд акліматизаційних і ботанічних садів. На заході України закладались парки Кременецького ліцею в 1806 р., Львівського університету в 1824 і в 1852 рр., Оброшинський в 1730 р., Чернівецького університету в 1875 р., Крайової школи лісового господарства в 1860 р., сільськогосподарської школи в Дублянах в 1870 р. та ін. На відміну від ботанічних садів інших районів, перераховані об’єкти відрізнялися більшою естетичною цінністю, продуманістю планувальної структури, виразними пейзажними композиціями і тому можуть бути віднесені до пам’яток садово-паркового мистецтва. Великий внесок в естетичну концепцію натуралістичного парку внесли К.Баер, Ю.Бруницький, Т.Вільчинський, А.Рерінг.

Багато парків на території Західної України і Білорусії побудував представник Варшавської школи планувальників і будівельників парків проф. С.Целіковський.

Більшість старовинних парків створювались при панських маєтках (винятком є лише декілька старовинних міських парків). Звичайно ансамбль з палацу і парку формувався кілька десятиріч, часом підпадаючи під різні перебудови. Період розквіту більшості старовинних парків припадає на дореволюційний період. Перша світова війна, революційні події нанесли відчутну шкоду палацово-парковим ансамблям. В багатьох з них палаци були зруйновані, насадження пошкоджені. При нових владах паркам далеко не завжди приділяли стільки уваги, як раніше. Часто установи, які вели догляд, не мали необхідних можливостей, а виконавці - знань. Це зумовило початок процесу деградації. Свій внесок у деградацію парків зробила війна 1941-45 рр. Не можна сказати, що в наступні роки нічого не робилося для охорони і відновлення парків, але не завжди цього було достатньо. В наш час, у зв’язку з природним старінням насаджень, їх деградація ще більше посилилась.

Якщо розглядати палацово-паркові ансамблі в цілому, то відміни їх сучасного стану від періоду розквіту обумовлені кількома причинами. По-перше, в багатьох з них були знищені архітектурні споруди (палаци, в’їздні брами, альтанки, теплиці, господарські будівлі і т.п.), скульптури, а також ставки, фонтани та інші водні споруди. По-друге, площі значної кількості парків сильно зменшились внаслідок відчуження їх земель під інше використання. По-третє, практично в усіх парках було споруджено нові будівлі, або розташовано стадіони, або встановлено атракціони, кіоски та інші споруди. Все це призвело до втрати або зміни в плануванні доріжок в парках, які зазнали вищезгаданого впливу, що неминуче відбилось на рослинних композиціях. Щодо останніх, то крім цього, вони змінюються за своїми природними законами, а також залежно від догляду за ними. При неналежному догляді в деградації паркових насаджень можна виділити наступні ступені: ландшафтний, таксономічний, фітоценотичний.

Досить на деякий час припинити догляд за парком, як самосів призведе до заростання галявин, перекриє вісти, через які з оглядових майданчиків відкривались близькі та далекі перспективи (Стрийський парк, зона т.зв. “руїн”). Сформовані в парку різні типи садово-паркового ландшафту (регулярний, парковий, садовий, лучний) починають зникати, перетворюючись на лісовий тип садово-паркового ландшафту. На жаль, іноді проведені в наші дні безсистемні посадки в старовинних парках також сприяли і ландшафтній деградації.

Під таксономічною деградацією розуміють зменшення кількості таксонів порівняно з тією, що колись була в парку. На жаль, списки видів, які вирощувалися, збереглися далеко не для кожного парку. Однак загальна тенденція така. В першу чергу в парках зникали квітково-декоративні рослини - однорічники, дворічники, а потім і багаторічники. Щодо деревно-чагарникових насаджень, то відпад починається з кущів, які потерпають від недостатнього догляду, затінення самосівом деревних видів або які досягли граничного віку. З деревних видів найменш стійкими, як показує досвід, найчастіше виявляються високодекоративні форми. Творці парків звичайно висаджували багато хвойних. До нашого часу в старовинних парках збереглися лише окремі екземпляри декількох видів. У ХІХ столітті при формуванні парків широко використовували ялину європейську, сосну веймутову та чорну, модрину, ялівці. Старі екземпляри цих видів і зараз прикрашають багато парків. Але не можна не помітити, що частина дерев всихає, і їх кількість постійно зменшується. Молоді посадки, які у майбутньому замінили б старі насадження, в обстежених парках відсутні. Тобто є реальна перспектива випадання цих видів. Щоб цього не відбулося, необхідно провести посадки найближчим часом. Але і в цьому випадку, ще до того, як вони досягнуть розмірів, при яких будуть виконувати свою роль в композиції парку, старе насадження може припинити існування. Разом з тим в багатьох парках в останні десятиріччя здійснювались посадки різних інтродуцентів. Далеко не завжди ці посадки відповідали стильовим особливостям парків, рослинним композиціям, серед яких вони опинилися.

Багато старовинних парків створювалося на базі природної рослинності. Масиви, гаї, окремі дерева, які росли на площі, відведеній під парк, перетворювалися в паркові насадження, навколо яких здійснювалися подальші роботи. Уривчасті архівні відомості свідчать, що на території Правобережного Лісостепу України парки найчастіше створювалися на базі бучин та дібров, а у випадках, коли посадки здійснювалися на вільних площах, одним з головних видів, що висаджувався, був бук лісовий або дуб звичайний. Таким чином, або природні фітоценози трансформувалися в паркові, або створювалися паркові, які з часом ставали близькими до природних. В якому ж стані вони дійшли до наших днів? В значній кількості парків (наприклад, у Вінницькій області) деревним видом, який переважає, є ясен звичайний. Однак, якщо провести аналіз розташування вікових дерев, можна відзначити, що вони не утворюють суцільних масивів, а стоять невеликими групами або окремо. Простір між ними займають рослини у віці близько 80 або 50 років, а також молодші за віком. Все це свідчить, що в роки лихоліть в парках вирубувався найцінніший деревний вид - дуб звичайний, а простір, який він займав, захоплював самосів ясена. Такий тип деградації відбувається в парках, створених на базі ясеневих дібров. В деяких парках спостерігається домінування інших супутників дуба - клена гостролистого, ільмових, липи серцелистої; в парках, створених на базі грабових дібров, в наш час домінує вид другого ярусу - граб звичайний. Зрозуміло, що це відбивається на чагарниковому і трав’яному ярусах. Зміну співвідношення між кількістю рослин різних видів в усіх ярусах, а також зміну видового складу порівняно з непорушеними корінними насадження прийнято називати фітоценотичною деградацією паркових насаджень. Наступний її етап - проникнення в паркові насадження інтродуцентів, що натуралізувалися: робінії звичайної та клена ясенелистого. Ділянки, на яких вони переважають, в окремих парках вже займають значні площі.

Проблема відновлення старовинних парків України має історичний, біологічний, ландшафтний та соціальний аспекти. Загальні підходи до відновлення планування і насаджень історичних місць і старовинних парків викладені в чисельних роботах відомих дослідників (Агальцова, 1980; Бондарь, Салатич, Садовенко, 1974; Ильинская, 1984; Липа, 1960; Лихачев, 1981; Нельговский, 1983; Успенская, Клименко, Кузнецов, Давиденко, 1991). В цих роботах історичний аспект відновлення зелених насаджень як історичних місць, так і старовинних парків панських маєтків відображено досить повно. Нашим намаганням є лиш підкреслення великої значимості цього аспекту.

Великої уваги заслуговує біологічний аспект відновлення старовинних парків, який, на думку Ю.О.Клименка і С.І.Кузнецова, враховується ще зовсім недостатньо. Відома велика кількість робіт з ландшафтної оцінки паркових насаджень і в той же час дуже мало досліджені питання біології паркових угрупувань. Як свідчать автори, такі роботи були розпочаті в Центральному ботанічному саду НАН України проф. Л.І.Рубцовим і потім продовжені там у відділах паркознавства та дендрології. Аналіз існуючих садово-паркових об’єктів з фітоценотичних позицій дозволить ще повніше розкрити взаємозв’язки з середовищем і допоможе виявити закономірності, необхідні для подальшої розробки біологічного підходу до створення нових садів і парків, а також відновлення старовинних. Тому, вважають автори, вивчення паркової рослинності необхідно засновувати, перш за все, на науковому фундаменті біологічних дисциплін, а вже потім на досвіді мистецтва.

Проблема відродження насаджень старовинних парків не тільки біологічна і ландшафтно-архітектурна, але і організаційна. Більшість цих парків належить різним відомствам, які часто до паркового будівництва не мають ніякого відношення, але їм підпорядковані організації, до яких прикріплені ті чи інші історичні парки. На думку багатьох провідних науковців, поряд з Академією наук України цю проблему мають вирішувати Держбуд, Міністерства культури, охорони навколишнього середовища, сільського господарства, Спілка архітекторів, Український фонд культури, Українська академія аграрних наук, Українське республіканське товариство охорони природи, місцеві районні ради. Необхідно не тільки вивчення цих парків, але й обговорення цієї проблеми з політичними та господарськими діячами на місцях.

Таким чином, основними завданнями відновлення парків-пам’ятників є:

·   збереження цінних ландшафтних утворень, композиційних рішень парку, дендрологічних груп та ін.;

·   раціональне використання для організації відпочинку населення, проведення науково-експериментальних робіт, підвищення естетичного рівня населення.

Збереження паркових комплексів або окремих елементів може здійснюватися шляхом застосування таких методів:

а) консервація і адаптація (пристосування до сучасних умов), в процесі яких паркові композиції зберігаються без змін, споруди і парк пристосовуються до нових умов експлуатації. Термін “консервація” використовується в ландшафтній архітектурі в розумінні збереження і підтримання композиції парку без внесення яких-небудь змін в планування і об’ємно-просторове вирішення, але при цьому в ньому все ж буде продовжуватися ріст дерев і чагарників, і парк в якійсь мірі буде змінюватися.

б) реставрація всього парку або окремих його компонентів - застосування радикальних методів зміни елементів ландшафту з метою отримання закінчених композицій, характерних для певного періоду розвитку парку;

Реставрація об’єктів садово-паркового мистецтва - це процес творчий, він не зводиться, за винятком окремих випадків, до буквального відновлення композиції періоду розквіту. При збереженні стилістичних особливостей ансамблю в цілому необхідно, як правило, рахуватися з наступними нашаруваннями, із збереженими старими деревами, зміною призначення ансамблю, великою кількістю відвідувачів і ще цілим рядом факторів аж до сучасних методів експлуатації парку. Однак всі нові вимоги повинні бути так враховані, щоб вони не порушували загального принципу вирішення ансамблю періоду його розквіту.

До речі, під періодом розквіту розуміють той вигляд парку чи саду, його деревно-чагарникових композицій, який він набуває через якийсь певний період (10-20-40 років); це період повної гармонії між всіма композиційними вузлами, будівлями та спорудами, оточуючим середовищем.

Реставрація історичних об’єктів вимагає від автора різносторонніх знань (історії містобудування, архітектури, садово-паркового і ландшафтного мистецтва, дендрології, ґрунтознавства, меліорації і т.д.), достатньої ерудиції і уяви, щоб на основі вивчення сукупності історичних матеріалів зуміти відновити витвір мистецтва з усіма основними особливостями періоду його розквіту.

За визначенням арх. Н.А.Ільїнської (1984), термін ”реставрація” в області ландшафтної архітектури може бути застосований в повному розумінні цього поняття тільки до окремих фрагментів і деталей. Що ж до об’єктів в цілому, то в них в тій чи іншій мірі завжди мають місце елементи реконструкції. Тому правильніше було б називати проекти реставрації проектами реставрації з елементами реконструкції, що є дещо незручним, і на практиці це поняття стали замінювати терміном “відновлення”, який в подальшому ми будемо часто використовувати.

в) реконструкція - корінна перебудова парку з метою покращення його образу у відповідності з сучасними вимогами організації парків, паркових композицій, функціонального спрямування. Вона повинна проводитися з використанням сучасних досягнень науки і техніки і бути спрямованою на відтворення сучасного образу, ідеї, стилю парку-пам’ятника. Реконструкція включає в себе обережне і послідовне вивчення старовинного парку, застосування нових прийомів планування, що доповнюють збережені елементи композиції. В практиці найбільш розповсюджена часткова або повна реконструкція зелених насаджень із збереженням функціонального змісту, планувальної основи і зовнішнього благоустрою парку. Цей вид реконструкції проводять, якщо функціональне спрямування парку, зонування і зміст зон, архітектурно-планувальна організація, елементи благоустрою та інші штучні компоненти паркового середовища задовольняють всі вимоги відвідувачів та запити міста;

г) відновлення (найбільш комплексний термін), в процесі якого можуть виконуватися завдання як по реставрації окремих елементів ландшафту, так і по реконструкції інших ділянок. Загальною метою відновлення слід рахувати відтворення попереднього образу ландшафтів, пейзажів, планування, втрачених елементів композиції в певній відповідності з духом часу створення парку. Інколи під терміном “відновлення” розуміють нове будівництво повністю втрачених композицій.

Підхід до відновлення пам’яток архітектури і ландшафтної архітектури в принципі не може бути однаковим. Пам’ятка архітектури після завершення будівництва залишається без змін тривалий час, після проведення реставраційних робіт їй може бути повернутий першопочатковий вигляд. В деяких випадках можлива консервація пам’яток архітектури. Об’єкти ж ландшафтної архітектури безперервно змінюються - за порами року і протягом всього свого існування, переживаючи юність, зрілий вік, який відповідає переважно періоду розквіту, і старість. Періодично, з досягненням основними породами дерев критичного віку, рубка їх стає невідворотною.

При цьому відбувається різкий контраст - на зміну старим деревам, до яких вже звикли відвідувачі парків, приходять молоді, в результаті чого враження від об’ємно-просторової композиції змінюється. Тому до таких, на перший погляд, невиправданих рубок слід відноситися не з позиції збереження звичного образу саду чи парку, а з розумінням необхідності заміни старих доживаючих дерев на молоді, для того щоб історично ландшафтні об’єкти продовжували своє існування і в майбутньому як витвори мистецтва, представляючи для кожного наступного покоління все більшу цінність.

Для всіх парків-пам’ятників, що оберігаються державою, доцільно розробляти і затверджувати директивні плани їх збереження і відтворення.

Директивний план представляє собою перелік основних напрямків і питань, які необхідно вирішити при проектуванні відновлення парку з вказанням періодів відновлення. Директивні вказівки повинні складатися перед розробкою проекту відновлення на основі матеріалів інвентаризації і вивчення паркового комплексу.

Директивним планом повинні визначатися нові функції парку-пам’ятника і перетворення його в місце відпочинку, туризму, оздоровлення, організація музейного або науково-дослідного комплексу і т.п. В ньому повинні міститися вказівки по збереженню існуючих архітектурних об’єктів, подальшому їх дослідженню і необхідній зміні функціонального використання.

Відновлення парку-пам’ятника може здійснюватись поетапно. В залежності від збереженості парку, його розміру, розташування і інших факторів можуть бути рекомендовані наступні етапи відновлення:

·   перший етап - вивчення і оцінка території парку. На цьому етапі проводиться інвентаризація насаджень, а також дослідні роботи, в процесі яких виявляються історичні, археологічні, архітектурно-планувальні та інші особливості парку. Інвентаризація повинна включати звіт або відомість про стан елементів ландшафту, рослинності, водойм, рельєфу, графічну, фотографічну і описову документацію.

·   другий етап - уточнення завдання на проектування і складання директивних вказівок (програми і завдання на проектування), що містять вказівки відносно призначення парку взагалі і окремих його елементів і споруд зокрема; шляхи відновлення або консервації окремих ділянок парку.

Директивний план може містити наступні вказівки, що стосуються: а) існуючого положення; б) удосконалення існуючого положення парку; в) звільнення території від елементів, що порушують структуру парку; г) удосконалення структури парку шляхом доповнення її недостатніми елементами; д) удосконалення композиції шляхом доповнення (або видалення) окремих елементів; е) пристосування (адаптації) парку і споруд до нової функції; є) можливого збільшення або зменшення розмірів об’єкту; ж) шляхів відновлення - реставрації або реконструкції об’єкту або його окремих елементів та інше.

·   третій етап - складання проекту відновлення і збереження парку на стадіях генерального плану, технічних і робочих проектів з вказанням черговості виконання відновлювальних робіт.

·   четвертий етап - здійснення проекту в натурі (при постійному авторському нагляді). При здійсненні робіт четвертого етапу слід складати виконавчі креслення за ділянками, що реставруються або реконструюються. Виконавчі креслення проекту відновлення повинні стати опорою нового етапу розвитку паркового комплексу і вихідним матеріалом для проведення подальших робіт по плануванню і благоустрою парку-пам’ятника.

Методика відновлення кожного конкретного ландшафтного об’єкта розробляється автором проекту відповідно до його індивідуальних особливостей (природних умов, значимості об’єкта і його стану, змінам його призначення і оточення, наявності історичної документації і т.д.), і в цьому відношенні ніяких загальних рекомендацій в принципі не може бути.

ЛЕКЦІЯ 2. Класифікація об’єктів садово-паркового мистецтва

В книзі "Восстановление старинных ландшафтных парков" (1979) автори Ю.А.Бондар, А.К.Салатич, Я.Л.Садовенко розділяють існуючі парки-пам'ятники на дві основні класифікаційні групи: I - за містобудівельною характеристикою; II - за особливостями композиційного вирішення.

В свою чергу групу I було розподілено на підгрупи за наступними ознаками:

а) за величиною - малі парки (площею до 10 га), середні (від 10 до 50 га), великі (від 50 до 200 га), крупні (більше 200 га);

б) за розташуванням на території України - міські, селищні, сільські, міжсільські;

в) за значимістю - державного значення, місцевого значення;

г) за відомчою приналежністю;

д) за функціональним використанням - рекреаційні, рекреаційно-туристичні, науково-пізнавальні (в т.ч. парки-музеї, ботанічні сади, дослідні бази АН та ін.), учбово-виховні, оздоровчі, інші.

Група II може бути розподілена за наступними основними ознаками:

а) за часом виникнення і формування парку - старовинні (XVI-XIX ст., поч. XX ст.) і сучасні, створені після 1917 р.;

б) за стилевою характеристикою архітектурно-планувального вирішення - регулярні, пейзажні, комбіновані;

в) за складом основних компонентів паркового ландшафту - архітектурно-ландшафтні парки, в яких кількість, розмір і цінність пам'ятників архітектури є переважаючим елементом організації парку; культурно-ландшафтні, в композиції яких переважають споруди, пов'язані з розвитком історії та культури; природно-ландшафтні, побудовані на основі звичайних природних форм з незначною кількістю підпорядкованих об'єктів архітектури;

г) за ступенем збереженості основних історичних компонентів - добре збережені (архітектурно-планувальні елементи збереглися повністю і експлуатуються); частково збережені (не більше 50% компонентів збереглося і знаходиться у відносно задовільному стані); погано збережені (зазнали корінних змін і їх відновлення часто недоцільно);

д) за культурно-історичною і естетичною цінністю парків, в залежності від цінності об'єктів культури, архітектури, дендрології.

За іншими класифікаціями (Гостев, Юскевич, 1991) розрізняють меморіальні парки, парки-заповідники, пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Меморіальні парки за своїм історичним і соціальним значенням займають особливе місце. В багатьох з них розташовані меморіальні споруди - історичні пам’ятки культури і архітектури, скульптурні комплекси і т.п.

А.В.Агальцова (1980) виділяє окремо поняття меморіальний музей та меморіальний заповідник.

Меморіальний музей - це комплекс будинку, забудови, споруд, предметів побуту та обстановки, які збереглися недоторканними або відреставровані, але відтворюють реальну обстановку, в якій жив і працював видатний діяч минулого. Це “статичний” музей, де все - обстановка, будинок, служби - підтримується незмінним, ніби “завмерлим” на якийсь певний період. Однак все створене людиною піддається старінню: руйнуються будівлі, споруди, предмети побуту. Їх відновлення, тобто реставрація, пов’язується із застосуванням нових матеріалів при умові збереження їх зовнішнього виду. Сприйняття образу таких предметів відвідувачами залишається незмінним, але об’єкт набуває вже меморіальне значення і цінність його в комплексі меморіального музею зберігається.

Меморіальний заповідник - це природні і штучні ландшафти меморіальних місць, які дійшли до наших днів: сади і парки, ліси і гаї, луки, річки, ставки і озера, тобто все те, що формує природне оточення меморіального музею.

У меморіального заповідника дві функції - історична і природоохоронна. Поряд із збереженням цінних природних ландшафтів тут постійно підтримується і відновлюється природне оточення меморіального музею на певний історичний період.

На практиці часто зустрічаються різні назви меморіальних об’єктів: меморіальний музей-заповідник, меморіальна садиба, садиба-заповідник, музей-садиба. При всій різниці назв ці об’єкти об’єднані функціонально наявністю на їх території “статичного” музею і природного комплексу, який і є предметом досліджень спеціалістів з питань меморіалізації і проблем збереження.

Особливо багато меморіальних парків було створено після Другої світової війни, серед них і парки перемоги (у Львові - “Пагорб Слави”).

Наприклад, в 1945 р. на честь перемоги в Ленінграді було закладено парк Перемоги. Територія, відведена під парк, була майже позбавлена рослинності і порізана глибокими кар’єрами, що вимагало виконання значного об’єму робіт по інженерній підготовці і створенню системи живописних водойм.

Ще один ленінградський парк Перемоги - Приморський із стадіоном ім. С.М.Кірова, розташований на території островів Єлагіна, Крестовського і Вільного.

Серед меморіальних споруд, присвячених Великій Вітчизняній війні, значне місце займають “Рубіж Слави” під Москвою і “Пояс Слави” по лінії оборони Ленінграду, які представляють собою єдину систему меморіальних парків з монументами, що створюються в місцях найбільш кровопролитних боїв.

Окрему групу меморіальних парків складають парки в місцях, пов’язаних з іменами великих письменників, музикантів, поетів. Серед них особливе місце займає меморіал О.С.Пушкіна - Пушкінський державний заповідник в Псковській обл. На території заповідника площею 700 га знаходяться села Михайлівське, Тригорське, Петровське, Савкіна гора і музей “Святогорський монастир”. Центр заповідника - с. Михайлівське з старовинною садибою, розташованою на пагорбі над р. Сороттю з прилягаючим до неї парком, який переходить в сосновий бір. Парк був закладений в кінці XVIII ст. Алея з 200-літніх ялин підводить до будинку, а до ставу веде “Алея Керн”, обсаджена липами.

Парк с.Тригорського із ставами більший Михайлівського парку. Це типовий садибний парк другої половини XVIII ст. Його планування вирішене з врахуванням горбистого рельєфу. На краю крутого обриву р. Сороті в тіні вікових дубів і лип стоїть “Лавка Онєгіна”.

В центрі парку “зелений танцювальний зал” - майданчик, оточений віковими липами. Від нього горбатий місток веде до “сонячного годинника” - 12 посаджених по колу дубів з високим загостреним стовпом в центрі. На цій же ділянці парку на насипному пагорбі стоїть 400-літній дуб.

У нас, на заході України, подібними меморіальними парками можна назвати парк ім. А.Тарнавського у м. Косові (Ів.-Франківська обл.), на території якого зараз збудовано дитячий санаторій, а також парк-садиба О.Фредра в с. Вишня поблизу м. Рудки Самбірського р-ну Львівської обл.

Парки-заповідники. В 1924 р. був прийнятий спеціальний декрет про охорону пам’яток природи, садів і парків, в якому визначалися завдання заповідників, методи їх організації, охорони і розвитку. Під заповідники виділяються території, що являють собою наукову, культурну і господарську цінність. Експлуатація їх обмежена або зовсім заборонена. Це своєрідні пам’ятки природи.

В заповідниках ведеться велика науково-дослідна робота по акліматизації рослин і тварин. В той же час багато заповідників є місцями для туризму і відпочинку населення. В колишньому СРСР нараховувалося близько 120 крупних державних заповідників. Для них виділялися характерні за природними умовами території: тайга, змішані ліси, лісостеп, широколистяні ліси, гірські ландшафти, степи, напівпустелі, пустелі.

На Україні також знаходиться велика кількість заповідників: Асканія Нова, Дунайські плавні, Чорноморський заповідник; у Львівській області розташований державний заповідник “Розточчя”.

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. В нашій країні збереглося чимало пам’яток садово-паркового мистецтва. Більшість з них охороняється державою, в них ведеться велика робота по реставрації споруд і догляду за насадженнями.

Збережені пам’ятки садово-паркового мистецтва (сади, парки та інші об’єкти) вимагають найбільш бережного відношення при їх використанні і науково обґрунтованого підходу до їх відновлення.

Кожний палацово-парковий ансамбль представляє собою об’ємно-просторову композицію, побудовану за певним задумом, з усіма стилістичними особливостями, що відповідають періоду її створення. Палаци, павільйони і парки є частинами одного цілого, взаємно доповнюючи одне одного.

Найбільш знаменитими українськими парками - пам’ятниками садово-паркового мистецтва є такі парки, як “Софіївка” в Умані (Черкаська обл.), “Олександрія” (м. Біла Церква), “Тростянець”, “Сокиринці” (Чернігівська обл.), Алупкинський парк, “Лівадія” (Крим) та ін., а також львівські старовинні парки - Стрийський, Личаківський, “Погулянка”, “Високий Замок”, “Стара Срільниця”, “Залізна Вода”, ім. І.Франка.

ЛЕКЦІЯ 3. Вивчення і оцінка території парку-пам’ятника

.1 Принципи дослідження парків та їх елементів

Архітектурно-ландшафтний аналіз

М.Ф.Денисов (1986) відзначає, принципове досягнення певної послідовності в проведенні відновлювальних робіт на садово-паркових об’єктах. Перш за все необхідно ретельно обстежити об’єкт. Робота починається із збору можливих вихідних даних. Джерелами таких даних можуть виявитися архівні документи, різноманітна література, описи різноманітних поїздок та екскурсій, художня література, проектні матеріали, і, насамперед, натурні обстеження, які проводяться в такій послідовності:

·   обстеження загальної структури парку (визначення меж рослинності та відкритих просторів, які існували раніше, виявлення загальної композиції парку, розташування будівель і малих архітектурних форм і т.п.);

·   виявлення компонентів паркового ландшафту (встановлення історичних форм рельєфу і алейно-дорожної мережі, фіксація і обстеження історичної рослинності, картографування, гідротехнічне обстеження водних влаштувань, визначення розмірів малих форм);

·   аналіз виявлених паркових форм (розгляд взаємозв’язку паркових елементів, аналіз їх структури, встановлення видових побудов, оптичних ефектів, історії розвитку парку, його зовнішніх зв’язків і т.п.);

·   облік найбільш цікавих деталей класичного парку (складання паспорту на парк в цілому, таксація і паспортизація окремих форм рослинності, водойм та інженерних споруд, рекомендації по використанню парку).

Обстеження загальної структури парку є досить важливим розділом попередньої роботи по його відновленню. На цій стадії відбувається перше знайомство з пам’яткою. Таке ознайомлення необхідне навіть в тому випадку, коли є в наявності документи і креслення, за якими створювався парк. Справа в тому, що перенесення проекту в натуру не завжди виконується пунктуально. Крім того, не завжди на основі створених паркових елементів складаються достовірні креслення. Перше обстеження парку ставить за мету складання його плану на момент обстеження. Одночасно збираються відомості про перспективне будівництво в районі парку і наявність небезпечних зон навколо його території. На плані, який відображає стан парку на момент обстеження, бажано нанести характер рельєфу: загальний напрямок стоку поверхневих вод, замкнуті контури низин і пагорбів, загальну висотну характеристику території парку відносно оточуючої місцевості. План повинен містити контури високої рослинності, галявин, узлісь, відкритих просторів, партерів, гаїв і т.п. У випадку, якщо територія парку містить водойми або водні джерела, їх потрібно зафіксувати на цьому плані. З будівель парку перш за все наносяться інженерні споруди: мости, дамби, підпірні стінки, відзначаються місця збережених малих архітектурних форм та розташування садибних будівель. Виявлений в таких межах загальний стан парку порівнюється з проектною документацією, якщо вона є. При цьому складається перепис втрат форм рельєфу, рослинності, води, паркових будівель. У випадку, якщо порівнювати немає з чим, ця частина роботи залишається на період обстеження окремих елементів парку.

3.2 Попереднє вивчення парку-пам’ятника

Робота по реставрації включає цілий ряд послідовних етапів: архітектурно-реставраційного завдання, передпроектні дослідження, складання проекту, його здійснення в натурі, формування насаджень та догляд за ними, організація режиму охорони і використання.

Крім реставраційного завдання, яке офіційно називається в наш час “Планове завдання на реставрацію і відновлення”, одним з головних вихідних документів є історико-архітектурний опорний план пам’ятки, затверджений державними органами охорони пам’ятників.

Передпроектні дослідження мають за мету отримати достовірні дані про об’єкт, що реставрується, які дозволяють визначити стиль побудови, загальну композиційну ідею і відтворити образ пам’ятника в період створення або розквіту, і скласти всебічну характеристику його стану і оточуючого середовища до моменту початку реставраційних робіт.

Вивчення існуючої ситуації складається з наступних аспектів:

комплексної характеристики ландшафту (характеристики рельєфу, його природної структури, змін при створенні - архітектурній обробці і наступній експлуатації, зокрема стан терас, гірок, валів і т.п., їх походження);

просторово-композиційної оцінки (стиль і ступінь збереження відновлюваної композиційної структури, наявність її слідів або можливості їх виявлення; глибина проглядності ландшафту, структура насаджень, збереження першопочаткових меж об’єкту і т.п.);

визначення характеру і ступеня втрат в просторово-композиційному і дендрологічному образі;

характеристики гідрологічного режиму території (структура і межі водної системи, стан надземних водойм і джерел водопостачання, рівень залягання ґрунтових вод, ступінь підтоплення і затоплення за порами року та інші інженерно-геологічні умови);

характеристики ґрунтових та інших природних умов: фізичний і хімічний склад ґрунтів, величина родючого шару, характер підстилаючих порід, мікроклімат території (включаючи характер інсоляції, температуру і вологість повітря, аерацію);

оцінки стану оточуючого середовища (його забрудненості) в даний час і прогноз на майбутнє;

характеристики екологічних зв’язків в існуючих біоценозах;

ландшафтно-композиційної інвентаризації насаджень (стан, ступінь відповідності проектному вирішенню об’єкту, що реставрується, природне чи штучне походження);

подеревної інвентаризації (для ділянок із збереженою рослинністю) з визначенням якісного стану деревостану, його декоративності, віку, життєстійкості, ступеня відповідності дендрологічному складу насаджень часів створення об’єкту;

характеристики забудови і планів подальшого освоєння об’єкта і прилеглої території: наявність і стан будівель і споруд, членування території, порушення композиції візуальними викривленнями; схеми інженерного обладнання території;

характеристики використання в даний час (відомча приналежність, система землекористування, рівень рекреації, напруженість шляхів руху, місця концентрації відвідувачів і т.п.);

характеристики містобудівельної ситуації: роль об’єкта в системі озеленення міста і формування архітектурно-художнього образу місцерозташування, транспортна доступність, наявність інших озеленених територій, плани соціального розвитку району, що стосуються пам’ятки садово-паркового мистецтва і т.п.

Для оцінки існуючої ситуації використовуються різноманітні методи досліджень: геодезична, топографічна і таксаційна зйомки, ландшафтна таксація, естетична оцінка, аерофотозйомка, картографування, гідрологічні і ґрунтові дослідження, паркова археологія і т.п.

Джерелом вивчення історії парку є матеріали архівів, краєзнавчих музеїв, старовинні гравюри і фотографії, літературні джерела, альбоми по старовинних парках, натурні обстеження. Дані вивчення заносяться в спеціальну анкету.

Для меморіального об’єкту достовірність - головний принцип, і для її доказів не завжди достатньо матеріалів натурного обстеження. Тому проводиться ретельний науковий аналіз всіх джерел, що є в розпорядженні спеціалістів.

За ступенем важливості всі джерела про минуле парку-пам’ятки можна розділити на три види: картографічні, письмові і іконографічні.

До картографічних джерел відносяться плани садиб та парків, що показують їх планування в певний період. Однак, таких планів для багатьох об’єктів не складалося, тому частіше використовують плани садибних земель періоду генерального межування 70-80-х років XVIII ст. На них показано розташування садиби, приведені дані про площі і характер розподілу земель за категоріями, в окремих випадках в план включається і планування парку.

Письмові джерела - це ревізські казки, економічні примітки до планів, бюджетні книги, звіти керуючих, переписка, мемуари, рахунки і т.п. Крім того, це і спогади старожилів, записані в різні роки, і замітки в газетах, журналах про відвідування садиб різними особами. Цей обширний матеріал часто служить не тільки прямим джерелом про планування або характер насаджень, але і другорядним доказом ряду положень, висунутих на основі натурного обстеження.

До іконографічних джерел відносяться фотографії, а також малюнки і картини, виконані художниками і різні роки, а особливо в період меморіалізації. Ці матеріали - важлива допомога при відновленні окремих елементів оформлення, пейзажів або невеликих ділянок.

.3 Історико-архітектурна оцінка

Результатом попередніх досліджень повинна бути історико-архітектурна оцінка об’єкту, в процесі якої визначається загальна культурно-історична цінність парку або окремих його ділянок і архітектурних споруд.

В даний час можна говорити в основному про реставрацію пам’яток садово-паркового мистецтва, створених у XVIII-XIX ст., так як саме в цей час садово-паркове будівництво набуло широких масштабів.

Садово-парковому мистецтву на початку XVIII ст. притаманне регулярне планування парків, підпорядковане центральній осі, як правило, перпендикулярній основній палацовій (садибній) споруді. Підкреслено виділена партерна частина членувалась на квадрати і прямокутники з використанням променевої системи розташування алей і доріжок. Широко застосовувались стрижені дерева і чагарники, живоплоти, а також такі елементи, як боскети, трельяжі, криті алеї, лабіринти, павільйони, бесідки, фонтани, скульптури і огорожі. Характерним був і квітковий партер із складним малюнком і використанням інертних матеріалів. Складна гідротехнічна система і велика кількість водних просторів доповнювали паркову композицію.

З середини XVIII ст. починають переважати пейзажні парки різноманітного характеру: романтичні з пейзажем-декорацією, реалістичні - з використанням природного ландшафту, дендрологічні - з колекцією екзотичної рослинності. Останній напрямок отримав особливо широкого розповсюдження на початку ХІХ ст., коли був створений ряд ботанічних садів. Парки цього періоду поступово все більше наближаються до природних насаджень, гармонійно зв’язаних з навколишньою місцевістю і виявляли всі її особливості. Значення різних архітектурних елементів і їх кількість в цей період зменшується, вони використовуються з метою підкреслення красоти пейзажу.

В табл. 3 подані основні дані, необхідні для історико-архітектурної характеристики об’єкту.

Таблиця 3

Історико-архітектурна характеристика об’єкту

Дані історико-архітектурної оцінки повинні бути основою складання оціночної картосхеми, на яку наносяться:

·   заповідні і меморіальні зони;

·   зони цінного історичного планування і забудови різних періодів;

·   композиційні райони;

·   композиційні осі та інші елементи;

·   споруди, ділянки та елементи ландшафту, що порушують першооснову архітектурно-планувального вирішення;

·   нові споруди та елементи дорожно-стежкової сітки, що не порушують загального композиційного вирішення парку.

Роботи по історико-архітектурній оцінці повинні ділитися на два цикли: польовий і камеральний.

Польовий цикл включає:

а) рекогносцирувальне обстеження;

б) розробку маршруту руху по території об’єкту;

в) прив’язку або уточнення прив’язки споруд і дерев до опорної сітки, нанесення їх на план;

г) заповнення відомостей обстеження.

Рекогносцирувальне обстеження проводиться на основі наявного плану або схеми, супроводжується коротким описом стану архітектурних споруд, планування, системи алей, форм площадок, наявних руйнувань ландшафту і т.д.

В процесі обстеження повинні бути виділені ділянки, які заслуговують на увагу з точки зору естетичної цінності, нанесені на схему, описані, піддані фотофіксації.

Прив’язку дерев і чагарників слід проводити на фрагментах плану в масштабі 1:200, 1: 250, 1:500, з яких пізніше складається загальний опорний план в масштабі 1:500 або 1:1000.

Камеральний цикл обстеження завершується складанням:

а) ситуаційного плану об’єкту в масштабі 1:2000, 1:5000;

б) схеми існуючого зонування території в масштабі 1:1000, 1:5000;

в) детального плану декоративних рослинних угруповань в масштабі 1:100, 1:200, 1:500;

г) опорного плану об’єкту в масштабі 1:500, 1:1000;

д) пояснювальної записки з відомостями всіх етапів дослідження

.4 Ландшафтна оцінка території

Ландшафтна оцінка території проводиться з урахуванням основних компонентів ландшафту - рельєфу, інженерно-геологічних умов, грунтів, рослинності, клімату, естетичних особливостей ландшафту.

Кліматична характеристика складається з оцінки загального кліматичного фону району і мікроклімату території парку. При вивченні загального кліматичного фону району слід звертати особливу увагу на вивчення метеорологічних факторів, що впливають на комфортні умови. Такими факторами є ефективні температури теплого періоду року, відносна вологість повітря і швидкість вітру в цей же період, а також зміни прямої і розсіяної сонячної радіації при безхмарному небі і тривалість вегетаційного періоду.

Оцінка мікроклімату ділянки повинна базуватися на аналізі кліматичних і метеорологічних умов приземного шару повітря. Слід враховувати, що мікрокліматичні особливості окремих ділянок парку визначаються експозицією, умовами місцевої циркуляції повітря і морозонебезпечністю.

Характеристика ґрунтів необхідна для визначення лісорослинних і санітарних умов ділянки, придатності для зведення споруд і т.д. При обстеженні парку вивчається ґрунтовий покрив, ґрунтоутворюючі і підстилаючі породи, визначається тип ґрунтів за механічним складом. Окремо виділяються насипні ділянки і штучні впадини.

На ґрунтовій карті в масштабі 1:2000 або 1:5000 повинні бути виділені ділянки, що різко відрізняються і близькі між собою за зовнішніми ознаками ґрунтів. Особливу увагу слід приділяти заболоченим ділянкам, які необхідно нанести на ґрунтову карту і вказати загальну питому вагу заболоченої території (в %).

Для ландшафтної оцінки території необхідна характеристика інженерно-геологічних умов. В цю характеристику входить допустимий тиск на ґрунти на різних ділянках парку, глибина залягання ґрунтових вод, характеристика рельєфу, дані про несприятливі фізико-географічні процеси та інше.

При ландшафтній оцінці території парку-пам’ятника необхідно враховувати особливості ґрунтових вод і рельєфу.

За тривалий час існування старовинних парків - 100-150 років і більше - міг значно змінитися водний режим території (понизитися або підвищитися рівень ґрунтових вод, могли бути створені нові водні споруди і зруйновані старі), тому необхідно приділяти увагу навіть незначним залишкам водних поверхонь.

Для відтворення лісорослинних умов, існуючих в період розквіту парку, і оцінки існуючих, а також для розробки заходів по благоустрою водойм та водних систем, необхідно ретельно прослідкувати конфігурацію всіх наявних водних поверхонь природного і штучного походження.

При обстеженні слід вказати площу водойм і їх середню глибину, ступінь заболоченості і стан берегів; у випадку їх проточності слід вказати, з якою природною водною системою вони зв’язані.

При детальному обстеженні рельєфу беруть екземпляр плану парку, отриманий при дослідженні його загальної структури. Вся територія парку при цьому розбивається на квадрати, розміри яких можуть коливатися від 20 до 100 метрів в залежності від складності. Сітка квадратів прив’язується до якого-небудь постійного орієнтиру, найкраще до геодезичного репера, якщо такий є.

Потім проводиться детальний огляд квадратів і складаються кроки огляду. На кроках наносяться всі місцеві виїмки і підвищення, траси і профілі доріжок і алей, відзначаються ухили відкосів, їх експозиція, профіль, наявні зсуви, оголені ділянки, камені.

При детальному обстеженні поверхні рельєфу особлива увага повинна бути звернена на збережені залишки боулінгрінів, терас, партерів, каналів, видових гірок, валів, дренажних каналів, амфітеатрів. При виявленні русел висохлих струмків виконуються обміри і зарисовки не тільки самих їх чаш, але і прилеглої ділянки берега, а також проводиться огляд дна з метою виявлення можливих слідів наявних острівків та заглиблень для риби.

Виконані кроки по квадратах з’єднуються разом для отримання загальної карти детального огляду поверхні рельєфу. При відсутності мірних приладів можливий крокомірно-окомірний прийом фіксації розмірів рельєфу. При цьому потрібно пам’ятати, що переважно крок людини складає 60-65 см.

Рельєф повинен бути показаний в горизонталях з інтервалом 1.0-0.5 м з відмітками вершин і западин всіх значних перепадів рівня. Необхідно проводити геоморфологічну характеристику території. Крім графічного матеріалу необхідно складати характеристику рельєфу з вказанням експозиції схилів і висоти над рівнем моря. При описанні мікрорельєфу необхідно уточнити його походження (природне, штучне) і відмітити особливості.

Значна робота при обстеженні рельєфу парку припадає на долю встановлення його алейно-дорожної мережі. Розкриття її здійснюється обов’язково із застосуванням зондажу. Така операція дозволяє визначити траси доріг.

Крім відзначених геодезичних, поверхневих і археологічних методів виявлення рельєфу парків існують такі методи: аналітичний, графоаналітичний, аерофотозйомка.

Підосновою аналітичного методу є ретельно виконаний геодезичний план місцевості з нанесеними на нього горизонталями. Це дозволяє бачити на місцевості ділянки рельєфу явно антропогенного походження, що дає можливість виділяти вали, партери, гірки та інші деталі історичних парків. Цей метод, звичайно, вимагає від дослідників високої кваліфікації і копіткого вивчення.

Використання графоаналітичного методу є особливо цінним при створенні проектів охоронних зон для парків. Цей метод (або метод ізогіпс) полягає в тому, що на основі геодезичного плану виконується тоновий план місцевості з позначенням основних вертикалей і орієнтирів, а потім з основних видових точок і в межах видових зв’язків виконуються розрізи рельєфу, на яких зображається ніби “матеріальна основа” цих зв’язків. Розрізи, в свою чергу, дозволяють нанести на план ділянки, “чутливі” до забудови. Саме вони стають основою проекту охоронних зон ландшафту.

Метод аерофотозйомки дає результати в максимально короткий термін. Знімок виконується з літака, висота польоту якого точно фіксується (для приведення знімка у відповідність з реальним масштабом). В променях сонячного освітлення (ранкових, вечірніх) та такому знімку рельєфно виділяються ділянки антропогенного походження: тераси, рови, канали, елементи планування парку (в тому числі зарослі порівняно молодою рослинністю). При цьому можна використовувати як тонову, так і кольорову зйомки. Цей метод, звичайно, не може дати вичерпних даних для реставрації рельєфу і використовується як супутній до інших методів.

Одним з найбільш цінних історичних компонентів парків-пам’ятників є рослинність. Обстеження її, визначення таксаційних показників, санітарного стану і декоративних якостей є важливим критерієм для ландшафтної характеристики території.

Обстеження території необхідно починати з рекогносцирувального огляду. Після цього розробляється маршрут руху по території, проводиться прив’язка дерев і чагарників в натурі до опорної сітки з нанесенням їх на план, заповнюються відомості обстеження.

За багато років парк міг зарости, тому при виявленні цінності насаджень слід орієнтуватися на самі старі дерева і для них в зоні історичного ландшафту виконують детальну інвентаризацію. Розросла молода поросль, що змінила обриси груп і куртин, затягнула окремі перспективи і галявини, підлягає звичайній ландшафтній таксації.

При рекогносцирувальному обстеженні рекомендується встановлювати кордони виділів, при цьому ділянки відкритих і напіввідкритих просторів повинні виділятися при будь-якій їх величині, а кордони деревних виділів встановлюються по основній породі, походженню, формі насаджень, віку, повноті, структурі, рельєфу, наявності чи відсутності підліску, підросту, трав’яного вкриття.

Для кожного виділу при ландшафтній таксації крім перерахованих даних слід вказувати місцеположення і мікрорельєф, експозицію схилів, вид обстежуваної ділянки, середню висоту (в метрах по переважаючій породі), середній діаметр і середню відстань між окремими групами дерев, а також приналежність до історичного періоду. Основою для виділення рослинного угрупування є не тільки таксаційні показники. В тих випадках, коли група або куртина дають закінчене зорове враження і сприймаються як самостійний елемент композиції, вони записуються окремо і заносяться у відомість ландшафтної таксації під римською цифрою. Якщо елементи декоративних груп, куртин, алей, живоплотів та інших потребують виділення, то до римської цифри додається арабська, якщо ж вимагається розділення елементів угрупування, то додається буква (наприклад, ІІ-7-б).

Під таким шифром ведеться опис відповідного рослинного угрупування і вказується його декоративність.

Критерієм оцінки декоративності груп, яка проводиться за трьохбальною системою, є не тільки їх естетичний вид, але і ступінь реконструкції, яку необхідно провести. Так, 1 бал слід присвоювати виділам, які володіють високими естетичними якостями і без додаткових заходів можуть бути включені в загальну паркову композицію; 2 бали - виділам із середніми естетичними якостями, що вимагають порівняно невеликих заходів для покращення їх декоративних якостей; 3 бали - виділам з низькими естетичними якостями, що вимагають корінних заходів по їх покращенню. Крім перерахованих характеристик вказується санітарний стан угрупування. Все це заноситься у відомість ландшафтної таксації.

При характеристиці змішаних масивів записуються формули їх породного складу. Наприклад, існує масив, в якому 40% берези, 30% ялини і 30% осики. Формула такого масиву виглядатиме так: 4Б3См3Ос.

Обстеженню підлягають всі насадження, вік яких представляє інтерес для біографії парку. Вік насаджень визначається за допомогою спеціального бурава, яким просверлюється отвір в стовбурі на висоті 1.3 м від кореневої шийки; добутий таким чином керн деревини дає можливість підрахувати річні кільця від серцевини до краю стовбура. За кільцями можна визначити різноманітні сприятливі і несприятливі періоди розвитку дерева. Вік дерев, старших за 40 років, визначається з точністю до 10 років, більш молоді екземпляри - з точністю до 5 років. Послідовність обстеження може бути будь-яка, однак необхідно охоплювати форми насаджень: солітерні, групові, букетні, кулісні, гаї, масиви. Якщо в парку простежуються регулярні насадження, їх обстеження ведеться в першу чергу.

При детальній інвентаризації слід вказувати, до якого рослинного угрупування відноситься дерево (масив, куртина, група, солітер, рядова посадка, жива огорожа і т.д.) і яке композиційно-декоративне значення має дане угрупування для парку-пам’ятника.

Для кожного конкретного дерева виділеної групи вказуються українська і латинська назва породи, виду, форми, сорту; загальна висота і висота штамбу; діаметр стовбура на висоті 1.3 м; ширина, форма крони і її щільність; приблизний вік. Крім цього необхідно фіксувати і декоративні якості рослин: колір і будову кори, колір і форму квітів, суцвіть і плодів; форму і будову листків і хвої, особливості будови стовбура і т.п. Вказується загальний санітарний стан угрупування, наявність підросту і його висота, наявність трав’яного вкриття. Для алей, живоплотів, бордюрів вказується протяжність.

За результатами інвентаризації дерев і чагарників можуть бути встановлені класи їх декоративності.

До І класу декоративності слід відносити дерева і чагарники з добре розвинутою кроною, стовбурами досконалої і оригінальної форми, що не викликає сумнівів в їх довговічності; до ІІ класу - дерева та чагарники з недоліками в кроні і стовбурі, що викликає сумнів в їх довговічності і потребує догляду і профілактики; до ІІІ класу - дерева і чагарники сухостійні або з явними признаками відмирання (суховершинність, обламування стовбурів і т.п.), що не викликає сумнівів в необхідності їх видалення.

Добре збережені дерева і чагарники періоду розквіту або створення парку, найбільш декоративні угрупування, окремі екзоти повинні бути сфотографовані або замальовані з найбільш цікавих точок, а місця зйомок або замальовок вказані на плані. Замальовки і фотографування слід проводити у різні пори року з метою виявлення динаміки в зміні декоративних якостей. Всі дані детальної інвентаризації слід заносити в асортиментну відомість рослинних угрупувань.

Після обстеження насаджень слід встановити загальне співвідношення закритих і відкритих просторів і вказати площу паркових територій, що відрізняються умовами зростання.

Одним з критеріїв оцінки існуючих зелених насаджень є їх санітарний стан, тому при описі насаджень рекомендується відмічати наявні шкідливі захворювання і пошкодження, розповсюдження джерел зараження і пошкодження і ступінь ураження насаджень. Результатом такого обстеження повинна бути карта розповсюдження основних джерел шкідливих комах і захворювань на всій території парку-пам’ятника.

При загальній естетичній оцінці парку враховуються естетичні показники, що характеризують глибину проглядання і широту огляду, контрастність і широту елементів пейзажу і насаджень, декоративність і якість насаджень на галявинах, якість трав’яного вкриття і т.д.

Глибина проглядання і широта огляду повинні визначатися за трьома напрямками. Оптимальною є глибина проглядання 75 м і більше.

Розчленованість насаджень слід визначати виходячи із поєднання вертикальної і горизонтальної розчленованості. При цьому враховуємо породний склад рослинності, її розташування, ярусність, зімкнутість та інші показники.

Під контрастністю слід розуміти поєднання різних породних елементів: рослинності, водних устроїв і рельєфу з перепадами висот. Найбільш живописними рахуються простори з усім комплексом елементів і з значним перепадом висот.

Контрастність насаджень необхідно встановлювати виходячи із співвідношення темних і світлих тонів елементів рослинного угрупування. Найбільш цінними є насадження з яскраво вираженим темним і світлим листям, стовбурами, гілками, пагонами і т.д., представлені крупними плямами в різних пропорціях.

Колорит насаджень визначається поєднанням забарвлення. До найбільш колоритних слід відносити насадження, в яких яскраво виражені поєднання елементів трьох різних кольорів: оранжевого (стовбури і гілки сосни), голубувато- або рожево-білого (стовбури і гілки беріз) і зеленого. При цьому кількісне співвідношення цих елементів повинно бути різним, а розташування нерівномірним.

Декоративність галявин характеризується живописністю конфігурації, їх середньою шириною і рельєфом. Найбільш декоративними слід вважати галявини складної форми з живописними межами, середньою шириною 100-150 м, з одним або кількома схилами при ухилі не менше 15о.

Якість насадження на галявинах необхідно визначати за станом і розвитком дерев і по їх зімкнутості. До високоякісних насаджень слід відносити добре розвинені деревно-чагарникові групи, не більше 3 шт. на 1 гектарі або окремо стоячі дерева і чагарники, не більше 8 шт. на 1 га.

Якість трав’яного вкриття повинна визначатися за його щільністю і участю в ньому квітучих трав.

Найвищу естетичну оцінку повинні отримувати ділянки з усім комплексом оптимальних показників. Середню - ділянки, що мають за окремими чи всіма показниками задовільні оцінки, низьку - ділянки з одним чи кількома незадовільними показниками. На основі всіх показників складається схема естетичної оцінки ділянки.

Після проведення обстеження компонентів паркового ландшафту можна переходити до обстеження малих архітектурних форм в парках. Дослідження паркових споруд розбивається на два етапи. На першому етапі обстежуються ділянки парку, де могла знаходитися мала архітектурна форма. Такі ділянки попередньо позначаються на плані, виходячи з особливостей його ландшафту, алейно-дорожної мережі, прийнятних в кінці XVIII --на початку ХІХ ст. принципів розташування паркових будівель і наявних архівних і літературних даних про парк. На другому складається схема розташування виявлених малих архітектурних форм і ведеться обстеження місця розташування кожної з них. Розкопується культурний шар грунту, уточнюється характер, розміри і деталі споруд, збираються аналоги, зондується територія навколо місця розташування малої форми з метою пошуку можливих розкиданих частин споруди і наявного навколо неї благоустрою. На які місця в парку слід звернути особливу увагу при пошуку паркових споруд? Слід сказати, що кожний вид малої архітектурної форми притаманний до певної ландшафтної ситуації. Так, при пошуку бесідок потрібно обстежити перетини алей, вершини пагорбів, краї галявин, острівки. При пошуку мостів необхідно зондувати напівострівки, особливо якщо вони наявні з двох протилежних берегів водойми, береги рукавів, які відходять від ставка, закінчення алей, які виходять на водойми, перетини ярів доріжками та алеями.

При обстеженні малої архітектурної форми на другому етапі велике значення мають обміри, рисунки, фотофіксаж.

Обміри можна розділити на дві великі групи. До першої відносяться будівлі і споруди, що мають правильні геометричні форми, які можна виміряти, керуючись трьома осями координат за наміченими послідовно перерізами. До другої групи відносяться споруди і влаштування неправильної геометричної форми. З таких форм можна назвати живописні групи каменів, гроти, руїни, кам’яні каскади і т.п. Креслярський характер обмірів таких форм є неможливим. Тому перед їх обмірами необхідно виконати з різних зафіксованих на плані точок зарисовки споруди і на цих рисунках проставити основні габаритні розміри. Рисунки зовнішніх видів таких малих форм доповнюють перерізами і розрізами з наступним проставленням основних розмірів. Зроблені перерізи і розрізи повинні бути нанесені на план споруди. Обстеження і обміри малої архітектурної форми необхідно супроводжувати описом співвідношень розмірів споруди між собою, тектоніки, кольору, природного оточення. Обміри повинні бути підписані тим, хто їх провів, вказавши дату і використані прилади.

Фотофіксацію паркової малої архітектурної форми слід робити так, щоб за знімками можна було б уявити її об’ємно. При фотографуванні обов’язково на малій формі робиться метричний орієнтир. Винятком є споруди, які мають загальновідомі розмірні деталі.

3.5 Комплексна оцінка території

Комплексна оцінка парку-пам’ятника складається на основі окремих оцінок - історико-архітектурних, містобудівельної, ландшафтної. Результати окремих оцінок є основою для складання зведеної оціночної відомості і єдиної інвентаризаційно-оціночної схеми. В зведеній відомості даються найнеобхідніші характеристики історико-архітектурного, містобудівельного і ландшафтного аналізу парку-пам’ятника.

На основі результатів окремих оцінок і зведеної відомості складається схема комплексної оцінки території, в якій відображаються збережені заповідні і меморіальні зони; елементи історичного планування і забудови; наступні нашарування - нові споруди, масиви зелених насаджень; збережені і зруйновані композиційні райони, композиційні осі, видові перспективи, точки та інші дані.

Результатом комплексної оцінки території парку (крім всесторонньої її характеристики) є визначення:

·   класу культурно-історичної, естетичної та містобудівельної цінності парку;

·   можливості і доцільності його відновлення;

·   доцільності його використання для рекреаційно-туристичних цілей, оздоровлення, науково-експериментальної роботи і т.д.

Матеріали комплексної оцінки служать основою для складання проекту відновлення, а також обгрунтуванням прийомів реставраційних і реконструктивних робіт.

В цілому передпроектна документація містить повну характеристику об’єкта, що відновлюється і містить:

·   уточнене архітектурно-планувальне або архітектурно-реставраційне завдання з чітко сформульованим призначенням відновлюваного об’єкта і характером його використання в подальшому, з перспективним розрахунком відвідуваності і порівнянням її із сучасною відвідуваністю;

·   вичерпну історичну довідку, до якої повинен бути доданий зібраний графічний матеріал по історії створення і розвитку об’єкта, вказаний період його розквіту, дана оцінка подальших нашарувань і зроблений висновок про те, чи слід враховувати ці нашарування і якщо слід, то яким чином, обґрунтований вибір періоду, на який вирішено відновлювати об’єкт. В деяких випадках історична довідка видається замовником.

·   історичний план періоду, на який відновлюється даний об’єкт;

·   опорний план і опорний дендроплан, які характеризують сучасний стан об’єкта;

·   суміщені плани планування, розташування споруд і насаджень (періоду, на яикй відновлюється об’єкт, і сучасного стану) - історико-архітектурний опорний план;

·   ситуаційний план;

·   перспективний план розвитку району, в якому знаходиться об’єкт;

·   схему затверджених меж відновлюваного об’єкту з нанесенням меж охоронної зони, якщо вони розроблені;

·   транспортну схему з вказанням зупинок всіх видів транспорту в районі об’єкту, що відновлюється, проектовані переходи і місця стоянок машин, схема пішохідних переходів;

·   будівельний паспорт об’єкту - вихідні дані на проектування;

·   фотофіксація існуючого стану об’єкту.

На складних об’єктах крім вище перерахованої документації повинні бути виконані: план ландшафтного районування; архітектурно-пейзажний аналіз (за методом проф. Л.М.Тверського), перспективи з основних точок, план розташування пам’яток архітектури і зони їх впливу, розрізи по найбільш відповідальних ділянках композиції, замальовки, план археологічного обстеження із звітом.

На основі комплексної оцінки території проводиться розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) і техніко-економічних розрахунків (ТЕР) відновлення парку-пам’ятки.

ТЕО відновлення об’єкту проводиться з метою визначення цінності і ступеня збереженості об’єкту, а також вибору методів відновлення планування та композиції ландшафтного об’єкту, основних будинків і споруд.

Склад ТЕО:

·   розділ пояснювальної записки, що відтворює історичну характеристику об’єкту, характеристику сучасного стану, функціонального використання та розташованих на його території об’єктів, особливості містобудівельних умов та планувальних обмежень, особливості природно-кліматичних та ландшафтних умов на території об’єкту, матеріали ландшафтної таксації та подеревної інвентаризації насаджень, обгрунтування запропонованих методів та прийомів відновлення об’єкту;

·   ситуаційний план прилеглого району (копія з генплану населеного пункту) з нанесенням меж відновлюваного об’єкту, існуючою та проектованою міською забудовою, зеленими насадженнями, транспортними магістралями та ін.;

·   опорний план в М 1:500 з нанесеною дорожною мережею, подеревним показом існуючих насаджень, будівель, споруд, водних споруд, інженерних мереж;

·   схеми аналізу ландшафту (рельєфу, насаджень, грунтів, водойм, просторової композиції).

.6 Організація обліку і охорони парків

Облік - один з важливих етапів охорони пам’яток садово-паркового мистецтва. В більшості країн світу організації обліку і охороні парків приділяється велика увага.

Як зазначає М.Ф.Денисов (1986), у післяреволюційний період закони від 16.09.1921 р. та від 7.01.1924 р. встановлювали покарання тим, хто завдавав шкоди пам’яткам садово-паркового мистецтва, які вважалися державною власністю. В 1966 р. Міністерство культури СРСР видало методичні вказівки «Обстеження і облік пам’яток садово-паркового мистецтва і природних ландшафтів». Вони були складені на основі постанови Ради Міністрів СРСР від 14.10.1948 р. № 3898 «Про охорону пам’яток культури». В 1960 р. в РРФСР був прийнятий закон про охорону природи, в якому була підкреслена охорона пам’яток садово-паркового мистецтва. В Конституції колишнього СРСР була спеціальна стаття № 67 «Про охорону природи» і, на кінець, в «Основних напрямках розвитку народного господарства СРСР в ХІ п’ятирічці на період до 1990 р.» був спеціальний розділ, присвячений охороні природи.

Міністерству культури, органам державної влади на місцях, а також місцевим відділам культури та збереження історичної спадщини слід приділяти більше уваги щодо виявлення та взяття під охорону садово-паркових об’єктів, які представляють собою культурну та історичну цінність.

При віднесенні парку до числа пам’яток складаються наступні документи: список всіх пам’яток на територій населеного пункту (району, області), паспорт на кожний історичний парк, коротка історична довідка про парк, фотоілюстрації та схеми, висновки спеціалістів. Матеріали, зібрані для кожного окремого парку, мали б скласти зведений перелік парків-пам’яток, які розташовані на всій території держави.

Для висновків спеціалістів складаються комісії. До складу таких комісій входять: дендрологи, адміністрація парку (якщо він експлуатується), представник Міністерства культури, ландшафтний архітектор, інші спеціалісти-біологи.

Паспорт на історичний парк повинен містити такі основні дані: місцезнаходження об’єкту, всі назви парку з моменту створення, поштову адресу парку, дату заснування парку, імена авторів, які створили парк, перелік наявних творів живопису і скульптури, коротку історичну довідку про парк, його рослинність, рельєф, водойми, фотографії екстер’єрів та інтер’єрів парку, зарисовки, схеми і т.д., а також основну літературу та архівні дані про парк, схематичний план парку та його охоронної зони.

Паспорт повинен містити дату його складання, підписи осіб, що склали паспорт, перспективи подальшого призначення і використання парку. Паспорти складаються і на окремі елементи парку і види історичного рельєфу, рослинності, водних елементів, а також на окремі паркові споруди.

Перш ніж ознайомитися з формою таких паспортів, необхідно коротко повідомити про типи історичних паркових елементів. Так, серед типів історичних насаджень відзначимо: історичні окремі дерева (рідкісний бонітет, історична подія, що відбулася біля цього дерева, посаджене історичною особою і т.п.), історичні алеї (алеї, пов’язані з історичною особою, з особливих дерев, рідкісні за красою пропорції, породами дерев і т.п.), історичні гаї, історичний сад, історичний партер.

Серед типів історичних рельєфів в парку можна відзначити: історичні тераси, історичні пагорби, камені, печери, острови.

Типами історичних водних елементів можна вважати історичні ставки, джерела, фонтани.

Паспорти можуть складатися окремо на інженерну споруду, малу архітектурну форму. Так, може бути складений паспорт на водяний млин, плотину, дренажну систему, бесідку, міст і т.д.

Паспорт на історичну споруду також повинен містити назву парку, де вона знаходиться, назву споруди, дату будівництва, ім’я автора, короткий опис споруди (форма, розміри, меморіальні написи, деталі і т.п., включаючи історичні події, пов’язані із спорудою), фотографії (не менше 10х15 см) - загальний вид, фрагменти. В паспорті повинна бути вказана основна література і архівні дані по малій архітектурній формі, а також зроблений схематичний план ділянки, де знаходиться споруда і його охоронна зона. Паспорт повинен бути підписаний спеціалістами, які його складали, та вказана дата складання.

Характер паспортів на форми історичної рослинності стане зрозумілим з опису паспорта на окреме історичне дерево.

Такий паспорт також містить назву парку, в якому зростає дерево, його вік, ім’я садівника чи особи, що посадила це дерево. Короткий опис рослини із зазначенням його флорометричних і біологічних даних (описується стан кореневої системи дерева, характер ґрунту, наявність тріщин, зламаних гілок, дупел, суховершинності, стан кореневої шийки і т.д.). Повідомляється історія розвитку дерева, додаються його зарисовки і фотофіксація, основна література і джерела даних про дерево, робиться зарисовка ділянки, де росте солітер і робиться його прив’язка до місцевості. На закінчення вказується дата складання паспорта та ім’я оформлювача. Після складання паспортів на пам’ятку садово-паркового мистецтва вона може бути передана закладу-арендатору для подальшого користування. При цьому припускається складання «охоронного договору», який включає акт технічного огляду парку, його споруд та перепис цінностей парку. Охоронний договір визначає права і обов’язки арендатора, а також санкції у випадку порушення умов використання парку.

Для контролю за правильною експлуатацією пам’яток історії та культури при міських чи обласних адміністраціях повинні бути створені спеціальні «Бюро по охороні і реставрації пам’яток історії та культури». Проводячи облік визначник парків у населеному пункті, необхідно одночасно вживати дієвих заходів щодо їх захисту від несприятливих впливів, про що йтиме мова у наступних лекціях.

ЛЕКЦІЯ 4. Консервація об’єктів садово-паркового будівництва

Питання охоронні і консерваторські становлять окремий і досить обширний розділ, який розглядається в рамках проектних робіт по дослідженню ландшафтів старовинних парків. Ці питання є мало досліджені порівняно з іншими питаннями ландшафтної архітектури.

Для початку маємо зрозуміти, що сучасне поняття консервації має широкі обриси, що його складовими є як охорона, так і типова консервація, а також ревалоризація і рекультивація.

Основною метою консервації, в кількох словах, є утримання визначеного цінного ландшафту (натурального чи культурного) в сталому вигляді. Розділяючи це поняття в більш описовому вигляді, можна сказати, що консервації підлягають:

·   зникаючі ландшафти чи такі, які без додаткових заходів не можуть бути збережені (наприклад, степовий ландшафт чи ландшафт всередині старовинного міста);

·   існуючі ландшафти, які вимагають сталих заходів консервації (наприклад, сільськогосподарські ландшафти, які без догляду часто перетворюються в луки чи ліси);

·   деградовані ландшафти, які вимагають ревалоризації;

·   девастовані ландшафти, які вимагають рекультивації до певного початкового стану (наприклад, піщані кар’єри, які тільки внаслідок консерваційно-рекультиваційних заходів можуть бути пристосовані для подальшого використання).

В широкому розумінні консервації садово-паркового ландшафту міститься ряд заходів, з яких кожен додатково поділяється на окремі форми і методи діяльності. Головними з них є наступні:

·   охорона, яка може носити характер збереження особливих форм ландшафту;

·   власне консервація, а саме діяльність, спрямована на утримання звичайного стану внаслідок цілого ряду методів, наприклад закріплення (дерев, берегів водойм, рельєфу і т.д.);

·   ревалоризація, яка зводиться до перетворення старовинного чи зміненого ландшафту методами реконструкції чи реставрації (у випадку штучно створеного культурного ландшафту) або рекультивації (у випадку з натуральним ландшафтом).

Складність поняття консервації ландшафту полягає в тому, що воно однаково використовується як до природних об’єктів (наприклад, старе дерево, ділянка насадження, фрагмент первісного ландшафту), так і до культурних об’єктів (наприклад, ансамбль старовинних будинків на відкритому ландшафті чи старе місто).

Отже, консервація означає збереження парку в тому вигляді, в якому він знаходиться на момент обстеження. На перший погляд завдання здається нескладним. А насправді виникає немало труднощів, пов’язаних, наприклад, з встановленням або хоча б зменшенням шкідливого впливу наявних негативних факторів. Так, якщо парк знаходиться в зоні шкідливих промислових викидів, загазованості, запиленості, необхідно терміново впроваджувати лісозахисні посадки, хоча б зі сторони шкідливого впливу. Лісозахисні смуги приймаються шириною в 5-7 рядів дерев і чагарників із щільною кроною. Відстань між рядами приймається 3 м, а між смугами 20-40 м. Число смуг залежить від концентрації шкідливих домішок в атмосфері, їх хімічного складу і сили вітру зі сторони шкідливих факторів. У всякому випадку одна захисна смуга здатна знизити швидкість вітру на відстані 0.5 км на 50%. Середні ряди в такій смузі засаджені високими деревами з щільною кроною: ялинами, кленами, липами. Бокові ряди складаються з високого чагарника: бузку, спіреї, бузини. В крайні ряди висаджують низький чагарник: шипшину, калину, смородину. Якщо лісозахисні посадки через шкідливість газів, що поступають, займають смугу шириною від 300 м і більше, то в них через кожні 300 м роблять вентиляційні коридори шириною 50-60 м для провітрювання і захисту самих лісозахисних смуг. В таких коридорах забороняється споруджувати які-небудь об’ємні будівлі і споруди, за винятком площинних (спортивні майданчики, дороги, водойми).

Консервація паркових елементів ведеться у строгій відповідності з їх природними особливостями. Так, консервація рельєфу враховує його пересічність. На рівнинних ділянках заробляються виїмки, вимоїни, ями. На галявинах і відкритих просторах рельєф очищується від рудеральної рослинності, хвощів, лопуха, чортополоху. Усуваються причини заболочування парку. Проводиться стабілізація наявного дорожного покриття. У вибоїни підсипається гравій, щебінь. Проводиться влаштування кюветів біля доріг. Укріплюються відкоси боулінгрінів і видових гірок. Відновлюються поверхневі дренажі.

На пересічному рельєфі при консервації закріплюються відкоси, підпірні стінки, тераси. Влаштовуються кювети для відводу поверхневих вод у водойми. Якщо є відкоси довжиною більше 10 м, то поперек схилу влаштовуються канави для перехоплення дощових стоків. Закріплення відкосів можна виконувати дернуванням, трав’яними килимами, грунтопокривними рослинами. Підпірні стінки і сходи очищають від бур’янів, щоб припинити руйнування від коріння, що розвивається. Вибоїни заробляються мнутою глиною або тонким шаром бетону. Верх підпірних стін покривають водонепроникним шаром: бітумом або рідким склом. По верху підпірних стін і сходів робиться канава для перехоплення і відводу стічних вод, відновлюється дренажна система.

При консервації складного рельєфу, який наближається до гірського, проводять ті ж заходи, що і на пересічному рельєфі. Але при цьому приймаються міри до більш конструктивного вирішення його захисту від водної, вітрової, температурної ерозії.

Роботи по консервації історичних рельєфів парку ведуться вручну або засобами малої механізації. Використання землерийної техніки в парках, які підлягають консервації, повинно бути заборонене, тому на дорогах, що ведуть в такий парк, влаштовуються стовпи або канави, які здатні затримати транспорт.

Одночасно з консервацією рельєфу можна проводити і консервацію рослинності. При консервації рослинності проводяться наступні першочергові заходи:

·   забороняються будь-які рубки, не пов’язані з консерваційними роботами;

·   проводиться вирізка сухих гілок, вершин, сучків;

·   проводиться лікування деревостану;

·   заробляються тріщини, дупла, механічні пошкодження;

·   проводиться обробка отрутохімікатами для знищення шкідливих комах (обов’язково з дозволу ентомолога);

·   вибірка дерев, що загрожують падінням і з запущеними формами захворювань;

·   робиться дренаж заболоченої навколо дерева території шляхом влаштування кільцевих канав, які не шкодять корінням.

В число основних рубок, які приходиться виконувати при консерваційних роботах, входить влаштування вентиляційних коридорів.

Збільшення вологості викликають: гігроскопічна здатність дерев (всмоктування вологи з повітря), змочування дерев дощем, снігом, паводками, випаданням капілярної вологи від різкого перепаду температур і туманів. Вентиляційні коридори слід робити вздовж панівних напрямів вітру. В якості коридорів можуть бути використані існуючі просіки після їх відповідної розчистки.

До інших, можливих при консервації рубок, відносять рубки в радіусі повалу малоцінної рослинності, що загрожує повалом, навколо яких-небудь цінних дерев.

При вирізуванні засохлих гілок, сучків, вершин переріз зпилу необхідно антисептувати і замазувати жирною глиною. Зпилу підлягають і кінці обламаних гілок. На тріщини в товстих гілках, стовбурах, штамбах накладають металеві бандажі-обручі з полосової сталі. Перед встановленням бандажів поверхню, на яку вони накладаються, обробляють антисептиком і обгортають м’яким матеріалом - сухим мохом, паклею, матами з соломи і т.д. Якщо штамбам дерев, що представляють певну цінність, загрожує механічне пошкодження від транспорту і тварин, то вони захищаються спеціальною сіткою, яка встановлюється на всю висоту, де можуть бути нанесені пошкодження.

При виявленні на цінних деревах дупел їх заробляють. Пломбування дупел проводять в наступному порядку: обпалюють паяльною лампою внутрішню поверхню дупла, обмазують внутрішню поверхню дупла бітумом, а потім жирною мнутою глиною, закладають дупла цеглою чи цегляним щебенем, замазують отвори цементним розчином, білять гашеним вапном поверхню запломбованого дупла.

В період консервації рослинності парків проводять заходи по захисту дерев від шкідливих комах. Такі роботи проводять станції захисту рослин. Існує декілька видів спеціальних препаратів, якими обробляють рослинність: маслянисті, наприклад кам’яновугільна смола (рідина темного кольору); мінеральні, наприклад фтористий натрій у вигляді білого порошку, розчину або замазки з додаванням вапна; емульсійні, що наносяться на поверхню дерев за допомогою спеціальних розпилювачів.

Особливу увагу слід звертати на збереження старих пнів, що залишилися від загиблих дерев, які були посаджені в період створення парку. Їх очищають від грибків і бруду, просочують антисептиком. Для того, щоб затримати подальший процес гниття пня, його поверхню можна покрити рідким склом. Навколо пня роблять дренажну канавку.

При консервації водойм намагаються запобігти розмивам берегів, зникненню або фільтрату води. При ремонті плотин і дамб приймають міри проти подальшого запливання водойм і їх заростання. При захисті берегів від розмивів в історичному парку не можна застосовувати сучасні матеріали: бетон, пластик, залізобетон. Матеріали повинні бути природними.

Консервація водойм передбачає стабілізацію наявного рівня води у водоймах. Зниження його може відбутися через переважання фільтрату над притоком. Для зменшення фільтрату проводять силікатизацію дна водойм, особливо біля плотин. З цією метою влаштовують систему скважин, в які нагнітається рідке скло. Однак цей спосіб досить дороговартісний. Зменшення фільтрату можна досягти, влаштувавши гідроізоляцію ложа водойми з м’якої глини. Якщо всі ці заходи виявляються недостатніми, можна по нижньому рівню плотини влаштувати дренаж з водозбірною штольнею, з якої глибинним насосом качати профільтровану воду назад у водойму. При просочуванні води через тіло плотини перед нею може бути влаштована т.зв. шпунтова сітка з дерев’яних свай і виконаний замок з мнутої глини зі сторони верхнього рівня. Для захисту верхнього отвору від забруднення плаваючими предметами зі сторони верхнього рівня влаштовують понур - ряд стовпів перед приймальним отвором, по яких натягують сітку. Зливові і талі води несуть з собою у водойми парків багато піску або сміття. Для того, щоб зменшити їх поступлення у водойми, навколо них влаштовують нагірні канавки (вода буде проходити через ці канавки, а пісок і сміття будуть осідати на дно). У виключних випадках при великому об’ємі паводкових вод для їх пропуску споруджується канал-дублер, який іде в обхід водойм, що знаходяться на території парку. Для запобігання надлишкового заростання водойм при консервації крім їх затінення можуть застосовуватися і біологічні заходи, наприклад, розведення риб, які активно поїдають рослинність водойм.

Першочерговими роботами при консервації паркових споруд можна вважати наступні:

·   встановлення огорожі навколо споруди, що консервується;

·   підведення тимчасових опор-стояків під стелі і перекриття;

·   встановлення підпор у віконні і дверні отвори;

·   ремонт покриття споруди або влаштування тимчасових навісів;

·   досконалий збір розбитих деталей, скульптури, ліпнини, плитки та ін.

Зібрані деталі необхідно помістити в спеціальному сухому приміщенні або бункері і перекласти їх дошками. Інших робіт до складання науково-технічної документації робити не рекомендується.

ЛЕКЦІЯ 5. Реставрація об’єктів садово-паркового мистецтва

.1 Методика реставраційних робіт і проект реставрації

Виходячи з усіх попередніх обстежень, досліджень, аналізів, з комплексної оцінки, складається проект відновлення старовинного об’єкту, основними вимогами до якого є:

·   збереження історично сформованого, цінного в історичному, культурному, природному відношенні, середовища;

·   збереження його цілісності без роз’єднання та зменшення його території;

·   збереження цінних елементів історичного ландшафту;

·   видалення елементів, що порушують цілісність такого сприйняття;

·   забезпечення охорони візуальних зв’язків об’єкту з навколишнім середовищем;

·   забезпечення умов життєстійкості насаджень;

·   остаточне вирішення щодо функціонального використання об’єкту, яке забезпечує виконання цих вимог і дає змогу об’єкту знайти своє місце в сучасному житті.

Проект реставрації повинен визначати:

·   тип (режим) збереження об’єкта-пам’ятки: суворий охоронний режим, суворий планувальний режим або вільний планувальний режим. Причому на території парку-пам’ятки в залежності від конкретних умов можуть бути виділені ділянки з різними режимами;

·   ступінь реставрації;

·   тип функціонального використання в даний час і в перспективі.

Вирішення цих основних завдань в комплексі визначає метод реставрації і проект реставрації.

Проект реставрації також повинен містити розділ включення історичного парку в нове оточуюче середовище. При цьому можна керуватися тим, що великі парки (50, 100 га і більше) повинні бути формуючим компонентом цього середовища, а малі - включатися в нову композицію простору в якості значних елементів планування.

Основні методи реставрації і збереження можуть бути розділені на консервативні і радикальні.

Консервативними методами є консервація і адаптація. Консервація передбачає здійснення ряду заходів, спрямованих на збереження і підвищення життєстійкості насаджень і споруд об’єкта в існуючому виді. Це відноситься в першу чергу до меморіальних пам’яток, а також до добре збережених об’єктів.

Адаптація - це вибір основної функції використання, що найбільше відповідає сутності пам’ятки, її розмірам, ступеню збереженості.

До радикальних методів реставрації відносяться: повна, часткова реставрація і реконструкція.

Повна реставрація передбачає відтворення всіх або майже всіх паркових композицій, в тому числі водойм, насаджень, паркової архітектури, доріжок і т.п. Реставрація в даному випадку передбачає, як правило, повне знесення наявних насаджень і заміну їх новими посадками, відновлення рельєфу, водойм і всієї гідрологічної системи. Повна реставрація може бути здійснена на всій території пам’ятника або на окремих його ділянках при наявності добре збереженої іншої території. При доброму збереженні насаджень під повною реставрацією розуміється і процес, що полягає в прочистці насаджень, відновленні доріг і т.п.

Повна реставрація, особливо із знесенням насаджень, є дуже важким, трудомістким, довгим і дороговартісним міроприємством і тому приймається лише в окремих унікальних випадках.

Основою для пропозиції повної реставрації об’єкта може бути:

·   унікальність, історична цінність пам’ятника, його ансамблевий зв’язок з іншими спорудами;

·   збереженість території, архітектурних споруд, будівель, рельєфу, планувальної просторово-композиційної структури;

·   достатність фактичного і документального матеріалу для відтворення першопочаткового образу.

Повна реставрація може здійснюватися на основі збереженого просторово-композиційного планування, на відтвореній індивідуальній документації або за аналогами. Метод реставрації за аналогією застосовується тоді, коли істинні документи не збереглися або не знайдені, не збереглась і просторова композиція в цілому або повністю змінилась в результаті наступного перепланування, відмирання насаджень, не збереглась територія в межах пам’ятника, рельєф та інші окремі елементи. Однак відомі близькі, аналогічні роботи автора об’єкта або відомий праобраз пам’ятника, що дозволяє на основі збережених елементів створити новий проект за аналогією з відомим. Метод аналогії може бути використаним не тільки при повній реставрації, але і при інших її видах.

Часткова реставрація здійснюється в тих випадках, коли повна реставрація з якихось причин нездійсненна: наприклад, першопочаткове планування збереглося лише фрагментарно, достатньо достовірної і повної документації не знайдено, безповоротно втрачена частина території, значення об’єкта недостатньо велике і неспіврозмірне з рівнем затрат на повну реставрацію, існуюче або планове функціональне використання об’єкта неможливо адаптувати до характеру пам’ятника; значні і безповоротні візуальні порушення, викликані оточуючою забудовою; існуючі насадження, хоч і не відповідають першопочатковому образу пам’ятника, але знаходяться в доброму стані і здатні проіснувати ще багато років і т.п.

До факторів, що визначають ступінь можливого відновлення, можуть бути віднесені, наприклад, відсутність технічних засобів відтворення архітектурних або гідротехнічних споруд, необхідність значного збільшення пішохідної і транспортної пропускної здатності, обмеженість фінансування і т.п.

При частковій реставрації зберігаються основи композиції об’єкта, його задуму, які можуть бути доповнені і в деякій мірі змінені в зв’язку з територіальними, економічними, функціональними та іншими змінами ситуації.

Якщо стає очевидною часткова реставрація, то в першу чергу слід виконувати реставрацію рельєфу як елементу, який формує всі інші елементи парку. При реставрації поняття “рельєф” - це сукупність природної і антропогенної геопластики, каміння, гротів, алейно-дорожної сітки, благоустрою, інженерної мережі і т.д. Рішення по реставрації рельєфу приймається на основі даних проведених досліджень з використанням всіх можливих в парку методів. При реставрації рельєфу необхідно враховувати нове оточення парку. Це оточення, як правило, мало подібне на те, яке було в час створення і розквіту парку, і його рекомпозиція неможлива. Тому приходиться в питаннях відновлення зовнішніх зв’язків рельєфу парку обмежуватися напівмірами, докомпоновками, а іноді й закриттям нової забудови парковими елементами.

Особливе значення має реставрація алейно-стежкової сітки класичного парку. Досконале відтворення її багато в чому визначає якість реставрації рельєфу. І тут не може бути головних і другорядних деталей. Головні прогулянкові алеї, які виводять на різноманітні живописні види і перспективи, однаково важливі для відтворення структури класичного парку.

При реставрації рельєфу може бути два підходи: перший - враховує необхідність загального збереження рельєфу в незмінному вигляді, починаючи з моменту його дослідження; допускається лише фрагментарна реставрація. Другий - виходить з того, що в даний момент рельєф знаходиться в зміненому вигляді і його по можливості потрібно відновлювати в цілому. Останній підхід, на жаль, не завжди реальний, і не тому, що викликає великий об’єм роботи, а по чисто технічних причинах. Виконуючи реставрацію рельєфу потрібно пам’ятати ще й те, що зрізування його поверхні або, навпаки, підсипка до необхідних відміток повинні вестися з урахуванням незмінного положення дерев, що залишаються. Для охорони кореневих шийок дерев у цих випадках влаштовують підпірні стінки.

Реставрація рельєфу парку повинна включати і збагачення його ґрунтової структури. Справа в тому, що основною причиною передчасної загибелі рослинності парку часто є виснаження ґрунту, ущільнення його поверхневого шару, засолення, забруднення різноманітними наносами. Необхідно перш за все провести розпушування ґрунту для його кисневого збагачення, видалення зайвих нашарувань, промивання ґрунту у випадку засолення, і внесення добрив у випадку виснаження. Цей захід нероздільно пов’язаний і з реставрацією рослинності парку.

Реставрацію рослинності парку слід проводити з урахуванням послідовності, яка визначається віковою картою, а також з урахуванням змінності порід і біологічного стану насаджень. Наприклад, якщо відомо, що у парку до певного часу зростав живопліт з породи, яка внаслідок зміни рівня ґрунтових вод загинула, то на її місце слід, мабуть, підбирати більш посухостійкі види.

Особливе значення слід приділяти при реставрації формуванню крон в насаджень. Це в однаковій мірі відноситься як до реставрації регулярних, так і пейзажних ділянок парку.

Найбільш складним є завдання реставрації об’ємних форм насаджень в регулярних садах, де раніше використовувалася стрижка. Збережені дерева в цих садах давно переступили допустимий для стрижки вік, коли вона може дати художній ефект. В цьому випадку можна рекомендувати повну заміну рослин. Слід також видаляти пізнішу рослинність, яка погіршує першопочатковий художній задум насаджень парку.

При реставрації насаджень пейзажного парку потрібен інший підхід. Тут основну увагу слід звертати на збереження існуючих дерев, тим більше, якщо вони елементами загальної композиції. Розчистка зарослих галявин, відновлення попередніх відкритих просторів повинна проводитися в таких парках з урахуванням екологічних зв’язків, які склалися на момент реставрації.

При відновленні суцільних масивів слід дотримуватися планувального контуру масиву і приділяти особливу увагу рослинності, яка оформляє цей контур. Необхідно враховувати також, що загальна щільність нових посадок не повинна повторювати першопочаткову, а повинна вестись з урахуванням сучасного стану стиглої рослинності. Слід приділяти увагу відновленню підліску.

У випадку, якщо екземпляр рослинності представляє собою художній або історичний інтерес, але є хворим або ослабленим, необхідно забезпечити йому лікування, а не видаляти. Видаленню підлягають зарості і окремі дерева, що порушують загальний задум паркової композиції або створюють одноманітні загущення.

При реставрації рядових посадок в парках спочатку проводять видалення залишків загиблих дерев. Потім проводять посадку дерев тієї ж породи, що і загиблі дерева. Можна застосовувати подвійні посадки, тобто саджати поряд з екземплярами основної породи супутні, які в подальшому, після розвитку основних видів, видаляють.

Найбільш складним є процес реставрації окремих дерев або невеликих груп, вплив яких на глядача базується не на взаємодії багатьох екземплярів, а на певних якостях одного екземпляра. Цими якостями володіють переважно тільки дорослі дерева. Внаслідок цього застосування підсобних посадок із швидкорослих порід в цьому випадку не виправдовує себе. Доводиться задовільнятися посадкою саджанця, по можливості крупномірного, поряд із загиблим деревом, зберігаючи при цьому його залишки. Рекомендується антисептувати і зберігати навіть пеньки поодиноких дерев, які мають унікальне або історико-меморіальне значення. Такі пеньки, збережені на висоту 1.5-2.0 м і прикрашені вазами чи виткими рослинами, прикрашають парк.

Порядок реставраційних робіт на водоймах є зворотний їх дослідженню. При реставрації відновлення джерела живлення виконується в останню чергу, а перш за все реставруються водопідпірні споруди водойм. Про конструктивні заходи при відновленні водойм говорилося в питаннях консервації. Тут слід лише відмітити, що рівень води у водній системі при консервації зберігається на момент її обстеження, а при реставрації відновлюється на період того часу, на який орієнтована реставрація.

При реставрації малих архітектурних форм необхідно перш за все керуватися принципом, що добре підібрана і правильно застосована аналогія краще буде відображати характер епохи, ніж найбільш талановита, але довільна стилізація. Цей принцип повинен бути основою реставрації втрачених малих архітектурних форм. Зруйновані або напівзруйновані МАФ слід реставрувати на основі синтезу всіх збережених достовірних даних про них.

Будь-яка реставрація МАФ, що має фундамент, повинна супроводжуватися його підсиленням. При цьому можуть використовуватися і сучасні матеріали. Для реставрації ж надземних частин споруди можливе використання тільки тих матеріалів, з яких вона була у свій час створена.

Всі малоцінні нашарування на малу архітектурну форму - перебудови, надбудови, додавання - повинні бути видалені. Виняток можуть становити лише ті з них, які самі представляють історичну, пізнавальну або культурну цінність і не протирічать ідеї реставрації.

Виконуючи реставрацію малої архітектурної форми, необхідно відтворити і її найближче оточення. Це необхідно, так як місця для розташування паркових споруд були глибоко продумані. Враховується характер рельєфу, наявність водойми, її розмір, форма, оточуюча рослинність. Тому реставрація МАФ без врахування оточуючого середовища не може бути науковою реставрацією.

На закінчення про реставрацію МАФ необхідно сказати, що розрослі дерева парків тепер значно зменшують паркові споруди. Вони виглядають менш значними, ніж спочатку. Це потрібно враховувати при відновленні оточуючого їх середовища. В той же час потрібно пам’ятати і те, що в багатьох парках МАФ виникли не зразу, а є спорудами різних авторів, різних часів і стилів.

Реконструкція - третій метод відновлення пам’ятки садово-паркового мистецтва. Розрізняють два види реконструкції:

·   із збереженням “стилю” пам’ятника на всій території об’єкта - ретрореконструкція, реновація;

·   з відтворенням в цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає відновлення загального композиційного стилю пам’ятника, що існував: типової системи алей (промені, зірки, квартали і т.п.), композиційних центрів, водних влаштувань, створення перспектив і видових точок на збережені елементи архітектури або оточуючу місцевість на всій території об’єкта.

Реконструкція з відтворенням окремих елементів або створенням (збереженням) асоціативних зв’язків переважно супроводжується повним переплануванням території. Подібна реконструкція полягає у відтворенні окремих елементів на невеликих ділянках (наприклад, партерів з малюнком з каменю), влаштуванні нових елементів за асоціацією з тими, що колись існували (наприклад, створення на території об’єкту невеликого ставка, що нагадує минулу систему водойм і т.п.). Нові елементи, фрагменти повинні гармоніювати з існуючими, відповідати оточуючому середовищу.

Ретрореконструкція (реновація) застосовується при повній зміні просторово-композиційного образу, втраті значної частини території, здійсненій корінній зміні функцій, вторгненням споруд, що супроводжують ці функції.

Індивідуальний характер кожного об’єкта може вимагати застосування не одного якого-небудь методу реставрації, а кількох - на різних своїх ділянках.

Проект може пропонувати одночасне проведення реставраційних робіт або їх поетапне здійснення. Для регулярних парків або ділянок більш прийнятна, як показала практика, на всій реставрованій ділянці - знесення всіх насаджень, розробка рельєфу, влаштування водної системи, доріг, посадка нових рослин.

Поетапне відновлення здійснюється в насадженнях, що володіють на момент початку реставраційних робіт достатньою життєвістю і декоративністю, але в яких є більш пізні нашарування і значні зміни порівняно з першопочатковим образом. Цей метод більш придатний для пейзажних, ландшафтних парків. Поетапно можуть відновлюватися окремі ділянки композиції або поступово видозмінюватися - формуватися весь образ парку. В останньому випадку насадження і інші нашарування поступово вирубуються, вибираються з одночасною підсадкою проектованих рослин. З часом відбувається зміна насаджень і їх формування у відповідності з першопочатком..

Деякими особливостями відрізняється підхід до відновлення і утримання насаджень меморіальних пам’яток, які часто представлені музейно-садибними комплексами. В них набагато більше уваги приділяють збереженню всіх насаджень, що володіють меморіальністю, незалежно від стану: одиничні екземпляри дерев, алеї, групи, масиви. Збереження меморіальних насаджень доповнюється відновленням втрачених елементів композиції і ландшафту.

При реставрації в першу чергу відновлюється загальна просторова структура (стиль об’єкта, його рельєф, водні простори, споруди) як головна ознака пам’ятника, потім композиція і структура насаджень, і, нарешті, - дендрологічний склад. Це основний принцип проектування реставраційних робіт.

В проектуванні використовується прийом розмежування зон впливу архітектурних та інших споруд. Зона впливу архітектурної споруди володіє такою важливою якістю, як постійність, що дозволяє широко і правомірно використовувати її в процесі реставраційного проектування. Величина і характер зони визначаються значимістю, розмірами та іншими особливостями споруди. При цьому переважно одна з споруд комплексу, наприклад, садиба (парк ім. Фредра), водний простір (Софіївка) та ін. є домінантою всього комплексу. Однак в окремих частинах парку можуть існувати і існують свої домінанти.

Визначення остаточних зовнішніх меж території.

Поряд з уточненням завдання на проектування парку-пам’ятки проводиться остаточне визначення меж території з встановленням меж охоронної зони.

Площу території і конфігурацію меж парку рекомендують встановлювати і уточнювати шляхом обстеження ділянок, вивчення картографічних матеріалів та інших джерел, коректування у відповідності з існуючим місцерозташуванням парку-пам’ятки, характером прилеглого природного ландшафту, забудови, сільськогосподарських угідь.

При значній відмінності між межами парку періоду його розквіту і сучасними рекомендується спільно з проектною організацією, яка займається плануванням навколишнього району, вивчити можливості максимального наближення меж парку до першопочаткових. Якщо план парку складений за матеріалами натурного обстеження, а історико-архівних матеріалів не збереглося, його межі слід уточнювати з врахуванням можливості повноцінного сприйняття основних композиційних вузлів і прилеглих ландшафтів.

Межі парку рекомендують розширювати у випадку, якщо до його території прилягають високоякісні ландшафтні утворення або на його території необхідно розмістити архітектурні будівлі і споруди, призначені для обслуговування відвідувачів. При цьому капітальні будівлі доцільно виносити за межі збереженої історичної території парку.

Історико-архітектурне, композиційне і функціональне зонування території.

У випадку, коли на території парку-пам’ятки наявні об’єкти, які історично співвідносяться з різними епохами (палац, павільйони, альтанки та інші споруди і влаштування), які необхідно зберегти як меморіальні пам’ятки або пам’ятки історії, культури, архітектури, рекомендують виділяти навколо них зони історичного планування. З цією метою можуть бути використані картографічні джерела того періоду, до якого ці об’єкти відносяться, а також інші матеріали обстеження. Розміри і межі історико-архітектурної зони рекомендують визначати з урахуванням масштабів об’єкта і основних оглядових напрямів як зі сторони об’єкта, так і при підході до нього, коли увага відвідувача повністю переключається на нього.

При зонуванні території парку-пам’ятки за характером композиції слід приділяти особливу увагу основним ознакам його планувальної та архітектурно-художньої організації. На основі аналізу прийомів об’ємно-просторового формування різних ділянок або районів парку рекомендують визначати принципи їх побудови, які, в свою чергу, стануть основою для уточнення меж композиційних зон.

Межі композиційних зон рекомендують перевіряти за оптичними межами видимості в середині парку, щоб цілісність композиційного образу картини, що сприймається глядачем, не порушувалася появою чужорідних елементів (деяких видів забудови більш пізніх паркових споруд, що зберігаються як пам’ятки історії та культури, обслуговуючих споруд і т.п.).

Поряд з виділенням історичних і композиційних зон слід визначати межі допоміжних функціональних зон (масового відпочинку, культурно-інформаційної, побутового обслуговування тощо) на основі запланованого характеру використання території (музейна, музейно-меморіальна, санітарно-курортна, багатофункціональна та ін.), а також від режимів користування - суворий охоронний (заповідний), суворий планувальний і вільний планувальний.

Межі функціональних зон можуть проходити:

·   по алеях і доріжках, водних перешкодах (річках, ставках, озерах, каналах і т.п.) - при укрупнених зонах;

·   по кронах дерев і природних перешкодах, які оточують оглядовий простір навколо функціональних об’єктів.

Для повноцінного сприйняття парку-пам’ятки і максимального збереження його планувальних і ландшафтних якостей, ділянки, призначені для масового відпочинку і обслуговування, рекомендується виносити за межі парків (особливо малих і середніх), в охоронну зону. Допоміжні функціональні зони розташовують біля основних підходів і під’їздів до парку.

Розташування об’єктів в зоні обслуговування відвідувачів може бути лінійним і груповим.

При лінійному розташуванні об’єкти обслуговування (екскурсійні і довідкові бюро, каси, кіоски, кафе, готелі та ін.) розташовуються паралельно до основного напрямку руху відвідувачів при підході до парку. Лінійне розташування рекомендується для парків, підхід до яких на всій протяжності оточений житловою забудовою.

При груповому розташуванні об’єкти обслуговування концентруються навколо центральної площадки зони, яка пов’язана з парком і під’їздом до нього. Цей прийом доцільно використовувати при наявності вільних ділянок біля входу в парк.

Крім зони обслуговування при парку-пам’ятці рекомендують передбачати зону або місця для короткочасного відпочинку, а також адміністративно-господарську зону.

Співвідношення розмірів зон рекомендують такі (в % до відновлюваної території парку): зона відпочинку - 10-15, зона культурно-побутового обслуговування - 1-2, адміністративно-господарська - 2-4.

* * *

Особливе місце в реставраційних роботах займає збереження унікальних старовікових дерев, яких так багато залишилося в старовинних парках. Доля кожного з них визначається конкретною ситуацією, ступенем унікальності і життєвості.

Проектні роботи включають також гідрологічні пропозиції, в яких повинні бути враховані джерела водопостачання, вказані прийоми збереження водного дзеркала, характер дна, створення водонепроникних пробок, укріплення берегової лінії, а також заходи по забезпеченню водообміну, регулюванню стоків, запобігання паводків та ін.

парк пам’ятник консервація садовий

5.2 Вимоги до робіт по реставрації і утримання насаджень

Процес реставрації і наступне утримання відновлених насаджень диктує дві безпосередні умови:

1. Обов’язковість і постійність авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від рубок і посадок до наступного формування і догляду за насадженнями.

2. Здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Спеціалізація викликається складністю реставраційних робіт, їх високою кваліфікаційною тарифікацією, наближеністю до мистецтва. Спеціалізована будівельна організація повинна мати відповідний набір машин і механізмів або можливість їх застосування.

Крім тракторів, бульдозерів, ямокопачів, грейдерів, фрез, катків, плугів, сіялок і газонокосилок, при реставраційних роботах потрібні механізми по корчуванню і дробленню пнів, вишки для лікування і обрізування високих дерев, для стрижки живоплотів, автокрани різної потужності та ін.

Насадження масивів і куртин створюються шляхом посадки крупномірних саджанців. В алейних посадках найбільш раціональним є одночасна заміна не тільки випалих, але і збережених дерев, що не порушує візуальної єдності алеї з використанням дорослого однорідного крупномірного посадкового матеріалу. При незначних випадах в алеях і доброму стані інших рослин можливі підсадки окремих дорослих дерев замість випалих. Можливий і такий варіант, коли в алеї зберігається декілька одиничних унікальних старих дерев, а більша частина алейних посадок створюється заново.

Солітери і невеликі деревно-чагарникові групи, що вимагають заміни рослин, дублюються шляхом посадки молодих рослин на деякій віддалі від існуючих, краще з південної сторони, щоб розвиткові рослин не заважав намет насаджень або його тінь.

Утримання зелених насаджень включає наступні процеси: постійне формування і стрижка рослин в шпалерах, перголах і т.п., підсадка і формування підсаджених дублерів, своєчасне видалення відмираючих рослин, постійне видалення самосіву, кореневих відприсків, проріджування груп і масивів, вирубка і обрізка рослин для збереження створених перспектив, лікування старих дерев, догляд за горшковими рослинами, догляд за партерами, в тому числі і з інертних матеріалів, догляд за газонами і квітниками, догляд за гідротехнічними спорудами, скульптурами та іншими малими архітектурними формами.

Реставрація об’єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охоронної зони відновлених пам’ятників та зони регулювання забудови. Охоронна зона встановлюється з метою забезпечення візуальної охорони композиції старовинного об’єкту, а також послаблення дії несприятливих факторів оточуючої території. В цих межах забороняється нове будівництво, перепланування території; підлягають зносу споруди, що спотворюють сприйняття пам’ятки. На даній території забороняється прокладання повітряних ліній електромереж, створення транспортних вузлів та магістралей. В її межі включають і ті ландшафти, які є невід’ємною частиною пейзажів об’єкту, а також зелені насадження, що екранують непривабливі елементи навколишньої забудови.

Можна виділити три категорії режиму охорони території.

Суворий охоронний режим (заповідний), при якому дозволяється лише обмежене користування у вигляді організованих екскурсій за визначеними маршрутами і повністю забороняються всі види сучасного будівництва і благоустрою.

Суворий охоронний режим розповсюджується, як правило, на обмеженій території композиційного центру пам’ятки садово-паркового мистецтва, в якому вже здійснена реставрація або можливе здійснення такої реставрації в подальшому, композиційно-структурні втрати незначні і їх можливо відновити.

Друга категорія режиму - суворий планувальний (забудовний) режим. Він розповсюджується на ту частину території, де забезпечене збереження основної просторово-композиційної структури і дозволяється включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові стежки, доріжки, невеликі дитячі майданчики і майданчики для відпочинку, павільйони та ін.), що не спотворюють сформовану структуру. Режим використання - вільний, по доріжках і стежках, але без влаштування пляжів, стоянок.

Третя категорія режиму - територія вільного планувального (забудовного) режиму; до неї відноситься та частина об’єкта, де відбулися найбільші зміни і просторово-композиційна структура, що існувала, втрачена повністю або більшою частиною.

Ця територія може розглядатися як буферна при переході до територій, що не охороняються, і використовуватися як зона активного відпочинку, бути компенсатором за більш суворий охоронний режим на іншій території. Вона може бути навіть додана до території існуючого пам’ятника, а насадження на ній створені наново. В зоні вільного планувального режиму дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських споруд і т.п., що візуально не порушують сприйняття об’єкта.

Зона регулювання забудови встановлюється з метою збереження природного і архітектурного оточення старовинного об’єкту, що історично склалося. В цій зоні допускається нове будівництво, проте, обмежується кількість поверхів та щільність забудови, забороняється розміщення промислових підприємств, споруд, що шкідливо впливають на оточуюче середовище. Тут також беруться до уваги існуючі зв’язки об’єкту з навколишнім середовищем.

5.3 Склад, порядок розробки та зміст проектної документації

Склад завдання на розробку проекту відновлення ландшафтного об’єкту або парку-пам’ятки:

·   обґрунтування складання завдання (рішення про відновлення об’єкту);

·   термін та стадії розробки проекту;

·   функціональне призначення об’єкту та ландшафтних споруд;

·   вказівки та належні умови ландшафтовідновлювальних робіт;

·   умови відновлення дорожно-стежкової мережі, насаджень, водних систем, будівель та споруд, малих архітектурних форм, благоустрою та інженерного обладнання паркової території;

·   підрядні та субпідрядні організації;

·   основне фінансування по термінах.

При виконанні проекту на замовлення до завдання на проектування додаються: архітектурно-планувальне завдання архітектурних органів, документація про відвід земельної ділянки, вихідні дані.

Проектна документація на стадії проекту виконується, як правило, на основі затвердженого ТЕО відновлення об’єкту та вимагає розробку архітектурно-планувального та композиційного вирішення об’єкту та споруд, насаджень, водних споруд, вирішення питань впорядкування та інженерного обладнання території, організації робіт по відновленню об’єкту, визначення їх вартості.

Склад проекту:

·   пояснювальна записка з обґрунтуванням і викладенням прийнятого рішення та техніко-економічними показниками;

·   проектний (генеральний) план в масштабі 1:500 з нанесеними алеями, доріжками, площадками та проїздами, подеревним показом всіх збережених, реконструйованих та відновлених насаджень, водойм та водних споруд, будівель, споруд та малих архітектурних форм;

·   фрагменти планування найбільш відповідальних ділянок паркової території в М 1:50 - 1:200;

·   фасади, розрізи, плани паркових споруд, що відновлюються в М 1:20 - 1:100;

·   перспективи, розгортки, панорами ландшафтних композицій;

·   схеми інженерного обладнання території з мережами водопостачання, зовнішнього освітлення, каналізації, дренажу та ін.;

·   проект організації відновлюваних робіт;

·   кошторис.

Проект відновлення пам’ятки садово-паркового мистецтва обов’язково доповнюється робочими кресленнями.

Склад робочих креслень:

·   план покриття та конструкції алей, доріжок, майданчиків, проїздів в М 1:500 з їх прив’язкою;

·   вертикальне планування території в М 1:500 з проектними горизонталями, висотними відмітками і ухилами, повздовжніми і поперечними профілями, картограмою земляних робіт;

·   дендроплан в М 1:500 з показом дерев та чагарників, що зберігають, пересаджують, вирубують, а також нових посадок з прив’язкою до існуючих будинків, споруд, дерев;

·   розбивочне креслення паркових споруд та малих архітектурних форм в М 1:500 із специфікацією;

·   робочі креслення паркових споруд та малих архітектурних форм, що відновлюються в М 1:20-1:100;

·   інженерна мережа в М 1:500 з розміщенням обладнання та підключення до головних магістралей.

Текстовий матеріал повинен бути пронумерований, переплетений, зі змістом. В пояснювальній записці треба вказати перелік схем та креслень. Графічний матеріал необхідно вкласти в спеціальну папку, яка теж повинна бути оформлена титульним листом.

.4 Наукова звітність при реставраційних роботах

Науковий звіт про реставраційні роботи, що проводяться, починається вже при складанні проекту реставрації, при першому огляді об’єкту. Він представляє: результат глибокого та ґрунтового натурного, історико-бібліографічного та архівного дослідження пам’ятки, що реставрується, його функціональних, стилістичних, художніх та конструктивних особливостей, з додатком матеріалу аналізу реставраційних можливостей та фактичних передумов методу реставрації, що вибирається, підсумок проведеним роботам. Далі він поповнюється матеріалами подальших спостережень та фактичними даними про проведені реставраційні роботи. Термін для такої роботи, що надає інспекція по охороні пам’яток - три місяці після закінчення робіт на об’єкті - повинен розглядатись тільки як час для остаточної доробки звіту, що вже був підготовлений, його передруку, брошурування та ін.

Два важливих розділи наукового звіту - історія питання з характеристикою об’єкту та описом передпроектних досліджень, у всякому разі повинні бути закінчені (в головних своїх розділах) до початку реставраційних робіт та повинні входити в склад проекту реставрації.

До складання наукового звіту необхідно пред’являти самі жорсткі вимоги. Перша вимога - документальність. Реставраційна концепція автора може бути показана тільки на базі фактичного матеріалу, а не в формі вільного, неточного або тенденційного трактування об’єкту.

Науковий звіт повинен складатись з наступних матеріалів:

·   Матеріали архівного та історико-бібліографічного дослідження (виписки з точним зазначенням джерела та сторінки; фото креслень, рисунків та інших зображень з таким же зазначенням джерела і анотації; бібліографія з анотаціями по найбільш цінних джерелах; пояснювальна записка автора реставрації по цих матеріалах).

·   Матеріали натурного обстеження об’єкту (звіти по кожному з проведених зондажів, з зарисовками або фотографіями, з прізвищем автора та датою те ж, по шурфам, розкриттям, розкопам; пояснювальна записка автора реставрації до цих матеріалів).

·   Креслення всіх виконаних обмірів, а також альбом зроблених зарисовок та фотографій об’єкта і його елементів (автор, дата) з пояснювальною запискою автора реставрації. Кроки обмірів до звіту не прикладаються і зберігаються в фондах реставраційної майстерні окремо.

·   Креслення та матеріали формального та композиційного аналізу пам’ятника з детальною пояснювальною запискою автора реставрації.

·   Всі матеріали проекту реставрації (починаючи від актів стану об’єкту перед реставрацією та об’єкту, що буде реставрований); креслення, акти, протоколи, висновки та інші матеріали проекту реставрації, а також матеріали робочого проекту реставрації (крім робочих шаблонів) в тому вигляді, як вони подавались в орган охорони пам’яток або проходили обговорення чи затвердження в інших інстанціях чи комісіях. Висновки експертів по проекту або його частинах, конкретні виступи на обговорення та затвердження проекту повинні подаватись в стенографічній або достатньо повній формі. Обов’язково повинна бути прикладена копія дозволу на проведення реставраційних робіт. Ці п’ять розділів наукового звіту готуються по ходу робіт та зберігаються в архіві реставраційної майстерні до закінчення робіт.

Дуже відповідальним є останній розділ звіту - опис виконаних робіт. Він повинен складатись в основному з документальних матеріалів. Академік А.Щусев в серпні 1907 року перед початком реставраційних робіт на церкві Св. Василія в Овручі писав так: “Реставрацию древних памятников необходимо ставить в широкую известность для того, чтобы по окончании работ не было лиц, недовольных на то, что памятники - достояние народа, переделываются, и об этом знают только немногие…”. Тобто шостий розділ звіту повинен починатися повідомленням в пресі. Добре було б, якби даний розділ починався стенограмою обговорення доповіді автора реставрації на науковій нараді, і закінчувався стенограмою доповіді автора про закінчення реставрації.

В шостому розділі повинні бути представлені копії щоденників виконання робіт на об’єкті. Крім того, в цьому розділі повинні бути додані всі журнали авторського та інженерного нагляду з записами та відповідями, а також акти на закриті роботи, акти та висновок комісій, що проводили інспекцію.

Важливою складовою частиною шостого розділу звіту повинні стати виконавські картограми, реставраційні карти, копії обмірних креслень планів, розрізів, фасадів об’єкту, де даються всі зміни, які пройшли на об’єкті в процесі виконання робіт: розкриття, закладки, заміни деталей, добавлення та добудови, відновлення за натурними даними, відновлення докомпоновочного характеру тощо, нанесене різними кольорами.

До шостого розділу повинні бути додані всі матеріали по використаній рецептурі розчинів, кольорів та інше. Якщо мали місце протиаварійні заходи, то зони повинні бути описані окремо. Повинні бути описані всі відступлення від затверджених креслень проекту з мотивацією та поясненнями. Особливо повинні бути описані роботи по пристосуванню об’єкту з наказом, які порушення давніх конструкцій та елементів були при цьому допущені.

Роботи з реставрації продовжуються довго, тому кожний рік складається коротке резюме по роботах року, з виявленням найбільш суттєвих моментів і представляють такі огляди для затвердження в інспекцію.

Зібраний за всіма розділами звіту документальний матеріал повинен зберігатись в фондах реставраційних майстерень не менше ніж в двох примірниках. Він є значним та цінним вкладом реставратора в історію архітектури, так як тільки в процесі реставрації об’єкт розкривається в його історичному, художньому та науковому значенні. Матеріал цей в деяких випадках більш цінний, ніж сам об’єкт, так як включає більше інформації про об’єкт. Сам об’єкт в процесі робіт змінюється та щось губить з своїх аутентичних елементів.

Реставратору передано ексклюзивне право протягом трьох років з моменту здачі об’єкту публікації матеріалів звіту. Разом з тим, науковий звіт є і юридичним документом, що засвідчує право реставратора в разі претензій або звинувачень в неправильних діях.

За всіма матеріалами автор реставрації протягом останнього року складає загальну пояснювальну записку до всіх шести розділів звіту, в якому йому дається змога для узагальнень, критичного аналізу, пояснюючих гіпотез і т.п. зауважень, що відповідають його особистому погляду на виконані роботи.

Пояснювальна записка повинна бути представлена для затвердження в інспекцію по охороні пам’яток історії та культури.

5.5 Економічні фактори пристосування пам’яток архітектури для сучасних потреб

Основні розрахункові нормативи (ТЕР). Для раціонального використання парку-пам’ятки з культурно-освітньою метою, а також повноцінного його збереження доцільно проводити усереднені розрахунки перспективного відвідування території і допустимої щільності відвідувачів в різних функціональних зонах.

Перспективну відвідуваність парку-пам’ятки рекомендується визначати на основі практичного встановлення кількості відвідувачів в літній вихідний або святковий день з врахуванням розмірів території і розміщення парку в місті, художньо-історичної і культурної цінності, зручності транспортних і пішохідних зв’язків, наявності унікальних об’єктів та ін. При цьому розрахунковим показником служить пропускна здатність парку протягом робочого дня максимального, по відвідуванню, місяця, яка визначається за формулою (за Фруміним Г.І., 1971):

де Е - пропускна здатність парку-пам’ятки, люд./день;- кількість екскурсійної групи (30-35 чол.);- тривалість роботи парку, год.;- тривалість огляду всіх визначних пам’яток парку, год.;- одночасна кількість екскурсійних груп в парку;- коефіцієнт, який враховує необхідний розрив по часу між екскурсійними групами в долях часу

·   при 10-хвилинному розриві k = 10/60 = 0.17;

·   при 20-хвилинному - k = 20/60 = 0.33 і т.д.

а - понижаючий коефіцієнт, який враховує можливі порушення в розпорядку роботи парку (в межах 0.8-0.9).

Існує методика визначення економічної ефективності на стадіях розробки проектно-кошторисної документації реставрації з пристосуванням пам’яток архітектури для туризму, власне реставрації і пристосування пам’яток, експлуатації пристосованих під заклади відпочинку й туризму пам’яток архітектури.

Розробка проектно-кошторисної документації реставрування з пристосуванням для нових цілей пам’яток включає такі етапи:

·   передпроектні дослідження пам’яток за пропонованими критеріями;

·   виконання проекту реставрації і проекту пристосування архітектурної пам’ятки;

·   розробка проекту впровадження і відтворення навколишнього ландшафту, будівель;

·   погодження проектно-кошторисної документації в органах архітектурно-будівельного контролю і з замовником.

Залежно від технічного стану пам’ятки архітектури розробка проектно-кошторисної документації для введення старовинних споруд у сучасне життя має свої особливості:

1. Технічний стан пам’ятки задовільний. У цьому випадку потрібні: передпроектні дослідження за названими критеріями, проект реставрації, проект впорядкування, проект відтворення навколишнього ландшафту, а також кошторисно-фінансова документація.

2. Якщо пам’ятка архітектури збереглась частково, виконують передпроектне дослідження того, що можливо пристосувати, а також розробляють проект реставрації і пристосування, проект консервації, проектно-кошторисну документацію на нове будівництво, комплексний проект впорядкування і відтворення навколишнього ландшафту й складають кошторисно-фінансову документацію на консервацію.

3. Пам’ятка архітектури перебуває в руїнах. Отже, виконують передпроектне дослідження можливостей відновлення або консервації, розробляють проект консервації, проектно-кошторисну документацію на консервацію.

Вартість витрат на проектування й реставрацію з пристосуванням пам’ятки можна визначити за формулою:

Впа = Вз + Вв + Впп + Ві + Вм + Ввп + Во + П,

де Впа - вартість пристосування пам’ятки архітектури;

Вв - вартість внутрішніх стін;

Вз - вартість зовнішніх стін;

Впп - вартість перекриття;

Ві - вартість інженерних комунікацій;

Вм - вартість обладнання (меблів);

Ввп - вартість впорядкування;

Во - вартість облицювальних робіт;

П - вартість проектної документації.

Якщо здійснюється реставрація з пристосуванням історико-архітектурного комплексу, то вартість буде визначатися як

Впа + П

Очевидно, що вартість витрат на проектування будівництва нових об’єктів буде більшою, ніж вартість реставрованих пам’яток на показники Вз, Вв, Впп і меншою на виконання облицювальних робіт.

Кошторисна вартість реставрації з пристосуванням деяких замків та монастирів під турбази порівняно з вартістю будівництва туристичних закладів є у 1.5-2 рази меншою.

Важливим економічним показником є терміни введення в експлуатацію реставрованих з пристосуванням пам’яток і тих, що знову зводяться. Як показує практика, роботи реставраторів Києва, Львова, Чернігова, Кам’янця-Подільського, реставраційні з пристосуванням процеси характеризуються застосуванням ручної праці від 70 до 80% і засобів малої механізації - до 15%. Нові об’єкти будуть найпрогресивнішими індустріальними методами. Проте терміни реставрації і пристосування пам’яток архітектури для туризму порівняно з будівництвом аналогічних споруд в 1.5 рази менші. Це пояснюється передусім різними обсягами робіт, тому що реставрується і пристосовується вже існуюча споруда.

Орієнтовна вартість заходів по відновленню ландшафтних і архітектурних об’єктів, організації закладів обслуговування відвідувачів, інженерному обладнанню, благоустрою парку-пам’ятки визначається на основі наступних показників:

·   об’ємів робіт, відмічених в спеціальних розділах проекту відновлення;

·   вартість показників (на одиницю або об’єкт) намічених до будівництва будівель і споруд, включаючи елементи благоустрою в існуючих цінах, у відповідності з даними типових проектів, кошторисно-фінансовими розрахунками по аналогічних об’єктах або довідкових матеріалах;

·   асигнувань, які виділяє держава на першочергові реконструктивні заходи в житлово-комунальному господарстві і міському будівництві, а також коштів відомчих організацій з метою співставлення їх з обґрунтованими розрахунками потреб.

ЛЕКЦІЯ 6. Ландшафтна реконструкція насаджень

.1 Ознаки насаджень, що вимагають реконструкції

Процес трансформації зелених насаджень з позитивного фактору, яким він є в перші десятиріччя після створення, з настанням зрілості стає негативним: вони старіють, розпадаються, порушуються і гинуть.

Незадовільний санітарний стан насаджень може бути викликаний об’єктивними і суб’єктивними факторами.

Об’єктивним фактором є вік насаджень, часто критичний, коли стиглі і перестійні насадження починають суховершинити, в результаті чого ослаблені дерева починають пошкоджуватися шкідниками та хворобами. До цих факторів відносять також кліматичні умови, зневажання природними законами розвитку рослинності, надзвичайні події (стихійні лиха).

До суб’єктивних факторів слід віднести відсутність належного догляду за насадженнями, загущеність, використання паркових територій не за призначенням.

Життєздатність зеленого ансамблю базується на біологічній доцільності і економічній єдності міського середовища і рослинності. Ігнорування цієї спільноти перш за все проявляється в нежиттєздатності зелених насаджень, в їх незадовільному декоративному стані.

Необхідність реконструкції зумовлюється, крім вікового фактору, і рядом інших обставин (табл. 6). В цілому необхідність реконструкції виникає в тих випадках, коли міські насадження стають нездатними виконувати свої основні функції: містобудівельну - при недостатньо продуманих розташуванні і плануванні; оздоровчу - в результаті безсистемного розташування рослин всередині насадження, відсутності зонування території, відсутності зв’язків з іншими насадженнями та ін.; архітектурно-художню - монотонність, одноманітність, загущеність, невідповідність оточуючій забудові і т.п.

Виділяють чотири групи причин, що викликають необхідність реконструкції - природне старіння насаджень; помилки, допущені при проектуванні і створенні насаджень; недостатність догляду і негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища.

Основними помилками проектування є невідповідність просторово-композиційної організації об’єкта містобудівельній ситуації або функціональному призначенню, шаблонність планувального вирішення, відсутність достатнього розвитку дорожно-стежкової сітки, надлишкова щільність посадки дерев і чагарників, бідність асортименту рослин, посадки під наметом і т.д. Помилки, що допускаються при будівництві, частіше всього полягають в недостатній заміні і додаванні рослинного ґрунту, недотриманні строків і агротехніки посадки, низькому рівні благоустрою, в тому числі незадовільному стані доріг.

Відсутність належного догляду проявляється в надлишковому зріджуванні насаджень через їх загибель, і навпаки, втраті декоративності деревами і чагарниками в загущених насадженнях, в пошкодженні шкідниками і хворобами, в рясній порослі і самосіві малоцінних порід, зокрема клена ясенелистого, в засміченні і випаданні газону і т.п.

Негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища викликає загибель рослин, передчасне старіння, втрату ними декоративності в результаті впливу промислових викидів, зараження хворобами і шкідниками, ущільнення і витоптування ґрунту, зміни рівня стояння ґрунтових вод і т.д.

До старовікових насаджень в розглянутому аспекті відносяться насадження, що розпадаються і відмирають. Критичний вік старіння у різних насаджень неоднаковий. Він визначається кількома факторами: породним складом, природно-кліматичною зоною місцерозташування об’єкту і конкретними умовами зростання. В умовах парку, наприклад, дерева зберігають життєвість більш тривалий час, ніж в посадках на вулицях. Середні орієнтовні показники віднесення насаджень до старовікових, які вимагають реконструкції, можуть бути прийняті посадки наступного віку (Єрохіна, 1985):

Клена ясенелистого - старше 40-45 років

Тополі берлінської, бальзамічної та їх гібридів, а також яблуні - старше 50 років

верби, берези, груші, горобини, вільхи - старше 60 років

клена гостролистого, ясена, липи - старше 75-85 років

дуба, бука, каштана кінського - старше 80-90 років

ялини звичайної - старше 60 років

ялини колючої, голубої - старше 70 років

сосни, модрини, кедра, ялиці - старше 80 років

В деяких парках нараховується така велика кількість видів і форм рослин, що за асортиментом вони не відрізняються від ботанічних садів і дослідних станцій. В результаті насадження таких парків знаходяться в композиційному протиріччі з оточуючим простором, не мають чітко вираженого ландшафтного образу, володіють малою декоративною цінністю. Класичні витвори вітчизняного садово-паркового мистецтва - парк “Софіївка” в Умані, Тростянецький, Алупкинський та інші парки - є зразками творчого підходу до реконструкції садово-паркових ландшафтів.

6.2 Методи і прийоми реконструкції

Визначення планувальних рішень садів і парків, що реконструювались, дозволяє виділити наступні основні прийоми формування архітектурно-просторової композиції зелених насаджень: організація насаджень з використанням регулярних прийомів; пейзажна організація насаджень, що базується на прийомах формування природного середовища; формування насаджень з використанням регулярних і пейзажних прийомів; використання прийомів, запозичених в садово-паркового мистецтва минулих епох, інтерпретованих з урахуванням місцевих умов.

Методи і об’єми реконструктивного втручання знаходяться в прямій залежності від стану об’єкту. В історичних парках такі роботи бажано проводити на менш цінних об’єктах, так як будь-яка реконструкція пов’язана з певною переробкою, перебудовою. В біографії історичних парків різноманітні перебудови відбувалися неодноразово, деякі об’єкти навіть перебудовувалися по декілька разів. Реконструкція паркових елементів велася з різних причин: через зміну художніх смаків, у зв’язку з новою утилітарною необхідністю, в результаті зносу, старіння паркових елементів, внаслідок воєнних дій, природно-кліматичних впливів і т.п.

Реконструкція може бути повною, частковою або вибірковою.

При повній реконструкції зміні підлягають всі насадження і основні або всі елементи благоустрою. Повна реконструкція рекомендується тільки тоді, коли немає можливості тривалого збереження насаджень.

При частковій реконструкції відновленню підлягає від 20 до 50% загальної площі насаджень і дорожно-стежкової сітки. При вибірковій реконструкції ремонтуються окремі ділянки або виділи насаджень, проводиться вибірка однієї-двох застарілих порід, частка яких в насадженні не перевищує 15-20%.

Говорячи кількома словами, при всіх реконструктивних втручаннях основним повинен бути принцип максимального збереження життєздатних насаджень і окремих дерев, продовження строків їх життя. Цей принцип лежить в основі методу трансформації, що має за мету зміну загальної структури зелених насаджень і окремих елементів (груп, масивів, рідин) у відповідності з екологічними і архітектурно-планувальними вимогами.

Абесинова Н.П. (1976) називає наступні види реконструкції паркових комплексів.

Ландшафтна реконструкція зелених насаджень з повним збереженням функціонального змісту, планувальної основи і зовнішнього благоустрою парку. Проводиться в тих випадках, коли функціональна спрямованість парку, зонування і зміст зон, архітектурно-планувальна організація, елементи благоустрою та інші штучні компоненти паркового середовища задовольняють всі вимоги відвідувачів і запити міста.

Широко розповсюджена в практиці ландшафтна реконструкція зелених насаджень з частковою або повною заміною елементів зовнішнього благоустрою. Вона проводиться в тих випадках, коли зеленим насадженням притаманні недоліки, перераховані вище, а елементи зовнішнього благоустрою застаріли фізично або морально, або ж їх номенклатура і кількість не задовольняють вимоги відвідувачів, а функціональне призначення парку і його планувальна організація не викликають сумнівів в необхідності перебудови.

При частковій реконструкції можлива заміна інженерних мереж, якщо ці роботи не вимагають корінних змін або порушення екологічного середовища.

Часткова реконструкція може бути викликана виносом або введенням в склад парку об’єкта або елемента, що активно впливає на планування, композицію або навіть функцію. Ці об’єкти можуть стати композиційною домінантою зони або парку в цілому. Введення нового об’єкта, що несе функцію притягального елемента зони або парку потребує часткової зміни планування, що буде супроводжуватися зміною дорожно-стежкової сітки якоїсь частини парку, заміною або введенням нових елементів зовнішнього благоустрою.

В результаті виносу з території парку об’єкта, який організовує простір, звільняється значна площа, яка може бути використана під зелені насадження, галявину для масових заходів чи іншу функцію. Це викличе реконструкцію самої ділянки і прилеглих ландшафтів, заміну елементів малої архітектури, зв’язаних з попередньою функцією ділянки, заміною доріг і стежок.

Реконструкція парку в процесі збільшення або зменшення його території може проводитися за двома напрямками.

Перший, коли планувальна організація нової ділянки не вимагає яких-небудь змін на території сформованого парку, а підпорядковується їй, здійснюючи зв’язок з існуючою дорожно-стежковою мережею як основою планувальної організації. Нова ділянка може бути вирішена зовсім в іншому стилі, однак повинна гармонійно поєднуватися з усім парком. Як правило, збільшення паркових територій відбувається за рахунок порушених ландшафтів, що доповнює завдання реконструкції завданнями рекультивації.

Другий напрямок включає повну зміну планувальної структури сформованого парку, ландшафтну реконструкцію зелених насаджень, рельєфу, водойм (або одного з цих компонентів) з включенням їх в загальну композицію нової ділянки. Це відбувається в тих випадках, коли приєднані ландшафти викликають зміну усієї направленості парку. Так, приєднання прибережних територій визначає нову функціональну зону - пляжну або водного спорту і т.д.

Зменшення території парку, як правило, веде за собою реконструкцію не всього об’єкта, а тільки прилеглих мікрозон. В цьому випадку передбачається часткова реконструкція зелених насаджень з метою створення закінчених композицій, а також фрагментарну зміну дорожно-стежкової мережі.

Часткова реконструкція парку може бути викликана зміною містобудівельної ситуації. До неї можна віднести: створення поблизу парку крупної площі або громадського центру; виникнення нової магістралі, житлового району, промислового об’єкта - джерела шуму, газу, пилу. В таких випадках може виникнути необхідність в створенні нових входів, що в свою чергу приведе до зміни в трасуванні алей і доріжок, в додаткових елементах благоустрою. Нові житлові утворення вимагають створення дитячих площадок. Виникнення додаткових входів може привести до організації транзитних пішохідних зв’язків як з іншими входами, так і з об’єктами оточуючої забудови.

Прокладка транспортних магістралей або будівництво підприємств, які є джерелами шуму, пилу, газу може частково змінити функціональне зонування, вимагати переносу окремих паркових об’єктів в інше місце і заходів, спрямованих на ізоляцію відвідувачів від джерел шкідливості. Реконструкція може бути спрямована на створення зелених захисних смуг, екранів, коридорів для провітрювання території, створення штучного захисного рельєфу, штучних водойм і т.п.

Повна реконструкція парку передбачає зміну планувальної основи, корінну реконструкцію існуючого ландшафту або його окремих компонентів, створення штучних елементів ландшафту, проектування і будівництво елементів зовнішнього і інженерного благоустрою, виносу з території всіх споруд і елементів, що не вписуються в нову функцію парку.

Така реконструкція може бути викликана різними причинами: незадовільною першопочатковою планувальною організацією, перенасиченням функціями, відсутністю чіткого функціонального зонування і невідповідності його ландшафтним особливостям ділянки, виникненням великої кількості конфліктних перетинів потоків відвідувачів. Повна реконструкція може бути викликана скороченням або заміною функцій парку в результаті змін в загальній системі міських зелених насаджень загального користування, спеціалізація парку, а також внаслідок виникнення дублюючих об’єктів в оточуючій забудові.

При реконструкції існуючого зеленого масиву в меморіальний, впливовим фактором є, по можливості, максимальне збереження найбільш цінних планувальних елементів (центральний вхід, алеї, місця активного і пасивного відпочинку, водні устрої і т.д.) і деревно-чагарникових насаджень.

Всі види реконструкції з метою економічної ефективності передбачають максимальне збереження і використання в новому вирішенні існуючих планувальних вузлів, дорожно-стежкової мережі, вертикального планування, інженерних комунікацій, елементів ландшафту. Максимальне використання існуючих елементів ландшафту спрямоване також на збереження екологічної рівноваги.

Реконструкція об’єктів зеленого будівництва здійснюється за спеціально розробленими проектами.

Процесу проектування передують обґрунтування і розробка завдання на реконструкцію, детальне обстеження стану насаджень, дорожно-стежкової сітки, вивчення містобудівельної ситуації.

Рекомендується розбивати об’єкт на садово-паркові виділи (ділянки) або угрупування і оцінку стану проводити по кожному з цих виділів і складових їх основних елементів. Оцінка стану повинна супроводжуватися рекомендаціями по подальшому використанню угрупувань рослин, що описуються, водних просторів, доріжок, елементів благоустрою та ін.

Одним з найбільш ефективних прийомів реконструкції є зріджування і освітлення насаджень, викликане необхідністю підвищення функціональної віддачі насаджень і екологічним вимогам рослин і рослинних угрупувань. Густота розміщення рослин і ярусність насадження визначаються конкурентною боротьбою за світло, за доступність всього спектру сонячної радіації.

Деревні рослини, що використовуються в озелененні міст, по відношенню до світла діляться на ряд груп, але навіть тіневитривалі не можуть успішно зростати під наметом інших рослин, якщо туди проникає менше 15-20% сонячної радіації (в порівнянні з відкритим місцем). Якщо ж рівень проникаючої радіації опускається нижче 4%, що відзначається при повноті насаджень, рівній 1.0, втрачають життєздатність не тільки дерева і чагарники, але й більша частина трав’янистих рослин, лишайників і мохів.

Рівень проникаючої сонячної радіації, який забезпечує нормальну діяльність рослин другого ярусу, підліску і трав’яного покриву, складає близько ¼ від інтенсивності сонячної радіації при ясній погоді на відкритому просторі. Цей рівень забезпечується, як правило, при повноті насаджень, рівній 0.7-0.8 (в залежності від структури крон). Злаковий газон вимагає ще більшої освітленості, близько 50% (повнота насаджень біля 0.3). Тому зріджування і освітлення насаджень, крім досягнення необхідного рівня комфортності і естетичної довершеності, повинні забезпечувати достатню освітленість. Причому рослинам необхідне не тільки верхнє, але й бокове освітлення. Бокове освітлення знижується до 5% вже на відстані 10-15 м від щільного узлісся. В рідкому насадженні глибина проникнення бокового освітлення, природно, більша, але зниження освітленості все рівно залишається значним.

Таким чином, основними заходами при реконструкції садів і парків є:

·   санітарно-профілактичні, спрямовані на збереження цінних екземплярів рослин, що залишилися;

·   рубка малоцінних дерев та чагарників;

·   посадка і підсадка нових екземплярів деревно-чагарникових порід;

·   відновлення і створення нових газонів і квітників, формування прогалин і галявин.

Реконструктивні заходи переважно починають з санітарно-оздоровчих рубок, видалення або лікування пошкоджених і пригнічених дерев і чагарників. Заражені шкідниками деревостани можуть бути оброблені отрутохімікатами.

Правильно передбачені і вчасно здійснені заходи по перетворенню насаджень визначають створення високодекоративних ландшафтів. Реконструктивні рубки в садах і парках здійснюють з метою формування деревостанів, покращення санітарного стану, заміни відмираючих насаджень більш декоративними.

В основі реконструктивних рубок лежать відтворення і збереження природного образу паркового простору у відповідності з ґрунтово-кліматичними умовами, створення оптимальних умов для росту і розвитку насаджень.

Реконструктивні рубки поділяються на наступні види:

·   догляду-формування ( освітлення, прочистка, прорідження і прохідні рубки ). Вони є періодичними. З їх допомогою формують новий образ насаджень, покращують декоративні якості деревостанів, періодично видаляють відсталі в рості дерева, які втратили декоративність або заважають в рості кращих екземплярів. З допомогою рубок догляду створюють повноцінні декоративні насадження. При цьому враховують не тільки кінцеву мету - створення виразної композиції, але і проміжні стадії, при проходженні яких насадження повинно відрізнятися достатньою виразністю і декоративністю;

·   планувальні. Вони покращують просторове розміщення насаджень. Такі рубки обов’язкові при розташуванні паркових споруд, будівництві доріг, стежок і т.п.

·   санітарно-оздоровчі. Проводяться з метою видалення пошкоджених, пригнічених, сухостійних дерев і чагарників, які внаслідок пониженої життєдіяльності піддаються нападам шкідників або вражаються хворобами, являючись джерелами зараження здорових насаджень. Уражені сухостійні дерева або насадження переважно не піддаються лікуванню і видаляються.

Найбільш розповсюдженим і важливим типом рубок при реконструкції парку або скверу є рубки догляду-формування (РДФ), які проводяться з метою належного формування паркового простору, покращення декоративних якостей деревостану шляхом видалення частини дерев, що не вирізняються високими декоративними якостями або таких, що заважають росту кращих екземплярів.

РДФ, як частина ландшафтної реконструкції зелених насаджень, повинні бути не одноразовим, а періодичним заходом. Тільки постійний догляд за рослинними угрупуваннями, які знаходяться в процесі постійної зміни, може дати бажаний результат.

При проведенні РДФ необхідно добиватися виявлення архітектурної виразності існуючої рослинності і інших важливих елементів ландшафту: рельєфу, водних поверхонь в поєднанні з рослинністю. РДФ повинні враховувати не тільки кінцевий композиційний ефект, але й виразність паркового пейзажу на проміжних стадіях формування простору, вік масиву і окремих екземплярів.

В листяних деревостанах рубки проводять в літній період при повному облистненні дерев, в хвойних - в безсніжний період, з ранньої весни до глибокої осені. Для попередження появи порослі у листяних дерева і кущі видаляють з кореневою шийкою і частиною коренів. Рубки дерев в безлистому стані проводити не можна, так як це може погіршити декоративні якості деревостану.

При здійсненні РДФ з метою підвищення декоративності дерев основного складу, які в молодому віці часто ростуть повільно і легко пригнічуються, видаляють частину дерев супутнього складу, що покращує умови освітлення і живлення порід основного складу. Видалення небажаних екземплярів (сильно відсталих в рості, старих, пошкоджених шкідниками і хворобами, а також тих, що мають механічні пошкодження) покращує і гігієнічні якості деревостану, підсилюючи його фітонцидність, пилезатримуючу здатність і декоративні якості.

При реконструкції насаджень необхідно прагнути до перетворення одноманітних деревостанів в більш різноманітні за допомогою виділення груп і куртин, створення галявин, вікон і т.д.

При проходженні рубками догляду-формування ділянок зелених насаджень з галявинами, прогалинами, вікнами особливу увагу слід приділяти формуванню узлісся, що оточує простір. Лінія узлісся повинна мати вільні обриси і відповідати природним особливостям ділянки, естетичним вимогам, архітектурно-планувальній композиції. На узліссі доцільно залишати дерева з гарними стовбурами або дерева з низько опущеними кронами.

Для отримання необхідного верхнього і бокового рівня освітленості найбільш раціональною є така вибірка рослин, при якій з тих, що залишилися, можна утворити групи і куртини. Рівномірне зрідження насаджень менш ефективне, хоча також може мати місце як один з варіантів освітлення.

У відповідності з вимогами рослин до освітленості величина груп і куртин по ширині не повинна перевищувати 20 м. В куртинах і масивах більшої величини необхідно створювати “вікна” і галявини площею не менше 300 м2, більш або менш рівномірно розташовані, на відстані 15-20 м від узлісся і одне від одного.

При рядовому і шаховому розташуванні рослин найбільш часто зустрічається посадка з кроком 2.5-3.0 м в рядах і міжряддях. Для досягнення необхідного рівня освітленості тут слід вибирати до 50-80% дерев в залежності від величини масиву і породи, що його складає. Доцільніше вибирати кожний 5-й і 6-й ряд рослин. Коли залишається більше число рядів, то вибирати необхідно зразу 2-3 суміжних ряди. В рядах, що залишилися, також обов’язкова вибірка рослин, наприклад через одну, через дві і т.д., в залежності від призначення насадження або кожної конкретної групи, світлолюбності рослин, необхідності створення підліску та інших причин. У випадку, якщо вибрані рослини підлягають пересадці з комом рослинної землі, для забезпечення під’їзду машин і механізації робіт можна вибирати і кожний четвертий або третій ряд. При більш густій посадці (2х2 м і т.д.) вибирається більша кількість рослин, а при більш рідкій (3.5х3.5 м і т.д.) - менша.

При освітленні слід орієнтуватися на дерева майбутнього насадження, відбирати для цього найбільш здорові і життєздатні, правильно сформовані рослини. Якщо освітлення і зріджування пов’язане з великими об’ємами рубок, то необхідно в проекті враховувати трельовочні траси, напрямки волоків, наперед визначити напрямок падіння дерев.

У всіх випадках освітлення і зріджування насаджень слід враховувати вікові зміни габітусу рослин і залишати достатньо місця для нормального розвитку. Вважається, що зона сильної кронової конкуренції розповсюджується не менше ніж на 2 м від стовбура. Однак для достатнього забезпечення життєдіяльності взаємне проникнення крон навіть в густих насадженнях не повинно перевищувати 1/3-1/4 радіусу крони, але краще, якщо крони будуть тільки торкатися одна одної.

Ширококронні дерева слід залишати в середньому на відстані 8-10 м одне від одного, дерева з кроною середньої величини на відстані 5-6 м, з вузькою кроною (пірамідальні) - 3-4 м.

Найкращим періодом освітлення молодих насаджень є такий стан насаджень, коли намет ще повністю не зімкнувся або тільки що почав змикатися. В цей час практично кожна рослина в насадженні знаходиться в доброму стані, декоративна, крона розвинута рівномірно і починається достатньо низько. В такому стані всі призначені до вибірки рослини можуть бути використані для пересадки. В залежності від схеми вибірки в якості посадкового матеріалу може бути використано 30-80% рослин.

В подальшому насадження розвивається нерівномірно. В ньому виділяються лідери - найбільш сильні рослини, рослини середнього рівня і з’являються пригнічені, ослаблені екземпляри. В цей час при вибірці в насадженні слід залишати більш сильні екземпляри. Як показали дослідження, в посадках з кроком 2.5-3.0 м липа, горобина залишаються досить декоративними і придатними для пересадки до 40 років, клен гостролистий, дуб черешковий - до 30-35 років, модрина, сосна, ялина - тільки до 20-25 років. При такому кроці посадки рослини можна вибирати з комом рослинної землі.

Подальше сумісне зростання в загущеному стані стає згубним для рослин і навіть для насаджень в цілому: відмирають ослаблені, всі рослини поступово втрачають гілки нижнього і середнього ярусу, листки зберігаються тільки у вершинній частині. Пересаджувати рослини недоцільно, можна тільки вирубувати. Рослини, що залишилися, навіть при значному зріджуванні і освітленні вже не в стані відновити нижніх ярусів і потребують декорування посадками більш низьких дерев і чагарників.

У всіх випадках вибірці рослин передує детальне обстеження насаджень як під час передпроектних досліджень, так і безпосередньо перед початком зріджування, так як розрив в часі між цими етапами робіт може бути значним, а стан окремих рослин сильно зміниться, як правило, в гіршу сторону. Всі відмираючі, хворі рослини повинні обов’язково бути вибраними незалежно від композиційного задуму. У випадку крайньої необхідності їх можна замінити, посадивши на місце вибраних здорові.

Одним з основних реконструктивних заходів по формуванню насаджень в парках є посадка нових дерев і чагарників. Основними видами посадок є: суцільні, що здійснюються з метою створення масивів на існуючих відкритих просторах і на місцях вирубки малоцінних або непридатних в санітарному відношенні дерев; групові, з метою утворення невеликих груп, гнізд і т.п.; поодинокі - для створення декоративно-виразного акценту в пейзажі.

При посадках окрім вирішення загальних композиційних питань необхідно враховувати складену структуру і екологічні особливості існуючих насаджень, а також місцеві мікрокліматичні вимоги міського середовища.

Суцільні посадки створюють методом рядової посадки (методом лісових культур), вільно розташованих дерев або змішаним. Рядові посадки застосовують при створенні великих масивів з використанням посадкових механізмів і машин, що значно здешевлює процес посадкових робіт. Посадки з вільним розміщенням дерев і чагарників переважно застосовують при створенні невеликих паркових масивів, куртин, груп. Такі посадки більш живописні, ніж рядові. Вони можуть проводитися з розташуванням порід на відстані 2-3 м з метою швидкого змикання крон, чим досягається створення лісової обстановки в насадженнях. Змішаний метод частіше всього застосовують, якщо малодекоративні рядові посадки декорують по периметру посадкою саджанців з вільним розташуванням.

Прийомом групових посадок створюють невеликі куртини і гайки, які є основними елементами міського парку або саду. Переважно такі групи створюють методом вільного розташування дерев і чагарників. За складом вони можуть бути чистими - створеними з однієї породи, і змішаними - з комбінації різних порід дерев і чагарників.

Поодинокі екземпляри створюють з метою декоративно-виразного акценту в парковому пейзажі. Для таких посадок доцільно використовувати високодекоративні крупновікові саджанці з комом землі. Алейні посадки є важливим компонентом паркового ландшафту. Переважно влаштовують алеї з середніми і більшими інтервалами між деревами (3-6 м), що забезпечує швидке просихання і провітрювання полотна дороги, сприяє росту дерев, покращує відвідувачеві огляд навколишніх пейзажів парку. Алеї створюють одно-, двох-, трьох- і багаторядною посадкою дерев по обидві сторони дороги.

При повній реконструкції і реставрації, коли насадження змінюються в цілому або майже в цілому, посадка нових рослин проводиться звичайними будівельними прийомами: необхідне планування ділянки, підготовка посадкових ям у відповідності з віком і видом посадкового матеріалу, підготовка ґрунту під газон, посадка, посів, полив, кріплення дерев.

Більш складним процесом є посадка деревних і чагарникових рослин в існуючі насадження. В цьому випадку можливі два варіанти посадки - під наметом насаджень або на відкритих ділянках. Посадка на відкритих ділянках в принципі аналогічна посадці при новому будівництві.

При посадці під наметом слід враховувати конкуренцію за світло, вологу, за місце в шарі ґрунту і забезпеченість мінеральним живленням.

При посадках під намет насаджень збільшується значення явища алелопатії, тобто взаємовпливу рослин у фітоценозі. Біологічна ніша зайнята існуючими рослинами, за яку заново посадженим прийдеться ще боротися.

Вплив кронової конкуренції слід враховувати при визначенні густини посадок. Посадку під намет можна проводити тільки за умови, що в насадження проникає не менше 25% прямої сонячної радіації.

Під намет рекомендується також висаджувати види рослин, що рано розпускаються, щоб вони встигли розвинути достатній листовий апарат до зацвітання або розпускання листя у рослин верхнього ярусу. Під намет насаджень можуть бути висаджені: аморфа, акація жовта, барбарис звичайний, бересклет бородавчастий, глоди однокісточковий і сибірський, бузина червона і чорна, бук, в’яз, граб, дуб звичайний, дерен білий і червоний, дрок, ялина звичайна, жимолость татарська, калина, каштан кінський, клени гостролистий, польовий, татарський, ліщина, ялівці козацький і звичайний, липи дрібнолиста і крупнолиста, вільха чорна, горобина, смородина золотиста і чорна, спірея верболиста, скумпія, тополя, черемха звичайна. На сухих узліссях до них додаються ірга круглолиста, горобинник горобинолистий, пухироплідник; на вологих - аронія чорноплідна, сніжноягідник.

Не рекомендується висаджувати рослини з великою віковою амплітудою по відношенню до існуючих, краще якщо різниця у віці не буде перевищувати 20-25 років. Не рекомендується висаджувати рослини в глибині великого масиву. Посадку краще проводити біля узлісь, на галявинах, в спеціально прорубаних «вікнах», можна підсаджувати рослини в групи або куртини.

При частковому пошкодженні коренева система дерев швидко відновлюється. На цій властивості базуються два прийоми посадки рослин в насадженнях: просто посадка і посадка прийомом ізоляції.

Перший прийом - посадка двох-трьох молодих дерев на відстані більше 3 метрів від стовбура вже ростучого дерева, коли пошкоджується не більше 1/5 частини коренів, що не викликає суттєвих змін в його живленні і водозабезпеченні. При поливі наслідки пошкодження коренів ліквідовуються, як правило, протягом одного-двох вегетаційних сезонів. Зменшити цей негативний вплив можна шляхом підбору порід, конкурентні властивості яких незначні, а основна маса коренів розташовується в різних ярусах або корені рослин не антагоністичні по відношенню один до одного і т.п.

Розрізняють поверхневу і стрижневу кореневі системи, а також декілька типів взаємного розташування коренів деревних рослин. Так, корені сосни, липи, клена гостролистого і татарського, акації жовтої, пухироплідника взаємно проникають в розташування коренів один одного і знаходяться при цьому в рівних умовах. Корені сосни, горобини, дуба черешкового, ялини звичайної, жимолості татарської є взаємовиключаючими, сумісне успішне зростання їх спостерігається лише на відстані проекції крон один одного. Корені в’яза, бересклета, аморфи пригнічують сосну, а сосна, в свою чергу, пригнічує ліщину, шовковицю білу.

Прийом ізоляції полягає в тому, що довкола наново посадженого дерева або групи рослин викопується траншея глибиною 50-70 см і шириною у верхній частині 40-50 см, а в нижній (по дну) 25-30 см. Траншея не дозволяє основній масі конкуруючих коренів вже ростучого дерева проникати за ізольовану площадку. Посадка проводиться за загальноприйнятою технологією з обов’язковим поливом, краще неодноразовим. Засипку ізолюючих траншей можна проводити на третій рік після посадки.

Прийом ізоляції є ефективним при достатній освітленості.

Полив наново висаджених рослин є обов’язковим завжди, його кратність і рясність зростають в залежності від природних умов, вологоутримуючих властивостей ґрунтів, часу посадки (більше і частіше при весняній посадці, ніж при осінній), а також від щільності крон існуючого насадження. Частіше і рясніше поливають наново висаджені рослини в насадженні з ажурними кронами. Не можна підсаджувати дерева поблизу інженерних комунікацій. Водопровідні і каналізаційні труби через підвищену вологість легко обростають корінням і швидко зношуються. Краще, якщо ці комунікації будуть розташовані поза проекціями крон рослин.

На теплотрасах продовжуються строки вегетації рослин, вона починається на 2-3 тижні швидше. Поблизу теплотрас не рекомендується висаджувати липи, клен гостролистий, бузок звичайний і угорський, жимолость татарську. На відстані 1-2 м від теплотраси можна висаджувати в’яз, акацію жовту, глід звичайний, кизильник; 3-4 м - тополю бальзамічну, дерен; 4-5 м - модрину сибірську, дуб черешковий, бузок, більше 6 м - березу пухнасту, липу дрібнолисту.

Особливу увагу при посадках слід приділяти формуванню узлісся як елемента зв’язку деревостану з відкритим простором. На ділянках з достатньою кількістю деревно-чагарникової рослинності посадка може бути проведена тільки по периферії для підсилення декоративних якостей узлісся.

Естетичні якості узлісся багато в чому залежать від посадок, які бажано проводити з дерев одного складу для отримання загального однорідного фону. Домішка інших видів може бути представлена групами і поодинокими посадками. Це забезпечує високу декоративність узлісся. Наприклад, по периметру галявини узлісся може складатися на 60-70% з дуба звичайного, а інші 30-40% - з берези бородавчастої чи пухнастої, розташованої групами з кленом гостролистим, горобиною.

При виконанні посадок слід приділяти увагу правильному розташуванню дерев і чагарників в групах. В них не повинні проглядатися ряди, в центрі необхідно розташовувати високі дерева, по периферії - менш високі і низькі. Гарноквітучі чагарники, що виділяються восени яскравим забарвленням листя, доцільно розташовувати по периферії групи або ближче до відвідувача. Необхідно враховувати також строки цвітіння, щоб створити більш тривалий період цвітіння.

В процесі ландшафтної реконструкції трансформація зелених насаджень стає основним засобом реалізації проектних пропозицій. В міру проведення рубок і посадок значно змінюються основні конструктивні елементи, що формують структуру парків, скверів або садів (масиви, рідини, групи, галявини). Дослідження прийомів проведення рубок і посадок у відповідності з екологічними і архітектурно-планувальними вимогами реконструкції насаджень дозволяє виявити наступні основні способи трансформації елементів паркової композиції:

·   рубки з метою створення прогалин, вікон та ін. в масиві для влаштування місць відпочинку, будівництва споруд і проведення санітарно-оздоровчих заходів;

·   рубки малоцінних порід з метою звільнення найбільш цінного, декоративно виразного екземпляра для використання його у формуванні відповідного пейзажу;

·   рубки з метою розкриття пейзажу, скритого від відвідувачів парку або скверу малоцінними, невиразними насадженнями;

·   посадки дерев для створення щільної групи, що дозволяють, наприклад, трансформувати рідини в масив при певних композиційних вимогах;

·   посадки нових екземплярів для об’єднання двох груп і утворення нового цілісного і укрупненого елемента паркової композиції;

·   підсадки дерев до відмираючих з метою збереження композиційного задуму до часу повного відпаду старих екземплярів;

·   посадки екземплярів для створення щільного і високодекоративного узлісся;

·   посадка декоративно виразного екземпляра з метою формування певного пейзажу;

·   посадка нової групи з метою наступного виділення одного найбільш виразного екземпляра-одинака, що відіграє роль акцента в пейзажі.

В практиці реконструкції часто зустрічаються випадки, коли необхідно здійснити рубки і посадки в комплексі:

·   рубки з метою створення прогалини з наступною посадкою декоративних екземплярів на вивільненій території, де може бути організований майданчик для відпочинку;

·   рубки догляду - видалення малоцінних чагарників з метою розкриття глибинної композиції і формування пейзажу за допомогою посадки під наметом тіневитривалих чагарників;

·   видалення біологічно несумісних екземплярів з посадкою дерев або чагарників, відповідних один одному і оточуючим насадженням;

·   рубки малоцінних насаджень з посадкою декоративного екземпляра на узліссі.

Рубки і посадки повинні бути тісно пов’язані з типами садово-паркових ландшафтів, їх характеристиками.

Ландшафт закритих просторів деревостанів горизонтальної зімкнутості 0.6-1.0 має структуру, при якій ділянка заповнена деревами і повітряний простір їх кронами на 60-100% з рівномірним розташуванням дерев по площі (тип І-а). Проглядність таких деревостанів мінімальна, не перевищує 10-20 м. До них відносяться деревостани всіх порід, одновікових і одновисотних, багатих декоративними відтінками. Маючи типові риси лісової обстановки (напівтемряву, прохолоду, приглушеність звуків), вони створюють величну картину парку. В деревостанах садового ландшафту такого типу завжди мало тіні і мало тепла, сонячне проміння проникає під намет в обмеженій кількості. Найбільш декоративний ефект мають ділянки соснового, дубового і березового насаджень вищих бонітетів.

Для ландшафту закритих просторів деревостанів вертикальної зімкнутості 0.6-1.0 характерне заповнення площі ділянки деревами і повітряного простору їх кронами на 60-100% з рівномірним і нерівномірним розташуванням дерев. Цей тип ландшафту представлений різновіковими і різновисотними деревостанами із ступінчастою або ярусною зімкнутістю. Найбільш привабливими є змішані деревостани з нерівномірним розташуванням дерев в деревостанах з широколистяних порід. Різновисотність груп дерев і наявність просвітів сприяє добрій освітленості периферійних дерев в групах, в яких формуються довгі, добре охвоєні або облистнені крони, завдяки чому ландшафт І-б типу відрізняється кращими декоративними властивостями, ніж ландшафт типу І-а.

Ландшафт напіввідкритого простору зріджених деревостанів зімкнутістю 0.3-0.5 з рівномірним розташуванням дерев характеризується заповненням площі ділянки деревами і повітряного простору їх кронами на 30-50%. Глибина проглядності в таких деревостанах значно вища. Дерева в них ростуть і розвиваються при достатньому освітленні, що дозволяє зберігати їм в старшому віці низько опущені густі і широкі крони. Надгрунтовий покрив завдяки великій кількості світла, що проникає через зріджений намет крон, переважно представлений рясним трав’яним килимом.

Ландшафт напіввідкритого простору зріджених деревостанів зімкнутістю 0.3-0.5 з нерівномірним, груповим або куртинним розташуванням дерев характеризується структурою, при якій ділянка заповнена деревами і повітряний простір їх кронами на 30-50%. Куртини і групи не дотикаються одна з одною, розділені галявинами, що з’єднуються між собою, що створює контраст між освітленою зеленню галявин і темною зеленню хвої або листя. Периферійні дерева в групах мають низько опущені крони, що утворюють разом з чагарниками щільні узлісся. Проглядність в них більша, але все ж залишається неглибокою. Трав’яний покрив на галявинах добре розвинений. Поєднання темних груп дерев із світлою зеленню трав’яного покриву галявин і гра світлотіні створюють високий декоративний ефект, яким переважно відрізняються ділянки садово-паркового ландшафту такого типу.

Ландшафт напіввідкритих просторів рідинних деревостанів відрізняється зімкнутістю деревного намету 0.1-0.2. Дерева, які виросли без притінення, мають добре розвинені довгі і широкі крони. Рясний трав’яний покрив представлений світлолюбивими, часто яскраво квітучими видами і є добрим фоном для дерев. Проглядність деревостанів ландшафту такого типу достатньо глибока.

Значення деревостанів визначається їх естетичними і санітарно-гігієнічними властивостями. В зв’язку з цим реконструкції повинні підлягати в першу чергу найбільш цінні ділянки, ландшафтно-архітектурні якості яких необхідно розкривати і пристосовувати для масового відпочинку. Одночасно слід проводити роботу по збереженню і підвищенню біологічної стійкості всіх масивів.

6.3 Основні принципи побудови ландшафтних композицій

Як відзначає Сахаров А.Ф. (1976), однією з основних причин реконструкції насаджень в сформованих парках є незадовільне планувальне і композиційне розташування насаджень, відсутність ансамблю, підпорядкованого єдиному архітектурно-художньому задуму. При обстеженні і вивченні існуючих паркових насаджень виявляється, що багатьом з них властиве неаргументоване розташування основних складових компонентів - масивів, груп, куртин, рідин, галявин, солітерів і т.п. А оскільки ці компоненти в значній мірі визначають загальну просторову структуру парку, то від їх розташування і стану залежить, чи складають вони єдиний ансамбль, чи представляють собою диспропорційне, дисгармонійне поєднання рослин.

Образ сучасного парку являє собою культурний ландшафт, в якому зелені насадження в сукупності з водоймами, архітектурними спорудами, об’єктами благоустрою формують середовище, близьке до природного. Саме так слід розглядати побудову ландшафтних композицій насаджень, що реконструюються: виявлення природних особливостей насаджень, побудова композиційного строю всього зеленого ансамблю. Основним принципом побудови ландшафтних композицій є максимальне збереження природного ландшафту і підсилення його функціональних і природних характеристик. Основу будь-якого паркового ландшафту складають наступні компоненти: одиноко стоячі дерева, групи дерев і чагарників, масиви, галявини, рядові посадки, квітники та газони.

Одиноко стоячі дерева є первинним елементом будь-якої просторової структури зелених насаджень. Дерева краще висаджувати крупномірним посадковим матеріалом, з комом землі. Для цього використовують місцеві породи або добре акліматизовані екзоти. Практика показує, що поодинокі дерева краще всього розташовувати на великих, середніх або малих галявинах в контрасті або в гармонії з близьким масивом або групою насаджень.

Одну з головних ролей у формуванні ландшафту парку відіграють групи дерев або чагарників. Такі групи можуть бути в діаметрі не більше висоти дерев в період їх максимального розвитку (приблизно 15-25 м). Група пірамідальних дерев може бути в діаметрі 5-10 м.

При формуванні груп основним паркоутворюючим породам (дуб, бук, липа, платан, клен та ін.) необхідно представити достатній простір для розвитку; мінімальна відстань між саджанцями повинна складати 3-4 м, максимальна - 12 м. Між головними породами висаджують низькорослі, які служать підгоном.

Хвойні породи слід висаджувати однорідними групами. При цьому грунти повинні відповідати умовам їх місцезростання. Висаджувати дерева слід на відстані 3-4 м одне від другого, так вони добре ростуть, якщо їм нічого не заважає розвивати гілки.

При реконструкції паркових насаджень групи можна створювати ажурні і щільні. Ажурні групи створюють переважно породами з рідким листям (софора японська, акація біла, гледичія, береза, берест та ін.), саджанці розташовують так, щоб дерева в період стиглості не змикалися кронами і не втрачали своєї виразності. Щільні групи формують посадкою високих і низьких дерев різних порід, що відрізняються своєю загальною злитною масою. Якщо така група невеликих розмірів, в ній переважає одна високостовбурна порода і невелика кількість низькостовбурної. Якщо група велика, в ній можуть бути кілька високостовбурних порід, але переважати повинна одна. Супутні породи не повинні перевищувати головні по висоті.

Чагарникові групи створюються за тими ж правилами, що й деревні. Найбільш декоративні однорідні групи, але це не виключає створення груп з кількох порід чагарників. В складних групах повинна переважати одна порода. Не слід об’єднувати в одну групу чагарники з широкими і вузькими кронами, густі і рідкі, оскільки така група дисгармонічна. І навпаки, чагарники, що мають спільні фізіономічні характеристики, створюють гармонійну групу.

Найбільш значними за площею угрупуваннями дерев і чагарників є масиви, що характеризуються однорідним середовищем, однорідним складом порід, габаритами, високою зімкнутістю крон. В практиці паркобудування розрізняють прості і складні масиви.

Прості масиви створюють з однорідних за висотою дерев із спільними декоративними якостями. В ньому переважає одна порода (дуб, бук, каштан, липа, клен, платан, сосна та ін.). Характер масиву створює переважаюча порода.

Складний масив створюють з різнорідних за висотою дерев з різними декоративними якостями. Тому вони можуть бути двох- і трьохярусними.

Структурними елементами масиву є прогалини - відкриті ділянки з середньою шириною не більше 0.5-1 висоти деревостану. При ландшафтній реконструкції прогалини слід використовувати для влаштування площадок відпочинку, декоративних водойм, посадки чагарників і розміщення малих архітектурних форм.

Однією з умов гармонійного розвитку масивів є оптимальна густина їх посадки. При реконструкції паркових масивів орієнтуються на середньовікові насадження (30-50 років) з повнотою за кронами 0.6-0.8.

Окремо слід зупинитися на формуванні узлісь, які фіксують увагу людини і є важливим композиційним елементом ландшафту. Для посадок в узліссях використовують високодекоративні види чагарників із мальовничою кроною і масовим цвітінням. Не рекомендують засаджувати узлісся суцільною масою чагарників, а краще їх розміщувати розірвано, маніпулюючи їхньою висотою та контрастом із фоновим масивом. Межі узлісь у пейзажних парках мають звивисту лінію, яка надає відкритому простору особливої мальовничості.

Для надання лінії узлісся природних обрисів використовують різні прийоми. Наприклад: чагарники з легкою ажурною кроною, білими або яскравого забарвлення квітами (глід, дерен, дейції, вейгели, садовий жасмин і т.д.), здатні створювати враження більшої випуклості узлісся. І навпаки, чагарники з щільною кроною, крупним темним листям (калина звичайна, гордовина, ліщина, жимолость татарська) слід висаджувати у заглибленнях узлісь, підкреслюючи цим глибину наявних бухт.

Особливо декоративними в узліссях є окремо стоячі рослини і щільні однорідні групи з рясним цвітінням або ж яскраво забарвленим восени листям (форзиція, спірея Вангутта, калина “снігова куля”, клен татарський та ін.).

Важливим композиційним елементом є галявини - відкриті простори з трав’яним або квітково-трав’яним покривом, які дозволяють створити добре проглядні композиції з дерев (поодиноких, груп, масивів), водних споруд, допомагають у створенні єдиного ансамблю парку. Основою композиції в оформленні паркових галявин є самостійні групи, які складаються з одного або двох-трьох видів чагарників або ж дерев і чагарників, які мають становити єдине ціле з ландшафтом парку. Фоном для них є звичайний садово-парковий або лучний газон.

При реконструкції розрізняють прості і складні галявини. Прості галявини за конфігурацією наближаються до овалу, будь-яка їх ділянка оглядається з будь-якої точки галявини.

Поряд з реконструкцією паркових насаджень, аналогічним чином проводиться реконструкція рельєфу, водних устроїв та інших елементів композиції.

В наш час основним вихідними фактором, що впливає на напрямок реконструкції рельєфу історичного парку, є збільшення навантаження на його території від потоку відвідувачів. Для прийому такого навантаження необхідний розвиток доріжок за рахунок збільшення їх протяжності або розширення поперечного профілю. Рішення потрібно приймати в залежності від реального розташування рослинності, характеру рельєфу, розташування паркових споруд. Головним, звичайно, є те, щоб розвиток алейно-дорожної сітки не призвів до загибелі цінних дерев.

Для зменшення пожежної небезпеки в парках при реконструкції прорубуються просіки, бажано по межах виділів різної пожежної категорії. Вздовж таких виділів можливе влаштування кюветів, які сполучаються з водними влаштуваннями парку. У випадку, якщо в масивах при виявленні цінної рослинності знайдені екзоти або цінні екземпляри дерев, то навколо них слід робити протипожежні розчистки від малоцінної рослинності не менше ніж на висоту повалу найближчих дерев з урахуванням їх наступного розвитку.

Для зниження шкоди, яка наноситься рельєфу парку і його рослинності із збільшенням навантаження від відвідувань, великого значення набуває реконструкція водної системи парку з метою збільшення її “вмістимості”. Дослідженнями встановлено, що близько 60% відвідувачів парку концентрується саме біля води.

Вмістимість і відвідуваність водойм залежать від наступних їх характеристик: протяжності берегів, площі водної поверхні, рослинності біля води і на воді, наявності іхтіофауни у водоймах, якості води і швидкості її течії, стану дна і глибини біля берегів, наявності островів, грунтопокривного стану берегів, освітленості водойм.

Особливий підхід при реконструкції парків необхідний до малих архітектурних форм. Використання в цьому випадку сучасних будівельних матеріалів, конструкцій і композицій слід виконувати досить обережно і не допускати порушення і викривлення історичного середовища парку. Це може бути досягнуто обмеженням кількості заново розташованих малих архітектурних форм, відповідністю їх розмірів і масштабу елементам історичного парку, що охороняються.

6.4 Принципи підбору порід при реконструкції насаджень

Асортимент паркових рослин підбирають у відповідності з їх біологічними ї екологічними властивостями і умовами місцезростання. За основу приймають місцеві стійкі породи, що зростають в даних умовах і акліматизувалися в умовах міського середовища з урахуванням санітарно-гігієнічних і оздоровчих властивостей рослинності (здатність знижувати рівень шуму, поглинати гази і пил, володіння фітонцидністю і т.д.). Так, в периметральних шумозахисних посадках переважно висаджують дерева і чагарники з густими кронами, щільними крупними листками (дуб черешковий, клен гостролистий, липа дрібнолиста, бук, граб, тополя берлінська, калина, рододендрон, бузок, ліщина, плющ та ін.).

В асортименті рослин повинні переважати довговічні породи, навіть якщо вони повільноростучі. Недовговічні породи використовують, якщо необхідно отримати декоративний ефект в стислі строки.

В асортимент порід включають супутні породи, необхідні не тільки з композиційних міркувань, але і як підгін для дерев головних порід, а також хвойні породи, які збагачують ландшафт взимку. Питома вага хвойних порід повинна складати для парків, розташованих в умовах лісостепу 7-9%, в Прикарпатті і Закарпатті - до 15%.

В найбільш акцентованих ділянках парку закладаються квітники, як з цвітінням в певні строки, так і безперервного цвітіння.

Асортимент рослин для різних видів зелених насаджень загального користування слід підбирати з врахуванням:

·   функціонального призначення об’єкту і відповідності цьому призначенню основних властивостей рослин;

·   біологічних і екологічних властивостей рослин - швидкості росту, газо-, пиле-, димостійкості, тепло- і тіневитривалості, посухо-, морозо- і вітростійкості, відношення до грунтів, довговічності;

·   санітарно-гігієнічних властивостей рослин - газо-, пиле-, шумо-, вітрозахисту, затінення, здатності очищати повітря, впливу на його іонізацію, фітонцидність та ін.;

·   зовнішнього вигляду і декоративних якостей рослин - габітусу, розміру, щільності і форми крон, фактури і кольору листя, хвої і кори, архітектоніки стовбура і гілок, забарвлення і форми суцвіть і плодів, аромату рослин, тривалості і часу цвітіння, що розглядаються з врахуванням вікових і сезонних змін рослин.

При підборі рослин для тих чи інших композицій необхідно керуватися екологічним, фітоценотичним, систематичним і художньо-декоративним принципами.

Екологічний принцип. Дуже важливо в кожному конкретному випадку правильно оцінити міські екологічні фактори з точки зору їх впливу на ріст рослин, підібрати такі породи, які в даних умовах будуть максимально використовувати позитивні фактори оточуючого середовища, відрізнятися добрим ростом, стійкістю, довговічністю і своїм середовищеутворюючим впливом покращувати і підсилювати позитивний вплив середовища на живі організми. Разом з тим, слід не просто насичувати місто рослинністю, що відповідає даному екологічному середовищу, а вибирати найбільш ефективні породи за ступенем впливу на середовище. Тут слід враховувати фітонцидність рослин.

В промислових містах при підборі асортименту рослин для того чи іншого екологічного середовища необхідно орієнтуватися на ті деревно-чагарникові породи, які є в значній мірі газостійкими і в той же час володіють пиле-, вітро-, шумо- і сонцезахисними властивостями. Це такі деревні породи, як айлант, липа повстяна (Tilia tomentosa) і кримська, клен сріблястий, біла акація, ялина колюча і її форми (голуба і срібляста), тополя (біла, канадська, чорна), софора японська, ялівець віргінський та ін.

При визначенні складу рослин і розподілу їх по території об’єкта зеленого будівництва повинні бути враховані умови місцезростання. Ці умови повинні відповідати біологічним особливостям розвитку рослин. При наявності такої відповідності рослини добре розвиваються і утворюють композиції, що гармонійно поєднуються з оточуючим ландшафтом.

В залежності від характеру ґрунтів і місцерозташування дерева і чагарники можуть бути згруповані наступним чином: на глибоких і деградованих чорноземах, сірих лісових суглинках - дуб, клен гостролистий, липа, граб, яблуня, груша; на сухих, піщаних і супіщаних грантах - сосна, береза, клен гостролистий; на вологих, наносних ґрунтах - вільха, тополя верба; на сухих крутих схилах - ялівець козацький, ефедра, барбарис, кизильник горизонтальний; на вологих заливних луках - верба, тополя, клен сріблястий; на сухих прогалинах серед дубових насаджень - груша, яблуня, терен, глід, кизил, шипшина.

Фітоценотичний принцип. На думку Л.І.Рубцова (1976), взаємовплив дерев і чагарників, що входять до складу ландшафтної композиції, може сприяти або її розвитку, або її руйнуванню. В першому випадку взаємовідносини між рослинами складаються сприятливі (береза і ясен, дуб і бук, сосна і вільха та ін.), в другому - несприятливі (ясен і бук, дуб і горіх грецький, ялина і тополя та ін.). Евкаліпт діє пригнічуюче майже на всі породи.

При групуванні рослин в реконструйованому садово-парковому ландшафті кращими за фітоценотичним принципом будуть наступні поєднання: ялинник - ялиця, сосна, береза, осика, дуб, липа, ліщина; сосняк - рокитник, карагана, дрок, береза, ялівець, клен гостролистий; модринник - жимолость, шипшина, таволга, ялина, ялиця; діброва - липа, клен гостролистий і польовий, груша, яблуня, черемха, ліщина, калина, бересклет; березняк - сосна, клен гостролистий, ялина, ялиця, садовий жасмин, жимолость, шипшина.

Взаємовідносини рослин, які складають рослинне угрупування, визначають природу поєднання, знаходяться в тісній залежності від умов середовища і проявляються в чисельних формах взаємних впливів. Тому при підборі порід слід враховувати всі важливі форми впливу рослин: алелопатичний, біотрофний, біофізичний, механічний, фізіологічний і генеалогічний.

Алелопатичний вплив, який визначається хімічною природою фітонцидів і їх концентрацією, знаходить своє відображення не тільки в поєднанні певних видів деревних порід, але і в певному їх співвідношенні, тобто долі участі в насадженні. Так, наприклад, ясен звичайний негативно впливає на дуб черешковий тільки в безпосередній близькості до нього. Із збільшенням відстані між ними і зменшенням концентрації фітонцидів цей вплив слабшає і переходить в позитивний.

Змішування порід за біотрофною ознакою проводиться з врахуванням здатності змінювати режим живлення ґрунту. В даному випадку вимагається підбір такого поєднання порід, щоб відпад при розкладанні забезпечував деревостан достатньою і своєчасною подачею поживних речовин. Встановлена, наприклад, грунтопокращуюча роль листяних порід в хвойних насадженнях. В насадженнях, в яких головною породою є сосна звичайна, дуб черешковий або модрина сибірська, для покращення умов живлення можна вводити березу бородавчасту. Домішка берези в паркових насадженнях буде сприяти інтенсивному кругообігу азоту і зольних елементів, збільшенню в ґрунті вмісту рухомого азоту і рухомої фосфорної кислоти.

Липа дрібнолиста підвищує родючість ґрунту шляхом збагачення його верхніх горизонтів гумусом, азотом, вапном та іншими елементами. Цю породу можна також вводити в насадження сосни звичайної, модрини сибірської і дуба черешкового.

Бузина червона сприяє збільшенню вмісту гумусу і водорозчинних речовин. Введення бузини в насадження сосни звичайної може бути фактором збагачення ґрунту рухомими формами азоту.

Змішування порід проводиться з врахуванням біофізичної форми впливу рослин, тобто з врахуванням режиму світла, тепла, вологи та інших фізичних факторів. Ця форма впливу - одна з важливих форм прояву боротьби і конкуренції у світі рослин, так як біологічні і морфологічні особливості рослин (швидкість росту, розмір крони, стовбура, коренів і т.п.) суттєво змінюють фізичне середовище існування.

На основі досвіду підбору насаджень за біофізичним впливом визначені супутники головних порід. Відомо, що клен гостролистий і липа дрібнолиста є прекрасними супутниками дуба звичайного в лісостеповій зоні. Ясен зелений - кращий супутник дуба в посушливих районах. Горобина звичайна - визнана супутня порода для сосни звичайної і берези бородавчастої. Супутні породи стимулюють ріст головних порід у висоту змиканням і горизонтальним впливом крон.

Найбільш розповсюдженим механічним впливом є взаємне обхлістування крон дерев при їх розхитуванні вітром, а також тертя гілок і стовбурів, яке призводить до утворення ран і сухобочин. Це явище має певне значення при встановленні відстані між кронами сусідніх дерев.

Фізіологічні (при зростанні коріння і організмів) і генеалогічні (при запиленні квітів) взаємовпливи рослин відображають специфіку внутрівидових і міжвидових взаємовідносин, що враховується при підборі порід. Це, в більшості випадків, відноситься до зростання організмів, яке розповсюджене при міжвидових відносинах рослин (омела на деревах і т.п.).

Систематичний принцип. У дерев і чагарників, які належать до одного і того ж роду, багато спільного у формі стовбура і крони, характері галуження, облистнення, текстурі і забарвленні крони. Поєднання в суміжних посадках дерев різних видів, але одного і того ж роду, підкреслює і підсилює їх загальні декоративні якості, створює художню єдність. Так, серед клена гостролистого або сріблястого не виглядає чужим клен будь-якого іншого виду, хоча б інтродукованого з дуже далеких місць. Тому дуже виразні в садово-парковому ландшафті дерева і чагарники, об’єднані в родові групи, які утворюють з чисельних видів різного географічного походження своєрідні групи або гаї беріз, дубів, лип, кленів, горіхів, ялин, сосен, ялиць, садового жасмину, спірей, форзицій та ін.

Застосування принципу концентрації на окремих ділянках саду або парку великого числа форм одного і того ж роду рослин дозволяє створювати композиції з декоративним ефектом більшої виразності.

Художньо-декоративний принцип. При створенні рослинних композицій дуже важливо показати кращі декоративні якості тих чи інших рослин, досягнути їх найкращих поєднань в органічній єдності з місцевістю і оточуючими спорудами. Це завдання вирішується при правильному використанні художнього оформлення, підпорядкованості частин, рівноваги, ритму, контрастів, перспективи (лінійної і повітряної), кольору, світла, оточення, співрозмірності всіх частин, які складають єдине ціле і т.д. Велика увага повинна приділятися розмірам рослин, декоративним якостям стовбура, гілок і крони, кольору і фактурі листя, характеру і часу цвітіння і т.п.

Прикладом правильного здійснення вказаних принципів служить поєднання берези і ялини. Це поєднання взяте з природного фітоценозу: в ялинових лісах, як правило, завжди є домішка берези. Характер взаємовпливу цих порід сприятливий для їх росту і розвитку. Береза бородавчаста підвищує вітростійкість ялини звичайної і покращує лісорослинні властивості ґрунту, послаблюючи підзолоутворювальний процес, викликаний ялиною. Листя берези швидше мінералізується, ніж хвоя ялини, що сприяє більш повному втягненню елементів, що містяться в них, в новий річний цикл біологічного кругообігу. Таким чином, це стійкий і надійний тип змішування в ареалі розповсюдження цих порід, який гарантує добрий ріст і розвиток рослин.

Ялина і береза - одне з кращих декоративних поєднань. Темна хвоя ялини і чіткі контури готичних форм її крони добре підкреслюють ніжність зеленого листя і витонченість рисунку крони берези. На фоні ялини добре підкреслюється білизна стовбура і архітектура крон беріз. Вертикальні силуети ялин виділяються по контрасту з м’якими округлими і живописними кронами беріз. Поєднанням цих порід отриманий добрий контраст від співставлення округлого і пірамідального.

Колір в пейзажі поряд з планувальним ландшафтом визначає єдність. Скомпоновані за кольором рослини створюють враження єдності. Кольорову пляму сріблястого або червоного листя слід використовувати обережно для попередження пістрявості.

Колір впливає на підбір дерев і чагарників, отримання світлотіні, а також композиційне вирішення об’єкта, його орієнтацію, зміну відкритих і закритих просторів.

Використання високоякісного рослинного матеріалу забезпечує створення виразних паркових ландшафтів, покращує породний склад насаджень, що реконструюються, їх декоративні та санітарно-гігієнічні якості, сприяє створенню комфортного паркового середовища.

ЛЕКЦІЯ 7. Особливості догляду за насадженнями в процесі відновлення

Збереженість кожного об’єкта, як вже відзначалося, в тій чи іншій мірі визначається кількістю збережених на його території меморіальних елементів. В характері ландшафтів старовинних парків - це вся старовікова рослинність, що дійшла до нас з періоду меморіалізації: окремі цінні старі дерева, пов’язані з історією життя визначної особи, різної величини ландшафтні групи, що складають одну з особливостей в характері паркових пейзажів. В кожному окремому випадку максимальне збереження і підтримка старовікової рослинності складає один з обширних розділів господарської діяльності працівників парку. Глибоке вивчення умов зростання в даних умовах, лісопатологічне обстеження стану всього меморіального фонду визначають напрямки догляду і постійний нагляд за цією рослинністю.

Проводячи обстеження старовинних об’єктів садово-паркового будівництва, необхідно визначати якісний стан насаджень (дерев, чагарників, квітників, газонів, живоплотів) з метою виявлення ослаблених, пошкоджених, відмерлих рослин і планування на цих ділянках реконструктивних заходів. Аналіз паркових насаджень здійснюється згідно наказу № 226 від 24.12.2001 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.02.2002 за № 182/6470 «Про затвердження Інструкції з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах і селищах міського типу України».

Дослідження цілого ряду об’єктів показали, що найбільше насадження страждають від недостатнього ґрунтового живлення і порушення водно-повітряного режиму ґрунтів (Агальцова, 1980). Інтенсивне відвідування парків, неорганізоване використання їх території екскурсантами, постійні зупинки поблизу меморіальних дерев великої кількості людей призвели до сильного ущільнення ґрунту. Встановлено, що загальний запас вологи в ґрунті, що піддається ущільненню, знижується на 20-40%, різко зменшуються повітрообмін і водопроникність, вологоємність і доступність ґрунтової вологи, послаблюється діяльність ґрунтових мікроорганізмів. Тому основним заходом для всіх меморіальних об’єктів є відновлення відповідної структури ґрунтів методом розпушування. Розпушування також сприяє зниженню кількості шкідливих комах в ґрунті, при цьому різко падає активність збудників хвороб. При розпушуванні ґрунту гинуть лялечки бузкової молі, гусениці лунки сріблястої, личинки північного і вишневого пильщиків, жимолостевої мінуючої мухи та ін.

В ряді об’єктів порушення водного режиму ґрунтів в насадженнях викликане не тільки ущільненням ґрунту, але й зниженням рівня ґрунтових вод. Зниження рівня ґрунтових вод позбавляє кореневу систему рослини постійної ґрунтової вологи, яку воно забирає із значної глибини. Це викликає різке послаблення насаджень, їх суховершинність і передчасний розпад. Тому поряд з розпушуванням ґрунту догляд за цінними деревами повинен включати і полив. В окремих випадках поливу вимагають не тільки поодинокі екземпляри, але й окремі ділянки парку. Норми поливу для паркових ділянок складають 250 м3/га, а для одного дерева у віці 100-150 років - 10-20 л/м2. В посушливу пору року полив повторюють через кожних два тижні.

Важливим елементом догляду за насадженнями є застосування добрив і стимуляторів росту. Найбільш перспективним вважається внесення добрив методом шурфування. По окружності , рівній приблизно двом проекціям крони, закладають 10-16 вертикальних шурфів - ям діаметром 20-40 см і глибиною до 1 м. Шурфи заповнюють органо-мінеральними добривами в залежності від складу ґрунту, породи і біологічних особливостей дерева. Мінеральні добрива (калійні і фосфорні) рекомендується вносити в рідкому вигляді і для більшої ефективності дії суміщати з поливом. З цією метою слід використовувати гідробур, який може бути пристосований до поливо-мийних машин. Добрива вносять на глибину 30-50 см, тобто в зону залягання основної маси коренів. Відстань між точками внесення добрив гідробуром повинно бути 80-100 см, а розташування точок по колу навколо дерева - в радіусі 5-8 м.

Для збереження особливо цінних дерев застосовують позакореневе підживлення і стимулятори росту. При позакореневому підживленні крони дерев обробляють синтетичною сечовиною (карбамідом) і мікродобривами з розрахунку відповідно 25-150 г і 0.5-5 г на одне дерево в залежності від віку і об’єму крони. Концентрація розчинів синтетичної сечовини 0.2-0.3%, а мікродобрив (бор, фтор, мідь та ін.) - 0.01-0.02%. Крони дерев обмивають струєю води з брандсбойта, спрямованого вище крон, щоб вода падала зверху подібно дощу. Розхід розчину на одне дерево в залежності від віку може складати до 50 л; час обробки - ранок або вечір. Поряд з позакореневими підживленнями рекомендується гігієнічне обмивання крон дерев по мірі забруднення листя, причому не менше 4-5 разів за сезон для листяних і 8-10 разів для хвойних порід. На полив одного дерева витрачається, як правило, від 30 до 100 л води, причому у воду краще додавати 0.5%-ний розчин миючих засобів (ОП-7, ОП-10 сульфанолу “Універсал”).

Застосування стимуляторів росту викликає інтенсивне утворення кореневих чохликів на дрібних корінчиках в кореневій системі, підсилюючи загальне всмоктування поживних речовин. Вносити стимулятори слід у вигляді 0.01%-ного розчину діючої речовини 1-2 рази на рік, краще весною або на початку літа. Якщо їх вносять на площу групи чи масиву, витрата повинна складати 50-100 г/га, а для одного дерева - 5 л/м2 в межах розміру крони.

Для збереження і продовження життя особливо цінних меморіальних дерев необхідні всі можливі засоби і методи, відомі в практиці догляду за старими деревами. В комплексі цих заходів можна застосовувати методи обрізування хворих і відмираючих гілок і омолоджування крон. Обрізка гілок сприяє, з одного боку, покращенню санітарного стану дерева, а з другого, викликає ріст і розвиток пагонів зі сплячих бруньок. Крім того, обрізка крони порушує існуючу рівновагу між надземною частиною рослин і їх кореневою системою і приводить до підсилення росту нових пагонів. Можна рекомендувати помірну обрізку крон: у дуба не більше 1/3 її протяжності, у липи ¼, у берези 1/5. В практиці садово-паркового господарства є приклади досить інтенсивної обрізки лип - до 100% крони. При відповідному догляді липа, можливо, може піддаватися значному обрізуванню, але при цьому необхідно досконало обстежити її загальний стан, наявність патологічних змін і їх вплив на загальний рівень життєвості дерева. Тому питання про розміри обрізки, особливо при омолоджуванні старих алейних посадок (наприклад, у Стрийському парку), повинно вирішуватися спеціалістом-лісопатологом в кожному конкретному випадку.

Нерідко під дією гнилей чи механічних пошкоджень на стовбурі дерева утворюється дупло. В цьому випадку його необхідно запломбувати.

Технологія лікування дупел полягає у зачистці мертвої кори по краях дупла, досконалому видаленні всієї зруйнованої деревини до живої, зовні здорової тканини всередині порожнини, антисептуванні поверхні дупла і ізоляції деревини від зовнішніх подразників. Як правило, по краях пошкодженої деревини є шар живої рослинної тканини - калюс, за допомогою якого відбувається повне або часткове заростання дупла. Однак зустрічаються випадки, коли калюс буває мертвим або потемнілим в оточенні мертвої кори з виступаючими плодовими тілами гибів. В цьому випадку необхідно проводити зачистку всієї відмерлої кори з видаленням плодових тіл грибів. Тільки після цього можна приступати до обробки порожнини дупла і видалення зруйнованої деревини до здорової тканини.

У випадку, коли відмерла деревина порожнини дупла суха і важко піддається очищенню, особливо якщо при постукуванні по деревині відчувається пустота, то можна допустити зачистку тільки верхнього неміцного шару мертвої деревини.

Інколи зустрічаються дупла, утворені в результаті бактеріальної гнилі, з яких виділяється бура рідина. Частіше всього це спостерігається у дерев, вражених склянницею. В цих випадках необхідно їх розчистити і промити 1-2 рази 3%-ним розчином формаліну.

При зачистці пошкоджених тканин невеликих дупел бажано надавати їм подовгасту або яйцевидну форму вздовж стовбура, гілки або оголеного кореня, що сприяє більш інтенсивному заростанню порожнини. При цьому необхідно слідкувати за тим, щоб краї дупла мали найменшу поверхню.

Щоб вберегти деревину від подальшого проникнення стовбурових шкідників і розповсюдження грибкових захворювань, розчищену поверхню порожнини дупла необхідно досконало продезінфікувати - покрити її антисептиком. Антисептування можна проводити 3%-ним розчином кремнійорганічної смоли, 3-5%-ним розчином мідного купоросу, 1%-ним розчином ДІНОК, 10%-ним карболінеумом, креозотовим маслом або сумішшю денатурованого спирту з формаліном (у співвідношенні 200:1).

Суміш спирту з формаліном зручна в холодну погоду, так як змазана цією сумішшю поверхня дупла швидко висихає і до неї швидко пристає водоізолюючий склад, яким пізніше покривається продезінфікована поверхня.

По мірі висихання поверхні порожнина дупла повинна бути покрита ізоляційним складом, який захищає деревину і кору від повторного зараження спорами паразитних грибів. В якості ізоляційного матеріалу може бути використаний кам’яновугільний (кузбаський) лак, яким покривають порожнини більше 6-8 см в діаметрі. Дупла меншого розміру здатні повністю заростати з ростом калюса по периметру отвору.

Оброблені таким чином дупла можуть бути або залишені відкритими, або заповнені пломбуючою сумішшю. У випадку залишення дупла відкритим обов’язково необхідно в нижній частині порожнини зробити водостік, щоб вода не могла затримуватися всередині дупла і руйнувати прилеглі тканини.

Найбільш естетично виглядають дерева з запломбованими порожнинами. Однак пломбування дупел можна проводити тільки у тих дерев, шар живої деревини у яких залишається не менше 8-10 см. Дерева, що мають шар живої деревини менше 8-10 см, неміцні, легко вітровальні. Заповнення їх порожнин пломбуючою сумішшю є неефективним.

Покриття поверхні порожнини дупла ізоляційним складом і заповнення дупла повинні проводитися тільки до калюса - до камбіального шару, щоб пломба не заважала росту калюса і заростанню дупла.

В дуплах з гладкою поверхнею, які не мають природних заглибин по краях порожнини, рекомендується робити штучні закріплювачі для закріплення пломбуючої суміші. З цією метою в дуплах невеликих розмірів можна вбивати в деревину цвяхи, розташувавши їх під кутом до поверхні порожнини; в дуплах більших розмірів, але неглибоких, можна використовувати набивку дранки на поверхню порожнини, а в глибоких - дерев’яні або дротяні розпірки. В якості арматури дуже великих дупел може бути використана звичайна металева сітка.

Частими є випадки, коли дупло утворюється в місцях розвилок стовбурів або гілок. В цих випадках рекомендується, крім заповнення порожнини дупла пломбуючою сумішшю, застосовувати стяжки пошкоджених гілок, які потім необхідно обов’язково послаблювати.

При пломбуванні дупел, утворених в нижній частині стовбура, які спускаються до кореневої шийки, заповнення порожнини дупла пломбуючою сумішшю слід проводити у вигляді конуса з розширенням біля поверхні землі. Така форма заповнення дупла сприяє підвищенню механічної міцності “пломби” і оберігає кореневу шийку дерева від вимокання.

Порожнину дупла можна заповняти різноманітними пломбуючими сумішами. Склад їх повинен визначатися на місцях у виробничих організаціях в залежності від наявності компонентів пломбуючого складу.

Для пломбування дупел рекомендовані наступні суміші: бітум з деревною стружкою, гравійно-цементна суміш, піщано-бітумна суміш, піщано-бітумна суміш з додаванням стружки, гаряча асфальтова суміш та ін. Всі перераховані суміші прості у приготування, однак, будучи жорстким наповнювачем, при розгойдуванні дерев легко витискаються з порожнини дупла.

Більш еластичні пломбуючі суміші, приготовані на основі цементно-перхлорвінілової фарби (ЦПХВ). ЦПВХ - це антикорозійна емульсійна полімерціментна фарба, яка характеризується здатністю зберігатися тривалий час як при додатних, так і при від’ємних температурах повітря, високою швидкістю висихання (через 20-25 хв. на деревах), значною механічною міцністю, біо-, водо- і атмосферостійкістю, можливістю нанесення на поверхні з підвищеною вологістю. Паста ЦПВХ у чистому виді може застосовуватися для заповнення дрібних дупел або стоків глибиною до 5 см. У випадку більшого розміру дупла пасту рекомендується використовувати в поєднанні з наповнювачем (шлак, щебінь, стружка та ін.) в якості цементуючого матеріалу.

Академією комунального господарства ім. К.Д.Памфілова розроблена високоефективна пломбуюча суміш БР-1, яка характеризується високою біостійкістю, антикорозійністю і атмосферостійкістю. В процесі підготовки порожнини дупла для пломбування сумішшю БР-1 немає необхідності покривати поверхню порожнини ізоляційним складом.

Склад БР-1 наносять на поверхню порожнини шпателем або лопаткою після повного висихання антисептуючого шару (через 10-15 хв.). Після затвердіння суміш БР-1 набуває підвищеної міцності, еластичності, гідрофобних властивостей, стійкості до сонячної радіації і до атмосферних впливів, зберігаючи при цьому першопочаткову фактуру і колір.

Консистенція пломбуючої суміші БР-1 дозволяє механізувати роботу по лікуванню і пломбуванню дупел за допомогою вітчизняних фарборозпилювачів і шпатлювальної установки.

Лікування дерев з глибокою серцевинною гниллю утруднене через неможливість повністю очистити гниль. В цьому випадку розчищене і продезінфіковане дупло не пломбують, а декорують, закриваючи отвір дупла фанерою або жерстю. Фанеру вирізають за формою отвору дупла, прибивають по краях цвяхами і зафарбовують під колір кори дерева.

Хворі гілки і сухі сучки. Сухі сучки і оголені скелетні гілки очевидно знижують декоративність дерев. Але, що важливо, обламані або неправильно обрізані сучки є тими самими “воротами”, через які в стовбур проникають спори грибів, що викликають стовбурову гниль. Визначити це захворювання нескладно: стовбури вражених дерев, особливо в нижній частині, понівечені наростами трутових грибів. В сильно ослаблених і всихаючих дерев нерідко по всій довжині стовбура з’являються так звані водяні пагони (пагони, що утворюються не в кроні дерева і погіршують декоративність рослини), а також “вовчки”. Обрізку всохлих або хворих гілок, водяник пагонів, “вовчків” проводять до основи з подальшою обробкою антисептиками поверхні зрізу і покриттям її садовою замазкою або олійною фарбою. З метою запобігання подальшого розповсюдження інфекції всі зрізані гілки, сучки і плодові тіла необхідно зразу ж вивозити з ділянки і спалювати. Обрізку сучків і гілок можна проводити протягом всього року, але краще це робити в осінньо-зимовий період, коли збудники хвороб не утворюють спор.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абесинова Н.П. Виды реконструкции городских парков. - В кн.: Ландшафтная архитектура. Киев: КиевНИИПГрадостроительства, 1976. С. 41-51.

2. Агальцова В.А. Сохранение мемориальных лесопарков. - М,: Лесн. пром-сть, 1980. - 254 с.

3. Архитектурно-планировочная организация мемориальных парков: Методические рекомендации. - Киев: КиевНИИПГрадостроительства, 1976. - 78 с.

4. Бондарь Ю.А., Абесинова Н.П., Никитина Е.Н. и др. Ландшафтная реконструкция городских садов и парков. - Киев: Будівельник, 1982. - 60 с.

5. Вергунов А.П., Денисов М.Ф., Ожегов С.С. Ландшафтное проектирование: Учеб. для вузов по спец. “Архитектура”. - М.: Высш. Шк., 1991. - 240 с.

6. Горохов В.А., Лунц Л.Б. Парки мира. - М.: Стройиздат, 1985.

7. Гостев В.Ф., Юскевич Н.Н. Проектирование садов и парков: Учеб. для техникумов. - М.: Стройиздат, 1991. - 340 с.

8. Денисов М.Ф. Ландшафтное проектирование при восстановлении парков. - М.: МАрхИ, 1986.

9. Жирнов А.Д., Гоздог М.Е. Дендропроектування. Озеленення населених місць. Ландшафтна архітектура. /Завдання та методичні поради з практичних робіт/: 1997 р.

10. Жирнов А.Д., Мельничук Я.В., Вільгельм О.К. Відновлення історичних об’єктів ландшафтної архітектури. Навчально-методичний посібник з курсового та дипломного проектування. - Львів: УкрДЛТУ, 1996. - 44 с.

11. Жирнов А.Д., Мельничук Я.В. Реставрація та реконструкція ландшафтних об’єктів / Програма та навчально-методичний посібник з обмірної практики/: Львів, УкрДЛТУ, 1997. - 18 с.

12. Ильинская Н.А. Восстановление исторических объектов ландшафтной архитектуры. - Санкт-Петербург: Стройиздат, 1993. - 159 с.

13. Инструкция по восстановлению памятников садово-паркового искусства в Белорусской ССР. - Минск, 1979. - 106 с.

14. Кучерявий В.П. На зелених орбітах Львова. Нарис-путівник. - Львів, вид-во «Каменяр», 1972. - 108 с.

15. Кучерявий В.П., Олейнюк О.Р., Лук’янчук Н.Г. Сади і парки Львова. - Львів: Вид-во «Місіонер», 2001.

16. Лихачев Д.С. Заметки о реставрации мемориальных садов и парков. В кн.: Восстановление памятников культуры / Под ред. Д.С.Лихачева. - М.: 1981, с. 95-120.

17. Микулина Е.М., Барсова И.В., Баултина В.В. Использование исторических ландшафтов для отдыха. - М.: Знание, 1975.

18. Озеленение населенных мест: Справочник / В.И.Ерохина, Г.П.Жеребцова, Т.И.Вольтруб и др.; Под ред. В.И.Ерохиной. - М.: Стройиздат, 1987. - 480 с.

19. Рекомендации по приемам реконструкции городских зеленых насаждений / ОНТИ АКХ. - М., 1983.

20. Реконструкция городских зеленых насаждений / Ю.А.Атаманюк, Л.Л.Костюченко, Я.В.Остапенко. - К.: Будівельник, 1987. - 240 с.

21. Сахаров А.Ф. Основные принципы построения ландшафтных композиций реконструируемых парков. - В кн.: Ландшафтная архитектура. Киев: КиевНИИПГрадостроительства, 1976. С. 52-62.

22. Формирование зеленых насаждений при памятниках Древней Руси // Успенская Н.Д., Клименко Ю.А., Кузнецов С.И., Давыденко И.А.; Отв. ред. Гродзинский А.М., Черевченко Т.М.; АН УССР, ЦРБС. - Киев: Наук. думка, 1991. - 112 с.

23. Щукина Е.П. Восстановление памятников садово-паркового искусства // Вопросы охраны, реставрации и пропаганды памятников истории и культуры. - М.: 1979.

24. Щукина Е.П. Памятники садово-парковой архитектуры в структуре современного города. М., 1973.

25. Ogrody rezydencji magnackich XVIII-XIX wieku w Europie srodkowej i wschodniej oraz problemy ich ochrony // Materialy z konferencji odbytej w dniach 22-26 maja 1999 roku w Lancucie i Zofiowce. Warszawa, 2000.